Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Войнаровський, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2008
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7113
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства / А. Войнаровський // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 2-6. — Бібліогр.: 23 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-7113
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-71132010-03-24T12:01:46Z Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства Войнаровський, А. Статті 2008 Article Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства / А. Войнаровський // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 2-6. — Бібліогр.: 23 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7113 uk Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Войнаровський, А. Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства
format	Article
author	Войнаровський, А.
author_facet	Войнаровський, А.
author_sort	Войнаровський, А.
title	Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства
title_short	Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства
title_full	Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства
title_fullStr	Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства
title_full_unstemmed	Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства
title_sort	інтелектуальна власність в україні – від колоніального до вітчизняного законодавства
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7113
citation_txt	Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства / А. Войнаровський // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 2-6. — Бібліогр.: 23 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT vojnarovsʹkija íntelektualʹnavlasnístʹvukraínívídkoloníalʹnogodovítčiznânogozakonodavstva
first_indexed	2025-07-02T09:53:07Z
last_indexed	2025-07-02T09:53:07Z
_version_	1836528422780665856
fulltext	2 1-2’2008 Народознавчi Зошити Статтi Анатолiй ВОЙНАРОВСЬКИЙ IНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНIСТЬ В УКРАЇНI: ВIД КОЛОНIАЛЬНОГО ДО ВIТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА Anatoliy VOJNAROVSKYI. Intellectual Property in Ukraine: from Colonial to Native Legislation. У процесi еволюцiйного розвитку людини вiд- бувалось як фiзичне її вдосконалення, так i ста- новлення як мислячої iстоти. Розумовий розви- ток людини породжував її здатнiсть до творчостi. Важку фiзичну працю, виявилось, можна полег- шити за допомогою певних придуманих знарядь, пристроїв. З часом, творчiсть стала притаманною дiяльностi людини у всiх сферах суспiльного жит- тя i важливим фактором соцiально-економiчного розвитку суспiльства. Розумова творча праця людини, яку ще на- зивають iнтелектуальною, породжує певний iнте- лектуальний продукт. У гуманiтарнiй (духовнiй) галузi iнтелектуальної творчої дiяльностi – це твори науки, лiтератури, мистецтв, комп’ютернi програми, бази даних, проповiдi тощо. До результатiв гуманiтарної творчої дiяльностi вiдносяться також такi об’єкти, як мистецькi ар- тистичнi виконання (стiйкi сценiчнi образи, амп- луа створенi акторами), фонограми (записи звуку на матерiальному носiї), вiдеограми (записи рухо- мого зображення зi звуком чи без нього на будь- якому матерiальному носiї) та програми мовлення (радiо, телебачення, iнтернет). Винаходи – новiтнi технiчнi пристрої, ново- створенi речовини, високоефективнi ексклюзивнi технiчнi та iншi процеси, аналогiчнi винаходам – кориснi моделi, а також промисловi зразки – творчi досягнення в галузi дизайну одягу, меб- лiв, килимарства тощо, є результатами творчос- тi винахiдникiв, дизайнерiв у науково-технiчнiй галузi. Засобом обслуговування