Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва

Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва

У статті здійснено спробу дослідження інформаційного потенціалу абеткових списків дворян Харківського намісництва. Зроблено висновок про те, що ці списки є достатньо інформативними, їх інформаційний потенціал дає можливість дослідити соціальне і майнове становище місцевої еліти, особливості її шлю...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Date:2010
Main Author: Михайліченко, М.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Series:Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Online Access:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71740
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва / М. Михайліченко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 128-148. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-71740
record_format dspace
spelling irk-123456789-717402014-12-11T03:02:14Z Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва Михайліченко, М. У статті здійснено спробу дослідження інформаційного потенціалу абеткових списків дворян Харківського намісництва. Зроблено висновок про те, що ці списки є достатньо інформативними, їх інформаційний потенціал дає можливість дослідити соціальне і майнове становище місцевої еліти, особливості її шлюбної політики. В статье исследуется информационный потенциал алфавитных списков дворян Харьковского наместницества. Сделано взвод о том, что эти списки достоточно информативны и позволяют исследовать социальное и материальное положение местной элиты, особенности ее брачной политики. In the article attempt of researches into information potential of nobility’s handlists of Kharkov’s province. The author makes the conclusion that they are rather informative, their information potential gives an opportunity to research the social status, financial position and marriage relations of local elite. 2010 Article Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва / М. Михайліченко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 128-148. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71740 94 (477.52/54) «178» uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У статті здійснено спробу дослідження інформаційного потенціалу абеткових списків дворян Харківського намісництва. Зроблено висновок про те, що ці списки є достатньо інформативними, їх інформаційний потенціал дає можливість дослідити соціальне і майнове становище місцевої еліти, особливості її шлюбної політики.
format Article
author Михайліченко, М.
spellingShingle Михайліченко, М.
Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
author_facet Михайліченко, М.
author_sort Михайліченко, М.
title Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва
title_short Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва
title_full Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва
title_fullStr Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва
title_full_unstemmed Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва
title_sort інформаційний потенціал абеткових списків дворян харківського намісництва
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2010
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71740
citation_txt Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва / М. Михайліченко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 128-148. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
series Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
work_keys_str_mv AT mihajlíčenkom ínformacíjnijpotencíalabetkovihspiskívdvorânharkívsʹkogonamísnictva
first_indexed 2025-07-05T20:37:52Z
last_indexed 2025-07-05T20:37:52Z
_version_ 1836840777516318720
fulltext 128 Абеткові списки дворянських родів Харківського намісництва зберігаються в Центральному державному історичному архіві Украї- ни в місті Києві в фонді 1709 (фонд Харківського намісницького правління). Ці списки під час упорядження справ архіву були розді- лені не на окремі томи однієї справи, а на дві окремі справи, які, при цьому, зберегли єдину нумерацію. У результаті такого розділення перші аркуші списків опинились у справі 911 (арк. 97 – 113 зв.), решта ж, починаючи з 114, становлять справу 912. Ці справи включають у себе абеткові списки дворян Білопільського, Богодухівського, Вовчан- ського, Лебединського, Краснокутського, Миропільського й Чугуїв- ського повітів Харківського намісництва. Виникнення такого джерела, як абеткові списки, безпосередньо пов’язане зі складанням дворянських родовідних книг. Відповідно до 72-ї статті Жалуваної грамоти дворянству повітові предводителі дво- рянства мали скласти “список по алфавиту всем Дворянским родам в том уезде имением недвижимым владеющим, отличая особо: 1. Кто женат и на ком. 2. Много ли детей мужеского и женского пола и их имена. 3. Холост ли, или вдовъ 4. Сколько за кем по последней ревизии наследственных, или куп ленных, или вновь пожалованных, или в приданое полученых обоего пола душ ныне состоит, и во скольких селах, или деревнях. 5. В уезде ли живет или в отлучке. 