Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень"
У статті розглядається образ життєвого моря у поетичній збірці Г. Сковороди“Сад божественних пісень”. Автором беруться до уваги лише ті тексти, в яких наявна морська символіка, або ж образи, що пов’язані з водним світом. Предметом уваги є життєве море у збірці Г. Сковороди....
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2011
|
| Назва видання: | Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71232 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень" / Н.М. Урсані // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство: Міжвуз. зб. наук. ст. — 2011. — Вип. XXІV, ч. 1. — C. 7-14. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-71232 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-712322014-11-29T03:01:15Z Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень" Урсані, Н.М. Образ моря в ліричному тексті У статті розглядається образ життєвого моря у поетичній збірці Г. Сковороди“Сад божественних пісень”. Автором беруться до уваги лише ті тексти, в яких наявна морська символіка, або ж образи, що пов’язані з водним світом. Предметом уваги є життєве море у збірці Г. Сковороди. В статье рассматривается образ жизненного моря в поэтическом сборнике Г. Сковороды “Сад божественных песен”. Автор уделяет внимание только тем текстам, в которых представлена морская символика, либо же образы, которые связаны с водным миром. Предметом внимания есть метафоризированное жизненное море в сборнике Г. Сковороды. The article is devoted аform life sea in the poetic collection of G. Skovoroda’s Garden divine songs. Writer give a attention to only a texts, which present the sea symbolism or forms, which be connected whith water world. The article a attention is metaphorical sea of the life in the poetic collection of G. Skovoroda’s. 2011 Article Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень" / Н.М. Урсані // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство: Міжвуз. зб. наук. ст. — 2011. — Вип. XXІV, ч. 1. — C. 7-14. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. XXXX-0041 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71232 371.001.2:821.161.2 uk Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Образ моря в ліричному тексті Образ моря в ліричному тексті |
| spellingShingle |
Образ моря в ліричному тексті Образ моря в ліричному тексті Урсані, Н.М. Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень" Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство |
| description |
У статті розглядається образ життєвого моря у поетичній збірці Г. Сковороди“Сад
божественних пісень”. Автором беруться до уваги лише ті тексти, в яких наявна морська символіка,
або ж образи, що пов’язані з водним світом. Предметом уваги є життєве море у збірці Г. Сковороди. |
| format |
Article |
| author |
Урсані, Н.М. |
| author_facet |
Урсані, Н.М. |
| author_sort |
Урсані, Н.М. |
| title |
Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень" |
| title_short |
Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень" |
| title_full |
Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень" |
| title_fullStr |
Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень" |
| title_full_unstemmed |
Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень" |
| title_sort |
образ життєвого моря у збірці г. сковороди "сад божественних пісень" |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Образ моря в ліричному тексті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71232 |
| citation_txt |
Образ життєвого моря у збірці Г. Сковороди "Сад божественних пісень" / Н.М. Урсані // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство: Міжвуз. зб. наук. ст. — 2011. — Вип. XXІV, ч. 1. — C. 7-14. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство |
| work_keys_str_mv |
AT ursanínm obrazžittêvogomorâuzbírcígskovorodisadbožestvennihpísenʹ |
| first_indexed |
2025-07-05T20:16:30Z |
| last_indexed |
2025-07-05T20:16:30Z |
| _version_ |
1836839433617276928 |
| fulltext |
Актуальні проблеми слов’янської філології. – 2011. – Випуск XXІV. – Частина 1.
