Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945)
В публікації досліджується питання партійно-політичної приналежності голови Української установи довіри в Німецькій імперії д-ра Миколи Сушка (1938–1945).
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Назва видання: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71945 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) / Д. Бурім // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 412-450. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-71945 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-719452014-12-16T03:01:44Z Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) Бурім, Д. В публікації досліджується питання партійно-політичної приналежності голови Української установи довіри в Німецькій імперії д-ра Миколи Сушка (1938–1945). В публикации исследуется вопрос о партийно-политической принадлежности председателя Украинского учреждения доверия в Германии д-ра Николая Сушко (1938–1945). The publication contains a study on the problem of party-political membership of the Head of the Ukrainian Trust Institution in German Empire Dr. Mykola Sushko (1938–1945). 2010 Article Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) / Д. Бурім // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 412-450. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71945 94(430).061.1 – 054.72 (=161.2) «1938/1945» М. Сушко uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
В публікації досліджується питання партійно-політичної приналежності голови Української установи довіри в Німецькій імперії д-ра Миколи Сушка (1938–1945). |
| format |
Article |
| author |
Бурім, Д. |
| spellingShingle |
Бурім, Д. Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| author_facet |
Бурім, Д. |
| author_sort |
Бурім, Д. |
| title |
Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) |
| title_short |
Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) |
| title_full |
Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) |
| title_fullStr |
Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) |
| title_full_unstemmed |
Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) |
| title_sort |
микола сушко та організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови української установи довіри в німецькій імперії (1938–1945) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71945 |
| citation_txt |
Микола Сушко та Організація українських націоналістів: до питання про партійно-політичну приналежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії (1938–1945) / Д. Бурім // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 412-450. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| series |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| work_keys_str_mv |
AT burímd mikolasuškotaorganízacíâukraínsʹkihnacíonalístívdopitannâpropartíjnopolítičnuprinaležnístʹgoloviukraínsʹkoíustanovidovírivnímecʹkíjímperíí19381945 |
| first_indexed |
2025-07-05T20:50:26Z |
| last_indexed |
2025-07-05T20:50:26Z |
| _version_ |
1836841568489701376 |
| fulltext |
412
Питання про партійно-політичну приналежність голови Україн-
ської установи довіри в Німецькій імперії д-ра Миколи Сушка виникло
й активно дискутувалося під час створення Української установи дові-
ри, обговорення кандидатури на посаду голови установи та протягом
всього періоду її діяльності. При чому дискусії тривали як в середови-
щі української політичної еміграції в Німеччині, так й в колах німець-
ких державних структур (Міністерство закордонних справ; Зовнішньо-
політичне відомство НСДАП; Головне управління імперської без пеки,
зокрема Таємна державна поліція; Верховне командування збройних
сил Німеччини). Залишається воно дискусійним й сьогодні.
Історія Української установи довіри в Німеччині дотепер не була
об’єктом спеціального дослідження. Щоправда, деякі автори, вивчаю-
чи суміжні проблеми, торкалися в своїх роботах певних питань історії
заснування та діяльності цієї установи [3; 4; 6; 8; 11; 12; 13; 14; 16;
20; 21; 30; 38]. Звертали увагу дослідники й на проблему партійно-
політичної приналежності голови Української установи довіри д-ра
Миколи Сушка.
Так, український дослідник історії Організації українських на-
ціоналістів А. В. Кентій в своїй роботі “Нариси історії Організації
українських націоналістів (1929–1941 рр.)”, висвітлюючи політику
німецьких урядових структур в українському питанні та німецько-
українські взаємини, між іншим, зазначав, що “в Берліні перевага в
цілому віддавалася націоналістам, хоч досить впливові німецькі чин-
ники інколи дотримувалися іншої думки. Але незаперечним є той факт,
Дмитро БУРІМ
(Київ, Україна)
Микола Сушко та Організація
українських націоналістів:
до питання про партійно-
політичну приналежність голови
Української установи довіри
в Німецькій імперії (1938–1945)
УДК: 94(430).061.1 – 054.72 (=161.2) «1938/1945» М. Сушко
413
що керівником “Української служби довір’я” у Німеччині, яка мала
репрезентувати перед німецькою владою всі українські емігрантські
організації, обрали доктора М. Сушка, тісно пов’язаного саме з ОУН
(курсив – Д. Б.). Проти його призначення було багато заперечень, зо-
крема, з боку гетьманців, але доцільність взяла гору над симпатіями”[8,
с. 104–105].
Висвітлюючи українсько-німецькі стосунки напередодні та в
перші роки Другої світової війни, В. Косик в своїй роботі “Україна і
Німеччина у другій світовій війні” писав, що “війна повністю змінила
українську політичну ситуацію як в Україні, так і на еміграції. На
Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії. Керівники цих партій,
яким удалося емігрувати, не могли вести ніякої політичної діяльності.
У Німеччині рух Скоропадського втратив популярність. Тільки ОУН
скрізь утвердилась як вирішальна сила. Вона взяла під контроль Укра-
їнське національне об’єднання (УНО), яке було найважливішим соціо-
культурним товариством українських емігрантів у Райху та у протек-
тораті Моравії та Богемії. Всупереч бюро зовнішньої політики націонал-
соціалістської партії, ОУН удалося поставити свою людину на чолі
Української Установи Довір’я (Ukrainische Vertrauensstelle), створеної
німецькою владою у Берліні (курсив – Д. Б.)” [11, с. 81].
Енциклопедія українознавства подає нам такі відомості стосовно
д-ра Миколи Сушка: “Сушко Микола (*1909), народився у Відні, де
кінчив правничі студії (1934); український студентський діяч: 1931–32
голова товариства “Січ”, 1933 – ЦЕСУС, делегат на міжнародні сту-
дентські з’їзди. 1938–45 очолював Українську Установу Довір’я з
осідком у Берліні. По війні видавець у Зальцбурзі (Австрія)”1.
Важливу характеристику М. Сушка подає у своїх спогадах ко-
лишній український емігрант, сучасник тогочасних подій Василь Яріш:
“Директором Української Установи Довір’я (У.У.Д.) від 1938 року був
1 Енциклопедія українознавства . У 10-ти томах / Гол. ред. Володимир
Кубійович. – Париж; Нью-Йорк, 1954–1989. – С. 3110. Див. також: Encyclo-Encyclo-
pedia of Ukraine. Volume V. – St–Z / Edited by Danylo Husar Struk. – Toronto;
Buffalo: London, 1993. – P. 114: “Sushko, Mykola, b 1909 in Vienna. Student
and political activist. A lawer by profession, he finished law school in Vienna.
In 1931–31 he headed the Sich student society inVienna, and in 1933 he was a
delegate of the Central Union of Ukrainian Students at the international student
congresses. In 1938–45 he headed the Ukrainian Institute of Trust in Berlin.
After the war he settled in Salzburg and became a publisher”.
414
доктор Микола Сушко, людина високо образована, по званню правник,
колишній студентський діяч на терені Відня і на пості голови Україн-
ського Академічного Товариства “Січ” у Відні і в ЦеСУС-і” [30,
с. 184–187].
Питання організації установ, які б контролювали та регламенту-
вали життя та діяльність емігрантів в Німецькій імперії виникло в
середині 1930-их років. Утворення установ довіри – Російської, Кав-
казької та Української – для бездержавних емігрантів, які перебували
на території Німеччини, однак не були підданими імперії, розглядалось
у загальному руслі уніфікаційних процесів, які відбувалися в Німеч-
чині після приходу до влади НСДАП у 1933 році. Ці установи при-
значалися перш за все для виконання контрольно-адміністративних
функцій, реєстрації, прямого та непрямого поліцейського нагляду та
регулювання життя й діяльності безпідданих в імперії. Питання контр-
олю за емігрантами набуло більш конкретного змісту напередодні
Дру гої світової війни. Еміграційне законодавство уточнювалось й
протягом воєнних років.
З літа 1936 року розпочала діяльність Російська установа довіри
(Russische Vertrauensstelle) [38, S. 36–55]. Тоді було зліквідовано
стару приватну Російську установу довіри та засновано державну
інституцію Російської установи довіри, яку очолив колишній генерал
російської армії Василь Біскупський2.
1-го вересня 1938 року існуюче до того часу грузинське консуль-
таційне бюро в Берліні (Georgische Beratungsstelle) було перетворено
на Кавказьку установу довіри [34, Bl. 231]. Керівником Установи був
затверджений доктор Володимир Ахметелі, колишній грузинський
посол в Берліні, заступником – колишній керівник грузинського кон-
сультаційного бюро князь Олександр Абхазі [33, Bl. 116].
2 Біскупський Василь, народився у 1879 році у Санкт-Петербурзі. Гене-
рал російської армії. В еміграції в Німеччині. Перебував у доволі близьких
особистих стосунках з колишім гетьманом генералом П. Скоропадським.
Належав до групи правих монархістів у Мюнхені, яка на початку 20-х
років активно співпрацювала з націонал-соціалістами. (Werner, Günter
Die Geschichte der russisch-orthodoxen Kirche in Deutschland in den Jahren
1920–1950. – Sigmaringen, 1982. – S. 11. Тут цитуємо за: Dodenhoeft, Bettina
Laßt mich nach Rußland heim: russische Emigranten in Deutschland von 1918
bis 1945. – Frankfurt am Main; Berlin; Bern; New York; Paris; Wien: Lang,
1993. – S. 45.).
415
Українська установа довіри в Німецькій імперії3 розпочала свою
діяльність 1-го грудня 1938 року та діяла до падіння Третього Рейху –
до весни 1945 року. 12 грудня 1938 року Українська пресова служба
в Берліні повідомила про заснування Української установи довіри:
“З днем 1-го грудня біжучого року розпочав свої чинності “Комі-
саріат для українських справ в Німецькій державі” (”Ukrainische
Vertrauensstelle im Dritten Reiche”). Приміщення Комісаріату є: Berlin
W 30, Bayerischer Platz 34 /тел. 262518/. На чолі Комісаріату стоїть
доктор Микола Сушко.
Комісаріат для українських справ має за завдання заступати інтер-
еси бездержавних українців, що мешкають у німецькій державі, влек-
шувати зносини українців з державними урядами, спрямовувати куди
слід старання в таких справах як паспорти, дозволи на побут, дозволи
на працю та порадою бути помічним кожному українцеві в його пер-
сональних справах. Щоби могти вповні відповісти цим завданням,
переводиться спис стану осіб. В тій цілі взивається всіх українців, що
живуть в межах німецької держави, негайно подати Комісаріатові до
відома свої імена і назвища та адреси. В інтересі кожного бездержав-
ного українця є до кінця 1938 року зареєструватися в Комісаріаті. Ті
українці, що під цю пору належать до українських організацій, одер-
жать безпосередньо від Управ своїх організацій відповідні листки зі
запитами, конечними до переведення спису осіб. Ті українці, що не
належать до ніякої української організації, повинні звернутися безпо-
середньо до Комісаріату для українських справ” [16; 29, арк. 38].
Компетенції Української установи довіри у Німеччині підлягали
не всі українці, що перебували протягом Другої світової війни на тери-
торії Третього Рейху. Українськими емігрантами вважалися лише ті
українці, які прибули до Німеччини (Німеччина, Австрія, Протекторат
Богемії та Моравії) до 22 червня 1941 року, тобто до початку війни
проти СРСР. Вони мали зареєструватися в Українській установі дові-
ри та могли користуватися послугами цієї установи. Решта українців
3 Офіційна назва установи в німецькій мові: “Ukrainische Vertrauensstelle
im Deutschen Reiche” – В статті використовується назва “Українська уста-
нова довіри в Німецькій імперії”. В літературі можна зустріти: “Українська
установа довір’я”, “Українське бюро довіри”, “Українська служба довіри”,
“Комісаріат для українських справ в Німецькій державі”.
