Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії

Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії

Подано історію відділу кам’яного віку ІА НАНУ та передуючих йому наукових структур, охарактеризовано внесок дослідників у вивчення кам’яного віку України.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2012
1. Verfasser: Залізняк, Л.Л.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут археології НАН України 2012
Schriftenreihe:Археологія
Schlagworte:
Історія науки
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70051
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії / Л.Л. Залізняк // Археологія. — 2012. — № 2. — С. 122-134. — Бібліогр.: 84 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-70051
record_format dspace
spelling irk-123456789-700512014-10-28T03:01:51Z Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії Залізняк, Л.Л. Історія науки Подано історію відділу кам’яного віку ІА НАНУ та передуючих йому наукових структур, охарактеризовано внесок дослідників у вивчення кам’яного віку України. Представлена история отдела каменного века ИА НАНУ и предшествующих ему научных структур, охарактеризован вклад исследователей в изучение каменного века Украины. The history of the Stone Age department of AI of NASU and earlier scientific structures is presented. The contribution of researchers to study of the Stone Age in Ukraine is characterized. 2012 Article Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії / Л.Л. Залізняк // Археологія. — 2012. — № 2. — С. 122-134. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70051 uk Археологія Інститут археології НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Історія науки
Історія науки
spellingShingle Історія науки
Історія науки
Залізняк, Л.Л.
Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії
Археологія
description Подано історію відділу кам’яного віку ІА НАНУ та передуючих йому наукових структур, охарактеризовано внесок дослідників у вивчення кам’яного віку України.
format Article
author Залізняк, Л.Л.
author_facet Залізняк, Л.Л.
author_sort Залізняк, Л.Л.
title Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії
title_short Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії
title_full Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії
title_fullStr Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії
title_full_unstemmed Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії
title_sort відділ археології кам’яного віку інституту археології нан україни. історія та персоналії
publisher Інститут археології НАН України
publishDate 2012
topic_facet Історія науки
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70051
citation_txt Відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАН України. Історія та персоналії / Л.Л. Залізняк // Археологія. — 2012. — № 2. — С. 122-134. — Бібліогр.: 84 назв. — укр.
series Археологія
work_keys_str_mv AT zalíznâkll víddílarheologííkamânogovíkuínstitutuarheologíínanukraíniístoríâtapersonalíí
first_indexed 2025-07-05T19:22:56Z
last_indexed 2025-07-05T19:22:56Z
_version_ 1836836063240257536
fulltext ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 122 Історія науки © Л.Л. ЗАЛІЗНЯК, 2012 Л.Л. Залізняк ВІДДІЛ АРХЕОЛОГІЇ КАМ’ЯНОГО ВІКУ ІНСТИТУТУ АРХЕОЛОГІЇ НАН УКРАЇНИ. ІСТОРІЯ ТА ПЕРСОНАЛІЇ Подано історію відділу кам’яного віку ІА НАНУ та передуючих йому наукових структур, охарактеризовано внесок до­ слідників у вивчення кам’яного віку України. К л ю ч о в і с л о в а: історія археології, київський осередок, кам’яна доба, персоналія. Україна — найбагатша на пам’ятки кам’яної доби країна Східної Європи. Це пояснюєть­ ся її географічною позицією на шляху між Середземномор’ям і східноєвропейськими рів­ нинами. Цим шляхом через територію України рухалися на схід Європейського континенту найдавніші людські істоти, перші Homo Sapiens, носії різних культурних традицій палеоліту, мезоліту та неоліту Європи. З Балкан через Україну поширилися навички хліборобства та скотарства. Багатюща джерельна база кам’яної доби зробила Україну своєрідним «полігоном» для вивчення найдавнішого минулого Східної Європи для кількох поколінь українських, ро­ сійських, польських археологів і колег з дале­ кого зарубіжжя. Не випадково саме на теренах України біля м. Лубни у 1873 р. була відкрита перша в Російській імперії палеолітична сто­ янка Гінці, вивчення якої заклало підвалини палеолітознавства Східної Європи. Археологія кам’яної доби України була і є органічною складовою загальноєвропейської науки. Водночас на її розвиток суттєво впливав політичний режим СРСР. Жорстка адміністра­ тивна система сприяла чіткій організації науки, регулярному фінансуванню польових дослід­ жень і публікацій, що мало позитивний вплив на вивчення найдавнішого минулого Схід­ ної Європи. Але «залізна завіса» ускладнювала контакти з європейськими колегами, занадто жорсткий бюрократичний контроль стримував ініціативу вчених, а періодичні репресії проти інтелігенції нищили науковий потенціал. Усе те стримувало розвиток археології в УРСР, зокре­ ма й кам’яної доби, та спричинювало певне від­ ставання від європейської науки. Фундаторами київської школи археології кам’яної доби були видатні науковці початку ХХ ст. — Вікентій Хвойка, Федір Вовк і Микола Біляшівський. У 20­і рр. їхню справу продов­ жили М.Я. Рудинський, М.О. Макаренко та інші київські археологи, більшість яких пра­ цювали в структурі заснованого у 1924 р. Все­ українського археологічного комітету (ВУАК). Надалі традиції київської школи розвивалися в стінах заснованого у 1934 р. Інституту історії матеріальної культури, який у 1938 р. реоргані­ зували в Інститут археології АН УРСР. Від 1934 до 1974 рр. фахівці з археології кам’яної доби та енеоліту—бронзи концентру­ валися у відділі первісної археології. У різні часи його очолювали відомі вчені: О.Ф. Лагодовська (1944—1949), В.М. Даниленко (1949—1953), А.В. Добровольський (1953—1956), М.Я. Рудин­ ський (1956—1958), С.М. Бібіков (1958—1968), Д.Я. Телегін (1968—1973), І.І. Артеменко (1974— 1989), І.Т. Черняков (1989—1992) та В.В. Отро­ щенко (1992—1996). Унаслідок реорганізації 1974 р. відділ перейменували у відділення, в ме­ жах якого функціонували два відділи: енеоліту— бронзи та кам’яного віку. Останній очолювали Д.Я. Телегін (1974—1987), С.В. Смирнов (1987— 2000) та від 2000 р. Л.Л. Залізняк. Вивчення кам’яної доби України здій­ снювалося за трьома головними напрямами: 1) накопичення джерел; 2) культурна дифе­ ренціація та періодизація пам’яток на ґрунті типолого­статистичного аналізу матеріалів; 3) соціально­економічні реконструкції давніх суспільств. Превалювання певних напрямів і способи розв’язання пов’язаних з ними проб­ лем відображують етапи розвитку київської школи археології палеоліту та й загалом цієї доби в Україні. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 123 Важливим чинником, що постійно впли­ вав на київську школу, зокрема й на її осеред­ дя у відділі кам’яного віку Інституту археології НАНУ, була і є персоніфікація галузі. Мається на увазі актуальна для всієї науки визначаль­ на роль особистого внеску дослідників у роз­ виток певних напрямів, що й зумовило тут персоніфікований виклад історії відділу. Від­ так, персоніфікація та періодизація розвитку археології кам’яної доби визначили структуру цієї статті. Період первинного накопичення матеріалу та перших узагальнень Піонерами вивчення кам’яної доби, які перші навчилися вирізняти оброблені людиною кре­ мені, були французькі вчені середини ХІХ ст. У другій половині ХІХ ст. ці навички пошири­ лися на інші європейські країни, сягнувши й України. Провідниками тих французьких но­ вацій на теренах Російської імперії були укра­ їнці Ф.К. Вовк і П.П. Єфименко, яких імпер­ ська історіографія занесла до числа російських дослідників. Первинне накопичення матеріалів кам’яної доби України охоплює кінець ХІХ — першу чверть ХХ ст. Воно було невід’ємною складо­ вою глобального процесу формування дже­ рельної бази епохи каменю всієї Європи. Вне­ сок у вирішення цього масштабного завдання зробили київські дослідники: В.В. Хвойко роз­ копками Кирилівської стоянки, Ф.К. Вовк і його учень П.П. Єфименко сенсаційними зна­ хідками витворів палеолітичного мистецтва на стоянці біля с. Мізин на Десні. М.Я. Рудин­ ський відкрив на Десні стоянки Кудлаївка та Пісочний Рів, на Удаї — Журавку, а на Вор­ склі — Охтирку та Білу Гору. М.Я. Рудинський у 1925—1928 р. був уче­ ним секретарем ВУАКу, а в 1928—1933 рр. працював у Кабінеті антропології Всеукраїн­ ської академії наук. У 1934 р. репресований і повернувся до Києва лише 1944 р., працю­ вав в Інституті археології на посадах ученого секретаря, завідувача відділу первісної архе­ ології (1956—1958), провадив масштабні по­ льові роботи в різних регіонах України, зо­ крема досліджував відомі стоянки Пушкарі І, Мізин, Журавка, Пісочний Рів, Смячка, Кам’яна Могила, Вовнизький могильник та ін., а також підсумував здобутки первинно­ го накопичення мезолітичних матеріалів в Україні. Розвиваючи схему П.П. Єфименка, вчений виділив у мезоліті України південно­ східну та північно­західну провінції. Першу він пов’язав із Середземномор’ям, другу — з мезолітом Польщі (Рудинський 1928; 1931). М.О. Макаренко — співробітник ВУАКу, у 1930 р. здійснив розкопки відомого Марі­ упольського могильника, увічнені у фунда­ ментальному монографічному виданні (Мака­ ренко 1933). Репресований 1934 р. за відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, розстріля­ ний 1938 р. А.В. Добровольський приділив велику ува­ гу вивченню неоліту та енеоліту Надпоріжжя. У довоєнний період відкрив і досліджував сто­ янки Кодак, Кайстрова Балка, Вовчок, Вино­ градний острів, Мельнича Круча; після вій­ ни — Ігрень, Стрільчу Скелю, Чаплинський могильник (Добровольський 1949; 1950). Доба первинного накопичення матеріа­ лу завершилася в СРСР у 30­і рр. серією пер­ ших узагальнень щодо кам’яної доби Східної Європи загалом і України зокрема. Показо­ во, що перші спроби періодизації кам’яної доби України були зроблені з урахуванням побудов західних дослідників — Г. Мортільє та А. Брейля, створених на засадах класично­ го еволюціонізму. Виділені ними специфіч­ ні крем’яні індустрії (Шелль, Ашель, Мустьє, Оріньяк, Гравет, Мадлен, Азиль, Тарденуаз, Кампіньї тощо) на той час розглядалися як по­ слідовні глобальні та універсальні для всього світу стадії розвитку техніки обробки креме­ ню. За аналогією з європейськими схемами, за принципом стадіальності П.П. Єфименко вперше вибудував періодизацію кам’яної доби України, оприлюдену в монографії 1934 р. «До­ родовое общество», двічі (1938 і 1953 р.) пере­ видану під назвою «Первобытное общество». Ще раніше, у 1924 р., вчений виділив три ве­ ликі територіально­типологічні групи стоянок Східної Європи: південноруську, західноруську та окську. Цей поділ став основою наступних схем територіально­культурного поділу мезо­ літу Східної Європи. Повоєнне піднесення археологічних досліджень Сталінський погром української археології в 30­і рр. суттєво загальмував вивчення проблема­ тики кам’яної доби. Були репресовані провідні фахівці в цій галузі: М.Я. Рудинський, М.О. Ма­ каренко, І.Ф. Левицький, Т.Т. Тесля, геолог­ четвертинник Г.А. Лепікаш і багато інших. Укра­ їнська наука втратила кращих фахівців у Другій ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 124 світовій війні. Тож у повоєнні роки до Києва на­ правили археологів з Росії: 1945 р. з Ленінграда прибув П.П. Єфименко, а 1955 р. — С.М. Бібі­ ков, які послідовно очолювали Інститут архео­ логії та визначали розвиток усієї української ар­ хеології, зокрема й кам’яної доби. Після війни київський центр палеоліто знав­ ства зберіг більшість наукових традицій, закладе­ них на початку ХХ ст. В.В. Хвойкою та Ф.К. Вов­ ком і розвинутих в 20—30­і рр. М.Я. Рудинським, А.В. Добровольським, І.Ф. Левицьким. Призна­ чений у 1945 р. директором Інституту археології АН УРСР П.П. Єфименко фактично відродив за­ сновану Ф.К. Вовком київську палеолітичну школу, розгромлену репресіями 30­х рр., і став одним з фундаторів вітчизняної палеолітичної науки. Вчений ініціював небувалі за розмахом розкопки пам’яток кам’яної доби — відомих сто­ янок Осокорівка (І.Ф. Левицький), Амвросіївка (П.Й. Борисковський, І.Г. Підоплічко), Володи­ мирівка, Молодове І і V, Кормань (О.П. Черниш), Мізин, Добраничівка (І.Г. Шовкопляс), Кам’я­ на Могила (В.М. Даниленко), Пісочний Рів (М.В. Воєводський), Ігрень 8 (А.В. Добро во­ льський), Волоського (В.М. Даниленко), Васи­ лівського І та ІІІ (А.Д. Столяр, Д.Я. Телегін) могильників, численних неолітичних стоянок на Південному Бузі (В.М. Даниленко), Дніпрі (М.Я. Рудинський, В.М. Даниленко, О.В. Бо­ дянський), Сіверському Дінці (Д.Я. Телегін) та ін. Саме в часи керівництва Інститутом П.П. Єфименка розпочалося систематичне ви­ вчення кам’яної доби України, була закладена основа нинішньої джерельної бази, започатко­ вані серійні видання «Археологія», «Краткие сообщения ИА АН УССР», «Археологічні пам’ятки УРСР». Фундаментальна монографія П.П. Єфи­ менка «Первобытное общество», втретє ви­ дана 1953 р., містить періодизацію палеоліту України, що не втратила актуальності й нині. Вагомий внесок вченого і у вирішення про­ блеми реконструкції первісного суспільства та способу життя мисливців палеоліту (Ефимен­ ко 1956; 1958). За часів П.П. Єфименка, крім досвідчених фахівців старої генерації (М.Я. Рудинський, А.В. Добровольський), у відділ первісної ар­ хеології прийшло нове, повоєнне, покоління дослідників — В.М. Даниленко, О.П. Черниш, І.Г. Шовкопляс, Д.Я. Телегін, Ю.Г. Колосов, становлення яких припало на директорство С.М. Бібікова (1955—1968). С.М. Бібіков продовжив справу свого вчи­ теля Г.А. Бонч­Осмоловського розкопками в 30­і рр. печер Шан­Коба, Мурзак­Коба, Фатьма­Коба (див.: Бибиков, Станко, Коен 1994). Вагомим теоретичним внеском С.М. Бі­ бікова в осмислення найдавнішого минулого є його соціально­економічні та демографічні ре­ конструкції, а також розробка концепції кри­ зи мисливського господарства (Бибиков 1950; 1969). І.Г. Шовкопляс — дослідник всесвітньовідо­ мих палеолітичних стоянок Мізин, Радомишль і Добраничівка. Масштабні розкопки стійбищ мисливців на мамонтів Подніпров’я великими площами дозволили реконструювати общину прильодовикових мисливців. Вчений перекон­ ливо показав, що купи кісток, інтерпретовані попередниками як кухонні відходи, насправді були рештками чумоподібних жител. Стоянки палеолітичних мисливців складалися з кіль­ кох сімейних жител, оточених господарськи­ ми об’єктами, або культурно­господарських комплексів (Шовкопляс 1965; 1971). Іван Гаврилович — фундатор Археологічно­ го музею НАНУ, унікального музею «Добра­ ничівська палеолітична стоянка», автор пер­ шого підручника з археології України (1969). У 1973 р. через надумані звинувачення в ідео­ логічних помилках вчений був змушений пе­ рейти працювати у Центральну наукову біблі­ отеку НАНУ, де започаткував бібліографічний напрям в археології України. В.