Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні

Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні

У статті розглядається питання про місце історіографічних схем у реконструкції минулої реальності в ході науково-історичних досліджень з точки зору впливу цих схем на стабільність сприйняття об’єктів дослідження....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2010
1. Verfasser: Чеканов, В.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Schriftenreihe:Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71556
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні / В. Чеканов // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 20. — К., 2010. — С. 520-531. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-71556
record_format dspace
spelling irk-123456789-715562014-12-07T03:01:43Z Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні Чеканов, В. У статті розглядається питання про місце історіографічних схем у реконструкції минулої реальності в ході науково-історичних досліджень з точки зору впливу цих схем на стабільність сприйняття об’єктів дослідження. В статье рассматривается вопрос о месте историографических схем в реконструкции прошлой реальности в ходе научно-исторических исследований с точки зрения влияния этих схем на стабильность восприятия объектов изучения. In the article the question of a place of historiographical schemes in the past reality’s reconstruction while making scientific historical researches is viewed from the point of these schemes’ influence on the stability of perception of the researched objects. 2010 Article Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні / В. Чеканов // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 20. — К., 2010. — С. 520-531. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71556 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У статті розглядається питання про місце історіографічних схем у реконструкції минулої реальності в ході науково-історичних досліджень з точки зору впливу цих схем на стабільність сприйняття об’єктів дослідження.
format Article
author Чеканов, В.
spellingShingle Чеканов, В.
Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
author_facet Чеканов, В.
author_sort Чеканов, В.
title Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні
title_short Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні
title_full Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні
title_fullStr Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні
title_full_unstemmed Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні
title_sort статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2010
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71556
citation_txt Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні / В. Чеканов // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 20. — К., 2010. — С. 520-531. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
work_keys_str_mv AT čekanovv statičníídinamíčníobêktivnaukovoístoričnomudoslídženní
first_indexed 2025-07-05T20:31:28Z
last_indexed 2025-07-05T20:31:28Z
_version_ 1836840375166173184
fulltext 520 У 1973 р. французький історик­медієвіст Жан Делюмо писав: “Якби у книжках, присвячених історії, скасували два найважливіші поняття (і при цьому в рівному ступені неточних) “Середньовіччя” і “Відродження”, то наше розуміння періоду, що тривав від правління Філіпа Красивого до Генріха IV, досягалося б з більшою легкістю. Ми б одним ударом позбулися цілої серії забобонів. І, перш за все, ми звільнилися б від ідеї, що часи темряви відокремлені від епохи світла глибоким розломом” [1, c. 7]. Що мав тут на увазі французький вчений? Ризикнемо припусти­ ти, що в цитованому пасажі увага звертається не на одиничну проб­ лему, з якою стикаються лише історики, що займаються пізнім Серед­ ньовіччям. Ні, проблема тут більш глобальна. Вона пов’язана з немож­ ливістю вільно міняти рамки, зміст та сутність висхідних понять, що лежать в основі науково­історичного дослідження, форматуючи їх у залежності від потреб дослідника, від його новаторства. Навіть якщо дослідник відкидає характеристику епохи Відродження як “світлої” протилежності “темному” Середньовіччю, він не в змозі відкинути саме поняття “Відродження”. Відтак, він не в змозі відкинути і проти­ ставлення його