Спогад про Г.Й.Горинь
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7194 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Спогад про Г.Й.Горинь / М. Федорусь // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 438-439. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-7194 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-71942010-03-26T12:00:44Z Спогад про Г.Й.Горинь Федорусь, М. In Memoriam 2008 Article Спогад про Г.Й.Горинь / М. Федорусь // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 438-439. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7194 uk Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
In Memoriam In Memoriam |
| spellingShingle |
In Memoriam In Memoriam Федорусь, М. Спогад про Г.Й.Горинь |
| format |
Article |
| author |
Федорусь, М. |
| author_facet |
Федорусь, М. |
| author_sort |
Федорусь, М. |
| title |
Спогад про Г.Й.Горинь |
| title_short |
Спогад про Г.Й.Горинь |
| title_full |
Спогад про Г.Й.Горинь |
| title_fullStr |
Спогад про Г.Й.Горинь |
| title_full_unstemmed |
Спогад про Г.Й.Горинь |
| title_sort |
спогад про г.й.горинь |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
In Memoriam |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7194 |
| citation_txt |
Спогад про Г.Й.Горинь / М. Федорусь // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 438-439. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT fedorusʹm spogadprogjgorinʹ |
| first_indexed |
2025-07-02T10:04:45Z |
| last_indexed |
2025-07-02T10:04:45Z |
| _version_ |
1836529154637430784 |
| fulltext |
438 3-4’2008 Народознавчi Зошити
In Memoriam
Марiя ФЕДОРУСЬ
СПОГАД ПРО Г.Й.ГОРИНЬ
Maria FEDORUS’. My Reminiscences on
H.Horyn’.
Досить довгий час ми домовлялися про поїздку
до Унiвського монастиря. Дорога недалека, але
наш час так густо зайнятий, що нiяк не можна
було знайти хоч найменшої шпаринки, щоб туди
вставити таку коротку поїздку.
2002 рiк. Надворi встановилася суха, тепла i
тиха пора притаманної Львову золотої осенi, i ми
домовилися з Ганною Йосипiвною та ще двома
лаборантками про поїздку. Зранку, 15 листопада,
ми з’їхалися на автостанцiю у Львовi. На таб-
личках з написами уточнили, з якої платформи
їде наша маршрутка. Очiкування тривало досить
довго, але ми спокiйно i терпляче чекали. Наре-
штi прийшла довгоочiкувана маршрутка i ми сiли
на зручнi м’якенькi мiсця. Людей було мало. На
сидiння через прохiд вiд нас сiв монах, молодий,
золотого кольору волосся i зарiст так i свiтилися
на сонцi. Його присутнiсть свiдчила про те, що
ми їдемо до монастиря. Дорога трохи повигина-
лася вверх-вниз, вправо-влiво бiля Винник, по-
тiм раптом вирiвнялася i побiгла щоразу рiвнiше,
помiж потемнiлими вiд осенi, дощу, очiкування
зими, травами, кущиками i деревами. По дорозi
траплялися села, окремi господарства, при дорозi
стояли вiдра з картоплею, мiшки з капустою, у
мисках на табуретках яблука, горiхи, якi можна
купити. Ми їхали рейсовою маршруткою, зупин-
ки такого типу на них не передбаченi, то ми лише
могли на це все подивитися через вiкно.
Здалеку виднiлися невисокi, але досить чiткi
пiдвищення на мiсцевостi, скоро Перемишляни.
Заїхали в мiстечко, досить ошатне, спокiйне, з
розмiреним темпом життя, по вулицях ходили лю-
ди, заходили в магазини за покупками, але актив-
ного руху в мiстi майже не було. При головнiй
дорозi будиночки двоповерховi, а за ними – рiзнi,
в тому числi й поодинокi невеличкi хатки. З Пе-
ремишлян дорога в село розпочалася з мiсточка,
через який ми переїхали i тодi легко по доро-
зi помiж хатами наш автобусик покотився. Ми
оглядали навколишню територiю. Мiсцевiсть гор-
биста, гориста, попри дорогу хати, за хатами –
поля, але не поля, а диво... Влiтку це поле, по-
дiлене на латки i пасма, служило господарям го-
родами, а зараз це нагадувало кольорову мозаїку:
однi куски – пооранi – чорнi чи темно-сiрi, бо рi-
лля вже пiдсохла i посiрiла; iншi – яскраво-зеленi,
бо зiйшла озимина рясно; а ще iншi – темно-сiро-
зеленого ще з якимось вiдтiнком, бо це незiбрана
кукурудза. Всi цi рiзнокольоровi нивки розмiще-
нi рiзнорiвнево, з усiх бокiв сходяться вниз, нiби
хтось вiдкрив величезний корок у землi i через
нього тi всi латки мають перелитися кудись в iн-
ше мiсце.
