Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина”
В статті розглядаються матеріали присвячені громадському життю Полтавщини початку XX століття, які були опубліковані на сторінках часопису “Киевская старина”. Аналізується їхній зміст, подається огляд найбільш значимих публікацій....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71893 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина” / В. Крот // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 249-261. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-71893 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-718932014-12-12T03:02:19Z Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина” Крот, В. В статті розглядаються матеріали присвячені громадському життю Полтавщини початку XX століття, які були опубліковані на сторінках часопису “Киевская старина”. Аналізується їхній зміст, подається огляд найбільш значимих публікацій. В статье рассматриваются материалы посвященные общественной жизни Полтавщины в начале XX века, которые были опубликованы на страницах журнала “Киевская старина”. Анализируются их содержание, производится обзор наиболее значимых публикаций. In article materials Poltavshchiny devoted to public life in the beginning of the XX-th century which have been published on magazine pages “Kievskaya starina” are considered. Are analyzed their maintenance, the review of the most significant publications is made. 2010 Article Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина” / В. Крот // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 249-261. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71893 94(477)“18–19” uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
В статті розглядаються матеріали присвячені громадському життю
Полтавщини початку XX століття, які були опубліковані на сторінках
часопису “Киевская старина”. Аналізується їхній зміст, подається огляд
найбільш значимих публікацій. |
| format |
Article |
| author |
Крот, В. |
| spellingShingle |
Крот, В. Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина” Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| author_facet |
Крот, В. |
| author_sort |
Крот, В. |
| title |
Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина” |
| title_short |
Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина” |
| title_full |
Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина” |
| title_fullStr |
Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина” |
| title_full_unstemmed |
Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина” |
| title_sort |
громадське життя полтавщини початку xx століття на шпальтах часопису “киевская старина” |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71893 |
| citation_txt |
Громадське життя Полтавщини початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина” / В. Крот // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 249-261. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| series |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| work_keys_str_mv |
AT krotv gromadsʹkežittâpoltavŝinipočatkuxxstolíttânašpalʹtahčasopisukievskaâstarina |
| first_indexed |
2025-07-05T20:48:24Z |
| last_indexed |
2025-07-05T20:48:24Z |
| _version_ |
1836841439873466368 |
| fulltext |
249
Володимир КРОТ
(Кременчук, Україна)
Громадське життя Полтавщини
початку XX століття на шпальтах
часопису “Киевская старина”
УДК: 94(477)“18–19”
Серед періодичних видань кінця XIX початку XX століття осо-
бливе місце займає “Киевская старина”. Це був перший журнал на
теренах Російської імперії, який грунтовно висвітлював історію укра-
їнського народу. Оцінюючи її роль в суспільному житті України,
М. Гру шевський зазначав: “В тогочасних умовах при неможливості
мати українські товариства, українську пресу, “Киевская старина” ви-
конувала обов’язок органа українознавства, представництва від імені
української інтелігенції”
Роль часопису в тогочасному громадському житті України важко
переоцінити. Крім публікацій з вітчизняної історії, журнал друкував
чимало цікавих заміток про тогочасні події в різних регіонах країни.
Сучасні українські дослідники не оминають увагою “Киевскую
ста рину”. Тільки за останні роки вийшло декілька цікавих публікацій,
присвячених названому часопису. Серед них варто виділити М.Палі-
єнко – авторки кандидатської дисертації та грунтовної монографії, в
якій на основі широкої джерельної бази проаналізовано наукову та
громадську діяльність редакції журналу, схарактеризовано основні
публікації, що з`являлися на його шпальтах. [2]; [3]. Досліджували
історію видання часопису, його публікації з розвитку освіти на укра-
їнських землях О. Киян [4] та Н. Побірченко [5].
Однак, незважаючи на наявність значної кількості робіт присвя-
чених журналу, не всі аспекти його діяльності грунтовно досліджені.