М. Даниленко зробив великий внесок у створення джерельної бази неоліту України: розкопав численні стоянки в басейні Середньо­ го Бугу, Надпоріжжі, Київщині, а також Волось­ кий могильник (Даниленко 1955), тривалий час досліджував гроти та стоянки Кам’яної Могили (Даниленко 1986). У 50—70­і рр. дослідник був ідеологом українського неолітознавства. Впер­ ше його погляди на неоліт України були ви­ кладені в колективній праці Інституту «Нариси стародавньої історії Української РСР» (1957). На сторінках головної книги свого життя «Нео­ лит Украины» (1969) він заклав концептуальні підвалини культурного поділу та періодизації неоліту на наших просторах. В.М. Даниленко окреслив також основні культурні явища фі­ нального палеоліту та мезоліту України, їх хро­ нологічну послідовність, визначив загальний напрям культурно­історичного розвитку регіо­ ну, заклав основу сучасної періодизації фіналь­ ного палеоліту, мезоліту та неоліту Надпоріжжя (Даниленко 1969, с. 24—25; 1971). Саме В.М. Даниленко стояв біля вито­ ків таких визнаних нині культур як осоко­ рівська, зимівниківська, шпанська, сурсько­ ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 125 дніпровська, приазовська, буго­дністровська та дніпро­донецька. Спираючись на тогочасну мінімальну джерельну базу, далекоглядний до­ слідник сформував кістяк сучасної концепції неолітизації України, культурного поділу нео­ літу, а також періодизації фінального палеоліту та мезоліту, на що свідомо чи підсвідомо орієн­ тувалися його послідовники, екстраполював­ ши схеми В.М. Даниленка для Надпоріжжя на всю лісостепову та степову смуги України. Д.Я. Телегін завідував відділом упродовж 1968—1987 рр. Формувався як дослідник у по­ воєнні часи під впливом таких відомих вчених, як П.П. Єфименко, М.Я. Рудинський, І.Ф. Ле­ вицький, В.М. Даниленко. Д.Я. Телегін сут­ тєво поповнив джерельну базу неоліту Укра­ їни. Докторську дисертацію на тему «Дніпро­ донецька неолітична культура» він захистив 1967 р. Після виходу наступного року моногра­ фії з тією само назвою Д.Я. Телегін став заві­ дувати відділом археології кам’яної доби, який очолював майже 20 років. Головним науковим інтересом Д.Я. Телегіна був неоліт України, найперше Подніпров’я. До­ сліджені ним численні поселення та могильни­ ки стали підґрунтям кількох монографій (Теле­ гін 1968; 1991; Телегин, Титова 1998). Великий внесок зробив вчений у поповнення джерель­ ної бази мезоліту, розробку його періодизації та систематику пам’яток, чому присвячені дві монографії (Телегін 1982; 1985). Упорядкову­ ючи періодизацію мезоліту України, вчений стимулював регіональні дослідження, спрямо­ вуючи молодь на вивчення мезоліту окремих регіонів. Інтенсивно досліджував Д.Я. Телегін і енеоліт України: виділив середньостогівську культуру (Телегін 1973), пам’ятки новодани­ лівського типу й типу Засуха. О.П. Черниш у 1946—1950 рр. працював у Києві. Дослідив і видав багатошарову верхньо­ палеолітичну стоянку Володимирівка на р. Си­ нюха (Черниш 1953). 1951 р. переїхав у Львів та заснував і там осередок вивчення кам’яної доби, який уже 60 років дослід жує палеоліт Західної України. Дослідивши численні бага­ тошарові пам’ятки Середнього Подністер’я, О.П. Черниш розробив періодизацію палеолі­ ту того регіону (Черныш 1959; 1961; 1965; 1975; 1977; 1982; 1987), яка базується на засадах ста­ діальності та автохтонізму. Наступний період у вивченні кам’яної доби України пов’язаний з появою у 60­і рр. в Інсти­ туті археології нової генерації дослідників — В.М. Гладиліна, В.І. Непріної, С.В. Смирнова та М.І. Гладких. Ю.Г. Колосов розпочинав діяльність в архео­ логії з вивчення у 50—60­х рр. мезолітичних стоянок Гірського Криму (Фатьма­Коба, Кара­ Коба, Водоспадний, Ала­Чук, Су­Ат, Родни­ кове) та Керченського півострова (Фронтове, Лугове, Ленінське). Він також видав фінально­ палеолітичні пам’ятки Надпоріжжя — Осоко­ рівку 3В і Ямбург (Колосов 1964; 1971). Однак головним внеском Ю.Г. Колосова в археологію України є багаторічні досліджен­ ня групи багатошарових мустьєрських стоянок біля м. Білогорськ у Криму: Заскельна V, VI і ІХ, Сари­Кая, Пролом І і ІІ, Кабазі І і ІІ та ін., що ввійшли в золотий фонд вітчизняного та європейського палеолітознавства. На тих ма­ теріалах визнаний експерт з палеоліту Криму Ю.Г. Колосов розробив періодизацію та куль­ турну диференціацію середнього палеоліту Криму, що знайшла відображення в п’яти мо­ нографіях (Колосов 1972; 1977; 1983; 1986; Ко­ лосов, Степанчук, Чабай 1993). В ході тих робіт відбулося становлення нині відомих дослідни­ ків середнього палеоліту Криму В.М. Степан­ чука та В.П. Чабая. О.В. Бодянський відкрив і досліджував чис­ ленні стоянки кам’яної доби у Надпоріжжі: Орел, Кайстрова Балка VI, Ворона І, Підпо­ ріжний ІІ, Кізлевий V, Сурський ІІ, Шулаїв, а також могильники: Волоський, Василівка І, ІІ і ІІІ, Вовнизький ІІ, Лисогірський, Ненаси­ тецький, Мар’ївський та ін. В.М. Гладилін розкопав мустьєрську стоян­ ку Антоновка в Донбасі та розробив на основі схеми Ф. Борда власну систематику крем’яних виробів раннього та середнього палеоліту Укра­ їни (Гладилин 1976). Вчений уславився багато­ річними дослідженнями унікальної багатоша­ рової стоянки Королеве в Закарпатті, нижній шар якої датується часом близько 1 млн р. т. Великий внесок В.М. Гладилін зробив у куль­ турну диференціацію мустьєрських пам’яток України, а також підготовку кадрів — дослід­ ників середнього палеоліту Західної України: Л.В. Кулаковська, В.І. Ситливий, Ю.В. Кухар­ чук, В.І. Усик, В.І. Ткаченко, Ю.Г. Демиденко. В.І. Непріна протягом 30 років досліджень у Північно­Східній Україні відкрила та ввела до наукового обігу численні неолітичні пам’ятки басейнів Десни, Сейму та Сули, систематизу­ вала матеріали неоліту ямково­гребінцевої ке­ раміки в Україні, виділила лисогубівську ран­ ньонеолітичну культуру, а також досліджувала походження неоліту та прояви неолітичних традицій у культурі доби ранньої бронзи Пів­ нічної України (Неприна 1976; 1986). ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 126 М.І. Гладких розкопував відомі стоянки мис­ ливців на мамонтів Добраничівка, Клюси та Межирічі, на основі типолого­статистичного аналізу матеріалів виділив локальні варіан­ ти культури верхнього палеоліту. Досліджу­ вав соціально­економічні механізми функці­ онування суспільства мисливців на мамонтів (Гладких 1991). 1977 р. перейшов на викла­ дацьку роботу до Київського національного університету ім. Т. Шевченка. С.В. Смирнов завідував відділом кам’яного віку в 1987—2000 рр. Досліджував палеоліт Надпоріжжя (Смирнов 1973), мустьєрську сто­ янку Рихта на Житомирщині, а в 80—90­і рр. розробляв теоретичні проблеми археології, зо­ крема соціально­економічні аспекти антропо­ соціогенези (Смирнов 1983). А.