Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст
У статті на конкретних прикладах досліджується джерельна інформативність містобудівних планів, архітектурних будівель і споруд Одеси з метою застосування цієї інформації у курсі історії архітектури та краєзнавства....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Назва видання: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71133 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст / Л. Латишева // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 405-415. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-71133 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-711332014-11-25T03:02:01Z Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст Латишева, Л. Популяризація джерел локальної історії в закладах освіти та культури У статті на конкретних прикладах досліджується джерельна інформативність містобудівних планів, архітектурних будівель і споруд Одеси з метою застосування цієї інформації у курсі історії архітектури та краєзнавства. В статье на конкретних примерах исследуется источниковая информативность градостроительных планов, архитектурных зданий и сооружений Одессы с целью использования этой информации в курсе истории архитектуры и краеведения. Special examples of the arcitectural plans, the architectural buildings and the constructions of Odessa are investigated in the article with the purpose of using this information in the source of studying architectural and local history. 2009 Article Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст / Л. Латишева // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 405-415. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71133 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Популяризація джерел локальної історії в закладах освіти та культури Популяризація джерел локальної історії в закладах освіти та культури |
| spellingShingle |
Популяризація джерел локальної історії в закладах освіти та культури Популяризація джерел локальної історії в закладах освіти та культури Латишева, Л. Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| description |
У статті на конкретних прикладах досліджується джерельна інформативність
містобудівних планів, архітектурних будівель і споруд Одеси з
метою застосування цієї інформації у курсі історії архітектури та краєзнавства. |
| format |
Article |
| author |
Латишева, Л. |
| author_facet |
Латишева, Л. |
| author_sort |
Латишева, Л. |
| title |
Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст |
| title_short |
Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст |
| title_full |
Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст |
| title_fullStr |
Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст |
| title_full_unstemmed |
Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст |
| title_sort |
містобудування і архітектура як джерело локальної історії одеси xviii–xix ст |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Популяризація джерел локальної історії в закладах освіти та культури |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71133 |
| citation_txt |
Містобудування і архітектура як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст / Л. Латишева // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 405-415. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| work_keys_str_mv |
AT latiševal místobuduvannâíarhítekturaâkdžerelolokalʹnoíístorííodesixviiixixst |
| first_indexed |
2025-07-05T20:13:01Z |
| last_indexed |
2025-07-05T20:13:01Z |
| _version_ |
1836839213636517888 |
| fulltext |
405
Історія міста – є складним об’єктом локальної історії. Соціально-
економічні, культурні та суспільно-політичні процеси часто дотичні
історії краю. Історія міста вивчає також історію вулиць, споруд, будівель,
підприємств, персоналії в межах міста тощо. Ці специфічні об’єкти та
явища розглядаються у тісному зв’язку, з урахуванням і на основі за-
кономірностей і особливостей історичного процесу країни.
Дослідженням проблем локальної історії властиві специфіка ор-
ганізації і методика пошуку матеріалу, тісний зв’язок з суміжними
науками: історичною географією, топонімікою, архітектурознавством,
історією містобудування, картографією тощо.
Містобудування та архітектура є своєрідним матеріальним (речо-
вим) джерелом, яке втілює в собі комплекс суспільно –економічних,
будівельно-технічних, художньо-естетичних та інших проблем дослі-
дження. М. Гоголь висловлював думку про те, що в кожному місті не
завадила б вулиця, котра вмістила у собі архітектурний літопис.
Вивчення історії міста не можливе без знання історії містобуду-
вання, зокрема первісної його забудови, для чого слід використати цілий
комплекс джерелознавчих матеріалів (археологічних, літературних,
музейних, картографічних), а легенди, документи, спогади, поезія,
твори відомих письменників дадуть змогу оживити місто, заповнити
його людьми, відчути атмосферу епох. І тоді можливо виникне повний
образ міста, оскільки місто – це будівлі та обличчя.
