Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології
Статтю присвячено маловідомій археологам України катастрофічній повені, що прокотилася долиною Дніпра наприкінці палеоліту внаслідок прориву Поліського льодовикового озера....
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут археології НАН України
2008
|
| Schriftenreihe: | Археологія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/69956 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології / Л.Л. Залізняк // Археологія. — 2008. — № 3. — С. 5-10. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-69956 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-699562014-10-26T03:01:54Z Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології Залізняк, Л.Л. Статті Статтю присвячено маловідомій археологам України катастрофічній повені, що прокотилася долиною Дніпра наприкінці палеоліту внаслідок прориву Поліського льодовикового озера. В статье рассмотрена проблема Полесского приледникового озера и его дренажа в долину Днепра в конце плейстоцена. Далеко не новая в геологии концепция периодического прорыва в долину Днепра приледниковых озер Полесской низменности требует анализа с учетом данных археологии. The article describes the problem of Polissyan periglacial lake and its drainage to the Dnipto River valley at the end of Pleistocene. Far from the new in geology conception of recurrent gushes from periglacial lakes in Polissya lowland to the Dnipro River valley needs to be analyzed taking into consideration the archaeological data.. 2008 Article Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології / Л.Л. Залізняк // Археологія. — 2008. — № 3. — С. 5-10. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/69956 uk Археологія Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Залізняк, Л.Л. Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології Археологія |
| description |
Статтю присвячено маловідомій археологам України катастрофічній повені, що прокотилася долиною Дніпра наприкінці палеоліту внаслідок прориву Поліського льодовикового озера. |
| format |
Article |
| author |
Залізняк, Л.Л. |
| author_facet |
Залізняк, Л.Л. |
| author_sort |
Залізняк, Л.Л. |
| title |
Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології |
| title_short |
Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології |
| title_full |
Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології |
| title_fullStr |
Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології |
| title_full_unstemmed |
Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології |
| title_sort |
полісько-дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/69956 |
| citation_txt |
Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології / Л.Л. Залізняк // Археологія. — 2008. — № 3. — С. 5-10. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| series |
Археологія |
| work_keys_str_mv |
AT zalíznâkll polísʹkodníprovsʹkakatastrofafínalʹnogopaleolítuzpozicííarheologíí |
| first_indexed |
2025-07-05T19:19:27Z |
| last_indexed |
2025-07-05T19:19:27Z |
| _version_ |
1836835844075290624 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 5
Статті
Приводом до написання статті стала надзви-
чайно цікава для фахівців із археології кам’я-
ної доби книга викладача географічного фа-
культету Київського національного університе-
ту ім. Т. шевченка В.Г. Пазинича «Геоморфо-
логічний літопис великого Дніпра» (Ніжин, 2007).
Проаналізувавши численні праці попередників
та залучивши власні багатолітні спостереження,
автор переглянув усталені стереотипи та зро-
бив власні сміливі припущення щодо особли-
востей геоморфології Середнього та Нижньо-
го Подніпров’я і причин їх виникнення. Зокре-
ма, висловлено обґрунтовані сумніви відносно
пануючої думки про визначальну роль у фор-
муванні долини Дніпра льодовикового язика пе-
редостаннього дніпровського зледеніння, який
близько 150 тис. років тому нібито просунувся з
півночі мало не до Дніпропетровська. На думку
В.Г. Пазинича, рельєф долини Дніпра формував-
ся не стільки під безпосередньою дією крижано-
го щита, скільки потужними водними потоками
з танучих льодовиків та прильодовиковими озе-
рами, що неодноразово утворювалися в долинах
Дніпра та його приток протягом плейстоцену.
Багаторічне нарощування маси льодовиків
у періоди похолодань, по суті, було накопичен-
ням величезної потенційної енергії, яка надов-
го консервувалася в тілі льодовиків у холодні
періоди. Потепління приводили до швидкого та-
нення льодовиків, тобто звільнення накопиченої
в них потенціальної енергії, яка переходила в
кінетичну енергію бурхливих водних потоків.
