Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки

У статті розкрито значення соціогуманітарної сфери в розвитку економіки та суспільства, проаналізовано її сучасний стан, виявлено основні проблеми й обґрунтовано нову парадигму соціогуманітарного розвитку як важливий чинник переведення економіки України на інноваційний шлях....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2013
Main Authors:	Куценко, В.І., Гаращук, О.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2013
Series:	Вісник НАН України
Subjects:	Наука та суспільство
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/67874
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки / В.І. Куценко, О.В. Гаращук // Вісн. НАН України. — 2013. — № 8. — С. 73-82. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-67874
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-678742014-09-12T03:01:47Z Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки Куценко, В.І. Гаращук, О.В. Наука та суспільство У статті розкрито значення соціогуманітарної сфери в розвитку економіки та суспільства, проаналізовано її сучасний стан, виявлено основні проблеми й обґрунтовано нову парадигму соціогуманітарного розвитку як важливий чинник переведення економіки України на інноваційний шлях. В статье раскрыто значение социогуманитарной сферы в развитии экономики и общества, проанализировано ее современное состояние, выявлены основные проблемы и обоснована новая парадигма социогуманитарного развития как важный фактор перевода экономики Украины на инновационный путь. The paper shows the value of socio-humanitarian sphere in the development of economy and society, analyzes its current state, basic problems and justifies the new paradigm of socio-humanitarian development as an important factor in the transfer of Ukraine’s economy to an innovative way. 2013 Article Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки / В.І. Куценко, О.В. Гаращук // Вісн. НАН України. — 2013. — № 8. — С. 73-82. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/67874 378.37.01:338.435.373.21 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наука та суспільство Наука та суспільство
spellingShingle	Наука та суспільство Наука та суспільство Куценко, В.І. Гаращук, О.В. Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки Вісник НАН України
description	У статті розкрито значення соціогуманітарної сфери в розвитку економіки та суспільства, проаналізовано її сучасний стан, виявлено основні проблеми й обґрунтовано нову парадигму соціогуманітарного розвитку як важливий чинник переведення економіки України на інноваційний шлях.
format	Article
author	Куценко, В.І. Гаращук, О.В.
author_facet	Куценко, В.І. Гаращук, О.В.
author_sort	Куценко, В.І.
title	Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки
title_short	Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки
title_full	Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки
title_fullStr	Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки
title_full_unstemmed	Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки
title_sort	нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Наука та суспільство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/67874
citation_txt	Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки / В.І. Куценко, О.В. Гаращук // Вісн. НАН України. — 2013. — № 8. — С. 73-82. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT kucenkoví novaparadigmasocíogumanítarnogorozvitkuvažlivijčinnikformuvannânacíonalʹnoíínnovacíjnoíekonomíki AT garaŝukov novaparadigmasocíogumanítarnogorozvitkuvažlivijčinnikformuvannânacíonalʹnoíínnovacíjnoíekonomíki
first_indexed	2025-07-05T17:49:29Z
last_indexed	2025-07-05T17:49:29Z
_version_	1836830183886159872
fulltext	73ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 8 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО У статті розкрито значення соціогуманітарної сфери в розвитку економіки та суспільства, про- аналізовано її сучасний стан, виявлено основні проблеми й обґрунтовано нову парадигму соціогумані- тарного розвитку як важливий чинник переведення економіки України на інноваційний шлях. Ключові слова: парадигма, інновації, економіка, соціогуманітарна сфера. УДК 378.37.01:338.435.373.21 В.І. КУЦЕНКО 1, О.В. ГАРАЩУК 2 1 Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» бульв. Тараса Шевченка, 60, Київ, 01032, Україна 2 Державна інспекція навчальних закладів України вул. Метробудівська, 5а, Київ, 03065, Україна НОВА ПАРАДИГМА СОЦІОГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ — ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ © В.І. Куценко, О.В. Гаращук, 2013 Як зазначає Президент України В.