Історична лімологія: проблеми концептуалізації

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Верменич, Я.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Регіональна історія України
Теми:	Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70997
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Історична лімологія: проблеми концептуалізації / Я. Верменич // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 5. — С. 29-48. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-70997
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-709972014-11-23T03:01:38Z Історична лімологія: проблеми концептуалізації Верменич, Я. Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії 2011 Article Історична лімологія: проблеми концептуалізації / Я. Верменич // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 5. — С. 29-48. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. XXXX-0087 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70997 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії
spellingShingle	Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії Верменич, Я. Історична лімологія: проблеми концептуалізації Регіональна історія України
format	Article
author	Верменич, Я.
author_facet	Верменич, Я.
author_sort	Верменич, Я.
title	Історична лімологія: проблеми концептуалізації
title_short	Історична лімологія: проблеми концептуалізації
title_full	Історична лімологія: проблеми концептуалізації
title_fullStr	Історична лімологія: проблеми концептуалізації
title_full_unstemmed	Історична лімологія: проблеми концептуалізації
title_sort	історична лімологія: проблеми концептуалізації
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70997
citation_txt	Історична лімологія: проблеми концептуалізації / Я. Верменич // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 5. — С. 29-48. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT vermeničâ ístoričnalímologíâproblemikonceptualízacíí
first_indexed	2025-07-05T20:05:01Z
last_indexed	2025-07-05T20:05:01Z
_version_	1836838711715692544
fulltext	Ярослава Верменич ІСТОРИЧНА ЛІМОЛОГІЯ: ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ Поняття «кордон» є одним з найуживаніших і у міжнародному праві, і в суспільній географії, і в історичних науках. Але, як це не дивно, теоретичні аспекти проблеми кордонів привертають увагу вітчизняних науковців значно меншою мірою, ніж історія станов - лення державного кордону України. У цій сфері ми явно відстаємо від науковців Заходу, для яких Border Studies ще з початку ХХ ст. є одним з пріоритетних напрямів досліджень територіальності. Хоча, якщо бути до кінця послідовниими, слід визнати, що і західні вчені зосе ре - джують дослідницьку увагу не стільки на теоретико-методологічних аспектах проблеми кордонів, скільки на дослідженні ментальностей та ідентичностей прикордонних територій. Теорії «розділеної спад - щини історії західної півкулі», які стали фундаментом мультикуль - туралізму як напряму політики, базуються на висновках, які ще на початку 20-х рр. минулого століття сформулював Герберт Юджин Болтон у книзі «Іспанське прикордоння»1. Надалі інтерес до «історії прикордонних областей» породив величезну літературу, але у фокусі досліджень незмінно перебувають не кордони як такі, а транскор дон - ні феномени і контактні зони. Тим часом уже сам той факт, що проблема кордонів є міждисцип - лінарною і що вона незмінно використовується у міждержавних спорах і територіальних претензіях, диктує необхідність теоретико- методологічного осмислення усіх її граней, включаючи проблеми структури й змісту поняття, типології кордонів, співвідношення політичних, адміністративних, культурних кордонів тощо. Теоретич - на лімологія (від лат. limes — кордон) вже має у своєму доробку напрацювання, які фокусують увагу на дослідженні функцій кордонів, специфіки транскордонного співробітництва, пов’язаних із кордоном проблем безпеки. Але рівень заглиблення в історичні пласти лишається невисоким; навряд чи можна визнати задовіль - ним і культурологічний рівень аналізу проблем кордонності й порубіжності, у тому числі досліджень порубіжних ментальностей, © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 5. — С. 29–48 © Ярослава Верменич, 2011 1 Bolton H. The Spanish Borderlands: A Chronicle Old Florida and the Southwest. — New Haven, 1921. феномена прикордонної культури, явищ маргіналізації тощо. Зали - шає бажати кращого і рефлексивний рівень осмислення проблеми, включно з простеженням її еволюції в руслі історії ідей та інтелек - туальної історії. Дана стаття започатковує цикл праць Сектора теоретико-методо - логічних проблем історичної регіоналістики, присвячений аналізу на українському матеріалі проблем порубіжжя як історично сформо - ваного соціокультурного простору з власним темпоритмом розвитку й виразними ознаками «серединності» (термін Р.Уайта). Метою циклу є концептуалізація вітчизняної історичної лімології і уведення проблеми погранич у більш широкий контекст ставлення до інакшості, яке перебуває у фокусі уваги сучасної соціогуманіта - ристики. Очевидно, що без осмислення проблеми територіальних меж і етапів наукового освоєння всього комплексу пов’язаних з ними проблем рухатися у цьому напрямі неможливо. Концептуалізація нового наукового напряму — справа завжди непроста. У випадку історичної лімології вона складна подвійно: адже йдеться про осмислення просторово-часових відносин у величезному хронологічному діапазоні, на мінливих міждержавних стиках, у перманентно конфліктних середовищах. Як справедливо зауважує російський теоретик лімології В.Колосов, «значення кордону в житті людей неможливо зрозуміти без аналізу його ролі в суспільній свідомості, самоідентифікації людини з територіями різного рангу (країною, регіоном, місцевістю)»2. Простеження ситу ацій лояль - ності/нелояльності передбачає вихід у сферу політології, крос-куль - турної взаємодії — у сферу культурології, міжетнічної взаємодії — у сферу етнології і т.д. Історична лімологія не може обійтися без аналізу формування й розвитку центр-периферійних відносин, виникнення й еволюції територіальних ідентичностей, організації транскордонних просторових систем тощо. Зрештою, вона не може не занурюватися і у сферу імажинальної географії, так чи інакше пов’язану із кордоном. Тезаурус історичної лімології ще належить унормувати. Якщо орієнтуватися лише на набір термінів, якими оперує теоретична лімологія, уникнути суттєвих прогалин не вдасться. Багатозначність і поліфонічність основоположних термінів — кордон, пограниччя, регіон, регіоналізм і т.