в економiчних ринко- вих вiдносинах об’єктiв науково-технiчної твор- чостi вважаються комерцiйнi найменування (за- соби iндивiдуалiзацiї на ринку виробника това- рiв та надавача послуг), торговельнi марки (за- соби iндивiдуалiзацiї на ринку товарiв i послуг) та географiчнi зазначення мiсць походження то- варiв, котрi є своєрiдною характеристикою якос- тi товару, породжених природними властивостями даного мiсця. Окрему групу результатiв творчої дiяльностi людини складають нетрадицiйнi об’єкти. Такими є науковi вiдкриття, новостворенi та вдосконаленi сорти рослин i породи тварин, скомпонованi iнте- гральнi мiкросхеми (електроннi вироби), рацiона- лiзаторськi пропозицiї та ноу-хау або комерцiйна таємниця (об’єкти, котрi реалiзуються на ринку без розкриття їх сутi, а лише шляхом повiдомлен- ня про товарнi характеристики). Стислий, але детальний перелiк об’єктiв має на метi дати бiльш конкретне уявлення про iсну- ючу в юридичнiй науцi класифiкацiю досягнень людини в царинi її творчостi. З появою об’єк- тiв iнтелектуальної творчостi людини закономiр- но постає питання про їх правову охорону та за- хист вiд неправомiрного несанкцiонованого вико- ристання. Пiд правовою охороною розумiють на- явнiсть мiжнародної i внутрiшньої правової бази – конвенцiй договорiв, законiв, угод з охорони iнтелектуальної власностi. Суто українське законодавство в царинi iнте- лектуальної власностi пов’язане з проголошенням незалежностi України i з вiдновленням україн- ської державностi. У Конституцiї України (стат- тя 54) встановлено, що “...громадянам гарантує- ться свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi, захист iнтелектуальної влас- ностi, їхнiх авторських прав, моральних i матерi- альних iнтересiв, що виникають у зв’язку з рiз- ними видами iнтелектуальної дiяльностi. Кожен громадянин має право на результат своєї твор- чої дiяльностi, нiхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятка- ми, встановленими законом”1. 1Конституцiя (Основний Закон) України.– К.: Велес, 2007.– C. 14. АНАТОЛIЙ ВОЙНАРОВСЬКИЙ. Iнтелектуальна власнiсть... 3 Iнтелектуальна власнiсть пiдпадає пiд правову охорону нормами цивiльного (майнового) права, котрого Україна в сформованому станi не мала нi- коли. Так склалося iсторично. Україна послугову- валась законодавством тих країн, складовою час- тиною котрих була. Причини – вiдсутнiсть влас- ної державностi та iншi об’єктивнi чинники. То- му не дивно, що на територiї нашої держави па- нувало литовське, польське, росiйське авторське право. Разом з тим, не можна стверджувати, що Україна зовсiм не мала власного цивiльного зако- нодавства. В Українi широко застосовували норми звичаєвого права, правової традицiї. До того ж, в законодавствi країн-метрополiй було присутнє українське корiння – норми права “Руської прав- ди” перiоду Київської Русi, Литовського Статуту – юридичного документа не лише литовського, а й українського народу, правовi нормативнi доку- менти України XVIII - першої пол. ХIХ ст.: “Эк- страт малороссийских прав” (1767), “Права, по которым судится малороссийский народ” (1734), “Эстрат из указов, инструкций и постановлений”, “Собрание прав Малороссии” (1807), “Свод мес- тных законов западных губерний” (1837). У часи Української Народної Республiки на її територiї дiяли закони, постанови, котрi мали си- лу до 7 жовтня 1917 р. i не були змiненi або ска- сованi унiверсалами, постановами УНР. Йдеться про “Свод законов Российской империи”, чинний тодi на територiї України. На поч. ХIХ ст. у галузi цивiльного законо- давства з’являється пiдгалузь, яка в 1967 р. у мiжнародному правi отримала сучасну назву “iн- телектуальна власнiсть”. Iнтелектуальна власнiсть трактується як право на результат iнтелектуаль- ної творчої дiяльностi людини. Її складовими є авторське, сумiжне i патентне право. У Росiї авторське право започатковане в Ста- тутi Цензурному вiд 22 квiтня 1828 р. Його дiя розповсюджувалась i на територiї України. Згiдно зi Статутом, право автора на створений ним твiр трактується як право власностi, котрим можна торгувати. 