4 Бюро Української Установи Довіри в Берліні з 20 жовтня 1941 року
знаходилось за адресою: Berlin SO 36, Marianenplatz 14.
416
у Третьому Рейху зараховувалися до інших категорій не громадян ім-
перії (напр., “робітники зі Сходу”) та ними вже займалися інші ні-
мецькі міністерства та відомства.
”Основним завданням У.У.Д. (Українська установа довіри –
Д. Б.), – писав у своїх спогадах “Українська Установа Довір’я в Ні-
меччині. Офіційно: Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche”
свідок тогочасних подій Василь Яріш, – було ведення точного обліку
українців, які перебували в Німеччині в характері цивільних робітни-
ків. В зв’язку з тим, кожний українець чи українка, що працювали в
Німеччині, повинні зголоситися та постаратися про виказку від Укра-
їнської Установи Довір’я. Ця виказка (посвідчення – Д. Б.) була визна-
на офіційним особистим документом даної особи. Для одержання
виказки У.УД. треба було виповнити відповідний формуляр, відповісти
на запити поставлені в ньому і власноручно підписати цей формуляр.
До виповненого й підписаного формуляра треба було залучити дві
завірені і підписані фотографії апліката і все це передати або пересла-
ти до бюро У.У.Д. Виказка Української Установи Довір’я була зеленої
краски, подавала ім’я й прізвище, особисті дані і знімок власника. Ці
інформації були завірені печаткою У.У.Д. і підписом урядовця. Ви-
казка У.У.Д. була визнана урядовими чинниками, наприклад: Урядом
Праці, Прохарчування тощо. Бувало, що виказки У.У.Д. захищали на-
ших робітників перед сваволею німецьких працедавців” [30, с. 184–
187]5. І далі: “Українська Установа Довір’я мала також право видава-
ти виказки полоненим воякам-українцям, коли переводжено їх у стан
цивільних робітників. Це торкалося виключно українців з польської
армії, але до українських полонених із сов’єтської армії Українська
Установа Довір’я не мала жадного доступу (Українські робітники,
привезені із східноукраїнських земель на примусові роботи до Німеч-
чині перебували в спеціальних таборах та їхніми долями займалися
інші відомства Німеччини)” [30, с. 184–187].
Окрім центрального бюро в Берліні, засновано філії Української
установи довіри у Відні, Празі та Лодзі. До того ж, діяло кілька, так
5 Яріш В. Українська Установа Довір’я в Німеччині. Офіційно: Ukra-
inische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche // Українці в Берліні (1918–1945).
Пропам’ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності українців у
Берліні з нагоди З’їзду 5-го вересня 1981 року в Шератон готелі в Торонто,
Канада. Редактор: Василь Верига. – Торонто, 1996. – С. 184–187.
417
званих, “мужів довір’я” у Діршау, Каліші, Торні, Бромберзі, Біло-
стоці та Білітці6.
Питання про необхідність утворення Української установи довіри
у Німеччині виникло ще навесні 1936 року під час організаційних
заходів навколо Російської установи довіри. Обговорювались і канди-
датури на посаду голови установи. Поряд з кандидатурою німецького
підданого, банківського службовця О. Скорописа-Йолтуховского, нази-
валася також кандидатура українського емігранта, професора З. Кузе-
лі, який на той час працював в Українському науковому інституті в
Берліні [32, Bl. 105].
Однак, через комплекс об’єктивних та суб’єктивних факторів,
німецькі урядові структури лише влітку – восени 1938 року предмет-
но стали до організації Української установи довіри. Щодо керівника
установи, то ситуація, як і два роки тому, довгий час залишалася оста-
точно нез’ясованою. Як найбільш вірогідний кандидат на посаду голо-
ви Української установи довіри німецькою стороною розглядався
доктор Микола Сушко.
Питання вибору кандидатури на посаду голови Української уста-
нови довіри в Німеччині мало важливе значення не тільки для сворен-
ня та діяльності самої установи. Під час його вирішення рельєфно
проявились як інтереси зацікавлених німецьких державних структур,
так і провідних громадсько-політичнихих об’єднань української емі-
грації в Німеччині – Української громади та Українського національ-
ного об’єднання, які мали яскраво виражену політичну орієнтацію.
Дві найбільші українські громадські організації емігрантів – Укра-
їнська громада та Українське національне об’єднання, – які отримали
6 Від Головної управи УНО // Український Вісник (Берлін) Орган
Українського національного об’єднання в Німеччині. – Ч. 21 (120). – 17
жовтня 1943 року. – С. 4: Адреси Українських Установ Довір’я: 1) Ukrai-Ukrai-
nische Vertrauesstelle im Deutschen Reiche, Berlin SO 36, Marianenplatz
14; 2) Stützpunkt Wien der Ukrainischen Vertrauensstelle, Wien VII, Karl
Schweighofergasse 3; 3) Stützpunkt Prag der Ukrainischen Vertrauensstelle,
Prag III, Schwerinstraße 6; 4) Stützpunkt Litzmannstadt der Ukrainischen
Vertrauensstelle, Adolf-Hitlerstraße 92. Адреси Мужів Довір’я (Anschriften
der Vertrauensleute): Emil Rusin, Dirschau, Friedrichstraße 7; Wladymir Illiuk,
Kalisch, Richterstraße 1; Thomas Sypnewski, Torn, Nürnbergerstraße 30; Iwan
Nawalkowskyj, Bromberg, Hanfstraße 16; Wasyl Risnyk, Bialistock, Roonstraße
10; Iwan Melnyk, Bielitz, Rotenturmstraße 9a.
418
від німецького уряду право на легальну діяльність в імперії – перебу-
вали в стані конкурентної боротьби за вплив на українське емігрант-
ське середовище в Німеччині та за право бути єдиним репрезентантом
української національної справи перед німецькою владою7. Напере-
додні та в роки Другої світової війни Українське національне об’єднання
стає найбільш масовою та впливовою громадсько-політичною органі-
зацією українських емігрантів в імперії8. Щоправда, до кінця війни
український гетьманський рух в еміграції на чолі з колишнім гетьма-
7 В звіті таємної державної поліції за 1938 рік повідомлялося, що в
майбутньому буде дозволено існування лише двом з існуючих на сьогодні
в Німеччині українським емігрантським організаціям, а саме УНО та
гетьманському руху з Громадою. Підготовчу роботу по ліквідації решти
організацій вже розпочато. (Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheit-Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheit-
shauptamt (RSHA). – Nr. 3061 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 рік). –
Bl. 229).
8 “У 1940 році створено 15 нових філій та 130 гуртків, а число членів
зросло до 13.260 осіб. В 1941 році створено Обласні Управи в таких міс-
тах: в Данцігу – на Східну і західну Прусію; в Катовицях – на Горішній
Шлеськ; в Празі – на Протекторат; в Нільвінген – для Західної Мархії та
Люксембургу; в Райхенбергу – на Саксонію і Судети; в Ганновері – на
Ганновер, Шлезвіг-Гольштайн, Ольденбург-Вестфалію, та в Бреславі – на
Долішній Шлеськ. На кінець 1941 року УНО зросло до 36.042 членів,
зорганізованих у 1.200 гуртках, 61 філіях та в 7-ох Обласних Управах.
Зріст членства тривав до половини січня 1942 р. За половину січня 1942
р. вписалося 3.639 нових членів.... В загальному – УНО осягнуло майже
40 тисяч членів. В другій половині цього ж місяця, прийшло зарядження
від німецького уряду, яке зобов’язувало Головну Управу УНО не приймати
в члени УНО т.зв. цивільних робітників з Генеральної Губернії. Могли бути
членами УНО лише ті українці, які прибули до Німеччини до 1-го вересня
1939 року, тобто до вибуху ІІ-гої світової війни, або ті, що прибули після
1-го вересня з інших країн Європи, за виїмком Польщі. Ті клитини, що
складалися зз цивільних робітників, мали бути розв’язані. Це обмеження
сильно відбилося на дальшому розвиткові УНО в Німеччині.Цього ж
місяця (червень 1942 року) новим зарядженням урядових чинників при-
вернено Головній Управі УНО право організаційної праці серед українців,
які прибули до Німеччини перед вибухом німецько-совєтської війни, ц.є.
перед 22-гим червня 1941 року.” Детально дивись: Роман Скиба Українське
Національне Об’єднання (УНО) в Німеччині. До генези постання УНО. //
Українці в Берліні ... С. 177–183 (С. 179–180).
419
ном П. Скоропадським, Українська громада в Німеччині, маючи
певну постійну підтримку в українському емігрантському середовищі
та з боку зацікавлених німецьких державних, урядових та партійних
структур – передусім міністерства закордонних справ та зовнішньо-
політичного відомства НСДАП – продовжував активно діяти, зберігаю-
чи певну кількість членів та симпатиків.
У звіті Таємної державної поліції за вересень 1938 року зазна-
чалось, що для того, “щоб позбутися існуючих в українському емігрант-
ському середовищі протиріч, в кінці вересня цього року було розпо-
чато роботу по заснуванню Української установи довіри. Бюро Уста-
нови знаходиться за адресою: Berlin, Bayerischer Platz 3. Кому буде
довірено керівництво Установою – ще остаточно не вирішено. Як
найбільш вірогідний кандидат розглядається д-р Микола Сушко, який
працював як Kurkommissar in Bad Hall / Oberösterreich. Сушко є укра-
їнцем за походженням, дістав, щоправда, вже багато років тому ав-
стрійське громадянство та є таким чином підданим імперії (Reichs-
deutscher). Він є членом НСДАП. При пануючій роздробленості в се-
редовищі української еміграції він є одним з небагатьох кандидатів,
які здатні очолити установу, до того ж він є в політичному відношен-
ні повністю незаангажований (курсив – Д. Б.)” [33, Bl. 116].
В жовтні 1938 року Таємна державна поліція повідомляла, що
“протистояння між УНО та гетьманським рухом триває й далі. Проти-
річчя останнім часом загострилися через можливе в майбутньому
заснування Української установи довіри, а саме тому, що обидві партії
намагаються поставити на чолі цієї установи свого кандидата (кур-
сив – Д. Б.). Проти доктора Миколи Сушка, кандидатура якого роз-
глядалася на посаду голови Української установи довіри, останнім
часом з’явилися певні сумніви. Передусім вказують на те, що М. Суш-
ко є нібито членом УНО та підтримує дуже тісні стосунки з Органі-
зацією українських націоналістів”[33, Bl. 60].
Влітку – восени 1938 року з боку відповідних німецьких держав-
них структур – міністерство закордонних справ, головне управління
імперської безпеки, міністерство внутрішніх справ, зовнішньополітич-
не відомство НСДАП та ін. – активно здійснювалися заходи в справі
організації Української установи довіри у Німеччині. При цьому одним
з ключових питань, навколо якого точилися дискусії між головними
дійовими структурами означеного процесу, було питання вибору кан-
дидата на посаду голови Української установи довіри.
420
29 вересня 1938 року начальник поліції безпеки звернувся лис-
товно до зовнішньополітичного відомства НСДАП з просьбою пого-
дитися з кандидатурою доктора М. Сушка на посаду голови Україн-
ської установи довіри, оскільки д-р М. Сушко, за даними поліції, був
відповідною кандидатурою на цю посаду [2, арк. 225].