6. Какого чина. 7. В службе ли, или в отставке [13, с. 352]”. В Жалуваній грамоті наводилась і форма “списка дворянського рода, в уезде живущого”, яка мала наступний вигляд: Микола МИХАЙЛІЧЕНКО (Суми, Україна) Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва УДК 94 (477.52/54) «178» 129 Имя и прозвание дворянина, в том уезде имением недвижи- мым вла- де ющаго, и его лета Хо- лост или женат и на ком или вдов Много ли детей мужес- кого или женс- кого пола их имена и лета Сколько за ним по по- следней ревизии наследствен- ных или купленных вновь пожа- лованных или в приданое полученых обоего пола душ ныне состоит и во скольких селах или деревнях В уезде ли живетъ дворя- нин или в отлучке Какого он чина В какой именно службе или в отставке Абеткові списки мали бути надіслані губернському предводителю дворянства, який, в свою чергу “с выбранными уездными депутатами из списков уездных предводителей дворянства составит дворянскую родословную книгу губернии” [там само]. За своїми ознаками (ординарність походження, однорідність зміс- ту, однотипність форми) абеткові списки можна віднести до масових джерел, що дозволяє нам використати їх як для узагальненої характе- ристики становища дворянства того чи іншого повіту так і оцінки ста новища окремого дворянина. Спробуємо визначити деякі напрям- ки наукового використання абеткових списків. Важливу інформацію ми можемо отримати із записів, які відобра- жали майнове становище місцевих дворян. Згідно зі статтею 68 “Жа- луваної грамоти”, до дворянської родовідної книги могли бути вне- сені відомості про дворянина “в той губернии имением недвижимым владеющего, и дворянство свое доказательствами утвердить могуще- го”. Згідно з діючими на момент видання “Жалуваної грамоти” зако- нами, під визначення “недвижимое имение” потрапляли вотчини і помістя, двори, млини, лавки, заводи, мануфактури і фабрики, рудни- ки, ниви, сіножаті, ліси, озера й ріки тощо [8, с. 91-92; 9, с. 478]. Отже, особа, яка претендувала на внесення до родовідної книги, не обов’яз- ково мала бути поміщиком, їй достатньо було мати землю, або навіть 130 просто власний будинок. Це знайшло своє відображення у записах в абеткових списках дворян Чугуївського повіту. Як вже зазначалось, абеткові списки мали окрему графу, в яку записувалось кількість крі- паків і назви населених пунктів, в яких ці кріпаки перебували. Як правило, укладачі абеткових списків цією інформацією і обмежува- лись, а в тих випадках, коли дворянин не мав кріпаків, вказували, що він “крестьян и подданных черкас за собой не имеет”. Іншим шляхом пішли укладачі абеткового списку дворян Чугуївського повіту. Вони внесли до списку не лише інформацію про кількість кріпаків, а й відо- мості про землі і інше нерухоме майно дворян. Так, чугуївський по- вітовий стряпчій колезький асесор Іван Попов мав, згідно з записами у списках, “крестьян мужеска полу по городу Чугуеву 4, да женска 4, в Бабчанском хуторе на реке Бабке мучную мельнику на 4 постава, 2 яблуневых сада и лесу 130 десятин, да в селе Тетлеге яблочный сад и пахотной земли 20 десятин [20, арк. 163 зв.-164]”. В той же час, серед дворян, внесених до абеткових списків зна- ходимо осіб, які могли довести своє “дворянское достоинство”, але не мали нерухомого майна. Так, про вдову капітана Єфима Харіна Агра- фену, зазначено, що вона “подданных черкас и крестьян равно и зем- ли не имеет” [там само, арк. 172 зв.-173]. Зазначимо, що права дворян, які не мали нерухомого майна, але могли довести своє “благородство”, були закріплені сенатськім указом від 19 червня 1791 року. Згідно з цим указом, особи, які не володіли нерухомим майном, але могли до- вести “дворянство своё … по предкам их, издревле в сем достоинстве пребывающих”, мали надати, згідно зі статтею 92 Жалуваної грамоти дворянству, “грамоты на жалованные деревни или вотчины, хотя бы оные и выбыли из рода”. В цьому разі, вони мали бути внесені до родовідних книг тих губерній, в яких їх предки володіли маєтностями. Ті ж дворяни, які не мали нерухомого майна, але мали право на спадкове дворянство згідно з власними чинами, могли бути внесені, за їх бажанням, бо до родовідних книги будь-якої гу- бернії [14, с. 239-240]. Відомості про володіння душами і помістями дають нам інфор- мацію не лише про кількість кріпаків у того чи іншого дворянина, а й, в більшості випадків, про їх етнічну приналежність. У абеткових списках фігурують три групи кріпаків: “подданные черкасы”, “крес- тьяне”, або “крестьяне великороссийские”, і “малороссияне”. При цьому, з абеткових списків видно, що поміщики Богодухівського, 131 Крас но кутського, Лебединського, Миропільського і Чугуївського по- віту, володіли, переважно, саме “подданными черкасами”, тобто сло- бідськими селянами. Зовсім нечасто зустрічаються в абеткових спис- ках російські селяни, більшість вони становлять лише серед кріпаків, які належали вовчанським поміщикам. Це пояснюється тим, дворяни, внесені до абеткового списку Волчанського повіту, були, в переважній більшості, російського походження. Відмітимо також, що серед волчан- ських дворян, було досить багато поміщиків, які володіли помістями у великоросійських губерніях. Так, секунд-майор Андрій Семьонов, підпоручики Яків Мухін і Денис Бочарьов мали “крестьян” у Курсько- му намісництві, секунд-майор Василь Мєдінцов – у Нижегородському, колезький асесор Ільїнський1– у Бєлгороді [20, арк. 184 зв.-187]. На нашу думку, відомості про маєтності у великоросійських губерніях, особливо тих, які не межували з землями колишніх слобідських ко- зацьких полків, можуть, з великою долею вірогідності, свідчити про неукраїнське походження дворянина. У той самий час, володіння “наследственными подданными черкасами”, на нашу думку, може бути, в багатьох випадках, непрямим доказом слобідського походження дво- рянина. В деяких випадках, записи про майно містять і прямі вказів- ки на слобожанське походження дворян. Так, в абетковому списку дворян Чугуївського повіту, подекуди містяться записи про те, що земля або душі були отримані предками дворянина “по привилегиям слободских полков” (як відомо, найголовнішими привілеями слобід- ської старшини було старозаїмочне землеволодіння і право володіння підданими) [2, с. 117]. Так, секунд-майор Лазар Семенович Григорев- ський мав “по привилегиям слободских полков” 10 ревізійних душ, а капітанша Анастасія Григорівна Жукова володіла 52 ревізійними ду- шами “по привилегиям жалованным слободским полкам” [20, арк. 144 зв.-145, 148 зв.-149]. Взагалі ж, в списках дворян досить часто містяться вказівки на те, що земля, або душі були надані “по привиле- гиям”. Такі записи, на нашу думку, можуть свідчити про те, що пред- ки цих дворян служили в слобідських полках, або у Чугуївському козацькому полку. Третя категорія селян, а саме “малоросіяни”, переважають серед кріпаків, які належали поміщикам Білопільського повіту. Так, біло- пільські поміщики мали у своєму володінні 26824 душі чоловічої і 1 Ім’я цього дворянина нам не вдалось з’ясувати. 