Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи)
В статті розглянуто методологічні засади дослідження локальних соціокультурних форм буття циган/ромів. Дисперсний характер розселення етносу обумовлює поліваріантність етносоціальних моделей розвитку циганської культури. Охарактеризовано еврістичні можливості локальної історії, як специфічної стр...
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71211 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) / Н. Зіневич // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 577-592. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-71211 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-712112014-11-27T03:01:49Z Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) Зіневич, Н. Цигани/роми в проблемному полі локальної історії В статті розглянуто методологічні засади дослідження локальних соціокультурних форм буття циган/ромів. Дисперсний характер розселення етносу обумовлює поліваріантність етносоціальних моделей розвитку циганської культури. Охарактеризовано еврістичні можливості локальної історії, як специфічної стратегієї дослідження з орієнтацією на методи, адекватні образу соціальності, побудованій на різнорідному грунті дискретної, гетерогенної, мозаїчної соціокультурної реальності. Окреслено напрацювання і перспективи дослідження циганознавчої тематики, зокрема, специфічність буття людини у локалізованих соціокультурних середовищах, в проблемному полі локальної історїї. В статье рассмотрены методологические основы исследования локальных социокультурных форм бытия цыган/ромов. Дисперсный характер расселения этноса обусловливает поливариантность этносоциальных моделей развития цыганской культуры. Охарактеризованы эвристические возможности локальной истории, как специфической стратегии исследования, с ориентацией на методы, адекватные образу социальности, построенной на разнородной основе дискретной, гетерогенной, мозаичной социокультурной реальности. Очерчены наработки и перспективы исследования цыгановедческой тематики, в частности, специфичность бытия человека в локализованных социокультурных средах, в проблемном поле локальной истории. The article describes the methodological basis for the studies of local socio-cultural forms of existence of Gypsies/Roma. The dispersed character of the ethnic group`s settlement specifies multiple choices of the ethno-social models of Gypsy`s culture development. Heuristic possibilities of the local history are characterized as a peculiar research strategy, oriented towards the methods, adequate to the image of sociality, built on the heterogeneous basis of discrete, mosaic socio-cultural reality. Achievements and prospects of researching gypsology subject are comsidered, in particular, the specificity of human existence in localized socio-cultural environment in the problematic field of local history. 2009 Article Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) / Н. Зіневич // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 577-592. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71211 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Цигани/роми в проблемному полі локальної історії Цигани/роми в проблемному полі локальної історії |
| spellingShingle |
Цигани/роми в проблемному полі локальної історії Цигани/роми в проблемному полі локальної історії Зіневич, Н. Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| description |
В статті розглянуто методологічні засади дослідження локальних
соціокультурних форм буття циган/ромів. Дисперсний характер розселення етносу обумовлює поліваріантність етносоціальних моделей розвитку
циганської культури. Охарактеризовано еврістичні можливості локальної
історії, як специфічної стратегієї дослідження з орієнтацією на методи,
адекватні образу соціальності, побудованій на різнорідному грунті дискретної, гетерогенної, мозаїчної соціокультурної реальності. Окреслено
напрацювання і перспективи дослідження циганознавчої тематики, зокрема, специфічність буття людини у локалізованих соціокультурних середовищах,
в проблемному полі локальної історїї. |
| format |
Article |
| author |
Зіневич, Н. |
| author_facet |
Зіневич, Н. |
| author_sort |
Зіневич, Н. |
| title |
Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) |
| title_short |
Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) |
| title_full |
Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) |
| title_fullStr |
Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) |
| title_full_unstemmed |
Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) |
| title_sort |
цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Цигани/роми в проблемному полі локальної історії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71211 |
| citation_txt |
Цигани/роми в проблемному полі локальної історії (методологічні підходи) / Н. Зіневич // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (2). — К., 2009. — С. 577-592. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| series |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| work_keys_str_mv |
AT zínevičn ciganiromivproblemnomupolílokalʹnoíístoríímetodologíčnípídhodi |
| first_indexed |
2025-07-05T20:16:05Z |
| last_indexed |
2025-07-05T20:16:05Z |
| _version_ |
1836839406959329280 |
| fulltext |
577
Наталія ЗІНЕВИЧ
(Київ, Україна)
Цигани/роми в проблемному полі
локальної історії
(методологічні підходи)
Культури, ієрархія яких у лінійних підходах вибудовувалася за
принципом “від примітивних до високорозвинених”, нині постають як
втілення “інакшості”. Типологічний локально-цивілізаційний підхід
до культури допомагає долати ідеологічний монізм, притаманний фор-
маційному підходу, прокладає шлях до багатовимірної картини істо-
ричного процесу. Людина як носій локальної культури постає в широ-
кому соціальному контексті і у стані постійного діалогу між різними
культурними традиціями [4, С.13-14]. Популярні на межі тисячоліть
міждисциплінарні підходи, які нині тяжіють від міждисциплінарності
через інтердисциплінарність до трансдисциплінарності створили грунт
для перенесення ваги в соціогуманітарних дослідженнях на локальні
соціуми – об’єкти, які традиційно вва жа лися другорядними чи пери-
ферійними для істориків. В контексті “глоболокалізму” (local-global
nexus), на думку Я. Верменич, на перший план виходить розгляд “ло-
кусів” в історико-культуроло гічному аспекті, під кутом зору того, як
впливає регіональна строка тість на життєдіяльність соціумів” [2,
С.6.].