3 жовтня, відповідаючи на цей лист начальника поліції безпеки,
керівник штабу зовнішньополітичного відомства НСДАП А. Шикке-
данц висловив великі сумніви з приводу кандидатури доктора М. Суш-
ка на посаду керівника Української служби довіри в Німеччині,
оскільки, за їхніми даними, М. Сушко перебував у тісному зв’язку з
Організацією українських націоналістів (ОУН) та був нібито родичем
Романа Сушка, одного з керівників групи Коновальця в Польщі. Через
що, на думку АПА НСДАП9, могли виникнути великі політичні
ускладнення у польсько-українських питаннях [2, арк. 225].
В листопаді 1938 року “розходження в думках щодо того, яку
особу уповноважити до керівництва Української установи довіри,
змогли подолати. Після того як Міністерство закордонних справ віді-
звало свої сумніви проти кандидата, якого висувало верховне головно-
командування німецьких збройних сил, доктору М. Сушкові довірено
керівництво установою” [33, Bl. 90].
Однак вже після того, як 1-го грудня 1938 року Українська уста-
нова довіри офіційно розпочала свою діяльність, Зовнішньополітичне
відомство НСДАП заявило протест проти призначення М. Сушка на
посаду голови установи. 12 грудня 1938 року начальник поліції без-
пеки надіслав лист-відповідь на протест Зовнішньополітичного відом-
ства НСДАП в справі призначення доктора М. Сушка на посаду ке-
рівника установи, який зовнішньополітичне відомство НСДАП заяви-
ло у листі від 8 грудня 1938 року [2, арк. 220]. В листі вказувалось на
те, що зовнішньополітичне відомство НСДАП протестувало проти
призначення доктора М. Сушка, керуючись політичними міркуваннями,
що призначення доктора Миколи Сушка на посаду керівника Україн-
ської установи довіри означало би політичну тотожність імперії (Рей-
ху) з українських питань з групою Ярого–Коновальця” [2, арк. 209–
211].
9 “Außenpolitisches Amt der Nationalsozialistischen Deutschen Arbeiter-
partei”; “APA der NSDAP”; “АПА НСДАП”. В тексті використовується назва
“Зовнішньополітичне відомство НСДАП”.
421
Керівництво Зовнішньополітичного відомства НСДАП закликало
до більш обережного ставлення до Організації українських націона-
лістів (групи Коновальця–Ярого) та співпраці з нею німецьких мініс-
терств і відомств та висловило свою принципову позицію: не зосере-
джуватись на підтримці будь-якої однієї української партійно-політичної
сили, а співпрацювати з усіма напрямками, які можуть стати у при-
годі в майбутньому з огляду на можливі військові дії на Сході [2,
арк. 209–211].
Після проведення слідчих заходів в справі приналежності докто-
ра М. Сушка до українського націоналістичного руху та Організації
українських націоналістів Таємна державна поліція повідомила, що
доказів відносно перебування доктора Миколи Сушка в групі Ярого–
Коновальця або в Організації українських націоналістів немає. Отри-
мавши незаперечливу відповідь від польських дипломатів стосовно
кандидатури д-ра М. Сушка, змінило свою позицію на позитивну
щодо кандидатури М. Сушка й міністерство закордонних справ, яке,
посилаючись на можливі протести та ускладнення з боку польської
сторони в разі призначення на посаду голови Української установи
довіри члена ОУН, спочатку приєдналось до протесту зовнішньопо-
літичного відомства НСДАП [2, арк. 209–211].
15 грудня 1938 року керівник штабу зовнішньополітичного відом-
ства НСДАП А.Шиккеданц в черговий раз листовно звернувся до
начальника поліції безпеки з протестом проти призначення доктора
М. Сушка на посаду керівника Української установи довіри [2,
арк. 220].
17 грудня 1938 року відбулася телефонна розмова між А. Шик-
кеданцем (Зовнішньополітичне відомство НСДАП) та адміралом
В. Ка нарісом (Абвер) стосовно Української установи довіри в Берліні,
під час якої Адмірал В. Канаріс повідомив, що він “не може погоди-
тися з відмовою АПА відносно призначення М. Сушка, не повідо-
мивши про це фюрера. Додав, що вся робота протягом трьох років
здійс нювалась зі згоди високих інстанцій. Та, що він досяг згоди з
цього приводу з гестапо, а також й два дні тому з міністром закордон-
них справ фон Ріббентропом” [2, арк. 208–209].
Розслідування в справі приналежності доктора М. Сушка до Орга-
нізації українських націоналістів було проведено восени 1938 р. Піс-
ля чого, в грудні 1938 року, вже після офіційного відкриття Української
установи довіри, зовнішньополітичне відомство НСДАП ініціювало
422
нове додаткове слідство в цій справі та виступило з пропозицією
зняти доктора М. Сушка з посади голови установи.
21 грудня 1938 року у рейхсляйтера А. Розенберга (зовнішньопо-
літичне відомство НСДАП) відбулася нарада, в якій взяли участь пред-
ставники верховного головнокомандування, зокрема Абверу, адмі рал
В. Канаріс, підполковник Е. Лахоузен та майор Е. Штольце, в ході якої
було обговорено комплекс питань, пов’язаних з Українською установою
довіри та призначенням голови цієї установи [2, арк. 225–227].
Адмірал В. Канаріс ще раз запевнив, що доктор М. Сушко не був
співробітником групи Коновальця–Ярого або ОУН. Це встановлено точ-
но з боку верховного головнокомандування та гестапо [2, арк. 226].
На засіданні було прийнято наступне рішення: “Виходячи з тієї
думки, що названий доктор Микола Сушко не був і не є співробітни-
ком групи Коновальця–Ярого або ОУН, зовнішньополітичне відомство
НСДАП погоджується з його призначенням при тій умові, що йому
будуть надані в якості помічників по одному представнику від групи
Скоропадського та групи Коновальця–Ярого або ОУН” [2, 225–227].
При цьому зазначалось, що Українська установа довіри є цілком не-
політичною установою, яка служить лише для реєстрації та економіч-
ного забезпечення емігрантів та є відповідним за утримання порядку
серед українських емігрантів. Також було вирішено визначити по
одному раднику для українського довіреного, взятих від групи П. Ско-
ропадського та УНО [2, арк. 183–186].
8 лютого 1939 року співробітник зовнішньополітичного відомства
НСДАП А. Шиккеданц в листі до начальника поліції безпеки зазначив,
що його структура, більше не має заперечень проти призначення док-
тора Миколи Сушка керівником Української установи довіри. Що було
підтвердженням позиції АПА, яку воно висловило в листі до таємної
державної поліції від 21 грудня 1938 року [2, арк. 179].
Остаточне затвердження д-ра Миколи Сушка на посаді голови
Української установи довіри в Німеччині відбулося лише 14 лютого
1939 року. 18 лютого 1939 року начальник Таємної державної поліції
Г. Мюллер, відповідаючи на лист А. Шиккеданца від 8 лютого 1939 ро-
ку, повідомив, що отримавши лист з позитивною відповіддю від зов-
нішньополітичного відомства НСДАП від 8 лютого 1939 року, 14 лю-
того 1939 року він остаточно затвердив доктора М. Сушка на посаді
керівника Української установи довіри та домовився з ним відносно
його діяльності та повноважень [2, арк. 178].
423
Однак і після цього продовжувалися суперечки як в українському
емігрантському середовищі, так й між представниками німецьких дер-
жавних структур. В звіті Таємної державної поліції за квітень–червень
1939 року, між іншим, зазначалося, що протиріччя та взаємні звинува-
чення між Українським національним об’єднанням та гетьманським
рухом продовжуються з не меншою гостротою. Більше того, протиріч-
чя стали, здається, ще гострішими після утворення Української устано-
ви довіри та призначення д-ра М. Сушка головою цієї установи. Гетьман-
ський рух не бажав співпрацювати з Українською установою довіри та
не дозволяв своїм членам реєструватися в ній, оскільки голова Українсь-
кої установи довіри був, на їх думку, членом УНО та представляв ніби-
то лише інтереси УНО. Всі попередні спроби примирити конфліктуючі
сторони, можна розглядати як ті, що зазнали поразки [36, Bl. 160].
Керівники центральної організації Української громади у Берліні
та її філій у Празі й Відні, гетьман П. Скоропадський особисто, не
могли погодитися з певною втратою своїх позицій в українському
емігрантському середовищі та з тим фактом, що на посаду голови
Української установи довіри в Німеччині було затверджено людину,
що не належала до гетьманського руху. Це виявилося у бойкоті Укра-
їнської установи довіри з боку гетьманського руху; відмові співпра-
цювати; блокуванні заходів з реєстрації членів Української громади,
що її, за вимогою німецької влади, намагалася здійснити Українська
установа довіри; у багаторазових зверненнях керівників Українського
гетьманського руху до німецьких владних структур.
Критика діяльності центрального бюро Української установи дові ри
в Берліні, її голови доктора Миколи Сушка персонально та окремих
представництв-філій з боку гетьманців з різним ступенем інтенсивності
тривали протягом усього часу існування цієї інституції, з 1938 рік по
1945 рік, а особливо активно та безкомпромісно в перші роки роботи
установи. Навіть після досягнення певного компромісу та погодження
гетьманців співпрацювати у структурах Української установи довіри з
їхнього боку неодноразово лунали загрози припинити співпрацю та від-
кликати своїх представників з УУД нібито через порушення керівни-
цтвом установи попередніх домовленостей – бути позапартійною та для
всіх українських емігрантів однаково рівною інституцією [2, арк. 139].
При цьому доцільно розрізняти завдання й цілі Української уста-
нови довіри в Німеччині, як їх бачили німецькі владні структури, що
її організовували, та як на це дивилися українські емігранти – пооди-
424
нокі та організовані у союзи й товариства – які мрії та сподівання
пов’язували вони з заснуванням та діяльністю цієї установи. Та з ін-
шого боку, розглядаючи результати діяльності цієї установи, слід
звер тати увагу на те, як оцінювали діяльність Української установи
довіри німецька та українська сторони, чи справдилися їхні надії, чи
досягли вони поставлених цілей.
Так, в листі начальника поліції безпеки та СД від 17 жовтня
1940 року керівнику штабу зовнішньополітичного відомства НСДАП
Арно Шиккеданцу стосовно української еміграції та Української уста-
нови довіри в Німеччині, розповідаючи про свою розмову з гетьманом
П. Скоропадським, протягом якої останній пообіцяв переглянути свої
позиції та ставлення до Української установи довіри, начальник полі-
ції безпеки писав: “…помилка в поглядах гетьмана Скоропадського
полягала в тому, що він в Українській установі довіри бачив політич-
ну установу, тоді як вона є суто адміністративною установою, яка
ре єструє українців за завданням мого відомства, надає їм роботу, до-
звіл на місце проживання та паспорт й допомагає їм у різноманітних
особистих потребах” [2, арк. 191].
Щодо питання про призначення на посаду голови Української
установи довіри в Німеччині д-ра М. Сушка в листі зазначалось на-
ступне: “Німецький підданий та старий партійний товариш доктор
Микола Сушко був призначений на посаду голови Української уста-
нови довіри у 1938 році спільним рішенням Зовнішньополітичного
відомства НСДАП, Головного командування німецької армії, Мініс-
терства закордонних справ та Головного управління імперської без-
пеки.” І далі: “Проти цього призначення з самого початку виступав
гетьманський рух Павла Скоропадського, тому що він не належав до
цього руху (курсив – Д. Б.)” [2, арк. 190].