Цінну джерельну інформацію містять карти, топографічні плани,
проекти, креслення майбутнього міста. Цей багатий матеріал з історії
заснування і розвитку Одеси зберігається в архівах України та Одеської
області [1, с.347], в Одеській бібліотеці ім. М. Горького та Петербурзь-
Людмила ЛАТИШЕВА
(Одеса, Україна)
Містобудування і архітектура
як джерело локальної
історії Одеси XVIII–XIX ст.
«Архітектура теж літопис світу:
вона говорить тоді, коли вже мовчать
пісні та перекази»
М. Гоголь
406
кій бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна, а також в Одеському історико-
краєзнавчому музеї [2, с.5-10].
Першим керівником будівельних робіт, пов’язаних з містом, був
О.В. Суворов. За проектом Ф.П. Деволана (1792) передбачалося зве-
дення зіркоподібної фортеці, а також невеликого поселення з прямо-
кутно-сітчастим плануванням кварталів для моряків-греків Серед-
земноморської флотилії. До 1794 р. фортецю було побудовано. Після
ґрунтовного обстеження також було визначене місце головного порту
на Чорному морі. Деволан у своїй доповідній записці до Сенату на
основі інженерних досліджень довів перевагу Хаджибейської бухти
перед Кінбурном та Очаковом. Водночас він розробив ескізний про-
ект нового міста з військовою гаванню та купецькою пристанню. [3,
с.33-35].
План міста і порту було затверджено 27 травня 1794 р. В серпні
Де волан створив більш детальний план, за яким і було розпочато
будівельні роботи. На початку 1795 р. нове місто отримало нове ім’я –
Одеса.
Планування міста – одне з найважливіших досягнень містобуду-
вання епохи класицизму. Деволан використав топографію місцевості,
урахував кліматичні умови та господарське призначення міста, запро-
понував розмежування житлової і виробничої території у двох рівнях:
на низовинній прибережній смузі розташовано порт і всі необхідні для
його функціонування споруди а місто знаходиться на високому плато.
Яри передбачалося використати для спуску з міста у порт. Було запла-
новано забудувати 1000 га у глиб степу. Сітка кварталів розташовува-
лася з урахуванням рельєфу: дві великі балки – Воєнна і Карантинна,
прорізали плато під кутом 45°, що забезпечувало інсоляцію і прові-
трювання кварталів. Враховано також багатоетнічний склад населення,
мікроструктуру, створення адміністративного, культурного, творчого
та інших центрів. Були визначені головні осі, що надавало місту гар-
монії та витонченості. Торговий центр проходив по осі від моря по
Воєнній балці і широкому проспекту, забудованому торговими рядами
з колонадами і трьома майданами.
Деволан корегував свій початковий план, уточнював положення
церков, майданів, центрів, але принцип структурної побудови міста
залишався незмінним упродовж двох століть. Ця складова сітчаста
структура з елементами центричного характеру була розвинена в усіх
подальших планах розбудови міста.
407
В 1803 р. було затверджено план розвитку Одеси інженера
Ф.П. Харламова, де значну увагу приділено створенню адміністративно-
культурного центру. На високому плато над морем архітектором Ф. Фра-
полі будується міський театр за проектом петербурзького архітектора
Тома де Томона. Вражає те, що театр – центр культурного життя моло-
дого міста, було побудовано серед перших будівель першого десяти-
ліття існування Одеси.
У 1811 р. за планом інженера Є.Х. Ферстера було внесено деякі
уточнення в попередні плани. Одеса швидко зростала. Науковці
стверджують, що жодне місто Європи у ХІХ ст. не могло зрівнятися
з Одесою. Цьому сприяли: швидкий розвиток торгівлі одеського
порту, зростання населення міста, активна його забудова, динаміка
інших сторін міського життя. Новий план міста 1814 р. урахував ці
процеси. Територія міста надалі розширювалася за рахунок перед-
мість. [4.87]
У другому десятилітті ХІХ ст. політичне і економічне значення
Одеси ще більше зростає, вона перетворюється у південну столицю
Росії, південне «вікно у Європу». Ці зміни вимагали перегляду та
координації плану міста. Виникла потреба у розбудові адміністративно-
культурного центру. У 1819 р. з ініціативи градоначальника О.Ф. Лан-
жерона архітектор Ф.Шаль при підтримці інженера-полковника
К. Потье розробив новий проект, який передбачав на місті зруйнова-
ної турецької фортеці на високому плато над морем створити широкий
бульвар з адміністративними і культурними установами.
