Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі

У даній статті робиться спроба проаналізувати правові засади, на яких здійснювалась торгівля Війська Запорозького Низового періоду Нової Січі (1734–1775 рр.). На основі узагальнення російського законодавства, міжнародних договорів та юридичних практик січової влади зроблено висновок про послідовн...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Горобець, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71738
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі / В. Горобець // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 101-117. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-71738
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-717382014-12-11T03:01:56Z Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі Горобець, В. У даній статті робиться спроба проаналізувати правові засади, на яких здійснювалась торгівля Війська Запорозького Низового періоду Нової Січі (1734–1775 рр.). На основі узагальнення російського законодавства, міжнародних договорів та юридичних практик січової влади зроблено висновок про послідовну політику імперського уряду встановити контроль над запорозькою торгівлею. В данной статье делается попытка проанализировать правовые основы, на которых осуществлялась торговля Войска Запорожского Низового периода Новой Сечи (1734–1775 гг.) На основе обобщения российского законодательства, международных договоров и юридических практик сечевой власти сделан вывод о последовательной политике имперского правительства установить контроль над запорожской торговлей. This paper is devoted to the problem of legal basis of trade of the New Zaporizhian Sich (1734–1775). Consideration is given to Russian legislation, international treaties and legal practice of official power Zaporizhian Sich. It is concluded that imperial government revealed a consistent policy to establish monopoly control over trade in The New Zaporizhian Sich. 2010 Article Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі / В. Горобець // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 101-117. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71738 271.2-29(051) (477.53):”1734-1755” uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У даній статті робиться спроба проаналізувати правові засади, на яких здійснювалась торгівля Війська Запорозького Низового періоду Нової Січі (1734–1775 рр.). На основі узагальнення російського законодавства, міжнародних договорів та юридичних практик січової влади зроблено висновок про послідовну політику імперського уряду встановити контроль над запорозькою торгівлею.
format	Article
author	Горобець, В.
spellingShingle	Горобець, В. Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
author_facet	Горобець, В.
author_sort	Горобець, В.
title	Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі
title_short	Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі
title_full	Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі
title_fullStr	Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі
title_full_unstemmed	Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі
title_sort	юридичні засади торгівлі війська запорозького низового доби нової січі
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71738
citation_txt	Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі / В. Горобець // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 101-117. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.
series	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
work_keys_str_mv	AT gorobecʹv ûridičnízasaditorgívlívíjsʹkazaporozʹkogonizovogodobinovoísíčí
first_indexed	2025-07-05T20:37:47Z
last_indexed	2025-07-05T20:37:47Z
_version_	1836840772332158976
fulltext	101 В українській історіографії проблема правового забезпечення торгівлі Війська Запорозького Низового періоду Нової Січі (1734– 1775) не була об’єктом спеціального дослідження. Втім, ряд дослід- ників тією чи іншою мірою звертались до цієї теми в рамках своїх досліджень, що стосувались або історії Нової Січі, або окремих проб- лем історії України ХVІІІ ст. А. Скальковський вперше в історіографії спробував оцінити тор- говельні процеси в юридичній площині. Особливо цінним в його праці “Історія Нової Січі” є аналіз правового регулювання південного напрямку торгівлі: між Росією та Туреччиною, та в більш вужчому діапазоні – між Запоріжжям та Кримом [32]. В центрі наукових інтере- сів М. Тищенка також знаходився південний вектор української тор- гівлі. Однак свою увагу дослідник зосередив на аналізі форпостного, митного та карантинного контролю на території Лівобережної Украї- ни та Вольностей Війська Запорозького при здійсненні закордонної торгівлі [36]. М. Тищенко також довів, що жорсткі адміністративні заходи російської влади які полягали в штучному коригуванні това- ропотоків здійснювались з метою посилення торговельних оборотів північноросійських портів, а також максимального зосередження у своїх руках фіскальних органів на підвладних українських землях [35]. І. Джиджора спробував дати загальну оцінку економічній політиці російського уряду стосовно України. Дослідник сформулював про- дуктивну тезу про те, що в економічній діяльності імперії домінували ідеї пізнього меркантилізму [24]. Окремі узагальнення М. Слабченка стосовно законодавчого забезпечення грошового обігу