В Додатках публікуємо документи, які висвітлюють питання
партійно-політичної приналежності голови Української установи довіри
в Німецькій імперії, – результати розслідувань відповідних німецьких
структур щодо політичного минулого доктора Миколи Сушка, його
ідейно-політичних уподобань, а головне, стосовно його зв’яз ків з Ор-
ганізацією українських націоналістів. Документи зберігаються в фондах
Галузевого Державного архіву Служби безпеки України. Тексти архівних
документів подані російською мовою. Це завірені переклади з німець-
комовних оригіналів, зроблені свого часу співробітниками органів без-
пеки. Правопис збережений. Оригінали в справі відсутні.
425
ДОДАТКИ
Документ
Доповідна записка щодо наради в Таємній державній поліції від
7 жовтня 1938 року в справі утворення Української установи довіри в
Німеччині за участю представників Гестапо, міністерства закордонних
справ, головного командування (Абверу), зовнішньополітичного відомства
НСДАП та міністерства пропаганди. (Машинопис. Завірений переклад з
німецької мови на російську).
Строго доверительно.
Доклад о совещании в гестапо от 7 октября 1938 года.
Присутствовали:
Штандартенфюрер Мюллер от гестапо, председатель.
Правительственный советник Геллер, от гестапо.
Криминальный советник Шредер, от гестапо.
Старший правительственный советник доктор Ветц, от главного
управления полиции безопасности.
Капитан Е. Дэринг от верховного главнокомандования, тайный
советник Шлип от министерства иностранных дел, советник посоль-
ства, майор Гейденхаген от министерства иностранных дел, Штукнен-
берг от министерства пропаганды, члены партии Геральд Зиберт и
Эйхен Дюрксен от внешнеполитического ведомства.
Штандартенфюрер Мюллер открывает заседание с кратким обра ще-
нием к присутствующим, в котором он говорит о том, что было бы же -
лательно выяснить вопрос русской эмиграции, вопрос украинского до-
веренного ведомства и т. д. и единого соглашения между ведомствами.
Планом предусмотрено проводить периодически совещания, сле-
дующее состоится приблизительно через 8 дней. Первым делом штан-
дартенфюрер Мюллер коснулся вопроса украинского доверенного
ведомства /фертрауенсштелле/, руководителем которого был предусмо-
трен доктор Сушко. Против его назначения имеются возражения по-
тому, что он, якобы, родственник полковника Романа Сушко из группы
Коновальца. Этот вопрос, однако, выяснен и установлено вер ховнным
главнокомандованием, что это предположение необосновано. После
этого штандартенфюрер Мюллер обратился к представителям АПА /
внешнеполитического ведомства / с просьбой высказаться по этому
вопросу. Тогда партийный товарищ Дюрксен заявил следующее:
426
Основное отношение внешнеполитического ведомства к вопросу
украинского доверенного ведомства вкратце следующее:
Существенная задача украинского доверенного ведомства состо-
ит в обеспечении украинцев, вышедших из находящихся под властью
большевиков областей. При организации и проведении работы укра-
инского фертрауенсштелле следует избегать всего того, что могло бы
затронуть в вопросе польско-украинских отношений. Поэтому необхо-
димо, чтобы руководство украинской фертрауенсштелле было дове рено
личности, которая в данном вопросе была бы вне всякого подозре ния.
Ведь если доверенный и будет заниматься лишь чисто администра-
тивно-полицейскими делами, все-таки политческие последствия неиз-
бежны, это надо тщательно обдумать заранее.
На замечания капитана Дэринга, что доверенный не имеет ника-
ких политических заданий, Дюрксен еще раз напомнил, что он говорил
лишь о политических последствиях, которые обязательно возникнут.
Затем выступил тайный советник Шлип и прочитал актовую за-
пись польского советника князя Любомирского, в котором высказывается
мнение против назначения доктора Сушко на пост украинского до-
веренного ввиду того, что он принадлежит к группе Коновальца.
Копия этой записи будет передана участникам этого совещания.
Партийный товарищ Зиберт обращает внимание на то, что этим
сообщением подтверждаются сомнения АПА. Тогда капитан Дэринг
заметил, что с поляками можно будет войти в соглашение. Штандар-
тенфюрер Мюллер и капитан Дэринг стараются поддержать кандида-
туру доктора Сушко, как германского подданного и партийного това-
рища. Капитан Дэринг разъясняет, что в сущности имеются три группы
украинцев: группа Скоропадского, группы Петлюры и Коновальца. Из
всех групп верховное главнокомандование признало группу Коновальца-
Ярого. Со Скоропадским велось очень много переговоров, но его
мате риальные требования неисчислимы и для немецких ведомств
неприемлемы. Он, между прочим, называл Скоропадского “мертвым
человеком” и уверял, что молодежь клонит к группе Коновальца.
Тайный сотрудник Шлип сообщил, что министерство иностранных
дел платит Скоропадскому ежемесячный почетный оклад в 1000 марок,
так как Скоропадский заявил, что у него 20.000 марок долгов. Было
решено выплатить ему эту сумму, чтобы он не занимался вновь по-
литикой. Из этих соображений ему сейчас выплачивают не больше
1000 марок в месяц
427
Ссылаясь на польское заявление, партийный товарищ Мюллер
заметил, что это является явным доказательством того, что украинцы
вновь обратились к полякам, чтобы препятствовать кандидатуре док-
тора Сушко. Следовало бы объяснить полякам, что это именно Гер-
мания отвлекла группу Коновальца от Польши и направила ее против
большевизма. Капитан Дэринг добавил к этому, что группа Коноваль-
ца дала верховному главнокомандованию обязательство ничего не
предпринимать в Польше, а работать исключительно против больше-
визма. На это ответил тайный советник Шлип, что, по его мнению,
груп па Коновальца никогда не откажется от работы против Польши,
ввиду того, что ее члены большей частью происходят из украиннских
областей Польши. Он считает такого рода обещание более или менее
иллюзий.
После этого штандартенфюрер Мюллер коснулся вопроса кавказ-
ских эмигрантов. Был обсужден вопрос о том, что если грузинским
эмигрантам дать доверенного, то и остальные представители кавказ-
ских народностей заявят претензии на доверенного. Но ввиду того,
что по данным криминального советника Шредера в Германии про-
живает лишь 120 грузинов, 80 армян и 40 азербайджанцев, было
недопустимым для каждой из этих небольших групп создавать дове-
ренное учреждение. Поэтому было решено создать общее кавказское
доверенное учреждение, против которого не возражало ни одно ведом-
ство. Первоначально руководителем грузинского доверенного ведом-
ства был князь Абхази. Сейчас он является заместителем руководите-
ля бывшего посланника Ахметели.
Советник посольства майор Гейденхаген выразил сомнение по
отношению к личности посланника Ахметели, потому что тот социал-
демократ. Абхази, он уверяет, что его отвергает вся грузинская эмигра-
ция. На это ответил капитан Дэринг, что Ахметели еще в 1923 году
вышел из грузинской социал-демократической партии и что верховное
главнокомандование считает его вполне благонадежным. После долгих
пререканий среди грузинской эмиграции, верховное главнокомандо-
вание окончательно остановилось на личности Хайдар-Бамата, который
был уже испытан, как превосходно придерживающийся указанной
линии. Для работы Хайдар-Бамата выбрали тот же путь маскировки,
он должен официально заявлять, что он работает на деньги японцев.
На это ответил партийный товарищ Дюрксен, что ему стало известно
от приехавших из Франции эмиграннтов, что Хайдар-Бамат, правда,
428
сначала и придерживался японской версии, но несколько месяцев тому
назад стал открыто говорить, что он работает на немецкие средства.
Капитан Дэринг называет это замечание интригой Хайдар-Бамата
враждебной грузинской группе. Но он впрочем подтверждает, что
разно гласия между отдельными кавказскими группами очень крупны.
Все же следовало бы попытаться достигнуть соглашения /федерации/
авторитетным путем. Это вполне возможно, ведь раньше, к примеру,
в Германии никто не допустил бы мысли объединения Баварии, Прус-
сии, Саксонии и т. д. в одно государство
Представитель главного отдела полиции безопасности – доктор
Ветц заявил, что учреждения отдельных доверенных не в интересах
государственной полиции, так как в связи с этим приплыв бесподданных
лиц в Германии примет еще больший объем.
После того штандартенфюрер Мюллер еще раз резюмировал все
поднятые вопросы и настоял на том, что сначала следует выяснить
во прос об утверждении доктора Сушко в качестве руководителя
украинского доверенного ведомства, а затем выяснить вопросы кав-
казского до веренного. Сегодняшнее совещание является лишь пред-
вари тельным.
Партийный товарищ Зиберт просит, соответственно полученному
от АПА заданию, мнения компетентных ведомств зафиксировать по
возможности письменно, чтобы на следующее совещание представи-
тели АПА могли бы явиться с определенными указаниями.
Штандартенфюрер Мюллер возражает против переписки, так как
таковая уже велась относительно этих вопросов довольно обширно.
Тогда Зиберт просит переслать ведомствам по крайнней мере установ-
ленные пока факты.
Капитан Дэринг заявил, что верховное главнокомандование про-
водит это согласно распоряжения фюрера, в то время как гестапо
явля ется исполнительным органом. Далее Дэринг выразил сожаление
по поводу того, что заместитель фюрера не присутствует. Его при-
сутствие препятствовало бы различным учреждениям, как, например,
руководителям гитлеровской молодежи, НСКОВ и другим вмешивать-
ся в эти политические дела и помешать единому направлению.
Партийный товарищ Зиберт заметил, что штандартенфюреру Мюлле-
ру должно быть хорошо известно, что АПА вполне разделяет его
желание. Тут капитан Дэринг с вежливостью обратился лично к Зибер-
ту /при приветствии оказалось, что Дэринг и Зиберт 21 год тому назад,
429
когда-то имели очень веское совместное приключение на войне / и
поставил вопрос в таком смысле, почему АПА вообще “освещает”
этот вопрос.
Ведь в этих делах верховное главнокомандование является веду-
щим и, кроме того, на это имеется распоряжение кабинета. Зиберт
ответил, что внешнеполитическое ведомство, конечно, занимается и
политическими вопросами, а партийный товарищ Дюрксен добавил,
что, насколько ему известно, у них имеются указания заниматься во-
про сами восточной политики, но он не имеет права распространяться
относительно объема этого указания. Внешнеполитическое ведомство
занимается, в конце концов, так же как и другие ведомства.
Тогда вмешался штандартенфюрер Мюллер и просил, чтобы вер-
ховное главнокомандование и АПА решили этот вопрос на совместном
совещании.
Когда речь зашла о том, что на следующем совещании придется
заниматься вопросами русских организаций и отдельных лиц, капитан
Дэринг заговорил о Солоневиче. Он заметил, что относительно Соло-
невича в АПА имеется довольно много материала, который он с по-
зволения председателя на следующем заседании согласен представить.
На этом заседании он хотел бы лишь заметить, что один очень благо-
надежный, не занимающийся политикой русский, ему недавно передал,
что Солоневич на вопрос – почему он работает вместе с Мюллер-Зако-
меньским, ответил с улыбкой: “Не он меня использует для своих целей,
а я его для своих”.
