Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2012
Назва видання:	Археологія
Теми:	Хроніка
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70078
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України // Археологія. — 2012. — № 3. — С. 143-148. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-70078
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-700782014-10-29T03:01:51Z Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України Хроніка 2012 Article Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України // Археологія. — 2012. — № 3. — С. 143-148. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70078 uk Археологія Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Хроніка Хроніка
spellingShingle	Хроніка Хроніка Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України Археологія
format	Article
title	Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
title_short	Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
title_full	Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
title_fullStr	Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
title_full_unstemmed	Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України
title_sort	відкритий лист редколегії журналу "археологія" до мас-медіа україни
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Хроніка
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70078
citation_txt	Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України // Археологія. — 2012. — № 3. — С. 143-148. — укр.
series	Археологія
first_indexed	2025-07-05T19:23:59Z
last_indexed	2025-07-05T19:23:59Z
_version_	1836836128889503744
fulltext	ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 143 ВІДКРИТИЙ ЛИСТ РЕДКОЛЕГІЇ ЖУРНАЛУ «АРХЕОЛОГІЯ» ДО МАСМЕДІА Вельмишановні панове журналісти! Радіо, телеефір, журнали, газети, інтернет сучасної України повняться різноманітними фантазіями про далеке минуле українців. Не стали винятком навіть такі серйозні масмедіа як газета Верховної Ради «Голос України» та Перший національний радіоканал України. Уже тривалий час щонеділі, о 8.30 ранку, на останньому транслюється передача «З глибини тисячоліть», автором якої є професор Валерій Бебик. Редакційна колегія журналу змушена реагува ти на численні звернення громадян і дати фахову оцінку фантастичним «концепціям» згаданого професора політології. «Історичні» пасажі В. Бе бика просто неймовірні та через це непідвладні науковому аналізу (див.: Отрощенко 2007). Ви словлювані ним у радіоефірі «теорії» — на зразок «скіфотрипільської цивілізації», «українського еллінізму, блідим відображенням якого є антич на культура», «українського походження Хрис та, Будди і Чінгізхана», «татаромонгольської української держави» — то прояв найгіршого сорту наївного історичного примітивізму та дилетантства, якому підходить прислів’я «на городі бузина, а в Києві дядько» (а бузини у нас вистачає, але то інша тема!). Чимало по дібних неадекватних «відкриттів» цього «вче ного» (до речі, інженера за освітою, кандидата філософських наук і доктора політич них наук, проректора університету «Україна», радника президента) пов’язано з топонімікою України. Приміром, він переконаний, що столицю Лівії м. Тріполі так назвали трипільські емігранти з України, єгипетські копти походять з Укра їни, бо тут є с. Коптилове, римський імпера тор Сулла — виходець із Посулля, засновники Риму Ромул і Рем — із м. Ромни на Сумщині, з Сумщини ж походять легендарні шумери або сумери, а перший фараон Єгипту Менес — з райцентру Мена на Чернігівщині, як і його землячка знаменита «фараонесса» Неферті ті?! В одній з останніх недільних радіопередач В. Бебик вразив слухачів тим, що м. Мілет в Ма лій Азії — один із найактивніших пунктів грець кої колонізації Північного Надчорномор’я — заснували вихідці з Мелітополя. Лукавий «по літолог» не переймається тим, що Мелітополь став містом і отримав назву 1842 р., себто в но вітні часи, а місто греківахейців Мілет відоме від ХІV ст. до н. е. Фантастичні оповідки В. Бебика — по суті, профанація науки, вони дискредитують не тільки державне радіо, але й усю країну. Ви словлювання подібних дурниць на будьякому суспільному рівні, а тим паче по національно му радіо, м’яко кажучи, дивує та викликає сар кастичну посмішку у вітчизняних істориків. А за кордоном це може бути оцінено як свідчен ня недорозвиненості історичної