П. Савчук працював у Інституті археології в 60­і рр. Досліджував мезоліт Київщини, зібрав уздовж р. Трубіж на Переяславщині мезолітичні комплекси Загай І, Селище, Коржі та ін. Від стадіальності до локальності Від початку ХХ ст. в Західній Європі зароди­ лося нове бачення світової історії, батьками якого вважають О. Шпенглера та Д. Тойнбі. На зміну властивій ХІХ ст. архаїчній стадіальній концепції історії людства прийшло розумін­ ня її багатоваріантності. У західній археології міжвоєнного періоду це призвело до відмови від глобальних стадій у розвитку первіснос­ ті та виділення численних локальних культур. Першим окремі культури Перигор і Оріньяк у Франції виділив Д. Пейроні. Д. Гаррод показа­ ла, що Шательперрон і Гравет були окремішні­ ми культурами, а не стадіями розвитку Пери­ гору. Безпосередню участь у тій науковій рево­ люції поглядів на первісність брали Г. Кларк, А. Руст, С. Круковський, Г. Швабеддіссен, які в 30—40­і рр. на основі типологічного аналізу крем’яних матеріалів окреслили численні ар­ хеологічні культури фінального палеоліту Єв­ ропи (Гамбург, Федермессер, Лінґбі, Аренсбург, Свідер). Культурну диференціацію середнього палеоліту започаткував Ф. Борд, який виділив у межах мустьєрської доби чотири археологічні культури. Оскільки фундаторами стадіальної, або формаційної, парадигми історії були класики марксизму, то цей релікт еволюціонізму ХІХ ст. лишався в СРСР панівним майже до його роз­ паду. Його розквіт припадає на 30­і рр., коли в радянській історичній науці поширилась яфетична теорія М.Я. Марра. Тоді історичний процес розглядали з позицій гіпертрофовано­ го автохтонізму, а всі якісні зміни в первісному суспільстві пояснювали періодичними «стаді­ альними вибухами». Таких концептуальних принципів дотри­ мувалися авторитети палеолітознавства СРСР як П.П. Єфименко, С.М. Замятнін та ін. На засадах стадіальності були вибудовані й того­ часні періодизації кам’яної доби України. Зо­ крема, Є.Ю. Кричевський розглядав мезоліт України як єдину культуру, що пройшла кілька фаз розвитку (Кричевський 1949). Елементи стадіального підходу можна знайти в роботах В.М. Даниленка (Даниленко 1969, с. 24, 30). Переконаним прибічником концепції непе­ рервного стадіального розвитку матеріальної культури у Подністер’ї від мустьє до мезоліту був О.П. Черниш. На його думку, на Дністрі розвивалась єдина молодовська культура, фази поступу якої відображають численні культурні нашарування в тамтешніх стоянках. Але з часом стадіально­схематичні уявлен­ ня про розвиток матеріальної культури стали потроху поступатися концепції локальності і в СРСР. Величезне розмаїття накопичених дже­ рел наочно вказувало на відсутність синхрон­ них змін єдиної матеріальної культури. Вияви­ лося, що одночасно в різних регіонах Європи мешкали носії різних культурних традицій. Однак відмовитися від ідеологічних штампів радянська історична наука змогла лише після зняття партійних табу. Тож остаточний відхід від застарілої концепції стадіальності в архео­ логії став можливий лише після різкої кри­ тики марризму Й.В. Сталіним 1950 р. (стаття «Марксизм и вопросы языкознания»). Якщо західноєвропейські дослідники кам’я ­ ної доби почали виділяти археологічні культу­ ри ще в міжвоєнний період, то в радянському палеолітознавстві ті тенденції почали прояв­ лятися в повоєнний час, а їхню перемогу тра­ диційно пов’язують зі статтею А.М. Рогачо­ ва 1957 р. (Залізняк 2000). Розробки західних вчених відіграли не останню роль у переході в повоєнний час радянських археологів до ви­ вчення локальних особли востей кам’яної доби Східної Європи та виділення в межах глобаль­ них стадій окремих археологічних культур. Бум культуротворення 70—80­х років Від 60­х рр. бурхливий процес виділення ло­ кальних культур поширився на весь Євро­ пейський континент, докорінно змінивши тут культурно­історичну карту кам’яної доби. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 127 70­і рр. позначені виходом численних моно­ графій, присвячених культурній диферен­ ціації та періодизації фінального палеоліту та мезоліту окремих регіонів Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі, Литви та Німеччини. Ця проблематика стала домінува­ ти на міжнародних конгресах і конференціях. Карти культур фінального палеоліту, мезоліту, неоліту Європи стають надзвичайно строка­ тими та змінюються чи не щороку через появу нових культурно­періодизаційних схем. Тоді бум культуротворення перекинувся з Євро­ пи на археологію кам’яної доби Європейської частини СРСР. Остаточний відхід від стадіального розумін­ ня культурних явищ мезоліту на позиції ло­ кальності в Україні знаменують роботи різних вчених. У галузі неолітознавства той процес пов’язаний з працями В.М. Даниленка (Да­ ниленко 1969), Д.Я. Телегіна (Телегін 1968) і В.І. Непріної (Неприна 1976). Виділяти окре­ мі культури в середньому палеоліті України від кінця 60­х рр. почав (спираючись на розроб­ ки Ф. Борда) В.М. Гладилін (Гладилин 1976), а потім Ю.Г. Колосов і його учні (Колосов 1983; 1986; Колосов, Степанчук, Чабай 1993). Бум культуротворення, що сягнув Украї­ ни в 70­і рр., з різною інтенсивністю триває й досі. Його наслідком став вихід у 80—90­і рр. серії монографій, присвячених культурній ди­ ференціації та періодизації пам’яток кам’яної доби України (Телегін 1982; 1985; Телегин, Ти­ това 1998; Зализняк 1984; 1986; 1989; 1991 та ін.; Кротова 1986; Нужний 1992; 2008; Степан­ чук 2002; 2006; Чабай 2004). Ці суттєві трансформації в археології кам’я­ ного віку різних країн Європи є закономірним наслідком заміни архаїчних стадіальних схем первісної історії новітнім розумінням багато­ варіантності шляхів культурно­історичного розвитку людства від найдавніших часів. Але зміна поглядів на історичний процес у первіс­ ну добу була сприйнята не всіма дослідниками першої повоєнної генерації. На позиціях ста­ діальності до кінця своєї наукової діяльності лишався О.П. Черниш. Д.Я. Телегін остаточ­ но сприйняв нові віяння лише у 80­і рр., долу­ чившись до виділення археологічних культур у мезоліті й неоліті України та сусідніх територій (Телегін 1982). Дослідники 70—90­х років Наприкінці 60­х рр. Інститут розпочав масш­ табні розкопки курганів у зонах будівництва зрошувальних систем на півдні України. Тоді до Інституту прийшло багато молоді. На початку 70­х рр. у відділ первісної археології прийшли В.О. Степаненко, Л.Л. Залізняк, В.О. Гусар, І.В. Кравець і О.М. Титова. У зв’язку з робо­ тою над монографією «Мезолітичні пам’ятки України» Д.Я. Телегін залучив до тієї пробле­ матики В.О. Степаненка та Л.Л. Залізняка. В.О. Степаненко підготував публікації мате­ ріалів кукрецьких стоянок Балін­Кош (Крим) та Кізлевий (Надпоріжжя), але згодом пішов з Інституту. Л.Л. Залізняк завідує відділом від 2000 р. У 70—80­і рр. створив і впорядкував джерельну базу фінального палеоліту та мезоліту півночі України, яка нараховує сотні стоянок, розробив культурно­хронологічну періодизацію кам’яної доби Полісся, що знайшло відображення в чис­ ленних монографіях. У 80­і рр. дослідник пра­ цював над методикою соціально­економічних реконструкцій первісних суспільств через від­ творення господарсько­культурних типів з ви­ користанням археологічних і етнографічних даних і реконструював спосіб життя фіналь­ нопалеолітичних мисливців на північного оленя і лісових мисливців мезоліту (Зализняк 1989; 1991). Протягом 90­х рр. вчений підготу­ вав серію узагальнюючих праць з проблемати­ ки фінального палеоліту й мезоліту України та суміжних територій, де запропонував власну періодизацію тих епох (Zaliznyak 1995; 1997; За­ лізняк 1998; 1999; 2005; 2009). Останні десять років Л.