Кроме того, капитан Дэринг поднял еще вопрос о закрытии РСНД
ввиду того, что она действует под лозунгом “единой и нераздельной
Руси”.
Солоневич тоже является последователем этого направления.
Далее он выразился о том, что существует приказ о разгроме России,
поэтому следовало бы все, противоречащее этому, отстранить.
Берлин, 7 октября 1938 г. Зл.-Дк І Р.
Галузевий Державний архів Служби безпеки України – Фонд № 13
Друковані видання. – Справа 372. – Том 34. – Арк. 221–225.
430
Документ
Лист начальника поліції безпеки та СД, відділу IV Д від 17 жовтня
1940 року керівнику штабу зовнішньополітичного відомства НСДАП
А. Шиккеданцу стосовно української еміграції та Української установи
довіри в Німеччині. (Машинопис. Завірений переклад з німецької мови на
російську)
Письмо шефа полиции безопасности и СД, отдела IV Д от 17
октября 1940 года партийному товарищу Шиккеданцу руководителю
АПА. Относительно украинской эмиграции и украинского доверен-
ного ведомства /фертрауенсштелле/ в Берлине.
Многоуважамый партийный товарищ Шиккеданц.
Полученные Вами воззвания, свидетельствующие о том, что
среди организации украинских националистов сейчас происходят
крупные пререкания – здесь небезызвестны.
Помимо того, они мне, равно как вероятно и Вам, копиями были
переданы представителем движения гетмана Скоропадского – Мураш-
ко. Нет ничего удивительного в том, что направление гетмана Скоро-
падского на борьбу с издавна враждебной ему организацией /ОУН или
УНО/ смотрит односторонне и придает ей больше значения, чем ей
подобает с немецкой точки зрения.
Вы совершенно правильно отмечаете, что главное имперское ве-
домство безопасности является ответственным за контроль над укра-
инскими группами в империи. На основании этой компетентности я
и принял необходимые меры, дабы своевременно предотвратить воз-
можности нанесения ущерба государственной безопасности. Эти меры
имеют целью удаление из ОУН лиц, которые разлагают или каким-
либо иным образом вредят последней.
В третьем абзаце Вашего письма Вы распространяетесь относитель-
но ценности и политического значения группы ОУН в смысле про изво-
дящим впечатление критики известного и Вам немецкого цен трального
ведомства, работавшего с этой группой и поддерживающего ее и по ныне.
Вы, надеюсь, поймете, что я на эти Ваши изложения не отвечаю.
Поскольку же в Вашем распоряжении имеются документы,
доказывающие или допускающие вывод о том, что ОУН в империи
вредит государственной безопасности, я был бы благодарен за
пересылку потому, что я рад каждому Вашему указанию.
431
В четвертом абзаце Вы упомянули о том, что Вы несколько меся-
цев тому назад осведомили имперское главное ведомство безопаснос-
ти о вышедшем в Праге украинском календаре за 1940 г., в котором
рекомендуется подписка, враждебных немцам, производства печати
ОУН, как например, “Украинское слово”, Париж.
В последнем абзаце своего письма Вы интересуетесь отношени-
ем моего ведомства к этому календарному делу. Оно заключается в
следующем:
Получение Вашего письма Вам было подтверждено нашим пись-
мом IV Д 3 – 1319 139 от 4 февраля 1940 г. Одновременно было
обещано сообщить Вам о результатах расследования полиции “Геста-
по” в Праге
Несмотря на получение Имперским главным ведомством безопас-
ности в течении года многосторонних новых заданий, проведение
которых нас часто заставляло оставить на задний план дела, не нужда-
ющиеся в срочной обработке, расследования по делу календаря “Про-
боем” все же были окончены
Оказались следующие факты:
Заказчиком календаря является УНО в Праге, издателем Федир
Хаевиц в Праге, Белградская улица 57/ІІ, совместно с доктором Стефа-
ном Росохой, Прага ХІV, Святословово 42, являющийся также изда-
телем “Наступа” и ответственным редактором “Пробоем”.
Печатался календарь фирмой “Задруга”, акционерное общество
в Праге ХІІ, Белградская 97, в двух тиражах. Первый тираж имел
1000 экземпляров, второй тираж – 3000 экземпляров, итого 4000 экземп-
ляров, которые почти все распроданы. Рассылкой занималось книго-
издательство “Свобода” в Праге. Цена календаря 3 кр. в Протектора-
те и 35 пфен. вне его. Покупатели были украинские чиновники, рабо-
чие и т. п. Оптовиком Иван Лозовик в Кракове, ул. Смоленская 19,
линия 6 и Украинское объединение, Берлин В 50, ул. Ансбалштрассе,
15/ІІ.
Что в календаре еще рекомендуется “Украинское слово”, Париж
и “Наш ключ”, Буэнос Айрес, объясняется тем, что редактором пере-
числены все украинские издания, которые они считали германофиль-
ными. Последний номер газеты из Буэнос Айреса, полученный Рос-
охой, был от 8 июля 1939 г., а последний номер парижской газеты от
июня месяца 1939 г. Ни в одном из названных номеров не было герма-
нофобных выражений, в чем государственная полиция в Праге имела
432
возможность убедиться. Росоха уверяет, что он не знал, что эти газеты
следует считать германофобными.
Так как с оккупацией Франции выход “Украинского слова”, Париж
прекратился, не оказалось необходимости конфискации календаря
“Пробоем” и прекратить его распространение. Я считал, что это дело
лишено интереса ввиду изменения обстоятельств.
От редактора газеты “Пробоем” Ивана Рожко взято обязательство
в будущем придерживаться современного репортажа.
Относительно Ваших изложений о руководителе украинской
“Фертрауенсштелле”, доктора Николая Сушко сообщаю, что речь идет
о германском подданном и старом партийном товарище докторе Нико-
лае Сушко, назначенном на этот пост в 1938 г. по соглашению с АПА,
Верховным Главнокомандованием, Министерством иностранных дел
и Имперским главным ведомством безопасности
Против его с самого начала выступало движение гетмана Скоро-
падского потому, что он происходит не из его рядов. Доктор Сушко
не однократно старался письменно и устно убедить руководителей гет-
манского движения в необходимости совместных совещаний и бесед.
Однако, руководство движения гетмана Скоропадского отпиралось.
Несмотря на это отношение движения Скоропадского, доктор
Сушко построил свою “Фертрауенсштелле” на равных правах и в ка-
честве сотрудника взял по одному представителю движения Скоропад-
ского и украинских националистов. На это, явно сверхпартийное ме-
роприятие доктора Сушко движение Скоропадского ответило тем, что
продолжало обвинять его в партийности и отказалось передать “Фер-
трауенсштелле” список своих членов. Помимо того, оно не зарегистри-
ровало своих членов в “Фертрауенсштелле”, но пыталось, обходя, ее
собственными путями добиваться работы для своих людей.
Это поведение движения Скоропадского оказалось столь сильной
помехой, что мне пришлось через СС – оберфюрера Мюллера Скоро-
падскому энергичным образом указывать на его долг перед страной,
оказавшей ему гостеприимство. В связи с этим, я взял с него обяза-
тельство сотрудничать с украинской “Фертрауенсштелле”, признанной
государством и относящейся беспартийно к каждому украинцу, не
взирая на его политическое направление. При этом оказалось, что
Скоропадский никакому учению не поддается, а непреклонно при-
держивается даже ведомо ложных убеждений. Только принимая во
внимание его преклонный возраст и то обстоятельство, что он во
433
время мировой войны шел навстречу планам немецкой оккупационной
армии на Украине и ради его личного знакомства с Вами я отказался
от мысли привлечь его к ответственности за невнимание к требова-
ниям немецких властей.
Ошибка во взглядах гетмана Скоропадского состоит в том, что он
в украинской “Фертрауенсштелле” видит политическое учреждение,
между тем, как оно является чисто управляющим учреждением, регист-
рирующим украинцев по заданию моего ведомства, обеспечивающим
их, т.е. предоставляющим им работу, разрешение на место жительства
и паспорта и помогающим им в различных личных нуждах.
Помимо того, украинская “Фертрауенсштелле” должна познако-
мить организации с желаниями немецких властей.
Дальнейших задач украинская “Фертрауенсштелле” не имеет и
не добивается, но взятые на себя обязанности она должна исполнять
корректно, беспартийно и добросовестно. Я неоднократно убеждался
в том, украинская “Фертрауенсштелле” проводила свою деятельность
в указанном мною смысле. Противоречащие этому утверждения,
подвергнутые контролю, пока не оправдывались.
Опорная точка в Праге и / не подчиненная доктору Сушко / “Фер-
трауенсштелле” в генеральной области имеют сотрудников предста-
вителей движения Скоропадского.
Если я в вышеизложенном столь обстоятельно распространялся
также относительно всех переданных мне Вами обвинений движения
Скоропадского, то разрешите выразить надежду, что и Вы со своей
стороны постараетесь разъяснить Скоропадскому, что он оказался не-
прав в своем поведении как по отношению к украинской “Фертрауенс-
штелле”, так и по отношению к немецким центральным властям, и что
он свою позицию улучшит лишь тогда, если он в конце концов согла-
сится на разумное сотрудничество в действительно беспартийной
украинской “Фертрауенсштелле”, наконец и потому, что он своим тепе-
решним поведением мешает своим приверженцам пользоваться льго-
тами украинской “Фертрауенсштелле”, чем он им наносит убыток.
Галузевий Державний архів Служби безпеки України – Фонд № 13
Друковані видання. – Справа 372. – Том 34. – Арк. 188–192.
434
Документ
Матеріал стосовно призначення голови Української установи довіри
в Німеччині, підготовлений для фюрера в апараті зовнішньополітичного
відомства НСДАП. (Машинопис. Завірений переклад з німецької мови на
російську).
Материал для фюрера относительно назначения украинского фер-
трауенсштелле в Германии.
По особым соображениям Верховное Главнокомандование пред-
ложило назначить доктора Николая Сушко, 1909 года рождения, уро-
женца города Вены, руководителем украинского фертрауенсштелле в
Германии. Против этого назначения запротестовало внешнеполити-
ческое ведомство НСДАП. Оно настаивало на том, что украинское
доверенное ведомство, также как и русское и кавказское, должно за-
ниматься обработкой эмигрантов из занятых большевиками областей.
Для этой деятельности доктор Сушко является неподходящим канди-
датом, так как он в течение нескольких лет находится в связи с, так
называемой, группой Коновальца или ОУН, развивавшей свою анти-
польскую деятельность, главным образом, в Галиции. После того, как
министерство внешних дел и другие ведомства сначала согласились
с этим назначением, министерство внешних дел на основании пере-
говоров с польским советником посольства – князем Любомирским,
изменило свою точку зрения.
Главнокомандование войсками (отдел Абвер-контрразведка)
наста ивало на своем предложении, основываясь на решении Минис-
терского Совета от 24 октября 1933 года, на основании которого ему
предо ставлена вся подготовительная политическая работа на востоке
/см. приложение № 1/, по нашему мнению, решение подготовительной
политической работы на востоке не заимствовано. Оно считает груп-
пу Ярого–Коновальца единственно подходящей и поэтому должно
настаивать на назначении доктора Сушко руководителем украинско-
го доверенного ведомства.