Ф. Яну- кович, вітчизняна економіка потребує сер- йозної структурної перебудови. Це пов’язано насамперед з істотними змінами балансу між її економічними центрами та регіонами, роль яких дедалі зростає; між сферою мате- ріального і нематеріального виробництва. Як свідчить практика, економічний стан будь-якої країни великою мірою визнача- ється її конкурентоспроможністю. На жаль, в Україні цей показник не просто вкрай низький, а й має тенденцію до погіршення. Якщо, скажімо, у 2008 р. серед 133 країн за конкурентоспроможністю наша держава по- сідала 73 місце, то в 2010 р. — 82 [1]. Низь- кими залишаються й інші макроекономічні показники. Так, валовий внутрішній про- дукт (ВВП) на одну особу (за паритетом ку- півельної спроможності) у 2011 р. був у 6 разів меншим, ніж в Австрії, Швеції та Ні- дерландах, у 4 рази — ніж у Чехії, утричі — ніж у Польщі [2; с. 30, 543–544]. Усе це негативно позначається на життє- вому рівні громадян. Основним джерелом доходів більшості населення України є заро- бітна плата, яка значно нижча, ніж у країнах Західної Європи. Зокрема, в 2010 р. серед- ньомісячна зарплата в нашій державі стано- вила 282,2 дол. США, тоді як у Польщі — 1069,9, Чехії — 1333,7, Естонії — 1045,0, Іс- ландії — 3586,7. Навіть на пострадянському просторі вона є однією з найменших [2; с. 30, 543–544]. Особливо низька заробітна плата у сфері освіти, охорони здоров’я та надання соціальної допомоги (у 2011 р. середньомі- сячна номінальна заробітна плата працівни- ків зазначених галузей відповідно станови- ла 2081 і 1778 грн за середнього показника 2633 грн). Зарплата в Україні відірвана від продуктивності праці, тому в більшості пра- цівників немає стимулів до її збільшення. Зрозуміло, що політика низької оплати пра- ці — це політика низької продуктивності праці та високої бідності. На жаль, як видно з табл. 1, за якістю життя, що включає багато параметрів (табл. 2), Україна значно поступається іншим 74 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 8 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО європейським державам і фактично нале- жить до бідних країн. Важливим показником якості життя є за- безпеченість населення необхідними жит- ловими умовами, зокрема комфортність і доступність житла. Міжнародний стандарт житлових умов, розроблений в ООН і ЮНЕСКО, передбачає норму в не менш ніж 30 м2 загальної площі житла в розрахунку на одного мешканця. Водночас кожне домогос- подарство повинне мати окреме житло тра- диційного типу. При цьому кожен член до- могосподарства потребує індивідуальну кім- нату плюс, як мінімум, дві кімнати, призна- чені для спільного користування. Нині ж в Україні на одного мешканця при- падає 23,5 м2 житлового фонду, зокрема в містах — 21,9 м2. На квартирному обліку пе- ребуває 1,1 млн сімей та одинаків [2; c. 421]. Тож не дивно, що практично кожне друге до- могосподарство нашої країни незадоволене своїми житловими умовами, а серед домогос- подарств із дітьми — близько 60%. Такий стан із житлово-комунальними умовами та водо- забезпеченням (використання свіжої води для побутово-питних потреб лише протягом 2000–2011 рр. зменшилося з 3311 млн м3 до 1860, тобто на 44%) не міг не позначитися на стані здоров’я населення [2; c. 58]. До речі, до цього необхідно додати і рівень споживання продуктів харчування, який протягом двох останніх десятиліть в Україні значно погір- шився. Скажімо, в 2011 р. рівень споживання м’яса та м’ясопродуктів (у перерахунку на м’ясо) становив лише 75% від рівня 1990 р., молока та молочних продуктів — 55%, риби і рибопродуктів — 77%. Важливим показником стану здоров’я на- селення є його захворюваність, яка в Україні, на жаль, має тенденцію до зростання (рис. 1). Як результат, маємо високу смертність, зокрема передчасну, особливо на фоні євро- пейських держав. Якщо в країнах ЄС-15 ін- фекційні та паразитарні хвороби зумовлю- ють 2,0% передчасних смертей, то в Україні — 6,8%, туберкульоз — відповідно 0,1 і 3,5%, Табл. 1. Рейтинг країн ЄС та України [3] Рейтинг Країна За коефіцієнтами Джині За інтегральним показником якості життя За показником нерівномірності економічного розвитку 2005 2010 2005 2010 2005 2010 Україна 15 15 28 26 23–24 27 Іспанія 18 21 6 12 9 17–18 Португалія 27 26 9 17 5–8 7 Греція 21 23 23 16 11–15 12 Словаччина 8–9 3–4 21 19 22 22 Польща 24 18–19 24 18 10 13–16 Естонія 22 18–19 17 20 11–15 19 Румунія 17 25 26 25 17 21–22 Болгарія 25 24 22 24 19–20 26 Литва 26 28 25 22 18 24–25 Латвія 25 27 18 23 23–24 24–25 Рис. 1. Кількість зареєстрованих уперше в житті випадків захворювань на 100 тис. населення 75ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 8 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО СНІД — 0,6 і 2,8%, хвороби системи крово- обігу — 18,5 і 35,5%. Загальний коефіцієнт смертності населення (кількість померлих на 1000 осіб) в Україні є одним із найвищих у Європі. У 2011 р. він становив 14,5, тоді як, приміром, у Нідерландах — 8,3, Норвегії — 9,2, Туреччині — 6,1 [2; с. 531–532]. Це й спричинює зменшення загальної чисельно- сті населення (рис. 