Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції

Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції

В статті розглядається діяльність Української установи довіри в Німецькій імперії та її висвітлення на сторінках періодичних видань української еміграції в Німеччині....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2010
Автор: Бурім, Д.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Назва видання:Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71518
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції / Д. Бурім // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 20. — К., 2010. — С. 374-399. — Бібліогр.: 45 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-71518
record_format dspace
spelling irk-123456789-715182014-12-05T03:01:59Z Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції Бурім, Д. В статті розглядається діяльність Української установи довіри в Німецькій імперії та її висвітлення на сторінках періодичних видань української еміграції в Німеччині. В статье рассматривается деятельность Украинского учреждения доверия в Немецкой империи и ее освещение на страницах периодических изданий украинской эмиграции в Германии. Activity of the Ukrainian Trust institution in the German Empire and its representation in periodicals of the Ukrainian émigrés are analyzed in the article. 2010 Article Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції / Д. Бурім // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 20. — К., 2010. — С. 374-399. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71518 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description В статті розглядається діяльність Української установи довіри в Німецькій імперії та її висвітлення на сторінках періодичних видань української еміграції в Німеччині.
format Article
author Бурім, Д.
spellingShingle Бурім, Д.
Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
author_facet Бурім, Д.
author_sort Бурім, Д.
title Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції
title_short Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції
title_full Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції
title_fullStr Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції
title_full_unstemmed Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції
title_sort висвітлення діяльності української установи довіри в німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2010
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71518
citation_txt Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції / Д. Бурім // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 20. — К., 2010. — С. 374-399. — Бібліогр.: 45 назв. — укр.
series Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
work_keys_str_mv AT burímd visvítlennâdíâlʹnostíukraínsʹkoíustanovidovírivnímecʹkíjímperíí19381945nastorínkahperíodičnihvidanʹukraínsʹkoíemígracíí
first_indexed 2025-07-05T20:29:56Z
last_indexed 2025-07-05T20:29:56Z
_version_ 1836840278719201280
fulltext 374 12 грудня 1938 року Українська пресова служба в Берліні повідо­ мила про заснування Української установи довіри1 – “Комісаріату для українських справ у Німецькій Державі”: “З днем 1­го грудня біжучого року розпочав свої чинності “Ко­ місаріат для українських справ в Німецькій державі” (“Ukrainische Vertrauensstelle im Dritten Reiche”). Приміщення Комісаріату є: Berlin W 30, Bayerischer Platz 32 /тел. 262518/. На чолі Комісаріату стоїть доктор Микола Сушко. Комісаріат для українських справ має за завдання заступати інте­ ре си бездержавних українців, що мешкають у німецькій державі, влекшувати зносини українців з державними урядами, спрямовувати куди слід старання в таких справах як паспорти, дозволи на побут, дозволи на працю та порадою бути помічним кожному українцеві в його персональних справах. Щоби могти вповні відповісти цим зав­ данням, переводиться спис стану осіб. В тій цілі взивається всіх укра­ їнців, що живуть в межах німецької держави, негайно подати Коміса­ ріатові до відома свої імена і назвища та адреси. В інтересі кожного бездержавного українця є до кінця 1938 року зареєструватися в Комі­ 1 Офіційна назва установи в німецькій мові: “Ukrainische Vertrauens­Ukrainische Vertrauens­ stelle im Deutschen Reiche” – В статті використовується назва “Українська установа довіри в Німеччині / Німецькій імперії”. В літературі можна зустріти й такі назви: “Українська установа довір’я”, “Українське бюро довіри”, “Українська служба довіри”, “Комісаріат для українських справ в Німецькій державі” тощо. 2 Бюро Української Установи Довіри в Берліні з 20 жовтня 1941 року знаходилось за адресою: Berlin SO 36, Marianneplatz 14. Дмитро БУРІМ (Київ, Україна) Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періодичних видань української еміграції 375 саріаті. Ті українці, що під цю пору належать до українських органі­ зацій, одержать безпосередньо від Управ своїх організацій відповідні листки зі запитами, конечними до переведення спису осіб. Ті україн­ ці, що не належать до ніякої української організації, повинні зверну­ тися безпосередньо до Комісаріату для українських справ”[19; 32, арк. 38; 43]. Історія Української установи довіри в Німецькій імперії дотепер не була об’єктом спеціального дослідження ані в Україні, ані за кор­ доном. Щоправда, деякі автори, вивчаючи інші суміжні проблеми, побіжно торкалися в своїх роботах певних питань історії заснування та діяльності Української установи довіри в Німеччині [5; 7; 9; 12; 15; 16; 30; 33; 40]. По Першій світовій війні на території Німеччини в таборах вій­ ськовополонених (Раштат, Вецляр, Зальцведель) перебувало – за різ­ ними оцінками – близько 100.000 українців, переважна більшість з яких повернулась на Україну [26; 28; 29]. У 20–30­ті роки після поразки українських визвольних змагань (1917–1921 рр.), за підрахунками сучасних українських дослідників, в Німеччині проживало приблизно 15.000 українців (крім того, тим­ часова економічна еміграція з Західної України). Багато колишніх українських політиків, громадських та державних діячів Української народної республіки, Західноукраїнської народної республіки, Укра­ їнської держави, Директорії УНР, з якими німецькі уряди співпрацю­ вали у 1918–1921 р., мешкали та працювали у міжвоєнний період у Берліні та інших містах Німеччини, тісно контактували у 20–30­ті роки, вже як емігранти, з німецькими державними структурами. Це гетьман України Павло Скоропадський, президент Західноукраїнської народної республіки Євген Петрушевич, президент Директорії УНР Андрій Макаренко, міністр закордонних справ Української держави Дмитро Дорошенко, посли УНР в Берліні Олександр Севрюк і Мико­ ла Порш та інші. Українська еміграція в Німеччині між двома світовими війнами чисельно була набагато меншою, ніж, наприклад, у Польщі, Чехосло­ ваччині або Франції. Однак, саме в Німеччині знаходились головні центри українського націоналістичного та гетьманського рухів. В 20– 30­ті роки ХХ століття в Німеччині були представлені всі основні напрямки української політичної еміграції: націоналістичний; монар­ хістсько­гетьманський; ліберально­республіканський; соціал­демокра­ 376 тич ний та навіть націонал­соціалістичний (фашистський). В 20­ті роки в Берліні знаходилась також і штаб­квартира Комуністичної партії Захід ної України. Таким чином, Берлін у міжвоєнний період був одним з центрів української еміграції в Європі, де був представлений весь український емігрантський партійно­політичний спектр. Точну кількість емігрантів українців, які перебували у Німеччині