Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття

У статті, на основі аналізу представницької кількості наративних джерел із архівних і бібліотечних зібрань Польщі, було розглянуто специфіку висвітлення окремих аспектів соціальної історії запорозького козацтва в мемуарній спадщині представників польської шляхти. Здійснено аналіз обставин створенн...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Мільчев, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Назва видання:	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71737
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття / В. Мільчев // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 89-100. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-71737
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-717372014-12-11T03:02:12Z Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття Мільчев, В. У статті, на основі аналізу представницької кількості наративних джерел із архівних і бібліотечних зібрань Польщі, було розглянуто специфіку висвітлення окремих аспектів соціальної історії запорозького козацтва в мемуарній спадщині представників польської шляхти. Здійснено аналіз обставин створення щоденників, спогадів і записок окремими польськими авторами впродовж XVIII ст. Запропоновано висновок щодо рівня інформативності даного виду джерел для проведення історичних реконструкцій з соціальної історії запорозького козацтва. В статье, на основе анализа представительского количества нарративных источников из архивных и библиотечных собраний Польши, была рассмотрена специфика освещения отдельных аспектов социальной истории запорожского казачества в мемуарном наследии представителей польской шляхты. Осуществлен анализ обстоятельств создания дневников, воспоминаний и записок отдельными польскими авторами на протяжении XVIII в. Предложен вывод относительно уровня информативности данного вида источников при проведении исторических реконструкций по социальной истории запорожского казачества. The specific of coverage of separate social history of Zaporozhian Cossacks aspects in the memoir legacy of representatives of the Polish gentry was considered in the article, on the basis of analysis of representative amount of narrative sources from the archived and library collections of Poland. The analysis of circumstances of diaries, flashbacks and messages creation by the separate Polish authors during the XVIII ct was carried out. A conclusion is offered in relation to the level of informing of this type of sources during conducting of historical reconstructions of Zaporozhian Cossacks` social history. 2010 Article Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття / В. Мільчев // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 89-100. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71737 930.2:94–058.229 (477.64) «17» uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті, на основі аналізу представницької кількості наративних джерел із архівних і бібліотечних зібрань Польщі, було розглянуто специфіку висвітлення окремих аспектів соціальної історії запорозького козацтва в мемуарній спадщині представників польської шляхти. Здійснено аналіз обставин створення щоденників, спогадів і записок окремими польськими авторами впродовж XVIII ст. Запропоновано висновок щодо рівня інформативності даного виду джерел для проведення історичних реконструкцій з соціальної історії запорозького козацтва.
format	Article
author	Мільчев, В.
spellingShingle	Мільчев, В. Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
author_facet	Мільчев, В.
author_sort	Мільчев, В.
title	Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття
title_short	Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття
title_full	Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття
title_fullStr	Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття
title_full_unstemmed	Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття
title_sort	соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів xviii століття
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71737
citation_txt	Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття / В. Мільчев // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 89-100. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
series	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
work_keys_str_mv	AT mílʹčevv socíalʹnaístoríâzaporozʹkogokozactvavspadŝinípolʹsʹkihmemuaristívxviiistolíttâ
first_indexed	2025-07-05T20:37:44Z
last_indexed	2025-07-05T20:37:44Z
_version_	1836840769584889856
fulltext	89 Здійснення аналітико-синтетичного джерелознавчого досліджен- ня передбачає першочергове з’ясування історичних умов в яких відбу- лося продукування комплексу джерел за темою дослідження. Обов’яз- ковою складовою цього дослідницького етапу є реконструкція соціокультурної ситуації і механізмів виникнення і функціонування джерел в досліджуваний період часу. Кінцевою ж його метою є визна- чення питання про те, завдяки чому й яким чином в реаліях означе- ного хронологічного простору змогла відбутися поява тих історичних джерел, які стали об’єктом нашого наукового дослідження. Відповідно до визначених дослідницьких завдань необхідним є аналіз ситуацій, в яких відбувалися соціальні комунікації представни- ків січової громади й носіїв запорозької традиції з контрагентами, що репрезентували інтереси різноманітних соціальних груп і держав ре- гіону в XVIII ст. прямим слідством зазначених процесів стала поява сукупності наративних джерел. Згідно зі ступенем інтегрованості авторів наративів до запорозької громади, їхньої адаптованості в цьому соціокультурному середовищі, та ставлення до неї, польські автори за місцем постійного мешкання та своєї військової служби були пов’язані з територією Вольностей та прилеглими до них українськими землями Речі Посполитої. Попри те, що вони були добре обізнані на запорозьких реаліях, однак генетично походили з не компліментарних соціальних груп –з польської шляхти та католицького духовенства Правобережної України. Через це, поль- ські наративи відображають собою складні відносини соціальних кіл, до яких належали їх автори із запорозьким козацтвом упродовж дру- гої половини XVIII ст. Ані походження мемуаристів, ані час, на якому Володимир МІЛЬЧЕВ (Запоріжжя, Україна) Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття 930.2:94–058.229 (477.64) «17» 90 сфокусовано їх увагу, не є випадковими, оскільки центральною темою оповідей є гайдамацькі виправи січовиків на українських землях, які входили до складу Речі Посполитої і протидія їм з боку місцевих магнатів і шляхти. Серед представників місцевої феодальної верхівки, які були авто- рами текстів мемуарного жанру, в числі перших слід згадати князя Удалрика-Кшиштофа Радзівіла (Udalryk Krzysztof Radziwiłł, 1712–1770). Він належав до тієї гілки роду, яка користувалася гербом Тромби і був сином Миколая-Фаустина та Барабари Радзівілів. Найбільшим з воло- дінь родини був Бердичів, який було отримано в якості приданого матері автора. Саме в цьому містечку й пройшла значна частина жит- тя автора. За свідченнями сучасників Удалрик контрастуючи вирізняв- ся з-поміж решти своїх вельможних родичів: відверто нехтував світ- ським товариством, з презирством ставився до неминучих у ньому інтриг та пліток, віддаючи перевагу читанню книжок та їх же напи- санню. Писав князь багато – твори з історії людства в цілому та окре- мих країн і народів, твори публіцистичні й моралізаторські. Втім, більша частина його спадщини залишилася непоміченою сучасниками. Виключення склали лише два рукописи: опис винайденої Радзівілом машини для очищення ставків