Керамічні світильники з Київського Подолу

Керамічні світильники з Київського Подолу

Розмаїття керамічних олійних світильників давньоруської доби з Київського Подолу зведено до чотирьох основних типів з варіантами.

Saved in:
Bibliographic Details
Date:2012
Main Author: Сушко, А.О.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут археології НАН України 2012
Series:Археологія
Subjects:
Статті
Online Access:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70085
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Керамічні світильники з Київського Подолу / А.О. Сушко // Археологія. — 2012. — № 4. — С. 54-62. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-70085
record_format dspace
spelling irk-123456789-700852014-10-29T03:01:36Z Керамічні світильники з Київського Подолу Сушко, А.О. Статті Розмаїття керамічних олійних світильників давньоруської доби з Київського Подолу зведено до чотирьох основних типів з варіантами. Светильники занимают весомое место среди керамических изделий городских гончаров Древней Руси. Хотя эти изделия привлекали внимание исследователей, но лишь небольшая их часть введена в научный оборот, что препятствует разработке их детальной типологии, а также изучению технологических особенностей и отражается также на хронологии определенных видов этого материала. Lamps occupy a significant place among the ceramic wares made by the city potters of Ancient Rus. Despite the fact that these items drew the researchers’ attention, only little part of them was presented to the scientific circulation. This fact hampers the development of their detailed typology and the study of technological peculiarities, and also impacts the chronology of certain types of this material. 2012 Article Керамічні світильники з Київського Подолу / А.О. Сушко // Археологія. — 2012. — № 4. — С. 54-62. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70085 uk Археологія Інститут археології НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Статті
Статті
spellingShingle Статті
Статті
Сушко, А.О.
Керамічні світильники з Київського Подолу
Археологія
description Розмаїття керамічних олійних світильників давньоруської доби з Київського Подолу зведено до чотирьох основних типів з варіантами.
format Article
author Сушко, А.О.
author_facet Сушко, А.О.
author_sort Сушко, А.О.
title Керамічні світильники з Київського Подолу
title_short Керамічні світильники з Київського Подолу
title_full Керамічні світильники з Київського Подолу
title_fullStr Керамічні світильники з Київського Подолу
title_full_unstemmed Керамічні світильники з Київського Подолу
title_sort керамічні світильники з київського подолу
publisher Інститут археології НАН України
publishDate 2012
topic_facet Статті
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70085
citation_txt Керамічні світильники з Київського Подолу / А.О. Сушко // Археологія. — 2012. — № 4. — С. 54-62. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
series Археологія
work_keys_str_mv AT suškoao keramíčnísvítilʹnikizkiívsʹkogopodolu
first_indexed 2025-07-05T19:24:16Z
last_indexed 2025-07-05T19:24:16Z
_version_ 1836836147328712704
fulltext ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 54 Holubiev A.M., Holubieva I.V. ONE­EDGED LONG­BLADED WEAPON OF THE 7th AND 8th c. NOMADS The methodology of blades measurement is proposed which allows to identify certain structure regularities and to determine the role of iron band. The function of iron band in sabre came to curvature of the sward hilt for making a bend. The sward hilt is a rigid structure joining crosspiece and a hilt into a whole. Herewith, tilt of a shaft (a rod, a spindle) of a hilt has no connection to the determination of tilting of a hilt about an edge. Consequently, the main regularities and angles for the weapon with iron band are as following: angle N — raising of the edge upon the blade; angle between the crosspiece and the blade (D) less than the right; angle between crosspiece axis and the shaft (А) is more or equal to the right; angle R — is an angle of shaft tilt of the sward hilt about the crosspiece from the side of a blade is less than А–90°; angle Z — is an angle of tilt of the sward hilt about the blade is 90°–D; angle S — is an angle of tilt of shaft about blade as sum of angles R and Z; angle N — is an angle of raise of the edge over the blade as sum of angles Z and n; chord is a segment between the edge and the blade near the crosspiece. Depending on the availability of tilt of a sward hilt, the weapon of the period discussed is divided into two groups in each of which two main types are determined. It is noted for the European nomads that two traditions of arranging crosspieces and two similar but absolutely different ways of blade weapon development existed however, at certain chronological stage they coexisted. Also the relation between