132 жіночої статі. З них “малоросіян” – 19360 (з яких переважна біль- шість, 17766 душ, належали Анісії Матвєєвій), “крестьян” – 2560 (з них 1459 належали Анісії Матвєєвій), “черкас” – 4102 [20, арк. 189- 208]. Нам видається найбільш вірогідним, що ці “малороссияне” були посполитими з Наддінпрянщини, які активно колонізували Слобідську Україну. Цей процес, якому Д. Багалій дав назву “владельческая2 коло низация”, набув найбільшого розмаху в 20-30 рр., і за своїм роз- міром не поступався козацькій колонізації XVII ст. [1, с. 570]. Саме напливом українських переселенців можна пояснити той факт, що в одних і тих самих селах мешкали як “малороссияне”, так і “крестьяне”. Таке, змішане українсько-російське населення мали села Вєсьолоє, Глушковка, Д’яковка, Рижовка, Кобилкі та інші [20, арк. 190 зв.- 207]. Відомості про кількість душ, в деяких випадках, допомагають нам з’ясувати родинні зв’язки дворян. Справа в тому, що інколи не- рухоме майно, або душі, перебували у спільному володінні двох чи більше родичів. В таких випадках у абеткових списках вказувалось яке саме майно, в якій кількості, і з ким саме перебувало у спільно- му володінні. Наприклад, капітан Пасмуров, крім іншого майна, мав у спільному володінні з племінником млин, про що свідчить запис: “по грамоте жалованной за службы предкам на реке Удах мельница в общем владении с племянником его Петром Пасмуровым”. В відо- мостях про прапорщика Петра Пасмурова також фігурує: “жалованныя по грамоте предкам мелница вообщем владении з дядей ево Чугуев- ского полку отставным капитаном Иваномъ Пасмуровым [там само, арк. 163зв.-165]”. Інколи, знаходимо відомості і про померлих по- міщиків, і про їх спадкоємців. Так, у записах, які стосуються підпо- ручика Романа Романова читаємо: “за ним доставшихся по наследству и разделу з братями порутчиком Павлом да артилерии подпорутчиком Степаном Романовым после отца ево полковника Романа и матери Татяны Романовых положеных по последней ревизии в Лебединском уезде слободе Ворожбе и хуторах подданных черкас мужеска пола 28, женска 28”[там само, арк. 125 зв.-126]. В деяких випадках, за дворянами були записані душі, які вони лише мали успадкувати. Так, за колезьким асесором Федором Іванович Тимошевським і його 2 Тобто посполитська, оскільки саме поміщицьких селян називали “владельческими”. 133 братом прапорщиком Іваном було записано 19 душ чоловічої статі і 18 жіночої, якими володів їх батько священик Тамошевський [там само, арк. 183]. Відомості про кількість ревізійних душ свідчать не лише про ма те ріальне становище дворян, а й дозволяють стратифікувати дво- рянство за кількістю ревізійних душ. На думку російського дослідни- ка Б. Миронова, дворянство, з урахуванням майнового становища, можна поділити на три страти – нижча, середня і вища. Нижча страта, складалась з безпомісних і малопомісних дворян з кількістю кріпаків чоловічої статі менше 20, середня – з середньпомісних, які володіли від 21 до 100 ревізійних душ, вища – з господарів великих маєтків, з кількістю душ більш як 100. При цьому корпоративні права місцевих дворян і ступінь їх участі в управлінні напряму залежали від їх мате- ріального становища. Право займати будь-яку посаду в дворянському самоуправлінні отримували лише ті з дворян, які мали річний прибу- ток не менше 100 крб. Це значило, що дворянин повинен був мати не менше 20 душ, оскільки в 1780-і рр. середній оброк складав 5 крб. сріблом з ревізійної душі [7, с. 86-87]. Така схема стратифікації дворянства за майновою ознакою, зви- чайно, досить умовна, однак вона дозволяє виділити серед місцевого дворянства як малозабезпечену частину, так і заможну і впливову верхівку. Спробуємо застосувати цей підхід до дворян Лебединського повіту (див.: табл.І). З таблиці І, бачимо, що відсоток безпомісних і малопомісних дворян в Лебединському повіті сягав 43%. Це досить низький відсо- ток, якщо врахувати, що на 1777 р. частка малопомісних дворян Європейської Росії сягала 59% [там само]. З таблиці також видно, що великопомісні дворяни, які складали лише 16,6 % від загальної кількості дворян, мали у своєму володінні 5176 ревізійних душ, що складало 72,96% від загальної кількості душ, якими володіли лебе- динські дворяни. Отже, кількість малопомісних і великопомісних дворян може свідчити про загальне становище дворянства того чи іншого повіту. 134 Таблиця І: Майнове становище дворян, внесених до абеткового списку дворян Лебединського повіту Майнове становище Кількість дворян Кількість душ чоловічої статі осіб % осіб % не мали кріпаків меньше 20 душ 20-100 душ більше 100 душ відомості відсутні всього 19 27 42 18 2 108 17,59 24,99 38,88 16,66 1,85 100 - 234* 1684** 5176 - 7094 - 3,31 23,73 72,96 - 100 * включає 13 душ, які перебували у спільному володінні. ** включає 12 душ, які перебували у спільному володінні. Важливі висновки щодо внутрішньої структури і внутрішньої ієрар хії місцевого дворянства, можна отримати проаналізувавши ет- нічне походження великопомісних дворян. Переважання серед найза- можніших дворян представників тієї чи іншої соціально-етнічної гру пи може свідчити про її впливовість. Так, серед великопомісних дво рян Лебединського повіту найбільшу соціально-етнічною групу (8 осіб) становили представники козацько-старшинських родів Слобо- жанщини: Олена Матвіївна Алфьорова, вдова полкового осавула Фе- дора Алфьорова (124 душі), Федосія Петрівна Кондратьєва, вдова полковника Степана Кондратьєва (241 душа), секунд-майор Василь Іва нович Кондратьєв (238 душ), капітан Андрій Іванович Кондратьєв (351 душа), Ганна Євстратівна Кондратьєва, – вдова прапорщика Яко- ва Кондратьєва (153), поручик Роман Іванович Кондратьєв (171 душа), колишній підпрапорний Сумського козацького полку, син полкового обозного Тимофія Красовського поручик Іван Тимофійович Красов- ський (249 душ), Ульяна Романова, – вдова поручика Василя Романо- ва (106 душ), син сотника Павла Петровича Штепіна вахмістр Іван Петрович Штепін (114 душ) [3, с. 207, 298; 18, арк. 98 зв.