Історичні дослідження українського козацтва у Франції

У статті розглянуто стан ознайомлення французької громадськості з Україною, проаналізовано причини цікавості французів до постаті запорозького козака на тлі історичних взаємин України та Франції. Автор простежує еволюцію французьких історичних досліджень про Україну в ХVІ-ХХ ст....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Луняк, Є.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2010
Назва видання:	Сіверщина в історії України
Теми:	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/67786
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Історичні дослідження українського козацтва у Франції / Є.М. Луняк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2010. — Вип. 3. — С. 119-123. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-67786
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-677862014-09-11T03:02:04Z Історичні дослідження українського козацтва у Франції Луняк, Є.М. Польсько-литовська доба та Гетьманщина У статті розглянуто стан ознайомлення французької громадськості з Україною, проаналізовано причини цікавості французів до постаті запорозького козака на тлі історичних взаємин України та Франції. Автор простежує еволюцію французьких історичних досліджень про Україну в ХVІ-ХХ ст. В статье рассмотрено состояние осведомлённости французской общественности с Украиной, проанализированы причины интереса французов к образу запорожского казака на фоне исторических взаимоотношений Украины и Франции. Автор прослеживает эволюцию французских исторических исследований об Украине в ХVІ-ХХ вв. The acquaintance’s state of the French public with Ukraine in the article is covered, the analysis of causes of the French interest in Zaporozhye Cossack’s image against the background of historical mutual relations of Ukraine and France is made. Author studies evolution of the French historical research of Ukraine ХVІ-ХХ 2010 Article Історичні дослідження українського козацтва у Франції / Є.М. Луняк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2010. — Вип. 3. — С. 119-123. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/67786 uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина
spellingShingle	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Луняк, Є.М. Історичні дослідження українського козацтва у Франції Сіверщина в історії України
description	У статті розглянуто стан ознайомлення французької громадськості з Україною, проаналізовано причини цікавості французів до постаті запорозького козака на тлі історичних взаємин України та Франції. Автор простежує еволюцію французьких історичних досліджень про Україну в ХVІ-ХХ ст.
format	Article
author	Луняк, Є.М.
author_facet	Луняк, Є.М.
author_sort	Луняк, Є.М.
title	Історичні дослідження українського козацтва у Франції
title_short	Історичні дослідження українського козацтва у Франції
title_full	Історичні дослідження українського козацтва у Франції
title_fullStr	Історичні дослідження українського козацтва у Франції
title_full_unstemmed	Історичні дослідження українського козацтва у Франції
title_sort	історичні дослідження українського козацтва у франції
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2010
topic_facet	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/67786
citation_txt	Історичні дослідження українського козацтва у Франції / Є.М. Луняк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2010. — Вип. 3. — С. 119-123. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT lunâkêm ístoričnídoslídžennâukraínsʹkogokozactvaufrancíí
first_indexed	2025-07-05T17:46:04Z
last_indexed	2025-07-05T17:46:04Z
_version_	1836829969258381312