the rank and status of the weapon’s owner and the sward hilt of his blade is determined. This allows the authors to speak of two parallel rank systems functioning and, consequently, to assume their belonging to different ethnic groups or to different state (tribal) unions. Besides the belt set, the sward hilt of a weapon determined the status of the 7th and the 8th c. nomad. The first group of blades is not related to the evolutionary line of sabre development. Sabre evolution starts from the fighting knife with a bend which was its prototype. Taking into account the wide vector of a «sward area», the authors consider the Khazars Kaganate of the last quarter of the 7th c. to be the sabre’s primary «motherland», and the wars conducted by this union for the heritage of Western Turks Kaganate lands to be the reason of the sabre’s spread. А.О. Сушко КЕРАМІЧНІ СВІТИЛЬНИКИ З КИЇВСЬКОГО ПОДОЛУ © А.О. СУШКО, 2012 Розмаїття керамічних олійних світильників давньоруської доби з Київського Подолу зведено до чотирьох основних ти­ пів з варіантами. К л ю ч о в і с л о в а: Давня Русь, Київський Поділ, світильник, типологія. З­поміж всіляких галузей виробництва одне з перших місць у давньоруських містах посідало виготовлення гончарних виробів. Керамічна продукція тут представлена широким асор­ тиментом, зокрема й освітлювальними при­ ладами. Різноманітні їх форми відомі на всій території Давньої Русі. Вони були важливим елементом побутового й господарського жит­ тя, надаючи йому певної комфортності. Ними користувалися не тільки ввечері, а й удень, оскільки природнє світло погано проникало через волокові вікна, тож приміщення будин­ ку більшу частину дня були темними. Загалом освітлювальні прилади можна по­ ділити на три групи: світильники, підсвічники, або свічники, та світці, що використовувалися для лучини. Тут піде мова про першу групу — світильники. Історія вивчення Вперше на цю категорію археологічного мате­ ріалу звернув увагу І. Хойновський, який, од­ нак, вважав такі вироби ритуальним посудом (Хойновский 1893, с. 57). Пізніше А.Д. Ертель висловив припущення, що то могли бути чарки або свічники (Эртель 1913, с. 13). У подальших дослідженнях, присвячених історії та культу­ ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 55 рі Київської Русі, такі вироби почали відно­ сити до освітлювальних приладів і називати світильниками. Про поширення керамічних світильників у Київській Русі писав М.М. Во­ ронін (Воронин 1948, с. 232), а Б.О. Рибаков, висвітлюючи продукцію давньоруських гон­ чарів, виділив два їх типи: світильники дво­ ярусні та «ліхтарі» закритого типу (Рыбаков 1948, с. 343). На цих типах наголошував також М.К. Каргер, і саме цей вчений започатку­ вав традицію називати двоярусні вироби сві­ тильниками «київського типу» (Каргер 1948, с. 450—451). Вагомий внесок у розробку цієї теми зробив П.П. Толочко, який ввів до на­ укового обігу значний масив знахідок, а в ро­ боті, присвяченій давньоруському гончарству, висвітлив морфологічні, стилістичні та техно­ логічні ознаки підсвічників і двоярусних сві­ тильників, показав принцип їх використання та вказав хронологічні межі побутування (То­ лочко, Гупало 1973; Толочко 1981, с. 292). Але спеціально керамічні освітлювальні прилади досліджували нечасто. Тут слід зга­ дати роботи Р.І. Виєзжева та Н.П. Петасюк, присвячені опису морфології окремих типів світильників (Выезжев 1961; Петасюк 1976). Спробу узагальнити всі наявні на той час ма­ теріали зробила Г.Г. Мезенцева. Щоправда, до­ слідниця до олійних світильників відносила лише екземпляри з глибокими блюдцями, вва­ жаючи пласкі непридатними для олії, тож ін­ терпретувала їх як свічники (Мезенцева 1973). Проте характерні сліди нагару що на глибоких, що на пласких блюдцях дозволяють стверджу­ вати, що останні теж були світильниками. Та­ кої ж думки дотримується і М.С. Сергєєва, яка в середині 1990­х рр. зробила першу спробу всебічного вивчення керамічних світильників і розглянула питання технології, зокрема методи конструювання та способи випалу їх, хроноло­ гії та зміни морфологічних ознак світильників у часі (Сергєєва 1994; 1995). Р.Л. Розенфельдт, узагальнюючи відомості про освітлювальні прилади Давньої Русі, показав основні моди­ фікації цих виробів, ареал поширення та мож­ ливі прототипи (Розенфельдт 1997). Загальна характеристика Найголовнішою та найяскравішою ознакою давньоруських світильників є їхня форма. Во­ на була зумовлена специфікою їхнього при­ значення. З огляду на практичність, виготов­ лення та техніку безпеки це мала бути негли­ бока посудина для олії та ґнота. У давньоруські часи у Києві побутувало кілька їх різновидів: світильники­мисочки, одноярусні та двоярусні люстрони та світильники закритого типу (Кар­ гер 1948, с. 418; Рыбаков 1948, с. 343; Толочко 1981, с. 292). Світильники­мисочки зазвичай мають пів­ сферичну або біконічну форму, в деяких є руч­ ка, що надавала зручності в користуванні. По­ бутували два різновиди таких світильників: з отворами на тулубі та без них (рис. 1, 1, 2). Обидва варіанти аналогічні за розмірами та формою, і різниця між ними полягала лише в наявності отворів. Вони розташовувалися в один, два чи навіть три ряди, але іноді маємо лише один чи два отвори. Як правило, їх роби­ ли по сирій глині, хоча часом просвердлювали на виробі після його випалу, на що звернув ува­ гу Р.