Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Глушко, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2008
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7125
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ / М. Глушко // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 14-20. — Бібліогр.: 41 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-7125
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-71252010-03-24T12:02:31Z Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ Глушко, М. Статті 2008 Article Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ / М. Глушко // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 14-20. — Бібліогр.: 41 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7125 uk Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Глушко, М. Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ
format	Article
author	Глушко, М.
author_facet	Глушко, М.
author_sort	Глушко, М.
title	Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ
title_short	Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ
title_full	Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ
title_fullStr	Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ
title_full_unstemmed	Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ
title_sort	михайло грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в нтш
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7125
citation_txt	Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ / М. Глушко // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 1-2. — С. 14-20. — Бібліогр.: 41 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT gluškom mihajlogruševsʹkijínícíatortaorganízatoretnografíčnihdoslídženʹvntš
first_indexed	2025-07-02T09:53:39Z
last_indexed	2025-07-02T09:53:39Z
_version_	1836528455462682624
fulltext	14 1-2’2008 Народознавчi Зошити Статтi Михайло ГЛУШКО МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ – IНIЦIАТОР ТА ОРГАНIЗАТОР ЕТНОГРАФIЧНИХ ДОСЛIДЖЕНЬ В НТШ Mykhailo HLUSHKO. Mykhailo Hrushevsky as Pioneer and Organizer of Ethnographical Studies by Shevchenko Scientific Society. Iсторiї народознавчих дослiджень в НТШ тор- калося багато наших попередникiв, зокрема i щодо заснування Етнографiчної комiсiї та по- чатку виходу у свiт двох неперiодичних ви- дань – “Етнографiчного збiрника” i “Материялiв до українсько-руської етнольоґiї”. Неодноразово українськi вченi аналiзували творчий шлях й ет- нографiчну спадщину провiдних дiячiв НТШ – Iвана Франка, Федора Вовка, Володимира Гна- тюка та iнших. Справдi, важлива роль кожного з них у розбудовi етнографiчної науки в Українi нинi вже в нiкого не викликає сумнiву. Однак поза увагою бiльшостi сучасникiв зали- шилась постать Михайла Грушевського – одного з головних натхненникiв та органiзаторiв етно- логiчних студiй в Українi наприкiнцi XIX – на поч. XX ст. Принаймнi в тих наукових дослi- дженнях, де йдеться про розвиток етнографiчної науки в НТШ, не знаходимо вiдповiдi на кiлька принципових питань. Перше, що спонукало ще зовсiм молодого вче- ного, який лише очолив кафедру iсторiї у Львiв- ському унiверситетi, першочергову увагу придi- лити етнографiї – iнiцiювати випуск першого в Українi серiйного народознавчого видання (“Ет- нографiчного збiрника)”, а вiдтак i “Материялiв до українсько-руської етнольоґiї”. Друге, коли визрiв цей задум у нього – до приїзду до Львова чи пiсля обрання головою (ди- ректором) Iсторико-фiлософської секцiї НТШ. Нарештi, чому за цю важливу справу взявся саме М.Грушевський, а не, скажiмо, I.Франко – вже знаний тодi як народознавець, а також як органiзатор i керiвник першого на захiдноукра- їнських землях товариства з дослiдження етно- графiї та фольклору українцiв – “Етнографiчно- статистичного кружка” (1883-85 рр.)1. Не знайшовши конкретних вiдповiдей на за- значенi питання, важко всебiчно з’ясувати й оцi- нити, з одного боку, далекогляднi задуми самого М.