Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7004 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація / А.В. Резнік // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 162. — С. 148-152. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-7004 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-70042010-03-23T12:02:46Z Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація Резнік, А.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 2009 Article Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація / А.В. Резнік // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 162. — С. 148-152. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7004 821.161.1.09:94(47+57) «1918/1920» uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Резнік, А.В. Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація |
| format |
Article |
| author |
Резнік, А.В. |
| author_facet |
Резнік, А.В. |
| author_sort |
Резнік, А.В. |
| title |
Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація |
| title_short |
Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація |
| title_full |
Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація |
| title_fullStr |
Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація |
| title_full_unstemmed |
Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація |
| title_sort |
комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7004 |
| citation_txt |
Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація / А.В. Резнік // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 162. — С. 148-152. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT rezníkav kompleksnijpídhíddovivčennâavtobíografíčnoíproziprincipipídstaviklasifíkacíâ |
| first_indexed |
2025-07-02T09:49:00Z |
| last_indexed |
2025-07-02T09:49:00Z |
| _version_ |
1836528163768762368 |
| fulltext |
Преображенська Т.
ЕКСПРЕСІОНІСТИЧНА ЗАБАРВЛЕНІСТЬ П’ЄСИ МИКОЛИ КУЛІША «НАРОДНИЙ МАЛАХІЙ»
148
го слугують не тільки музика (симфонія труда і голуба симфонія), а й кольорова гамма (червоний і голу-
бий). Лаконічними штрихами автор змальовує «хвороби» суспільства. У такий спосіб досягається ефект
впливу на реципієнта. Автор змушує читача відчути біль і муку персонажа через короткі репліки, які вибу-
хають у свідомості жахливими асоціаціями. Саме таким чином мистецтво експресіонізму намагається про-
будити людство від летаргічного сну, висвітлити найпотворніші сторони життя суспільства. Образ Малахія
Стаканчика змальований у дусі експресіоністичного стилю. Головний герой є певною мірою позитивним, з
іншого боку – негативним. Кожне з розумінь несе певне навантаження. Як позитивне, так і негативне в об-
разі виконує викривальну функцію у творі. У першому випадку – це викриття «найболючіших виразок» су-
спільства, у іншому – пристосуванства і бездієвості, що дістала назву «малахіанства».
Дана розвідка є першою сходинкою у дослідженні експресіоністичної забарвленості творчості Миколи
Куліша. У подальшій перспективі передбачається дослідження експресіонізму як домінанти ідіостилю Ми-
коли Куліша.
Джерела та література
1. Голобородько Я. Духовний подіум М.Куліша / Голобородько Я. // Дивослово. – 2002. – № 12. – С. 10–
13.
2. Куліш М. Твори: у двох томах / Куліш М. [Упор., підгот. текстів, комент. Л.С. Танюка] – К.: Дніпро,
1990. – Т. 2: П’єси, статті, виступи, документи, листи, спогади. – 1990. – 877 с.
3. Кудрявцев М. Г. Микола Куліш: Сторінки життя і творчості / Кудрявцев М. Г. – Кам’янець-
Подільський: Оіюм, 2002. – 108 с.
4. Кузякіна Н. П’єси Миколи Куліша. Літературна і сценічна історія / Кузякіна Н. – К.: Радянський пись-
менник, 1970. – 256 с.
5. Корнієнко Н. Вогонь і попіл / Корнієнко Н. // Вітчизна. – 1986. – № 8. – С. 159 – 165
6. Кореневич М. Експресіонізм у М.Куліша – джерела? / Кореневич М. // Слово і час. – 1998. – № 11. – С.
77–79
7. Ляхова Ж. “Слухаю музику людської душі…”: [Про епістоляр. спадщину М.Куліша] / Ляхова Ж. //
Слово і час. – 1994. – № 11-12. – С. 54.
8. Цибенко Л. Усвідомлення катастрофи у вимірах міту: відгомін експресіонізму в Австрії // Експресіо-
нізм: Збірник наукових праць [упор. Т.Гаврилів] / Цибенко Л. – Львів: Класика, 2004. – С. 138–159.