свідомості, невігластва «диких» українців, щоправда, там є «власні бебики». Професор В. Бебик не єдиний міфотворець у галузі первісної історії. Столичні видання, ра діо та телеефір повняться сенсаційними «від криттями» на зразок: райдуга означає «дуга бога Ра», що свідчить про тісні зв’язки слов’янства з єгиптянами; Троя розміщувалася на березі Дніпра навпроти Києва, адже від того леген дарного міста й походить назва мікрорайону Тро єщина; Дарниця — це земля, подарована скіфоукраїнцям персидським царем Дарієм за стійкість, проявлену під час війни 514 р. до н. е. Подібна політизована маячня розквітла в наш час не лише в Україні, а й на всьому пост радянському просторі. Наприклад, російська дослідниця Н.Р. Гусєва з патріотичних мірку вань виводить індоєвропейські народи з Ар хангельщини. Адже найдавніші індоєвропей ці, зокрема давні арії Індії та Ірану, за їхніми священними текстами — «Ригведою» та «Авес тою», були блондинами, а на берегах Білого моря за збігом причин так багато блакитно оких блондинів! До речі, легендарний галюци ногенний напій аріїв соому (хаому) Н.Р. Гусє ва називає молочним самогоном, який, на її думку, був давніший за плодовоовочеве пит во трипільських племен Надчорномор’я (Гу сева 1996, с. 27). Не вдаючись у дискусію «про пріоритети арійського самогону над трипіль ським», сам факт яких не має жодних доказів, ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 144 окрім сміливої декларації авторки, зазначимо, що фан тас тичні погляди згаданих міфотворців історії аргументовані на рівні процесу само гоноваріння загадкових аріїв Архангель щини та трипільців України. Небувалий сплеск історичної міфотворчос ті в наш час має конкретні причини. Розвал Радянського Союзу супроводжувався розчару ванням його громадян в усталених концепціях, а також в офіційній науці, яка їх продукувала, але передбачити крах супердержави не змогла. Тотальна недовіра аж до масового відторгнення наукових постулатів радянської епохи збіглася з пробудженням інтересу до історичного мину лого як потенційної можливості прогнозуван ня непевного майбутнього. Тотальна недовіра до радянських істориків і археологів, зростаю чий суспільний голод на історичну інформацію почали задовольняти не «дискредитовані» ро ботою в радянських університетах та Академії наук УРСР науковці, а політизовані аматори й оперативні міфотворцізаробітчани, попросту кажучи — профани. Їхні яскраві, не обтяжені аргументацією «теорії» вигідно вирізнялися на тлі надто сухих і складних для сприйняття пе ресічним громадянином міркувань академіч них вчених. У переломні етапи історії люди схильні від мовлятися від за ста рілих ідеологічних концеп цій на користь нових, які більше відповідають історичним реаліям. Однак поява останніх, як правило, супроводжується значною кількістю, так би мовити, «інтелектуального браку»: ре лігійних єресей, квазіідео логій, псевдонауко вих концепцій, які буває важко відрізнити від неоязичницьких релігійних текстів. Адже вони часто спираються не на факти чи закони логі ки, а на принцип віри, а їхні прибічники утво рюють своєрідні секти. Типовим прикладом такої продукції є нещодавно «відкриті» скри жалі з заповітом княгині Ольги, які без жод ної наукової експертизи рекламують не тільки в інтернеті, але й на державному телебаченні та радіо. А навіщо та експертиза, що можуть вчені? Тільки що й «приховувати» інформацію від громадян, адже вони — породження іншої доби, радянської, до якої немає довіри. Автори таких новітніх псевдонаукових фан тазій на теми далекого минулого, як правило, політично заангажовані, ультрапатріо тично — насправді псевдопатріотично — налаштова ні аматори найгіршого гатунку, які не тільки не освоїли ази науки історії, але й абсолютно нетерпимі до критики своїх побудов і всіх не згодних. У підсумку псевдонаукові, ультрапа тріотичні «концепції» походження росіян, ка захів, туркменів, українців та інших колишніх народів СРСР заполонили пострадянський простір. Ці сміливі, але абсолютно відірвані від археологіч них реалій і тенденційні марення надто недолугі, аби на них звертали увагу про фесійні науковці. Одна з причин тотальної міфологізації дале кого минулого України полягає в катастрофіч ній нестачі кваліфікованих фахівців у галузі пер вісної історії та археології. Три сотні археологів на 47 млн українців, її територію та протяжність історії (десь 1 млн років) — їх