Л. Залізняк разом з групою аспірантів досліджує скупчення стоянок кам’яної доби в басейні р. Велика Вись на Кіровоградщині. О.О. Кротова від 70­х рр. вивчає пізньопалео­ літичні пам’ятки Південно­Східної України. На ґрунті здобутих на стоянках Ями, Янісоль, Федорівка, Говоруха та Амвросіївка матеріалів дослідниця розробляє проблеми хронології, періодизації та культурної адаптації верхньо­ го палеоліту регіону (Кротова 1986). Значний внесок зробила О.О. Кротова і в проб лематику реконструкції способу життя степових мислив­ ців верхнього палеоліту (Кротова 1988; Krotova 1996). Від 80­х рр. в дослідженні середнього палео­ літу активно проявляють себе Ю.В. Кухарчук, В.М. Степанчук і В.П. Чабай, верхнього палеолі­ ту — Л.А. Яковлева, верхнього палеоліту та мезо­ літу — Д.Ю. Нужний, О.О. Яневич і В.Ю. Коен, неоліту — М.Т. Товкайло та О.М. Титова. М.Т. Товкайло здійснив розкопки багатоша­ рових неолітичних пам’яток Середнього По­ бужжя (Пугач 1 і 2, Ґард 3 і 4, Великий Острів). ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 128 Добуті матеріали стали основою кандидатської дисертації «Неоліт Степового Побужжя» та од­ нойменної монографії (Товкайло 2005; 2007), які суттєво уточнюють і розвивають періодиза­ цію неоліту Побужжя В.М. Даниленка. О.М. Титова вивчала неолітичні пам’ятки Середньої Наддніпрянщини та запропонува­ ла культурну систематику їх та періодизацію. Разом з Д.Я. Телегіним підготувала зведення пам’яток дніпро­донецької неолітичної куль­ тури України (Титова 1992; Телегин, Титова 1998). Ю.В. Кухарчук — від 1996 р. учений секре­ тар відділу, фахівець з нижнього та середнього палеоліту України. Тривалий час під керівниц­ твом В.М. Гладиліна досліджував багатошаро­ ву палеолітичну стоянку Королеве. Дисертація та публікації присвячені аналізу матеріалів се­ редньопалеолітичних пам’яток Волині: стоя­ нок Рихта, Житомирська, Жорнів (Кухарчук 1989; Кухарчук, Месяц 1991; Кухарчук, Сте­ панчук 2007). Вивчає технологію виробництва знарядь у палеоліті. В.М. Степанчук сформувався в експедиції Ю.Г. Колосова в процесі розкопок мустьєр­ ських стоянок біля Білогорська в Криму. Крім численних мустьєрських пам’яток Криму, до­ слідив унікальну стоянку ранньої пори верх­ нього палеоліту Міра під Запоріжжям. Вивчає питання культурно­хронологічної періодизації нижньо­ та середньопалеолітичних пам’яток України, господарської та cоціальної специ­ фіки неандертальців, взаємин давньої люди­ ни та довкілля, технологію обробки кременю в палео літі та ін., активно займається пробле­ мою заселенням території України людиною сучасного антропологічного вигляду (Степан­ чук 2002; 2006; 2008). В.П. Чабай теж працював з Ю.В. Колосо­ вим на мустьєрських стоянках Криму біля Бі­ логорська та на багатошарових пам’ятках Ка­ базі І і ІІ. Останні тривалий час досліджувалися В.П. Чабаєм разом із зарубіжними та україн­ ськими колегами. Ці матеріали стали основою докторської дисертації та серії монографій (Чабай 2004). Колективом дослідників на чолі з В.П. Чабаєм розроблена хроно­стратиграфічна схема середнього палеоліту Гірського Криму. Нині В.П. Чабай очолює Кримський філіал Ін­ ституту археології НАНУ. Л.А. Яковлева займається проблемами верх­ нього палеоліту та первісного мистецтва, брала участь у дослідженні низки відомих верхньопа­ леолітичних стоянок України, Росії та Франції. Від 1993 р. керує міжнародною експедицією з дослідження поселення Гінці. Разом із зару­ біжними колегами досліджує мистецтво па­ леоліту (Jakovleva, Pinson 1997; Яковлева 2000; 2001; 2010). Д.Ю. Нужний від кінця 70­х рр. брав участь у роботі Поліської мезолітичної експеди­ ції, пізніше вивчав зруйновані водосховищем Д.Я. Телегін (сидить у центрі) серед колег, 1997 р. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 129 Дніпрогесу пам’ятки Надпоріжжя. Протягом останніх 20 років розкопував стоянки мислив­ ців на мамонтів Семенівка, Межиричі, Барма­ ки. Але головні зусилля Д.Ю. Нужного спря­ мовані на всебічне вивчення визначальної для мезолітичної доби категорії виробів — мікролі­ тів. Численні статті та монографія присвячені функції, морфології, трасології та історії роз­ витку мікролітів (Нужний 1992; 2008). О.О. Яневич від кінця 70­х рр. досліджує cтоянки Криму, суттєво розширив джерельну базу мезоліту півострова, провівши успішні роботи на стоянках відкритого типу Вишен­ не I і II, Мис Трійці, Су­Ат III, Дамчі­Кая та ін., а також на багатошарових печерних пам’ятках Шпан­Коба та Буран­Кая ІІІ (Яневич 1993; 2000). Займається культурно­ хронологічною систематикою мезолітичних пам’яток Криму та періодизацією кукрецьких (Яневич 1987). Розвиваючи ідеї Г.А. Бонч­ Осмоловського та В.М. Даниленка, дослід­ ник дав характеристику шпанській культурі півострова (Яневич 1993), вагомо поповнив знання про свідерську людність Гірського Криму (Janevic 1999), розробляв модель гос­ подарської адаптації населення Гірського Криму за фінального палеоліту та мезоліту (Залізняк, Яневич 1987). В.Ю. Коєн брав участь у розкопках під про­ водом В.І. Непріної стоянки В’язівок 4а під Лубнами. Але головні інтереси В.Ю. Коєна були спрямовані на фінальний палеоліт і ме­ золіт Гірського Криму (Коен 1992). Погляди на періодизацію мезоліту Криму дослідник виклав у колективній монографії, присвяче­ ній публікації та інтерпретації розкопаних ще Г.А. Бонч­Осмоловським і С.М. Бібіковим ба­ гатошарових печерних стоянок Шан­Коба, Фатьма­Коба та Мурзак­Коба (Бибиков, Стан­ ко, Коен 1994). Соціально­економічні реконструкції Соціально­економічні дослідження спільнот доби фінального палеоліту та мезоліту мали в українській археології власну логіку розвитку. Традиційна увага марксизму до історії суспіль­ ства від найдавніших часів зумовила появу в 30­х рр. перших спроб реконструювати життя колективів кам’яної доби. Але бідні на той час джерела та слабку методологічну базу зазвичай компенсували некоректними запозиченнями з етнографії так зв. відсталих народів. Тож біль­ шість праць мала вульгарно­матеріалістичний характер: дані етнографії залучалися безпосе­ редньо та ілюстрували довільні реконструкції суспільств, відомих за археологічними дани­ ми. Вінцем соціально­економічних реконст­ рукцій 30­х рр. у СРСР була не раз згадана тут фундаментальна праця П.П. Єфименка «Первобытное общество», багато тез якої не втратили актуальності й тепер. Суттєвий вне­ Відділ археології кам’яного віку, 2011 р. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 130 сок у розробку тих проблем первісності зробив і С.М. Бібіков (Бибиков 1950; 1969). У 1936 р. в Кембріджі побачила світ знамени­ та книжка Г. Кларка «The Mesolithic Settlement in Northen Europe», що разом з монографією Г. Чайл­ да «The prehistory of European Society» 1950 р. за­ початкувала потужну англо­американську шко­ лу соціально­економічних досліджень первіс­ ності. Ідеї фундаторів підхопили й розвинули в 60—70­і рр. представники процесуальної, або нової, археології, які називали себе етноархео­ логами — Л. Бінфорд, Д. Бірдселл, Г. Фрізон, Т. Прайс, Р. Лі, Т. Хассан та ін. Їхні принципи до­ слідження первісності з залученням даних етно­ графії поступово стали застосовувати і в Європі та СРСР. Саме з тими процесами у світовій науці пов’язане пробудження інтересу до соціально­ економічних проблем кам’яної доби, що просте­ жується в Україні від середини 80­х рр. Як уже згадувалося, Л.