7
ОБРАЗ МОРЯ В ЛІРИЧНОМУ ТЕКСТІ
УДК 371.001.2:821.161.2
Урсані Н.М.,
кадидат філологічних наук,
Донецький національний університет
ОБРАЗ ЖИТТЄВОГО МОРЯ У ЗБІРЦІ Г. СКОВОРОДИ “САД БОЖЕСТВЕННИХ
ПІСЕНЬ”
Відчуття плинності усього земного, невпевненість у майбутньому надавали
людському існуванню особливої динаміки, яка в епоху бароко тісно пов’язана із
осмисленням життя, долі, шляху. У цьому контексті важливим джерелом є збірка
“Сад божественних пісень” Г. Сковороди. Її ліричний герой постає в образі мудреця,
який прагне вивчати світ, а тому багато подорожує, споглядаючи природу, вивчає її,
пізнає. І хоча пізнання мандрівника і має інтелектуальний характер, але його метою
є не просто набуття певних знань, а практичне перетворення людини на “істину”
людину. Практичне перетворення означає, що людина починає не лише мислити, а
й діяти як істина людина [3, 274]. Ліричний герой збірки – це мандрівник, пілігрим,
який подорожує світом, споглядає і вивчає його. Загалом він нагадує і самого поета:
“Мені не потрібно попутників, бо я вже вступаю в море не для того, щоб повертати
від заводі до заводі, але, щоб об’їхати землю для відкриття нового світу”, – писав у
свій час Григорій Сковорода про ціль власного життя [12, 11]. У збірці поета “Сад
божественних пісень” подано опис руху, росту та спокою у світі, всі події якого
переосмислено у вигляді буремного моря, яке наповнене життєвими звабами для
мандрівника. Ключовими постають образи берега, скелі та рифу, які символізують
небезпеку. Хоча іноді образ спокійної гавані у мандрівника-філософа асоціюється із
образом Творця: “Бог є камінь, а все інше тлінність, брехня, калюжа” [10, 181].
В. Шевчук у праці “Пізнаний і невпізнаний Сфінкс. Григорій Сковорода
сучасними очима. Розмисли” [11] виділив основні домінанти у кожному десятку
поезій збірки. Так, у першому перед нами трикутник: зло (кривавий шлях), яке
приносить задоволення ілюзорне, а потім печаль, сум, невдоволення; добро, в
якому не легко жити, але, яке дає душевну радість, спокій та задоволення; і,
нарешті, людина, що стає на – середхресті і має вибрати свій шлях. Другий
десяток – моральні ідеї мислителя: хвала природі, ілюзорність слави, втеча від
життєвого моря до природи, гімн душевній чистоті. А у третьому десятку описано
пошук щастя та душевну боротьбу героя. Зокрема, П. Білоус [1] зазначає, що
мандрівка в осмисленні Сковороди – це вибір, а тлумачення життєвої дороги у
християнському ключі, гори і земляні міста – перепона. Ліричний герой осмислює
божественну здатність мандрівки і власний вибір. У таких координатах і мислиться
шлях до себе. Мандрівка осмислюється як рух до спокою, світ описується як соціум,
а доля як тенета. Шлях до самопізнання і є ціллю мандрівника.
Актуальні проблеми слов’янської філології. – 2011. – Випуск XXІV. – Частина 1.
8
Численні церковні конфлікти, громадянські протистояння у збірці
порівнюються із морським неспокоєм. “Різноманітність символів, якими
користується Сковорода для зображення колового руху залежить від
різноманітності форм руху самого. Можливо, що Г. Сковорода сам почував, які
загрози для його думки є переносити образи руху у сферу простору і часу. Тому він
надає своїм образам такої форми, що припускає й динамічну й статичну
інтерпретацію”, – справедливо зазначав Д. Чижевський у розділі ІІ “Підстави” у
праці “Філософія Григорія Сковороди” [10, 60].
На думку філософа, “всякая плоть есть пѣсок”. Все матеріальне лише
“ничтожная мимотекущая вода”, та й увесь світ “тече”: ″всякая внѣшность есть
мимо протекающею рѣкою або кригою, “смерть” – це остаточне значення
матерії за Г .Сковородою″ [10, 140]. Мислитель говорить не раз про тлінність
матерії, подаючи формули як “<…> потік, що тече мимо”, “вода, що тече мимо”
“непостійна брехня” [10, 144].
