Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.)

У статті розглянуто ключову роль Української Головної Визвольної Ради у відстоюванні інтересів українського народу на міжнародній арені наприкінці Другої світової війни та початку холодної війни....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Саламін, Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2012
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Період збройної боротьби ОУН та УПА
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/66552
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) / Д. Саламін // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2012. — Збірник 17. — С. 202-221. — Бібліогр.: 60 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-66552
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-665522014-07-18T03:01:56Z Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) Саламін, Д. Період збройної боротьби ОУН та УПА У статті розглянуто ключову роль Української Головної Визвольної Ради у відстоюванні інтересів українського народу на міжнародній арені наприкінці Другої світової війни та початку холодної війни. The article shows the key role of Ukrainian Supreme Liberation Council in the standing on the Ukrainian people rights in the international arena at the end of World War II and early Cold War. 2012 Article Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) / Д. Саламін // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2012. — Збірник 17. — С. 202-221. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/66552 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Період збройної боротьби ОУН та УПА Період збройної боротьби ОУН та УПА
spellingShingle	Період збройної боротьби ОУН та УПА Період збройної боротьби ОУН та УПА Саламін, Д. Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) Український визвольний рух
description	У статті розглянуто ключову роль Української Головної Визвольної Ради у відстоюванні інтересів українського народу на міжнародній арені наприкінці Другої світової війни та початку холодної війни.
format	Article
author	Саламін, Д.
author_facet	Саламін, Д.
author_sort	Саламін, Д.
title	Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.)
title_short	Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.)
title_full	Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.)
title_fullStr	Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.)
title_full_unstemmed	Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.)
title_sort	зовнішньополітичні орієнтації угвр (1943—1954 рр.)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Період збройної боротьби ОУН та УПА
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/66552
citation_txt	Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) / Д. Саламін // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2012. — Збірник 17. — С. 202-221. — Бібліогр.: 60 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT salamínd zovníšnʹopolítičníoríêntacííugvr19431954rr
first_indexed	2025-07-05T16:47:16Z
last_indexed	2025-07-05T16:47:16Z
_version_	1836826269724966912
fulltext	202 Данило Саламін Науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху У статті розглянуто ключову роль Української Головної Визвольної Ради у відстоюванні інтересів українського народу на міжнародній арені наприкінці Другої світової війни та початку холодної війни. Ключові слова: Микола Лебедь, Іван Гриньох, УГВР, Німеччина, СССР, США, Угорщина, Румунія, Польща. Danylo Salamin Foreign policy of UHVR (1943—1954) The article shows the key role of Ukrainian Supreme Liberation Council in the standing on the Ukrainian people rights in the international arena at the end of World War II and early Cold War. Key words: Mykola Lebed, Ivan Hrynyokh, UHVR, Germany, USSR, USA, Hungary, Romania, Poland. 203 № 17Данило Саламін Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) 1 Літопис УПА. — Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1980. — Т. 8. — 319 с.; Літопис УПА. — Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1982. — Т. 9. — 535 с.; Літопис УПА. — Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1984. — Т. 10. — 435 с.; Літопис УПА. — Торонто; Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2001. — Т. 26. — 658 с. 2 Ребет Д. До початків УГВР (Спогади, коментарі, рефлексії) // Сучасність. — 1986. — Ч. 7—8. — С. 173—185. 3 Лебедь М. Зовнішньополітична діяльність Генерального Секретаріату Закордонних справ УГВР // Літопис УПА. — Торонто; Львів, 2001. — Т. 26. — С. 117—125; Лебедь М. Українська Повстанська Армія. УПА.— Мюнхен, 1986. — 236 C. 4 Камінський А. «Пролог» у холодній війні проти Москви. Продовження визвольної боротьби з-за кордону. — Гадяч, 2009. — 192 с.; Камінський А. Від насильної до мирної революції. — Нью-Йорк; Сідней; Лондон, 1996. — 143 с. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ УГВР (1943—1954 рр.) Зовнішня політика посідає чільне місце в загальній стратегії будь-якої держави, насамперед молодої. Необхідною передумовою здобуття позитивного становища на міжнародній арені чи зміц- нення вже існуючого є активна зовнішньополітична діяльність та діюча програма державного розвитку. Передумовою здобуття не- залежності є зміна міжнародно-правової ситуації, яка, своєю чер- гою, передбачає пошук союзників — сил, які також зацікавлені в такій зміні. Під час Другої світової війни український народ боров- ся за державне визнання на міжнародній арені, виступаючи геопо- літичною віссю у вирі боротьби багатьох конфліктуючих сторін. У зв’язку з цим заслуговують на увагу зовнішньополітичні стратегії державотворців у минулому, оскільки їх аналіз може допомогти знайти рецепт розбудови української зовнішньої політики сьогодні. Дослідження з питань міжнародної діяльності українських на- ціонально-державних сил перебуває на початковому етапі і по- требує ґрунтовнішого аналізу та вивчення документальної бази визвольного руху середини ХХ ст. Практично одразу після війни зусиллями