Л. Залізняк розробив універсальну методику реконструкції способу життя первісних мисливців із залученням да­ них етнографії. Ця методика була застосована для розробки моделей господарської адаптації мисливців на північного оленя і лісових мис­ ливців мезоліту (див. вище). Над реконструк­ цією господарсько­культурного типу степо­ вих мисливців на бізона плідно працювала О.О. Кротова, а первісних мисливців Гірсько­ го Криму — О.О. Яневич. Варто зазначити, що запропоновані україн­ ськими дослідниками реконструкції первісних суспільств не зводилися до копіювання мето­ дів американських етноархеологів. Що більше, запропонована й успішно засто сована в Укра­ їні оригінальна методика етно­археологічних реконструкцій первісності Л.Л. Залізняка не має прямих аналогій у радянській і зарубіжній археологічній практиці. На початку 90­х рр. у відділі кам’яного віку розпочали роботу молоді співробітники — Д.Л. Гаскевич і Д.В. Ступак. Перший вивчає нео літ Правобережної України, зокрема па м’я­ тки буго­дністровської культури та питання нео літизації регіону (Гаскевич 2001; 2008), дру­ гий — техніку розщеплення кременю в мезоліті Полісся, а також досліджує верхньопалеолітич­ ні стоянки Середньої Десни — Клюси, Бужан­ ка, Оболоння (Ступак 2011). Протягом останніх років у відділі сформувалася група молодих спів робітників та аспірантів (Д.О. Вєтров, І.М. Хоптинець, М.М. Беленко), які досліджу­ ють верхній палеоліт Центральної України. Від 2002 р. відділ археології кам’яного віку видає щорічник «Кам’яна доба України». Його 14 випусків присвячені актуальним проблемам найдавнішого минулого України. Підсумок Археологія кам’яної доби в Україні від за род­ ження наприкінці ХІХ ст. розвивалася як ор­ ганічна складова європейської. Дослідження розпочалися з первинного накопичення ма­ теріалу фундаторами українського палеоліто­ знавства кінця ХІХ — 20­х рр. ХХ ст. В.В. Хвой­ кою, Ф.К. Вовком, П.П. Єфименком, М.Я. Ру­ динським, І.Ф. Левицьким, М. Мушкет та ін. Типологічний аналіз накопичених цими дослідниками матеріалів став основою пер­ ших узагальнень П.П. Єфименка та М.Я. Ру­ динського у міжвоєнний період. У їхніх працях фігурували не археологічні культури, а терито­ ріальні групи пам’яток, тож періодизації були вибудовані на засадах тоді панівного стадіаль­ ного бачення історичного процесу. Сталінські репресії та втрати в Другій сві­ товій війні призвели до суттєвих змін у складі київських фахівців. Директором Інституту ар­ хеології 1945 р. став академік П.П. Єфимен­ ко, який відродив розгромлену репресіями 30­х рр. київську школу дослідників кам’яної доби. Саме в часи його керівництва Інститутом розпочалося систематичне вивчення кам’яної доби України, була закладена основа ниніш­ ньої джерельної бази, а в науку прийшла пле­ яда яскравих дослідників: В.М. Даниленко, І.Г. Шовкопляс, О.П. Черниш, Д.Я. Телегін, Ю.Г. Колосов. Стадіальний підхід до інтерпретації куль­ тур но­історичних процесів за кам’яної доби па­ нував у радянській археології до 60­х рр. Однак принцип багатоваріантності розвитку людства Шпенглера—Тойнбі, що ствердився в палео­ літознавстві Західної Європи ще в міжвоєнний період, поступово поширився на археологію Східної Європи. Це спричинило бум культуро­ творення 70—80­х рр. Концептуальна монографія В.М. Данилен­ ка «Неолит Украины» 1969 р. символізувала закінчення повоєнного і початок сучасного періоду у вивченні неоліту та мезоліту Украї­ ни. В 60­і рр. з’явилася нова генерація вчених (В.М. Гладилін, М.І. Гладких, В.І. Непріна, С.В. Смирнов), які активно працювали над культурною диференціацією пам’яток кам’яної доби України, передусім на основі типолого­ статистичного аналізу крем’яних виробів. Зумовлений перемогою концепції локаль­ ності пік культуротворення припав на кінець ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 131 70­х—80­і рр. і пов’язаний з активним дослід­ женням нових пам’яток з подальшим типоло­ гічним аналізом їхніх крем’яних комплексів двома новими генераціями 70­х (Л.Л. Заліз­ няк, В.О. Степаненко) та 80­х рр. (М.Т. Тов­ кайло, О.М. Титова, В.М. Степанчук, В.П. Ча­ бай, Д.Ю. Нужний, О.О. Яневич, В.Ю. Коєн) Від середини 80­х рр. суттєво інтенсифіку­ валися дослідження соціально­економічних проблем первісності шляхом реконструкції суспільств кам’яної доби за допомогою етно­ археологічного моделювання (Л.Л. Залізняк, О.О. Кротова, О.О. Яневич). Певне відставання процесу становлення сучасної археології кам’яної доби в СРСР, зо­ крема в Україні, від «найпросунутіших» у цій проблематиці країн Західної та Центральної Європи — Англії, Німеччини, Франції, Поль­ щі — значною мірою було спричинене не­ сприятливим для науки політичним режимом, що панував у Східній Європі протягом ХХ ст. Економічна криза доби незалежності суттєво стримує вивчення палеоліту України, оскільки сучасний рівень досліджень вимагає значних коштів. Водночас відкрилися широкі можли­ вості для співробітництва з колегами з Євро­ пи та Америки та залучення зарубіжних коштів для досліджень в Україні. Попри ці негаразди, Україна належить не тільки до найбагатших на пам’ятки кам’яної доби регіонів Європи, але й до країн з висо­ ким рівнем розвитку археології кам’яного віку. Столітні зусилля кількох поколінь вче­ них у галузі польових досліджень, типолого­ статистичного аналізу крем’яних комплексів зумовили розробку визнаної за головними па­ раметрами культурної періодизації палеоліту, мезоліту та неоліту України. Вагомим внеском до вивчення складних соціально­економічних проблем кам’яної доби є запропонована укра­ їнськими дослідниками оригінальна методика реконструкції мисливських суспільств шляхом етно­археологічного моделювання. Археології кам’яної доби України присвяче­ но більше тисячі статей і близько 50 монографій, написаних співробітниками відділу. Це — резуль­ тат наполегливої праці кількох поколінь дослід­ ників, провідну роль серед яких ось уже більше століття відіграє київська школа, осереддям якої є відділ археології кам’яного віку ІА НАНУ. Бибиков С.Н. Поздний палеолит Крыма // Материалы по четвертичному периоду СССР. — М., 1950. — 2. — С. 118—126. Бибиков С.Н. Некоторые аспекты палеоэкономического моделирования палеолита // СА. — № 4. — 1969. — С. 5—23. Бибиков С.Н., Станко В.Н., Коен В.Ю. Финальный палеолит и мезолит Горного Крыма. — Одесса, 1994. Гаскевич Д.Л. Неолітизація Південного Полісся: характер та напрямки міжкультурних контактів // Od neolityzacji do początków epoki brązu. Przemiany kulturowe w międzyrzeczu Odry i Dniepru między VI i II tys. przed Chr. — Poznań, 2001. — S. 61—72. Гаскевич Д.Л. Кераміка «самчинського» типу та проблеми періодизації буго­дністровської неолітичної культури // Кам’яна доба України. — 2008. — 11. — С. 157—187. Гладилин В.Н. Проблемы раннего палеолита Восточной Европы. — К., 1976. Гладких М.І. Історична інтерпретація пізнього палеоліту. — К., 1991. Даниленко В.