у міжвоєнний період встановити достатньо складно. Чисельність знач­ но коливалась в різні проміжки часу; проблематично виокремити українців з загального комплексу емігрантів з Російської імперії, до скла ду якого належали росіяни, українці, білоруси, народи Кавказу тощо; до того ж, слід додати й переселення українських емігрантів з Німеч чини до інших країн або з інших країн до Німеччини. Чисельність української еміграції суттєво збільшилась внаслідок окупації Угорщиною Карпатської України та викликаної нею нової хвилі емігрантів­українців до Третього рейху [8; 18; 27; 28; 31; 42; 45]. З вибухом другої світової війни в 1939 році почалась масова еміграція українців на Захід, спершу до окупованої німцями Польщі, а з Польщі через Краків – до Німеччини [10; 15; 16; 20–22; 29]. Українська емігра­ ція до Німеччини знову посилилася по окупації німцями Франції та Бельгії, де у міжвоєнний період жили та працювали емігранти з Украї­ ни. Найбільший наплив українців до Німеччини почався після того, як у 1941–1942 роках німецька армія окупувала українські землі, що вхо­ дили до складу СРСР. За статистикою Української Установи Довіри в Берліні, в 1943­му році було лише із Західної України 800.000 молодих людей на праці в Німеччині. Ця статистика не охоплює великої маси робітників, привезених зі східноукраїнських земель [24, с. 212]. Отець доктор Петро Вергун, голова греко­католицької церкви в Ні меччині періоду другої світової війни, у своєму “Життєписі” писав, що було “разом усіх один і пів (1,5) мільйона лишень українців­като­ ликів в Німеччині. Тому то Апостольська Столиця оснувала Апостоль­ ську Візитатуру в Берліні для нас – українців­католиків в Німеччині дня 23 листопада 1940 року. Це була велика юрисдикційна територія” [24, с. 212]3. 3 Mons. Dr. Peter Wehrhun: “Curriculum Vitae” – Lebenslauf (Abschrift). Geschrieben am 1956 in U.D.S.S.R. und geschickt am Abt Emmanuel N. Neu­ felder nach Niederalteich in Bauern. – S. 5–6. Тут цитуємо за: Отець доктор Петро Романишин Історія української еміграції та українська католицька церква в Німеччині // Українці в Берліні ... С. 208–225. 377 Д­р Микола Сушко, голова Української Установи Довіри при ні­ мецькому уряді в Берліні, в своїй неопублікованій праці писав: “Ли­ шень у границях Німеччини, включно з Австрією та Чехословаччиною, за виключенням Польщі, принайменше 2 мільйони українців жили в 1944 році” [24, с. 212]4. Українська Енциклопедія Українознавства подає, що після закінчення другої світової війни було в Німеччині 2–3 мільйони українців. В самому Берліні в тому часі жило приблиз­ но 25.000 українців [4, с. 634–635]. Інформація щодо кількості українців в Німецькій імперії (суто Ні меч чина, Австрія, Протекторат Богемії та Моравії) напередодні та в роки Другої світової війни важлива для нас з огляду на те, що ми може мо оцінити обсяг роботи Української установи довіри у Німеч­ чині. Щодо організованого громадсько­політичного життя українських емігрантів напередодні та на початку Другої світової війни, то треба зазначити, що дозвіл на легальне існування та діяльність на теренах Третього рейху від німецьких урядових структур отримали лише дві укра їнські громадські організації емігрантів, а саме: Українська грома­ да в Німеччині та Українське національне об’єднання в Німеччині. Розглядаючи питання про причини заснування, цілі та завдання Української установи довіри у Німеччині, організаційні заходи в цій справі та дискусійні питання, варто зазначити, що питання організації установ, які б контролювали та регламентували життя та діяльність емігрантів в імперії виникло ще в середині 1930­их років. Влітку 1936 року в Німеччині розпочала свою діяльність Росій­ ська установа довіри [40, S. 36–55]. Тоді було зліквідовано стару при­ ватну Російську установу довіри та засновано державну інституцію Російської установи довіри, яку очолив колишній генерал російської армії Василь Біскупський5. 4 Dr. N. Suschko: “Die Ukrainer in Deutschland während des 2. Weltkrie­Dr. N. Suschko: “Die Ukrainer in Deutschland während des 2. Weltkrie­ ges” – Augsburg, 1979. (Manuskript noch nicht publiziert). Тут цитуємо за: Отець доктор Петро Романишин Історія української еміграції та українська католицька церква в Німеччині // Українці в Берліні ... С. 212. 5 Біскупський Василь, народився у 1879 році у Санкт­Петербурзі. Генерал російської армії. В еміграції в Німеччині. Перебував у доволі близьких особистих стосунках з колишнім гетьманом генералом П. Скоро­ падським. Належав до групи правих монархістів у Мюнхені, яка на початку 20­х років активно співпрацювала з націонал­соціалістами. (Werner, Günter 378 Установи довіри для іншіх народів, предствники яких перебували на території Третього Рейху в якості емігрантів, – українська, кавказь­ ка тощо – залишилися тоді лише у проектах. Відкриття подальших уста нов довіри для українців та народів Кавказу відбулося лише через два роки – Українська та Кавказька установи довіри розпочали свою діяльність у 1938 році [40, S. 47]. Раніше за Українську розпочала свою діяльність й Кавказька уста нова довіри у Німеччині. 1­го вересня 1938 року існуюче до того часу грузинське консультаційне бюро в Берліні (Georgische Beratungs­ stelle, Berlin, Keitstraße 19/20) було перетворено на Кавказьку устано­ ву довіри. В звіті Таємної державної поліції за 1938 рік зазначалося, між іншим, що грузини, вірмени, азербайджанці та представники гірських народів Кавказу, так само як і українці, чітко відокремлюва­ ли себе від великоросійської еміграції, щоправда, не були політично монолітними [36, Bl. 231]. Керівником Кавказької установи довіри був затверджений доктор Володимир Ахметелі, колишній грузинський посол в Берліні, заступником – колишній керівник грузинського кон­ сультаційного бюро князь Олександр Абхазі [35, Bl. 116]. Питання про необхідність утворення Української установи довіри у Німеччині виникло ще навесні 1936 року під час організаційних заходів навколо Російської установи довіри. Обговорювались і канди­ датури на посаду голови установи. З ініціативою в цій справі виступи­ ло тоді зовнішньополітичне відомство НСДАП (керівник А. Розен­ берг), яке вважало за потрібне вирівняти в правах українську, росій­ ську, а також кавказьку еміграцію в імперії. Водночас розглядалось питання щодо керівника цієї установи довіри. Поряд з кандидатурою німецького підданого, банківського службовця О. Скорописа­Йолтухов­ ского, називалася також кандидатура українського емігранта, профе­ сора З. Кузелі, який на той час працював в Українському науковому інституті в Берліні. Однак, через комплекс об’єктивних та суб’єктивних факторів, німецькі урядові структури лише влітку – восени 1938 року предмет­ Die Geschichte der russisch­orthodoxen Kirche in Deutschland in den Jahren 1920–1950. – Sigmaringen, 1982. – S. 11. Тут цитуємо за: Dodenhoeft, Bettina Laßt mich nach Rußland heim: russische Emigranten in Deutschland von 1918 bis 1945. – Frankfurt am Main; Berlin; Bern; New York; Paris; Wien: Lang, 1993. – S. 45). 