2). З одного боку, низький рівень здоров’я українців, висока захворюваність і смертність є результатом недостатньої ефективності еко- номіки. З другого — здоров’я нації виступає одним із важливих чинників економічного зростання. Адже, як вказано у преамбулі Ста- туту ВООЗ, здоров’я — це не лише рівень фі- зичного розвитку людини, але й стан духо- вного благополуччя, що формує внутрішній світ особистості, її адаптаційні можливості. Як зазначає Н. Менк’ю, фундаментом ви- сокого рівня життя слугує підвищення про- дуктивності праці, а отже, забезпечення до- ступу громадян до освіти, передових техно- логій, засобів і знарядь праці [5]. Цьому має сприяти реалізація Програми економічних реформ України на 2010–2014 роки «Замож- не суспільство, конкурентоспроможна еко- номіка, ефективна держава» та щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України, в яких особливу увагу приді- лено необхідності подальшої трансформації державної політики стосовно доходів насе- лення, поєднання соціальних програм із за- ходами у сфері зайнятості, реформування систем охорони здоров’я, освіти, поліпшен- ня якості кадрового забезпечення [6]. Табл. 2. Основні показники якості життя [4] Індекс якості життя Характеристика якості життя населення Показники рівня якості життя Вартість життя Вартість життя і споживчі ціни Вартість мінімального продовольчого ко ши- ка, необхідного для задоволення потреб у їжі Відпочинок і куль- тура Освіта і культура. Організований відпочи- нок, фізична культура і спорт Середня тривалість навчання у школі Економіка Доходи і витрати ВВП на душу населення. Середньоду шові до- ходи домогосподарств, їхні рівень і структура Стан довкілля Санітарно-гігієнічні умови життя Доступ до питної води. Забезпеченість санітарно-гігієнічних умов життя Свобода Свобода людини Здоров’я Демографічна характеристика (народжу- ваність, смертність, захворюваність, три- валість життя) Середня очікувана тривалість життя при на- родженні. Материнська смертність. Частка ді- тей, що народилися з вагою, меншою ніж 2,5 кг Інфраструктура Зайнятість та умови праці. Транспортні за- соби. Житлові умови. Забезпеченість спо- живчими благами тривалого користування (авто, холодильник, телевізор) Відсоток безробіття. Забезпеченість житлом (кількість осіб на одну кімнату, крім кухні та ванної) Рис. 2. Динаміка зміни чисельності населення в середньому за рік 76 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 8 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО У цьому контексті вкрай важливо здій- снити структурну перебудову економіки пе- редусім на користь тих сфер економічної ді- яльності, що забезпечують усі галузі високо- кваліфікованими кадрами. Такою сферою, як відомо, є соціогуманітарна, яка, з одного боку, сприяє економічному зростанню, а з другого — сама залежить від розвитку еконо- міки. Останнім часом збільшуються держав- ні видатки як на соціогуманітарну сферу за- галом, так і на її основні складники (табл. 3). Проте ці видатки набагато менші, ніж у краї- нах Західної Європи (рис. 3), що позначаєть- ся на розвитку зазначеної сфери і окремих її ланок. У ХХI ст. стійкою загальносвітовою тен- денцією стало зростання значення соціо- гуманітарної сфери в розвитку суспільства та економіки. Нині вона надзвичайно ак- тивно впливає на всі інші сфери життя. Водночас її прогрес у свою чергу дедалі більше залежить від темпів прирощення наукових знань. У суспільстві, засновано- му на знан нях, домінантна роль у забезпе- ченні не лише економічного зростання, а й високої якості життя належить соціогума- нітарній сфері. У багатьох високорозвине- них країнах її віднесено до стратегічних національних і загальноосвітніх пріорите- тів. Тож не дивно, що в Україні останнім часом упроваджують нову парадигму роз- витку соціогуманітарної сфери та її склад- ників, зокрема освіти, якій належить над- звичайно важлива роль у забезпеченні по- зитивної еко номічної динаміки. Скажімо, М. Портер високу кваліфікацію персоналу відносить до визначальних конкурентних переваг [9]. Ана ліз розвитку економік про- відних держав світу свідчить про прямий зв’язок масштабів зростання ВВП і збіль- шення інвестицій у нові знання. Не випад- ково в розвинених країнах в останні деся- тиріччя 80–90% росту ВВП відбувається завдяки високим технологіям та освіт ньо- на уковому комплексу, який і забезпечує їх появу й розвиток (табл. 4). Як видно з табл. 4, США — світовий лідер як за провідними університетами, так і за величиною ВВП. До речі, серед 10 найкра- щих університетів світу в 2012 р. 6 розташо- вані в США (Массачусетський технологіч- ний інститут — МТІ, Стенфордський уні- верситет, Університет Карнегі Меллона, Каліфорнійський, Гарвардський, Принстон- ський університети). Чотири інших — це Окс фордський і Кембриджський універси- тети (Велика Британія), Вища технічна школа Цюриха (Швейцарія), Національний університет