Цигани, прабатьківщиною яких була Індія, як етнос формувалися
на європейському континенті з ХІІ ст. на перетині різних систем: етніч-
них, соціальних, релігійних, – а нерідко й на перетині протилежних
культур. Кордони між цими етнокультурними системами проходили, в
тому числі на українських землях, деякі з них поділяли циганські етніч-
ні групи на окремі частини, зокрема за релігійними та історико-культур-
ними зонами: східнохристиянську (православну), західноримську (ка-
толицьку), мусульманську. На історико-культурні зони нашаровувалися
ще й етнічні, мовні, соціальні, політичні структури, створюючи перед-
578
умови для формування ієрархічності етнічної культури та локальних її
осередків. Регіональність та варіативність циганської культури – одна
з найхарактерніших її особливостей, як самобутньої і оригінальної
системи, вплетеної у загальноєвропейський етнокультурний процес.
Дослідження спільності етнічного рівня циган/ромів, яка має в
різних країнах схожі найменування – ‘cigáni’, ‘cikáni’, ‘ciganie’,
‘čiganoi’, ‘čigâni’, ‘ciganyok’, ‘ţigani’, ‘çingeneler’, ‘αθιγγανοι’, ‘цигани’,
‘цыгане’, вимагає урахування кількох важливих обставин, розгляд істо-
ричної долі, етносоціальної структури і етнокультурних характеристик
циган, також сучасного їх стану в різних країнах Східної Європи (ци-
ганознавці Є. Марушиакова та В. Попов – в цей регіон виокремлюють
наступні країни – Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію,
Болгарію, Албанію, країни, утворені в межах колишньої Югославії
(Сербія, Чорногорія, Македонія, Боснія і Гер цеговина, Хорватія і Сло-
венія) і європейську частину колишнього СРСР (Литву, Латвію, Естонію,
Російську Федерацію, Україну й Республіку Молдова), а також Грецію
та Туреччину).
Цигани в усі часи і всюди в світі існують, так би мовити в “двох
вимірах”, живуть в двох системах координат – як окрема спільність, і
як спільність (точніше відмежована її інтегральна частина у відповідній
нації держави проживання). З цієї точки зору підчас конкретних до-
сліджень циган важливо враховувати: цигани є специфічною спільніс-
тю, яка не має аналогів серед інших народів в Європі, т.зв. “міжгрупо-
ве етнічне утворення”. Ця спільність розділена на підрозділи різного
рівня, кожний з яких дотримується своїх, більш або менш специфічних
етнокультурних характеристик. В зв’язку з вищезазначеним говорити
про ‘циган’ як ціле треба з певною умовністю, в процесі дослідження
необхідно враховувати, яких саме циган маєте на увазі [19].
Сучасне територіальне розташування циган стало результатом
різних за часом міграцій, які подекуди продовжуються і до сьогодні.
Цигани прибували на терени України різними міграційними маршру-
тами і осідали в різні історичні періоди протягом XV–XX ст. Збережен-
ня тісних зв’язків між циганами в країнах Східної Європи відбуваєть-
ся завдяки їх спільній спадщині, яка сягає століть та внутрішній спе-
цифіці циганської спільноти, яка є неоднорідною і характеризується
багаторівневою структурою груп. Для сучасного становища циган
особ ливе значення має історичний та соціокультурний контекст, в
якому ті жили в минулому, так само як і сучасна соціальна, економічна
579
і політична ситуація в різних країнах. В зв’язку з цим будь-який аналіз
сучасного становища циган вимагає урахування специфіки країни (або
групи країн), в якій вони проживають (або жили раніше).
Дисперсний характер розселення етносу обумовлює поліваріант-
ність етносоціальних моделей розвитку циганської культури. В цій
розвідці подано спробу охарактеризувати еврістичні можливості ло-
кальної історії, як специфічної стратегієї дослідження з орієнтацією на
методи, адекватні образу соціальності, побудованої на різнорідному
грунті дискретної, гетерогенної, мозаїчної соціокультурної реальності.
Усі вищезазначені характеристики притаманні циганській етнічній
спільноті вже протягом століть, а поряд з цим, характеризують сучасні
зміни соціокультурного простору.
Соціокультурний простір – простір соціальної діяльності людей,
життя людини, соціуму, розповсюдження культури – багатовимірний,
але такий що має певні межі, насамперед культурно-цивілізаційні,
часові, кількісні і якісні характеристики суспільного розвитку. Розріз-
няють насамперед локальний, регіональний, етнічний та глобальний
виміри ідентичності в умовах мережевої організації інформаційного
суспільства [2, C.21].
Наростаюче (на ґрунті глобалізації) включення ціннісних механіз-
мів у регулювання розвитку суспільства впливає на долі не тільки окре-
мих країн, але й найбільших світових співтовариств. Важливим вияв-
ляється усвідомлення ролі культури як чинника, що визначає загаль ний
напрям трансформаційних процесів та його специфічні особливості на
місцях. Глобалізація створює не національну, а глобальну локальність,
яка одночасно й зв’язує людей у планетарному масштабі, і розрізняє їх
залежно від зробленого ними культурного вибору. Глокалізація, як ха-
рактеристика складної, “композитної” світобудови транс- і інтернаціо-
нальних суб’єктів неоднорідного територіального масштабу й калібру
впливу, а також напрямків їх діяльності й просторового розвитку, по-
значила більш пильне прочитання феномену глобалізації.