Грушевського i способи їх реалiзацiї на нивi української iсторичної та етнографiчної науки, з iншого – процес становлення й утвердження ет- нографiї як самостiйної iсторичної дисциплiни в Українi. Отож подiлимося деякими своїми спо- стереженнями та мiркуваннями. Вiдразу зазначимо: кожне з порушених нами питань тiсно пов’язане з першим етапом жит- тєвого i творчого шляху М.Грушевського, який українських етнологiв, на вiдмiну вiд фахiвцiв- iсторикiв, майже не цiкавив. Натомiсть давно вi- домо, що пiдвалини свiтогляду, наукових уподо- бань, знань тощо будь-якого дослiдника, зокрема i гуманiтарiя, закладаються вже в дитячi роки. Не був винятком у цьому вiдношеннi i великий мислитель. Зокрема, спершу важливу роль у прищепленнi любовi до рiдного народу та України вiдiграв йо- го батько: “...Пiд впливом оповiдань батька, що заховав тепле прив’язання до всього українсько- го – мови, пiснi, традицiї, в менi рано збудилося й усвiдомилося нацiональне українське почуття, пiддержуване книжками, тими рiдкими поїздка- ми на Україну, що малювалася тому в авреолi далекої “вiтчини”, i контрастом чужоплемiнної й чужомовної “чужини”2. Навчаючись у Тифлiськiй гiмназiї (1880- 86 рр.), знання про український етнос учений черпав iз праць Миколи Костомарова, Панте- леймона Кулiша, Володимира Антоновича, Ми- 1Мороз М.О. Етнографiчно-статистичний гурток (до 100-рiччя вiд початку його дiяльностi) // Народна Tвор- чiсть та Eтнографiя.– 1983.– № 6.– С. 42-45. 2Цит. за: Смолiй В.А, Сохань П.С. Видатний iсторик України // Грушевський М. Iсторiя України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Репринтне вiдтворення вид. 1913 р. – Т. I: До початку XI вiка.– К., 1991.– C. IX. МИХАЙЛО ГЛУШКО. Михайло Грушевський – iнiцiатор... 15 хайла Драгоманова та iнших знавцiв українсь- кої iсторiї. Справжньою науковою школою був тодi для нього перiодичний часопис “Киевс- кая Старина”3, який батько Сергiй Грушев- ський навмисне передплачував для свого си- на та пересилав у Грузiю. У Тифлiсi (Тбiлi- сi) М.Грушевський уперше познайомився iз су- то етнографiчно-фольклористичними дослiджен- нями. Особливо велике враження справили на нього збiрники народних пiсень, зiбранi та опуб- лiкованi Михайлом Максимовичем (“Малорос- сийские песни”.– Москва, 1827), В.Антоновичем i М.Драгомановим (“Исторические песни мало- русского народа”.– Т. 1-2.– К., 1874-75), а та- кож двi аналiтичнi працi М.Костомарова – “Двi руськi народностi” (1861) та “Думки про федера- тивний початок давньої Русi” (1861)4. Студiювати фольклорно-етнографiчний доро- бок М.Максимовича, М.Костомарова, П.Кулiша, Павла Чубинського, Олександра Потебнi та iн- ших вiдомих українських народознавцiв М.Гру- шевський продовжував i пiд час навчання в Ки- ївському унiверситетi. Чи не найбiльше вплинули на тематику його подальших наукових зацiкав- лень двi наступнi частини едиторської “трилогiї” М.Драгоманова, якi започаткували “Историчес- кие песни малорусского народа”, – “Новi украї- нськi пiснi про громадськi справи народа (1764- 1880)” (Женева, 1881) та “Полiтичнi пiснi укра- їнського народу XVIII-XIX ст.” (Женева, 1883). Наукову вагомiсть та патрiотичну спрямованiсть цих видань М.Грушевський пiдкреслив згодом: “Се не був звичайний собi збiрник етноґрафiчно- го матерiяу – хоч-би й коментованого. Се мала бути iсторiя українського народу, росповiджена ним самим в поетичнiй формi”5. Через кiлька десятилiть, як вдячний “учень” i послiдовник, майбутнiй академiк присвятить сво- 3Грушевський М. Спомини.– № 12.– К., 1988.– С. 119-120. 4Прiцак О. Iсторiософiя Михайла Грушевського // Гру- шевський М. Iсторiя України-Руси: В 11 т., 12 кн.– Т. I: До початку XI вiка.– К., 1991.– C. XLVI-XLVII. 5Грушевський М. Пятдесят лiт “Исторических песен Малорусскаго народа” Антоновича i Драгоманова // Укра- їна: Науковий трьохмiсячник українознавства.– Кн. 1-2.– К., 1924.– С. 97. їм предтечам окремi роздiли загальновiдомої “Iс- торiї української лiтератури”: “Вступ” – пам’ятi М.Максимовича, роздiл “Соцiальна i культурна обстанова української творчостi” – В.Антоновича, роздiл “Старшi верстви української усної тради- цiї” – О.