Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Вербиленко, Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Регіональна історія України
Schlagworte:	Регіонально-історичні дослідження
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71035
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. / Г. Вербиленко // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 5. — С. 195-208. — Бібліогр.: 49 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-71035
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-710352014-11-23T03:01:59Z Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Вербиленко, Г. Регіонально-історичні дослідження 2011 Article Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. / Г. Вербиленко // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 5. — С. 195-208. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. XXXX-0087 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71035 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Регіонально-історичні дослідження Регіонально-історичні дослідження
spellingShingle	Регіонально-історичні дослідження Регіонально-історичні дослідження Вербиленко, Г. Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Регіональна історія України
format	Article
author	Вербиленко, Г.
author_facet	Вербиленко, Г.
author_sort	Вербиленко, Г.
title	Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
title_short	Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
title_full	Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
title_fullStr	Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
title_full_unstemmed	Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
title_sort	роль історико-філологічного відділу вуан у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. хх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Регіонально-історичні дослідження
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71035
citation_txt	Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. / Г. Вербиленко // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 5. — С. 195-208. — Бібліогр.: 49 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT verbilenkog rolʹístorikofílologíčnogovíddíluvuanurozvitkuístoričnoígeografíív20h30hrrhhst
first_indexed	2025-07-05T20:08:51Z
last_indexed	2025-07-05T20:08:51Z
_version_	1836838951854276608
fulltext	Галина Вербиленко РОЛЬ ІСТОРИКО- ФІЛОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ ВУАН У РОЗВИТКУ ІСТОРИЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ В 20-х-30-х рр. ХХ ст. Процес становлення і розвитку історичної географії складний і багатогранний. Він безпосередньо пов’язаний з формуванням географічної науки в цілому. Географія — наука, що вивчає гео - графічну оболонку землі. Основна мета географічної науки — обґрунтування раціональної територіальної організації суспільства і природокористування. Вона включає ряд відгалужень, які вивчають різні сторони взаємозв’язків людини з природою і суспільством. Одним з таких відгалужень, напрямів є історична географія. В Енциклопедії історії України її визначають як дисципліну «що а) конкретизує в просторових координатах уявлення про історичний процес, пов’язуючи останній з певними територіями; б) вивчає зв’язки та взаємодію природних і соціально-економічних явищ; в) осмислює проблеми, які існують на перехресті історії й географії»1. Усе це, робить висновок автор, дає змогу історичній географії простежити роль географічних факторів в історичному процесі. Елементи історичної географії зустрічаються в історико-геогра - фічних роботах ще в ХІV–ХV ст. Початок формування історичної географії як окремої дисципліни вчені відносять до ХV–ХVІ ст., а в Україні і Росії до ХVІІ ст.2 Розвиток історичної географії в Україні, формування її теоретич - них засад відбувалися в процесі осмислення просторових чинників в її історичному розвитку. Причому «змістом історико-географічних робіт спочатку були питання політичної географії минулого… Лише наприкінці ХІХ ст. тематика публікацій з історичної географії розши - рюється за рахунок досліджень факторів соціально-економічної історії»3. Відповідно, становлення української національної географії вчені датують кінцем ХІХ — початком ХХ ст.4. 1 Бачинська О.А. Географія історична // Енциклопедія історії України. Т. 2. — К., 2004. — С. 83. 2 Там само. — С. 84. 3 Бачинська О.А. Вказ. праця. — С. 84. 4 Шаробура І.М. Розвиток української географічної науки (початок ХХ століття) http// studentam.net.ua/content/view/7285/97/ © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 5. — С. 195–208 © Галина Вербиленко, 2011 В формуванні наукових засад української історичної географії чільне місце посідають роботи В.Б.