Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України
Автор узагальнює розповіді бойків примусово переселених зі своїх земель у південно-східні області України після обміну 15 лютого 1951 р. ділянками державних територій СРСР (УРСР) і Польщі, що надруковані на сторінках газет та часописів або розміщенні на веб-сайтах Світового й Всеукраїнського гро...
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Series: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71094 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України / Т. Пронь // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 264-273. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-71094 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-710942014-11-24T03:01:45Z Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України Пронь, Т. Історична пам’ять в джерелах локальної історії ХІХ–ХХ ст. Автор узагальнює розповіді бойків примусово переселених зі своїх земель у південно-східні області України після обміну 15 лютого 1951 р. ділянками державних територій СРСР (УРСР) і Польщі, що надруковані на сторінках газет та часописів або розміщенні на веб-сайтах Світового й Всеукраїнського громадських товариств «Бойківщина». Вони є важливим джерелом інформації локальної етнічної історії західного, східного, а також південного регіонів України, що доповнює емпіричні основи наукових висновків. Автор обобщает рассказы бойков принудительно переселенных со своих земель в юго-восточные области Украины после обмена 15 февраля 1951 г. участками государственных территорий СССР (УССР) и Польши, напечатанные на страницах газет и журналов или размещенные на веб-сайтах Всемирной и Всеукраиской общественных организаций «Бойковщина». Они являются важным источником информации локальной этнической истории западного, восточного, а также южного регионов Украины дополняющим эмпирические основы научных выводов. The author summarizes the stories of firing-pins forcedly transmigrated from the territories in the south-east areas of Ukraine after the exchange of February, 15,1951 by the areas of state territories of the USSR (Ukraine) and Poland printed on the pages of newspapers and magazines or placed on World and Allukrainian web sites and public organizations of “Boykovschina”. They are an important informational source of local ethnic history of western, east, and also South regions of Ukraine, adding empiric bases of scientific conclusions. 2009 Article Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України / Т. Пронь // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 264-273. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71094 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історична пам’ять в джерелах локальної історії ХІХ–ХХ ст. Історична пам’ять в джерелах локальної історії ХІХ–ХХ ст. |
| spellingShingle |
Історична пам’ять в джерелах локальної історії ХІХ–ХХ ст. Історична пам’ять в джерелах локальної історії ХІХ–ХХ ст. Пронь, Т. Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| description |
Автор узагальнює розповіді бойків примусово переселених зі своїх
земель у південно-східні області України після обміну 15 лютого 1951 р.
ділянками державних територій СРСР (УРСР) і Польщі, що надруковані
на сторінках газет та часописів або розміщенні на веб-сайтах Світового й
Всеукраїнського громадських товариств «Бойківщина». Вони є важливим
джерелом інформації локальної етнічної історії західного, східного, а також
південного регіонів України, що доповнює емпіричні основи наукових
висновків. |
| format |
Article |
| author |
Пронь, Т. |
| author_facet |
Пронь, Т. |
| author_sort |
Пронь, Т. |
| title |
Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України |
| title_short |
Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України |
| title_full |
Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України |
| title_fullStr |
Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України |
| title_full_unstemmed |
Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України |
| title_sort |
радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу україни |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Історична пам’ять в джерелах локальної історії ХІХ–ХХ ст. |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71094 |
| citation_txt |
Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 р. у переказах бойків степу України / Т. Пронь // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 264-273. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| work_keys_str_mv |
AT pronʹt radânsʹkopolʹsʹkijobmíndílânkamiteritoríj1951ruperekazahbojkívstepuukraíni |
| first_indexed |
2025-07-05T20:11:19Z |
| last_indexed |
2025-07-05T20:11:19Z |
| _version_ |
1836839107165159424 |
| fulltext |
264
У повоєнні роки завершився процес формування державної тери-
торії України – складової частини СРСР в її сучасних межах. Найбільш
важким у плані становлення відтинком кордону був західний – з Поль-
щею. Давалися взнаки довоєнні територіальні суперечки держав.
Креслення нової межі державного кордону відбувалося шляхом довго-
тривалого переговорного процесу та заключення неодноразових між-
державних Угод урядів СРСР (УРСР) та Польщі: у 1944 р., 1945 р.,
1946 р., 1947 р., 1948 р., 1951 р. [16, с.19-20; 17, с.412-414; 3, с.293-317;
4, с.105-106.]. Як наслідок, Україна частково повернула, проте, пере-
важно, втратила значну частину своїх історико-етнічних земель.
