Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр

Розглядаються загальні тенденції мобілізаційної політики на період початку визволення України та аналізуються її нововведення у частині мобілізації населення з щойно визволених територій. На конкретних прикладах висвітлюється процес мобілізації та використання нового поповнення у ході боїв. Зробл...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Рибченко, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2009
Schriftenreihe:	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Schlagworte:	Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71043
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр / Л. Рибченко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 129-139. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-71043
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-710432014-11-23T03:01:44Z Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр Рибченко, Л. Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни Розглядаються загальні тенденції мобілізаційної політики на період початку визволення України та аналізуються її нововведення у частині мобілізації населення з щойно визволених територій. На конкретних прикладах висвітлюється процес мобілізації та використання нового поповнення у ході боїв. Зроблено висновок про невідповідність фактичного проведення мобілізацій задекларованим правилам. Рассматриваются общие тенденции советской воинской мобилизационной политики в период начала освобождения Украины, анализируются ее нововведения, в части проведения мобилизации населения с недавно освобожденной территории. На конкретных примерах освещается непосредственный процесс мобилизации и использования нового пополнения в ходе боев. Сделан вывод о несоответствии фактического проведения мобилизаций с задекларированными правилами. The article analyzes general tendencies of the Soviet military mobilization policy in the period of the beginning of the liberation of Ukraine as well as its innovations with regard to the mobilization campaign on the newly liberated territories. It cites a series of examples to illustrate the mobilization process and the use of new reinforcements during the battles. The author comes to the conclusion that the mobilization practice did not adhere to the established rules. 2009 Article Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр / Л. Рибченко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 129-139. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71043 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни
spellingShingle	Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни Рибченко, Л. Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
description	Розглядаються загальні тенденції мобілізаційної політики на період початку визволення України та аналізуються її нововведення у частині мобілізації населення з щойно визволених територій. На конкретних прикладах висвітлюється процес мобілізації та використання нового поповнення у ході боїв. Зроблено висновок про невідповідність фактичного проведення мобілізацій задекларованим правилам.
format	Article
author	Рибченко, Л.
author_facet	Рибченко, Л.
author_sort	Рибченко, Л.
title	Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр
title_short	Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр
title_full	Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр
title_fullStr	Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр
title_full_unstemmed	Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр
title_sort	документальний фонд з обліку людських втрат національного музею історії великої вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Локальний вимір джерел з історії Другої світової війни
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71043
citation_txt	Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр / Л. Рибченко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 129-139. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
work_keys_str_mv	AT ribčenkol dokumentalʹnijfondzoblíkulûdsʹkihvtratnacíonalʹnogomuzeûístoríívelikoívítčiznânoívíjni19411945rokívâkdžerelozvivčennâproblemiradânsʹkihvíjsʹkovihmobílízacíj19431944rr