Антоновича. Від 1870 р. до 1905 р. він видав понад два десятки історично-географічних праць5. Значна заслуга В.Б.Антоновича в упорядкуванні і видан ні історично-географічних дослідів попередників. Так 1877 р. за йо - го редакцією вийшли «Собрания сочинений М.А.Максимовича», в яких окрім археологічного та історично-етнографічного, був вміщений історико-топографічний розділ зі статтями М.Макси - мовича про Київ та його околиці, Київщину, Волинь, Переяслав - щину. У 70-х рр. ХІХ ст. Володимир Антонович стає ініціатором, автором, організатором, науковим керівником проекту по написанню істо - ричних нарисів більшості історико-географічних земель і регіонів України, в першу чергу на етапі їх формування і становлення. Створений у 1870-х рр. за його участю гурток укладачів історико- географічного словника української землі в її етнографічних межах мав на меті скласти довідник українських земель, з описом історії міст, сіл, повітів тощо. При цьому передбачав охопити всі території, на яких проживали українці, аж до Сибіру і Далекого Сходу. Для реалізації даного проекту В.Антонович вміло компонує колектив авторів передусім з числа своїх талановитих учнів — студентів історико-філософського та філологічного факультетів Університету св. Володимира. Раз на тиждень збирались члени гуртка, подавали зафіксований на картках матеріал про відповідні місцевості: річки, села, міста, повіти і т.ін. По закінченню підготовчої роботи планувалось за кріпити за кожним співробітником окремий повіт або округу, де тально його дослідити і видати загальний огляд як окрему моно - графію. Завдячуючи такій практиці в 70-х рр. ХІХ ст. — на поч. ХХ ст. з’явилася серія книг учнів В.Антоновича, присвячених історичним описам географічних областей України від найдавніших часів до ХV ст. включно6. Оскільки за життя В.Антоновича завершити роботу по складанню Словника не вдалося, К.Мельник-Антонович та І.Каманін у 1910 р. опублікували бібліографічний реєстр зібраних матеріалів під назвою «Список материалов для составления историко-географического 196 Га л и н а В ер би л ен к о 5 Докладніше див.: Добровольський Л. Праця В.Б.Антоновичав на ниві історичної географії // Записки історично-філологічного відділу. Кн. ІХ. — К., 1926. — С. 185– 207; Багалій Д.І. Нарис історії України на соціяльно-економічному грунті. Т. 1. — К., 1928. — С.31–37. 6 Баженов Л. Антонович — один із фундаторів української наукової історич - ної регіоналістики // Регіональна історія України. Випуск 2. — К., 2008. — С. 215–222. словаря». Адже, за спогадами К.Мельник-Антонович, «за 20 з лишком літ зібрано й систематизовано силу матеріалу до всіх українських губерень, повітів, округ, комітатів»7. У розвитку історичної географії в Україні в ХХ ст. вчені виділяють три етапи, зокрема, перший датують 20-30 рр.8. Саме тоді з’явилася одна з перших теоретико-методологічних праць в галузі історичної географії — стаття С.Рудницького «Про становище історичної географії в системі сучасного землезнання»9. В ній автор передусім ставить питання про об’єкт дослідження і про предмет історичної географії. Оперуючи великою кількістю першоджерел, він поси - лається на провідних західних вчених у цій галузі і послідовно розкриває еволюцію їх поглядів на визначення історичної географії. Неоднозначність визначення, розмаїття поглядів він пояснює різним розумінням і відповідним визначенням предмету історичної гео - графії і завершує роботу наступним висновком: «Історична географія, як самостійна галузь землезнання, не існує. Натомість у всіх царинах і галузях загального й описового землезнання є досить наукового матеріалу, що його можна розглядати із становища історичних наук»10. Саме період 20-х-30-х рр. ХХ ст. і є об’єктом нашого дослідження. Варто зазначити, що центром історично-географічних досліджень на той час стала заснована в 1918 році Українська академія наук. Вже в проектах про її організацію і структуру значна увага приділялась історико-географічній тематиці. Зокрема, працюючи над законо проектом про організацію історично-філологічного відділу УАН, в своїй записці від 10 серпня 1918 р. Д.І.Багалій, А.Ю.Кримський, Г.Г.Павлуцький, Є.К.Тимченко пропонували утворити при кафедрі географії й етнографії України Постійну комісію для складання історично-географічного словника. «Беручи також на увагу, - відзначали вчені, — що тільки на історично- географічному ґрунті можна будувати історію українського народу, необхідно закласти при цій кафедрі особливу Постійну комісію для складання історично-географічного словника української землі в усіх її межах та за всі часи існування України… До цього треба додати, що історично-географічний словник України почав скла - дати у Києві ще небіжчик проф. В.Б.