Серед них на окрему увагу заслуговують вивчення публікацій “Киев-
ской старины” з громадського життя окремих регіонів України кінця
XIX початку XX століття. В ньому існувала спеціальна рубрика “Те-
кущие известия”, де вміщувалася цікава інформація про події, які
250
відбувалися на Наддніпрянщині, в Галичині та Буковині. Вони пода-
валися у вигляді оглядів місцевої періодики, а найбільш цікаві публі-
кації передруковувалися повністю. Якщо врахувати, що в Україні
збе реглося не так багато номерів регіональної преси, то подана там
інформація має неабияку цінність.
Чимало цікавого матеріалу публікувалося в часописі з суспільно-
го життя Полтавщини. Каталізатором активізації громадськості губер-
нії стали події пов’язані з проблемою вшанування пам’яті І. Котлярев-
ського, зокрема, збору коштів на будівництво пам’ятника поету,
від криття школи його імені. Зазначена ідея визрілала ще в 90-х роках
XIX столітті. Саме тоді розпочалася компанія по збору коштів на
пам’ят ник І. Котляревському. До неї активно долучилася редакція
“Киевской старины”, на їі адресу надходили пожертвування від гро-
мадян. Журнал грунтовно висвітлював цю кампанію, друкував пріз-
вища благодійників і закликав своїх читачів долучитися до цієї благо-
родної справи.
З нагоди 100-річчя виходу в світ “Енеїди” в об’єднаному 7–8 но-
мері “Киевской старины” за 1898 рік окремий розділ було присвячено
життю та діяльності І. Котляревського. В ньому вміщено редакційну
статтю з оцінкою творчості поета, а також два дослідження І. Стешен-
ка. (И. Котляревский и Осипов в их взаимоотношениях; И. Котлярев-
ский в свете критики) .
В подальших числах журналу надруковано замітки про святку-
вання названого вище ювілею в різних містах України. Для нас пред-
ставляє цінність публікація В.Василенка про урочистості проведені з
цієї нагоди в Полтаві. [6] В ній, зокрема йдеться про організацію пана-
хиди в день смерті поета. На жаль, як пише автор, там було зовсім
не багато людей. Основною причиною він називає невдало вибраний
час. Однак, вечір пам’яті автора “Енеїди” пройшов вдало при перепо-
вненій залі в будинку громадських зібрань. Він розпочався з читання
вірша Т. Шевченка “На вічну пам’ять Котляревського”, а потім ви-
конувалися українські народні пісні. Далі автор торкнувся проблеми
збору коштів на пам’ятник поету. Він закинув дворянсту, що пред-
ставники названого класу пожертвували незначну суму на цю благо-
родну справу. В. Василенко не погоджувався з місцем, яке було обра-
не для постановки скульптури І. Котляревського, до того ж він підняв
питання про викуп садиби митця міською владою і облаштування там
музею.[6, с. 73–74]
251
В 1903 році, завдяки зусиллям інтелігенції всієї України, в Пол-
таві було відкрито пам’ятник І.П. Котляревському. Ця подія мала ве-
лике значення для подальшого розвитку українського національного
руху. Урочистості, що відбулися з цієї нагоди в Полтаві були детально
висвітлено на шпальтах “Киевской старины”.
Цікаву статтю про історію пов’язану з відкриттям монументу
поета подав відомий полтавський адвокат та громадський діяч М. Дми-
трієв. Його свідчення мають особливу вагу, адже він приймав активну
участь в організації по збору коштів на пам’ятник І. Котляревського,
входив до його оргкомітету. В ній автор детально інформує читачів
про всі обставини пов’язані з будівництвом пам’ятника, зокрема вка-
зує на те, що 80-х роках XIX століття в полтавській міській думі об-
говорювалося питання про облаштування могили поета. Одним з
пер ших її порушив гласний Алексенко, який вказав на заслуги митця
перед Україною і клопотався про виділення коштів на увічнення його
пам’яті. Тоді полтавська дума виділила 100 рублів на цю благородну
справу. Того ж року артист Новіков звернувся до міської влади з про-
ханням провести два народних гуляння в міському саду і половину
зібраних коштів передати на будівництво нового пам’ятника І. Котля-
ревському. В результаті названого заходу було зібрано 350 р. Однак,
вони не були тоді витрачені, залишалися в резерві, а згодом поклали
початок створенню фонду поета.
