До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР

У статті досліджуються проблеми територіальних розмежувань між Україною і Росією в період їх перебування у складі СРСР: встановлення міжреспубліканських кордонів у 20-х рр. ХХ ст., передача Кримської області зі складуРРФСР до складу УРСР, врегулювання українсько-російського кордону в Керченській про...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Дмитрук, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Регіональна історія України
Schlagworte:	Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71906
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР / В. Дмитрук // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип.7. — С. 103-114. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-71906
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-719062014-12-14T03:01:45Z До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР Дмитрук, В. Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання У статті досліджуються проблеми територіальних розмежувань між Україною і Росією в період їх перебування у складі СРСР: встановлення міжреспубліканських кордонів у 20-х рр. ХХ ст., передача Кримської області зі складуРРФСР до складу УРСР, врегулювання українсько-російського кордону в Керченській протоці. В статье исследуются проблемы территориальных размежеваний между Украиной и Россией в период их пребывания в составе СССР: установление межреспубликанских границ в 20-е гг. ХХ в., передача Крымской области из состава РСФСР в состав УССР, урегулирование украинско-российской границы в Керченском проливе. The article examines the problem of territorial delimitation between Ukraine and Russia as the member states of the USSR during 1920th. Author lightens up demarcation of inter-republican borders, transfer of Crimea region from Russia to Ukraine in 1954, delimitation of Ukrainian-Russian border in Kerch Strait. 2013 Article До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР / В. Дмитрук // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип.7. — С. 103-114. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. XXXX-0087 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71906 35.071.5; (477):(470+571) uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання
spellingShingle	Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання Дмитрук, В. До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР Регіональна історія України
description	У статті досліджуються проблеми територіальних розмежувань між Україною і Росією в період їх перебування у складі СРСР: встановлення міжреспубліканських кордонів у 20-х рр. ХХ ст., передача Кримської області зі складуРРФСР до складу УРСР, врегулювання українсько-російського кордону в Керченській протоці.
format	Article
author	Дмитрук, В.
author_facet	Дмитрук, В.
author_sort	Дмитрук, В.
title	До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР
title_short	До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР
title_full	До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР
title_fullStr	До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР
title_full_unstemmed	До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР
title_sort	до питання про територіальні розмежування між україною і росією в складі срср
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Феномен пограниччя в системі соціогуманітарного знання
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71906
citation_txt	До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР / В. Дмитрук // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип.7. — С. 103-114. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT dmitrukv dopitannâproteritoríalʹnírozmežuvannâmížukraínoûírosíêûvskladísrsr
first_indexed	2025-07-05T20:48:56Z
last_indexed	2025-07-05T20:48:56Z
_version_	1836841474174484480