Розпад соціальної реальності на різноманітні поля і анклави, мно-
жинність типів індивідуального досвіду, плюралізм практик повсяк-
дення призвели до зростання наукового інтересу до локальних соціо-
культурних форм буття, стимулювали актуалізацію проблеми простору
і просторових вимірів історичних досліджень. В фокус дослідження
потрапили розмаїття життєвих світів й індивідуальних траєкторій, які
традиційно вважалися другорядними чи периферійними. Вплив цих
580
змін на характер наукової раціональності виявився, зокрема у виокрем-
ленні напряму – локальної історії [3; 4; 7; 16; 17] – з характерним про-
блемним полем та специфічною стратегією дослідження з орієнтацією
на методи, адекватні новому образу соціальності, побудованій на різно-
рідному грунті дискретної, гетерогенної, мозаїчної соціокультурної
реальності. Перехід від методологічного монізму до наукового плюра-
лізму виявився в становленні таких субдисциплин, як: історична ан-
тропологія, історична психологія, гендерна історія, мікроісторія, істо-
рія праці, локальна історія.
Особливу увагу дослідники локальної історії приділяють методо-
логічним принципам мікроісторичних досліджень, серед яких: зміна
масштабу спостереження, реконструкція апріорних схем соціальної
стратифікації, урахування принципу неоднорідності і динамічності
соціального контексту, нове трактування граничного випадку з позиції
історичної генералізації. Пріоритетними настановами в методологіч-
ному плані виступають проблематизація історичної дійсності; ставлен-
ня до джерела не як до речового свідчення, а як до смислової реаль-
ності, за допомогою якої уможливлюється опосередкований діалог між
минулим і майбутнім в науках про культуру [8].
Зростання “епістемoлогічної довіри” до позанаукнового соціаль-
ного знання, стимульоване феноменологічним поворотом значно акти-
візувало тему повсякденності як передумови знань про людину і сус-
пільство [15]. Різні аспекти концепції повсякденності обумовили появу
досліджень в царині соціології повсякденності, історії повсякденності,
гносеології і психології повсякденності, естетики повсякденності, се-
міотики повсякденності тощо [15, С.8]. В сучасній культурі соціально-
гуманітарні науки потроху позбавляються месіанства і спрямовують
свій евристичний потенціал на формування життєздатних стратегій
дослідження феномену соціокультурного універсуму та його цивіліза-
ційної складової.
В руслі полідисциплінарного методологічного синтезу в останні
роки гуманітарії здійснюють дослідження різних сфер життя людей
минулого крізь призму соціальних зв’язків і культурно-історичних
традицій [24].
Оскільки центральна позиція в українському науково-публічному
дискурсі належить історії, особливої уваги потребує експлікація та
аналіз стратегій локальної історії в історичних дослідженнях та на
міждисципл- інтердисциплінарн- трансдисциплінарному рівні до-
581
сліджень – розгляд конструюючого впливу історіософської скла-
дової.
Я. Верменич вказує на новітні тенденції у просуванні від тради-
ційних до інноваційних підходів у дослідженні локальних форм буття
людини, які виявляються в стрибкоподібному переході від осмислення
фрагментарного як неістотного, другорядного, ілюстративного через
визнання його самоцінності як дослідницької проблематики до впису-
вання локальності у більш широкий контекст [4, С.21]. В українській
гуманітаристиці можемо назвати приклад вписування історії циган
Закарпатського регіону підчас дослідження історичної традиції полі-
етнічності, етнонаціонального розмаїття та конфесійної строкатості
Закарпаття авторським колективом монографії “Закарпаття в етнопо-
літичному вимірі” [10, С.201, 219, 261, 613-617].
Історія експліцитно звертається до інших наук про людину. Вона
не розглядає свій об’єкт незалежно від цих останніх. Сьогодні історич-
на дисципліна рішуче переходить від Історії до численних історій.
Особливо цінним уявляється застосування у дослідженнях між-
дисциплінарних методологічних підходів і дослідницького інструмен-
тарію, які відкривають додаткові можливості ведення наукових пошу-
ків із використанням набору методів соціально-гуманітарних дисциплін.
Локальна історія, передбачає дослідження не тільки території, «історії
місця», але й історії певних співтовариств, сукупностей людей і соціо-
культурного контексту їх діяльності. Відхід від метанаративу стає
можливим через дослідження культурного різноманіття, в тому числі
й через дослідження історії міжкультурних зв’язків на рівні локальних
співтовариств, історії регіонів, у яких присутні яскраві риси культур-
ного різноманіття. Увагу істориків привертають різні аспекти історії
багатошарових культурних смуг, феноменів «культури розмаїття». До-
сліджуючи подібні проблеми можна досягти перенесення акценту з
лінійного історичного метанаративу на локальні соціокультурні серед-
овища. Нова локальна історія у якості об’єкту також нерідко обирає
смуги (локуси) активного культурного обміну і контактів. На думку
низки істориків важливим принципом нової локальної історії, який
відрізняє її від традиційного підходу до вивчення місцевої історії, є те,
що «нова локальна історія сама встановлює об’єкт свого вивчення, він
не заданий їй заздалегідь територіальними рамками» [16, C.26].