first_indexed	2025-07-05T20:09:22Z
last_indexed	2025-07-05T20:09:22Z
_version_	1836838984622276608
fulltext	129 Проблема історії Великої Вітчизняної війни, участі в ній українців на сьогоднішній день є вельми актуальною. Зі здобуттям Україною не- залежності розпочато процес переосмислення українського виміру у війні. Зважуються злочини, заподіяні народові, як нацистською, так і комуністичною сторонами. Попри значну кількість нових історичних праць, багато питань, які є надзвичайно важливими для розуміння суті минулих подій, усе ще залишаються недослідженими. Одним із них є проблема радянських військових мобілізацій на території України під час її визволення та участь місцевого поповнення в наступальних боях. Вітчизняні науковці порушили дану проблему лише в 1990-х рр. Одним із перших основні її аспекти висвітлив М.В. Коваль у праці “Україна 1939–1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії” [1, с.78]. Спробу загальної постановки проблеми зроблено дослідниками О.Є. Лисенком та І.Т. Муковським в одному з розділів монографії “Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни” [2, с.393–405]. Низку публікацій про безконтрольне, а інколи навіть злочинне використання нового поповнення в битві за Дніпро та визво- ленні України було підготовлено В.Ю. Королем [3]. Плідно займається вивченням даної теми дослідник В.А. Гриневич, який є автором відпо- відних розділів у таких фундаментальних працях: “Історія українського війська (1917–1995 рр.)”, “Політична історія України ХХ ст.”, “Україна і Росія в історичній ретроспективі” [4] тощо. Людмила РИБЧЕНКО (Київ, Україна) Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських військових мобілізацій 1943 – 1944 рр. 130 Стосовно оцінок процесу мобілізацій, то серед науковців-істориків та громадськості немає єдиної думки. Дехто з дослідників жорстоке ставлення до мобілізованих з України вважає наслідком існуючого у той час у верхніх ешелонах влади стереотипу «українського зрадництва» і наполягає на визнанні діяльності «польових військкоматів» злочином проти українського народу. Інші ж переконані, що дана проблема не має національного або політичного забарвлення, а є складовою вивчення питання ціни перемоги. Великі втрати серед поповнення пояснюються жорстоким опором противника, прорахунками й помилками радянсько- го командування. Але обидва табори сходяться на думці, що це питання потребує де- тального вивчення, залучення нових джерел, обґрунтування та узагаль- нення даних. У даному дослідженні пропонується аналіз документів фон ду людських втрат України, що зберігається в Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років. Ці матеріали відображають процес проведення військових мобілізацій в окремих населених пунктах та дають можливість скласти реальну загальну картину даного процесу. Науково-дослідницька робота є органічною складовою частиною всієї багатогранної діяльності Меморіального комплексу «Національ- ний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років». В її основу покладено сучасну концепцію історії України в Другій світовій та Великій Вітчизняній війнах, що були найбільшою трагедією для українського народу. З метою вивчення та представлення в експозиції проблеми втрат України у війні науковці музею з власної ініціативи розпочали вивчення унікальних документів – сповіщень про загибель, так званих «похоронок». До недавнього часу цей масив документів був розпорошений по обласних та районних військкоматах України і їх комплексне досліджен- ня було досить проблематичним. На початку 1990-х рр. працівниками музею було здійснено декілька відряджень для роботи в районних та обласних військкоматах. За їх результатами експозиція поповнилася розділами: «Втрачені роди України», «Вдови» тощо. У 1995 р., під час реекспозиції, у «Залі Пам’яті» музею були представлені «похоронки» полеглих воїнів із села Мельники Чорно- баївського району Черкаської області, в якому після війни проживало 268 вдів. Сповіщення про загибель були викладені у вигляді «скор- ботної ріки», в якій у долі одного села віддзеркалювалася трагедія всієї України. 