Потебнi, роздiл “Словеснiсть часiв ново- го розселення i пiзнiших” – П.Чубинського, роз- дiл “Мотиви обрядової поезiї” – М.Костомаро- ва, роздiл “Лiтература повiстева” – М.Драгома- нова, роздiл “Казка” – Миколи Сумцова6 та iншi. Вплив кожного з них на становлення М.Грушев- ського як фольклориста та автора “Iсторiї україн- ської лiтератури” незаперечний i для сучасникiв: “Такої синтетичної працi про нашу усну словес- нiсть, чи то внаслiдок обставин життя, чи то спе- цифiки свого обдарування, не могли виконати нi Максимович, Кулiш та Костомаров, нi Драгома- нов, Франко, Гнатюк i Колесса, хоч, вiдповiдно, без них не могло бути дослiдження Грушевсько- го”7 – наголосив вiдомий представник львiвської школи українського лiтературознавства та фольк- лористики Iван Денисюк. Те, що етнографiя українцiв та iнших народiв (передусiм росiян i бiлорусiв) цiкавили мислите- ля задовго до приїду до Львова, пiдтверджують також його першi iсторичнi працi. Так, уже в до- слiдженнi про Київську землю (вiд часiв смертi Ярослава Мудрого до кiнця XIV ст.), яку вiн завершив у 1890 р., а наступного року, доопра- цювавши текст, опублiкував окремою книжкою, автор торкнувся деяких питань, що опосередкова- но чи безпосередньо перегукуються з проблемами етнологiчної науки. Зокрема, з’ясовуючи етнiчне походження полян та окреслюючи територiю їх- нього проживання, iсторик свiдомо вжив у змiстi цiєї працi суто етнологiчне поняття – “етногра- фiчний склад”8. Крiм цього, вчений спецiально торкнувся щоденного побуту i звичаїв тогочасно- 6Грушевський М. Iсторiя української лiтератури: В 6 т., 9 кн.– Т. I.– Львiв, 1993.– С. 42, 78, 116, 167, 227, 318, 330. 7Денисюк I. Фольклористичнi концепцiї М.Грушевсько- го та I.Франка // Денисюк I. Невичерпнiсть атома.– Львiв, 2001.– С. 182. 8Грушевський М.С. Нарис iсторiї Київської землi вiд смертi Ярослава до кiнця XIV сторiччя / Репринтне вiд- творення вид. 1891 р.– К., 1991.– С. XV. 16 1-2’2008 Народознавчi Зошити го населення (“свiтлих i темних сторiн народного життя”), впливу на традицiйну культуру i побут християнства, народних легенд про литовське за- хоплення Київської землi тощо9. Словом, уже до приїзду до Львова молодий iс- торик був добре обiзнаний iз загальним станом тогочасної української етнографiчної науки та ус- вiдомлював її важливе мiсце у загальнiй системi гуманiтарних знань. Iнакше вiн не iнiцiював би видання “Етнографiчного збiрника”10, тим паче не брався б за його редагування: “Аби ту спра- ву скорше до життя привести i в курс пустити, тимчасову редакцию прийняв на себе низше пiд- писаний [М.Грушевський. – М.Г.], в надiї, що за якийсь час Товариство сформує для того осiбну комiсию етноґрафiчну, а з тим прийде можли- вiсть передати редакцию чоловiкови, що мiг би тим специяльно занятись”11. Iнакше кажучи, вже в 1895 р. професор Львiвського унiверситету ви- ношував далекоглядну iдею стосовно розбудови НТШ – створення окремої Етнографiчної комi- сiї, яка мала пiклуватися пiдготовкою та випуском задуманого друкованого органу. Сказане беззастережно пiдтверджує iнший факт, який бiльшiсть сучасних українських ет- нологiв недооцiнює або й iгнорує – рецензiї М.Грушевського як iсторика на етнографiчнi i фольклористичнi дослiдження (монографiї, стат- тi, матерiали та iнше), якi побачили свiт у “За- писках Наукового товариства iменi Шевченка”. Примiтно, що першi рецензiї вчений опублiкував уже у третьому i четвертому томах цього серiйно- 9Там само.– С. 399-412, 471-475. 10Про це згадує I.Франко в одному з листiв до М.Драгоманова: “По його [М.Грушевського. – М.Г.] радi Тов[ариство] Шевч[енка] ухвалило обiк “Записок” вида- вати осiбними томами збiрки матерiалiв iсторичних i ет- нографiчних [...]. Збiрка етнографiчна має обняти в т. I пiснi рекрутськi, зiбранi (з друкiв i рiзних записiв) Ма- ковеєм. Збiрка досить багата, та зовсiм не впорядкована, бо М[аков]ей i не знає, як її порядкувати” (Франко I. До М.П.Драгоманова. Львiв, 13 березня 1895 р. // Франко I. Зiбрання творiв: У 50 т.