Уздовж південного краю льодовика формува-
лися гігантські пасма фронтальних морен, що
підпруджували воду з танучого крижаного щита.
Як наслідок, у моренній зоні зледеніння, що тя-
глася на тисячі кілометрів у широтному напрям-
ку через північ Німеччини, Польщу, Білорусь на
верхню Волгу і далі на північний схід, виникали
тисячі прильодовикових озер, які нерідко утво-
рювали цілі каскади між паралельними морен-
ними пасмами. У періоди потеплінь поверхня
крижаного щита інтенсивно танула. Величезні
маси води переповнювали озера; проривши мо-
ренні запруди, вони утворювали катастрофічні
потоки. Потрапивши в долини річок, грандіозні
потоки з льодовика спричинювали потужні
гідравлічні удари, які суттєво переоформлювали
не лише русла рік, а й борти їх долин.
Отже, періоди танення та деградації льодови-
ків супроводжувалися катастрофічними повеня-
ми, грандіозними зсувами та селевими потоками,
затопленням величезних ділянок материкових
шельфів через різке підняття рівня Світового оке-
ану внаслідок надходження сотень тисяч кубічних
кілометрів води з танучих льодовиків (Ryan, Pitm-
an 1999; Залізняк 2005). Такою добою катастроф
для прильодовикової європи, зокрема України,
можна вважати час інтенсивного танення остан-
нього льодовика 14—10 тис. років тому за нека-
ліброваною шкалою. Ця епоха, відома за архео-
логічною періодизацією під назвою «фінальний
палеоліт» (Final Paleolithic, terminal Paleolithic,
Epipaleolithic), має численні палеогеографічні
термінологічні відповідники: дріасовий період,
фінальний плейстоцен, пізньольодовиків’я, пізній,
чи фінальний, гляціал, тардигляціал.
На території України фінальний палеоліт роз-
почався катастрофічним потоком із Поліського
озера, що прокотився долиною Дніпра до чор-
ного моря. Закінчився фінальний палеоліт ві-
домою Білінгенською катастрофою, коли близь-
ко 10 300 років тому за некаліброваною шка-
лою холодне Балтійське прильодовикове озеро
прорвало крижану греблю в районі Данських
проток. Унаслідок раптового зникнення вели-
чезного Балтійського холодного басейну ста-
лося різке потепління, і в європі сформував-
ся сучасний помірний клімат. швидке танення
льодовиків у фінальному плейстоцені ство-
рило умови для стоку води з сучасної долини
Прип’яті не на схід, у Дніпро, а на захід — у ба-© Л.Л. ЗАЛІЗНЯК, 2008
Л.Л. Залізняк
ПОЛІСЬКО-ДНІПРОВСЬКА
КАТАСТРОФА ФІНАЛЬНОГО
ПАЛЕОЛІТУ З ПОЗИЦІЇ АРХЕОЛОГІЇ
Статтю присвячено маловідомій археологам України катастрофічній повені, що прокотилася долиною Дніпра
наприкінці палеоліту внаслідок прориву Поліського льодовикового озера.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 6
сейн Західного Бугу, а також сприяло утворенню
в басейні Прип’яті замкненого озера. Цю ідею
розвивав П.О. Тутковський, який звернув ува-
гу на поширення в Поліссі озерних відкладів і
розробив концепцію озерних лесів (Тутковсь-
кий 1912). У другій половині ХХ ст. білоруські
дослідники М.М. Цапенко (Цапенко 1960) та
О.П. Мандер (Мандер 1973), спираючись на гео-
логічні дані щодо наявності потужних плейсто-
ценових озерних відкладів в басейні Прип’яті,
визначили приблизні межі Поліського озера,
що мало стік у басейн Західного Бугу в напрям-
ку від Пінська до Бреста (рис. 1). На сході озе-
ро підпружувалося в районі м. Мозирь морен-
ним пасмом дніпровського зледеніння. За ви-
значенням згаданих білоруських дослідників,
останній прорив озера в долину Дніпра став-
ся наприкінці валдайського зледеніння. Сліди
цього прориву М.М. Цапенко відшукав за 20 км
на південний схід від Мозиря, біля білоруського
села Юровичі на нижній Прип’яті.