379 но стали до організації Української установи довіри. Щодо керівника установи, то ситуація, як і два роки тому, довгий час залишалася остаточно нез’ясованою. Як найбільш вірогідний кандидат на посаду голови Української установи довіри німецькою стороною розглядався доктор Микола Сушко. У звіті таємної державної поліції за вересень 1938 року зазна­ чалось, що для того, “щоб позбутися існуючих в українському емігрант­ ському середовищі протиріч, в кінці вересня цього року було розпо­ чато роботу по заснуванню Української установи довіри. Бюро Уста­ нови знаходиться за адресою: Berlin, Bayerischer Platz 3. Кому буде довірено керівництво Установою – ще остаточно не вирішено. Як найбільш вірогідний кандидат розглядається д­р Микола Сушко, який працював як Kurkommissar in Bad Hall / Oberösterreich. Сушко є укра­ їнцем за походженням, дістав, щоправда, вже багато років тому ав­ стрійське громадянство та є таким чином підданим імперії (Reichs­ deutscher). Він є членом НСДАП. При пануючій роздробленості в середовищі української еміграції він є одним з небагатьох кандидатів, які здатні очолити установу, до того ж він є в політичному відношен­ ні повністю незаангажований” [35, Bl. 116]. Дві найбільші українські громадські організації емігрантів – монар хістсько­гетьманська Українська громада та націоналістичне Українське національне об’єднання, – які отримали від німецького уряду право на легальну діяльність в імперії – перебували в стані по­ стійної конкурентної боротьби за вплив на українське емігрантське середовище в Німеччині та за право бути єдиним репрезентантом української національної справи перед німецькою владою6. Напере­ додні та в роки Другої світової війни Українське національне об’єднання стає найбільш масовою та впливовою громадсько­політичною органі­ зацією українських емігрантів в імперії7. Щоправда, до кінця війни 6 В звіті Таємної державної поліції за 1938 рік повідомлялося, що в майбутньому буде дозволено існування лише двом з існуючих на сьогодні в Німеччині українським емігрантським організаціям, а саме УНО та геть манському руху з Громадою. Підготовчу роботу по ліквідації решти організацій вже розпочато. (Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheits­Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheits­ hauptamt (RSHA). – Nr. 3061 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 рік). – Bl. 229). 7 “У 1940 році створено 15 нових філій та 130 гуртків, а число членів зросло до 13.260 осіб. В 1941 році створено Обласні Управи в таких містах: 380 український гетьманський рух в еміграції на чолі з колишнім гетьма­ ном П. Скоропадським, Українська громада в Німеччині, маючи певну постійну підтримку в українському емігрантському середовищі та з боку зацікавлених німецьких державних, урядових та партійних струк­ тур – передусім міністерства закордонних справ та зовнішньополітич­ ного відомства НСДАП – продовжував активно діяти, зберігаючи певну кількість членів та симпатиків. У звіті Таємної державної поліції за жовтень 1938 року повідо­ млялось, що “протистояння між УНО та гетьманським рухом триває й далі. Протиріччя останнім часом загострилися через можливе в май­ бутньому заснування Української установи довіри, а саме тому, що обидві партії намагаються поставити на чолі цієї установи свого кандидата (курсив – Д.Б.). Проти доктора Миколи Сушка, кандидату­ ра якого розглядалася на посаду голови Української установи довіри, останнім часом з’явилися певні сумніви. Передусім вказують на те, що М. Сушко є нібито членом УНО та підтримує дуже тісні стосунки в Данцігу – на Східну і західну Прусію; в Катовицях – на Горішній Шлеськ; в Празі – на Протекторат; в Нільвінген – для Західної Мархії та Люксем­ бургу; в Райхенбергу – на Саксонію і Судети; в Ганновері – на Ганновер, Шлезвіг­Гольштайн, Ольденбург­Вестфалію, та в Бреславі – на Долішній Шлеськ. На кінець 1941 року УНО зросло до 36.042 членів, зорганізованих у 1.200 гуртках, 61 філіях та в 7­ох Обласних Управах. Зріст членства тривав до половини січня 1942 р. За половину січня 1942 р. вписалося 3.639 нових членів.... В загальному – УНО осягнуло майже 40 тисяч членів. В другій половині цього ж місяця, прийшло зарядження від німецького уряду, яке зобов’язувало Головну Управу УНО не приймати в члени УНО т.зв. цивільних робітників з Генеральної Губернії. Могли бути членами УНО лише ті українці, які прибули до Німеччини до 1­го вересня 1939 року, тобто до вибуху ІІ­гої світової війни, або ті, що прибули після 1­го вересня з інших країн Європи, за виїмком Польщі. Ті клітини, що складалися з цивільних робітників, мали бути розв’язані. Це обмеження сильно відби­ лося на дальшому розвиткові УНО в Німеччині. Цього ж місяця (червень 1942 року) новим зарядженням урядових чинників привернено Головній Управі УНО право організаційної праці серед українців, які прибули до Німеччини перед вибухом німецько­совєтської війни, ц. є. перед 22­гим червня 1941 року.” Детально дивись: Роман Скиба Українське Національне Об’єднання (УНО) в Німеччині. До ґенези постання УНО // Українці в Берліні ... С. 179–180. 381 з Організацією українських націоналістів. Через ці стосунки варто опасатися неприємних зовнішньополітичних ускладнень, тому що члени ОУН протягом останніх років здійснили кілька терористичних актів в Польщі. Для з’ясування порушених питань найближчим часом має бути проведено обговорення” [35, Bl. 60]. Влітку – восени 1938 року з боку відповідних німецьких держав­ них структур – міністерство закордонних справ, головне управління імперської безпеки, міністерство внутрішніх справ, зовнішньополітич­ не відомство НСДАП та ін. – активно здійснювалися заходи в справі організації Української установи довіри у Німеччині. При цьому одним з ключових питань, навколо якого точилися дискусії між головними дійовими структурами означеного процесу, було питання вибору кан­ дидата на посаду голови Української установи довіри. В цій справі переплелися як інтереси державних та партійних структур Німеччини та німецької армії, так й інтереси партійно­політичних груп української еміграції, що діяли на теренах імперії: українських націоналістів та гетьманців. Жваве листування керівників та співробітників відповідних міні­ стерств та відомств Третього Рейху, аналітичні матеріали про зустрічі та спільні наради в справі організації УУД проливають світло на про­ цеси в українському емігрантському середовищі, та водночас висвіт­ люють ставлення німецьких урядових та державних структур до укра їн ської еміграції, конкурентної боротьби в українському емігрант­ ському середовищі та “українського питання” в цілому. Питання щодо кандидатури на посаду голови Української уста­ нови довіри у Німеччині вирішувалось головним чином представни­ ками кількох відомств, а саме міністерства закордонних справ, зо­ внішньополітичного відомства НСДАП, верховного головнокоманду­ вання (зокрема, Абвер), міністерства пропаганди та головного управ­ ління імперської безпеки (зокрема, таємна державна поліція). Коор­ динувало та організовувало роботу в цій справі Головне управління імперської безпеки та як його підрозділ таємна державна поліція (Гестапо), оскільки питання еміграційної політики та контролю над бездержавними мешканцями у Третьому рейху знаходилися у компе­ тенції саме цих структур8. 