131 У 2003 р. до 60-річчя визволення Києва та у 2005 р. до 60-річчя Перемоги також відбулися ювілейні виставки: «І пам’ять і слава…» та «Переможці». На них уперше в повному обсязі були представлені передані на той час на тимчасове експонування Міністерством оборо- ни на прохання керівництва Меморіального комплексу «похоронки» з військкоматів м. Києва, Київської області та по декілька справ з усіх областей України й АР Крим. В експозиціях згаданих вище виставок сповіщення про загибель стали не лише музейним предметом, а й документальним джерелом. З їх допомогою вдалося дослідити, реконструювати долі десятків киян та мешканців інших українських міст і сіл, відтворити трагедію війни у масштабах України – від окремих вулиць, будинків, сіл до конкретних родин. Вони також наочно засвідчили ціну здобутої Перемоги, рівний ступінь героїки і жертовності представників усіх регіонів нашої Бать- ківщини. За результатами підготовки до виставки науковцями музею були складені додаткові списки загиблих воїнів, які стали складовою час- тиною чергового тому “Книги Пам’яті України. Місто-герой Київ. У вічному боргу”, що побачив світ у 2005 р. [5, с.129–174]. Також за допомогою переданих документів було підготовлено низку статей із питань історії військових некрополів м. Києва, втрат у ході оборони та визволення нашої столиці тощо [6]. Роботу колективу музею з «похоронками» високо оцінили Пре- зидент України та Міністр оборони, які 9 травня 2006 р. відвідали Меморіальний комплекс. Вони задовольнили численні прохання керівництва музею передати справи зі сповіщеннями про загибель з усіх областей України та АР Крим до музею на постійне зберігання. Міністром оборони було ухвалене рішення від 22.06.2006 р. № 6460/з щодо передачі цих справ. Протягом 2006–2008 рр. співробітниками музею було здійснено низку відряджень до усіх областей України, з яких привезено понад 7 тис. справ. Отримані справи – це зброшуровані томи, що мають у собі спові- щення про загибель, які надходили до військкоматів із військових частин. Сповіщення різної форми, не завжди на бланках, іноді написані від руки. Часто до таких сповіщень додаються останні листи воїна, його особисті документи, довідки про склад сім’ї тощо. Відразу стало зрозуміло, що дані документи – це гігантський науковий айсберг, який ще ніхто не вивчав. Серед «похоронок» на рядових та офіцерів Червоної армії, вида- них як діючими військовими частинами, санітарними та лікувальними 132 установами, так і районними військкоматами, є унікальні документи, так звані «документи з уточнення втрат» – завірені місцевими сільрадами довідки, свідоцтва, акти про факти проведення мобілізації «польовими військкоматами» та про трагічні долі односельців, що загинули одразу після призову. Перші такі документи почали з’являтися невдовзі після визволення населених пунктів України. У своїх довідках мешканці сіл свідчили про призов й загибель щойно мобілізованих односельчан поруч зі своїми до- мівками. Метою складання актів було: по-перше, довести факт призову односельця на військову службу, потрібний для надання родині статусу родини військовослужбовця, по-друге, підтвердити його загибель для надання військкоматом родині сповіщення про загибель встановленого зразка й призначення пільг, передбачених чинним законодавством. Наступна хвиля «документів з уточнення втрат» з’явилася вже після завершення війни. Багато родин військовозобов’язаних, мобілізованих у ході визволення, до кінця 1945 р. так і не отримали жодної звістки з фронту. Вони розпочали їх розшук. Воліли мати будь-яку інформацію про долю рідних, а також підтвердити факт призову розшукуваного до діючої армії для отримання статусу родини військовослужбовця. Певним каталізатором даного процесу стала Директива Голов- ного штабу Сухопутних військ Радянської армії № орг/4/751524 від 24.04.1946 р. – так звана Директива про «подвірне опитування» стосовно воїнів, що не повернулися з війни. Директива наказувала військкоматам зібрати відомості про воїнів, з якими був утрачений зв’язок у період Великої Вітчизняної війни, й оформити їх загальним порядком на спе- ціальних бланках (Форма 2 БП). У