Останні територіальні корективи було внесено у 1951 р. На по-
чатку року польський уряд став ініціатором нового міждержавного
обміну прикордонними ділянками. Вже 15 лютого 1951 р. за взаємною
згодою cторін у Москві було підписано черговий договір про обмін
ділянками державних територій [4, c. 105-106]. В його основу був по-
кладений принцип еквівалентного обміну – «кілометр на кілометр».
Сторони домовилися, що СРСР уступає Польщі 480 км2 території
Дрогобицької області: Нижньо-Устріківський район (м. Нижні Устріки
і 27 сільських рад), 3 сільських ради Стрілківського району (Бистрян-
ська, Липецька, Міхновецька) і 4 сільські ради Хирівського району
(Коростенківська, Ліскуватенська, Нановська, Стебницька) [11]. Так,
зазначена прикордонна ділянка України стала територією Польщі. 22
травня 1951 р. газета «Известия» повідомила громадськості офіційні
мотиви обміну: «Уряд Польської Республіки звернувся недавно до
уряду СРСР з проханням обміняти невелику прикордонну ділянку те-
риторії Польщі на рівноцінну прикордонну ділянку території СРСР
Тетяна ПРОНЬ
(Миколаїв, Україна)
Радянсько-польський обмін
ділянками територій 1951 р.
у переказах бойків степу України
265
внаслідок економічного тяготіння цих ділянок до суміжних районів
СРСР і Польщі. Уряд СРСР погодився з пропозицією Уряду Польської
Республіки» [5].
Економічний потенціал переданої ділянки території України Поль-
щі в історіографіях обох країн подається неоднозначно. Наприклад,
львівський історик І. Козловський зазначає, що вона була багата на
нафту і газ. На момент передачі тут нараховувалося 129 нафтових
свердловин, у тому числі 97 діючих з добовим видобутком нафти 85 тон
[10, c.188]. Польські вчені А. Роговська й С. Стемпель, навпаки, заува-
жують, що Польща отримала гористий терен з кепськими грунтами й
вичерпаними родовищами нафти [14].
Мусимо констатувати, що протилежна сторона отримала розви-
нутий район з налагодженою інфраструктурою. На цих землях були
розташовані такі функціонуючі об’єкти і підприємства, як нафтовий
промисел, нафтопереробний завод, контора зв’язку, маслозавод, елек-
тростанція, машино-тракторні станції та ін.
На взаєм ПР передавала Радянському Союзу прикордонну ділянку
відповідної площі Люблінського воєводства розташовану на лівому
березі р. Солокії, Бугу і Гучви. Тут було створено новий район Львівської
області – Забузький. До його складу ввійшли міста Белз – центр, Крис-
танопіль (сучасний Червоноград), Угнів, а також 21 сільська ради [10,
c.188]. Внаслідок угоди УРСР покращила залізничне перевезення за
рахунок передачі Польщею майже 64,5 км залізничної колії з чотирма
обладнаними станціями. Поряд з цим, вона отримала високовольтну
лінію електропередач завдовжки 44,281 км, 10 підприємств будівельної
та переробної промисловості та поклади кам’яного вугілля [10, c.188].
Сторони домовилися не тільки про передачу території, але й про
взаємне переміщення населення протягом шести місяців з дня вступу
договору в силу. Оскільки, Сейм Польської Республіки ратифікував до-
говір 26 травня 1951 р., а Верховна Рада СРСР 31 травня 1951 р. [18],
переселення західної субетнічної гілки українців – бойків, які населяли
прикордонну ділянку, що перейшла до сусідньої держави, здійснювало-
ся вже з території Польщі. Такою є коротка наукова ретроспектива іс-
торії встановлення державного кордону СРСР (УРСР) і Польщі у
1951 р.
Незважаючи на те, що з того часу минуло майже 60 років, та досте-
менно дізнатися про процес переселення населення із Західної Бойків-
щини у науковій літературі не представляється можливим. Цю інфор-
266
мацію власноруч збирають, аналізують та подають у міру своїх мож-
ливостей самі переселенці та їх нащадки, намагаючись у такий спосіб
самостійно розібратися в проблемі, «розставити акценти на всіх не-
правдах», «най люде видят, най люде знают» [15], виказуючи свою
любов до Малої Батьківщини чи то віддаючи належне пам’яті батьків
й односельчан. Біль та спогади батьків, які вимушено полишили рідні
домівки, джерельні води в гірських потічках, гори оповиті зеленими
смерічками і змушені приживатися в українських степах не дають спо-
кою навіть нащадкам, викликають у них бажання розібратися у склад-
ній долі бойків-переселенців. Підтверженням, тому є емоційні вислов-
лювання авторів матеріалів на сторінках Інтернету. «Туди (на Бойків-
щину – Т.П.) повертаємо сьогодні ми, діти принижених, щоб віднови-
ти історичну справедливість і гідність батьків», – наголошує Ольга
Самборська1. Ці слова свідчать про заподіяну бойкам глибоку психо-
логічну травму на генетичному рівні.