на Запоріжжі та подолання перманентних грошових криз на Січі [33] були творчо Віталій ГОРОБЕЦЬ (Київ, Україна) Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі УДК 271.2-29(051) (477.53):”1734-1755” 102 використані в даній статті. У ґрунтовній передмові до археографічної публікації, присвяченої формуванню митної мережі на півдні України в останній чверті ХVІІІ–ХІХ ст. Ю. Головко детально проаналізувала основні етапи зародження, уніфікації та централізації митної системи. Дослідниця звернула увагу і на правову сторону цього процесу та його вплив на закордонну торгівлю [23]. Окремих аспектів правових засад торгівлі Війська Запорозького Низового торкалися у своїх працях С. Со ловйов [34], В. Голобуцький [21], Є. Дружиніна [26], О. Єфимен- ко [27]. Джерельну базу даного дослідження складають неопубліковані матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України в місті Києві [1–7] та Інституту рукопису Національної бібліотеки Укра- їни ім. В.І. Вернадського НАН України [8–10]. Серед опублікованих джерел центральне місце займає законодавство Російської імпе рії, пред- ставлене в корпусному виданні – Полное собрание законов Рос сийской империи [11–14]. Доповнюють джерельну базу відповідні томи мону- ментального видання – Архіву Коша Нової Запорозької Січі [16–19], а також публікації та обширні цитування джерел, здійснені А. Скальков- ським [32], О. Андрієвським [20] та Д. Яворницьким [37]. Після зруйнування Чортомлицької (Старої) Січі упродовж 1711– 1734 рр. запорозьке козацтво перебувало під протекцією Кримського ханства. В 1733 р. внаслідок відповідних переговорів запорожцям було надано жалувану грамоту імператриці Анни Іоанівни з дозволом по- вернутися на колишні місця. Умови нового політичного статусу вклю- чали Військо Запорозьке Низове в юридичне поле російського зако- нодавства. Одними з перших правових актів, які визначали умови запорозької торгівлі були мирні договори 1739 р., що підсумовували результати російсько-турецької війни 1734–1738 рр. Мирний трактат, укладений в Білгороді 18 вересня 1739 р. [11, 899–905] і ратифікований в грудні того ж року, був ще доповнений при посередництві французького по- сланця Маркіза де Вільневе угодою в Нісі 3 жовтня [11, 986–988] й остаточно затверджений в Константинополі 28 грудня 1739 р. [32, 280] Третя стаття мирного договору, крім іншого, визначала, що Росія не матиме флоту на Чорному та Азовському морях. Дев’ята стаття ствер- джувала, що торгівля між Російською та Османською імперіями буде вільною, але російські піддані зможуть займатися нею на Чорному морі не інакше, як через турецькі кораблі [11, 900–902]. 103 Подальший розвиток торгових стосунків між Російською та Ос- ман ською імперіями знайшов у окремих пунктах Кючук-Кайнар джий- ського мирного договору 1774 p., згідно з яким Росія отримала фор- теці Керч, Кінбурн та Єнікале, в яких через два роки були відкриті митні застави (ст. 3, 18 та 19), передбачалося вільне торгове судно- плавство та прохід через чорноморські протоки, гарантії безпеки ку- пецтву Російської імперії на турецьких землях, поширення на росій- ських підданих французьких та англійських торгових капітуляцій (ст. 11). Договір не розкривав зміст цих документів, лише підкреслю- вав, що вони входять у договір у повному обсязі. Капітуляції перед- бачали 3% мито з імпорту та експорту, звільнення від додаткових та повторних митних стягнень, вільне пересування купецтва та вільну торгівлю, захист майнових прав власників суден та товарів, право Російської імперії на власний розсуд надавати державний прапор суднам інших країн. [26, 349–359] Особливість функціонального при- значення мирних договорів полягає в тому, що даний вид юридичних документів як правило торкається питань торгівлі лише побіжно, на відміну від торгових трактатів між державами, де дана проблематика домінує. Але фактично майже 35 років, до Кючук-Кайнарджийского миру російська торгівля з Османською імперією велася через Запоріжжя. Невипадково російські урядовці після утворення Новоросійської гу- бернії у 1764 р., до якої увійшла значна частина земель Війська Запо- розького Низового, клопоталися про посилення державного контролю над торгівлею у південному напрямку, шляхом проведення відповідних юридичних рішень. 25 травня 1764 р. в Сенат надійшов проект графа Б.Х. Мініха і генерал-поручика О.П. Мельгунова про організацію в Новоросійській губернії мережі із восьми митниць: двох старих – Кре- мен чуцької і Переволочанської та шести нових. Головною метою проекту Мельгунова та Мініха було взяти під кон троль запорозьку торгівлю. Автономний статус Запоріжжя позбав- ляв можливості уряду належним чином контролювати пересування купців, особливо в сусідні держави. Урядовці підкреслювали що за- порожці “под видом собственной нужды чрез Малую Россію множе- ство разныхъ товаровъ [перевозять – В. Г.], и оными производят в Крым, Польшу, Турцію великіе торги”. І хоча Сенатом було суворо заборонено продавати товари без сплаченого митного збору (обов’язок слідкувати за цим був покладений на кошового отамана і старшину), 104 “однако ж они [козаки – В. Г.] весьма часто Кошевому Атаману не имеютъ послушание, и того уповать не можно чтобы Запорожскій Атаманъ учинилъ въ томъ хотя малое запрещеніе” [14, 768–775]. Біль- ше того, нерідко і сам кошовий та запорозька старшина, як зазначали урядовці, “не меніе