В 1891 році громадськість Полтавщини висунула ідеї про побу-
дову пам’ятника І. Котляревського на одній з цетральних площ гу-
бернського міста. Тоді розпочався збір коштів, але спочатку вони
надходили дуже повільно. Перелом настав в 1893 році, коли Полтав-
ське губернське земство виділило 1000 рублів на увічнення пам’яті
поета. Наступного року міська дума прийняла таке рішення: 1) кло-
потатися про дозвіл підписки в межах Полтавської і Чернігівської
губерній; 2) місцем для облаштування пам’ятника обрати Петровську
площу; 3) дійти до згоди з Полтавською Губернською Земською Упра-
вою про використання асигновених 1000 р. на будівництво пам’ятника
і про подальшу співпрацю в цій справі; 4) відремонтувати пам’ятник
на могилі І. Котляревського; 5) відрахувати зазначену суму як пожерт-
вування з міського бюджету.[7, c. 157]
Назване клопотання було направлено губернатору, проте воно
більше року пролежало без руху. Тільки тоді, коли міська дума пого-
дилася на обмеження підписки про збір пожертвувань лише Полтав-
252
ською губернією, міністр внутрішніх справ нарешті задовольнив це
клопотання. Раніше пропонувалося включити до списку і Чернігівську
губернію
В жовтні 1896 року було оприлюднено перший звіт про збір ко-
штів. Він став приємною несподіванкою, до міської управи надійшло
6418 р, а через рік ця сума збільшилася до 9145 р.[7, c. 158] Таким
чином, завдяки зусиллям громадськості Полтавської губернії вдалося
зібрати таку суму, яка дозволяла втілити мрію в реальність. Було ство-
рено комісію, що мала вирішувати питання пов’язані зі спорудженням
та місцем встановлення пам’ятника поету. З цього привобу розгоріли-
ся дискусії, які тривали кілька років. Лише на початку 1902 року
міська дума остаточно вирішила розмістити постамент І. Котлярев-
ського на Протопопівському бульварі.
Наступна стаття літературознавця С. Єфремова була присвячена
урочистостям з нагоди відкриття пам’ятника поету. [8] В ній автор
детально описав події, що відбулися в Полтаві 30–31 серпня 1903 року.
Аналізуючи суму коштів пожертвованих громадськістю, він вказує,
що всього було зібрано 11798 рублів, з них з них на Полтавщині –
7558р., причому 3800 р надійшло від селян і козаків губернії.[8,
c. 174]
Далі С. Єфремов подав опис тодішньої Полтави та настрою її
жителів. Досить детально він зупинився на урочистому засіданні місь-
кої думи. Автор зазначив, що в залі поряд з портретом І. Котлярев-
ського були розміщені зображення інших українських письменників,
зокрема Г. Квітки, Є. Гребінки, Т. Шевченка та ін. Засідання розпо-
чалося з вітального слова полтавського міського голови Трегубова,
потім виступив гласний Маркевич, який переповів історію побудови
пам’ятника і в підсумку наголосив, що це народний пам’ятник на-
родному поету. Після нього з науковими оцінками творчості І. Котля-
ревського виступили І. Стешенко, П. Житецький, О. Пчілка, О. Єфи-
менко.[8, С.176–177]
Друга частина засідання розпочалася з привітань делегатів, які
прибули на свято до Полтави з різних куточків України. Першими
надали слово представникаим Галичини і Буковини, вони звернулися
до громадськості українською мовою. Далі були виступи від міст,
громадських установ та організацій, зокрема Кременчука, Лубен,
Миргорода, Чернігова, Харкова, Ніжина, Полтавського губернського
земства. Їхні представники говорили по-російськи.
253
С. Єфремов подав детальний опис скандалу, який спалахнув в
результаті спроб окремих представників Наддніпрянщини виступати
українською мовою. Цей інциндент детально висвітлений в історичній
літературі, тому на ньому не варто зупинятися.
Однак, він мав продовження на позачерговому спеціальному за-
сіданні міської думи 9 вересня. Полтавський голова виправдовував
свої дії розпорядженням міністерства внутрішніх справ, за яким було
заборонено публічні виступи українською мовою. Проте, частина
гласних вважали його незаконним і внесли пропозицію звернутися зі
скаргою до Сенату. Всі гласні, за виключенням одного, підтримали її.