Звертаю увагу на те, що бiля кожної хати рос-
те, а зараз саме достигає, бо свiтиться червоними
ягiдками, що чекають морозу i повної стиглос-
тi, калина. Навiть бiля хати, що служила колись
господарям за житло, а зараз служить поштою,
росте калина. Я злегка торкнулася плеча Ганни
Йосипiвни, прошептала це своє спостереження,
вона ж пiдтвердила, бо саме це зауважила з са-
мого початку дороги. Проїхали ще декiлька со-
тень метрiв, машина нiби трошки повернула влi-
во, вiд рiзкостi руху я повернула голову направо
i... побачила дiйсно щось неймовiрно гарне: зда-
леку видно мiстечко, в бiк нас отi прекраснi поля,
що мiняються кольорами i рiвнями їх розмiщення,
а на тому всьому – як пава, з золотими банями
висока будiвля – це нова церква, яка збурює оцей
весь уявний спокiй, в якому нiби перебуває мiс-
то. Вiд того враження зустрiч з монастирем мала
вiдбутися на вищому рiвнi душевного неспокою
при звiданнi досi незвiданого.
Ми вийшли з маршрутки, пройшли декiлька
сот метрiв по селу. Широка пiд’їзна дорога вела
до територiї монастиря. На навколишнiх горбах
виднiлися вулики, помальованi у жовто-синi фар-
би, щоб видно було здалека.
Нашому погляду вiдкрився великий простiр,
головне мiсце на якому займала велика бiла бу-
дiвля, – як ми пiзнiше довiдалися, Митрополи-
чi палати. Перед цiєю досить великою будiвлею
розбитi великi клумби, на яких влiтку, очевид-
но, квiтнуть рожi. Злiва виднiвся хрест-капличка,
напроти нього – вiд нас у профiль – мiсток, та-
кий невеличкий, вигнутий над потiчком. Злiва вiд
мiсточка, що здавався якимось казковим, невели-
чка капличка з образом Матерi Божої, обрам-
леним квiтами. Пiд нею виведенi крани, з яких
МАРIЯ ФЕДОРУСЬ. Спогад про Г.Й.Горинь. 439
можна набрати святої води з джерела. Ми йдемо
до води, щоб подякувати за те, що ми, нарештi,
доїхали до цього святого мiсця. Напилися води...
Вмилися...
Бажання побачити нове i цiкаве у подвiр’ї
Митрополичих палат веде нас до мiстка, перехо-
димо по ньому, нiби залишаючи все погане перед
ворiтьми. Проходимо по подвiр’ю, навколо висо-
кої церкви, дивимося догори, щоб побачити вер-
хiвку церкви, оглядаємо капличку на протилеж-
нiй вiд входу у подвiр’я стiнi, вхiд до палати на-
стоятеля i келiй монахiв. Закiнчуємо наш прохiд
бiля стiни, з якої розпочали. На стiнi розмiще-
на виставка Розп’ять Iсуса Христа. серед яких
– кам’янi, дерев’янi, рiзної величини i конфiгу-
рацiї, часових перiодiв. Вважаємо, що вже готовi
вислухати iсторiю створення монастиря, подити-
ся на монастир зблизька, побувати у церквi, бо
зустрiч з церквою обiцяла бути цiкавою.
На наше прохання супроводжувати нас при-
йшов, молодий i високий послушник. Вiн вiдкрив
церкву, розповiв iсторiю побудови церкви на цi-
лющому джерелi, створення монастиря i залишив
нас у храмi. Церква виявилася такою гарною все-
рединi, що нашi серця на мить нiби зупинилися...
