Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ»
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7021 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ» / К.О. Бережко // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 162. — С. 102-104. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-7021 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-70212010-03-23T12:02:27Z Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ» Бережко, К.О. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 2009 Article Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ» / К.О. Бережко // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 162. — С. 102-104. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7021 261.7 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Бережко, К.О. Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ» |
| format |
Article |
| author |
Бережко, К.О. |
| author_facet |
Бережко, К.О. |
| author_sort |
Бережко, К.О. |
| title |
Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ» |
| title_short |
Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ» |
| title_full |
Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ» |
| title_fullStr |
Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ» |
| title_full_unstemmed |
Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ» |
| title_sort |
масові релігійні репресії в україні: операція «північ» |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7021 |
| citation_txt |
Масові релігійні репресії в Україні: операція «Північ» / К.О. Бережко // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 162. — С. 102-104. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT berežkoko masovírelígíjnírepresíívukraíníoperacíâpívníč |
| first_indexed |
2025-07-02T09:49:40Z |
| last_indexed |
2025-07-02T09:49:40Z |
| _version_ |
1836528205149765632 |
| fulltext |
Бережко К.О.
МАСОВІ РЕЛІГІЙНІ РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ. ОПЕРАЦІЯ «СЕВЕР»
102
Бережко К.О. УДК 261.7
МАСОВІ РЕЛІГІЙНІ РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ: ОПЕРАЦІЯ «ПІВНІЧ»
Сьогодні досить часто в історичній науці згадуються репресії, що зазнав український та татарський на-
род в часи радянської держави. Цій темі присвячено немало досліджень та проектів (наприклад, науково-
документальна серія книг «Реабілітовані історією») [1]. Досить багато публікацій як наукового, так і не на-
укового характеру присвячено і релігійним репресіям в той час [2]. Також переважна більшість наукових
робіт з історії релігії в радянський час присвячено таким традиційним релігіям, як православя, католицизм
та греко-католицизм. Однак історичній науці майже нічого не відомо про церковно-державні відносини ма-
лочисельних конфесій, які також були переслідувані в різні періоди радянської влади. Зокрема, хотілось би
приділити увагу Свідкам Єгови. В сучасній українській науці цій конфесії присвячено досить мало дослі-
джень і ще менше їхній долі в СРСР. Нам відомо лише два дослідження присвячених репресіям Свідків
Єгови радянською владою. Це такі монографії, як О. Голько «Свідки Єгови – сибірський маршрут» [4] та К.
Бережко «Історія Свідків Єгови на Житомирщині». Окрім цього, певну інформацію можна почерпнути в рі-
зноманітних посібниках з релігієзнавства (наприклад: П.Л. Яроцький Релігієзнавство [5]). Саме тому вини-
кла потреба розказати більше про історію переслідування громади, зокрема про план виселення віруючих із
західних регіонів СРСР в Сибір, що отримав кодову назву «Север». Це одна із небагатьох операцій, що так
явно показувала антирелігійну політику радянської влади щодо релігійних меншин.
Згідно «ЗАПИСКИ МГБ СССР» (16.02.1951) И. Сталіну внутрішні силові органи повідомляли: «в тече-
ние 1947-1950 годов было вскрыто и ликвидировано несколько антисоветских организаций и групп нелега-
льной секты иеговистов, проводивших активную вражескую работу в западных областях Украины». В цьо-
му документі також повідомлялось, що за цей час було заарештовано 1048 активних членів громади і вияв-
лено 5 підпільних друкарень. З огляду на це в документі зазначається: «однако оставшиеся на свободе сек-
танты-нелегалы продолжают вести активную антисоветскую работу и вновь предпринимают меры к укреп-
лению секты. [….] В целях пресечения дальнейшей антисоветской деятельности иеговистского подполья,
МГБ СССР считает необходимым, наряду с арестом руководящих участников иеговистской секты, высе-
лить из пределов Украины, Белоруссии, Молдавии, Латвии, Литвы и Эстонии выявленных иеговистов с се-
мьями в Иркутскую и Томскую области» [6]. Документ підписаний міністром МДБ Абакумовим.