Таким чином локальна історія перетворюється на майданчик ви-
пробування методів, придатних для вивчення національної історії в
582
загальній перспективі. Різні дослідницькі практики локальної історії,
в центрі яких пильна увага і детальне вивчення різних дискурсів іс-
торичних подій, можуть істотно розширити дослідницькі горизонти
традиційної історії як університетської дисципліни [13, C.86]. Виокрем-
лення нових рівнів історичного пізнання відбуваються в контексті
переосмислення проблеми “час – простір” і вдосконалення дослідниць-
ких методів. Зокрема, через визначення епістемологічного статусу
мікроісторії як дослідницької стратегії.
Продуктивність вибору мікромасштабу в історичних дослідженнях
виявляється у можливості реконструювати життєві стратегії, які мож-
на побачити лише з близької відстані, і дозволяє поглянути на минуле
як на переплетіння різноманітних можливостей. Завдяки застосуванню
дослідницького інструментарію мікроаналізу створюється можливість
відмови від апріорних конструкцій та погляду на соціокультурні про-
цеси як динамічні, відкриті, неоднорідні в залежності від контексту.
Підвищена увага до дослідницької техніки мікроаналізу історичного
минулого, до індивідуального в мікроісторії – це не нехтування соціо-
культурними спільнотами; навпаки, індивідуальні стратегії поведінки
розглядаються у напрямку формування групової ідентичності. В меж-
ах локальної історії спостерігається вирішення проблеми історичного
наративу, поставленої в ході лінгвістичного повороту й постмодерніст-
ської експансії, зокрема, в контексті методологічної рефлексії на базі
мікроісторичного підходу відбулось “перевідкриття” історичної біо-
графії.
Значні запозичення методів мікроаналізу напрацьованих соціо-
логією дають можливість досліджувати продукування соціального
шляхом звернення до індивідуального. Це перш за все методи і стра-
тегії якісної соціології: етнографічне дослідження, “кейс-стаді”, “об-
ґрунтована теорія”, “усна історія”, “історія життя”. Використовуються
епістемологічні можливості конструктивістської парадигми, мереже-
вого аналізу міжособистісних взаємодій, біографічного підходу та
методів наративного аналізу – як міждисциплінарних стратегій в
соціально-гуманітарних науках. Цілісну картину історичного процесу
може забезпечити багаторівневий підхід, коли мікро-, мезо- і макро-
рівні співіснують на основі інтеграції. Тобто творення моделі “соціаль-
ного простору” має виходити із дослідження різнорівневих міжгрупо-
вих і міжособистісних контактів. В методологічному аспекті вони
втілюються в таких принципах, як необхідність зміни “фокусних” від-
583
станей, поєднання різних дослідницьких стратегій, варіювання масш-
табу спостереження. Стратегії мікроаналізу змінюють розуміння про-
блемності, відкриваючи її нові виміри і ракурси. Це формує в свою
чергу дискурси з підвищеною увагою до мікромеханізмів відтворення
культури в соціумі.
Теоретичні дослідження останніх років досить аргументовано
обґрунтовують епістемологічний статус мікроісторії та мікромасштабу
як основи дослідницької стратегії локальної історії; вказують на роз-
ширення інформативності історичного наративу з точки зору мікроіс-
торії [8; 9].
Сучасні стратегії дослідження локальної історії обумовлені також
постструктуралістською відмовою від образів уніфікованої соціальної
реальності та заміною їх моделями, в яких домінують ідеї розбіжності,
дискретності, розриву.
Зменшення масштабу, або “застосування мікроскопа” в історії
означає і локалізацію спостереження, і можливість відкрити механізми
конструювання відтворених соціальних порядків, тобто реконструю-
вати життєві стратегії, які можна помітити тільки з дуже близької від-
стані. Застосування стратегії мікроаналізу стає актом деконструкції
апріорних соціальних стратифікацій. Як зазначає Я. Верменич, спо-
лучення макро- і мікропідходів найбільш продуктивним виявляється
на проміжному рівні, у локально-територіальних структурах середньої
ланки [3].
Зміна масштабу стає основою стратегії, що дозволяє досліджува-
ти організацію життя в локальних громадах, заснованих на особистих
зв’язках людей. При цьому увага дослідника фокусується на таких
об’єктах, як структура родини й домогосподарства в локальній грома-
ді, системи родинних і сусідських зв’язків, місцеві політичні структу-
ри, культурні стереотипи, засоби соціального контролю, тобто на су-
купності факторів, які формують життєві стратегії, надають імпульси
цій складній соціальній динаміці [22]. Соціальні групи з’являються як
конфігурації, які сформувалися в ході свідомого або стихійного пере-
тинання індивідуальних траєкторій.
В мікроісторії діє установка не на аналогію, а на аномалію (ви-
падки, які неможливо редукувати до типового, які не укладаються в
певні норми й вимагають інтерпретації з урахуванням специфіки кон-
тексту). На перший план за виразом Дж. Леві висуваються “зазори” у
соціальних системах [9], в яких проявляється можливість свободи ви-
584
бору індивідів, стратегії “маленьких людей”. Підвищена увага до ін-
дивідуального в мікроісторії – це не зневага до соціального; навпаки,
індивідуальні поведінкові стратегії розглядаються в напрямку форму-
вання групової ідентичності. Оскільки будь-який історичний персонаж
уписаний у безліч контекстів, відносини між мікро- і макроісторією
можна інтерпретувати на основі принципу доповнюваності.
