Націоналізм і релігія

Рецензія на книжку: Зайцев О., Беген О., Стефанів В. Націоналізм і релігія: Греко-Католицька Церква та український націоналістичний рух у Галичині (1920—1930-ті роки) / Заг. ред. О. Зайцева; Український Католицький Університет; Центр досліджень визвольного руху. — Львів: Видавництво УКУ, 2011. — 384...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Квіт, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2012
Schriftenreihe:	Український визвольний рух
Schlagworte:	Рецензії та огляди
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/66559
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Націоналізм і релігія / С. Квіт // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2012. — Збірник 17. — С. 386-394. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-66559
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-665592014-07-18T03:01:52Z Націоналізм і релігія Квіт, С. Рецензії та огляди Рецензія на книжку: Зайцев О., Беген О., Стефанів В. Націоналізм і релігія: Греко-Католицька Церква та український націоналістичний рух у Галичині (1920—1930-ті роки) / Заг. ред. О. Зайцева; Український Католицький Університет; Центр досліджень визвольного руху. — Львів: Видавництво УКУ, 2011. — 384 с. Zaycev O., Behen O., Stefaniv V. Nationalism and religion: Greek-Сatholic Сhurch and the ukrainian nationalistic movement in Galicia (1029—1930 years) / Edited by O. Zaycev; Ukrainian Catholic University; Center for Research on the Liberation Movement. — Lviv: Publishing house of UCU, 2011. — 384 p. 2012 Article Націоналізм і релігія / С. Квіт // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2012. — Збірник 17. — С. 386-394. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/66559 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії та огляди Рецензії та огляди
spellingShingle	Рецензії та огляди Рецензії та огляди Квіт, С. Націоналізм і релігія Український визвольний рух
description	Рецензія на книжку: Зайцев О., Беген О., Стефанів В. Націоналізм і релігія: Греко-Католицька Церква та український націоналістичний рух у Галичині (1920—1930-ті роки) / Заг. ред. О. Зайцева; Український Католицький Університет; Центр досліджень визвольного руху. — Львів: Видавництво УКУ, 2011. — 384 с.
format	Article
author	Квіт, С.
author_facet	Квіт, С.
author_sort	Квіт, С.
title	Націоналізм і релігія
title_short	Націоналізм і релігія
title_full	Націоналізм і релігія
title_fullStr	Націоналізм і релігія
title_full_unstemmed	Націоналізм і релігія
title_sort	націоналізм і релігія
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Рецензії та огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/66559
citation_txt	Націоналізм і релігія / С. Квіт // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2012. — Збірник 17. — С. 386-394. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT kvíts nacíonalízmírelígíâ
first_indexed	2025-07-05T16:47:35Z
last_indexed	2025-07-05T16:47:35Z
_version_	1836826289912152064
fulltext	386 Сергій Квіт Доктор філологічних наук, професор, Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» НАЦІОНАЛІЗМ І РЕЛІГІЯ* Зайцев О., Беген О., Стефанів В. Націоналізм і релігія: Греко- Католицька Церква та український націоналістичний рух у Галичині (1920—1930-ті роки) / Заг. ред. О. Зайцева; Український Католицький Університет; Центр досліджень визвольного руху. — Львів: Видавництво УКУ, 2011. — 384 с. Serhij Kvit Nationalism and religion Zaycev O., Behen O., Stefaniv V. Nationalism and religion: Greek-Сatholic Сhurch and the ukrainian nationalistic movement in Galicia (1029—1930 years) / Edited by O. Zaycev; Ukrainian Catholic University; Center for Research on the Liberation Movement. — Lviv: Publishing house of UCU, 2011. — 384 p. * Джерело: Персональний журнал Сергія Квіта [Електронний ресурс]. — Режим до- ступу: http://kvit.ukma.kiev.ua/2011/12 387 № 17Сергій Квіт Націоналізм і релігія: Книжка Олександра Зай- цева, Олега Бегена та Василя Стефаніва «Націоналізм і релі- гія. Греко-Католицька Церква та український націоналістич- ний рух у Галичині (1920— 1930-ті роки)», що побачила