українських емігрантів було створено багатотомний проект під назвою «Літопис УПА», що від 1973 р. видається у То- ронто, а від 1995 р. ще й у Львові. Чотири томи «Літопису» присвя- чені діяльності УГВР1. Вказану тему частково актуалізували Дарія Ребет2, Микола Лебедь3, Анатоль Камінський4. Велику увагу цьо- му питанню приділив доктор права Олександр Панченко, який зробив перші узагальнення діяльності УГВР, показав її міжна- 204 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА родне значення у висвітленні української проблеми у роках Другої світової війни5. Нові погляди науковців відбивають книги, видані в Центрі досліджень визвольного руху. Зокрема, питання зовніш- ньої політики в своїх працях розкривав Володимир В’ятрович6. Зв’язки з угорськими та румунськими чинниками досліджували Олександр Пагіря7 та Іван Патриляк8. Метою цієї статті є простежити зміну тактики боротьби та по- шуку союзників на міжнародній арені, виходячи із важливості української проблеми в європейській геостратегії наприкінці Дру- гої світової війни. Концепції розвитку держави розробляло чимало представни- ків європейської школи геополітики, яка була заснована швед- ським політологом Рудольфом Челленом9 і почала активно розви- ватися в першій половині ХХ ст. У політології прийнято вживати низку термінів, зокрема, міжнародна арена розглядається нау- ковцями як сукупність геостратегічних гравців — держав, що ма- ють спроможність і національну волю застосовувати силу чи вплив поза своїми кордонами, мають потенціал бути геополітично непо- стійними; геополітичні осі — це держави, важливість яких полягає в уразливому розташуванні, територія і ресурси яких входять в геостратегічні плани наддержав та держав-сусідів. 5 Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. ЗП УГВР — ГС ЗС УГВР — Середовище УГВР (документи, інформації, словник імен). — Гадяч: Вид-во «Гадяч», 2001. — 415 с.; Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. — Лохвиця: б. в., 2000. — 255 с. 6 В’ятрович В. Рейди УПА. Теренами Чехословаччини. — Торонто; Львів, 2001. — 204 с; В’ятрович В. М. Друга польсько-українська війна. 1942—1947. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія». — 2011. — 288 с.; Польсько-українські сто- сунки в 1942—1947 роках у документах ОУН та УПА: у 2 т. / Відп. ред. та упоряд. В. М. В’ятрович. — Т. 1. Війна під час війни. 1942—1945. — Львів: Центр дослі- джень визвольного руху, 2011. — 792 с. 7 Пагіря О. Переговори між УПА та угорською армією в контексті міжнародно- політичної ситуації в Європі у 1943 — на початку 1944 рр. // Наукові записки / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. — 2010. — Т. 20. — С. 411—426; Пагіря О. Протистояння і пере- говори між УПА та угорськими окупаційними військами на Волині та Південному Поліссі в 1943 р. // З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. — №1. — 2011. — С. 333—396. 8 Патриляк І. К., Боровик М. А. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду. — Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2010. — 590 с. 9 Челлен Р. Государство как форма жизни. — М.: Российская политическая енци- клопедія, 2008. — 320 с. 205 № 17Данило Саламін Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) Українська Радянська Соціалістична Республіка була бута- форною державою-сателітом радянської Росії. Відсутність діючого державного органу, який мав би вплив на міжнародній арені і виражав би волю українського народу, змусила Україну висту- пати на той час в ролі геополітичної осі. Ця роль підтверджується високим інтересом і обговорюваністю так званого «українського питання» в рамках міжнародних конференцій та договорів. Відомий американський політолог, дипломат та історик середини ХХ ст. Джордж Кеннан визнавав важливість українського питання, але наголошував на тому, що можна мати симпатії до української ви- звольної боротьби, але не варто брати на себе зобов’язань, оскіль- ки це вдарить в саме серце російського імперіалізму10. Під час Другої світової війни найважливішими гравцями на міжнародній арені виступали США, Великобританія, Німеччина, СССР, Японія. У цій роботі розглянуто діяльність УГВР по відно- шенню до Польщі, Угорщини, Румунії, СССР — країн, геополі- тична вісь яких пролягала через Україну, адже в той чи інший час її територія була розподілена між країнами-сусідами, які мали свої інтереси у відповідних регіонах. Змінити ситуацію могла поява як на міжнародній арені, так і на території України сил, спроможних вести визвольну боротьбу з окупантами. Такими силами були Організація Українських Націо- налістів та Українська Повстанська Армія, а також представники активних довоєнних партій: Українського національно-демокра- тичного об’єднання (УНДО), Української соціалістично-радикаль- ної партії (УСРП), Української революційно-демократичної партії (УРДА), Українського національно-державного союзу (УНДС), що активізували свою діяльність наприкінці Другої світової війни, та інші11. Після ліквідації німцями 1941 р. Українського Державного Правління та арешту його керівників, зокрема прем’єр-міністра Ярослава Стецька, постала гостра необхідність створення нового верховного державного військово-політичного органу. Це мав бути 10 «X» (George F. Kennan) The sources of Soviet conduct [Електронний ресурс] // Foreign affairs. — 1947. — Rel. 3. — Режим доступу: http://www.foreignaffairs.com/ articles/23331/x/the-sources-of-soviet-conduct?page=show. 11 Мірчук П. Революційний змаг за УССД. Хто такі «бандерівці», «мельниківці», «двійкарі». — Нью-Йорк; Торонто; Лондон, 1987. — Т. 2. — С. 151. 