Ми довго розглядали церкву, образи пiд виши-
тими рушниками, вiвтар, та навiть меблi, вдихали
аромат святостi – аромат ладану. I знову прийшов
до нас той самий послушник, вiн нiс щось дуже
велике у руках. Почувши, що ми з Iнституту на-
родознавства НАН України, i серед нас є науко-
вий працiвник Ганна Йосипiвна, йому дозволили
принести нам Євангелiє 1707 р. Книжка велика,
оправлена в дорогу оправу, а зберегли її у буремнi
часи мешканцi села. Досить довго вiн перегортав
Євангелiє, читав i коментував те, що написане на
полях.
Ми попросили, чи не можна побачити мона-
ха, завiдуючого музеєм монастиря. Через досить
невеликий час вiн прийшов, пiсля нашого пояс-
нення згадав нас, бо деякий час тому у нашому
музеї експонувалася його персональна виставка
витинанок, i ми, звичайно, її вiдвiдували. Вiн по-
вiв нас на другий поверх Митрополичих палат, по
дерев’яних стертих сходах, по вузеньких коридор-
чиках, бiля вiкон зi старовинними рамами. Пахло
сухим деревом... Музей досить великий, зiбранi у
ньому рiзьбленi розп’яття, церковнi фiгурки, це-
рковна утвар, деталi меблiв, витинанки з рiзних
мiсцевостей. У той час прийшли дiти зi села, i
ми разом з ними вислухали екскурсiю по музею.
При монастирi в с. Уневi у 1648-1699 i 1732-
1770 рр. дiяла друкарня, в якiй друкували книги
старослов’янською i українською мовами (в тому
числi букварi).
Нам розповiли, як живуть монахи у монастирi,
що читають, яке господарство утримують i хто
їм допомагає, чим займаються у вiльний час, як
пiдтримують свiй дух i фiзичне здоров’я. Iлюст-
рацiєю цього було те, що коли ми обiйшли буди-
нок, на спортивному майданчику спритно грали у
волейбол молодi монахи.
Розповiли нам про цвинтар, що знаходиться
пiд горою. Пiшли ми i туди. А там – тиша i фан-
тастично... гарно, якщо так можна сказати про
цвинтар. На зелену траву, що не засохла до цьо-
го часу, нападало безлiч висохлих жовто-золотих
голочок з модрин, що ростуть на територiї цвин-
таря, створивши нiби килим у класичних кольо-
рах. Ми присiли на невеличку лавку, що стояла
трошки вдалинi вiд могил, i вiдпочивали... Зна-
йшли де вiдпочивати? Нi, це був вiдпочинок не
тiла, а душi. Тиша i краса одноразово, а це зараз
так рiдко буває, щоб спiвпадало разом, в один
час i в одному мiсцi.
Опам’яталися, що скоро буде наступна марш-
рутка, i поволi, через зелену траву, великi купи
землi, якi виникли внаслiдок розкопок, проведе-
них студентами Львiвського унiверситету на те-
риторiї монастиря, ми пiшли прощатися з монас-
тирем, а i потiм – на зупинку маршрутки.
Навколо були гори, на тлi опалого темно-
жовтого листя на схилах ярiв проглядалися чорнi
стовбури дерев. Дiйсно, мiжгiр’я...
* * *
За кiлька днiв до смертi панi Горинь, у четвер,
я прийшла до вiддiлу етнографiї. Того, хто менi
був потрiбен, я сiла почекати на дерев’янiй ла-
вочцi на другому поверсi. Ганна Йосипiвна йшла
до вiддiлу по сходах, побачивши мене, спитала,
чи я довго буду тут ще сидiти. Я уточнила, що
доки не прийде той, кого чекаю. Вона пiшла до
вiддiлу, але невдовзi прийшла i сiла бiля мене.
Була збентежена, але весела. Ми довго говорили,
чомусь багато спогадiв виринуло у наших душах
i попросилося назовнi. Нарештi ми запланували,
що як тiльки вiйне весною, ми поїдемо до мо-
настиря у с. Пiдкамiнь Золочiвського району, де
знайомий нам послушник з Унiвського монастиря
був на той час уже монахом. З гарними плана-
ми на майбутнє, оптимiстичними i цiкавими, ми
розiйшлися, як виявилося... назавжди.
|