Ліричний герой у поезії “В город не піду багатий – на полях я буду жить” чітко
тримається рідного берега, поряд із дібровою, тишею природою. Сільську
буденність він не спішить змінити на життя у місті:
Бо міста хоча й високі, в море розпачу штовхнуть,
А ворота і широкі у неволю заведуть [4, 34].
Таке зречення покликане на те, аби побороти гріхи, очиститися перед
зустріччю із Творцем. Віддаленість від природи, заглибленість в урбанізоване
суспільство – це спосіб потрапити людині у життєве море, у гріховну неволю.
Бароковий герой постійно пам’ятає про зустріч із Творцем, а тому і мріє:
А коли до всього того гріх збороти до кінця,
То скажи: Якого ж треба прагнути вінця [4, 34].
“Спокій та свята воленька” – основа життєвої мудрості. Ліричний герой не
поспішає в життєвий вир, аби пізнати і розкрити власну гріховність. Він обмежує
себе у русі, залишається жити серед зеленої діброви та спокою. Хоча при цьому не
заперечує зміни у світі. У його свідомості вони також асоціюються із рухом води:
Літа пливуть як ріки.
Часи молодії, як з дощу потіки [8, 288].
Проте, якщо не занурюватися у світове море, а лише споглядати його із ціллю
повчальною, для самовдосконалення, то такі дії приносять очищення, як у пісні 2-ій:
О силоамски води! Омый скверну от очес,
Омый всех членов роды, дабы возлетѣть до небес [8, 256].
Образ води як символ гріховної стихії постає і в епіграфові до пісні 6-ї:
В конце сего:
Испусти змий за женою из уст своїх воду,
Яко рѣку, да ю в рѣцѣ потони. Той стрет тебе главу [8, 264].
У збірці Г. Сковорода переосмислює світову історію, описану в Біблії. Світ до
Святого Хрещення переповнений гріховністю і беззаконням, наприклад:
Актуальні проблеми слов’янської філології. – 2011. – Випуск XXІV. – Частина 1.
9
Вонми небо и земля нынѣ ужаснися!
Море, безднами всеми согласно двигнися [8, 264].
Наближення змін пов’язано із хрещенням Христа на ріці Іордані. Вхід
Спасителя в гріховні водні потоки знаменує період першого усвідомлення людської
гріховності та початок очищення від скверни.
И ты, бысторотекущий возвратися, Іордане,
Прійди скоро крестить Христа Іоанне!
Снійде Спас во Іордан ста в его глубинѣ.
Се сни йде нань Дух свят в видѣ голубинѣ [8, 264].
У пісні 9-ій ціллю подорожі по життєвому морю є здобуття щастя, яке не
можливе без усвідомлення гріха та прагнення до самовдосконалення людини.
Тільки такого подорожнього чекає щастя:
Той на восточный, сей на печерний край
Плывет по щастие, со всех вітрил,
Иной в полночной стране видит рай,
Иной на полдень путь свой открыл [8, 270].
Осмислення сутті життя для кожної людини є річ індивідуальна. Але важливо
те, що мрія про життя вічне об’єднує усіх. Шлях до раю не може бути устелений
злобою, ненавистю, лихими вчинками:
Нельзя блудны якіана горестью перети забросать,
Нельзя ягненого стана скудной капле прохлаждить [8, 274].
Подібні прагнення ми бачимо і у ліричного героя в поезії “Ой ты, птичко
жолтобоко”, який спостерігає за усім, що діється у природі, щоб зрозуміти, як йому
побудувати власне життя. Для сміливих, як “птичка жовтобока”, завжди знайдеться
ястріб, який поживиться її кровію, а для покірних, як явір – вітер:
Стоит явор над горою,
Все кивает головою.
Буйны ветры повѣвают,
Руки явору ламают [4, 49].
Аби жити довго та щасливо, потрібно триматися подалі від стрімкої життєвої
течії. А тому його увагу привертають вербички, які шумлять низько біля “поточку”.
Таким чином, приходить усвідомлення, що життя за біблійними заповідями буде
спокійним, якщо пам’ятати про те, що Бог гордим противиться, а смиренним же дає
благодать.