Через некоторое время Министерство внешних дел вновь изме-
нило свою точку зрения и отказалось от своих сомнений относитель-
но назначения доктора Сушко. Тогда гестапо сообщило, что оно на-
значило доктора Сушко руководителем украинской фертрауенсштелле
в Германии, полагая, что и внешнеполитическое ведомство НСДАП
435
даст свое согласие. В этом же письме гестапо сообщило, что по их
сведениям доказательств относительно пребывания доктора Николая
Сушко в группе Ярого–Коновальца или в Организации украинских
националистов не имеется. Здесь получается явное противоречие, так
как главное командование войсками по особым соображениям, а
именно, на основании связей доктора Сушко с группой Ярого-Коно-
вальца, настаивало на его назначении.
Кроме того, польский прокурор на процессе по делу украинских
националистов назвал доктора Сушко представителем группы Ярого-
Коно вальца или ОУН в Австрии, как это видно из украинской газеты
“Діло” от 20 ноября 1935 года /приложение № 2/. После покушения
на Коновальца голландские газеты писали о том, что Коновалец неза-
долго до своей кончины разговаривал по телефону из Роттердама
именно с этим же Сушко, находившимся в Вене.
Внешнеполитическое ведомство НСДАП протестовало против
назначения доктора Сушко до тех пор, пока не поступило от замести-
теля фюрера указание отстаивать его точку зрения в этом вопросе.
Внешнеполитическое ведомство НСДАП руководствовалось сле-
дующей политической точкой зрения:
Назначение доктора Николая Сушко на пост руководителя укра-
инской фертрауенсштелле в Германии означало бы политическую
тождественность империи /Рейха/ по украинским вопросам с группой
Ярого–Коновальца. Так, по крайней мере, смотрели бы на это не
только все украинские эмигранты, но и за границей, ведь и в Риме,
например, тщательно наблюдают за каждым шагом Германии в укра-
инских вопросах. Группа Ярого–Коновальца – одна из украинских
организаций, выступивших против поляков. Она основывается почти
исключительно в занятых поляками областях Украины.
С политической идеологией эта группа пока никогда не выступала.
Она ограничивалась мелкими террористическими мерами против
украинских политиков в Галиции, причем, ее сотрудничество с поль-
ской тайной полицией оставалось довольно неясным. Она с самого
начала своего возникновения находилась в некоторой связи с Москвой
и, надо полагать, поддерживалась оттуда. В последнее время, получив
поддержку со стороны немецкого имперского Военного министерства,
она стала развиваться в группу просто-напросто связистов и агентов.
Как таковая она должно быть оказывала соответствующему минис-
терству ценные услуги.
436
Политическое предпочтение этой организации перед другими
группами эмигрантов Внешнеполитическому ведомству, кажется не
только необоснованным, но прямо таки ошибочным. К тому же, на
основании еще ранее существовавших трений и разногласий между
галичанскими и настоящими русскими группами Великой Украины,
как раз галичанская группа эмигрантов может ожидать особые пре-
пятствия. Но при освещении всех украинских вопросов отношение к
Польше является существенным. Назначение члена группы Ярого-
Коновальца с самого начала оценивалось как антипольское решение
всего украинского вопроса, почему же польско-украинский вопрос
выдвинулся вперед, большевистски-украинский оказался на заднем
пла не. Следует при этом учесть, что группа Ярого–Коновальца в Гали-
ции является отнюдь не единственной украинской национальной ор-
ганизацией, с которой в таком случае приходилось бы работать.
Сотрудничество группы Ярого–Коновальца с имперским военным
министерством, отделом контрразведки заволочено некоторым тума-
ном. Однако, господин Ярый в Закарпатской Украине выступает в роли
посланника и ссылается на свои особенно близкие отношения с не-
мецким генеральным штабом и руководящими немецкими ведомства-
ми. Ярому предоставили воможность передать Закарпатской Украине
материал на тысячу мундиров как подарок, чтобы и таким образом
создать видимость будто бы группа Ярого–Коновальца является из-
бран ной политической боевой группой Германии /приложение № 3/.
Не соответсвует также действительности, что ОУН или группа Ярого-
Коновальца составляет сплоченное единство. Против Германии все
чаще поднимаются противоречия и нападения, как это нам уже удалось
проследить в печати этой группы.
Берлин 13 декабря 1938 года.
Галузевий Державний архів Служби безпеки України – Фонд № 13
Друковані видання. – Справа 372. – Том 34. – Арк. 209–213.
437
Документ
Повідомлення про телефонну розмову представника зовнішньополі-
тичного відомства НСДАП з керівником військової розвідки адміралом
Ф. В. Канарісом стосовно Української установи довіри в Німеччині від
17 грудня 1938 року. (Машинопис. Завірений переклад з німецької мови
на російську).
Сообщение № 2 относительно украинского доверенного ведом-
ства / фертрауенсштелле/ в Германии, телефонный разговор с адми-
ралом Кана рисом от 17 декабря 1938 года.
Адмирал Канарис сообщил по телефону, что он с нашим отказом
относительно назначения Сушко согласиться не может, не доложив об
этом сразу же фюреру. Вся работа в этой области в течение трех лет
про водится с согласием высших инстанций. Он по этому поводу до-
стиг соглашения с гестапо, а также и два дня тому назад с министром
иностранных дел фон Риббентропом, который в этой области дал ему
некоторые указания. Если Сушко не будет назначен, весь их план на-
рушится и он будет вынужден просить снять с него возложенную на
него обязанность.
Я ответил адмиралу Канарису, что нам относительно этой трех-
летней работы ничего неизвестно и что мы еще раньше протестовали
бы против политического выдвижения члена группы Ярого–Коновальца,
так как здесь речь идет не о военных, а о политических делах.
Тогда адмирал Канарис вновь подчеркнул, что эта работа прово-
дилась с согласием высших инстанций и что он не откажется от своей
точки зрения. В этом случае, значит, подготовительная работа и
крупные денежные средства израсходованы напрасно.
Я ответил, что против его военных дел и приготовлений, с нашей
стороны, возражений никогда не было, но назначение касается по-
литической области, что может привести к последствиям, не касаю-
щимся военного сектора.
Адмирал Канарис все же настаивает на своем мнении и просит
нас подвергнуть нашу точку зрения пересмотру. Я обещал ему доло-
жить рейхсляйтеру о нашем с ним разговоре.
Галузевий Державний архів Служби безпеки України – Фонд № 13
Друковані видання. – Справа 372. – Том 34. – Арк. 208–209.
438
Документ
Доповідна записка стосовно наради у рейхсляйтера А. Розенберга за
участі штабсляйтера А. Шиккеданца, адмірала В. Канаріса, підполковни-
ка Е. Лахузена та майора Е. Штольце від 21 грудня 1938 року в справі
призначення голови Української установи довіри. (Машинопис. Завірений
переклад з німецької мови на російську).
Материал относительно назначения украинского доверенного от
21 декабря 1938 года.
Совещание у рейхсляйтера Розенберга в присутствии штабсляй-
тера Шиккеданца, адмирала Канариса, подполковника Лахузена и
майора Штольце от 21 декабря 1938 года.
Адмирал Канарис объясняет рейхсляйтеру способ работы, про-
веденной верховным главнокомандованием с группой Коновальца–
Ярого или ОУН. Он заявляет, что соглашение с этой группой достиг-
нуто на основании совещания с министерством иностранных дел и
соглашения с японцами. Сама работа заключается в обучении воен-
ного дела.
Для административного объединения всех здешних украинских
эмигрантов после долгих совещаний с министерством иностранных
дел и гестапо, последовало создание украинского доверенного ведом-
ства /фертрауенсштелле/, руководителем которого со стороны верхов-
ного главнокомандования выдвинута кандидатура некоего доктора
Николая Сушко. Адмирал Канарис еще раз уверяет, что этот доктор
Н.Сушко не был сотрудником группы Коновальца–Ярого или ОУН.
Это точно установлено со стороны верховного главнокомандования и
гестапо. В противоречащих этому слухах речь идет, очевидно, о дру-
гом украинце однофамильце.
Штабсляйтер Шиккеданц заявляет, что у АПА, однако, имеются
противоречащие сведения, именно в ответ на замечание майора Штоль-
це – не со стороны гетманцев.
Рейхсляйтер Розенберг указывает на политическую сторону всего
этого дела. Не касаясь военного обучения и подготовки, обязан указать
на возможные политические последствия. Было бы политически край-
не ошибочно опираться только на одну группу эмигрантов, именно на
группу Коновальца–Ярого или ОУН и побороть все осталь ные группы.
Рейхсляйтер Розенберг напоминает о деле украинского полковника
439
Полтавца–Остряницы, арестованного отделом контрразведки на осно-
вании данных из кругов группы Коновальца-Ярого или ОУН и поса-
женного в концлагерь. Лишь по ходатайству АПА он был освобожден.
Розенберг заявляет, что конечно, было бы невозможно использовать
сотрудничество группы Коновальца–Ярого или ОУН с отделом контр-
разведки для ликвидации других нежелательных конкурентов.
Адмирал Канарис заявил, что это случилось при его предшествен-
нике и что за это он не отвечает. Его стремление издавна направлено
на дружественное сотрудничество с партией и всеми политическими
учреждениями. Адмирал Канарис считает, что согласиться с / кандида-
том / ОУН – это, по его мнению, можно сравнить с соглашением
Генлейна, достигнутым в свое время в борьбе за Судетскую область
между различными учреждениями.
Рейхсляйтер Розенберг находит это сравнение неподходящим, так
как Генлейн действовал в своей стране. Он указывает на то, что груп-
па Коновальца–Ярого или ОУН, главным образом, опирается на Га-
лицию, а что касается политического влияния в Великой Украине, то
она наткнется на большие затруднения. Ведь при всей военной под-
готовке не следует выпускать из виду и политическую цель, чтобы
до стигнуть ее всяким путем и при возможно благоприятных условиях.
Адмирал Канарис признает, что политическую цель верховное глав-
нокомандование не приняло во внимание. Конечно, политическая цель
может быть намечена лишь в Берлине.
Тогда рейхсляйтер Розенберг разъяснил адмиралу Канарису, что
при преследовании военной цели в сотрудничестве верховного глав-
нокомандования с группой Коновальца–Ярого или ОУН, одновремен-
но необходимо также наметить и политическую цель по отношению
к Украине.
Группа Коновальца–Ярого или ОУН пока еще не развивала ни-
какой политической идеологии. Она более или менее осталась органи-
зацией с ограниченными военными задачами, а по отношению к ней
две другие эмигрантские организации находятся в гораздо выгод ней-
шем политическом положении. Это группа Левицкого, опирающаяся
на Варшаву, и группа Скоропадского.
Группа Левицкого пока еще целиком плывет в польском течении.
Она получила преимущество политической традиции в борьбе социал-
рево люционного анархистского направления за независимую Украину
против прежнего царизма. Она опирается, главным образом, на Со-
440
ветскую Украину. Тоже самое можно сказать и относительно группы
Скоропадского, которая имеет развитую идеологию и может указать
на политические события в связи с независимостью Украины. Элемен-
ты традиции остаются. Даже в том случае, если не принимать во
внимание в будущем личность самого бывшего гетмана. За Скоропад-
ским, кроме того, стоят сильные группы украинских эмигрантов в
США, Канаде, Южной Америке, из числа которых в случае перево-
рота на Украине может пополняться отсутствующая интеллигенция.
Этой группой не следует пренебрегать в случае политического выступ-
ления против коммунизма, равно и как против еврейства.
Адмирал Канарис полностью соглашается с этими размышлениями,
и он нисколько не желает односторонней политической связи / рейха /
империи / с одной лишь группой, в данном случае с Коновальцем-
Ярым или ОУН. Он сейчас же думает непосредственно вступить в
связь с гетманом Скоропадским, чтобы поддерживать в известной
степени и эту группу.