від водоростей і невеликий щоденник, ведений ним у червні-липні 1749 р. під час участі в переслідуванні гайдамацьких ватаг в околицях Бердичева [18, с. 24–25]. Текст щоденника, – “Dyjaryjusz podjazdu mego na hajdamaków z Ber dyczowa ekspedyjowanego roku Pańskiego 1749” [5], було опубліко- вано лише кілька років тому польським дослідником П. Бореком [17, с. 321–330]. Його відрізняє достатньо сухий та лаконічний стиль за- писів, який є дещо неочікуваним для пера людини, схильної до белет- ристики. Втім, сам Радзівіл дає можливе пояснення цьому – вже на першій сторінці щоденника (запис від 25 червня) він вказує на те, що разом із іншими шляхтичами краю, на заклик реґіментаря Української партії Слугоцького, він заступив під його начало для участи в переслі- дуванні гайдамаків у околицях Паволочів [17, с. 321]. Відтак, відря- дження в очах самого князя було справою серйозною, такою, яке було службою Oyczyznie та вимагало відповідного підходу в усьому – в тому числі й в характері ведення поденних нотаток. Рис офіційного, службового стиля щоденнику надає і вставлення в нього текстів службових листів, якими обмінювався князь з іншими офіцерами Партії – тим же реґіментарем Слугоцьким, полковником 91 Ждановським, капітаном волоської хоругви Штрибулом, ротмістром Ростворовським й ін. [17, с. 322, 324, 329], переказів допитів схопле- них ватажників [17, с. 326], списків захоплених гайдамаків з вказівкою на приналежність до конкретних січових куренів [17, с. 328–329]. Втім, абсолютизувати ці, хоча й достатньо показові риси радзіві- лового щоденнику не варто – цей магнат був типовим “книжковим хробаком”, але ж ніяк не кадровим офіцером, участь в експедиції для нього носила разовий характер, тож не виключено, що він міг свідомо обрати такий спосіб ведення свого щоденника просто для того, щоб примірити на себе (бодай і всього на десять днів) роль справжнього вояка, “мисливця на гайдамаків”. Не можна відкидати й того, що це, також, було і виявом наукового стилю мислення, притаманного Радзі- вілу, намаганням подати матеріал якомога структуровано, з викорис- танням бодай якихось першоджерел (ними виступили згадувані служ- бові епістолярії, протоколи й ін.). Вся інша інформація, вміщена в щоденнику та винесена “за дуж- ки” псевдо-службової манери викладення, є цілком наративною, несе на собі відбиток неповторного авторського стилю: реалістично зобра- жуються взаємовідносини запорожців із їх місцевими провідниками; викладаються міркування стосовно співвідношення “московського” та “польського” елементів у гайдамацьких загонах (на десять за по- рожців – лише два місцеві уродженці); описано суб’єктивні враження автора від побаченого та пережитого [17, с. 326–327]. До того ж самого часу – друга половина 1740-х років, відносить- ся тематичний уривок “Wyprawa na hajdamaków”, з більш об’ємних спогадів старости Симона Закревського (1720-і рр. – ?), які було май- же синхронно опубліковано П. Кулішем [13–14] у перекладі росій- ською, а також М. Грабовським у львівському часописі “Dziennik literacki” у 1857 р., мовою оригіналу [11] (пізніше цей фрагмент було використано Д. Мордовцевим у вигляді цитованого переказу росій- ською [15] та републіковано Г. Мосцицьким [10]). Стосовно постаті самого автора нам відомо тільки те, що сам він викладає у своїх мемуарах: він походив з шляхти Саноцького воєвод- ства, де батько його мав у володінні невелике село; вбивши під час конфлікту свого сусіда-шляхтича, батько був змушений разом із дру- жиною і дітьми тікати на Польську Україну, й тут знайшов притулок і захист у свого рідного брата, який обіймав посаду ректора єзуїтської колегії у Вінниці. Завдяки підтримці впливового родичу йому (бать- 92 кові) вдалося отримати чин комісара Поберезького староства на Брац- лавщині. На цій посаді він і зустрів свою смерть під час нападу на