разі відсутності в родині довідок про проведення мобілізації, факт останньої міг бути підтверджений свідченнями очевидців або односельців. Як правило, після перевірки документів таким родинам видавалось сповіщення на зниклого без- вісти. Сім’ям, що мали підстави на отримання допомоги, починали виплачуватися пенсії у зв’язку із втратою годувальника. Так, значна кількість витягів та актів, складених свідками-одно- сельчанами одразу після проведеної мобілізації, зберігається у справах Вище-Дубечанського РВК Київської області. В іменному списку на колишніх військовослужбовців, загиблих у боях ( список складається з 1035 осіб, що зникли безвісти в жовтні – грудні 1943 р.), у графі «яким РВК мобілізований» найчастіше значиться: «передовими частинами 1-го Українського фронту». У справі № 013 десятки зазначених вище актів про те, що, наприклад, «Мусієнко Самійло Остапович із с. Мала 133 Дубечня, 1909 р.н., був призваний польовим військкоматом у 1943 р. у вересні 20 дня і перебував в армії до листопада 4 дня, де й загинув під час наступу на Київ»; «Карин Михайло Васильович з с. Соболівка, 1905 р.н., узятий передовими частинами 20 вересня 1943 р. на фронт, де пробув до 30 жовтня 1943 р. і в боях за визволення Києва загинув»; «Молот Гаврило Гаврилович із с. Тарасовичі, 1925 р.н., 10 жовтня 1943 р. був мобілізований польовим військкоматом у ряди РСЧА і при форсуванні р. Ірпінь 20 жовтня був убитий»; «Шестопал Андрій Павлович із с. В.Дубечня був узятий передовими частинами 25 вересня 1943 р. і загинув 11 жовтня 1943 р.»; «Кабиш Василь Андрійович із с. Тарасівка, 1902 р.н., 8 вересня 1943 р. мобілізований передовими частинами в РСЧА і був убитий 30 жовтня 1943 р. у с. Ясногородка» [7, арк.13, 14,17, 26, 39]. У документі сільської Ради с. Старі Петрівці зазначено: “Журавель Андрій Корнійович, 1912 р.н., 20.10.1943 р. призваний польовим військкоматом у РСЧА і 4.11.1943 р. був убитий на полі бою за взяття Києва, похований у лісі біля Пущі-Водиці” [7, арк.41]. Того самого дня у Пущі-Водиці загинув новобранець із Старих Петрівців Чухманенко Григорій Семенович, який зовсім недалеко відійшов від власного дому [7, арк.46]. Багато було щойно мобілізованих, які воювали лише один день. З довідки військової частини №5285 дізнаємося, що житель с. Петрівське Мельниченко Григорій Іванович, 1908 р.н., 13.10.1943 р. таємно провів бійців цієї військової частини без втрат, завдяки чому було визволено с. Петрівське, проте в цей самий день при виконанні розвідувального завдання боєць загинув. Військова частина висловила клопотання про нагородження загиблого орденом Червоної Зірки [8, арк.146]. Житель с. Гута-Межигірська Топол Іван Федорович теж воїн – «од- ноденник», який так само у своєму селі був убитий і похований, про що й свідчить довідка про «мобілізованого передовими частинами 132-го протитанкового винищувального батальйону» [8, арк.139]. З наведеного вище випливає, що щойно мобілізовані мешканці визволених українських сіл одразу потрапили в бій. До того ж (оскіль- ки в родинах не залишилось документів про їхній призов) переважна частина їх не була взята на військовий облік. Варто зауважити, що у 1943 р. порядок мобілізації військово- зобов’язаних значно змінився від попереднього. У 1941-му р. призов та 134 мобілізація проводилися військкоматами. Тепер армія отримала дозвіл самій проводити поповнення своїх військ. Діяв наказ Ставки ВГК № 089 «Про призов до Червоної армії громадян, що мешкають на визволених від окупації територіях» в якому йшлося про таке: «Оскільки діюча армія повинна своєчасно отримувати поповнення живою силою, а підготовлений військовий контингент тилу через транспортні труднощі затримується в дорозі й прибуває у діючі частини несвоєчасно, військові ради армій отримують дозвіл на самостійне поповнення своїх частин живою силою в ході наступу» [9, арк.41]. Вікові межі мобілізованих установлювались у більш ширших межах – від 17 до 50 років. Відсів, бойова підготовка щойно призваних мала проходити в армійських запасних полках упродовж лише 15 діб [10, арк.231]. На початку січня 1943 р. на його виконання у війська була розі- слана відповідна «Інструкція про