Саме так була організована операція «Север», за якою зі згаданих територій СРСР було виселено 8576
чоловік (3048 сімей). З України депортовано найбільшу кількість людей – 6140 чоловік. Свідки Єгови у За-
карпатті в 1951 році теж підлягали виселенню, так само, як у інших частинах України. З цією метою навіть
підготували пусті вантажні вагони. Але з невідомої причини це виселення не відбулося. Закарпаття стало
важливою операційною базою, де в підпіллі друкували релігійну літературу для цілого Радянського Союзу.
Незважаючи на державну політику репресій, Свідки Єгови у Закарпатті знайшли шляхи для контакту з ви-
селеними співіруючими у 54 таборах ГУЛАГу і навіть підтримували їх матеріально. Щодо розселення цієї
групи людей, то за даними на 1 січня 1957 р. «єговісти» (6393 чоловік) були розселені в Іркутській області -
4336 чоловік, в Омській області – 1621 чоловік, у Красноярськом краї – 410 чоловік [11]. Крім понад 6 100
Свідків Єгови із західної України, до Сибіру виселили багато Свідків з Молдавії, західної Білорусії, Латвії,
Литви та Естонії. Загалом з шести республік це виселення захопило приблизно 9500 осіб; причому україн-
ські Свідки Єгови становили найбільшу частку цієї кількості – майже 65%. Вони всі могли уникнути депор-
тації, підписавши листа, де було сказано, що вони відмовляються мати будь-що спільне з релігійним това-
риством.
Усіх ціх людей повинні були виселити в Сибір довічно. Однак існують і інші версії. В своїй книзі «Сві-
дки Єгови – сибірський маршрут» Олег Голько стверджує, що Свідків Єгови повинні були втомити в річках
Іртиш та Обі, як це інколи робили з «ворогами комуністичного устрою», затоплюючі баржі [4, с.26]. Однак
достовірних відомостей про цей факт не знайденно.
Про умови виселення та життя в спецпоселеннях повідомляють як архівні документи, так і спогади
очевидців. Так, в «ПОСТАНОВЛЕНИЕ СОВЕТА МИНИСТРОВ СССР О ВЫСЕЛЕНИИ АКТИВНЫХ
УЧАСТНИКОВ АНТИСОВЕТСКОЙ НЕЛЕГАЛЬНОЙ СЕКТЫ ИЕГОВИСТОВ И ЧЛЕНОВ ИХ СЕМЕЙ»
(02.1951) вказано: «разрешить выселяемым брать с собой лично им принадлежащие ценности, домашние
вещи (одежду, посуду, мелкий сельскохозяйственный и ремесленный инвентарь) и запас продовольствия на
каждую семью общим весом до 1500 килограммов. Все остальное имущество конфисковать и передать
представителям местных органов власти» [7-10]. Однак практика показала інше. Порівняйте зміст документ
зі спогадами одного із Свідків Єгови – Шобе Сергія Костянтиновича (1934 року народження):
«Я добре пам'ятаю той день. Рано ранком, приблизно о 5 годині, під'їхали вантажівки із солдатами.
Старший офіцер повідомив, що нам необхідно швидко зібрати свої речі, тому що нас відвезуть у віддалені
райони Росії. Нам ніхто не сказав, куди точно нас відвезуть і що нас чекає на новому місці….Нам дозволи-
ли взяти із собою тільки 1,5 тонни речей на родину. Коли за нами під'їхала вантажівка, виявилося, що він
розрахований на 4 родини і може вмістити тільки близько 3 тонн вантажу. Нас разом з речами посадили в
цю вантажівку. Пам'ятаю, що у кузові усього було близько 12-13 чоловік і самі необхідні речі. Усе наше
майно (господарство, будинок, земля і залишені речі) було конфісковано. До цього дня ми так і не змогли
повернути наше майно». Такі повідомлення не були рідкістю [12, с.19].