Подальша доля вказаного клопотання невідома.[9, с. 76]
Аналізуючи статтю С. Єфремова, варто відзначити, що вона міс-
тить чимало подробиць із суспільних настроїв, які панували тоді на
Полтащині. Впадає в око зусилля різних верств жителів губернії гідно
вшанувати пам’ять свого великого земляка, масова участь населення
в описаних заходах, активність міської думи та земства, їх україно-
фільські симпатії. Правда, автор відзначив і один неприємний факт,
мова йде про те, що лише одне вітання з нагоди відкриття пам’ятника
було від сільської громади. Таку байдужість він пояснює низьким
освітнім рівнем наших землеробів, тому і назвав свою статтю “Свято
української інтелігенції”, а не свято українського народу.
Після описаних урочистостей теми пов’язані з І. Котляревським
не зникли зі сторінок “Киевской старины” На її шпальтах піднімало-
ся питання про організацію музею І. Котляревського в Полтаві та
школи його імені.
В березневому номері за 1904 рік “Киевская старина” повідомля-
ла, що літературний ранок та вистави, які відбулися під час вшануван-
ня пам’яті поета дали 1500 рублів валового доходу. Названі кошти
поклали початок фонду для будівництва школи та музею І.Котлярев-
ського. Її відкриття було заплановане на осінь 1905 року. [10, с. 117]
Ініціатори створення названого навчального закладу прагнули,
щоб він суттєво відрізнявся від інших шкіл. На одному із засідань
Полтавської міської думи, яке відбулося в березні 1905 року, її гласні
прийняли рішення клопотатися перед міністром народної освіти про
затвердження окремої програми для школи імені І. Котляревського.
Вона передбачала наступні заходи:
1) навчання грамоти повинно починатися з читання і письма на ма-
лоросійській мові по малоросійським букварям і книгам для читання;
254
2) викладання закону Божого і арифметики повинно проходити
мало російською мовою за малоросійськими підручниками. Особливо
це є необхідним при викладанні закону Божого, який за своїм впливом
на душевний розвиток учнів вимагає якомога доступного для дітей
ви кладання;
3) освоєння читання та письма на російській мові повинно по-
чинатися з другого року навчання і має складати окремий важливий
предмет;
4) викладання природознавства повинно розпочинатися з вивчен-
ня близької до учня місцевості, тобто Полтавщини;
5) при вивченні учнями російської літератури учнів потрібно зна-
йомити з кращими зразками літератури малоросійської. [11, с. 67]
Полтавці сподівалися, що досвід школи імені І. Котляревського
спонукає міністерство освіти до перегляду своєї позиції щодо мови
ви кладання в початкових школах українських губерній. Варто відзна-
чити, що подане клопотання було підримано гласними міської думи
одноголосно. Однак, міністерство освіти не дозволило викладання в
школі імені І. Котляревського рідною для більшості полтавців мовою.
З цієї нагоди в “Киевской старине” з’явилася замітка професора
М. Сум цова “Старая песня отклонения”, в якій він, зокрема запитує:
яка може бути біда в тому, що сотня восьмирічних дітей буде вивчати
грамоту своїх батьків і невже в цьому буде загроза єдності Росії, але
знайшлися канцелярські чинуші, які відхилили клопотання полтавців.
Своїми діями вони образили всіх свідомих малоросів і в своїх канце-
ляріях копають яму єдності держави. [12, с. 82]
Як бачимо, незважаючи на те, що ця освітня установа носила ім’я
українського поета, викладання там велося по-російськи, бо в царській
Росії суворо заборонялося проводити заняття українською мовою.
Емський указ, який фактично забороняв наше рідне слово, попри всі
про голошені Маніфестом свободи продовжував діяти. Українська інте-
лігенція вела боротьбу за його відміну, зокрема зверталася з петиція-
ми до можновладців, доводячи його абсурдність.