ін. — змушує занурюватися у майже безмежний простір контекстуальності й різномислення. Феномен порубіжжя неможливо зрозуміти без використання понятійного інструмен - тарію, напрацьованого в рамках географії, етнології, культурології, міжнародного права, теорії комунікацій тощо. 30 Я р ос л а в а В ер м ен и ч 2 Див.: Колосов В. Теоретическая лимологія: новые подходы // Международные процессы. — 2003. — № 3. — С. 44-49. Режим доступу http://www.intertrends.ru/three/ 004.htm. Формуючи предметне поле історичної лімології, слід мати на увазі, що категорія «кордон» у її рамки повністю не вкладається. У макси - мально широкому, філософському сенсі поняття «кордон» споріднене з поняттям «перехід» і стосується найрізноманітніших граней людського співжиття. За Ю.Лотманом, кордони структурують увесь простір семіосфери на всіх рівнях і організують ієрархію цих рівнів3. М.Бахтін звертав увагу на те, що «культура вся розміщена на кордонах, кордон проходить усюди, через кожен момент її»4. На порубіжжях стикаються хаос і порядок, тут формуються точки перетину і вогнища біфуркацій, зрештою тут же формується і своєрідна «прикордонна свідомість». Отже, кордон — це зовсім не обов’язково геометричний чи географічний термін, це може бути також межа поміж смислами, маркер культури, лінія протистояння у дуальних опозиціях. У метафоричному сенсі кордон — це форма дійсності і спосіб існування. Загалом же кордон у широкому сенсі — це метафора в ряді багатозначних, тих, які можуть бути наповнені різним змістом. У даному разі нас цікавитиме лише кордонність, що має виразний територіальний вимір, тобто система державних, адміністративних, етнічних та інших кордонів, осмислена під кутом зору її впливу на соціокультурний розвиток та міждержавні відносини. У сучасній географії кордони інколи порівнюються з біоло - гічними мембранами, що регулюють обмін речовин всередині організму. К.Раффестін поширює цей висновок на обмін між територією — етнічною і державною — та сусідніми соціумами. Справді, кордони, хоч як надійно вони охороняються, ніколи не були непроникними; частіше вони самі виступають в ролі контактних зон. Для культурних обмінів ця обставина мала подеколи вирішальне значення, бо на порубіжжі формувався новий тип особи і багато в чому відмінний тип суспільних відносин. З одного боку, кордон стимулює рухливість й ініціативність, створює можливість діалогу й обміну здобутками суміжних культур. З другого — провокує постійні стресові ситуації, зони напруги й воєнних конфліктів, а відтак і небажаний ефект відтоку найбільш активної частини населення. Майже завжди порубіжжя — це ареал додаткових шансів і примножених небезпек. Для історика простір порубіжжя завжди цікавий подвійно, бо саме тут, за Р.Козеллеком, дістають прояв тертя й напруги, а в різних часових пластах, в яких живуть сусідні соціуми, дрімають лінії розламу, здатні у певний час пробуджуватися до життя5. 31 Іст ор и ч н а л ім ол огія : п р обл ем и к он ц еп т уа л іза ц ії 3 Лотман Ю.М. Семиосфера. — СПб., 2000. — С. 258–260. 4 Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. — М., 1979. — С. 25. 5 Козеллек Р. Часові пласти. Дослідження з теорії історії. — К., 2006. — С. 22. Переосмислення проблеми кордонів і погранич в сучасному світі відбувається у контексті зростання ролі соціального простору у науковому пізнанні. Т.зв. «просторовий поворот» у соціогума - нітаристиці супроводиться своєрідним ренесансом зіммелев - ської соціо логії простору, а відтак і актуалізацією значення географічних категорій і відповідних метафор. На зміну модним теоріям «детери торіалізації», пов’язаним із віртуалізацією соці - альної взаємодії, приходять концепції креативного капіталу, тісно пов’язані з вибором оптимального місця проживання. У цій «географії креативності» знаходиться місце і для аналізу кордонів та погранич, які дослі джуються як з погляду комплексності інтеграційних зв’язків та відкритості до нових ідей, так і з точки зору ризиків, пов’язаних із контрабандою, нелегальною міграцією тощо6. На цьому ґрунті на Заході успішно розвивається школа «критичної геополітики», яка розробляє концепції нових вимірів безпеки з орієнтацією не стільки на територіально-географічне, скільки на інтерсуб‘єктивне бачення простору. Особлива увага при цьому звертається на зміну рівнів просторової організації сучасного світу та характеру ієрархічності світ-системних зв’язків, появу нових різновидів регіонів (мета-, мезо-, трансрегіони) тощо. А основою структурування такого простору виступають диференціації — аналіз відмінностей, сформованих в процесі історичного розвитку різними культурними практиками. Такий, геокультурний у своїй основі, підхід спонукає до істотного переосмислення поняття простору у зв’язці «простір — час». Простір усвідомлюється не тільки як синонім території, але й як вміщена у певні рамки соціальна реальність, «ансамбль невидимих зв’язків» (П.Бурдьє)7. Поняття економічного, політичного, культурного, інформаційного простору, як правило, не є чітко локалізованими, але вони конструюються з урахуванням як природно зумовлених, так і створених діяльністю людини обмежувачів. Міждержавні відносини в сучасному світі обтяжені величезним спадком минулих конфліктів, війн, національних образ. Бар’єри на шляху взаєморозуміння можуть створювати недорозвинутість свідомості, провокувати традиціоналізм мислення, етноцентристські настанови, обертатися відлунням колишніх воєнних, етнічних, релігійних протистоянь. У такому разі відмінності здатні створювати конфліктні поля взаємодії і навіть призводити до кривавих сутичок. Кожна країна, яка дбає про своє майбутнє, повинна уважно 32 Я р ос л а в а В ер м ен и ч 6 The Spatial Turn: Interdisciplinary Perspectives / ed. by B.Warf, S.Areas. — London- N.Y., 2009. 7 Бурдье П. Социология политики. — М., 1993. — С. 299. відстежувати стан латентної конфліктності у приграничних ареалах і розглядати проблему ймовірних ризиків у контексті загальних проблем національної безпеки. У цьому ж контексті мають досліджуватися не лише ризики, але й переваги, створювані прикордонністю, насамперед проблеми крос- культурної взаємодії. Вона може бути більш чи менш інтенсивною залежно від того, наскільки програми прикордонного й транс - кордонного співробітництва враховують історичний досвід, мінімі - зуючи можливі «поля напруги» й роблячи наголос на перевірених історією моделях співробітництва й утверджуваних на його основі етичних принципах толерантності й взаєморозуміння. Сучасна лімологія являє собою нову субдисципліну, що концепту - алізувалася на базі політичної географії, а нині розвивається на стику географії, історії, політології, соціології, культурології, етнопсихології, аксіології. В її основі — бачення кордону не стільки як розмежувальної лінії, скільки у вигляді соціального й політичного конструкту, який детермінує навколишній простір, перетворюючи його на зону комунікацій і взаємовпливів. У новітньому філософському баченні кордон — це межа «зіткнення свого й чужого, звичного й незвичайного, впорядкованого й хаотич - ного… Підтримання кордонів — важливий напрям функціонування будь-якої соціальної системи, яка прагне до виділення із зовнішнього середовища й відтворення внутрішньої ідентичності». Підтримуючи діалогічну гру свого і чужого, кордон реалізує продуктивну