206 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА підпільний революційний уряд, який взяв би на себе відповідаль- ність за координацію спільних дій, консолідацію політичних сил, керування військом та пошук союзників. Ідею створення такого інституту приписують відомому укра- їнському письменнику Іванові Багряному, який на той час тісно співпрацював з Йосипом Позичанюком, керівником Головного осе- редку пропаганди й інформаційної служби ОУН. Уже в першій по- ловині 1943 р. тодішній крайовий провідник Західних Українських Земель і член Проводу ОУН Михайло Степаняк провів консульта- ції на цю тему з представниками провідних передвоєнних галиць- ких партій — УНДО (Василем Мудрим, Зеноном Пеленським) та Українською Соціалістично-Радикальною Партією (Матвієм Ста- ховим), а Володимир Охримович, член революційної ОУН, — із Президентом УНР в екзилі Андрієм Лівицьким. Вирішено створи- ти новий всеукраїнський провід під назвою «Українська Головна Визвольна Рада». Все було узгоджено 21 вересня 1943 р. на зу- стрічі Романа Шухевича зі старшиною УГА Левом Шанковським. Згодом, на початку березня 1944 р., у Жовкві відбулося засідання Проводу ОУН(б), де утворили Підготовчу Комісію та Ініціатив- ний Комітет, які мали підготувати перший збір УГВР. До комісії ввійшли Д. Ребет (керівник), В. Охримович, Мирослав Прокоп, а до комітету — Л. Шанковський (голова), Д. Ребет, В. Охримович, Михайло Степаняк, Ілля Сем’янчук12. Ініціативний Комітет вирішив створити представництво укра- їнського народу на демократичній основі, щоб якнайповніше відо- бразити в ньому всі існуючі на той час національні політичні сили. Як зазначив Роман Шухевич, «особливо багато уваги приділи- Шухевич, «особливо багато уваги приділи-Шухевич, «особливо багато уваги приділи- ли представникам східноукраїнського громадянства, які стояли в опозиції до большевицького режиму»13. 13—15 липня 1944 р. неподалік сіл Сприня та Недільна Сам- бірського району відбувся Великий Збір УГВР. Обраний керівний склад УГВР засвідчив відмову від однопартійності. Президентом УГВР став безпартійний наддніпрянець, діяч національного руху 12 Ребет Д. До початків УГВР (Спогади, коментарі, рефлексії) // Сучасність. — 1986. — Ч. 7—8. — С. 173. 13 Шухевич Р. До генези Української Головної Визвольної Ради // Український ви- звольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2007. — Зб. 10. — С. 21—33. 207 № 17Данило Саламін Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) Кирило Осьмак, першим, другим і третім віце-президентами від- повідно — В. Мудрий, Іван Гриньох, Іван Вовчук, генеральним суддею — Ярослав Біленький. Р. Шухевич обійняв посаду голови Генерального секретаріату та генерального секретаря військових справ, М. Лебедь — генерального секретаря закордонних справ, Ростислав Волошин — генерального секретаря внутрішніх справ, інші члени уряду мали бути затверджені пізніше14. Учасники Збору заслухали три доповіді: політичну — М. Про- копа15, про міжнародне становище — М. Лебедя та доповідь Р. Шу- хевича про військове становище, зовнішньополітичну ситуацію та теперішні відносини Головного Командування УПА з представни- ками інших держав. Після дискусії прийняли підсумкові докумен- ти: тимчасовий устрій УГВР16, політичну платформу17 (автор про- екту — Василь Потішко), декларацію принципів — Універсал18 (автор проекту — І. Гриньох). Взявши до уваги те, що з плином часу серед українського народу можуть виникнути нові політичні сили чи наявні політичні партії можуть змінити своє ставлення до УПА, Великий Збір УГВР прийняв постанову про можливість залучати до УГВР нових членів19. Також було прийнято рішен- ня про місце розташування УГВР на території України, з дозво- лом виїжджати за кордон лише окремим представникам. Це було здійснено з метою уникнення перетворення ради на емігрантське представництво, як це сталося з урядом УНР, а також щоб зроби- ти її незалежною від будь-яких сторонніх сил. УГВР оголосила, що головними ворогами ідеї української не- залежності є російський та німецький імперіалізми. Рада урочисто обіцяла боротися за створення незалежної Української держави в українських етнографічних межах. У самостійній державі Головна 14 В’ятрович В., Забілий Р., Дерев’яний І., Содоль П. Українська Повстанська Армія. Історія нескорених / Відп. ред. та упоряд. В. В’ятрович. — 3-є вид. — Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2011. — С. 84. 15 Орлович Володимир. Політична доповідь // Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2005. — Зб. 5. — С. 7— 82. 16 Архів Центру Досліджень Визвольного Руху (далі — АЦДВР). — Ф. 30. — К. 8. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 5. — Од. збр. 4. — 4 Арк. 17 АЦДВР. — Ф. 7. — Т. 8. — Од. збр. 5. — 10 Арк. 18 Там само. — Ф. 30. — К. 8. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 5. — Од. збр. 2. — Арк. 2. 19 Там само. — Од. збр. 10. — Арк. 4. 20 Там само. — Од. збр. 2. — Арк. 4. 208 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Рада планувала реалізувати програму, що передбачала свободу освіти, думки і релігії, розвиток національної культури, справед- ливий соціальний режим, рівність усіх перед законом, ґарантовані права національних меншин, вільне підприємництво, вільну фор- му обробітку землі в передбачених межах, націоналізацію голо- вних природних ресурсів, промисловості й вантажного транспор- ту, передачу легкої промисловості кооперативам, свободу торгівлі та ремісництва, право на вибір професії20. Українська Головна Визвольна Рада та Генеральний секретарі- ат УГВР — підпільний революційний парламент та уряд відповід- но — почали діяти. Новоутворений орган став центром визвольних змагань, керував через Українську Повстанську Армію збройною боротьбою на українських землях та вів через ОУН політичну, пропагандистську та ідеологічну діяльність проти тоталітарної радянської влади. УГВР залишилася провадити в краї визволь- ну боротьбу, закликаючи українців не коритися органам радян- ської влади так, як не скорилися німецькій. Особливою яскравою і могутньою маніфестацією єдності українського народу з УГВР є організований бойкот виборів у Верховну раду СССР 1946 р. та бойкот таких же виборів у Верховну раду УРСР та місцеві ради 1947 р.21. Для ведення зовнішньополітичної діяльності створено Секре- таріат Закордонних Справ при Генеральному секретаріаті. Голов- ною метою цієї структури був пошук союзників, координація дій з країнами-сусідами та їхніми визвольними рухами, поширення фронту боротьби у співдії з поневоленими народами та вихід з тогочасної ізоляції до західних союзників з тим, щоб «поінформу- вати їх про нашу визвольну боротьбу та її мету», керівництво ви- звольним рухом за кордоном22. Основні положення діяльності УГВР викладені в Тимчасовому Устрої УГВР: «УГВР — верховний орган українського народу в його революційно-визвольній боротьбі за УССД. УГВР репрезентує український народ та його державниць- кі змагання перед зовнішнім світом»23. Ці функції виконувала спо- 21 АЦДВР. — Ф. 30. — К. 8. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 3. — Од.збр. 31. — Арк. 5. 22 Там само. — Т. 5. — Од. збр. 7. — Арк. 3. 23 Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. ЗП УГВР—ГС ЗС УГВР— Середовище УГВР (документи, інформації, словник імен). — Гадяч: Вид-во «Гадяч», 2001. — С. 159. 209 № 17Данило Саламін Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) чатку Референтура Зовнішніх Зв’язків при ОУН(б) під кодовою назвою «Р—33». Згодом її члени залучені до ГС ЗС УГВР на чолі з М. Лебедем24. Незадовго після створення УГВР до західноукраїнських зе- мель наблизився фронт Червоної армії, і в цілях безпеки бага- тьох членів, в основному Генерального Секретаріату Закордон- них Справ, відправили на виконання своїх обов’язків за кордон. За межі України виїхали М. Лебедь, І. Гриньох, В. Охримович, М. Прокоп, Д. Ребет. Їхнім завданням було налагодити зв’язки зі західними союзниками. Вирішено також створити Закордонне Представництво УГВР, яке очолив о. І. Гриньох. Зовнішні зв’язки та інформацію провадив генеральний секретар закордонних справ М. Лебедь25. Там вони створювали Українські Допомогові Комі- тети, виконували представницьку функцію при консульствах, кур’єрські завдання26. Вже у 1942 р. відбулися перші розмови з представниками поль- ської сторони — підпільної формації «Союз Збройної Боротьби» («Звйонзек Валькі Збройней» (ЗВЗ), «Вольносьць і нєзавіслосць» (ВіН), із Польським урядом в екзилі та представниками Армії Крайової. Про хід цих переговорів написав у своїх спогадах без- посередній учасник подій Мар’ян Голембйовський27. Ініціаторами діалогу виступили представники українського визвольного руху, зокрема, у зверненні до поляків вони вказували: «Однакове по- ложення, спільні вороги і спільні цілі, якими є власні держави, повинні диктувати… спільну боротьбу в одних рядах проти імпе- ріалістичних загарбників… Москви й Берліна»28. Як результат, 10 лютого 1944 р. сторони підписали «Протокол» між ОУН і ЗВЗ. Протоколи велися двома мовами, прізвища на документах шиф- рували. Підписали «Протокол» представник ЗВЗ в порозумінні з 24 Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. — Лохвиця: б. в., 2000. — С. 176. 25 Гриньох І. Сорок років тому в Будапешті (ІІ) // Сучасність. — 1985.— Ч. 7—8. — С. 195. 26 Пришляк Я. За Україну! Записки члена ЗП УГВР. — Миколаїв; Монтреаль; Львів, 1999. — С. 29. 27 В’ятрович В. М. Друга польсько-українська війна. 1942—1947. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія». Рік! — С. 85. 28 Польсько-українські стосунки в 1942—1947 роках у документах ОУН та УПА: у 2 т. / Відп. ред. та упоряд. В. М. В’ятрович. — Т. 1. Війна під час війни. 1942— 1945. — Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2011. — С. 270. 210 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Делегатурою Польського уряду в екзилі, командир Львівської округи Армії Крайової і ще один делегат; з української сторони І. Гриньох, Є. Врецьона та В. Андріївський29. Наведений нижче уривок з параграфу Х «Протоколу» показує, що польська сторона визнала право українського народу на само- визначення і на західні етнічні землі. Рішення відкласти розгляд проведення кордону на післявоєнний час демонструє розуміння важливості та складності цього питання і бажання обох сторін співпрацювати в тих напрямках, які підсилять боротьбу за спіль- ну мету — повалення радянського та німецького режимів. У до- кументі підкреслено: «Обі сторони визнають, що мирна полагодь польсько-українських відносин можлива тільки при взаємному по- шануванні боротьби за державну самостійність обох народів та не- посяганні по землі одної чи другої сторони.... питання остаточного устійнення кордонів між Україною і Польщею буде вирішене уря- дами обох суверенних держав, української і польської»30. Конфлікти і непорозуміння, особливо на Закерзонні, змусили сторони домовитися про розподіл сфер впливу, припинення во- рожої пропаганди та іншої діяльності, яка підриває визвольний рух сторін, взаємний ненапад військових формувань. А з підпіль- ною організацією «Вольносьць і нєзавіслосць» 21 травня 1945 р. у с. Руда Ружанецька на Холмщині домовлено про спільні акції про- ти НКВД на території Грубешівщини31. У 1946—1947 рр. продовжувалися переговори між українською та польською сторонами. Зокрема, у Римі 1946 р. представники ЗП УГВР та польського екзильного уряду намагалися владнати те- риторіальні суперечки. Однак жодних результатів такі зустрічі не дали. Значно ефективнішою могла б бути співпраця на місцях, де велася боротьба із загонами НКВД. Однак накидання Польщі кому- ністичного режиму, остаточне устійнення польсько-українського кордону та організована радянським режимом акція «Вісла» звели нанівець всі спроби збройного протистояння. 29 Лебедь М. Зовнішньополітична діяльність Генерального Секретаріату Закордонних Справ УГВР // Літопис УПА. — Торонто; Львів, 2001. — Т. 26. — С. 119. 30 АЦДВР. — Ф. 9. — Т. 6. — Од. збр. 8. — Арк. 98. 31 Лебедь М. Зовнішньополітична діяльність Генерального Секретаріату Закордонних справ УГВР // Літопис УПА. — Торонто; Львів, 2001. — Т. 26. — С. 121. 