світ у Видавництві Українсько- го Католицького Університету (Львів, 2011), справляє якнай- краще враження. Автори нале- жать до нової генерації україн- ських істориків. З таких праць у перспективі може сформу- ватися оригінальна історична школа УКУ. Відзначимо, що на виданні також вміщено логотип відомого своєю науковою та громадською активністю Цен- тру досліджень визвольного руху. Широке використання невідомих раніше архівних матеріа- лів, опублікованих документів, різноманітних вітчизняних та за- рубіжних історичних праць, формування врозумливих концептів, вдало обрана тема, що багато в чому виступає ключем для розу- міння цілої доби, налаштованість на подальшу дискусію — всі ці риси вказують на справді професійний підхід до справи. Не згадуватиму про «об’єктивність» та «незаангажованість», тому що давно вже вважаю ці означення надто сумнівними для окреслення праці гуманітарія. Насамперед через перевірену часом недосяжність і лицемірність таких зазіхань. Адже «об’єктивний» іс- торик, за визначенням, виступає або людиною цілком байдужою до предмету свого дослідження, що не може бути нормальним, або лише вдає із себе «незаангажованого», побиваючи тих, хто, на його думку, «зашорений» своєю «заангажованістю», з такою неса- мовитістю, яка часто ставить під сумнів цю попередньо розрекла- мовану об’єктивність. Тому варто діяти інакше, відзначаючи як позитив втягненість, перейнятість, а відтак суб’єктивність дослід- ника у процесі розуміння й представлення обраної проблематики. 388 РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ Тоді якість дослідження буде визначатися наявною фактич- ністю, теоретичним підґрун- тям, обраними методологічни- ми наголосами та особистістю самого автора чи, відповідно, авторів. Автори розрізняють ідео- логію організованого націона- лістичного руху та ідеологію «чинного націоналізму» Дмитра Донцова, пам’ятаючи про те, що останній навіть не був чле- ном Організації Українських Націоналістів. Тому, незважа- ючи на співзвучність багатьох вихідних положень, ідеологія, на яку спирається український націоналізм як політична сила, за- вжди відрізнялася від есеїстичних пропозицій Д. Донцова. О. Зай- цев, О. Беген та В. Стефанів докладно розглядають організаційні, політичні й ідеологічні стосунки націоналістичного та католицько- го рухів Західної України міжвоєнної доби. Вони як посилювали, так і подекуди суттєво заперечували один одного. Ця пильна ува- га особлива важлива тому, що здебільшого історики приділяли увагу протиставленню націоналістичного (правого) та, відповідно, лівого (соціал-демократичного, прокомуністичного) рухів, обмеж- уючи висвітлення католицького напряму переважно рамками ін- телектуальних дискусій. Хоч доцільно було б розуміти справжнє значення і впливи ще одного правого (консервативного), а саме суспільно-політичного католицького руху. У книжці розкривається широкий європейський контекст 1920—1930-х років. Не лише із загальною модою на авторитаризм, але також з паралелями до конкретних організаційних взірців дер- жавних (фашизм і нацизм) і недержавних (національно-визвольні рухи) націй. Тут ми стикаємося з двома важливими концептами, які пояснюють розвиток українського визвольного руху. Це розбудова т. зв. інтегрального націоналізму, синхронізованого з відповідними процесами у Західній Європі, та прагненнями перетворити наці- оналізм на певну квазірелігію і тим самим посунути католицький Дмитро Донцов 389 № 17Сергій Квіт Націоналізм і релігія: рух з поля релігійного світо- гляду, що спирається на хрис- тиянську віру. Другий концепт так само жорстко пов’язується з тогочасними європейськими зразками (італійськими, ні- мецькими, румунськими, хор- ватськими тощо). Автори від- значають соборницьку роль ОУН, яка була далекою від конфесійних обмежень і стояла на ґрунті зближення основних церковних традицій, присутніх на українських землях, заради об’єднання зусиль у боротьбі за державну незалежність. Додаткові питання й непо- розуміння виникають у зв’язку із занадто чітко окресленими концептуальними рамками, в які подекуди не вписують- ся питомі українські риси. По- годжуючись