Антонович, який заводив ще на 197 Р ол ь іст ор и к о-ф іл ол огіч н ого в ід д іл у В У А Н у р озв и т к у іст ор и ч н ої геогр а ф ії 7 Мельник-Антонович К.М. До видання 1 тому творів В.Антоновича // Анто но - вич В. Твори. Т. 1. — К., 1932. — С.VІІІ–ІХ. 8 Бачинська О.А. Вказ. праця. — С.84. 9 Рудницький С. Про становище історичної географії в системі сучасного земле - знання // Записки історично-філологічного відділу. Кн. ХІІІ–ХІV. — К., 1927. — С. 345–356. 10 Рудницький С. Вказ. праця. — С.356. картки всі звістки, котрі йому траплялися по джерелах про міста і всякі оселі»11. Таким чином, розпочаті гуртківцями В.Антоновича дослідження продовжила створена в структурі УАН комісія для видання історично- географічного словника української землі. 16 грудня 1918 р. голова І історично-філологічного відділу академік Д.І.Багалій доповідав на Спільному зібранні УАН про заснування комісії історико-географічного словника12. Незважаючи на те, що її очолив академік Д.І.Багалій, фактичним керівником комісії — директором з правами дійсного академіка історично- філологічного відділу став професор О.С.Грушевський. 20 березня 1919 р. його одноголосно, таємним голосуванням було обрано на засіданні Першого відділу УАН і відповідно затверджено на Спіль - ному зібранні УАН 29 березня 1919 р.13 Секретарем комісії обрано О.Ю.Гермайзе. З 1921 р. секретарем комісії був М.М.Ткаченко. Кількісний склад комісії постійно змінювався. В 1919 р. постійними співробітниками комісії були О.С.Грушевський (голова), Є.Ю.Пер - фецький (постійний член), О.Ю.Гермайзе (секретар). Серед по - заштатних: К.М.Антонович, Д.І.Багалій, Л.П.Добровольський, І.М.Ка манін, К.О.Лазаревська, В.О.Романовський, М.М.Ткаченко, М.І.Сагарда, О.І.Сагарда, В.І.Щербина та ін.14. В 1921 р. вона працювала в складі трьох штатних та сімох позаштатних спів - робітників15. Зі скороченням штатів у ВУАН у 1922 р. в Комісії залишився один співробітник — її директор О.С.Грушевський. Проте постійну участь у роботі брали від 10 до 14 позаштатних співробітників16. Як вже зазначалося, Комісія розпочала свою роботу на матеріалах, зібраних УНТ під керівництвом професора В.Б.Антоновича17. Її планами передбачалось видати словник в кількох томах. В Передмові до історико-географічного словника України О.С.Грушевський писав: 198 Га л и н а В ер би л ен к о 11 Історія Академії наук України 1918–1923. Документи і матеріали. — К., 1993. — С. 119. 12 Історія Академії наук України 1918-1923. Документи і матеріали. — К., 1993. — С. 428. 13 Історія Академії наук України 1918-1923. Документи і матеріали. К., 1993. — С. 196, 437. 14 ЦДІАК України. Ф.1235, оп. 1., спр. 1063, арк. 25–26. 15 ІР Ф.Х. спр. 11911, арк. 5. 16 Історія Академії наук України 1918–1923. Документи і матеріали. — К. 1993. — С. 303, 337. Звідомлення Першого (історично-філологічного) відділу за 1923 р. // Записки історично-філологічного відділу. Кн. IV (1924). — К., 1924. — С. 313. 17 Історія Академії наук України 1918–1923. Документи і матеріали. — К. 1993. — С. 201. «Історично географічний словник має своїм завданням освітити географічні умови життя українського народу, хід заселення україн - ським народом його теперішньої території, зріст більших центрів українського життя, історичну долю українських поселень, розпов - сюдження по українській території інших племен, які брали участь в місцевім українським життю»18. Словник мав включати інформацію про 1) ріки з їх притоками, озера, височини; 2) міграційні шляхи племен з зазначенням назв адміністративно-територіального поділу; 3) поселення як археологічної, так і історичної доби19. Структура Словника передбачала загальний начерк з історії заселення українських земель, а також опис українських колоній поза межами України20. Хронологічні рамки історичних начерків обмежувались 1900 роком. На цій принциповій позиції наголошував О.С.Грушевський: поза статтями про поселення залишався «матеріал економічно-статистичний з останнього часу»21. Важливим напрямом наукової діяльності співробітників Комісії було збирання, обробка й упорядкування архівних матеріалів. Працю в архівах здійснювали О.Баранович, Ол.Грушевський, М.Карачків - ський, С.Шамрай, Ол.Грушевська, Н.Жданова та ін.22. Співробітники Комісії, за якими були закріплені конкретні регіони, збирали як друковані, так і архівні матеріали історично- географічного змісту, які фіксувалися на відповідних картках. Крім того, вони готували статті словникового типу. Особлива увага спрямовувалася на виявлення та наукове опрацювання неви - користаних досі архівних документів, зокрема Рум’янцевського опису, збірки О.М.