В.Г. Пазинич (Пазинич 2007, с. 108—118) не
лише узагальнив напрацювання попередників, а й
зробив власний суттєвий внесок у розвиток кон-
цепції Поліського прильодовикового озера. Зокре-
ма, він вважає, що це озеро протягом плейстоцену
та голоцену виникало і дренувалося в долині
Дніпра неодноразово, суттєво впливаючи на фор-
мування долини головної річки України. При цьо-
му останній пізньовалдайський прорив не був
наймасштабнішим. Західний край озера В.Г. Па-
зинич розміщує у районі нижньої течії р. Стохід,
де абсолютна висота сягає 143 м над рівнем моря,
з якої відбувався стік надлишків озерної води у
Західний Буг. Окресливши межі водойми за цією
гіпсометричною відміткою, дослідник отримав
приблизні межі озера: 300 км із заходу на схід (від
гирла р. Стохід до с. Юровичі) та 130 км у ме-
ридіональному напрямку за максимальної глиби-
ни понад 20 м у східній частині водойми. Отже,
озеро було відносно неглибоким, але мало велику
площу, накопичивши величезні маси води з тану-
чих льодовиків. Якщо взяти за середню глибину
водойми 10 м, то виявиться, що обсяг води в ній
сягав приблизно 400 км3.
Зрозуміло, що прорив такої маси води в до-
лину Дніпра мав катастрофічні наслідки як для
долини, так і її мешканців. Потужний гід-
равлічний удар викинув через проривне гир-
ло в моренному пасмі біля с. Юровичі величез-
ну кількість моренного матеріалу (піску, гравію,
глини). В.Г. Пазинич відшукав сліди цієї дель-
ти прориву Поліського озера на знімках з кос-
мосу (Пазинич 2007, с. 112—113). На них вид-
но пасма моренного матеріалу, що простяглися
від гирла прориву озером моренної запруди біля
с. Юровичі майже на 100 км у південно-східному
напрямку в долину Дніпра. Внаслідок занесен-
ня матеріалом з дна озера русла річки річище
Дніпра було відсунуто на 10—12 км східніше.
В наш час старе русло Дніпра — це система боліт,
якою тече невеличка р. Брагинка, що впадає у
Київське море між гирлами Дніпра та Прип’яті.
Насичена піском, гравієм та глиною величез-
на маса води з Поліського озера прокотилася до-
линою Дніпра на південь — у чорне море, руй-
нуючи схили терас і залишаючи на дні долини
потужні відклади. Геоморфологи вбачають сліди
цього руйнівного потоку в рельєфі сучасної до-
лини Дніпра. Зокрема, на думку В.Г. Пазинича,
наслідком селевого потоку з Полісся є багато-
кілометровий піщаний масив у заплаві правого
берега Дніпра нижче Києва. Нині на ньому
розташовані села чапаївка, Підгірці, Таценки та
елітне дачне містечко Конча-Заспа (Пазинич
2007, с. 261—269). Сліди цієї катастрофічної
події дослідник спостеріг і в гирлі р. Самара під
Дніпропетровськом.
На думку В.Г. Пазинича (Пазинич 2007,
с. 336—338), катастрофічна повінь із Полісся
сформувала неподалік гирла Дніпра під Хер-
соном відомі Олешківські піски. Під час про-
ходження через Надпоріжжя потужний потік
набув імпульсивного характеру. Це пояснюєть-
ся тимчасовим блокуванням насиченої піском
води на гранітних порогах вузької долини
Дніпра в місцях прориву ріки через кристаліч-
ний масив. Імпульси потоку з Поліського озера
вихлюпувалися з русла Дніпра поблизу дельти.