Сінгапура. Табл. 3. Динаміка державних видатків на соціогуманітарну сферу, млрд грн [7, 8] Категорія видатків 2003 2005 2010 2011 2011 до 2003, разів ВВП, усього 267,3 441,4 1094,6 1314,0 5,0 Соціальні видатки зведеного бюджету 37,5 82,4 229,1 240,5 6,2 — у т. ч. на охорону здоров’я 9,7 15,5 44,7 48,9 4,7 — на освіту 14,9 26,8 79,8 86,2 5,9 Відношення соціальних видатків до ВВП, % 25,6 35,4 40,1 35,9 — Рис. 3. Соціальні видатки, % ВВП, 2011 р. 77ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 8 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО Освіта в Україні має значний потенціал, чому сприяє наявність широкої мережі на- вчальних закладів, кількість працівників, за- йнятих у сфері освіти, масштаби підготовки кадрів тощо. Нині в нашій державі функціо- нує 16,1 тис. дошкільних навчальних закла- дів, 19,9 тис. — загальноосвітніх, 846 — вищих. Якщо у зв’язку з демографічною ситуацією частка осіб, які навчаються в середніх і професійно-технічних освітніх закладах, зменшується, то у вищих — зростає (табл. 5). Незважаючи на широку мережу навчаль- них закладів, значну кількість студентів ВНЗ ІІІ–ІV р. а., серед 500 найкращих уні- верситетів світу, на жаль, немає жодного українського за будь-яким науковим напря- мом (табл. 6). Тому освіта України в цілому і вища зо- крема потребує модернізації, переведення її розвитку на інноваційний шлях. Сьогодні вкрай важливо створити інноваційне середо- вище для підготовки спеціалістів для нової економіки. Термін «інновація» у ХІХ ст. пов’язували зі змінами в культурі. Лише в ХХ ст. його було введено в економічну нау- ку. Так, у 1909 р. Вернер Замбарт у статті «Капіталістичний підприємець» обґрунту- вав концепцію підприємця як інноватора. Він підкреслив, що основною функцією під- приємства є отримання прибутку, поєднане з наповнюванням ринку технічними новин- ками. В 1911 р. Йозеф Шумпетер висунув більш загальну концепцію інноваційного підприємництва, звертаючи увагу на те, що підприємець винаходить нові комбінації факторів виробництва, які є джерелом при- бутку. Наприкінці 30-х років Шумпетер окреслив різні базові інновації, що стало важливим кроком у формуванні теорії інно- вації. У 80-х роках у країнах із розвиненою економікою почали виникати вже націо- нальні інноваційні системи. На інноваційний шлях поступово перехо- дить і вища освіта України, яка сьогодні, на жаль, ще не гарантує не лише високих доходів, але й робочого місця. Серед причин цього — дисбаланс між ринком освіти та праці. 60% молодих фахівців після закінчення вищого Табл. 4. Рейтинг університетів та економічних показників провідних країн світу [10] Країна Місце за ВВП Середній рейтинг університету США 1 1 Японія 2 2 Китай 3 3 Німеччина 4 3 Франція 5 25 Велика Британія 6 2 Італія 7 14 Іспанія 9 7 Канада 10 4 Табл. 5. Динаміка чисельності осіб, які навчаються, у розра хунку на 10 тис. населення [2; c. 437] 20 00 /0 1 20 05 /0 6 20 08 /0 9 20 11 /1 2 20 11 /1 2 до 20 00 /0 1, % У загальноосвіт- ніх навчальних закладах 1372 1151 1001 941 68,6 У ПТНЗ 107 106 96 90 84,1 У ВНЗ: І–ІІ р. а. 107 108 87 78 72,9 ІІІ–ІV р. а. 285 470 512 428 150,2 Табл. 6. Провідні університети світу за науковими напрямами, 2011 р. [11] Науковий напрям О кс ф ор дс ьк ий К ем бр ид ж сь ки й Га рв ар дс ьк ий М Т І Т ок ій сь ки й Ц ю ри хс ьк ий Л ю кс ем бу рз ьк ий Фізика та аст рономія 3 1 2 4 11 10 14 Математика 6 3 1 2 32 10 26 Медицина 4 2 1 3 2 51–100 15 Економіка та економетрика 5 6 1 2 26 51–100 16 Право 2 3 1 – – 51–100 9 Філософія 2 3 1 14 – – 15 Географія 1 4 3 18 12 51–100 22 78 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 8 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО навчального закладу нерідко вимушені міня- ти професію, спеціальність, отримувати до- даткову післявишівську освіту. Нині значна частина ВНЗ зорієнтована не на попит під- приємств на певних фахівців, а на попит на освітні послуги з боку студентської молоді, яка не завжди обізнана з реальними потреба- ми економіки і керується престижем спеці- альності. Серед населення й сьогодні найпре- стижнішими залишаються професії юриста, економіста, програміста, медика, менеджера, дизайнера, банкіра, підприємця, перекладача тощо. Незатребуваність ринком праці випуск- ників багатьох вищих навчальних закладів зумовлює соціальну дестабілізацію, негатив- но позначається на використанні інтелекту- ального потенціалу країни в цілому. Важливим показником переходу освіти, зокрема вищої, на інноваційний шлях роз- витку є впровадження у вищих навчальних закладах Болонської системи навчання, що передбачає: • рейтингове оцінювання знань студентів; • систему залікових одиниць; • поглиблене вивчення іноземних мов; • упровадження нових освітніх техноло- гій 1, у тому числі дистанційних; • конструктивну взаємодію вищих на- вчальних закладів із роботодавцями; • індивідуалізацію навчального