Звісно, в нефахових публікаціях допускаються і прикрі неточнос-
ті, як-то: ототожнення переселення 1951 р. з переселенням холмщан,
підляшців та лемків у 1944 – 1946 рр. Ю. Ясіною, яка пише: «Західних
бойків депортовано на південь і схід України і УРСР і розселено у 17
(!) областях України» [19]. У цьому сенсі вигідно вирізняється наукова
стаття М. Алфьорова, що займає поодиноке місце в Інтернет ресурсі
[1]. З огляду на те, що до сьогодні ця наукова проблема не вирішена,
інформація, заакцентована періодичними виданнями та джерелами
Інтернет, видається надзвичайно важливою. Критичне осмислення
розповідей старшого покоління бойків, зібраних і представлених гро-
мадськості фаховими журналістами, активістами товариств та пере-
січними громадянами, що мають бойківське походження, введення їх
до наукового обігу суттєво збагатить знання українського народу про
зазначені процеси.
Свідченням того, що у вітчизняній історичній науці бракує до-
сліджень, які б висвітлювали етносоціальний аспект міждержавного
обміну територією і населенням України і Польщі у 1951 р. є здефор-
мована свідомость мешканців Південного та Східного мегарегіонів
України у яких абсолютно відсутні знання з означеної теми. Хибне
уявлення про українців усіх міграційних післявоєнних хвиль західного
1 Самборська Ольга, мешканка п.м.т. Криве Озеро Миколаївської
області, нащадок бойків с. Скородне, переселених у 1951 р. [15].
267
напрямку локалізувалося ними у загальний термін “западенці”, “пере-
селенці” [8]. Безперечно, незнання історичних фактів та подієвої іс-
торії позначилося на трансформації громадянського суспільства.
Звичка жити у багатокультурному середовищі, нав’язливе домінуюче
становище місцевих мешканців, радянська національна політика по-
значились і на самоідентифікації бойків. Науковці відмічають, що
українці Півдня України здебільшого байдужі до проблеми збереження
власної ідентичності та з’ясування причин цього явища [13, c.117]. З
цією думкою, важко не погодитися та хочеться зазначити, що не все
втрачено на шляху відродження національної ідентичності.
Сприятлива атмосфера у світі щодо самоідентифікації націй і на-
родностей зачіпає національні почуття й українців. У цьому зв’язку
вкрай важливо, що в Україні починають активно розроблятися перспек-
тивні напрямки наукових досліджень, зокрема усної історії, які вивча-
ють соціальні аспекти життя суспільства, у тому числі пов’язані з по-
всякденним життям сільського населення [11, c.1]. Антропологічний
підхід до вирішення зазначеної наукової проблеми може наповнити її
новим змістом. Адже, загальновідомо, що народна пам’ять є першо-
основою історичної пам’яті. На жаль, архівні документи обмежують
можливість дослідників щодо висвітлення людського фактору в історії,
відтворення повною мірою почуттів людей, які потрапили у незвичні
умови з вини політичних керівників держави.
Метою даної розвідки є узагальнення розповідей бойків про обмін
ділянками державних територій СРСР (УРСР) і Польщі, що надруко-
вані на сторінках газет та часописів «Голос України», «Україна молода»,
«Дзеркало тижня», «Політика і культура», «Визвольний шлях», «Юж-
ная правда», «Донеччина» й інших, а також розміщенні на веб-сайтах
Світового й Всеукраїнського громадських товариств «Бойківщина» і
порівняти фрагментарні свідчення з офіційною міністерською корес-
понденцією та науковими роботами. Зазначу, що предметом даного
дослідження не є спогади переселенців, які оприлюднені у книгах. За
браком об’єму статті залишаю поза увагою матеріали найзмістовнішої
книги спогадів про переселення бойків київської журналістки, керів-
ника центру дослідження бойків Наталі Кляшторної «Акція-51. Остан-
ні свідки» (Вінниця, 2006).
