Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика
Прогноз про те, що експансія бізнесу у владу одержала максимально відкриті форми в 2006 році, виявився точним. Як і питання про те, якою буде політика Президента, якими будуть шляхи розвитку України в цілому. Коли „помаранчеві” події тільки почали розвиватися, автор спрогнозував три варіанти їх...
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2008
|
| Schriftenreihe: | Політичний менеджмент |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71725 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика / С. Телешун // Політичний менеджмент. — 2008. — № 2(29). — С. 15-18. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-71725 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-717252014-12-11T03:02:06Z Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика Телешун, С. Політичні інститути і процеси Прогноз про те, що експансія бізнесу у владу одержала максимально відкриті форми в 2006 році, виявився точним. Як і питання про те, якою буде політика Президента, якими будуть шляхи розвитку України в цілому. Коли „помаранчеві” події тільки почали розвиватися, автор спрогнозував три варіанти їх розвитку. Перший (досить соціально нестабільний) – боротьба політичних і соціальних інститутів між собою із залученням внутрішніх і зовнішніх акторів. Другий – період формування базових принципів демократії та загальних правил гри. І третій – потяг до авторитаризму, спроби сконцентрувати адміністративні, правові й фінансові ресурси в одних руках. 2008 Article Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика / С. Телешун // Політичний менеджмент. — 2008. — № 2(29). — С. 15-18. — укр. 2078-1873 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71725 uk Політичний менеджмент Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Політичні інститути і процеси Політичні інститути і процеси |
| spellingShingle |
Політичні інститути і процеси Політичні інститути і процеси Телешун, С. Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика Політичний менеджмент |
| description |
Прогноз про те, що експансія бізнесу у владу одержала
максимально відкриті форми в 2006 році, виявився точним.
Як і питання про те, якою буде політика Президента, якими
будуть шляхи розвитку України в цілому. Коли „помаранчеві”
події тільки почали розвиватися, автор спрогнозував три
варіанти їх розвитку. Перший (досить соціально нестабільний)
– боротьба політичних і соціальних інститутів між собою із
залученням внутрішніх і зовнішніх акторів. Другий – період
формування базових принципів демократії та загальних правил
гри. І третій – потяг до авторитаризму, спроби сконцентрувати
адміністративні, правові й фінансові ресурси в одних руках. |
| format |
Article |
| author |
Телешун, С. |
| author_facet |
Телешун, С. |
| author_sort |
Телешун, С. |
| title |
Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика |
| title_short |
Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика |
| title_full |
Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика |
| title_fullStr |
Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика |
| title_full_unstemmed |
Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика |
| title_sort |
шлюб з розрахунку: український бізнес і політика |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Політичні інститути і процеси |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71725 |
| citation_txt |
Шлюб з розрахунку: український бізнес і політика / С. Телешун // Політичний менеджмент. — 2008. — № 2(29). — С. 15-18. — укр. |
| series |
Політичний менеджмент |
| work_keys_str_mv |
AT telešuns šlûbzrozrahunkuukraínsʹkijbíznesípolítika |
| first_indexed |
2025-07-05T20:37:14Z |
| last_indexed |
2025-07-05T20:37:14Z |
| _version_ |
1836840738146484224 |
| fulltext |
15
Шлюб з розрахунку:
український бізнес і політика
Сергій Телешун,
доктор політичних наук,
завідуючий кафедрою
політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України
Прогноз про те, що експансія бізнесу у владу одержала
максимально відкриті форми в 2006 році, виявився точним.
Як і питання про те, якою буде політика Президента, якими
будуть шляхи розвитку України в цілому. Коли „помаранчеві”
події тільки почали розвиватися, автор спрогнозував три
варіанти їх розвитку. Перший (досить соціально нестабільний)
– боротьба політичних і соціальних інститутів між собою із
залученням внутрішніх і зовнішніх акторів. Другий – період
формування базових принципів демократії та загальних правил
гри. І третій – потяг до авторитаризму, спроби сконцентрувати
адміністративні, правові й фінансові ресурси в одних руках.
У нестабільній ситуації бізнес-проекти й корпоративні групи завжди
прагнуть знайти механізми впливу на систему влади, щоби максимально
ефективно провести процеси доприватизації найбільш рентабельних
основних фондів і ресурсів, які визначать обличчя майбутньої України,
за моїми розрахунками, до 2017 року. Зараз дуже важливо, перебуваючи
в системі влади, не тільки придбати, але й легалізувати та захистити
надбане.
Природно, всі ці процеси вимагають відносної дешевизни й гарантійних
зобов'язань, які реалізуються тільки при прямому впливі на владу або при
входженні в неї. Звернімо увагу: на політичних „тусовках” чи то в Києві,
чи в Батурині, чи в Давосі присутні одні й ті ж особи. Вони дозволяють
політичним суб'єктам (ключовим політичним акторам, партіям тощо)
організаційно й медійно реалізовувати соціально-політичні проекти,
водночас домовляючись про „ціну” гарантій і правила гри. Але ці правила
й гарантії стосуються тільки 1 – 3 % населення України.