Резнік О.В. УДК 821.161.1.09:94(47+57) «1918/1920»
КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ АВТОБІОГРАФІЧНОЇ ПРОЗИ:
ПРИНЦИПИ, ПІДСТАВИ, КЛАСИФІКАЦІЯ
Російська еміграція 20 століття – безпрецедентний факт культури і світової історії. За масштабами ро-
сійське зарубіжжя унікально. Російські історики говорять про три мільйони чоловік, що покинули країну
після революції і громадянської війни. Представники емігрантських кругів – про дев'ять мільйонів чоловік.
Розсіявшись по світу, вигнанці несли з собою рідну культуру, національну традицію. Історик еміграції
Марк Раєв в своїй праці твердить, що еміграція всюди жила майже виключно своєю культурою. Література
була «квінтесенцією емігрантської Росії» [1, с.271] Слід зазначити, що при живому інтересі вітчизняної іс-
торіографії до періоду громадянської війни і еміграції, в літературознавстві цей період практично не вивче-
ний. З'являється ряд кандидатських дисертацій, публікації в періодичній і науковій пресі, проте будь-якої
фундаментальної роботи, аналогічної тій, що йде, наприклад, в Росії або на Заході, до цього часу немає.
Причому в українському літературознавстві мемуаристика продовжує розглядатися ізольовано від решти
всієї автобіографічної прози, оскільки більше уваги приділяється біографічному методу, формальним озна-
кам. На наш погляд, розглядати тільки в такому ключі автобіографічну спадщину російського зарубіжжя
вже недостатньо. Зараз відкрито достатню кількість архівних документів, щоб склалася більш-менш об'єк-
тивна картина минулого. Тому література стає перш за все джерелом знань про людину, її особові якості,
що впливали на культуру та історію. Дослідник В.С.Барахов резонно укладає, що «художня література не
може розвиватися, не озираючись на пройдений шлях» [2, с.3] , не звертаючись до пам'яті свідків і учасни-
ків незабутніх подій історії.
В той же час значна (що обчислюється вже не сотнями, а тисячами) частина мемуарної спадщини ро-
сійської еміграції тісно пов'язана з автобіографічною прозою, вимагає системного підходу. У ситуації, що
склалася, на наш погляд, необхідно не просто накопичувати конкретні дослідження з персоналій, а знайти
той універсальний інструментарій, який буде застосовний саме до емігрантської літератури. Важливо вра-
ховувати, що одні і ті ж обставини, представлені очима тих, хто залишився, і очима білоемігранта, відріз-
няються за типом авторської свідомості, оскільки в кожному випадку – інший дискурс: художній, докумен-
тальний, публіцистичний. При цьому повинен бути сформований підхід, що враховує психологічні, соціа-
льні умови адаптації вигнанця в прикордонних умовах, – шлях, який веде від приватних питань літературо-
знавства, від конкретних авторів, від типових жанрових форм до цілісного аналізу даного періоду історії лі-
тератури. Тим самим вивчення людини і опис процесів формування нового світовідчування індивіда, відір-
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
149
ваного з тієї або іншої причини від рідного ґрунту, шляхом аналізу літературознавства стає актуальним в
соціально-економічній ситуації України, що склалася.
Можливість сумістити в рамках однієї класифікації твори художні і документальні продиктована ав-
торською установкою на достовірність. Звернення до власної біографії (при неминучому використанні в
цьому випадку вигадки) викликає у читача ефект зустрічі з що напевно існував. Дослідник Х. Альгадо від-
значав, що художня проза на автобіографічній підставі в значній мірі сприймається як документальна. По-
будований на автобіографічній основі художній твір не є документальним, вигадка грає тут істотну роль.
Проте таке оповідання сприймається як документально (автобіографічне) підтверджуване: художня реаль-
ність тут виникає на основі не вигадки, а конкретних фактів особистої біографії: «Такий твір неминуче про-
читується як, з одного боку, історичний мемуар, а з іншої – як людський документ» [3, с.8] .