На наш погляд, значне накопичення публіцистичних матеріалів,
що спираються на усні джерела, по-перше, надзвичайно актуалізує
дослідження проблеми. По-друге, – залучення цих важливих джерел
268
інформації до досліджень, за умови критичного осмислення їх, допов-
нить емпіричні основи висновків. Усні джерела є важливим джерелом
інформації локальної етнічної історії. По-третє, – час забирає з життя
останніх свідків тієї події. У разі не використання їх знань втрачається
зв’язок між безпосередніми свідками відповідного проміжку історич-
ного часу й сучасними поколіннями.
Гортаючи сторінки зазначених видань, із різноманітного за похо-
дженням і значущістю матеріалу, перед нами постає така картина ви-
конання радянсько-польської угоди про обмін ділянками території та
населенням 1951 р. На передодні переселення по селам і містечкам
Західної Бойківщини ходило багато чуток. Консервативні господарі
бойки не хотіли вірити тим чуткам, заперечували найбільш сміливі з
них, заявляючи, що не можна виселити ціле село та ще й не одне [12].
Та їхні сподівання виявилися марними. «Причин того переселення нам
особливо не пояснювали. Сказали лише, що Нижньоустріцький район
знову повертають до Польщі й, що українці мають жити в Україні. По-
їдете туди, де землі багато, а робочих рук мало», – згадує Михайло
Пірка, мешканець с. Новоукраїнки, Роздільнянського району Одеської
області [2]. Хоча переселенцям і донині важко збагнути причини та
наслідки депортації та у своїх роздумах мудрий народ не далекий від
істини. Цікаво розповідає онукам «бувальщину» про переселення
80-річна Марія Роман з Донеччини: «Біля Червонограда, який тоді на-
лежив Польщі, знайшли поклади вугілля. Сталін вирішив заволодіти
тим вугіллям, а полякам натомість віддав бойківську землю, дуже ба-
гату на нафту. Так обмінялися ділянками територій, а людей з цих земель
виселили» [7]. Організатори переселення, у рецепції оповідачки, – це
дика орда, яка відібрала у них документи і кинула у степи, побоюючись,
щоб вони не повернулися додому , горісно додаючи при цьому, – жили,
як у тюрьмі, нікуди не мали права поїхати. Наукове пояснення причин
виселення з Польщі українців у 1951 р. подає М. Іваник, який наголо-
шує на економічній причині [6]. Намагаються дати відповідь на по-
ставлені питання й онуки. Так у конкурсній роботі херсонська школяр-
ка Анастасія Ковальова, стверджує, що встановлення кордонів Радян-
ського Союзу було «етнічною чисткою» української та польської на-
ції [9].
Глибоко відгукуються у пам’яті колишніх горян образи на того-
часні владні дії. Зокрема, на те, що їх поселяли не родинами, а розсію-
вали компактними групами. Так, колишні мешканці с. Лютовиськ
269
опинилися на Донеччині й Херсонщині, Миколаївщині та Одещині. На
Херсонщини лютовищан розселили по трьох селах – Дудчани, Гаври-
лівку, Михайлівку [9].
Важко даються переселеним і спогади про те, як їх обманювали
агітатори. Варто зазначити, що потрапити в ряди ораторів за пересе-
лення було нескладно. Людей примушували цим займатися за наймен-
шу провину. Так, на своє лихо, чергуючий у сільській раді Ілько По-
точний включив радіоприймач. Захоплений зненацька за цією справою
і попереджений про виселення до Сибіру він погодився переконувати
односельців у перспективах переселення і закликав їх: «Кидаймо, люди
добрі, ці прокляті гори, переселяймося в степ широкий. Там вдосталь
хліба, й до хліба. Заживемо мов у раю» [2]. Тільки через багато років
розповів про це селянам. Агітаторів за переселення із рядів односель-
ців часто заохочували тим, що дозволяли залишитися на проживання
у західному регіоні. Володимир Винар поселився на Львівщині, оскіль-
ки, як голова сільради, активно закликав земляків до «одностайної
підтримки». Задоволений розважливою поведінкою бойків, які пого-
дилися переїжджати, Уповноважений НКВС Шкварц схвально зазначив:
«Свідомий у вас народ, лінію партії підтримує» [2].
Переселенці спростовують широко пропаговану думку про добро-
вільність переселення. «Коли виселяли сусідні села, ми чули, як голо-
сили жінки», – розповіла Н. Кляшторній Роза Минзяк з Доннечини [7].