з авторським узагальненням французького поняття «інтегрального» (тобто свого роду універсального) націоналізму до ідеологій чи не всіх правих рухів Західної Європи тих часів як від- повідника християнського універсалізму, що до нього апелював католицький рух, ми все ж кажемо «але…», оскільки критична настанова дозволяє краще придивитися до особливостей власне українського національно-визвольного руху. Термін «інтегральний націоналізм» сам по собі нічого не пояс- нює в організованому українському націоналізмі, маючи ще менше відношення до спадщини Д. Донцова, який у цілком постмодер- ністському дусі висміював будь-які нерухомі визначення. Насправ- ді автор концепції «інтегрального націоналізму» Ш. Моррас розми- нувся з М. Міхновським, який у 1899 році висунув тезу «Україна для українців». Пізніше ані ОУН, ані Д. Донцов, при всій чутли- вості до завдань і потреб нації, справді наближаючись подекуди до політичної, ідеологічної та ціннісної «інтегральності», ніколи не Ніл Хасевич. Дереворит «Воля народам! Воля людині!», 1949 р. 390 РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ висували на прапор це гасло. Відповідна пропозиція Донцова зву- чала інакше: «Українці для України», оскільки він не переймав- ся примарним стабільним майбутнім у власній державі, а мислив межовими, перехідними категоріями, ставлячи перед політично активною частиною суспільства питання: хто ж візьме на себе від- повідальність за долю власного народу, коли настане «дванайцята година»? До речі, проблема відповідального політичного лідер- ства в Україні не втратила своєї актуальності посьогодні. Принай- мні наприкінці 2011 року західні дипломати називають її «lack of leadership in contemporary Ukraine». Вплив автора «Націоналізму» на ОУН відбувся двома шляхами. Перше і головне: головний редактор ЛНВ (1922—1932) і «Вістника» (1933—1939), а перед тим — автор реферату «Сучасне положення нації і наші завдання» (1914) мав величезний вплив на фундаторів і лідерів ОУН. Про це згадують Є. Коновалець, С. Бандера, Я. Стець- ко та ін. Донцов згуртував плеяду найбільш яскравих інтелектуа- лів «вістниківців», серед яких Є. Маланюк, О. Теліга, О. Ольжич, Л. Мосендз, Ю. Липа, Д. Віконська. Пристрасне слово «чорнявого студента із Таврії» (вислів Маланюка) принесло в Галичину зовсім новий — творчий, активний, цілком ірраціональний — погляд на власну історію, коли лише від самої людини залежить, яким буде її завтрашній день. Для українців це був шлях з пітьми бездержав- ності на освітлену сцену власної історії. Відтак його романтичні аналогії з відповідним досвідом адептів християнства і мусульман- ства, незламним ідеалізмом Дон Кіхота, нестримною стихійністю козацтва, засадничою нетерпимістю більшовиків та грандіозним розмахом проектів американських бізнесменів слід сприймати як публіцистичні метафори, висловлені у публічній полеміці, а не як планомірну діяльність, скеровану на створення нової тоталітарної секти на зразок сучасного Білого братства, яка б виступала кон- курентом УГКЦ. Непорозуміння полягає в тому, що Донцов ніколи не прагнув бути політичним лідером. Він був незалежним інтелектуалом з не- стерпним саркастичним характером, тяжіючи до неформального, творчого, якщо не богемного спілкування. Багато собі дозволяв у стосунках з фундаторами УВО і ОУН, які щонайменше висту- пили спонсорами відновленого «Літературно-Наукового Вістника». Його ніколи не можна було примусити до якоїсь організаційної 391 № 17Сергій Квіт Націоналізм і релігія: дисципліни. При цьому Донцов показав себе чудовим організато- ром власне інтелектуального життя та видавничої справи. Тобто головного редактора ЛНВ не можна розглядати в якості нереалі- зованої альтернативи політичного провідника, який міг би запро- понувати інакший шлях розвитку організованого націоналістично- го руху. Натомість Донцов був ідеологом, публіцистом, есеїстом і філософом. Автори не погоджуються зі словами Я. Дашкевича в обороні Донцова, не беручи до уваги, що позиція Ярослава Романовича формувалася не лише через читання, але також через особисте знайомство, на враженнях від відвідувань його