Н. Волошский эпипалеолитический могильник // СЭ. — 1955. — № 3. — С. 56—61. Даниленко В.Н. Неолит Украины. — К., 1969. Даниленко В.М. Сурсько­днiпровська культура // Археологiя Української РСР. — К., 1971. — Т. 1. — С. 104—112. Даниленко В.М. Кам’яна Могила. — К., 1986. Добровольський А.В. Восьма Ігренська неолітична стоянка // АП. — 1949. — ІІ. — С. 243—252. Добровольський А.В. Печера коло с. Іллiнки Одеської області // Археологія. — 1950. — IV. — С. 152—155. Ефименко П.П. Первобытное общество. Очерки по истории палеолитического времени. Изд. 3­е. — К., 1953. Ефименко П.П. К вопросу о характере исторического процесса в позднем палеолите Восточной Европы: о памят­ никах так называемого селетского и гримальдийского типа // СА. — 1956. — ХХVI. — С. 28—53. Ефименко П.П. Костенки І. — М.; Л., 1958. Зализняк Л.Л. Мезолит Юго­Восточного Полесья. — К., 1984. Зализняк Л.Л. Культурно­хронологическая периодизация мезолита Новгород­Северского Полесья // Памятники каменного века Левобережной Украины. — К., 1986. — С. 74—142. Зализняк Л.Л. Охотники на северного оленя Украинского Полесья эпохи финального палеолита. — К., 1989. Зализняк Л.Л. Население Полесья в мезолите. — К., 1991. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 132 Залізняк Л.Л. Передісторія України Х—V тис. до н. е. — К., 1998. Залізняк Л.Л. Фінальний палеоліт північного заходу Східної Європи. — К., 1999. Залізняк Л.Л. Етнокультурні процеси у пізньому палеоліті та проблема епіграветту // Археологія. — 2000. — № 2. — С. 4—11. Залізняк Л.Л. Фінальний палеоліт і мезоліт континентальної України. — К., 2005 (Кам’яна доба України. — 8). Залізняк Л.Л. Мезоліт заходу Східної Європи. — К., 2009 (Кам’яна доба України. — 12). Залізняк Л.Л., Яневич О.О. Свiдерськi мисливцi гiрського Криму // Археологiя. — 1987. — 60. — С. 6—16. Коен В.Ю. Некоторые новые данные о культурно­историческом процессе в Азово­Черноморском регионе в X—XI тыс. до н. э. // РА. — 1992. — № 2. — С. 125—131. Колосов Ю.Г. Некоторые позднепалеолитические стоянки порожистой части Днепра (Осокоровка, Дубовая бал­ ка, Ямбург) // П.И. Борисковский, Н.Д. Праслов. Палеолит бассейна Днепра и Приазовья. — М.; Л., 1964. — С. 42—49. (САИ. — А1—5). Колосов Ю.Г. Мезолiт // Археологiя Української РСР. — К., 1971. — Т. I. — С. 64—77. Колосов Ю.Г. Шайтан­Коба, мустьєрська стоянка Криму. — К., 1972. Колосов Ю.Г. Белая Скала. — Симферополь, 1977. Колосов Ю.Г. Мустьерские стоянки района Белогорска. — К., 1983. Колосов Ю.Г. Аккайская мустьерская культура. — К., 1986. Колосов Ю.Г., Степанчук В.Н., Чабай В.П. Ранний палеолит Крыма. — К., 1993. Кричевський Є.Ю. Ранній неоліт і походження трипільської культури // Палеоліт і неоліт України. — К., 1949. — Т. І. — С. 323—406. Кротова А.А. Культурно­хронологическое членение позднепалеолитических памятников Юго­Востока Украины // Неприна В.И., Зализняк Л.Л., Кротова А.А. Памятники каменного века Левобережной Украины. Хронология и периодизация. — К., 1986. — С. 6—73. Кротова О.О. Про господарську діяльність пізньопалеолітичного населення степової зони Східної Європи //Ар­ хеологія. — 1988. — 64. — С. 1—11. Кухарчук Ю.В. Палеолит юго­запада СССР и сопредельных территорий. Рихта. — К., 1989. Кухарчук Ю.В., Месяц В.О. Ранний палеолит Украинского Полесья. Житомирская стоянка. Ч. 1: Ашель; Ч. 2: Мус­ тье. — К., 1991. Кухарчук Ю.В., Степанчук В.М. Кам’яна доба України. Палеоліт // Україна: хронологія розвитку. — К, 2007. — С. 8—77. Макаренко М. Маріупільський могильник. — К., 1933. Неприна В.И. Неолит ямочно­гребенчатой керамики на Украине. — К., 1976. Неприна В.И. Неолитические памятники Левобережной Украины, их культурно­хронологическое определение // Неприна В.И., Зализняк Л.Л., Кротова А.А. Памятники каменного века Левобережной Украины. Хроноло­ гия и периодизация. — К., 1986. — С. 143—213. Нужний Д.Ю. Розвиток мiкролiтичної технiки в кам’яному вiцi. — К., 1992; видання друге, доповнене. — К., 2008. Рудинський М.Я. До питання про культури мезолiтичної доби на Українi // Антропологiя. — 1928. — № 1. — С. 73—91. Рудинський М.Я. Деякi пiдсумки та найближчi завдання палеолiтичних вивчень у межах УРСР // Антропологiя. — 1931. — № 4. — С. 145—184. Cмирнов С.В. Палеоліт Дніпровского Надпоріжжя. — К., 1973. Cмирнов С.В. Становление основ общественного производства. — К., 1983. Степанчук В.Н. Поздние неандертальцы Крыма. Киик­Кобинские памятники. — К., 2002. Степанчук В.Н. Нижний и средний палеолит Украины. — Чернівці, 2006. Степанчук В.М. Льодовики, мамонти та первісні люди: Україна мільйон років тому. — К., 2008. Ступак Д.В. Дослідження епіграветських стоянок півдня Середньої Десни // Археологія. — 2011. — № 1. — С. 51—68. Телегін Д.Я. Днiпро­донецька культура. — К., 1968. Телегін Д.Я. Середньостогівська культура епохи міді. — К., 1973. Телегін Д.Я. Мезолiтичнi пам’ятки України. — К., 1982. Телегин Д.Я. Памятники эпохи мезолита на территории Украинской ССР. — К., 1985. Телегин Д.Я. Неолитические могильники мариупольского типа. — К., 1991. Телегин Д.Я., Титова Е.Н. Поселения днепро­донецкой этнокультурной общности эпохи неолита. Свод археоло­ гических источников. — К., 1998. Титова О.М. Місце пам’яток Середнього Подніпров’я в неоліті України // Праці Центру пам’яткознавства. — 1992. — 1. — С. 107—118. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 133 Товкайло М.Т. Неоліт Степового Побужжя. — К., 2005 (Кам’яна доба України. — 6). Товкайло М.Т. Неоліт України // Україна: хронологія розвитку. — Т. І. З давніх часів до пізньої античності. — К., 2007. — С. 88—109. Чабай В.П. Средний палеолит Крыма. — Симферополь, 2004. Черниш О.П. Володимирівська палеолітична стоянка. — К., 1953. Черныш А.П. Поздний палеолит Среднего Поднестровья // Тр. КИЧПЕ. — 1959. — ХV. — С. 5—214. Черниш О.П. Палеолітична стоянка Молодове V. — К., 1961. Черныш А.П. Ранний и средний палеолит Поднестровья. — М., 1965. Черниш О.П. Стародавнє населення Подністров’я в добу мезоліту. — К., 1975. Черныш А.П. Многослойная стоянка Кормань ІV и ее место в палеолите // Многослойная стоянка Кормань ІV. — М., 1977. — С. 7—77. Черныш А.П. Многослойная стоянка Молодова І // Молодова І — уникальное мустьерское поселение на Среднем Днестре. — М., 1982. — С. 6—102. Черныш А.П. Эталонная многослойная стоянка Молодова V // Многослойная палеолитическая стоянка Молодо­ ва V. — М., 1987. — С. 7—93. Шовкопляс И.Г. Мезинская стоянка. — К., 1965. Шовкопляс I.Г. Господарсько­побутовi комплекси пiзнього палеолiту // Археологiя. — 1971. — 3. — С. 13—21. Яковлева Л.А. Поселення з житлами із кісток мамонта Дніпровського басейну // Археологія. — 2000. — № 2. — С. 72—83. Яковлева Л.А. Культура пізньопалеолітичного населення України // Історія української культури: У 5 т. — К., 2001. — Т. 1. — С. 68—98. Яковлева Л.А. Пізній палеоліт // Історія декоративного мистецтва України: У 5 т. — К., 2010. — Т. 1. — С. 23—48. Яневич О.О. Етапи розвитку культури Кукрек у Криму // Археологія. — 1987. — 58. — С. 7—18. Яневич О.О. Шпанська мезолітична культура // Археологія. — 1993. — № 1. — С. 3—15. Яневич О.