поняттю “Середньовіччя”, вбудоване в суспільну свідомість 500 роками користування цією термінологією і, відповідно, дихотомією, закріпленою в ній ще у XV ст. “гуманістичною” історіо­ графією, в якій виникли обидва поняття. Отже, чим більш новатор­ ським, спрямованим на розрив з традицією хибного сприйняття, є дослідження, тим гарантованіше закріплюється в ньому суперечність між оновлюваним образом розглядуваного об’єкту, який намагається створити дослідник, та його описом. Адже процедура опису в істо­ Всеволод ЧЕКАНОВ (Київ, Україна) Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні 521 ричній науці здійснюється засобами, що з часом стають застарілими в очах дослідника, але залишаються авторитетними в очах суспіль­ ства. Парадокс історичної науки в тому, що вона часто не може розі­ рвати з застарілою термінологією, бо остання потрапляє до арсеналу суспільно­політичної риторики. У той момент, коли термінологія стає застарілою, вона вже набуває такої масовості сприйняття, що скасу­ вати її “кабінетним” шляхом, виходячи при цьому лише з наукових інтересів, виявляється неможливим. Якщо, скажімо, фізика по мірі свого поступу досить легко відмовилася від “флогістону”, “живих сил” та інших архаїзмів, то в історії здійснити перегляд висхідних формулю­ вань набагато важче: науково­історичні поняття набувають значення культурних та світоглядних архетипів. Вивчення історії – це соціаль­ на діяльність, підкорена тенденціям часу і місця [2, c. 13]. Так в історичній науці закріплюється розбіжність між досліджен‑ ням і пізнанням. Дослідження є процесом вироблення нових знань, пізнання – процесом їх досягнення [3, c. 598, 1206]. Пізнання іде за до слідженням. Дослідження передбачає активну роботу з об’єктом і спрямовується на якнайповніше відтворення реального змісту події (процесу), тоді як пізнання передбачає опрацювання отриманих ре­ зультатів і спрямовується на фіксацію змісту події (процесу) в понят­ тях, придатних для подальшого вжитку не лише у науці, а й в усій суспільно­політичній сфері. Те, що в процесі вивчення події (процесу) ці поняття можуть бути переглянуті, є позитивом з точки зору дослі­ дження і негативом – з точки зору пізнання. Пізнання і дослідження виявляються в опозиції одне одному. Якщо у фізиці це веде до ради­ кального перегляду засадничих принципів науки і до тотальної від­ мови від застарілого апарату на користь потреб дослідження, то істо­ рія як наука припиняє бути актуальною, якщо не виробляє світогляд­ ні архетипи для пізнання. Масове ж користування цими архетипами може зчиняти зворотний вплив на неї. Таким чином, в історичній на­ уці цілком реальною є ситуація, неможлива у фізиці: коли потреби пізнання визначають напрямок, зміст і характер дослідження, а від­ так – до певної міри програмують його результати. Взаємозв’язок між дослідженням і пізнанням визначає характерис­ тики об’єктів, що вивчаються історичною наукою. Так, якщо поняття “Відродження” відображає потреби пізнання історії культури, мистецтва та суспільної думки пізнього Середньовіччя, то ці потреби впливатимуть 522 на тривалість користування даним поняттям сильніше, ніж потреби дослідження, в результаті якого сучасна історична наука вже наблизи­ лася до його заперечення [4, c. 7­8]. Отже, можна стверджувати, що взаємозв’язок між дослідженням і пізнанням впливає на тривалість іс­ нування об’єктів у науково­історичному дослідженні, тобто, на їх ста‑ тичність і динамічність. Ті з них, щодо яких потреби пізнання вима­ гають збереження існуючих понять, є більш статичними. Ті ж, щодо яких подібної потреби не виникає, легше змінюються в результаті до­ слідницької діяльності, тобто, виявляють динамічні властивості. Мета цієї розвідки – встановити, де проявляється і чим обмежу­ ється статичність і динамічність об’єктів: тільки поняттями, що слугу­ ють в якості їх ідентифікаторів (адже це вони потрапляють в арсенал культурних і світоглядних архетипів), чи вона розповсюджується також і на ті їх глибинні, змістовні характеристики, що виступають об’єктами дослідження, проте рідко стають об’єктами пізнання. 2. Науково­історичне дослідження постійно потрапляє в ситуацію, коли його об’єкт, визначений за допомогою понять­архетипів, виявля­ ється більш статичним, ніж треба для дослідження, а не пізнання. Гарним прикладом тут знов є епоха Відродження. Якщо сучасними дослідниками вже встановлена відсутність протилежності її Середньо­ віччю, закономірно було б відмовитися від користування поняттям “Відродження” як таким, що відповідає лише одній, т.зв. “гуманістич­ ній” схемі пізнання історичного процесу в Європі, а не реальності, відтворити яку в усій повноті неможливо в рамках однієї схеми. Нині поняття “Відродження” характеризує радше не “період, центром яко­ го є 1500 рік” [4, c. 7], а лише певний етап осягнення цього періоду – тобто, історіографію, а не історію [5, c. 18­19]. Проте відмови від поняття не відбувається. І тут перед нами постає важливе запитання: чи можливо для історика пізнавати лише історію, тобто реальний зміст подій, не “забруднюючи” процес вивченням пізнавальних схем (історіографії)? Чи можна увійти в минуле без милиць? Чи можна зразу відкидати попередні, хибні схеми пізнання тоді, коли потреби дослідження вимагають вироблення нових? Загалом: чи можна подо­ лати протилежність дослідження і пізнання? Ми пропонуємо розглянути це питання з точки зору історіографії, а не історії. Тобто, зразу ж поставити за рамки розгляду потенційно 523 бездонну філософську дискусію про те, чи можливе пізнання “реаль­ ності” як такої. Оскільки, якщо відповідь буде “ні”, то зразу ж поста не питання про критерій розмежування реальності і не­реальності, яким користується той, хто постулює таку неможливість (фізик висло вився б наступним чином: якщо для потреб дослідження нам треба встано­ вити температуру, то необхідний термометр; але для того, щоб враху­ вати в дослідженні неможливість встановлення температури, нам треба констатувати відсутність як термометру, так і будь­якого способу його замінити). Історією ж пошуків такого критерію якраз і є істо ріографія. Історіографія традиційно розуміється як історія історичної науки і зводиться до двох змістовних характеристик. Отже, історіографія – це: 1.) історична література як така; 2.) стан розвитку історичної на­ уки на певному етапі її розвитку [6, c. 132]. Базою історії є історичні і археологічні джерела, тоді як базою історіографії – результати ана­ лізу вказаних джерел, їх узагальнення, втілені в монографії та статті, що представляють собою реконструкцію історичної реальності [6, c. 132]. Відомо, що історичний факт невід’ємний від його тлумачення і що історик практично не має справи з об’єктивними фактами – тіль­ ки з їх інтерпретаціями. Він не інтерпретує факти, а реінтерпретує їх інтерпретацію навіть тоді, коли спирається лише на джерела і не вра­ ховує наукові результати своїх попередників­істориків [7, c. 59]. Тоді нам треба спитати себе: а чи існує взагалі принципова відмінність історії як наукової дисципліни від історіографії? Адже обидві вони мають справу з інтерпретаціями, отже, беруть рівноправну участь у формуванні фактичної бази науково­історичних досліджень. Обидві постачають матеріал, з яким працює історик, намагаючись виробити знання про минуле. Історіографія – це не розділ монографій і не ін­ струмент, а це план, за яким відбувається пізнання події (процесу). Чим багатша історіографія події (процесу), тим більше таких планів співіснує і конкурує в ході його розгляду, формуючи той вигляд, в якому історик бачить свій об’єкт. Якщо один з таких планів отримує перевагу і перетворюється на світоглядний архетип, ми отримуємо статичний об’єкт дослідження. Якщо ж історіографія об’єкту про­ довжує представляти собою суміш конкуруючих планів, ми маємо справу з динамічним об’єктом, ідентифікація якого і в історичній нау­ ці, і в суспільній свідомості може змінюватися. У прикладі з епохою Відродження ті змінювані, динамічні харак­ теристики, які дозволили дійти якісно нових висновків про цей пері­ 524 од, були отримані в результаті дослідження, тобто, завдяки історичній науці в її традиційному розумінні. Статична ж характеристика періо­ ду, сама назва­ідентифікатор “Відродження” закріпилася в процесі пізнання, і завдячувати цьому ми повинні історіографії. Отже, взаємо­ суперечливі характеристики співіснують в рамках одного об’єкту “Відродження”, оскільки сам він сформувався як ціле внаслідок не лише історичного дослідження, але й пізнання його результатів. Чи можна відокремити історичне дослідження від історіографіч­ ного пізнання? Чи відповідає потребам історичного дослідження ко­ ристування історіографічними