-99, 110 зв.- 113 зв.; 19, арк. 114 зв.-116, 125 зв.-126, 134 зв.-135]. Разом з тим, до слобідської старшини не належали найбільші поміщики повіту: пред- ставник “малоросійського” полковницького роду Андрій Григорович Іваненков (922 душі), секунд-майор Іван Іванович Миклашевський 135 (804 душі), дійсний статський радник Семен Неплюєв (655 душ) [4, 3003; 19, арк. 108 зв.-109; 20, арк. 117 зв.-118, 121 зв.-122]. З абеткових списків бачимо, що найбільшими поміщиками були, найчастіше, саме російські дворяни. Так, у Білопільському повіті це колезька асесорша Анісія Матвєєва (8981 душа), у Богодухівському – дійсний камергер князь Микола Олексійович Голіцин (2197), у Вовчанському – поручик Іван Іванович Бекарюков (995) і секунд-майор Мирон Врємєв (880), у Миропільському – секунд-майор Антон Семенович Хлєстін (1173), у Чугуївському – генерал-поручик Іван Самійлович Хорват3 – (6057) [20, арк. 172 зв.-173, 183, 184 зв.-185, 186 зв.-187, 199 зв.-201 зв., 213 зв.]. Разом з тим, серед представників колишньої слобідської старшини також знаходимо великих поміщиків, які мали більше ти- сячі ревізійних душ. Так, чугуївський предводитель дворянства секунд-майор Зарудний володів 1201 кріпаками, а богодухівський по- міщик, прапорщик Григорій Осипович Перехрестов мав 1008 душ [там само, арк. 149 зв.-150, 222 зв.]. Важливі відомості про місцевих дворян ми можемо отримати проаналізувавши їх службове становище. В ті часи, як відомо, здобут- тя того чи іншого чину означало не лише досягнення певного кар’єрного рівня, а й соціального статусу, який передбачав цілий ряд переваг і привілеїв. Чин став настільки важливим елементом соціального жит- тя тогочасної Росії, що, як зазначав Л. Шепелев, становище дворяни- на в суспільстві вимірювалось “классами чинов” [21, c. 23]. Разом з тим, соціальний статус того чи іншого дворянина залежав не лише від чину, а й від заможності, походження, зв’язків тощо. В цьому сенсі показовою є історія родини колезької асесорши Анісії Матвєєвої. Варто зазначити, що її покійний чоловік Кузьма Матвєєв (Куликов), до того як стати дворянином, був купцем першої гільдії і походив “Тульскаго уезда синодальной вотчины села Лобок из крестьян”. Про- те своїми комерційними здібностями він зміг привернули до себе увагу уряду: в 1752 р., він отримам у своє володіння казенну Глуш- ківську суконну фабрику, а у 1754 р. іменним імператорським указом був пожалуваний чином колезького асесора [6, с. 138; 7, с. 15]. Після 3 Представник дворянського роду Хорватів, серб за походженням, помер у 1780 р. Той факт, що покійний бригадир Хорват потрапив до абет- кових списків може свідчити про те що, що укладачі цих списків могли використовувати застарілі відомості про дворян. 136 смерті Кузьми Матвєєва, його статок і справу успадкувала дружина. Очевидно, що вона була не лише надзвичайно заможною, а й досить впливовою особою, про що може свідчити кар’єра її старшого сина Миколи. Останній, згідно абеткових списків, в свої 19 років, мав чин надвірного радника, і був призначений “в имеющее открыться Кав- казское наместничество в губернський город Екатеринодар в горо- дничие” [20, арк. 199 зв.]. Отже, “класс чина” далеко не завжди ви- значав рівень впливовості, а тим більше майнового становища дворянина. Так, відставний полковник Петро Харін, маючи всього 20 ревізійних душ, належав до категорії середньопомісних дворян [там само, арк. 172 зв.-173]. В той же час, як ми вже встигли впевнитись, серед великих поміщиків було чимало дворян, які мали скромні обер- офіцерські чини. Оскільки абеткові списки містять відомості про чини місцевих дворян, ми можемо визначити місце кожного з них у тогочасній чи- новній ієрархії. При цьому відмітимо, що у двох випадках в абеткових списках містились відомості не про чин дворянина, а по його посаду. Так, Терентій Петрович Бутов, надсилаючи до Чугуївської дворянської опіки відомості про себе, вказав, що він служить ад’ютантом в “быв- шего Санкт-Петербургского легиона казачьей команде” [там само, арк. 142 зв.-143]. З книги Василя Татіщева “Лексикон российской исторической, географической, политической и гражданской” дізна- ємось, що “адъютант, чин при войске, употребляемой для посылок у командиров; и суть разнаго достоинства, яко при государе генерал- адъютант в ранге полковника, у фельтмаршала генерал-адъютант под полковник, у генерала маеоры; флигель-адъютанты, от фельтмар- шала до генерала-порутчика, капитаны у генералов маиоров и при полках подпорутчики” [17, с. 157]. З послужних списків, атестатів, та інших документів про службу бачимо, що слово “ад'ютант” викорис- товувалось саме для позначення підпоручика, який займав посаду полкового ад’ютанта. Так, у записах в Родовідній книзі, які стосувались генерал-лейтенанта Миколи Михайловича Бердяєва, вказується, що його батько Михайло Іванович Бердяєв після отримання чина прапор- щика “происходил чинами 733 апреля 25 адъютантом, 737 декабря 19, порутчиком…” [17, арк. 31]. Зауважимо також, що прізвище Терентія Бутова в списку дворян Чугуївського повіту було останнім в списку підпоручиків, прізвища яких починались на літеру “Б”. Користуючись тим самим принципом ми визначили місце в “Табели о рангах” іншо- 137 го дворянина, Михайла Лесевицького, який був записаний до абетко- вого списку дворян Краснокутського повіту як полковий квартирмістр. З указу від 30 червня 1728 р., ми дізнались що цій посаді відповідав чин поручика [10, с. 59]. Прізвище Лесивицького стояло останнім у спис ку поручиків, що також вказує на чин, який мав дворянин. Проте, в тому, що Михайло Лесевицький був записаний як полковий квар- тирмістр, а не як поручик, був свій, зрозумілий сучасникам, сенс. Справа в тому, що квартермістри хоча й мали військові чини, проте становили, разом з полковими аудиторами, фактично, окрему катего- рію військових службовців. Так, згідно з указом від 1 квітня 1762 р., квартирмістри, аудитори і лікарі отримували особливі, офіцерського