Тим самим підтримується характерне для кінця ХХ століття прагнення повернутися до класичної гума-
нітарної традиції, «знов зробити людину основною проблемою, головним мірилом і цінністю гуманітарних
досліджень» [4, с.8] При цьому для доказу висунутих положень залучаються ті твори автобіографічної про-
зи, які є найбільш ілюстративними для даної теми в контексті зображення України. Завдяки такій подачі
матеріалу долається автономний підхід, оскільки кожне явище розглядається типологічно. Можливість тео-
ретичного осмислення і узагальнення значного числа фактів історії літератури і міждисциплінарний харак-
тер даного дослідження (залучаються психологічні, культурологічні, історичні і філософські паралелі) дає
можливість представити об'ємно вказаний історичний момент на прикладі вивчення автобіографічної літе-
ратури.
У основі класифікації мемороцентристской прози лежить принцип спільності автобіографічної прози
першої хвилі російської еміграції. Основоположні відмінності лежать не в тематичній області, а в розкритті
основних світоглядних понять, що мають особливу актуальність в переломні епохи: особа, культура, істо-
рія. Риси інтеграції і диференціації безпосередньо пов'язані з соціокультурним рівнем автора, оскільки в
умовах розсіяння можливо говорити про певний антропоцентризм. Увага дослідників зміщується з фактич-
ної істинності на аналіз авторської психології.
Дана обставина дозволяє визначити особисто орієнтований підхід до класифікації автобіографічної
прози як закономірний і домінантний. Особлива увага приділяється творам, в яких оповідання ведеться від
першої особи, в яких розповідається про пережите самим оповідачем, відтворюються його власні думки і
переживання. Значущість автобіографічного оповідання обумовлюється перш за все значущістю особи, що
стоїть в його центрі, багатством індивідуального внутрішнього світу героя: його способом мислення і пог-
ляду на явища дійсності, інтенсивністю особистого переживання подій. Головним при цьому вважається
власний внутрішній світ автора, його духовний досвід. Авторське «Я» виступає в тексті як дійова особа і
разом з тим як ракурс бачення світу. «Художня проза на автобіографічній підставі в значній мірі сприйма-
ється – що принципово важливе – як документальна» [3, с.10] .
Слід визначити, які принципи є основоположними для створення вказаної класифікації.
Першим критерієм є мета написання мемороцентриського твору. При спільності задуму (відобразити ті
реалії минулого, які представляють з погляду автора значущість в майбутньому) помітні відмінності. Пер-
ший тип авторів прагне до збереження того, що вже неможливо повернути або змінити, максимально пра-
вильно, практично документально відтворюючи картини минулого на сторінках твору. Вони схильні типі-
зувати, резонерствувати, філософствувати, зображати явища минулого реалістично, то відстороняючись, то
активно коментуючи побачене і почуте в той або інший період життя.
Другий тип авторів бачить у минулому своєрідну ідилію, «втрачений рай» або систему знаків, за якими
чуйні душі могли б прочитати своє майбутнє. Вони творять з минулого тенденційну картину, на якій поміт-
ний відбиток трагічної долі автора, його спроби втечі від реальності сьогодення. Такі спогади носять екзис-
тенціальний характер, який властивий і художній автобіографістиці, і документальній. Манера викладу тя-
жіє до інтивітуїстсько-рецептивної.
Третій тип авторів ставить своєю за мету емоційно осмислити і відобразити те, що вже ніхто, окрім
них, не пам'ятає. Такі спогади локалізовані в часі, обумовлені жіночою психологією, достатньо суб'єктивні,
наповнені ліричними відступами. Емоційно-рецептивний тип викладу подій зосереджений на зображенні
локальної культури.
Мета тих, чиї твори можна віднести до четвертого типу – показати витоки трагедії – революції, війни –
і вказати на ті помилки, які були допущені на рівні рушійних сил історії, що, на їх думку, повинно запобігти
повторенню подібного явища в майбутньому. Їх увагу привертають переломні, кризові явища, в яких найя-
скравіше можна продемонструвати зіткнення життєвих позицій, політичних переконань, філософій.