“Киевская старина” подавала чимало статей, присвячених мовно-
му питанню. З її публікацій видно, що на Полтавщині було чимало
дія чів, які виступали за скасування ганебного Емського указу. В зем-
ських установах, міських думах, професійних організаціях неоднора-
зово піднімалося питання про легалізацію української мови. Так,
глас ний Полтавського губернського земства В. Леонтович в 1901 році
255
виступив з пропозицією дозволити використання в школах українських
книжок та поповнити ними сільські бібліотеки. Він, також, ратував за
видання Святотого Письма в українському перекладі. Цей захід буде
сприяти, на його думку, поширенню релігійних почуттів серед народу.
В підсумку В.Леонтович звернувся з пропозицією скасувати всі цен-
зурні заборони, що стосуються українського слова. [13, с. 158]
Українське питання обговорювалося на зборах Полтавського гу-
бернського земства у 1904 році. Тоді були прийняті наступні рішення:
клопотатися про дозвіл на видання щоденної газети “Лист Полтавско-
го земства” в якій би статті друквалися як російською, так і україн-
ською мовами; популярні брошури з землеробства необхідно дозволи-
ти видавати рідною мовою; земці виступили за скасування Емського
указу, за запровадження в початкових школах викладання українською
мовою і вивчення її поряд з державною. Також, ж тоді було заявлено
про підтримку ініціативи золотоніського повітового земства, щодо
орга нізації збору коштів на пам’ятник Т. Шевченку.[14, с. 31–32]
Заходи губернського земства в мовному питанню підтримали
сільськогосподарські товариства. “Киевская старина” надрукувала
ці кавий матеріал про роботу названих професійних установ та про
їхні ініціативи щодо розвитку рідної для більшості полтавців мови
(“Украинский язык в Лубенском сельскохозяйственном обществе”
“Украинский вопрос в ученых учреждениях”; “Украинский язык в
Полтавском сельскохозяйственном обществе”).
Першим порушило проблему вживання української мови Лубен-
ське відділення Полтавського сільськогосподарського товариства. На
його річному зібранні було прийнято резолюцію про те, щоб свобода
слова поширилася і на українську мову. Часопис грунтовно висвітлив
хід цих зборів. Там наводяться виступи присутніх членів товариства,
зокрема Г. Шемета, який ратував за дозвіл читати лекції селянам рід-
ною для них мовою. Більшість підтримала вищевказане рішення,
однак були і голоси проти. Наприклад, поміщик Г. Шіпулінський на-
звав українську мову галицькою і сказав, що якщо Г. Шемет заговорить
нею то його ніхто не зрозуміє.[15, с. 58]
17 березня 1905 року рішення Лубенського відділу обговорили
члени Полтавського сільськогосподарського товариства. Ці збори,
також, детально висвітлила “Полтавщина”, а потім передрукувала
“Киевская Старина” Вони проходили в палких дискусіях. Після обго-
ворення вирішили створити комісію з української мови. До неї ввійшли
256
відомі діячі нашого краю П. Малама, М. Дмітрієв, П. Дубровський,
М. Ганько, В. Василенко.[16, с. 60]
Революційні події, які розпочалися в 1905 році безперечно спри-
яли зростанню соціальної активності серед громадян, особливо се-
лян.