епатажних пу- блічних виступів, під впливом матері О. Степанів, про яку, без будь-яких спеціальних зусиль, спрямованих на «квазірелігійну сакралізацію образу», створено кілька народних пісень. Д. Донцов був людиною тверезо мислячою, глибоко іронічною, яка володіла багатьма європейськими мовами, читаючи всіх модних тогочасних інтелектуалів в оригіналі. З невідомих причин автори не подали інформацію про нього до розділу «біограм» основних діячів окрес- леного у книжці періоду. Можливо, просто забули. Другий напрям впливу Донцова — побудова ОУН за зразком організації орденського типу. Членів ордену об’єднує не політична програма, яку можна змінювати, а спільний світогляд. До ордену не можна вступити за власним бажанням. Він вимагає не тільки прихильності й однодумства, а посвяти. Незрозуміло лише, чому ОУН досі закидається авторитаризм. Ця риса не може вважати- ся негативною для військової організації в умовах воєнного часу. Адже метою ОУН була загальнонаціональна мобілізація українців для участі у Другій світовій війні, яка для цілої Європи вигля- дала невідворотною. Україна не мала власних державних інсти- тутів, включно з відповідальним урядом та армією, які могли б забезпечити її національні інтереси. Тому ОУН відіграла історичну роль політичного керівництва та ідеологічного ядра повстанського руху. Причому вона вповноважила на це себе сама, виступаючи від імені свого народу. Вакансії були відкриті. Після початку Другої світової війни легальні українські полі- тичні партії в Галичині припинили своє існування, оскільки зни- кла та держава, за законами якої вони реєструвалися та прова- дили статутну діяльність. Тому згідно з історичними реаліями всі, 392 РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ хто хотів долучитися до боротьби за українську незалежність, у т. ч. націонал-демократи, ліберали, католики, православні, укра- їнські комуністи, представники національних меншин в Україні, також пізніше різних народів СРСР, мали можливість це зробити у структурах, створених зусиллями організованого націоналістич- ного руху. Хоч УПА не можна повністю ототожнювати з ОУН, оскільки це був широкий повстанський рух, ми не маємо прикла- дів існування окремих підрозділів, які б складалися з прихильни- ків тих чи тих політичних напрямів (хоч маємо яскраву полемічну палітру політичної публіцистики, де можна ідентифікувати різні ідеологічні традиції). Поряд з тим, все це був один націоналістич- ний резистанс. До речі, український націоналізм ніколи не був «буржуаз- ним», як стверджувала радянська пропаганда. Основною соціаль- ною базою виступало селянство, включно з сільською або тісно пов’язаною із селом інтелігенцією — священиками, вчителями, лікарями, студентами. Тому можна говорити про те, що вирішен- ня соціальних питань хоч і відкладалося до здобуття Української Самостійної Соборної Держави, але ідея соціальної справедливості завжди була очевидною, такою, що не потребувала окремої дис- кусії. Виникає низка інших питань, пов’язаних з українськими осо- бливостями й відмінностями від різних загальноєвропейських кон- цептуальних схем. Наприклад, сама назва «український націона- лізм» свідомо викривлюється в різний спосіб. По-перше, згідно зі штампами радянської пропаганди, націоналізм ототожнюється з нацизмом. Сьогодні ними послуговуються всі, хто заперечує пра- во українців мати власну державу, історію чи навіть право на національно-визвольну боротьбу. По-друге, до цієї ж риторики наближаються багато українських «нових лівих», через нічим не вмотивоване протиставлення націоналізму як «ненависті до чужо- го» патріотизмові як «любові до свого», що випливає з незнання джерел. По-третє, як ми згадали, визначення «український на- ціоналізм» уже само по собі заперечує доцільність застосування поняття «інтегральний націоналізм». Не слід забувати, що розвиток європейської політики у міжво- єнний час відбувався на тлі апокаліптичних перемог більшовиць- кого режиму, тоді як сьогодні ми схильні трактувати тодішні події 393 № 17Сергій Квіт Націоналізм і релігія: у світлі Нюрнберзького процесу. Про це згадують автори книжки. Іншими словами, джерела симпатій визвольницьких рухів недер- жавних європейських націй до фашистських режимів (передусім італійського) у 1920—1930-х роках потрібно розглядати не крізь зіставлення з пізнішими злочинами проти людяності (у т.