20 березня 1911 р. в Росiї приймається окре- мий закон про авторське право. Пiсля жовтневого перевороту 1917 р. радян- ська влада видає низку нормативно-правових ак- тiв з питань врегулювання авторських правовiд- носин. Вони були розрiзненими i мiстили певнi суперечливi положення. 30 сiчня 1925 р. прийма- ється загальносоюзний закон “Основи авторсь- кого права”. Україна на цьому етапi не має свого узагальненого закону. Приймаються лише норма- тивнi акти, що стосуються врегулювання окремих питань з авторського права, зокрема, постанова РНК УРСР вiд 8 грудня 1925 р. “Про авторсь- кий гонорар за публiчне виконання драматичних i музичних творiв”. Закон про авторське право в Українi з’явився 6 лютого 1929 р. Вiн був українським формально, бо вiдтворював знову ж таки норми росiйського авторського права. Бiльш ґрунтовний пiдхiд до охорони авторського права в Українi мiститься у роздiлi IV “Авторське право” Цивiльного Кодек- су УРСР вiд 18 липня 1963 р., а також цiлий ряд пiдзаконних актiв, якi деталiзували окремi поло- ження Кодексу, мiстили механiзми їх реалiзацiї2. Формування законодавчої бази охорони автор- ського права по-справжньому почалося лише на поч. 90-их рр. ХХ ст. – пiсля проголошення не- залежностi України. 1993 рiк в Українi став ду- же плiдним у прийняттi багатьох надважливих для держави законiв. Серед них i Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” (23 груд- ня 1993 р.)3. 11 липня 2001 р. до цього закону було додано ряд змiн i доповнень, продиктованих практикою застосування цього нормативного акту в галузi охорони iнтелектуальної власностi. Доповнили нормативну базу сучасної України i пiдзаконнi акти – постанови Кабiнету Мiнiст- рiв України “Про мiнiмальнi ставки авторської винагороди за використання творiв лiтератури i мистецтва” (18 листопада 1994 р.) та “Про дер- жавну реєстрацiю прав автора на твори науки, лiтератури i мистецтва” (18 липня 1995 р.). Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України з 1 сiчня 1998 р. затверджено правила роздрiб- ної торгiвлi примiрниками аудiовiзуальних творiв 2Вiдомостi Верховної Ради УРСР.– 1963.– № 51.– С. 731. 3Вiдомостi Верховної Ради України (Далi – ВВР Укра- їни. – А.В.).– 1994.– № 13.– С. 64. 4 1-2’2008 Народознавчi Зошити i фонограм, що впорядковували реалiзацiю су- мiжного права виробникiв фонограм, вiдеограм, передач органiзацiй мовлення та сумiжних прав артистiв-виконавцiв. У перелiку пiдзаконних актiв є i Указ Прези- дента України “Про впорядкування торгiвлi де- якими пiдакцизними товарами, пов’язаними з ви- користанням аудiовiзуальних творiв i фонограм” (20 травня 1998 р.). Результатом кодифiкацiї норм iнтелектуальної власностi є книга IV “Iнте- лектуальна власнiсть” Цивiльного Кодексу Укра- їни, який набув чинностi 1 сiчня 2004 р. i став унiверсальним механiзмом реалiзацiї iнтелектуа- льних прав4. Як цивiлiзована держава, Україна своїм приєднанням до Бернської конвенцiї про охорону лiтературних i художнiх творiв 1886 р. (Паризького акта вiд 24 липня 1971 р., змiнено- го 2 жовтня 1979 р.) засвiдчила прiоритет норм мiжнародного права в iнтелектуальнiй сферi на своїй територiї. 