– Т. 50: Листи (1895-1916).– К., 1986.– С. 32). Позаяк Осип Маковей не зумiв упорядку- вати рекрутськi пiснi в окремий збiрник, то вони таки i не побачили читача. 11Грушевський М. Передмова // Етноґрафiчний збiрник.– Т. I.– Львiв, 1895.– С. VIII. го видання (за загальною редакцiєю Олександра Барвiнського) – на працi польського дослiдника Адольфа Плещинського12 та бiлоруського народо- знавця Митрофана Довнар-Запольського13, тобто тодi ще, коли не очолював Iсторико-фiлософську секцiю. До речi, це були першi рецензiї на наро- дознавчi студiї, опублiкованi в “Записках”. Пiсля того, як наприкiнцi 1894 р. вченому довiрили ре- дагування самих “Записок”, на їхнiх шпальтах регулярно публiкувалися огляди та рецензiї з ет- нографiчної тематики. Скажiмо, лише упродовж 1897-98 рp. тут було розглянуто 40 праць етно- графiчного характеру14. Отож постає ключове запитання: чому М.Гру- шевський так активно переймався складними проблемами тогочасної української етнографiї i прикладав максимум зусиль задля їх вирiшення? Вiдповiдь на це запитання є для нас од- нозначною – новий авторський пiдхiд до до- слiдження iсторичних явищ та процесiв, який М.Грушевський сповна застосував згодом у сво- єму головному творi – в “Iсторiї України-Руси”. Зокрема, на вiдмiну вiд державницької концепцiї, що домiнувала наприкiнцi XIX ст. в офiцiйнiй iсторiографiї Росiйської iмперiї, вчений обрав так званий народницький напрям, причому надавши йому найбiльш завершеного вигляду та поправу зайнявши вершину серед усiх український iсто- рикiв XIX – поч. XX ст.15. Суть народницького 12Г[рушевський] М. Ks. Adolf Pleszczyński. Bojarzy miȩdzyrzeccy, studyum etnograficzne.– Warsz[awa], 1893.– 226 s. // Записки Наукового Товариства iмени Шевченка.– Т. III.– Львiв, 1893.– С. 229-230. До ре- чi, праця А.Плещинського також привернула окрему увагу I.Франка (Див.: Франко I. З галузi фольклору // Фран- ко I. Зiбрання творiв: У 50 т.– Т. 29: Лiтературно-критичнi працi (1893-1895).– К., 1981.– С. 38-39). 13Г[рушевський] М. Довнаръ-Запольский М. Мотивы свадебныхъ песенъ Пинчуковъ. Этнографическiй етюдъ.– Гродна, 1893.– 69 с. // Записки Наукового Товариства iмени Шевченка.– Т. IV.– Львiв, 1893.– С. 191-192. 14Сапеляк О. Питання етнографiї на сторiнках “Записок НТШ”. 1899-1937 роки // Записки Наукового товариства iменi Шевченка.– Т. CCXXX: Працi Секцiї етнографiї та фольклористики.– Львiв, 1995.– С. 527. 15На вiдмiну вiд М.Грушевського, його учнi (Степан То- машiвський, Iван Крип’якевич, Мирон Кордуба, Iван Джи- джора, Iван Кревецький) дотримувалися державницького напряму в українськiй iсторiографiї (Кондратюк К. Україн- МИХАЙЛО ГЛУШКО. Михайло Грушевський – iнiцiатор... 17 напряму полягала в тому, що iсторик має вивчати передусiм iсторiю народу. Вперше про це вiн вiд- верто висловився у вступнiй лекцiї, виголошенiй 30 вересня 1894 р. у Львiвському унiверситетi: “Народ [...] i єсть, i повинний бути альфою i омегою iсторичної розвiдки. Вiн – з своїми iдеа- лами й змаганнями, з своєю боротьбою, поспiхом i помилками – єсть єдиний герой iсторiї”16. Обравши зазначений пiдхiд, дослiдник праг- нув, з одного боку, довести, що “общерусскої” iсторiї не було й не могло бути, а заодно й “общерусскої” народностi, з iншого – те, що спадкоємцями давньоруської спадщини є виключ- но “українсько-руська народнiсть”. Загалом же М.Грушевський закликав вивчати iсторiю кожної етнiчної спiльноти (української, росiйської, бiло- руської) окремо. У найбiльш завершенiй формi оригiнальний по- гляд на українську iсторiю мислитель представив у працi “Звичайна схема “русскої” iсторiї й спра- ва рацiонального укладу iсторiї схiдного слов’ян- ства”, яку вiн завершив 9 (22) вересня 1903 р. Незабаром (у листопадi i груднi цього ж року) М.Грушевський пiдготував двi новi розвiдки iз незвичними для тогочасної iсторичної науки наз- вами – “Спiрнi питання староруської етнографiї” та “Етнографiчнi категорiї й культурно-археоло- гiчнi типи в сучасних студiях Схiдної Європи”17. Узагальнюючи значення цих праць для україн- ської iсторiософiї кiн. XIX – поч. XX ст., Iгор Гирич дiйшов висновку, що кожна з них закла- дала основу трьох самостiйних гуманiтарних дис- ська iсторiографiя XIX – початку XX столiть: основнi на- прями i концепцiї.