процесу; • використання в навчальному процесі новітніх технологій, досягнень науки і тех- ніки (конкретних зразків унікальних прила- дів, комплексів, програмних систем, доступ- них студентам під час навчання). Впровадження інновацій у навчально-ви- ховний процес означає введення нового в усі структурні елементи освітньої діяльності: мету, зміст, методи і форми навчання та вихо- вання; організацію спільної діяльності викла- дача і студента; реалізацію нових рішень, пер- 1 Налічують близько 300 дефініцій цього поняття, що різняться не лише за формою, але й за вкладеним у них змістом. ЮНЕСКО трактує «педагогічну техно- логію» як конструювання й оцінювання освітніх про- цесів шляхом урахування людських, часових та інших ресурсів для досягнення ефективності освіти. спективних проектів в економічному, соціаль- ному, освітньому та науковому житті країни. У світі в цьому контексті вже накопичено ве- ликий досвід, і не потрібно винаходити «вело- сипед», а слід ефективно, враховуючи реальні обставини, використати ті напрацювання, що вже маємо. Скажімо, свого часу в Японії було сформовано модель «наздоганяльного» роз- витку, яку успішно застосували «азійські ти- гри» — Південна Корея та Сінгапур, досягнув- ши в умовах обмежених ресурсів значних успіхів у со ціаль но -економічній сфері. Світова практика, насамперед таких держав, як Велика Британія, США, Австралія, свід- чить, що успіхів у розвитку та впровадженні інновацій у виробництво досягають ті країни, де інновації запроваджують на всіх етапах управління навчальним процесом — під час його планування, організації та контролю. Тоб- то інноваційне забезпечення нав чально-ви- ховного процесу дає змогу вдосконалити всі складові освітньої діяльності, позбутися тих ускладнень, які нерідко мають місце в разі за- позичення чужих інновацій без урахування особливостей і можливостей власного на- вчального закладу, завищення самооцінки ін- новаційного потенціалу нововведень, невмін- ня розрізнити реальні та уявні інновації. Водночас інноваційні технології, впрова- джувані в освіту, слугують важливим чинни- ком її модернізації. Модернізацію освітньої сфери ми розглядаємо як прогрес, спрямова- ний на забезпечення консолідації ре сурсів; накопичення позитивного досвіду запрова- дження інноваційних технологій; інтеграції освіти й реального сектора економіки; роз- ширення фінансово-господарської, наукової самостійності навчальних закладів; високої якості освіти. Якість освіти — це соціально-економічна категорія, що відображає її ефективність, а також відповідність потребам особи, сус- пільства, держави, акцентуючи увагу на контролі за якістю навчання. Без забезпе- чення цього неможливо долучитися до су- часних глобальних економічних процесів. Тому підвищення якості освіти, як переду- мова досягнення високого рівня добробуту 79ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 8 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО населення, залишається одним із найважли- віших завдань, складниками якого є: • розвиток творчих здібностей кожної особистості, людського потенціалу в цілому; • формування професійно-квалі фі ка цій- ної структури суспільства; • виховання в молоді інтересу до знань, який нині, на жаль, відсутній у значної її час- тини. Водночас молодим людям нерідко притаманне несприйняття трудової діяль- ності зі здобуття нових знань, які слід роз- глядати як багатство на шляху до життєвого успіху. В результаті в цілому знижується елементарна грамотність населення. У цьому контексті важливо залучити всі чинники, що сприяють подоланню зазначе- них негативних явищ, зокрема — активно використовувати інформаційно-освітнє се- ре довище, інтернет-технології, комп’ютерні мультимедійні засоби тощо. Світовий досвід свідчить, що підготовку висококваліфікова- них кадрів забезпечують лише технології но- вого типу, побудовані не на принципі транс- ляції та подальшого засвоєння знань, а на принципі їх створення, конструювання, по- родження і сприяння реалізації та визначен- ня індивідуальної освітньої траєкторії, сфор- мованої в рамках сучасних технологій. Водночас із розвитком інформаційно-ко- му нікаційних технологій, їх швидким упро- вадженням у всі сфери людської діяльності гостро постає питання підвищення ефектив- ності взаємодії людини та ком п’ютера. До речі, значну увагу цим проблемам приділено в дослідженнях М. Бабанова, Л. Бехтерева, В. Вільчинського, С. Єфремова, В. Зіміна, В. Матвеєва, М. Пасталюка, А. Хуторського та багато інших. У їхніх роботах підкреслено необхідність використовувати в підготовці кадрів компетентнісний підхід, який висту- пає домінантою оновлення змісту навчаль- ного процесу, включаючи, окрім передавання знань, за галь но культурну та професійну підготовку майбутнього фахівця, орієнта- цію освіти на розвиток особистості. Компетентність — це цілісний рівень, ін- тегральна характеристика особистості