Планом передбачалося створення аристократичного центру міста.
Реалізація плану відбувалася за активної участі генерал-губернатора
Новоросійського краю М.С. Воронцова. У 1820 р. було знесено всі
старі будівлі. У 1822 р. під керівництвом інженера Ф. Бугайського було
сплановано місце майбутнього бульвару. У 1823 р. за кресленнями
інженера Ж. Гаюї було прокладено тротуарні алеї. У тому ж році ви-
саджено 454 дерева. Для запобігання зсувів було створено ряд терас і
побудовані контрфорси.
Велику джерельну цінність мають малюнки, гравюри, літографії,
креслення, що залишили перші засновники міста. Відомий гідрограф
Джозеф Білінгв, перебуваючи на російській службі, проводив опис
узбережжя Одеського заливу і замальовував вид Одеси з боку моря.
А. Скальковський так прокоментував його малюнки: «На місці тепе-
рішнього Миколаївського бульвару була пустеля із обваленими бере-
408
гами... ще довго і після 1798 р. Миколаївський бульвар слугував місцем
для звалення сміття…” [5, с.39].
Приморський бульвар замислювався графом М.С. Воронцовим, в
першу чергу, як громадський центр. Ідея напівциркульних будинків,
мініатюрної площі, домінантою якої став пам’ятник герцогу Рішельє,
належить саме йому. Архітектори А. Мельников і Ф. Боффо тільки та-
лановито її оформили. Задуманий як парадний фасад міста, бульвар являє
собою високохудожній ансамбль у стилі класицизму, що з’єднує цен-
тральну частину міста з морем гігантськими сходами (арх. Ф. Боффо).
Суворі та помпезні фасади розкішних «палаццо» одеської аристо-
кратії, готелі, громадські будівлі утворюють односторонню лінійну
забудову, повернуту до моря. Головну ось площі закріпив пам’ятник
Дюку, який розташовано ближче до сходів. Все це разом з чудовою
панорамою одеської затоки утворює насичений морем і сонцем вража-
ючий простір.
Взагалі для першої третини ХІХ ст. – епохи тріумфу містобудів-
ного мистецтва – характерне домінування простору, просторих майда-
нів і вулиць. Декілька площ розміщаються поруч і гармонійно об’єд-
нуються у композицію високохудожніх ансамблів. Так напівкругла
площа Приморського бульвару ніби переливається у Єкатерининську
площу, прикрасою якої став пам’ятник засновникам міста з фігурою
імператриці на високому п’єдесталі.
Обидва пам’ятники на цих площах органічно пов’язані між собою
і є невід’ємною їхньою прикрасою. Композиційної завершеності ан-
самблю надають розташовані з флангів палац-резиденція генерал-
губернатора з колонадою на високому схилі над морем і біржа – яскра-
вий зразок культури класицизму (арх.Ф.Боффо). Біржова площа
плавно переходить з бульвару до каскаду інших площ, які разом з ше-
деврами архітектури утворюють інший ансамбль, домінантою якого
театр – культурний центр Одеси.
Паралельно з формуванням торгівельного та адміністративного
центрів в Одесі поступово складався і соціокультурний центр. У 1840 р.
змінюється вигляд театральної площі. Витягнута з заходу на схід, вона
на заході була замкнена магазинами Пале-Роялю, а на сході – будинком
англійського клубу, створивши систему напівізольованих просторів між
театром і сусідніми будівлями.
Театральна площа плавно переходила у Думську площу з чарівною
будівлею музею історії та старожитностей (арх. Ф.В. Гонсіоровський).
409
Весь комплекс джерелознавчих матеріалів (архітектурних, літератур-
них, археологічних, зображальних та інших) дає підставу стверджува-
ти, що саме територія театральної площі на перехресті вулиць Ріше-
льєвської та Ланжеронівської і є дійсною колискою Одеси, першим її
соціокультурним центром. Саме тут відбувся ритуал закладання міста
2 вересня 1794 р. – було закладено перший камінь майбутньої Одеси.