проведення мобілізації з визволених територій». Відповідно до її змісту одразу ж після визволення населених пунктів серед населення повинно було проводитися усне оповіщення про мобілізацію із зазначенням часу, пункту й місця збору. На збірному пункті призовна комісія, що складалася з уповноваженого від РВК, від запасного полку, заступника міського райвиконкому чи голови сільради, представника місцевого відділу (НКВС) та двох лікарів, мала проводи- ти політичний, фізичний відбір, зарахування до лав Червоної армії. Зі збірних пунктів мобілізовані мали командами направлятися до армій- ських запасних полків, де після медичного огляду, санітарної обробки й розподілу по підрозділах полків, повинні були починати проводити бойову підготовку [11, арк.37–38]. Таким був офіційний порядок проведення мобілізацій військово- зобов’язаних, які раніше не служили в діючій армії. Майже без змін він проіснував увесь 1943 рік. Проте з першого дня мобілізацій із ви- зволених територій військові частини припускалися порушення навіть таких, значно обмежених й суворих, правил мобілізації. У складеній з цього приводу Директиві начальника Головного управління форму- вання й комплектування Червоної армії № М/1/1562 від 4.11.1943 р. зазначалося: “У практиці проведення мобілізації військовозобов’язаних вій- ськовими частинами фронтів та армій на території, визволеній від німецької окупації, мали місце ряд порушень, зокрема: 135 1) військові з’єднання й окремі частини під час визволення від німецьких окупантів територій проводять на ходу зарахування військовозобов’язаних до складу своїх частин без складання імен- них списків, не залишаючи жодних даних про людей у сільрадах. У результаті цих поспішних дій військкомати на місцях до сих пір не можуть розібратися, хто був призваний на військову службу до РСЧА, а кого з них вважати забраним німцями; 2) медична перевірка при такому поспіху мобілізації військово- зобов’язаних, як правило, не проводиться, внаслідок чого в ар мію потрапляють військовозобов’язані, не придатні до військової служби, а також із заразними хворобами; 3) призивались в армію спеціалісти й кваліфіковані робітники на родного господарства, які підлягають бронюванню; 4) прийом і зарахування на укомплектування військових частин мобілізованими військовозобов’язаними відбувався в окремих випадках не організовано. Траплялося, що в бій ішли зовсім не навчені військовій справі, не обмундировані; 5) політичний відбір мобілізованих належним чином не прово- диться, тому це не позбавляє можливості потрапляння до РСЧА зрадників та шпигунів [12, арк.54–56]. Для усунення зазначених недоліків із листопада 1943 р. Ставкою ВГК було прийняте рішення: мобілізацію військовим частинами діючої армії дозволити проводити лише в районах бойових дій у зоні близько 50 км від лінії фронту. За її межами – територія військових комісаріатів, куди повинні були передаватися списки на всіх мобілізованих. Також армії дозволялося мобілізовувати військовозобов’язаних до 50-річного віку, але лише придатних для стройової служби в армії. Призовники 1925 р.н. та 1926 р.н. направлялися через військкомати до запасних частин Військових округів [13, арк.4]. Проте спроби вищого командування взяти процес армійських мобілізацій під свій контроль залишилися лише на папері. На практиці й надалі відбувалися значні порушення. Про них знову свідчать «до- кументи з уточнення втрат». Зокрема, довідки про факти мобілізації та загибелі щойно призва- них зі справ Обухівського району. Так, у довідці сільської ради, виданій громадянці Литвиненко Катерині Михайлівні, уродженці с. Обухів-ІІ, 1910 року народження, значиться, що її чоловік – Литвиненко Петро Миколайович 136 «був призваний на фронт передовими частинами діючої армії 21 грудня 1943 р. Сімейний склад такий: донька Олена 1936 р.н., Ганна 1938 р.н., Надія 1940 р.н., син Олексій 1943 р.н. Дружина із сільським господарством пов’язана» [14, арк.54]. З довідки Геращенко Віри Семенівни, виданої Обухівською сіль- радою № 1, дізнаємося про те, що «її чоловік – Геращенко Василь Іванович у 1943 році призваний в Червону армію і на полі бою 26.12. 