спе- ціаліста, який володіє такими якостями: • перцептивно-гностичні (потреба в по- стійному оновленні та збагаченні знань, інтелектуальна активність, дослідницький стиль, оригінальність і критичність мислен- ня, здатність до нестандартних рішень, ін- туїція, об’єк тивність, затребуваність досві- ду старших колег); • професійні (високий професіоналізм, працездатність); • організаторські; • комунікативні (готовність до діалогу, відкритість, толерантність, емпатійність — співчуття, здатність відчувати емоційний стан інших людей, співпереживати); • експресивні (емоційність, чуйність); • рефлективні (дотримання валеологіч- ного принципу, позитивне ставлення до фі- зичного здоров’я та духовно-морального статусу) [12]. Підготовці компетентних фахівців спри- яє модернізація освіти. Є багато шляхів її реалізації, серед них — інтеграція освіти та науки, місія якої полягає у здійсненні науково-освітньої діяльності. Успішність підготовки кадрів залежить від безпосе- реднього контакту студентів із науковця- ми. Отже, під час навчання важливо забез- печити: • єдність професійного та людського роз- витку особистості; • розуміння інтелектуальної діяльності як професії, вироблення дослідницьких зді- бностей; • партнерство всіх учасників освітнього процесу тощо. Інтеграція освіти та науки — це не асимі- ляція, не синтез, а добровільний взаємови- гідний зустрічний рух з метою створення такої цілісності, що адаптує їхні найкращі властивості. У сучасних умовах інтеграція освіти й науки має такі прояви: • антропоцентричний характер впливу на інтеграційні процеси в інших сферах сус- пільної діяльності; • інтеграція освіти з наукою за темпами випереджає інтеграцію з іншими сферами; • сприяння досягненню цілісного со ці аль- но-економічного ефекту в суспільстві. 80 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 8 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО Оскільки освіта та наука є самостійними секторами економіки, то їхня інтеграція охо- плює всі рівні — «мікро», «мезо», «макро». Вона проявляється у взаємодії двох сфер між собою, тобто співробітництві наукових організацій із вищими навчальними закла- дами. Щоправда, останнім часом відбува- ється взаємодія освіти і науки не лише між собою, а й з виробництвом, бізнесом, куль- турою, органами державного управління. Нині, як відомо, з’явилися дослідницькі вищі навчальні заклади. З одного боку, на- дання такого статусу свідчить про визнання заслуг вишу як важливого наукового й освіт- нього центру, а з другого — зумовлює підви- щення вимог до його діяльності. Зрозуміло, що не лише дослідницький, але й кожен ВНЗ має забезпечувати досягнення цільо- вих індикаторів, установлених для навчаль- ного закладу. Однак передусім це сто сується дослідницьких університетів, зокрема щодо збільшення віддачі від вкладених у них ре- сурсів, досягнення цільових індикаторів, якості наукових робіт, створення малих під- приємств, на яких упроваджують результа- ти до сліджень науковців. Організація широ- кої ме режі дослідницьких університетів до- зволить: • посилити наукові розробки у вищих на- вчальних закладах, у тому числі завдяки за- лученню до викладацької та наукової робо- ти авторитетних фахівців; • активізувати розвиток інноваційної ін- фраструктури ВНЗ (створення нових інжи- нірингових структур, центрів колективного доступу до наукового обладнання, бізнес-ін- кубаторів, програм підготовки управ лін- ських кадрів для малого бізнесу тощо); • зорієнтувати наукову діяльність універ- ситетів на розроблення технологій, затребу- ваних реальним сектором економіки; • стимулювати кооперацію бізнесу з ви- щою школою. Дослідницькі університети — це свого роду освітньо-науково-виробничі комплек- си, в яких студенти реалізують не лише освітню, але й дослідницьку, комунікативну та самоуправлінську функції, а всі структур- ні елементи доповнюють один одного. В та- ких умовах з метою підвищення ефектив- ності діяльності університету кожен струк- турний елемент має враховувати вимоги й потреби ринку праці і конкретних робото- давців. Це особливо важливо нині, коли під- готовка кадрів у вищих навчальних закладах вступила в протиріччя з традиційною струк- турою підготовки, номенклатурою спеціаль- ностей і спеціалізацій, тривалістю навчання певного фахівця. Проявом такої суперечно- сті є те, що студенти намагаються отримати додаткові вміння. Їхні інтереси постійно змі- щуються у сфери економіки, менеджменту, юриспруденції, іноземних мов тощо. У цьо- му контексті, реагуючи на запити студент- ства, аналізуючи кон’юнктуру ринку праці, навчальні заклади мають дослідити не лише економічні, але й соціальні, психологічні, по- літичні фактори, що на нього впливають. Цьому має сприяти й реалізація Указу Президента України «Про заходи щодо за- безпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні» (2010) та нового Закону України «Про зайнятість