Отже, погляд на етногрупи циган як на унікальні локальні співто-
вариства надає можливості формулювати нові дослідницькі завдання,
які ще на ставилися вітчизняною історіографією. Чи можливо просте-
жити реакцію цих локальних співтовариств на різноманітні зовнішні
впливи? Чи можливо виявити шляхи залучення іншого досвіду, як без-
посередні, так й опосередковані? Одночасно виникає питання щодо
можливості поставити названі дослідницькі завдання до комплексу
джерел, який зазвичай використовували задля позначення основних
параметрів циганського етносу, чисельності, соціокультурних складових,
головних віх історії цього етносу, тобто «зовнішньої» історії циган?
Уважаємо, що застосування при аналізі комплексу джерел з історії
та культури циган досвіду, накопиченого в межах перш за все історії
повсякденності та компаративістики, й погляд на етногрупи циган як
осередки утворення і існування локальних співтовариств, надасть новий
імпульс до вивчення історії циганського етносу в цілому. Існують всі
підстави стверджувати, що дослідження зовнішньої історії циган, які
проводилися традиційними усталеними методами роботи з історични-
ми джерелами, вичерпали свій потенціал й зайшли у глухий кут.
При застосуванні дослідниками таких визначень, нерідко без за-
значення критеріїв, які лежать в основі їхніх міркувань, достатньо
важко визначити місце циган в етнонаціональних процесах, які від-
бувалися як на локальному, регіональному, так й загальноєвропейсько-
му рівні з часів пізнього середньовіччя.
Більшість писемних джерел з історії циган, зокрема, законодавчо-
го та статистичного характеру, досить поверхово торкалися цього на-
роду, який протягом століть виробив механізми самоуправління та
самоізоляції, шляхом мінімізації офіційних та родинно-побутових
стосунків з оточуючим населенням, оскільки до останнього часу біль-
шість державних заходів було спрямовано на пряму чи опосередковану
асиміляцію цього народу.
Незважаючи на тривале проживання циган на українських землях,
їх досить погано знає українське суспільство. По відношенню до них
585
продовжують панувати стереотипні уявлення, головним чином нега-
тивні або зневажального плану. На циган зазвичай дивляться як на
соціальне «дно» суспільства, маргіналізовані маси без власної етно-
культури. Лише наукова та навчально-популяризаторська діяльність
спроможна розвінчати пануючі стереотипи і показати, що цигани це
носії давньої і специфічної культури, а їхній фольклор не тільки досить
багатий і різноманітний, але й до певної міри живий і активно функціо-
нує в сучасному суспільстві.
Вивчення життєдіяльності циганського етносу передбачає діахрон-
ний аспект – розгляд у діалектиці минулого, сучасного і майбутнього,
та синхронний в плані етнолокального й міжетнічного розвитку.
Визначення загальних проблем, які тією чи іншою мірою вирішу-
ються в межах різних соціогуманітарних наук, часто спільними мето-
дами, на нашу думку, це та висота, з якої особливо проглядаються
об’єд нуючі потенції циганознавства як галузі народознавства. Вона
фокусує “бачення” різних дисциплін в одній точці. Однак, на нашу
думку, аби визначитися з методами і методологією таких міждисциплі-
нарних досліджень, необхідно враховувати диференційованість вітчиз-
няної науки. Це можливо, за умови вироблення концепції циганознав-
чих досліджень в Україні та залученням до співпраці фахівців різних
галузей знань із різних наукових установ для вирішення актуальних
проблем історії і культури цієї етнічної спільноти.
На нашу думку, наявність суперечливих тверджень є відбитком
дослідження «зовнішніх» ознак циганської культури. Джерела, на які
спиралися такі розвідки, фіксували ті чи інші формалізовані показни-
ки, що відбилися у загальнодержавних актових матеріалах, й характе-
ризували «загальні» риси циган в окремих державах. У той же час
соціокультурні процеси, які відбувалися на повсякденному рівні, за-
лишалися поза увагою. Втім, існують джерела, які дозволяють розпо-
чати нові розвідки. Особливе значення для джерелознавчих розвідок
такого типу мають справочинні та особові джерела, художні й наукові
твори, усноісторичні та зображальні джерела.
Досліджуючи опанування циганами досвіду адаптації в інонетніч-
ному, зокрема слов’янському оточенні, необхідно розуміти й більш
загальний контекст, на тлі якого розгорталися такі культурні стосунки.
Слід враховувати, що цей досвід сприймався як через безпосередні
контакти (торгівля, родинні зв’язки), так й опосередковано, через за-
лучення циган до більш загальних соціокультурних процесів.
586
Важливою є не лише регіональна, але й персоналійна «локаль-
ність» – погляд на особу, її оточення та навіть час через призму її осо-
бистого, у тому числі сімейного, життя, – чинника, який у більшій чи
меншій мірі впливав на формування етносоціальної спільноти. Біо-
графічна форма стає сполучною ланкою між мікро- й макроракурсами
дослідження, оскільки в ній, з одного боку, запам’ятовуються матриці
культури, з іншого боку – унікально-особистісне: пам’ятні події й дати
в житті конкретної людини, її переживання, поворотні моменти жит-
тєвого шляху. Різні формати біографічних оповідань несуть у собі де-
термінацію культурних змістів і соціальних практик; вибір тієї або
іншої фігури оповідання багато в чому визначає, як буде позиціонува-
тися головний персонаж того або іншого життєпису [5]. Зіставлення
різних масштабів аналізу виявляє ракурси, у яких по-новому відкрива-
ється соціальна реальність. У світі постсучасності, де індивідуалізація
стала однієї з домінуючих форм соціалізації особистості, за визначен-
ням Жака Ле Гоффа біографічна стратегія виступає «глобалізуючим»
організатором всього поля дослідника [14; 23, С.15-16]. Нині можна
ознайомитись з досвідом створення колективних біографій локальних
спільнот в жанрі “історій життя” (life story).