Л. Розенфельдт (Розенфельдт 1997, с. 10). Зважаючи на форму цих світильників, яка схо­ жа на черпак, дослідники часто інтерпретують їх як столовий посуд, але наявність на багатьох із них нагару на вінцях уможливлює їх зв’язок з освітлювальними приладами. Одноярусні світильники мали високу коніч­ ну або циліндричну порожнисту ніжку з пів­ сферичним блюдцем, прикріпленим в її верх­ ній частині (рис. 1, 3, 4). Здебільшого вони стандартні, хоча є й певні варіації: приміром, світильники на порівняно невисокій конічній ніжці чи на високій та з невеликим піддоном в нижній частині ніжки (Сергєєва 1995, с. 125). Двоярусні світильники схожі на попередній тип, але мають два півсферичні блюдця: одне зверху, а друге приблизно на середині ніжки (рис. 1, 5). Найпопулярнішим був саме цей тип, що мав кілька модифікацій. Зокрема, нечислен­ ний варіант становлять двоярусні світильники з отвором в основі ніжки — під нижнім блюдцем. Схоже, він слугував для закріплення світильни­ ка на стіні чи на будь­якій іншій основі (рис. 1, 6). Ще один варіант двоярусних світильників представлений зразками, в яких верхнє блюдце мало вушко для підвішування. Відомо ще чи­ мало модифікацій двоярусних освітлювальних приладів, але вони представлені поодинокими зразками (Калюк, Сагайдак 1988, с. 41). Світильники закритого типу, так зв. ліхтарі, складаються з конічного порожнистого резер­ вуара, часто з випуклими боками, який мав два отвори (рис. 1, 7, 8). Більший отвір — трикут­ не чи овальне віконце — власне й слугував сві­ тильником і призначався для ґнота або свічки, невеликий — розміщений з протилежного боку резервуара — слугував для тяги повітря. Звер­ ху ліхтар мав півсферичне блюдце, що давало ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 56 Рис. 1. Київський Поділ, світильники: 1, 2 – тип І; 3, 4 – тип ІІ; 5, 6 – тип ІІІ; 7, 8 – тип IV змогу використовувати його і як звичайний од­ ноярусний люстрон (Гупало 1982, с. 76). Київські світильники виготовлені з місце­ вих світлопалених (каолінових і сірих) і чер­ вонопалених глин. Як правило, до глиняного тіста додавали пісок, шамот і жорству, остання домішка переважає. Дуже незначний відсоток виробів виготовлений з чистої глини або змі­ шаної кількох різновидів (Бобринский 1978, с. 35—47). Як і посуд загалом, світильники виробля­ ли на ножному гончарному крузі з машинно­ ручною технікою конструювання порожнисто­ го тіла (Гупало, Івакін, Сагайдак 1979, с. 39). Тіло посудини формували спірально­джгутовим на­ ліпом з використанням донно­ємкісної програ­ ми конструювання начину (Бобринский 1962, с. 44). Для них характерний також неповний начин, коли кожна функціональна частина ви­ робу формувалась окремо, а потім їх з’єднували між собою. Нюанси в послідовності формовки та поєднання складових впливали на певні від­ мінності основних форм (типів) світильників. Світильники­мисочки за технікою виготов­ лення аналогічні давньоруському посуду. Спо­ чатку формували денце, потім стінки та вінця посудини. За потреби виліплювали ручку та прикріплювали її до виробу. Одноярусні світильники формували так: спочатку конічну чи циліндричну порожнисту ніжку, потім — півсферичне блюдце, яке наса­ джували на ніжку. Що стосується світильни­ ків цього типу на високому піддоні, то, крім основних складових, в нижній частині ніжки, по її краях, доліплювалося ще одне невелич­ ке блюдце. Двоярусні світильники робили за такою само схемою. Різниця полягала лише в тому, що на середину конічної ніжки прикріп­ лювали ще одне півсферичне блюдце. Але по­ бутував також інший спосіб виготовлення та­ ких світильників, а саме, коли верхнє блюдце формували не окремо, а заразом з ніжкою — як її продовження. Цей спосіб характерний для двоярусних світильників пізнішого часу, коли інтенсивний розвиток ринку вимагав спро­ щення технології (Сергєєва 1995, с. 130). Світильники закритого типу (ліхтарі) також формували з окремих частин. Спочатку робили денце конічного резервуара, потім його стінки, в яких робили два різновеликі отвори. Окремо формували півсферичне блюдце, яке насаджу­ вали на резервуар. У разі потреби виготовляли також ручку, яку приліплювали до резервуара. Вказані способи виготовлення світильни­ ків добре прослідковуються за фрагментами. Трап ляється багато блюдець зі слідами по­ товщеного денця, яке робили для міцнішого сполучення з ніжкою та яке вказує, що його формували окремо та насаджували на ніжку, а також