211 № 17Данило Саламін Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) Контакти українських націоналістів із німецькими військовими чинниками розпочалися наприкінці 1943 — на початку 1944 рр. із ситуативних домовленостей командирів німецьких та повстанських загонів. Перелом ходу війни на східному фронті, втрата Африки та капітуляція Італії ставили Німеччину у вкрай незручне для веден- ня переговорів становище, тому для повстанців було нелогічним йти на поступки німецькому військовому командуванню. Тому такі самовільні домовленості заборонили, а командирів, що виходили на переговори, засудили до кари смерті. Проте ситуація, яка скла- лася, дозволяла вищому керівництву українського визвольного руху, скориставшись слабкістю Німеччини, виторгувати зброю, медикаменти, одяг та вимагати звільнення політичних в’язнів в обмін на ненапад. Такі претензії були висунуті уповноваженим Проводу ОУН І. Гриньохом в ході переговорів із представниками німецької служби безпеки у Львові в березні 1944 р32. Відходячи на захід влітку 1944 р., німецька армія залишала повстанцям велику кількість зброї. Восени було випущено на волю політичних в’язнів. Однак такі дії були радше актами відчаю демо- ралізованих німецьких чинників, а подальші спроби вести перего- вори були запізнілими та неактуальними для української сторони, а тому завершилися нічим33. Якщо говорити про співпрацю з угорськими чинниками, то тут варто зазначити кардинальну зміну зовнішньополітич- ної стратегії Угорщини після призначення на посаду прем’єр- міністра та міністра закордонних справ Міклоша Каллаї. Засто- совуючи політику «обережного лавірування», він вів курс на виведення Угорщини із Другої світової війни34. А після перелому ходу війни і відступу німецьких військ з’явилася загроза агресії з боку Червоної армії. В таких умовах українське націоналіс- тичне підпілля виступало союзником угорців в боротьбі проти радянських військ. 32 Патриляк І. Повстансько-німецькі переговори грудня 1943— вересня 1944 років: причини, хід, наслідки [Електронний ресурс] // Воєнна історія. — 2008. — №5. — Режим доступу: http://warhistory.ukrlife.org/5_08_4.html. 33 Там само. 34 Пагіря О. Переговори між УПА та угорською армією в контексті міжнародно- політичної ситуації в Європі у 1943 — на початку 1944 рр. // Наукові записки / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. — 2010. — Т. 20. — С. 412. 212 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Офіційні контакти на вищому рівні розпочалися у грудні 1943 р. в Будапешті, де о. І. Гриньох, М. Луцький та Є. Врецьона сіли за стіл переговорів із шефом Штабу Головнокомандування Угор- ського війська генерал-лейтенантом Ференцом Сомбатхеї, полков- ником Єно Падані та радником Міністерства закордонних справ Угорщини Дежу Шаї35. У ході переговорів запроваджено режим таємного перемир’я, а також домовлено про припинення бойо- вих дій, карних операцій, обмін харчів на зброю та медикамен- ти, обмін зв’язковими старшинами між сторонами, установлено умовні гасла для розпізнавання. Українськими зв’язковими були Андрій Дольницький в Угорщині та Ярослав Струтинський на те- ренах Карпат. Зв’язковим при УПА на Волині став підполковник Угорської армії Ференц Мартон. Після закінчення війни угорські війська залишили відділам УПА велику кількість зброї та отрима- ли право вільного переходу Карпатами36. Також існувала домов- леність про заснування українського представництва в Будапешті на неофіційному рівні та надання притулку пораненим бійцям УПА та українським біженцям. Зв’язок тримали з Братиславою у Сло- ваччині, де перебував тоді Генеральний секретар ЗС УГВР М. Ле- бедь, який координував всі зовнішньополітичні справи України37. Менш результативними виявилися переговори з представни- ками Румунії. Перші контакти з румунськими чинниками налаго- дили ще наприкінці 1943 р. через провідника ОУН в Трансністрії Тимофія Симчишина, а вже 5 січня 1944 р. українське представни- цтво передало румунському уряду меморандум, в якому в стислій формі надано інформацію про визвольні змагання українського народу за Українську державу та про стан сучасної боротьби про- ти окупантів38. У меморандумі згадано про Акт 30 червня 1941 р. 35 Пагіря О. Протистояння і переговори між УПА та угорськими окупаційними військами на Волині та Південному Поліссі в 1943 р. // З архівів ВУЧК—ГПУ— НКВД—КГБ. — №1. — С. 368—369. 36 Лебедь М. Зовнішньополітична діяльність Генерального Секретаріату Закордонних справ УГВР // Літопис УПА. — Торонто; Львів, 2001. — Т. 26. — С. 123. 37 Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. — Лохвиця: б. в., 2000. — С. 180—181. 38 Пагіря О. Переговори між ОУН та військово-політичними колами Румунії // Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2010. — Зб. 14. — С. 156. 213 № 17Данило Саламін Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) та заявлено про бажання жити з румунами в добросусідських відносинах, за умови «визнання Румунією права на самовизна- чення народів на їх етнографічних землях, припинення нею по- борювання українського визвольного руху, спрямованого проти імперіалістів Москви та Берліну, та згоди на те, що кордони між Україною та Румунією на теренах Буковини та Бесарабії вирішать демаркаційні комісії обох держав за етнографічним принципом»39. Переговори двох сторін на вищому рівні продовжилися в бе- резні 1944 р. Українська делегація у складі І. Гриньоха, Л. Шан- ковського, сотника УПА Петра Дужого та Т. Симчишина прибула в Кишинів з інструкціями від М. Лебедя. 17—18 березня 1944 р. від- булася зустріч із консультантом Міністерства закордонних справ Румунії Дмітру Баранчу, начальником 6-ї румунської армії пол- ковником Іонеску та підполковником розвідувального центру №3 Перджу40. До підписання спільного Протоколу справа не дійшла, бо румунська сторона запропонувала неприйнятний для україн- ської сторони пункт, в якому «Румунія визнає в засаді право на самовизначення народів і у висліді право самовизначення укра- їнського народу під умовою респектування непорушности статус- кво границь з 1939 р. Румунської держави». Проте голова делегації Д. Баранчу пообіцяв військову співпрацю та звільнення україн- ських політичних в’язнів41. Радянська сторона також намагалася вести переговори з пред- ставниками УГВР. За дорученням і інструкціями Миколи Хрущова полковник МДБ Сергій Карін і майор МДБ Олександр Хорошун мали зустріч з членом Бюро Проводу ОУН Д. Маївським та на- чальником політвиховного відділу Головного Військового Штабу УПА Яковом Буселом. Зустріч відбулася в ніч з 25 на 26 люто- го 1945 р. на 93-му кілометрі дороги Львів—Тернопіль під охоро- ною великої кількості повстанців. Жодного порозуміння під час 39 Лебедь М. Зовнішньополітична діяльність Генерального Секретаріату Закордонних справ УГВР // Літопис УПА. — Торонто; Львів, 2001. — Т. 26. — С. 124. 