8 “Головне управління імперської безпеки є відповідальним за кон­“Головне управління імперської безпеки є відповідальним за кон­ троль над українськими групами в імперії”. (ГДА СБУ – Ф. 13 Друковані 382 Українська установа довіри, на думку німецької сторони, окрім контролюючої функції, мала слугувати також й справі консолідації в українському емігрантському середовищі. Так, в звіті Таємної держав­ ної поліції за 1938 рік, між іншим, зазначалось, що для того, щоб дійти до примирення в українському емігрантському середовищі (як це було зроблено всередині російської еміграції), в кінці 1938 року було засно­ вано Українську установу довіри, яка мала завдання реєструвати укра­ їнців, які проживають в Німеччині, та опікуватись ними господарче [36, Bl. 230]. Утворення установ довіри – Російської, Кавказької та Україн­ ської – для бездержавних емігрантів, які перебували на території Ні­ меччини, однак не були підданими імперії, доцільно розглядати у загальному руслі процесів уніфікації суспільного життя, які відбува­ лися в Німеччині після приходу до влади НСДАП у 1933 році. Ці уста нови призначалися перш за все для виконання контрольно­адміні­ стративних функцій, реєстрації, прямого та непрямого поліцейського нагляду та регулювання життя й діяльності не громадян імперії. Пи­ тання контролю за емігрантами набуло більш конкретного змісту на­ передодні Другої світової війни. Компетенції Української установи довіри у Німеччині підлягали не всі українці, що перебували протягом другої світової війни на тери­ торії Третього Рейху. Українськими емігрантами вважалися лише ті українці, які прибули до Німеччини до 22 червня 1941 року, тобто до початку війни проти Радянського Союзу. Вони мали зареєструватися в Українській установі довіри та могли користуватися послугами цієї установи. Причому реєстрацію було завершено 31 грудня 1943 року. Решта українців у Третьому Рейху зараховувалися до інших категорій не громадян імперії (напр., “Ostarbeiter” – “робітники зі Сходу”; війсь ко во полонені тощо), долею яких займалися інші німецькі мініс­ терства та відомства. Той факт, що німецькі владні структури разом з Українською уста новою довіри ще до кінця 1943 року продовжували закликати до реєстрації та реєстрували українців в імперії, які опинилися на терито­ рії Третього Рейху до 22 червня 1941 року, і так до того часу не заре­ видання. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 188–189. З листа начальника поліції без­ пеки та СД від 17 жовтня 1940 року керівнику штабу зовнішньополітичного відомства НСДАП Арно Шиккеданцу від 17.10.1940 року). 383 єструвалися в УУД, може свідчити з одного боку, про те, що відповід­ ні структури Німеччини (передусім Головне управління імперської безпеки та Гестапо й Міністерство внутрішніх справ) так і не змогли охопити всіх українців загальним контролем, у тому числі й через УУД, а з іншого, українці, які перебували на теренах Німецької імпе­ рії, з різних причин не поспішали вписуватися до списків УУД та користуватися послугами, що їх надавала установа українським емі­ грантам, що в свою чергу може означати, що вищезазначені переваги та послуги не були абсолютними. Розпад Чехословаччини та окупація Угорщиною Карпатської України [8, 18, 27, 28, 31, 42, 45] призвели до нової хвилі української еміграції до імперії [37, Bl. 101–102], що викликало додаткове наван­ таження на Українську установу довіри [37, Bl. 162]. Постала нагаль­ на потреба розширення структур установи та організації філій УУД в Австрії та Протектораті Богемії та Моравії. Було засновано філію Укра їнської установи довіри у Відні, керівником якої став Химинець [37, Bl. 34 RS.]. Початок Другої світової війни викликав нову хвилю переселення великої кількості українців з Західної України, що була окупована радянською армією, до імперії, що в свою чергу викликало заснування нових структурних одиниць Української установи довіри. Окрім центрального бюро в Берліні, діяли філії Української установи довіри у Відні, Празі та Лодзі. До того ж, було засновано кілька, так званих, “мужів довір’я” у Діршау, Каліші, Торні, Бромберзі, Білостоці та Білітці [1, c. 4]9. Щодо кола питань, якими займалася Українська установа довіри в Німеччині, то важливу інформацію подає нам у своїх спогадах “Укра‑ 9 Адреси Українських Установ Довір’я: 1) Ukrainische Vertrauesstelle im Deutschen Reiche, Berlin SO 36, Marianenplatz 14; 2) Stützpunkt Wien der Ukrainischen Vertrauensstelle, Wien VII, Karl Schweighofergasse 3; 3) Stütz­ punkt Prag der Ukrainischen Vertrauensstelle, Prag III, Schwerinstraße 6; 4) Stützpunkt Litzmannstadt der Ukrainischen Vertrauensstelle, Adolf-Hit­ lerstraße 92. Адреси Мужів Довір’я (Anschriften der Vertrauensleute): Emil Rusin, Dirschau, Friedrichstraße 7; Wladymir Illiuk, Kalisch, Richterstraße 1; Thomas Sypnewski, Torn, Nürnbergerstraße 30; Iwan Nawalkowskyj, Bromberg, Hanfstraße 16; Wasyl Risnyk, Bialistock, Roonstraße 10; Iwan Melnyk, Bielitz, Rotenturmstraße 9a. Детально див.: Український Вісник (Берлін) Орган Укра‑ їнського національного об’єднання в Німеччині. – Ч. 21 (120). – 17 жовтня 1943 року. – С. 4. 384 їнська Установа Довір’я в Німеччині. Офіційно: Ukrainische Ver trauen‑ sstelle im Deutschen Reiche” свідок тогочасних подій Василь Яріш: “Основним завданням У.У.Д. було ведення точного обліку україн ців, які перебували в Німеччині в характері цивільних робітників. В зв’язку з тим, кожний українець чи українка, що працювали в Німеч чи ні, по­ винні зголоситися та постаратися про виказку від Української Устано­ ви Довір’я. Ця виказка (посвідчення – Д. Б.) була визнана офіцій ним особистим документом даної особи. Для одержання виказки У.У.Д. треба було виповнити відповідний формуляр, відповісти на запити, поставлені в ньому, і власноручно підписати цей формуляр. До випов­ неного й підписаного формуляра треба було залучити дві завіре ні і під писані фотографії апліката і все це передати або переслати до бюро У. У. Д. (Українська установа довіри – Д. Б.). Виказка Україн ської Уста­ нови Довір’я була зеленої краски, подавала ім’я й прізвище, особисті дані і знімок власника. Ці інформації були завірені печаткою У. У. Д. і підписом урядовця. Виказка У. У. Д. була визнана урядовими чинника­ ми, наприклад: Урядом Праці, Прохарчування тощо. Бувало, що ви­ казки У. У. Д. захищали наших робітників перед сваволею німецьких працедавців” [33, c. 184–187]. І далі: “Українська Установа Довір’я мала також право видавати виказки полоненим воякам­україн цям, коли переводжено їх у стан цивільних робітників. Це торкалося виключно українців з польської армії, але до українських полонених із сов’єтської армії Українська Установа Довірїя не мала жадного доступу (Українські робітники, привезені із східноукраїнських земель на примусові роботи до Німеччині перебували в спеціальних таборах та їхніми долями зай­ малися інші відомства Німеччини)” [33, c. 184–187]. Доцільно розрізняти завдання й цілі Української установи довіри в Німеччині, як їх бачили німецькі владні структури, що її організо­ вували, та як на це все дивилися українські емігранти – поодинокі та організовані. Та з іншого боку, розглядаючи результати діяльності цієї установи, слід звернути увагу на те, як оцінювали діяльність Україн­ ської установи довіри у Німеччині німецька та українська сторони, чи справдилися їхні надії, чи досягли вони поставлених цілей. Василь Яріш в свої спогадах писав про Українську установу до­ віри: “На перший погляд виглядало, що ця інституція була українська, бо лише українці в ній працювали, але в суті речі, це була установа, яку заснував, фінансував і контролював німецький уряд [33, c. 184– 187]. 385 В листі начальника поліції безпеки та СД від 17 жовтня 1940 року керівнику штабу зовнішньополітичного відомства НСДАП Арно Шик­ кеданцу стосовно української еміграції та Української установи дові­ ри в Німеччині розповідаючи про свою розмову з гетьманом П. Ско­ ропадським, протягом якої останній пообіцяв переглянути свої позиції та ставлення до Української установи довіри, начальник поліції без­ пеки писав: “…помилка в поглядах гетьмана Скоропадського поляга­ ла в тому, що він в Українській установі довіри бачив політичну установу, тоді як вона є суто адміністративною установою, яка реєструє українців за завданням мого відомства, надає їм роботу, дозвіл на місце проживання та паспорт й допомагає їм у різноманітних особис­ тих питаннях” [2, арк. 191]. Діяльність Української установи довіри висвітлювалась на сторін­ ках періодичних видань української еміграції в Німеччині. У додатках до публікації, подаються статті і матеріали, присвячені діяльності Української установи довіри в Німеччині, надруковані свого часу в українських емігрантських періодичних виданнях “Українська пресо‑ ва служба” (Берлін)10, “Український Вісник” (Берлін)11 та “Українська Дійсність” (Берлін)12. Матеріали подано мовою оригіналу. 