фрагменти ніжок з відламаними блюд­ цями (рис. 2, 5—8). Орнаментовані світильники досить скром­ но. Найхарактерніший декор — це ряд вдав­ лень, прокреслені лінії, хвилі, зиґзаґ чи, іноді, їх комбінації або рифлення поверхні. Значна частина виробів неорнаментована. Зрідка в Києві трапляються світильники, вкриті зеле­ ною або жовтою поливою, яку могли наноси­ ти двома способами — сухим і мокрим (Кра­ вець, Повод, Пудов 1960, с. 72). Сухий спосіб нанесення поливи полягає в тому, що вироби змащували дьогтем або олією та посипали су­ хим порошком поливи. Цей спосіб був еко­ номніший, оскільки потребував лише одного випалу. За мокрого способу шихту розводили водою до консистенції сметани та поливали нею виріб. У цьому разі випал провадили дві­ чі — до поливання та після, інакше полива виходила плямистою. Хоча нанесення поли­ ви мокрим способом було затратнішим, воно давало кращий декоративний ефект. Полив’яні світильники відомі також з ін­ ших міст — Переяслава, Білгорода, Турова, але теж у незначній кількості (Сергєєва 1995, с. 126). Імовірно, вони були дорожчими та ними користувалася невелика частина за­ можних мешканців. Випалювали світильники в побутових пе­ чах і спеціальних горнах (Гупало, Ивакин 1980, с. 210). Ознакою випалу в печі є неповна та не­ рівномірна пропеченість виробів, плямиста поверхня на світильниках без слідів викорис­ тання. Світильники, випалені в гончарному горні, якісніші, мають добре пропечені щільні стінки, забарвлення поверхні та зламу харак­ ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 57 Рис. 2. Київський Поділ, світильники: 1, 2 – тип ІІ; 3, 4 – тип ІV; 5, 6 – фрагмен­ ти ніжок світильників; 7, 8 – фрагменти блюдець світильників; 9, 10 – тип І (за: Оногда 2011) терні для відновлювального середовища. Цей метод домінував (Бобринский 1962а, с. 45). Що стосується походження світильни­ ків, то, найвірогідніше, світильники­мисочки сформувалися на місцевому ґрунті, про що свідчить їх раннє та значне поширення на всій території Русі, а також розмаїття локаль­ них варіантів. Крім того, їхніми прототипами можуть бути мисочки з отворами на тулубі, відомі у волинцевських старожитностях. Од­ ноярусні, двоярусні та світильники закрито­ го типу на території Київської Русі не мають прототипів серед кераміки ранішого часу. Че­ рез це більшість дослідників схиляється до думки, що вони виникли внаслідок візантій­ ського впливу. Подіб ні різновиди побутува­ ли на території Північного Причорномор’я від доби античності, а час появи світильників пізніших зразків характеризується різнома­ нітними контактами з Візантією. Відтак, при­ чорноморські освітлювальні прилади дали лише поштовх для місцевого виробництва цієї категорії речей. Цим можна пояснити те, що на території Русі не знайдені копії візантій­ ських світильників. Давньоруські вироби ма­ ють своє рідну форму та декор (Ро зенфельдт 1997, с. 11; Сергєєва 1994, с. 90). Розглянемо детальніше знахідки з Київ­ ського Подолу. Якісна та кількісна характеристика світильників Добірка знахідок з Київського Подолу ста­ новить 560 цілих і фрагментованих кераміч­ них світильників, виявлених під час розкопок упродовж 60­и років (1950—2010 рр.). Вони зберігаються у фондах ІА НАНУ, Подільської археологічної постійнодіючої експедиції ІА НАНУ та музею Києва. Тип І­1 — світильники­мисочки з отворами на тулубі (35 цілих і фрагментованих зразків). Тулуб півсферичний або біконічний, іноді з руч­ кою. Характерна ознака — наявність отворів діа метром 0,4—0,7 см, розташованих в один— три ряди, іноді їх було лише декілька. Такі сві­ тильники невеликі. Висота їх 6,0—7,0 см, діа­ метр вінець 8,0—12,0 см, денця — 6,0—7,0 см. Здебільшого вони виготовлені з білої глини (80 %), рідше — червоної (20 %) з домішкою ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 58 Рис. 3. Київський Поділ, уламки світильників типу ІІІ (за: Оногда 2011) жорстви (30 %), шамоту (60 %) чи кварцевого річкового піску (10 %). Найхарактерніший де­ кор — ряд вдавлень або прокреслені горизон­ тальні лінії та хвилі, що іноді комбінуються. Ви­ палювали їх і в звичайних побутових печах — у цьому випадку випал нерівномірний (45 %), і в гончарних горнах, що давало гарний випал (55 %). Такі вироби переважають у комплексах кінця Х — початку ХІ ст. (рис. 1, 2). Тип І­2 — світильники­мисочки без отворів на тулубі (57 цілих і фрагментованих зразків). За розмірами, формою, орнаментацією, схемою виготовлення та часом побутування аналогіч­ ні попередньому варіанту. Основна відмінність полягає у відсутності отворів на тулубі, а також певних технологічних нюансах. По­перше, дещо різниться співвідношення виробів за ви­ користанням певної глини: з білої виготовлено 84 %, з червоної — 16 %. По­друге, тут значно менше виробів з домішкою жорстви — 13 % і, відповідно, більше з шамотом — 81 %, домішка кварцевого річкового піску зафіксована в 6 % виробів. По­третє, більшість