Лазаревського, фондів Київського Центрального архіву та ін. Деякі автори історичних нарисів використовували в своїх роботах матеріали архівів Москви і Ленінграда, видань, що зберігались у Книжковій палаті в Москві, друковані джерела23. Протягом 1919–1924 рр. комісія зусиллями штатних і позаштатних працівників провела значну роботу по опрацюванню матеріалів про Полтавщину, Остерський та Кролевецький повіти на Чернігівщині, Холмщину, Галичину, підготувала ряд статей про населені пункти. О.С.Грушевський активно залучав до спільної праці наукові сили та 199 Р ол ь іст ор и к о-ф іл ол огіч н ого в ід д іл у В У А Н у р озв и т к у іст ор и ч н ої геогр а ф ії 18 ЦДІАК України. Ф. 1235, оп. 1, спр. 1244, арк. 1. 19 Там само, арк. 2–3. 20 Там само, арк. 4. 21 Там само, спр. 1245, арк. 4. 22 Звідомлення історико-географічної комісії за 1926 р. // Історично-географічний збірник. Т. 1. — К., 1927. — С. 177. Діяльність історично-географічної комісії за першу половину 1927 р. // Історично-географічний збірник. Т. 2. — К., 1928. — С. 211. 23 ЦДІАК України. Ф.1235, оп.1, спр.1209, арк.134–136. культурні осередки з різних регіонів України, про що свідчить його листування з Ю.Виноградським, В.Юркевичем, В.Отамановським, В.Кравченком, С.Глушком, В.Чубенком, В.Євфимовським та ін.24. Як повідомлялося у звітах Комісії, у випадку появи в процесі дослідження проблем, пов’язаних з невизначеністю хронологічних, топографічних та інших питань, вони виносились на обговорення у формі рефератів. Значна увага приділялась вивченню історично- географічного районування України. З цієї тематики було заслухано доповіді М.М.Ткаченка «Історія районування» та «Основні принципи історично-географічного районування»25. З 1926 р. комісія, у зв’язку зі змінами в напрямах діяльності, стала називатися історично-географічною. В складі штатних працівників: О.І.Барановича, М.М.Ткаченка, Г.С.Шамрай26, вона займалася пи тан нями історії заселення України та готувала історико-географічні описи її окремих районів. Передбачалась підготовка монографічних досліджень. Зокрема, була видана праця О.І.Барановича «Залюд нення Волинського воєводства в першій половині ХVІІ ст.» з таблицями і підрахунками, в якій вміщена величезна кількість статистичних даних27. Про хід праці в різних напрямах: складання карток, підготовку статей словникового типу, архівні студії, плани наукових досліджень, наукові подорожі співробітники повідомляли на засіданнях комісії та Історико- економічної підсекції. Історично-економічна підсекція на чолі з О.С.Грушевським досліджувала історію колонізації, торгівлі, промислів, старшинське господарство, селянське життя північних полків, міське госпо - дарство, адміністративний устрій правобережних воєводств і загалом економічні відносини в Україні в ХVІІ–ХVІІІ ст., а також джерела з історії господарства України в ХVІІІ ст., вивчала матеріали Рум’янцевського опису і підготувала низку доповідей з зазначеної тематики. Разом з Історичною секцією провела урочисті збори до 100-річчя першого збірника українських пісень М.О.Мак - симовича, а також наукові зібрання, присвячені П.О.Кулішу, О.М.Лазаревському, О.Ю.Кобилянській28. У 1926 р. Історично- економічна підсекція продовжила вивчення соціально-економічних відносин України ХVІ–ХVІІІ ст., більше уваги зосередивши на 200 Га л и н а В ер би л ен к о 24 Там само, спр.1297, арк. 3–4, 20, 40–41, 92, 126. 25 Там само, спр. 1063, арк. 29. 26 ІР. Ф.Х., спр.11915, арк. 12. 27 Баранович Ол. Залюднення Волинського воєводства в першій половині ХVІІ ст. — К., 1930. 28 Приходько Л.Ф. О.С.Грушевський — історик, організатор архівної та бібліо теч - ної справи, педагог // Дис. канд. іст наук... — К., 2005. — С.168. відносинах «географічно-колонізаційних»29 і, таким чином, стала історично-географічною. Протягом 1927–1931 рр. комісія видала чотири томи Історично- географічного збірника. Було підготовлено ще чотири томи та кілька монографій, які, проте, не були видані. Не був виданий і словник. Безумовний інтерес для розуміння наукової спрямованості діяльності Комісії становить аналіз опублікованих нею досліджень. Переважна кількість статей у збірниках стосувалась XVI–XVIII ст.: історії окремих регіонів як досліджень політично нейтральних. Щодо тематики, то в збірниках досліджувались окремі історико-геогра - фічні регіони, населені пункти (містечка, села), окремі види гос по - дарської діяльності та ін. Друкувалися статті про селянські виступи, становище робітників на державних і приватних підприємствах. Часом друкувалися частини наукових праць30. Як правило, статті напи сані з використанням значної кількості джерел, як опублі - кованих, так і архівних. Характерною особливістю публікацій можна вважати те, що в них здебільшого переважає фактичний матеріал; досить детальне фіксування явищ, подій без належного уза галь - нення. Проте така деталізація давала змогу читачам не просто уявити сутність подій чи явищ, а бути начебто їх