Окрему групу складають автобіографічні твори авторів, в яких при мінімальному інтересі до власного
життя зовнішнього приділяється максимальна увага життю внутрішньому, становленню віри і християнсь-
кого ідеалу. Їх мета – вказати емігрантові, який втратив все, окрім спогадів, що не дають утіхи або заспоко-
єння, шлях до прийняття миру, усвідомленню всемогутності Панове. Їх автобіографічні твори повні розду-
мів, публіцистичних відступів, декілька прямолінійні і повчальні.
Таким чином, вже на підставі цього принципу можливий поділ автобіографічних творів на різні групи і
підгрупи. В той же час таке складне явище, як автобіографічна проза, підкоряється ще ряду принципів, які в
сукупності передають своєрідність даного жанру, дозволяють розглядати дане явище комплексно.
Наступний з них можна позначити як адресність. Необхідно відразу ж визначити, адресанта твору. Як-
що воно написане для себе, для нагадування і запам'ятовування, такі твори відносяться до его-жанру і відрі-
зняються егоцентризмом. Друга група спрямована на гіпотетичного читача, можливо, на читача з майбут-
нього, чи на того, хто або сам пережив подібне, або відчуває ностальгію і стане під час читання соратником,
Резнік О.В.
КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ АВТОБІОГРАФІЧНОЇ ПРОЗИ: ПРИНЦИПИ, ПІДСТАВИ,
КЛАСИФІКАЦІЯ
150
здатним на рефлексію і співпереживання. Поза сумнівом, зображаючи реалії власної долі, автор якби зану-
рюється в ту стихію, проте пережите згодом примушує дистанціюватися.
Третій принцип: домінуючі події, етапи кореляції особи і історії. За цим принципом автобіографічні
твори також неоднорідні. Вони поділяються за масштабністю того, що зображується. Поза сумнівом, вони
відзначені хронологічно-композиційною спільністю: від сьогодення до минулого, від минулого – до ще не-
відомого майбутнього. Проте відмінності знаю категорій «історія» і «особа». Вони зосереджують увагу на
ключових подіях і зображують, як вони впливають на трансформацію зовнішнього або внутрішнього світу
особи. Другі роблять домінантою етапи біографії особи нарратора, його особисті відносини зі світом і ото-
ченням, емоційні сплески. Цей принцип корелюється наступним: співвідношення головного і другорядного.
Для даного різновиду літератури така дихотомія практично не витримується. У вигнанні кожна деталь ми-
нулого представлялася важливою, оскільки вона була «звідти» - з благословенного минулого. Головними
поняттями залишаються історична правда того, що зображується, культура і віра як порятунок від смутку і
страху. Навіть описуючи ту або іншу дійсно колишню битву, наприклад, Денікін зупиняється на проявах
особистої мужності солдатами.
П'ятий принцип: сповідальність. За цим принципом автобіографічні твори з наррацією від першої особи
найбільш зближуються з мемуарами. Розрізняються вони у міру домінування особисто-суб'єктивного або
історично-об'єктивного матеріалу. Найбільший показник суб'єктивності відзначений в жіночій
мемороцентристській прозі, тяжіння до конкретики характерний для реалістичного і військово-політичного
типу.
Шостий: герої і портрети. У першому типі головним героєм стає історія (країни або духу), нарратор
з'являється епізодично, резонерствує, дистанційований. У другому типі особлива увага приділяється особі,
що приводить до появи такого жанру спогадів, як літературний портрет. Третій тип відрізняється найбіль-
шою суб'єктивністю, увага зосереджена на внутрішньому світі нарратора.
Сьомий: принцип монтажу подій. Визначною залишається воля автора, особливості пам'яті. Для війсь-
ково-політичних мемуарів характерна хронологічна подача фактів, для останніх – асоціативні зв'язки. Для
жіночих мемуарів характерний принцип «від малого до великого», цей же принцип використовують і екзи-
стенціалісти. Це дозволяє вибудовувати даній групі авторів події у міру їх значущості для автора і читача,
який активно залучається до процесу згадки. Роль зв'язки між епізодами грають ремарки автора, ліричні ві-
дступи, уривки з листів або щоденникові записи.
