Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Федорова, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Регіональна історія України
Schlagworte:	Регіонально-історичні дослідження
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71034
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.) / Л. Федорова // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 5. — С. 177-194. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-71034
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-710342014-11-23T03:01:50Z Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.) Федорова, Л. Регіонально-історичні дослідження 2011 Article Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.) / Л. Федорова // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 5. — С. 177-194. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. XXXX-0087 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71034 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Регіонально-історичні дослідження Регіонально-історичні дослідження
spellingShingle	Регіонально-історичні дослідження Регіонально-історичні дослідження Федорова, Л. Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.) Регіональна історія України
format	Article
author	Федорова, Л.
author_facet	Федорова, Л.
author_sort	Федорова, Л.
title	Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.)
title_short	Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.)
title_full	Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.)
title_fullStr	Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.)
title_sort	становлення і розвиток києвознавства (кінець хviii – початок хх ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Регіонально-історичні дослідження
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71034
citation_txt	Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.) / Л. Федорова // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 5. — С. 177-194. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT fedoroval stanovlennâírozvitokkiêvoznavstvakínecʹhviiipočatokhhst
first_indexed	2025-07-05T20:08:46Z
last_indexed	2025-07-05T20:08:46Z
_version_	1836838947238445056
fulltext	Розділ 4 РЕГІОНАЛЬНО-ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ Федорова Лариса (Київ) Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII — початок ХХ ст.) Вербиленко Галина (Київ) Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х — 30-х рр. ХХ ст. Сагач Оксана (Чернігів) Діяльність Центральної адміністративно- територіальної комісії по підготовці до переходу на триступеневу систему врядування у 1924–1925 рр. Архипова Світлана (Київ) Територіальний розвиток київського Лівобережжя в ХХ ст. Регіональна історія України Збірник наукових статей Випуск 5 Лариса Федорова СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК КИЄВОЗНАВСТВА (КІНЕЦЬ ХVIII — ПОЧАТОК ХХ ст.) «Київ — культурний і історичний центр світового значення, більш ніж який інший на цілій українській землі... А монументальна і побутова історія Києва як великого культурного огнища, що певними часами кидав проміння людського розуму, творчого генія, орга ні - заційної ініціативи на великі простори Східної Європи — ор га - нізовував, творив, підіймав людські маси, — вона розпорошується, никне, перетворюється в порожні слова, не підперта ілюстрацією ре - альних пам’яток — свідків цього життя і творчості», — писав на - прикінці 1920-х рр. видатний український історик, голова Історич ної секції ВУАН, академік М.Грушевський, обґрунтовуючи не обхідність створення джерелознавчого центру з вивчення історії стародавньої столиці України, яким він вбачав музей міста1. То був час розквіту історичного краєзнавства в Україні, зо крема і києвознавства, яке було майже знищено у 1930-х рр. репре сивними засобами під гаслами боротьби з націоналізмом. Репресії супро - воджувалися намаганням пристосувати до нових державних пріоритетів найдавнішу історію «трьох братніх народів» (українців, білорусів, росіян), «колискою» яких був визнаний Київ. Як не згадати тут офіційну великодержавну доктрину «трьох столиць» з її сумно - звісною «триєдиною» формулою — народність, самодержавство, православ’я, уособленням яких було проголошено відповідно Москву, Петербург і Київ. Підтримана урядом царя Миколи І, вона стала ідеологічним підґрунтям вивчення історії Києва, яку неодноразово спробували підпорядкувати інтересам владних структур царської Росії і Ра дянського Союзу. Києвознавство посідає значне місце в розвиткові українознавства, збереженні і освоєнні куль турно-історичної спадщини України. Між тим, багато проблем фор мування міста Києва та його історичного життя, культурних про цесів, що тут відбувалися впродовж тися чо - літь, залишаються недо статньо вивченими, а іноді й спотвореними. Ще чимало джерел чека ють своїх дослідників, введення до наукового і суспільного обігу. © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 5. — С. 177–194 © Лариса Федорова, 2011 1 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України (далі — ІР НБУ). — Ф. Х. — Спр. 10098. — Арк. 1–2. Перші відомості про місто та його пам`ятки, визначні події та мешканців, розвиток матеріальної і духовної культури сягають у добу Київської Русі. Вони містяться в «Повісті временних літ» ХІІ ст. і «Патерику Печерському» ХІІІ ст. Процес започаткування і ста - новлення києвознавства на науковому ґрунті відбувався з кінця ХVIII ст. Він був викликаний об’єктивними чинниками, насамперед тими величезними змінами у соціально-еко номічному, культур ному, духовному стані суспільства, що сталися внаслідок промис лових революцій і швидких темпів урбанізаційних процесів. Розвиток промисловості й торгівлі привів до різкого зростання темпів розбудови міст, урбанізованість набувала визнач ного характеру у житті країн. Так, у ХІХ ст. кількість європейських міст з населенням понад 100 тис. мешканців збільшилась у 7 разів (у ХVIII ст. — лише в 1,5)2. Якщо на початку ХІХ ст. у Києві налічува лось 22 тис., у 1856 р. — 62,5 тис., то в кінці ХІХ ст. — 626 тис. жителів3, тобто кількість населення зросла майже у 30 разів. Інтенсивний розвиток міст супроводжувався величезними за масшта бами перебудовами, переплануванням і змінами. Все це мало значні наслідки. Місто набувало значення культуротворчого організму, осе редку мате - ріаль них і духовних цінностей. Зміни в його зовнішньому вигляді, житті й побуті супроводжувались як знахідками старожитностей під час будівельних робіт і благо устрою, так і втратами пам’яток. З’являється суспільна потреба