схемами? Відповідь може дати страти­ фікація і квантифікація об’єкту дослідження. Якщо історія і історіо­ графія відіграють подібні ролі у формуванні фактичної бази дослі­ дження, тоді треба визначити всередині об’єкту певні параметри, що можуть бути зміненими, і встановити: чи визначені вони за даними історії чи історіографії; як вони змінювалися в процесі дослідження і пізнання об’єкту; як вони впливають на статичність його як цілого. Якщо окремі параметри статичного в цілому об’єкту також виявлять незмінні характеристики, тоді його можна повноправно вважати ста­ тичним – тобто, його ідентифікація, прийнята в історіографії, буде відповідною як історіографічним схемам, так і історичним досліджен­ ням минулої реальності. Кожен об’єкт потребує диференційованого, предметного розгляду. Поняття “об’єкт” не співпадає з поняттям “факт”. Факт – це знання, достовірність якого доведена і вже не викликає полеміки. Фактом є статичний об’єкт, у складі якого ми – ті, хто пізнає – вже не бачимо інтерпретативної частки. Коли ми говоримо про “факт”, ми маємо на увазі історію, пізнання минулої реальності. Об’єкт же – це процес чи явище, яке породжує проблемну ситуацію, що досліджується, інтер­ претується і викликає полеміку. Коли ми говоримо про “об’єкт”, ми маємо на увазі історіографію. Матеріал будь­якого науково­історичного дослідження включає як факти, так і об’єкти дослідження. Розділити їх неможливо, оскільки закономірності, за якою повноцінне знання про минулу реальність можливе без звернення історика до малодо­ сліджених чи дискусійних питань (тобто, до об’єктів), не існує. Все, що знаходиться в межах об’єкту в певному аспекті розгляду, називається предметом дослідження [8, c. 133]. Спробуємо визначити окремі параметри предметного розгляду, з яких складається сприйнят­ тя об’єкту в цілому. 525 В якості ілюстрації візьмемо загальновідомий приклад, припус­ тимо, Велику французьку революцію XVIII ст. Як відомо, поняття “Велика французька революція” понад 200 років виявляє свою статич­ ність в історіографії. Охопити дану подію (процес) як цілісний об’єкт ми спробуємо за допомогою наступних параметрів: Назва‑ідентифікатор1. ; Зміст;2. Характер;3. Рушійна сила;4. Причини;5. Наслідки;6. Значення;7. Масштаб;8. Хронологічні межі.9. (В запропонованій схемі відсутній параметр “мета”, оскільки він передбачає свідоме цілепокладання учасників події (процесу), тоді як далеко не всі об’єкти науково­історичного досідження дійсно втіли­ лися у тому вигляді, що приписували їм учасники). Якщо визначити кожен з цих параметрів відповідно до певної історіографічної традиції (наприклад, радянської), можна отримати уявлення про специфіку сприйняття об’єкту даною традицією. Шляхом подальшого порівняння всіх параметрів за різними історіографічними традиціями, можна виділити з них незмінні величини (тобто, такі, що всіма трактуються однаково). Значить, їх можна вважати результатами історичного дослідження, а не внесками з історіографії. Наведені нижче характеристики визначені відповідно до радян­ ської марксистської історіографії [9, c. 94­95]: Назва‑ідентифікатор1. – Велика французька революція; Зміст2. – соціальна революція; Характер3. – буржуазна; Рушійна сила4. – буржуазія (“третій стан”); Причини5. – криза феодального суспільного ладу; Наслідки6. – повалення абсолютної монархії, встановлення капіталістичного суспільного ладу; Значення 7. – створення умов для швидкого розвитку капіталіз­ му; Масштаб8. – світовий; Хронологічні межі9. – 1789–1794 рр. 526 Тепер нашим завданням є виділити в перерахованих параметрах змінні і незмінні величини. Для цього спробуємо порівняти отримані предметні характеристики Великої французької революції з аналогіч­ ними, але визначеними за немарксистською схемою, і встановити, які саме параметри при цьому не зміняться. Незмінною залишиться біль­ шість їх, адже Велика французька революція не припинить бути со­ ціальною і буржуазною, не звузить свого масштабу від світового до локального залежно від того, марксист чи не марксист її досліджує. Значить, параметри № 1–6, 8 залишаться без змін. Однак формулю­ вання параметру № 7 “значення” у немарксистській історіографії розширюється, охоплюючи ще й “встановлення політичних свобод шляхом створення буржуазно­демократичних інституцій” [9, c. 97]. Оскільки ж найпомітнішим кроком на цьому