27 жовтня 1973 р. Україна при- єдналась до Всесвiтньої Конвенцiї про авторське право, прийнятої в Женевi у 1925 р. Норми Кон- венцiї також стали частиною українського нацiо- нального законодавства. Правова охорона результатiв науково-технiчної творчостi в Українi має майже аналогiчну iсто- рiю, як i правова охорона об’єктiв iнтелектуаль- ної творчостi в гуманiтарнiй сферi. На територiї України, що входила до росiйської iмперiї, дiяв манiфест вiд 17 червня 1812 р. Вiн мав назву “Про привiлеї на рiзнi винаходи i вiдкриття в ху- дожнiх промислах”5. Пiд привiлеями розумiлось щось на зразок патентiв, тобто юридичних охо- ронних документiв на названi вище об’єкти. Про- те цей закон не мав системного пiдходу i тому не був ефективним, незважаючи на спробу його вдо- сконалення у 1833 р. Лише 30 березня 1870 р. Росiя прийняла закон про винаходи. В основi за- кону було використано досвiд законотворення у Захiднiй Європi. Небагаточисельний перелiк нормативних актiв царської Росiї з iнтелектуальної власностi за- вершується законом про патенти вiд 20 трав- 4Цивiльний Кодекс України.– Харкiв: Ксилон, 2007.– С. 400. 5Полное собрание законов.– T. ХХХII.– № 25, 143. ня 1896 р. Вирiзняльною, вiдмiтною ознакою цього закону було акцентування на такому кри- терiї охороноспроможностi винаходу як iстотна новизна. Радянський перiод iсторiї правової охорони ви- находiв розпочинається з декрету про винаходи 30 червня 1919 р.6. Насправдi цей декрет по- збавляв винахiдникiв реальних прав на результат своєї творчостi, бо замiсть патенту їм видавалося авторське свiдоцтво, а винахiд вважався власнiс- тю держави. На змiну цьому закону був прийнятий новий – про патенти на винаходи 1924 р.7. Вiн набув все- союзного статусу i був обов’язковим на усiй його територiї. Отже, Україна не могла мати i не мала свого законодавства про винаходи. Цим законом надавалось право на патенти винахiдникам, але володiли вони цими правами до тих пiр, поки по- годжувались на умови та правила використання винаходу, пропонованi державою. У разi незго- ди з цими умовами власника винаходу примусово позбавляли будь-яких прав на патенти. 9 квiтня 1931 р. законом затверджено Положе- ння про винаходи i технiчнi вдосконалення8. Цей закон змiнив попереднiй – 1924 р. – i дiяв до 5 березня 1941 р. У свою чергу на змiну йому прийшло Положення про винаходи i рацiоналiза- торськi пропозицiї 24 квiтня 1959 р.9. У цьому документi замiсть технiчних вдосконалень нази- ваються рацiоналiзаторськi пропозицiї. Коло правової охорони об’єктiв було розширено в Положеннi про вiдкриття, винаходи i рацiона- лiзаторськi пропозицiї 1973 р., що видно з самої назви10. Останнiй закон СРСР “Про винаходи в СРСР” набув чинностi 1 липня 1991 р.11. Про- 6СУ РСФСР.– 1919.– № 34.– С. 341. 7Постановление ЦИК и Совнаркома СССР от 12 сен- тября 1924 г.– СЗ СССР.– 1924.– № 9.– С. 97. 8Постановление ЦИК и Совнаркома СССР от 9 апре- ля 1931 г.– СЗ СССР.– 1931.– № 21.– С. 180; Алексе- ев Г.М. Советское изобретательство: этапы большого пути // Вопросы Изобретательства.– 1987.– № 11.– С. 6-11. 9Положение об открытиях, изобретениях и рациона- лизаторских предложениях от 24 апреля 1959 г. // СП СССР.– 1959.– № 9.– С. 59. 10СП СССР.– 1973.– № 25.– С. 703. 11Ведомости сьезда народных депутатов СССР и Вер- АНАТОЛIЙ ВОЙНАРОВСЬКИЙ. Iнтелектуальна власнiсть... 5 те, в силу вiдомих iсторичних причин вiн вже не дiяв. У законi єдиним охоронним документом винаходу визнавався патент. Вперше у радянсько- му законодавствi об’єкт iнтелектуальної власностi визначений товаром, котрим мiг розпоряджатись на свiй розсуд власник патенту на нього. Основна робота з формування сучасної вiтчиз- няної законодавчої бази з охорони промислової власностi, котрої країна не мала нiколи, розпоча- лася напередоднi i пiсля проголошення незалеж- ностi України. Першим був Закон України “Про власнiсть” 1991 р.12. Цiннiсть цього закону, перш за все, в тому, що в ньому визначався пере- лiк результатiв iнтелектуальної творчої дiяльно- стi, котрi могли набути права власностi i правової охорони. 