другихъ безпошлиннымъ торгомъ пользуются” й завозять іноземні товари, не сплачуючи мита. [Там само] В доповіді також йшлося про велике значення о. Хортиці, оскіль- ки він “способенъ для купецкого порту”. І хоча Росія не могла мати чорноморського флоту, “сами турки и татара, вместо Сечи, могли бы к тому порту на своихъ судахъ товары привозить, или у нихъ наши куп цы, нанимая суда, товары получать” [Там само]. У своїй основі проект Мельгунова та Мініха, за винятком вла- штування на Хортиці великого порту, був реалізований. Хоча турець- кі кораблі й справді нерідко заходили в Дніпро з метою торгівлі. Так, у протоколі допиту козака Пластунівського куреня Василя Черненка від 28 квітня 1748 р. при з’ясуванні обставин крадіжки коней у бахчи- сарайського татарина Гасана виявилося, що два тижні назад, коли “Днепром от Ачакова к Сечи шло судно с виномъ”, обвинувачений Черненко “съ своими товарищами на то судно ездили лоткою и на оном за денги пили вино” [17, 291]. Збереглися свідчення, що й крим- ські жителі по Дніпру вирушали в Січ для торгівлі. У 1740 р. крим- ський підданий Ісень Алі скаржився кошовому про те, що вночі на нього напали запорожці і пограбували везений човном на продаж товар, але “точию никакой справедливости не учинено” [16, 231]. Враховуючи монополію Османської імперії на Чорному морі, прохід кораблів до Запорізької Січі суворо регламентувався. Очаків- ський паша за погодженням із кримським ханом Крим-Гіреєм не до- зволяли турецьким суднам прямо йти на Запоріжжя, а вимагали пере- вантажуватись на човни і вже на них доходити до Січі, отримавши попередньо ярлик1 на вільний пропуск. Крім того, хан, бажаючи мати на своєму боці яничар-агу, часто віддавав йому на відкуп митницю в Гезлеві, а тоді вимагав, щоб кожне судно, як російське, що йшло в Оча ків для перевантаження на турецькі судна, так і грецьке, пере- 1 Ярлик (в документах часто “єрлик”) – різновид засвідчувальної до- кументації митних установ, дозвіл на перетин кордону або перевезення товару через кордон, що вміщував інформацію про товар, сплачене мито, наявні тавра і печатки. 105 тнувши Чорне море, спершу вивантажились, а далі пливли до Гезлева для сплати мита [32, 164–164]. В юридичній площині подібні перепони для торгівлі йшли всу- переч мирним трактатам, підписаними між російською і турецькою сторонами. В Білгороді та Нісі. Про те, що вказані заходи контролю над торговельними суднами були невигідні для запорозької торгівлі свідчить обширне листування кошового Григорія Федорова з крим- ським ханом Крим-Гіреєм та очаківським сераскіром [18, 428–430, 430–431, 449–451]. Якщо у торгівлі, що велася водним дніпровським шляхом крим- ський хан мав певні прерогативи, то в системі сухопутної торгівлі, особ ливо в соляній сфері, Крим був у залежності від Запоріжжя, вла- да якого могла і не пропустити ватаг, що приходили з Правобережжя і гетьманської України по сіль, через свою територію [35, 6]. За розпо- рядженням Коша для купців та чумаків влаштовувались перевози і мости не тільки в межах Вольностей, але й в кримських володіннях, надавалися провідники і воєнний конвой для захисту від ногайців [27, 351]. Незважаючи на формальну відмову Коша ханським відкупникам соляних озер пропускати до них ватаги, що йдуть по сіль, Крим-Гірей свого розпорядження не відмінив. Однак клопотання уповноважених від російського уряду, що перебували при ханському дворі для заступ- ництва російських підданих – поручики Нікіфоров та Невєдомський доклали стільки зусиль, що наступник Крим-Гірея – Селім-Гірей у квітні 1765 р. цей обтяжливий для торгівлі засіб відмінив, про що в Запорізьку Січ наступного року було надіслано відповідний фірман султана Мустафи ІІІ [32, 166]. В своїй економічній політиці російська влада намагалася контро- лювати переміщення купців та їх товарів, особливо за межі імперії. 31 липня 1753 р. вийшов указ Державної Колегії іноземних справ про заборону російським підданим, в тому числі запорожцям, виїжджати в Крим та Османську імперію без білетів, виданих російськими уста- новами. Білет у діловодстві – це документ, що поєднував функції паспорта та перепустки: містив інформацію про особу і надавав пра- во на переміщення, наприклад, під час торгівлі або при переїзді на нове службове місце [9, 23; 20, 616]; містив інформацію про товари, згідно з якою відбувалася перевірка за місцем призначення [15; 497]. Для оформлення цих білетів Київська губернська канцелярія 27 жовт- 106 ня 1754 р. відкомандирувала на Микитинську заставу перекладача Колегії іноземних справ Федора Семенова [6, 175]. В ордері до Коша київський віце-губернатор Іван Костюрин наказує, що “отныне же впредь, когда случится вамъ в Крымъ, в Очаковъ, и в Буджаки для разведывания секретныхъ ведомостеи казаковъ подъ приличными претексты посылать, то для техъ такожъ и всемъ Войска Запорожско- го казакамъ, которые імеютъ в Крым, и в Ачаковъ, и в Буджаки для купечества и за солью, и для звериной добычи, и рыбной ловли, и для всякихъ нужъдъ и делъ, кто бы для чего не ехалъ, указаных печатных билетов требовать от вышереченного переводчика Семенова” [Там само, 175 зв.]