fulltext	УДК: 35.071.5; (477):(470+571) Володимир Дмитрук ДО ПИТАННЯ ПРО ТЕРИТОРІАЛЬНІ РОЗМЕЖУВАННЯ МІЖ УКРАЇНОЮ І РОСІЄЮ В СКЛАДІ СРСР Процес формування державних кордонів України в ХХ ст. відбу- вався під впливом ряду важливих чинників, які визначили сучасну лінію кордону нашої держави. Як у більшості новостворюваних наці- ональних держав, особливу роль відіграє саме чинник етнічної тери- торії. Для України він також став чи не найголовнішим. Однак пери- петії минулого століття до названого чинника долучили ще й геополітичний фактор, на тлі якого етнічні землі використовувалися в міжнародній політиці провідних країн світу. Крім того, на формування лінії кордону вплинув і адміністративно-територіальний поділ країн, до складу яких входили на початку ХХ ст. українські землі. Звісно, не останню роль відігравали економічні, географічні й ідеологічні важелі. У цьому спектрі українсько-російський кордон займає чільне місце серед інших із огляду на особливості його формування, протяж- ності та характеру прийняття рішень щодо врегулювання територі- ального розмежування. Загальна протяжність державного кордону між Україною і Росій- ською Федерацією сьогодні становить 2295,04 км, у тому числі сухо- путна ділянка – 1974,04 км, морська ділянка – 321 км. Договором про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 р. виз- начено лінію кордону на суходолі. Синхронною ратифікацією 20 квітня 2004 р. цього документа та Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 р. було завершене правове оформлення лінії кордону на сухо- долі, а також у цілому створено необхідні політико-правові засади для активізації переговорного процесу з розмежування акваторій. 17 травня 2010 р. була підписана, а 29 липня 2010 р. набула чинно- сті Угода про демаркацію українсько-російського державного кор- дону, що створило правові підстави для започаткування процесу по- значення українсько-російського державного кордону на місцевості1. Проблема демаркації сухопутної частини українсько-російського кордону роками залишалася «замороженим» питанням у двосторон- ніх відносинах. Ще залишаються розбіжності в питанні розмежуван- ня Азовського та Чорного морів, делімітації Керченської протоки. Зважаючи на те, що державні кордони «є відображенням територі- альної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету 103 1 Стан та перспективи співробітництва України та Росії. Аналітична доповідь. – К., 2011. — С. 28. © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 7. — С. 103–114 © В. Дмитрук, 2013 та єдності України»2, наша держава наполягає на необхідності визна- ння кордону відповідно до міжреспубліканського (адміністративного) кордону між УРСР і РСФСР. Натомість російська сторона вважає, що в колишньому СРСР між союзними республіками адміністративний кор- дон по морю не встановлювався. Ця відмінність у підходах двох країн не сприяє прискореному просуванню у переговорному процесі. Невирішені проблеми сучасного кордону деякою мірою було за- кладено ще на початку минулого століття. У роки Української рево- люції 1917–1921 рр. кордони України не лише часто змінювалися, а й в певні періоди взагалі не мали конкретних обрисів. Особливо це позначалося на українсько-російському територіальному розмежу- ванні. Йдеться про період діяльності Української Центральної Ради та створення Української Народної Республіки, гетьманату П. Скоро- падського, правління Директорії УНР, проголошення Української Со- ціалістичної Радянської Республіки. Нестабільності та рухливості кордонів сприяли масові повстанські рухи, самопроголошення різ- номанітних державних утворень на півдні і сході України, постійні конфлікти з денікінською армією та країнами Антанти. Лише із за- вершенням Української революції 1917–1921 рр. кордон віртуально усталився, спочатку як міждержавний, а згодом, після створення СРСР, міжреспубліканський з БСРР і РСФРР. Якщо з білоруською сто- роною значних непорозумінь по розмежуванню території не було, то з Росією процес домовленостей розтягнувся аж до 1928 р. Зміна статусу кордону з міждержавного на міжреспубліканський відіграла чи не вирішальну роль у визначенні кінцевого результату всього переговорного процесу з врегулювання назрілих прикордон- них проблем. Сьогодні увагу дослідників усе частіше привертають проблеми формування українсько-російського кордону на початку ХХ ст. У перші роки незалежності України тема історії формування україн- ських кордонів не відразу стала об’єктом підвищеного наукового ін- тересу. Одними із перших історичних досліджень на початку 90-х років ХХ ст., присвячених кордонам України, були праці В. Боєчка, О. Ганжі, Б. Захарчука, М. Дністрянського3, які і до нині залишаються популярними в колі дослідників і журналістів. 104 В ол од и м и р Д м и т р ук 2 Закон України «Про державний кордон України» // Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 2. – Ст. 5. 