вивчення міста, осмислення його ролі в житті суспільства протягом століть, збереження істо рико- культурної спадщини. Історичні міста, зокрема Київ, стають об’єк - тами спеціальних досліджень, колекціонування, пам’яткоохоронної роботи. Розвиток історичної науки, становлення археології як самостій - ної історичної дисципліни, етнографії, відкриття університетів, у тому числі Київського 1834 р., що стали справжніми науковими цен трами, діяльність окремих учених, місцевої інтелігенції, численних наукових і аматорських товариств були тими основними чинниками, завдяки яким постало історичне краєзнавство, зокре - ма і києвоз навство. Крім того, слід акцентувати увагу на такому важливому факторі, як культурно-національний рух в Європі, пов’язаний із становленням націй і народностей, національної свідомості. В Україні до цього додалася загроза втрати культурної самобутності, на що була спрямована політика царської Росії. Це мало наслідком зростання інтересу до історії, мови, фольклору, 178 Л а р и са Ф ед ор ов а 2 Бунин А.В., Ильин Л.А., Поляков Н.Х. Градостроительство / Под ред. В.А.Шква - рикова. — М., 1945. — С. 239. 3 История Киева. — К., 1984. — Т. 2. — С. 126; Верменич Я.В. Київ 19–21 с. // Енциклопедія історії України. — К., 2007. — Т. 4. — С. 215. літератури, тради цій свого народу, прагнення пізнати витоки національного родоводу. Київ, який завжди сприймався українцями як столиця країни, порівняно рано став об’єктом активних краєзнавчих студій. Першим періодом цих досліджень можна назвати кінець ХVIII — першу поло - вину ХІХ ст. Царський уряд намагався направити інтерес до історич - ного минулого Києва у бажане для самодержавства русло. Ще у 1760 р. за пропозицією російської Академії наук і мистецтв Сенат розіслав у всі губернії укази, щоб для створення атласу Російської імперії зібрати відомості про природні умови, економіку, етногра фію, історію міст і регіонів, виявити рештки старих міст, горо дища, фортеці. Відповідь на ці запитання стосовно Києва наражалася на великі труднощі, тому що історія міста майже не вивчалася. Тому складене «Описание Киева» у багатьох випадках базувалося на усних відомостях. 1785 р. було підготовлено записку про київські старо - житності у зв’язку з підготовкою подорожі імператриці Кате рини ІІ4, опубліковану наступного року. Її подано разом з історією міста за В.Татищевим. У 1791 р. друкарня Київської академії при Києво- Печерській лаврі випустила в світ працю митрополита Самуїла (Миславського) «Краткое историческое описание Киево-Печерския лавры», до якої додано його ж огляди «Достопамятнейшие древности в Киеве» и «Краткое историческое известие о Києве». Фактично це перший надрукований у Києві посібник з історії Києва та Київської Русі та перший опис основних архітектурних пам’яток Києва. В другому і третьому виданнях (1795 р. і 1798 р.) його було доповнено «Известием о погребенных в Киеве князьях и княгинях роду Рюрикова». Початок наукового вивчення Києва пов’язаний з діяльністю архе олога та історика М.Берлінського, яка розпочалася наприкінці ХVІІІ ст. Його твори «Пространная история города Киева с топо - графическим его описанием, собранная из разных киевских книгохранилищ и ста ринных рукописей» (не видана), «Краткое описание города Киева, со держащее историческую перечень сего города» (Спб.,1820), «Историческое обозрение Малороссии и города Киева» (частково над руковано в журналі «Молодик» у 1844 р.) побудовані не лише на письмових, але й на археологічних джерелах. М.Берлінський протягом багатьох років розшукував і збирав рукописи, нумізматику, здійсню вав археологічні розкопки (зокрема у Вишгороді), реєстрував і опи сував археологічні знахідки в місті. Твори дослідника є першою спробою систематичного викладення історії Києва з характеристикою його пам’яток історії та культури. 179 С т а н ов л ен н я і р озв и т ок к и єв озн а в ст в а (к ін ец ь Х V III — п оч а т ок Х Х ст .) 4 Путешествие ея императорского вели чества в полуденный край России, предпринимаемое в 1787 году. — Спб., 1786. — 149 с. З початку 1820-х рр. розгорнулася активна наукова робота в Києві митрополита Київського і Галицького Євгенія Болховітінова. На основі літописних і актових джерел він опублікував перші історико- топографічні описи найвідоміших київських пам`яток: «Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов и фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия» (К.,1825), «Описание Киево-Печерской лавры с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов лавры и общих печер» (К.,1826). Митрополит зібрав цінні нумізматичні колекції, величезну бібліотеку, у т. ч. стародруків. Він розшукав архівні матеріали з історії Київського братства, церковного управління і вотчин ХV–XVIII ст., заохочував викладачів і студентів Київської духовної академії до досліджень з місцевої історії5. Майже 40-річна праця владики була присвячена вивченню біографій і творчості визначних письменників світських і духовного чину, в тому числі київських церковних діячів6. Значну роль відіграв митрополит Євгеній в археологічному вивченні Києва, яке здійснював К.Лохвицький з 1824 р. Розкопки останнього в історич- ному ядрі Києва дали надзвичайно цікавий матеріал стосовно старо- давньої історії міста. Він досліджував залишки Десятинної церкви (1824 р.), Ірининської церкви й невідомого храму, який вважав Іллінським (1833 р.), Золотих воріт (1832 р.), некрополь поряд з Ірининською церквою, спостерігав за роботами з укріплення та консервації Золотих воріт, збирав і дбайливо зберігав археологічні знахідки7. План Десятинної церкви з історичним описом, підготов- леним Євгенієм Болховітіновим, було опубліковано в березні 1825 р. в «Отечественных записках», його ж звіт про археологічні розкопки «О древностях, найденных в Киеве» — в «Записках и трудах» Товариства історії і старожитностей російських у 1826 р. З ім’ям К.Лохвицького пов’язане також започаткування колекці- онування міських археологічних матеріалів про особливості будів- ництва і архітектури, розвиток ремесел, побут мешканців столиці 180 Л а р и са Ф ед ор ов а 5 Малышевский И.И. Деятельность митрополита Евгения в звании председателя конференции Киевской духовной академии. — К., 1868. — С. 32–36. 6 Митрополит Евгений (Болховитинов). Словарь исторический о бывших в Рос- сии писателях духовного чина греко-российской церкви. — М., 1995. — 416 с. 7 Дневник Кондрата Лохвицкого / Публикация, комментарии Т. Ананьевой, при участии О. Друг // Киевский альбом. Исторический альманах. — К., 2002. — Вып. 2. — С. 67–72; Кондрат Лохвицкий. Журналы и дела по раскрытиям древно- стей в Киеве / Публикации Т. Ананьевой // Киевский альбом. Исторический альманах. — К., 2004. — № 3. — С. 31–33; К., 2007. — Вып. 5. — С. 49–54; К., 2009. — Вып. 6. — С. 82–87. Київської Русі. У жовтні 1835 р. при Університеті св. Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка) було засновано Тимчасовий комітет для дослідження старо - житностей у Києві. До складу цього першого в місті наукового історичного товариства входили ректор університету М.Макси - мович, професори С.Орнатський і С.Зенович, а також Є.Болхо - вітінов, М.Берлінський, К.Лохвицький, О.Анненков та ін. Завдяки Тимчасовому комітету вперше була здійснена консервація неру - хомої пам’ятки — Золотих воріт. За рішенням комітету від 19 листопада 1835 р., затвердженим міністром народної освіти у березні 1837 р., при університеті був заснований Музей київських старожитностей. Основу його зібрання склали археологічні знахідки давньоруської доби, подаровані К.Лохвицьким разом з планами, малюнками і поясню вальною запискою ще в день відкриття навчального закладу, якому він подарував також колекцію мінералів. У 1836–1837 рр. К.Лохвицький був першим завідувачем музею київських старожитностей при університеті, що став першою музейною установою в Києві8. Майже одночасно з Музеєм київських старожитностей виник і Мінц-ка бінет універ - ситету, в якому поступово сформувалась чи не найкраща в Російській імперії нумізматична збірка, у складі якої було багато київських матеріалів9. У першій половині ХІХ ст. в Києві працювала ціла плеяда вчених та аматорів, дослідження яких не втратили свого значення й дотепер. Серед них слід відзначити ще М.Максимовича і М.Зак - ревського. Вче ний-енциклопедист, українознавець, перший ректор Університету св. Володимира М.Максимович одним із перших вивчав і узагальнив відомості з історичної топографії Києва в своїй праці «Обозрение старого Киева», яку опублікував літературно- історичний альманах «Киевлянин». Альманах, видавцем якого був М.Максимович, вийшов трьома книгами — у 1840, 1841 і 1850 рр. Його можна назвати першим києвознавчим збірником. Спад - коємцем «Киевлянина» була збірка «Украинец», у двох виданнях якої М.Максимович також вмістив низку історичних студій. Йому належить низка ґрунтовних досліджень з історії Київської Русі та її столиці: «Очерк Киева», «Обозрение старого Киева», «Об участии и значении Киева в общей жизни России», розвідок про відомі пам’ятки міста — Видубицький, Софійський, Печерський, Межи - 181 С т а н ов л ен н я і р озв и т ок к и єв озн а в ст в а (к ін ец ь Х V III — п оч а т ок Х Х ст .) 8 Державний архів міста Києва (далі — ДАК). — Ф. 299. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 6, 16; Ф. 16. — Оп. 465. — Спр. 10. — Арк. 1–2, 15; ІР НБУ. — Ф. ІІ. — Спр. 22953. — Арк. 6–9. 9 Гарбуз Б. Музей нумізматики // Київська старовина. — 1993. — № 4. — С. 88–92. гірський, Братський Богоявленський монастирі, про початок київ - ського книгодрукування тощо. Серед визначних архівних знахідок ученого — «Вирши на жалосний погреб Зацного Рыцера Петра Конашевича Сагайдачного...». Їх автором був ректор Київської братської школи Касіян (Сакович). Вірші були написані у зв’язку з похованням гетьмана на території цього навчального за кладу, яким він опікувався10. В 1868 р. у Москві видана величезна за обсягом фундаментальна праця «Описание Киева» (в 2 т.) історика, етнографа М.Закревського. Книга має довідковий характер, не позбавлена поми лок, однак її автор вперше узагальнив відомості про історичні місцевості Києва, видатні споруди, пам’ятки і пов’язані з ними події. Видання ілюстроване картами і малюнками, значна кількість яких зроблена власноручно автором. Цій ґрунтовній праці передувало перше наукове дослідження М.Закревського «Очерк истории города Киева» (Ревель, 1836 р.). Серед видань того часу слід згадати також «Обозрение Киева в отношении к древностям» (1847 р.), «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии» (1848 р.), «Статистическое описание Киевской губернии» (1852 р.), підготовлені коштом і за безпо - середньою участю київського цивільного губернатора І.Фундуклея. Він залучив до цієї роботи М.Максимовича, С.Крижанівського, М.Грабовського, Д.Журавського та інших учених, чиновників, гро мад ських діячів11. Губернатор був відомий і як колекціонер археоло гічних старожитно стей. Він подарував музею університету 537 археологічних знахідок, в тому числі з Києва. Таким чином, наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. зро - став інтерес до київської старовини, виникла усвідомлена не - обхідність вивчення, збирання, зберігання та використання істо рико-культурних цінностей міста. У цей період розпочалися си - стематичні археологічні дослідження Києва, внаслідок чого розши - рювалося коло історичних джерел за рахунок речових археологічних пам’яток. З’явилися перші історико-топографічні дослідження, описи окремих видатних споруд та їх комплексів, а також перші уза - гальнюючі праці краєзнавчого характеру. Виникла музейна потреба, пов’язана з необхідністю збереження міських старожитностей. Було організовано перше наукове громадське формування місцевих дослідників Києва. Не останню роль у започаткуванні києвознавства відігравало історичне значення Києва — «матері міст руських» — у контексті па нуючої ідеології. В цьому вбачаємо причину того, що 182 Л а р и са Ф ед ор ов а 10 Замлинський В. Патріарх української науки // Максимович М.О. Киевъ явился градомъ великимъ... Вибрані українознавчі твори. — К., 1994. — С. 10–31. 11 Ковалинский В.В. Меценаты Киева. — К., 1998. — С. 18–20. заохочення досліджень стало майже офіційним обов’язком місцевої адмі ністрації. Цьому періоду формування києвознавства притаманні всі досяг нення і вади тогочасної історичної науки і краєзнавства, але діяльність перших дослідників міста заклала підґрунтя широкого розгортання краєзнавчого руху в Києві у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Найбільш значною і результативною для того часу була діяль - ність з вивчення, збирання та публікації пам’яток, що її здійсню - вала Тимчасова комісія для розгляду давніх актів. Її було створено в 1843 р. після скасування Тимчасового комітету для дослідження старожитностей в Києві. Комісією засновано в 1852 р. Центральний архів давніх актів, в якому було зібрано близько 6 тис. актових книг і 500 тис. окремих документів з історії Правобережної України ХV–XVIII ст., у т. ч. безцінні джерела з історії Києва12. Матеріали з історії, економіки, топоніміки, статистики, народонаселення Києва видрукувано в таких виданнях комісії, як «Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей» (1874 р.), «Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной России» (1888 р.), «Сборник статей и материалов по истории Юго- Запад ной Росии» (вип. 1–2, 1911–1916 рр.), «Летопись событий в Юго-Западной России в ХVII в.» (Літопис С.