Це підтвердили археологічні розкопки, проведені у 1995 р. під керів-
ництвом проф. А.О. Добролюбського.
Археологічні знахідки дають змогу відтворити згаданий ритуал,
а архівні документи – встановити його учасників. Перша будівля в
місті належала генерал-поручику Г.С. Волконському, якому Дерібас
19 серпня 1794 року дав «відкритий лист» на землю під забудову. А
22 серпня (2 вересня) Дерібас, Волконський і Деволан, випивши вина
на честь новонародженого міста, розбили келихи об перший камінь
першої будівлі. [6, с.8-9]. На жаль цей перший будинок не зберігся, але
архівні джерела, старі малюнки і гравюри, які на щастя збереглися,
допомогли археологам у визначенні точного місця першої будівлі у
новонародженому місті, його зовнішнього вигляду, та портрету його
господаря.
За документами і матеріалами, що зберігаються у державному
архіві та історико-краєзнавчому музеї міста, за свідченнями учасників
встановлена доволі повна картина подальшої забудови цієї території,
розміри будинку, його зовнішній вигляд після подальшої добудови – так
званої Овальної зали, що слугувала першим одеським аристократичним
клубом, місцем зборів, маскарадів, балів.
Одеса створювалася в ті часи, коли провідна роль у світовій ар-
хітектурі за загальним визнанням сучасників належала Петербургу.
Тому вплив столиці був значним. Крім того, художньо архітектурні
пам’ятки Одеси були результатами творчих пошуків видатних зодчих
Росії кінця XVIII – початку ХІХ століття та увібрали в себе досягнен-
ня великих архітектурних епох античності (арх. Тома де Томон, Ква-
ренгі та інші).
Чудові ансамблі адміністративно-культурного парадного центру
міста доповнювали дворянські садиби, кращою з яких була резиденція
генерал-губернатора Новоросійського краю графа М.С. Воронцова,
виконана у стилі столично-петербурського та садибно-поміщицького
ампіру (арх. Ф. Боффо, 1824-1827рр.) і розташована на фланзі При-
морського бульвару.
410
Типова для того часу садиба-палац збудована графом Потоцьким
у 1819 р. на вулиці Софіївській (архітектор невідомий). Будівля, в якій
зараз знаходиться художній музей, є однією з перших у місті. Вона і
зараз дивує ясністю і красою пропорцій, художньою завершеністю ан-
самблю. Одноповерхові крила фасаду огинають просторий парадний
двір і в його глибині сходяться до величного високого шестиколонного
портика двоповерхового палацу. Сувору площинність стіни над входом
збагачує барельєфний фриз із зображенням весільної процесії амурів.
Розкішний внутрішній інтер’єр палацу, особливо першого повер-
ху. Анфіладне розташування відкриває урочисту перспективу просторих
залів з інкрустованими паркетами, пишними ліпленнями та розписами
стель, високими вікнами, з яких відкривалася чудова панорама парку
і моря. До моря також вів підземний хід. Ця типова садиба дає повне
уявлення про час побудови, стиль, смаки великих земельних магнатів
та купців.
Архітектура першої третини ХІХ ст. є завершальним етапом у
розвитку класицизму, в основі якого закладені ідеали античного мис-
тецтва, і переходом до стилю ампір. Цей період характеризувався бу-
дівництвом великих архітектурних ансамблів, розкішних палаців, та
садиб, які створювали неповторний вигляд міста.
Жоден вид мистецтва не допускає такого швидкого забуття імен
творців як архітектура. На жаль руйнуються від часу та від реконструк-
цій створені ними художні цінності. Вже не всі споруди, які сьогодні
прикрашають наше місто, пам’ятають своїх авторів. Потрібно постій-
но проводити наукові дослідження для встановлення істини, оскільки
у різних писемних джерелах називаються різні автори проектів (напри-
клад, Стара біржа – Ф. Боффо, Д. Кваренгі чи Г. Торічеллі).