шляху був Кодекс Напо­ леона, розроблений між 1804 і 1811 рр. (тобто, значно пізніше за 1794 р., визнаний у радянській історіографії верхньою хронологічною межею), відповідно, в немарксистській історіографії змінюється і параметр № 9 “хронологічні межі”. Дійсно, у світовій історіографії Великої французької революції не існує єдиної точки зору щодо її верхньої хронологічної межі: вказують і 1799, і 1804, і 1815 рр. Таким чином, на прикладі Великої французької революції ми бачимо, що аналіз різних історіографічних традицій дослідження її як об’єкту виявляє співпадіння 7 з 9 встановлених нами параметрів пред­ метного опису, тобто, в різних історіографічних традиціях вона опи­ сується майже однаково. Отже, ми можемо назвати її статичним об’єктом, в якому переважають незмінні характеристики, незалежні від напрямків історіографії. У тому вигляді, в якому репрезентується об’єкт “Велика французька революція” в історіографії, 7 з 9 параметрів визначені за результатами дослідження, а не застосування схем пі знан‑ ня. Непохитність місця Великої французької революції в історії – дав­ но факт, навколо якого не може бути ніякої полеміки. Для повноти експерименту пропонуємо розглянути більш контро­ вер сійний об’єкт, названий свого часу у радянській історіографії “Нідер­ ландська буржуазна революція”. В цій історіографії опис її відповідно до запропонованого алгоритму виглядатиме наступним чином: 1. Назва‑ідентифікатор – Нідерландська буржуазна революція; 2. Зміст – національно­визвольна боротьба; 3. Характер – війна за незалежність, недорозвинена буржуазна революція; 527 4. Рушійна сила – буржуазія в союзі зі шляхетством; 5. Причини – гальмування економічного розвитку Нідерландів феодально­абсолютистською Іспанією; 6. Наслідки – утворення незалежної республіки на півночі Нідер­ ландів; 7. Значення – прискорення капіталістичного розвитку регіону; 8. Масштаб – локальний; 9. Хронологічні межі – 1566–1609 рр. По схемі, заповненій відповідно до одного з найавторитетніших ра­ дянських видань [10, т. 4, c. 278­296], можна побачити, що всередині її містяться логічні суперечності: так, основним змістом події (процесу), що ідентифікується як “буржуазна революція”, виявляється національно­ ви звольна боротьба, тоді як соціальна складова подій проявлена слабо. Якщо ж ми проаналізуємо цей об’єкт, слідуючи вже західній істо­ ріографічній традиції, то виявиться, що змінився параметр № 1 “назва‑ ідентифікатор” (в західній історіографії об’єкт має назву “вісімдеся­ тилітня війна”) і, відповідно, інакше визначений параметр № 9 “хро‑ нологічні межі” (період “вісімдесятилітньої війни” визначається як 1568–1648 рр.) [11]. Серед інших параметрів не співпадають № 3 “характер” (в західній історіографії всіляко підкреслюється релігійний характер національно­визвольної боротьби в Нідерландах, її вписаність в контекст боротьби за реформацію в Європі) та № 4 “рушійна сила”, оскільки до буржуазії та шляхетства додані реформати­кальвіністи. Неспівпадіння параметрів у цьому прикладі обумовлене розбіж­ ністю між різними історіографічними традиціями. На відміну від попереднього прикладу, тут ми спостерігаємо об’єкт, положення яко­ го в історичній науці тривалий час (до межі ХХ–ХХІ ст.) було дина­ мізоване ідеологічними суперечками. Звуження хронологічних рамок та підкреслення буржуазно­революційного характеру національно­ визвольної війни в Нідерландах радянською історіографією пов’язане з перебільшенням ролі класової боротьби. Воно призвело до визна­ чення нижньої хронологічної межі за Іконоборським повстанням 1566 р., котре західною історіографією розглядається як окрема подія за межами “вісімдесятилітньої війни”. Крім цього, це викликало не­ дооцінку зовнішньополітичної складової подій, оскільки остаточну незалежність (головний наслідок революції) Нідерланди отримали тільки в 1648 р. – далеко за верхньою хронологічною межею, визна­ ною в радянській історіографії. Об’єкт дослідження при цьому нібито 528 змінюється візуально: звужується, але при цьому набуває певного за­ барвлення, бо потрапляє до “червоного” списку революцій – приві­ лейованих об’єктів дослідження в радянській науці. У той же час намагання західної історіографії помістити бороть­ бу Нідерландів за незалежність в контекст реформації та контррефор­ мації в Європі, у т.