надто мало, щоб задовольнити цікавість суспільства до далекого минулого. Дефіцит археологів, здатних попу лярно та переконливо донести історичну прав ду до широкої громадськості, створив умови для задоволення зростаючого попиту українців фантазіями навіть не аматорів — серед таких є знавці, а просто шарлатанами. Нестача фахів ців у будьякій царині науки призводить до здичавіння громадян в цій галузі знань. Саме такий стан спостерігається в уявленнях украї н ського народу про своє далеке минуле. Пере могти цю небезпечну для українського сус пільства тяжку соціальну хворобу можна, лише суттєво збільшивши чисельність верстви архе ологів. Саме цим уже 12й рік переймається створена співробітниками Інституту археології НАНУ в КиєвоМогилянській академії магіс терська програма з археології, випускники якої поповнюють щороку ряди активно діючих ар хеологів України. Скорочення набору студен тів на програму на третину (з 15 до 10) свідчить про повне ігнорування Міністерством освіти кричущих проблем української археології, яка фізично не в змозі протистояти навалі «чорних археологів» і всіляких міфотворців. Особливо сміливі в етнологічних побудовах прибічники трипільських витоків українців і всього «прогресивного» людства. Із затвердже ного Міністерством освіти України навчаль ного посібника для студентів педагогічних за кладів «Історія педагогічної думки і освіти в Україні» (Київ 1993, автори проф. О.О. Любар і Д.Т. Федоренко) дізнаємося (стор. 29), що відома з давньоарійських текстів хаома нія кий не російськоарійський молочний само гон, як стверджувала Н. Гусєва, а предковічне українськотрипільське питво, бо від нього по ходить українське ім’я Хома. На стор. 22 чита ємо: «Праукраїнцітрипільці стали родоначаль никами... славнозвісних борщів українських, вель ми вітамінізованої страви, яка... і досі не знайшла собі альтернативи». Як вдавалося трипільцям ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 145 зварити борщ без картоплі, помідорів, буряка, моркви, цибулі, часнику, квасолі, перцю та на віть без капусти, про які вони навіть не підозрю вали, ще одна таємниця Трипілля, відповідь на яку знає тільки професор О.О. Любар із Криво різького педінституту. Згадані автори докладно аналізують «новий підхід до постановки навчання і виховання підрос таючого покоління населення праукраїнців три пільської культури», хоча «не знайдено жодного підручника чи посібника для шкіл праукраїнців, як відсутні навчальні плани і програми, бо всі вони, як і численні унікальні духовні книги епохи неоліту, знищені вогнем, мечем і водою під час і враз піс ля хрещення Київської Русі в 988 р.». Та попри це авторам відомо, що «система виховання і освіти населення праукраїнців уже в IV—III тисячоліт тях до Різдва Христового була найбільш прогре сивною у порівнянні з будьякими цивілізаціями тогочасного світу» (Любар, Федоренко 1993, с. 23—25). Може й так, чого не скажеш про сучас ну освіту в Україні, якщо такі посібники Мініс терство освіти рекомендує нашим студентам. Романтичнофантастична трипільська версія походження українців розквітла за роки неза лежності в середовищі патріотично налаштова них аматорів. Попри нес при йняття фахівцями цього квазі нау кового покруча та його неодно разову критику різними дослідниками, зокрема й на сторінках нашого журналу (див.: Залізняк 2004), цей відверто фантастичний міф має до сить широке коло прихиль ників серед свідомих українців. Кількість літературних фантазій на цю тему не піддається обліку та утворює окре мий псевдонауковий жанр так зв. україністики, що вже отримав назву «трипологія». Одним із його наріжних каменів є непохитний автохто нізм трипологів. Схоже, вони й не підозрюють, що своїм корінням він сягає гірших традицій радянської археології. На противагу «космо політичним міграціоністам» відстоювання міс цевого коріння стародавніх культур і народів в СРСР мало патріотичний підтекст, який нерід ко виливався у тверд ження на зразок «радян ський неандерталець найпрогресивніший у світі» або, як прозвучало з трибуни наукової сесії від ділення історії та філософії АН СРСР 1952 р., «російський киїккобинець простягнув руку друж би китайському синантропу, і вони об’єдналися проти імперіалістичного неандертальця» (Брай чевський 2002, с. 177). Сучасні трипологи категорично заперечу ють давно очевидне для фахівців балканоду найське коріння трипільської