18 вересня 1992 р. Президент України сво- їм Указом затвердив “Тимчасове положення про правову охорону об’єктiв промислової власностi та рацiоналiзаторських пропозицiй в Українi”13. Паралельно в державi продовжувалася розробка основ законодавства про промислову власнiсть. Цей пiдзаконний акт на певному етапi вiдiгра- вав дуже важливу роль до прийняття 13 грудня 1991 р. Закону України “Про основи державної полiтики в сферi науки i науково-технiчної дiя- льностi”14. Формування державних прiоритетiв у науково-технiчнiй галузi продовжилось Законами України “Про науково-технiчну iнформацiю” вiд 25 червня 1993 р.15, “Про охорону прав на ви- находи i кориснi моделi”16, “Про охорону прав на промисловi зразки”17, “Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг”18. Останнi три зако- ни Верховна Рада України прийняла 15 грудня 1993 р. Для врегулювання порядку правової охорони так званих нетрадицiйних об’єктiв iнтелектуаль- ховного Совета СССР.– 1991.– № 25.– С. 703. 12Закон України “Про власнiсть” вiд 7 лютого 1991 р.– Вiдомостi Верховної Ради Української РСР.– 1991.– № 20.– С. 249. 13Збiрник нормативних актiв з питань промислової власностi.– К.: Вища Школа, 1998.– С. 25. 14ВВР України.– 1992.– С. 165. 15ВВР України.– 1993.– С. 345. 16ВВР України.– 1994.– № 7.– С. 32. 17ВВР України.– 1994.– № 7.– С. 34. 18ВВР України.– 1994.– № 7.– С. 26. ної власностi в цей же день були прийнятi закони “Про племiнне тваринництво”19, трохи ранiше – “Про охорону прав на сорти рослин”20. 5 листо- пада 1997 р. Верховна Рада України затвердила ще один акт – Закон України “Про охорону прав на топографiї iнтегральних мiкросхем”21, якi вва- жаються нетрадицiйним об’єктом iнтелектуальної власностi. Iз прийняттям цих законiв i пiдзаконних ак- тiв у країнi склалась досконала вiтчизняна систе- ма правової охорони промислової власностi. Слiд пiдкреслити, що головне досягнення у формуван- нi сучасної законодавчої бази країни все ж було зроблено введенням у дiю з 1 сiчня 2004 р. Ци- вiльного Кодексу України22. Вiтчизняна правова база з охорони промисло- вої власностi була доповнена нормами Паризь- кої конвенцiї про охорону промислової власнос- тi, Мадридської угоди про мiжнародну реєстра- цiю знакiв та Договору про патентну кооперацiю, згоду на їх чиннiсть на територiї держави дала Верховна Рада України23. На жаль, досi залишається прогалиною в за- конодавствi України вiдсутнiсть правового акту з охорони наукових вiдкриттiв. Специфiка цього нетрадицiйного об’єкта ускладнює його правову охорону як на рiвнi немайнових, так i на рiвнi майнових прав. З одного боку, науковi вiдкриття є результатом iнтелектуальної творчостi людини, тому має охоронятись право авторства i право на iм’я вченого (що робиться за традицiєю, а не на основi правового акту), з другого – наукове вiд- криття як виявлення законiв, явищ, закономiрно- стей, що iснують в матерiальному свiтi, не може бути захищене на рiвнi майнових прав (майно- вi права у цьому випадку потрiбно трактувати як право дозволяти чи забороняти використання його), бо це б зупинило суспiльний прогрес у разi заборони вченого на використання його до- сягнення. Науковi дискусiї з цього приводу вже тривають не одне десятилiття. 19ВВР України.– 1994.– № 7.– С. 37. 20ВВР України.– 1993.– № 21.– С. 218. 21Iнтелектуальна власнiсть в Українi. Нормативна база.– К.: КНТ, 2003.– С. 263. 22Цивiльний кодекс України.– Харкiв.: Ксилон, 2007. 23Iнновацiя.– 1992.– № 4-5. 