Також, нерідко при виселенні відбувалося пограбування. У своїй книзі „Свідки Єгови – сибірський ма-
ршрут” О. Голько зазначає: „Під час вивезення все залежало від офіцерів НКВС. Якщо вони при обшуку в
помешканні Свідка Єгови виявляли якісь цінні речі (годинники, золоті обручки, сережки, гроші), то трохи
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
103
„добріли", оскільки ці конфісковані речі вже належали їм (при цьому офіцери примушували солдат вивер-
тати кишені, відбирали у них награбоване). У такому випадку офіцери не забороняли брати трохи більше
30-ти кілограмів речей на особу”[4, с.23].
Сама виселка була організована на рівні військового заходу. Так, у відповідності з вказівками Міністер-
ства національної безпеки («ПЛАН МЕРОПРИЯТИЙ ПО ВЫСЕЛЕНИЮ АКТИВНЫХ УЧАСТНИКОВ
АНТИСОВЕТСКОЙ СЕКТЫ ИЕГОВИСТОВ», 24.03.1951) були вирішено:
1. Сформувати особливі оперативні групи, що відповідають за виселення 2 сімей Свідків Єгови у складі
«начальника оперативной группы, трех солдат и двух активистов – представителей районного исполните-
льного комитета Совета депутатов трудящихся».
2. Складався спеціальний план за яким передбачалося «организацию опергрупп, место концентрации
оперсостава, войск и автотранспорта; место проведения инструктажа оперсостава и актива».
3. Також передбачався і певний рівень конспірації. В документі про це згадується так: «Для обеспече-
ния бесперебойности связи и конспирации проводимых мероприятий на узлах связи обеспечить дежурство
офицерского состава и связистов войск МГБ».
4. Певні заходи проводились і на кордоні. Було передбачено «усилить охрану границы на участках … и
провести необходимые мероприятия по линии погранохраны, способствующие задержанию в погранполосе
лиц, которые попытаются скрыться от выселения» [7-10].
При цьому виселення можна було уникнути лише за однієї умови – повного відречення від віри, на що
згодилися лише одиниці. А умови виселення, за словами очевидців, були жахливими. Хоча щодо умов ви-
селення, в документі було зазначено ось що: „Обязать Министерство путей сообщений (т. Бещева) выде-
лить по заявке Министерства внутренних дел СССР необходимое количество железнодорожных вагонов,
оборудованных для людских перевозок (курсив автора – Б.К.) в зимних условиях и обеспечить продвиже-
ние эшелонов с выселяемыми к месту назначения на правах воинских ....выделить Министерству внутрен-
них дел СССР средства на оплату расходов по питанию и медицинскому обслуживанию выселяемых в пути
их следования”. Але як розказують самі виселенці, все було по-іншому. „У вагоні був коров'ячий гній, –
згадють жінки, - мабуть, везли кудись худобу, коли прийшов терміновий наказ знайти вагони. Тоді корів
вивели на волю, а до тих брудних вагонів загнали людей. Конвоїри до вагонів не заходили, зважаючи на за-
пах, а ми, жінки, вичищали звідти весь бруд, вигрібали голими руками. Не було ні краплі води, щоб помити
стіни і підлогу. В кутку вагона залишилося трохи соломи, то ми її заховали від конвоїрів, щоб наші діти ма-
ли на чому спати, її залишили для підстилки коровам у вагоні, а Свідкам Єгови „матраци" були забороне-
ні”[4, с. 28-33].
На новому місці, в Сибіру, слід було починати все заново – будувати домівки, заводити господарство,
організовувати збори. Однак, як розказує Віра Чибізова (м. Ямпіль, Вінницька область), яка була виселена з
Молдови разом з батьками в 14-річному віці, було навіть так, коли „брати ділилися хлібом з місцевим насе-
ленням під час голоду”[3, с. 40]. Досить багато чого робили Свідки Єгови для інших, невіруючих людей,
хоча при цьому самі продовжували жити в нелюдських умовах. Любов Данилівна Грохольська (м. Ямпіль,
Вінницька область) згадує, що нерідко в одному домі жило 11 сімей, у кожній з яких у середньому по троє
дітей. Але влада на це не зважала і в судовій практиці були відомі часті випадки, коли заарештовували і
ув’язнювали на досить великий строк і після того, як людина перетерпіла заслання за свою віру[13].