. Пізніше право видавати білети дістала кошова адміністрація. У квітні 1763 р. січова канцелярія видала козакам Брюховецького куре- ня Олексі Кривому і Дядьківського – Логвину Мошенському білет на безмитне ввезення сукна через Переволочанську митницю. Білет, ви- даний Кошем, фактично надавав митний імунітет купцям, які, наку- пивши в Гетьманщині 10 тис. аршинів хряща2, їхали в Січ “в их крамніе лавки” з метою продажу. Прикордонна митниця, відповідно до указу Сенату та постанов Комерц-колегії “имеетъ тотъ хрящъ без взятия никакой пошлины, яко онои для нужного козакам” [19, 683]. Поряд з білетами, січова влада видавала ще один вид засвідчу- вальних документів – паспорт, що був потрібен для виїзду за межі Вольностей, в тому числі й з метою торгівлі. Поява паспортів в доку- ментообігу Коша пов’язана зі впровадженням у Вольностях російської схеми діловодства. До цього, як видно з джерел, використовувалися проїжджі листи [31, 17]. Дуже часто паспорти і білети дублювали правові функції один одного, що підтверджується документально в багатьох випадках [19, 207–208, 224–225, 442; 8, 29 зв.; 10, 1; 4, 10–16; 2, 1–4 зв.] Зростання торговельної активності Війська Запорозького низово- го передусім за рахунок транзитної та зовнішньої торгівлі, природно, вимагало від запорозьких купців користуватися грошима по меншій мірі трьох монетних систем: російськими, кримськими, Речі Поспо- литої. Ситуацію із засобами обігу, на нашу думку, вдало ілюструють слова запорожця Розсолоди: “Усякі гроші треба було заводити: сьо- годні запорожець торгується з москалем, треба московські гроші, за- 2 Хрящ – грубе полотно. 107 втра з ляхом – треба ляцькі, а там з турком, треба турецькі… усякі гроші требувались” [21, 320]. Юридичне забезпечення грошового обі- гу є важливою умовою економічної стабільності та торгівельної актив- ності в державі. Наявність у грошовому обігу Запоріжжя значної кількості хоча і взаємозамінних грошей, але різних монетних систем, було причиною частих грошових криз, що супроводжували практично всю історію Нової Січі. У 1748 і 1749 рр. грошовий обіг заповнили кримські баш- лики. Внаслідок цього різко піднялися ціни на продукти першої необ- хідності [37, 8]. У 1763 р. сталася ще одна грошова криза, але вже у зв’язку з реформою башлика. Зміна центральної влади в Криму супро- воджувалась певного роду традицією, яка полягала у тому, що кожний новий хан чеканив свою власну монету й накладав заборону на моне- ти попередників. На заміну старих башликів на нові було дано дуже мало часу, протягом якого запорозькі купці не впоралися. Через це старі башлики оцінювалися “почти ни по чому, а потому и убытокъ многіе немалой понесли” [33, 446]. Січова влада, безумовно, реагува- ла на подібного роду проблеми. Так, 19 жовтня 1763 з канцелярії Коша Кодацькому, Самарському, Інгульському, Кальміуському і Бугогардів- ському полковникам були надіслані ордери, згідно з якими забороня- лось приймати кримські башлики: “…ни за что и ни от кого, а паче от татар, не принимать и в войске им же ходить до пребудщего воспо- следствования…” [7, 16–17]. Грошова криза 1763 р. була позитивно вирішена для запорожців, що пояснюється, скоріше не симпатією хана до козацтва, а зацікавленістю Криму в вигідних торговельних зв’язках із Запоріжжям. Причиною ще однієї значної грошової кризи стало рішення Се- нату у 1764 р. припинити відпуск срібних монет до Запоріжжя. За повідомленням російського консула Нікіфорова запорожці, купуючи сіль з кримських озер, щороку вивозять понад 60 тис. рублів сріблом, де останнє переробляється на місцеву монету. На переконання консу- ла “другаго серебра хан крымской ниоткуда себе достать не может”. З огляду на значні втрати срібла в державній казні Катерина ІІ грамо- тою від 7 липня 1764 р. встановлює видання жалування Війську Запо- розькому Низовому мідними грошима [37, 164–165]. Для південної торгівлі Війська Запорозького Низового це завдало серйозного удару, адже в Криму не приймали мідних російських грошей (денги, полуш- ки, напівполушки), що провокувало торговців потайки вивозити туди 108 срібло [30, 228]. На останнє звернув увагу російський консул у Криму Нікіфоров. Він доповідав Сенатові, що, незважаючи на указ 1764 р. про заборону вивозу цінних металів, українські жителі, а найбільше запо розькі козаки, все-таки вивозять золоті та срібні гроші до Криму, розплачуючись ними за сіль. Крім того, кримський хан, за словами консула, нібито посилав в Гетьманську Україну та слобідські полки довірених осіб, яким доручав закуповувати срібло. Російський консул радив завести казенний продаж солі на Україні, бо, беручи до уваги те, що запорожці дуже часто приїздять в Гетьманщину, а потім “за недовольным смотерніем старшинъ запорожскихъ” вивозять до Криму срібні гроші, “то весьма сумнително кажется чтоб сіе зло совсем пре- сечь можно было” [36, 6]. У фінансовому плані Російська імперія у ХVІІІ ст. мала значні труднощі. Мідна монета не забезпечувала потреб ринку, а основного обі гового металу – срібла катастрофічно не вистачало. Як показовий приклад можна згадати як під час грошової реформи Петра І у 1704 р. для карбування срібних рублевиків використовували західноєвропейські таляри із попередньо знятими зображеннями [25, 165]. Вирішувалась ця проблема у доволі жорсткий правовий спосіб. Російське законодав- ство передбачало найвищу міру покарання за вивезення цінних металів за кордон як у вигляді монет, так і посуду, речей і т. п. Особливо під пильним контролем перебували прикордонні частини імперії: “…кого хотя однажды пропустятъ съ великою или съ малою сумою, таких по подлинному изследованію казнить