1943 року вбитий. Похований своєю сім’єю власним коштом у м. Обухів-І Обухівського району. Довідка видана для одержання «ізвіщенія» [14, арк.92]. Свідки підтверджували таку саму долю Живаго Сергія Івановича, який «загинув 3.01.1944 р. на полі бою і був похоронений сім’єю в с. Обухів», Куліша Михайла Івановича – вбитого на полі бою 28.12.1943 р., Михайлюка Грицька Гавриловича й Назаренка Олексія Логвиновича – обоє «вбиті при защиті СРСР 29 грудня 1943 р. й поховані вдома», Музички Івана Омеляновича, загиб лого 6.01.1944 р. й похованого 58-річною матір’ю в с. Обухів – ІІ» [14, арк.170]. Наведені з Обухівщини документи датовані груднем-січнем 1944 р. Вони свідчать, про те, що армійські військові мобілізації на визволеній території й надалі проводилися із значними порушеннями. Знову їх вели не армійські призовні комісії, а «передові частини» або «польові військкомати». Щойно мобілізовані не проходили належного доку- ментального оформлення, військової підготовки, до родин загиблих не відправлялося сповіщення про їх загибель. Поруч з актами зберігаються й сповіщення про загибель, видані військовими частинами, але вони також не є підтвердженням, що мо- білізовані щойно місцеві мешканці були занесені до іменних списків цієї частини. Так, наприклад, у «похоронці» на червоноармійця Бову Якова Кириловича йдеться про те, що він зник безвісти 29.12. 1943 р. біля с. Германівська Слобідка Обухівського району Київської області й був «при військовій частині № 42779» [14, арк. 57]. Невідомо, в якій частині воював й Максим Сулима – житель с. Германівська Слобідка. Ні сповіщення про загибель, ні даних у Книзі Пам’яті про його долю немає. Залишився загиблий визволитель лише 137 у пам’яті односельців. Клименко Іван Кирилович 1923 р.н., колишній мешканець цього села, у своїх спогадах розповів наступне «Коли появилися наші, то польовий військкомат зібрав усіх вій- ськовополонених, зібрав тих, хто повернувся з полону, зібрав тих, хто за ці роки підріс до того (коротка пауза) до воєнного службовця [до призовного віку]. До призову оце всіх цих зібрав, і їх вигнали за село, сказали, що треба взяти оту могилу. А на тій могилі були німці з кулеметом. І там їх всіх перестріляли. (пауза) Тому шо рушницю дали на п’ять чоловік одну, у своїй одежі погнали брати цю дорогу... цю могила. А на спині і мати дала мішка, там білизну напевне і... То німці їх всіх перестріляли. (коротка пауза) І батьки пішли туди на поле до тої могили, забрали своїх дітей і поховали. Принесли у село і поховали. Мій сусід, наприклад, Сергій Сєкало, Сєкало – це прізвисько, а прізвище Сулима, (коротка пауза) свого сина, Максима, приніс на плечах. (коротка пауза) Не було волів, не було повозки, не було конячки. Приніс на плечах і так (пауза)» [15]. Наведені спогади підтверджують зроблені вище висновки про значні порушення у проведенні на визволеній території мобілізацій місцевого населення, а також наводять на думку про те, що навіть серед документів, що уточнюють воєнні втрати, немає всієї інформації про багатьох жертв злочинного використання поповнення в наступальних боях. Багато воїнів із загиблого у першому бою місцевого поповнення й досі залишаються не облікованими, навіть як зниклі безвісти. Підводячи підсумки проведеного дослідження слід зазначити, що проблема радянських військових мобілізацій на визволеній території потребує подальшого свого вивчення й, оскільки в даному процесі офі- ційно задекларовані правила значно відрізняються від проведеного на практиці, майбутні роботи передбачають обов’язкове залучення такого виду джерела, як «документи з уточнення втрат», що зберігаються в Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни. Ці документи дають змогу слідом за з’ясуванням долі окремих мобілізованих вій- ськовослужбовців, мешканців одного села або міста, скласти загальну правдиву картину даного процесу в масштабах всієї України. Джерела та література 1. Коваль М. В. Україна: 1939–1945. Маловідомі і непрочитані сто- рінки історії. – К., 1995. 138 2. Муковський І.Т. Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни – К., 1996. – С.393–405. 3. Король В.Ю. Визвольні бої Червоної армії на території України (1943–1944рр.)