– Львiв, 2002.– С. 210-233). До слова: порiвняно з представниками народницького напряму, вони не залишили помiтного слiду в українськiй етнографiчнiй науцi. 16Грушевський М. Вступний виклад з давньої iсторiї Русi, виголошений у Львiвськiм унiверситетi 30 вересня 1894 р. // Грушевський М. Твори: В 50 т.– Т. 1: Серiя “Суспiльно-полiтичнi твори (1894-1907)”.– Львiв, 2002.– С. 73. 17Свiтленко С. Україна в iсторiографiї Михайла Грушев- ського: основнi проблеми дослiдження // III Мiжнародний науковий конгрес українських iсторикiв “Українська iстори- чна наука на шляху творчого поступу”. Луцьк, 17-19 тра- вня 2006 р.: Доповiдi та повiдомлення.– Т. 1.– Луцьк, 2007.– С. 323. циплiн – iсторiографiї, етнологiї та археологiї18. Аналогiчної думки дотримується Володимир Ва- щенко, позаяк за допомогою цих програмних до- кументiв учений “здiйснив своєрiдну широкомас- штабну iнтелектуальну провокацiю проти зага- льноросiйської традицiї iсторiєписання, запропо- нувавши переглянути наявнi “звичайнi схеми” по всьому фронту класичних дисциплiн iсторичного циклу – вiд археологiї до iсторiї та етнографiї”19. Справдi, у працях “Етнографiчнi категорiї...” та “Спiрнi питання староруської етнографiї” львiвсь- кий професор порушив дуже складнi за характе- ром iсторiософськi проблеми – етногенезу україн- ського народу, його iсторичного часу i простору, збiжностi давньої української територiї з етнiчни- ми землями наприкiнцi XIX – на поч. XX ст., етнокультурної тяглостi й спадковостi тощо20. I все ж, погоджуючись iз висловленими оцiнками сучасних українських iсторикiв, зауважимо, що вони забувають одну просту iстину – кожна з цих статей була написана пiсля виходу у свiт кiлькох томiв “Iсторiї України-Руси” та завершення моно- графiчного нарису “Очерки истории украинского народа” (1903), тобто post factum – пiсля реалi- зацiї основних наукових iдей i творчих задумiв. Сказане стосується й етнографiї як науки, оскi- льки “Етнографiчний збiрник” i “Материяли до українсько-руської етнольоґiї” тодi вже були се- рiйними виданнями, а велика когорта членiв Ет- нографiчної комiсiї розгорнула широкомасштабну науково-пошукову роботу. Отож знову мусимо повернутися до висхiдної 18Гирич I. Полiтична публiцистика Михайла Грушевсь- кого // Грушевський М. Твори: В 50 т.– Т. 1: Серiя “Суспiльно-полiтичнi твори (1894-1907)”.– Львiв, 2002.– C. 55. 19Ващенко В. “Звичайна схема...” М.Грушевського: “звичайнi” прочитання та втраченi контексти // III Мiж- народний науковий конгрес українських iсторикiв “Україн- ська iсторична наука на шляху творчого поступу”. Луцьк, 17-19 травня 2006 р.: Доповiдi та повiдомлення.– Т. 1.– Луцьк, 2007.– С. 335-336. 20Див.: Грушевський М. Спiрнi питання староруської ет- нографiї // Грушевський М. Твори: В 50 т.– Т. 1: Се- рiя “Суспiльно-полiтичнi твори 1894-1907”.– Львiв, 2002.– C. 83-99; Його ж. Етнографiчнi категорiї й культурно- археологiчнi типи в сучасних студiях Схiдної Європи // Там само.– C. 100-108. 18 1-2’2008 Народознавчi Зошити крапки – до початкового етапу працi М.Грушев- ського у Львовi, точнiше, до його вступної лек- цiї. Зокрема, оголосивши народ головним об’єк- том свого наукового зацiкавлення, молодий про- фесор порушив ще два важливi аспекти, безпосе- редньо пов’язанi з цим суб’єктом iсторiї: “Зро- зумiти його [народу. – М.Г.] стан економiчний, культурний, духовий, його пригоди, його бажання й iдеали – єсть мета нашої iсторiї”; “...Культура, що розвивається в верхнiх верствах народу, цi- кава нам головним чином не так сама в собi, як тим, що вiдбивається в її загальнонародного”21. Позицiя дослiдника не змiнилася i через де- сятилiття – в “Очерке истории украинского на- рода”. Бiльше того, у зазначенiй науковiй пра- цi автор наголосив, що “в iсторiї українського народу загалом на перший план повиннi бути висунутi явища економiчної i культурної еволю- цiї i простеженi на всьому протязi, доступному дослiдженню”22. Отже, вже у 1894 р. М.