смертію” [12, 43]. Відповідно до закону від 8 лютого 1751 р. про заборону вивозу із Росії рублевиків і срібних дрібних грошей місцева влада зобов’язана була стежити, щоб на ярмарках, базарах, торгах “пріезжіе изъ-за гра- ницъ на медныя пятикопеечники, денежки и полушки золотыхъ червон ныхъ и серебрянной монеты, и мелкихъ серебряныхъ денегъ отнюдь не выменивали”. У випадку, якщо це буде виявлено, поруш- ника мали негайно арештувати, а майно конфіскувати на користь держави; самого ж арештованого “выбить за границу, дабы впредь такъ чинить было неповадно” [Там само]. Важливим законодавчим рішенням, що визначав умови торгівлі Війська Запорозького Низового стало прийняття Сенатом Митного ста туту в 1755 р. Введення в дію даного документу – крок до певної міри очікуваний та економічно виправданий. По-перше, розвиток економіки, в тому числі й торгівлі, становлення єдиного всеросійсько- 109 го ринку з необхідністю потребували відміни такого архаїчного серед- ньовічного інституту, як внутрішні митниці. По-друге, капіталістичний уклад, що зароджувався, в рамках тогочасної російської економічної моделі висував свої вимоги, і самодержавство не могло не рахуватися з новими тенденціями. На початку ХVІІІ ст. за правління Петра І (1682–1725) встанов- люється ціла серія нових мит (“привальные”, “отвальные”, “пошлина за извоз” і под.), що разом із старими зборами отримали назву канце- лярських і регулювались Новоторговим статутом 1667 р. [29, 117] Після смерті Петра І гостро постає питання про реформу внутрішньо- го оподаткування. Серед різних проектів торговельної реформи най- більш повно поставлені завдання відобразились в проекті П.І. Шува- лова, який 7 вересня 1752 р. подав у Сенат письмову пропозицію “О пошлинах, собираемых с продаваемого крестьянам хлеба и друго- го их изделия, о собирании с них мостовщины и о прочем”. [34, 92] Сенат схвалив доповідну записку Шувалова і представив її на розсуд імператриці. 18 грудня 1753 р. Єлизавета затвердила доповідь Сенату, що була покладена в основу іменного указу. Указ про ліквіда- цію дрібних митних зборів став важливою, але не останньою сходин- кою в проекті митної і торговельної реформ, що завершилась виданням Митного статуту 1755 [12, 947–953] і тарифу 1757 р. Як слушно заува- жив П.Н. Лященко, указ “Объ уничтожен³и внутреннихъ таможенных и мелочних сборов” (далі – Указ) сприяв розвитку єдиного всеросій- ського ринку [28, 409]. Ю.І. Головко глибше проаналізувала мотиви і наслідки прийняття Указу, зробивши висновок, що створення митної сис теми був одним із чинників освоєння нових територій. Зрушення митного кордону Російської імперії в південноукраїнському напрямку, що почалося в межах торгівельної і митної реформ набув масштабнос- ті лише після ліквідації Запорозької Січі 1775 р. Шляхом уніфікації та централізації митної системи уряд намагався зробити митну мере- жу якомога ефективнішим знаряддям державної політики. [23, 8] Спочатку Указ не поширювався на українські землі, але протягом 1754–1755 рр. це було виправлено. А в прийнятому 1 грудня 1755 р. Митному статуті ціла ХІ глава присвячувалась регулюванню торго- вельних та інших зборів в Гетьманщині (індукти, евекти, ярмаркового, “поковшевного” та ін. зборів, перевіз товарів по Дніпру). [13, 475-476] Таким чином, зникав митний кордон між Росією і Гетьманщиною, ліквідовувались митниці і в самій Лівобережній Україні. 110 Для Війська Запорозького Низового початковий етап реформ та безпосередньо реалізація “Указу…” Єлизавети, що вступав в дію з 1 квітня 1754 р. створили значні труднощі для торгівлі. Паралельно з процесом ліквідації внутрішніх мит в Гетьманщині російський уряд потурбувався про заснування нових митниць на українсько-запорозь- кому кордоні, а саме: у Переволочній, Царичанці, Бахмуті та Кремен- чуку. З українських та запорозьких купців, які їхали в Січ і з Січі з товаром, почали брати мито. Зрозуміло, що це викликало негативну реакцію з боку кошової адміністрації, і вона стала клопотати перед російським урядом про скасування нових правил збору мита з товарів, що ввозилися на територію Вольностей і навпаки. Документи січового архіву відтворюють обставини і нюанси врегулювання митного питання. З ордера Генеральної Військової Кан- целярії3 Кошеві від 20 березня 1755 р. дізнаємося про дозвіл, даний гетьманом Кирилом Розумовським на відправлення запорозької депу- тації до Санкт-Петербурга для вирішення питання, щодо звільнення від мита товарів, необхідних військові запорозькому. В документі за- значалась причина клопотань Коша по зниженню тарифів: “приоста- новленіе в Сечъ із Малой Россії естнихъ і питейних припасовъ”, до того ж на дніпровських митницях – Переволочній і Кременчуцькій стягувалися досить високі мита: “какъ бы съ отпускаемыхъ за грани- цу” товарів [19, 447]. У відповідності з вимогою Сенату і Державної Колегії іноземних справ кошовий отаман Війська Запорозького Низо- вого, порадившись з військовою старшиною та “сходки куріних ата- манов” надіслав необхідний перелік товарів та їх кількісне означення, що мали імпортуватися-експортуватися в Січ і з Січі відповідно. Ко- шова адміністрація визначила, що на рік Запорозька Січ потребує ввезення з Малоросії 10 тис. чвертей4 житнього хліба, 1 тис. чвертей пшеничного борошна, 5 тис. чвертей пшона, 500 малоросійських бочок горілки, 200 ячних солодів, 1000 малоросійських відер прісного меду, 4 тис. пудів ниток на риболовецькі сітки, 20 тис. аршинів полотна на сорочки і стільки ж хрящу5, 4 тис. китайок на каптани, 4 тис. аршинів 3 Генеральна Військова Канцелярія – центральна установа гетьман- ського уряду на Україні ХVІІ-ХVІІІ ст. Зосереджувала військове, адміні- стративне, судове й фінансове управління. Остаточно ліквідована 21 лис- топада 1764 р. 4 1 чверть – 209,909(9) л. 5 Хрящ – грубе полотно. 