Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2008
|
| Schriftenreihe: | Мультиверсум. Філософський альманах |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71773 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади / Р.Н. Кулешов // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 67. — С. 60-68. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-71773 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-717732014-12-11T03:02:16Z Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади Кулешов, Р.Н. 2008 Article Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади / Р.Н. Кулешов // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 67. — С. 60-68. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2078-8142 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71773 uk Мультиверсум. Філософський альманах Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Кулешов, Р.Н. |
| spellingShingle |
Кулешов, Р.Н. Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади Мультиверсум. Філософський альманах |
| author_facet |
Кулешов, Р.Н. |
| author_sort |
Кулешов, Р.Н. |
| title |
Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади |
| title_short |
Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади |
| title_full |
Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади |
| title_fullStr |
Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади |
| title_full_unstemmed |
Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади |
| title_sort |
методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2008 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71773 |
| citation_txt |
Методологічна база дослідження міфологеми трікстеріади / Р.Н. Кулешов // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 67. — С. 60-68. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Мультиверсум. Філософський альманах |
| work_keys_str_mv |
AT kulešovrn metodologíčnabazadoslídžennâmífologemitríksteríadi |
| first_indexed |
2025-07-05T20:39:13Z |
| last_indexed |
2025-07-05T20:39:13Z |
| _version_ |
1836840862073487360 |
| fulltext |
______________________________________________________________________
Р.Н. Кулешов,
аспірант Харківської державної академії культури
МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ МІФОЛОГЕМИ ТРІКСТЕРІАДИ
Трикстер являє собою образ, наявний у своїх різних модифікаціях на всіх етапах
розвитку культури. Він вирізняється лукавством, хитрістю, здатністю до трансформацій
або перевтілення. Первісне втілення цей образ знаходить в етіологічних (космогонічних,
близнюкових, тотемічних, антропогенічних) міфах і казках. Міфологія і фольклор Європи,
Азії, Африки, Америки, Океанії містять міфологічні сказання про першопредків –
культурних героїв – трикстерів. Існують також протоанекдотичні цикли про них, про їхні
шахрайські витівки. Виникають вони на більш пізніх етапах розвитку міфологічної
свідомості, порівняно з тими архаїчними міфами, де трикстер має риси першопредка і
культурного героя, деміурга і, водночас, першого шамана. Ці цикли поступово
розвиваються в казки про тварин, а десакралізація міфології призводить до появи чарівної
казки і героїчного епосу, головний герой яких також може володіти трикстерською
сутністю.
Для дослідження міфологеми трикстеріади ми використали структурно-семіотичну
методологію. Структурна семіотика як методологічний напрямок у вивченні
соціокультурних явищ спирається на принципи, “що в сукупності становлять метод:
1) явище культури розглядається в синхронному зрізі суспільства, в єдності своїх
внутрішніх і зовнішніх зв'язків; 2) явище культури аналізується як багаторівневе цілісне
утворення, а зв'язки між його рівнями тлумачаться в семіотичному ключі; 3) дослідження
явища проводиться неодмінно з урахуванням його варіативності – в межах конкретної
культури або більш широкої області, де відбувалася його трансформація. Кінцевий
результат дослідження — моделювання “структури”, тобто передбачуваного алгоритму,
який визначає приховану логіку, властиву як окремим варіантам явища (інваріантні
зв'язки елементів і відносин між ними), так і віртуальним переходам від одного варіанту
до іншого” [1, 9]. У більш широкому значенні “мови” (структури спорідненості, знаки
міфології і обрядовості) в нашій сучасній семіотичній літературі називаються вторинними
моделюючими семіотичними системами; наука про дослідження всіх цих систем в
зіставленні одного з одним і з природною мовою називається семіотикою [2, 409].