Подполковник Лахузен показывает рейхсляйтеру Розенбергу
список украинских политических групп, среди которых, к изумлению
рейхсляйтера, группа Скоропадского названа монархически-велико-
русской.
Адмирал Канарис говорит еще о том, что группа Коновальца–
Ярого или ОУН ему передала листовки и воззвания против коммуниз-
ма на украинском языке, выработанные ею же. Он обещал рейхсляй-
теру Розенбергу передать несколько экземпляров.
Возвращаясь к вопросу украинского доверенного после вторич-
ного заявления адмирала Канариса о том, что, по его данным, назван-
ный доктор Н.Сушко не принадлежит к группе Коновальца–Ярого или
ОУН, было принято следующее решение:
Исходя из предпосылки, что названный доктор Николай Сушко
не являлся и не является сотрудником группы Коновальца-Ярого или
ОУН, внешнеполитическое ведомство НСДАП соглашается с его на-
значением при том условии, что ему даются в помощники по одному
представителю из группы Скоропадского и группы Коновальца–Ярого
или ОУН. Этот круг со временем может быть и расширен. Доктор
Николай Сушко выдвигается как германец, чтобы этим соблюдалась
нейтральная линия по отношению ко всем украинским группам.
В заключении адмирал Канарис заявил, что удовлетворит прось-
бу нашего отдела – свести счеты с большевизмом и передать в исполь-
441
зование нашему ведомству все радиотелеграфные сведения, посколь-
ку таковые не касаются чисто военных дел.
Галузевий Державний архів Служби безпеки України – Фонд № 13
Друковані видання. – Справа 372. – Том 34. – Арк. 225–227.
Документ
Доповідна записка стосовно українського довіреного – доктора Ми-
коли Сушка. Телефонна розмова начальника штабу зовнішньополітично-
го відомства НСДАП А. Шиккеданца з керівником абверу адміралом
В. Канарісом від 28 грудня 1938 року. (Машинопис. Завірений переклад з
німецької мови на російську)
Заметка относительно украинского доверенного – доктора Нико-
лая Сушко – телефонный разговор с адмиралом Канарисом от 28 де-
кабря 1938 года.
28 декабря 1938 года звонил адмирал Канарис и сообщил мне
(Арно Шиккеданц – Д. Б.), что он мое письмо от 23 декабря относи-
тельно украинского доверенного ведомства /фертрауенсштелле/ и о
назначении доктора Николая Сушко получил. Он оживленно возражал
против высказанного в этом письме мнения, что относительно членства
названного доктора Сушко в ОУН, нами вновь начато расследование
при помощи гестапо. По мнению его спутников, которых он выслушал
каждого в отдельности, совещание кончилось тем, что внешнеполи-
тическое ведомство НСДАП согласилось с назначением доктора Суш-
ко на основннии доводов адмирала Канариса. Следствие может за-
тянуться на недели и месяцы, дело об убийстве Коновальца при этом
вновь будет развернуто и все дело будет заторможено до бесконечнос-
ти. Но он уже доложил генерал-полковнику Кейтелю, что достигнуто
полное соглашение, и теперь, к сожалению, ему придется докладывать,
что это не так.
Я ответил адмиралу Канарису, что действительно, во время само-
го совещания это оформление, правда, не было подтверждено, но что
я во время разговора вставил заметку, что мы получили сведения,
говорящие противоположное о докторе Николае Сушко. Он может
быть помнит, что майор Штольце тут же бросил замечание “о при-
верженцах гетмана Скоропадского”, что я, однако, отрицал. Дело, как
таковое, осталось неизвестным и его теперь надо бы окончательно
решить.
442
Адмирал Канарис возражал против этого и настаивал на том, что
он, дескать, неоднократно заявлял, что дело ими расследовано тща-
тельным образом и что во всех этих утверждениях нет ни атома
истины.
Тут вышла путаница с человеком-однофмильцем. Он как М-дове-
ренный с такой длительной затяжкой дела не может согласиться и он
задумывается над тем, не лучше ли ему выпутаться со всего этого
дела.
Я ему ответил, что мы также не ожидали такого оборота дела,
на оборот, мы думали, что контроль может быть проведен в короткий
срок и пройдет без всяких затруднений.
На это адмирал Канарис ответил, что он говорил также с штан-
дартенфюрером Мюллером от гестапо и что он отправленное нами в
гестапо письмо прочел. Штандартенфюрер Мюллер был также удив-
лен по поводу проведения этого дела, тем более, что адмирал Канарис
к тому времени уже успел сообщить группенфюреру Гейдриху, что
мы достигли полного соглашения. Во всем этом деле напрасно под нято
много пыли допрашиванием целого ряда лиц, что ни к чему не приво-
дит, так как оно им уже расследовано, получается лишь заторможение
дела. Он себе представить не может, что рейхсляйтер дал свое согла-
сие на это дело.
В этом убеждении мне, к сожалению, пришлось его разочаровать,
на чем наш разговор и кончился.
Галузевий Державний архів Служби безпеки України – Фонд № 13
Друковані видання. – Справа 372. – Том 34. – Арк. 217–218.
Документ
Лист начальника поліції безпеки керівнику штабу (штабсляйтеру)
зовнішньополітичного відомства НСДАП А. Шиккеданцу (Машинопис.
Переклад з німецької мови на російську)
Начальник полиции безопасности
С – ІІІІ /11 А/ – 251/38 г.
Берлин СВ 11, 13.1.39.
Принц Альбрехт штрассе 8.
Секретно
443
Внешнеполитическому департаменту НСДАП для вручения гос-
подину руководителю штаба Шиккеданцу или заместителю.
Берлин В 35
Маргаретенштрассе 17
Содержание: Украинский доверенный.
По делу: Ваше письмо от 21.12 – 4214/4216/38 – от 22.12.38 г. –
4218/38 и от 23.12.1938 г. – 4219/38
Приложений: нет.
Ссылаясь на вышеприведенные письма, сообщаю, что я приказал
отделению управления государственной полиции в Вене допрашивать
доктора Павла Кашинского и названных им свидетелей относительно
того, что им известно о докторе Сушко и его членстве в организации
ОУН или по поводу его деятельности в группе Коновальца-Ярого.
По протоколам допросов оказывается, что только один доктор
Кашинский дал показания о деятельности доктора Сушко в Органи-
зации украинских националистов /ОУН/. Затем он утверждает, что
доктор Николай Сушко не состоял членом или сотрудником группы
Коновальца-Ярого. Кашинский лишь полагает, что доктор Сушко был
членом ОУН.
В противоположность показаниям доктора Кашинского, свидете-
ли Грыцовый и Мацилинский заявили, что они не помнят, присутство-
вал ли доктор Николай Сушко на конституционном собрании ОУН.
Им, а также и свидетелю Сысаку неизвестно, состоял ли Сушко чле-
ном ОУН и принимал ли он участие в деятельности этой организации
в качестве секретаря.
Во время следствия свидетель Мацилинский был допрошен по
вопросу: роль доктора Сушко в связи с убийством польского министра
внутренних дел Перацкого. Мацилинский того мнения, что Сушко
никаким образом не участвовал при подготовке или проведении по-
кушения. Это показание подтверждается находящимся в здешних актах
письмом министерства иностранных дел от 30 ноября 1935 г. – IV по.
7719 §, в котором говорится, что член ОУН Роман Сушко во время
покушения имел литовский паспорт на имя “Мыколы Мельны чука”.
Очевидно, на основании имени “Мыкола” в паспорте получилось не-
доразумение, доктора Николая Сушко перепутали с Романом Сушко.
Между прочим, доктор Николай Сушко на допросе заявил, что он узнал,
будто Роман Сушко раньше часто пользовался кличкой “Мыкола”.
444
Предположение, что Коновалец незадолго до отъезда из Берлина
имел телефонный разговор с доктором Николаем Сушко, также ока-
залось неправильным. Показанием Барановского ясно подтверждает-
ся, что Коновалец имел телефонный разговор с Романом Сушко.
Кроме того, расследованием, произведенным тайной государственной
полицией по делу убийства Коновальца, уже в свое время ясно дока-
зано, что Коновалец имел телефонный разговор не с доктором Нико-
лаем Сушко, а с бывшим украинским полковником Романом Сушко.
Барановский заявил дополнительно, что он убежден, что доктор Нико-
лай Сушко никогда не находился отношениях с Коновальцем и никог-
да не был членом или функционером ОУН.
Наконец, в присланном сюда 19 октября 1938 года защитном за-
явлении доктор Сушко уже в то время старался опровергнуть имею-
щиеся здесь показания доктора Кашинского и под присягой подтвер-
дил, что он не был ни представителем руководства ОУН, ни секрета-
рем этой организации. Доктор Сушко полагает, что Кашинский и
Сысак дали показания против него по личным мотивам. Ему оба они
уже несколько лет знакомы. Сысака в свое время пришлось выключить
из украинского студенческого общества “Сичь” из-за неколлегиально-
го поведения. Кашинский во время безработицы был взят доктором
Сушко на службу в качестве домашнего учителя, так как супруга
Сушко, урожденная немка, пожелала научиться украинскому языку;
неправильные показания Кашинского доктору Сушко кажутся не-
понятными.
Относительно заметки в газете “Дило” от 20 ноября 1935 года,
назвавшей доктора Николая Сушко со слов прокурора в деле Перац-
кого представителем ОУН – см. письмо от 22 декабря 1938 года –
доктор Сушко еще 19 октября 1938 года заявил тайной государствен-
ной полиции следующее:
“Приведение статьи из газеты “Дило” как доказательства моей
якобы деятельности в ОУН является абсурдом не только для юриста,
но и для всякого здравомыслящего человека.
Я никогда не был знаком ни с Сеныком, ни с Сцыборским и не
знаю этих господ и сегодня. Если эти господа действительно показа-
ли, что я имел какие-либо дела с ОУН, то эти показания ложны.
Далее я должен указать на то, что эта “статья” газеты “Дило”
содержит лишь выдержку копии польского обвинительного акта. Га-
зета “Дило” сама комментарий к этому не дает.
445
Очень странно, что круги, пользующиеся этой выдержкой как
“доказательством”, не считают нужным воспользоваться и той выдерж-
кой газетной статьи, в которой говорится о ходе всего процесса, а не
только об обвинительной речи. Из этой статьи именно видно, что за-
щитники, попросившие предоставить им возможность познакомиться
с обвинительным актом Сеныка, не были удостоины ответа. А когда
защитники высказали сомнение относительно правдивости “архива –
Сеныка и подтвердили, что этот разоблачающий материал” является
фальсификацией, прокурор ответил ледяным молчанием. Я не имею
права критиковать польское правосудие 1935 года, но я не могу со-
гласиться с тем, что меня связывают с этим процесом. Я, к сожалению,
не был тогда в состоянии и не могу и сегодня потребовать от поль-
ского прокурора ответа. Не было и надобности отвечать на эти на-
падки на меня, так как защитники подсудимых и без того достаточно
выяснили правдоподобность всего материала. Этим для меня дело
считалось законченным.