О. Буран­кайська культура граветту Криму // Археологія. — 2000. — № 2. — С. 20—30. Jakovleva L., Pinson G. La frise sculptee du Roc­aux­Sorciers a Angles sur l’Anglin (Vienne, France). — Paris, 1997. Janevic A. Das Swiderien der Krim // Tanged points cultures in Europe. — Lublin, 1999. — S. 36—46 (Lubelskie materialy archeologiczne. — XIII). Krotova O.O. Amvrosievka New AMS Dates For An Unique Bison Kill Site іn The Ukraine // Prehistoire Europeenne. — 1996. — 9. — P. 357—362. Zaliznyak L. The Swidrian Reindeer­Hunters of Eastern Europe. — Berlin, 1995. Zaliznyak L. Mesolithic forest hunters in Ukrainian Polessye. — Oxford, 1997 (BAR 659). Надійшла 12.01.2012 Л.Л. Зализняк ОТДЕЛ АРХЕОЛОГИИ КАМЕННОГО ВЕКА ИНСТИТУТА АРХЕОЛОГИИ НАН УКРАИНЫ. ИСТОРИЯ И ПЕРСОНАЛИИ Археология каменного века в Украине с момента зарождения в конце ХІХ ст. развивалась как органическая со­ ставляющая европейской. Исследования начались с первичного накопления материалов основателями украин­ ского палеолитоведения конца ХІХ — начала ХХ ст. — В.В. Хвойко, Ф.К. Вовк, и их обобщениями П.П. Ефи­ менко и М.Я. Рудинским. В их трудах фигурировали не археологические культуры, но территориальные группы памятников, а периодизации были построены на принципах господствующего тогда стадиального видения исто­ рического процесса. Сталинские репрессии и потери во Второй мировой войне привели к существенным изменениям в составе киевских специалистов по каменному веку Украины. Академик П.П. Єфименко, который стал директором Ин­ ститута археологии в 1945 г., фактически возродил разгромленную репрессиями 30­х гг. киевскую школу иссле­ дователей каменного века. Масштабными раскопками была заложена основа современной источниковедческой базы, а в науку пришла плеяда ярких исследователей: В.Н. Даниленко, И.Г. Шовкопляс, А.П. Черныш, Д.Я. Теле­ гин, Ю.Г. Колосов. Стадиальный подход к культурно­историческим процессам в каменном веке оставался господствующим в со­ ветской археологии до 70­х гг. Утверждения принципа локальности в археологии повлекло бум выделения культур в 70—80­е гг. С середины 80­х гг. существенно интенсифицировались исследования социально­экономических про­ блем первобытности путем реконструкций обществ эпохи камня с помощью этно­археологического моделирования. Определенное отставание процесса становления современной археологии каменного века в СССР, в том числе в Украине, от наиболее «продвинутых» в этой проблематике стран Европы, в значительной степени, ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 2 134 было вызвано неблагоприятным для науки политическим режимом. Экономический кризис двух последних десятилетий существенно сдерживает изучение эпохи камня Украины, поскольку исследования на современ­ ном научном уровне требуют серйозного финансирования. Вместе с тем открылись широкие возможности со­ трудничества с коллегами из Европы и Америки и привлечения зарубежных средств для археологических ис­ следований в Украине. Невзирая на все трудности, Украина принадлежит не только к самым богатым на стоянки эпохи камня ре­ гионам Европы, но и к странам с достаточно высоким развитием археологии каменного века. Столетние усилия нескольких поколений ученых в сферах полевых исследований и типолого­статистического анализа кремневых комплексов обусловили разработку признанной научной общественностью периодизации палеолита, мезолита и неолита Украины. Весомым вкладом в изучение сложных социально­экономических проблем каменного века яв­ ляется предложенная украинскими исследователями оригинальная методика реконструкции обществ охотников путем этно­археологического моделирования. Археологии каменного века Украины посвящено больше тысячи статей и около 50 монографий сотрудников отдела. Все это — результат настойчивого труда нескольких поколений исследователей, ведущая роль среди кото­ рых вот уже сто лет пренадлежит киевской школе археологии эпохи камня, средоточием которой является отдел археологии каменного века ИА НАНУ. L.L. Zaliznyak THE STONE AGE ARCHAEOLOGY DEPARTMENT OF THE INSTITUTE OF ARCHAEOLOGY OF THE NAS OF UKRAINE. HISTORY AND PERSONS The Stone Age archaeology in Ukraine from the time of its foundation at the end of the 19th c. has been developing as a component of European archaeology. Research began when the first materials were accumulated by V.V. Khvoika and F.K. Vovk, the founders of Ukrainian Palaeolithic studies at the end of the 19th c. and the beginning of the 20th c., and generalized by P.P. Yefymenko and M.Ya. Rudynskyi. Not archaeological cultures, but territorial groups of monuments appeared in their works, while division into periods were based on principals of social view of historic process predominant at that time. Stalin’s repressions and losses during the World War II led to significant changes in personnel of Ukrainian Stone Age specialists in Kyiv. Academician P.P. Yefymenko who held a post of the Institute of Archaeology director in 1945 in fact regenerated Kyiv school of the Stone Age researchers that was obliterated by the repressions of the 1930­s. Wide excavations laid the foundation of the modern source study base for the subject matter research, while the pleiad of outstanding researchers became the scholars: V.M. Danylenko, I.H. Shovkoplias, O.P. Chernysh, D.Ya. Telehin, Yu.H. Kolosov. A phased approach to cultural and historical processes in the Stone Age dominated in the Soviet archaeology till the 1970­s. Approval of locality principle in archaeology led to boom in detaching of new cultures in the 1970­s and 1980­s. Research of social and economic problems of primitive society significantly intensified since the middle of the 1980­s owing to reconstructions of the Stone Age societies with the help of ethnic and archaeological modelling. Certain lag in development of the modern Stone Age archaeology in the USSR, including Ukraine, comparing to European countries most «advanced» in these issues, was substantially caused by the political regime unfavourable for the science. Economic crisis of the two recent decades considerably hampers the study of the Stone Age in Ukraine, since the research at a modern scientific level requires serious financing. Along with that, wide opportunities to cooperate with colleagues from Europe and the USA and to raise funds for archaeological research in Ukraine appeared. Regardless of all the difficulties, Ukraine belongs not only to the most rich in Stone Age sites regions in Europe, but also to the countries with the highly enough developed Stone Age archaeology. Century­long efforts of several generations of scholars in field research and typological and statistical analysis of flint assemblages caused the development of division into periods of Palaeolithic, Mesolithic, and Neolithic of Ukraine acknowledged by the scientific community. Original methods of reconstruction of hunting communities based on ethnic and archaeological modelling proposed by Ukrainian researchers is a weighty contribution to the study of complicated social and economic problems of the Stone Age. More than a thousand articles and about 50 books of the department staff are devoted to the Stone Age archaeology of Ukraine. All this is a result of persistent work by several generations of researchers among which Kyiv school of Stone Age archaeology plays a leading role for more than hundred years, which is concentrated in the Stone Age Archaeology Department of the IA NASU.

Ähnliche Einträge