“Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни
В статті розглянуто основні аспекти діяльності православної Церкви на території Полтавської губернії під час Першої світової війни за матеріалами часопису “Полтавські єпархіальні відомості”. Особливу увагу приділено благодійницькій діяльності Церкви та організації допомоги біженцям. У висновках д...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Назва видання: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71891 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | “Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни / В. Саранча // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 223-239. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-71891 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-718912014-12-12T03:02:19Z “Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни Саранча, В. В статті розглянуто основні аспекти діяльності православної Церкви на території Полтавської губернії під час Першої світової війни за матеріалами часопису “Полтавські єпархіальні відомості”. Особливу увагу приділено благодійницькій діяльності Церкви та організації допомоги біженцям. У висновках до статті автор робить загальну схему періодизації церковного життя на Полтавщині в період Першої світової війни. В статье рассмотрены основные аспекты деятельности православной Церкви на территории Полтавской губернии во время Первой мировой войны на основании материалов газеты “Полтавские епархиальные ведомости”. Особое внимание уделено благотворительной деятельности Церкви и организации помощи беженцам. В выводах к статье автор делает общую схему периодизации церковной жизни на Полтавщине в период Первой мировой войны. In the article the basic aspects of activity of orthodox Church are considered on territory of the Poltava province in the First world war-time on the basis of materials of newspaper “The Poltava diocese lists”. The special attention is spared to eleemosynary activity of Church and organization of help to the refugees. In conclusions to the article an author does the general chart of division into periods of church life on Poltava in the period of First world war. 2010 Article “Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни / В. Саранча // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 223-239. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71891 271.2 – 29 (051) (477.53): 94 “1914/18” uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
В статті розглянуто основні аспекти діяльності православної Церкви
на території Полтавської губернії під час Першої світової війни за матеріалами часопису “Полтавські єпархіальні відомості”. Особливу увагу
приділено благодійницькій діяльності Церкви та організації допомоги
біженцям. У висновках до статті автор робить загальну схему періодизації церковного життя на Полтавщині в період Першої світової війни. |
| format |
Article |
| author |
Саранча, В. |
| spellingShingle |
Саранча, В. “Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| author_facet |
Саранча, В. |
| author_sort |
Саранча, В. |
| title |
“Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни |
| title_short |
“Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни |
| title_full |
“Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни |
| title_fullStr |
“Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни |
| title_full_unstemmed |
“Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни |
| title_sort |
“полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя полтавщини в період першої світової війни |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71891 |
| citation_txt |
“Полтавские епархиальные ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в період Першої світової війни / В. Саранча // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 223-239. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| series |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| work_keys_str_mv |
AT sarančav poltavskieeparhialʹnyevedomostiâkdžerelozístoríícerkovnogožittâpoltavŝinivperíodperšoísvítovoívíjni |
| first_indexed |
2025-07-05T20:48:18Z |
| last_indexed |
2025-07-05T20:48:18Z |
| _version_ |
1836841434262536192 |
| fulltext |
223
Віктор САРАНЧА
(Кременчук, Україна)
“Полтавские епархиальные
ведомости” як джерело з історії
церковного життя Полтавщини
в період Першої світової війни
УДК 271.2 – 29 (051) (477.53): 94 “1914/18”
Бурхливому ХХ століттю, з його війнами, революціями та соціаль-
ними потрясіннями, британський історик Е. Гобсбаум дав досить
влучну характеристику: “епоха крайнощів”. За його ж хронологією
Перша світова війна (1914–1918) закінчила “довге ХІХ століття” та
стала прологом “століття екстремізму” [1]. На українських землях
Російської імперії Перша світова війна відіграла роль своєрідного
каталізатора, що сколихнув з новою силою ті процеси, початок яким
було покладено під час революції 1905–1907 рр. Саме під час Першої
світової було створено підгрунття для революційних подій на україн-
ських землях в 1917–1921 рр.
Під впливом Першої світової війни прискорилися процеси, зумов-
лені загостренням внутрішньоімперських протиріч, в наслідок яких
відбулося загальне послаблення влади, а згодом і основ соціальної
ста більності в цілому. Розуміння природи та характеру революційних
потрясінь, громадянської війни та наступної побудови ідеократичної
держави неможливе без осмислення еволюції соціокультурних уподо-
бань населення українських губерній в умовах світової війни.
За О.П.Реєнтом дослідження “культури війни” є найбільш пер-
спективним напрямом в європейській історіографії Великої війни.
Історія ж церкви на українських землях 1914–1918 рр. є базовим еле-
ментом “культури війни”, без докорінного дослідження та аналізу
якого “не можна розкрити гаму суспільних настроїв того часу, зміни
в духовному світі людей епохи Великої війни” [2].
Важливою складовою частиною джерельної бази дослідження
церковного життя на українських землях під час Першої світової війни
є єпархіальна періодика. Праці сучасних учених з даної проблематики
224
можна розділити на такі, що визначають місце єпархіальної періодики
серед видань Російської Православної Церкви [3] та джерелознавчі
дослідження регіонального[4] і узагальнюючого характеру [5]. Ми
пропонуємо розглянути “Полтавські єпархіальні відомості” як джере-
ло з історії церковного життя Полтавської губернії в період Першої
світової війни.
Ще в середині 1850-х рр. херсонський архієпископ Інокентій за-
пропонував створити окрему єпархіальну газету на зразок існуючих
в більшості губерній імперії “Губернських відомостей”. Реалізація ж
цієї ідеї, у вигляді “Херсонських єпархіальних відомостей” (вийшли
в світ 1860 року), належить наступнику отця Інокентія - архієпископу
Димітрію (Муратову). В наступному 1861 році з’являються “Київські”
та “Чернігівські”, в 1862 – “Подільські”, а в 1863 – “Полтавські єпар-
хіальні відомості”. В другій половині 1860-х рр. розпочинається ви-
давництво “Волинських”, “Харківських” (1867) і “Таврійських єпар-
хіальних відомостей” (1869). Останньою єпархією на українських
землях, яка стала видавати свої відомості стала Катеринославська
(1872) [6].
“Єпархіальні відомості” складалися з двох частин: офіційної та
неофіційної. В офіційній частині друкувалися височайші маніфести,
розпорядження по духовному відомству, визначення та директиви
Святійшого Синоду, розпорядження єпархіального керівництва, відо-
мості про призначення та переміщення посадових осіб консисторії,
тощо. Окрім того в офіційній частині надавалася інформація про ва-
кансії та публікувалися витяги з річних звітів різних закладів єпархі-
ального управління. Неофіційна частина мала містити в собі пасторські
проповіді та повчання, праці святих отців, опис місцевих церковних
пам’яток, приклади благочестя, тощо.
“Полтавські єпархіальні відомості” (далі “ПЕВ”) в 1863–1913 рр.
виходили двічі на місяць, в 1914 – щотижня (№№ 39–40, 42–43 та
51–52 вийшли подвоєними). З 1915 року редакція повернулася до
звичного графіку виходу часопису: два числа на місяць.
Адміністративно-територіальний поділ та органи управління
Історія Полтавської єпархії починається із заснування в другій
половини ХІ століття Переяславської вікарної єпархії Київської мит-
рополії. В другій половині ХІІІ століття, в наслідок монголо-татарської
навали, єпархія перестає існувати і відновлюється тільки на початку
225
XVIII століття. З 1799 кафедра єпархії мала назву Малоросійської та
Переяславської, а після утворення Полтавської губернії стала назива-
тися Полтавською та Переяславською. До 1847 року кафедра знахо-
дилася в Переяславі, після чого переїхала до губернського центру.
Найвищий щабель в церковній ієрархії Полтавської єпархії займав
Єпархіальний Архієрей – Єпископ Полтавський та Переяславський.
8 березня 1913 року Полтавську єпархію очолив Преосвященний
Феофан (Бистров). Резиденція єпископа Полтавського та Переяслав-
ського – архієрейський будинок, мала окремий штат, до якого входили
секретар, економ та скарбник.
Головним органом в системі єпархіального управління була Полтав-
ська Духовна Консисторія, до складу якої входило 6 членів (3 штатних і
3 позаштатних), 6 столоначальників, секретар, регістратор, ар хі ва рі ус,
наглядач за церковнопарафіяльними школами та єпархіальний ар хі тектор
[7]. Через Духовну консисторію Єпископ Полтавський та Переяславський
здійснював управління та духовний суд в межах єпархії.
Другу сходинку в єпархіальній ієрархії займав Вікарій Полтав-
ської єпархії, Єпископ Прилуцький, місцем перебування якого був
Полтавський Хрестовоздвиженський монастир. З 16 січня 1911 до
13 лис топада 1914 посаду Вікарія Полтавської єпархії займав преосвя-
щенний Сильвестр (Ольшевський), якого змінив Неофіт (Слєдніков).
Адміністративно Полтавська єпархія поділялася на 92 благочинні
округи, в яких налічувалося 4 чоловічих і 4 жіночих монастирі та 1176
церков. Окрім того в єпархії існували Полтавське єпархіальне Свято-
Макаріївське братство, Сестричне братство в ім’я Пресвятої Богородиці,
Свято-Троїцьке церковно-парафіяльне братство. Під час Першої світової,
було освячено новий собор в Пирятині (24.08.1914), Свято-Троїцьку
церкву в Кременчуці (23.08.1915) та декілька сільських церков.
На початок Першої світової в єпархії діяли Полтавська духовна
семінарія, чоловіче духовне училище та Полтавське жіноче єпархіаль-
не училище. Духовному відомству підпорядковувалося (за станом на
01.01.1915) 888 церковно-парафіяльних шкіл та 88 шкіл грамоти, з
загальною кількістю 48240 учнів [8].
Церковне життя на початку ХХ століття
Наприкінці ХІХ століття пріоритетними задачами єпархіального
керівництва (за визначеннями Святійшого Синоду) були охорона та
розповсюдження православної віри та боротьба з сектантством. Соці-
226
ально-економічні та політичні зрушення, що відбулися в Російській
імперії в перші десятиліття ХХ століття зробили виконання цих зав-
дань майже неможливим.
Розгром народницького руху та контрреформи Олександра ІІІ дали
поштовх до виникнення загальної духовної кризи, що охопила насе-
лення Російської імперії на зламі століть, а революційні події 1905–
1907 тільки поглибили розрив, який існував між мирянами та кліром.
Основи віротерпимості, які було закріплено законодавчо, поставили
Православну Церкву в нові, незвичні для неї умови існування. На
початку 1910-х рр. серед інтелігентських кіл ліберального та соціал-
демо кратичного напрямку авторитет Церкви був вкрай низьким: вона
вважалася оплотом монархічно-консервативних поглядів на подальший
розвиток країни і суспільства. Формальне ставлення до офіційної
Церкви та християнського життя було поширене й серед інших верств
населення, тому релігійне (а разом з ним і патріотичне) піднесення
перших місяців світової війни для багатьох свідків тих подій стало
досить несподіваним явищем.
Пастирська служба священика на фронті та в тилу
На потребу військового часу 20.07.1914 Святійший Синод видає
Визначення № 6502 (всі дати наведено за старим стилем), що містить
в собі загальні та ділові директиви, стосовно патріотичної діяльності
православного населення, яке залишилося поза мобілізаціями. Ви-
ключна роль в процесі перенесення столичного патріотичного підне-
сення до кожної парафії покладалася на єпархіальне керівництво.
Для церковного життя Полтавщини в перші місяці війни звични-
ми стають громадські богослужіння, з гучними проповідями і хрес-
ними ходами. Перший молебень про перемогу над ворогами єпископ
Феофан здійснив 20 липня 1914 під час щорічного хресного ходу з
іконою Горбанівської Божої Матері. З цього ж дня прохання про пере-
могу над ворогами стали додавати до щоденних богослужінь в Пол-
тавських церквах.
22 липня, після урочистого архієрейського богослужіння та мо-
лебню, в якому прийняли участь єпископи Феофан і Сильвестр та
місь ке духовенство, ключарем Кафедрального Собору було зачитано
Маніфест про війну з Німеччиною. Традиційний хресний хід на Собор-
ній площі Полтави закінчився “напутнім словом єпископа Феофана
воїнам, що йдуть на ратний подвиг”. Феофан благословив святими
227
іконами війська Полтавського гарнізону, вишикувані на площі, після
чого відбулося окроплення святою водою полкових знамен.
Молебень та благословення перед відправленням на фронт знову
сформованих полків відбулися 29 липня на Сінній площі за участі
єпископа Полтавського та Переяславського, соборного та міського
духо венства. Загальний міський молебень про дарування перемоги
над ворогом відбувся в Полтаві 10 серпня на площі коло Свято-Троїць-
кої церкви [9]. З особою урочистістю пройшли також молебні про
дарування перемоги Російській армії над ворогом в Старих Санжарах
(04.08.1914) та с. Лукашовці Золотоніського повіту (08.09.1914) [10].
Ще на початку війни в єпархіальній пресі постало питання щодо
участі духовенства “в потребах часу, що нині переживається”. Яким
саме має бути пастирське служіння на фронті та в тилу, що мають
робити священики для перемоги над ворогом? Взірцем для насліду-
вання мали стати героїчні вчинки духовенства часів російсько-япон-
ської війни, про які писали на своїх сторінках “ПЕВ”. Незабаром
читачі часопису узнали імена священиків – героїв Великої війни.
Яскравий приклад пастирського служіння під час бойових дій
на дав священик Полтавської Преображенської церкви о. Іоанн Терлець-
кий, який під час мобілізації виявив бажання вступити добровольцем
до лав діючої армії. Незважаючи на те, що за інструкцією під час по-
ходів о. Іоанн мав право знаходитися в обозі, він весь час перебував
безпосередньо з полком, а під час обстрілів виходив до окопів й бла-
гословляв кожного вояка. Під час запеклого бою 13 серпня о. Іоанн
з’явився з хрестом в руках на лінії вогню, серед розривів шрапнелей,
тріскотання кулеметів і шквалу куль. Частини трьох полків, які до цієї
появи вже не вірили в успіх бою, отримали натхнення, перейшли до
наступу і утримали зайняті позиції. Діяльність о. Іоанна двічі відмі-
чалася в наказах по дивізії, а самого священика представлено до на-
городження Георгіївським хрестом на стрічці [10, с. 2178–2179].
Героїзм православних священиків на полі бою, їх готовність до
самопожертви стали характерною ознакою Великої війни. Після за-
пеклих боїв осіні-зими 1914 з’явилися перші списки втрат серед духо-
венства [11].
Затяжний характер війни призвів до падіння дисципліни та бойо-
вого духу у військах. Синод своїм Указом № 2 від 30.01.1917 визначив
необхідність додаткової відправки до діючої армії священників. Від
Полтавської єпархії кількість таких священників мала бути не менше
228
семи. Відправка мала здійснюватися за кошт єпархії, гроші за про-
гони та матеріальну допомогу священики повинні були отримати
без посередньо в полку.
Образи військових священиків – героїв доповнювалися прикла-
дами з життя парафіяльного духовенства, які своїм почином в службі
Божій намагалися наблизити перемогу над ворогом. На початку
1915 року Антоній Рожевський і псаломщик Даміан Лікоть з Успен-
ської церкви мст. Кишеньки Кобеляцького повіту прийняли рішення
кожний день, на весь час війни, “робити службу Божу та Святу Божу
літургію”.
Поступово релігійне піднесення перших місяців війни йде на
спад: відсутність гучних перемог, поява вбитих і покалічених вояків
та осиротілих дітей зміщують акценти в сприйнятті війни. З другої
половини 1915 року на сторінках “ПЕВ” стає все менше повідомлень
про урочисті молебні та хресні ходи. Нарешті вони зникають зовсім,
разом зі зведеннями з фронтів, які були обов’язковими на початку
війни. На зміну священикам – героям приходить духовенство, яке
переймається тяготами повсякденного життя під час війни, займаєть-
ся благодійністю та бореться за відродження духовності. Після
ХІІІ з’їзду духовенства Полтавської губернії (відбувся наприкінці
1915 року) Церква повертається до вирішення своїх внутрішніх про-
блем. Актуальними стають обговорення запланованої на 1917 рік
реформи парафій, з якою пов’язувалося можливість відродження па-
рафіяльного життя.
Благодійницька діяльність Православної Церкви під час Першої
світової війни мала декілька напрямків: допомога воякам, що знахо-
дяться на фронті, нагляд за солдатськими сім’ями, організація допо-
моги біженцям та російським військовополоненим. Окрім того Церк-
ва приймала активну участь в створенні шпитальної мережі на
території Полтавської губернії.
Одночасно с Визначенням № 6502 (20.07.1914) Синод видав по-
станову № 6503 в якій однією з першочергових завдань духовенства
було визнано матеріальну підтримку сімей вояків. На початку серпня
в Полтаві було утворено Центральний Комітет зі збору пожертвувань,
під головуванням Преосвященного Феофана. В своєму першому звер-
ненні до настоятелів церков Комітет попросив про складення списків
сімейств, члени яких пішли на війну та виставлення в храмах особ-
229
ливих тарілок для збору матеріальної допомоги на їх користь. За ре-
комендаціями комітету розгляд потреб кожної сім’ї мав відбуватися
персонально і, в разі необхідності, допомога могла надаватися хлібом,
зерном або іншими продуктами. Окремо було розглянуто питання
створення “сестриних братств”, для допомоги жінкам – солдаткам у
вихованні дітей.
13 серпня в губернському центрі відбулися збори духовенства під
головуванням о. Володимира Щитинського. Збори ухвалили рішення,
згідно до якого усі священики мають вносити на пожертви, до кінця
військових дій, не менш ніж 2 крб. на місяць, дяки та псаломщики –
1 крб., парафії – 5 крб.
Збори прийняли рішення про організацію повітових комітетів з
нагляду за хворими та пораненими воїнами. За мінімальну щомісяч-
ну суму пожертв, що має надходити до цих комітетів було прийнято
10000 крб.
Окрім благодійницької діяльності в світлі виконання рішень Цен-
трального Єпархіального комітету повітове духовенство інформувало
населення про можливість надання допомоги воякам та їх сім’ям через
державні, громадські та приватні установи.
Пожертви: полотно, сорочки, кальсони, рушники, наволочки,
покривала, подушки, хустини, шкарпетки, рядно, халати, ковдри,
онучі, відправлялися як на “Склад імені імператриці Олександри
Федорівни” (з відділами в Петрограді, Москві, Харкові, Тифлісі), так
і безпосередньо у війська. В декількох числах “ПЄВ” за 1914 та 1915
було надруковано списки жертвувачів та перелік речей, наданих у
вигляді допомоги. Грошова допомога перераховувалася на потреби
Духовного шпиталю та інших медичних закладів, а також запасним
полкам та в діючу армію. За надіслану допомогу на адресу Полтав-
ського Єпархіального Центрального Комітету надходили численні
подяки: від Головнокомандувача Південно-Західного фронту генерал-
ад’ютанта М.Ю. Іванова, від Головних Лікарів 387 та 118 польових
шпиталів, від командирів 9-й артилерійської бригади та 34 піхотного
Сєвського полку (ці підрозділи до війни було розквартировано в
Полтаві) [12].
28 січня 1915 року під час перебування Миколи ІІ в Полтаві
єпископ Феофан доповів імператору про пожертвування духовенством
Полтавської губернії на потреби війни 10000 крб. та про пожертву
Полтавським козаком Я. Огнивенком 95 десятин землі в Ялтинському
230
повіті на будівництво приміщення для хворих і поранених вояків та
притулку-школи для дітей-сиріт війни [13].
Одним з напрямків благодійницької діяльності Церкви були від-
рядження в діючу армію делегацій з різдвяними подарунками. Так,
настоятель Різдвяно-Богородичної церкви Кременчуцького повіту За-
харій Негеєвич відвідав на Різдво 1915 року 74 паркову Артилерійську
бригаду [14], а учні церковно-парафіяльних шкіл Полтавської єпархії
тричі відправляли подарунки нижнім чинам. На Різдво 1916 року
через Училищну Раду школярами було зібрано більше ніж 10000 крб.,
та речей не менш ніж на 3000 крб. На відміну від попередніх пода-
рунків, за розпорядженням єпископа Неофіта до теплих речей, соло-
дощів і тютюну було додано велику кількість духовної літератури. Це
була реакція на заклик депутата Державної Думи М. Пуришкевича
про необхідність “приготування … духовної їжі, за якою затужилася
душа нашого героя” (російського вояка – В.С.). Подарунки упакували
в 88 великих дерев’яних ящики загальною вагою 263 пуди. Священи-
ки Війк, Заболотний та Виноградов доставили їх в діючу армію, до
Штабу 17 піхотної дивізії [15].
Створення системи щодо нагляду за сім’ями вояків та допомога
військовополоненим
Згідно до Відношення Обер-Прокурора Синоду від 29.11.1914
№12250, на ім’я Єпископа Полтавського та Переяславського Феофана
духовенство єпархії мало сприяти пошуку та наданню інформації до
Філаретівського Товариства про сім’ї вчителів початкових шкіл, що
постраждали від війни. В разі скрутного матеріального положення
таким сім’ям мала видаватися допомога та безвідсоткові позики
[16].
Наприкінці 1914 року благодійний Романівський Комітет звер-
нувся до земських установ з проханням створити мережу виховних
закладів для дітей селян, що осиротіли під час війни. В цих закладах
діти мали придбати ремісничі або сільськогосподарські пізнання, які
б в майбутньому могли гарантувати їм стабільний заробіток. Але об-
меженість казенних коштів не давала можливість втілити цю ідею в
дійсність і тому Комітет звернувся до Церкви за допомогою в органі-
зації пожертв на цю важливу справу [17]. Своїм Визначенням № 8602
від 23–24.10.1915 дозволив Романівському Комітету провести в усіх
церквах з 12.03.1916 до 19.03.1916 збір пожертв на потреби дітей-сиріт
231
війни. Отримані в такий самий спосіб в 1915 році 72000 крб. Комітет
перерахував різним благодійним організаціям, в тому числі багатьом
жіночім обителям та церковно-парафіяльним братствам, які займають-
ся опікою сиріт [14, с. 374–375].
Протягом тривалого часу російські військовополонені залишали-
ся поза увагою як державних, так і громадських організацій. Лише
на початку 1916 року в “ПЕВ” було надруковано заклик Головного
Комітету Всеросійського Земського Союзу про стан, в якому опини-
лися російські військовополонені та про необхідність надання їм ма-
теріальної допомоги [18]. “Полтавський Союз рідних та близьких
військовополонених” розпочав свою діяльність вже після Лютневої
рево люції, 13 червня 1917 року.
Організація допомоги біженцям
Масований наступ Німеччини на Східному фронті навесні 1915
року призвів до втрати Росією частини Прибалтики, Волині, Польщі
та зайнятих на початку війни Галичини та Буковини. Під час цього
відступу разом з Російською армією на Схід, в тилові губернії виру-
шили сотні тисяч добровільних біженців та населення, яке уряд ви-
селяв з зони бойових дій.
Серед біженців, що почали прибувати до Полтавської губернії і
направлялися, переважно, до Кременчука, Полтави та Лубен великий
відсоток складали особи духовного звання. На початку серпня 1915
року в Полтаві було створено Комісію з реєстрації духовних біженців
та розміщення їх по квартирах. На перші потреби цієї Комісії Цен-
тральним Комітетом по нагляду за пораненими воїнами було виділено
зі своєї каси 145 крб. Для помешкання в Полтаві біженцям було виді-
лено чотири церковно-парафіяльних школи, учнів яких стали займа-
тися в другу, післяобідню зміну. До 26 серпня 23 сім’ї духовних бі-
женців було розміщено по квартирах в Полтаві та повітах. Розселення
ускладнювалося тим, що більшість сімей священиків були багатодіт-
ними (4–5 дітей не були рідкістю). Разом з духовенством з зони оку-
пації та бойових дій вирушили їх численні родичі та близькі. Частині
з біженців духовного звання було запропоновано місця при церквах,
решті ж виділялася грошова допомога.
27 серпня до Полтави прибула чергова група духовних біженців
в кількості 25 чоловік, віком від 5 до 65 років, на їх розміщення чо-
ловіче духовне та жіноче єпархіальне училище виділили 20 ліжок.
232
Приміщеннями Хрестовоздвиженського монастиря у вересні – листо-
паді 1915 року скористалося близько 120 чоловік. Окрім Полтави бі-
женців духовного звання було розміщено в церковно-парафіяльних
школах поселень, розташованих на лінії Південних залізниць: в Кобе-
ляцькому повіті, в Кременчуці (Троїцька та Кладбищенська), в селах
Богомолівці, Кохнівці, Савині та інших.
Благоустрій біженців став предметом обговорення на об’єднаних
зборах Тетянинського та губернського комітетів з питань біженства
під головуванням губернатора А.К. Багговута, в яких прийняв участь
представник духовенства протоієрей В. Щитинський. Збори ухвалили
низку прохань до єпархіального з’їзду духовенства, стосовно надання
благодійної допомоги біженцям.
25 серпня 1915, на терміновому єпархіальному з’їзді духовенства
було прийнято рішення прийняти невідкладну участь в справі допо-
моги біженцям, без огляду на звання чи статус останніх. Для реалі-
зації рішення було заплановано входження духовенства до місцевих
комітетів, в містах та селах, та сприяти відведенню під помешкання
біженцям квартир і приміщень в школах та монастирях. На пожертви
біженцям монастирями єпархії було виділено 20000 крб. (окремі по-
жертви здійснювалися за рахунок продажу лісу та церковного на-
чиння).
З вересня 1915 у Полтаві розпочав свою діяльність Єпархіальний
Комітет з забезпечення побуту біженців, під головуванням єпископа
Неофіта. Фонд комітету утворювався з одноразових пожертв церков
(2 крб.) та причтів (1 крб.). За ініціативою та безпосередній участі
Єпархіального Комітету в вересні того ж року в повітах губернії було
утворено повітові комітети з допомоги біженцям [19].
При Єпархіальному Комітеті було організовано спеціальний гур-
ток з пошиття одягу та білизни для біженців, вагомий внесок в цю
важливу справу зробили жіночі монастирі. Кошти для дітей-біженців
було зібрано учнями та учителями Оржицької церковно-парафіяльної
школи. Результати діяльності комітетів з допомоги біженцям за перші
три місяці їх існування наведено в таблиці 1.
233
Таблиця 1
Діяльність Полтавського Єпархіального та повітових комітетів
з допомоги біженцям (вересень-листопад 1915 р.) [20]
Комітети
Надходження Витрати
Загальний
фонд комі-
тету, крб.
Надійшло
до фонду
комітету
у вигляді
пожертв,
крб.
Загальні, крб.
Грошові
виплати
біженцям,
крб.
Полтавський
Єпархіальний 3942,57 722,62 1547,82 55
Гадяцький 612,65 112,65 110 110
Зіньківський* 585,72 85,72 85,72 –
Золотоніський 814,18 196,18 324,5 198
Кобеляцький 829,69 329,69 195 195
Кост-градський 826,87 326,87 164 164
Кременчуцький 770,92 270,92 88 88
Лохвицький 1251,55 751,55 68,98 64,58
Лубенський 796 296 218,7 55
Миргородський 644,35 144.35 41 38
Переяславський 524,43 24,43 202,95 195
Пирятинський 722,6 222,6 222 217
Полтавський** 106,69 56,69 2,95
Прилуцький 718,7 218,7 68,65 62
Роменський 937,87 437,87 220 220
Хорольський 1225,7 725,7 50,36 26,34
РАЗОМ 15310,49 4922,54 3610,78 2020,64***
* В Зіньківському повіті кількість біженців була незначною, роз селені
вони були в містечку Опішні, де діяла місцева об’єднана рада, в роботі
якої приймало участь й духовенство. Повітова Земська управа зібрала для
біженців 85 крб. 72 коп., 20 пудів зерна та 20 аршинів полотна.
**В Полтавському повітовому комітеті з 500 крб. позики було отри-
мано тільки 50 крб. Допомога надавалася на місцях продуктами та одя-
гом.
*** За матеріалами “ПЕВ”
234
Фонд повітового комітету допомоги біженцям утворювався при
його заснуванні і складався з 500 крб., які вділялися з сум єпархіаль-
ного свічного заводу [19, с. 1513], благодійних внесків та інших дже-
рел. За три перших місяці діяльності благодійні внески склали трети-
ну від загальної суми, яка була в розпорядженні у комітетів.
Витрачено було 23,6 % від загального фонду допомоги, з них безпо-
середньо на грошову допомогу біженцям – 13,2%. Решта витрат при-
падає на придбання одягу і продуктів та забезпечення належних по-
бутових умов для сімей біженців. За звітний період (вересень-листопад
1915 р.) комітетами було роздано 1711 одиниць одягу, більш ніж 397
метрів тканин та 9372,65 кг продуктів [20, с. 507].
Допомога надавалася як особам, що зверталися безпосередньо до
повітових комітетів, так і на харчових пунктах (на станції Прилуки, в
Селічівці та Баришівці в Переяславському повіті та інш.). В Костян-
тиноградський повітовий комітет за допомогою зверталися вихованці
евакуйованих з Кам’янця-Подільського Семінарії та Духовного учи-
лища [20, с. 506].
Облаштування шпитальної мережі на території губернії
Рішення про відведення приміщень монастирів під шпиталі було
прийнято на початку серпня під час першого засідання Центрального
комітету з надання допомоги пораненим воякам. Наслідуючи приклад
Синоду, який відкрив лазарет на кошти своїх членів, вважалося за
доцільне заснувати “лазарет духовенства Полтавської єпархії” на сто
ліжок. При щомісячних внесках: священик – 3 крб., диякон – 2 крб.,
псаломщик – 1 крб. і стільки ж учень церковно – парафіяльної школи,
на потреби лазарету має надходити 8000 крб. щомісяця. Задля запо-
бігання затримки в надходженні коштів було запропоновано перші
внески зробити за 5 місяців (серпень-грудень) та отримати суму близь-
ко 40000 крб. [9, с. 1844–1845].
На початку війни Полтавським губернським земством було виді-
лено 450 тис. крб. “на різні потреби війни”. За дорученням земства
Губернська Управа мала організувати в Полтаві госпіталь на 800 пора-
нених, але в зв’язку з прибуттям з фронту великої кількості поранених
та хворих стала потреба у збільшенні кількості ліжок до 1000. Від-
чуваючи гостру потребу в білизні для поранених та сухарях земство
звернулося за допомогою до духовенства. Невдовзі білизна та сухарі
стали надходити з монастирів та церков до губернського земства.
235
Наприкінці серпня Засідання Центрального комітету з надання
допомоги пораненим воякам отримав до свого фонду близько 6000
крб. та прийняв рішення про відкриття госпіталю на 100 ліжок в при-
міщенні, яке було надано губернатором в центральній частині міста.
Завідувачем лікарняною частиною “Лазарету імені церков та духо-
венства”, який було розташовано навпроти “Лазарету імені козаків та
селян” став хірург п. Абражанов.
5 квітня 1915 з Козельщанського Різдвяно-Богородичному монас-
тиря прийшла сумна звістку про смерть його настоятельниці, ігумені
Олімпіади, яка однією з перших відгукнулася на заклик про створен-
ня лазаретів для поранених. Ще у вересні 1914 в монастирі було об-
ладнано приміщення на 40 ліжок для поранених вояків. Однією з
проблем, які виникли при облаштуванні лазарету була відсутність
лікарів. Для вирішення цієї справи настоятельниця звернулася до
земської управи [10, с. 2181].
Висновки
З джерелознавчої точки зору офіційна частина “ПЄВ” містить в
собі документи (загальнодержавні та єпархіальні), що регламентували
церковне життя на період війни. Джерелознавча ж цінність неофіцій-
ної частини єпархіальної періодики виходить за межі дослідження
лише церковного життя.
Публікації в неофіційній частині “Полтавських єпархіальних відо-
мостей” періоду Першої світової війни можна розділити на такі кате-
горії: пастирське слово (реакція єпархіального керівництва на поточ-
ні події), фактологічні матеріали, біографічні та бібліографічні дані,
реклама та оголошення. Ознайомлення з даними матеріалами дають
можливість дослідити різні аспекти церковного життя єпархії та про-
аналізувати виконання завдань, які ставили під час війни перед свя-
щениками держава та Синод. Окрім того публікації в єпархіальній
періодиці комплексно передають палітру подій і суспільних настроїв
провінційного соціуму під час війни та надають можливість відчути
“дух часу”.
На сторінках “Полтавських єпархіальних відомостей” досить
детально відображено розвиток історичного процесу на українських
землях під час Першої світової війни. З огляду на це, в історії цер-
ковного життя Полтавщини 1914–1917 рр. можна виокремити три
періоди.
236
І період (липень 1914 – весна 1915).
На першому етапі війни відбувається загальне пожвавлення релігій-
ного життя. Характерною ознакою цього часу стають громадські молеб-
ні та патріотичні маніфестації, активізується пастирське служіння на
фронті та в тилу. В цей період утворюються Полтавський Єпархі аль ний
Центральний та повітові комітети з надання допомоги пораненим вої-
нам, Церква бере участь в створенні шпитальної мережі на тери торії
гу бернії, допомагає сім’ям воїнів. В наданні бла го дійної допомоги різ-
ним верствам населення, що потерпають від війни, Церква щільно
співпрацює з державними (Романівський комітет та інш.), громадськими
(Всеросійський Земський Союз та інш.) та приватними установами.
ІІ період (літо 1915 – літо 1916).
Цей етап розпочинається внаслідок “Великого відступу” росій-
ської армії 1915 року та появою в Полтавській губернії біженців. Його
характерними рисами стають спад релігійного і патріотичного підне-
сення та переорієнтація дій Церкви на виконання конкретних задач
військового часу. Окрім турбот, що стали повсякденними ще на першо-
му етапі війни (опіка сімей вояків та поранених воїнів, благодійна
допомога військовим частинам, що знаходяться на фронті), виникає
новий напрям в благодійницькій діяльності Церкви – допомога біжен-
цям. Утворюються Єпархіальний Комітет з забезпечення побуту бі-
женців, під головуванням єпископа Неофіта та аналогічні повітові
комітети. На початку 1916 року з ініціативи Всеросійського Земсько-
го Союзу постає питання про необхідність надання допомоги росій-
ським військовополоненим.
ІІІ період (осінь 1916 – лютий 1917).
Загальнодержавна криза влади та загострення соціально-еконо-
мічних проблем знаходять своє відображення і в житті провінційного
соціуму. В суспільній свідомості населення губернії відбуваються
транс формаційні процеси, на які Церква намагається мати вплив.
Боротьба за відродження духовності та дискусії щодо реформування
парафіяльного життя стають одними з головних аспектів діяльності
Церкви напередодні Лютневої революції.
Формат даного дослідження дає можливість розглянути тільки
два перші періоди в історії Православної Церкви на території Полтав-
ської губернії. Найбільш цікавий і складний для дослідження третій
період (осінь 1916 – лютий 1917) потребує окремої, детальної студії.
237
Джерела та література:
1. Див. напр. Гобсбаум Е. Вік екстремізму : Коротка історія ХХ віку,
1914–1991. / З англ. пер. Олександр Мокровольский. – К.: Вид. дім “Аль-
тернативи”, 2001. – 543 с. Хобсбаум Э. Век империи 1875–1914. − Ростов-
на-Дону, Феникс, 1999.− 540 с.
2. Реєнт О. П., Янишин Б. М.. Україна в період Першої світової війни:
історіографічний аналіз // Український історичний журнал. – 2004. –
№ 4. – С. 3–35.
3. Бойко А. “Епархиальные ведомости” в системі церковної преси
початку ХХ століття // Вісник Дніпропетровського університету. Серія:
Літературознавство, журналістика. – Вип. 4. – Дніпропетровськ, 2001. –
С. 25–32; Мілясевич І. Періодичні видання Волинської губернії ХІХ – по-
чатку ХХ століття. – Львів, 2004. – С. 66.
4. Див. напр. Григорук О. “Подольские епархиальные ведомости як
джерело з церковної історії Поділля // Український історичний збірник,
Вип. 12, 2009. – С. 318–322.
5. Див. напр. Денисенко В. Часопис “Киевские епархиальные ведо-
мости” в історії національно-духовного життя України (1861–1918 рр.).
Автореферат дисертації кандидата історичних наук. – К., 2004. – 20 с;
Мель ник Н. Губернські єпархіальні відомості як джерело біобібліографіч-
ної інформації // Наукові праці Наукової бібліотеки України ім. В. І. Вер-
надського. – Вип. 11. – К., 2003. – С. 376–382.
6. Нетужилов К.Е. Епархиальная периодическая печать в дореволю-
ционной России // Известия Российского государственного педагогичес-
кого университета им. А.И.Герцена. Общественные и гуманитарные на-
уки. 2006. № 7. – С. 174–182.
7. Памятная книжка Полтавской губернии на 1916 год, Полтава,
Типо литография Губернского правления, 1916. – С. 34–35.
8. Статистический справочник по Полтавской губернии на 1916 год,
Полтава, Типография Т-ва Печатного дела, 1916. – С. 213–214.
9. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1914 − № 33 − С. 1779–
1781.
10. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1914− № 41− С. 2182−
2187.
11. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1915 − № 2 – С. 142−
143.
12. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1915 − № 5 − С. 350−
351.
13. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1915 − № 4 − С. 322.
238
14. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1916 − № 5 − С. 382−
383.
15. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1917 − № 5 – С. 587–
589.
16. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1915 − № 1 − С. 6–9.
17. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1914 − №№ 51–52 –
С. 2811–2812.
18. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1916 − № 3 − С. 277–
278.
19. “Полтавские епархиальные ведомости” −1915 − № 19 − С. 1509–
1513.
20. “Полтавские епархиальные ведомости” − 1916 − № 7 − С. 503–
507.
Віктор Саранча (Кременчук, Україна) “Полтавские епархиальные
ведомости” як джерело з історії церковного життя Полтавщини в
період Першої світової війни
В статті розглянуто основні аспекти діяльності православної Церкви
на території Полтавської губернії під час Першої світової війни за мате-
ріалами часопису “Полтавські єпархіальні відомості”. Особливу увагу
приділено благодійницькій діяльності Церкви та організації допомоги
біженцям. У висновках до статті автор робить загальну схему періодиза-
ції церковного життя на Полтавщині в період Першої світової війни.
Ключові слова: Перша світова війна, “Полтавські єпархіальні відо-
мості”, православна Церква, пастирська служба єпархіальний комітет,
благодійність, біженці
Виктор Саранча (Кременчуг, Украина) “Полтавские епархиальные
ведомости” как источник по истории церковной жизни Полтавщины
в период Первой мировой войны.
В статье рассмотрены основные аспекты деятельности православной
Церкви на территории Полтавской губернии во время Первой мировой
войны на основании материалов газеты “Полтавские епархиальные ведо-
мости”. Особое внимание уделено благотворительной деятельности Церк-
ви и организации помощи беженцам. В выводах к статье автор делает
общую схему периодизации церковной жизни на Полтавщине в период
Первой мировой войны.
Ключевые слова: Первая мировая война, “Полтавские епархиальные
ведомости”, православная Церковь, пастирская служба епархиальный
комитет, благотворительность, беженцы
239
Viktor Sarancha (Kremenchuk, Ukraine) “Poltavskie Eparchialnye
Vedomosti” as source on history of church life of Poltavshchyna in the
period of the first world war
In the article the basic aspects of activity of orthodox Church are considered
on territory of the Poltava province in the First world war-time on the basis of
materials of newspaper “The Poltava diocese lists”. The special attention is
spared to eleemosynary activity of Church and organization of help to the
refugees. In conclusions to the article an author does the general chart of
division into periods of church life on Poltava in the period of First world
war.
Keywords: First world war, “Poltava diocese lists”, orthodox Church,
pastor service is a diocese committee, charity, refugees
|