fulltext	«Сіверщина в історії України» 119 Є.М. Луняк ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА У ФРАНЦІЇ У статті розглянуто стан ознайомлення французької громадськості з Україною, проаналізовано причини цікавості французів до постаті запорозького козака на тлі історичних взаємин України та Франції. Автор простежує еволюцію французьких історичних досліджень про Україну в ХVІ-ХХ ст. До ХVІІ ст. Україна перебувала для французів на задвірках цивілізації й була для них terra incognita, останній оплот християнського світу, щоправда, в зіпсованій схизматичній формі, перед дикими ордами татарської Азії. Лише час від часу нечисленні подорожні приносили до Франції звістки про велику степову країну на сході. Середньовічні карти зображували на сході Європи маловідомі французам землі: Русія, Волинія, Подолія, Сарматія, Скіфія, Тартарія, Дикоє Поле тощо. І серед цих назв поступово розповзалася на картах пляма, яку називали Окраіна, Ограіна, Укранія, Украіна [6]. Значно більше інформації про ці землі почало поступати до Франції з кінця ХVІ ст. Франція і Польща, як два міцних бастіони католицького світу, часто виступали в ролі природних союзників. Про Річ Посполиту, її територію та населення у Франції досить добре знали. А в 1574 р. французький принц Генрих Валуа (майбутній король Франції Генрих ІІІ) навіть став ненадовго королем Речі Посполитої. До того ж, при польському дворі були модні французькі звичаї та одяг, лунала французька мова. Багато французьких найманців служили польським королям. Тож про східні окраїни цієї держави та населяючих їх схизматів французи мали певне уявлення. Саме в цей час в Європі поширюється слава козацького війська – єдиної християнської сили, що чинить постійний спротив турецькій експансії на сході Європи. Про походи та війни козаків в ХVІІ ст. постійно повідомляє французька преса, зокрема популярні «Gazette de France», «Mercure de France» та ін. Все більше з’являється французьких нарисів про Україну, її населення, звичаї, минуле, багато уваги приділяється описам діяльності козаків. Свідчення про Україну бачимо у авторів ХVІІ ст. Блеза де Віженера [7; 57], Андре Теве [9, 142.], Жака Маржере [15, 16; 24; 42], П’єра Шевальє [27; 31], Лінажа де Восьєнна [12; 55] та ін. Як правило, всі вони перебували на дипломатичній чи військовій службі при дворі польських королів. Проте честь своєрідного «першовідкривача» козацької України для французів належить Гійому Левассеру де Боплану, «Опис України» якого став найголовнішою працею про наш край не лише у Франції, але й у Європі [29]. Своє першочергове значення для дослідників України на Заході праця Боплана зберігала понад століття, витримавши багато перевидань та перекладів європейськими мовами. Жодний серйозний історик не починав писати про Україну, не ознайомившись із цим твором. Можна стверджувати, що Боплан відіграв щодо України ту ж саму роль, що й Колумб для Америки. Про Україну писали й раніше, але вперше з’явився цікавий детальний яскравий опис цієї землі людиною, яка прожила тут 17 років, добре вивчила її історію, звичаї та культуру й залишила цю країну саме напередодні найбільшого з козацьких повстань, що сміливо можна визнавати українською революцією. Боплана у Франції вважали головним фахівцем та авторитетом з української проблематики. Зважаючи на те, що українська війна та справи козаків були тоді на слуху, бо про них регулярно повідомляли європейські газети, твір французького військового інженера здобув неабияку популярність. Своє значення в якості важливого джерела з історії України праця Боплана зберігає й понині [1; 2; 3; 4]. Мала досвід безпосереднього знайомства з козаками й сама Франція. Як відомо, в 1645-1646 рр., у період завершення Тридцятилітньої війни, великий козацький загін брав участь у бойових діях на боці юного французького короля Людовика ХІV. Особливо відмітилися козаки при облозі Дюнкерка, добре укріпленої морської фортеці [25, 65-66.] У французькій мові з того часу міцно закріпилися поняття «Cosaques», «Zaporogues» («козаки», «запорожці»). Слово «Cosaque» стало для французів синонімом понять «нахаба», «зухвалець», «грубіян», а вислів «à la cosaque» («по-козацьки») означає брутально, грубо, безцеремонно. Події середини ХVІІ ст., що відбувалися в Україні й були пов’язані з ім’ям Богдана Хмельницького, викликали стурбованість при дворі Людовика ХІV та цікавість з боку простих французів. Про перебіг подій в Україні, козацькі перемоги над поляками постійно повідомляла французька преса. Після того, як Хмельницький фактично створив на східних околицях Речі Посполитої самостійну козацьку державу, з новою геополітичною реальністю на сході Європи слід було рахуватись. Не дарма дипломати