культури. Цій непатріотичній, на їхню думку, позиції за проданцівміграціоністів вони протиставляють школу патріотичних автохтоністів. Останні нібито не тільки не визнають загальновідо мі балканодунайські генетичні зв’язки Три пілля, але й вважають Україну батьківщиною рільницва та скотарства, а Трипілля — давньо українською державою, матір’ю усіх цивіліза цій. Не володіючи жодними науковими дже релами з трипільської проблематики, трипо логи для зміцнення своєї позиції зараховують до автохтоністів таких авторитетних вчених минулого як М. Грушевського, М. Біляшів ського, В. Щербаківсь кого, В. Даниленка, О. КандибуОльжича, В. Петрова та ін. знаних українських дослідників. Мусимо розчару вати «патріотів» — згадані вчені не тільки не вважали трипільців українцями, а Трипілля — автохтонним в Україні, але й бачили його ви токи у Подунав’ї, на Балканах і в Малій Азії. Зокрема, М. Грушевський вбачав аналогії щойно дослідженим В. Хвойкою під Трипіл лям матеріалам далеко на південь від України «в знахідках середньодунайсь ких країв», у Фе салії та «в пам’ятках старої егейської культури передмікенських часів». Ці паралелі, на думку історика, «роблять досить мало правдоподіб ною гіпотезу сам остій ності (Трипілля — Ред.) і більш кажуть сподіватися розв’язання справи від дальших азійських нахідок» (Грушевський 1913, с. 45—46). М. Біляшівський відзначав у трипільській культурі східні впливи та вважав, що вона про никла з півдня — з Фінікії чи Єгипту (Биляшев ский 1899, с. 8). В. Щербаківський писав: «Трипільці — це круглого ловці передньоазійського типу (яфети ти), які принесли цілу цю хліборобську культуру з Передньої Азії» (Щербаківський 1941, с. 39). В. Петров був учнем В. Щербаківського і як його наступник вважав, що «Трипільці на лежать до так званого передньоазійського антропо логіч ного типу. Вони є представниками арменоїдного (баскоїдного) типу... Проф. В. Щербаків ський мав цілковиту рацію, вказуючи на спо рідне ність між трипільцями і хетітами Малої Азії. Для хетітів властиве також скошене чоло, вигнутий вірлячий ніс, продовгасте, витягнене обличчя, як і для три пільців... За своїм ан тропологічним типом українці не є трипільці. Як в мовному відношенні укра їн ський народ говорить однією з індоєвро пей ських мов, а не однією з передіндо європейських, яфетичною або що, так і антропологічно український народ не може бути ототожнений з народами, що справді є прямими нащад ками нео лі тичної людності Єв ропи» (Петров 1992, с. 22, 24). Або: «Теперішня 146 ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 українська людність не належить до неолітичного «армено їдного» расового типу, репрезентовано го в третьому тисячолітті до Різдва Христово го на території Укра їни трипільською людністю, як і мова українська ґрунтовно відрізняється від яфетичних мов Кавказу та Малої Азії, не маючи з ними нічого спільного» (Петров 1992, с. 109). О. КандибаОльжич також не вважав Три пілля автохтонним на українських землях: «Культура мальованої кераміки... була одним із форпостів могутньої цивілізації Близького Схо ду» (КандибаОльжич 1937, с. 9). В. Даниленко серед культур розписної ке раміки Європи, до яких належить і Трипілля, виділяв лінію розвитку, яку «в силу очевидного родства с югозападно анатолийской культурой, естественнее всего связывать с проник шей из Восточного Средиземноморья в Южную Европу ветвью архаичного семитохамит ского масси ва» (Даниленко 1974, с. 142). Отже, розмови про знаних дослідників — «глашатаїв справжньої правди», які нібито масо во дотримувалися автохтоністських поглядів на походження Трипілля, то чистої води вигадки. Їхніх праць нинішні «знавці історії» просто не читали, що більше — вони й недоступні їхньому хворому на автохтонізм мозку. В їхній свідомос ті не вкладається, що сам М. Грушевський стояв біля витоків «непат рі о тичної» міграційної вер сії походження трипільців з Подунав’я, Балкан і Малої Азії, а В. Даниленко виводив балкано дуна й сь кий неоліт і культури розписної керамі ки Європи зі Східного Середземномор’я. Давно на слуху скандально відома концепція священної трипільської Аратти народного ака деміка Ю. Шилова — придумали й такого ака деміка, аби паплюжити «ненародних». «Вклю чивши екстрасен сорику та ясновидіння» — того виявляється досить, народний академік дійшов висновку, що трипільська Аратта була не тільки матір’ю всіх стародавніх