Восьмий: добір домінуючих або принципових деталей. Цей принцип обумовлений тим типом худож-
ньої свідомості, який властивий даному авторові, і рівнем культури автора. За цим принципом можна також
розділити мемороцентристські твори. Реальність, що зображується в тому або іншому творі, складається з
проявів локальної культури, персоніфікується в деталі. Деталь, що відбирається автором, може розрізнятися
(і, відповідно, диференціювати тип художнього мислення) за масштабністю або емоційним забарвленням.
Масштабність може виражатися у відборі матеріалу або за значущістю для нарратора. У першому випадку
деталь типова, така, що підкреслює правильність дійсності, що зображується, значуща не тільки для автора
(знакова), в другому – та деталь, яка набуває статусу символу, нарративной домінант для певного відрізання
тексту. У будь-якому випадку, така деталь – матеріальна, нематеріальна, топографічна, образотворча і так
далі стає своєрідним культурним кодом для емігранта, дозволяє адекватно ввести читача в художній світ
твору.
Емоційно забарвлена деталь обумовлена тим типом наррації, який співвіднесений з тендерною прина-
лежністю автора або художнім завданням автобіографічної прози.
Дев'ятий: хронологія. Розповідь про життя автора в хронологічному порядку не є головною для емігра-
нтської літератури. Навпаки: кожен з них якби відштовхується від традиції описувати всі події послідовно,
указуючи на те, що життя конкретної особи підпорядковане законам долі і історії, нікчемна порівняно з ма-
сштабом того, що відбувається або іншими особами – художниками, поетами, політиками, воєначальника-
ми. У зв'язку з тим, що у ряді автобіографічних творів на перший план виходить рецептивний підхід до то-
го, що зображується, автор датує тільки найбільш значущі події, а у військово-політичних мемуарах офіце-
ри і політики спираються на щоденникові записи, архівні документи і публікації. Проте загальною для всіх
типів автобіографічної прози є антиномія «життя - вічність», що реалізовується на рівні тексту то в забігу
вперед, то в ретардації послідовно висловлюваних подій ліричними відступами або витягами з газет того
часу.
Слід відзначити, що частіше це шлях від загального до приватного – характеристика епохи складається
з окремих фігур і подій, в тенденційному підборі яких вгадується авторський задум. У своїй роботі інший
дослідник, М.М.Кораллов так виражає цю думку: «Наскільки мемуари необхідні для відтворення зовнішно-
сті епохи, настільки ж потрібні вони для пізнання доль художницьких. І в свою чергу внутрішній світ лю-
дей мистецтва не менш важливий для прочитання епохи» [2, с.52] Від себе додамо, що не тільки художники
складали «портрет суспільства», тому коло авторів, що привертаються, поза сумнівом, повинен бути роз-
ширений. Сукупність різних за авторським і ідейно-художнім рівнями текстів утворює свого роду конгло-
мерат неоднорідних джерел, що стали надбанням не тільки емігрантської культури і зв'язаних між собою
відсиланнями, алюзіями, схожістю особових реакцій на однакові події і вчинки людей. Об'єднує цю безліч
розповідних текстів не тільки хронологія описуваного, але і своєрідний культурний код, складовою части-
ною якого і були Україна, Київ, Крим. Цей код був зрозумілий і значущий для загальної читацької аудито-
рії.
Слід пам'ятати, що інтерес для читача ХХІ століття представляє, в першу чергу, людина межі століть,
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
151
що безпосередньо пережила злам епох, політичні і соціальні катастрофи, залишив свого роду літопис свого
часу, зумів знайти етичний або культурний орієнтир в умовах еміграції.