покрою мундири, проте без права носіння таких суто офіцерських від знак як горжети, шарфи і темляки. Більше того, аудитори і полкові квартермістри мали призначатись лише з недворян, і не могли роз- раховувати на підвищення, оскільки указ містив вимогу “в военные чины далее их не производить” [15, с. 391]. Таблиця ІІ: Службове становище дворян внесених до абеткових списків категорії дворян за чинами у відставці в службі обер-офіцери 191 23 штаб-офіцери 39 12 генерали 1 2 чиновники до ХІV- ІХ класів 8 17 чиновники VIIІ-V класів 8 12 чиновники І-ІV класів 1 козацька старшина 14 унтер-офіцери 12 10 рядові 3 канцелярські служителі 2 3 неслужащі і недорослі 24 Всього 380 Як видно з таблиці ІІ, більшість місцевих дворян обирала вій- ськову службу, що було досить характерним для російського дворян- ства. З таблиці також видно, що найбільшу групу серед дворян, вне- 138 сених до абеткових списків, складали відставні обер-офіцери. Відомо, що згідно з Маніфестом про вольності дворянства 1762 р., офіцери звільнялись від обов’язкової 25-річної служби і могли подавати у від- ставку у будь-який час крім військового [11, с. 913]. Разом з тим, для абсолютної більшості дворян військова служба залишалась морально обов’язковою і служити хоча б деякий час офіцером було справою честі. З таблиці також видно, що більшість чиновників, на відміну від офіцерів, перебувала на службі. Це можна пояснити тим, що військо- ва служба, як вже зазначалось, була для багатьох дворян скоріше спра вою престижу ніж професією. В ті часи вважалось нормою, коли молоді дворяни перебували певний час на військовій службі (досить часто їх записували на службу ще у дитячому віці), отримували перші обер-офіцерські чини і виходили у відставку, повертаючись до своїх помість, або переходячи у статську службу. В той же час, чиновник міг розраховувати на більш-менш пристойне жалування і пенсіон лише за умови довголітньої служби. До того ж, цивільні чиновники які мали чини ХІV- ІХ класів, на відміну від обер-офіцерів, вважались лише особистими дворянами, і могли розраховувати на спадкове дво- рянство, лише отримавши чин колезького асесора, що також перед- бачало довголітнє перебування на службі [16, с. 202, 207, 209]. Слід також врахувати, що цивільна служба, особливо в провінційних уста- новах, на відміну від військової, мала більше можливостей для по- кращення матеріального становища, що також не стимулювало бажан- ня якнайшвидше вийти у відставку. До таблиці ІІ, нами не були внесені дворяни які перебували на придворній службі. В абеткових списках містяться відомості про двох таких дворян: дійсного камергера (чин ІV класу) князя Миколу Олек- сандровича Голіцина і придворного квартермістра (чин VIIІ класу) Василя Федоровича Трутовського [20, арк. 183, 113 зв.]. Серед осіб, внесених до абеткових списків, досить багато дво- рянських вдів, відомості про яких не були нами враховані при скла- данні таблиці ІІ. Як відомо, згідно з “Табели о рангах”, усі заміжні жінки “поступают в рангах по чинам мужей их” [21, с. 19]. Це прави- ло знаходить своє відображення і в абеткових списках, в яких вдови зазначались за чинами померлих чоловіків і розміщувались в списках поміж інших дворян “по старшинству чинов”. Абеткові списки містять відомості про 37 дворянських вдів, з яких 18 були вдовами обер-офіце- 139 рів, 7 штаб-офіцерськими вдовами, 7 – старшинськими вдовами, 2 – вдовами чиновників. Серед дворян внесених до абеткових списків знаходимо і лебединську поміщицю Любов Дерханову доньку помер- лого секунд-майора Семена Дерханова [19, арк. 104 зв. -105]. Заува- жимо, що до родовідних книг, могли бути внесені лише чоловіки. Разом з тим, згадані вище дворянські вдови і доньки володіли неру- хомим майном, і, найімовірніше, саме тому вони і потрапили до абет- кових списків. Таблиця ІІІ: Службове становище дворянських синів службове становище дворянських синів категорії дворян за чинами ко- зацька стар- шина унтер- офі- цери обер- офі- цери штаб- офі- цери чинов- ники до VIIІ класу чинов- ники VIІI классу і вище гене- рали Діти до 15 років канцелярські служителі 6 унтер-офіцери 2 15 4 1 обер-офіцери Діти старше 15 років канцеляристи 1 1 2 3 1 унтер-офіцери 5 1 28 6 2 3 обер-офіцери 4 1 12 8 5 1 штаб-офіцери 2 2 чиновники до VIIІ класу 3 1 4 1 1 чиновики VIIІ классу і вище 1 В абеткових списках, у рубриці “много ли детей мужеского и женского пола их имена и лета”, знаходимо відомості і про службу дворянських синів (див.: табл. ІІІ). Одразу ж зауважимо, що віднося- 140 чи деяких дворянських синів ми віднесли до тих чи інших категорій досить умовно. Це викликано тим, що в деяких випадках вказувався не чин дворянського сина, а його посада. Так, в абеткових списках, серед дворян Чугївського повіту знаходимо прапорщика Мирона Франтіце, сини якого Єлисей і Омелян, служили в Чугуївському легкокінному полку квартермістрами [20, арк. 171 зв.-172]. Ці дво- рянські сини були віднесені нами до категорії унтер-офіцерів, оскіль- ки посади які вони займали відповідали унтер-офіцерським чинам. Разом з тим, зострічаються випадки, коли синів дворян не можна з абсолютною впевненістю віднести до тієї чи іншої категорії службов- ців. Так, син сотнички Марії Щербініної Іван, який згідно з записами у абеткових списках, служив у Новгород-Сіверському землеміром, умовно віднесений нами до категорії чиновників XIV-IX класів [там само, арк. 173 зв. -174]. До категорії канцелярських служителів нами були віднесені сини городового секретаря Михайла Рєзанова, які слу- жили реєстраторами, старший Іван 15 років – в Валківській нижній розправі, а молодший, Олексій 13 років – в Харківському губернсько- му магістраті. Ми вважаємо, що в даному випадку мається на увазі саме посада, а не чин, оскільки зазначені особи, з огляду на їх вік, навряд чи могли мати навіть найнижчий класний чин. Аналізуючи характер служби дворянських снів видно, що вони, як і їх батьки, віддавали перевагу військовій службі, при цьому часто в полк їх записували в досить ранньому віці. Так, син капітана Дмитра Квітки Петро, в дванадцятирічному віці, служив в Харківському лег- кокінному полку кадетом, а сини прапорщика Василя Попова Іван, семи років, і Григорій п’яти років, служили в Ізюмському легкокін- ному полку вахмістрами [там само, арк. 153 зв.