При всіх складнощах з виявленням біографічних даних, вважаємо
можливим застосування просопографічних методів у вивченні цих
локальних співтовариств. Складання бази біографічних даних окремих
представників циганського етносу надасть можливість вибудувати уза-
гальнюючий образ. Сучасні засоби формалізації інформації дозволяють
обробити звіти за допомогою статистичних та кліометричних методів.
Наявність чіткого формуляру дозволяє застосувати й комплексні мето-
дики, які вже розроблені для аналізу масових джерел. Такі дослідниць-
кі методики дозволять заповнити прогалину наукової історичної літе-
ратури щодо творця/діяча місцевої локальної культури, подолати ті
довільні необґрунтовані оцінки, які нерідко надаються істориками на
підставі окремих даних, які важко аналізувати самі по собі.
Відтворення культурного феномену цих локальних співтовариств,
мультикультурних ознак і нашарувань, можливо завдяки залученню
всього наявного спектру справочинної документації, джерел особово-
го характеру, наукових і літературних пам’яток, застосування до них
міждисциплінарних методів дослідження.
З появою жіночих та ґендерних студій в галузі історії, які набули
розвитку в американській та західноєвропейській історіографії у 1970-х,
587
а на пострадянському просторі у 1990-х рр., звернення до повсякденної
історії та жіночих спогадів стало одним з пріоритетних в історичних
дослідженнях. Щодо циганської етнічної спільноти вдалими є студії
болгарського соціолога О. Пампорова [22]. Широкого застосування
набувають автобіографічні дані, біографічні студії в цілому та їх різно-
бічне використання у подальших дослідженнях також в українській
історіографії [27].
Соціальна пам’ять історичного типу є одним з основних елементів
самоідентифікації етнічної, соціальної або професійної групи, на чому
наголошував ще на початку ХХ ст. засновник соціології пам’яті
М. Хальбвакс [21]. Політика пам’яті – це процес вибудовування спів-
звучних настроям епохи (і певних політичних сил) образів минулого.
Сучасні вітчизняні та закордонні вчені застерігають від намагання по-
літиків використовувати історичну пам’ять за принципом політичної
доцільності – спроби виокремити одну універсальну національну лінію
в історії й підпорядкувати їй усе багатоманіття історичної традиції може
викликати протилежний ефект посилення антагонізмів. Для того, щоб
не виникали лакуни у документальній соціальній пам’яті та для забез-
печення її повноти існує нагальна потерба комплектування архівів
фондами особового походження, матеріалами усної історії, створення
колекцій документів з історії окремих регіонів, ініціативного докумен-
тування певних історичних подій. Досвід формування спеціалізованих
архівів при циганознавчих центрах Болгарії, Великобританії, Сербії,
Франції, Чехії заслуговує на вивчення та застосування в Україні [11].
Геополітичні зміни на планеті і вплив постмодернізму на осмис-
лення підвалин суспільного буття, зокрема специфічність буття люди-
ни у локалізованих соціокультурних середовищах, стимулювали акту-
алізацію проблеми простору і просторових вимірів історичних дослі-
джень. В усьому світі зріс інтерес до вивчення регіональних культур і
їхніх взаємовпливів, історії повсякденності, менталітету, впливу на
життєвий уклад природно-географічних, соціоетнічних, геополітичних,
історико-культурних чинників. Значний досвід аналізу локальних куль-
турних спільнот накопичено в міжнародній регіоналістиці і пов’язаний
зі створенням цілісного образу іншої культури. Дослідники більш
уважно вивчають альтернативні форми історичної репрезентації, ви-
знаючи множинність історичності [18, С.384].
Таким чином, ідеї дискретності й гетерогенності, локалізму, що
стали атрибутом соціальної реальності у філософській рефлексії й
588
концепціях соціально-гуманітарних наук у другій половині XX ст.,
одержали своє конкретно-наукове втілення у піднесенні значення ло-
кального виміру дослідження минулого, розробці та вдосконаленні
технік мікроаналізу. Зменшення масштабу лежить в основі дослідниць-
кої стратегії, співрозмірної новому образу соціального универсуму.
В умовах сучасного плюралізму дослідницьких методик сама
проб лема в історії стає багатодискурсним поняттям. Локальні дискур-
си відкривають простір для репрезентації минулого оскремих етносо-
ціальних та соціокультурних груп, які розвивались локалізовано. В
такій ситуації локальна перспектива історичного дослідження не є
механічною фіксацією фактів мінулого, якщо застосовуюється мікро-
історичний методологічний інструментарій. Історіописання в напрям-
ку локальної історії базується на трьох позиціях: ідеї уможливлення
співіснування багатьох інтерпретацій реальності минулого, установці
на відмову від натуралістичного підходу до минулого, проблематизації
суб’єкту історичного пізнання.
У сучасному циганознавстві маємо розрізняти два напрямки: при-
кладний і фундаментальний. Проблеми, що вирішуються у межах
прикладного напрямку – це етнографічні, соціологічні, джерелознавчі
студії з окремих питань; написання підручників для вивчення мови
романі і ромської історії та культури, укладання словників і довідників.