Ліричний герой не забуває, що світ – творіння Бога, його зачаровують водні
простори, як у поезії “А поля, поля зелены…”. На наш погляд, у цьому творі
відчувається захоплення прекрасним світом природи:
Ах, вы вод потоки чисты!
Ах, вы берега трависты!
Ах ваши волоса, вы, кудряве лѣса! [4, 39].
А образ океану асоціюється із образом оманливого шляху, на який
спокушається людство. Свій погляд ліричний герой спрямовує на Ізраїль, який у
Актуальні проблеми слов’янської філології. – 2011. – Випуск XXІV. – Частина 1.
10
свій час, став першим “Божим експериментом”. Цікавим є образ гідри-звіра, який
намагається захопити у свої сіті людство:
Шлють серени з океану
Пісню солодко-оманну,
Бідне серце, щоб се чути,
Хоче назавжди заснути,
Не сягнувши землю [4, 40].
Таким чином, перед нами метафоризований образ землі обітованої –
Ізраїлю. У світовому океані найбільш небезпечною є “плоть і світ”, в якому “наскрізь
отрута”. Образ світу в алегоричному вигляді кита-звіра, лютої потвори, яка позіхає
щелепами і все ковтає, постає приреченим не “минути сіті”. Дана поезія має і
автобіографічний характер, малює поетів ідеал волі і закликає до простого життя.
Г. Сковорода вживає власну назву “Ізраїль” як образ, у певному значенні:
Батьківщина, рідна земля. У грецькій міфології гідра – багатоголовий змій, що жив у
болоті та пожирав людей та тварин. Поет же вживає у переносному значенні:
життєва суєта, підлабузництво – це страховисько, що вбиває людське в людині
[2, 188]. Митець так пояснював образ: “Сирени – по-грецьки пута, кайдани.
Вони прекрасним голосом приваблюють до себе і сон викликають у мореплавців.
Тут вони забувши свою доброту, і зневаживши гавань і вітчизну, розбивають бо
підводне каміння корабель” [4, 188].
Для ліричного героя життя, як довга подорож морем, на якому постають
перешкоди у вигляді спокус:
Де мета, і глузд, і міра?
Плоть ту не наситиш [4, 43].
Мимоволі починаєш розуміти, що людське тіло – це і є корабель для душі.
А тому і звучить порада:
Ах простри бодро вѣтрила,
И ума твоего крила,
Пловущи по бурному морю,
Возведи зѣницы вгору,
До путь потечет прав [4, 43].
Таким чином, перед нами метафоризована подорож від гріховності до
самовдосконалення. Життєві незгоди асоціюються з морським неспокоєм, а земна
твердь із стабільністю та врівноваженістю. Ліричний герой твердо переконаний, що
цей шлях має бути самостійним, аскетичним:
Лутче жити во пустынѣ,
Затворившись во яскинѣ.
Пребывать в мѣстах безвѣстных
И не слышать глагов местных [4, 43].
У власних примітках поет образ китового блювотиння трактує як “образ
нечистого серця, котре піниться і клекоче, подібно хвилям морським, бажанням
мирським. Вони – це чистоплюйство, серебролюбство, сластолюбство” [2, 189].
Актуальні проблеми слов’янської філології. – 2011. – Випуск XXІV. – Частина 1.
11
У звабливому світі все переповнене змінами і динамікою: “хмара пройшла”,
“нудьга пройшла”. Ліричному героєві важко протистояти його звабам:
О, прелестный мир! Ты мнѣ – окіан, пучина,
Ты – мрак, облак, вихр, тоска, кручина [4, 45].
Символом початку нового світу є веселка і голубка, які віщують мир у пісні
16-ій образ “Давидової волі”. За біблійною легендою Давид був пастухом і придбав
мудрість життя, перебуваючи у єднанні з природою, на дозвіллі складаючи псалми.