пан ський маєток гайдамацької ватаги (приблизно в 1743 р.) [10, с. 21]. Здавалося б, за таких обставин, коли автор пізніших спогадів втратив родителя через запорожців, його навряд чи можна було вва- жати неупередженим хронікером подій, однак сам він, цілком у дусі релігійного провіденціалізму свого часу та сприймав гайдамаків лише як знаряддя в руках Всевишнього, за допомогою якого той покарав батька за скоєне ним раніше смертовбивство [10, с. 21–22]. Відтак, Закревський хоча і сповнений антипатії до запорожців, однак вияв її не носить істеричного характеру – це видно як зі стилю написання ним своїх спогадів, так і з обраного ним сюжету. В його основі лежать цілком реальні події, свідком яких став молодий шляхтич, що служив у магнатів Любомирських – текст радше лежить у площині докумен- талістики, аніж публіцистики. У центрі оповіді – участь С.Закревського у штурмі гайдамацького табору, здійсненому панцирною волоською хоругвою і надвірною мілі- цією князів Любомирських у 1747 р. Обкладені з усіх боків і заперті в Кучманському лісі поблизу подільського містечка Красного1, запо- рожці належали до загону відомого гайдамацького ватага Івана Чупри- ни. Полишаючи поза увагою суто батальну канву оповідання, зазна- чимо, що головну цінність складають замальовки побуту гайдамаків. У їх основі лежать як спостереження самого Закревського, так і свід- чення отримані в процесі допитів захоплених у полон запорожців. Безперечно цікавим є опис “характерництва” Чуприни – припи- суваної гайдамацьким ватагам (і ефективно експлуатованої ними) риси, яка полягала в здатності до магічного впливу на оточуючий світ, а також у дарі передбачувати майбутнє [10, с. 27]. Вельми показовими є закарбовані в спогадах Закревського типажі полонених гайдамаків з індивідуальними стилями поведінки кожного: ось вмирає під не- людськими тортурами старий січовик, який не промовив жодного 1 Нині с. Красне Крижопільського району Вінницької області. Ліс отримав свою назву через близькість знаходження до Кучманського шляху – одного з відгалужень Чорного шляху, який починався від верхів’їв р. Інгулу, перетинав Південний Буг і йшов у західному напрямі до Бару (теж Вінницька область). 93 слова ляхам, а ось інший з них – зовсім молодий хлопець купує собі життя та подальшу долю (його обіцяють взяти до надвірної козацької служби Любомирських) ціною зради та виказом місця знаходження ще одного гайдамацького кошу [10, с. 28–29]. Відзначимо, що в цілому в спогадах С. Закревського досить від- чутним є вплив літературної традиції романтизму, притаманної євро- пейській літературі кінця XVIII ст. Відповідно до цього, сюжетна лінія оповіді, попри свою реалістичність, несе в собі чимало кліше і штам- пів, притаманних напрямку в цілому: присутні традиційні Злодії (звичайно ж, це гайдамаки), причому головний із них наділений па- ранормальними властивостями та пов’язаний з світом невидимого (силами зла); благородні Герої (автор у тому числі); Скарби (гайда- мацька здобич), які переходять від злодіїв до героїв; прекрасні Дами (в ролі таких виступають кілька анонімних шляхтянок, яких звільняють захопивши гайдамацький табір); Злочин – кілька десятків замордова- них козаками шляхтичів, уніатів і юдеїв, та Покарання – посаджені на палю та четвертовані гайдамаки, й т. п. [10, с. 26, 30–32]. Втім, сприймати спогади Закревського виключно як плід автор- ської фантазії і взірець літературного жанру, все ж таки, не приходить- ся, оскільки будь-який із задокументованих допитів запорожців-гайда- маків, часто міг би підказати аж декілька аналогічних, не менш драматичних (і головне правдивих) сюжетів. Спогади ксьондза Єнджея Кітовича (Jędrzej Kitowicz, 1728–1804), написані на зламі XVIII – ХІХ ст., за своєю тематичною спрямованіс- тю стоять в одному ряду з записками С.