Грушевський ставив перед собою завдання, з одного боку, дослiдити рiзнi сфери щоденного життя українського наро- ду у княжу добу (економiчну, культурну, духов- ну), з iншого – виявити у культурi тогочасної елiти елементи загальнонародної, тобто традицiй- ної. Щоправда, вченого турбувала одна суттєва проблема – вiдсутнiсть достатньої кiлькостi дос- товiрних “вiдомостей про народ” як головний об’- єкт iсторичних студiй23. Подiї, пов’язанi з першим томом “Iсторiї Ук- раїни-Руси”, безпосередньо пiдтверджують цю проблему. За спостереженнями Омеляна Прiца- ка, готуючи своє фундаментальне дослiдження, автор не вiдчував великих труднощiв пiд час на- писання бiльшостi його томiв, за винятком пер- шого, який вiн переробляв тричi, передусiм че- рез спроби якомога докладнiше обґрунтувати три головнi чинники своєї iсторiософської концепцiї 21Грушевський М. Вступний виклад з давньої iсторiї Русi...– С. 73. 22Грушевский М.С. Очерки истории украинского народа: 2-е изд.– К., 1991.– С. 18. 23Грушевський М. Вступний виклад з давньої iсторiї Русi...– С. 73. – населення, територiя i держава24. Саме дослi- дження починається так: “Ся праця має пода- ти образ iсторичного розвою житя українсько- го народу або тих етноґрафiчно-полiтичних ґруп, з яких формуєть ся те[,] що ми мислимо те- пер пiд назвою українського народу, инакше зва- ного “малоруським”, “пiвденно-руським”, просто “руським” або “русинським”. Рiжнорiднiсть сих назв не має особливого значiння, бо покриває по- нятє само по собi ясне; вона цiкава тiльки як характеристичний прояв тих iсторичних перемiн, якi прийшло ся пережити сьому народови”25. Справдi, важливiшим для М.Грушевського бу- ло iнше – з’ясувати i довести вiдмiннiсть укра- їнського народу вiд сусiдiв, передусiм вiд пiвнiч- ного. У “Вступних замiтках” першого тому “Iс- торiї України-Руси” вiн бачив такi вiдмiнностi в окремiй мовi та в окремих антропологiчних, пси- хофiзичних i культурних прикметах26. В “Очер- ке истории украинского народа” мислитель знач- но уточнює та розширює коло цих вiдмiнностей: “...Мовою, хоча вона служить найбiльш яскравим i суттєвим показником нацiональної особливостi, справа не обмежується. Український етнiчний тип вiдрiзняється вiд своїх найближчих родичiв – ве- ликоросiв i бiлорусiв – також i в iнших вiдношен- нях: особливостями антропологiчними у вузькому значеннi, тобто фiзичною будовою тiла (формою черепа, зростом, спiввiдношеннями частин тiла) i рисами психофiзичними, якi проявляються в на- родному характерi, психологiї, складi сiмейних i суспiльних стосункiв. У сферi фольклору й етно- графiї, формах особистого i громадського побуту [курсив автора. – М.Г.] українська народнiсть зображена багатьма характеристичними особли- востями, i цi останнi, як фiзичнi, так i духовнi риси, також мають за собою не в усьому однако- ву, але досить значну давнiсть”27. Очевидно, що довести вiдповiднi вiдмiнностi можна було лише одним способом – залучивши данi “нових наук”. У вступi до другого видан- 24Прiцак О. Iсторiософiя...– C. LV-LVI. 25Грушевський М. Iсторiя України-Руси: В 11 т., 12 кн.– Т. I: До початку XI вiка.– К., 1991.– С. 1. 26Там само.– С. 5-6. 27Грушевский М.С. Очерки истории...– С. 14. МИХАЙЛО ГЛУШКО. Михайло Грушевський – iнiцiатор... 19 ня першого тому “Iсторiї України-Руси” М.