// Український історичний журнал. – 2005. – №1. – С.16–34; Король В.Ю. Битва за Дніпро і Київ: героїзм і трагедія. (Маловідомі сто- рінки).// Воєнна історія. – 2003.– № 5–6.– С.25–38. 4. Гриневич В.А. Радянські військові мобілізації в Україні. // Гри- невич В., Гриневич Л., Якимович Б. Історія Українського війська (1917– 1995). – Львів, 1996. – С. 370-395; Гриневич В.А. Німецько-радянська ві- йна 1941 – 1945 рр. // Кучер В.І., Гриневич В.А., Коваль В.С. Політична історія України. ХХ ст.: У 6 т. – Т.4: Україна у Другій світовій війні, 1939–1945. – К., 2003. – С.220–245; Гриневич В.А., Даниленко В.М., Куль- чицький С.В., Лисенко О.Є. Україна і Росія в історичній ретроспективі: Радянський аспект для України. – К., 2004. – С. 184–202. 5. Книга Пам’яті України – Місто-герой Київ. “У вічному боргу”. – К., 2005. 6. Смолярчук Н., Пасічко Я. Парк Слави – парк Героїв // Військовий музей. – 2006. – Вип.7. – С.71-86; Смолярчук Н. “Пам’ять і Слава…” (За матеріалами повідомлень про загибель, що зберігаються в Меморіаль- ному комплексі “Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років”) // Сторінки воєнної історії України. – 2005. – Вип.9, Частина 1. – С. 227–236. 7. Фонди Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років (Далі – НМІВВВ) – ТФ – 4270. 8. Фонди НМІВВВ – ТФ – 4275. 9. Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації (Далі – ЦАМО РФ). – Ф. 209. – Оп. 999. – Спр.446. 10. ЦАМО. – Ф. 203. – Оп. 2870. – Спр. 22. 11. ЦАМО. – Ф.169Азп. – Оп.14309с. – Спр.1. 12. ЦАМО. – Ф. 151. – Оп. 13014. – Спр. 90. 13. ЦАМО. – Ф. 131. – Оп. 12951. – Спр. 60. 14. Фонди НМІВВВ – ТФ – 4407. 15. International Slave- und Forced Labourers Documentation Project. Інтерв’ю з Клименком Іваном Кириловичем, м. Київ, 26.01.2006 р. Людмила Рибченко (Київ, Україна) Документальний фонд з обліку людських втрат Національного музею історії Великої Вітчизняної вій ни 1941 – 1945 років як джерело з вивчення проблеми радянських вій ськових мобілізацій 1943 – 1944 років Розглядаються загальні тенденції мобілізаційної політики на період початку визволення України та аналізуються її нововведення у частині 139 мобілізації населення з щойно визволених територій. На конкретних прикладах висвітлюється процес мобілізації та використання нового поповнення у ході боїв. Зроблено висновок про невідповідність фактичного проведення мобілізацій задекларованим правилам. Ключові слова: Національний музей історії Великої Вітчизняної війни, мобілізаційна політика, документація Людмила Рыбченко (Киев, Украина) Документальный фонд учета человеческих потерь Национального музея истории Великой Отечественной войны 1941–1945 годов как источник изучения проб- лемы советских военных мобилизаций 1943–1944 годов Рассматриваются общие тенденции советской воинской мобилизаци- онной политики в период начала освобождения Украины, анализируются ее нововведения, в части проведения мобилизации населения с недавно осво- божденной территории. На конкретных примерах освещается непосред- ственный процесс мобилизации и использования нового пополнения в ходе боев. Сделан вывод о несоответствии фактического проведения мобили- заций с задекларированными правилами. Ключевые слова: Национальный музей истории Великой Отечественной войны, мобилизационная политика, документация Ljudmila Ribchenko (Kyiv, Ukraine) Documental fund of accounting hu- man locces of the National museum of the Great Patriotic war of 1941–1945 history as a source of studying the problem of soviet military mobilization 1943–1944. The article analyzes general tendencies of the Soviet military mobilization policy in the period of the beginning of the liberation of Ukraine as well as its innovations with regard to the mobilization campaign on the newly liberated ter- ritories. It cites a series of examples to illustrate the mobilization process and the use of new reinforcements during the battles. The author comes to the conclusion that the mobilization practice did not adhere to the established rules. Key words: The National museum of the Great Patriotic war history, mo- bilization policy, documentation

Institution

Ähnliche Einträge