3 Боєчко В. Д., Ганжа О. І., Захарчук Б. І. Кордони України: Історична ретроспек- тива та сучасний стан. – К., 1994; Боєчко В. Д., Ганжа О. І., Захарчук Б. І. Формуван- ня державних кордонів України, 1917-1940 рр. – К., 1991; Боєчко В. Д., Ганжа О. І., Захарчук Б. І. Кордони України: історія та проблеми формування (1917–1940 рр.) // Український історичний журнал. – 1992. – № 1. – С. 56–77; Ганжа О. І., Захарчук Б. І. Проблема державних кордонів України (1917–1940 рр.) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 1992. – Вип. 2. – С. 3–10; Дністрянський М. С. Кордони України. Територіально-адміністративний устрій. – Львів, 1992. Наступні роки не відзначалися появою значних масивів відповідної друкованої продукції, а в більшості публікацій про українські кордони, які все ж таки побачили світ, використовувалася інформація зі згада- них праць початку 90-х років, за винятком поодиноких видань4. Можливо, найповнішим і найбільш цілісним дослідженням з істо- рії кордонів України, хоча і не досить об’ємним, є публікації Г.Єфи- менка та С.Кульчицького в «Енциклопедії історії України»5, «Енци- клопедичному словнику-довіднику»6 та збірнику наукових статей «Регіональна історія України»7. Заслуговують на увагу праці Г.Єфименка – стаття «Визначення кор- дону між УСРР та РСФРР (1917–1920)»8 та монографія «Статус УСРР та її взаємовідносини з РСФРР: довгий 1920 рік»9, у яких досить детально аналізуються питання про кордон між УСРР та РСФРР. Ці дослідження присвячені періоду, в якому закладалися основи майбутніх територі- альних розмежувань між Україною і Росією в 20-х рр. ХХ ст. Врегулювання цього питання здійснювалося в умовах жорстких су- перечностей. Українське партійне керівництво досить активно реагу- вало на обмеження інтересів республіки, особливо щодо неадекватного обміну територіями як в економічному, так і в територіальному й де- мографічному планах10. Як стверджує Л. Горизонтов у своїй статті «Україна в дзеркалі регіоналістики», при всій своїй, на перший погляд, умовності внутрішньосоюзні кордони радянського періоду відігравали суттєву роль. Не випадково досить запеклою виявилася боротьба з при- воду демаркації кордону між РСФРР та УСРР у 1920-х роках11. 105 Д о п и т а н н я п р о т ер и т ор іа л ь н ір озм еж ува н н я м іж У к р а їн ою іРосією в ск л а д іС РС Р 4 Романцов В. О. Український етнос: на одвічних землях та з їхніми межами (ХVІІІ–ХХ століття). – К., 1998; Дністрянський М. С. Україна в політико- географічному вимірі. – Львів, 2000; Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. – К., 2000. 5 Єфименко Г. Г., Кульчицький С. В. Кордони державні України, принципи та історична практика їх визначень // Енциклопедія історії України: У 10 т. – Т. 5: Кон–Кю. – К., 2008. – С. 137–148. 6 Єфименко Г. Г., Кульчицький С. В. Кордони України // Енциклопедичний словник-довідник. – К., 2012. 7 Єфименко Г. Г., Кульчицький С. В. Кордони і територія України у ХХ ст. // Регіональна історія України. – Вип. 2. – К., 2008. – С. 135–160. 8 Єфименко Г. Г. Визначення кордону між УСРР та РСФРР (1917–1920) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 2011. – № 20. – С. 135–176. 9 Єфименко Г. Г.Статус УСРР та її взаємовідносини з РСФРР: довгий 1920 рік. – К., 2012. 10 Борисёнок Е. Ю. Украина и Россия: спор о границах в 1920-е годы // Регионы и границы Украины в исторической ретроспективе. – М., 2005. – С. 205–237. 11 Горизонтов Л. Е. Украина в зеркале регионалистики // Регионы и границы Украины в исторической ретроспективе. – М., 2005. – С. 5. За твердженням Г. Єфименка, до 28 грудня 1920 р., коли було укла- дено союзний договір між УСРР та РСФРР з визнанням незалежності обох сторін, радянська Україна начебто зберігала свою державність. Мало того, 19 березня 1918 р. ІІ Всеукраїнським з’їздом рад була про- голошена її незалежність. Але до 28 грудня 1920 р. не існувало фор- мального правового акту, в якому б РСФРР визнала незалежність УСРР. Про реальне відокремлення України теж говорити не дово- диться. Тому в цей час при визначенні територіального розмежуван- ня між УСРР та РСФРР тісно перепліталися економічні потреби єдиної радянської держави та відносини між двома державними утворен- нями, які виникли на території колишньої імперії Романових12. Поштовхом, а разом із тим і приводом, до активізації з’ясування прикордонних проблем стала реформа системи адміністративно-те- риторіального устрою. 14 квітня 1923 р. Крайекономрада Південно-Східного (з кінця 1924 р. – Північнокавказького) краю Росії надіслала в НКВС листа, в якому наводилися докладні економічні обґрунтування необхідності включення до складу Південно-Східного краю РСФРР Таганрозького та Олександро-Грушівського районів УСРР. Указувалося на те, що Та- ганрог був єдиним глибоководним портом усього Південно-Східного краю на Азовському морі, а Україна вже мала подібні Бердянський і Маріупольський порти. Також Таганрог був тісно пов’язаний еконо- мічним життям із Південним Сходом. Крім того, російська сторона настійно наполягала на приєднанні Олександро-Грушівського (Шах- тинського) та Катерининсько-Кам’янського районів для вирішення питань енергетичної цілісності регіону. Загалом пропонувалося при- єднати території, на яких мешкало майже 103 тис. осіб13. Зі свого боку Україна виставляла свої аргументи. Зокрема, 22 травня 1923 р. президія Укрдержплану вважала недоцільним пе- редачу Шахтинського району як складової частини антрацитного району Донбасу. Разом із тим, визнаючи економічні претензії з ро- сійського боку щодо Таганрога, Укрдержплан вказував на необхід- ність глибшого вивчення цього питання, апелюючи до політичної до- цільності14. Україна, у свою чергу, на початку 1923 р. висунула власний проект перегляду українсько-російського кордону, за яким, серед іншого, передбачалося приєднання до УСРР значної частини Брянської, Воронезької та Курської губерній15. 106 В ол од и м и р Д м и т р ук 12 Єфименко Г. Г. Визначення кордону між УСРР та РСФРР... – С. 135. 13 Борисёнок Е. Ю. Украина и Россия: спор о границах в 1920-е годы. – С. 207. 14 Там само. – С. 209. 15 Роговий В. М. Українсько-російські етнонаціональні відносини в Україні в 20–30-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – С. 8. Для врегулювання кордонів між республіками було створено Комісію з врегулювання кордонів між РСФРР, УСРР і БСРР, яка на першому своєму засіданні 1 липня 1924 р. розглянула згаданий український проект. Основною офіційною причиною перегляду кор- дону для української сторони був національний момент. Увага україн- ської делегації зверталася на дані про чисельність українців у при- кордонних із Україною російських губерніях, спираючись на дані переписів населення 1897 р., 1920 р. та частково 1923 р. За данини 1922 р. в цих губерніях мешкало понад 1704 тис. українців16. У зв’язку з цим пропонувалося до складу УСРР передати з Курської губернії ряд волостей Путивльського повіту (Буринську, Грузчанську, Глушецьку, Козачанську, Клепальську, Миколаївську, Нововоскре- сенську, Попово-Слобідську, Пригородну, Успенську), Рильського по- віту (Глушанівську, Кобильську, Кульбатинську, Спагостську, Суха- нівську, Теткинську), Суджанського повіту (Біловську, Гонтарівську, Замостянську, Крениченську, Миропільську, Новоіванівську, Уланів- ську), весь Грайворонський повіт (крім Бурівської і Солдатської воло- стей), весь Білгородський повіт, Пемську волость Обоянського повіту, ряд волостей Корочанського повіту (Кащеївську, Нечаївську, Приго- родну та всі південні волості цього повіту), декілька волостей Новоо- скольського повіту (Троїцьку, Халанську, Буланівську, Михайлівську, Слонівську, Чернянську, Вільшанську, Волтівську). Зі складу Вороне- зької губернії – Валуйський повіт, південну частину Острогозького, Россошський, Богучарський, північно-західні і південно-західні частини Павлівського та південну частину Калачевського повіту. Зі складу Брянської губернії – селище Зноб-Трубчевська Трубецького повіту та ряд сіл Севського повіту. Зі складу БСРР – невелику частину Мінської губернії на правому березі річки Словечни, Семенівську во- лость Новозибківського повіту Гомельської губернії. Зі свого боку Україна пропонувала передати БСРР частини Глад- ківської, Словечанської, Юровської волостей Коростенського повіту Волинської губернії УСРР, а також згадувані вже Таганрог та Олек- сандро-Грушевський (Шахтинський) і Катерининсько-Кам’янський райони. Місцева влада Курської, Воронезької та Брянської губерній вису- вала власні контраргументи щодо українського проекту. Курська гу- бернська планова нарада надала губвиконкому свої висновки, вка- зуючи на вирішальне значення економічного фактору (цілісність бази цукрової промисловості, перспективи розвитку гірничої спра- ви), оскільки за етнографічною ознакою визначити розмежування 107 Д о п и т а н н я п р о т ер и т ор іа л ь н ір озм еж ува н н я м іж У к р а їн ою іРосією в ск л а д іС РС Р 16 Боєчко В. Д., Ганжа О. І., Захарчук Б. І. Формування державних кордонів України, 1917–1940 рр. – К., 1991. – С. 17; Боєчко В. Д., Ганжа О. І., Захарчук Б. І. Кордони України: історія та проблеми формування (1917–1940 рр.) // Український історичний журнал. – 1992. – № 1. – С. 67. території досить проблематично. Курський губплан посилався на те, що «мова населення значною мірою прикордонної з УСРР полоси Курської губернії є середньою, перехідною від української до велико- російської»17. Таким чином, українсько-російські прикордонні території і надалі залишалися предметом запеклих суперечностей. Кожна зі сторін на- водила свої аргументи щодо вирішення питання про прикордонне розмежування. Коли російська сторона вважала економічні аспекти важливішими, то Україна, крім цього, акцентувала увагу на націо- нальних і політичних обставинах. Комісія з врегулювання кордонів між РСФРР, УСРР і БСРР, щоб докладніше вивчити питання, 2 липня 1924 р. надіслала до Харкова телеграму, в якій вказувалося про необхідність терміново надати «економічні, етнографічні, географічні та інші матеріали щодо вста- новлення кордонів між УСРР і РСФРР». У відповіді позиція ВУЦВК підкріплювалася короткими історичними довідками академіків Д. І. Багалія «Историко-этнографические и лингвистические мате- риалы, касающиеся северной границы УССР и РСФСР» і М.С.Грушев- ського «К вопросу о восточных границах Украины». У довідці Д.І.Багалія основна увага приділялася сучасному етнічному стану спірних територій, М.С.Грушевський розкрив історію української колонізації вказаних земель18. Доволі суперечливими виявлялися настрої місцевого населення та губернської влади щодо долі спірних територій. Загалом, усі територіальні питання між республіками, які б рішення не приймалися на місцевому рівні, вирішувалися на найви- щому партійному та державному рівні. Так, 11 липня 1924 р. Політ- бюро ЦК РКП(б) прийняло рішення про приєднання Таганрозького й Олександро-Грушевського (Шахтинського) округів до РСФРР, а 24 липня 1924 р. Секретаріат ВЦВК створив Комісію для встанов- лення точних кордонів районів, що відходили від УСРР до РСФРР. Було створено так звану Паритетну комісію Донецького губвикон- кому та Південно-Східного крайвиконкому, яка керувала безпосеред- ньою передачею території. В основному питання врегулювання кордону з Південно-Східним краєм було узгоджено, однак труднощі у встановленні українсько-ро- сійського кордону в районі Курської, Воронезької і Брянської губер- ній залишалися невирішеними. 14 листопада 1924 р. на засіданні Комісії ЦВК СРСР з районування,при розгляді питання щодо принципів територіального розмежування акцентувалося на тому, що у зв’язку зі значним національним переплетенням потрібно 108 В ол од и м и р Д м и т р ук 17 Борисёнок Е. Ю. Украина и Россия: спор о границах в 1920-е годы. — С. 211–213. 18 Там само. – С. 215–217. розглядати й економічні фактори. В результаті робився висновок про необхідність «випрямлення кордонів із метою зручності управління». 27–28 листопада 1924 р. Комісія ЦВК СРСР з районування продо- вжила свою роботу, в результаті якої «було вирішено передати Україні частину території Курської губернії – ряд волостей Путивльського по- віту, Крениченську волость Суджанського повіту, весь Грайво- ронський повіт (за винятком Бутівської волості), весь Білгородський повіт, ряд волостей Корочанського повіту та частину Новоосколь- ського повіту, а також Семенівську волость Гомельської губернії, село Зноб-Трубчевська і ряд сіл Подиводської волості Севського повіту Брянської губернії, Валуйський повіт Воронезької губернії»19. І українська, і російська сторони залишилися незадоволеними рі- шенням Комісії. Українська делегація наполягала на дотримані «на- ціонально-етнографічного моменту» та «економічної близькості даної території з УСРР», апелюючи до проголошених основних принципів національної політики СРСР, згідно з якими «республіки і області ор- ганізовуються і об’єднуються перш за все за національною ознакою». Російська делегація зі свого боку вважала «доцільним провести лише часткове виправлення кордонів» і звернулася зі своїми претензіями до Президії ЦВК СРСР. 23 січня 1925 р. Комісія ЦВК СРСР з врегулю- вання кордонів між РСФРР, УСРР і БСРР прийняла «остаточну редак- цію» свого рішення, за яким «у складі Курської губернії залишилися волості Корочанського, Новооскольського, Острогозького, Богу- чарського і Павлівського повітів; із Білгородського повіту до складу УСРР включили лише південну частину Муромської волості, із Грай- воронського повіту лише південну частину Грайворонської волості, із Валуйського повіту Воронезької губернії лише Троїцьку волость і частину Уразівської волості»20. 16 жовтня 1925 р. Постановою ЦВК СРСР «Про врегулювання кор- донів Української Соціалістичної Радянської Республіки з Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою і Білорусь- кою Соціалістичною Радянською Республікою» було затверджено рі- шення Комісії ЦВК СРСР з врегулювання кордонів із деякими змі- нами. Зокрема, Троїцька волость Валуйського повіту Воронезької губернії віддавалася не повністю, а лише її південна частина, із Пу- тивльського повіту Курської губернії до складу України включено Пригородну, Новогончарну, Новослобідську, Шалигінську і Белю- чицьку волості. Крім того, за цією ж постановою до складу Північнокавказького краю РСФРР з території Донецької губернії УСРР передавалися Федорівський, Миколаївський (з містом Таганрогом), Матвіїво- Курганський, Совєтинський. Голодаївський райони, східна частина 109 Д о п и т а н н я п р о т ер и т ор іа л ь н ір озм еж ува н н я м іж У к р а їн ою іРосією в ск л а д іС РС Р 19 Там само. – С. 226–229. 20 Там само. – С. 230. Катерининського району Таганрозької округи Донецької губернії, Глубокинський, Ленінський, Кам’янський, Усть-Белкалитвенський, Володимирівський, Сулинський, Шахтинський райони і частина те- риторії Сорокинського, Олексіївського районів Шахтинської округи Донецької губернії.Згідно з постановою до УСРР було приєднано те- риторію, на якій мешкало 278 081 осіб, тоді час як від України було передано територію з населенням 478 909 осіб. Цією ж постановою було створено Паритетну комісію, яка повинна була керувати пере- дачею територій. На місцях було створено вісім приймально-зда- вальних комісій, які мали вирішувати майнові та фінансово-бюд- жетні питання. До їх складу входили представники всіх зацікавлених сторін. Роботу по передачі територій від однієї республіки іншій пла- нувалося завершити до 1 березня. Однак у намічений строк її про- вести не вдалося. Деякі органи місцевої влади Курської та Вороне- зької губерній намагалися всіляко затримати цей процес. Всупереч рішенням центральних органів вони вивозили майно, що мало залишитися на території, яка передавалася УСРР, знімали праців- ників21. Однак робота цих комісій затягнулася через значну кількість суперечностей, спричинених невизначеністю щодо належності окремих населених пунктів чи до УСРР, чи до РСФРР. Лише 24 жовт- ня 1928 р. Президія ЦВК СРСР прийняла Постанову, згідно з якою у складі РСФРР залишалися села Зноб-Трубчевська і Грудське Брян- ської губернії, ряд сіл Брянської і Курської губерній було передано до складу УСРР (Рашковичі, Смокарівка, Стариці, Стурцеве, Прилипки, Велика Рибиця, Миропілля, Студенки, Запсілля, Пенянки, Олексан- дрія, Василівка і Нова Деревня Курської губернії). Усі інші відповідні пункти Постанови Президії ЦВК СРСР від 16 жовтня 1925 р. залиша- лися без змін22. У лютому 1929 р. Й.Сталін востаннє на офіційному рівні торкнув- ся питання про кордони. На зустрічі з українськими письменниками він заявив, зокрема: «Ми в ЦК двічі вивчали питання і залишили без наслідків. Ми повинні бути особливо обережними, тому що такі зміни провокують величезний спротив з боку деяких росіян». У даному ви- падку етнографічний критерій не став для Кремля головним, більш вагому роль зіграли межі дореволюційного губернського поділу в Росії23. Таким чином, крапку в територіальному розмежуванні було по- ставлено майже через шість років після зміни статусу міждержавних 110 В ол од и м и р Д м и т р ук 21 Боєчко В. Д., Ганжа О. І., Захарчук Б. І. Формування державних кордонів України, 1917–1940 рр. – С. 20. 22 Борисёнок Е. Ю. Украина и Россия: спор о границах в 1920-е годы. – С. 233. 23 Єфименко Г. Г., Кульчицький С. В. Кордони державні України, принципи та історична практика їх визначень // Енциклопедія історії України: У 10 т. – Т. 5: Кон–Кю. – К., 2008. – С. 144. кордонів на міжреспубліканські. Причиною досить тривалого пере- говорного процесу, звісно, були події, що передували об’єднанню УСРР і РСФРР в єдиній державі.Загальний баланс надбань був не на користь України, як в територіальному, так і в демографічному зна- ченні. Востаннє українсько-російський кордон змінювався 1954 р.24 25 січня 1954 р. Президія ЦК КПРС прийняла рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР у склад УРСР. 5 лютого 1954 р. Рада Міністрів РРФСР постановила «вважати доцільним передати Кримську область зі складу РРФСР у склад УРСР», просити Президію Верховної Ради РРФСР розглянути це питання і направити відповідне подання в Президію Верховної Ради СРСР. Того ж дня Президія Вер- ховної Ради РРФСР прийняла Постанову «Про передачу Кримської об- ласті зі складу РРФСР до складу Української РСР». У свою чергу, 13 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла Постано- ву «Про подання Президії Верховної Ради РРФСР з питання передачі Кримської області до складу Української РСР». 