40 Пагіря О. Переговори між ОУН та військово-політичними колами Румунії // Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2010. — Зб. 14. — С. 162. 41 Лебедь М. Зовнішньополітична діяльність Генерального Секретаріату Закордонних справ УГВР // Літопис УПА. — Торонто; Львів, 2001. — Т. 26. — С. 117—125. 214 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА п’ятигодинної розмови не знайшлося, і стало очевидно, що такі контакти ніякої користі чи перспектив в майбутньому принести не можуть42. Слід згадати важливі зустрічі, які відбулися в Цвікау і Ерфур- ті влітку 1945 р. між представниками американських військових властей і ЗП УГВР, а саме о. І. Гриньохом і М. Прокопом. Контакт у Цвікау встановив А. Камінський, що був представником місцевої української громади, відразу після приходу американських військ до цього міста. Американська команда спрямувала А. Камінського до контррозвідувального відділу, де він натрапив на спеціального агента Стефана Скубіка, українця за походженням. С. Скубік до- мовився про подальші розмови і зустрічі43. Після налагодження роботи прикордонної служби СССР та його союзниками стало майже неможливо перетинати кордони. Це спонукало до пошуків нових видів зв’язку. Логіка подій під- штовхувала членів УГВР до подальшої співпраці зі спецслужбами Заходу. В 1946—1947 рр. відділи УПА розформували, розвинув- ши мережу глибокого підпілля, і збройну боротьбу замінили на ідеологічне протистояння. Саме в цей період між двома світовими наддержавами, США та СССР, повільно, але впевнено розгор- тався конфлікт. Це зіткнення українські діячі за кордоном хотіли використати у своїх цілях. Тому після закінчення війни М. Лебедь запропонував представникам спецслужб США в Римі співпрацю. М. Прокоп та І. Гриньох налагоджували контакти на території аме- риканської окупаційної зони в Німеччині. Ними запропоновано па- кет інформації зі значним обсягом відомостей з підконтрольної їм антирадянської підпільної мережі44. Після березневого виступу Уінстона Черчіля у Вестмінському університеті 1946 р., де він проголосив початок «холодної війни», антирадянські підпільні організації стали об’єктом надзвичайної зацікавленості з боку англійської та американської спецслужб. Скориставшись нагодою, М. Лебедь переїхав в Мюнхен, де разом із І. Гриньохом налагодив співпрацю з американською військовою 42 Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. — Лохвиця: б. в., 2000. — С. 183. 43 Камінський А. Від насильної до мирної революції. — Нью-Йорк; Сідней; Лондон, 1996. — С. 25. 44 Breitman R., J. W. Goda. Hitler’s shadow. Nazi war criminals, U. S. Intelligence, and the Cold war. — National archives, 2009. — Р. 79. 215 № 17Данило Саламін Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) контррозвідкою СІС (Counter Intelligence Corps), виявивши ба- жання подавати інформацію. Окрім того, особовий склад ОУН(б) використовувався для виявлення в таборах біженців на американ- ській окупаційній території агентів радянських спецслужб45. Навесні 1948 р. відносини між СССР та США охололи до такої міри, що стала можливою нова війна, на яку чекали українські націоналісти. У зв’язку з цим американське Центральне Розвіду- вальне Управління (ЦРУ) розпочало операцію під кодовою назвою «Aerodynamic» («Аеродинамік»), до якої залучили актив групи Лебедя. ЦРУ забезпечувало фінансову, матеріальну підтримку, здійснювало авіаційні десантування агентів на територію СССР з метою отримання згодом необхідною інформації, а саме про хід демобілізації радянської армії, морально-бойовий дух солдат, ма- теріальну забезпеченість особового складу, роботу воєнних за- водів46. До 1952 р. внаслідок оперативної діяльності агентів МҐБ СССР активна фаза операції «Аеродинамік» була завершена. Зміна політики США стосовно СССР під час розгортання «хо- лодної» війни вплинула і на характер співпраці американських спецслужб із антирадянським підпіллям. Відносини між контра- гентами змінилися із оперативних на партнерські. Із виникненням зовнішньополітичного виміру співпраці члени ЗП УГВР зуміли по- ставити українське питання в Державному Департаменті і в інших владних структурах Сполучених Штатів, аж до Білого Дому, так, як вони цього бажали. Це дало можливість провідникам з України звертатися через американські чинники до міжнародної спільноти із меморандумами, чинити тиск на формування політики стосовно СССР, вести активну інформаційну політику47. ЗП УГВР нав’язує контакти з Виконним органом УНРади. Про- ведено переговори про організацію української пропаганди за кордоном. Українські партії та рухи намагалися вести на Заході перманентну антирадянську і антикомуністичну боротьбу в кіль- кох напрямах і ракурсах. По-перше, українські політичні чинники 45 Камінський А. «Пролог» у холодній війні проти Москви. Продовження визвольної боротьби з-за кордону. — Гадяч, 2009. — С. 42. 46 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917—1953. — Т. 2. — К.: Либідь- Військо України, 1994. — С. 668—669. 47 Камінський А. «Пролог» у холодній війні проти Москви. Продовження визвольної боротьби з-за кордону. — Гадяч, 2009. — С. 48. 