ч. Тридцятилітньої війни 1618–1648 рр., веде до запе речення унікального характеру даної історичної події як такої, що містила в собі риси буржуазної революції, до применшення соціальної складової на користь гіпертрофування релігійного чинника (західна наука якраз його вважає першодвигуном політичної та соціальної на­ пруги в країні [12]) і до перебільшення значення дипломатичної та династичної боротьби навколо питання про незалежність Нідерландів. Об’єкт дослідження при цьому візуально розтягується, зате втрачає революційність, приписану йому радянською наукою, і міняє колір з майже червоного на помаранчевий (“оранжистський”). Так – подібно до інфузорій під мікроскопом – функціонують об’єкти дослідження в історичній науці, змінюючи форму та колір в окулярі тієї чи іншої історіографічної традиції. Об’єкт “Нідерландська буржуазна революція” залишився динамічним об’єктом і не консти­ туювався як історичний факт. Іншою яскравою ілюстрацією може бути аналіз за схемою об’єкту “Падіння Римської імперії”, який в радянській медієвістиці тривалий час ідентифікувався як “Революційний рух римських рабів та колонів і завоювання Західної Римської імперії германськими племенами” [10, т. 3, c. 73­75]. Зменшення у вітчизняній історіографії акценту на кла­ совій боротьбі змінило окремі параметри (№ 1–4) предметного роз­ гляду і призвело до динамізації об’єкту. Задовго до падіння соціаліс­ тичної системи він був реідентифікований радянською наукою як “Вторгнення варварів і падіння Римської імперії”. Хоча у визначенні, наприклад, параметру № 2 “зміст” до самого кінця існування СРСР було присутнє формулювання “соціальна революція”, відтепер до нього були додані “варваризація” і “феодалізація” [13, c. 265­266]. 3. Стан дослідженості об’єкту не є його іманентною, вбудованою ознакою. Він є покажчиком його статичності / динамічності і в цьому сенсі стосується не історії, а історіографії. “В минулому” його не було. Малодосліджене вимагає інтерпретації. Стан дослідженості прямо 529 впливає на репрезентацію об’єкту в історичному дослідженні, а в іншому вигляді (без інтерпретації) він не може бути включеним в остаточну реконструкцію минулого. В історіографії постійно присутня явна тенденція до розвитку полеміки навколо малодосліджених проблем. Обсяг відомостей про об’єкт в науково­історичній літературі залежить не лише від кількості відкритих щодо нього історичних фактів, а й від обсягу полеміки нав­ коло. Найменш досліджені питання нерідко є найбільш дискусійними, навіть якщо незадовільний стан джерельної бази і неможливість ради­ кального її попвнення, здавалося б, вимагають закриття полеміки за безперспективністю. Але цього не відбувається, і причина полягає в тому, що, по­перше, в історичній науці проблеми не зникають внаслідок їх розв’язання (не кажучи вже про “закриття”) [14, c. 41]. По­друге, впливає сучасність з її ідеологічними запитами. По­третє ж, поняття “об’єкту” перебуває в більш складному зв’язку з поняттям “факту”, ніж той, що ми описали вище. До складу об’єкту, навколо якого іде полеміка, може входити велика кількість встановлених істо ричних фактів. Завершеність дослідної роботи з фактом не є запорукою від малодослідженості і дискусійності об’єкту, що утворюється на основі суми таких фактів. Причому потенціал цього перетворення є безкінеч­ ним, адже жоден факт не даний безпосередньо – історик приходить до нього за допомогою логічної інтерпретації даних[15, c. 128]. Те, що в історії факти є невіддільними від тлумачень, стає чинником, що спри­ яє посиленню наукової полеміки, яка є свіоєрідним виявом складної структури об’єкту. Вона посилюється там, де історичні факти мають тенденцію до перетворення на об’єкти дослідження, забезпечуючи зворотній зв’язок, циркуляцію об’єктів і фактів в історичній науці. Таким чином, проведене дослідження дає змогу дійти наступних висновків: 1. Метою науково­історичного дослідження певного об’єкту є вироблення знання про минуле, що досягається як через дослідження минулої реальності за джерелами, так і через пізнання історіографіч­ них схем. Дослідження і пізнання тут є не протилежними, а взаємо­ доповнюючими формами вироблення знання про минуле. 2. Застосування поняття “об’єкту дослідження” допомагає визна­ чити ступінь дослідженості, інтерес з боку істориків, задіяність в іс­ торіографії і поляризацію навколо об’єкту різних історіографічних традицій. 