співучасником. Не можна не звернути увагу і на певну поверховість деяких статей. Частина статей у збірниках присвячена історично-географічним описам окремих регіонів. Йдеться, зокрема, про Звенигородщину, Чернігівщину, Переяславщину, Київщину, Балтщину, Поділля, Хар - ківщину. Досліджують автори і історію окремих міст і сіл. В збірниках є дописи про: Бориспіль, Васильків, Стародуб, Нікополь, села: Ядлівку на Переяславщині, Романівку на Київщині, Суличівку на Чернігівщині. Крім того відомості про окремі міста і села містяться в дописах про регіони. Так, в статті Михайла Карачківського «Мате - ріали до історії міст на Поділлі наприкінці XVIII віку»31, наводяться описи міст Балти, Брацлава, Вінниці, Литина, Лятичева, Могилева, Проскурова32. Планами роботи Комісії передбачалось дослідження питань історії заселення України. Цій тематиці дослідники приділяли значну увагу. В статтях процес заселення позначався терміном «колонізація» і 201 Р ол ь іст ор и к о-ф іл ол огіч н ого в ід д іл у В У А Н у р озв и т к у іст ор и ч н ої геогр а ф ії 29 Історія Національної Академії наук України. 1924–1928. Документи і мате - ріали. — К., 1998. — С. 241. 30 Тищенко М. Форпости, митниці та карантини на західньому пограниччю, в зв’язку з зовнішньою торговлею України в XVIII в. // Історично-географічний збірник, Т. 4. — К., 1931. — С. 37–107; Виноградський Ю. До історії колонізації середньої Чернігівщини. Там само. — С. 109–143. 31 Історично-географічний збірник. Т. 4. — К., 1931. — С. 161–187. 32 Назви міст подано за текстом статті. аналізувався досить детально з урахуванням напрямів колонізації, зумовлених як історичними подіями, так і господарськими моти - вами. Важливого значення в аналізі цих процесів дослідники надавали фольклору. Вивчаючи варіанти казок, легенд, переказів тощо в різних регіонах, дослідники робили відповідні висновки про міграційний рух населення і культурні зв’язки. Легенди, перекази розглядалися як «одна з невидних ниток, що пов’язувала різні регіони»33. Початки дослідження регіональної специфічності про - стежуються в статті Ю.Виноградського на матеріалах Чернігівщини, Київщини, Звенигородщини, Галичини, Наддніпрянщини34. Процеси заселення території та міграційні потоки автори намагаються прослідковувати на підставі побутуючих у той час уявлень про можливості топонімічних підходів. Там, де це було можливо, залучалися археологічні матеріали. Якщо Чернігівщина на підставі аналізу археологічних знахідок описувалась починаючи з часів палеоліту, то Звенигородщина — лише за літописними джере - лами XIV ст., в яких вона фігурує. Прослідковуючи міграційний рух населення, автори основну увагу звертають на сприятливі природні умови, які приваблювали людність. Йшлося про полю вання, рибаль - ство, бортництво. Цікавий матеріал наводять автори про «колонізаційну діяльність» землевласників і монастирів, які «певними полегкостями» заохочу - вали людей осідати на неосвоєних землях35. Рядом дописів представлена історія окремих міст і сіл. Основним джерелом для цих статей був Рум’янцевський опис. Саме тому в них подано великий обсяг емпіричного матеріалу, зібрати який пооди - ноким дослідникам за короткий термін було практично неможливо. Залучалися і матеріали полеміки, що точилася з приводу достовір - ності наведених в описі відомостей. С.Шамрай, який опублікував дві статті про місто Бориспіль, виклав у них свої міркування щодо даних, які містяться у 219 та 220 томах Рум’янцевського опису, а також у «Описах Малоросийского Киевского полку сотеному местечку Борисполь» 1766 р.36. Хоч автор хронологічно позначає дослідження XVIII ст., проте в роботі йдеться про більш ранні часи, зокрема щодо виникнення м. Борисполя. В свій час він існував, як оборонна база на кордоні, під 202 Га л и н а В ер би л ен к о 33 Виноградський Ю. До історії колонізації середньої Чернігівщини // Історично- географічний збірник. Т. 3. — К., 1929. — С. 210. 34 Там само. 35 Див.: Юркевич В. Звенигородщина в XV–XVI вв. // Історично-географічний збірник. Т. 3. — К., 1927. — С. 19. 