Фундаментальні дослідження відображають циганознавство як систе-
му. Для їх належного наукового рівня необхідно паралельно вирішува-
ти низку загальнотеоретичних проблем, а саме: особливості функціо-
нування розмовної мови (запозичення, діалекти, розвиток); міграції як
явище біологічне та соціальне; механізм консервації (акультурації)
культурного ядра етносу; співвідношення прогресу і архаїки, традиції
і новації як історіософські проблеми, явища орієнталізму та вестерні-
зації тощо.
Як відомо, історіографія починається там, де закінчується пам’ять.
Тому історія як продукт історіографії абстрактна, на противагу пам’яті,
яка належить певній групі і виражає конкретну ідентичність. Інтерес
сучасних істориків до форм культурної пам’яті, яка передує історії та
існує поряд з нею, демонструє зміни етичних підходів вчених до того,
що раніше вважалося “помилковим”, “ненауковим” [18, С.385]. Цигани/
роми виступають у контексті циганознавчих студій не просто як етніч-
на або соціальна спільнота, що підлягає комплексному аналізу у часі і
просторі, чи не вперше актуальних рис набирає дослідження насичена
589
емоційним психологізмом етнічної свідомості циганського етносу його
історична пам’ять, що з минулого перекидається у світ надій і сподівань
майбутнього, формуючи уявлення про історичну долю народу [12].
Нині циганознавчі дослідження, досить розвинені в світі, набува-
ючи професійного рівня, мають відіграти важливу роль у формуванні
етнічної самосвідомості розвитку та збереженні національно-культурної
самобутності, ромів (циган) України.
Аналітична діяльність гуманітаріїв має одну істотну особливість –
вона включає (і це не можна ігнорувати) багатовекторність інтересів і
зусиль суб’єктів історичного процесу. Кращими “ліками” від тиску тих
самих інтересів є професіоналізм історика, базований на широкій еру-
диції, високорозвиненій інтуїції, володінні на гарному рівні методоло-
гічним інструментарієм, у першу чергу в роботі з джерелами. Тільки за
цих умов історик буде не тільки й не стільки пояснювати й оцінювати
події, явища, тенденції, скільки їх реконструювати в “історії зсередини”,
“співпереживаючи”, намагатися їх зрозуміти. Інакше історики ще довго
будуть приписувати людям інших епох і культур власні способи сприй-
няття світу й реакції на соціальне й природне оточення [18, C. 382].
Із соціології й культурної антропології до істориків прийшло ро-
зуміння, що локальне співтовариство, не применшуючи самоцінності
його дослідження, може бути розглянуте в якості компактного “мікро-
косму”, з наступним порівняльним аналізом подібних явищ і введення
його через глокальну до тотальної історії у всіх її соціальних вимірах.
Саме це дослідницьке поле має значний евристичний потенціал. Інте-
граційні процеси в історичних науках, на нашу думку, у перспективі
створять передумови до вироблення більш продуктивної теорії соціо-
культурної стратифікації; у її рамках буде відведено адекватне місце
тим або іншим локалізованим у часі й просторі подіям (процесам,
явищам), цілісним суб’єктам історії (індивідам з масштабом, триваліс-
тю життя, ритмом існування), культурному середовищу мікро- й макро-
рівнів, яке продукує ідеологічні приорітети, міфи (включаючи й сучас-
ні) прямо або опосередковано, що впливають на людину поряд із тра-
диційними стереотипами минулого.
Джерела та література
1. Бабаева А.В. Роль междисциплинарных исследований в изучении
проблем повседневности // Методология гуманитарного знания в перспек-
тиве XXI века. К 80-летию профессора Моисея Самойловича Кагана.
590
Материалы международной научной конференции. 18 мая 2001 г. Санкт-
Петербург. Серия «Symposium». Выпуск №12. – СПб.: Санкт-Петербургское
философское общество, 2001. – C. 177-179.
2. Верменич Я.В. Історична регіоналістика в Україні // Український
історичний журнал. – 2002. – №2. – С.3-26.
3. Верменич Я. Нова локальна історія та історична регіоналістика:
експлікація термінів // Регіональна історія України. Збірник наукових ста-
тей. Вип. 1. – К.: Інститут історії України НАН України, 2007. – С.13-28.
4. Верменич Ярослава. Локальні рівні сучасного історичного пізнання:
спроба типологізації // Регіональна історія України. Збірник наукових
статей. Вип. 3. – К.: Інститут історії України НАН України, 2009. – С.9–
40.
5. Голофаст В.Б. Многообразие биографических повествований // Со-
циологический журнал. – 1995. – №1. – С.71–88.
6. Голубович И.В. Язык «историй жизни» и ренессанс биографического
метода // Мова і культура (Науковий щорічний журнал). – К.: Вид.дім Дми-
тра Бураго, 2003. – Вип. 6. – Т. 1. Філософія мови і культури. – С. 114–121.
7. Гомаюнов С.А. Местная история: проблема методологии // Вопросы
истории. – 1996. – №9.
8. Гусєва И.И. Микроистория как методологическая стратегия // Че-
ловек. История. Культура: Исторический и философский альманах. – Са-
ратов: ПАГС, 2005.
9. Гусєва И.И. Стратегии социально-гуманитарного знания в фило-
софской рефлексии и научной практике. – Саратов: СГСЭУ, 2007.
10. Закарпаття в етнополітичному вимірі. – К.: ІпіЕНД ім. І.Ф. Кураса
НАН України, 2008. – 682с.