Величка) (т. 1–4, 1848– 1864 рр.), «Летопись Григория Грабянки» (1853 р.), а також в її багатотомних архе ографічних виданнях «Памятники, изданные Временной комис сией для разбора древних актов», «Архив Юго- Западной России», «Древности, изданные Временной комиссией для разбора древних актов», що вихо дили протягом 1845–1914 рр. В роботі комісії, яка діяла до 1921 р., коли її з’єднанали з Архе - ографічною комісією ВУАН, брали участь відомі вчені: В.Антонович, М.Берлінський, М.Васи ленко, В.Вельяминов-Зернов, М.Владимир - ський-Буданов, С.Голубєв, М.Довнар-Запольський, М.Іванишев, В.Іконников, І.Каманін, М.Кос томаров, П.Куліш, П. і Т.Лебединцеви, О.Лазаревський, О.Левицький, М.Максимович, М.Петров, М.Рігель - ман, І.Фундуклей, В.Щербина13. Нове слово в києвознавстві належить Південно-Західному відділу Російського географічного товариства (діяв у Києві в 1873–1876 рр.). Був створений з метою збирання і вивчення гео графічних, етнографічних і статистичних відомостей по Київській, Подільській, Волинській, Полтавській губерніях. У 1875 р. відділ видав працю «Киев и его предместия: Шулявка, Соломенка с Протасовым Яром, 183 С т а н ов л ен н я і р озв и т ок к и єв озн а в ст в а (к ін ец ь Х V III — п оч а т ок Х Х ст .) 12 Левицкий О.И. Пятидесятилетие Киевской комиссии для разбора древних актов. 1843–1893. Историческая записка о ея деятельности. — К., 1893. — С. 85. 13 Журба О.І. Київська археографічна комісія. 1843–1921. Нарис історії і діяльності. — К., 1993. — 186 с. Байкова гора и Демиевка с Саперною слободкою по переписи 2 марта 1874 года, произведенной и разработанной Юго-Западным отделом императорского Русского географического общества». Особливу цінність в ній становлять статистико-економічні матеріали, зокрема щодо складу населення міста. В опублікованих товариствам окремих монографіях з проблем фольклору, етнографії, в його «Записках» також вміщено низку важливих матеріалів для вивчення історико- культурної спадщини Києва. Не менше значення з цього погляду має також розпочате виданням зібрання творів М.Максимовича, розкиданих по окремих періодичних виданнях (опубліковано 3 т.). Навколо відділу згуртувалися такі видатні представники українських наукових сил, як В.Антонович, Ф.Вовк, М.Драгоманов, М.Зібер, П.Житецький, О.Кістяківський, К.Михальчук, О.Русов, П.Чубин- ський та ін.14 У цей період спостерігається велика увага до вивчення самого міста та його історико-культурних надбань, проблем охорони пам’яток. Бурхливий розвиток краєзнавства є характерною рисою культурного життя всієї України того часу. Досить згадати у цьому зв’язку спеціальне дослідження І.Франка «Галицьке краєзнавство» (1892 р.). В ньому він аналізує краєзнавчі студії з економічної і політичної історії краю, його природи, географії, картографії тощо, в яких центральне місце посідає Львів15. Дослідженням історії, топографії, архітектури, побуту та інших різноманітних аспектів міського життя, збиранням міських старожитностей займалися як окремі вчені, краєзнавці, аматори, так і численні наукові товариства. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. в Києві діяли різноманітні громадські формування, члени яких зро- били свій внесок у розвиток києвознавства, відповідний завданням роботи цих товариств. Постале в 1872 р. Історичне товариство Нестора-літописця, як писав пізніше його голова М. Дашкевич, виникло як давно назріла в середовищі київських учених потреба «спільної розробки історії російського і зокрема південно-російського народу за рясними і в цілому раніше мало розробленими даними, що збереглися в області Південно-російського краю, а саме за даними археологічними, літописними, архівними, за творами літератури й народної твор- 184 Л а р и са Ф ед ор ов а 14 Палієнко М. Київська Стара Громада у суспільному та науковому житті України (Друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) // Київська старовина. — 1998. — № 2. — С. 50–61; Тимчик Н. П. Південно-Західний відділ Російського географічного това- риства в Києві (1873–1876) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. — К., 1998. — Вип. 40. — С. 75–78. 15 Франко І. Галицьке краєзнавство // Франко І. Зібр. творів. У 50 т. — К., 1986. — Т. 46, кн. 2. — С. 116–151. чості та ін.» 16 Його члени займалися переважно дослідницькою діяльністю, організацією відкритих засідань, на яких читалися лекції та рефе рати, які потім публікувалися в «Чтениях» товариства. Це були основні завдання, визначені його статутом. До кола наукових інтересів багатьох членів товариства входило вивчення різних типів та видів пам’яток, як нерухомих, так і рухомих. Завдяки їх працям до широкого обігу було введено історичні відомості про значну кількість пам’яток історії та культури України. Археологічні пам’ятки та знахідки в них на території Києва розглядали у своїх публікаціях В. Антонович, зокрема про розкопки В. Хвойкою Кирилівської пізньопалеолітичної стоянки17, В. Дани - левич — про розкопки в садибі собору Святої Софії18, Л. Добро - вольський — про Змієві вали і стародавні укріплення в околицях Києва19, В. Завитневич — про місце і час хрещення киян20, В. Ляскоронський — про археологічну знахідку 1827 р.21; С. Голубєв писав про підпірну стіну Видубицького Свято-Михайлівського монастиря в Києві22; М. Істомін — про храмовий живопис Києво- Печерської лаври23; старожитності собору Святої Софії та 185 С т а н ов л ен н я і р озв и т ок к и єв озн а в ст в а (к ін ец ь Х V III — п оч а т ок Х Х ст .) 16 Дашкевич Н. П. Историческая записка о возникновении и деятельности Исторического общества Нестора-летописца по январь 1898 г. // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. — 1899. — Кн. 13. — Отд. І. — С. 26. 17 Антонович В. Б. Археологические находки и раскопки в Киеве и Киевской губернии в течение 1876 г. // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. — К., 1879. — Кн. 1. — С. 244–261; Його ж. О раскопках В. В. Хвойка по Кирилловской улице // Там само. — К., 1896. — Кн. 11. Отд. I. — С. 8–9. 18 Данилевич В. Е., Милеев Г. Д. О результатах раскопок в усадьбе Софийского собора (г. Киева) // Там само. — К., 1912. — Кн. 22. Вып. III. Отд. I. — С. 97. 