От чому першим критерієм, першій складовій нашого дослідження завжди залишатиметься людина,
особа на шляхах історії: «Особа визначається як стійкий комплекс соціально значущих рис, що характери-
зують індивіда як члена суспільства ... Особа формується даною системою суспільних відносин, культурою
і обумовлена також біологічними особливостями» [4, с. 165]. Одразу зведемо специфіку творчої особи, що
працює в автобіографічному жанрі: це може бути особа, що сформувала комплекс уявлень про світ до еміг-
рації і вимушена пристосовуватися до історико-соціальних умов, що змінилися, ради можливості фізичного
виживання, або особа, що формує світогляд в умовах зламу суспільних формацій і традиційно-
національних переконань. Ставлячи собі за мету аналіз процесу трансформації особи в умовах еміграції,
виражений в певному типі художньої свідомості, ми повинні перш за все досліджувати різні особові влас-
тивості, які предстають у вигляді не суми, а розкриваються поступово, впродовж всього простору меморо-
центристського тексту. Важливо при цьому визначити принципи, якими керується нарратор. Особа харак-
теризується через вирішення протиріч з навколишнім його світом, з суспільним середовищем, з іншими
людьми, нарешті, з самою собою. При цьому важливі деталі, з яких складається картина світу, що надають
дію на процес формування особи: деталі ці можуть мати як описову, так і характерну функцію - складаю-
чись в систему, вони істотно збагачують уявлення про людину, умови дійсності, що оточують його, будучи
знаками культури.
Інкультурація російського емігранта в Європі нерідко була трагічною і як один з адаптаційних механіз-
мів виступала творчість, зокрема, автобіографічна. Ми стикаємося з процесом, коли освоєння індивідом ку-
льтурних норм і цінностей іншої країни веде до наполегливих спроб до відродження цінностей патерналіст-
ських, у тому числі і цінностей релігійних. Росія для письменників, що живуть за кордоном, все більш від-
ходила в область спогадів, відчувалася як далеке і прекрасне – але безповоротне минуле. Емігрантське сус-
пільство в нових історичних умовах в процесі саморозвитку вимушене було оновлювати релігію, культуру,
свої уявлення про історичний процес.
Таким чином, другою складовою і визначальною константою документальної прози російської емігра-
ції нами була вибрана культура. Причому культура може вивчатися як на рівні окремої особи нарратора в
конкретному творі (виступати як набір певних особистих якостей: утвореній, вихованості, моральності і т
.п.), так і на рівні емігрантської літератури – «тоді культура предстає як ряд характеристик даних груп лю-
дей або тип зв'язків, які об'єднують людей в співтовариство і дозволяють їм відділятися від інших співтова-
риств» [4, с. 109], тим самим зупиняючись на локальній культурі, пов'язаній з певним положенням авторів в
просторі і в історії. Проте ми розглядаємо мемуари не тільки як явище культури взагалі, але і як художні
твори, в основі яких лежить пам'ять як засіб відтворення дійсності, що відрізняється більшим або меншим
ступенем суб'єктивізації. Тому без уваги не можна залишити і віддзеркалення матеріальної культури, оскі-
льки в деякому розумінні спогади ( особливо жіночі) – це «пам'ять, одягнена в річ», те, що має не тільки
утилітарне, але і знакове значення для мемуариста, репрезентуючи той або інший етап життя нарратора че-
рез інтер'єр, одяг і тому подібне. Це своєрідний «багаж», який набував особливої цінності зважаючи на від-
сутність будинку і батьківщини.
За зауваженнями ряду дослідників (Т.Еммонс, О. Будніцкий, Е.Газеттто і ін.), особливо багата мемуар-
на спадщина «першої хвилі» російської еміграції. Після усвідомлення тієї обставини, що шлях на батьків-
щину закритий, швидше за все, назавжди, ностальгічна «індивідуальна і колективна пам'ять набуває найва-
жливішого значення». Таким чином, головною метою мемуаристів стає відтворення тих обставин, які при-
вели до катастрофи 1917 року, і зберегти в пам'яті наступних поколінь все те, що складало історію країни,
сім'ї, особи. Трагізм і специфіка цієї літератури полягала в «гіпотетичному читачі» – читач зарубіжний не
дуже цікавився подібною літературою (З.Шаховськая і В.Набоков іронізують над бажанням читача-
іноземця знайти в російських мемуарах щось пікантне, що нагадує пригодницькі романи з любовною або
детективною інтригою), а співвітчизники мали кожен свою «правду» – свою пам'ять, свою історію.