світильників цьо­ го зразка (84 %) були випалені в спеціалізова­ них горнах (рис. 1, 1; 2, 9, 10). Констатуючи певні розбіжності в технології виготовлення світильників двох варіантів ти­ пу І, слід зазначити, що популярнішими були зразки типу І­2, на що вказує не тільки їхня кількісна перевага, а й, головно, випал у спеці­ алізованих горнах. Останнє можна інтерпрету­ вати як масове виробництво. Тип ІІ — одноярусні світильники (57 цілих і фрагментованих зразків). В основному їх ро­ били за єдиним стандартом. Загальна висота 10,0—11,0 см, ніжка конічна, іноді циліндрич­ на заввишки та в діаметрі внизу 6,0—7,0 см. Мілке півсферичне блюдце з діаметром вінець 11,0—12,0 см насаджене на ніжку. Вони виго­ товлені з білої глини (61 %), рідше — червоної (39 %), з домішками жорстви (83 %), шамоту (15 %) чи кварцевого річкового піску (2 %). В таких світильниках орнаментована лише ніж­ ка. Найпоширеніший декор — прокреслені лі­ нії, що охоплюють повністю ніжку чи її части­ ну. Зрідка трапляються світильники, орнамен­ товані хвилястою лінією. Такі вироби зазвичай випалені в спеціалізованих гончарних печах (95,9 %). Подібні світильники переважають в комплексах другої половини ХІ ст. Тут вирізняються такі модифікації. Тип ІІ­1 — одноярусні світильники на не­ високій ніжці — 37 цілих та фрагментованих зразків. Цьому підтипу притаманна цилін­ дрична порожниста ніжка заввишки до 5,0 см та діаметром 6,0—7,0 см і півсферичне блюдце діаметром 11,0—14,0 см. Здебільшого вони ви­ готовлені з білої глини (75,0 %), рідше — чер­ воної (25,0 %), з домішкою жорстви (61,5 %), шамоту (36,5 %) чи кварцевого річкового піску (2,0 %). Зазвичай такі світильники не орнамен­ товані, лише зрідка вони оздоблені прокресле­ ними горизонтальними лініями. Вони гарно випалені (95,0 %), і переважають у комплексах другої половини ХІ ст. (рис. 1, 4). Тип ІІ­2 — одноярусні світильники на висо­ кій ніжці (28 цілих і фрагментованих зразків). Ніжка висока конічна порожниста заввишки до 12,0 см з неглибоким піддоном діаметром 6,0—10,0 см та півсферичним блюдцем діаме­ тром 11,0—12,0 см. Виготовлені так само та за­ звичай з білої глини (99 %) з домішкою жор­ ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 59 стви (64 %), шамоту (29 %) чи, зрідка, квар­ цевого річкового піску (7,0 %). Як правило, світильники не орнаментовані. В гончарних печах випалено 49,0 % виробів, у звичайних побутових — 51,0 %. Такі трапляються в комп­ лексах ХІІ—ХІІІ ст. (рис. 1, 3; 2, 1). Загалом технологія виробництва всіх різно­ видів одноярусних світильників подібна, про що свідчить: використання переважно білої глини, жортсви як домішки та випалювання більшості виробів у гончарних печах. Проте спостеріга­ ються певні зміни у формі, що відбивається на їх функціональних якостях. Можливо, одно ярусні світильники на маленькій ніжці з’явилися пер­ шими, але через низьку ніжку вони освітлювали незначну площу приміщення, тож для покра­ щення їхньої дії було збільшено її висоту. Що стосується типу ІІ­2, то його поява, найвірогід­ ніше, пов’язана зі спробами покращити техні­ ку безпеки. Завдяки появі піддону гаряча олія або перегорілий ґніт потрапляли на нього, чим зменшувалася вірогідність загорання. Ці мір­ кування підтверджуються хронологічно — цей різновид з’явився лише у ХІІ ст. Тип ІІІ — двоярусні світильники (142 цілі та фрагментовані зразки), або так зв. київського типу. Вони мають конічну, зрідка циліндрич­ ну, порожнисту ніжку заввишки 8,0—10,0 см та з діаметром 7,0—9,0 см і два мілкі півсфе­ ричні блюдця: діаметр верхнього 9,0—12,0 см, нижнього — 10,0—13,0 см, відстань між ними 2,0—2,5 см, хоча трапляється й значно біль­ ша: 3,0—5,0 см. Загальна висота світильників 10,0—13,0 см. Вони виготовлені з білої глини (72 %), рідше — червоної (28 %) з домішкою жорстви (55 %), шамоту (40 %) чи кварцевого річкового піску (5 %). Двоярусні світильники зазвичай неорнаментовані, зрідка трапляється простий декор — прокреслена лінія. Вони най­ частіше випалені в гончарних горнах (82 %). Кількісно такі переважають у комплексах ХІ— ХІІІ ст. (рис. 1, 5; 3). З­поміж них розрізняємо такі різновиди. Тип ІІІ­1 — двоярусні світильники з отво­ ром під нижнім блюдцем (27 цілих і фрагмен­ тованих зразків). Діаметр отвору 0,4—0,7 см. Окрім наявності отвору, такі світильники де­ монструють інше співвідношення за рецепту­ рою та випалом на тлі подібних виробів: з білої глини виготовлено 47,0 %, з червоної — 53,0 %, себто приблизно порівну. Жорства зафіксова­ на в 19,0 % виробів, шамот — у 81,0 %. Їх випа­ лювали в звичайних побутових печах (32,0 %), але частіше — в горнах (68,0 %). Трапляються в комплексах ХІ—ХІІІ ст. (рис. 1, 6). Тип ІІІ­2 — двоярусні світильники з вушком для підвішування (9 цілих і фрагментованих зразків). Цей варіант за розмірами, формою, технологією виготовлення та часом побутуван­ ня повністю збігається з попереднім. Основна