19 Добровольский Л. П. Змиевы валы вблизи Киева (из подгородных историко- топографических экскурсий) // Там само. — К., 1909. — Кн. 21. Вып. I–II. Отд. II. — C. 3–30; Його ж. К вопросу о древних укреплениях в окрестностях Киева // Там само. — К., 1912. Кн. 23. Вып. I. Отд. I. — C. 26. 20 Завитневич В. З. О месте и времени крещения св. Владимира и о годе крещения киевлян // Там само. — К., 1888. — Кн. 2. Отд. I. — C. 284–285. 21 Ляскоронський Вас. Г. О судьбе археологической находки, сделанной в Киеве около 1827 г. // Там само. — К., 1898. — Кн. 12. Отд. I. — С. 13–14. 22 Голубев С. Т. Подбережная каменная стена в Киево-Выдубицком монастыре, сооруженная в 1199–1200 гг. // Там само. — К., 1907. — Кн. 19. Вып. IV. Отд. II. — С. 88–101. 23 Истомин М. П. К истории живописи в Киево-Печерской лавре в ХVIII в. // Там само. — К., 1895. — Кн. 9. Отд. II. — С. 65–75; Його ж. К вопросу о древней иконописи Киево-Печерской лавры // Там само. — К., 1898. — Кн. 12. Отд. II. — С. 3–19; Його ж. Описание иконописи Киево-Печерской лавры // Там само. — К., 1898. — Кн. 12. Отд. III. — С. 34–90. відновлення живопису церкви Успіння Пресвятої Богородиці Києво- Печерської лаври описував П. Лебединцев24. Історико-краєзнавчі та пам’яткоохоронні товариства були засновниками розгалуженої музейної мережі в місті, уста нови якої набули значення краєзнавчих наукових центрів, в їхніх збірках накопичувалися цінні в історичному, науковому і художньому плані пам’ятки міського походження. Провідне місце у музейній мережі Києва початку ХХ ст. посідав Київський художньо-промисловий і науковий музей імені Государя імператора Миколи Олександровича, більш відомий як Київський музей старожитностей і мистецтв або Київський міський музей. Роботу з розбудови музею здійснило засноване в 1897 р. Київське товариство старожитностей і мистецтв, у складі якого до моменту його розпуску у 1918 р. працювало близько 150 членів. Се ред них учені, педагоги, краєзнавці, музейні працівники: В.Антонович, М.Біляшівський, К.Бол суновський, М.Василенко, С.Голубєв, В.Дани - левич, Л.Добровольський, Д.Дорошенко, В.Іконников, І.Каманін, І.Линниченко, А.Лобода, В.Ляскоронський, О.Левицький, І.Огієнко, Г.Павлуцький, В.Перетц, М.Петров, Н.Полонська, Ф.Титов, В.Хвойка, Д.Щербаківський, В.Щербина, архітектори В.Ніколаєв, Г.Шлейфер, видавець В.Кульженко, підприємці і меценати В.Симиренко, родини Бродських, Гудим-Левко вичів, Терещенків та багато інших. До 1902 р. правління товариства очолювала графиня М.Мусіна-Пушкіна, у 1902– 1917 рр. — колекціонер, меценат Б.Ханенко25. Товариство поста вило собі за мету збирати пам’ятки старовини і мистецтва «як в інтересах науки, так і в ви дах розвитку естетичного нахилу і художньої освіти»26. До 1912 р. в музеї було створено такі відділи: художньо-промисловий, худож ній, археологічний, історичний, нумізматичний, етнографіч - ний, бібліотека27. В кожному з них місти лися і київські пам’ятки. В 1910 р. член товариства, професор Київського і Одеського університетів І.Линниченко порушив питання про створення в усіх історичних центрах країни музеїв міст на зразок західноєвро пейських. У своїй праці «Исторический путь и Музей г. Киева» він визначив і характер такого музею: археологічні знахідки, плани, карти, види міста в різні епохи його існування, зразки місцевих виробів, речі домашнього вжитку, рукописи, книги, документи з історії міста, 186 Л а р и са Ф ед ор ов а 24 Лебединцев П. Г. О древностях Софийского храма в Киеве // Там само. — К., 1879. — Кн. 1. — С. 274–275; Його ж. О возобновлении стенной живописи в великой церкви Киево-Печерской лавры в 1840–1843 гг. // Там само. — К., 1888. — Кн. 2. Отд. I. — С. 34–42. 25 ІР НБУ. — Ф. 241. — Спр. 4–12. 26 Устав Киевского общества древностей и искусств. — К., 1903. — С. 3. 27 ДАК. — Ф. 304. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 23. матеріали про видатних діячів тощо28. Отже все те, що відбиває розвиток і внутрішній побут міста, починаючи з його заснування. У відповідь директор музею старожитностей і мистецтв М. Біляшівський поінформував через газету «Киевская мысль», що матеріали по Києву збираються вже декілька років з метою влаштування спеціального відділу, присвяченого старому місту, і лише нестача коштів заважає його створенню. Що ж до окремого музею, вчений вважав, що створити його поки що неможливо: «Важко думати, щоб Київ, в якому взагалі тяжко прививаються і слабо підтримуються суспільством такі установи, як музей, міг дозволити собі розкіш влаштування за суспільний рахунок … ще одного і при тому спеціального музею29. У лютому 1912 р. рішенням комітету музею було створено комісію відділу «Старий Київ», яка працювала до 1918 р. і багато зробила для збирання і дослідження джерел з історії Києва. Її голо вами за цей час були приват-доцент університету В.Данилевич (до груд ня 1913 р.) і професор В.Іконников, незмінним секретарем — хранитель історич - ного та етнографічного відділів музею Д.Щерба ківський30. У 1912 р. в музеї було відкрито і експозицію, яка проіс нувала до 1930-х рр. Опублікована у 1912 р. програма відділу «Старий Київ» являє собою проспект дослідження з історії міста, побудованого за про блемно- тематичним принципом. В ній визначено і джерела, що підля гали вивченню, збиранню і використанню в наукових і освітніх цілях. Програма — результат колективної наукової думки, вона відбиває тогочасне розуміння міста та його історії, містознавчих джерел. Її зміст відповідає стану і рівню тогочасного краєз навства в цілому. Розділи програми визначають такі пріоритетні теми і проблеми: видання з історії, старожитностей та історичної топографії міста; топографія Києва (геологія і плани); краєвиди Києва; історія Києва (різні події); церква і духівництво; інославні та іновірні спо відання; населення Києва (склад, побут); управління Києва (урядові установи); суд; військо; міське самоврядування; міський благо устрій; медицина в Києві; громадська благодійність; релігійний та громадський рух; освіта (духовна академія, універ ситет, Вищі жіночі курси, середні та початкові навчальні заклади, вчені това риства, музеї, бібліотеки, освітні установи і товариства); книгод рукування; наука; красна словесність; періодика; мистецтво (церков не і світське, художники, училища, виставки, музика, кон церти, хори, оркестри, музичні діячі); театр; громадське життя; економіч ний побут (торгівля, контракти, 187 С т а н ов л ен н я і р озв и т ок к и єв озн а в ст в а (к ін ец ь Х V III — п оч а т ок Х Х ст .) 28 Линниченко И.А. Исторический путь и Музей г. Киева. — Одесса, 1912. — С. 12–13. 