У цьому плані, ліричний герой хоче наслідувати царя Давида:
О отрасле Давидовска! Ты брег мнѣ и кифа,
Ты радуга, жизнь, ведро мнѣ, свѣт, мир, олива [4, 45].
Зречення від зваб світу дає можливість людині заново відродитися:
Прощай, о печаль! Прощай, прощай, зла утроба!
Я на ноги встал, воскрес от гроба [4, 45].
У поезії “Видя житія сего горе …” поетом переосмислюються тогочасні
життєві реалії, які він описує в біблійному контексті. Завуальовано подано події
багатовікової давнини, коли війська єгипетського фараона переслідували євреїв,
яких вів пророк Мойсей до землі обітованої. Трагічні сторінки української історії
звучать в експозиції поезії:
Видя, житія сего я горе,
Кипящее, как Черленое море,
Разслаб, ужаснулся, поблѣд.
О горе в сущим в нем [4, 47].
Плинність та подібність земного світу до водної стихії, заставляє ліричного
героя припинити свою гонитву, аби не повторити долю фараона:
Возвратил я бѣдный бѣг мой вскорѣ
Чтоб не скрытись с фараоном в морѣ [4, 47].
Ліричний герой від’єднується від помилкового, обирає власний шлях.
Головною є не подорож, а пристань:
Ся к пристани тихой бѣжу
И воплем плачевным глашу,
Воздѣв горѣ руцѣ.
О, Христе! Не даждь сотлѣть во адѣ!
Даждь мнѣ в твоем житии небесном градѣ… [4, 47].
Цікавим в поезії виступає образ “блудница мір”, в якому Г. Сковорода
закладає чоловіче і жіноче начало. Людина пізнаючи рух навколо себе, пізнає себе,
усвідомлює частинку Божої іпостасі в собі. Так у пісні 19-ій “Ах, ты тоска проклята!..”
розкриваються пантеїстичні ідеї Г. Сковороди: поет ототожнює Бога з природою:
Христе, ты меч небесный, в плоти нашея ножнах!
Услыши воль наш слезный, пощади нас звѣрях! [4, 51].
Людська недосконалість подана в образі “докучливои печали”, яка мов:
Ты как рыба с водою, всегда возлѣ нас.
Ах ты, скука, ах ты мука, люта мука! [4, 51].
Актуальні проблеми слов’янської філології. – 2011. – Випуск XXІV. – Частина 1.
12
Мандрівника поет порівнюється то із кораблем в морі, то із мечем в ножнах,
то із звіром у справжній людині. Зокрема, по-новому подано і образ меча, який
постає не символом нищення, а преображення. Часточка Бога в людині – це меч в
ножнах, яким можна скористатися для власного блага, аби убити в собі звірине і
врятувати божественне:
Христе, ты меч небесный, в плоти нашея ножнах!
Услыши воль наш слезный, пощади нас звѣрях! [4, 51].
Суєтність життя проявляється й у пісні 22-ій “Распростри вдаль взор твой и
разумны лучи…”, де характеризується людська недосконалість у бажаннях та праці:
Если ж на пѣснѣ твоїх стать хором,
От лица земли вихр разметет [4, 59].
Ліричний герой усвідомлює гріховність світу, а тому висловлює прохання до
Бога, аби Він поставив перепони на шляху людини, яка рухається в “бездну”:
Ты, разбойничи в нас духи смѣси!
Пусть твоя сокрушит буря сѣть! [4, 59].
Пісню 24-у “О покою наш небесный! Гдѣ ты скрылся с наших глаз?” створено
за мотивами поезії Горація, в якій міститься настанова до щасливого життя. Мрія
про небесний спокій заставляє людей відправлятися в дорогу:
За тобою то вѣтрила простирают в кораблях,
Чтоб могли тебя тѣ крыла по чужих сыскать странах [4, 65].
Небезпека піддатися спокусі чатує повсюди на людину. Поет створює образ
печалі, яка мов гріх, витає по світові:
Вить печаль вездѣ лѣтает по земле и по водѣ
Сей бѣс молній всѣх быстряе может нас сыскать вездѣ [4, 65].