Закревського та щоденником У. Радзівіла, продовжують та, багато в чому, доповнюють їх [20]. Ав- тор походив з родини незаможного мазовецького шляхтича, який тривалий час перебував у французькій службі: сам він народився в Парижі та перші двадцять років свого життя прожив у цій країні. Втративши батька, Єнджей повертається до Речі Посполитої та бага- то років поспіль служить “панцерним” у польських магнатів, у тому числі й на українських землях. Кітович брав активну участь у Барській конфедерації, а після поразки її основних сил, у 1772 р. приймає сан [19, с. ІІІ–VI]. Незадовго до смерті Кітович, який на той час вже був каноніком при біскупі у м. Калишу, створює свій “Opis”, який за його задумом мав не тільки дати читачеві-поляку уявлення про повсякденне життя в Речі Посполитій до її розділів, але й пробудити в ньому патріотичні 94 почуття. Окремий розділ його праці – “O wojnie z Hajdamakami” – являє собою цінне мемуарне джерело з соціальної історії запорозько- го козацтва. Тут, поза всяким сумнівом, маємо свідчення безпосеред- нього учасника збройних протистоянь 1750–1760-х років із гайдамацькими загонами – тільки колишній вояк, який довго носив гусарський мєнтік, перед тим як надіти священицьку сутану, міг з такими подробицями описати переваги тих чи інших видів вогнепаль- ної зброї, що використовувалася під час кінної атаки, відзначити над- звичайну вправність запорожців у володінні списом у ближньому бою, або присвятити кілька абзаців описові того, на який бік краще чіпля- ти порохівницю [20, с. 36]. Втім, надзвичайну цінність запискам Кітовіча надає те, що він не зосереджується виключно на описові конкретних випадків своїх сути- чок із гайдамацькими ватагами, але й, поміж усього іншого, проана- лізувати соціальну базу, з якої підживлювалися січовики на Право- бережжі, визначити специфіку функціонування соціальної мережі запорозьких симпатиків, наголосити на визначальній ролі саме запо- рожців в організації гайдамацтва. Великий ступінь деталей гайдамаць- кого побуту, якими сповнено оповідь Кітовіча, наводить на думку про те, що в її основі може лежати інформація, отримана від самих запо- рожців – наприклад, від полонених. Так, він наголошує на тому, що запорозьке гайдамацтво носило переважно здобичницький характер, і, в цілому, було позбавлене рис етнічного чи то релігійного конфлікту: вибір поляків чи євреїв у якос- ті об’єкту нападу диктувався їх більшою заможністю; до складу ватаг залюбки приставала люмпенізована єврейська молодь, молоді шлях- тичі з кримінальними схильностями й т. п. “непевний” елемент [20, с. 39]. Гайдамакування самих запорожців він трактує як необхідну умову отримання молодиками звання “товариша”, тобто справжнього січовика-лицаря. Отримана у ватажних походах здобич ставала для них запорукою просування соціальними щаблями – половина її від- давалася молодиками своєму наставнику, а той, в свою чергу, десяту частку отриманого передавав кошовому отаману [20, с. 40]. Статечні козаки-зимівчани, за твердженнями Є. Кітовича, рідко коли особисто брали участь у гайдамакуванні, вдовольняючись утриманням у себе здобичників узимку (за частку здобичі) [20, с. 37–38]. У цілому, тексти створені авторами із числа польських шляхтичів, які були безпосередніми учасниками польсько-запорозької конфрон- 95 тації на Правобережжі в 1740–1760-х роках, відзначаються великим рівнем інформативності: відзначаючи те, що козаки-здобичники були гідними і небезпечними супротивниками, вони намагаються якомога повно та детально описати різноманітні аспекти гайдамацьких практик і соціальні витоки цього явища. Окрему підгрупу серед наративів польського походження станов- лять спогади безпосередніх свідків подій літа 1768 р. на Правобереж- жі – Коліївщини. Трагічні події того часу справили настільки сильне враження на всіх, хто був хоч якось до них дотичний, що підштовхну- ли до занять мемуаристикою цілу плеяду авторів із свого кола. Найбільш відомими з них є спогади дітей уманського губернато- ра Рафала Младановича старшої за віком дочки Вероніки (у заміж- стві – Кребс) [12, 21] і молодшого сина Павла [8–9]. Безпосередні свідки подій в Умані, вони були врятовані під час різанини завдяки безпосередньому втручанню І.