29 Беляшевский Н. Отдел «Старого Киева» в городском музее // Киевская мысль. — 1911. — 21 ноября. 30 ДАК. — Ф. 304. — Оп. 1. — Спр. 26. — Арк.1; Спр. 27. — Арк. 7–20. ярмарки, базари, ремесла, фаб рично-заводська промисловість, цехи, промислові виставки, сільськогосподарські й технічні товариства, кредитні установи); шляхи і засоби сполучення і пересування. Програма хронологічно обмежена, оскільки передбачала вивчати й документувати еволю цію міста переважно впродовж XVII–XIX ст. Археологічні дослідження і джерела взагалі не враховувались. Таке явище не було випадковим. Ще й сьогодні науковці не запропонували однозначного визначення міста у широкому розумінні. У ХІХ ст. тільки-но розпочалося його вив чення. Археологічні, історичні, крає - знавчі, пам’яткознавчі дослідження Києва проводились паралельно, за конкретними темами і об`єктами. Ще попереду було злиття накопичених знань у більш-менш повну наукову працю з історії міста. Як підкреслював відомий археолог М.Каргер, «...архе ологічне дослідження Києва, яке розвивалося до початку нашого століття як замкнене речознавство, було відірване від основних шляхів розвитку історичної науки, археологічні джерела розцінювались істориками не більш ніж цікаві ілюстрації до тих чи інших вже сформованих, го - ловним чином на основі писемних джерел, концепцій. Незліченні ба - гатства різноманітних джерел з найдавнішої історії давньоруського міста, з історії міських ремесел, з історії міської культури зали шалися майже поза увагою істориків ХІХ ст.»31. Тому і експозиція відділу «Старий Київ» у Київському художньо- промисловому і науковому музеї нагадувала історико-топографічний нарис, хоча музей володів величезною археологічною збіркою. У той же час вона вперше представляла джерела з історії міста, хоч і в обмеженому діапазоні. Фактично це була перша спроба наочно і комплексно дослідити еволюцію зовнішнього вигляду Києва впродовж ХVII–ХІХ ст., його життя і побуту32. Комісія «Старий Київ» визначила і такі напрямки своєї роботи, як підготовка і видання монографій про окремі пам’ятки старовини, матеріали з історичної топографії міста; розробка пропозицій щодо збереження старих вулиць і площ і встановлення на них і будинках, пов’язаних з життям та діяльністю відомих киян, пам’ятних таблиць; вивчення всіх архівних джерел з історії Києва; підготовка путів ника по місту, альбома з видами старого міста; започаткування періо - дичного видання «Известия отдела Старого Киева»; організація систематичного фотографування міста, його окремих частин, вулиць, будинків, що мають історичне і художнє значення33. Отже, було розроблено нові форми і напрямки краєзнавчої роботи. 188 Л а р и са Ф ед ор ов а 31 Каргер М.К. Древний Киев. — М.–Л., 1958. — Т. 1. — С. 52. 32 Щероцкий К.В. Киев. Путеводитель. — К., 1917. — С. 237–238. 33 ДАК. — Ф. 304. — Оп. 2. — Спр. 27. — Арк. 6, 13; Науковий архів Національного художнього музею України. — Оп. 1-а. — Спр. 26. — Арк. 32. Увага до пам’яток Києва, всебічного і систематичного вивчення різноманітних джерел, осмислення та накопичення багатоаспектної містознавчої інформації виявилась у доволі численних публікаціях того часу. Важливим джерелом для вивчення Києва є «Исторические мате риалы из архива Киевского губернского правления» (К.,1881– 1886. Вып. 1–10), підібрані істориком О.Андрієвським. Тут опубліко - вано документи історико-топографічного, статистичного характеру, судові справи, відомості про населення, околиці міста тощо. На основі аналізу літописів, актових документів побудовано праці відомих істориків, професорів Київської духовної академії М.Петрова «Историко-топографические очерки древнего Киева» (К.,1897) і С.Голубєва «Историко-топографические изыскания и заметки о древнем Киеве» (Труды Киевской духовной академии. 1899, де кабрь). Проте автори майже ігнорували основні історичні процеси розвитку міста, не враховували археологічні джерела. Особливо слід відзначити роботу з вивчення, оцінки і пу блікації джерел завідувача Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії М.Петрова. За праці «Указатель Церковно-архео - логического музея при Киевской духовной академии» (К.,1880; К.,1897. — 2-е вид.) і «Описание рукописных собраний, находящихся в Киеве» (К.,1892, 1897, 1904. Вип.1–3) він був нагороджений «Вели - кою золотою медаллю» Імператорського археологічного товариства. В остан ній ним описано рукописні збірки музею, Києво-Печерського, Михайлівського Золотоверхого, Пустинно-Микільського, Видубиць - кого, Софійського монастирів тощо. М.Петров — автор ґрунтовних нарисів з історії української літератури ХІХ ст. (1894 р.) і XVII–XVIII ст. (1911 р.), величезної кількості досліджень з археології, етнографії, образотворчого мистецтва, історії, у т. ч. Києва. У 1904–1907 рр. ним видано 5 томів актів і документів з історії Київської духовної академії, у 1912–1915 рр. — 5 випусків «Альбома достопримечательностей Церковно-археологического музея». Серед його численних публікацій - історико-мистецтвознавчі розвідки про Успенський собор Києво- Печерської лаври, Володимирський собор, церкву Спаса на Берестові та окремі пам`ятки київської старовини (археологічні, письмові, обра - зотворчі); студії з історії академії, про творчість Феодосія Пе черського, Варлаама Ясинського, Г.Сковороди тощо34. 189 С т а н ов л ен н я і р озв и т ок к и єв озн а в ст в а (к ін ец ь Х V III — п оч а т ок Х Х ст .) 34 Академік Микола Іванович Петров 1840—1921: Біобібліографія / Упорядники В. Л. Микитась, Н. Д. Микитась. — К.: Інститут української археографії НАН України, 1994. — 78 с.; Бухальська М. Микола Петров: торування шляху в історичну науку України // Київська старовина. —2007. — № 1. — С.160—168; Редин Е.К. Профессор Н.И.Петров (По поводу исполнившегося тридцатилетия его ученой деятельности) //Археологическая летопись Южной России. –1904. — № 45. — С. 125–127; Українські архівісти: Біобібліографічний довідник / Упор. О.М.Коваль, І.Б.Матяш, В.С.Шандра. — Вип. 1 (ХІХ ст. — 1930-і рр.). — К., 1999. — С. 262–265. Визначальний вплив на розвиток історичного краєзнавства в Україні справило піднесення української історичної науки, зокрема створення професором Київського університету В.Антоновичем так званої київської школи істориків-документалістів. У своїх працях учений дослідив документально цілу низку проблем національної історії, у т. ч. Києва. Він був головним редактором видань Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, фундатором Історич ного това - риства Нестора-літописця в Києві, організатором архео логічних з’їздів в Україні. Його історичні, історико-етнологічні, філософські, археологічні та інші наукові праці відрізняються до кументальною точністю. Історія козацтва, гайдамаччини, селянства, шляхетства, міст і міщанства, церкви, життя і діяльність окремих історичних постатей, соціально-політичний і культурний розвиток українських земель — далеко не повне коло питань, якими займався вчений. Особистим внеском В.