різниця між ними полягає в наявності вушка, прикріпленого до верхнього блюдця. З білої глини виготовлено 68,0 % виробів, з черво­ ної — 32,0 %. Шамот як домішка зафіксова­ ний у 36,0 % виробів, жорства — в 60,0 %, 4,0 % мають кварцевий річковий пісок. У звичайних побутових печах було випалено 37,0 % сві­ тильників, у спеціальних гончарних горнах — 63,0 %. Важко пояснити, що приховується за пев­ ними технологічними характеристиками різ­ новидів цього типу світильників, як, примі­ ром, суттєве переважання домішки шамоту в типі ІІІ­1. Та загалом на тлі одноярусних сві­ тильників двоярусні були досконалішими, що й забезпечило їхню популярність, починаючи від ХІ ст., і вже від ХІІ ст. вони становили тре­ тину від усіх освітлювальних приладів. Тип IV — світильники закритого типу (153 цілі та фрагментовані зразки). Такі світильники складаються з конічного резервуара заввишки 10,0—18,0 см, іноді з ручкою, денце в діаметрі 9,0—12,0 см. У стінках резервуара є два отвори: більший, власне освітлювальний, овальної чи підтрикутної форми діаметром 2,0 до 4,0 см, та менший, що забезпечував тягу, діаметром 0,5— 0,6 см. Над резервуаром прикріплено мілке півсферичне блюдце діаметром 10,0—12,0 см. Такі світильники виготовлені з білої глини (87,5 %), рідше — з червоної (12,5 %) з доміш­ кою жорстви (70 %), шамоту (27%) чи кварце­ вого річкового піску (3 %) та здебільшого ви­ палені в гончарних горнах (88,0 %). Найхарак­ терніший орнамент — прокреслені лінії, що вкривають виріб повністю або частково. Зрідка вони комбінуються з хвилястою лінією, зиґза­ ґом і вдавленями. Рідше трапляється суто хви­ лястий орнамент, а також екземпляри з риф­ леною поверхнею. Деякі світильники мали на денці клеймо. Вони переважають в комплексах ХІ—ХІІ ст. (рис. 1, 7, 8; 2, 3, 4). Світильники продукували виключно в міс­ тах. У комплексах Київського Подолу вони становлять 1—3 % від загальної кількості кера­ мічних виробів. Отже, ними користувалися в кожній оселі, чому сприяли простота виготов­ лення, а, відтак, і дешевизна. Широке їх вико­ ристання вимагало значної кількості олії, яка, можна думати, була доступна, себто, порівня­ но недорога. Дешевою могла бути лише місце­ ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 60 Рис. 4. Інтер’єр давньоруського житла (реконструкція О.Г. Левченка) ва олія, можливо, лляна або конопляна, про що свідчать етнографічні дані (Петров 2008). У цілому впродовж давньоруського часу побу­ тували всі чотири типи світильників з їхніми варі­ антами. Але за ранішої пори (кінець Х — початок ХІ ст.) то був переважно тип І — себто найпро­ стіші за формою світильники­мисочки з ручкою чи без неї двох варіантів: з отворами на тулубі та, частіше, без них. Здебільшого їх виготовляли зі світлопалених глин, додаючи переважно шамот, та випалювали і в побутових печах, і в гончарних, хоча перважно в других, що особливо стосуєть­ ся типу І­2. Схоже, вони виникли на місцевому ґрунті — через пристосування для світильників зразків посуду у вигляді черпака. Десь від другої половини ХІ ст. набули попу­ лярності типи ІІ—ІV — не тільки досконаліші, а спеціальної форми, яку не можна сплутати з іншими зразками посуду. Типи ІІ та ІІІ — од­ ноярусні та двоярусні люстрони — здебільшо­ го, як і інші типи, виготовлені зі світлопале­ них глин, але, головно, з домішкою жорстви. Відхилення від цієї тенденції демонструє тип ІІІ­1, де різко переважає домішка шамоту. Ви­ палювали їх зазвичай у гончарних горнах, хоча зразки типу ІІ­3 — доволі часто і в побутових печах. Завдяки появі таких форм змінилася якість освітлення: ніжка підносила блюдце з вогником і розширювала освітлюваний про­ стір, що в двоярусних люстронах посилюва­ лося двома блюдцями, та додавала зручності в користуванні — убезпечувала від опіків. Найдосконалішим з­поміж світильників є тип ІV, що поєднував функції світильника та ліхтаря. Для того його пустотілу ніжку допо­ внили денцем та двома віконцями: одне власне освітлювало, інше оберігало світло від згасання через протяг чи вітер. Відтак, їх могли викорис­ товувати не так заради освітлення приміщення, а, головно, для пересування в садибі — до хліва, комори, а також як дорожні ліхтарі. Конструк­ ція резервуару обумовлювала цілеспрямовану подачу світла, що дозволяло використовувати їх і як нічники для догляду за дітьми та хворими. Водночас через наявність зверху блюдця ліх­ тар міг слугувати й одноярусним світильником. Більшість світильників закритого типу виготов­ лені також зі світлопалених глин за переважан­ ня домішки жорстви та гарно випалені (рис. 1, 7, 8). Можливий варіант їхнього розміщення в інтер’єрі житла подано на рис. 4. Виготовлення світильників у містах Давньої Русі, не зважаючи на зростання інтересу місь­ кого населення до свічок і підсвічників, закла­ ло перспективи для подальшого розвитку тра­ диції виробництва керамічних освітлювальних пристроїв в Україні, яка зберігалася до початку ХХ ст. Бобринский А.