Подібні думки висловлюються у багатьох публікаціях. Очевидно, що
згода бойків на переселення була «добровільно-примусовою» необхід-
ністю. Дух опору був зломлений.
Особливість цієї хвилі переселення полягала в тому, що територію,
яка відходила Польщі повинні були залишити усі мешканці. Людям
нічого іншого не залишалося, як підкоритися обставинам. «Масштаб-
на депортація українського населення мала на меті викоренити не
просто певні категорії людей, а всі без винятку українські й так звані
змішані родини. Політичні погляди людей ніхто не брав до уваги.
Польщу «очищували» від українців, а УРСР – від поляків», – вважає
Голова Івано-Франківського обласного громадського товариства «Бой-
ківщина» Дарія Петренко [12]. Цю думку поділяють більшість авторів
публіцистичних досліджень. Переконливими є судження Мирослава
Іваника, який зазначає, що усі виселення після Акції «Вісла» не мають
ніякого зв’язку з діяльністю українського підпілля, бо проводилися
вони або після того, як на цих землях це підпілля перестало існувати,
270
або його ніколи там не було. Виселення бойків у 1951 р. було останньою
великою хвилею депортації українців із Закерзоння. Після того Закер-
зоння перестало бути живою – хоч закордонною – частиною україн-
ського материка, а перетворилося в категорію історичну [6].
На відміну від переселенців попередніх років бойки були позбав-
лені навіть права вільно обирати собі місце майбутнього проживання в
СРСР. Своєрідною “смугою осідлості” їх став Степ України. Бойків
розселили у 25 селах Донецької, 20 – Одеської, 10 – Миколаївської і
5 – Херсонської областей [12]. Загалом, на південно-східні землі Укра-
їни було примусово переселено з рідних осель 32 тисячі, за деякими
даними від 35 до 51 тисячі [6] мешканців Західної Бойківщини.
Лише незначна частина бойків, задіяних у вугільній та нафтопе-
реробній галузях все ж оселилася і закріпилася у Львівській та Терно-
пільській областях.
У день від’їзду селяни перебували у стані цілковитого розпачу.
Навіть зібратися було складно. Все здавалося необхідним, дорогим.
Хвилюючись, що не вистачить місця на машині ретельно відбирали
речі, водночас губили та забували їх. Востаннє прощалися з рідною
домівкою, молилися і вирушали у важку щонайменш тижневу «подо-
рож». Відтоді їх іншим світом стали степові мазанки. Так у мікрокос-
мосі переселенців витворився подвійний образ дому.
Переважна більшість родин не отримала обіцяних ключів від бу-
динків, змушена була поселятися на квартири місцевих мешканців, у
недобудованих або зруйнованих приміщеннях, коморах, землянках,
самостійно будуватися і виплачувати великі кредити. На вирішення
житлової проблеми йшли роки. Державна компенсація за старі будин-
ки у розмірі 2,5-3 тисяч карбованців не покривала необхідні для будів-
ництва розходи у сумі 8-12 тисяч. Переселенцям, яких держава фак-
тично примусила взяти кредит, при розрахунках заробітньої платні
майже нічого не отримували. Шерег поневірянь доповнювали незвич-
ні кліматичні умови, нові методи господарювання та ускладнені сто-
сунки з місцевими селянами, які не виказували особливої радості з того,
що до них в колгоспи привезли переселенців з-під польського кордону.
Змучені голодуванням люди часто запитували новоселів: «Чого ви сюди
приїхали? Аби разом з нами бідувати?» [2]. Проте це вже перспектива
подальшого дослідження багатопланової теми.
Насамкінець, зазначу, що процеси державотворення і національ-
ного відродження в незалежній Україні актуалізували дослідження
271
надзвичайно великого пласту мало або однобоко представлених полі-
тичних, етнонаціональних та соціальних аспектів життя населення.
Переконана, що адекватне висвітлення діяльності тоталітарного режи-
му не можливе без активного використання усних джерел, тим більше,
що нині маємо таку унікальну можливість.
Джерела та література
1. Алфьоров М. Наслідки другого розміну районів між Польщею та
УРСР в 1951 р. / http: // www.bojky.wordpress.com
2. Воротнюк Г. Примусово переселені вимагають відповідних пільг
та соціальних гарантій // Голос України. – 2003. – 25 червня.
3. Документы и материалы по истории советско-польских отношений.
Т.9. Январь 1946 – декабрь 1949 гг. – М., 1976.
4. Документы и материалы по истории советско-польских отношений.