10 “Українська пресова служба”, українське інформаційне бюро в Берліні, організоване колами Організації українських націоналістів. Україн­ ська пресова служба видавала бюлетені німецькою та українською мовами (1931–1941), де друкувалися матеріали з українського політичного й куль­ турного життя. Детально див.: Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 9 / Головний редактор В. Кубійович. – Париж – Нью­Йорк, 1980. – С. 3384. 11 “Український Вісник”, орган Українського Національного Об’єд­ нання (УНО) в Німеччині, націоналістичного напряму, виходив у Берліні з 1936 до 1945. Детально див.: Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 9 / Головний редактор В. Кубійович. – Париж – Нью­Йорк, 1980. – С. 3421. 12 “Українська Дійсність”, орган Української Громади в Німеччині гетьманського напряму, виходив у Берліні 1940–1945 тричі на місяць. Де­ тально див.: Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 9 / Головний редактор В. Кубійович. – Париж – Нью­Йорк, 1980. – С. 3354. 386 ДОДАТКИ 1. Оснування Комісаріату для українських справ у Німецькій державі З днем 1­го грудня б. р. розпочав свої чинності “Комісаріат для українських справ в Німецькій державі” (“Ukrainische Vertrauensstelle im Dritten Reiche”). Приміщення Комісаріату є: Berlin W 30, Bayerische Platz 3. / тел. 262518/. На чолі Комісаріату стоїть д­р Микола Сушко. Комісаріат для українських справ має за завдання заступати інте­ ре си бездержавних українців, що мешкають у німецькій державі, влек шувати зносини українців з державними урядами, спрямовувати куди слід старання в таких справах як паспорти, дозволи на побут, дозволи на працю та порадою бути помічним кожному українцеві в його персональних справах. Щоби могти відповісти цим завданням, переводиться опис стану осіб. В тій цілі взивається всіх українців, що живуть в межах німецької держави, негайно подати Комісаріатові до відома свої імена і назвища та адреси. В інтересі кожного бездержав­ ного українця є до кінця 1938 року зареєструватися в Комісаріаті. Ті українці, що під цю пору належать до українських організацій, одер жать безпосередньо від Управ своїх організацій відповідні листки зі запитами, конечними до переведення спису осіб. Ті українці, що не належать до ніякої української організації, повинні звернутися безпо­ середньо до Комісаріату для українських справ. Українська пресова служба. Українське видання. Заступництво на Німеч‑ чину. – Берлін. – 1938. – 12 грудня. – Ч. 16/38. 2. Звернення “До всіх українців Великонімеччини” “З різних сторін доходять до нас негодування, що Українців в багатьох випадках мішають з поляками чи просто вважають за поляків. При провірюванні цього рода фактів з правила виявляється, що таке трактування Українців не є виявом злої волі, тільки просто незнання. Помішання спричинюють часто документи колишньої польської дер­ жави. Тому треба, щоби кожен українець мав виказку, що стверджу­ вала би його приналежність до української нації. Такі виказки видає 387 Українська Установа Довіри. Тому обов’язком кожного українця в Німеччині є зареєструватися в цій Установі. При реєструванні треба подати: 1) Ім’я і прізвище; 2) дата і міс­ це народження; 3) релігія; 4) колишня адреса в батьківщині; 5) чим зай мався дома; 6) хто може посвідчити, що Ви Українець (найкраще з поміж тих, що знають Вас ще з дома); 7) теперішнє заняття; 8) тепе­ рішня адреса; 9) до наведених даних додати дві знимки і документи, як, наприклад, метрика, військовий документ, легітимація, виказки українських товариств чи установ тощо. Всі прислані документи по­ вернуться назад. Цей заклик відноситься не тільки до зорганізованих вже україн­ ців, але й до тих, що остають ще поза нашими організаціями. Тому взиваємо членів УНО не тільки самим зареєструватися і не тільки подбати, щоб усі інші наші члени зареєструвалися, але теж постара­ тися, щоби зареєструвалися усі без виїмку Українці зі свого націо­ нального обов’язку і зі свого власного інтересу. Адреса Української Установи Довіря: Ukrainische Vertrauensstelle im Dritten Reiche. Berlin W 30, Bayerischer Platz 3. При листах не забудьте написати власної адреси, на яку вишлеть­ ся Вам виказку і повернеться Ваші послані документи. Український Вісник (Берлін). Орган Українського національного об’єднання в Німеччині (УНО). – Ч.4 (33). – квітень 1940 року. – С. 2. 3. Членам і прихильникам УНО до відома. Наслідком воєнних законів, розпорядків і приписів німецьких властей, правно­соціальними справами українців у Німеччині має відтепер займатися виключно урядова установа, що зветься “Ukrainische Vertrauensstelle” або по­українськи “Українська Установа Довір’я”. Просимо усіх членів і не членів УНО, що довіряли нам у тих справах, що їх нижче наводимо зокрема, не звертатись до УНО, а тільки без­ посередньо до урядової установи “Ukrainische Vertrauensstelle”, Berlin W 30, Bayerischer Platz 3; коли до нас будуть приходити які­небудь листи в тих справах, то ми їх не будемо полагоджувати. До правно соціальних належать такі справи: Звільнення з праці, підшукання нової праці, перенесення на нове місце праці, переведення з нефахової на фахову працю, оплата праці, 388 оплата праці в сільському господарстві згідно з тарифами та розпо­ рядками міністерства, додатки для тих, що з власної праці утримують родини, перевіз зароблених у Німеччині грошей і куплених під час праці речей до дому, як хтось живе в Генерал–Губернаторстві, допо­ моги для тих, які працею зглядно платнею за неї не можуть втримати родини, оплата подорожі з праці до дому, якщо немає в когось стіль­ ки грошей, щоб самому собі оплатити дорогу, податки, окремі стягу­ вання заробітної платні, пересилка грошей до Генерал­Губернаторства для родин, каса хорих, соціальне обезпечення, справи харчування, поведінки з українськими робітниками, додаткові картки для важкопра­ цюючих, зажалення на уряди праці і зокрема на польських переклад­ чиків, якщо такі де­небудь дають себе пізнати, вимоги українських перекладчиків для Українців, час праці, надто довга праця, надто важка праця, яка не одному не під силу, недоладности при праці чи непорозуміння з працедавцями або їхніми наставниками, закуп одягів, сорочок, черевиків, плащів зглядно картки на їх закуп, арештування, непорозуміння з Поляками, з якими в більшості доводиться жити і пра цювати, польські шикани над Українцями, польські провокації супроти Українців, звільнення з праці для виїзду до дому, чи то до родини, чи на власну господарку, чи на іншу працю в Генерал­Губер­ наторстві, відпустки з праці, перепустки та документи на виїзд до Протекторату Чехії та Моравії або до Генерал­Губернаторства, зажа­ лення родичів у справі трактування їхніх дітей, здебільше ще малоліт­ ніх, при праці, розірвання родин тим, що їх порозділювано в різні сторони на різні праці, звільннення з таборів переселенців на працю в Німеччині чи в Генерал­Губернаторстві або в Протектораті, видання німецькими властями приватного майна, що його переселенці переда­ ли переселенчим комісіям при переїзді до Німеччини, надання німець­ кого громадянства Українцям, звільнення українських полонених з полону на цивільну працю, звільнення з полону чоловіків, що їх жін­ ки живуть в Генерал­Губернаторстві, допомога полоненим харчами або грішми, видістання родин зі Советів, вияснення державної прина­ лежності Українця, пошукування за працею по фаху в Генерал­Губер­ наторстві, приналежність до фронту праці (Арбайтсфронт – Arbeits‑ front – Д. Б.), приміщення на фахові курси (не до шкіл), прийняття до військової служби або до служби праці в Німеччині чи в Генерал­ Губер наторстві, примус носити польські відзнаки “П”, польські легі­ тимації, кари за неношення польських відзнак, що їх видають україн­ 389 ським робітникам уряди праці (Арбайтсамти – Arbeitsamt – Д. Б.), вироблення пасів для чужинців (Фремденпаси – Fremdenpaß / Fremden‑ päße – Д. Б.), отримання паперів (Аусвайз – Ausweis – Д. Б.), які б доказували, що їх власник є українець і т.