тенденцію усвідомлення власної самобутності; він виконує захисні функції і відіграє роль обмежувального символа. Водночас звертається увага на те, що непроникність кордонів у сучасному світі легко долається на рівні корупційних взаємодій. «Результатом цього взаємозв’язку виявляється звуження радіусу довіри, примноження образів ворога й ірраціоналізація сприйняття інших систем переконання, що здатне підірвати не лише діалог з чужими, але й символічні підвалини відносин між своїми»8. В історичному вимірі кордон виступає не лише як географічна, геополітична чи адміністративна, але й як психологічна межа. «Навіть якщо офіційні обриси кордонів не змінюються, можуть змінюватися погляди на те, що ці кордони собою являють, чи є вони механізмом співробітництва, кооперації, чи бар’єром, що захищає від зовнішніх впливів»9. Травмуючим чинником можуть бути й спогади про минулі функції кордону і пов’язані з ними неспра - 33 Іст ор и ч н а л ім ол огія : п р обл ем и к он ц еп т уа л іза ц ії 8 Горин Д. В кольце заклятых других: имитация целостности и ловушки соци - ального мышления // «Неприкосновенный запас» (Москва). — 2010. — № 3. — С. 75–77. 9 Макарычев А. «Игра понятий»: новая геометрия регионализма в современном европейском контексте // Международные процессы. — 2003. — № 3. — С. 70. ведливості й образи; не випадково прилеглі до кордонів регіони відзначаються, як правило, підвищеною соціальною напругою. Польський антрополог М.Герцфельд увів для позначення цього символічного простору поняття «локальна теодицея» — місце, ніби спеціально призначене для з’ясування несправедливостей світу, що нас оточує, і відшкодування тягаря відповідальностей і провин. Саме в пунктах перетину товарів, ідей, людей і символів форму - ються, за Герцфельдом, «неспівмірні, гетерогенічні категорії, від - мінні від тих, що застосовуються у звичних класифікаційних системах». З цього погляду пограниччя є «матеріалізованим пунктом зламу таксономії»10. Через владу і окреслюваний нею простір визначають кордон правники й політологи. У теорії держави кордон — це не лише лінія на географічній карті, рубіж певного географічного простору чи території, але край простору влади — території, стратифіковані за допомогою владних технологій. Це також зона зіткнення, перетину, взаємонакладення різних структур і просторів влади11. В сучасній геополітиці грань проводиться ще чіткіше: «лінія, що розділяє сфери дії суверенітетів, в межах яких відбувається вирівнювання статусу територій»12. Теоретики політичного менеджменту, навпаки, тяжіють до метафоризації, характеризуючи кордон як «зовнішню «обшивку» держав, сферу їхніх контактів і тертів13. У міжнародному праві кордон виступає водночас як бар’єр і як зона контакту. За допомогою візових та митних бар’єрів держави захищають власні економічні інтереси й національну безпеку, і тоді на перший план виступає бар’єрна функція кордону. Але кордони мають бути достатньою мірою проникними для людей, товарів, інформації, фінансових потоків; у цьому разі виявляється задіяною насамперед їхня контактна функція. Зростання її ролі потягнуло за собою появу окремого наукового напряму, зайнятого вивченням транскордонності — міграцій, прикордонних контактів, єврорегіонів тощо. Пріоритетними напрямами лімологічних досліджень вважаються також проблеми прикордонної безпеки, впливу геополітичної ситуації на характер реалізації й захисту національних інтересів у прикордонному просторі, впливу міграційного чинника на ситуацію 34 Я р ос л а в а В ер м ен и ч 10 Herzfeld M. Antropologia. Praktykowanie teoriі w kulturze i społeczeństwie. — Kraków, 2004. — S. 193–216. 11 Королев С.А. Российская граница как край пространства: генезис и технологии // Россия и современный мир. — 2002. — № 2. — С. 5. 12 Леш А. Пространственная организация хозяйства. — М., 2007. — С. 48. 13 Шлегель К. Европа — пограничная страна // Вестник Европы. — 2003. — № 9. — С. 34. на прикордонні. Прикладні відгалуження лімології зайняті пере - важно проблемами, пов’язаними з охороною кордону. Одним з них є прикордонологія, яка ставить собі за мету наукове забезпечення прикордонної політики. Спеціальним об’єктом дослідження стає й дискурсивна складова транскордонності. Дедалі більшого розвитку дістають уявлення про пограниччя як соціальні конструкти, сформовані відповідними дискурсами. Предметом спеціального аналізу стають образи кор - донів і погранич, у тому числі й значною мірою міфологізовані. Особливої актуальності набувають екополітичні підходи, що вивча - ють проблеми транскордонних забруднень. У лімології сформувалася окрема міждисциплінарна галузь, що досліджує транскордонні еколого-політичні проблеми. З лімологією тісно корелює популярна у сучасному світі субдис - ципліна, яка має назву Border (Bоundary) studies («фронтир-студії»). Інколи її ототожнюють з лімологією або повністю вводять у її предметне поле. На наш погляд, чинити так не зовсім коректно. Лімологія — наука переважно політико-правова, базована на посту - латах міжнародного права. «Розчинити» в ній величезний масив історичних, культурологічних, етнологічних, релігієзнавчих та інших досліджень, виконаних в ключі «фронтир-студій», поки що не уявляється доцільним. Можливо, коли сформується остаточно як науковий напрям історична лімологія, постане питання про її інтеграцію з «Border studies». Сьогодні говорити про це перед - часно. Насамперед спробуємо бодай пунктирно окреслити історію формування лімології як галузі наукового і прикладного знання. Очевидно, що вона виростала із практичних потреб: окреслення «своєї» території було серед першочергових завдань усіх політичних режимів. А до теоретичного осмислення ролі кордону доклала зусиль ще антична філософія, в якій поняття «кордон» слугувало обґрунту - ванню можливостей пізнання. Уже тоді люди збагнули подвій ну фун - к цію кордону, який водночас розділяє об’єкти і зв’язує їх в єдине ціле. Аристотелю вдалося розкрити топологічні властивості кордону — не належачи об’єкту, останній реалізується як сутність у зіставленні й просторовій суміжності. У класичній праці теоретика геополітики К.