різних країн зондували ґрунт в ставці гетьмана, щоб дізнатися про його наміри та можливі дії. Велике зацікавлення серед французів викликала й постать Івана Мазепи – хитрого, розумного, освіченого й, водночас, романтичного політика-авантюриста. Зокрема, важливе місце українського гетьмана серед придворних московського царя Петра І відзначав французький дипломат Фой де ля Невілль, який залишив опис і характеристику Мазепи [10; 49]. У 1704 р. з Мазепою зустрічався у Батурині французький емісар Жан Казимир де Балюз, поляк за походженням, що перебував на службі у Людовика ХІV. Мазепа і Балюз познайомилися ще у Варшаві при дворі польського короля [13, 76-77; 25, 120-124]. Безперечно, Франція хотіла мати свій вплив Збірник наукових праць 120 на володаря гетьманської булави. Париж уважно та стурбовано слідкував за перебігом російсько- шведської війни та за перетворенням Московського царства на могутню імперію. Тріумфальна й для багатьох неочікувана перемога росіян під Полтавою над шведами та розправи над українськими козаками викликали схвильованість в Західній Європі. Про батуринську трагедію вмістили передовиці популярні французькі видання «Gazette de France», «Paris Gazette», «Mercure Historique et Politique», «Lettres Historiques» та ін. [8; 18]. Образ Мазепи закарбувався в світовій культурі завдяки геніальним митцям. Гетьман уявлявся розумним волелюбним козаком-авантюристом, у характері якого поєднані дві найголовніші риси: патріотична любов до знедоленої батьківщини та романтичні захоплення жінками. Таке уявлення про хитрого гетьмана поєднувалося з усталеним стереотипом козака-запорожця, який понад усе любить свої неосяжні степи, вірного коня та гостру шаблю. Велику роль у перетворенні гетьмана України на романтичного героя-коханця, яким він почав сприйматися в Європі, відіграв Вольтер. Саме він у своїй «Історії Карла ХІІ» (1731), де цілком співчутливо ставився до постаті козацького ватажка, подав відому та популярну байку про залицяння молодого Мазепи до дружини знатного польського шляхтича, який наказав слугам роздягти кривдника, прив’язати його до коня й випустити у дикий степ. Начебто, таким чином, Мазепа потрапив до козаків, яких згодом і очолив [60; 61]. Вольтерівське бачення козацької України було визначально-типовим для Франції ХVІІІ ст. Ось що писав він у своїй «Історії Карла ХІІ»: «Україна, край козаків, знаходиться поміж Кримським ханом, Московією та Польщею, …Бористен, що пересікає її, розділяє її на дві майже рівні частини… Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною та Польщею, вона примушена була шукати протектора в одній з тих держав. Україна піддалася спочатку Польщі, яка поводилася з нею зовсім як з поневоленою країною, відтак піддалася Московитові, що уярмлював її неначе рабів, як це завше є звичаєм у Московитів» [25, 153]. Про свій твір сам Вольтер так зазначав у листі до відомого урядовця Шуазеля 16 грудня 1767 р.: «Щоб не казали, а над історією Карла ХІІ я багато працював…, треба мати на увазі, що я був перший, хто писав про це. Наприклад про Україну. У нас знали тільки книжку Боплана, але ж цю книжку написано людиною, прихильною до поляків. За цей час Україна була за гетьмана Хмельницького майже незалежною державою…» [25, 152-153]. Наукові праці та літературні твори, присвячені Мазепі, виходили та продовжують виходити у Франції й зараз [19; 20; 30; 33; 54; 58; 59]. Слід також відмітити, що саме до табору мазепинців належить перша політична еміграція того часу. Одним із найвідоміших представників українських вигнанців є Григір Орлик. Він все життя намагався спопуляризувати серед французів ідею козацької України, яка має право на відновлення своєї самостійності. Працював гетьманич і над твором з історії України, який так і лишився незавершеним («Notes sur l’Ukraine et les Cosaques qui sont peu connus en Europe» – «Замітки про Україну та козаків, яких мало знають в Європі») [23, 123-272; 36]. У другій половині ХVІІІ ст. на сході Європи відбулися карколомні зміни, що остаточно перетворили Російську імперію на найважливішого гравця у великій політиці. Французький двір спостерігав за тим, як розширюються кордони та який вплив мала держава, де правила