д. Годі тут вичислювати все, з чим звертались до нас члени і що підтягується під правно­соціальні справи. Сюди належить також пи­ сати прохання за дозвіл відфотографуватись, щоб мати знимки для потрібних легітимацій і діставати дозвіл на виїзд до міста для фотогра­ фування. Звертаємо увагу всіх, що згідно з існуючими тут приписами, кожний Українець у Німеччині повинен бути зареєстрований в “Укра­ їнській Установі Довір’я”. Анкет тої установи не треба присилати до УНО, а тільки прямо туди. Якщо ми такі анкети дістанемо, передамо їх тій установі. Не треба звертатись до нас також із проханнями, щоб приспішити в тій уста нові виставлення виказки (Аусвайз – Ausweis – Д. Б.), а писати просто туди. Туди ж треба висилати й документи разом з анкетами, з яких би виразно було видно, що пересилаючий анкети є Українець. Знову ж таки якщо там документи трохи довше, як нормально, затри­ муються – не звертайтеся до УНО, щоб воно видобуло документи з тої установи, а пишіть просто туди і жадайте звороту своїх документів. Якщо пишите зажалення чи якусь скаргу, то пишіть лише правду, бо як викажеться щось у скарзі неправдивого – то справа закінчитися зле. УНО буде відтепер полагоджувати лише чисто організаційні та культурно­освітні справи. Український Вісник (Берлін). Орган українського національного об’єднання. – Ч 14 (43). – 25 жовтня 1940 року. – С. 7. 4. Правні поради подає Українська Установа Довіря в Берліні (Ukrainische Vertrauensstelle im Dritten Reiche. Berlin W 30, Bayerischer Platz 3). Поради треба відразу вважати відповіддю на численні листи, які ми одержали і на які ми не маємо згоди дати окремої відповіді. 1) З причини воєнних загострень і зв’язаних з тим нових розпоряд­ ків та через брак сільськогосподарських робітників в Німеччині нам не вдалось виєднати в урядах звільнення з сільськогосподарської пра­ 390 ці навіть тих українців, о мають інше звання. Дуже помагає в справах звільнення з праці, зглядно в зміні праці, німецький фронт праці (Deutsche Arbeitsfront). Тому радимо всім вступати в члени тої органі­ зації. Інформації дістанете в місцевих управах німецького фронту праці. 2) Кому праця, яку він тепер має, заважка, повинен старатись звіль нитись з праці законним шляхом в уряді праці (Arbeitsamt). 3) Хто виїжджає на працю до Берліна за дозволом уряду праці, той повинен домагатись від уряду праці, щоб в звільненню з праці було зазначено, що виїжджає до Берліна. В противному випадку навіть зі звільненням з уряду праці важко в Берліні дістати працю. 4) Рішуче відраджуємо всім покидати працю самовільно без до­ зволу урядів, бо за це тепер поліція замикає і відтак ще й суд покарає. 5) Відзнаку “П” мають носити лише поляки. Українці ні. Щоб мати змогу виказатись, що українець, кожний мусить мати легітимацію (Ausweis) з Установи Довіря. Та легітимація є доказом, що її власник є українець. 6) На днях появилося урядове розпорядження, на підставі якого заборонено приміщувати українців і поляків разом чи на праці, чи на помешканні. Всі українці повинні домагатись окремого приміщення і окремої праці, де б не було поляків, та взагалі оминати поляків. 7) Всі українські втікачі, чи з Західної, чи з Карпатської України, мусять старатись про відповідні документи (Fremdenpaß). На підставі розпорядку урядів такий пас мусить мати кожний чужинець в Німеч­ чині. Щоб одержати такий пас треба: а) бути зареєстрованим в Укра­ їнскій Установі Довіря; б) треба мати від Української Установи Дові­ ря поручаюче письмо до поліції, ландрата чи іншого уряду, який такі паси видає. 8) Перепустки до Протекторату Чехії і Моравії видають поліцій­ ні уряди. Перепустки на виїзд до Генерал­Губернаторства видає Упо­ вноважений Генерал­Губернатора в Берліні. Щоби одержати таку пере пустку, треба мати звільнення з праці, зглядно відпустку (Urlaubs­ schein). Адреса Уповноваженого така: Der Bevollmächtigte des General­ gouverneurs, Berlin W 8, Standartenstraße 14. 9) В справі карток на одяг і закуп інших речей ми не можемо май же нічого зробити. В тій справі треба поступати так: звернутись до працедавця, а працедавець звертається до відповідного уряду (Kar­ ten stelle), що видає такі картки. Одяг можна купити лише на картки. 391 10) Втікачі з України, які не мають ніяких грошових засобів, по­ винні звертатися за одягом, черевиками, помешканням і іншими ре­ чами до Nationalsozialistische Volkswohlfahrt. 11) На запити про заробітки подаємо: вони не в кожній німецькій провінції однакові. Щоб приблизно поінформувати про те, подаємо такі дані: сезонові робітники, що працюють переважно по дворах біль шими групами, одержують в провінції Бранденбург і Курмарк пересічно: чоловіки 24 пфенігів, а жінки 20 пфенігів на годину, крім того, денно пів літри молока, а тижнево 25 фунтів картоплі й 3 марки. Загальна норма платні: сталі робітники : дорослі мужчини 40–50 ма­ рок місячно, дорослі жінки 32–35 марок місячно. Праця триває літом 10–11 годин денно, а зимою 8 годин денно. За працю понад ті години платиться в будень 50% більше за годину, а в неділю подвійно. 12) Просимо всіх писати короткі листи і висловлюватись стисло, а не розписуватись про те, що можна сказати кількома словами, на кількасторінковому листі. Треба писати чітко. 13) Не змішувати УНО і Української Установи Довіря, бо це дві зовсім різні установи: УНО є громадська організація, а Установа До­ віря урядова. 14) Не реєструйтесь в Українській Установі Довіря подвійно, а то й потрійно. Раз вислали анкету, чекайте на виказку. Якщо її нема, то можете листовно запитати, що з нею, а не зараз же висилати другий раз анкети. 15) Як отримали від нас листа і на його відповідаєте, подайте зараз число нашого листа до Вас, бо то облекшує нам працю і ми зможемо скоріше полагодити всі справи. Український Вісник (Берлін). Орган Українського національного об’єднання у Німеччині. – Ч. 8 (37). – 25 липня 1940 року. – С. 4. 5. Під увагу всім Українцям в Німеччині. Реєстрація в Установі Довіря. Маємо запити в справі реєстрації Українців в Українській Уста­ нові Довіря в Берліні (Ukrainische Vertrauensstelle). Повідомляємо, що та установа – це німецька урядова установа, якої завданням є реєстру­ вати і допомагати Українцям в Німеччині. УНО натомість є Українська громадська організація. В Установі Довіря мусить бути зареєстрований 392 кожний Українець, що живе в Німеччині; членом УНО може бути лише свідомий Українець. Анкети Установи Довіря треба обов’язково випов­ нити і переслати на адресу: Ukrainische Vertrauensstelle, Berlin W 30, Bayerischer Platz 3. Український Вісник (Берлін). Орган Українського національного об’єднання у Німеччині. – Червень 1940 року. – Число 6 (35). – С. 5. 