Хаусхофера «Кордони у їхньому географічному й політичному значенні» знаходимо цікавий сюжет щодо того, як розумно вибудована грецькими філософами теорія кордону була використана у практиці будівництва Римської і пізніших імперій. Юлія Цезаря він вважає одночасно і творцем кордонів, який стримав переселення народів і закріпив великий кордон на дві тисячі років, і одним із найвидатніших політичних географів. Головну заслугу Цезаря як теоретика Хаусхофер вбачає у тому, що він розпізнав органічний зв’язок між кордоном та 35 Іст ор и ч н а л ім ол огія : п р обл ем и к он ц еп т уа л іза ц ії пограниччям, доводячи, що знелюднені пограниччя — запорука воєнних успіхів. Саме вміло вибудована кордонна політика, вважає Хаусхофер, дає підставу причисляти Цезаря до зразкових умів людства14. Початки лімології глибоко закорінені в системі географічних наук — переважно тих її відгалужень, які зосереджувалися на описі окремих місцевостей, берегових ліній, комунікаційних систем і об’єднувалися поняттям хорографія. Якщо призначенням географії, за Птолемеєм, було зображувати землю єдиною і безперервною, то хорографія, «беручи окремі місцевості, розглядаючи кожну з них зосібна», мала наводити у своїх описаннях навіть такі дрібниці, як, наприклад, гавані, села, округи тощо. При цьому важливим уявлялося «розумно і корисно передавати навіть найдрібніші особливості країн»15. Античні автори складали описи («об‘їзди») земель, які на спеціальних картах (перієгезах чи періплах) фіксували головні водні й сухопутні шляхи між поселеннями та узбережжя морів. ХVІІ–ХVІІІ ст. в географії стали часом становлення класичної науки, в межах якої «географічне природознавство» пройшло «додис - циплінарний», за визначенням В.Пащенка, етап свого розвитку16. У той час воно базувалося на достовірному, здобутому шляхом топографічних обстежень і експедицій, емпіричному матеріалі і орієнтувалося на географічний детермінізм — уявлення про цілковиту залежність людини від природного середовища. Філо - софська категорія фізичного простору дала поштовх розвитку двох різновидів географічного знання — землезнавства і хорографічної географії (остання і надалі зосереджувалася на описанні окремих територій і місцевостей). Здійснюються перші спроби визначення предмета географії і придатних для географічних досліджень методів. У «Географії генеральній» Б.Варенія (1650) «часткова географія» (країнознавство) поділялася на «хорографію» (що описує великі простори) і «топографію» (описання невеликих ділянок). З іменем Варенія пов’язують створення теоретичної концепції географії, яка відповідала новому етапу у розвитку філософії, відкритому працями Ф.Бекона і Р.Декарта. Німецька класична філософія підійшла до проблеми кордонів переважно з когнітивних позицій, у контексті взаємозв’язку Я і Не-Я. Власне, саме на кордоні у баченні Канта, Фіхте, Гегеля відбувається 36 Я р ос л а в а В ер м ен и ч 14 Хаусхофер Х. О геополитике: Работы разных лет. — М., 2001. — С. 137. 15 Птолемей К. Руководство по географии // Античная география (сост. М.С.Боднарський). — М., 1953. 16 Пащенко В.М. Землезнання. Методологія природничо-географічних наук. — К., 2000. — С. 63. їхня зустріч і починається взаємодія. У процесі цієї взаємодії з’являється нова сутність, яка не зводиться до першопочатків. Уже тут можна бачити витоки розуміння прикордоння як зони активної взаємодії культур. У ХІХ ст., яке характеризується як дисциплінарний період у розвитку класичної науки, формування кордонної парадигми у природничих та суспільних науках відбувалося під впливом двох найбільших авторитетів — А.Гумбольдта та К.Ріттера. 19-томна праця Ріттера «Землезнавство у відношенні до природи й історії людини, або Загальна порівняльна географія» була етапною у розмежуванні «фізичного землеописання» як природничої науки і «загального землеописання», яке Ріттер вважав історичною дис ципліною. Будучи послідовником І.Канта, Ріттер створив власну хорологічну концепцію, смисл якої в загальних рисах був таким: земний простір розвивається за власними законами; він є не просто вмістилищем гір, рік, міст, народів, держав, а цілісним утворенням, що має внутрішні основи і стимули розвитку. Просторові відносини реалізуються у політиці, отже, простір ніби закладає в собі відомі типи можливих політик17. Так прокладався «місток» між геге - лівською «Філософією історії» та класичною геополітикою, а самого Ріттера часто розглядають як предтечу геополітики. Його ж разом з Гумбольдтом вважають батьком теорії районування. Усе ХІХ століття пройшло під знаком гострих незгод між при - бічниками двох шкіл у дослідженні цивілізацій та культур: еволю - ціоніст ської (Г.Спенсер, Л.-Г.Морган) та антропогеографічної (Ф.-В.Ратцель). Перша виходила із пояснень локальних культурних відмінностей перебуванням народів на різних ступенях циві лі - заційного розвитку, і отже, вважала ці відмінності такими, що нівелюються у процесі еволюції. Друга вважала їх глибоко зако - ріненими, зумовленими природними й соціальними умовами, що склалися у певних географічних зонах. На основі еволюціоністських підходів сфор мувалися сучасні теорії модернізації, антропо гео - графія стала «праматір’ю» теорій локальних цивілізацій, культурних дифузій, «фронтирів» тощо. На початку ХХ ст. проблема кордонів постала у новому вимірі, і цьому немало прислужилося зближення антро пологічних і географічних наукових напрямів. У осново - положника німецької антропогеографії Ф.-В.Ратцеля місцероз - ташування й кордони виступають як домінанти державотворення; К.Хаусхофер розглядав кордон як межу певних життєвих уявлень і порівнював його із самодостатнім органом соціокультурного організму. 37 Іст ор и ч н а л ім ол огія : п р обл ем и к он ц еп т уа л іза ц ії 17 Риттер К. О пространственных отношениях на поверхности земного шара и их влиянии на ход исторического развития человечества // Полис. — 2005. — № 2. — С. 102–114. Кордон розглядався Хаусхофером як периферійний орган, подіб - ний до шкіри, і як закрита на ключ життєва форма, що відчуває напругу, але живе власним повнокровним життям і має власне «перед полля» — більш або менш широку зону взаємодії. Постульо - ваний ним «пограничний емпіризм» базувався на відчутті відносності кордону: «як статика й динаміка кордону, так і його психологічна й механічна констатація перебувають у постійному зіткненні». Так само відносним є мовний кордон як кордон культури. Відносність кордонів виявляється і в тому, що вони повинні одночасно розділяти й бути проникними. Звідси постійне наголошування Хаусхофера на культурно-географічному відчутті кордону та його вихованні, яке має загальну значимість для культури, політики й економіки. Хаусхофер був по суті першим, хто наголосив на важливості уважного вивчення погранич, пограничних інстинктів, «незмінно настороженої погра - нич ної свідомості»18. З погляду «незмінної настороженості» розглядав проблему кордонів і відомий французький соціолог А.Зігфрід. У передмові до праці геополітика Ж.Анселя «Географія кордонів» він звертав увагу на небезпечність кордонних сюжетів для дослідників — адже оскільки вони наскрізь пронизані політичними пристрастями, холоднокровно розмірковувати про них неможливо19. У переддень Другої світової війни такі застереження звучали напрочуд актуально. Вітчизняна традиція дослідження кордонів і прикордоння бере свій початок від праць С.Рудницького. Україну він називав «країною кордонів», причому у полі його зору були і кордони фізико-географічні (межа європейської смуги гір і східноєвропейського плато), і геоморфологічні, і кліматичні, і біологічні. У найдавніші часи по теренах України проходив кордон між цивілізованими народами Сходу і нецивілізованими північними «народами природи». Пізніше територія України стала кордоном елліністичного світу, з початком середньовіччя — прикордонною землею середземноморського й «передньоазійського» світу; тут проходила також межа між осілим землеробством і кочівництвом. У ХV–ХVІІІ ст. Україна опинилася на кордоні трьох світів: західноєвропейського, східно-мусульманського й кочового азійського. Це «страшне пограниччя», за С.