цариця Катерина ІІ. Посилення російського самодержавства було напряму пов’язане з наступом на Україну. Всі ці доленосні для Східної Європи та її народів події відбивалися у французьких дипломатичних звітах, часописах і аналітичних розвідках. Про Україну та її населення писали французькі дипломати Шарль-Клод де Пейсонель [21; 22; 50; 51], Франц (Франсуа) де Тотт [8, 26-27, 34-36, 63-64, 109, 113; 44], Шарль Франсуа Массон [17; 43] та ін. [35; 37]. Зокрема, до українського козацтва Массон поставився досить прихильно й співчутливо. Він зазначав: «Войовнича нація Козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з поверхні землі, так як зникли інші, на яких затяжів російський скіпетр, хіба що якась щаслива революція прийде в швидкому часі, щоб визволити її з-під ярма, яке її нищить і давить… Козацька нація тратить незалежність, яку мала перед своїм об’єднанням з Росією. Її перестають щадити з хвилиною, коли впевняють, що це увійде їм безкарно. Повстання великого гетьмана Мазепи викликане лихим трактуванням, дало початок до гноблення їх (козаків-українців) ще за царювання Петра І. Цей імператор відібрав їм право вибирати свого вождя. Він переводив примусові затяги в їх країні і обмежив козацькі контингенти, що відтепер могли бути тільки періодичні і тимчасові. Розгніваний їх відданістю Карлові ХІІ, він згнобив козацькі племена й розкинув їх войовників по різних областях своєї безмежної держави. Одначе його наступники, що поважали останні козацькі військові та громадські інституції, бо боялись, щоб остаточно, утискаючи їх безмежно, не кинули в підданство туркам або Польщі, або кримським татарам. Та з хвилиною, коли ці три вороги перестали бути страшні для Росії, козаки опинилися у рабстві царату. Тепер, їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність поміж ними зникла. Їм дано шляхту і нині дуже тяжко простому козаку дійти до якого-небудь ступня… Унія козаків з Росією була добровільна й умовна – їхні землі з бідою достатні для їхніх мандрівних черед та людності колись чисельної, були спільною власністю цілої нації. «Сіверщина в історії України» 121 Жоден чужинець, навіть росіянин, не міг там осісти без дозволу загалу і Республіка з великою відвагою боронила своїх кордонів проти замахів сусідів. Ось який був колись стан козаків, стан щасливий, коли порівняти їх колишню цілковиту незалежність з теперішнім цілковитим поневоленням росіянами, нинішніми їхніми панами або товаришами рабства. Від часів Мазепи вони не мали більше великого гетьмана обраного з-поміж себе. Ця гідність була скасована і титул служив лише для декорації кількох фаворитів російських імператриць, як наприклад, Розумовського та Потьомкіна…Козацька нація є нині в стані кризи, вона хвилюється і б’ється під ногою колоса, що її розчавлює…» [25, 175-177]. Подібні погляди про українське козацтво можна побачити й у відомій праці Жана-Бенуа Шерера «Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії» (1788) [28; 52]. Захоплення країною козаків, їхньою культурою та минулим, можна побачити й у книзі французького урядовця Гарана де Кюльона [34]. У часи Наполеона І українське питання теж турбувало французьке суспільство. Готуючись до війни з Росією, французький імператор розглядав можливість вторгнення до України, окупацію її території та перетворення на сировинні придатки своєї держави. За твердженням відомого дослідника українсько-французьких взаємин Ілька Борщака, саме на замовлення першого французького імператора історик Шарль-Луї Лезюр підготував двотомну компілятивну «Історію козаків», де подавав основні події з їхнього минулого: зародження козацтва, війни та повстання, діяльність провідних гетьманів, занепад козацтва. Особливо Лезюр звернув увагу на гетьманування Хмельницького та Мазепи [41]. Уявлення про Україну серед французів залишалося туманним. Вона уявлялася великою степовою країною, де мешкають козаки, «козацька нація» – вільним товариством природжених воїнів- вершників. Дехто з французьких урядовців щиро вірив, що козаки, малороси та українці – це три різних народи, що проживають на спільній території [11]. Козацтво, що поступово відмирало як стан, здавалося у Франції екзотикою, живим реліктом старовини. Досвід знайомства з козаками французам довелося повторити в 1814 р., після захоплення російською армією Парижа. Мешканці французької столиці, що знали про козаків, як про жорстоких і безжальних шибайголів, були дуже налякані вступом до їхнього міста, що вважався осередком цивілізації, диких варварських східних орд, які, за уявленнями французів, жили лише війною. Про свої дитячі враження від цього небаченого видовища пізніше згадували відомі французькі історики Жуль Мішле та Проспер Меріме. Все життя корифей французької історіографії Мішле буде дивитися на Росію з пересторогою та тривогою [56], а ось письменника та історика Меріме козаки наштовхнуть на низку історичних досліджень про їхнє минуле [1, 116]. Мішле багато уваги у своїх історичних дослідженнях присвятив українському козацтву. Він був обізнаний з історією козаків, як і багато інших був заворожений постаттю Мазепи. Однак розглядаючи історію козацтва крізь призму творчості польської еміграції й у першу чергу через свого близького друга Адама Міцеквича, Мішле вважав українців, яких називав «козацькою нацією», відгалуженням польської спільноти, відмінної від решти поляків іншою культурою та релігією [48]. Велику роль у поширені серед французів інформації про Україну у власному бачені зіграла польська еміграція. Поляки-вигнанці, що кількома хвилями опинялися у Франції й гуртувалися навколо князя Адама Чарторийського, історика Йоахима Лелевеля, композитора Фредеріка Шопена та поетів Адама Міцкевича, Богдана Залеського, Міхала Чайковського, охоче розповідали про безмежні степи України та диких волелюбних козаків. Саме польська еміграція була головним джерелом альтернативних свідчень про Україну, що відрізнялися від офіційних трактувань російської політики [40]. Дуже часто поляки, що самі щойно втратили державність, із більшим розумінням і співчуттям поставилися до українців, яких перед тим гнобили та зневажали. Втім, на самій Україні козацтво перетворилося на той час лише на величні спогади старовини. Останні контакти Франції з козаками відбулися в 1854-1855 рр. під час Кримської війни, а згодом в роки Першої світової та подальшої білої еміграції. Саме тоді у Франції осіли невеликі групи російських козаків-вигнанців, з яких охоче рекрутували персонал для місцевих ресторанів, охоронців різноманітних закладів, вершників для циркових вправ. Проте на початку ХХ ст. козацтво цілком перетворилося для європейців на екзотичну диковинку, релікт старовини, що дивом дожив до сучасності у далекій Росії. У ХІХ ст. козацтво уявлялося лише як суто російське явище. Одна з карикатур кінця століття показувала російсько-французький політичний альянс у вигляді легковажної дівчини Франції, що кидається в обійми Росії, представленій у вигляді козака [26]. Одночасно з нищенням самого козацтва відбувалася й літературна міфологізація образу козака. Оспіваний у народних думах і піснях, возвеличений у казках, легендах, байках, переказах, славетний герой-лицар наділявся надзвичайними чеснотами в суспільній уяві. Чим далі відступала історична реальність існування козаків, тим привабливішим і чарівнішим ставав образ народного захисника. Велике відображення козацька тематика знайшла також у музичному, театральному та образотворчому мистецтві. Значну роль в ознайомленні французів з життям і культурою українського козацтва відіграли переклади козацьких Збірник наукових праць 122 дум і пісень, які почали з’являтися з другої половини ХІХ ст. [32; 53]. Козацький фольклор у якості далекої східноєвропейської екзотики продовжує цікавити освічених французів і зараз. Одним із найбільших поширювачів та популяризаторів козацької історії у Франції став вищезгаданий письменник та історик Проспер Меріме. Певну допомогу при опрацюванні російських і українських джерел йому надавав письменник Іван Тургенєв, який часто перебував у Парижі. Зокрема, завдяки Тургенєву Меріме познайомився з дослідженнями про українське козацтво та Богдана Хмельницького Миколи Костомарова [1, 11-12.]. Зацікавлений російською та українською історією, Меріме написав кілька наукових розвідок, повністю чи частково присвячених козакам. Серед них найвагомішими є «Українські козаки» та «Богдан Хмельницький». Звичайно, використав історик і праці своїх попередників: Маржере, Боплана, Шевальє [1; 14; 46; 47]. Завдяки майстерному перу Меріме інші французькі літератори також захопилися козацькою тематикою[1, 14.]. Твори Меріме з’явилися одночасно з першими перекладами «Тараса Бульби» у французькій літературі. Саме цьому твору судилося стати світовою вершиною у возвеличенні культу козацької слави. Після виходу в 1853 р. першого французького видання «Тараса Бульби» виник постійний попит на цю героїчну козацьку повість, який планомірно задовольняється місцевими видавництвами по мірі купівлі книги [38]. В подальші роки у французьких друкарнях продовжували з’являтися книги про запорозьких козаків, щоправда, як правило, до їх виходу в світ були вже причетні й українці, що проживали у Франції й намагалися поширювати серед місцевого загалу свою історію та культуру. Серед найвідоміших дослідників першої половини ХХ ст. був Ілько Борщак [5; 23; 30]. Саме в співпраці з ним козацько-українську тематику частково розробляли французькі дослідники Рене Мартель, Жорж Люсіяні та ін. Сучасними дослідниками козацтва у Франції здебільшого є українці, об’єднані навколо НТШ у Сарселі: Аркадій Жуковський, Ярослав Лебединський, Ірина Стесик, Ірина Дмитришин. Особливо слід відзначити працю Ярослава Лебединського, француза українського походження «Козаки. Войовниче товариство між волею та владою» (2004) [39]. Проте цікавість французького суспільства до такого історичного явища як українське козацтво залишається постійною й визначає перспективи подальших козацьких досліджень у Франції. Література 1. Боплан Гійом Левассер де. Опис України / Гійом Левассер де Боплан. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький / П.Меріме / Пер. з фр., приміт. та передм. Я.І.Кравця. – Львів: Каменяр, 1990. – 301 с.: іл. 2. Боплан Гийом Левассер де. Описание Украины / РАН; Институт славяноведения; Федеральное архивное агентство; Российский гос. архив древних актов; НАН Украины; Институт украинской археографии и источниковедения им. М.С.Грушевского / А.Л.Хорошкевич (отв.ред.), З.П.Борисюк (пер.с фр.), Я.Р.Дашкевич (вступ.ст.). – М.: Древлехранилище, 2004. – 575 с., 6 л. ил., карт: ил., карты. 3. Боплан Гійом Ле Вассер де. Опис України / Володимир Косик (пер.з фр.). – Львів: Мета, 1998. – 179 с. 4. Боплан Гійом Левассер де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн: Пер. з фр. / АН УРСР; Археографічна комісія ; Інститут історії; Інститут суспільних наук; Український науковий ін-т Гарвардського ун- ту. – [1. вид.]. – К.: Наукова думка, 1990. – 254 с. 5. Борщак І. Мазепа, Орлик, Войнаровський. Історичні есе. – Львів: Червона калина, 1991. – 256 c. 6. Вавричин М.Г., Дашкевич Я.Р., Кришталович У.Р. Україна на стародавніх картах: Кінець ХV – перша половина ХVІІ ст. – К. : ДНВП «Картографія», 2004. – 208 с. 7. Виженер Блез де. Описание Польского королевства / Пер. К. Мельника // Мемуары, относящиеся к истории южной Руси. Выпуск I (XVI ст.) / Под ред. В.Б.Антоновича. – К., 1890. 8. Вінтоняк О. Україна в описах західноєвропейських подорожників другої половини ХVІІІ ст. – Львів-Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1995. – С.26-27, 34-36, 63-64, 109, 113. 9. Дашкевич Я. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури / 2-е вид., вирпавл. й доповн. – Львів: Львівське відділення ІУАД ім. М.С.Грушевського НАНУ, 2007. – 808 с. 10. Де ла Невилль. Любопытные и новые известия о Московии // Россия XV-XVII вв. глазами иностранцев. – Лениздат, 1986. – 543 с. 11. Дидула П. Украинские страницы в истории Франции. Интервъю с Вадимом Ададуровым // Зеркало недели. – 2004. – № 1 (476). – 10-16 января. 12. Дмитриев М. Прояснение, касающееся восстания казаков и вторжения татар в Польшу в 1647 г.: Источник книги Линажа де Восьенна о восстании под руководством Богдана Хмельницкого // Історичний збірник: Історія, історіософія, джерелознавство. – К.: ІНТЕЛ, 1996. – С. 332-353. 13. Іван Мазепа: Художньо-документальна книжкаа: Для середнього і старшого шкільного віку / Упорядник і автор передмови В. Шевчук. – К.: Веселка, 1992. – 132 с. 14. Купчинський О. Проспер Меріме і його твір «Богдан Хмельницький» // Жовтень. – 1987. – № 8. – С. 16-22. 