За кожною будівлею нашого міста стоять особистості архітектора,
автора проекту та керівника будівництва. Кожного разу, коли зносять
черговий двоповерховий будиночок в старому історичному центрі
міста, зникає пам’ятник певному майстру неповторної епохи. Обов’язок
дослідників знайти імена авторів будівель, розповісти про них і надати
ці імена їхнім творам. Початок такій роботі покладено. У 2008 році
вийшов з друку архітектурно-біографічний довідник «Здания Одессы
и их зодчие» [7], який ще потребує доопрацювання.
З першою половиною ХІХ ст. пов’язані імена таких видатних
митців як містобудівники Ф. Деволан, Є. Ферстер; архітектори Ф. Фра-
полі, Тома де Томон, Г. Торічеллі, А.І. Мельников, Ф. Боффо, Ф. Мо-
411
ранді, Л. Оттон, І. Далаква, Є. Козлов тощо; художники Л. Манцоні,
Ж. Гаюї, К. Басолі та ін.
У другій половині ХІХ ст. Одеса вступила у пору своєї зрілості.
Вона стала одним з найбільших портів світу, визначним економічним,
науковим і культурним центром. У цей час помітно змінюється її архі-
тектурне обличчя, у її забудові з’являється хаотичність і безсистемність,
характерні для капіталістичного містобудування. Проекти перспектив-
ного розвитку міста і його окремих районів не розробляються до
1920-х рр.
Офіційним планом тоді вважалася зйомка місцевості, виконана
архітектором Ф. Моранді ще у 1841 р. Адміністрація та архітектори
розглядали місто не як цільний планувальний та архітектурно-про-
ектний організм, а як зібрання державних, муніципальних і приват-
них установ. У зв’язку з бурхливим зростанням міста у порефор ме-
ний період значно збільшилося його населення, розширилася зона
заселення, відбулися зміни у функціональній організації міста, утво-
рювалося нове кільце житлових кварталів і промислових підпри-
ємств.
І все ж у містобудуванні Одеси збереглися традиції попередніх
років. Велика увага, як і раніше, приділялася формуванню громадсько-
го центру: міська дума, палац губернатора, судові установи, різні
управління. До складу громадського центру належали пасаж, банки,
біржа, вокзал, навчальні заклади, культурні установи.
Територіальне розширення комплексу громадських споруд значно
ускладнювало зв’язки між ними. Але крізь хаос наприкінці ХІХ ст.
почали виокремлюватися групи споріднених за призначенням закладів.
Зразком створення навчального комплексу може бути будівництво го-
ловного корпусу Рішельєвського ліцею (згодом Новоросійського уні-
верситету), корпусів фізичного та хімічного факультетів, міської біблі-
отеки, а також медичного факультету університету (1897–1902 рр.,
арх. М. Тольвинський).
На відведеній великій ділянці у центрі міста архітектору вдалося
втілити єдність стильового рішення, виразне угрупування об’єктів
спільність масштабу та інших архітектурних надбань та створити пре-
красну ансамблеву композицію навчальних корпусыв Новоросійського
університету. Подібні композиції створювалися також при будівництві
лікарняних комплексів. Також утворювалися ділові, торгівельні, куль-
турні та інші центри.
412
Велика увага приділялася забудові вулиць. Висока вартість землі
та прагнення її власників одержати максимальні прибутки призвели до
поширення периметрального і гратчастого типів забудови. З обох боків
вулиць здіймалися шеренги притиснених один до одного будинків, які
перетворювали вулицю у кам’яний коридор.
Приватна власність на землю була основною перешкодою для
трасування нових вулиць. Навіть магістралі прокладали надто вузьки-
ми. Так, Новоаркадійська дорога мала ширину всього 17м (Деволан
планував – 32м). Таку саму ширину мали багато інших нових вулиць,
зокрема Французький бульвар. Площі, які створювали образ міського
інтер’єру, капіталістичному місту були не потрібні.
Основним типом міської забудови стали багатоповерхові будинки.
У другій половині ХІХ ст. почалася спекуляція будинками, знесення
двоповерхових та будівництво на звільненому місті прибуткових
будинкыв – багатоповерхових будинків з великою кількістю квартир.