Рудницьким, зумовило бездержавність української нації20. В Росії початки лімології (кордонознавства) пов’язуються з книгою В.Семенова-Тян-Шанського «Район і країна» (1928). Кордон в ній визначався як місце зміни географічних явищ, причому міг бути і 38 Я р ос л а в а В ер м ен и ч 18 Хаусхофер К. О геополитике. — С. 9, 28–30, 112–115. 19 Ancel J. Geographie des frontiers. — Paris, 1938. — P. VII. 20 Рудницький С. Українська справа зі становища політичної географії. — Берлін, 1923. — С. 8–23. лінією, і більш-менш широкою смугою. Що ж до просторових (хорологічних) підходів, то вони в СРСР постійно піддавалися критиці як «буржуазні» й ненаукові. Географію штучно поділили на фізичну й економічну, внаслідок чого у ній не виявилося місця для географії людини. Економіко-географам, що обстоювали єдність і «хорологічну думку» географії, вдавалося вціліти лише за спільним фасадом «природничої науки про землю». За визначенням Б.Родо - мана, існування кількох паралельних наукових шкіл в географії являло собою «авторитарно-догматичний плюралізм, схожий на міжусобиці удільних князівств». Зрештою теоретичну географію взагалі витіснили із навчального процесу21. У повоєнний час дослідження погранич у світовій науці йшло одночасно в руслі економічної географії (на базі синтезу здобутків чиказької школи й підходів засновника американської регіональної науки В.Айзарда) та оновленої хорології, яка прокладала шляхи осмислення окультуреного людиною простору як інтелектуальної концепції, системи символів й відповідного образного моделювання. На основі дослідження образів територій вироблялися підходи до концептуалізації понять «просторовий розвиток», «культурний про - стір», «політичний ландшафт» і т.п. Проте аж до 50–60-х рр. ХХ ст. домінуючими у дослідженні кордонів були традиційні, позитивістські у своїй основі історико-географічні підходи, причому пояснювальні моделі базувалися переважно на аналізі політичних чинників, а держави виступали як єдине нероздільне ціле. Помітний прорив у дослідженні феномена кордонів і погранич спостерігається в останній третині ХХ століття. Стимулювали його як значне пожвавлення міжнародних контактів, так і освоєння нових методів і підходів у дослідженні регіонів. За оцінкою А.Ландабасо, новий потік регіоналістських досліджень виявився подібним до сонячного протуберанця: «світ і світове академічне співтовариство нібито знов відкрили для себе вчення про регіони… Рівень поінфор - мованості вчених різко зріс… Взагалі 70-і роки дали по суті справи імпульс всім аспектам, різновидам регіоналістики. Головна мета регіоналістики як науки у цей період полягала у тому, щоб стати фундаментальною, повсюдною дисципліною — базисом для… дру - гого, нового рівня інтеграційного процесу». Регіоналістика вийшла на рівень аналізу інфрадержавних і наддержавних відносин, націона лізму, демонструючи при цьому високий рівень наукової зрілості і академічності22. 39 Іст ор и ч н а л ім ол огія : п р обл ем и к он ц еп т уа л іза ц ії 21 Родоман Б.Б. Уроки географии // Вопросы философии. — 1990. — № 4. — С. 45. 22 Ландабасо А.И. Теория регионалистики: европейский опыт исследования // Регионы и регионализм в странах Запада и России. — М., 2001. — С. 92–94. Істотне просування в теорії кордонів було досягнуте насамперед у руслі освоєння функціональних підходів, зокрема щодо чіткого розмежування кордону і фронтиру. Австралієць Дж.Прескотт визначав різницю між ними як відмінність лінії й зони. На відміну від кордону, фронтир має площу. Надалі, щоправда, поняття «фрон - тир» виявило тенденцію до розмивання і часто застосовувалося для позначення «кордону, що плаває» — простору між заселеною і незаселеною територіями. У метафоричному сенсі фронтиром поча - ли називати яскраво виражену межу великого політико-географіч - ного утворення глобального масштабу, як-от імперії23. Такий погляд, однак, виявився небезспірним. Відомий французький політолог, директор Європейської геополі - тичної обсерваторії Мішель Фуше запропонував розрізняти два поняття — front і frontier. Першим поняттям він позначає доволі чітку лінію між територіями, що відділяє простір «свого» від «чужого». Це може бути кордон по вододілу, по лінії гірських вершин, між дер - жавний кордон. Другим — символічний або уявний поділ простору, який передбачає наявність погранич без чіткої розпо дільчої лінії. Фронтирами в його уявленні є, приміром, етнічні чи культурні кордони. М.Фуше уведене також поняття «діада» на означення ділянки державного кордону, яка розділяє дві сусідні держави24. Введення у термінологічне поле поняття кордону в етнокуль турному розумінні пов’язують з іменем норвезького вченого Ф.Барта. Внутріш - ні маркери етнічності й регіональності Барт розглядав як результат історичних, політичних, економічних умов і конкретних ситуацій; культурні відмінності він виводив не стільки з впливу об’єк тивних чинників, скільки з індивідуальної свідомості і про диктованої нею рольової поведінки членів тих або інших груп. Символічні лінії поділу створюються, за Бартом, за допомогою етнічних маркерів (діакри - тиків) — тих елементів культури, які обираються членами групи для акцентування своїх відмінностей від Інших. Ці діакритики (Дж.Арм - стронг називав їх «символічними прикордонниками»), як правило, стають об’єктом гострої конку ренції, пов’язаної з відно синами влади й підпорядкування. При цьому боротьба ведеться як за право визначати кордони, так і за вибір маркерів25. Продуктивними для дослідження проблем кордонів і прикордоння виявилися й деякі постмодерністські підходи. Вони дали змогу 40 Я р ос л а в а В ер м ен и ч 23 Джамалханов Р. Граница как категория политической науки: основные подходы // Власть. — 2010. — № 4. — С. 143. 24 Foucher M. Fronts et frontieres. Un tour du monde géopolitique. — Paris, 1991. — P. 5–15. 