Гру- шевський згадує двi науки, якi є дуже корисни- ми для з’ясування питань праiсторiї (передiсто- рiї), – археологiю з антропологiєю та порiвняль- не мовознавство (ґльотику)28. Натомiть у вступi до третього видання першого тому цього фун- даментального дослiдження кiлькiсть “помiчних наук” (“молодих наук”), данi яких вважаються дуже важливими для простеження культуро- та етногенезу українцiв, автор значно збiльшує: “пе- редiсторична археольоґiя чи археольоґiчна етно- льоґiя з антропольоґiєю i порiвняною соцiольо- ґiєю, з одного боку, й порiвняне язикознавство (ґльотiка) та фольклор[,] з другого”29. Остання з дисциплiн (порiвняльна фольклористика) була цiнною для нього передусiм тому, що прихову- вала “багатi перспективи духовної [...] еволюцiї, що поронила свої слiди в скостенiлих пережитках давнього i сучасного побуту”30. Отже, у процесi пiдготовки “Iсторiї Украї- ни-Руси” зацiкавленiсть автора до етнографiї i фольклористики постiйно посилювалася, а резуль- тати наукових дослiджень українських народо- знавцiв все частiше залучалися як важливе дже- рело для розв’язання рiзних наукових проблем, зокрема i в головному творi вченого. Саме тому i послiдовники, й опоненти в унiсон визнавали ви- сокий фаховий рiвень тих роздiлiв його головної працi, в яких розглядалися рiзнi сфери сiмейного, громадського i культурного життя на давньоукра- їнських землях та в перiод становлення Київської держави31. Однак, задумуючи свiй масштабний дослiд- ницький проект (“Iсторiю України-Руси”), який, за припущенням О.Прiцака, сягає 1891-94 рp.32, 28Грушевський М. Iсторiя України-Руси.– Вид. друге, розширене.– Т. I: До початку XI вiка.– Львiв, 1904.– С. 13. 29Грушевський М. Iсторiя України-Руси: В 11 т., 12 кн.– Т. I...– С. 17. 30Там самo.– С. 18. 31Тельвак В. Дискусiї довкола першого тому “Iсторiї України-Руси” Михайла Грушевського наприкiнцi XIX – на початку XX ст. // III Мiжнародний науковий конгрес українських iсторикiв “Українська iсторична наука на шляху творчого поступу”. Луцьк, 17-19 травня 2006 р.: Доповiдi та повiдомлення.– Т. 1.– Луцьк, 2007.– С. 329-334. 32Прiцак О. Iсторiософiя Михайла Грушевського...– М.Грушевський добре усвiдомлював складнiсть його практичної реалiзацiї, передусiм через не- достатню кiлькiсть та якiсть наявних писемних джерел, про що вже йшлося. Як оптимiст, мо- лодий учений сподiвався компенсувати їх, бодай частково, етнографiчними i фольклорними матерi- алами. Опинившись у Львовi та вiдчувши при- хильне ставлення до своєї особи з боку чле- нiв НТШ, початкуючий професор почав активно впливати на весь творчий процес цiєї iнституцiї, а також пропонувати новi проекти, зокрема пов’я- занi з народознавством. Як уже вiдомо, спершу це був “Етнографiчний збiрник”, вiдтак – Етно- графiчна комiсiя та “Материяли до українсько- руської етнольоґiї”. Погодившись редагувати “Етнографiчний збiр- ник”, М.Грушевський у передмовi до першого то- му, фактично, вперше окреслив тематику публi- кацiй та предметну область народознавчих дослi- джень в НТШ: “Богатство словесного матери- ялу, що живе досi в устах українсько-руського народу, є факт загально вiдомий. Меньше уваги звертано на духове життє народу по за утво- рами народньої поезиї [курсив автора. – М.Г.], але й тi не багатi спостереження, якi були зробле- нi, вказували на велику цiкавiсть, яку має цiлий уклад житя українсько-руських народних мас не тiльки для самих землякiв, але для науки взага- лi...”33. Вибiр його назви вiн пояснив так: “Для титулу видавництва узято притертий вже термин е т н о ґ р а ф i ч н о г о збiрника, хоч з проґрами його не виключають ся тi сторони на- уки про нарiд, якi обiймає собою новий термин ф о л ь к л о р у [курсив автора. – М.Г.]”34. От- же, задумуючи нове видання, вчений планував публiкувати на його шпальтах передусiм етногра- фiчнi матерiали, а не фольклорнi. Сказане безпосередньо пiдтверджує помiщена у додатку цього тому загальновiдома розширена етнографiчна програма, яку було розроблено пiд керiвництвом самого М.Грушевського. Охоплю- вала ця програма чотири роздiли: вiдомостi iс- торичнi (10 питань); вiдомостi етнографiчнi, якi C. LIV. 33Грушевський М. Передмова...– С. VII. 34Там само.– С. VIII. 20 1-2’2008 Народознавчi Зошити могли пролити свiтло стосовно самовизначення населення, антропологiчної характеристики, соцiа- льної рiзницi, погляду народу на мораль, з’ясува- ти родиннi звичаї, заняття, знання, двiр, житло, одяг, народне харчування i таке iнше (168 пи- тань); вiдомостi суспiльно-економiчнi зi статис- тичними даними (23 питання); вiдомостi прав- ничi, якi передбачали дослiдження народних уяв- лень про карне та родинно-майнове право, пра- во успадкування тощо (86 питань)35. До речi, аналiз питань, представлених у зазначеному ме- тодичному документi, виявляє цiкавий нюанс – збiжнiсть тематики цiєї програми з тогочасними науковими зацiкавленнями М.