Внаслідок розтікання окремих вихлюпів по-
току рівниною течія різко сповільнювалася і
тверда фракція випадала на поверхню, форму-
ючи характерні піщані язики на Олешші. Так,
на південь від гирла Дніпра утворилося п’ять
(за іншими даними сім) піщаних арен, що пе-
рекрили суглинки давнішої рівнини й місцями
піднялися над нею на кілька метрів.
Археологія та проблема полісько-дніпров-
ської повені. Усі ці надзвичайно цікаві факти
відносно останнього прориву Поліського озера
отримано зусиллями багатьох геоморфологів,
зокрема й В.Г. Пазинича (Пазинич 2007). Од-
нак геоморфологія не дає точної дати катастро-
Рис. 1. Карта розміщення Поліського прильодовиково-
го озера наприкінці льодовикової доби
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 7
фічної повені. Різні геологи датують її від кінця
валдайського зледеніння до неоліту включно.
Археологічні матеріали дають змогу точніше
визначити час події, хоча говорити про точну її
дату ще зарано.
Найдавніші стоянки Олешківських пісків
датовано кінцем мезоліту (Оленковський 1984,
с. 75—90). Під Новою Каховкою знайдено ви-
довжений сегмент, характерний для культури
шан-Коба-Білолісся, датований фінальним па-
леолітом (12—11 тис. років тому). Ці знахідки
дають підстави стверджувати, що згадані пі-
щані масиви утворилися задовго до початку
неолітичної доби. Вони існували вже у ранньо-
му голоцені, а можливо, згідно зі знахідкою
сегмента фінальнопалеолітичного вигляду, і в
останні тисячоліття плейстоцену.
Прибічники прориву Поліського озера в нео-
літі посилаються на сліди розмиву потужним
потоком неолітичних шарів на Ігреньському
півострові в гирлі р. Самара. Однак багатоліт-
ні дослідження ігреньських стоянок у 1970—
1980-х рр. не виявили жодних слідів руйнації
шарів неолітичної доби катастрофічним пото-
ком. Зокрема, автор цих рядків понад 10 років
брав участь у розкопках відомої багатошарової
стоянки Ігрень-8. Культурні шари пам’ятки
містять археологічні рештки від мезоліту до
пізнього середньовіччя і сучасності. Однак у
піщаних відкладах пам’ятки, починаючи з поя-
ви перших мезолітичних мешканців Ігрені бли-
зько 9 тис. років тому, відсутні будь-які сліди
руйнівного потоку.
Водночас котловани заглиблених у землю ме-
золітичних жител перекриває шар панцирів пріс-
новодного молюска прудянки (Paludino). Похо-
дження горизонту водяних мушель, що залягає на
висоті 7—8 м над рівнем річки, не можуть пере-
конливо пояснити вже три покоління дослідників
Ігрені-8. Висловлювалися припущення, що меш-
канці стоянки харчувалися молюсками (Телегін
2002, с. 72), а їх порожніми панцирами вкрива-
ли дахи землянок для теплоізоляції. Не виклю-
чалася й можливість занесення котлованів поки-
нутих жител черепашками прудянки в процесі
періодичних весняних повеней (Залізняк 1998,
с. 95). На думку В.Г. Пазинича, масштабні весня-
ні повені вище Дніпровських порогів періодич-
но виникали під час льодоходу внаслідок утво-
рення потужних крижаних заторів на порогах.
За свідченнями писемних джерел, у ХІХ — на
початку ХХ ст. до затоплення порогів штуч-
ним водосховищем катастрофічні повені в Над-
поріжжі були звичайним явищем.