Однією з передумов дослідження міфологеми трикстеріади є теза московсько-
тартуської школи семіотики щодо структури тексту як системи кодування для різних
рівнів його організації. Виходячи з неї, увляється можливим зіставлення архаїчної
міфології, літературних текстів, які належать до різних історичних епох і географічних
регіонів, кінематографічного мистецтва і фольклору. Таке зіставлення реалізується за
допомогою виділення властивих наративу структур, насамперед, актантної і
композиційної. Актантна схема являє собою систему взаємовідносин персонажів тексту.
Ми дотримуємося концепції Ж.Греймаса, за якої розподіл актантних ролей здійснюється
таким чином: подавець – одержувач, помічник – супротивник, суб'єкт – об'єкт [6, 238].
Основною моделлю композиційної структури, що використовується нами як робоча,
служить виділена В.Я. Проппом структура фольклорного жанру чарівної казки, яка має
такий вигляд: початкове лихо/нестача – повідомлення про лихо/нестачу – початок
подорожі – зустріч з антагоністом – повернення – повідомлення (прогноз) – ліквідація
початкового лиха/недостачі [9, 76]. Якщо взяти велику групу функціонально однорідних
текстів і розглядати їх як варіанти якогось одного інваріантного тексту, знявши при цьому
все “позасистемне”, то матимемо структурний опис мови даної групи текстів.
Несвідоме зумовлює парадигму культури, з погляду структурних законів. Можна
сказати, що несвідоме — це словник, в який кожний з нас записує лексику історії своєї
2
індивідуальності, і що несвідоме, організовуючи його за своїми законами, надає йому
значення і робить цей словник зрозумілим нам самим і іншим людям (причому лише тією
мірою, якою він організований за законами несвідомого). Оскільки закони ці єдині в
кожному випадку, коли виявляється несвідоме, і для кожної людини, то словник має менше
значення, ніж структура. Створений міф суб'єктом чи запозичений з колективної традиції
(причому між індивідуальними і колективними міфами відбувається постійне
взаємопроникнення і обмін), він розрізняється лише матеріалом образів, якими оперує;
структура ж залишається незмінною, і саме завдяки цій структурі міф виконує свою
символічну функцію.
“Ці структури не тільки єдині для всіх і байдужі до матеріалів, які вони
організовують, але ще і дуже нечисленні, і ми зрозуміємо, чому світ символів такий
різноманітний за змістом і такий одноманітний за складом. Мов багато, а фонологічних
законів мало, і вони дійсні для всіх мов. Збірка відомих казок і міфів зайняла б багато томів.
Але їх можна звести до невеликої кількості найпростіших типів, якщо за різноманітністю
дійових осіб розглянути деякі найпростіші функції” [2, 211–212].
Е.С. Новік була проаналізована парадигматика і глибинна структура шаманської
обрядовості, що відіграє велику роль у формуванні архаїчного, первинного типу буття
образу трикстера. Композиційна схема шаманського камлання складається з трьох
основних сюжетних блоків: початок протидії; посередництво; ліквідація нестачі або
наслідків шкідництва. Така “морфологічна” модель шаманських камлань, схожа з
пропповською морфологією чарівної казки. Ця структура легко описується в тих самих
термінах, що і міфологічний фольклорний наратив. Камлання мають ізоморфну і
симетричну структуру: скликання духів-помічників, з якого починається будь-яке
камлання, корелює з їх розпуском у кінці кожної містерії; дії, пов'язані з пізнаванням
причини нещастя, — з фінальними прогнозами; відхід шамана у світ духів — з його
поверненням; здобуття душі — з її внесенням в тіло пацієнта або в яке-небудь вмістище.
Шарніром цієї симетричної конструкції служать ланки, в яких шаман вступає з духами в
діалог, боротьбу або відносини обміну. Запропонована Греймасом шестимісна актантна
структура збігається з рольовою структурою камлань [8, 210].
В якості моделі аналізу трикстеріади як набору текстів, з трикстерським сюжетом як
центральним, вибраний опис структури трюку Е.С. Новік. Глибинний семантичний рівень
цих текстів становлять предикати “добування”, “відчуження і викрадення”, які
припускають, крім основної ролі героя-здобувача, ще і роль його антагоніста – хранителя
об'єкта або суперника. На них в основному і спрямовані дії трикстера, який, щоб
полегшити собі доступ до об'єкта, прагне усунути контрагента або обмежити його
активність. Засобом для цього усунення на поверхневих рівнях тексту і виявляються різні
трюки, що забезпечують трикстеру успіх. Аналіз показав також, що самі трюки будуються
на таких основних предикатах: підбурювання, уявна загроза, уявне приманювання, уявна
порада, уявна смерть, уявна спорідненість, уявна слабість, роздражнювання.
З цієї точки зору за всім різноманіттям трюків можна знайти декілька логічно
можливих позицій, до яких і стягуються основні предикати: а) Герой зменшує в очах
антагоніста себе як потенційного супротивника, внаслідок чого антагоніст втрачає
пильність, а трикстер одержує бажане або доступ до нього; б) Герой перебільшує в очах
антагоніста свою силу; в) Герой зменшує в очах антагоніста його власні гідності; г) Герой
перебільшує в очах антагоніста його гідності; д) Герой зменшує в очах антагоніста
цінність об'єкта; е) Герой перебільшує в очах антагоніста цінність або престижність
об'єкта, яким володіє або готовий надати антагоністу [7, 146].
Не всяка структура служить засобом зберігання і передачі інформації, але будь-який
засіб, що служить інформації, є структурою. Таким чином, виникає питання про
структурне вивчення семіотичних систем — систем, які користуються знаками і які
служать для передачі і зберігання інформації. Структурні методи властиві більшості
сучасних наук. Щодо гуманітарних правильніше було б говорити про структурно-
3
семіотичні методи [3, 61]. В основі структурно-семіотичного аналізу лежить погляд на
наратив як на органічне ціле. Не пориваючи зв'язок із змістом, укладеним в окремих
варіантах (в даному випадку — варіантах міфу), структуралістська процедура йде до
відкриття принципу варіативності того або іншого соціокультурного явища [1, 373].
Текст в цьому аналізі сприймається не як механічна сума його елементів, і
“окремість” цих елементів втрачає абсолютний характер: кожен з них реалізується лише
щодо інших елементів і структурного цілого всього тексту. Реальність тексту створюється
системою відносин, тим, що має значущі антитези, тобто тим, що входить в структуру
твору. Виникненню сюжетних текстів передує оповідання міфологічного типу, в якому,
оскільки час замкнуто повторюється (не лінійний), будь-який з епізодів циклу
сприймається як такий, що відновлюється в часі. В цьому розумінні епізоди міфічного
тексту не є подіями, а сам міф фіксує лише циклічні закономірності, а не одиничні
ухилення від них.
Під впливом зміни історичних умов відбувається руйнування міфологічної
свідомості, яка оформляється як вторгнення в міф неміфологічного оповідання. Циклічний
час змінюється лінійним, а сам міф виступає як оповідання про ексцеси, незвичайні і
ненормативні, однократні події, тобто перестає бути міфом. При такій трансформації
міфологічний текст зазнає багатьох змін. Одним з випадків подібної трансформації є
виникнення множинності персонажів. Циклічна структура міфологічного часу і
багатошаровий ізоморфізм простору призводить до того, що будь-яка точка міфологічного
простору і діяч, що перебуває в ній, володіють тотожними їм виявами в ізоморфних їм
ділянках інших рівнів.
Переклад такого тексту в площину лінійного оповідання призводить до виникнення
множинності персонажів, оскільки гомеоморфні вияви одного об'єкта стають безліччю
об'єктів. Усі реально дані міфологам тексти, як правило, є результатом такої
трансформації. Одночасно, пам'ятаючи про це, можна достатньо точно реконструювати
міф з вельми пізніх текстів. Руйнування міфологічної організації тексту спричиняло
розпад єдиного діяча на множинну систему персонажів і появу двійників — сюжетного і
інших типів паралелізму образів. Звідси можливість на основі вивчення механізму
сюжетних трансформацій реконструювати по пізньому літературному твору міфологічний
початковий тип сюжету (це не означає зведення одного до іншого) [4, 670–673].
Методика структуралістського аналізу у вигляді послідовних етапів викладена
К.Леві-Строссом: “В цьому випадку, як і в інших, метод, якому ми маємо намір слідувати,
полягає в тому, щоб: 1) визначити досліджуване явище як відношення між двома або
більш термінами, реальними або потенційними; 2) скласти таблицю можливих заміщень
між термінами; 3) прийняти цю таблицю у якості загального об'єкта аналізу, який лише на
цьому рівні здатен досягти необхідних зв'язків, як емпіричний феномен — одна з
можливих комбінацій, цілісна система яких повинна бути заздалегідь реконструйована”
[1, 48].
Тут в загальному вигляді описана процедура виявлення прихованої структури, що
лежить в основі єдності всіх варіантів якогось соціокультурного явища. Якщо перший
крок означає формування структурних зв'язків і відносин, то третій — структуральних
(відповідно до інтерпретації Ж.Пуйона: structurelle і structurale) [1, 371]. Згідно з
термінологією Ж.Пуйона, визначення stnicturelles (структурні) стосується структурної
організації конкретного явища або ж конкретного його варіанту, а визначення structurales
(структуральні) — властиві культурі способи, моделі переходу від одного варіанту до
іншого того ж явища [1, 10]. Співвідношення елементів системи міфу (“міфем”) і, з іншого
боку, його цілісності (ensemble) виражає співвідношення структурної організації окремих
варіантів міфу і структури міфу, взятого у всій сукупності своїх варіантів. Саме в цьому
значенні слід розуміти думку Леві-Стросса, що “призначення” елементів міфу — бути
зовні окремого варіанту [1, 381].
4
Однією з основоположних принципів побудови міфу є запропонована Леві-Строссом
техніка бриколажа, суть якої полягає в тому, що “існує одна форма діяльності, яка дає
можливість досить добре сприйняти в технічному плані те, що в абстрактному плані
могло бути наукою, яку ми вважаємо за краще називати “первинною”, а не примітивною.
Таку діяльність звичайно позначають словом бриколаж (bricolage). В своєму колишньому
значенні дієслово bricoler застосовувалося до гри в м'яч, до більярда, до охоти і верхової
їзди — звичайно, щоб викликати уявлення про несподіваний рух: м'яча, коня, який
сходить з прямої лінії, щоб обійти перешкоду тощо. У наші дні бриколер — це той, хто
творить сам, самостійно, використовуючи підручні засоби на відміну від засобів, які
використовуються фахівцем. Проте суть міфологічного мислення полягає в тому, щоб
виражати себе за допомогою репертуару химерного за складом, обширного, але все-таки
обмеженого; так чи інакше, доводиться цим обходитися, яке б завдання не було взяте на
себе, бо нічого іншого немає під руками. Таким чином, мислення виявляється чимось ніби
інтелектуального бриколажа (що пояснює відносини, які спостерігаються між мисленням і
елементами цього репертуару).
Подібно бриколажу в технічному плані, міфологічна рефлексія в інтелектуальному
може досягати блискучих і непередбачених результатів. Відповідно часто наголошувалося
на “міфопоетичному характері бриколажу” [1, 126]. Подібно до одиниць міфу, можливі
поєднання яких обмежені тим фактом, що вони запозичені з мови, де вони вже мають
певне значення, що обмежує свободу маневрування, елементи, які зібрані і використані
бриколером, “заздалегідь напружені” [1, 129]. В безперервному реконструюванні за
допомогою тих самих матеріалів саме колишні цілі відіграють роль засобів: означуване
перетворюється на означующе і навпаки. Ця формула, яка може служити визначенням
бриколажу, роз'яснює, що для міфологічної рефлексії всі наявні засоби повинні бути
імплицитно інвентаризовані, щоб міг визначитися результат, який завжди буде деяким
компромісом між структурою інструментальної сукупності і структурою проекту.
З цієї точки зору міфологічна рефлексія виступає як інтелектуальна форма
бриколажу. Наука в цілому будується на розрізненні випадкового і необхідного, що є
також розрізненням події і структури. Якості, які вона при своєму народженні обстоювала
як належні, але які не були здобутком досвіду, залишалися зовнішніми і немов
чужорідними щодо подій — ось значення поняття первинних якостей. Проте
міфологічному мисленню, як і бриколажу, в плані практичному властиво виробляти
структуровані сукупності не безпосередньо разом з іншими структурованими
сукупностями, а використовуючи залишки подій. В якомусь значенні відношення між
діахронією і синхронією інвертується: міфологічне мислення, цей бриколер, розробляє
структури, розставляючи події або, швидше, залишки подій, тоді як наука “приходить у
дію” і створює у формі подій свої засоби і результати завдяки структурам, які вироблялися
нею невпинно, — завдяки своїм гіпотезам і теоріям [1, 134].
Визначивши елементи міфологічної рефлексії як ті, що перебувають “на півдорозі”
між перцептами — одиницями сприйняття і концептами (поняттями) — одиницями
мислення, К.Леви-Стросс вказує на місце знака в самій розумовій діяльності. Таким
чином, семіотична пара — означующе — означуване (signifiant — signifie), — що
застосована спочатку Ф. де Соссюром до мови, може застосовуватися до мислення в у
його об’єктивованих формах [1, 376].
Арматура — ще одна з основних категорій дослідницького інструментарію Леві-
Стросса в пошуку структури міфу шляхом розчленовування елементів змісту,
встановлення їх зв'язності (разом з “повідомленням” і “кодами”). Арматура — сукупність
відносно стійких, в різних варіантах міфу, елементів його змісту, на відміну від
“повідомлення”, що накреслює, насамперед, етіологічну тему. Арматуру міфа найбільш
часто становлять певні соціальні родинні зв'язки, відносини [1, 383]. Накреслена Леві-
Строссом програма досліджень відповідає основним напрямам сучасної семіотики. В
останніх своїх роботах Леві-Стросс розглядає етнографію — “культурну антропологію”
5
(яка розуміється ним як загальна наука про людську культуру) як частину семіотики
[2, 408].
Таким чином, структурно-семіотична методологія постає як комплекс процедур, за
допомогою яких здійснюється вичленення і аналіз структур вторинних моделюючих
систем, в межах даної праці – дослідження міфологеми трикстеріади, втіленої в образ і
оповідання. Специфіка вивчення наратива, в якому фігурує трикстер, зумовлює
застосування композиційної і актантної структур оповідання. Процедура виявлення
прихованої структури, що лежить в основі єдності всіх варіантів текстів, у яких
зустрічається міфологема трикстеріади, заснована на семіотичному осмисленні елементів
міфу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Леви-Стросс К. Первобытное мышление. – М., 1994.
2. Леви-Стросс К. Структурная антропология. – М., 2001.
3. Лотман Ю.М. О поэтах и поэзии. – СПб., 1996.
4. Лотман Ю.М. Семиосфера. Культура и взрыв. Внутри мыслящих миров. Статьи.
Исследования. Заметки. (1968–1992). – СПб., 2000.
5. Мелетинский Е.М. К вопросу о применении структурно-семиотического метода в
фольклористике // Семиотика и художественное творчество. – М., 1977.
6. Новик Е.С. Система персонажей русской волшебной сказки // Типологические
исследования по фольклору. – М., 1975,
7. Новик Е.С. Структура сказочного трюка // От мифа к литературе. – М., 1993.
8. Новик Е.С. Структура шаманских действ // Проблемы славянской этнографии. – Л.,
1979.
9. Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки. – Л., 1986.
|