11. Зіневич Н.О. Циганський етнос в Україні (історіографія та джере-
ла). Автореф. на здобуття наук. ст. канд.іст.наук. – К., 2005. – 19 с.
12. Зіневич Н.О. Український вимір існування циганської етнічної
спільноти // Університет. – № 1. – 2006. – С. 66-71.
13. Кирчанів Максим Регіональні дискурси української історії // Регіо-
нальна історія України. Збірник наукових статей. Вип.1. – 2007.
14. Ле Гофф Ж. С небес на землю // Одиссей. – 1991.
15. Лелеко В.Д. Пространство повседневности в европейской культуре /
Санкт-Петербургский гос. ун-т культуры и искусств. – СПб., 2002.
16. Маловичко С.И., Мохначева М.Н. Регионалистика – историческое
краеведение – локальная история: размышление о порогах и пороках «не/
совместимости» // Харківський історичний збірник. – Вип.8. – Х., 2006.
17. Маловичко СИ., Булыгина ТА. Современная историческая наука и
изучение локальной истории // http://www.newlocalhistory.com/boQkshelf.
591
18. Маловичко Сергей. История&этика: формирование новой историо-
графической культуры // Эйдос. Альманах теорії та історії історичної на-
уки. Вип.3. Ч.1. – К. 2008. – С. 371-388.
19. Марушиакова Е. Попов В. Студии Романи. Том VII. Избрано. – Со-
фия: Парадигма, 2007.
20. Междисциплинарный синтез в истории и социальные теории:
теория, историография и практика конкретных исследований / Под ред.
Л.П. Репиной, Б.Г. Могильницкого, И.Ю. Николаевой. – М.: ИВИ РАН,
2004.
21. Нора П. Всемирное торжество памяти // Неприкосновенный за-
пас. – 2005. – №2-3 (40-41).
22. Пампоров Алексей. Ромското всекидневие в България. – София.
2006. – 395с.
23. Репина Л.П. Культурная память и проблемы историописания (ис-
ториографические заметки). Препринт WP6/2003/7 – М.: ГУ ВШЭ, 2003. –
С.15-16.
24. Репина Л.П. Проблема методологического синтеза и новые версии
социальной истории //http://www.history.vuzlib.net/book..
25. Розенберг У.Г. Является ли социальная память «полезной катего-
рией исторического анализа»? // Историческая память и общество в Рос-
сийской империи и Советском Союзе (конец XIX – начало XX века).
Международный коллоквиум. Научные доклады. Санкт-Петербург 25-
28 июня 2007 г. – СПб., 2007.
26. Яремчук Віталій. Загальний образ минулого України: підходи
сучасної української історіографії // Українська історіографія на зламі ХХ
і ХХІ століть: здобутки і проблеми. / Кол-на моногр. за ред. Леоніда За-
шкільняка. – Львів, 2004. – С. 74-94.
27. Curriculum vitae. Збірник наукових праць. – Вип. 1. Біографічний
метод у гуманітарному знанні. – Одеса, 2009.
Наталія Зіневич (Київ, Україна) Цигани/роми в проблемному полі
локальної історії (методологічні підходи)
В статті розглянуто методологічні засади дослідження локальних
соціокультурних форм буття циган/ромів. Дисперсний характер розселен-
ня етносу обумовлює поліваріантність етносоціальних моделей розвитку
циганської культури. Охарактеризовано еврістичні можливості локальної
історії, як специфічної стратегієї дослідження з орієнтацією на методи,
адекватні образу соціальності, побудованій на різнорідному грунті дис-
кретної, гетерогенної, мозаїчної соціокультурної реальності. Окреслено
напрацювання і перспективи дослідження циганознавчої тематики, зокрема,
592
специфічність буття людини у локалізованих соціокультурних середовищах,
в проблемному полі локальної історїї.
Ключові слова: цигани/роми, локальна історія, мікроісторичні
підходи
Наталья Зиневич (Киев, Украина) Цыгане/ромы в проблемном
поле локальной истории (методологические подходы)
В статье рассмотрены методологические основы исследования
локальных социокультурных форм бытия цыган/ромов. Дисперсный
характер расселения этноса обусловливает поливариантность этносоци-
альных моделей развития цыганской культуры. Охарактеризо ваны
эвристические возможности локальной истории, как специфической
стратегии исследования, с ориентацией на методы, адекватные образу
социальности, построенной на разнородной основе дискретной, гетеро-
генной, мозаичной социокультурной реальности. Очерчены наработки
и перспективы исследования цыгановедческой тематики, в частности,
специфичность бытия человека в локализованных социо культурных
сре дах, в проблемном поле локальной истории.
Ключевые слова: циганы/ромы, локальная история, микроистори-
ческие подходы
Natalia Zinevych (Kyiv, Ukraine) Roma/Gypsies in the problematic
field of the local history (methodological approaches)
The article describes the methodological basis for the studies of local
socio-cultural forms of existence of Gypsies / Roma. The dispersed character
of the ethnic group`s settlement specifies multiple choices of the ethno-social
models of Gypsy`s culture development. Heuristic possibilities of the local
history are characterized as a peculiar research strategy, oriented towards the
methods, adequate to the image of sociality, built on the heterogeneous basis
of discrete, mosaic socio-cultural reality. Achievements and prospects of re-
searching gypsology subject are comsidered, in particular, the specificity of
human existence in localized socio-cultural environment in the problematic
field of local history.
Key words: Roma/Gypsies, local history, microhistorical approaches
|