25 Barth F. Introduction // Barth F. (Ed.) Ethnic Groups and Boundaries: The Social Organization of Culture Difference. — London, Bergen, 1969. — P. 14, 35; Armstrong J. Nations before Nationalism. — Chapel Hill, 1982. — P. 6. «засипати прірву» у дослідженнях зовнішньої і внутрішньої політики, увести проблему міждержавних кордонів у контекст кордонів як глобальних сутностей. З’явився погляд на кордон як двоєдиний чинник об’єднання всередині і відмежування зовні, дістало ґрунтовну розробку поняття культурного кордону, далеко не завжди співмірного з формальними кордонами. Розпочалися ґрунтовні дослідження кордонів з погляду безпеки, зокрема мілітаризованих зон. Особливий науковий напрям концентрує увагу на дослідженні проникності тих чи інших кордонів і їхній диференціації за цією ознакою. Під сильним впливом постмодернізму кордони почали значно більш активно досліджуватися крізь призму концепцій світових систем та ідентичностей. Світ-системна теорія має у своїй основі класичну тричленну схему «центр — напівпериферія — периферія». Стосовно теорії кордонів такий підхід виливається у розгляд останніх на трьох територіальних рівнях — глобальному, національному, локальному. Пограниччя у рамках світ-системного аналізу розглядається як новий політичний і культурний феномен, який набуває особливого значення в умовах руйнування Вестфальської системи міжнародних відносин і зміни функцій національної держави під впливом процесів глобалізації. Традиційна для світ-системного аналізу тріада «центр — напівпериферія — периферія» доповнюється виділенням макрорегі - онального й регіонального рівнів з власними культурними кордо - нами. Що ж до міждержавних кордонів, то вони часто постають у вигляді «шрамів історії» (О.Маркар), приречених на розмивання. У тісний зв’язок із проблемою центр-периферійних відносин поста - вили проблему погранич С.Роккан та його школа. Структура кордонів і ступінь контролю над ними, за Рокканом, багато в чому визнача - ється концентрацією, конкуренцією чи співпадінням центрів різних типів — адміністративних (військових), економічних чи куль турних. Висока концентрація центрів на певній території створює явище просторової сегментації, яка за сприятливих умов стимулює прагнен - ня до сецесії, а за менш сприятливих спричиняє масову міграцію. В ситуації «закритості» центр намагається контролювати не лише територіальні, але й соціокультурні кордони; повна закри тість веде до жорсткої політики асиміляції або, навпаки, до розпаду держави. Тому кожна, особливо поліетнічна, держава має сполучати політику інтеграції меншин із певним ступенем консолідації кордонів та опти - мі зації їхньої конфігурації. У державах, які Роккан називав поліце - фаль ними (із ланцюгом окремих центрів), це завдання на порядок ускладнюється внаслідок жорсткої конкуренції інтересів еліт26. 41 Іст ор и ч н а л ім ол огія : п р обл ем и к он ц еп т уа л іза ц ії 26 Роккан С. Города, государства и нации: пространственная модель изучения разли чий в развитии // Политическая наука. — 2006. — № 4. — С. 48–50.; він же: Центр-периферийная полярность // Там само. — С. 74. Інтенсифікація глобалізаційних процесів увела проблему погранич у контекст «стиснення світу», взаємопроникнення, транскордонності. У політичній географії, політології, геоекономіці з’явилися спеціальні наукові напрями, сконцентровані на дослідженні «транскордонних регіонів» (формула В.Колосова). Традиційні (історико-картографічні, класифікаційні, функціональні та інші) лімологічні підходи були доповнені постмодерністськими (світ-системно-ідентичнісним, кордонів як соціальних уявлень, екополітичним, ПВП-підходом тощо). Акцент у нових підходах робиться на розмиванні географічних меж і регіональних складників політичних, соціальних, культурних відносин. Наголошується також на тому, що глобалізація як процес не вкладається в рамки однозначності. Це — глибоко діалектичне явище, в якому переплітаються стимули інтеграції й взаємо від - штовхування, виникають і нові транснаціональні соціальні зв’язки й простори, і нові різновиди локальних культур. Водночас із «вірту - альним», а то й реальним стиранням територіальних, культурних, мовних кордонів інтенсифікуються зв’язки й залежності, здатні сприяти як єдності, так і диференціації соціокультурного простору. Потужні хвилі уніфікації й стандартизації розмивають традиційні уявлення про самобутність і суверенітет. Запропоновані А. Паасі, Д.Ньюменом, П.Тейлором та іншими дослідниками моделі взаємозв’язків між кордонами та ієрархією територіальних ідентичностей відкрили шлях до дослідження кордонів як соціальних конструктів і відповідних символів. Розгляд категорій простору, території, місця як підвалин соціальної ідентич - ності проклав шлях до диференціації між почуттям місця (sense of place) та вкоріненістю (rootedness), а також прив’язаністю до місця (attachment to place). У науковому обігу з’явилися диференційовані підходи до аналізу різних типів територіальних ідентичностей — ідентифікації з місцем (place-identity), локальних ідентичностей (local identity), регіональних ідентичностей (regional identity), ідентифікації із середовищем (enviromental identity) чи з місцем проживання (settlement identity). Операціональним виявилося й поняття регі - ональної культури, яка трактується як сукупність прийнятих у певному регіональному співтоваристві цінностей, вірувань, суспіль - них традицій27. Помітним прогресом у кордонознавстві став вихід географії у суміжні сфери наукового знання — культурну антропологію, історію, соціологію. Зародження і розвиток некласичних наукових методів 42 Я р ос л а в а В ер м ен и ч 27 Докладніше див.: Коржов Г. Територіальні ідентичності: концептуальні інтерпретації в сучасній зарубіжній соціологічній думці // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2010. — № 1. — С. 108–114. Менш вдалим, на наш погляд, є запропонований цим автором термін «географічна ідентичність» як еквівалент англомовного place identity. дали потужний поштовх розвитку культурної географії й антропо - географії; широке використання поняття ландшафту стимулювало оформлення імажинальної географії. Наприкінці століття різко актуалізувалися проблеми регіональної ідентичності й регіональної (просторової) міфології. Формується, за визначенням Д.Замятіна, спільне гуманітарно-географічне концептуальне поле, в якому органічно співіснують різні відгалуження культурної антропології, культурології, політології, історії (особливо регіональної й локальної), літературознавства, комплексного містознавства й регіонознавства. У перехідній ментальній зоні, на стику науки, філософії й мистецтва формуються гібридні художньо-дослідницькі напрями, провідне місце серед яких належить метагеографії28. У контексті історичної регіоналістики розглядають проблему кордонів і погранич фахівці Інституту слов’янознавства РАН. Укра - їнський зріз проблеми досліджує Л.Горизонтов, наголошуючи на тому, що кордони виступають неодмінним атрибутом будь-якої регіональної структури. Пограниччя — єднальна ланка між кордо - нами і водночас зона активної інтеграції й співробітництва. Важливим уявляється його акцент на «невидимих» історичних кордонах: ці «шрами історії» аж ніяк не зникають. Кордони, доводить Л.