-154, 165 зв.-166]. До чина кадета зміг дослужитись і дворічний син прапорщика Василя Зеленського Михайло [там само, арк. 150 зв.-151]. Всього два роки від народження мав і син секунд-майора Петра Семеновича Деханова Микола, який згідно зі списками дворян Лебединського повіту “на- ходится в службе Бугского корпуса во втором егерском батальоне сержантом” [19, арк. 103 зв.-104]. Про те, що така практика була до- сить поширеним явищем, свідчить указ Державної Військової колегії про заборону прийому на військову службу малолітніх, датований травнем 1785 р. В цьому указі, були наведені випадки, коли у відстав- ку подали унтер-офіцери, які вступили на військову службу у мало- літньому віці. Так, вахмістр Харківського легкокінного полку Євграф 141 Щьокін-Кротов “в службе и вахмистром с 767 года, а отроду ему и ныне только 23 года”. Зауважимо також, що згідно з діючими на той час “полковничьими инструкциями” від 8 грудня 1764 і 14 січня 1766 рр., полковник мав право записати до полку будь-якого дворяни- на, який досяг 15 років [13, с. 413-414]. Між тим, як ми бачимо, на практиці ці інструкції не завжди діяли. Більше того, згаданий в указі Євграф Щьокін, значиться у абетковому списку дворян Чугуївського повіту як відставний прапорщик [20, арк. 172 зв.-173]. При цьому не зовсім зрозуміло, чи передував цей дворянин хоча б деякий час на службі, чи служив лише “на папері”. Справа в тому, що згідно з “Мани- фестом о вольностях дворянства”, дворяни, виходячи у відставку наго роджувались черговим чином [11, с. 913]. Крім того, згідно з указом від 15 липня 1762 р., усі дворяни, які виходили у відставку через хворобу, “кои не офицерскими чинами будут отставляемы и они служили беспорочно”, мали отримати обер-офіцерські чини, “дабы они перед теми, кои не из дворян отставляемы будут, преимущество имели” [12, 20]. Отже, Євграф Щокін, досягши вищого унтер-офіцер- ського чина вахмістра, скористався, як дворянин, правом вийти у від ставку з нагородженням першим обер-офіцерським чином. Цей, досить характерний випадок ілюструє один з поширених шляхів здо- буття обер-офіцерського чину. При цьому відмітимо, що в абеткових списках містися відомості про 91 відставного прапорщика, переважна більшість яких, на нашу думку, отримала свій чин разом з відставкою. Це було настільки очевидним для сучасників, що укладачі абеткових списків вважали за необхідне окремо вказати на ті випадки, коли дво- рянин отримав чин прапорщика ще перебуваючи на службі і вийшов у відставку без нагородження наступним чином (згідно з “Манифестом о вольностях дворянства” офіцер виходив у відставку з нагородженням черговим чином лише вислуживши в попередньому чині не менше року). Так, у відомостях, які стосувались білопільського поміщика пра порщика Петра Гевліча вказувалось, що він “в отставке тем же чином” [20, арк. 192]. Лише в поодиноких випадках, діти офіцерів обирали цивільну службу. В абеткових списках зафіксовано 6 таких випадків. Так, син відставного прапорщика Климента Шияновського провінційний реєст- ратор Ареф служив у Лебединському нижньому суді [20, арк. 135 зв.- 136]. Син підпоручика Петра Артем’єва Семен служив у Харківсько- му верхньому нижньому суді і мав чин колезького реєстратора [там 142 само, 138 зв.-139]. Колезьким реєстратором був і син підпоручика Олек сія Сабєльнікова Іван [там само, 186 зв.-187]. Разом з тим, з абет- кових списків бачимо, що діти чиновників, досить часто обирали для себе цивільну службу і служити починали інколи в досить ранньому віці. Так, в Харківській нижній розправі служили копіїстами троє синів колезької реєстраторши Матрони Муратової, найменшому з яких, Олексію, було 13 років [там само, арк. 159 зв.-160]. Сини білопіль- ського стряпчого колезького секретаря Андрія Адінцова Федір 13 ро- ків, і Олександр 10 років, служили канцеляристами, перший – у біло- пільському повітовому суді, другий у курському верхньому земському суді [там само, арк. 189]. В абеткових списках зустрічаємо також випадки, щоправда пооди- нокі, коли сини дворянин перебував на придворній службі. Так, згід- но з абетковими списками дворян Лебединського повіту, син помер- лого підпрапорного Кирила Рубанова Георгій мав придворний чин ка бі нет-кур’єра (чин ХІV класу), а дванадцятирічний син секунд-май- ора Мирона Врємєва служив придворним пажем [20, арк. 127 зв.-128, 184]. Проаналізувавши інформацію про службовий стан, яка міститься в абеткових списках, ми можемо реконструювати склад місцевої бю- рократії. При цьому ми виходимо з того, що більшість чиновників, внесених до абеткових списків, перебували на службі в місцевих уста- новах. Крім того, в абеткових списках знаходимо відомості про дворян, які займали виборні посади. Все це дає нам можливість реконструю- вати чиновницько-бюрократичний апарат кількох повітів Харківсько- го намісництва. Так, за абетковими списками, станом на 1786 р., ле- бединська бюрократія мала наступний склад: 1. Кондратьєв Андрій Іванович, капітан – повітовий предводитель дворянства; 2. Кондратьєв Василь Іванович, секунд-майор – повітовий суддя; 3. Єнін Ілля Семенович, секунд-майор – земський ісправник; 4. Копєйчіков Петро Андрійович, титулярний радник – суддя по- вітової нижньої розправи; 5. Кучеринов Гаврило Іванович, титулярний радник – повітовий стряпчий; 6. Пономарьов Іван Іванович, прапорщик – повітовий скарбни- чий; 7. Герасимов Йосип Ільїч, капітан – засідатель повітового суду; 143 8. Мезенцов Іван Гнатович, секунд-майор – засідатель повітово- го суду; 9. Деменков Семен Кирилович, прапорщик – засідатель повіто- вого нижнього земського суду; 10. Свєтайлов Амос Павлович, прапорщик – засідатель повіто- вого нижнього земського суду; 11. Малоштанов Матвій Леонтійович, вахмістр – засідатель пові- тового нижнього земського суду; 12. Єлшин Іван Іванович, прапорщик – засідатель нижньої розпра- ви [19, арк. 102 зв.