ч. німець- кого нацизму), а як позитивний приклад конкурентних перемог у ряді європейських країн над власними симпатиками більшовизму, що його В. Черчіль вважав регресом людства. Європа поки що була поінформована тільки про геноциди Сталіна, але не Гітлера. Тоталітарні рухи ХХ ст. мають спільну природу, хоч усі різновиди фашизму формувалися на хвилі реакції протидії російському ко- мунізмові, досі не засудженому жодним міжнародним трибуналом. Тому не варто мудрувати про те, що було б, якби українці завели власні концентраційні табори. Бо нема про що говорити. Попри слушно окреслені О. Зайцевим, О. Бегеном та В. Стефа- нівим механізми формування організованого українського націо- налізму, добре представлений авторитарно-тоталітарний дискурс тогочасної Європи, куди на початках цілком вписувалися націо- налістичний та «інтегралістський» католицький рухи, врешті мала місце самовіддана боротьба українського народу проти нацизму та до кінця 1950-х років — проти «тюрми народів» СРСР, за «волю народам і волю людині». Ця зрозуміла всім гуманістична ідеоло- гема націоналістичного резистансу була влучно візуалізована Н. Хасевичем. Книжка «Націоналізм і релігія…» неодмінно сприятиме відмові від ідеологічних міфів на користь дискусій, які ґрунтуватимуться на реальних історичних фактах. Згадаємо бажання представити проголошення української незалежності 1991 року як наслідок яко- їсь еволюції УРСР, оперування у публічних дискусіях фантастич- ними аргументами на кшталт участі ОУН у неіснуючому «фашист- ському інтернаціоналі», закидання українському повстанському рухові недостатню демократичність поряд з такими політичними «опонентами» у Другій світовій війні, як нацизм і комунізм; але починаючи, можливо, з ув’язнення польською владою у 1939 році Д. Донцова в Березі Картузькій в той час, як деякі ветерани ОУН звинувачували його у полонофільстві з тих причин, що він зара- ховував Україну і Польщу до європейського культурного ареалу, відмовляючи натомість російському імперіалізмові у праві на ци- 394 РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ вілізованість. Переконатися в тому, що ця загроза також не віді- йшла у минуле, можна, переглянувши недавнє відео з участю професора Києво-Могилянської академії О. Гараня у російському ток-шоу, присвяченому проекту Євразійського союзу. О. Зайцев, О. Беген та В. Стефанів завершують свою книж- ку проекцією на сучасність, зазначаючи, що український інте- гральний націоналізм та український католицький політичний рух належать історії певної доби. Справді, неможливо і непотрібно оживлювати риторику 1920—1930-х років сьогодні, тому що вона давала відповіді на питання, які ставилися у першій половині ми- нулого століття. Нові реалії потребують нових зрозумілих слів і гідних справ. Пострадянські, у тому числі глобалізаційні реалії української незалежності, коли держава існує, але вона не забез- печує національно-культурні та соціальні потреби своїх громадян, вимагають зовсім інших наголосів. Сьогодні коло національних ін- тересів, спираючись на ідею справедливої української держави, як мінімум уже включає у себе, поруч з необхідністю відновлення у правах української мови та культури, також ліберальні ціннос- ті (свобода слова) та концепцію недовіри до будь-якої політичної влади, що пов’язується з неомарксистською критичною теорією. Вивчаючи спадщину правих рухів ХХ ст., українським політикам варто починати з усвідомлення, що ж воно таке, ці принципи суспільного служіння. Здається, такі категорії сьогодні майже не- зрозумілі. Також необхідно звернути увагу на феномен морально- го лідерства, прикладом якого виступає яскраво представлений у книжці образ митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Все це були великі люди, які «знайшлися» у відповідний час, коли наста- ла «дванайцята година».

Націоналізм і релігія

Institution

Ähnliche Einträge