Безумовно, настільки масштабні дії влади не могли залишитися непоміченими серед населення захід-
них республік Радянського Союзу та світу. У секретних архівних фондах залишилося чимало документів
партійних, радянських і правоохоронних органів, у яких повідомлялося про настрої різних категорій грома-
дян. Звичайно, у більшості випадків повідомлялося "про підтримку" населенням політики держави у відно-
шенні виселення Свідків. Приміром, приводилась розмова серед жителів Кишинева: "Зараз тут відбувається
чищення Молдови від колишніх фабрикантів, торгашів і куркулів. Виселяють із усіма родинами і мало хто
їх шкодує, тому що через їхню спекуляцію неможливо жити. У деяких знаходять великі гроші". Лише зрід-
ка в документах приводяться окремі випадки "іншої думки". Зокрема, мається такий приклад: "Чому висе-
ляють кращих хазяїнів? Тепер не буде ніякого прибутку. У них є ціла армія МВС, і вони піднімуть усіх мо-
лдаван, а сюди привезуть зовсім інших"[14, с. 19].
Крім того, в 1956, 1957 році Міністерство іноземних справ СРСР отримало офіційне звернення від
представників Свідків Єгови з різних країн світу. В зверненні, яке було прийняте на різноманітних міжна-
родних конференціях радянське керівництво просили звернути увагу на релігійну ситуацію в країні. Згаду-
валось виселення 1951 року, а також те, що 2000 Свідків Єгови на той час знаходилися в таборі на Воркуті і
ще в 50 різних таборах. Керівництво товариства Вартової Башти (керівний орган Свідків Єгови) пропонува-
ло відіслати своїх представників до Москви для надання будь-якої інформації стосовно вчень конфесії та її
громадської позиції [15].
Як показала історія, радянська влада не прислухалась до світової громадськості. Свідків Єгови продов-
жували арештовувати та відсилати в табори. Більше 6000 чоловік, що були виселенні в Сибір були змушені
залишити все, що так довго здобували своєю працею. Не мало людей загинуло під час перевезення до Сибі-
ру або вже на місці від холоду. Сьогодні нам потрібно вчитися з прикладів історії і ніколи більше не допус-
кати такий прояв релігійної нетолерантності. Адже як сказав керівник комісії по реабілітації жертв політич-
них репресій, А. Яковлев [15, с. 200], на «круглому столі» присвяченому операції «Північ» (50-річчі висилці
в Сибір) «нікого не стосується і не повинно стосуватися, і тим паче держави, який вибір зробив той чи ін-
ший громадянин, яке релігійне об'єднання він підтримує».
Бережко К.О.
МАСОВІ РЕЛІГІЙНІ РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ. ОПЕРАЦІЯ «СЕВЕР»
104
Джерела і література
1. Реабілітовані історією. Закарпатська область. – Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2004. – 798
с.
2. История Евангельського движения в Евразии (Электронная Христианская Библиотека) – 1995.
3. Бережко К. Історія Свідків Єгови на Житомирщині. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. 182 с.:
іл..
4. Голько О. Свідки Єгови – Сибірський маршрут. – Львів: ТОВ Фаворит, 2002. – 201с.
5. Яроцький П.Л. Релігієзнавство: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 308 с.
6. Архів Президента Російської Федерації .– Ф.3. – Оп. 58. – Спр. 180. – Л. 52-53.
7. jw-russia.org/jwh_15.htm
8. jw-russia.org/jwh_16.htm
9. jw-russia.org/jwh_17.htm
10. jw-russia.org/jwh_18.htm
11. Державний архів Російської Федерації (ДАРФ). – Ф. Р-9479 с/ч. – Оп. 1 с. – Спр. 925. – Л. 147б.
12. Неизвестные страницы истории. Общество Сторожевой Башни, 2000. – 80 с.
13. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агитации и пропаганде. Март
1953-1991. аннотированный каталог. Под. ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман. –
М.: Международный Фонд «Демократия», 1999.– 944 с. (Россия. ХХ век. Документы).
14. Одинцов М. И. Совет Министров СССР постановляет: «выселить навечно!»: Сборник документов и ма-
териалов о Свидетелях Иеговы в Советском Союзе (1951 – 1985 гг.). – М.: Объединение исследователей
религии, Арт-Бизнес-Центр, 2002. – 240 с.