36 Шамрай С. Місто Бориспіль у XVIII в. // Історично-географічний збірник. Т. 2. — К., 1928. — С. 35–38. іншою назвою. І тільки після 1015 р., коли тут було вбито князя Бориса Володимировича, цю місцевість почали іменувати Борисовим полем. Автор прослідковує подальшу історію міста, аналізує адміні - стративний устрій переважно за козацьких часів, міський магде - бурзький устрій після Хмельниччини, економічний стан різних соціальних груп міста. Той же автор досліджує історію Василькова за період ІХ–ХVIII ст. Він наводить цікаві відомості щодо виникнення Василькова і його назви. «За найдавніших часів, пише автор, це був торговельний і оборонний пункт, у литовсько-польську добу монастирське місто й важливий укріплений пункт проти татар, — нарешті у XVIII одночасно й торговельний і укріплений пункт і адміністративна одиниця…»37. Посилаючись на археологічні джерела і численні друковані праці, автор доводить, що Васильків заснував Володимир Київський і назвав його на честь свого християнського імені Василевим. Першу звістку про місто, наголошує автор, знаходимо в літописах під 996 р. Слід зазначити, що крім Рум’янцевського опису, автор використав значну кількість джерел. Це і літописи, і праці українських, росій - ських і польських істориків, архівні матеріали. На цій багатій джерельній базі прослідкована історія Василькова, його занепади, руйнації, піднесення, подано детальний опис життя і господарської діяльності у XVIII ст. Іншим шляхом пішла Ол.Грушевська у статті «З минулого м. Стародуба». Історію м. Стародуба вона прослідковує за мате - ріалами збірки «фамільних документів» старшинського роду Ско - рупів. Автор ставить завдання з’ясувати передумови зміцнення старшинського елементу в економічному житті за часів Гетьман - щини XVII–XVIII ст. Аналіз економічної діяльності цього роду, зростання його маєтностей за рахунок купівлі і, переважно, за борги автор підтверджує архівними документами, а саме борговими зобов’язаннями38. В статті М.Карачківського «Матеріали до історії міст на Поділлі наприкінці XVIII віку» ця історія подається за матеріалами камеральних і топографічних описів кінця XVIII — початку ХІХ ст. за наступною структурою: географічне розташування міста, великі будівлі, церкви, панські двори, магістрати, єврейські школи, лазні, аптеки, промислові підприємства, крамниці, кількість міської людності та її заняття. Є в дописах і попередня історія міст, яка представлена за тією ж схемою. 203 Р ол ь іст ор и к о-ф іл ол огіч н ого в ід д іл у В У А Н у р озв и т к у іст ор и ч н ої геогр а ф ії 37 Шамрай С. Місто Васильків (ІХ–ХVIII вв. ) // Історично-географічний збірник. Т. 3. — С. 33. 38 Грушевська Ол.Ол. З минулого м. Стародуба. Додаток // Історично-географічні збірник. Т. 3. — К., 1929. — С. 141–147. Цікавим і досить змістовним є допис Г.Шапошнікова «Як виникло місто Никопіль». Відповідь на це питання автор дає, дослідивши велику кількість джерел. Як він сам зазначає, до цих джерел належать: народні перекази, літературні праці і архівні документи39. Автор подає опис місцевостей з рукописних списків з «Книги Большому Чертежу», вперше надрукованій у 1773 році під назвою «Древняя Российская идрографія содержащая описание Московского государства рек, протоков, кладезей и какие по них городы и урочища и на каком оные расстоянии»40. Ця стаття, крім того, що вона цікаво написана, заслуговує на увагу з двох позицій. Перш за все йдеться про значну джерельну базу, що само по собі становить певний історичний інтерес. По-друге — про те, що автор саму історію міста розглядає на тлі історії держави. Йдеться і про відносини запорожців з російським урядом, всебічний розвиток торговельних відносин, російсько-турецьку війну та ін. Стаття вже згадуваного С.Шамрая «Містечко Трипілля на Київщині» присвячена не стільки заснуванню, як історії Трипілля. Починає автор з посилання на статтю В.Г.Ляскоронського про Трипілля 1906 р. Загалом позитивно оцінюючи її, він проте наголошує, що стаття неповна, адже основна увага у ній зосереджена на князівській добі в історії міста і майже не йдеться про XVII–XVIII ст. Поміж тим автор прослідковує всю історію Трипілля, яка в нього базується на археологічних знахідках, літературних джерелах, літописах та архівних матеріалах. Автор показав, що досить вигідне географічне положення «на крутому мисі над Дніпром»41 забезпечило Трипіллю низку переваг щодо зростання і розвитку. Торговельний форпост на великому водному шляху «із Варяг в Греки» в другій половині ХІІ ст. став княжим столом для різних другорядних князів»42. Подальша історія Трипілля — це справжній калейдоскоп історичних подій. Іноземні навали, перехід в литовське, польське, козацьке, російське володіння і відповідна зміна власників негативно позна - чились на становищі мешканців. Конфлікти в Трипіллі, доводить автор, тривали аж до 1780 р., що зумовлювалось не в останню чергу його стратегічним положенням. У збірниках є декілька дописів про села. В статті В.Юркевича «Романівка на Київщині» історія села XVII–XVIII ст. представлена переважно з позицій зміни його власників. В дописі абсолютно 204 Га л и н а В ер би л ен к о 39 Шапошников Г. Як виникло місто Никопіль // Історично-географічний збірник. Т. 4. — К., 1931. — С. 190. 40 ЦДІАК України. Ф. 1235, оп. 1, спр. 1209, арк. 142. 41 Шамрай С. Містечко Трипілля на Київщині // Історично-географічний збірник. Т. 4. — К., 1931. — С. 10. 