-103, 104 зв.-105, 106 зв.-108, 111 зв.-113; 20, арк. 111 зв.-113, 114 зв.-115, 118 зв-119, 120 зв.-121, 123 зв.-124, 129 зв.- 130]. При цьому ми вважаємо, що приналежність дворян, які займали виборні посади, до старшинських родів, або до російського дворянства, може свідчити про впливовість тієї чи іншої етнічно-соціальної групи. Так, проаналізувавши етнічне походження осіб, які входили до складу станових установ Лебединського повіту, бачимо, що більшість вибор- них посад у повіті займали російські дворяни. Разом з тим, такі по- сади як повітовий суддя і повітовий предводитель дворянства займали представники старшинського роду Кондратьєвих. Взагалі ж, представ- ники старшинських родів Слобожанщини досить часто займали вибор- ні посади. Нижче подаємо списки представників колишньої слобідської старшини, які, згідно з відомостями абеткових списків, були обрані дворянами на посади повітового предводителя, ісправника і повітово- го судді: Повітові предводителі дворянства: 1. Білопільського повіту – майор Осип Петрович Куколь-Ясно- польський; 2. Богодухівського – поручик Максим Іванович Павлов; 3. Миропільського – поручик Василь Якович Романов; 4. Недригайлівського – поручик Павло Романович Романов [3, 92; 20, арк. 149 зв.-150, 182, 195, 222]. Повітові судді: 1. Миропільського – артилерії поручик Константин Олександро- вич Безрученко-Висоцький; 2. Недригайлівського – підпоручик Михайло Романович Романов; 3. Чугуївського повіту – Дмитро Квітка [там само, арк. 125 зв.- 126, 153 зв.-154, 179]. 144 Повітові ісправники: 1. Білопільського повіту – підпоручик Василь Куколь-Ясно- польський; 2. Богодухівського – поручик Василь Васильович Курський; 3. Краснокутського – капітан Єфрем Кременецький; 4. Недригайлівський – підпоручик Степан Романович Романов [там само, арк. 126 зв.-127, 195, 215 зв., 232 зв.-233]. Як бачимо, провінційні дворяни найчастіше віддавали свої голоси на дворянських виборах за представників колишньої старшини. Більш того, в деяких повітах на найважливіші посади були обрані родичі, а то й рідні брати. Так, як бачимо, у Недригайлівському повіті на посади пові тового предводителя, судді і справника були обрані брати Романови, сини полковника Сумського козацького полку Романа Романова. Інший представник роду Романових, сотник Василь Андрійович Романов, був обраний засідателем недригайлівського повітового суду. Отже, старшин- ські роди не переставали відігравати провідну роль у провінційному житті [там само, арк. 125 зв.-127]. Таблиця ІV: Становий характер шлюбів чугуївських дворян Походження дворянських жінок Всього в % Всього дворянки* доньки однодворців доньки канцеляристів доньки священиків доньки купців доньки міщан доньки козаків доньки унтер-офіцерів доньки селян (казенних обивателів) калмицькі доньки татарські доньки вдови** всього 41,34 3,84 3,84 10,57 11,53 7,69 9,61 2,88 2,88 3,84 0,96 0,96 100 43 4 4 11 12 8 10 3 3 4 1 1 104 * Включає доньок обер – і штаб-офіцерів, чиновників, які мали чини відповідні обер- і штаб-офіцерським чинам, доньки представників козаць- кої старшини і іноземного дворянства. ** виділені в окрему групу, оскільки в абеткових списках вказувалось не соціальне походження, а соціальне становище першого чоловіка. 145 Важливу інформацію про провінційне дворянство дають нам відо- мості про сімейне становище дворян. Так, записи про дворянських дружин часто містять інформацію про їх походження. Це дає нам мож ливість дослідити особливості “шлюбної політики” місцевого дворянства, рівень його соціальної замкненості. Як приклад наведемо таблицю, в якій відображено становий характер шлюбів дворян Чу- гуївського повіту (див.: табл. ІV). Як ми бачимо з таблиці, лише 41% дворян Чугуївського повіту укладали шлюб з представницями дворянського стану. Ми можемо говорити про досить низький рівень соціальної замкненості місцево- го дворянства навіть порівняно з іншими повітами Харківського наміс- ництва. Так, відсоток шлюбів з представницями дворянського стану серед дворян Богодухівського округу досягав 76%, Миропільського – 80%, Білопільського 88% [20, арк. 179-183, 190-208, 210-229 зв.]. Аналіз шлюбів також дає нам можливість вивчити рівень замкне- ності і особливості шлюбної політики окремих соціально-етнічних груп, таких як, наприклад, колишня козацька старшина. Так, в абеткових списках дворян Лебединського повіту знаходимо відомості про 72 одружених дворян, з яких 22 дворянина визначені нами як представники колишньої слобідської старшини. З відомостей, про дворянських дружин, бачимо, що найчастіше представники слобід- ської старшини брали шлюб з жінками, які належали до одного з ними соціально-етнічного середовища Всього, абетковий список містить відомості про 10 шлюбів між представниками козацько-старшинських родів Слобожанщини. Так, син колишнього полковника Івана Кондрать- єва Василь Кондратьєв був одружений з донькою полковника Матвія Куликовського, син полковника Романа Романова Михайло Романов – з донькою полкового осавула Федіра Алфьорова Парасковії, відставний підпоручик Степан Федорович Алфьоров – з донькою сотника Степа- на Ліницького [19, арк. 99 зв. -100, 111 зв.-112; 20, арк. 125 зв.-126]. Абеткові списки також містять відомості про шлюби між представни- ками слобідської старшини і доньками представників козацької стар- шини Гетьманщини (4 шлюби). Так, поручик Роман Іванович Кондрать- єв був одружений на донці військового товариша Степана Могилата Парасковією, сотник Тимофій Федорович Новомлинський – з племін- ницею бунчукового товариша Полуботка Уляною, сотник Тихон Яков- левич Тимченков – з донькою військового товариша Якова Коновало- ва Ульяною [20, арк. 114 зв.-115, 121 зв.-122, 132 зв.-133]. 