цивілізацій (Шумер, Єгипет, Китай, Майя тощо), але й Російської імперії (Шилов 2003, с. 3). Оскільки остання ні бито є прямим нащадком Трипілля і хранителем трипільських традицій, Ю. Шилов закликає ря тувати Російську імперію спільними зусилля ми росіян, українців, білорусів (Шилов 2000, с. 75, 92, 105). Не коментуючи однаково абсурд ні та бездоказові марення «спаси теля людства» (так Ю. Шилов себе називає), зазначимо, що ця шовіністична маячня зібрала під свої прапо ри значну час тину свідомого українства від за мріяних романтиків до деяких знаних політиків і народних депутатів. Народний академік, як відомий щуролов із середньовічної казки, на граючи на сопілочці солодкі трипільські мело дії, завів багатьох громадян у драговину нового імперського псевдоісто рич ного міфу, що кличе українців до чергового єднання в Російській ім перії для подальшого протистояння «нецивілі зованому світу». Дивує не політична гнучкість «православ ного академіка оригінальних ідей», а діалек тична терпимість деяких українських патріо тів, зокрема й кількох нардепів, які морально та матеріально підтримують цю одіозну фігуру, яка за українські гроші не тільки дискредитує українську науку, але й наполегливо бореться проти незалежності України. Можна почути, що трипільський міф підне се престиж Української держави в очах сусідів і згуртує українців. Однак світова історія рясніє численними прикладами фатальних наслідків міфологізації національної історії, коли всіма неправдами й брутальним насиллям над істо ричними фактами політики намагалися звели чити свою країну за допомогою її псевдоісторії, яка не має нічого спільного з реальною. Адольф Гітлер спробував причепити до німецької істо рії яскравий арійський сюжет, який насправді мав місце в далекому минулому Індії, але не має жодного стосунку до Німеччини. Що з цього вийшло — добре відомо. Дискредитованою ста ла не тільки німецька наука, але й уся Німеччи на та навіть ні в чому не винні давньоіндійські арії, до проблеми яких вчені сучасної Європи й понині не наважуються підступитися. Інший приклад. Ультрапатріотичні румуни також розпочинають свою історію від культу ри КукутеніТрипілля або, щонайпізніше, від заснування Риму, стверджуючи, що не румун ська мова походить від латини, а навпаки. Чи вивищила ця абсурдна фантазія румунську на цію над сусідами? Питання риторичне. Зважмо на помилки сусідів і не спішімо за їхніми сутужними спробами притягти Трипіл ля за вуха до етнічної історії українців. Розумні люди вчаться на помилках сусідів (і своїх), а не розумні — на граблях. Патріотизм українського вченого полягає в максимальному наближенні до історичної правди. Всі спроби прикрасити історію свого народу, навіть з найкращих патрі отичних міркувань, як показує світовий досвід, мають зворотний ефект. Врештірешт історич на неправда стає очевидною, що болісно б’є по престижу країни. І трипільськоукраїнський міф не підносить Україну, як сподіваються його прихильники, а навпаки, принижує її в очах сусідів, а заодно дискредитує нашу науку та робить нашу країну посміховиськом в очах ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 147 Биляшевский Н.Ф. Раскопки у м. Триполья, Киевск. у. // Археологическая летопись Южной России. — 1899. — 1. — С. 8—9. Брайчевський М.Ю. Кримська сесія 1952 // Ruthenica. — 2002. — 1. — С. 175—184. Грушевський М.С. Історія УкраїниРуси. — Львів, 1913. — Т. І. Гусева Н. Арктическая родина в Ведах // Древность: Арьи. Славяне. — М., 1996 — С. 8—31. Даниленко В.Н. Энеолит Украины. — К., 1974. Залізняк Л. Трипілля очима науковців і політиків // Археологія. — 2004. — № 3. — С. 95—103. КандибаОльжич О. Шипенці. — Прага, 1937 (перевидано: Чер нівці, 2004). Любар О.О., Федоренко Д.Т. Історія педагогічної думки і освіти в Україні. — К., 1993. Отрощеко В. Справжня історія не пишеться на сумнівних джерелах // Газета «24.ua» від 29 серпня 2007 р. Петров В. Походження українського народу. — К., 1992. Шилов Ю.О. Победа. — К., 2000. Шилов Ю.