Український визвольний рух у 1942 р.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автор:	Патриляк, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2006
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Період збройної боротьби ОУН і УПА
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/67195
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Український визвольний рух у 1942 р. / І. Патриляк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 7. — С. 208-231. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-67195
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-671952014-08-23T03:01:25Z Український визвольний рух у 1942 р. Патриляк, І. Період збройної боротьби ОУН і УПА 2006 Article Український визвольний рух у 1942 р. / І. Патриляк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 7. — С. 208-231. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/67195 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Період збройної боротьби ОУН і УПА Період збройної боротьби ОУН і УПА
spellingShingle	Період збройної боротьби ОУН і УПА Період збройної боротьби ОУН і УПА Патриляк, І. Український визвольний рух у 1942 р. Український визвольний рух
format	Article
author	Патриляк, І.
author_facet	Патриляк, І.
author_sort	Патриляк, І.
title	Український визвольний рух у 1942 р.
title_short	Український визвольний рух у 1942 р.
title_full	Український визвольний рух у 1942 р.
title_fullStr	Український визвольний рух у 1942 р.
title_full_unstemmed	Український визвольний рух у 1942 р.
title_sort	український визвольний рух у 1942 р.
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Період збройної боротьби ОУН і УПА
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/67195
citation_txt	Український визвольний рух у 1942 р. / І. Патриляк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2006. — Збірник 7. — С. 208-231. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT patrilâkí ukraínsʹkijvizvolʹnijruhu1942r
first_indexed	2025-07-05T17:17:26Z
last_indexed	2025-07-05T17:17:26Z
_version_	1836828167067664384
fulltext	ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 209208 Нарешті, зима 1941/1942 р. стала черговим психологічним ударом для українського населення, яке побачило нелюдське ставлення гітлерівців до полонених червоноармійців, коли з 3,9 млн. бранців першу зиму пережили 1,1 млн. осіб4, а гігантські простори окупованої Європи вкрилися сотнями тисяч безіменних братських могил людей, зраджених Сталіним і вбитих Гітлером. Настрої населення в окупованій Україні швидко змінюються. Зникає початкова атмосфера загальної стриманості чи навіть симпатії з боку значної частини українців до нових господарів регіону. Нацисти остаточно скидають маску «визволителів» від більшовицької тиранії. Надалі демонструючи впевненість у своїй перемозі на Сході, вони відверто цинічні. Райхскомісар України Еріх Кох очікує від своїх підлеглих «найсуворішого ставлення до місцевого населення»5, а райхсмаршал Герман Ґерінґ, виступаючи перед німецькими комісарами України, нагадує їм, що вони призначені не для того, «аби працювати на користь цих людей, а щоб випомпувати те, що тільки можливе. Наша мета – змусити українців до праці для Німеччини»6. За таких умов навіть найбільш лояльні та миролюбні кола української еліти перестали сподіватися на якісь позитивні зміни в нацистській політиці. Надзвичайно промовисто й вичерпно схарак� теризував гітлерівський окупаційний режим митрополит Андрей Шептицький у листі до папи Пія ХІІ, написаному 29–31 серпня 1942 р.: «Німецький режим є на рівні може й вищім, як режим больше� вицький, лихий, майже диявольський»7. За умов існування режиму, котрий навіть про людське око пере� став маскувати свою злочинність і демонстрував відверте пре� зирство до українських національних інтересів, – перед українським суспільством, а особливо перед його провідними колами, з усією гостротою постала проблема вибору нової моделі поведінки, яка могла б хоч найменшою мірою гарантувати осягнення власне українських політичних прагнень і сподівань. Вироблення нової політичної лінії було завданням колосальної ваги та складності, яке ______________________________________ 4 Король В. Ю. Трагедія радянських військовополонених на окупованій території України в 1941"1944 рр. // Сторінки воєнної історії України. Зб. наукових статей. – Вип. 8. – Частина І. – Київ, 2004. – С. 239. 5 Цит. за: Брицький П. Україна у другій світовій війні (1939"1945). – Чернівці, 1995. – С. 56. 6 Цит. за: Киричук Ю. Український національний рух 40"50"х років ХХ століття: ідеологія та практика. – Львів, 2003. – С. 90. 7 Музичка Г. Митрополит Андрей в часі німецької окупації. (Його лист 29"31 серпня 1942 р.) // Богослов’я. – Рим, 1987. – Т. LI. – С. 98. Іван ПАТРИЛЯК УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1942 Р. 1942 р. став багато в чому вирішальним і для ходу Другої світової війни загалом, і для долі українського визвольного руху зокрема. Події на фронтах на зламі 1941–1942 рр. показали, що війна набуває затяжного характеру, а офіційне приєднання до антигітлерівської коаліції США остаточно поховало сподівання держав Осі на можливість досягнути переможного результату в протистоянні з альянтами. Що менше залишалося шансів на загальну перемогу, то більше зусиль гітлерівська Німеччина намагалася сконцентрувати для перемоги на своєму Східному фронті, щоби здобути міцну сировинну базу, котра б дала змогу продовжити і гідно завершити війну з англо�американськими силами. Напруження всіх сил гітлерівського Райху та його союзників в останній переможний для Вермахту 1942 р. призвело до того, що експлуатація захоплених європейських територій Європи істотно посилилась, а окупаційний режим у Центральній і Східній частинах європейського континенту став особливо брутальним. Протягом 1942 р. окупаційний апарат зумів «викачати» з України левову частку сільськогосподарської продукції, яка забез� печила Німеччину хлібом на 80%, м’ясом – на 83% та жирами – на 74%1. Наслідок – голод у всіх великих українських містах і багатьох селах не лише райхскомісаріату України, але й у гірських районах дистрикту Галичини2. Протягом 1942 р. нацисти ліквідували майже всі єврейські ґетто на території України, відверто продемонструвавши цим місцевому населенню, яка доля в майбутньому чекає і на слов’ян – мешканців краю. У 1942 р. небаченого розмаху набула кампанія з насильного виве� зення українського населення на роботу до Райху. Якщо поперед� нього року на виїзд до Німеччини намагалися загітувати добро� вольців, то від 1942 навіть про видиму добровільність уже не йшлося3. ______________________________________ 1 Мюлер Н. Вермахт и оккупация: о роли вермахта и его руководящих органов в осущест" влении оккупационного режима на советской территории / Пер. с нем. – Москва, 1974. – С. 130. 2 Кучер В. І. Німецька та румунська окупаційні влади в Україні // Політична Істрія України. ХХ століття: У 6 т. – Т. 4: Україна у Другій світовій війні (1939"1945). – С. 351. 3 Центральний державний архів вищих органів влади (ЦДАВО) України. – Ф. 3676. – Оп. 4. – Спр. 317. – Арк. 95. ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 211210 керівників Райху безперспективних звернень і «меморандумів». Натомість керівництво ОУН, очолюваної А. Мельником, [далі – ОУН(м)] упродовж 1942 р. марно намагалося своїми петиціями змінити основні засади гітлерівської політики щодо України. Від самого початку 1942 р. Провід ОУН(б) здійснює тактику нелегального закріплення своїх нерозконспірованих людей в органах місцевої адміністрації, «Просвітах», мілітарних чи парамілітарних формуваннях. З іншого боку, триває переведення до підпілля всіх відомих німцям діячів організації. Членів і прихильників українського націоналістичного руху залучають до максимально інтенсивної роботи, спрямованої на підготовку антинімецького виступу, однак, у жодному разі, не провокуючи такого виступу передчасно. Нову тактику бандерівської Організації зафіксували відповідні нацистські спецслужби у своїх секретних документах. Зокрема, в донесенні поліції безпеки та СД за січень 1942 р. зазначено: «ОУН була змушена якомога докладніше дізнатися про німецькі наміри, щоб до цього визначити власний метод роботи і тактику. Вона використала і використовує ще і сьогодні перекладачів� українців, які працюють у німецьких установах. Завдяки цьому ОУН має уявлення не лише про частину німецьких намірів, але також про практичні можливості їх реалізації. Відповідно до цього вона перебудувала свої методи. На місце початкової офіційної діяльності тепер прийшла нелегальна таємна діяльність із застосу� ванням псевдонімів і паролів. Довірені особи й активісти ула� штувалися на непомітних назовні постах української цивільної адміністрації. Основою української військової влади, до якої змагає Бандера, служить міліція. Вже в липні 1941 р. у заклику українського лейте� нанта Легенди містилася вимога створення українського війська. Знайдена російська зброя мала приховуватись для озброєння передбачуваного війська, а не здаватись […]. За такими інструк� ціями ОУН діяла до сьогоднішнього дня»8. У донесеннях айнзацгрупи «С» від 4 лютого 1942 р., гітлерівські спецслужби звертають увагу на те, що «серед прихильників Бандери приходить до розуміння того, що теперішній момент не надається для відкритої боротьби. В одній з виявлених інструкцій для прихильників цього напрямку говориться, що члени ОУН ______________________________________ 8 Україна в Другій світовій війні у документах. Зб. німецьких архівних матеріалів (1941"1942) / Зібрав і впор. В. Косик. – Львів, 1998. – Т. 2. – С. 111. вимагало прораховувати всі можливі наслідки, зважувати щонай� дрібніші аргументи. Серед українських самостійницьких сил, які зберігали полі� тичну активність в окупованій Україні впродовж 1942 р. були обидві ОУН, група отамана Тараса Бульби�Боровця, яка часто виявляла свою прихильність до уенерівського державного центру, гетьманці й окремі незначні новостворені політичні угруповання на кшталт Революційного українського національного об’єднання, Націо� нальної партії тощо. Поряд із цими суто політичними групами певну роль у політичному житті, безумовно, намагалися відігравати легальні українські організації, такі як Український центральний комітет і численні дрібні емігрантські об’єднання, котрі прагнули вплинути на гітлерівську політику стосовно України, діючи за кордоном. Однак, об’єктивно оцінюючи ситуацію, слід підкреслити, що левова частка активності саме на території окупованої гітлерівцями та їхніми союзниками України припадала на долю структур обох ОУН (особливо бандерівської) і на групу отамана Тараса Бульби� Боровця. Найпершою проблемою при виборі моделі поведінки для українських національних сил у 1942 р. став пошук формули опти� мального поєднання опору брутальній окупаційній політиці Німеч� чини та її сателітів із потребою не надто зашкодити боротьбі Вермахту на східному фронті. Лідери всіх українських рухів абсо� лютно чітко розуміли, що закривати очі на німецькі злочини сто� совно українського народу вони не мають права, але, з іншого боку – свободу їхніх антинімецьких дій паралізувала сама лише думка про реставрацію в Україні сталінсько�більшовицького режиму. Власне ця, на перший погляд, «патова» ситуація змусила актив� них українських політичних гравців намагатися застосовувати таку модель протидії німецьким окупаційним властям, яка б не шкодила безпосередньо інтересам фронту. Однак тактика її реалізації у різних політичних сил була різною. Найактивніша та найрадикальніша ОУН, яка своїм керівником визнавала С. Бандеру, [далі – ОУН(б)] опинилася 1942 р. в дещо легшій з психологічного погляду ситуації, порівняно з прихиль� никами А. Мельника чи іншими групами. Бандерівці свідомо пішли на конфлікт з нацистами ще в липні 1941 р., відтак, попри колосальні фізичні втрати і складнощі літа–осені 1941 р., на початку 1942 вже зуміли перегрупуватися, відновити підпільну роботу в нових умовах, не витрачаючи часу на дискусії та писання до вищих ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 213212 громадян і загалом старалися виглядати більш «поважно й ре� спектабельно» в очах окупантів, щоб справити на німців враження серйозного партнера (на відміну від, на їхнє переконання, «гарячкуватих» і «недосвідчених юнаків» із бандерівської групи). Незважаючи на подібні «хитрощі» керівництва ОУН(м), нацисти доволі швидко усвідомили, що кінцева мета обох націо� налістичних організацій однаково загрозлива для їхнього пану� вання в Україні, а тому на зламі 1941/1942 рр. розпочали пере� слідування мельниківського активу на території райхскомісаріату. Заборона діяльності Української національної ради, арешти провідних мельниківців у Києві та їхні розстріли в лютому 1942 р. в Бабиному Яру призвели до того, що ОУН(м), згідно з даними гітлерівської СД, значно активізувала свою антинімецьку роботу: «Мельниківська група ОУН зовні здається поміркованим націо� налістичним рухом, насправді ж, за своїми цілями і розгорнутою пропагандою, вона може бути прирівняна до Бандерівського руху. З огляду на її прагнення здаватися лояльною вона, по суті, небез� печніша, ніж рух Бандери, який від самого початку відкрито виступив проти Німеччини. Однак і рух Мельника останнім часом почав відкриту пропаганду проти Німеччини. Так, в одній летючці Мельниківського руху, яка з’явилася в Києві, між іншим написано: “Хай живе самостійна українська держава! Хай живе Організація Українських Націоналістів! Хай живе капітан Андрій Мельник! Шевченко знав, що в боротьбі перемагають лише сміливі та горді люди, в чиїх жилах тече гаряча кров. Тому він ганьбить тих, хто кланяється окупантам. Сьогодні ми всі сходимося до священної могили на березі Дніпра. Там ми хочемо присягнути безсмертному духові в тому, що не заспокоїмося, доки не виконаємо його заповітів, доки Україна не стане вільною і самостійною державою!” У зв’язку з розслідуванням в районі м. Лубни було арештовано 23 особи, які мають стосунку до згаданої організації, ці особи були відправлені до Кременчука. Інші 33 арештовані були звільнені»10. У лавах ОУН(м) виникла певна колізія: з одного боку, ПУН на чолі з полковником А. Мельником віддавав перевагу боротьбі з Німеччиною шляхом досить відвертих вимог і декларацій до берлінських правителів (що в тогочасних умовах було відважним, але малоефективним засобом впливу), а з іншого – керівництво ОУН(м) в Україні, яке очолював О. Ольжич�Кандиба, протягом 1942 р. намагалося розробити нову тактику власної боротьби. ______________________________________ 9 Україна в Другій світовій війні у документах… – С. 120. повинні б насамперед утримуватися від усяких провокацій, актів терору і саботажу щодо німецького уряду і його спорядження. У да� ний момент наголос слід робити на прискореній розбудові внутрішньої організації, причому треба форсувати, передовсім, створення й озброєння українського національного війська. Лише тоді, коли ці приготування достатньо визріють і ОУН одержить засоби, необхідні для чинення прямого тиску, можна буде вступити у переговори з німецьким урядом і згідно з результатами переговорів, у сенсі Бандери визнати німців як союзників або знищити їх. Ця інструкція, як виходить, не потрапила до всіх призначених місць, або її не виконують, бо і надалі появляються нахабні підбурливі матеріали»9. Ці та інші документи німецьких каральних органів дають змогу скласти більш�менш повне уявлення про те, яку тактику обрала ОУН(б) у протистоянні з нацистами на початку 1942 р. Гаслом року мала стати «підготовка та накопичення сил, проникнення в усі сфери суспільного життя, розбудова організаційної мережі на всій території України та створення умов для формування підпільної повстанської армії». Однак є підстави вважати, що в середовищі провідних кіл ОУН(б) не було одностайності з приводу того, чи слід здійснювати політику вичікування та підготовки паралельно зі стриманою усною пропагандою, а чи різко критикувати всі дії окупаційних властей, незважаючи на втрати і невдачі, саботувати їхні заходи, терори� зувати окупаційний апарат, не боячись цим зіграти на руку більшо� викам. Очевидно, що поряд із поміркованішою групою в керівництві ОУН(б) існувала також група радикалів, які готові були діяти негайно, незважаючи на можливі контрзаходи німецької влади. ОУН(м) на початку 1942 р. також змушена була коригувати свою тактику, хоча діяла при цьому набагато обережніше, стриманіше й повільніше, ніж бандерівці. Всіляко критикуючи як нерозваж� ливий та авантюрний хід Акт від 30 червня 1941 р., мельниківці восени 1941, уже в зайнятому Вермахтом Києві, прагнули сформу� вати (подібно до бандерівців у Львові) прототип українського уряду, який вони, щоправда, обережно назвали Національною радою. Члени похідних груп ОУН(м) у Східній і Центральній Україні при формуванні власних структур намагалися не дра� тувати гітлерівців жодними радикальними деклараціями. Нато� мість вони залучали до роботи якнайбільше авторитетних місцевих ______________________________________ 10 ЦДАВО України. – Ф. 3876. – Оп. 4. – Спр. 308. – Арк. 59–60. ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 215214 взаємне виснаження обох сил, і для України стане можливим ви� зволення з обох сторін»15. Окреслені вище сподівання Проводу ОУН(б) були, свого роду, намаганням перенести на події німецько�радянської війни досвід часів Першої світової, наприкінці якої виснаження Російської, Німецької та Австро�Угорської імперій призвело до революційних подій у цих державах, їхнього краху та до появи незалежних українських республік. Закидати оунівцям недалекоглядність у цьому випадку не варто, оскільки вони навіть приблизно не могли оцінити реального потенціалу воюючих сторін і, як будь�які політичні прогнозисти, базували свої припущення передовсім на наявному історичному досвіді, водночас спираючись на доступну інформацію. Слід підкреслити, що бандерівці не були самотніми у своїх помилкових прогнозах. На початку 1942 р. Сталін був переконаний у тому, що Німеччина вже достатньо ослаблена і може бути розгромлена ще того ж таки року (заради чого й було почато масштабні наступальні операції весною 1942). Гітлер узагалі впродовж усієї війни спо� дівався, що наступальний потенціал Червоної армії ось�ось вичер� пається. Своєю чергою британські експерти в перші роки війни прораховували, скільки тижнів чи місяців протримається СРСР, а в останні – здійснювали аналогічні підрахунки щодо Німеччини. Намагаючись бути максимально готовою до моменту дезінте� грації обох воюючих потуг, ОУН(б) особливо активно нарощувала свій бойовий потенціал, а також посилювала пропаганду. Така поведінка спричинилася до того, що вже з 20 березня 1942 р. в усіх німецьких повідомленнях про події з окупованих територій СРСР запроваджено окрему рубрику: «Український рух опору»16. Паралельно з територіями, окупованими Вермахтом, бандерів� ська ОУН прагнула охопити своєю організаційною мережею також Закарпаття та землі, зайняті румунськими військами. Зростання на цих територіях оунівської активності призвело до масових арештів, які здійснили органи безпеки Угорщини й Румунії. У березні 1942 р. перша хвиля таких арештів прокотилася Закарпатським краєм. Хапали інтелігенцію та селян, яких підозрювали у зв’язках з націоналістами. Через місяць репресії посилилися – і до угорських тюрем потрапило понад 1300 оунівців та їхніх симпатиків, а шістьох ______________________________________ 15 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 163. 16 Косик В. УПА в німецьких документах // Український визвольний рух. – Львів, 2003. – Зб. № 1. – С. 63. Протягом весни–літа 1942 р. мельниківський актив провів регіональні підпільні конференції, на яких розроблялися нові формули діяльності Організації в умовах загострення нацист� ського терору. Гітлерівська поліція безпеки невдовзі у своїх донесеннях відзначала: «Під час дій проти нелегального руху Мельника в м. Києві арештовано 3 особи. Керівник пропаганди Кузьмик на допиті признався, що протягом цього року у Східній Україні відбулося три наради організації Мельника, а саме – в травні у м. Рівному чи в м. Луцьку, в червні – в м. Проскурові, а 15.9.1942 – в м. Києві»11. Учасники київської наради, доносячи настрої регіональних конференцій, наполягали на полагодженні конфлікту з ОУН(б)12, розбудові організаційної мережі, посиленні антигітлерівської агітації та створенні збройних формувань. Фактично ці вимоги лягли в основу резолюції зібрання13. Також мельниківці налагодили доволі тісні стосунки з отаманом Т. Бульбою�Боровцем, намагаючись узяти під свій контроль очолювані ним бойові структури. Влітку 1942 р. мельниківська ОУН провела на півдні Волині (райони Дубна, Кременця, Луцька, Рівного) 15 бойових вишколів для членів організації, якими керував В. Білий – «Арієць». А на початку осені 1942 р. ОУН(м) почала формувати перші власні боївки (загальна кількість учас� ників мельниківських загонів на той період складали 450 осіб)14, які, щоправда, протягом наступного року втратили свою автономність і були включені до очолюваної ОУН(б) Української Повстанської Армії (УПА) або ж перейшли на німецьку службу. У середовищі ОУН(б), приблизно від кінця зими й початку весни 1942 р., – можливо, значною мірою під впливом успіхів Червоної армії на фронті – стало швидко поширюватися переконання в тому, що Німеччина вже не зуміє довести до переможного завершення навіть війну проти СРСР. Однак, існувало припущення, що й Радянському Союзові бракуватиме сил, аби відновити довоєнний «статус�кво». У квітні 1942 р. в донесеннях до Берліна співробіт� ники нацистських спецслужб констатували, що «Ці націона� лістичні кола в жодному випадку не бажають перемоги більшо� виків, але, однак, розраховують на те, що могло б наступити повне ______________________________________ 11 ЦДАВО України. – Ф. 3876. – Оп. 4. – Спр. 308. – Арк. 199. 12 Русначенко А. Народ збурений. Національно"визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії. – Київ, 2002. – С. 78. 13 Гайвас Я. Переламовий рік // Організація українських націоналістів 1929"1954. – На чужині, 1954. – С. 297–298. 14 Русначенко А. Народ збурений… – С. 74. ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 217216 революційних потрясінь і перемін». Однак можна припустити, що як в ОУН загалом, так і серед організаційного керівництва не існувало одностайності у прогнозах щодо ймовірного переможця у війні. Ця роздвоєність надзвичайно рельєфно проявилася в конфе� ренційних постановах. Наприклад, з одного боку, наголошувалося на тому, що ОУН «передбачає різні можливості закінчення війни», а з іншого – вказувалося на варіант провадження збройної боротьби за українську державність після «розбиття Москви». Також у постановах підкреслювалося, що головним ворогом українських самостійницьких прагнень усе�таки є «московський імперіалізм». Паралельно з цим у документі різко критикувалося гітлерівські окупаційні концепції та давалося завдання членам організації намагатись узяти під свій контроль господарське життя регіону, що автоматично означало б конфлікт із нацистською окупаційною адміністрацією. Хоча, водночас, постанови забороняли членам організації займатися «партизанщиною», працюючи і накопичу� ючи сили для майбутньої вирішальної боротьби та загальнонаціо� нального повстання23. Певна «розмитість» постанов Конференції та різнобій думок у керівництві ОУН(б) щодо майбутнього переможця у війні на Сході, скоріш за все, були зумовлені невизначеною ситуацією на фронтах, де шальки терезів щомиті могли схилитися на той чи той бік. Очевидно, знаючи про масштабний наступ радянських військ, який весною 1942 р. розгорнувся на українській ділянці фронту, банде� рівці остерігалися того, що негайний початок партизанської борот� ьби може серйозно послабити німецький тил і призвести якщо не до швидкого тріумфу більшовиків, то принаймні до того, що основні бої великої війни точитимуться на українських землях, руйнуючи і виснажуючи сили українського народу. Цього оунівці намагалися не допустити, прагнучи, щоб уперта боротьба двох гігантських армій якнайдовше точилася на просторах Росії. Партизанщини ж боялися ще й через те, що організація на початку 1942 р. не була достатньо готовою до підпільної збройної боротьби, їй потрібно було виграти час, щоб у відносному спокої підготувати кадри й матеріально�технічну базу для повстання. Натомість нескоординовані партизанські виступи лише потягли б за собою великі втрати, посилення терору й небезпеку того, що цей партизанський рух очолять більшовики. З іншого боку, німецький терор, який набирав усе більших обертів в Україні й стосовно українського населення найдошкульніше виявлявся в ______________________________________ 23 Постанови Другої Конференції Організації Українських Націоналістів… – С. 62. керівників закарпатської ОУН розстріляли17. Тобто вже протягом весни 1942 р. хортистській контррозвідці вдалося суттєво ослабити оунівську мережу в Закарпатті. Остаточно Крайову екзекутиву ОУН(б) у Закарпатті було розгромлено внаслідок трьох Ковнер� ських судових процесів угорського військового трибуналу, проведених 17, 22 і 24 липня 1942 р.18. Відновити організаційну мережу в регіоні вдалося лише 1944 р. Не відставали від своїх угорських колег у боротьбі з українським націоналістичним підпіллям і румунські спецслужби. На зламі 1941/ 1942 рр. сигуранца провела масштабні арешти в середовищі банде� рівської ОУН. 31 березня 1942 р. в Яссах над арештованими наці� оналістами було проведено показовий процес19. Чергові масштабні арешти бандерівців у Чернівцях румунська поліція здійснила в квітні 1942 р., коли їй вдалося встановити, що ОУН(б) на Буковині готує замах на чернівецького ортскоменданта капітана Еріха Райцентштейна20. У середині 1942 р. румунські спецслужби зуміли заарештувати керівництво ОУН(б) на Буковині – місцевого провідника Колотила – «Кобзаря» й організаційного референта Проводу «Боєвара» (?). Однак, незважаючи на тимчасові успіхи, румунські органи безпеки не змогли остаточно вирішити «проблему ОУН» на підвладній території. До осені 1942 р. мережа бандерівської організації на Буковині, на чолі з новим керівником Гирюком – «Тарасом» була відновлена та розбудована до рівня районів і підрайонів21. У квітні 1942 р. керівники бандерівської організації провели надзвичайно важливе зібрання, яке ввійшло в історію під назвою Друга конференція ОУН. У постановах Конференції було сфор� мульовано офіційне бачення лідерів ОУН(б) тогочасної ситуації в Україні та світі22. Зі змісту документа, ухваленого на Другій конференції, видно, що лідери ОУН(б) надалі дотримувалися концепції, згідно з якою війна між гітлерівською і сталінською імперіями повинна призвести до «загального виснаження, великих ______________________________________ 17 Вегеш М. Сторінки історії ОУН"УПА в Закарпатті (1939"1956 рр.) // Сучасність. – 2001. – № 3. – С. 86. 18 Ravasz I. Ukran�magyar Kapcsolatok – fel evszazaddal errellot // 60 років від початку Другої світової війни. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Ужгород, 2001. – С. 38. 19 Киричук Ю. Український національний рух 40"50"х років… – С. 103. 20 Сергійчук В. Український здвиг: Прикарпаття. 1939"1955. – Київ, 2005. – С. 139. 21 Русначенко А. Народ збурений… – С. 71. 22 Постанови Другої Конференції Організації Українських Націоналістів // Причинки до суспільного мислення. (Збірник статей). – Торонто, 1989. – С. 61–74. ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 219218 Спробою розтлумачити позицію Проводу ОУН(б) щодо подій, які розгорталися в Україні та світі, широким колам населення стало звернення керівництва організації до співвітчизників з нагоди річниці проголошення Акта 30 червня 1941 р.27. Документ відверто декларував рішучість ОУН(б) в обстоюванні прав і свобод українського народу: «Ми не дали і не дамо себе на поталу ворогам! Ніколи не зміняємо волі й свободи народу за ласкавий шматок хліба від чужинців, наїзників, за “нову вищу культуру”, за “вселюдські” ідеї». У притаманному їй стилі організація у зверненні перерахову� вала всі «стандартні» звинувачення в бік окупантів, глорифікувала головні етапи боротьби українського народу за незалежність тощо. Однак усе це була лише велика «преамбула» до основної частини документа, що намагався популярно пояснити, чому, власне, ОУН(б) не розгортає активного збройного опору нацистам партизан� ськими методами: «Ми, українці, знайшлися в тяжкому положенні. З одної сторони московсько�жидівська навала ще дихає своїм чадом, з другої – нова Німеччина з своєю колоніальною політикою вже дається нам добре взнаки. Честь наша каже нам боротися. Тим часом ще йде бій з московсько�жидівським большевизмом і політичний розум наказує нам виждати». Тактику, яку ОУН(б) застосовувала від квітневої Конференції до серпня 1942 р., доволі точно визначили німецькі службовці СД у черговому донесенні до Берліна від 3 липня 1942 р.: колосальна пропагандистська робота, саботаж, військова підготовка, розбу� дова нелегальної мережі28. В іншому секретному повідомленні гітлерівські спецслужби охарактеризували тогочасну тактику бандерівської ОУН як «крокування на місці» з метою «берегти сили, жодних непотрібних і нерозумних акцій, але внутрішня й орга� нізаційна підготовка та розширення мережі ОУН, щоб у кінцевому результаті у слушний момент змогти сказати “останнє слово”»29. Спираючись на теорію поступового накопичення власних сил, протягом весни–літа 1942 р. ОУН(б) формує на Волині та Поліссі українську сільську самооборону. Боївки самооборони часто відби� вали у німців відібраний у селян продовольчий контингент, рятували людей, яких збиралися вивозити на роботи, вбивали керівників німецьких промислових і сільськогосподарських підприємств (якими на Волині та Поліссі здебільшого були поляки). Часто свої акції бойовики намагалися законспірувати під дії економічному грабуванні та вивезенні на роботи до Райху, змушував лідерів ОУН(б) подбати про самозахист українських селян. Однак, попри певну двозначність у прогнозах щодо майбутнього результату війни на Сході, постанови Другої конференції вирізня� ються особливо чітким визначенням основних засад і напрямів рево� люційної боротьби: підготовка всього суспільства до національного руху опору, створення фронту боротьби всіх поневолених народів за побудову справедливого ладу в Європі, базованого на існуванні незалежних держав, створених за справедливим етнічним принци� пом, полагодження другорядних конфліктів між українцями й сусідніми народами, посилення національної свідомості в україн� ських масах, боротьба проти всіх опортуністичних сил в україн� ському політикумі тощо. Спираючись на програмні засади ініціативності та «недопущення випередити себе стихійним виступам мас», наприкінці весни 1942 р. ОУН(б) далі нарощує свою активність. Німецькі поліційні доне� сення визначають «рух Бандери» як особливо небезпечний, вка� зуючи на розбудову оунівських організаційних структур, на намагання бандерівців узяти під свій контроль формування україн� ської поліції, підготовку військових кадрів і накопичення зброї на підпільних складах (лише на одному з викритих гітлерівськими спецслужбами таємних складів у районі м. Костополя Рівненської області було вилучено 600 рушниць, 12 автоматів, 120 протигазів, 254 тис. рушничних набоїв, 20 тис. артилерійських набоїв, 4 тис. ручних гранат, 2 тис. мін, 500 автоматних магазинів тощо)24. Відстежуючи процес створення бандерівцями сільської само� оборони, нацистські спецслужби відзначали, що з кінця весни 1942 р. прихильники ОУН(б) починають формувати власні збройні загони: «Вже в травні вдалося встановити, що бандерівський рух серйозно займається організацією власних бандитських груп у західній частині України […] рух Бандери переходить до того, щоб здійсню� вати військовий вишкіл своїх членів і збирати їх час від часу на по� льові навчання, які проводяться в рамках націоналістичних банд»25. Одночасно з посиленням військової складової в діяльності бан� дерівців, гітлерівські спецслужби відзначали, що почастішали випадки антинімецької пропаганди й саботування набору остар� байтерів26. ______________________________________ 24 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 194. 25 Там само. – С. 341. 26 ОУН"УПА в роки війни. Нові документи і матеріали / Зібрав і впор. В. Сергійчук. – Київ, 1996. – С. 179–180. ______________________________________ 27 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 8 зв. – 9 зв. 28 ОУН"УПА в роки війни… – С. 180–181. 29 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 208"209. ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 221220 Як бачимо з цитованого документа, вже на зламі весни–літа 1942 р. ОУН(б) розгорнула настільки серйозні саботажно�диверсійні акції проти гітлерівців, що поліція пише про «український повстан� ський рух». Цей документ істотно коригує вкорінену в сучасній українській історіографії думку про те, що збройну боротьбу наступального характеру ОУН(б) розпочала щойно навесні 1943 р., коли остаточно сформувалися структури УПА й після Сталін� градської битви, яка, мовляв, змусила оунівців збройно виступити проти німців. Як бачимо, документи свідчать зовсім про інше. Якби український рух був непомітним і незначним, СД навряд чи кваліфікувала б його як «повстанський» уже в червні 1942 р., коли німецькі війська успішно наступали на Волгу та Кавказ, а про майбутню катастрофу під Сталінградом не здогадувалися навіть червоні генерали. Особливо складне становище в північно�західному регіоні України радикалізувало місцевий актив ОУН(б), який щораз наполегливіше вимагав від центрального керівництва організації розгорнути масову партизанську війну проти німців. Бандерівці цілком відверто вказували у своїх виданнях на те, що з німцями неможливе жодне порозуміння, що проти гітлерівців потрібно вести тотальну боротьбу: «Групою Бандери поширюється нелегальний журнал “Бюлетень, № 4”. Одна зі статей являє собою вмілу спробу поступового настроювання українського населення проти німців. Особливо цікавим є виклад ймовірних політичних намірів Райху стосовно українства. Між іншим говориться: “1941 рік приніс зміну. Один тоталітаризм зник, інший зайняв його місце. 9�місячна практика показала, що на сході не наступило істотних змін. Тоталітаризмом, особливо тим другим, ми займаємося через те, що він стосується ставлення німців до української нації. У своїх засадничих цілях обидва вони є подібними, лише тактика відрізняє їх […] Кожний українець повинен бути свідомий того, що жодна нейтральність, жодна лояльність, жодне достосування не вбереже ні його самого, ні його дітей від рабства, бо порятунок полягає лише в перемозі його власної раси. Власна держава може бути збудована, однак, лише через зусилля і кров мільйонів членів нації під керівництвом революційної організації”»31. Такі міркування, а також поточна ситуація на Волині й Поліссі підштовхували місцевих лідерів ОУН(б) не тільки до диверсійно� саботажних акцій, але й до початку тотальної партизанської війни. ______________________________________ 31 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 215–216. радянських партизанів, щоб відвернути від власних сіл гнів німець� ких каральних загонів. Про те, що до середини 1942 р. бойова активність груп ОУН(б) різко зросла і серйозно занепокоїла нацистів, свідчать звіти поліції та СД за червень 1942 р.: «Генеральний округ Брест. За звітний період становище серйозно погіршилося. Ознаки неспокою вже чітко виявлялися в квітні і 29 квітня 1942 року потрібно було мобілізувати роту “Нюрнберґ” у Кобрині, яка відтоді, згідно з планом, проводить прочісування на північно�західній ділянці генерального округу. Також у середньому та південному районах округу за завітний період неспокій зріс. Сьогоднішній стан характеризується двома основними рисами: А) бандерівський рух Б) діяльність партизанів та банд. Обидва рухи переслідують одну мету: підбурити широкі маси населення проти окупації. Незважаючи на те, що обидві течії мають різні кінцеві цілі, в цьому напрямі вони працюють один для одного. На думку служби безпеки (СД) бандерівці по цьому округу розкинули свою густу мережу, тож навряд чи хоча б одне село залишилося незачеплене ними. […] Сільське населення цікавиться пропагандою бандерівського руху. Оскільки в генеральній окрузі практично немає промислових робітників, то можна сказати, що серед селян бандерівська організація має під ногами міцний ґрунт. Мета бандерівського руху полягає в тому, щоб побудувати автономну (має бути «самостійну». – І. П.) українську державу із власним незалежним урядом та адміністрацією. Керів� ництво бандерівського руху розчароване тим, що німецький уряд при� гнічує це прагнення і таким чином не дотримується своїх обіцянок. […] Велике значення має той факт, що бандерівський рух проник у ряди окружної поліції, особливо в Кам’янці�Подільському, де багато командирів рот були українцями, колишніми офіцерами ЧА, які тепер заарештовані та очікують на вирок. Свого часу, завдяки доброму військовому вишколу та стриманості, арештовані завою� вали довіру керівництва. У Рокитному було арештовано три людини, серед них керівник української охоронної поліції, за їх участь в українському по� встанському рухові. За різними ознаками можна припустити, що представники бандерівського руху здійснили декілька вибухів»30. ______________________________________ 30 ЦДАВО України. – Ф. 3676. – Оп. 4. – Спр. 317. – Арк. 37–38. ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 223222 дат має отримати у власність в Україні 40�50 гектарів землі, які потім муситиме обробляти місцеве населення»34. Тож немає нічого дивного, що саме відділи С. Качинського й Г. Перегійняка завдали перших масштабних і дошкульних ударів по німецьких військових та цивіль� но�господарських об’єктах. Згодом про першого організатора вели� ких повстанських загонів командир групи УПА�Захід Василь Сидор – «Шелест» писав: «Тож усі знають Остапа (Качинський), як він перший збирав і гуртував поліщуків в рої й чоти, витягав з�поміж них енергій� ніших, вроджених ватажків, бо старшин ні підстаршин не було»35. Таким чином, не зважаючи на певний спротив з боку тодішнього урядуючого (тимчасового) провідника ОУН(б) Миколи Лебедя – «Максима Рубана», який остерігався перетворення партизанського руху на отаманщину й боявся швидкої його ліквідації з боку нацистів, оунівці Полісся й Волині України розпочали створення повстанської армії. Оцінюючи ті події, їхній учасник, референт Служби безпеки ОУН(б) на ПЗУЗ В. Макар – «Безрідний» у листі до брата відзначав: «Повстанчу акцію на північно�західних і частково східних теренах ми мусили почати, і це не було зарано, як дехто каже, але вже і запізно. Мусили ми це зробити з двох причин. Перша: терен виривався нам з рук. З одної сторони почали множитися отаманчики, як Бульба� Боровець, а з другої сторони – червона партизанка почала заливати терен. Отже коли б ми були не почали повстанчої акції, то не мали б, що робити. Друге: ще тоді, коли ми не починали повстанчої акції, німота почала масово винищувати села. Хотіли приневолити населення до здавання контингентів (продналоги) і контингентів робочої сили в Німеччину. Отже в тій цілі вибирали одно село в окрузі чи районі, яке нищили дощенту. Всіх людей вистрілювали, а забудування палили. У зв’язку з тим маса людей почала втікати в ліси і блукати самопас. Почались грабежі, інші пішли в комуністичну партизанку, до Буль� би і т. п. Отже ми мусили організаційно охопити тих людей в лісі. – Оце дві засадничі причини нашої повстанчої акції. Є ще і третя, морального характеру. Почулись голоси: “Де ж той провід? Чому не дає зарядження бити німців?” і т. п. Тепер ми тим балакунам заткнули роти, а революцію усуспільнили»36. Як бачимо, історичні обставини «підштовхнули» бандерівську ОУН на дорогу партизанської бо� ротьби, змусивши її перейти до масштабних партизанських акцій. ______________________________________ 34 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 272. 35 Цит. за: Вовк О. До питання про першого командира Української Повстанської Армії // Український визвольний рух. – Зб. 1. – Львів, 2003. – С. 154. 36 Макар В. До початків УПА – лист з Волині // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто, 1977. – Т. 2. – С. 43–44. У донесеннях від 14 серпня 1942 р. спеціалісти з німецьких спец� служб цитували одне з бандерівських видань, у якому наголо� шувалося, що: «партизанська війна для поневоленого народу, як правило, є початковою стадією або частиною “великої війни”, на� родного повстання, поки озброєний народ не зможе сформувати регулярну армію»32. А у вересні 1942 р. гітлерівські служби порядку вилучали в арештованих оунівців інструкції про тактику «партизанської війни». Відтак, у серпні–жовтні 1942 р. сфор� мувалися перші великі бойові відділи ОУН(б) на чолі з військовим референтом Рівненьщини Сергієм Качинським – «Остапом» і заступником окружного організаційного референта Григорієм Перегійняком – «Коробкою». Координатором військової діяльності в регіоні став військовий референт ОУН(б) на Північно�Західних українських землях (ПЗУЗ) Василь Івахів – «Сом» («Сонар»), а загальне керівництво здійснював крайовий провідник ПЗУЗ Д. Клячківський – «Охрім» («Кошіль», «Старий», «Клим Савур»)33. Можливо, на рішення волинських бандерівців перейти до антині� мецької партизанської війни (що до певної міри суперечило наказам Центрального проводу, який вимагав надалі накопичувати сили для загального повстання) вплинув також і той факт, що влітку й на початку осені 1942 р. відбувався доволі успішний, а в німецькій пресі та пропаганді – ще й надзвичайно героїзований та перебільшуваний, – наступ на Кавказ і Сталінград. На перший погляд здавалося, що Вермахт ось�ось зуміє пробитися до бакинської нафти й перетнути водну артерію Волги, поставивши переможну для Німеччини крапку у війні на Сході. Відтак, перед оунівцями поставало питання: якщо не починати партизанської війни проти німців зараз, то коли? Тоді, як вони вивіль� нять з фронту свої дивізії і розчавлять будь�який спротив? Можна припустити, що саме під впливом обставин, котрі, на переконання багатьох, віщували ситуацію, за якої українські націоналісти могли б опинитися сам на сам у боротьбі з нацистами, у вересні 1942 р. один із лідерів ОУН(б) на Волині С. Качинський заявив: «Українські націо� налісти мусять тепер знову більше орієнтуватися на Радянську Росію і всіма засобами їй допомагати, бо від німців українському на� роду очікувати нема чого. Після закінчення війни з українцями все одно будуть поводитися як із рабами, оскільки кожен німецький сол� ______________________________________ 32 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 226. 33 Патриляк І. К. До питання про внесок ОУН та УПА у боротьбу проти нацистських окупантів на території України // Український історичний журнал. – № 5. – 2004. – С. 87. ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 225224 отамана Тараса Бульби�Боровця з представником радянських партизанів підполковником О. Лукіним, які з перервами тривали від 16 вересня до 28 жовтня 1942 р. й завершилися домовленістю про взаємний нейтралітет42. Переговори між червоними партизанами й бульбівцями не могли не насторожити окупаційну адміністрацію. Пробуючи переманити амбітного отамана на свій бік, керівництво німецької поліції безпеки та СД на Волині й Поділлі у листопаді 1942 р. запропонувало йому перейти на німецьку службу, однак ці перемовини завершилися в грудні 1942 р. відмовою Т. Боровця від співпраці43. Активізація протягом літа й осені 1942 р. радянських і поль� ських партизанів особливо насторожила оунівців. Намагання поляків і більшовиків розгорнути партизанську війну на території України вони розглядали як спробу підірвати життєві сили українського народу. Зокрема, у листівці за вересень 1942 р. «Партизанська боротьба і наша точка зору на неї» бандерівський провід наголошував: «Партизанська боротьба поляків чи більшовиків не мала би нас цікавити, і вони могли б вести її відповідно до власних сил, якщо б її вістря не було скероване проти нас. Сталін і Сікорський бажали б одним пострілом вбити двох зайців: зашкодити німцям і німецькими руками бити українців. Українці ж не брали і не беруть жодної участі у партизанській боротьбі. […] Німці знають фактичне становище, однак вони викори� стовують більшовицьку партизанську боротьбу, щоб при цій нагоді знищити також і нас. […] Ми мусимо берегти свої сили, бо віримо, що на кінцевій стадії війна принесе нам можливість боротьби і побудови власної Української держави. Не партизанська боротьба сотень чи тисяч, а національна визвольна революція мільйонної української маси є нашим шляхом»44. Листівки з аналогічним змістом ОУН(б) поширювала навіть у жовтні 1942 р., коли на Волині та Поліссі вже діяли перші великі партизанські з’єднання бандерівців. Однак летючки не могли змі� нити загального настрою в організації, не могли вплинути на ситу� ацію, що швидко розвивалася й, очевидно, частково вийшла з�під контролю Центрального проводу. Курс на накопичення сил і підго� товку загального повстання в умовах гітлерівського терору виявився малоефективним. Обставини вимагали швидкого ______________________________________ 42 Киричук Ю. Український національний рух 40"50"х років… – С. 101. 43 Там само. – С. 101–102. 44 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 278–279. Протягом цього ж періоду значно активізувалися прихильники отамана Боровця, який контактував і з представниками уенерів� ського табору, і з мельниківцями. На березень 1942 р. навколо отамана зібралося близько 700 колишніх бійців його «Поліської Січі», які стали ядром Української Повстанської Армії Т. Боров� ця37. Фактично, попри заборону з боку керівництва УНР (від чийого імені намагався діяти Боровець) «шкодити» німцям, поки вони ведуть боротьбу на Сході38, отаман узявся до проведення анти� німецьких акцій на Волині й Поліссі, скерувавши їх винятково проти окупаційної адміністрації, але в жодному разі не проти Вермахту. Така ситуація тривала до серпня 1942 р. 15 серпня Т. Боровець звернувся з листом�попередженням до райхскомісара України Е. Коха, вимагаючи припинити жахливі знущання над українським населенням. Однак, не дочекавшись позитивної відповіді, його загони 19 серпня 1942 р. зробили показовий напад на залізничну станцію в Шепетівці, який мав продемонструвати силу підпілля і його серйозні наміри у справі протистояння гітлерівцям39. Важливо підкреслити, що весна–літо 1942 р. стали також мо� ментом оформлення організаційних структур радянських парти� занів на території України (у травні створено Центральний, а в червні – Український штаби партизанського руху, 20 червня на Волині десантовано диверсійно�партизанську групу НКВД пол� ковника Дмитра Медвєдєва)40 й активізації польського підпілля41, яке від 14 лютого 1942 р. починає реорганізовуватися в партизан� ську Армію крайову. Отож, на початку осені 1942 р. лісисті території Волині й Полісся стали місцем конкурентної боротьби чотирьох підпільницько�партизанських рухів: бульбівського, бандерівського, радянського та польського. Успіхи Вермахту в наступі на Схід улітку 1942 р. спонукали керівників різних партизанських угруповань намагатися знайти бодай тимчасове порозуміння, щоби підвищити ефективність протистояння спільному могутньому противникові. Поряд із пози� цією одного з лідерів бандерівських збройних загонів С. Качин� ського, окресленою вище, слід було би згадати й про переговори ______________________________________ 37 Дзьобак В. В. Бульбівці («перша УПА») // Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси. – Київ, 2005. – С. 125. 38 Киричук Ю. Український національний рух 40"50"х років… – С. 96. 39 Дзьобак В. В. Бульбівці («перша УПА»)… – С. 127–128. 40 Лукин А. Разведчики. – Москва, 1965. – С. 6. 41 Filar W. Wołyń 1939�1944. Eksterminacja czy walki polsko�ukraińskie. – Toruń, 2003. – S. 129–130. ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 227226 ливіше обстоював ідею негайного створення антинімецької повстан� ської армії В. Івахів, який між іншим заявив: «Вже давно назріла потреба для захисту. Давайте створимо повстанчу армію. Волиняни й поліщуки створюють відділи самооборони, власну Січ. Невже ми не можемо її взяти під власну опіку?!»49. Конференція ухвалила рішення розпочати формування «збройних сил ОУН»50. З метою збільшити свої загони і розширити територію їхньої діяльності, бандерівська ОУН намагалася об’єднати під своїми прапорами не лише бульбівців і мельниківців, але й залучити до своїх лав червоних партизанів. Про ці наміри, на нашу думку, свідчить листівка, яку в листопаді 1942 р. розповсюджували на Житомирщині. Автори звернення до радянських партизанів у доступній формі пояснювали членам більшовицьких партизан� ських груп рівнозначність гітлерівського й сталінського тоталітар� них режимів і наголошували на необхідності боротися як проти одних, так і проти інших за створення незалежних держав понево� лених народів під гаслом «Геть Гітлера і Сталіна!»51. Активізація ОУН(б) викликала гостру реакцію з боку гітлерів� ських спецслужб. На території Німеччини 20 листопада 1942 р. пройшли масові арешти серед оунівських підпільників, зокрема серед керівництва організації. За одну добу в Лейпціґу, Ганновері, Берліні, Гамбурґу, Гільдесгаймі та Потсдамі було схоплено 210 осіб, у Дрездені – 10, а в Брауншвайґу – 4852. 21 листопада того ж року арешти бандерівського активу пройшли у Львові. Завдяки арештові керівника кур’єрської служби ОУН(б) В. Лобая ґестапівцям вдалося розкрити декілька бандерівських конспіративних квартир. Німецькі поліційні донесення так описують ці події: «Здійснене у Львові розслідування призвело до арешту 3 укра� їнських студентів, у яких можна підозрювати функціонерів групи Бандери. Вони займали квартиру в одному з будинків Львова, який належав місцевому собору. У цій квартирі був виявлений у великій кількості готовий до відправки друкований матеріал. У підвалі цього будинку було виявлено 2 ротатори для розмноження друко� ваного матеріалу. Троє арештованих студентів до сьогодні заперечують, що вони мають стосунку до друкованого матеріалу й апаратів. Один зі студен� ______________________________________ 49 Цит. за: Вовк О. До питання про першого командира Української Повстанської Армії… – С. 155. 50 Там само. 51 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 3. – С. 29–30. 52 Там само. – С. 353–354. реагування на події, а вичікування та зволікання в очах рядових націоналістів і більшості українців перетворювалися на нерішу� чість. На свій страх і ризик керівники структур ОУН(б) на Волині й Поліссі взяли відвертий курс на повноцінну розбудову партизан� ських загонів і антинімецьку збройну боротьбу. Історія показала, що їхнє рішення було правильним. Уже від другої половини жовтня 1942 р. німецькі органи державної безпеки у своїх донесеннях з окупованих територій наголошували на тому, що в бандерівській пропаганді «все більше й більше помітною стає відмова від боротьби проти більшовизму, пропаганда майже виключно спрямована проти німецької влади, або так званих німецьких окупантів […] бандерівський рух зайняв різку позицію проти Німеччини, прагнучи до того, щоб всіма засобами, навіть шляхом збройної боротьби добитися незалежності для України»45. 29 жовтня 1942 р. до гауптквартири німецької армії надійшло повідомлення, в якому серед іншого зазначалося, що «16.10.1942 р. вперше українські націоналісти зібралися в районі Сарн у більшу банду та постійно отримують поповнення»46. Щоб не втратити свого авторитету в лавах організації та очолити стихійні процеси формування націоналістичних партизанських за� гонів, лідери ОУН(б) пішли шляхом «узаконення» наявної ситуації. У листопаді 1942 р. відбулися дві важливі зустрічі керівників банде� рівської ОУН: на початку місяця у Львові пройшло засідання Проводу організації, а наприкінці листопада було скликано військо� ву конференцію ОУН(б). Фактично, друге зібрання було наслідком першого. На засіданні Проводу зі звітами про ситуацію на території Центральної та Східної України виступили керівники націоналі� стичного підпілля з тих регіонів, які вимагали активних антині� мецьких дій у зв’язку з надзвичайним нацистським терором47 . На військовій конференції, за спогадами її організатора – військового референта ОУН(б) Західних Українських Земель Л. Павлишина, були присутні «урядуючий провідник» ОУН(б) М. Лебедь, військо� вий референт Проводу організації Д. Грицай, військовий референт ОУН(б) ПЗУЗ В. Івахів, військовий референт ОУН(б) Осередніх і Східних Українських Земель М. Медвідь та офіцер для спеціальних доручень Проводу бандерівської організації І. Климів48. Найзапопад� ______________________________________ 45 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 241–242. 46 Там само. – Т. 3. – С. 27. 47 Прокоп М. Роман Шухевич"Чупринка й ОУН"УПА в 1943"1944 роках // Сучасність. – 1976. – Ч. 1. – С. 67. 48 Вовк О. До питання про першого командира Української Повстанської Армії… – С. 155. ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА збірник Український визвольний рух 229228 львівських тюрем і 52 оунівців – в’язнів тюрми Ягольниці поблизу Чорткова54. Гітлерівські репресії проти бандерівської організації не послабшали і з початком зими. Першого грудня 1942 р. нацисти майже повністю знищили підпільну мережу ОУН на території Райху55, а вже четвертого грудня в Галичині було арештовано трьох провідників ОУН(б) – Я. Старуха – «Стяга», І. Климіва – «Легенду», Д. Грицая – «Перебийноса»56. Під час допитів у ґестапо особливо стійко та виклично тримався І. Климів, якого гітлерівці замордували на смерть57. Паралельно з арештами оунівських підпільників ґестапівці провели у Львові чистку лав української поліції, де було «багато прихильників Бандери», а також продовжили арешти оунівців у Німеччині58. Наприкінці грудня ґестапо арештувало ще 25 бандерівців у Ватештедті, Ґоті й Брауншвайґу, 5 у Франкфурті�на�Майні та 5 у Празі59. З донесень гітлерівських спецслужб також випливає, що протягом листопада– грудня 1942 р. арешти керівників бандерівського підпілля були здійснені також у Києві та Рівному60. Дошкульні удари, завдані бандерівському підпіллю нацист� ськими органами безпеки наприкінці листопада і в грудні 1942 р., остаточно переконали лідерів організації в тому, що тактика накопичування сил для загального, всенародного повстання є хибною і в умовах гітлерівського терору не може бути здійсненою – ґестапо просто фізично не дозволить накопичити критичної маси кадрів і матеріально�технічних засобів для масштабного повстання. Відтак, теорія всенародного виступу зазнала коригування. Керівники ОУН(б) звернулися до ідеї партизанської війни (котру ще в жовтні вважали шкідливою) як до початкової стадії, своєрідної увертюри майбутнього великого повстання. Можливо, бандерівці почали проводити аналогії між німецькою окупацією 1942 і 1918 рр. Знаючи про масовий антинімецький партизанський рух у 1918 р., який «розхитав» ситуацію і зрештою привів до встановлення в Києві влади Директорії УНР, керівники ОУН(б), можливо, вирішили повторити цей шлях. Однак, боячись поширення хаосу отаманщини, ______________________________________ 54 Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. –Львів, 1992. – С. 283. 55 Киричук Ю. Український національний рух 40"50"х років… – С. 103. 56 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 360–361. 57 Киричук Ю. Український національний рух 40"50"х років… – С. 103. 58 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 361. 59 Сергійчук В. Український здвиг: Прикарпаття. 1939"1955. – С. 141. 60 Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 2. – С. 361–362. тів тільки признався, що він зобов’язався двом українським поліцей� ським у формі нікому не говорити про цей друкований матеріал. У цьому випадку мова йде, очевидно, про розподільчий пункт нелегальної друкованої продукції, куди по неї, очевидно, при� бувають кур’єри. При подальшому розслідуванні з’ясувалося, що типолітографія, яка виготовляла фальшиві паспорти також роз� ташовувались у Львові. Між іншим, вдалось арештувати у Львові заступника керівника організаційного відділу міського головного центру – Володимира Лобая, 27.10.1911 року народження. Лобай одночасно є завідувачем всієї кур’єрської служби. Він працював головним чином для групи Бандери і немає якихось інших занять. Його квартиру, яка одночасно служила конспіративною квар� тирою для прибулих, зайняли, і шестеро наступних відвідувачів, серед яких один український поліцейський службовець, який служив кур’єром, були арештовані. З допитів виявилося, що головний центр групи Бандери розташовується у Львові. Йому підпорядковані районні центри. Районний центр для Східної України був у Києві, для Західної України – у Львові, для Волині та Поділля – в Луцьку або Рівному, у мадярському та румунському районах – у Чернівцях або Одесі, для Німеччини – в Берліні. Був захоплений багатий адресний матеріал. 21.11.1942 року ввечері, під час проведення операції проти провідних керівників групи Бандери у Львові, одним із прибічників цієї організації, вистрілом у голову був убитий СС�Штурмфюрер і криміналь�секретар Ґерхард Шарфф із РСХА. Другий службо� вець із кримінальної поліції, з поліційного управління м. Браун� швайґа був поранений у стегно і верхню частину руки. Службовці зайняли виявлену конспіративну квартиру й уже при вході до неї арештували 5 бандерівських функціонерів. Один із тих, хто перебував у квартирі, несподівано вихопив пістолет, поранив брауншвайзького службовця та убив Шарффа. Злочинцю, незважаючи на те, що він отримав два поранення, вдалося втекти. Операція ще триває»53. Чоловіком, який застрелив Шарффа і зумів утекти від переслідувачів, був Д. Маївський – «Тарас», («Косар») – один із лідерів бандерівської ОУН. Розлючені смертю свого функціонера, гітлерівці 27 листопада 1942 р. розстріляли 27 оунівців – в’язнів ______________________________________ 53 ЦДАВО України. – Ф. 3676. – Оп. 4. – Спр. 308. – Арк. 238–239. збірник Український визвольний рух 230 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 231 вони одразу виступили за чітку централізацію партизансько� повстанського руху та контроль над ним з боку організації. Справді, становище кінця 1942 р. дещо нагадувала рік 1918. Бойові дії регулярних армій на території України вже не відбувалися, німецькі війська застрягли над Волгою і на Кавказі. Червона армія ще не продемонструвала свого потужного наступального потенціалу, й здавалося, що противники можуть перейти у стадію позиційної війни, аж доки баланс сил не зміниться на користь однієї зі сторін. Звісно, що оунівці не могли знати про підготовку могутнього радянського контрнаступу й оточення німецького угруповання в Сталінграді, яке відбулося на початку 1943 р.. Відтак, вони споді� валися, що фронт ще не скоро повернеться на територію України. Максимально тривале протистояння на Сході дало би бандерівцям можливість розгорнути масштабну партизанську війну на всій території України, придатній для ведення партизанських операцій. Нацисти не мали б змоги придушити партизанський рух, бо всі свої резерви кидали б на фронт. Так, перед ОУН(б) відкривалася непогана перспектива для розгортання тилової війни, яка мала гарне підґрунтя через загальну ненависть до нацистів і за сприятливих умов могла отримати шанс на позитивний результат. Цей перехід оунівців до нової тактики боротьби у своїх донесеннях відзначили й нацистські спецслужби. Зокрема, в повідомленні з окупованих територій на Сході від 14 грудня 1942 р. гітлерівці відзначали, що оунівська періодика розміщує все більше ворожих щодо німців матеріалів. Службовці СД, ґестапо та поліції безпеки відзначали істотне поширення впливу ОУН(б) на Волині й у Центральній Україні, зокрема кількість членів організації на Київщині оцінювали в тисячу осіб. Гітлерівці відверто остерігалися того, що подібних успіхів бандерівці досягнуть і в інших регіонах, де вони розгорнули активну агітаційно�пропагандистську та під� пільну антинімецьку діяльність. Наприкінці 1942 р. отаман Тарас Бульба�Боровець запропону� вав керівництву обох ОУН створити спільну політичну раду головних політичних сил регіону, яка мала б стати «політичною надбудовою» для його УПА. Обов’язковою умовою співпраці амбітний отаман називав збереження за собою посади командувача армії. Бандерівці, які мали власні масштабні плани, розгалужену організаційну мережу та повну недовіру до недисциплінованого й ______________________________________ На оточення такого великого німецького угруповання не сподівалися навіть у Генеральному штабі Червоної армії, де, готуючи контрнаступ, розраховували оточити 7"8 німецьких дивізій, а несподівано для себе замкнули в котлі 22 з’єднання. ______________________________________ 61 Вовк О. Вступ. // Літопис УПА. Нова серія. – К. – Торонто, 1999. – Т. 2. – С. 10, 13. непередбачуваного Т. Боровця, проігнорували його пропозиції. Натомість мельниківська ОУН, якою в Україні, як зазначалось, керував О. Кандиба�Ольжич, побачила у співпраці з отаманом шанс зміцнити своє становище в регіоні. Однак до реального об’єднання збройних загонів мельниківської організації та поліського отамана справа не дійшла. Остаточно спробам домовитися поклала край «об’єднавча акція», яку збройні загони ОУН(б) провели весною 1943 р. Це дало бандерівцям змогу посилити власні мілітарні структури й поставити крапку в суперечці про лідерство в українському визвольному русі. У квітні 1943 р. на Волині та Поліссі вже активно діяли «збройні відділи ОУН(б)» під командуванням С. Качинського – «Остапа», І. Литвинчука – «Дубового», Г. Пере� гійняка – «Коробки», Н. Семенюка – «Яреми», І. Климишина – «Крука», О. Брися – «Аркаса», Я. Ждана – «Острого», П. Кухарчука – «Дороша» та інших комендантів, які від травня 1943 р. структуруються як групи УПА61. Однак ці події вже виходять за часові межі 1942 р., а відтак і за рамки нашої статті. Таким був в історії українського визвольного руху 1942 рік. Рік складного процесу переосмислення політичних реалій, підготовки до боротьби в нових умовах, пошуку оптимальних шляхів цієї боротьби. На жаль, обидві частини ОУН залишили після себе не надто багато документів, які хронологічно стосуються 1942 р., – кількісно їх менше, ніж із попередніх чи наступних років. Інформацію про діяльність організації дуже часто доводиться черпати з документів, залишених, головно, гітлерівськими спецслужбами, котрі в цей період стали основним противником українського націоналістичного підпілля. Однак, з іншого боку, необхідність спиратися на документи німецьких спецслужб розкриває безпідставність ще й дотепер поширених закидів на адресу українських націоналістів, що вони, мовляв, не боролися проти гітлерівців. Безперечно, процес переходу до збройної боротьби проти німців не був одномоментним та простим, – потрібно було долати різноманітні перепони, зокрема розбіжності в думках керівництва організації. У травні–червні 1942 р. ми вже можемо говорити про початок антинімецьких збройних акцій, які мали не лише оборонний характер. Відтак, рік 1942 з усіма його труднощами і суперечностями став фундаментом, на якому збудували Українську Повстанську Армію, – роком, коли українські патріоти розгорнули нову сторінку визвольної боротьби.

Український визвольний рух у 1942 р.

Репозитарії

Схожі ресурси