Класична завершеність і вишукана простота фасадів палаців і громад-
ських будівель змінюється на багатство декору в оздобленні.
Для архітекторів того часу притаманні широке застосування плас-
тичних форм минулих епох (стилізація) та їхнє об’єднання (еклектика).
У другій половині ХІХ ст. ще простежувалися останні рецидиви ампі-
ру, але вже формуються новогрецький та російсько-візантійський
стилі, використовуються форми романського, готичного, ренесансного,
барокового, мусульманського, московського та українського народного
зодчества. Усі стильові форми втілювалися на тлі стрімкого удоскона-
лення функціональних рішень, раціоналізації конструкцій, впроваджен-
ня нових будівельних матеріалів.
Не зважаючи на таке велике різноманіття архітектурних стилів,
архітектура тієї доби відзначається своєю неповторною цілісністю і
створює свій стиль – стиль другої половини ХІХ ст., який виник за-
вдяки тому, що в Одесі творили з самого початку її існування великі
майстри, традиції яких зберегли архітектор наступних поколінь.
Тоді одеську архітектуру представляли О. Бернардацці, Л. Влодек,
Ф. Гонсіоровський, К. Даллаква, Ю. Дмитренко, В. Кабіольський,
С. Ландесман, В. Маас, Д. Мозиров, Ф. Моранді, Л. Оттон, В. Про-
хаска, А. Тодоров, О. Шашин, М. Толвинський, Г.Шеврембрандт,
А. Шейнс, І. Яценко, скульптори Л. Іоріні, Б. Едуардс, М. Молінарі,
Т. Фішель. Кожен з них створив шедеври, які є прикрасою міста, його
гордістю.
413
Пам’ятками архітектури стали такі споруди як Нова біржа (1894–
1899) – нині філармонія, готель «Брістоль» (1898–1899) – тепер «Крас-
ная», вокзал (1879–1883), прибуткові будинки (Єкатерининська пл.,5;
Княжеська, 12 та 27; Грецька, 20; Дерибасівська, 17 та 23; Єврейська, 1;
Пушкінська, 25, 27, 28, 29 та 78 тощо); нинішній історико-краєзнавчий
(1876) та археологічний (1883) музеї, готель «Імперіал» (1875) – пізні-
ше «Спартак»; а також навчальні заклади, палаци, дачі, санаторії.
У самому центрі міста на розі Преображенської та Дерибасівської
вулиць наприкінці 1890-х рр. було зведено величний «Пасаж» (арх.
Л. Влодек). Це дійсно унікальна споруда найкращого європейського
зразка, що поєднувала у собі функції готелю і торгівельного центру.
Інтер’єри та екстер’єри «Пасажу» пишно декоровані скульптурою та
насичені барочними ліпними прикрасами.
Найчарівніша вулиця міста – Пушкінська, що простяглася від моря
та Приморського бульвару до Привокзальної площі. Вона є прекрасним
об’єктом для вивчення історії архітектури міста другої половини ХІХ
ст., його кам’яним історичним літописом, де чітко простежується спад-
ковість традицій попереднього та наступного поколінь.
Але справжньою перлиною Одеси, її гордістю і славою стала бу-
дівля міського театру опери та балету. В результаті всесвітніх конкур-
сів з 43 проектів був обраний проект віденських архітекторів Г. Гель-
мера та Ф. Фельнера. Ця споруда має велике джерельне значення. Вона
відповідала своєму часу та становищу Одеси як одного з найбільших
торгівельно-промислових центрів Російської імперії.
Архітектурне рішення фасаду в цілому інтерпретовано в дусі ві-
денського бароко з елементами італійського ренесансу, об’єднаних
античним стилем. Пишність, краса і розкіш притаманні його внутріш-
ньому інтер’єру. Театр вдало композиційно розташований на високому
місті поруч з Приморським бульваром і, природно, є домінантою теа-
тральної площі. В плані він має підковоподібну форму. Його головний
вхід розташований на осі вулиці Рішельєвської. Уся велична будівля
диктує ширину цієї вулиці. Театр досі відіграє значну роль у містобу-
дівному плані Одеси.