111 сукна різного кольору, 2 тис. аршинів різних тканин, до 1 тис. пудів сала і “прочтого нужного ко одіянию”: шкур з рогатої худоби і овець, простого сукна, овечої шерсті, пороху і свинцю, зброї. В свою чергу для вивезення з Січі для продажу в рік передбачалося 1,5 тис. чет- вертних возів риби, 2 тис. четвертних возів солі, хутра (лисячих і вовчих шкур) – 4 тис., 1 тис. коней і стільки ж ВРХ. Окремий перелік необхідних товарів був складений для Києво- Межигірського монастиря, що на рік потребував 30 четвертин жит- нього та іншого борошна, 10 четвертин пшона, 2 бочки горілки, 1 тис. аршинів полотна. Крім того, забезпечення з боку Січі складало 10 чет- вертних возів риби і 10 возів солі [19, 482–484]. Запорозька депутація, яка була відряджена до столиці Російської імперії була представлена досвідченою старшиною. У відповідній інструкції Коша депутатам від 4 травня 1775 р. називаються їхні іме- на: Данило Гладкий (кошовий отаман у 1753–54, 1757), Петро Кални- шевський, Іван Нагуєвиць [Там само, 481]. Принагідно зазначимо, що, незважаючи на підтримку гетьмана К.Розумовського [Там само, 490], переговори запорозької депутації в столиці з приводу нової митної політики велися в непростих умовах. Чиновницька бюрократія і хабар- ництво на вищому рівні були основною причиною того, що депутати тривалий час не могли досягти консенсусу з міністерськими кабінет- ними чиновниками. У своєму листі в Кіш Данило Стефанов, Петро Калнишевський, Іван Нагуєвиць відверто пишуть, що “некоторих по- части обдарили і от них надеемся помощи, толко еще других, болших надобно обослат и упросит”. У відповідності з цим запорозька депу- тація просить кошового прислати 2-3 вінчури6 для петербурзьких чиновників, бо “не давши, не хотят” сприяти у вирішенні будь-яких питань [Там само, 508]. Уповноважені органи в Петербурзі одночасно вимагали від кошо- вого надати детальну інформацію з приводу того, який обсяг харчових продуктів і в якому асортименті Кіш планує закупити в Гетьманській Україні на рік, а також скільки товарів власного промислу: “рыбы и мяхкой рухледи” буде можливо продати [Там само, 478–478]. Умови стягнення мита з солі визначались указом Комерц-колегії7, адресованим Кременчуцькій митниці про неухильний нагляд за стяг- 6 Вінчура (венчура) – шуба з вовчого хутра, хутром назовні. 7 Комерц-колегія – центральна галузева установа Російської імперії (1715-1823). У її віданні перебували питання торгівлі. 112 ненням мита при вивезенні солі з Запорожжя в Гетьманську Україну і Росію. Розмір встановленого мита складав 10 копійок з кожного пуду. Сплата мала здійснюватися виключно російськими грошима. В цьому випадку Комерц-колегія повторювала положення п. 4, гл. ХІ Митного статуту 1755 р. [13, 475] Водночас в документі обумовлювалися окре- мі застереження, звернені до губернаторів і воєвод, яких комерц-коле- гія зобов’язувала не допускати завезення солі з Гетьманщини на те- риторію російський міст [19, 498]. На думку Івана Джиджори в основі економічної політики Росій- ської імперії ХVІІІ ст., починаючи від реформ Петра І, лежали принци- пи фіскалізму, що виявлялись у потребі знайти якомога більше дже рел наповнення державної казни на різноманітні потреби, передусім вій- ськові, і меркантилізму – в технічному провадженні закордонної тор- гівлі [24, 27]. Для української, в тому числі запорозької, торгівлі заходи росій- ського уряду з формального боку зводилися до: 1) цілої низки указів, що забороняли вивіз певних товарів дотеперішніми шляхами і до до- теперішніх ринків збуту, а натомість возити їх виключно до російських портів; 2) заборона ввозити деякі закордонні товари; 3) обмеження або й цілковите виключення з приватного торговельного обігу деякі то- вари; 4) провадження на практиці цих указів нижчими ланками росій- ської влади на українських землях. З огляду на вищенаведені техніч- ні процедури економічна теорія меркантилізму може стати ключем до розуміння законодавчої політики Російської імперії у сфері торгівлі. Основним принципом меркантилізму є уявлення, що державне сприяння розвитку промисловості та зовнішній торгівлі вигідно відо- бражається на усіх соціальних прошарках суспільства. Тому особлива увага приділяється т. зв. “вигідному” торговому балансу. Розглядаючи в якості головної мети держави накопичення грошей, а головним засо- бом її реалізації – зовнішню торгівлю, відправним пунктом мерканти- лізму поступово стає протекціонізм, спрямований на охорону націо- нальної промисловості від іноземних конкурентів [22, 9]. Політика економічного протекціонізму, що мала ґрунтовне законодавче забезпе- чення складала центральну суть російського меркантилізму ХVІІІ ст. Товари, які заборонялось вивозити за кордон, називалися запо- відними або заказними [35, 2]. Перелік цих товарів був непостійним і часто поповнювався. Указом Сенату від 14 серпня 1749 р. забороня- лося вивезення овечих шкур, вовни і овець з Гетьманщини та Запо- 113 ріжжя: “…Мануфактуръ де Коллеія присланною промеморіею требуетъ, чтоб никто овчинъ, овечей шерсти и овец за границу для продажи не выгонялъ, дабы отъ выгона оныхъ не последовало суконнымъ, весьма государству нужнымъ, фабрикамъ в шерсти какого недостатка” [12, 119]. 