Отже, зафіксовані археологами на півострові
Ігрень під Дніпропетровськом сліди значно-
го підняття рівня Дніпра у ранньому голоцені,
ймовірно, пояснюються не катастрофічним по-
током із Полісся, а періодичними високими по-
венями через крижані затори на Дніпровських
порогах. Водночас катастрофічний потік із
Полісся міг бути одним із важливих чинників
формування самого Ігреньського півострова.
Він має гранітну основу, вкриту кількома мет-
рами намитих річковим потоком алювіальних
пісків, нанесених ще наприкінці льодовикової
доби, що засвідчують зуби мамонтів, знайдені
у білому стерильному піску, в який було впу-
щено котловани жител найдавніших мешканців
півострова — мезолітичних мисливців — 9—
8 тис. років тому. ймовірно, поліський потік
фінального плейстоцену намив певну частину
ігреньських пісків, тим більше, що сліди цього
потоку В.Г. Пазинич (Пазинич 2007, с. 242—261)
відзначає поруч із Ігреньським півостровом у
гирлі р. Орель. Отже, гранітну основу Ігрень-
ського півострова, що опинилася на шляху по-
току, було замито кількома метрами алювіаль-
них пісків під час грандіозної повені.
Подібну ґенезу, ймовірно, мали й піщані
відклади островів Кізлевий, шулаїв, Сурський
та інші у порожистій частині Дніпра. До їх за-
топлення Дніпрогесом це були гранітні скелі
(«голови») з довгими піщаними «хвостами».
Давній вік піщаних шлейфів островів засвідчу-
ють розташовані на них численні стоянки доби
мезоліту та неоліту. Особливо показовими є ма-
теріали стоянки № 5 на пісках о-ва Сурський.
За типологією виробів пам’ятку датовано не
пізніше плейстоцену та голоцену. Цей факт, а
також відсутність на острові раніших знахідок
свідчить на користь утворення піщаного шлей-
фу острова наприкінці палеоліту. Можливо,
тим самим потоком із Полісся й у той самий час
було утворено піщаний шлейф південної части-
ни о-ва Хортиця.
Найдавнішим поселенням на піщаному ма-
сиві в заплаві правого берега Дніпра півден-
ніше Києва є стоянка біля с. Таценки, датована
раннім мезолітом (9,5—8 тис. років тому) (За-
лізняк 1976; 1984, с. 36—40). Отже, залишений
катастрофічним потоком із Полісся піщаний
масив, на якому в наш час розташовані села ча-
паївка, Підгірці, Конча-Заспа, Таценки, утво-
рився задовго до неолітичної доби, не пізніше
початку голоцену. Знахідки поодиноких речей
фінальнопалеолітичного вигляду — низький сег-
мент із Підгірців (Залізняк 1981, с. 10, рис. 37),
свідероподібний наконечник із чапаївки (Теле-
гин 1966, с. 102, рис. 2, 15) — дають підстави
припускати можливість утворення згаданої ге-
ологічної структури долини Дніпра в останні
тисячоліття плейстоцену.
Світло на час прориву Поліського озера про-
ливають пам’ятки кам’яної доби з басейну При-
п’яті, який наприкінці останнього зледеніння
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 8
займало згадане прильодовикове озеро. Слід звер-
нути увагу на масове поширення в долині При-
п’яті стоянок та окремих знахідок кудлаївсь-
кої культури, датованої раннім мезолітом (9,5—
8 тис. років тому). Зокрема, вони відомі на не-
високих піщаних узвишшях на середній При-
п’яті (Кожангородок). Кудлаївська стоянка Біло-
сорока розташована всього за 60 км нижче по
р. Прип’ять від місця прориву Поліського озе-
ра, на піщаному узвишші, що піднімається над
заплавою Прип’яті всього на 3—4 м (Исаенко
1976, с. 16, 46). Якби Поліське озеро існувало на
початку голоцену, стоянка Кожангородок опини-
лася б на його дні, а Білосороку було б змито під
час прориву водойми. Отже, прорив озера не міг
відбутися пізніше початку голоцену.