Гонти. Як і слід було сподіватися, в цент рі їх спогадів знаходиться фігура їх батька та червневі події 1768 р. узагалі, переказані крізь призму трагедії власної родини. Ме- муари губернаторських дітей належать до найбільш часто використо- вуваних, не в останню чергу, саме завдяки своєму особистісному ха- рактеру. У цьому відношенні конкуренцію їм можуть скласти хіба що спогади ще одного поляка з Уманщини – Іренеуша Корчинського, що широко розповсюдилися в списках вже в перші роки після Коліївщи- ни [2, 4]. Окрім свідків подій, які мали місце власне в Умані, свої свідчен- ня, стосовно гайдамацьких виправ весни-літа 1768 р., полишили, та- кож, і польські автори з інших міст. Наприклад, такими є “спогади” польського шляхтича з Правобережжя Ліпомана. Оскільки сам він не перебував у вирі подій, вони являють собою авторський переказ без- посередніх свідків Коліївщини, з числа місцевих поляків і євреїв, яким пощастило залишитися живими [22]. Соціальне походження авторів, при цьому, не обмежувалося тільки шляхтою, зокрема, серед записок маємо текст створений ченцем-тринітарієм, належним до католицько- го духовного ордену Пресвятої Трійці (Ordo Sanctissimae Trinitatis) з Брацлава – “Wypadki wieknisty godne pamięci w Ukranie roku...” [6]. Характерною прикметою польських мемуарних наративів XVIII ст. слід вважати наявність не тільки прозових оповідей, але ж і віршова- них хронік – жанру, поширеного в Речі Посполитій ще з XVІ ст. Так, Уманські події червня 1768 р. відображені у анонімній поемі “Krotkie 96 opisanie wierszem polskim nieszczęsliwej klęski w całej Ukraine a naj- szczególniej tyranskiej rzezi w miescie Umaniu przez Maksyma Żelezniaka Zaporozca najpierwszego hersza za poduszczeniem Melchisedeka Jawor- skiego ihumena Motrenins, naprzód zbuntowanego a potym przyłączeniem sie Gonty sotnika umanskiego zmocnionego na polskim i żidowskim naro- dzie roku 1768 dopelnionej j spraktykowanej, przez studenta szkoł uman- skich dla wiecznopomnej całemu swiatu pamięci zebrane j zlożone wier- szem” [3]. На сьогодні відомо кілька її списків, які зберігаються нині в рукописних зібраннях бібліотек Польщі [7]. Також, список поеми, який свого часу зберігався в рукописному відділі бібліотеки Оссолін- ських у Львові, було опубліковано І.Франком [16]. Спогади безпосередніх свідків й учасників подій Коліївщини 1768 р. з польського боку, представлені не тільки мемуарами які ви- йшли з-під пера їх самих, але й літературними обробками таких спо- гадів, написаними/записаними через кілька десятиріч – наприкінці XVIII й на початку ХІХ століття. Достатньо характерними в цьому відношенні є літературизований родинний переказ присвячений обо- роні Чорнобильського замку від гайдамацької ватаги під проводом Івана Бондаренка – “Niezdobyty zamek Czarnobylski, czyli przykladna wierność poddanych okazana jasnie wielmoznemu Mikołajowi Chodkiewi- czowi staroście zmudzkiemu w czasie ukraińskiey haydamaczyzny, przez Jana Dalkiewicza” [1]. Автором, як це видно з назви, був один із онуків (доньчиних синів) Я.-М. Ходкевича – Ян Далкевич. Твір поширювався у списках серед нащадків Ходкевича, по родинних каналах, впродовж 1820– 1840-х років. На фоні “мартирологів”, викликаних до життя подіями 1768 р., він виглядає достатньо контрастно. В центрі оповідання знаходяться діяння польського магната Яна-Миколая Ходкевича (1738–1781)2. 