42 Там само. — С. 11. відсутні посилання, що взагалі не характерно для збірника. Аналогічний характер носить стаття О.Грушевського «Суличівка на Чернігівщині XVII–XVIII ст.», проте в ній є посилання на Рум’ян - цевський опис і архіви. Стаття І.Бойка «Село Ядлівка на Переяславщині у XVIII в.» представлена в схемі, більш притаманній збірнику. Висвітливши географічне положення села, його історію за часів Гетьманщини, автор наводить за Рум’янцевським описом дані про соціальний склад села та забезпеченість різних станів землею, худобою тощо. Серія статей в збірниках присвячена питанням оборони при - кордонних місцевостей, замків і, відповідно, стану їх мешканців. Людність прикордонних зон, яка постійно перебувала під загрозою нападів татарських загонів і навіть їх проривів через прикордонну лінію, повинна була весь час дбати про оборону замків. Адже замкові та міські укріплення забезпечували захист як міщан, так і мешканців околиць. Цінним джерелом для дослідників цього питання слугували матеріали люстрацій замків XV–XVI ст. Автори статей звертають увагу на два домінуючих параметри у люстраціях. Це, передусім, стан прикордонної лінії, її обороноздатність, забезпеченість замків військовим знаряддям і матеріальними запасами на випадок облоги. По-друге — це соціальний стан місцевої людності, яка забезпечувала утримання замків у належному стані. Із шести статей, присвячених цьому питанню, чотири належали О.Грушевському. Авторами двох інших були О.О.Грушевська та Т.Фаранюк. О.О.Грушевська написала статтю «Київська форпостна лінія», в якій йшлося про стан лінії, її сполучення з митним кордоном, про військові команди, їх обов’язки, умови форпостного життя. Т.Фаранюк в статті «Вінницька шляхта в XVI в.» аналізує проблеми, які виникали між шляхтою і адміністрацією з різних питань, особливо пов’язаних із станом оборони. Автор звертає увагу на те, «що постійний рефрен вінницьких люстрацій — це зазначення поганого стану укріплень та міста, небезпеки на випадок нападів»43. В статтях О.Грушевського значна увага приділена як безпо - середньо питанню оборони замків, так і соціальному стану меш - канців. В дописі «До історії сторожі в замках XV в.» детально проаналізовані характер, організація оборони, її особливості в різних замках. Автор чітко визначає види, напрями сторожі, її обов’язки, практику утримання. О.Грушевський звертає увагу на те, що проблема оборони викликала турботу не лише адміністрації, а й населення. Йдеться про те, що окремі верстви населення, які звертались із скаргами до адміністрації та ревізорів з приводу 205 Р ол ь іст ор и к о-ф іл ол огіч н ого в ід д іл у В У А Н у р озв и т к у іст ор и ч н ої геогр а ф ії 43 Фаранюк Т. Вінницька шляхта в XVI в. // Історично-географічний збірник. Т. І. — К., 1927. — С. 23. недоліків оборони, несправедливих рішень адміністрації, разом з тим висловлювали не лише зауваження, а й надавали корисні поради «про стан сторожі, про недогляди в цій справі, про можливість поліпшення»44. В статтях «Луцьке міщанство в XVI в.» та «Питання оборони замків В. Кн. Литовського в XVI в.» йдеться про важливість для того часу проблеми оборони, про спільність інтересів різних верств населення щодо її забезпечення. Разом з тим автор наголошує, що ці інтереси значно різнилися, коли піднімались питання в проханнях про полегшення виконання зобов’язань та в скаргах на зловживання адміністрації. В статтях «Міщанські підрахунки в ревізіях XVI в.» автор звертає увагу на активні дії міщанства щодо аналізу «складових частин прибуткового бюджету старостинського уряду» та його діяльності при розподілі робіт. Міщани уважно аналізували всі складові прибутків і видатки. Зокрема, вони скаржились на ухилення селян від виконання робіт у зв’язку з роздачею замкових сіл шляхті, яка «дбала про те щоб увільнити своїх селян від датків та роботизн45». Це турбувало міщан тому, що відповідні повинності, заявляли вони, перекладались на їхні плечі. В цілому статті, які стосувались питань оборони, надто збіднені, фактично без посилань на першоджерела. В них відсутні узагаль - нення і висновки. Безумовний інтерес становлять публікації з економічних питань. М.Тищенко опублікував статтю «Нариси історії торговлі Лівобережної України з Кримом у XVIII ст.». Вона, як засвідчує сам автор, становить лише частину праці про зарубіжну торгівлю України у XVIII ст. Розвиток торгівлі автор аналізує досить детально. Він розкриває причини послаблення торговельних відносин між Лівобережною Україною і Кримом у XVIII ст., порівняно з попередніми століттями. Це й російсько-турецька війна 1736–39 рр., і система наказів російського уряду щодо регулювання торговельних відносин. Це накази про заборону вивозу з України ряду товарів, фактично найбільш експортоспроможних, накази про вивіз товарів за кордон лише через російські північні порти, заборона вивозити золоті і срібні гроші. Проте, як пише автор, — «не зважаючи на все це, торговля Лівобережної України з Кримом не поривалася»46. Він досліджує 206 Га л и н а В ер би л ен к о 44 Грушевський О. До історії сторожів замках XVI в. // Історично-географічний збірник. Т. 4. — К., 1931. — С. 1. 