15. Маржерет, Жак. Россия начала ХVІІ в.: Записки капитана Марежерета / Сост. Ю.А. Лимонов; Отв. ред. В.И.Буганов. – М.: Институт истории СССР, 1982. – 255 с. 16. Маржерет, Жак. Состояние Российской империи : Ж. Маржерет в документах и исследованиях : (тексты, комментарии, статьи) / под ред. Ан. Береловича, В.Д. Назарова, П.Ю. Уварова; [авт. и сост.: Ан. Берелович (Париж), Т.А. Лаптева и др.]. Состояние Российской империи. – М., 2007. – 553 с. 17. Массон Шарль. Секретные записки о России времен царствования Екатерины II и Павла I / Б.Э. Лямина (подгот. текста и коммент.), Е.Э. Лямина (вступ.ст.), Е.Е. Пастернак (подгот.текста и коммент.), А.М. Песков (вступ.ст.). – М.: Новое лит. обозрение, 1996. – 208 с. 18. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709. – Мюнхен, 1988. – 286 с.; Київ-Полтава: НАН України; Інститут української археографії, 1995. – 312 с. 19. Небелюк М. Мазепа в оцінці Вольтера // Український історик. – 1987. – № 1-4. – С. 72-82. 20. Небелюк М. Мазепа в оцінці Вольтера // Іван Мазепа і Москва – К.: Рада, 1994. – С. 108-123. 21. Пейсонель К. Трактат о торговле на Черном море // Адыги, балкарцы и карачаевцы в известиях европейских авторов «Сіверщина в історії України» 123 ХІІІ-ХIХ вв. – Нальчик: Эльбрус, 1974. – 635 с. 22. Пейссонель Шарль де. Записка о Малой Татарии. – Днепропетровск: Герда, 2009. – 80 с. 23. Різниченко В. Пилип Орлик – гетьман України / Борщак Ілько. Великий мазепинець Григор Орлик. Історичні оповіді. – К.: Український письменник, 1996. – с. 123-272. 24. Россия ХVII века. Воспоминания иностранцев. – М.: Русич, 2003. – 496 с. 25. Січинський В. Чужинці про Україну: Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. – К.: Довіра, 1992. – 256 с. 26. Ферро Марк. Николай II. М.: Международные отношения, 1991. – 352 с. 27. Шевальє П’єр. Історія війни козаків проти Польщі. – К.: Томіріс, 1993. – 221 с. 28. Шерер, Жан-Бенуа. Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії: Пер. з фр. В. В. Коптілов – К.: Укр. письменник, 1994. – 311 с. 29. Beauplan. Description d’Ukranie, qui sont plusieurs Provices du Royaume de Pologne, contenués depuis les confi ns de la Moscouie, iusques aux limites de la Transilvanie. Ensemble leurs moeurs, façon de vivres, & de faire la guerre. Par le Sieur de Beauplan. – Rouen, 1660. 30. Borshak Elie, Martel Rénè. Vie de Mazepa. – Paris : Colman-Lévy, 1931. – 191 p. 31. Chevalier Pierre. Histoire de la guerre des cosaques contre la Pologne avec un discours de leurs Origine. – Р., 1663. Р.: Adamant Media Corporation, 2001. - 201 р. facsimile reprint of a 1859 edition by A. Franck, Paris. 32. Chodzko Alexandre. Les chants historiques de l’Ukraine et les chansons des Latyches des bords de la Dvina occidentale périodes païenne, normande, tartare, polonaise et cosaque. – P.: E. Leroux, 1879. – 200 p. 33. Claude J. Nordmann. Charles XII et l’Ukraine de Mazepa. – P., 1958. – 86 p. 34. Cullon Garran de. Recherches politiquées sur l’État ancien et moderne de la Pologne, appliquées à sa dernière révolution. – P., 1795. – 400 р. 35. Desfontaine abbe. Histoire des revolutions de Pologne. T.II. – Amsterdam, 1735. – 304 р. 36. Dmytrychyn, Iryna. Gregoire Orlyk. Un cosaque ukrainien au service de Louis XV. Р.: Présence Ukrainienne. L’Harmattan. – 370 p. 37. Jablonowski J.A. L’Empire des Sarmates aujourd’hui. Royaume de Pologne. – Halle, 1742. – 164 р. 38. Gogol Nikolaї Vassilievitch. Tarass Boulba. Roman. – .: La librairie Hachette et Cie, 1882. – 230 p. Traduit du russe par Louis Viardot.]. 39. Lebedynsky, Iaroslav Les Cosaques. Une société guerrière entre libertés et pouvoirs, Ukraine, 1490-1790, P.: Errance, 2004 – 249 p. 40. Lelewel Joahim. Histoire de Pologne. – P. et Lille, 1844. 41. Lesur Charles-Louis. Histoire des Kosaques, précédée d’une introduction ou coup d’oeil, sur les peuples qui ont habité le pays des Kosaques, avant l’invasion des Tartares. – P., 1814. – T.1. – 503 p.; T.2. – 424 p. 42. Margeret Jacob. Estat de l’empire de Russie et Grande duché de Moscovie. – P., 1669. – 175 p. Margeret. Estat de l’empire de Russie et Grande duché de Moscovie avec ce qui s’y est passé de plus mémorable et tragique, pendant le regne de quatre Empereurs: à sçauoir depuis l’an 1590 jusques en 1606, en septembre. Nouvelle édition, précédée de deux lettres inédites de l’auteur et d’une notice biographique et bibliographique par Henri Chevreul. – P., 1860. 