Всеохоплюча печаль, на наш погляд, символізує людську недосконалість,
життєву марноту. Варто подорожувати не по морю, а здійснити подорож “в собі”,
щоб зрозуміти:
Бог есть хутчій астроном,
Он наилутчій економ.
Мать блаженная натура
Не творит ничто же здура.
Нужнѣйшее тебѣ найдеш то сам в себе [4, 70].
Таким чином, у збірці Г. Сковороди “Сад божественних пісень” яскраво і
переконливо вимальовується образ життєвого моря, для подорожі на якому кожен
повинен мати свій корабель, торувати на ньому своїм шляхом. Як зазначає
Л. Ушкалов: “На противагу цьому вузька дорога” є майже безлюдною. Нею прямують
лишень поодинокі “переґрини”. Одначе саме цей “путь верховный, черній”. Ліричний
герой переконаний, що рідна гавань, природа і самотність принесуть умиротворення
та спокій. А тому не варто занурюватись у вир життя. Мандрівник вирішує
врятуватись від спокуси не пізнаючи її. Таким чином він надіється “коротати вік”,
досягнути небесного вінця (святості). Ліричний герой любується чистими потоками
вод, в яких віддзеркалюється увесь світ. Він не аналізує, не розкладає його по
частинах, а умиротворено оглядає працю природи. Біблія постає як джерело
Актуальні проблеми слов’янської філології. – 2011. – Випуск XXІV. – Частина 1.
13
багатовікових знань, до які спирається ліричний герой, аналізуючи світову історію,
переосмислює її як коловорот подій. Тут з’являються алегоричні образи, що
символізують зваби, – це образ звіра, сирени, землі обітованної, кита-риби. Історія
Ізраїлю накладається на рідний край у пісні 14-ій. Ліричний герой прагне пізнати себе.
А звідси і образ людини – як корабля для душі. У мандрівника з’являється ціль –
прилучення до Божественної іпостасі. Такий шлях повинен пройти кожен, осягнути
істину самостійно. Звідси: самотність, аскетизм, чернецтво. Гріх не можливо пізнати,
в ньому можна лише потонути, як фараон в морі. Не варто шукати Бога, що поряд, у
далеких краях. Всі оманливі шляхи ведуть до пекла, адже людина недосконала, а
тому безпомічна і безсила у життєвому морі. Лише Бог порятує її від дороги у бездну.
Від людино-звіра людина має знайти людину, осягнувши свою сутність. У збірці
Григорія Сковороди вимальовується яскрава сповідь людини, яка тікаючи від
марнотного світу, насправді ніяк не може виборсатися із його тенет, бо не в силі
приборкати власні розбурхані пристрасті [5, 63]. Не дивно, що життя Г. Сковорода
порівнює з морською стихією, адже воно також наповнена небезпеками, оманливими
мріями та незвіданими далями, до яких прагне ліричний герой.
Література
1. Білоус П. В. Українська література ХІ–ХVІІІ ст. : навчальний посібник / П. В. Білоус,
О. П. Білоус. – К. : Академія, 2010. – 357 с.
2. Білоус П. В. Григорій Сковорода як мандрівник : текст і контекст / П. В. Білоус //
Григорій Сковорода – джерело духовної величі і сучасність : зб. наук. праць. – К., 2009. –
С. 93–97.
3. Прокопов Д. Є. Філософія Г. Сковороди / Д. Є. Прокопов // Історія української філософії. –
К. : Академвидав, 2008. – С. 271–282.
4. Сковорода Г. Сад пісень / Г. Сковорода. – К. : Веселка, 1968. – 197 с.
5. Ушкалов Л. З історії української літератури ХVІІ–ХVІІІ століть / Л. Ушкалов. – Харків :
Харківська школа, 1999. – 215 с.
6. Ушкалов Л. Наше життя – мандрівка / Л. Ушкалов // Ушкалов Л. З історії української
літератури ХVІІ–ХVІІІ століть. – Харків : Акта. – С. 73–87.