45 Грушевський О. Міщанські підрахунки в ревізіях XVI в. // Історично-геогра - фічний збірник. Т. 3. — К., 1929. — С. 5. 46 Тищенко М. Нариси історії торгівлі Лівобережної України з Кримом у XVIII ст. // Історично-географічний збірник. Т. 2. — К., 1928. — С. 87. основні торгові шляхи, торгові центри, розкриває перелік товарів - як експортованих, так і імпортованих, показує еволюцію формування митних зборів і їх роль в торгівлі тощо. Цікавою в дописі є інформація про початок формування офіційних торгових відносин з зарубіжними країнами. Йдеться, зокрема про торгову угоду між полтавським купецтвом і голландською компанією 1740 р. В статті того ж автора «Форпости, митниці та карантини на західному пограниччю в зв’язку з зовнішньою торговлею України в XVIII в.» фактично розписана географія торговельних відносин та детально проаналізовано рух товарів через митниці. В обох статтях присутня солідна джерельна база. Звертались дослідники і до селянського питання. Так С.Шамрай в статті «Вінницьке селянство 1840 р.» пише про селянські заво - рушення, викликані нестерпними умовами життя і праці селянства. З допису О.О.Грушевської «З історії кріпацтва в XVIII в. на Гетьманщині» ми дізнаємося про практику продажу смоленськими поміщиками своїх кріпаків на Гетьманщині, куди вони приїздили за дешевим хлібом47. Не поминули в збірниках і робітниче питання. В статті П.Нечипоренка «Умови робітничої праці на Батуринських та Глухівських «національних строєніях» йдеться фактично не про найману робочу силу, а про відбування «державно-громадської повинності», яка була примусовою. Автор досліджує умови праці на будівництві в Батурині і Глухові, яке було розпочате за царським указом здобутим «прошенієм малоросійських депутатов 1748 г.»48. Написана на архівних матеріалах стаття містить детальне висвітлення організації праці на будівництві, умов життя і праці робітників, оплати праці. Автор виходить на певні узагальнення, чого бракує в багатьох статтях. Він пише, що XVIII в. на Україні — це доба запровадження кріпацької системи, «і таке з’явище, як масова мобі - лізація вільної людності, тільки всебічно сприяло запровадженню цієї кріпацької системи, проторювало для неї шлях»49. В статті М.Тищенка «Суконна фабрика київського «Приказа общественного призрения» досліджено питання організації суконних фабрик за ініціативою російського уряду у зв’язку із зростанням потреб на сукно для російської армії. Йдеться про кінець XVIII – початок ХІХ ст. 207 Р ол ь іст ор и к о-ф іл ол огіч н ого в ід д іл у В У А Н у р озв и т к у іст ор и ч н ої геогр а ф ії 47 Грушевська Ол. З історії кріпацтва в XVIII в. на Гетьманщині // Історично- географічний збірник. Том. 1. — К., 1927. — С. 121. 48 Нечипоренко П. Умови робітничої праці на Батуринських та Глухівських «націо - нальних строєніях» // Історично-географічний збірник. Т. 1. — К., 1927. — С. 121. 49 Там само. — С. 134. Значний інтерес становить стаття С.Шамрая «До історії Київської сотні Київського полку», за яку вперто боролися і Росія і Польща. В цілому слід зазначити, що наукові дослідження в рамках комісії не носили системного характеру. Не доводиться говорити про планування наукової роботи. Матеріали збірників складались або з частин вже готових наукових розробок, або частіше з переказів, тлумачень документів як, наприклад Рум’янцевського опису, гетьманських універсалів тощо. Статті, як правило, насичені значним фактичним матеріалом без належного аналізу, узагальнень і висновків. Разом з тим, незважаючи на поверховість ряду статей, збірники комісії є значним джерелом історичних фактів як основи емпіричних знань. Крім того, дослі - джуючи творчий доробок науковців комісії, не слід забувати, що їм доводилось працювати в край важких умовах: практично при відсутності штатних працівників комісії, обмеженому фінансуванні і при цьому при постійній прискіпливій «увазі» і політичному тиску з боку державних і партійних органів. Комісія залишила значний науковий доробок — як оприлюднений, так і той, що зберігається в архівах у рукописному вигляді. Наукові й методичні розробки комісії, дискусійні матеріали стали не лише фактичним джерелом для досліджень, вони безумовно заклали основи історично-географічних досліджень ХХ ст. 208 Га л и н а В ер би л ен к о

Роль історико-філологічного відділу ВУАН у розвитку історичної географії в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge