Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7185 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків / С. Гвоздевич // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 392-396. — Бібліогр.: 36 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-7185 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-71852010-03-26T12:01:19Z Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків Гвоздевич, С. Ювілеї 2008 Article Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків / С. Гвоздевич // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 392-396. — Бібліогр.: 36 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7185 uk Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї Ювілеї |
| spellingShingle |
Ювілеї Ювілеї Гвоздевич, С. Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків |
| format |
Article |
| author |
Гвоздевич, С. |
| author_facet |
Гвоздевич, С. |
| author_sort |
Гвоздевич, С. |
| title |
Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків |
| title_short |
Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків |
| title_full |
Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків |
| title_fullStr |
Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків |
| title_full_unstemmed |
Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків |
| title_sort |
михайло зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Ювілеї |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7185 |
| citation_txt |
Михайло Зубрицький -- дослідник сім’ї та сімейної обрядовості бойків / С. Гвоздевич // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 392-396. — Бібліогр.: 36 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT gvozdevičs mihajlozubricʹkijdoslídniksímítasímejnoíobrâdovostíbojkív |
| first_indexed |
2025-07-02T10:04:21Z |
| last_indexed |
2025-07-02T10:04:21Z |
| _version_ |
1836529129353117696 |
| fulltext |
392 3-4’2008 Народознавчi Зошити
Ювiлеї
Стефанiя ГВОЗДЕВИЧ
МИХАЙЛО ЗУБРИЦЬКИЙ –
ДОСЛIДНИК СIМ’Ї ТА
СIМЕЙНОЇ ОБРЯДОВОСТI БОЙКIВ
Stefania HVOZDEVYCH. Vykhailo Zubrytsky as
a Researcher in Boikos’ Family and Domestic Ritualism.
У науковому доробку Михайла Зубрицького
вирiзняються цiнним фактичним матерiалом та
авторськими спостереженнями статтi про сiм’ю та
сiмейну обрядовiсть бойкiв. Насамперед, це “Ве-
лика родина у Мшанцi Старосамбiрського повi-
ту”. Як зазначає сам автор, “стаття побудована
на переказах зiбраних в с. Мшанець”1. Традицiй-
нi звичаєвi норми у сiльськiй сiм’ї серед. XIX ст.
зберiгалися до поч. XX ст. Так, “батько, як пра-
вило, на ґаздiвство домiв женит найстаршого си-
на. Спiльно працюють на ґаздiвствi, харчуються.
Нерiдко буває таке, що лише одним прядивом
дiляться свекра з невiсткою”2. Iнших синiв та до-
чок одружують “на бiк”, їм дають вiдповiдно до
змоги “вiно”.
Цiкаве спостереження, що коли у родинi тiльки
дочки, то приймають зятя “д’дiвцi”3. До зятя ста-
вилися непривiтно, холодно: поширена у Мшанцi
та iнших селах приповiдка: “зятина пся дiтина”.
Така поведiнка щодо зятя, у XX ст. не зовсiм
зрозумiла, бо ставлення до нього було доброзич-
ливе. З лiтератури та фольклору вiдомi приклади
зневажливого ставлення до приймака. Шкода, що
не зафiксовано матерiалу про становище невiстки
у великiй родинi. Адже загальновiдома приповiд-
ка: “невiстка чужа кiстка”.
Автор звернув увагу на нетиповi випадки, коли
у родинi “є старша дочка, а син значно молодший,
1Зубрицький М. Велика родина в Мшанцi // Записки
НТШ.– Т. 73.– Кн. V.– Львiв, 1906.– С. 119.
2Там само.
3Дiвка – дочка, дiвчина.
то приймають зятя i ґаздують разом: як пiдросте
син, то женять додому, з часом вiддiляють зятя,
а сина залишають “на пляцу”4. На думку автора,
завжди “серце батькiв теплiше б’є до сина, як до
доньки”5. Були i такi випадки, що батько видавав
дочку “на бiк”, а своїх братiв та сестер повiну-
вав, а молодшого одружив додому. Коли вмирав,
то усе ґаздiвство лишив братовi та його дiтям”6;
iнший ґазда, коли пiдрiс син, одружив його до-
дому, а дочку – вдову разом з дiтьми виганяв з
хати. Такi випадки – нетиповi для українського
села хоч траплялися i в iнших регiонах України.
Цiннi вiдомостi стосуються впорядкування
життєдiяльностi та розподiлу обов’язкiв i функ-
цiй у великiй родинi. На зламi столiть у Мшанцi
було 4 великi родини (по 12-14 осiб челядi). Ба-
тьки i по два одруженi сини. “Всiм ґаздiвством
порядкував батько. Нiчим не дiляться, його усi
слухали. Мати – порядкує знов домашнiм захо-
дом, як полотном, варен’єм i жiночою роботою.
Миска в них спiльна: прядиво спiльне”7. В однiй
родинi, коли залишилась мати-вдова, то теж “усiм
порядкує: у неї грошi, якi заробляють сини”8.
Як пережиток, вiдомi приклади, коли “на ґрунт
одружують родичiв, а частiше: старший бездiт-
ний брат, одружує молодшого на своє ґаздiвство.
У такiй родинi, часто ставлення до молодого под-
ружжя, як до рiдних дiтей; а братовi дiти стрика i
старину кличуть: тато i мама; своїх же – по iменi.
Невiстки мiж собою дружнi i усе спiльне”9.
У цiй статтi автор констатує тi чи iншi фак-
ти об’єктивно i точно, але не робить своїх ви-
сновкiв. Зiбранi М.Зубрицьким матерiали дуже
цiннi при дослiдженнi сiм’ї, громади, її життєдiя-
льностi, функцiй; етнопедагогiки та громадського
побуту.
У статтi “Iмена, назви i прозвища у селян
с. Мшанця Старосамбiрського повiта” (с. 142-
154) автор подав конкретний матерiал про iм’яна-
речення новонароджених; поширенi у селах iмена
та “прозвища”; народну педагогiку; назви кровно-
4Там само.
5Там само.– С. 124.
6Там само.
7Там само.– С. 121.
8Там само.– С. 123.
9Там само.
СТЕФАНIЯ ГВОЗДЕВИЧ. Михайло Зубрицький – дослiдник... 393
спорiднених людей у серединi родини; народний
етикет; ставлення громади та покритки тощо.
У родильнiй обрядовостi українцiв спостерiга-
лись певнi локальнi особливостi. Це проявлялося
у виборi тих чи iнших iмен, обрядiв з цим пов’я-
заних. Отець Михайло мав можливiсть безпосе-
редньо спостерiгати, що у бойкiв, коли “народи-
ться дитина, несуть її якнайскорше охрестити, хоч
би i змерком, а навiть деколи вночи приходять до
священика i домагаются, щоби охрестив дитину,
бо iнакше треба цiлу нiч при неохрещенiй дитинi
сьвiтити, а се родичам не подобається”’10. Ще на
поч. XX ст. у Мшанцi й околицях “деколи бать-
ки урадять, яке має бути iм’я, i прикликана баба
[баба-повитуха. – С.Г.] хрестить дитину та надає
iм’я, i як священик, не зважаючи на той хрест,
охрестять дитину инакше, то родичi кличуть її
тим iменем, як самi урадили перед хрещенєм у
церквi”11.
Про поширення такого ритуалу на поч. XX ст.
по всiй Українi свiдчать i нашi польовi матерi-
али, зокрема, iз села Вiйськове Полiського р-ну
Київської обл. “Коли ж вродиться квола дити-
на, то мати казала як назвати i “баба” скроплю-
вала свяченою водою i давала iм’я”. Подiбне –
вiдгомiн давнiх дохристиянських традицiй iм’яна-
речення, вiдомий майже усiм слов’янським наро-
дам. “Коли дитину хрестили, то священик iм’я
пiдтверджував”12.
До священика домовлятися про хрещення дити-
ни приходить батько i на запит, за чим прийшов,
вiдповiдає: “Бог дав гаразд, народилася дитина”,
а часом: “Богу дяковати уродився хлопець”. Як
видно з цього прикладу i з наведених фактiв у
попереднiй статтi, народження хлопця було бажа-
нiшим, нiж дiвчинки. Це, насамперед, пояснюва-
лося економiчними i свiтоглядно-психологiчними
чинниками. Згiдно з нормами звичаєвого права,
10Зубрицький М. Iмена, назви i прозвища у селян
с. Мшанця, Старосамбiрського повiта // Записки НТШ.–
Т. 79.– Львiв, 1907.– С. 142 [Далi: Зубрицький М. Iме-
на...].
11Там само.– С. 143.
12Гвоздевич Стефанiя. Родильна обрядовiсть полiщу-
кiв // Полiсся України: матерiали iсторико-етнографiчного
дослiдження.– Вип. I [Київське Полiсся, 1994.].– Львiв:
Iн-т народознавства НАН України, 1997.– С. 168 [Далi:
Полiсся України].
дочку видавали замiж i видiляли їй певну частку
майна (“вiно”).
При виборi iменi новонародженого у бойкiв
строгих церковних приписiв не було, батьки “ура-
джували”, або “дiти просили” (старшi брати чи
сестри), чи батько казав “най буде мня, яке си
принiс”; тобто, якого святого в сей день припа-
дає13. Не любили у селi незвичних, нетипових
iмен; а тим бiльше застерiгали назвати дитину
iменем тих людей, якi у селi чим-небудь “ось-
мiшилися”14. Якесь незвичне iм’я давнiше нада-
вали “неправеснiй” [позашлюбнiй. – С.Г.] дитинi
(букартови)15. Така практика вiдома i в iнших
регiонах України. Зокрема, на Покуттi: “...свяще-
ник давав iм’я згiдно того святого, в який день
народилась дитина. Переважно то були непопу-
лярнi, важкi для вимови iмена, що викликало в
односельцiв iронiчнi насмiшки, їх навмисне пере-
кручували”16.
На Полiссi дещо демократичнiше вiдбувався
обряд iм’янаречення. У виборi iменi дитини дик-
тату з боку церкви не було. Навiть байстрюко-
вi iм’я вибирала мати. Але священик мiг назвати
дитину нетиповим для найближчих сiл iменем. Як
у даному випадку: “Iм’я давав батюшка, не бать-
ко; то от, батюшка, коли на кого сердитий, то у
нас тут у селi був Пуд – звали. А тут, недалеко
вiд нас – Оверко” [c. Мартиновичi Полiського
р-ну Київської обл.]17.
На Бойкiвщинi поширений звичай називати дi-
тей iменем батька чи матерi; дiда чи тих, у кого
молода сiм’я жила “на ґаздiвствi”18. Така ж тра-
дицiя зберiгалась i по всiй Українi, хоч у XX ст.
спостерiгається запозичення iмен iнших народiв
чи наречення дитини модним тепер, не тiльки у
мiстах, а також у селах. На негативнi моменти
вибору iменi дитини в Українi у серед. XX ст.
звернув увагу академiк I.К.Бiлодiд19.
13Зубрицький М. Iмена...– С. 143.
14Там само.
15Там само.
16Панькiв Михайло. Внутрiсiмейнi вiдносини на Покут-
тi (половина XIX – 30-i рр. XX ст.) // Народознавчi
Зошити.– 1997.– № 2.– С. 109.
17Полiсся України...– С. 167-168.
18Зубрицький М. Iмена...– С. 143.
19Див.: Скрипник Л.Г., Дзяткiвська Н.П. Власнi iмена
людей: словник-довiдник / Вступ. ст. Л.Скрипник.– К.:
394 3-4’2008 Народознавчi Зошити
Михайло Зубрицький пiдмiтив деякi оригiна-
льнi моменти етнопедагогiки при доглядi до пер-
шого року дитини. Зокрема, у Мшанцi (i не тi-
льки) батьки рiдко здрiбнюють iм’я дитини: хоч
деколи i звертаються пестливо, але застерiгають
це робити при стороннiх, щоб не насмiхалися iз
дитини, чи щоб не прийшла пестлива форма iме-
нi у “прозвище”. Дослiдник зумiв у невеликiй за
обсягом статтi також докладно поазбучно подати
усi вiдомi прiзвища (записанi в урядових доку-
ментах) та сiльськi прозвища селян20. Зубриць-
кий вiдзначив, що коли йдеться про того чи iншо-
го селянина, то обов’язково кажуть: Сухого Iван,
Грицакiв Гриць, Євчин Iван, тобто “кождий чо-
ловiк чи жiнка не самостiйний, самi свої, а все є
чиїмись потомками, чиєюсь власнiстю. Ся форма
назв, се останки давнього спiльного життя дво-
рищами, де все було спiльне, а при тiм власнiстю
спiльного начальника, голови”21.
Для українцiв в усi часи були характернi повнi
назви людей, якi не фiксували в офiцiйних до-
кументах, а “кликали” вдома або у громадi. Та-
кий звичай, очевидно, продиктований суто прак-
тичною функцiєю, коли у тiй чи iншiй грома-
дi якогось населеного пункту проживали родичi-
однофамiльцi i їх, для зручностi спiлкування, ви-
дiляли найчастiше за фiзичними, психологiчни-
ми чи iншими прикметами. Саме цiй проблемi
присвячено статтю Миколи Сумцова “Малорусс-
кiя фамильныя прозванiя” [Окремий вiдбиток iз
“Киевской Старины”, 1885], вiдзначаючи, що: “У
прозвищах живе стара Малоросiя” (с. 5).
Автор також розшифровує походження “проз-
вищ”: однi утворенi вiд приналежностi бабин син
(вiдбирала дiти при породах); бабонин син, що
жив з матiр’ю пiсля смертi батька; роду занять
(кравцiв, шевцiв), особливостей фiзичного роз-
витку, поведiнки та манер22. “Деякi прозвища не
образливi, їх виповiсть i в присутностi властите-
ля. При сварцi таки не щадять собi образливих
прозвищ”23.
Як вiдзначає дослiдниця громадського побу-
Наук. Думка, 1986.– С. 13.
20Зубрицький М. Iмена...– С. 143.
21Там само.– С. 144.
22Там само.– С. 144-145.
23Там само.– С. 149.
ту українцiв Карпат Г.Горинь, “зв’язок поколiнь
добре виявився i донинi зберiгся у прiзвиськах,
рiдше прiзвищах, не тих офiцiйних, котрi запи-
сували в метриках та урядових книгах, а сiльсь-
ких – “котрими кликались мiж собою”24. Зубри-
цький застосовує класифiкацiю прозвищ розроб-
лену Володимиром Охримовичем у статтi: “Про
сiльськi прозвища” (Житє i слово, II р., кн. II,
c. 302-307.. Микола Сумцов видiлив десять по-
зицiй етимологiї тих чи iнших прозвищ, якi з ча-
сом стали офiцiйно зафiксованими прiзвищами25.
При дослiдженнi великої родини М.Зубриць-
кий звернув увагу на етикет при спiлкуваннi. Си-
стема назв та звертань у родинi у бойкiв, така ж,
як в Українi взагалi (с. 151-152). Звертання мiж
ровесниками на “ти”. Але молодий до старших
звертається – нанашку, нанашко, хоч i не три-
мали до хресту. “Тi що держали у себе дiтей до
хресту викають собi, хоч би два рiднi брати чи
сестри. Але молодший брат чи сестра старшому
не викає... Поширене звертання: куме! Кумо!, як-
що держать дитину у когось одного, то усi з тої
хати кумаються”26.
Автор подав один суттєвий штрих до народно-
го етикету. При роботi бажають: “Дай Боже щас-
тя!” i всi вiдповiдають “Дай Боже, дай Боже й
Вам!”. Не побажати щастя при роботi “уважають
глупотою, незнанєм добрих форм товариських, а
навiть гнiвали бси. Навiть як хтось гнiвється мiж
собою, та ще вповiсть “Дай Боже щастя!”27.
Отця Зубрицького завжди цiкавили питання
морального виховання молодi, її мiсце у громадi.
Докладно подано ставлення до покритки, форми
покриття голови та становище покритки у сiм’ї,
у громадi. Називають “завитка, копилка”. Дуже
рiдко траплялися випадки, коли народжувались
“неправеснi дiти”; загально засуджують i зведену
дiвчину, i того, хто привiв її до грiха.
Цiкава для нас стаття у газетi “Дiло” (1913 р.,
ч. 184). “Весiлє у наших емiгрантiв в Америцi”,
24Горинь Ганна. Громадський побут сiльського населення
Українських Карпат (XIX – 30-i рр. XX ст.).– К.: Наук.
Думка, 1994.– С. 190.