Ще ранішим часом датувати цю подію да-
ють змогу пам’ятки свідерської культури, носії
якої за даними радіокарбонового аналізу жили
в Поліссі, басейнах Вісли та Німану 11 тис.
років тому, тобто в останньому тисячолітті льо-
довикової доби. Велике скупчення свідерських
стоянок на верхній Прип’яті (Зализняк 1989,
с. 19) пояснюється наявністю тут значних ро-
довищ якісної крем’яної сировини. Відсутність
великих свідерських стоянок уздовж середньої
Прип’яті, де колись розміщувався центр По-
ліського озера, нібито свідчить про його існу-
вання в часи свідерської культури. Однак від-
мовитися від цього припущення змушують зна-
хідки свідерських знарядь на піщаних узвиш-
шях над середньою Прип’яттю поблизу селищ
Дорошевичі та Лясковичі (рис. 2, 12). До того
ж біля с. Мойсеєвичі, на піщаному узвишші, де
р. Уборть впадає у Прип’ять, знайдено не лише
свідерські, а й давніші черешкові наконечники
типів Красносілля та Лінгбі, датованих кінцем
12 — початком 11 тис. років (рис. 2, 13, 14).
Знахідки типових виробів свідерської куль-
тури на нижній Прип’яті, біля селищ Рожава
(рис. 2, 6—8) та Білосорока (рис. 2, 9—11), на до-
сить низьких гіпсометричних рівнях краю пер-
шої надзаплавної тераси річки також свідчать
про дренаж озера ще до 11 тис. років тому,
інакше б ці пам’ятки було змито селевим пото-
ком з місця прориву.
Значний науковий інтерес становить влас-
не місце прориву Поліським озером Мозирсь-
кого моренного пасма, розташованого за 20 км
на південний схід від Мозиря. Води прильо-
довикового озера промили у довгому пасмі у
кілька десятків метрів заввишки своєрідні во-
рота завширшки 2,5 км, через які в наш час
тече Прип’ять. Безпосередньо у воротах про-
риву розташовано с. Юровичі, на південно-
західній околиці якого на піщаному узвишші,
Рис. 2. Крем’яні наконечники стріл та скребачки зі стоянок свідерської культури долини середньої та верхньої
Прип’яті: 1—5 — Юровичі-2; 6—8 — Рожава; 9—11 — Білосорока; 12 — Лясковичі; 13, 14 — Мойсеєвичі
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 9
що на кілька метрів піднімається над заплавою
Прип’яті, зібрано виразну серію характерних
наконечників (рис. 2, 1—5) свідерської куль-
тури (Исаенко 1976, с. 16, 46, 47), датованої
11 тис. років тому. Зрозуміло, що свідерці мог-
ли мешкати безпосередньо у воротах прори-
ву озера лише коли його вже не існувало, а ко-
лишнім озерним дном протікала Прип’ять.
Таким чином, виразні свідерські матеріали
зі стоянок на нижній та середній Прип’яті (Ляс-
ковичі, Мойсеєвичі, Юровичі, Дорошевичі, Біло-
сорока) (рис. 2) переконливо засвідчують, що
в останньому тисячолітті льодовикової доби
(11 тис. років тому) Поліського озера вже не іс-
нувало, а його територію «успадкувала» р. При-
п’ять із притоками.
Неподалік місця прориву озера в Юровичах,
на моренному пасмі над селом, у 1929 р. було
відкрито палеолітичну стоянку, яку неодно-
разово розкопували білоруські дослідники: 1929,
1931 рр. — К.М. Полікарпович (Полікарпович
1968); 1959, 1960 рр. — В.Д. Будько (Будько
1967); 1976 р. — В.Ф. Ксензов (Ксензов 1988,
с. 19—28). Згідно з публікаціями, крем’яний
комплекс пам’ятки є молодшим, ніж отримана
зазубом мамонта радіокарбонова дата 26 470 ±
± 420 ВР (Лу-125). Типологія крем’яних виробів
стоянки (Полікарпович 1968; Ксензов 1988,
с. 23—27) дає змогу віднести комплекс до па-
м’яток епіграветської культурної традиції, що
розвивалася у прильодовиковій європі 19—
12 тис. років тому. численні кістки мамонтів у
культурному шарі стоянки Юровичі засвідчу-
ють, що вона не може бути молодшою за 13 тис.
років, коли мамонт остаточно щез із фауністич-
них комплексів палеолітичних стоянок європи.
швидше за все, стоянка функціонувала ще до
дренажу озера, а зафіксована в процесі розкопок
часткова руйнація її культурного шару почалася
після, а можливо, і внаслідок цієї події. Дренаж
озера значно понизив рівень ерозії, що стимулю-
вало різкий розмив моренного узвишшя, на яко-
му розміщувалася стоянка.
Визначення точної дати прориву Полісько-
го прильодовикового озера в долину Дніпра є
справою майбутнього. Проте можна припусти-
ти, що цю катастрофічну подію спричинило
надходження до озера великої кількості води,
адже греблі рвуть великі повені. На нашу дум-
ку, до прориву Поліського озера могло призве-
сти потепління Рауніс, що сталося 14 тис. років
тому. З ним пов’язують значні природні зміни
в європі. Саме в той час вимерли мамонти і
небувалого поширення набули північні олені.
В прильодовиковій європі почалася доба пів-
нічного оленя або фінальний палеоліт, чи епі-
палеоліт (Залізняк 1989; 2005, с. 29).
Безпосереднім наслідком рауніського потеп-
ління був відхід валдайського льодовика на пів-
ніч від кінцевих морен у Померанії (Північна Ні-
меччина), Помор’ї (північ Польщі), від брацлав-
ської морени на півночі Білорусі. Деградація
льодовика супроводжувалася надходженням ве-
личезної кількості талої води з крижаного щита
в прильодовикові озера моренної зони, що тягла-
ся через північ Німеччини, Польщу, на Полісся і
далі — на верхню Волгу. Бурхливі потоки талої
води з відступаючого льодовика зумовили про-
рив озером Мозирського пасма і винесення вели-
чезних об’ємів піску, гравію та глини у східному
напрямку (Пазинич 2007, с. 113, рис. 3, 13). Це
понизило рівень дна східної частини озера, що
поліпшило стік води з території колишнього озе-
ра не на захід, як раніше, а на схід — у долину
Дніпра. Так, було створено умови для формуван-
ня сучасного басейну р. Прип’ять, що, власне, й
утворилася після і внаслідок полісько-дніпровсь-
кої катастрофи фінального палеоліту. Грандіозна
повінь, зумовлена проривом Поліського озера
14—13 тис. років тому, була останнім природ-
ним чинником, що суттєво вплинув на формуван-
ня сучасної долини Дніпра в межах України.
Будько В.Д. Юревичская позднепалеолитическая стоянка // Древности Белоруссии. — Минск, 1967.
Залiзняк Л.Л. Мезолiтичнi пам’ятки типу Таценки-Кудлаївка // Археологiя. — 1976. — № 20. — С. 60—66.
Зализняк Л.Л. Мезолит Юго-Восточного Полесья. — К., 1984.
Зализняк Л.Л. О генетической подоснове Таценки-Кудлаевской мезолитической культуры // Древности Среднего
Поднепровья. — К., 1981. — С. 5—12.
Зализняк Л.Л. Охотники на северного оленя Украинского Полесья в эпоху финального палеолита. — К., 1989.
Залізняк Л.Л. Передісторія України Х—V тис. до н. е. — К., 1998.
Залізняк Л.Л.Фінальний палеоліт і мезоліт континентальної України. — К., 2005.
Залізняк Л.Л. чорноморський потоп та його археологічні наслідки // Археологія. — 2005. — № 3. — С. 3—12.