В одному з її номерів передруковано з газети “Полтавщина” лист
сільського священника “До характеристики українського села в тепе-
рішній час”, в якому автор схарактеризував політичні настрої земле-
робів під час революції 1905 року Він наголошував, що селяни з ве-
ликою зацікавленістю спостерігали за подіями, які відбувалися тоді в
країні, Їх хвилювало земельне питання, проблема прав і свобод. “Не-
хай запитають нас, – ми пошлемо виборців, котрі розкажуть про наші
потреби.” [17, с. 54] Служитель церкви відзначає, що український
народ одним розчерком пера позбавлений права вчитися рідною мо-
вою. Це, на його думку вбиває його душу, веде до дикості, шкодить
економічному благополуччю. В теперішній час народ вимагає, щоб
влада рахувалася з його думкою. “Коли, батюшка, – питають його
селяни, – будемо вибирати людей, які розкажуть правителям про наше
нужденне життя?” Автор вказує, що до селян вже доходять чутки про
скликання народного представницького органу. Серед них вже є люди,
які готові обстоювати селянські інтереси. [17, с. 54–55]
На сторінках журналу було вміщено цікаве дослідження прове-
дене кореспондентами журналу “Сын Отечества” про ставлення селян
Золотоніського повіту до проблеми розвитку української мови. Вони
опитали 378 осіб віком від 16 до 65 років, різних за своїм матеріальним
станом. Серед них 145 грамотних, 108 напівграмотних, 125 неграмот-
них. Їм поставили три питання: 1) на якій мові малоросійській, чи
російській потрібно викладати в школі? 2) малоросійські , чи російські
книги вони охотніше читають? 3) чи достатньо в школі вивчати чи-
тання і письмо по-малоросійськи, чи необхідно вичати і російську
мову? Відповіді виявилися наступні, по першому питанню більшість
324, висказалася за викладання українською мовою, 46 заявили, що
їм байдуже, проти було лише 8 чоловік, причому всі багаті мужики.
[18, с. 63]
По другому пункту 198 виступили за українські книги, 78 обсто-
ювали російські книги, решта поставилася байдуже, більшість з яких
були неграмотні. По третьому питанню 118 вважали, що достатньо
вчити дітей тільки українською мовою, а 214 заявили про необхідність
257
знати російську, за їхніми словами “панську” мову. Підсумовуючи
результати проведеного опитування, автор запитує: “ Чи не перекон-
ливі ці цифри, чи нездатні вони розсіяти сумніви, що будь-яка люди-
на хоче говорити, вчитися і читати на рідній мові? – запитував автор
публікації.[18, c. 64–65]
Наведені публікації свідчать, що за українську мову викладання
виступали не тільки представники інтелігенції, але селяни. Взагалі
Пол тавщина була одним з найбільш активних регіонів України, які
обстоювали право нашого народу на власну самобутність.
Не випадково, що саме там побачила світ перша україномовна
газета на Наддніпрянщині. “Киевская Старина” вітала появу цього
періо дичного видання. В опублікованій на її сторінках рецензії, зазна-
чалось: “12 листопада в Лубнах, явочним порядком, коштами і захо-
дами Лубенської Української Громади, вийшов перший номер газети
на українській мові під редакцією М. Шемета”. Далі подавався його
зміст: 1) Царський маніфест від 3 листопада; 2) Про вольності грома-
дянські; 3) Що таке виборче право? 4) Правда про розбої, що останнім
часом діялися по великих городах; 5) Вірш „На спогад товаришам із
тюрми”; 6) Історія Маніфесту 17 падолиста (жовтня); 7) Звістки з
Петербургу; 8) Звістки з Одеси; 9) Звістки з Києва; 10) Звістки з Поль-
щі; 11) Звістки з Галичини; 12) Лубенське життя; 13) Від редакції. [19,
с. 107–108] В редакційній заяві містився заклик до солідарної роботи
на користь українського народу: „Кличемо всіх прихильників народу,
усіх, хто бажає щастя упослідженим робочим людям, кличемо до
спільної праці економічної та національної на користь рідного краю...
Нумо ж до праці мерщій!”. [20, с. 18]
Своєю появою “Хлібороб” однозначно розворушив полтавську
губернську та лубенську повітову адміністрації, водночас спонукав до
активніших дій видавців з інших міст України, у тому числі в Києві.
Як зазначав у своєму щоденнику славетний меценат Євген Чикаленко,
цей часопис “зробив у Києві цілу сенсацію: на вулицях просто вири-
вали його з рук у газетчиків. Писалося в ньому дуже сміливо і гостро,
хоч такою штучною мовою, що мене аж сум брав. Всі почали доріка-
ти одне одному, чому й ми [кияне] не почали видавати газети зараз, а
постановили випускати з нового 1906 року”. [21, с. 338].