Антоновича в києвознавство є такі його дослідження, як «Археологическая карта Киевской губернии» (М.,1895), «Археологические находки и раскопки в Киеве и Киевской губернии в течение 1876 г.» (К.,1879), «Исследование о городах Юго- Западной России по актам 1432–1798» (К.,1870), «Українські міста» (У збірнику «Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV–XVIII вв.». — Львів, 1904. — Ч.ІІ), «Киев, его судьба и значе ние с 14 по 16 ст.» (Киевская старина. — 1882. — Кн. 1. — С. 1–48). На значні наукові осередки він перетворив два університетські музеї, якими завідував кілька десятиліть: археологічний і мінц-кабінет. Колекції музеїв було систематизовано, описано, вони стали джерелом численних досліджень, зокрема самого В.Антоновича. У 1906 р. окремим видан - ням вийшло його «Описание монет и медалей, хранящихся в нумизмати ческом музее Университета Св.Владимира». Учений атрибутував велику кількість київських археологічних пам`яток, якими поповнювалися музеї35. З ім’ям учня В.Антоновича — М.Грушевського пов’язана ціла нова епоха в українській історіографії, яку він підняв до світового рівня, розробив концепцію історичного розвитку України та її на роду і довів його безперервність. Ще в його студентській роботі «Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV сто летия» (К., 1891) використана сила джерел і досліджень — архео логічних, історичних, філологічних. Безумовно, неперевершеним внеском у вивчення 190 Л а р и са Ф ед ор ов а 35 Антонович В.Б. Музей древностей // Историко-статистические записки об учебных и учебно-вспомогательных учреждениях Императорского университета Св.Владимира (1834–1884) / Под ред. В.С.Иконникова. — К., 1884. — С. 64–74; Данилевич В. Проф. В.Б.Антонович та Археологічний музей ІНО // Записки Київського Інституту Народної Освіти. — 1928. — Кн. ІІІ. — С. 7–20; Ульяновський В. Син України (Володимир Антонович: громадянин, учений, людина) // Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. — К., 1995. — С. 5–76. історії столиці України є його багатотомна «Історія України-Руси», як з погляду на використання джерел, вибір і висвітлення тематики, так і з точки зору методології історичного дослідження. Величезна кількість розвідок з окремих сторін життя міста Києва була опублікована в періодичних виданнях очолюваних М.Грушевським товариств: «Записки Наукового товариства імені Шевченка у Львові», «Записки Українського наукового товариства у Києві», «Україна», «Літературно-науковий вістник» та інших; у дже релознавчих видан - нях за його редакцією: «Жерела до історії України-Руси», «Український архів» тощо. Вони відіграли важливу роль у розгортанні історичних досліджень, опануванні історико-культурною спадщиною у найповнішому обсязі36. Усвідомлення такого підходу помітно відчувалося в культурно- громадському житті Києва в цілому. Цінні за фактичним матеріалом і теоретичним узагальненням публікації з історії, етнографії, архео - логії, етнографії, літературного і мистецького життя міста було видрукувано на сторінках таких поважних наукових видань, як «Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца», «Труды Киев - ской духовной академии», «Университетские записки», «Археоло - гическая летопись Южной Росии» й особливо — в щомісячнику «Киевская старина». Крім вже згаданих, в Києві наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. діяла значна кількість наукових товариств, які уважно ставилися до вивчення міста та його пам’яток, проводили роботу з їх охорони. Серед них — Київський відділ Імператорського Російського воєнно- історичного товариства (Київський відділ ІРВІТ), заснований у жовтні 1908 р. Ставив за мету дослідження у галузі воєнної історії; поширення воєнно-історичних знань; сприяння упорядкуванню архівів; збереження і відновлення пам’яток воєнної та військової історії; спорудження пам’ятників; проведення археологічних досліджень; заснування спеціалізованих музеїв і бібліотек тощо. Основна робота членів відділу зосереджувалася в комісіях: архівній та бібліотечній, музейній, будівельній, ревізійній, редакційній, комісії зйомок і знімків, а також театральній і лекційній. Велику роботу з виявлення, реєстрації, аналізу, збирання й упорядкування військо - вих архівів здійснила архівна комісія, яка зібрала цінну збірку документальних матеріалів ХV–ХІХ ст., чим започаткувала перший в Україні воєнно-історичний архів. Комісія збирала відомості про всі архівні збірки, цінні воєнно-історичні документи державної, громадської та приватної власності, проводила роботу з покращення постановки архівної справи в районі Київського військового округу. 191 С т а н ов л ен н я і р озв и т ок к и єв озн а в ст в а (к ін ец ь Х V III — п оч а т ок Х Х ст .) 36 Верба І. В. Грушевський М. С. // Енциклопедія історії України. — К., 2004. — С. 232–235; Смолій В.А., Сохань П.С. Видатний історик України // Грушевський М. Історія України-Руси. — К. ,1991. — Т. 1. — С. VІІІ–ХХХІХ. Члени комісії опублікували низку документів з архіву відділу та інших збірок писемних пам’яток, серед яких і з історії Києва. Музейна комісія розробила концепцію музею товариства, яка була першою спробою розробки музейними засобами воєнної та військової історії України. У грудні 1910 р. у найманому приміщенні в будинку Київського художньо-промислового і наукового музею було відкрито Київський воєнно-історичний музей. Впродовж 1910–1914 рр. Київський відділ ІРВІТ фінансував масштабні на свій час археологічні роботи з дослідження давньоруських пам’яток у с. Білгородка (тепер Києво-Святошинського району), якими керував В. Хвойка; ініціював і брав участь у розкопках в Китаєвому (південний форпост старо - давнього Києва); спостерігав за роботою археологів Імператорської археологічної комісії та Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва, які досліджували пам’ятки воєнно- історичного значення, виконував для них топографічні та інженерні плани. Важливим напрямом діяльності відділу була робота з охорони нерухомих пам’яток воєнної та військової історії. Було започатковано вивчення київського військового некрополя, члени відділу виявляли і фіксували відповідні об’єкти історико-культурної спадщини, листу - валися з місцевими адміністративними установами та з власниками пам’яток щодо їх обстеження й збереження; збирали інформацію про рухомі та нерухомі пам’ятки краю і Києва зокрема. Редакційна комісія видавала в 1909–1914 р. перший вітчизняний журнал з воєнної історії «Военно-исторический вестник» (загалом 25 випусків), окремі брошури, картографічний матеріал та іншу друковану продукцію. Переважну кількість членів складали військові, але членами відділу були й відомі вчені, культурно-громадські діячі. Серед них — директор міського музею М.