2 Ходкевич Ян-Миколай народився у Гданську, у 1738 р., у достатньо родовитій шляхетській сім’ї; матір його ж взагалі походила з роду Сапегів. У 19-річному віці Ходкевич вступає на французьку військову службу, бере участь у Семилітній війні. Після виходу у відставку, з 1760 р. і до самої смерті мешкав у своєму маєтку в Чорнобилі. На початку 1760-х років осо- бисто, на чолі загону надвірної міліції, переслідував гайдамацькі ватаги в околицях Кричева. В 1768 р. перетворив Чорнобильський замок на при- тулок втікачів – католиків, уніатів й іудеїв, – зі всієї Північної Київщини [22, с. 368–369]. 97 Анти-героєм виступає гайдамацький ватаг Іван Бондаренко (? – 1768), особа цілком історична, який осаджує Чорнобильський замок і на- магається, за уманським сценарієм М. Залізняка, підбурити частину його захисників (православних козаків) зрадити присязі й видати на розправу шляхту й юдеїв. Ті відмовляються (випадок поодинокий), не в останню чергу, з поваги до чеснот свого пана – Я.-М. Ходкевича, розбивають бондаренкову ватагу, а його самого страчують. Саме така “przykladna wierność” (взірцева вірність) стала підставою для того щоб увічнити її у спогадах [1, арк. 50–53, 55–60, 65–67]. У цілому, єдине соціальне коло, з якого походили всі автори зазна- чених польських наративів досліджуваного часу (після 1768 р.), спо- ріднені, до того ж, єдністю пережитого, а звідси й спільним психоло- гічним травматизмом, спричинилося тому, що вони всі без виклю чення демонізують колективний образ запорозького козацтва. Запорожці постають не тільки головними ініціаторами організації гайдамацтва як такого (що, зрештою, відповідало реаліям), але й ексклюзивними натхненниками всіх нелюдських діянь, які тільки мали місце. Реалізо- вані в письмовій формі комплекси жертв насильства позбавляють оповіді будь-скільки тверезого погляду на мотивацію запорозької гайдамаччини, яку ми можемо відшукати в текстах авторства того ж С. Закревського чи Є. Кітовича. Таким чином, підсумовуючи, ми можемо зробити висновок стосов- но того, що автори польського табору переважно репрезентовані ви- хідцями з шляхетської верстви Польської України, які постійно зітка- лися з запорожцями-гайдамаками, були гарно обізнані на їх звичаях і практиках – С. Закревський, У. Радзівіл, Я. Ліпоман, Є. Кітович та ін. Мотивацією створення мемуарних текстів – переважно спогадів та щоденників, польськими авторами була, з одного боку, потреба в авто- глорифікації себе як борців із запорозькою гайдамаччиною, з іншого ж вони мали слугувати своєрідними мартирологами жертвам “козаць- кого свавілля” (особливо це стосується текстів, викликаних до життя подіями 1768 р.). У цілому ж, саме для представників даної групи авторів характерною рисою є як найбільша упередженість в оцінках запорожців, так і найкраща обізнаність стосовно реалій соціального устрою Запорожжя XVIII ст. 98 Джерела і література: 1. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie (BCz), rps. 3580–І. 2. Biblioteka Polskiej Akademii Nauk w Kórniku (BPAN Kórnik), rps. 1140. 3. BPAN Kórnik, rps. 1677. 4. BPAN Kórnik, rps. 1877. 5. Biblioteka Polskiej Akademii Nauk w Krakowie (BPAN Kraków), rps. 2812. 6. Biblioteka Jagellońska w Krakowie (BJ), rps. 4504. 7. Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu (BOs), rps. 266–II. 8. Biblioteka Raczyńskich w Poznanie (BR), rps. 250. 9. Rzeź humańska czyli historya rewolucyi zrobioney przez Źaliźniaka i Gontę // Z dziejów hajdamaczyzny. / Częśċ І. Z przedmową Henryka Moscickiego. – Warszawa–Kraków, 1905 – S. 105–151. 10. Wyprawa na hajdamaków // Z dziejów hajdamaczyzny. / Częśċ I. Z przed mową Henryka Moscickiego. – Warszawa–Kraków, 1905. – S. 15–32. 11. Wyprawa na hajdamaków: z pamiętników p. starosty Zakrzewskiego // Dziennik literacki. – 1857. – T. 2. – S. 1086–1107. 12. Кребс В. Уманская резня. – К.: Тип. С.В. Кульженко, 1879. 13. Кулиш П.А. Записки о южной Руси. – СПб., 1857. – Т. 2. – С. 07– 141. 14. Кулиш П.