А. Древнерусский гончарный круг // СА. — 1962. — № 3. — С. 33—52. Бобринский А.А. К изучению техники древнерусского гончарства // Вестник МГУ. — Серия ІХ. История. — 1962а. — № 2. — С. 42—50. Бобринский А.А. Гончарство Восточной Европы. — М., 1978. Бобринский А.А. Гончарные мастерские и горны Восточной Европы. — М., 1991. Воронин Н.Н. Жилище // Истрия культуры Древней Руси. — М., 1948. — С. 225—232. Выезжев Р.И. Новые типы древнерусских светильников // КСИА АН УССР. — 1961. — 11. — С. 89—90. Гупало К.Н. Подол в Древнем Киеве. — К., 1982. Гупало К.Н., Ивакин Г.Ю. О ремесленном производстве на Киевском Подоле // СА. — 1980. — № 2. — С. 203—219. Гупало К.Н., Івакін Г.Ю., Сагайдак М.А. Дослідження Київського Подолу (1974—1975 рр.) // Археологія Києва. — К., 1979. — С. 38—62. Эртель А.Д. Отчет о наблюдении за земляными работами в районе старокиевского участка в 1912 году и о найденных при этом предметах. — К., 1913. Калюк О.П., Сагайдак М.А. Склад керамічної продукції ХІІ ст. з київського Подолу // Археологія. — 1988. — 61. — С. 36—46. Каргер М.К. Древний Киев. — М., 1948. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 61 Кравець І.М., Повод К.М., Пудов Ю.П. Кераміка центральної Київщини // НТЕ. — 1960. — № 1. — С. 70— 75. Мезенцева Г.Г. Давньоруські керамічні світильники та свічники // Археологія. — 1973. — 10. — С. 72—77. Оногда О.В. Середньовічні керамічні матеріали з розкопок комплексу по вул. Верхній Вал, 10­а у Києві (2011 р.) // Сагайдак М.А., Пефтіць Д.М., Івакін В.Г. Звіт про рятівні археологічні дослідження Центру археології Києва ІА НАН України за адресою вул. Верхній Вал, 10а у Подільському районі м. Києва у 2011 р. — НА ІА НАНУ, 2011. Петасюк Н.П. Свічники з Софіївського собору в Києві // Археологічні дослідження стародавнього Киева. — К., 1976. — С. 175—178. Петров В.А. О лампадном масле // Церковный журнал. — 2008. — № 2. — С. 43—45. Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. — М., 1948. Розенфельдт Р.Л. Осветительные приборы // Древняя Русь. Быт и Культура. — М., 1997. — С. 10—12. Сергєєва М.С. Керамічні світильники та свічники XI—VIII століття із Київщини // Українське гончарство. — 1994. — № 2. — С. 78—95. Сергєєва М.С. Керамічні світильники Києва // Археологія. — 1995. — № 3. — С. 123—130. Толочко П.П. Гончарное ремесло // Новое в археологи Києва. — К., 1981. — С. 284—301. Толочко П., Гупало К. Дослідження старокиївського Подолу // ПУ. — 1973. — № 1. — С. 36—39. Хойновский И. Раскопки великокняжеского двора древнего Киева, проведенные весной 1882 г. — К., 1893. Надійшла 18.10.2012 А.А. Сушко КЕРАМИЧЕСКИЕ СВЕТИЛЬНИКИ С КИЕВСКОГО ПОДОЛА Светильники занимают весомое место среди керамических изделий городских гончаров Древней Руси. Хотя эти изделия привлекали внимание исследователей, но лишь небольшая их часть введена в научный оборот, что пре­ пятствует разработке их детальной типологии, а также изучению технологических особенностей и отражается также на хронологии определенных видов этого материала. На территории Киевского Подола светильники во многих комплексах составляют 1—3 %. Изучение коллек­ ции керамических осветительных приборов, которые хранятся в фондах ИА НАНУ, Подольской экспедиции ИА НАНУ и фондах музея Киева (560 целых и фрагментированных экземпляров) показало, что в течение Х—ХІІІ вв. бытовали четыре основные типы с некоторыми вариациями. Тип І — обычная мисочка полусферической или биконической формы, иногда с ручкой­петелькой — пред­ ставлен двумя вариантами: с отверстиями на тулове и без них. Характерный декор — ряд углублений или про­ черченная линия и волны, иногда в комбинации. На территории Киева этот тип появился одним из первых и датируется концом Х — началом ХІ вв. Тип ІІ — одноярусные светильники — состоят из конической полой ножки и полусферического блюдца сверху. Среди них выделяют светильники на относительно невысокой ножке, а также на высокой. Орнамент, как правило, наносили на ножку. В основном, это прочерченные линии, огибающие ее полностью или частично. Этот тип относится ко второй половине ХІ—ХІІІ вв. Тип ІІІ — двухярусные светильники, которые имеют также название «светильники киевского типа». Отличи­ тельной чертой этого типа является второе блюдце на средине ножки. Как правило, такие изделия не орнамен­ тированы. Среди находок второй половины ХІІ — первой половины ХІІІ вв. они составляют треть от всех таких изделий. Тип IV — светильники закрытого типа, так наз. «фонари». Вместо ножки они имеют конический резервуар с большим окошком для фитиля или свечки, а также маленьким (с противоположной стороны) для тяги воздуха. Сверху они увенчаны полусферическим блюдцем. Орнаментированы линиями, волнами, зигзагами, иногда име­ ют рифленую поверхность. Закрытые светильники преобладают в комплексах ХІ — начала ХІІ вв. Не смотря на постепенный рост интереса горожан к использованию