О. Праслов’янська Аратта. — К., 2003. Щербаківський В. Форму вання української нації. — Прага, 1941. Редколегія журналу Р.S. На додаток, щоб Вам не здалися наші висновки про передачу В. Бебика надуманими й тенден ційними, ознайомтеся з висловленою в інтернеті думкою не професійного історика, а просто логічно мислячої людини, яка цікавиться історією (подаємо з невеликими скороченнями, мовою оригіналу). Что такое «бебик» и с чем его едят Впервые о Бебике я узнал несколько лет назад, из коментов представителей «101й российской клавиатурной бригады». Оказалось, что этот Бебик, в газете «Голос Украины» напечатал опус, в ко цивілізованої Європи. Звичайно, вчені Європи орієнтуються на наукові праці та не беруть до уваги ті вигадки, але ж вони так само не при четні до вищих ешелонів влади. Замішана на постколоніальному комплексі меншовар тості, щирому патріотизмі, примі тивному аматорстві та недовірі до професійної науки, трипільська версія україногенези — ти повий приклад псев до наукової міфотворчос ті. Користь від неї Україні сумнівна, а шкода очевидна. Вона не тільки не наближає нас до істини, а навпаки, заводить на далекі від істо ричних реалій манівці. Крім того, в непростий для України час дезорієнтується та вводиться в оману громадськість, дискредитується україн ська історична наука в ідеологічній боротьбі за місце України в сучасному світі. Сповідуючи і декларуючи ці абсурдні фантазії, ми зводимо себе до стану дикості, до тих часів, коли пану вала тільки віра, а наука навіть не народилася. Від українських науковців можна чути, що дискутувати з прибічниками фантазій Ю. Ши лова чи В. Бебика немає сенсу, бо те поза межа ми науки. Однак ігнорувати цю проблему теж небезпечно. Не отримавши належної фахової оцінки дикі фантазії аматорів на історичні теми мають небезпечну тенденцію поширюватися в суспільстві, потрапляти на сторінки не лише «жовтої» преси та сумнівних радіо й телепере дач, але й підручників, а через них — викривлю вати історичну свідомість наступних поколінь. З огляду на сказане, викликає подив легко важність наших журналістів, які надають ефір усім бажаючим лжезнавцям історії. Давно пора припинити отруювати історичну свідомість громадян хворобливими мареннями псевдо патріотів, які видають себе за єдино справ жніх знавців археології та первісної історії. Їх анекдотичні «концепції» не підносять Україну у світовому товаристві, а роблять з неї посміхо висько в його очах. Неповторна й драматична історія України не потребує прикрашання. Патріотизм укра їнського вченого полягає в максимальному на ближенні до істини, і викривлення історичних реалій не може бути виправдане жодними па тріотичними сентиментами. Ми володіємо ре альною давньою й унікальною культурою, яка є складовою європейського культурного над бання і не потребує будьяких домислів. Не до лучайтеся ж, шановні журналісти і співвітчиз ники, до її спотворення та профанації. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 3 148 тором утверждал, что Будда родом из Украины, на том лишь основании, что, мол, существует город Старая Буда. Все бы ничего, НО!!! Газета «Голос Украины» является официальным печатным органом... Верхов ной Рады Украины. В ней печатаються законы, которые принимаються Верховной Радой и статейки в нудном совдеповском стиле, после прочтения которых начинают ныть зубы. Т.е. ни один нормальный человек эту газету в Украине не выписывает. Распространяется она «в добровольнопринудительном порядке» по гос. учреждениям. Поэтому, возникает логичный вопрос: а каким образом об этом неадеквате, главе правления «Все украинской ассоциации политических наук» (наверняка, им же самим и созданной) узнают в России, раньше, чем в Украине? Неужели половина России выписывает газету «Голос Украины»? Очень мало вероятно... Скорее, статья Бебика не предназначена для украинской аудитории, а является одним из пунктов плана спецоперации против Украины: «господин бебик» тихонько «подает» в Украине, а «некоторые люди» в России «принимают» и начинают усиленно делать из мухи слона. Это «игра» такая. Господин «бебик» выставляет идиотами украинских ученых, а статья в печатном органе Верховной Рады добавляет веса его глупостям, чем сразу же пользуются люди, которые, скажем так, не желают добра Украине! Бебик — это украинский чудик типа российского Чудинова и относиться к его опусам серьозно — себя не уважать. Ну а люди, которые тиражируют бебиковскочудиновские помои, а тем более их «потребляют», выдавая в ответ коменты в стиле «украинские историки не перестают удивлять мир», являються дале ко не самыми лучшими представителями человечества, однозначно… (Блог Юрася Коновченка, середа, 05.10.2011)

Відкритий лист редколегії журналу "Археологія" до мас-медіа України

Репозитарії

Схожі ресурси