Возвращаясь еще раз к моей деятельности секретарем ОУН, я
должен заметить, что мне кажется подозрительным, что будто бы
Роман Сушко, между прочим, работал также под кличкой Мыкола /
Николай/. Так, по крайней мере, написано в обвинительном акте, со-
гласно выдержки “Дило”. Я считаю вполне возможным, что меня
спутали с Романом Сушко. Не было бы лишним, если бы Ваш департа-
мент обратился бы к Роману Сушко с запросом, был ли он в это
время “секретарем” ОУН. Роман Сушко в то время, насколько мне
известно, находился в Австрии.
Я еще раз повторяю, что я никогда не был ни “секретарем” ОУН
и ни в какой-либо другой периферийной организации не работал.
Наконец, я обращаяю Ваше внимание на то, что я германский
подданный и беспрерывно, начиная с 1932 года, являюсь членом
НСДАП – движения Гитлера в Австрии. Этими фактами мои полити-
ческие цели и мое мировоззрение совершенно ясно и точно обри-
сованы”.
Романа Сушко допрашивать сейчас невозможно, так как он на-
ходится в Америке. Доктор Сушко согласен – если это окажется нуж-
ным – назвать еще свидетелей, готовых опровергать показания Ка-
шинского относительно его сотрудничества в ОУН.
Однако, на основании вышеизложенного я полагаю, что от даль-
нейших расследований можно отказаться, тем более, что показания
446
главного свидетеля Кашинского не пользуются слишком хорошей
репутацией и крайне сомнительны.
Поэтому я попросил бы Вашего срочного сообщения о том, явля-
ются ли Ваши сомнения относительно назначения доктора Сушко
руководителем бюро украинского доверенного теперь разрешенными
или остаются еще не ясными.
Письмом от 21 декабря 1938 года Вы сообщаете, что на основании
соглашения с главным командованием армии Вы ставите назначение
доктора Сушко в зависимость от того обстоятельства, что ему следо-
вало бы дать по одному сотруднику как с гетманской группы, так и
со стороны группы Коновальца или УНО.
Я считаю создание особого штаба советников ненужным. По-
скольку работой украинского доверенного затрагиваются вопросы
украинской эмиграции, руководитель – доверенный сам может решить
эти вопросы путем переговоров с представителями – председателями
соответствующей группы.
Чтобы группа Скоропадского и УНО убедились в том, что бюро
укра инского доверенного является вполне неполитическим учреждением,
служащим лишь регистрации и экономическому обеспечению украин-
ских эмигрантов и являющимся ответственным за соблюдение порядка
среди украинских эмигрантов, я намерен назначить по одному советнику
для украинского доверенного, взятых из группы Скоропадского и УНО.
Такими сотрудниками могут быть не руководители отдельных эми-
грантских движений, а члены или сочувствующие, не занимавшиеся и не
занимающиеся руководящей эмигрантской политикой, но готовые и
способные добросовестно исполнять возложенные на них обязанности.
Прошу также Вашего согласия на это.
Главному командованию армии я переслал копию этого письма.
/Подпись/
Галузевий Державний архів Служби безпеки України – Фонд № 13
Друковані видання. – Справа 372. – Том 34. – Арк. 183–186.
Джерела та література:
1. Від Головної управи УНО // Український Вісник (Берлін) Орган
Українського національного об’єднання в Німеччині. – Ч. 21 (120). – 17
жовтня 1943 року.
2. Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Ф. 13
Друковані видання. – Спр. 372. – Т. 34.
447
3. Енциклопедія українознавства . У 10-ти томах / Гол. ред. Володи-
мир Кубійович. – Париж; Нью-Йорк, 1954–1989.
4. Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – 1020 с.
5. Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический
энциклопедический словар. – Москва, 2003. – 942 с.
6. Каменецький І. Українське питання в німецькій зовнішній полі-
тиці між двома світовими війнами // Євген Коновалець та його доба. –
Мюнхен, 1974. – С. 851–882.
7. Карпатська Україна в боротьбі. Збірник. – Відень, 1939. – 234 с.
8. Кентій А.В. Нариси історії Організації українських націоналістів
(1929–1941 рр.). – Київ, 1998. – 200 с.
9. Книш З. Перед походом на Схід. Спогади й матеріали до діяння
Організації Українських націоналістів у 1939 – 1941 роках. – Торонто,
1958. – І частина. – 188 с.; ІІ частина. – 192 с.
10. Коваленко Ю. Українське національне об’єднання (УНО) в Німеч-
чині // Організація українських націоналістів (1929–1954). – Франція,
1955. – С. 377–391
11. Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. – Париж –
Нью-Йорк – Львів, 1993. – 659 с.
12. Кубійович В. Том ІІ. Мемуари. Роздуми. Вибрані листи // Упоряд-
кування проф. Олега Шаблія. – Париж, Львів, 2000. – 1024 с.
13. Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії. 1939–1941. Історія
Українського Центрального Комітету. – Чикаго, 1975. – 664 с.
14. Кучерук О. С. Рико Ярий – загадка ОУН. – Львів, 2005. – 212 с.
15. Кущинський А. Закарпаття в боротьбі. Спогад. – Буенос-Айрес,
1981. – 224 с.
16. Оснування Комісаріату для українських справ у Німецькій дер-
жаві // Українська пресова служба. Українське видання. Заступництво на
Німеччину. – Берлін. – 1938. – 12 грудня. – Ч. 16/38.
17. Паньківський К. Від держави до Комітету. – Нью-Йорк; Торонто,
1957. – 160 с.
18. Паньківський К. Від Комітету до Державного центру (1944–
1948). – Нью-Йорк; Торонто, 1968. – 288 с.
19. Паньківський К. Роки німецької окупації (1941 – 1944). – Нью-
Йорк; Торонто, 1965. – 480 с.
20. Пропам’ятна книга Данціґерів. Історичні нариси та спомини
колишніх студентів Політехніки Вільного Міста Данціґу. 1921–1945. –
Філа дельфія; Торонто; Нью-Йорк, 1979. – 218 с.
21. Романишин П. Історія української еміграції та українська като-
лицька церква в Німеччині // Українці в Берліні (1918–1945). Пропам’ятний
448
збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності українців у Берліні з
нагоди З’їзду 5-го вересня 1981 року в Шератон готелі в Торонто, Канада.
Редактор: Василь Верига. – Торонто, 1996. – С. 208–225.
22. Скиба Р. Українське Національне Об’єднання (УНО) в Німеччи-
ні. До ґенези постання УНО // Українці в Берліні ... С. 177–183.
23. Срібняк І.В. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині
(1914–1920рр.). – К., 1999. – 296 с.
24. Стерчо П. Карпато-Українська держава. До історії визвольної бо-
ротьби карпатських українців у 1919–1939 роках. – Торонто, 1965. – 288 с.
25. Трощинський В. П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як
історичне і соціально-політичне явище. – К., 1994. – 260 с.
26. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. – К., 1999. –
352 с.
27. Українці в Берліні (1918–1945). Пропам’ятний збірник доповідей
і спогадів з життя і діяльності українців у Берліні з нагоди З’їзду 5-го ве-
ресня 1981 року в Шератон готелі в Торонто, Канада. Редактор: Василь
Верига. – Торонто, 1996. – 256 с.
28. Філонович В. Березневі дні Карпатської України / Вступна стат-
тя, упорядкування, коментарі В. Власенка. – Суми, 2009. – 100 с.
29. Центральний державний архів вищих органів влади та управлін-
ня України. – Ф. 4465. – Оп. 1. – Спр. 126.
30. Яріш В. Українська Установа Довір’я в Німеччині. Офіційно: Ukra-
inische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche // Українці в Берліні (1918–1945).
Пропам’ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності укра їнців
у Берліні з нагоди З’їзду 5-го вересня 1981 року в Шератон готелі в Торон-
то, Канада. Редактор: Василь Верига. – Торонто, 1996. – С. 184–187.
31. Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). –
Nr. 1031.
32. Bundesarchiv Berlin – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). –
Nr. 3049 (Звіт Таємної державної поліції за жовтень – листопад 1936
року).
33. Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). –
Nr. 3060 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 рік).
34. Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). –
Nr. 3061 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 рік).
35. Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). –
Nr. 3062 (Звіт Таємної державної поліції за січень – березень 1939 року,
складений 3 квітня 1939 року).
36. Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). –
Nr. 3062 (Звіт Таємної державної поліції за квітень – червень 1939 року
від 3 червня 1939 року).
449
37. Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). –
Nr. 3062 (Звіт Таємної державної поліції про нелегальний комуністичний
та марксистський рух в Німеччині за другий квартал 1939 року).
38. Dodenhoeft, Bettina Laßt mich nach Rußland heim: russische Emi-
granten in Deutschland von 1918 bis 1945. – Frankfurt am Main; Berlin; Bern;
New York; Paris; Wien: Lang, 1993. – 338 S.
39. Encyclopedia of Ukraine. Volume V. – St–Z / Edited by Danylo Hu-
sar Struk. – Toronto; Buffalo: London, 1993.
40. Jerabek, Blanka Das Schulwesen und die Schulpolitik im Reichskom-
missariat Ukraine (1941–1944). Im Lichte deutscher Dokumente. – München:
Ukrainische Freie Universität, 1991.
41. Kotowski, Albert S. „Ukrainisches Piemont“? Die Karpatenukraine
am Vorabend des Zweiten Weltkrieges // Jahrbücher für Geschichte Osteuro-
pas. – 2001. – H. 1. – S. 67–95.
42. Ukrainischer Pressedienst in Deutschland. – 1938. – Nr. 16/38
43. Werner, Günter Die Geschichte der russisch-orthodoxen Kirche in
Deutschland in den Jahren 1920–1950. – Sigmaringen, 1982.
44. Zlepko, Dmytro Die Entstehung der polnisch-ungarischen Grenze
(Oktober 1938 bis 15. März 1939). Vergangenheitsbewältigung oder Groß-
machtpolitik in Ostmitteleuropa. – München, 1980. – 207 S.
Дмитро Бурім (Київ, Україна) Микола Сушко та Організація укра-
їнських націоналістів: до питання про партійно-політичну прина-
лежність голови Української установи довіри в Німецькій імперії
(1938–1945)
В публікації досліджується питання партійно-політичної приналеж-
ності голови Української установи довіри в Німецькій імперії д-ра Мико-
ли Сушка (1938–1945).
Ключові слова: Українська установа довіри в Німеччині, Україна,
Німеччина, українська еміграція, Українська Громада в Німеччині, Укра-
їнське Національне Об’єднання в Німеччині, Микола Сушко.
Дмитрий Бурим (Киев, Украина) Николай Сушко и Организация
украинских националистов: к вопросу о партийно-политической при-
надлежности председателя Украинского учреждения доверия в Гер-
мании (1938–1945)
В публикации исследуется вопрос о партийно-политической принад-
лежности председателя Украинского учреждения доверия в Германии д-ра
Николая Сушко (1938–1945).
450
Ключевые слова: Украинское учреждение доверия в Германии, Укра-
ина, Германия, украинская эмиграция, Украинское Общество в Германии,
Украинское Национальное Объединение, Николай Сушко.
Dmytro Burim (Kyiv, Ukraine) Mykola Sushko and Organization of
Ukrainian Nationalists: to a problem of party-political membership of the
Head of the Ukrainian Trust Institution in the German Empire (1938–
1945)
The publication contains a study on the problem of party-political
membership of the Head of the Ukrainian Trust Institution in German Empire
Dr. Mykola Sushko (1938–1945).
Key words: the Ukrainian Trust institution in Germany, Ukraine, Germany,
Ukrainian émigrés, Ukrainian Hromada in Germany, Ukrainian National Union
in Germany, Mykola Sushko.
|