У роботі Т.М.Колядіч вперше зроблена спроба цілісного аналізу письменницької мемуаристики ХХ в.
як яскравого художнього явища. Автор розглядає спогади письменників як самостійний жанр, що володіє
власною системою виразних засобів. Аналізуючи просторово-часову систему творів, автор показує, що їх
можна розглядати як єдиний художній текст із загальною системою констант і оповідних моделей. Колек-
тивну автобіографію представників першої хвилі російського зарубіжжя також можна розглядати як мега-
серія-текст зі своєю типологією і загальними концептами, проте вказану вище обставину обумовлює необ-
хідність створення специфічної цілісної системи аналізу саме емігрантської літератури. При цьому разом з
творами з яскраво вираженим документальним початком розглядаються і типи авторської свідомості в ху-
дожній мемороцентристській прозі, в тих випадках, коли в біографії героя відчужуються факти, риси, що
належать авторові. У епічних творах при цьому виникає особлива близькість головного героя і автора, що
повідомляє твору (і перш за все автобіографічному героєві) своєрідний ліризм, сповідальність. В той же час
локальні обставини типізуються, масштабуються, коректуються загальною історією.
Тому третьою константою будь-якої мемороцентристської праці виступає історія – особова і глобальна,
суб'єктивна і фактографічна: «людина – істота, що саморозвивається, межа культури – історія людини, ку-
льтура ж – історичний шлях, підсумок до певного моменту, який залежить від рівня розвитку розуму» [4, с.
244]. Не випадково першими дослідниками української мемуарної літератури були учені-історики: І. Калі-
новіч, І. Огиенко і ін.
Положення, викладені в даному дослідженні, отримані автором в результаті роботи з великою кількіс-
тю автобіографічного матеріалу, у тому числі і тих авторів, які залишалися довгий час на периферії науко-
Резнік О.В.
КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ АВТОБІОГРАФІЧНОЇ ПРОЗИ: ПРИНЦИПИ, ПІДСТАВИ,
КЛАСИФІКАЦІЯ
152
вого інтересу. Інтерпретація фактичного матеріалу на основі вибраної нами класифікації демонструє ком-
плексне зображення такого масштабного явища як автобіографічна проза першої хвилі російського зарубі-
жжя.
Джерела та література
1. Нива Ж. Возвращение в Европу: Статьи о русской литературе / пер. с фр. Е.Э.Ляминой. – М.:
Высш.шк., 1999. – 304 с.
2. Барахов В.С. Литературный портрет (Истоки, поэтика, жанр). – Л.: Наука, 1985. – 311 с. Библиогр.: С.
306-311.
3. Альгадо Хасан. Нравственное становление личности в автобиографической прозе русского зарубе-
жья(Бунин, Шмелев, Зайцев, Куприн). Дис. ...кандидата филологических наук: 10.01.02. – М., 2005. –
206 с.
4. Шишова Н.В., Грожан Д.В. и др.. Культурология. – Ростов-на- Дону, Фенікс, 2002. – 320 с.
Смольницька О.О. УДК 821.11.11.091’255.4
АРХЕТИП ГОРИ У ПЕРЕКЛАДАЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ І. Я. ФРАНКА
(НА МАТЕРІАЛІ СТАРОНОРВЕЗЬКИХ БАЛАД «ВІСІМ ЛІТ У КАРЛІВ»
І «РИЦАР ТІННЕ»)
Старонорвезькі балади «Вісім літ у карлів» та «Рицар Тінне» були перекладені І.Франком у 1914 р. за
німецькою збіркою «Norwegische, Isländische, Färöische Volkslieder der Vorzeit von Ross Warrens» (Hamburg,
1866). Для розуміння їхнього змісту треба з’ясувати закладену в них архетипну систему. Названі дві балади
містять архетип гори, який у першій – «Вісім літ у карлів» – розкритий повно, а в другій, «Рицар Тінне»,
змальований імпліцитно, як реакції та наслідки впливу підземного світу (тобто несвідомого). З цієї позиції
перекладацька діяльність І.Франка не розглядалася, що й становить актуальність теми.