Грушевського з ца- рини давньої культури та побуту українцiв, що додатково пiдтверджує закономiрнiсть iнiцiюван- ня вченим випуску “Етнографiчного збiрника” та його iсторико-етнографiчне спрямування. Однак у двох перших томах цього видання, якi вийшли за редакцiєю мислителя, бiльшу частину матерiалiв становили записи зразкiв усної народ- ної творчостi; за характером i змiстом спорiдненi iз сучасною етнографiєю лише працi Митрофана Дикарєва36 та Юрiя Жатковича37. В усiх наступ- них томах “Етнографiчного збiрника”, за винят- ком п’ятого, що побачили свiт до 1899 р. включ- но, тобто до виходу першого тому “Материялiв”, були опублiкованi твори народної словесностi рiз- них жанрiв, зiбранi двома вiдомими народознав- цями – В.Гнатюком38 та Осипом Роздольським39. Очевидно, такий стан не мiг задовольнити до- слiдницьких запитiв М.Грушевського. Очоливши в 1897 р. НТШ, учений розпочав не лише йо- 35Проґрама до збирання вiдомостей про українсько- руський край i нарiд[,] уложена членами наукового това- риства iм. Шевченка // Етноґрафiчний збiрник.– Т. I.– Львiв, 1895.– C. 1-16 (окрема пагiнацiя). 36Крамаренко М. Рiздвянi сьвятки в станицi Павлiв- ськiй Єйського оддiлу, на Чорноморiї // Етноґрафiчний збiрник.– Т. I.– Львiв, 1895.– C. 1-24. 37Жаткович Ю. Замiтки етноґрафiчнi з Угорської Руси // Етноґрафiчний збiрник.– Т. II.– Львiв, 1896.– C. 1-38. 38Етноґрафiчнi материяли з Угорської Руси / Зiбрав В.Гнатюк // Етноґрафiчний збiрник.– Т. III.– Львiв, 1897; Т. IV.– 1898; Галицько-руськi анекдоти / Зiбрав В.Гнатюк // Там само.– Т. VI.– 1899. 39Галицькi народнi казки / Зiбрав О.Роздольський // Етноґрафiчний збiрник.– Т. VII.– Львiв, 1899. го реорганiзацiю, а й практичну реалiзацiю своїх давнiх задумiв, зокрема i створення окремої Ет- нографiчної комiсiї, члени якої, власне, i мали за- йматися етнографiчними дослiдженнями. Вiдбула- ся ця знаменна для Товариства подiя 11 травня 1898 р.40. Згодом на загальних зборах наукової iнституцiї затвердили керiвний склад Етнографiч- ної комiсiї. З 1899 р. її головним друкованим ор- ганом стають “Материяли до українсько-руської етнольоґiї”, редагування яких доручили Ф.Вовку – вже знаному в Українi i Європi загалом архео- логу, антропологу та етнологу. Саме вiн визначив у редакцiйнiй статтi першого тому “Материялiв” загальний стан української етнографiчної науки та окреслив коло завдань, якi мали вирiшити на- родознавцi НТШ41. 1899 р. був, мабуть, знаменним i для самого М.Грушевського, оскiльки з цього моменту ет- нографiя стає однiєю з класичних дисциплiн iс- торичного циклу в Українi. Цiлком можливо, що саме першi науковi здобутки українських етноло- гiв та фольклористiв згодом надихнули його на пiдготовку двох праць iсторiософського характе- ру – “Спiрнi питання староруської етнографiї” та “Етнографiчнi категорiї й культурно-археологiчнi типи в сучасних студiях Схiдної Європи”. Так чи iнакше, але маємо достатньо пiдстав стверджувати: проблемами української етногра- фiї М.Грушевський переймався не випадково чи спонтанно, а свiдомо, задля втiлення в життя сво- го найбiльшого дослiдницького проекту – в рам- ках пiдготовки “Iсторiї України-Руси”. Iнакше ка- жучи, етнологiя як окрема галузь гуманiтарних знань постала в НТШ завдяки наукових запитiв та органiзаторських здiбностей iсторика за фахом, але народознавця за покликом у широкому сенсi цього слова. 40Сапеляк О. Етнографiчнi студiї в Науковому товарис- твi iм. Шевченка (1898-1939 рр.).– Львiв, 2000.– С. 24. 41В[овк] Хв. Вiд редакцiї (Дещо про теперiшний стан i завдання української етнольоґiї) // Материяли до українсько-руської етнольоґiї.– Т. I.– Львiв, 1899.– С. V- XIX.

Михайло Грушевський – ініціатор та організатор етнографічних досліджень в НТШ

Репозитарії

Схожі ресурси