7. Ушкалов Л. Сковорода та інші : причинки до історії української літератури / Л. Ушкалов. –
К. : Факт, 2007. – 550 с.
8. Чижевський Д. Історія української літератури / Д. Чижевський. – К. : Академія, 2003. – 567 с.
9. Чижевський Д. Український літературний барок : нариси / Д. Чижевський. – Харків : Акта,
2003. – 458 с.
10. Чижевський Д. Філософія Г. Сковороди / Д. Чижевський. – Харків : Акта, 2003. – 430 с.
11. Шевчук В. Пізнаний і невпізнаний Сфінкс : Григорій Сковорода сучасними очима :
розмисли. – К. : Пульсари, 2008.
12. Яременко В. На позвах із сучасністю / В. Яременко // Сковорода Г. Сад пісень. – К. :
Веселка, 1968. – С. 3–28.
Анотація
У статті розглядається образ життєвого моря у поетичній збірці Г. Сковороди “Сад
божественних пісень”. Автором беруться до уваги лише ті тексти, в яких наявна морська символіка,
або ж образи, що пов’язані з водним світом. Предметом уваги є життєве море у збірці Г. Сковороди.
Ключові слова: Григорій Сковорода, “Сад божественних пісень”, образ, море, ліричний
герой, мандрівник.
Актуальні проблеми слов’янської філології. – 2011. – Випуск XXІV. – Частина 1.
14
Аннотация
В статье рассматривается образ жизненного моря в поэтическом сборнике Г. Сковороды
“Сад божественных песен”. Автор уделяет внимание только тем текстам, в которых представлена
морская символика, либо же образы, которые связаны с водным миром. Предметом внимания
есть метафоризированное жизненное море в сборнике Г. Сковороды.
Ключевые слова: Григорий Сковорода, “Сад божественных песен”, образ, море,
лирический герой, странник.
Summary
The article is devoted а form life sea in the poetic collection of G. Skovoroda’s Garden divine
songs. Writer give a attention to only a texts, which present the sea symbolism or forms, which be
connected whith water world. The article a attention is metaphorical sea of the life in the poetic
collection of G. Skovoroda’s.
Keywords: G. Skovoroda, “Garden divine songs”, form, sea, lyric hero, traveler.
УДК 801.73
Домащенко А.В.,
доктор филологических наук,
Бердянский государственный
педагогический университет
“ПЕВУЧЕСТЬ ЕСТЬ В МОРСКИХ ВОЛНАХ …” (Ф.И. ТЮТЧЕВ)
О какой “певучести” говорит (или, точнее, “поет”) стихотворение Тютчева?
Этот вопрос сразу же ставит нас в тупик, поскольку речь идет о какой-то особой
певучести: ведь душа человека тоже способна петь, тем не менее ее пение
оказывается вне того стройного хора, в котором звучит гармония природной жизни.
Певучесть, стало быть, – это не просто способность человека петь, но такое
свойство, которое обусловлено каким-то особенным источником, связь с которым
человеком, согласно рассматриваемому стихотворению, утрачена. Упомянутый
источник – онтологическая основа лада (“гармонии в стихийных спорах”), важным
свойством которого является певучесть, тогда как все, что оказывается вне
соотнесенности с ним, пребывает в “разладе” не только со всей природной
гармонией, но также, поскольку разлад тотален, и с самим собой.
Мы должны, таким образом, задуматься, чем обусловлена певучесть
морских волн, и чем обусловлено то, что поет душа. Отвечая на этот вопрос, мы по
сути будем отвечать на вопрос о том, что такое лад в лирике Тютчева и чем
обусловлена его утрата человеком?
Певучесть морских волн – это свойство бытия; она есть, где ‘есть’ не связка,
но способ присутствия: бытие проявляется в певучести морских волн. Можем ли
мы утверждать, что бытие – это всегда лад и что певучесть есть первое
проявление бытия как лада?
|