На жаль, поза увагою статті залишилися інші цікаві та важливі
містобудівні та архітектурні комплекси, які є важливими джерелами
у вивченні розвитку порту, торгівлі, промисловості міста, розбудови
його передмість, курортної зони. У багатонаціональній Одесі постій-
но зводилися культові споруди різних конфесій, які теж несуть дже-
414
рельну базу для вивчення історії міста. Також цінні джерельні відо-
мості містять архітектурні пам’ятки багатого на глобальні історичні
події ХХ ст., що, безумовно, не могло не вплинути на містобудівні
процеси, архітектурні стилі та форми. Все це може бути предметом
подальшого дослідження.
ХХІ ст. розкрило широкі можливості для сучасних архітекторів.
Але викликають тривогу хибні тенденції, що проявляються останнім
часом у містобудуванні та архітектурі міста. Вибіркове будівництво в
історичному центрі часто проводиться без обґрунтування призначення
та без урахування висоти і стильових ознак будівель. Так, зведення на
вулиці Дерибасівській сучасного торгівельного центру «Європа» зни-
щило неповторне обличчя головної вулиці Одеси. Будівництво багато-
поверхового готелю «Кемпінські» на молу також знищило просторову
цілісність ансамблю центральної частини Приморського бульвару з
площею, пам’ятником Дюку та панорамою Одеської бухти. Це ж сто-
сується реконструкції Грецької площі. Негативних прикладів стає все
більше. Загалом перспективний план Одеси не враховував її містобу-
дівних традицій і був відхилений громадськістю міста.
Отже, архітектура як світоглядна, ідеологічна, наукова та еконо-
мічна похідна суспільства, відображає періоди розвитку, піднесення,
стагнації та криз. Тим ціннішим здається краєзнавчий досвід, який дає
змогу об’єднати цілий комплекс джерелознавчих матеріалів, серед яких
містобудування і архітектура посідають своє особливе важливе місце,
зібрати значний онтологічний матеріал, зробити відповідні висновки,
забезпечити вивчення спадщини як сукупності окремих об’єктів і як
феномену культури певної епохи.
Джерела та література
1. Селинов В. Что хранят строительные архивы провинции (материалы
строительного комитета «Старой Одессы) // Краеведение. – 1927. – Т.3.
2. Стара Одеса. Архітектура Причорномор’я // Одеський державний
художній музей. – Одеса, 1927; Каталог карт, планов, чертежей, рисунков,
хранящихся в музее императорского одесcкого общества истории и древ-
ностей. – Одесса, 1888.
3. Скальковский А. Первое тридцатилетие города Одессы. – Одесса,
1837.
4. Історія Одеси. / Колектив авторів. Гол. ред. В.Н. Станко. – Одеса,
2002.
415
5. ДАОО.Ф.16. – Оп.125. – Спр.122б.
6. Губарь О. Старые дома и другие пам’ятники Одессы. – Одесса,
2006.
7. Здания Одессы и их зодчие. – Одеса, 2008.
Людмила Латишева (Одеса, Україна) Містобудування і архітектура
як джерело локальної історії Одеси XVIII–XIX ст.
У статті на конкретних прикладах досліджується джерельна інформа-
тивність містобудівних планів, архітектурних будівель і споруд Одеси з
метою застосування цієї інформації у курсі історії архітектури та крає-
знавства.
Ключові слова: Одеса, архітектура, історія міста
Людмила Латышева (Одесса, Украина) Градостроительство
и архитектура как источник локальной истории Одессы XVIII–
XIX вв.
В статье на конкретних примерах исследуется источниковая
инфор мативность градостроительных планов, архитектурных зданий и
сооружений Одессы с целью использования этой информации в курсе
истории архитектуры и краеведения.
Ключевые слова: Одесса, архитектура, история города
Ludmyla Latysheva (Odessa, Ukraine) Engineering and architecture as
a source of local history of Odessa in 18th–19th centuries
Special examples of the arcitectural plans, the architectural buildings and
the constructions of Odessa are investigated in the article with the purpose of
using this information in the source of studying architectural and local history.
Key words: Odessa, architecture, history of of cities
|