населення», що, зокрема, покликаний кардинально змінити взаємо- відносини між роботодавцями, найманими працівниками та навчальними закладами, забезпечити успішне працевлаштування ви- пуск ників ВНЗ. Тобто в умовах ринку, кон- куренції в центрі уваги вищої школи мають стояти не лише проблеми професіоналізму майбутніх спеціалістів, але й їхньої конку- ренто спро можно сті. Ринок вносить принци- пові зміни в систему стосунків освіти й ви- робництва, висуває нові вимоги до особис- тості працівника, який сьогодні має бути за- цікавлений в одержанні освіти на рівні найкращих світових досягнень. А тому під- готовку фахівців варто розглядати крізь при- зму вимог, що ставить ринок до професійної освіти, до особистості випускника, до вироб- ництва. Тобто під час підготовки кадрів слід ураховувати: • гостру зацікавленість усіх галузей еко- номіки у професіоналах високої кваліфіка- ції, компетентних саме з того профілю, який є необхідним нині; 81ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 8 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО • конкуренцію працівників на фоні безро- біття, яка висуває вимоги не до формально одержаної освіти, а до фактичної кваліфіка- ції, відображеної в реальних знаннях, умін- нях, навичках та інших якостях особистості; • нові взаємовідносини системи профе- сійної освіти з наукою (зокрема, економіч- ною, педагогічною, психологічною тощо). Ці особливості ринку ведуть до карди- нальних змін у сфері вищої освіти, що пе- редбачають необхідність: • підвищення ролі гнучких і динамічних освітніх структур; • перегляду системи критеріїв оцінюван- ня особистісних і професійних якостей ви- пускників на всіх ступенях освіти, а також системи підготовки, підвищення кваліфіка- ції та перепідготовки викладацьких кадрів; • акцентування уваги на гуманітарних ас- пектах освіти, а саме: на формуванні особис- тісних якостей людини, зокрема, таких як відповідальність, ініціативність, професійна компетентність і мобільність тощо. Таким чином, модернізація вищої освіти — це шлях до створення умов, які мотивують повніше й ефективніше використовувати ін- новаційний потенціал навчальних закладів для забезпечення прискореного економіч- ного зростання на інноваційній основі, під- вищення продуктивності праці 2. Забезпечити перехід економіки на іннова- ційний шлях розвитку здатна тісна співпра- ця вищого навчального закладу та підпри- ємства, де студенти можуть проходити прак- тику, разом з викладачами брати активну участь в інноваційних проектах, виконувати наукові дослідження на замовлення підпри- ємств, здійснювати експертизи, економічні розрахунки, розробляти управлінські рі- шення тощо. 2 Як стверджує Б. Меєрзон, лише 10% зайнятого на- селення працює творчо, з великою віддачею, керуючись бажанням зробити щось корисне для виробництва, за- ради задоволення почуття власної гідності. Решту 90% спонукати до високопродуктивної, ініціативної праці може тільки особистий інтерес, визнання заслуг. Це свідчить про те, що потрібно застосовувати різні спосо- би мотивації до праці. Інтеграція освіти й виробництва сприяє не лише активізації впровадження нових технологій у систему підготовки кадрів, але й забезпеченню студентів випереджуваль- ними знаннями, тобто такими, які ще не зна- йшли практичного застосування і не відо- бражені в навчальній літературі. Для повно- цінного виконання тих чи інших видів діяльності однієї одержаної освіти, як пра- вило, не вистачає. Тому останнім часом у ба- гатьох країнах світу з метою забезпечення належної якості кадрового потенціалу скла- лася практика перепідготовки та підвищен- ня кваліфікації спеціалістів, здобуття додат- кової освіти, яка відповідає поточним по- требам у професійних кадрах, що сприяє доведенню фахівця до того рівня, щоб він став затребуваним на ринку праці. Саме та- кий підхід дає змогу гармонізувати систему підготовки кадрів із вимогами ринку праці, динамікою соціально-еко но мічного розвит- ку. Адже економіка, побудована на знаннях, потребує від фахівців не лише ґрунтовної теоретичної підготовки, а й підвищеного по- чуття відповідальності, глибокої професій- ної компетентності, розвинутої комуніка- бельності тощо. Таким чином, в основу парадигми сучасної соціогуманітарної сфери необхідно покласти три складники — наукові інноваційні під- ходи, розвиток і виховання, забезпечивши: • формування інноваційної бази підго- товки головної продуктивної сили до ефек- тивної праці; • активізацію розвитку системи наукових і прикладних досліджень у вищих навчаль- них закладах; • проведення гнучкої кадрової політики, залучення до викладацької роботи відомих фахівців провідних університетів світу на основі кооперації, а також найкращих про- фесіоналів-практиків; • створення необхідної ресурсної бази для здійснення соціогуманітарної діяльності на рівні національних і світових стандартів. Саме такий підхід, на наш погляд, сприя- тиме прискоренню розвитку економіки в Україні на інноваційній основі. 