530 3. Зміна стану дослідженості об’єкту впливає на статичність / динамічність сприйняття його в історіографії. 4. Статичність / динамічність об’єкту можна визначити за пара­ метрами, що є його предметними характеристиками, які допомагають встановити, наскільки адекватно минулій реальності об’єкт ідентифі­ кується як ціле. 5. Об’єкти науково­історичного дослідження одночасно перебу­ вають у двох дослідних просторах – історії та історіографії (оскільки історичні факти невіддільні від інтерпретацій), між якими немає прин­ ципової різниці в плані участі у формуванні фактичної бази науково­ історичного дослідження. 6. Ідентифікація об’єктів дослідження прямо визначається пара­ метрами їх сприйняття в історіографії. Динамічність об’єктів є про явом полеміки навколо них. Статичність об’єктів пов’язана зі згасанням полеміки, виявляє їх стабільність і є ознакою переходу в розряд іс­ торичних фактів. Статичність об’єктів також свідчить про набуття ними суспільної актуальності. Вона сприяє створенню на їх основі соціокультурних архетипів, проте в перспективі – руйнуванню архе­ типів, застарілих з наукової точки зору, шляхом утворення на їх осно­ ві нових динамічних об’єктів дослідження. Джерела та література: 1. Делюмо Жан. Цивилизация Возрождения [пер. с фр. И.Я. Эль­ фонд]. – Екатеринбург: У­Фактория, 2008. 2. Тойнби А.Дж. Постижение истории. Сборник [Пер. с англ. Е.Д. Жар кова]. – М.: Прогресс, 1996. 3. Большой российский энциклопедический словарь. – М.: Науч. изд. “Большая российская энциклопедия”, 2003. 4. Чемберлин Эрик. Эпоха Возрождения. Быт, религия, культура [пер. с англ. Е.Ф. Левиной]. – М.: Центрполиграф, 2006. 5. Кёнигсбергер Гельмут. Европа раннего Нового времени. 1500–1789 [пер. с англ. А.А. Столярова]. – М.: Весь мир, 2006. 6. Специальные исторические дисциплины. Учебное пособие / В.А. Замлинский, М.Ф. Дмитренко, Т.А. Балабушевич и др. – К., 1992. 7. Савельева И.М., Полетаев А.В. История и время. В поисках утра­ ченного. – М.: Языки русской культуры, 1997. 8. Кузин Ф.А. Кандидатская диссертация. Методика написания, пра­ вила оформления и порядок защиты. – М.: Ось­89, 2006. 531 9. Новая история. Первый период / Под ред. Е.Е. Юровской, И.М. Кривогуза, М.А. Полтавского. – М.: Высшая школа, 1983. – С. 94­95. 10. Всемирная история. – М.: Изд. соц.­эк. литературы, 1957–1958. – Т. 3, 4. 11. History of the Netherlands // Wikipedia, the Free Encyclopedia [Елек­ тронний ресурс] – http: // en.wikipedia.org / wiki / History_of_the_ Netherlands. 12. Eighty Years’ War // Wikipedia, the Free Encyclopedia [Електронний ресурс] – http: // en.wikipedia.org / wiki / Eighty_Years%27_War. 13. История древнего мира / Под ред. И.М. Дьяконова, В.Д. Нероно­ вой, И.С. Свенцицкой. – М.: Гл. редакция вост. литературы, 1983. – Т. 3. Упадок древних обществ. – С. 265­266. 14. Скарга Барбара. Межі історичності. – К.: Аквілон­плюс, 2002. 15. Коллингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография [Пер. с англ. Ю.А. Асеева]. – М.: Наука, 1980. Всеволод Чеканов (Київ, Україна) Статичні і динамічні об’єкти в науково-історичному дослідженні У статті розглядається питання про місце історіографічних схем у ре кон струкції минулої реальності в ході науково­історичних досліджень з точки зору впливу цих схем на стабільність сприйняття об’єктів дослі­ дження Ключові слова: дослідження, пізнання, статичність, динамічність, історіографія, об’єкт, параметр Всеволод Чеканов (Киев, Украина) Статичные и динамичные объекты в научно-историческом исследовании В статье рассматривается вопрос о месте историографических схем в реконструкции прошлой реальности в ходе научно­исторических иссле­ дований с точки зрения влияния этих схем на стабильность восприятия объектов изучения Ключевые слова: исследование, познание, статичность, динамич‑ ность, историография, объект, параметр Vsevolod Chekanov (Kyiv, Ukraine) Static and dynamic objects in the scientific historical research In the article the question of a place of historiographical schemes in the past reality’s reconstruction while making scientific historical researches is viewed from the point of these schemes’ influence on the stability of perception of the researched objects Key words: reserch, cognition, stability, dynamics, historiography, object, parameter

Ähnliche Einträge