Горизонтов, потрібно розглядати у контексті їхньої різнотипності — один тип кордонів перетікає в інший; кордони фігурують не лише в ролі політичних маркерів (внутрішніх і міжнародних), але і в якості етнічних, конфесійних, культурних, мовних, економічних рубежів. Ситуація для дослідників українських реалій ускладнюється тим, що історично рухлива зона зіткнення європейських макрорегіонів про - ходить якраз через територію України. Цілий комплекс дослід - ницьких завдань для регіоналістики пов’язаний, на думку автора, з тим, що імперський вантаж тяжіє не лише над колишніми титульно- імперськими націями, але й над тими, які відчували себе пригноб - леними. Нові національні держави, що складаються з різнорідних регіонів і мають конфліктогенні кордони, схильні запозичувати від імперій курс на уніфікацію і дістають внаслідок цього дефіцит внутрішньої рівноваги й складності зовнішньополітичного плану29. Доволі несподіваний ракурс екстраполяції методів природно- географічного (факторного) аналізу на процес історичного пізнання погранич пропонує вітчизняний історик Є.Чернов. Вибудову теоре тич - ного каркасу регіональної історії він пов’язує з просторово-структурним 43 Іст ор и ч н а л ім ол огія : п р обл ем и к он ц еп т уа л іза ц ії 28 Замятин Д.Н. Гуманитарная география: предмет изучения и основные направления развития // Общественные науки и современность. — 2010. — № 4. — С. 126–138; його ж: Метагеографические оси Евразии // Полис. — 2010. — № 4. — С. 22–47. 29 Горизонтов Л. Украина в зеркале регионалистики // Регионы и границы Украины в исторической ретроспективе. — М., 2005. — С. 3–12. моделюванням впливу природно-географічного середо вища на проце - си освоєння територій та урбанізації. З врахуванням усієї сукупності сприятливих природно-географічних факторів дніпровське Надпорож - жя мало б стати сталим освоєним регіоном. Але прикордонність довго не давала змоги сформувати на цьому просторі щось історично усталене і реалізувати урбаністичний потенціал. Напрям основних цивілізаційних потоків ішов повз цю територію, і упродовж тисячоліть тут не виникли навіть елементи міського способу життя. До таких регіонів застосовні хіба що терміни «блукаючої» чи «мерехтливої» регіональності. Смислом регіональної історії і може бути виявлення таких нетипових регіонів, що зближуватиме її з «новою географією»30. Найпоширеніший погляд на проблему погранич, що утвердився у сучасній політичній географії, досить вдало формулює російський географ Б.Родоман. Кордон — це щось, розташоване між двома сут - ностями, межа поділу, і це «щось» зазвичай настільки мале у порівнянні з розділюваними явищами, предметами, сутностями, що ним можна знехтувати31. І для соціумів, і для людини принципово важливим є не сам кордон, бо це в принципі лише лінія, а той прилеглий простір, який від нього залежить і ним детермінується. Цей погляд принципово важливий для історика, якого, як, приміром, нас у даному випадку, значно більше цікавлять не самі лінії кордонів, а більші або менші прикордонні території як ареали взаємозіткнень і взаємозапозичень, формування нових ідентичностей. Домінує такий погляд і в культуро логії — тут здебільшого кордон визначається як «рубіж колективної ідентичності, який відділяє загальне «ми» від такого ж загального «вони»32. В межах лімології застосовується цілий ряд класифікацій кордонів за різними критеріями. Відповідно до запропонованого О.Дж.Марті - не сом функціонального підходу кордони поділяють на відчужувальні (alienated), співіснуючі (co-existent), взаємозалежні (interdependent) та інтегровані (integrated)33. В основу типології тут покладено ступінь інтегрованості — від запровадження прикордонного регіону до утворення повністю інтегрованих територій. 44 Я р ос л а в а В ер м ен и ч 30 Чернов Е.А. Региональная история: опыт теоретической интерпретации // Харків ський історіографічний збірник. — Вип. 8. — Х., 2006. — С. 38–48; він же: Региональная история и историософия // Регіональна історія України. — 2008. — Вип.2. — С. 59–66. 31 Родоман Б.Б. Основные типы географических границ // Географические гра - ницы. — М., 1982. — С. 20. 32 Дубин Б.В. Запад, граница, особый путь: образ Другого в политической мифо - логии россиян // Россия как цивилизация: Устойчивое и изменчивое. — М., 2007. — С. 652. 33 Martinez O.J. Border People. Life and Society in the U.S.-Mexico Borderlands. — Tuscon, 1994. Історичний критерій передбачає поділ кордонів на антецедентні, субсеквентні та реліктові. Перші прокладаються по ще не заселених територіях, другі — по вже освоєних, треті є стертими, але закріпленими у ландшафтних відмінностях. Географічний підхід передбачає поділ на природні й штучні кордони. Кордони можуть бути прозорими, напівпрозорими чи закритими. Усі ці класифікації виходять, однак, із домінування географічних чи етнічних чинників. Але ж при всій повазі до теоретичної лімології вона не в змозі охопити проблему кордонів у всій її цілісності й розмаїтті. Бо у найширшому, філософському сенсі кордон — це будь-яка межа, реальна чи віртуальна. Як головну розглядає бар’єрну функцію кордону польський географ Т.Коморніцкі. Ця функція проявляється як військова (бар’єр для чужоземної військової агресії), економічна (бар’єр для руху товарів), цивільна (бар’єр для вільного переміщення людей). Однак, зазначає він, із зміною функцій кордонів у Західній і Східній Європі незмірно зросла роль кордонів в інтеграційних процесах, що зробило головними показниками рівень проникності та пропускної здатності кордону34. Англомовні відповідники поняття «кордон» дають досить повне уявлення про різноманітні функції, які сьогодні позначаються цим поняттям. За А.Макаричевим, кордони можуть бути: ■ обмежувачами, демаркаторами територіального простору (boundaries); ■ лініями переходу на суміжну територію (borders); ■ периферійними одиницями (margins); ■ лініями стикання з сусідами (frontiers); ■ регіональними одиницями, специфічність яких сформована тісною співпрацею з сусідами і мультикультуралізмом (borderlands). Існує ще поняття de-bordering, яке не має адекватного перекладу на українську мову. Ним позначається процес зниження значущості кордонів під впливом процесів транснаціоналізації35. У баченні М.Орешиної кордон може бути зоною: 1) розколу; 2) роз - поділу; 3) фільтрації; 4) взаємодії; 5) співробітництва; 6) кооперації; 7) з’єднання; він може виступати також засобом організації території, соціокультурним рубежем тощо. Одна якість кордону здатна пере - ходити в іншу. Кордони виступають у ролі розмежувальних рубежів і допомагають конструювати простір в уяві36. 45 Іст ор и ч н а л ім ол огія : п р обл ем и к он ц еп т уа л іза ц ії 34 Komornitcki T. Granice Polski. — Warsaw, 1999. — S. 25. 35 Макарычев А.С. Метафоры регионализма в международно-политическом дискурсе // Режим доступу: http://www.goodle.com/search. 36 Орешина М.А. Регион как объект социально-гуманитарных исследований // Политическая наука. — 2003. — № 3. — С. 154. Д.Амоголонова та Т.