216 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА прагнули всіляко популяризувати українську справу серед світо- вої громадськості та західного бомонду. Водночас в українській пресі була широко оголошена пропозиція А. Лівицького М. Лебедю їхати в Аргентину послом УНР, бо Аргентина залишилась єдиною країною, яка ще не відкликала визнання України48. У 1945 р. ГС ЗС УГВР надіслав Меморандум до трьох головно- командувачів західних окупаційних армій в Австрії щодо захисту українців від насильної репатріації з проханням залишити грома- дянам СССР свободи вибору (повернення або отримання політич- ного притулку). До секретаря ООН направлено ноту із спросту- ванням закидів заступника голови Ради міністрів УРСР Миколи Бажана на Нюрнберзькому процесі про колабораціонізм українців з нацистами. Також передано Меморандум до Ватикану про пере- слідування Української Католицької Церкви в Україні49. В листопаді 1946 р. ГС ЗС УГВР надіслано Меморандум Голо- ві Економічної та Соціальної Ради при ООН у справі виселення українського населення з території Закерзоння й терору над ним з боку комуністичних урядів СССР та Польщі. Надіслано також Меморандум Державному Секретарю США Дональду Бірнзу про реальний стан справ в Україні50. 29 липня 1946 р. у Парижі відкрилася світова конференція, де проходили мирні переговори між коаліцією держав, які вигра- ли війну проти Німеччини, з воєнними союзниками німців, себто Італією, Румунією, Угорщиною, Фінляндією. На конференції була присутня делегація УРСР на чолі з Д. Мануїльським. До столи- ці Франції прибуло також українське представництво у складі М. Лебедя, Є. Стахіва, М. Прокопа. На початку вересня М. Лебедь передав делегаціям 15 некомуністичних держав спільний меморан- дум екзильного уряду УНР і УГВР. Основними його положеннями були: невизнання влади СССР на території України; невизнання позиції Д. Мануїльського як такої, що не відповідає інтересам на- роду України; ствердження того, що попри закінчення Другої 48 Киричук Ю. Український національний рух 40—50-х років ХХ століття: ідеологія та практика — Львів: Добра справа, 2003. — С. 363. 49 Лебедь М. Зовнішньополітична діяльність Генерального Секретаріату Закордонних справ УГВР // Літопис УПА. — Торонто; Львів, 2001. — Т. 26. — С. 128. 50 Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. — Лохвиця: б, в., 2000. — С. 186. 217 № 17Данило Саламін Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) світової війни боротьба на території України з большевицькими окупантами продовжується51. Провідники ОУН за кордоном і середовище ЗП УГВР шукали інших шляхів мирної боротьби, яка мала б призвести до револю- ційних змін або створити передумови для насильницької револю- ції. Українські лідери намагалися надати рухові українства масо- вих масштабів, тому політичні акції часто відбувалися на міських вулицях і майданах. Використовувалися мітинги, демонстрації, марші протесту тощо. Здебільшого їх приурочували до подій не- давнього минулого України. Зокрема, 14 квітня 1946 р. проведено масові протести проти ліквідації Української Греко-католицької Церкви52. У відповідь в Канаді у січні 1946 р. створено прорадян- ське Товариство культурних зв’язків з Україною як радянський пропагандивний орган для налагодження зв’язків з еміграцією — на противагу УГВР та уряду УНР в екзилі. У вересні 1947 р. на території Баварії з’явилися повстанські відділи УПА, які прорвались із Закерзоння. Американські вій- ськові були проти видачі повстанців, але політики побоювалися, що СССР затримає сплату боргів. Тому американський губер- натор Баварії генерал Люсіус Клей заявив на прес-конференції 18 вересня 1947 p., що членів так званої Армії Бандери «не бу- дуть уважати політичними втікачами, а озброєними людьми, які перейшли кордон»53. У відповідь ЗП УГВР вислало ноти до ООН і урядів США, Великої Британії та Франції у справі договору між СССР, Польщею і Чехословаччиною, а також ноту до дер- жавного секретаря США Джорджа Маршалла в справі надання політичного притулку воякам УПА, які перейшли на Захід, і визнання УПА повстанською армією. Українська реакція спону- кала представників західних засобів масової інформації до ре- тельнішого дослідження проблематики визвольного руху. Як на- слідок, у європейській пресі з’явилася низка аналітичних статей, присвячених цій тематиці. Так, лондонські видання і голландські 51 Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. ЗП УГВР—ГС ЗС УГВР— Середовище УГВР (документи, інформації, словник імен). — Гадяч: Вид-во «Гадяч», 2001. — С. 105. 52 Іжик С. Сміх крізь сльози. — Вінніпег: б. в., 1961. — С. 166. 53 Мудрик-Мечник С. Закордонні Частини Організації Українських Націоналістів (причинки до історії). — Львів: Галицька Видавнича Спілка, 1995. — С. 12. 218 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА пресові агентства подали докладну інформацію про територіаль- ну структуру УПА, тактику її боротьби з нацистами і більшо- виками54. Голландська газета «Trocede Blad» у статті про УПА опублікувала дві цікаві карти: «Ситуація в Україні: травень— серпень 1947 р.», на якій зображено потрійний польсько-чесько- радянський наступ на відділи УПА на Закерзонні, та «УПА-За- хід: липень—серпень 1947 р.», де показано шлях повстанських відділів у Західну Європу. Англійська газета «Liverpool Daily News» 22 вересня 1947 p. у статті «Ще ведуться війни» описала по- встанські армії, які ще діяли на сході Європи і разом налічували близько 100 тис. вояків. Серед них перше місце за чисельністю по- сідає УПА, що діяла на теренах Закарпаття, південної Польщі, Словаччини, Моравії (близько 40 тис.)55. Брак достовірної інформації у західних журналістів часто породжував суттєві неточності та перекручення в їхніх статтях. Доволі часто вказувалася завищена кількість рейдуючих по- встанців — близько 6 тис. Значні перекручення інформації про український національно-визвольний рух у західній пресі зму- сили Закордонне представництво УГВР видати спеціальний до- кумент під назвою «Офіційний звіт пресового бюро ЗП УГВР», який допоміг представникам західних мас-медіа по-новому зро- зуміти чимало суперечливих моментів і об’єктивніше висвітлити українську боротьбу56. З другої половини 1940-х рр. члени ЗП УГВР розпочали ак- тивну ідеологічну та пропагандивну діяльність. Створено на- уково-дослідницьку організацію «Пролог» для збору інформації з української історії, історії українського підпілля, української лі- тератури, підготовки і випуску українських газет, радіопрограм та книг для поширення в УРСР. Офіційними виданнями стали «Вісник УГВР» (1944—1945 рр.), «Бюро інформації УГВР» (1948—1951 рр.); видано також перший випуск часопису «Самостійність» (1946 р.). ЗП УГВР своїми силами видавав військовий журнал «До зброї» (1947—1955 рр.), двотижне- 54 Киричук Ю. Український національний рух 40—50-х років ХХ століття: ідеологія та практика. — Львів: Добра справа, 2003. — С. 363. 