146 Як відомо, духовенство на Слобожанщині сприймалось тогочас- ним населенням Слобожанщини як частина місцевої еліти, тому шлю- би між представниками слобідської старшини і священицтва були не по одинокими. Так, син сотника Івана Красовського Іван, був одру- жений з донькою священника Миколаївської церкви м. Лебедина Лав рентія Чижевського Євдокією, колезький реєстратор Матвій Ки- рилович Рубанов – зі священицькою донькою Марфою, прапорщик Григорій Шапошніков – з священицькою донькою Тетяною. Решта представників колишньої слобідської старшини була одружена з донь- ками дворян, які не належали до слобідської старшини: поручик Іван Тимофійович Красовицький (Красовський) – з донькою поміщика Матвія Ртіщєва Марією , прапорщик Тимофій Петрович Шапошніков – з донькою “путивльского округа из дворян поручика” Герасима Чере- пова Варварою, відставний вахмістр Матвій Леонтійович Малошта- нов – з донькою поручика Христофора Павлинова Марією. Федір Іванович Красовський був одружений на вдові прапорщика Агафії, походження якої встановити не вдалося [19, арк. 113 зв.; 20, 114, 115 зв.-116, 120 зв.-121, 134 зв.-135 ]. Що ж стосується старшинських доньок, то, досить непоодиноки- ми були випадки, коли їх видавали заміж за дворянам, які, не належа- ли до козацької старшини. Так, прем’єр-майор Іван Христофорович Штерач був одружений на дочці полковника Михайла Донця-Захаржев- ського, секунд-майор Ілля Семенович Єнін – на дочці колишнього сотника Павла Штєпіна, титулярний радник Гаврило Іванович Кучєрі- нов – на “дочери шляхетской бывшей казачей службы полкового обо- зного Тимофея Красавицкаго Прасковии”, лебединський городовий лікар Іван Лазарович Лазаревський – на доньці підпрапорного Івана Кондратьєва. Доньки полковника Романа Романова Парасковія і Марія взяли шлюб відповідно з капітаном Олександром Петровичем Муж- лановим і підполковником Марком Яковичем Сєвєрінциним, а колиш- ній підпрапорний Василь Труфанов видав своїх дочок заміж за від- ставного підканцеляриста Василя Омеляновича Філімонова і секунд-майора Петра Олексійовича Плєтєнєва [19, арк. 106 зв. -107; 20, 117 зв.-118, 119 зв.-120, 122 зв.-123, 128 зв.-129,132 зв.-133, 133 зв.-134]. Всього ж 12 доньок слобідської козацької старшини були одружені на дворянах, які не належали до слобідської старшини. Все вищезазначене дозволяє нам оцінити інформативний потен- ціал абеткових списків як надзвичайно високий. Подальше вивчення 147 абеткових списків дворянських родів Харківського намісництва, їх опрацювання та публікація має стати, на нашу думку, складовою час- тиною дослідження історії української еліти. Джерела та література: 1. Багалей Д.И. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства. – М.: Имп. О-во истории и древностей рос. при Моск. ун-те, 1887. – 591 с. 2. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Х., “Дельта”, 1993. – 256 с. 3. Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття / упоряд. С. Потапенко. – Х.: “Райдер”, 2008. – 496 с. 4. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії ко зацьких полків. – Вид. 2-е, доп. – К.: Видавничий дім “Стилос”, 2004. – 391с. 5. Материалы для истории московского купечества. – М., 1883. – Т. І. Ч. 2.: Переписные книги 2-й ревизии (1747 г.). – 165 с. 6. Материалы для истории московского купечества. – М., 1884. – Т. І. – Приложение 1-е, Ч. 2.: Окладные книги 1748 г.. – 161 с. 7. Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (ХVIII – начало ХХ в.) Генезис личности, демократической семьи, граж- данского общества и правового государства. – СПб.: Дм. Буланин, 1999. – Т. 1. – 548 с. 8. Полное собрание законов Российской империи (далі ПСЗР). – СПб., 1830. – Т. V. 9. ПСЗР. – Т. VІІ. 10. ПСЗР. – Т. VIII. 11. ПСЗР. – Т. XV. 12. ПСЗР. – Т. XVI. 13. ПСЗР. – Т. XXІІ. 14. ПСЗР. – Т. XXIIІ. 15. ПСЗР. – Т. XLІІІ. 16. Румянцева М.Ф. Генеалогия российского чиновничества второй половины ХVIIІ в.: постановка проблемы и источники изучения // Генеа- логические исследования: Сб.ст. – М., 1993. – С.201-221.. 17. Татищев В. Н. Лексикон Российской исторической, политической и гражданской // Избранные произведения / Под ред. С.Н.Валка. — Л.: Наука, 1979. – С. 153 – 360. 18. Харківська Центральна наукова бібліотека. – Родовідна книга Харківського намісництва. – Ч. 6. – 330 с. 148 19. Центральний державний архів України у м. Києві (далі ЦДІАУК).– Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 911. – 113 арк. 20. ЦДІАУК. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 912. – 235 арк. 21. Шепелев Л.Е. Титулы, мундиры, ордена в Российской империи. – Л.: Наука, 1991. – 224 с. Микола Михайліченко (Cуми, Україна) Інформаційний потенціал абеткових списків дворян Харківського намісництва У статті здійснено спробу дослідження інформаційного потенціалу абеткових списків дворян Харківського намісництва. Зроблено висновок про те, що ці списки є достатньо інформативними, їх інформаційний по- тенціал дає можливість дослідити соціальне і майнове становище місце- вої еліти, особливості її шлюбної політики. Ключові слова: абеткові списки, інформаційний потенціал, козацька старшина, дворянство, Харківське намісництво. Николай Михайличенко (Сумы, Украина) Информационный по- тенциал алфавитных списков дворян Харьковского наместничества В статье исследуется информационный потенциал алфавитных списков дворян Харьковского наместницества. Сделано взвод о том, что эти спис- ки достоточно информативны и позволяют исследовать социальное и материальное положение местной элиты, особенности ее брачной поли- тики. Ключевые слова: алфавитные списки, информационный потенциал, казацкая старшина, дворянство, Харьковское наместничество. Mikola Mikhailichenko (Sumy,Ukraine) The Information potential оf nobility’s handlists of Kharkov’s province In the article attempt of researches into information potential of nobility’s handlists of Kharkov’s province. The author makes the conclusion that they are rather informative, their information potential gives an opportunity to research the social status, financial position and marriage relations of local elite. Keywords: handlist of nobility, information potential, Cossack officialdom, nobility, Kharkov’s province.

Similar Items