6. Замість відповідей на листи. Яка наша державна приналежність? Часто дістаємо від наших членів і від урядів письма, в яких за­ питують нас, яку державну приналежність треба писати на документах, що їх виставляється Українцям. Часто чуємо нарікання наших членів на те, що Арбайтсамти виписують на документах “поляк” чи “поль­ ський горожанин”. Ми всі є тепер бездержавними, бо своєї держави не маємо. Ми пишемо по­німецьки замітку в тій справі. Коли комусь виписують на паперах, що він поляк, повинен з тим числом “У.В.” піти до уряду в тій справі і вказати на неї урядам. Документів, на яких напи сано “поляк”, Українець не повинен приймати, а все домагатись, щоб йому написали “українець”. Український Вісник (Берлін). Орган Українського національного об’єднання у Німеччині. – 25 липня 1940 року. – Число 8 (37). – С.3. 7. Від Головної Управи УНО 1) Українська Установа Довір’я в Німецькій державі подає до відома українським емігрантським організаціям та поодиноким україн­ цям­емігрантам, що реєстрація українських емігрантів на терені Ве­ ликонімеччини та Протекторату Чехії й Моравії закінчується з днем 31 грудня 1943 року. Всі українці­емігранти, які в даний час мають на терені Великонімеччини та Протекторату свій сталий осідок та які хотять мати від Української Установи Довір’я виказку – повинні до кінця грудня 1943 року надіслати до Української Установи Довір’я, або до її Станиць та Мужів Довір’я належно виповнені власноручно підписані анкети – з долученням 2­х фотографічних знимок та доку­ ментів, які підтверджують анкетні відповіді. 393 За українців­емігрантів уважається тих осіб, які являються з по­ ходження українцями та які з різних причин були змушені залишити свою Батьківщину до 22. червня 1941 року. Українців, що з різних причин прибули з їхньої Батьківщини до Великонімеччини по 22. черв­ ня 1941 року не вважається за емігрантів і вони реєстрації в Україн­ ській Установі Довір’я не підлягають. Адреси Українських Установ Довір’я: 1. Ukrainische Vertrauesstelle im Deutschen Reiche, Berlin SO 36, Marianenplatz 14; 2. Stützpunkt Wien der Ukrainischen Vertrauensstelle, Wien VII, Karl Schweighofergasse 3; 3. Stützpunkt Prag der Ukrainischen Vertrauensstelle, Prag III, Schwe­ rin straße 6; 4. Stützpunkt Litzmannstadt der Ukrainischen Vertrauensstelle, Adolf­ Hitlerstraße 92. Адреси Мужів Довір’я (Anschriften der Vertrauensleute): – Emil Rusin, Dirschau, Friedrichstraße 7; – Wladymir Illiuk, Kalisch, Richterstraße 1; – Thomas Sypnewski, Torn, Nürnbergerstraße 30; – Iwan Nawalkowskyj, Bromberg, Hanfstraße 16; – Wasyl Risnyk, Bialistock, Roonstraße 10; – Iwan Melnyk, Bielitz, Rotenturmstraße 9a. Український Вісник (Берлін) Орган Українського національного об’єднання в Німеччині. – Ч. 21 (120). – 17 жовтня 1943 року. – С. 4. 8. З Установи Довіря Українська Установа Довіря в Берліні почала від 20 жовтня цього року урядувати в новому бюро: Berlin SO 36, Marianenplatz 14. Начальником Української Установи Довіря в Празі став п. Дмитро Бандрівський. Українська Дійсність (Берлін). Орган Української Громади в Німеччині. – 1 листопада 1941 р. – Число 18. – С. 2. 394 9. Оголоска Українська Установа Довіря, Станиця в Празі, повідомляє, що німецькі уряди дали наказ, щоби кожна особа, яка є членом якої­небудь статутової української організації в Протектораті, була зареєстрована в Українській Установі Довіря, Станиця в Празі. Супроти того Укра­ їнська Громада Філія в Празі взиває тих своїх членів, які досі не заре­ єструвалися в Українській Установі Довіря в Празі, щоб негайно це зробили. До реєстрації кожна особа виповнить дві анкети, залучить три фотографії і один поштовий значок на порто для пересилки виказ­ ки, або тимчасової посвідки. Адреси на анкетах писати по­німецькі, або по­чеські. Коли хто з членів Української Громади в Протектораті Чехи й Мо рава мимо цього упімнення не зареєструється, буде виключений з членства Української Громади. Обласний Провід Української Громади в Чехах і Мораві. Українська Дійсність (Берлін). Орган Української Громади в Німеччині. – 1 листопада 1941 р. – Число 18. – С. 2. 10. Збірка на Німецький Червоний Хрест. До Українського Громадянства в Протектораті Чехи­Морава. Вже майже 3 роки бореться хоробра німецька армія за краще майбутнє європейських народів, отже й нашої української спільноти. Зник наш відвічний ворог Польща, а червона Москва конає в перед­ смертних судорогах. Ми не зможемо належно віддячитися непере­ можній німецькій армії за всі ті великі жертви, понесені також й за кращу будучність України. Усі народи переводять тепер грошові збір­ ки в користь Німецького Червоного Хреста. Також і Українці в Краю та на еміграції поспішають з своїми пожертвами на Німецький Черво­ ний Хрест. Українська еміграція в Протектораті Чехи й Морава не сміє лишитися позаду. Українська Установа Довіря в Протектораті переводить грошову збірку на Німецький Червоний Хрест серед Українців у Протектораті і сподівається, що українське громадянство поспішить з численними датками на Німецький Червоний Хрест. Хай жертвують усі, заможні 395 й незаможні. Серед нас не сміє бути нікого, хто б не пожертвував хоч би й найскромнішу лепту на Німецький Червомий Хрест! Докажім, що ми уміємо вповні оцінити героїзм славної Німецької Армії та її заслуги для визволення нашої дорогої Батьківщини. Не даймося засо­ ромити іншими народами. Жертвуймо всі на спільну ціль, яка веде нас до кращого майбутнього! Українська Установа Довіря висилає поодиноким українським інституціям окремі збіркові листи, а ширше українське громадянство закликає надсилати свої добровільні датки на адресу: Ukrainische Ver­ trauensstelle in Protektorat, Prag XII, Schwerinstraße 6 III. Збіркові листи треба звернути Українській Установі Довіря най­ пізніше до 15. липня 1942 р. За Українську Установу Довіря в Протектораті. Дмитро Бандрівський Начальник Українська Дійсність (Берлін). Орган Української Громади в Німеччині. – 1червня 1942 р. – Число 16. – С. 3. 11. 5 років Українській Установі Довіря 15 жовтня цього року минуло 5 років оснування Української Установи Довіря в Німеччині. Завдання цієї установи – заступати ін­ тереси українців перед різними німецькими урядами та видавати посвідки про приналежність до української національності, які дають права, що їх мають чужинці в Німеччині. Велику працю вклала Українська Установа Довіря при звільню­ ванні українських полонених з українсько­польської, німецько­фран­ цузької та німецько­сербської війн. Заходами Української Установи Довіря біля 17.000 з цих полонених одержало фаховий перевишкіл на шоферів, слюсарів, монтерів, електромонтерів, теслярів і т.д. На перших порах Українська Установа Довіря складалася тільки з 2 людей, начальника бюра і бюрової сили. Тепер Українська Уста­ нова Довіря має 11 відділів і 22 службовиків (чок). Має 3 Stützpunkt’и і цілий ряд Vertrauensmann­ів, які розташовані по всій Німеччині. З почину УУД засновано теж інституцію Українських Мужів До­ віря (Betreuer) при Німецькому фронті праці (Deutsche Arbeitsfront) і при Німецькому стані живителів (Reichsnährstand­ів). 396 Від самого початку існування УУД і дотепер начальником цієї уста нови є др. Микола Сушко, а його заступником др. Сократ Іваниць­ кий. Українська Дійсність (Берлін). Орган Української Громади в Німеччині. – 20. жовтня 1943 р. – Число 30. – С. 2. Джерела та література: 1. Від Головної управи УНО // Український Вісник (Берлін) Орган Українського національного об’єднання в Німеччині. – Ч. 21 (120). – 17 жовтня 1943 року. 2. Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Ф. 13 Друковані видання. – Спр. 372. – Т. 34. 