55 В’ятрович В. Рейди УПА. Теренами Чехословаччини. — Торонто; Львів, 2001. — С. 137. 56 Там само. — С. 139. 219 № 17Данило Саламін Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) ву газету «Сучасна Україна» та «Українську літературну газету» в Мюнхені, журнали «Пролог» та «Digest of Soviet Ukrainian press» у Нью-Йорку57. Бюро інформації очолював кооптований член УГВР публіцист Петро Федун-‘Полтава’. Також активно друкувалися агітаційні та пропагандивні листи, звернення, зокрема, «До всіх українських вояків, що перебувають поза межами Батьківщини», «До всіх насильно вивезених з України і тих, що мусили по- кинути рідні землі, братів і сестер наших, до всіх українців на чужині»58. Всі ці дії спрямовувалися на піднесення бойового духу, активізацію населення, закликали до боротьби проти окупантів як на теренах України, так і за кордоном. Певну пропагандивну роль відігравала книговидавнича справа. З’являються книги М. Лебедя «УПА», М. Прокопа «Україна і укра- їнська політика Москви»; Л. Шанковського «УПА та її підпільна література», «Похідні групи ОУН», «Українська армія в боротьбі за державність». Для ефективнішої інформаційної діяльності ство- рено Українську Пресову Службу59. 23 травня 1954 р. Василя Кука, на той час голову ГС УГВР, за- арештували співробітники КҐБ. Для цього використано завербова- ного колишнього підпільника ‘Чумака’ (Микола Примас), що був ключовою фігурою в українському підпіллі, оскільки після смерті Р. Шухевича займав керівні посади в ОУН, УПА та УГВР. Цей день став визначальним в історії українського визвольного руху, зокрема і в діяльності УГВР. Поки існували органи революційного парламенту та уряду на території України та велася активна бо- ротьба під їх егідою, Закордонне Представництво та Генеральний Секретаріат Закордонних Справ УГВР мали в міжнародному пла- ні формально легалізоване дипломатичне представництво. Пізніше вони перейшли на статус загальної, ідейно-політичної репрезен- тативності. На міжнародній арені ГС ЗС та ЗП УГВР вміло спиралися на загальноприйняті норми політичної організації та міжнародних 57 Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. ЗП УГВР—ГС ЗС УГВР— Середовище УГВР (документи, інформації, словник імен). — Гадяч: Вид-во «Гадяч», 2001. — С. 386. 58 Літопис УПА. — Ч. 8. — С. 49—60. 59 Киричук Ю. Український національний рух 40—50-х років ХХ століття: ідеологія та практика. — Львів: Добра справа, 2003. — С. 364. 220 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА відносин, такі як право народів на самовизначення та право по- неволеного народу на самооборону перед окупантом, що робить визвольну боротьбу легальною. Демократичний принцип та орієн- тація на весь активний український громадський сектор дозволи- ли революційному органу очолити визвольний рух українського народу, об’єднавши в ньому провідні організації та політичні пар- тії, УПА, та координувати спільну боротьбу за Українську Само- стійну Соборну Державу. Засади демократизму, визнання прав та свобод людини і гро- мадянина, боротьба проти імперіалізму за визволення поневоле- них народів відкрили двері членам ЗС ГС УГВР до переговорів із військовими та політичними чинниками країн-сусідів. Переговори в більшості завершувалися взаємовигідними домовленостями. Таким чином, представникам українського підпільного уряду вдалося ді- йти згоди та перемир’я із польською та угорською стороною. Це передусім пов’язано з тісною взаємодією військових загонів трьох сторін на території етнічного проживання українців, а також на- ближення німецько-радянського фронту, а відповідно і спільного для усіх агресора в особі СССР. Як наслідок, українські, польські та угорські військово-політичні чинники відклали розгляд терито- ріальних суперечок, натомість здійснили ряд взаємовигідних опе- рацій проти спільного ворога, що можна розглядати як успішну можливу співпрацю. Домовленостей із румунськими чинниками до- сягти не вдалося через принциповість постановки територіальних питань, що звело нанівець важливі домовленості у сфері військо- во-політичної співпраці. Складність ведення діалогу із румунською та угорською сторонами полягала у перебуванні цих держав під контролем німецької розвідки. Успішною була співпраця із розвід- увальними органами західних держав, зокрема США, яка хоч і не виправдала до кінця сподівань української сторони, проте дала можливість матеріально та морально підтримувати підпілля на території краю до кінця 1950-х рр. Протягом другої половини 1940-х рр. УГВР змінювала напрям- ки співпраці та методи визвольної боротьби українських держав- ників. Ярослав Старух, доповідаючи Проводу ОУН в 1947 р., за- значав, що «наша боротьба в найближчому майбутньому мусить прибрати дещо інші форми, а оставші сили мусять бути розміщені відповідно до доцільності дальшої визвольної боротьби у витворе- 221 № 17Данило Саламін Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.) ній тепер новій дійсності на цих теренах»60. Саме тому українські збройні формування на теренах України перейшли в стан глибо- кого підпілля, а члени ГС ЗС УГВР вели активну пропагандивну роботу на міжнародній арені, висвітлюючи українську проблему на мирних конференціях, у структурних підрозділах ООН та ви- даючи низку періодичних і публіцистичних видань. 60 Цит. за: В’ятрович В. М. Друга польсько-українська війна. 1942—1947. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія». — 2011. — С. 245.

Зовнішньополітичні орієнтації УГВР (1943—1954 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси