Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості

Філософсько-етична проблема моральнісного аспекту наукової творчості є одним із концептуальних питань стратегії подальшого розвитку нашої цивілізації. Прогрес науки, є свого роду каталізатором, який виявляє як переваги, так і вади сучасного суспільства. Вся історія ХХ ст. свідчить, як легко досягнен...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Братерська-Дронь, М.Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2004
Schlagworte:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6752
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості / М.Т. Братерська-Дронь // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 51. — С. 117-120. — Бібліогр.: 5 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-6752
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-67522010-03-16T12:01:37Z Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості Братерська-Дронь, М.Т. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Філософсько-етична проблема моральнісного аспекту наукової творчості є одним із концептуальних питань стратегії подальшого розвитку нашої цивілізації. Прогрес науки, є свого роду каталізатором, який виявляє як переваги, так і вади сучасного суспільства. Вся історія ХХ ст. свідчить, як легко досягнення людського генію можна перетворити на руйнівну силу, що ставить під загрозу існування всього людства. 2004 Article Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості / М.Т. Братерська-Дронь // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 51. — С. 117-120. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6752 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Братерська-Дронь, М.Т. Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості
description	Філософсько-етична проблема моральнісного аспекту наукової творчості є одним із концептуальних питань стратегії подальшого розвитку нашої цивілізації. Прогрес науки, є свого роду каталізатором, який виявляє як переваги, так і вади сучасного суспільства. Вся історія ХХ ст. свідчить, як легко досягнення людського генію можна перетворити на руйнівну силу, що ставить під загрозу існування всього людства.
format	Article
author	Братерська-Дронь, М.Т.
author_facet	Братерська-Дронь, М.Т.
author_sort	Братерська-Дронь, М.Т.
title	Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості
title_short	Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості
title_full	Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості
title_fullStr	Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості
title_full_unstemmed	Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості
title_sort	проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2004
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6752
citation_txt	Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості / М.Т. Братерська-Дронь // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 51. — С. 117-120. — Бібліогр.: 5 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT bratersʹkadronʹmt problemisučasnoífílosofíímoralʹnísnijaspektnaukovoítvorčostí
first_indexed	2025-07-02T09:35:10Z
last_indexed	2025-07-02T09:35:10Z
_version_	1836527293023911936
fulltext	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ 117 Братерська-Дронь М.Т. ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ: МОРАЛЬНІСНИЙ АСПЕКТ НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ Філософсько-етична проблема моральнісного аспекту наукової творчості є одним із концептуальних питань стратегії подальшого розвитку нашої цивілізації. Прогрес науки, є свого роду каталізатором, який виявляє як переваги, так і вади сучасного суспільства. Вся історія ХХ ст. свідчить, як легко досягнення людського генію можна перетворити на руйнівну силу, що ставить під загрозу існування всього людства. Зацікавленість цією проблемою почала виявлятися вже на початку ХІХ ст. Цікавим є той факт, що вперше це питання набуло актуальності в мистецтві. 1818 року виходить відомий роман М. Шеллі “Фран- кенштейн, або Сучасний Прометей”, який започаткував тему моральнісної відповідальності вченого за до- лю свого відкриття. 1886 року друкується невеличка психологічна повість “Дивна історія доктора Джекіла та містера Хайда”, автору якого Р.-Л. Стівенсону вдалося показати тонку, а часом іллюзорну межу, що ві- докремлює творчі та руйнівні тенденції наукового пошуку. Наприкінці ХІХ ст. до цієї проблеми починають звертатися вчені. Зокрема, І. Мечніков пише ряд праць: “Закон життя”, “Наука та моральнісність”, в яких ставить питання про взаємовплив науки та етики. “Хоча вже і сучасні знання дозволяють започаткувати засади раціональної моральнісності, та ми маємо право припускати, що із подальшим розвитком науки правила моральнісної поведінки будуть все більше й більше вдосконалюватися” [1, 542]. Зауважимо, що роздуми науковця носили досить загальний характер, проте проблема набула визначеності. З особливою гостротою ця проблема постає із початком воєнних дій першої світової війни. Моральні- сний аспект наукового процесу набуває своєї актуальності відповідно до руйнівних наслідків наукового генія людства. Необхідно підкреслити, суттєву різницю між моральнісним і моральним аспектами наукового проце- су, які можуть співпадати або суперечити один одному. Наприклад, офіційна мораль американського сус- пільства виправдовувала застосування ядерної бомби в 1945 році. Мораль радянської держави підтриму- вала ядерні випробування наприкінці 40-х рр. Як не парадоксально, але свого роду “етика водневої бомби” в решті решт, допомогла запобігти третьої світової війни. Проте, вчені, які були задіяні у розробці зброї масового знищення, мали свою особисту моральнісну позицію. У відомій роботі “Наукова думка як планетарне явище” (1934-1938), В.Вернадський підкреслюючи визначальну роль науки у сучасному культурному процесі, зауважував, що кордони принципово нової сві- домості людства повинні закладатися новою етикою, невід’ємно пов’язаною із науковою творчістю. Вже напередодні другої світової війни все частіше лунала думка, що наука повинна знаходитися під контролем якщо не моральнісних установ людини, то принаймні моральних законів людського співісну- вання. Таким чином, етика має виконувати роль своєрідних берегів, які запобігають розтіканню людської ді- яльності, утримуючи її в межах гуманістичних уявлень. Мова тут йдеться, як про особисту етику вчених, етику професійних стосунків, так і про етику соціальної відповідальності, без яких суспільство не може забезпечити собі стабільність і перспективу розвитку. Водночас, існувала і продовжує існувати досить поширена точка зору щодо нейтральності та автоно- мності науки, щодо її так званої “чистоти”. Англійський вчений і письменник Ч. Сноу, згадуючи про свою роботу в Кембріджі у 20-30-х рр., зазначав: “Більш за все ми пишалися тим, що наша наукова діяльність ні за яких розумних обставин не може мати практичного змісту. Чим голосніше це вдавалося проголосити, тим величніше ми поводилися” [2, 170]. Така позиція була обумовлена насамперед бурхливою професіоналізацією наукових галузей. У до- професійній науці вчений вважав, що має право висловлюватися по широкому колу питань, активно втру- чаючись у всі сфери соціального життя. У період активного розгалуження наукових знань, спеціалізації, система загальних цінностей на деякий час начебто втратила для науковців свою актуальність і відійшла на другий план. Особливо цей процес зачепив Західну Европу й Північну Америку. Прозріння там наступило лише наприкінці 30-х – 40-х рр., із відкриттям нейтрона, створенням перших атомних прискорювачів і розчеп- ленням атома урану. Останнє відкриття, яке сталося у 1938 році співпало з ускладненням загальносвітової політичної ситуації, а саме початком другої світової війни у 1939 році. Зазначимо, що вітчизняні вчені набагато раніше своїх західних колег, звернули увагу на важливість гуманізації процесу наукової творчості. Іще 1915 року один з авторів ноосферної теорії український вче- ний В. Вернадський у статті “Війна і прогрес науки”, передбачаючи негативні наслідки “чистих наукових знань”, висунув дещо наївну пропозицію про забезпечення безпеки негативних для людства винаходів на- уки засобами самої науки. 1923 року він підтримує ідею створення світової організації вчених – “Європей- ського Розумового Союзу” без політичних або релігійних ознак. А в 30-х роках вчений активно пропагує створення “інтернаціоналу вчених”, який би займався забезпеченням моральнісної відповідальності нау- ковців за використання їхніх відкриттів і наукових розробок, котрі створюючи загрозу для людства, супе- речать ідеї ноосфери. Точку зору Вернадського поділяв також й інший відомий вчений К.Ціолковський, котрий у бесідах зі своїм другом і учнем О. Чижевським неодноразово наголошував, що людина, яка присвятила своє життя розробці засобів масового знищення людства, не має права вважати себе вченим. Особливу занепокоєність у нього викликала перспектива використання відкриття в галузі ядерної фізики Альберта Ейнштейна. У 20-х роках, задовго до Хіросіми та Нагасакі, Ціолковський застерігав, що як тільки фізики розложать атом, всі ми постанемо перед питанням – “бути чи не бути” Та, якщо Шекспір вклав це риторичне питання в Братерська-Дронь М.Т. ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ: МОРАЛЬНІСНИЙ АСПЕКТ НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ 118 уста Гамлета, невдовзі питання "бути людині чи не бути? – буде вирішувати все людство. І якщо природ- ній кінець Космосу можливо прогнозувати через невизначений час, то штучний кінець світу, можливо, не за горами. На початку 30-х рр. К. Ціолковський та О. Чижевський здійснюють спробу на державному рівні по- ставити наукову та художню творчість у залежність від морально-етичних норм співіснування. Вони роз- робляють “Проект закону про карну відповідальність при укладанні відгуків на наукові, технічні, літера- турні та інші праці”, який лишився нездійсненим. Вчені неодноразово загострювали увагу саме на особистій відповідальності науковця за долю свого відкриття. Адже всі “батьки” ядерної бомби прекрасно усвідомлювали до яких наслідків можуть привести їхні дослідження. Е. Фермі, називаючи термоядерну зброю "зловісним явищем, надзвичайно небезпечним для всього людства", водночас присвятив її розробці декілька років наполегливої праці. Н. Бор виступив із статею “Виклик цивілізації”, в якій зокрема писав: “Жахливі засоби руйнування, які потрапили до влади людини, будуть представляти смертельну загрозу для цивілізації, якщо тільки із часом не буде досягнемо загальної домовленості про відповідні заходи запобігання кожного невиправданого використання нового джерела енергії” [2,с. 190]. Проте стаття була надрукована лише по гарячих слідах атомних бомбардувань у серпні 1945 року. Р. Оппенгеймер виступив наприкінці 40-х рр. проти розробки водневої бомби, проте залишився в іс- торії, як “батько” атомної зброї. А. Ейнштейн у статті “Пам’яті Марії Кюрі” не без моральнісного пафосу зауважував: "Моральні якос- ті видатної особистості мають, можливо, більше значення для сучасного покоління й всїєї ходи історії, ніж суто інтелектуальні достоїнства. Останні залежать від шляхетності характеру у значно більшій мірі, ніж це прийнято вважати" [3, 116]. Але супроти ядерної зброї вчений почав активно виступати таки після трагіч- них подій в Японії. 1955 року, напередодні своє смерті, Енштейн підписав разом із іншими вченими так званий Маніфест Ейнштейна – Рассела, який поклав початок широко відомому нині Пагоушському руху за мир і роззброєння. Проте, розмірковуючи над працями А. Ейнштейна, які відкривали шлях до отримання найпотужнішо- го виду енергії, К. Ціолковський неодноразово згадував такі імена, як: М. Морозов, П. Лебедєв, П. Ланже- вен, Х.-А. Лоренц, Ж.-А. Пуанкаре. Ці вчені також працювали над ідеєю еквівалентності енергії та маси, проте всім їм на думку Ціолковського, вистачило “гуманності поглядів” і “шляхетності духу”, щоб своєча- сно відійти від небезпечних розробок. Зрозуміло, що рух наукової думки неможливо зупинити штучно, принаймні на довгий час. Хто візьме на себе відповідальність у визначенні небезпечних меж наукового пошуку? І як бути з хоча б з такими по- няттями, як науковий інтерес, дослідницький азарт? Як влучно зауважив Р. Оппенгеймер: “Коли ви бачите щось технічно апетитне, ви кидаєтесь уперед і робите це, а сперечатися про те, що з цим робити, починає- те вже після того, як досягнете технічного успіху” [4,60.] Водночас, питання співвідношення: етики вченого – етики професійної галузі – етики соціальної від- повідальності, має об’єктивний характер. В ідеалі всі ці складові повинні бути аспектами однієї проблеми – моральнісної позиції та вибору людини. Говорити про етику науки взагалі, як окремий регіон етики, сьо- годні можна досить умовно. Адже сучасна наука являє собою сферу діяльності людини, де кожна галузь (генетика, ядерна фізика, зоологія, геологія, космологія, уфологія і т.д.) має свій об’єкт дослідження. От- же, кожна наука має специфічні проявлення у сфері етичних відносин. З іншого боку, дуже складно ви- значити межу між гуманним і антигуманним використанням наукових відкриттів в межах окремої науки, особливо якщо це стосується майбутнього. Сьогодні досить поширеною і не безпідставною є думка, що наука сама по собі етично нейтральна, а антигуманними може бути її використання певними соціальними силами. Трагічна історія ХХ ст. показа- ла, що за злочини проти людства були притягнуті до карної відповідальності лише політики та військові, і жоден із науковців, які їм сприяли. Тому слід говорити скоріше про етику вченого, його громадянську та моральнісну позицію. На підтвердження цієї думки можна навести знаковий випадок, який мав місце у Сполучених Штатах Америки наприкінці 40-х рр. Р. Оппенгеймер, який власноручно від імені четвірки нобелівських лауреатів підписав 16 квітня 1945 року рекомендацію керівництву країни про застосування атомної зброї проти Японії, раптово виступив проти подальшої розробки водневої бомби. Свою позицію вчений мотивував двома причинами – моральною неприйнятністю нового виду зброї масового знищення, і технічною немо- жливістю її здійснення. Опонентом Оппенгеймера виступив творець водневої бомби Е. Теллер, який напо- чатку 50-х рр. закликав до найшвидшої реалізації проекту, а також до усунення Оппенгеймера від цієї справи. Нагадаємо, що події розгорталися за часів наростаючого загострення стосунків між Сходом і Заходом, періоду так званої "холодної війни" та "охоти на відьм". Уряд США, який мав чітко окреслені стратегічні плани, позбавив у 1954 році Оппенгеймера допуску до секретних справ, хоча за ним зберігли посаду дире- ктора одного з провідних інститутів, де в цей час працював А. Ейнштейн. Проте, більша частина амери- канської наукової громади розцінила вчинок Тейллора, як неприпустиме порушення етичних норм і підда- ли його бойкоту. А суспільна організація “Вчені та інженери за соціальну та політичну дію” (утворена 1969 року) присудила Теллору премію вченого-маньяка доктора Стрейнджлава, одного із персонажів фі- льму С. Кубрика “Доктор Стрейнджлав, або як я навчився не хвилюватися і любити атомну бомбу” (1963), створеному в жанрі сатиричної пародії. Отже, більшої конкретності проблема набуває, коли мова йдеться про етику соціальної відповідально- сті, де можуть бути задіяні певні моральні важілі: критика, догана, засуждення, моральна ізоляція і т.д. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ 119 Проте і в цьому делікатному питанні є свої слабкі сторони, оскільки історична об’єктивізація як правило пов’язана із термінальним фактором розвитку суспільства. Скоріш за все, проблема може вирішуватися в площині відпрацювання загальних принципів наукової етики, які б охоплювали всі галузі наукових знань і не залежили від соціально-політичної кон’юнктури. На необхідність проголошення пріоритету загально-етичних принципів людства наполягав відомий вчений і правозахисник А. Сахаров, який безпосередньо був причетний до створення водневої бомби у СРСР. Са- харов один з перших на державно-політичному рівні поставив у залежність наукові здобутки від соціаль- них досягнень суспільства, зокрема громадянських прав і свобод. Попри всі ідеологічні складності та обмеження, які існували в колишньому СРСР, питання про етич- ний аспект науки ніколи не знімався із порядку денного. У 1973 році на шпальтах журналу “Вопросы философии” розгорнулася цікава дискусія в рамках “круглого столу” на тему “Наука, етика, гуманізм”, у якій взяли участь відомі радянські науковці та філософи: М.Волькенштейн, В. Енгельгарт, Б. Кедров, М. Лівшиц, Т. Ойзерман, Б.Понтекорво та ін. Зокрема, обговорювалися такі питання: наука як соціальний інститут та наукова творчість; свобода та відповідальність вчених в сучасному світі; моральнісні кордони наукового пошуку; наука та цінності; ети- ка наукового пізнання; мета науки: істина чи людина? і т.д. Під час дискусії, один із засновників молекулярної біології в СРСР В.Енгельгарт зазначив, що як така, наука не створює ніяких етичних цінностей. Вона, напрацьовує лише одну цінність – знання, яке система- тизує наше уявлення про світ. Оскільки процес пізнання є нескінченним, тоді і знання, як цінність, що створюється наукою, відрізняються від усіх інших цінностей своєю невпинною динамікою. Етичні ціннос- ті, наголошував він, навпаки, відрізняються незмінністю, постійністю. До речі, і сьогодні така позиція до- сить поширена серед вчених, які працюють в галузі природознавства і техніки. Енгельгарту опонував відомий науковець в галузях фізико-хімії та біофізики М. Волькенштейн. Він наполягав на безпосередньому зв’язку науки з етикою, оскільки наукова творчість завжди буде мати спра- ву з провідними категоріями етики - істиною (пошук істини) та гармонією (пошук гармонії). І хоча наука і не створює етичних цінностей, проте вона приймає активну участь у процесі їхнього формування, адже, світ етичних уявлень не є непорушним чи незмінним, він змінюється відповідно до розвитку людської свідомості, в тому числі науковим уявленням і в цьому процесі безпосередню участь приймає наукова творчість. З іншого боку, новітні досягнення в галузі кібернетики, генетики, біології, медицини і т.д. постійно випереджають духовний розвиток сучасної людини. Отже, зростає нагальна потреба у регулятивній функ- ції етики в науковому процесі. Попри всю складність і невизначеність цього питання, робляться спроби знайти загальні підходи до його вирішення. Водночас, цей процес сьогодні носить нескоординований, спорадичний характер. Цього можна було б уникнути, заручившись підтримкою “інтегральної етики”, тобто етики, яка б могла бути прийнятною для всіх галузей наукових знань і виконувати роль своєрідних берегів, котрі утримують людську діяльність в межах гуманістичних уявлень. У цьому аспекті постає низка питань: зокрема, чи може релігія, як один із носіїв моральнісного абсо- люту впливати на етичну сторону наукового процесу?; чи можлива взагалі моральнісність без визнання Абсолютно-сущого?; якою мірою вчений може поєднувати науковий підхід до природних явищ із релігій- ними переконаннями, теологічними поглядами? Адже проблема взаємовідносин науки та релігії залиша- ється однією з найбільш полемічних у сучасній філософії. Зокрема, до неї звернувся один із видатних ре- лігійних діячів нашого часу Його Святість Далай-Лама ХІV у своїй книзі “Етика нового тисячоліття”. Він підкреслює, що наука, яка намагається замінити собою релігію, як джерело абсолютного знання, ризикує сама перетворитися на свого рода релігію, її прибічники також підлягають небезпеці сліпої віри у її прин- ципи і нетерпимості до альтернативних поглядів. Ще на початку ХХ століття ряд філософів ідеалістичного спрямування, зазначаючи морально-етичну невизначеність, а відтак, безперспективність наукового прогресу, наполягали на доцільності безпосеред- нього контролю над наукою з боку релігійної думку. Християнство, вважав Л. Карсавін, володіє абсолютною, тобто Божественною істиною та цінністю. Тому і мови не може бути про доведення його наукою. Наука в свою чергу за своєю природою, своїм за- вданням не абсолютне, а відносне знання і потому сама потребує обгрунтування. Отже, неможливо вста- новити якесь рівноправ’я між релігією та наукою і навіть просто розмежувати їх сфери. Єдиний можливий вихід із цього становища може полягати в тому, щоб “будувати науку на релігійному вченні, виправдову- вати й перевіряти її релігійною Істиною. Такий вихід зовсім ще не призводить до зовнішнього підпорядку- вання науки релігією, характерному для західного середньовіччя…: завдання – в усвідомленні абсолютної й первинної цінності християнства ним самим і у вільному самооцерквленні науки” [5,289]. Схожі думки висловлював С. Франк, який вважав, що наука, пізнаючи виключно внутрішнє взаємо- відношення частин світового буття, загальні риси й явища світу, залишаючи у стороні всякі релігійні віру- вання, неодмінно зустрічається із прямими чи опосередкованими свідченнями божественного початку в світі, які не можуть бути пояснені із мертвих і косних безбожних сил. Людство, наголошував він у статті “Релігія та наука в сучасній свідомості” (1926), живе у особливо відповідальний час, коли відбувається пе- регляд всіх життєвих понять, що породженні невіруючим гуманізмом й натуралізмом попередньої доби. В цей час небачений зовнішньому зору прилив творчих релігійних сил опліднює людську думку і підготов- лює зростання нової науки, узгодженої із релігійною свідомістю і спроможною на його основі ствердити нове цілісне розуміння життя. Інший представник ідеалістичного крила російської класичної філософії С. Булгаков вважав, що наука принципово спирається на релігію, а не протистоїть їй. У людства є дві концепції свого єства, зазначав він у роботі “Інтелігенція та релігія” (1909), - або людина є нікчемною істотою, купкою матеріального бруду і тоді не зрозумілі її претензії на розум, науку; або людина є богоподібною істотою, сином вічності, і тоді Братерська-Дронь М.Т. ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ: МОРАЛЬНІСНИЙ АСПЕКТ НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ 120 можливість пізнання, у тому числі й наукового, пояснюється його духовною природою. Тому гідність нау- ки стверджується саме релігійним вченням про людину, а із усуненням останнього підривається й перше. Історія наукових знань дійсно знає багато прикладів, коли вчені поєднували релігійність із широтою наукового погляду. Н. Копернік, Д. Бруно, Г. Галілей, Й. Кеплер, Б. Паскаль, І. Ньютон, Ч. Дарвін і багато інших. Наприклад, один із засновників астрономії сучасного часу Й. Кеплер закликав: “Заклинаю мого читача не забувати про милосердя бога… і разом зі мною славити мудрість і велич творця”. А видатний астроном У. Гершель наголошував: “Чим бі- льше розширяється галузь науки, тим більше з’являється доказів існування Вічного Творчого і Всемогут- нього Розуму”. Проте, в міру того, як науково-технічний прогрес набирав обертів, шляхи науки та релігії розходили- ся, поширювалася думка про несумісність і навіть шкідливість поєднання релігійного та наукового світос- тавлення. Лунали голоси про необхідність вилучення релігії із суспільного життя, що в решті решт і ста- лося у післяреволюційній Росії. Проте, це аж ніяк не вирішувало проблем самої науки, її гносеологічної функції. В решті решт, почала формуватися точка зору про недоцільність ізоляції релігійної думки від процесу глобалізації сучасних знань. Стало очевидним, що релігійна творчість (якщо вона є такою) не може збід- нити осягнення істини, чи завадити розширенню меж людської свідомості. Таким чином, одним із наріжних питань філософії ХХ століття стає усвідомлення можливості співіс- нування і взаємозбагачення наукового та релігійного світоставлення. У свій час М. Бердяєв зазначав: “не наука нападає на релігію, а погана філософія”. Тому, особливої ваги набуває фактор філософії як науки, що здатна примирити конфлікт двох сфер свідомості людини. Як правило, дослідники виділяють три ступені релігійного почуття. Первісний, коли це почуття похо- дить від страху перед невідомими законами природи. Більш розвинену, коли релігійне почуття утворює засади моральних норм суспільства. І нарешті, вища ступінь, яка проявляється в індивідуальному ставлен- ні до релігії, яке А. Ейнштейн називав “космічним релігійним почуттям”, “яке не знає ані догм, ані бога”. У даному випадку, слід уточнити, що поняття “бог” застосовується у традиціно-релігійному розумінні. Очевидно, саме остання ступінь релігійного почуття притаманна багатьом вченим, які активно впливають на сучасний науковий процес. Моральнісний аспект наукової творчості набуває подальшої актуалізації, коли ми розглядаємо науку, як один із чинників процесу глобалізації1 Наука безпосередньо не пов’язана з національними традиціями, як наприклад мистецтво. Мова наукових знань інтернаціональна, точніше наднаціональна, її критерій до- свід і практика. Наукові відкриття та досягнення, в прямому розумінні, рушать державні кордони, сприя- ючи максимальній інтеграції людської спільноти: це і єдина коп’ютерна мережа, і глобалізація енергосис- тем, телефонний та телеграфний зв’язок, і т.ін. І хоча, процес глобалізації носить об’єктивний характер, з чим неможливо не рахуватись, опоненти цього феномену наводять свої безперечні аргументи. Глобалізація не може починатися із сфер політичної та економічної, як будинок не може зводитися з кровлі. У фундамент повинна бути закладена концептуа- льна ідея, скерована морально-етичними принципами взаємоповаги, взаємодовіри, взаємодопомоги тощо. Адже, за відсутністю чітких моральнісних орієнтирів, така квазіінтеграція приречена на крах, оскільки прокладає шлях до створення наднаціонального органу, який наділяється правами нехтувати державні ін- тереси, зневажати суверенітет будь-якого народу і застосовувати силу проти непокірних і слабких. Отже, наука неопліднена гуманістичними ідеалами, може сприяти утворенню лише потворного інтег- рального суспільства, в якому людське життя може втратити свою унікальність та цінність. “Tantum possumus, quamdiu vivas” (“ми стільки можемо, скільки знаємо”) – казав Ф. Бекон. Проте, вкрай важливо, щоб система наших знань розповсюджувалася і на сферу моральнісних уявлень про світ. Джерела та література 1. Мечников И. И. Пессимизм и оптимизм. – М., 1989. 2. Фролов И.Т., Юдин Б.Г. Этика науки. –М., 1986. 3. Эйнштейн А. Памяти Марии Кюри // Физика и реальность. – М.,1965. 4. Горелик Г. Две Параллели Между Тремя Перпендикулярами // Знание-сила. – 2001. – № 9. 5. Карсавин Л.П. Апологетический этюд //Путь. Книга І (І-УІ). –М.,1992. 1 Глобалізація (від французського "global"- "загальний") процес інтеграції держав у загальне світове спів- товариство

Проблеми сучасної філософії: моральнісний аспект наукової творчості

Institution

Ähnliche Einträge