3. Гренджа­Донський В. Щастя і горе Карпатської України: Щоден­ ник. Мої спогади. – Ужгород, 2002. – 516 с. 4. Енциклопедія українознавства . У 10­ти томах / Гол. ред. Володи­ мир Кубійович. – Париж; Нью­Йорк, 1954–1989. 5. Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – 1020 с. 6. Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словар. – Москва, 2003. – 942 с. 7. Каменецький І. Українське питання в німецькій зовнішній політи­ ці між двома світовими війнами // Євген Коновалець та його доба. – Мюн­ хен, 1974. – С. 851–882. 8. Карпатська Україна в боротьбі. Збірник. – Відень, 1939. – 234 с. 9. Кентій А.В. Нариси історії Організації українських націоналістів (1929–1941 рр.). – Київ, 1998. – 200 с. 10. Книш З. Перед походом на Схід. Спогади й матеріали до діяння Організації Українських націоналістів у 1939 – 1941 роках. – Торонто, 1958. – І частина. – 188 с.; ІІ частина. – 192 с. 11. Коваленко Ю. Українське національне об’єднання (УНО) в Німеч­ чині // Організація українських націоналістів (1929–1954). – Франція, 1955. – С. 377–391 12. Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. – Париж – Нью­Йорк – Львів, 1993. – 659 с. 14. Кривець Н. В. Українсько­німецькі відносини: політика, диплома­ тія, економіка. 1918 – 1933. – К., 2008. – 322 с. 15. Кубійович В. Том ІІ. Мемуари. Роздуми. Вибрані листи // Упоряд­ кування проф. Олега Шаблія. – Париж, Львів, 2000. – 1024 с. 16. Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії. 1939–1941. Історія Українського Центрального Комітету. – Чикаго, 1975. – 664 с. 397 17. Кучерук О. С. Рико Ярий – загадка ОУН. – Львів, 2005. – 212 с. 18. Кущинський А. Закарпаття в боротьбі. Спогад. – Буенос­Айрес, 1981. – 224 с. 19. Оснування Комісаріату для українських справ у Німецькій дер­ жаві // Українська пресова служба. Українське видання. Заступництво на Німеччину. – Берлін. – 1938. – 12 грудня. – Ч. 16/38. 20. Паньківський К. Від держави до Комітету. – Нью­Йорк; Торонто, 1957. – 160 с. 21. Паньківський К. Від Комітету до Державного центру (1944– 1948). – Нью­Йорк; Торонто, 1968. – 288 с. 22. Паньківський К. Роки німецької окупації (1941 – 1944). – Нью­ Йорк; Торонто, 1965. – 480 с. 23. Пропам’ятна книга Данціґерів. Історичні нариси та спомини ко­ лиш ніх студентів Політехніки Вільного Міста Данціґу. 1921–1945. – Філа­ дельфія; Торонто; Нью­Йорк, 1979. – 218 с. 24. Романишин П. Історія української еміграції та українська като­ лицька церква в Німеччині // Українці в Берліні (1918–1945). Пропам’ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності українців у Берліні з нагоди З’їзду 5­го вересня 1981 року в Шератон готелі в Торонто, Канада. Редактор: Василь Верига. – Торонто, 1996. – С. 208–225. 25. Скиба Р. Українське Національне Об’єднання (УНО) в Німеччи­ ні. До ґенези постання УНО // Українці в Берліні ... С. 177–183. 26. Срібняк І.В. Полонені українці в Австро­Угорщині та Німеччині (1914–1920рр.). – К., 1999. – 296 с. 27. Стерчо П. Карпато­Українська держава. До історії визвольної бо­ роть би карпатських українців у 1919–1939 роках. – Торонто, 1965. – 288 с. 28. Трощинський В. П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально­політичне явище. – К., 1994. – 260 с. 29. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. – К., 1999. – 352 с. 30. Українці в Берліні (1918–1945). Пропам’ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності українців у Берліні з нагоди З’їзду 5­го ве ресня 1981 року в Шератон готелі в Торонто, Канада. Редактор: Василь Верига. – Торонто, 1996. – 256 с. 31. Філонович В. Березневі дні Карпатської України / Вступна стат­ тя, упорядкування, коментарі В. Власенка. – Суми, 2009. – 100 с. 32. Центральний державний архів вищих органів влади та управлін­ ня України. – Ф. 4465. – Оп. 1. – Спр. 126. 33. Яріш В. Українська Установа Довір’я в Німеччині. Офіційно: Ukra­ inische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche // Українці в Берліні (1918–1945). 398 Пропам’ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності українців у Берліні з нагоди З’їзду 5­го вересня 1981 року в Шератон готелі в Торон­ то, Канада. Редактор: Василь Верига. – Торонто, 1996. – С. 184–187. 34. Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 1031. 35. Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3060 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 рік). 36. Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3061 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 рік). 37. Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3062 (Звіт Таємної державної поліції за січень–березень 1939 року, складений 3 квітня 1939 року). 38. Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3062 (Звіт Таємної державної поліції за квітень–червень 1939 року від 3 червня 1939 року). 39. Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3062 (Звіт Таємної державної поліції про нелегальний комуністичний та марксистський рух в Німеччині за другий квартал 1939 року). 40. Dodenhoeft, Bettina Laßt mich nach Rußland heim: russische Emigranten in Deutschland von 1918 bis 1945. – Frankfurt am Main; Berlin; Bern; New York; Paris; Wien: Lang, 1993. – 338 S. 41. Jerabek, Blanka Das Schulwesen und die Schulpolitik im Reichskom­ missariat Ukraine (1941–1944). Im Lichte deutscher Dokumente. – München: Ukrainische Freie Universität, 1991. 42. Kotowski, Albert S. “Ukrainisches Piemont“? Die Karpatenukraine am Vorabend des Zweiten Weltkrieges // Jahrbücher für Geschichte Osteuro­ pas. – 2001. – H. 1. – S. 67–95. 43. Ukrainischer Pressedienst in Deutschland. – 1938. – Nr. 16/38 44. Werner, Günter Die Geschichte der russisch­orthodoxen Kirche in Deutschland in den Jahren 1920–1950. – Sigmaringen, 1982. 45. Zlepko, Dmytro Die Entstehung der polnisch­ungarischen Grenze (Oktober 1938 bis 15. März 1939). Vergangenheitsbewältigung oder Großmacht­ politik in Ostmitteleuropa. – München, 1980. – 207 S. Дмитро Бурім (Київ, Україна) Висвітлення діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) на сторінках періо- дичних видань української еміграції. В статті розглядається діяльність Української установи довіри в Ні­ мецькій імперії та її висвітлення на сторінках періодичних видань укра­ їнської еміграції в Німеччині. 399 Ключові слова: Українська установа довіри в Німеччині, Україна, Німеччина, українська еміграція, українські періодичні видання, “Україн‑ ський вісник”, “Українська дійсність”, “Українська пресова служба”. Дмитрий Бурим (Киев, Украина) Освещение деятельности Укра- инского учреждения доверия в Немецкой империи (1938–1945) на страницах периодических изданий украинской эмиграции. В статье рассматривается деятельность Украинского учреждения доверия в Немецкой империи и ее освещение на страницах периодических изданий украинской эмиграции в Германии. Ключевые слова: Украинское учреждение доверия в Германии, Укра‑ ина, Германия, украинская эмиграция, украинские периодические издания, “Украинский вестник”, “Украинская действительность”, “Украинская служба Прессы”. Dmytro Burim (Kyiv, Ukraine) The Ukrainian Trust institution’s activity in the German Empire (1938–1945) represented in periodicals of the Ukrainian émigrés. Activity of the Ukrainian Trust institution in the German Empire and its representation in periodicals of the Ukrainian émigrés are analyzed in the article. Key words: the Ukrainian Trust institution in Germany, Ukraine, Germany, Ukrainian émigrés, Ukrainian periodicals, “Ukrainskyi visnyk”, “Ukrainska diisnist”, “Ukrainska presova sluzhba”.

Схожі ресурси