Варіанти концентрованого впливу зосереджені на трьох напрямах: або
16
ти обслуговуєш групи впливу Президента як ключової особи в державі,
тобто ведеш ті чи інші соціально-культурні, політичні, особистісні
проекти. Або ти фінансово-медійно й організаційно підтримуєш реальних
претендентів та їх політичні проекти в системі виконавчої влади. Або йдеш
у систему представницької влади – депутатський корпус – і звідти вже
безпосередньо впливаєш на прийняття рішень, усуваючи посередників-
лобістів. Партії в цій ситуації стають технолого-політичним додатком
реалізації корпоративних інтересів і засобом публічного захисту й
нападу.
Так, коли говоримо про Партію регіонів, то маємо на увазі партію
неоліберального типу великого капіталу з наявністю 4 - 5 (залежно від
ситуації) груп впливу, які формують через політичний інструмент свої
економічні інтереси. Блок Юлії Тимошенко – більш організований і
мобільний проект, що має як неоліберальні, так і соціально-популістські
характеристики з латентними бізнес-важелями впливу. Йдеться про
„ключових” депутатів і не тільки, які „курують” міністрів, реалізовуючи
ті чи інші бізнес-проекти. На думку експертів, можна говорити про 5 –
8 фінансово-політичних гравців впливу, які „вручну” курують галузі
економіки через своїх політичних представників у Кабінеті Міністрів.
Досить близькими за малюнком дій у сфері „сірого” (дивись вітчизняні
і закордонні ЗМІ) лобізму є представники „младо”-націонал-ліберального
напряму НУ-НС, які репрезентують 4 – 6 груп впливу, що жорстко
конкурують. У цьому випадку вихід В. Балоги з партії можна оцінювати
не тільки з позиції політичної конкуренції, але й конкуренції з групами
економічного впливу з наступним створенням нового комплексного
політико-економічного проекту з „новими – старими” гравцями. У цьому
ж ключі діють й інші, менш впливові фракції у Верховній Раді.
Резюмуючи, ще раз підкреслимо, що головним фактором ведення
бізнесу і влади є нестабільність інститутів влади, брак єдиних правил гри
у вигляді прозорого законодавства й судової гілки влади, а також вплив
процесу легалізації капіталу через адміністративні й політико-правові
ресурси.
Десь з 2002 року, коли партії ще зберігали формально публічний вигляд,
кількість депутатів у парламенті, пов'язаних з бізнесом, збільшилася
в чотири рази. За словами самих народних обранців, Верховна Рада
підходить до кваліфікованої більшості мільйонерів у доларовому
еквіваленті. За моїми підрахунками, 67 % депутатів Верховної Ради ведуть
„реальний” бізнес (маємо на увазі не обов'язково особисту участь, але
обов'язкове прийняття ключових рішень), 8 – 15 % - через родичів або
сателітні структури. І ще залишається невелика група депутатів, які в тій
чи іншій формі лобіюють проекти, не маючи власних бізнес-активів, але
одержують ренту, або, грубо кажучи, „відкат” до 30 %, і завдяки цьому
можуть брати участь у суспільно-політичній діяльності.
Згадаймо останнє голосування щодо закону про держзакупівлі тощо,
17
коли за нього проголосували фракції Партії регіонів, БЮТ, комуністів,
литвинівців і частина НУ – НС. Одержано мало не конституційну більшість
у заблокованому парламенті. Тому теза про відокремлення влади від
бізнесу досить спірна. Говорити зараз про професійну політику не випадає.
Якщо говоримо про „сірий” бізнес, то маємо всі підстави говорити й про
„сіру” політику.
Я не прихильник тотального відокремлення бізнесу від політики,
особливо коли бізнес є соціально-відповідальним. Потрібно, і дуже голосно,
говорити про прозорі взаємини бізнесу і влади, які мають на меті створення
політико-правового буфера прямого впливу, який би унеможливлював
прямий вплив грошей на владу і навпаки. Політико-економічний лобізм
навиворіт – це пряма корупція, присмачена демократичною риторикою
боротьби з цим закономірним для сьогоднішньої України явищем. Отож
нині весь бізнес, що має прибуток понад $1 млн., перебуває під владою
різних рівнів, тому що ця сума, за словами депутатів, мінімально необхідна
для того, щоби потрапити до партійного списку. А щоб очолити галузеве
міністерство, необхідно мати до $40 млн. Найцікавіше, що ці цифри взято
із заяв політиків, але, за словами представників органів прокуратури,
при всьому огромі заяв політиків у ЗМІ жодна кримінальна справа
за фактом не була порушена й доведена до логічного завершення. Це
може свідчити, що сьогодні політика стала одним з різновидів бізнесу,
а звинувачення – це лише технологічна складова політичної боротьби й
політичної конкуренції.