свечей и подсвечников, керамические све­ тильники на масле продолжали бытовать до начала ХХ в., чему способствовала их дешевизна, как и, видимо, масла. A.O. Sushko CERAMIC LAMPS FROM KYIV PODIL Lamps occupy a significant place among the ceramic wares made by the city potters of Ancient Rus. Despite the fact that these items drew the researchers’ attention, only little part of them was presented to the scientific circulation. This fact hampers the development of their detailed typology and the study of technological peculiarities, and also impacts the chronology of certain types of this material. ISSN 0235-3490. Археологія, 2012, № 4 62 Lamps form 1—3 % in many assemblages from the Kyiv Podil territory. Study of ceramic lighters collection kept in funds of the IA NASU, Podil Expedition of the IA NASU and funds of the Museum of Kyiv (560 intact and fragmented examples) showed that four main types with certain variants were used during the period from the 10th to the 13th c. Type I including ordinary spherical or conic bowls sometimes with a handle­loop is presented by two variants: with and without holes on the body. Peculiar is decoration made of a row of depressions or an incised line and waves, and sometimes their combinations. This type was one of the first which appeared on the territory of Kyiv and is dated by the end of the 10th c. and the beginning of the 11th c. Type II includes one­level lamps which consist of cone hollow stem and semispherical saucer on the top. Among them lamps on comparatively low and also on a high stem are singled out. Usually the stem was ornamented. The ornament included mainly lines incised around the stem. This type is referred to the period from the second half of the 11th c. to the 13th c. Type III presents the two­level lamps also called «Kyiv type lamps». The distinctive feature of this type is the second saucer on the middle of the stem. Usually such items are not ornamented. Among the finds of the second half of the 12th c. and the first half of the 13th c. they form one third of all such products. Type IV includes the lamps of closed type, so called «lanterns». There is a large reservoir instead of a stem, with a big window for a wick or a candle and also a small window (on the opposite side) for air draught. The semispherical saucer is placed on the top of such lamps. They are ornamented with lines, waves, zigzags, sometimes their surface is corrugated. Closed form lamps prevail in the complexes of the 11th c. and the beginning of the 12th c. Despite the gradual increase of city­dwellers’ interest to the usage of candles and candlesticks, ceramic oil lamps continued to be used up to the beginning of the 20th c. which was favoured by the cheapness of lamps and probably by the usage of oils. В історичній науці приділяється чимало уваги дослідженню різних видів озброєння та вій­ ськового спорядження, численні рештки яких походять з давніх пам’яток і є одним із показ­ ників культурного рівня розвитку населення конкретного регіону. Особливо це важливо для епох і земель, про які вціліло мало пові­ домлень у писемних джерелах. Вивчаючи ма­ теріальні свідчення, можна скласти уяву про військову справу, а також розвиток метало­ обробного ремесла, торгівельні зв’язки та рі­ вень життя давньоруського населення. Тут піде мова про територію між Верхнім Сіретом і Се­ реднім Дністром, себто Північну Буковину та Північну Бесарабію. Відомо, що в давньоруському війську від Х ст. важливу роль почала відігравати кіннота. Численні знахідки предметів спорядження бо­ йового коня та вершника на пам’ятках регіо­ ну вказують на наявність кінних підрозділів у складі гарнізонів місцевих князівських фор­ тець, міст і феодальних замків. Важливим видом захисного обладунку для ратника була кольчуга. Через гнучкість і міц­ ність вона надійно прикривала та захищала во­ їна. Кольчуга неодноразово згадується в літо­ писах. Приміром, у 1159 р. Ростислав Глібович, коли поїхав на зустріч з половчанами, «он же еха к ним изволочивъся въ броне подъ порты и не смеша на нь дьрзнути»; у 1151 р. під час сутички русів з половцями біля Дніпра останні були «на конех за щиты и с копьи и въ броняхъ якоже бити­ ся» (Ипатьевская летопись 2001, стб. 425, 945). На півдні Русі такий обладунок користувався значним попитом. У ХІ—ХІІ ст. з’явився навіть спеціальний термін «бранистарец», яким нази­© І.П. ВОЗНИЙ, А.В. ФЕДОРУК, 2012 І.П. Возний, А.В. Федорук ВІЙСЬКОВИЙ ОБЛАДУНОК І СПОРЯДЖЕННЯ ВЕРШНИКА Х—ХІV ст. НА ТЕРИТОРІЇ МІЖ ВЕРХНІМ СІРЕТОМ І СЕРЕДНІМ ДНІСТРОМ Військова справа місцевого населення розвивалася в руслі загальної еволюції воєнного мистецтва Східної Європи, хоча їй притаманна і певна локальна своєрідність. К л ю ч о в і с л о в а: Північна Буковина, Північна Бесарабія, Х—ХІV ст., кольчуга, «броні дощаті», щит, павеза, шолом, стремено, шпора.

Similar Items