Скринникова звертають увагу і на більш абстрактний зміст поняття «кордони»: вони встановлюють межі, за допомогою яких держави чи соціальні групи відокремлюються одна від одної, а також створюють модель розмежування категорій свідомості. Периферійність і прикордонність змушують творців ідеологій відшукувати особливі цінності, апеляція до яких здатна мобілізувати етнічність чи регіональну свідомість, не виходячи за рамки політичних норм і кордонів. На цьому ґрунті може виникати сімбіоз «урізаного» націоналізму і політизованої етнічності. Реальні політичні кордони (як і реальна історія) відіграють при цьому опосередковану роль і можуть ігноруватися, якщо цього вимага- тимуть інтереси моделювання37. Для регіоналістики (і не меншою мірою для регіональної політики) особливо важливими є ті властивості кордону і прикордоння, які зумовлюють взаємовпливи і взаємодію різних локальних культур. Адже фактор соціальної і культурної дистанції, крос-культурні відмінності часто набувають стресогенного характеру саме в зоні прикордоння. При всій мінливості і рухливості міждержавних кордонів при їх вивченні все ж можна орієнтуватися на якусь підсумкову фіксацію. У мирний час всі чотири континентальні імперії на європейському континенті були заінтересовані у тому, щоб дотримуватися якихось конвенціональних обмежень у своєму суперництві і чітко обумов- лювати свої територіальні межі. З регіональними та етнічними межами справа стоїть складніше — як правило, вони умовні й непостійні. Більш-менш чітка, хоч і підвладна постійним змінам, фіксація притаманна адміністративним кордонам. Коли ж територі- альний принцип кладеться в основу економічної, етнічної, соціокуль- турної, конфесійної чи якоїсь іншої регіоналізації, кордони виявля- ються розмитими, з виразними фронтирами — прикордонними смугами акультурації. Географи-міжнародники увели в обіг поняття бар‘єрність і контактність як критерії оцінювання рівня прикордонної безпеки. Першим терміном позначається здатність кордону бути ефективним рубежем проти нелегальних і небажаних транскордонних потоків, другим — спроможність забезпечити проникність для потоків бажаних. У зв’язку з цим постійно зазнають уточнень поняття пограниччя, погранична територія, трансгранична територія, транскордонні географічні структури, регіональні пограничні підсистеми тощо. Термін пограниччя (порубіжжя, borderland) зазви- чай застосовується на означення прилеглої до кордону (з одного або з обох боків) зони, виділення якої здійснюється на основі сукупності 46 Я р ос л а в а В ер м ен и ч 37 Амоголонова Д.Д., Скрынникова Т.Д. Пространство идеологического дискурса постсоветской Бурятии // Полис. — 2005. — № 3. — С. 53–54. специфічних ознак, важливих для досягнення певної мети. Погранична територія — ареал, в якому здійснюється реальна або потенційна взаємодія (взаємовплив) сусідніх держав. Трансгра нична територія — відносно цілісна природно-антропогенна систе ма, що складається як мінімум із двох взаємопов’язаних приграничних територій і є сферою геополітичних інтересів сусідніх країн. Зрозуміло, що говорити про чіткість і визначеність цих розрізнень не доводиться — як у вітчизняній традиційній, так і у англомовній термінології. Застосоване у «Європейській рамковій конвенції про прикордонне співробітництво територіальних співтовариств і властей» (Мадрид, 1980) поняття cross-border за своїм значенням ближче до передачі взаємодії з переходом кордону, а не до взаємодії приграничних територій. Однак у політичному вжитку чіткості у застосуванні понять cross-border та transborder, як правило, не спостерігається. Зазвичай перше поняття застосовується для харак - теристики прямих контактів порубіжних регіонів, а друге — для широ кого кола варіантів співробітництва. Не існує чіткого розме - жування термінів «приграничное сотрудничество» і «трансграничное сотрудничество» і в російській мові. Можливості української мови у даному разі ширші — завдяки паралельному застосуванню термінів, похідних від «кордону» й «границі» й усталеному поняттю «порубіж - ність». Однак до чіткого нормативного розведення порубіжності, пограничності й прикордонності справа поки що не дійшла. Кордони України, попри їхню відносну «молодість», мають свою історію і власні характеристики. Прийнято поділяти їх на «старі», успадковані від СРСР, і «нові», ті, що раніше були адміністративними міжреспубліканськими. З семи безпосередніх держав-сусідів України чотири є членами ЄС. Загальна протяжність сухопутного кордону України — 4247,86 км, морського — 1351,6 км, річкового — 414,73 км. Україна має угоди про державний кордон з усіма сусідніми державами. Але між «старими» й «новими» кордонами зберігається істотна різниця за параметрами інфраструктурного розвитку. Звідси й специфічність феномена «нового прикордоння» — як сукупності історичних та новоутворених соціальних і економічних зв’язків уздовж кордонів колишніх радянських республік38. На час здобуття незалежності інфраструктура міжреспублі - канських кордонів була суто символічною. Точні обриси їх фіксува - лися хіба що на військових топографічних картах, але й там було чимало розбіжностей, бо час від часу керівники колгоспів-сусідів свавільно коригували межі під час будівництва доріг, спорудження будівель тощо. На російсько-українському кордоні під час делімітації виявилося понад 1000 спірних відрізків, причому кордон часто 47 Іст ор и ч н а л ім ол огія : п р обл ем и к он ц еп т уа л іза ц ії 38 Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центрально - європейськими сусідами. — К., 2004. — С. 213, 229. розділяв села, вулиці, навіть окремі подвір’я. Природно, що це створило чимало суперечностей, з якими люди змушені були мири - тися упродовж десятиліть. Звідси й стійке упередження місцевих мешканців проти демаркації кордону, яке супроводиться тертями й невдоволеннями. На зміни конфігурації кордону істотно впливають і природні чинники. Приміром, через зміни русла р. Тиса упродовж 1945–2000 рр. точка стику трьох країн перемістилася углиб України на 11,7 м, а 270 га землі відійшли Угорщині. Еволюція транскордонних відносин на рубежах України йде в напря мі від відчуження до інтеграції, ліквідації бар’єрів і упере - джень. Хоча очевидним є і те, що можливості транскордонного співробіт ництва використовуються далеко не повністю. Це сто - сується, зокре ма, перспектив спільного використання природних ресурсів, рекре аційного потенціалу, спільних заходів у сфері охорони довкілля, запобігання природним і техногенним катастрофам тощо. Очевидно, що без врахування фактора порубіжності і проблем, які він створював, неможливо зрозуміти ані особливості регіоналізму в його українському варіанті, ані специфіку локальної самосвідомості. Зрештою й геополітичні схеми, які вибудовуються нашими сусідами, також піддаються осмисленню лише в контексті «граничності» та її впливу на мовно-інформаційні, культурно-релігійні та інші процеси. Порубіжність має свої позитивні й від’ємні риси, і тільки від українського народу й зважених дій його еліти залежить, чи буде країна самостійним гравцем на економічному полі й політичній сцені, чи остаточно перетвориться на «транзитний коридор», полігон для апробування чужих ідей і намірів, що не вписуються у концепцію національної безпеки. 48 Я р ос л а в а В ер м ен и ч

Історична лімологія: проблеми концептуалізації

Репозитарії

Схожі ресурси