25Сумцов М. Малорусскiя фамильныя прозванiя...–
С. 10-11.
26Зубрицький М. Iмена, назви i прозвища у селян
с. Мшанця...– С. 153.
27Там само.– С. 154.
СТЕФАНIЯ ГВОЗДЕВИЧ. Михайло Зубрицький – дослiдник... 395
у якiй наведенi факти марнотратства, гультяйст-
ва й бiйок пiд час святкування одруження. Як i
всюди, молодi подають на оповiди в першу чергу
до церкви, три тижнi оголошують у церквi про
їх бажання одружитися; щонедiлi сходяться друзi
та знайомi у церквi, а потiм гостяться у помеш-
каннi. Пiсля шлюбу святкують “весiлля”. Автор
радить якось роз’яснювати i застерiгати молодь
“вiд такої нерозумної розтрати грошей”.
В “Етнографiчному збiрнику” (т. 31-32)28,
присвяченому похороннiй обрядовостi в українцiв,
умiщено допис Михайла Зубрицького “Похорон-
нi звичаї та обряди в Мшанци i сусiднiх селах
Старосамбiрського i Турчанського повiтiв”. Ро-
бота укладена чiтко i логiчно, бо подано приготу-
вання селянина до смертi та в часi смертi. Цiкавi
спостереження селян за прикметами, що вiщують
смерть, ставлення до смертi. Вiрили, що коли тес-
ля “починає тесати дерево на хижу i трiска вiд
лубу упаде до землi, буде мерлець, як боком вiд
дерева, буде весiлля”. Як упаде на двiр поза тра-
мя буде мерлець, “чкода”, як до середини вязаня
буде весiля”29.
З давнiм культом природи, поклонiння її си-
лам, особливо водi, у бойкiв пов’язаний звичай
пiсля обмивання тiла, голiння мерця, збирання
соломи з пiдлоги, де вмирала людина, у цебер
з водою та виливання всього у рiку, на бiжучу
воду. За водою мусить пiти лихо, яке може бу-
ти накликане мерцем на усю родину. Воду, якою
мили мерця, дуже рiдко виливали у незахiдний,
глухий кут на кропиву. Вiрили, що ця вода може
зашкодити, як хтось стане на те мiсце, де вили-
ли. Тут чiтко простежується протилежне ставле-
ння до води: з першої купелi дитини й обмивання
покiйника. З першої купелi повсюдно воду вили-
вають у глухий (незахiдний) кут або на дерево.
Якщо застерiгають, щоб нiхто не став на мiсце,
де вилили воду з купелi, то щоб не зашкодив ди-
тинi. Але воду, якою обмивали покiйника, вважа-
ють “нечистою” i дуже шкiдливою для того, хто
став би на те мiсце, де її вилили (контакт з мер-
28Зубрицький М. Похороннi звичаї та обряди в Мшанцi
i сусiднiх селах Старосамбiрського та Турчанського повi-
тiв // Етнографiчний збiрник.– Т. 31-32.– Львiв, 1912.–
С. 211.
29Там само.– С. 217.
твим, предметами). “У магiчних практиках вода
є не тiльки силою очищувальною, вона викорис-
товується i як засiб принесення якихось хвороб,
заклять на людей, худобу”30.
Наведено ще одне цiнне спостереження: сороч-
ку мерця (чоловiчу i жiночу) не защiпали шпиль-
кою, а тiльки зав’язували стрiчкою. У цьому спо-
стереженнi вченого iнформацiю про те, що хтось
у хатi помер, односельцi одержували вiд сусiдiв,
якi чули, що на подвiр’ї голосять жiнки та дiвча-
та; чоловiки не плачуть. Наведено деякi поетичнi
голосiння. Винос тiла у с. Михнiвець та Бист-
рiм iз хлiбом, який кладуть на подвiр’ї на труну.
Труну тричi легко торкають до порогiв: на оборi
вiдчиняють усi дверi, – а ранiше ще й худобу ви-
ганяли. Труну ґаздиня тричi обсипає вiвсам (за
сонцем, налiво йде). Деколи по похоронi обiд –
“горячина”31. На нашу думку, в описаному похо-
ронному обрядi зi с. Мшанець багато спiльного
iз деякими обрядовими дiями бойкiвського весiл-
ля (посiвання зерном перед шлюбом, “заведення
на посад” та iнше).
Наведенi М.Зубрицьким живi спостереження
звичаїв та обрядiв, пов’язаних зi смертю та похо-
роном, що побутували у бойкiв ще на поч. XX ст.
– дуже архаїчнi, у бiльшостi моментiв, спiльнi для
усiх схiдних слов’ян32.
Селяни дотримують давнiх традицiй вшануван-
ня предкiв до року: в хатi, де вiн помер, не грають
музики, не колядують (тiльки “Бог предвiчний”);
не миють стiни, на Зеленi Свята не маять хати
тощо. Голосiння стiйко збереглися на Бойкiвщинi
i у XX ст. Як подав М.Зубрицький, стара жiнка
зауважила: “Весiлля без свашок не ладно, тай не
ладно як би нихто за кимось не плакав”33.
Сучасний дослiдник пiсенного фольклору укра-
їнцiв Р.Кирчiв вiдзначив, що “Записанi на
Бойкiвщинi голосiння засвiдчують їх цiлковиту
жанрово-стилiстичну спорiдненiсть iз зразками
цього виду народної творчостi з iнших етногра-
фiчних регiонiв України34. Скажiмо, на Полiссi
30Порiцька Ольга. Ритуальний знак води // Народна
Творчiсть та Етнографiя.– 1993.– № 4.– С. 63.
31Там само.– С. 217.
32Див.: Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография.–
Москва, 1991.– С. 345-350.
33Зубрицький М. Похороннi звичаї...– С. 226.
34Кирчiв Р. Фольклор // Бойкiвщина: Iсторико-
396 3-4’2008 Народознавчi Зошити
досi поширенi голосiння. У них “диференцiацiя
змiсту вiдповiдно до ступеня спорiдненостi з по-
мерлим того, хто чи вiд iменi кого веде голосiн-
ня, вплiтання епiчної iнформацiї про померлого,
пiдкреслення заслуг i позитивних якостей остан-
нього”35.
У статтi “Похороннi звичаї та обряди в Мшан-
цi...” зафiксовано цiннi вiдомостi прадавнього свi-
тогляду бойкiв їх розумiння тiсного взаємозв’яз-
ку людини й усього живого, плинностi життя та
мiсця людини у всесвiтi.
Велика кiлькiсть публiкацiй М.Зубрицького
стосується певних питань iсторiї та життя i ку-
льтури села Мшанець колишнього Старосамбiр-
ського повiту (тепер району Львiвської областi).
Такий докладний багатоаспектний матерiал про
одне село можна хiба що порiвнять iз моногра-
фiєю Володимира Кобiльника “Матерiальна ку-
льтура села Жукотина Турчанського повiта”.
Працю Михайла Зубрицького на нивi наро-
дознавства високо цiнував I.Франко. Зокрема,
у статтi “Bel parlar gentile” вiн влучно пiдкрес-
лив, що “народнi спомини... мiстят одначе обiк
культурно-iсторичних даних дуже часто ще щось
iнше, з деякого погляду далеко цiннiше – а влас-
не характеристики живих людей, їх пригод i на-
строїв; їх свiтогляду й етики”... В iншiй працi
I.Франко вiдзначив: “М.Зубрицький... iсторик i
етнограф, а при тiм сам син селянської сiм’ї, вiн
почуває потребу вникнути якнайглибше в душу
народу i передати нам...”36. Мабуть, саме тому
вченому вдалося глибоко проникнутися багатс-
твом народної культури i побуту бойкiв: тому,
що був вихiдцем iз народного середовища розу-
мiв душу i серце краян. Науковi працi Михайла
Зубрицького багатi правдивими фактами i свiжи-
ми спостереженнями автора, цiннi для сучасних
дослiдникiв рiзних галузей гуманiтарних наук, i в
першу чергу етнографiв та iсторикiв Бойкiвщини.
етнографiчне дослiдження.– К.: Наук. Думка, 1983.–
С. 252-253.
35Його ж. Фольклор українського Полiсся //
Древляни.– Вип. 1.– Львiв: Iнститут народознавства НАН
України, 1996.– С. 392.
36Франко I. Зiбрання творiв: У 50-ти т.– Т. 1.– К.,
1976.– С. 188-189.
|