Зрозуміло, що доля “Хлібороба” була передбачуваною: після ви-
ходу 5 номеру влада його закрила. Василь Доманицький в статті-огляді
“Українська преса в 1906 році” дав таку характеристику лубенській
258
газеті: “За час свого недовгого існування газета придбала велику при-
хильність в громадянстві і розходилась у великому числі примірників
(до 7 тис.). “Хлібороб” найбільшу увагу звертав на життя українсько-
го села, пропагував ідеї селянської спілки, друкував постанови волос-
них сходів та селянських громад про землю, про народну освіту, про
автономію України...” [22, с. 51].
Окрему увагу звертала “Киевская Старина” на культурно-освітні
події, що вібувалися в повітах містах та селах Полтавської губернії на
початку XX століття. Зокрема, там було вміщено дві замітки про вечір
в честь М. Лисенка та І. Котляревського в Кременчуці, а також про
відвідини цього міста бандуристом Т. Пархоменком. Щодо першої
події повідомлялося: 24 лютого музично-драматичний гурток влашту-
вав літературно-вокальний вечір присвячений двом українським спі-
вакам – М. Лисенку та І. Котляревському. На ньому були прочитані
доповіді А. Малинки: “Історико літературне значення творів І. Котля-
ревського”; М. Павловського: “Про особу та музичну діяльність
М. Лисенка” та п. Животовського “Характер і особливості музики
М. Лисенка” [23, с. 20].
Перед цим в середині січня в Кременчуці відбулися три концерти
бандуриста Т.Пархоменка. Він виступав перед багаточисельною пу-
блікою в залі військового зібрання, в реальному училищі та в залі
музично-літературного гуртка. Спів та гра бандуриста справили вели-
кий вплив на присутніх. Особливо сподобалася всім його дума про
Морозенка та псалом “Ангели душу пробуджують”. Публіці, що зібра-
лася послухати Т. Пархоменка перед цим попередньо було прочитане
повідомлення про українських кобзарів і лірників [24, с. 21].
Велику увагу журнал приділяв літературному життю нашого
краю. Зокрема, часопис помістив цікавий репортаж про святкування
ювілею українського письменника І. Нечуя-Левицького. Його вітав від
всієї української громадськості нашого краю адвокат Микола Дмитрі-
єв, який представляв тижневик “Хуторянин”, Л. Жебуньов від газети
“Полтавщина”, а також, два селянина з Пирятинського повіту, виступ
яких справив найбільш позитивне враження. “Це мужицьке приві-
тання було зустрінуто оплесками особливо палкими і тривалими” –
писала з цього приводу “Полтавщина” [25, с. 22].
Отже, на сторінках “Киевской Старины” друкувалося чимало
цікавого матеріалу з громадського життя Полтавщини. Умовно їх мож-
на поділити на кілька напрямків: 1) пов’язаний з ушануванням пам’яті
259
І. Котляревського та діяльності громадськості краю, щодо збору коштів
на побудову монумента поету, відкриття школи його імені та музею;
2) зусилля інтелігенції губернії, щодо зняття обмежень на українську
мову; 3) висвітлення подій культурного життя Полтавщини; 4) огляд
губернської періодики, насамперед газет “Полтавщина” та “Полтав-
ский вестник”.
Публікації вміщені в “Киевской Старине” несуть цінну інформа-
цію про громадське життя різних регіонів України, тому представляють
особливий інтерес для краєзначих досліджень і потребують подаль-
шого вичення.
Джерела та література:
1. Грушевський М. Розвиток українських досліджень у XIX столітті
і вияви у них основних питань українознавства // Твори: У 50-т./Редкол.:
П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін. – Т. 8: Серія Історичні студії та
розвідки (1906—1916). – Львів: Світ, 2007. – С. 229–265.
2. Палієнко М. “Киевская старина” у громадському та науковому жит-
ті України (кінець XIX – початок XX ст.). – К.: Темпора, 2005. – 384 с.
3. Палієнко М. Журнал “Киевска Старина”в громадському та науко-
вому житті України (кінець XIX – початок XX ст.): Автореферат дисер-
тації... кандидата історичних наук. – К., 1994. – 20 с.
4. Киян О. З історії видання “Киевской старины” // Київська старо-
вина. – 1996. – № 4–5. – С. 4–10.
5. Побірченко Н. Проблеми освіти на сторінках часопису “Киевска
Старина” (1882–1906). – К.: Науковий світ, 2000. – 91 с.