19 лютого 1954 р. від- булося урочисте засідання президії ВерховноїРади СРСР за участю керівників законодавчих і урядових органів Росії та України, першого заступника голови виконкому Кримської облради П. Ляліна, а також голів виконкомів Сімферопольської і Севастопольської міськрад Н. Каткова та С. Сосницького. Першим виступив голова президії Вер- ховної Ради РРФСР М. Тарасов. Вказавши на те, що Крим є немовби природним продовженням південних степів України, він зробив такий висновок: «З географічнихта економічних міркувань передача Кримської області до складу братньої Української республіки до- цільна і відповідає загальним інтересам Радянської держави». Услід за ним виступив голова президії Верховної Ради УРСР Д. Коротченко, а потім – О. Куусінен, Ш. Рашидов, М. Шверник та інші члени прези- дії Верховної Ради СРСР. Обговорення підсумував голова законодав- чого органу К. Ворошилов25. Саме 19 лютого Президія Верховної Ради СРСР за спільним по- данням Президії Верховної Ради РРФСР і Президії Верховної Ради УРСР ухвалила рішення про передачу Кримської області Україні, вра- ховуючи єдність економіки, територіальну близькість і тісні госпо- дарські та культурні зв’язки. 9–10 березня 1954 р. XXV конференція Кримської обласної партійної організації підтримала Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. щодо передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. Згодом, 26 квітня 1954 р., Верховна Рада СРСР ухвалила Закон СРСР «Про передачу Кримської 111 Д о п и т а н н я п р о т ер и т ор іа л ь н ір озм еж ува н н я м іж У к р а їн ою іРосією в ск л а д іС РС Р 24 Див. докладніше: Кульчицький С. В. Україна і Росія: переваги і небезпеки «особливих» відносин». Роздуми історика. — К., 2004. 25 Кульчицький С. Входження Криму до складу України // Регіональна історія України. — Вип. 3. — К., 2009. — С. 146. області зі складу РРФСР у склад Української РСР», опублікований 28 квітня 1954 р. Водночас було внесено відповідні зміни до статей 22 і 23 Конституції СРСР, якими визначався новий правовий статус Кримської області26. Той факт, що передача відбувалася під час святкування 300-рiччя входження України до складу Росiйської держави, вказує на те, що велику роль у цьому акті вiдiграв також iдеологiчний чинник27, хоча офіційні документи цей акт не пов’язували з 300-річчям возз’єднання України з Росією. Причину передачі Криму дехто вбачає в бажанні М. Хрущова за- ручитися підтримкою впливової парторганізації України в боротьбі за зміцнення власних позицій в партії і державі, інші ж, перш за все, у необхідності покращити соціально-економічний стан Кримської об- ласті, яка так і не досягла за 10 років довоєнних показників28. Враховуючи, що ця подія по-різному трактується в історичній та соціально-політичній літературі, зазначимо, що зміна територіаль- ного устрою союзних республік відбулася у повній відповідності до норм чинних тоді Конституцій РРФСР та УРСР, Конституції СРСР, зо- крема ст. 14, 18 і 146. Процедура прийняття рішення також відпо- відала тодішнім правовим нормам. Однак із передачею Криму до складу України змінився відповідно і міжреспубліканський українсько-російський кордон. До 1954 р. він пролягав по Перекопському перешийку, а після згаданих подій кор- дон перенісся до Керченської протоки. Лише події 2003 р., пов’язані з конфліктом навколо острова Коса Тузла, змусили згадати про ще одну проблему українсько-російського прикордонного розмежу- вання. І хоча її зародження розпочалося ще в період перебування Криму в складі Росії,саме з приєднанням останнього до України і на- ступним майже 50-річним «прикордонним затишшям» у територі- альному врегулюванні, назріло нове непорозуміння, але вже не між союзними республіками, а незалежними державами. Діалог з Росією стосовно належності Україні острова Коса Тузла затягнувся майже на два роки. Лише у липні 2005 р. російська сто- рона визнала його приналежність Україні. Однак проведення лінії кордону по Азовському морю та Керченській протоці відповідно до міжнародного права й досі залишається предметом затяжних пере- говорів між двома країнами. 112 В ол од и м и р Д м и т р ук 26 Касяненко Ю. Я. Закон СРСР «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР у склад Української РСР» // Енциклопедія історії України: У 10 т. – Т. 3: Е–Й. – К., 2005. – С. 212. 27Єфименко Г. Г., Кульчицький С. В. Кордони і територія України у ХХ ст. // Регіональна історія України. – Вип. 2. – К., 2008. – С. 156. 28 Осипенко С. Передача Криму УРСР у 1954 році. – Режим доступу: http://narodna.pravda.com.ua/history/4b4ff28b84403/ На початку минулого століття Коса Тузла була частиною Таман- ського півострова. 29 листопада 1925 р. сильний шторм розмив тон- кий перешийок між Тузлою й Таманню. Рибалки розширили водний прохід і почали використовувати його як канал. Відтоді відстань між новоутвореним островом і сушею зростала. 7 січня 1941 р. Указом Президії Верховної Ради РРФСР із Темрюкського району Красно- дарського краю Тузлу передали до складу Кримської АРСР, а 1954 р. острів, разом з усім Кримом, РСФСР передала УРСР. Питання визна- чення кордону між двома республіками виникло тільки 1958 р. Реально косу передали Україні на початку 70-х рр.: 1973 р. тодішні заступники голів Кримського облвиконкому і Краснодарського край- виконкому узгодили графічні межі на карті адміністративного кордо- ну. Зроблено це було на рівні керівництва Кримської обласної та Краснодарської крайової виконавчих влад. Населені пункти острова в адміністративному та господарському порядку підпорядкували Керченській міськраді29. Лінію українсько-російського кордону було неодноразово під- тверджено низкою двосторонніх договорів, починаючи з Договору між УРСР та РРФСР від 19 листопада 1990 р. Ці зобов'язання були в подальшому підтверджені в Договорі про подальший розвиток між- державних відносин від 23 червня 1992 р. і в Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федера- цією від 31 травня 1997 р. Однак, у вересні 2003 р. від російської станиці Тамань Темрюк- ського району Краснодарського краю в напрямку до острова Коса Тузла почали насипати греблю з метою з’єднання її з російським бе- регом. 30 вересня 2003 р. МЗС України направило МЗС Росії ноту протесту. 6 жовтня 2003 р. міністр закордонних справ України К. Грищенко вирушив до Москви на переговори з приводу конфлікту. Для особистої участі у розв’язанні конфлікту Президент України Л. Кучма терміново перервав візит до Латинської Америки. У листопаді 2003 р. Прем’єр- Міністри Росії та України домовилися про припинення подальшого будівництва дамби30. До останнього часу між Україною і Росією залишається проблема невирішеності делімітації Азовського моря та Керченської протоки. Тривалий час для Росії така ситуація невизначеності була вигідною з геополітичних міркувань, що часто призводило до нагнітання полі- тичних пристрастей і «непорозумінь» у міждержавних відносинах. У пострадянських країнах нові міждержавні кордони ще не легі- тимувалися належним чином – незавершеність процесів делімітації 113 Д о п и т а н н я п р о т ер и т ор іа л ь н ір озм еж ува н н я м іж У к р а їн ою іРосією в ск л а д іС РС Р 29 Служинська І. Геополітичні й екологічні проблеми Тузли // Регіональна історія України. – Вип. 4. – К., 2010. – С. 135. 30 Лемеха С. Застава між двома морями. – День. – 2006. – 22 вересня. та демаркації спричиняє невизначеність у напрямах і змісті прикор- донних відносин. Динаміка переговорного процесу свідчить, що найбільші розбіж- ності виникають у питанні визнання адміністративного кордону між колишніми УРСР та РРФСР державним кордоном між Україною і Російською Федерацією. Україна під час переговорного процесу домагається визнання російською стороною міжреспубліканського (адміністративного) кордону між колишніми УРСР та РРФСР як дер- жавного кордону між Україною та Росією в Керченській протоці31. Корінь цих протиріч лежить у площині історії врегулювання про- блем із територіального розмежування між Україною і Росією протя- гом усього ХХ ст., адже яку б значну роль у вирішенні територіальних питань не відігравало керівництво Радянської України, остаточні рі- шення з усіх питань приймало союзне партійне і державне керів- ництво. 114 В ол од и м и р Д м и т р ук 31 Царьов Ю. О. Сучасний стан та перспективи договірно-правового оформ- лення морських кордонів України. – Режим доступу:http://www.dy.nayka. com.ua/ index.php? operation=1&iid=261

До питання про територіальні розмежування між Україною і Росією в складі СРСР

Institution

Ähnliche Einträge