Біляшівський, голова Імператорської археологічної комісії граф О. Бобринський, мистецтвознавці Г.Пав - луцький і А.Прахов, історики Ю. Кулаковський, А. і М.Стороженко, археолог В.Хвойка, професори Київської духовної академії М.Петров і Ф.Титов, підприємець і колекціонер Б.Ханенко й ін.37 Київське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва, засноване в 1910 р. з метою виявлення й охорони пам’яток на території Бессарабської, Волинської, Гродненської, Катерино слав - ської, Київської, Люблінської, Мінської, Подільської, Полтавської, 192 Л а р и са Ф ед ор ов а 37 Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі — ЦДІА Укра- їни). — Ф. 1196 (фонд Київського відділу ІРВІТ; Военно-исторический вестник. — 1919–1914; Климова К. І. Військові архіви в Україні. Проект організації воєнно- історичного архіву Київського військового округу // Нариси історії архівної справи в Україні / За заг. ред. І. Матяш та К. Климової. — К., 2002. — С. 254–262; Федорова Л. Д. Київське воєнно-історичне товариство в пам’яткоохоронному і краєзнавчому русі Наддніпрянської України початку 20 ст. — К., 2005. — 261 с. Чернігівської і Херсонської губерній, було нерозривно пов’язане своєю діяльністю з Київським відділом ІРВІТ, співпрацювало з Істо - ричним товариством Нестора-літописця, Київським товариством старожитностей і мистецтв, Церковно-археологічним товариством при Київській духовній академії. Воно організувало систематичне спостереження за земляними роботами в Києві під час будівництва, розплануванням вулиць, прокладанням водогонів з метою виявлення та обстеження археологічних пам’яток, збирання археологічних знахідок. Йому належить пальма першості у вивченні та охороні Звіринецьких печер у Києві. Було здійснено також археологічні розкопки Китаївського археологічного комплексу (печери та могильник), підземних ходів і споруд на території Софійського монастиря, на Кирилівських висотах у Києві тощо. Було вжито низку заходів з ремонту і реставрації Золотих воріт, Звіринецьких печер, укріплення Андріївської гори і фундаментів Андріївської церкви в Києві. Було розпочато обстеження київських цвинтарів з метою виявлення й впорядкування поховань видатних діячів та збереження надгробних пам’ятників. У 1912 р. було засновано Музей Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва. Перші музейні колекції склали матеріали з археологічних розкопок, розвідок і спостережень за земляними роботами члена товариства О. Ертеля (або проведених під його наглядом) в Києві та на околицях міста38. Членами товариства були відомі археологи, історики, мистецтво - знавці, до праць яких в галузі вивчення Києва дослідники зверта - ються й тепер. Це М.Біляшівський, С.Вельмін, С.Голубєв, Д.Мілеєв, І.Каманін, Г.Павлуцький, М.Петров, А.Прахов, Ф.Титов, В.Хвойка, Д.Щербаківський, В.Щербина та ін.39 Найпомітніше місце серед київських археологів цієї доби посідає В.Хвойка — першовідкривач пам’яток трипільської, заруби нецької, черняхівської культур, Кирилівської палеолітичної стоянки в Києві, а також багатьох пам’яток східних слов’ян, доби Київської Русі. Він — один із засновників Київського художньо-промислового музею, завідувач його археологічного відділу, основу якого скла дали матеріали археологічних досліджень ученого (в т. ч. збірки його власного музею); автор численних наукових праць. Ма теріали, досліджені В.Хвойкою, доводили безперервність історичного 193 С т а н ов л ен н я і р озв и т ок к и єв озн а в ст в а (к ін ец ь Х V III — п оч а т ок Х Х ст .) 38 ЦДІА України. — Ф. 725. — Оп. 1 (Київське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва); Воронцова О. А. З історії дослідження Звіринецьких печер у Києві // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 120–126; Каманин И. Зверинецкие пещеры в Киеве (их древность и святость). — К., 1914. — 168 с.; Федорова Л. Д. Діяльність Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва зі збереження культурної спадщини України. 1910–1920 рр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — 296 с. 39 ЦДІА України. — Ф.705. — Оп.1. — Спр. 3, 10, 23, 25, 26, 43. розвитку населення на території Середньої Наддніпрянщини, високий рівень розвитку економіки і культури Київської Русі40. Інтерес до міста та його пам`яток виявився і в появі численних науково-популярних видань — путівників по пам’ятних, визначних і святих місцях, альбомів з видами Києва. Інформаційна насиченість, науковий підхід до відбору й опису пам`яток відрізняють, напри клад, статті і загальноісторичний нарис виданого в 1917 р. путів ника по Києву, підготовленого істориком і мистецтвознавцем К.Широцьким. Таким чином, особливостями другого періоду становлення києво - знавства є ґрунтовне вивчення і введення до наукового і суспільного обігу всіх типів і видів джерел з історії міста; широке розгор тання археологічних досліджень, результатом яких стали справжні відкрит - тя стосовно періодизації, початкових етапів історії міста; осмислення ролі міст, зокрема Києва, в житті країни як результат становлення національної історичної школи і розробки концептуаль них основ історії України; бурхливий розвиток краєзнавчого руху, створення численних наукових і громадських товариств, які вивчали, збирали і охороняли міські старожитності; формування розгалуженої музей - ної мережі, установи якої набували значення осередків жвавої крає - знавчої роботи; визначення пріоритетних тем і проблем у вив ченні історії міста, тенденція до концептуального обґрунтування місто - знавчих, києвознавчих досліджень; накопичення досвіду прак тичної краєзнавчої діяльності, урізноманітнення її форм. 194 Л а р и са Ф ед ор ов а 40 Шовкопляс Г. М. Вікентій В’ячеславович Хвойка — видатний український археолог (до 150-річчя від дня народження) // Вікентій В’ячеславович Хвойка та його внесок у вітчизняну археологію (до 150-річчя від дня народження): Тем. зб. наук. праць. — К.: ТОВ «ІІІ, Лтд», 2000. — С. 4–25.

Становлення і розвиток києвознавства (кінець ХVIII – початок ХХ ст.)

Institution

Ähnliche Einträge