Зараз у нас обмаль чисто політичних фігур, тобто ідеологічних
ньюсмейкерів і політичних менеджерів. Я не маю на увазі лише „голів,
що говорять”. У цьому випадку можна таож запропонувати класифікацію
тих, хто обслуговує бізнес-інтереси: „бойовиків”, „спікерів”, „менеджерів”,
„скарбників”, „коментаторів”, „ляльководів” і власне бізнесменів. У
принципі всі вони потрібні. Але в цьому випадку говоримо про їх процентне
відношення в публічній політиці. І виходить, що „публічних політиків” дуже
мало. Адже політик – це ідеологічний ньюсмейкер, що вміє запропонувати
інтелектуальний продукт реорганізації влади, спрогнозувати його
ефективність і демократичним шляхом у конкурентній боротьбі нав'язати
його суспільству. При цьому у нас немає стрункої системи законодавчих
норм, які б регулювали питання власності і власників, що, у свою чергу,
провокує політико-економічних гравців на політичну й судову сваволю.
У цьому явищі питання рейдерства характеризує бажання політичного
й економічного істеблішменту максимально сконцентрувати власність у
своїх руках, незалежно від того, політична вона чи економічна. І кожен у
цій боротьбі мріє одержати надприбуток. Тобто йдеться не про консенсусні
дії політиків і бізнесменів в ім'я державних інтересів, а про те, щоб хоча б
тимчасово стати монополістом і одержати надприбуток.
Публічний політик, за логікою, поводиться по-іншому. Він повинен
враховувати основні інтереси політико-економічних гравців задля
18
створення збалансованої, тобто консенсусної, а отже й стабільної моделі
влади, доступної більшості громадян (мінімум 30 % суспільства). Тому що
політика – це абсолютно самостійний різновид бізнесу, схема якого аж ніяк
не вкладається в прокрустове ложе традиційного поняття бізнесу.
У 2002 - 2006 роках усе було дещо по-іншому. Тоді був певний прошарок
політичних лобістів бізнесу. Ці люди не були жорстко пов'язані з бізнесом,
вони були реальними політиками й репрезентували інтереси бізнесу, який
фінансував їхні політичні проекти.
Вибори 2007 року й наступний колапс Верховної Ради – результат дій
бізнесу, а не об'єктивної політичної ситуації.
Тут необхідно виокремити кілька моментів. Перший – брак єдиних
правил гри. Другий – брак традицій, які дозволяють дотримуватися єдиних
правил гри. Можуть закинути, що, мовляв, Конституція недосконала.
Але ж не буває досконалих конституцій. Найбільш досконалою й
демократичною конституцією був Основний Закон М. Бухаріна – Й.
Сталіна. Але ж ми знаємо, як вона реалізовувалася. Зверніть увагу на
Перехідні положення Конституції України 1996 року. Там вказується на
необхідність якнайшвидшого прийняття трьох законів. Яких саме – тепер
мало хто пам'ятає. А це багатостраждальний закон про Кабінет Міністрів,
закон про Президента і закон про Регламент діяльності Верховної Ради.
Вони повинні були розподілити функції взаємовідносин гілок влади. Ось
і все. Але ніхто – ні влада, ні опозиція – про це не згадує. Отже, вони
політично й економічно не зацікавлені в цьому. Тому що сьогодні головну
роль відіграє політико-економічна доцільність – перебування при піраміді
влади, що створює кількісну і якісну політико-адміністративну перевагу
при створенні нових правил гри „під себе”, найчастіше вдаючись при цьому
до псевдодемократичної демагогії.
Так що нині йдеться про приватизацію владних і матеріально-
ресурсних повноважень. Для цього в основних фінансово-промислових
груп є політичні групи впливу, медійні і фінансові ресурси, завдяки яким
точиться боротьба за політико-адміністративні ресурси.
Скільки це триватиме? Мій прогноз – 5 - 8 років. Стільки в основному
знадобиться на легалізацію капіталу й установлення єдиних правил гри.
Після чого ці правила будуть „спущені” населенню, і почне формуватися
середній клас, що обслуговуватиме ці правила.
У природі існує таке поняття, як „рудиментарний відкат”. Бізнесмени
йдуть з політики, їм там не цікаво. Їм має стати нецікаво – це ключова
фраза. А доти, доки політика дає прибуток більший, ніж інші легальні й
нелегальні види діяльності, і захищає його, про це не може бути й мови.
Тобто на першому місці за прибутковістю в Україні стоїть політика. На
другому – продаж газу. На третьому – земля. Далі йдуть зброя, наркотики,
проституція тощо.
|