15. ДАРФ. – Ф. 6991. – Оп. 4. – Спр. 79. – Л. 20.
Близнюк І.В. УДК: 94(477): 329 (093)
ПОГЛЯДИ НАУКОВЦІВ НА ВИТОКИ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЮ СУЧАСНОГО
МОЛОДІЖНОГО РУХУ В УКРАЇНІ
Проблема хронологічного визначення витоків сучасного молодіжного руху досить важлива в науково-
му плані. Знаючи точку відліку в часовому розумінні, ми можемо з упевненістю говорити про зародження
руху, перші молодіжні організації. Більше того, під назву „сучасний молодіжний рух” підпадають у першу
чергу зміни ментального характеру, які почали відбуватися ще в радянський час. Тоді постає питання: не-
формальні об'єднання останніх десятиліть існування СРСР зараховувати до радянського чи українського
молодіжного руху, знову ж таки радянського чи сучасного? Що у даному випадку мається на увазі під „су-
часним”? Отже спробуємо показати погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників на хронологічні витоки
руху та підходи до його періодизації. На наше переконання, ці дві часові характеристики руху потрібно ро-
зглядати одночасно, оскільки і в літературі панують такі підходи.
До цієї проблеми протягом 1980-х- 2007 рр. зверталася велика кількість науковців та публіцистів.
Спробуємо виділити кілька історіографічних періодів у дослідженні питання витоків та періодизації сучас-
ного молодіжного руху. Критерієм взято глибину, комплексність та об’єктивність дослідження проблеми.
Так, перший охоплює роки перебудови 1985-1991 рр. – 1995 рік, коли з'явилися перші паростки неупере-
дженої оцінки історичних фактів, подій на сторінках періодичних видань, проводитися наукові конференції
з цього приводу, велася полеміка між дослідниками. Він представлений працями В. Головенька,
О. Матушек, В. Литвина, О. Єригіна, І. Мартинюк, І. Коляки, О. Закидальської.
Цікавими є публікації спостерігачів та учасників подій початку 1990-х років. Незважаючи на певну іде-
алізацію та пафос, у них міститься багато фактів, подробиць, які з часом позабувалися або ж втратили свою
актуальність для сьогоднішніх дослідників. У статті О. Матушек йдеться про активізацію суспільно-
політичного життя у Львові, радикалізацію молодіжного руху. Аналізуючи зміни ментального характеру,
що відбулися в свідомості українців на зламі 1980-1990-х років, зокрема події в тогочасному Львові,
О. Матушек вбачає витоки руху у створенні Товариства Лева, яке, за висловом авторки, почало свою робо-
ту з реальних вчинків – упорядкування Личаківського кладовища тощо. Своєю ініціативністю вони подали
приклад іншим [18, с. 2].
Таку ж позицію захищає В. Литвин, який вважає, що саме в середині 1980-х років з'явилися молодіжні
формування [15, с. 53-58]. Він наводить приклад заснування „Товариства Лева” у жовтні 1987 р., а згодом і
об'єднань у Чернівцях „Оберіг”, у Самборі „Поступ”, в Умані „Берегиня” та ін. Дослідник пише про ство-
рення групою київських студентів разом з молодими вченими інститутів АН УРСР у 1988 року клубу „Спа-
дщина”. З кінцем 1980-х років вчений пов'язує політизацію молоді та появу припартійних молодіжних
структур [15, с. 54].
Витоки неформального руху спробував визначити російський дослідник, автор однієї з перших в СРСР
праць про неорганізовану молодіжну ініціативу Д. Ольшанський [22]. На його думку, відлік масового нефо-
рмального руху потрібно вести з середини 1986 р., тобто з перших кроків перебудови, яка ламала застарілі
догми [22, с. 5]. Основою цієї хвилі стали багаточисельні підлітки – металісти, панки, люгери, фанати, ро-
кери, брейкери, хіпі. Однак перші ознаки неформального руху автор відносить до 1977 р., коли після пораз-
|