82 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 8 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Тарнавская Н. Развитие теории конкурентных пре- имуществ в условиях экспансии нововведений // Экономика Украины. — 2011. — № 4. — С. 16–27. 2. Статистичний щорічник України за 2011 рік. — К.: Август Трейд, 2012. — 560 c. 3. Герасименко С.С., Чуприна О.А., Чуприна О.О. Бага- томірний порівняльний аналіз в оцінюванні бідно- сті // Статистика України. — 2012. — № 2. — С. 63. 4. http://iru/biblion/archiv/book/no-name_cocstat/ ec4/asp. 5. Менкью Н.Г. Принципы макроэкономики. — СПб.: Питер, 2008. — С. 38. 6. Заможне суспільство, конкурентоспроможна еко- номіка, ефективна держава: програма економічних реформ України на 2010–2014 роки. — http://www. president.gov.ua/docs/Programa_reform_FJNAC_1. pdf; Щорічне послання Президента України до Вер- ховної Ради України. — К.: НУСД, 2012. — 256 с. 7. Державна служба статистики України. — http:// www.ukrstat.gov.ua. 8. Державна казначейська служба України. –http:// www.treasury.gov.ua. 9. Портер М. Конкуренция. — М.; СПб.; К.: Вильямс, 2006. — 602 с. 10. Шапошник В.А. Наука и образование // Вестник ВГУ. Серия: Проблемы высшего образования. — 2010. — № 1. — С. 21. 11. Балацкий Е. Мировой опыт составления и исполь- зования рейтингов университетских факультетов // Общество и экономика. — 2012. — № 9. — С. 160. 12. Артюхов В.Г., Хицова Л.Н. Мотивационно-реф лек- сивные составляющие образовательной системы университета в реализации путей становления ин- дивидуальной траектории обучающихся // Вестник ВГУ. Серия: Проблемы высшего образования. — 2010. — № 2. — С. 31. 13. Гаращук О.В., Куценко В.І. Освітня траєкторія в контексті її модернізації // Вісник КНУТД. — 2012. — № 5(67). — С. 303–314. 14. Закон України «Про Основні засади розвитку інформа- ційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки». — http://www.zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 537-16. 15. Инновационная деятельность вузов: принципы и механизмы образования // Высшее образование. — 2006. — № 5. 16. Куценко В.І. Сталий розвиток: стратегія і тактика формування через призму соціогуманітарної сфе- ри / за наук. ред. С.О. Лизуна. — К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2012. — 168 с. 17. Гаращук О.В., Куценко В.І. Якісна освіта — запорука економічного зростання та розвитку // Экономика Крыма. — 2012. — № 1(38). — С. 141–146. 18. Меерзон Б. Повышение эффективности труда — обеспеченный выход из экономического кризиса // Экономика и управление. — 2009. — № 3. — С. 21. 19. Полонский В. Инновации в образовании — мето- дический анализ // Инновации в образовании. — 2007. — № 2. — С. 4–13. 20. Розина Н.М. О реализации положений Болон- ской декларации в системе высшего профессио- нального образования Российской Федерации // Инновации в образовании. — 2005. — № 6. — С. 5–24. 21. Саллин Дж., Хартман А. Инновации в распределе- нии общественных фондов // Экономика образо- вания. — 2006. — № 4(35). — С. 127–130. Стаття надійшла 11.01.2013 р. В.И. Куценко 1, Е.В. Гаращук 2 1 Государственное учреждение «Институт экономики природопользования и устойчивого развития Национальной академии наук Украины» бульв. Тараса Шевченко, 60, Киев, 01032, Украина 2 Государственная инспекция учебных заведений Украины ул. Метростроевская, 5б, Киев, 03065, Украина НОВАЯ ПАРАДИГМА СОЦИОГУМАНИТАРНОГО РАЗВИТИЯ — ВАЖНЫЙ ФАКТОР ФОРМИРОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ ИННОВАЦИОННОЙ ЭКОНОМИКИ В статье раскрыто значение социогуманитарной сферы в развитии экономики и общества, проанали- зировано ее современное состояние, выявлены основ- ные проблемы и обоснована новая парадигма социо- гуманитарного развития как важный фактор перевода экономики Украины на инновационный путь. Ключевые слова: парадигма, инновации, экономика, социогуманитарная сфера. V.I. Kutsenko 1, O.V. Garashchuk 2 1 Public Institution «Institute of Environmental Economics and Sustainable Development of National Academy of Sciences of Ukraine» 60 Tarasa Shevchenka Blvd., Kyiv, 01032, Ukraine 2 State Inspection of the Educational Institutions of Ukraine 5b Metrobudivska St., Kyiv, 03065, Ukraine NEW PARADIGM OF SOCIO-HUMANITARIAN DEVELOPMENT — IMPORTANT FACTOR OF NATIONAL INNOVATION ECONOMY FORMATION The paper shows the value of socio-humanitarian sphere in the development of economy and society, ana- lyzes its current state, basic problems and justifies the new paradigm of socio-humanitarian development as an important factor in the transfer of Ukraine’s economy to an innovative way. Keywords: paradigm, innovation, economy, socio-hu- manitarian sphere.

Нова парадигма соціогуманітарного розвитку — важливий чинник формування національної інноваційної економіки

Institution

Similar Items