43. Masson, Charles Franpcois Philibert. Mémoires secrets sur la Russie pendant les règnes de Catherine II et de Paul Ier / par C.F.P. Masson; avec avant-propos et notes par M. Fs. Barriaere. Paris : Didot, 1859. – 464 p. 44. Mémoires du Baron de Tott, sur les turcs et les tartares. Parts I-IV à 2 vol. Amsterdam 1784. 45. Mémoire sur la révolution de Pologne. – S.l., s.a. (la fi n du XVIII s.). – 80 p. 46. Mérimée P. Les Cosaques d’Ukraine et leurs derniers atamans // Mélange historiques et littéraires. - Paris, 1855; Moniteur, 20-23 juin 1854. 47. Mérimée Prosper. Bogdan Chmielnicki. Fac-similé de l’édition originale (1865). – P.: Harmattan, 2007. – 294 р. 48. Michelet Jules. Pologne et Russie. Legende de Kosciusko. – P.: La Librairie Nouvelle, 1852. – 142 p. 49. [Neville Foy de la. ]. Relations curieuses et nouvelles de Moscovie. – Paris, 1699. – 232 p. 50. Peyssonnel Ch. Observations historiques et géographiques, sur les peuples barbares qui ont habité les bords du Danube & du Pont-Euxin. Par M. de Peyssonnel, ci-devant consul pour Sa Majesté auprès du Khan des Tartares, puis consul Général dans le Royaume de Candie, aujourd’hui consul à Smirne, correspondant de l’Académie Royale des inscriptions & belles-lettres, & Associé libre de celle de Marseille. - A Paris, chez N.M.Tillard libraire, 1765. - XLIV, 364 p.: XII pl. 51. Peyssonnel Ch. Lettre de M. de Peyssonnel, ancien consul а Smyrne, contenant quelques observations relatives aux mеmoires qui ont paru sous le nom de M. le Baron de Tott // Mеmoires du Baron de Tott, sur les Turcs et les Tartares. Part V. – Maestricht, 1785. 52. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie; ou histoire des cosaques-saporogues et des cosaques de l’Ukraine, ou de la Petite- Russie. Par Jean-Benoit Scherer. P.: Cuchet, 1788. 53. Scherrer, Marie. Les dumy ukrainiennes: épopée cosaque. Textes ukr. et trad. intégrales avec une introduction et des notes. – P.: Libr. C.Klincksieck, 1947. – 140 p. 54. Stecyk, Irène. Mazeppa. Prince de l’Ukraine. – Roman. – P.: Balland, 1981. – 219 p. 55. Vauciennes Linage de. L’origine véritable du soulevement des cosaques contre la Pologne, Р.,1674. 56. Viallaneix Рaul. La Voie royale: essai sur l’idée du peuple dans l’œuvre de Michelet. P.: Delagrave, 1959 – 541 р. nouv. éd. Paris, Flammarion, 1971. 57. Vigenere, Blaise de. La description du royaume de Pologne et pays adiacens avec les statuts, constitutions, moeurs & façon de faire d’iceux . – P., 1573. 58. Vogué, Eugène-Marie-Melchior de., vicomte. Mazeppa: la légende et l’histoire // Revue de deux monde, 1881 (1884 – reédition). – Р. 320-351. 59. Vogué, Eugène-Marie-Melchior de., vicomte. Trois drames de l’histoire de Russie : le fi ls de Pierre le Grand; Mazeppa; un changement de regne. – Paris : 1911. – 6, 302 p. 60. Voltaire. Histoire de Charles XII. Extraits. – P.: Librairie Hachette, s.a. – 104 p. 61. Voltaire. Histoire de Charles XII roi de Suède / Présentation de l’auteur par J.Charpentier. – P.: Tallandier, 1939. – 256 p. Луняк Е.Н. Исторические исследования украинского казачества во Франции В статье рассмотрено состояние осведомлённости французской общественности с Украиной, проанализированы причины интереса французов к образу запорожского казака на фоне исторических взаимоотношений Украины и Франции. Автор прослеживает эволюцию французских исторических исследований об Украине в ХVІ-ХХ вв. Luniak Ye.M. The historical investigation of ukrainian cossacks in France The acquaintance’s state of the French public with Ukraine in the article is covered, the analysis of causes of the French interest in Zaporozhye Cossack’s image against the background of historical mutual relations of Ukraine and France is made. Author studies evolution of the French historical research of Ukraine ХVІ-ХХ.

Історичні дослідження українського козацтва у Франції

Репозитарії

Схожі ресурси