исаенко В.Ф. Неолит Припятского Полесья. — Минск, 1976.
Ксензов В.П. Палеолит и мезолит Белорусского Поднепровья. — Минск, 1988.
Мандер е.П. Антропогеновые отложения и развитие рельефа Белоруссии. — Минск, 1973.
Оленковский Н.П. Позднемезолитические и неолитические стоянки в Нижнем Поднепровье // Материалы камен-
ного века на территории Украины. — К., 1984. — С. 75—90.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 3 10
Пазинич В.Г. Геоморфологічний літопис Великого Дніпра. — Ніжин, 2007.
Поликарпович К.М. Палеолит Верхнего Поднепров’я. — Минск, 1968.
Соболев Д. О геологии и геоморфологии Полесья // Вісник Української районної управи. — 1931. — Вип. 16. —
С. 3—40.
телегин Д.я. Мезолит Левобережной Украины и его место в сложении днепро-донецкой неолитической культуры //
МИА. — 1966. — № 126. — С. 99—107.
телегін Д.я. Ігренське поселення на Подніпров’ї та проблема житлобудування в мезоліті Східної європи. — Лу-
ганськ, 2002.
тутковський П.А. О происхождении озерных лессов. Труды общества исследователей. — житомир, 1912. —
240 с.
цапенко М.М. К истории геологического развития территории Белорусской ССР в антропогеновое время // Тр.
Ин-та геол. наук БССР. — 1960. — Вып. 2. — С. 12—21.
Ryan W., Pitman W. noah’s Flood. the Scientific Discoveries about the Event that Changed History. — new york, 1999
Одержано 05.12.2007
Л.Л. Зализняк
ПОЛЕССКО-ДНЕПРОВСКАЯ КАТАСТРОФА
ФИНАЛЬНОГО ПАЛЕОЛИТА С ПОЗИЦИИ АРХЕОЛОГИИ
В статье рассмотрена проблема Полесского приледникового озера и его дренажа в долину Днепра в конце плейстоцена.
Далеко не новая в геологии концепция периодического прорыва в долину Днепра приледниковых озер Полесской низ-
менности требует анализа с учетом данных археологии.
L.L. Zaliznyak
PoliSSya-DniPRo CataStRoPHE in Final PalEolitHiC
aGE FRoM tHE aRCHaEoloGiCal Point oF ViEW
the article describes the problem of Polissyan periglacial lake and its drainage to the Dnipto River valley at the end of Pleistocene.
Far from the new in geology conception of recurrent gushes from periglacial lakes in Polissya lowland to the Dnipro River valley
needs to be analyzed taking into consideration the archaeological data..
Виділена в 1960-х рр. І.К. Свєшніковим горо-
доцько-здовбицька культура посіла чільне місце
в систематиці старожитностей Західної Волині,
заповнивши лакуну між культурою кулястих
амфор (ККА) і стжижовською (Свєшніков 1974;
1990). Однак в археології європи ця культу-
ра фігурує щонайбільше як «так звана», ос-
кільки відомий польський дослідник культур
© К.П. БУНЯТЯН, 2008
К.П. Бунятян
ГОРОДОЦЬКО-ЗДОВБИЦЬКА КУЛЬТУРА:
ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ
Статтю присвячено розгляду розбіжностей в оцінках хронологічної позиції та статусу городоцько-здовбиць-
кої культури.
шнурової кераміки (КшК) і наступного го-
ризонту Я. Махнік її не визнає. Так, учений
відніс пам’ятки пізнього (здовбицького) етапу
до стжижовської культури, раніші (городоцько-
го етапу) спочатку розглядав як східний прояв
культури Хлопіце-Веселє (Prahistoria … 1978,
s. 32), а нині — як локальний (східний) варіант
межановицької культури, що виник унаслідок
колонізації нею Західної Волині і хронологічно
зіставний переважно з ранньою її фазою (kad-
|