6 1-2’2008 Народознавчi Зошити Паралельно з основоположними нормативно- правовими актами держави, Верховна Рада Укра- їни прийняла низку “обслуговуючих” галузь iнте- лектуальної власностi законiв. Це Закон України “Про державну таємницю” вiд 21 сiчня 1994 р.1, “Про захист iнформацiї в автоматизованих систе- мах”2 вiд 5 липня 1994 р., “Про наукову i науко- во-технiчну експертизу”3 вiд 10 лютого 1995 р. Формування законодавчої бази з iнтелектуаль- ної власностi вiдбувалось i шляхом кодифiкацiї вiдповiдних норм у вже згаданому Цивiльному Кодексi України, Кримiнальному Кодексi, Ад- мiнiстративному, Господарському, Митному Ко- дексах України. Норми, котрi є складовою час- тиною цих кодексiв i стосуються iнтелектуальної власностi, спрямованi на її правову охорону та мiстять конкретнi механiзми захисту iнтелекту- альних прав. У Верховнiй Радi України з 2004 р. знаходиться на вивченнi i розглядi Кодекс iн- телектуальної власностi, на жаль, без видимих перспектив. Правниками України вносяться пропозицiї i про створення спецiалiзованих судiв з розгляду спорiв з проблем iнтелектуальної власностi. Зав- данням держави, сучасної юридичної науки, є, перш за все, здiйснення всеобучу, формування правової свiдомостi всiх громадян в галузi iнте- лектуальної власностi, а також правової культури. Законодавство України з iнтелектуальної влас- ностi “живе” i воно розвивається. Свiдченням цього є висока динамiка внесення змiн до базових законiв, що враховують вимоги життя, суспiльнi потреби та об’єктивнi закономiрностi цивiлiзацiй- ного прогресу. Людство практично вичерпує тра- дицiйнi резерви засобiв зростання продуктивнос- тi працi, запаси матерiальних ресурсiв, сировини, енергоносiїв. Шлях до виживання земної цивiлi- зацiї пролягає у вмiлому негайному використаннi iнтелектуального потенцiалу людської спiльноти. Тому ХХI ст., природньо, називають епохою iн- формацiйних процесiв, iнновацiй та iнтелектуаль- ної власностi. 1ВВР України.– 1994.– № 16.– С. 218. 2ВВР України.– 1994.– № 31.– С. 286. 3ВВР України.– 1995.– № 9.– С. 56. Статтi Микола МУШИНКА ЗАВЕРШЕННЯ РОКУ СТЕПАНА РУДНИЦЬКОГО В УКРАЇНI Mykola MUSHYNKA. On Finalization of Stepan Rudnytsky Memorial Year in Ukraine. Тернопiльська облдержадмiнiстрацiя оголосила 2007-ий рiк Роком Степана Рудницького. Iм’я С.Рудницького в Українi до недавнього часу було майже забуте, хоч йдеться про найвизначнiшого географа України, фундатора української нацiо- нальної географiї. На жаль, ще й сьогоднi йо- го iм’я вiдоме хiба-що вузькому коловi географiв. Хто такий Степан Рудницький? Пригадаймо хо- ча би найосновнiшi данi з його бiографiї. С.Рудницький народився 3 грудня 1877 р. в Перемишлi, однак з двох рокiв жив у Тернополi, де почав навчатися в гiмназiї. Вищу географiч- ну освiту здобув у Львовi, Вiднi та Берлiнi. У Львiвському унiверситетi габiлiтувався на доцен- та (1908). Там же вперше в iсторiї запровадив курс “Географiя України” (1913). Пiд час Пер- шої свiтової вiйни працював у Вiденському ант- ропологiчному iнститутi та тiсно спiвпрацював iз Союзом визволення України, Українською Пре- совою службою та товариством “Osteuropa”. В 1917 р. повернувся на кафедру географiї Львiв- ського унiверситету, з якої 1919 р. його було звiльнено польською адмiнiстрацiєю. Повернувшись до Вiдня, вiн став експертом емiграцiйного уряду ЗУНР, з доручення якого виготовляв усi карти та статистичнi данi для по- треб уряду i мiжнародних органiзацiй. Був теж спiвзасновником Українського Вiльного Унiверси- тету, з яким в 1921 р. виїхав у Прагу, став- ши першим деканом його фiлософського факуль- тету. Паралельно викладав географiчнi дисцип- лiни в Карловому унiверситетi, Празькому Нi- мецькому унiверситетi, Українськiй господарськiй

Інтелектуальна власність в Україні – від колоніального до вітчизняного законодавства

Institution

Ähnliche Einträge