6 квітня 1764 р. вийшов новий указ, за яким заборонялося ви- возити за кордон окрім як через російські порти воловий юхт, пеньку, поташ, смольчугу, сало, віск, конопляну олію, насіння льону, щетину, клей, ревінь, смолу та ікру [24, 28]. Крім того, в різний час з’явилися заборони щодо експорту хутра [1, 5], тютюну [3, 46], миш’яку [5, 3]. До списку імпортних товарів, які заборонялося ввозити на тери- торію Російської імперії, складеному Комерц-колегією, входили зо- лоті та срібні нитки, дротики для золототканих робіт, тканини, шиті золотом, густі шовкові тканини (шелковые штофы), німецькі парчі, кашенільову фарбу (баканъ)8, вовняний бархат (трипъ), різні гладжені полотна, саєти9, обруси, сервети, німецьку сіль, тютюн, гральні карти, вовняні сукна [24; 29]. Окремими указами Сенату та Комерц-Колегії число заборонених імпортних товарів поступово поповнювалося: у 1749 р. – німецькими мішурами10, мішурними позументами11, сітками і стрічками [12, 172], у 1750 р. – окремими видами зброї (деревянные духовыя ружья) [12, 336], у 1751 р. – скипидаром, каліфонем12 (кані- фоль) і гарпіусом [12, 494]. Таким чином, юридичну основу регулювання запорозької торгівлі становили міжнародно-правові акти у вигляді мирних договорів, що підбивали підсумки війни, укази та рішення Сенату, колегій та ім пе- раторської особи, що мали силу закону, а також законодавчі проекти вищих державних сановників. Російсько-турецькі мирні договори вста- новлювали правила чорноморської торгівлі, що за умовою від сутності власного флоту велася Росією головним чином через Запо ріжжя. Утво- рення Новоросійської губернії та окремі проекти про встановлення 8 Кашенільова фарба (баканъ) – червона фарба, виготовлена з трав’я- нистої рослини марени красильної. 9 Саєти – англійське сукно. 10 Мішура – прикраса у вигляді посріблених чи позолочених ниток. Тепер найчастіше використовується як новорічна прикраса. 11 Позумент – щільна вовняна або бавовняна тасьма, зазвичай шита сріблом або золотом. 12 Каніфоль – те саме, що і гарпіус – малолетка смолиста речовина, що добувається з живиці хвойних дерев. 114 митного контролю свідчили про посилення урядової ін спек ції над мор- ською торгівлею, поступову втрату Запорозької Січі своєї економічної автономії. Державне втручання в запорізьку торгівлю виявлялося в бі- летному контролі переміщення товарів та купців, а також дією системи заказних товарів та низці урядових заборон щодо імпортних товарів. Діючи позаекономічними методами в руслі політики фіскалізму та про- текціонізму російська влада правовими засоба ми штучно провокувала грошові кризи в економіці Запоріжжя, підтримую чи власну мануфак- турну промисловість на шкоду запорозь кій торгівлі. Джерела та література: 1. Центральний Державний Історичний Архів України у м. Києві (далі – ЦДІАУ) – Ф. 51. Генеральна військова канцелярія. – Оп. 1. – Спр. 164. – Опреділення та указ канцелярії військовому товаришу Федорову Войні про таємну перевірку обставин залюденння Київської сотні втіка- чами з лівого берега Дніпра; указ Анни Іоанівни про заборону експорту хутра. – 12 березня 1740. – 5 арк. 2. ЦДІАУ. – Ф. 51, Оп. 3 – Спр. 8971. – Справа про арешт безпас- портних купців з Польщі в Ніжинському полку. – 6 вересня – 21 жовтня 1748. – 4 арк. 3. ЦДІАУ. – Ф. 51, Оп. 3 – Спр. 9122. – Справа про відновлення з 1749 р. тютюнової монополії в Російській імперії; про з’ясування прав купецтва Лівобережної України на вільну торгівлю тютюном; про забо- рону вільного експорту українського тютюну і обмеження вільної торгів- лі ним на Лівобережній Україні та про тютюнову контрабанду. – 20 груд- ня 1748 – 11 лютого 1763. – 927 арк. 4. ЦДІАУ. – Ф. 59. Київська губернська канцелярія. – Оп. 1. – Спр. 1295. – Доношения купцов, мещан, казаков и др. о выдаче паспортов для въезда и выезда с территории России. – 6 июня – 8 августа 1745. – 119 л. 5. ЦДІАУ. – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 4338. – Доношение жителя м. Бру- силова Левченко Ф. о выдаче паспорта на проезд в города Украины для торговли дегтем. – 8 августа 1762. – 2 л. 6. ЦДІАУ. – Ф. 229. Архів Коша Нової Запорозької Січі. – Оп. 1. – Спр. 27. – 1755–1756 pp. – Справа про відрядження до російського імпе- раторського двору депутацій Війська Запорозького у складі Данила Глад- кого. Петра Калнишевського та Івана Чугуївця 1755–1756 pp. з петицією про скасування мита й повернення захоплених Новосербією, Слобідським полком і Донським Військом запорозьких земель. – 303 арк. 115 7. ЦДІАУ. – Ф. 229. – Оп. 1. – Спр. 32. – 1756-1764 pp. – Справа про заборону обігу мідної кримської монети башлика. – 33 арк. 8. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вер- надського НАН України Ф. IX – Фортеця Св. Єлизавети (Єлисаветград – Кіровоград). Колекція архівних документів 1753–1821 (далі – ІР НБУ). – Спр. 305–314. – Рапорты о поимке трех гайдамаков, допросные листы, сви детельства и другие документы по этому вопросу. – Апрель – июнь 1758. – 18 л. 9. ІР НБУ. – Ф. ІХ. – Спр. 1527–1578. – Рапорты и доношения пол- ковой слободской канцелярии и комендантской канцелярии крепости Св. Елизаветы о выдаче паспортов на свободный проезд по торговым и личным делам. – Июль – октябрь 1762. – 73 л. 10. ІР НБУ. – Ф. ІХ. – Спр. 1954–1960. – Паспорта, выданные жите- лям крепости Св. Елизаветы на поездку в Польшу и Запорожскую Сечь. – 1763. – 13 л. 11. Полное собрание законов Российской империи с 1649 года (далі – ПСЗРИ). – Собр. І. – СПб., 1830. – Т. 10. – 995 с. 12. ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. 13. – 957 с. 13. ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. 14. – 862 с. 14. ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. 16. – 1018 с. 15. ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. 36. – 734 с. 16. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775 (Далі – АКНЗС) / Упоряд. Л.З. Гісцова, Д.Л. Автономов. – К., 1998. – Т. 1. – 696 с. 17. АКНЗС / Упоряд. Л.З. Гісцова, Л.Я. Демченко. – К., 2000. – Т. 2. – 751 с. 18. АКНЗС / Упоряд. Л.З. Гісцова, Д.Л. Автономов. – К., 2003. – Т. 3. – 952 с. 19. АКНЗС / Упоряд. Л.З. Гісцова, Д.Л. Автономов. – К., 2006. – Т. 4. – 888 с. 20. Андриевский А.А. Дела, касающиеся запорожцев, с 1715– 1774 гг. // Записки Императорского Одесского общества истории и древ- ностей (ЗИООИД). – Одесса, 1886. – Т.14. – С. 260–720. 21. Голобуцький В.О. Запорозька Січ в останні часи свого існуван- ня. – Дніпропетровськ: Січ, 2004. – 424 с. 22. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. Пер. с англ. – М.: “Дело Лтд”, 1994. – 720 с. 23. Головко Ю. Передмова: Формування митної мережі на півдні Укра їни // Джерела з історії Південної України. – Т. 8. – Запоріжжя: Тандем–У, 2007. – С. 8–44. 116 24. Джиджора І. Економічна політика російського правительства супроти України в 1710-1730 рр. // Записки НТШ. – Львів, 1911. – Т. 101. – Кн. І. – С. 1–95. 25. Дорофєєва Н.В. З історїї грошей України: Навч. посіб./ Н.В. До- рофєєва, З.М. Комаринська. – Львів: Львівський банківський інститут НБУ, 2000. – 165 с. 26. Дружинина Е.И. Кючук-Кайнарджийский мир 1774 г. (его под го- товка и заключение. – М.: Изд-во АН СССР, 1955. – 368 с. 27. Ефименко А.Я. История украинского народа / Сост. и авт. ист.- биогр. очерка В.А. Смолий; Примеч. Н.Н. Яковенко. – К.: Лыбидь, 1990. – 512 с. 28. Лященко П.Н. История народного хозяйства СССР. – М.: Госпо- литиздат, 1952. – Т. 1. – 735 с. 29. Российское законодательство Х-ХХ веков. В 9-ти т. / Под. общ. ред. и с предисл. О.И. Чистякова. – М.: Юрид. лит., 1986. – Т. 4. – 512 с. 30. Рябцевич В.Н. О чем рассказывают монеты. – Минск: Народная Асвета, 1978. – 339 с. 31. Синяк І.Л. Джерела з історії діловодства запорізького козацтва доби Нової Січі (1734-1775). / Дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук (07.00.06). – К., 2006. – 242 с. 32. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша За- порозького. – Дніпропетровськ: Січ, 1994. – 678 с. 33. Слабченко М. Паланкова організація Запорозьких Вольностів // В.В. Козирєв Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина ХVІІІ – перша половина ХІХ століття). – Запо- ріжжя, 1999. – С. 411–491. 34. Соловьев С.М. Сочинения: В 18 кн. / Отв. ред. В.В. Копцова. – М.: Голос; Колокол-Пресс, 1998. – Кн. 12: История России с древнейших времен. – Т. 23–24. – 732 с. 35. Тищенко Микола. Нариси історії торгівлі Лівобережної України з Кримом у ХVІІІ ст. // Історичний географічний збірник. – Б.м., 1928. – Вип. 2. – С. 1–48. 36. Тищенко Микола. Форпости, митниці та карантини на західньому пограниччю, в зв’язку з зовнішньою торгівлею України в ХVІІІ ст. – Б.м., б.р. – С. 37–107. 37. Эварницкий Д.И. Сборник материалов для истории запорожских козаков. – СПб., 1888. – 248 с. 117 Горобець Віталій (Україна, Київ) Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі У даній статті робиться спроба проаналізувати правові засади, на яких здійснювалась торгівля Війська Запорозького Низового періоду Нової Січі (1734–1775 рр.). На основі узагальнення російського законо- давства, міжнародних договорів та юридичних практик січової влади зроблено висновок про послідовну політику імперського уряду встанови- ти контроль над запорозькою торгівлею. Ключові слова: Нова Січ, запорізькі козаки, Військо Запорізьке, тор- гівля Горобец Виталий (Украина, Киев) Юридические основы торговли Войска Запорожского Низового периода Новой Сечи В данной статье делается попытка проанализировать правовые основы, на которых осуществлялась торговля Войска Запорожского Ни- зового периода Новой Сечи (1734–1775 гг.) На основе обобщения рос- сийского законодательства, международных договоров и юридических практик сечевой власти сделан вывод о последовательной политике им- перского правительства установить контроль над запорожской торгов- лей. Ключевые слова: Запорожская Сечь, Войско Запорожское, запорож- ское казачество, торговля Gorobets Vitalii (Ukraine, Kyjv) Legal bases of trade of the New Zapo- rizhian Sich. This paper is devoted to the problem of legal basis of trade of the New Zaporizhian Sich (1734–1775). Consideration is given to Russian legislation, international treaties and legal practice of official power Zaporizhian Sich. It is concluded that imperial government revealed a consistent policy to establish monopoly control over trade in The New Zaporizhian Sich. The key words: Nowa Sich, Zaporozhian Host, zaporozhian Cossacks, trade

Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі

Institution

Ähnliche Einträge