Т.10. Январь 1950 – декабрь 1955 гг. – М., 1980.
5. Известия. – 1951. – 22 мая.
6. Іваник М. Депортації з Закерзоння після акції «Вісла» / http://www.
homin.ca/news_view.php?category=history&news=1435&lang=ua.
7. Кляшторна Н. “Запорожець не машина, виселенець – не людина” //
Політика і культура. – 2001. – 20-26 листопада.
8. Кляшторна Н. Бойківське коріння / http: // www.bojky.wordpress.
com
9. Ковальова А.Ю. Депортація населення із Західної України на Хер-
сонщину / http: // www.kherson.ucoz.ru/publ/2-1-0-21-63k
10. Козловський І.С. Встановлення українсько-польського кордону.
1941–1945. – Львів – К., 1998.
11. Нагайко Т.Ю. Повсякденне життя сільського населення у 1941–
1945 рр. / Автореф. дис. ...канд. іст. наук: 07.00.01. – Переяслав-Хмель-
ницький, 2009.
12. Петречко Д. Операція-51 / http: // www.bojky.wordpress.com; Каба-
чій Р. Долі західних бойків в Україні. – Там само.
13. Ребкало В.А., Обушний М.І., Майборода О.М. Етнонаціональні
процеси в сучасній Україні: Досвід, проблеми, перспективи. – К., 1996.
14. Роговська А., Стемпель С. Польсько-український кордон в останні
пів століття // Україна – Польща. Діалог над кордоном. Незалежний куль-
турологічний часопис «Ї», 1997. – № 11.
15. Самборська О. Бойки / http: // www.bojky.wordpress.com
16. Советский Союз – Народная Польша. 1944–1974. Документы и
материалы. – М., 1974.
272
17. Українська РСР на міжнародній арені. Зб. докум. і матеріалів.
1944–1961 рр. – К., 1963.
18. Фляк В. О переселенцах из Польши // Южная правда. – 2004. –
17 июня.
19. Ясіна Ю. Бойківські трембіти звучать на Одещині / http: izvestiya.
odessa.gov.ua/index.php?go=Newspaper&in=view&id=11491
Тетяна Пронь (Миколаїв, Україна) Радянсько-польський обмін
ділянками територій 1951 р. у переказах бойків Степу України
Автор узагальнює розповіді бойків примусово переселених зі своїх
земель у південно-східні області України після обміну 15 лютого 1951 р.
ділянками державних територій СРСР (УРСР) і Польщі, що надруковані
на сторінках газет та часописів або розміщенні на веб-сайтах Світового й
Всеукраїнського громадських товариств «Бойківщина». Вони є важливим
джерелом інформації локальної етнічної історії західного, східного, а також
південного регіонів України, що доповнює емпіричні основи наукових
висновків.
Ключові слова: бойки, Західна Бойківщина, переміщення населення,
депортація, переселення, переселенці, західний кордон УРСР, «усна
історія», джерела локальної історії
Татьяна Пронь (Николаев, Украина) Советско-польский обмен
участками територий 1951 г. в рассказах бойков Степи Украины
Автор обобщает рассказы бойков принудительно переселенных со
своих земель в юго-восточные области Украины после обмена 15 февраля
1951 г. участками государственных территорий СССР (УССР) и Польши,
напечатанные на страницах газет и журналов или размещенные на
веб-сайтах Всемирной и Всеукраиской общественных организаций
«Бойковщина». Они являются важным источником информации локальной
этнической истории западного, восточного, а также южного регионов
Украины дополняющим эмпирические основы научных выводов.
Ключевые слова: бойки, Западная Бойковщина, перемещение насе-
ления, депортация, переселение, переселенцы, западная граница УССР,
«устная история», источники локальной истории
Tetiana Pron’ (Nikolaev, Ukraine) Soviet-Polish exchange of the territo-
rial areas of 1951 in the stories of firing-pins Steppe of Ukraine
The author summarizes the stories of firing-pins forcedly transmigrated
from the territories in the south-east areas of Ukraine after the exchange of
February, 15,1951 by the areas of state territories of the USSR (Ukraine) and
273
Poland printed on the pages of newspapers and magazines or placed on World
and Allukrainian web sites and public organizations of “Boykovschina”. They
are an important informational source of local ethnic history of western, east, and
also South regions of Ukraine, adding empiric bases of scientific conclusions.
Key words: firing-pins, Western Boykovschina, moving of population,
deportation, migration, migrants, western border of Ukraine, “verbal history”,
sources of local history
|