Мета статті полягає в здійсненні юнгіанського аналізу архетипу гори на матеріалі старонорвезьких ба-
лад «Вісім літ у карлів» і «Рицар Тінне». Відповідно до мети ставляться завдання:
1) розглянути інтерпретації архетипу гори;
2) проаналізувати риси підземних мешканців як виразників несвідомого, зокрема, загостривши увагу на
маловідомих міфологічних персонажах;
3) порівняти архетип гори в скандинавських баладах та ісландських сагах;
4) порівняти мотив зникнення героя або героїні в чарівному світі на матеріалі скандинавських і британсь-
ких бувальщин, оскільки ці тексти мають подібні архетипові паттерни.
Архетип гори має багато інтерпретацій. Це й порятунок свідомості, і влада Тіні над особистістю, і сис-
тема архетипів як така. В.Н.Топоров розглядає гору як трансформацію світового дерева, образу світу, моде-
лі всесвіту [15, с. 311]. Як зауважує дослідник: «Гора знаходиться в центрі світу – там, де проходить його
вісь (axis mundi). Продовження світової вісі вгору (крізь вершину гори) указує місце розташування Полярної
зірки, а її продовження вниз указує місце, де знаходиться вхід у нижчий світ, у пекло» [15, с. 311]. Вершина
гори – оселя богів, а нижча частина – злих духів, ворожих людям. Ритуально-похоронні споруди (кургани,
піраміди тощо) традиційно будувались у вигляді гори, наслідуючи її функції [15, с. 314].
Гора як зв'язок паралельних світів може виступати навіть імпліцитно, що не розглядалося в літературо-
знавстві. Для повнішого розуміння архетипу гори слід звернутися до вірувань про «два світи».
За валлійською сагою про Кілуха та Олвен, існують два світи – реальний (людський) та потойбічний.
Ці світи існують «у паралельних площинах буття, однак іноді дотикаються, і в цих «точках дотику» меш-
кають духи та фейрі» [9, с. 92]. Це мав на увазі Артур Конан Дойл, який у побудованій на містифікаціях,
але цікавій архетипним матеріалом статті «Явище фейрі» писав про самовидицю (що нібито бачила фейрі):
«За словами міс Райт, не вона викликала їх, а вони зверталися до неї» [4, с. 125].
Головним святом кельтів був Самайн (ніч на 1 листопада, прообраз Хелловіна), коли відкривалися чарі-
вні пагорби, «і тоді їхні мешканці, сіди [правильніше діні-ши. – О.С.], вступали в спілкування з людьми»
[14, с. 37]. На Самайн сіди руйнують подвір’я [3, с. 180]. У коннахтському оповіданні, Echtra Nerai («При-
годи Нери»), герой Нера відвідує царство мертвих і потім повідомляє про небезпеку короля Айліля та коро-
леву Медб (Маб, Мав), які перемогли сід. Але Нера залишається в Підземному Світі, оскільки приєднався
до процесії мертвих і тому перестав бути живим [3, с. 180 – 181]. За наведеним оповіданням, вхід у Підзем-
ний Світ знаходився в «печері» (uaim), у скелі неподалік од двору Айліля та Медб у Круахані в Коннахті [3,
с. 179 – 180]. Такі уявлення пояснюються тим, що в ранній період ірландської міфології «боги не були орга-
нізовані поетами у велику небесну спільноту, як боги Олімпу. Вони ніколи не жили на небі чи на гірських ве-
ршинах. Вони мешкали або під землею, або на землі, часто за морями чи на далеких островах» [3, с. 175].
У цьому плані кельтська міфологія контрастує зі скандинавською, яка нагадує античну; українська та взага-
лі слов’янська вища міфологія являє собою більш структурований щабель, ніж ірландська, але асоціативно
– наприклад, ідеєю взаємопроникнення світів – дуже близька до неї.
Стосовно вірувань про підземні світи та їхніх мешканців випливають паралелі різних міфологій. Схожі
на кельтські уявлення мають германські народи, адже в землі, за скандинавськими віруваннями, жили темні
альви [1, с. 146].
|