А. Рассказ современника-поляка [Симона Закревского] о походах против гайдамак // Русская беседа. – 1856. – № 4. – С. 68–101. 15. Мордовцев Д.Л. Гайдамачина: историческая монография в двух частях / Собрание сочинений Д.Л.Мордовцева. – Т. XXVI–XXVII. – Спб.: Издание Н.Ф.Мертца, 1902. – С. 61–70. 16. Франко І. Матеріяли до історії Коліївщини. Польська поема про уманську різню // Записки наукового товариства імені Шевченка. – T. 62. – Львів, 1904. – C. 1–40. 17. Borek P. Od Piławiec do Humania. – Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2005. 18. Górzyński S., Grala J., Pinkowski W., Urbaniak U., Zielińska T. Radzi- wiłłowie herbu Trąby. – Warszawa: Wydawnictwo DiG, 1996. 19. Janik M. O źyciu ksędza Kitowicza // Opis obyczajów i zwyczajów za panowania Augusta III. – Kraków: Nakładem Krakowskiej Spółki wydawniczej, 1925. – S. III–VI. 20. Kitowicz J. Opis obyczajów i zwyczajów za panowania Augusta III // Biblioteka Macierzy Polskiej. – № 114: Z dawnych pamiętników opisów 99 obyczajowych i powiesci. – Lwów: Nakładem Macierzy Polskiej, 1920. – S. 28–40. 21. Krebsowa z Mładanowiczów W. Opis rzezi humańskiej. – Poznań, 1840. 22. Lippoman J. Bunt Żeleźniaka i Gonty 1768 r. w Ukrainie wynikły i krwawe jego skutki // Rusałka. – 1842. – S. 195–262. 23. Polski Slownik Biograficzny. – T. III. – Krakow, 1937. – S. 68–369. Володимир Мільчев (Запоріжжя, Україна). Соціальна історія запо- розького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття У статті, на основі аналізу представницької кількості наративних джерел із архівних і бібліотечних зібрань Польщі, було розглянуто спе- цифіку висвітлення окремих аспектів соціальної історії запорозького ко- зацтва в мемуарній спадщині представників польської шляхти. Здійснено аналіз обставин створення щоденників, спогадів і записок окремими польськими авторами впродовж XVIII ст. Запропоновано висновок щодо рівня інформативності даного виду джерел для проведення історичних реконструкцій з соціальної історії запорозького козацтва. Ключові слова: мемуаристика, запорозьке козацтво, гайдамаки, на- ративні джерела Владимир Мильчев (Запорожье, Украина). Социальная история за- порожского казачества в наследии польских мемуаристов XVIII века В статье, на основе анализа представительского количества нарратив- ных источников из архивных и библиотечных собраний Польши, была рассмотрена специфика освещения отдельных аспектов социальной ис- тории запорожского казачества в мемуарном наследии представителей польской шляхты. Осуществлен анализ обстоятельств создания дневников, воспоминаний и записок отдельными польскими авторами на протяжении XVIII в. Предложен вывод относительно уровня информативности дан- ного вида источников при проведении исторических реконструкций по социальной истории запорожского казачества. Ключевые слова: мемуаристка, запорожское казачество, гайдамаки, нарративные источники Volodymyr Mil’chev (Zaporizhzhia, Ukraine). Social history of Zapo- rozhian Cossacks in the legacy of the Polish memorialists of XVIII age The specific of coverage of separate social history of Zaporozhian Cossacks aspects in the memoir legacy of representatives of the Polish gentry was considered in the article, on the basis of analysis of representative amount 100 of narrative sources from the archived and library collections of Poland. The analysis of circumstances of diaries, flashbacks and messages creation by the separate Polish authors during the XVIII ct was carried out. A conclusion is offered in relation to the level of informing of this type of sources during conducting of historical reconstructions of Zaporozhian Cossacks` social history. Keywords: memorialist, Zaporozhian Cossacks, haydamaks, narrative sources.

Соціальна історія запорозького козацтва в спадщині польських мемуаристів XVIII століття

Репозитарії

Схожі ресурси