6. Василенко О юбилеи и памятнике И. Котляревского в Полтаве //
“Киевская старина”. – 1898. – № 12 (т. 58). – С.71–75.
7. Дмитриев М. К истории открытия памятника И.Котляревского в
Полтаве // Киевская Старина. – 1903. – № 10. – С. 153–167.
8. Єфремов С. Праздник украинской интелигенции // Киевская Ста-
рина. – 1903. – № 10. – С. 168–202.
9. По поводу полтавских празднеств при открытию памятника И. Кот-
ляревскому // Киевская Старина. – 1903. – № 11. – С. 75–76.
10. К положению фонда на устройство в Полтаве фонда школы име-
ни И. Котляревского // Киевская Старина. – 1904. – № 3. – С. 116–117.
11. Школа имени Котляревского // Киевская старина. – 1905. – № 4. –
C. 65–68.
12. Сумцов М. Старые песни отклонения // Киевская Старина. –
1906. – № 3–4. – С. 81–84.
260
13. Доклад об изменении правил по изданию и распостранению
народных популярных книг на малорусском языке // Киевская старина. –
1904. – № 12. – С. 157–162.
14. Постановление Полтавского губернского собрания по украинско-
му вопросу // Киевская старина. – 1905. – № 1. – С. 31–32.
15. Украинский язык в Лубенском сельскохозяйственном обществе //
Киевская старина-1904. – № 4. – C. 57–59.
16. Украинский язык в Полтавском сельскохозяйственном обществе //
Киевская старина. – 1904. – № 4. – С. 59–62.
17. К характеристике украинского села // Киевская старина. – 1905. –
№ 5. – С. 54–55.
18. Хочет ли украинский народ учиться на своем языке? // Киевская
старина. – 1905. – № 7–8. – С. 63–65.
19. Первая украинская газета // Киевская Старина. – 1905. – № 11–
12. – C. 107–108.
20. Потужна сила рідного слова / Упорядник Н.М. Сидоренко. – Пол-
тава, 2005. – 444 с.
21. Чикаленко Є. Твори. У 7-ми т. (Упор. М. Цимбалюк). – К.: Рада,
2003. – Т. 1: Спогади. 1861–1907. – 432 с.
22. Доманицький В. Українська преса в 1906 році // Україна. – 1907. –
№ 1. – C. 48–65.
23. Вечер в честь И. Котляревского и Н. Лысенка в Кременчуге //
Киевская Старина. – 1904. – № 4. – С. 20
24. Бандурист Т. Пархоменко в Кременчуге // Киевская Старина. –
1904. – № 4. – С. 21
25. Юбилей И.С. Левицкого в Києве // Киевская Старина. – 1905. –
№ 1. – С. 19–23.
Володимир Крот (Кременчук, Україна) Громадське життя Полтавщи-
ни початку XX століття на шпальтах часопису “Киевская старина”
В статті розглядаються матеріали присвячені громадському життю
Полтавщини початку XX століття, які були опубліковані на сторінках
часопису “Киевская старина”. Аналізується їхній зміст, подається огляд
найбільш значимих публікацій.
Ключові слова: Полтавщина, журнал, інтелігенція, селяни.
Владимир Крот (Кременчуг, Украина) Общественная жизнь Пол тав-
щины вначале XX века на страницах журнала “Киевская старина”.
В статье рассматриваются материалы посвященные общественной
жизни Полтавщины в начале XX века, которые были опубликованы на
261
страницах журнала “Киевская старина”. Анализируются их содержание,
производится обзор наиболее значимых публикаций.
Ключевые слова: Полтавщина, журнал, интеллигенция, крестьяне.
Krot Volodymyr (Kremenchuk, Ukraine) Public life of Poltavshchina
on the beginning of the 20th century on the pages of magazine “Kievskaya
starina”
In article materials Poltavshchiny devoted to public life in the beginning
of the XX-th century which have been published on magazine pages “Kievskaya
starina” are considered. Are analyzed their maintenance, the review of the most
significant publications is made.
Keywords: Poltavshchina, magazine, intelligency, peasants.
|