Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців)
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7195 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) / Г. Горинь // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 440-444. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-7195 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-71952010-03-26T12:00:45Z Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) Горинь, Г. Публікації 2008 Article Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) / Г. Горинь // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 440-444. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7195 uk Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Публікації Публікації |
| spellingShingle |
Публікації Публікації Горинь, Г. Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) |
| format |
Article |
| author |
Горинь, Г. |
| author_facet |
Горинь, Г. |
| author_sort |
Горинь, Г. |
| title |
Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) |
| title_short |
Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) |
| title_full |
Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) |
| title_fullStr |
Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) |
| title_full_unstemmed |
Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) |
| title_sort |
роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Публікації |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7195 |
| citation_txt |
Роль громади у формуванні особи (історичний досвід українців) / Г. Горинь // Народознавчі Зошити. — 2008. — № 3-4. — С. 440-444. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT gorinʹg rolʹgromadiuformuvanníosobiístoričnijdosvídukraíncív |
| first_indexed |
2025-07-02T10:04:48Z |
| last_indexed |
2025-07-02T10:04:48Z |
| _version_ |
1836529157120458752 |
| fulltext |
440 3-4’2008 Народознавчi Зошити
Публiкацiї
Ганна ГОРИНЬ
РОЛЬ ГРОМАДИ
У ФОРМУВАННI ОСОБИ
(IСТОРИЧНИЙ ДОСВIД УКРАЇНЦIВ)1
Hanna HORYN. On Community Role in Formation
of Personality (The Ukrainians’ Historical Experience).
На сучасному етапi розбудови української дер-
жави, гуманiзацiї суспiльства i спрямування його
в русло нацiональних iдеалiв, як нiколи ранiше,
постала потреба глибинного вивчення духовної
спадщини народу в усiй її культурно-iсторичнiй
рiзноманiтностi та мiнливостi. На думку вчених,
сьогоднi в центрi уваги повинно стати все те, що
стосується суспiльства i людини: “суспiльство з
людським обличчям” i “людина з суспiльним об-
личчям”2. Задля сучасного i майбутнього необ-
хiдно вивчити тi уроки минулого, якi допомогли
б забезпечувати гармонiйнi стосунки мiж людьми
i суспiльством. Необхiдно вияснити, якi i як дi-
яли механiзми включення людини в оточуюче її
суспiльне середовище, якими способами спiльнота
реалiзувала свiй вплив на особу, в чому полягала
їх спiвпраця. Ця широка проблема в даному дос-
лiдженнi розглядається в контекстi теми “селян-
ська культура”, “етнокультурне середовище села”
i є продовженням уже порушуваних автором у
цьому руслi питань3.
Про взаємозв’язок i взаємовплив iндивiдуума
i громади в українському традицiйному селi уже
1Текст доповiдi, виголошеної на VI Мiжнародному кон-
гресi українцiв (м. Донецьк, 28 червня – 1 липня 2005 р.)
2Живые общности, общество и человек в средневековом
мире Европы // Общество и человек в средневековом ми-
ре: Материалы межреспубликанской конференции.– Моск-
ва, Институт всеобщей истории. 30 сентября – 20 октября
1994 г.– Москва, 1998.– C. 9.
3Горинь Г. Цiннiснi орiєнтацiї українського селянства в
контекстi етнокультурних процесiв XX ст. // П’ятий конг-
рес Мiжнародної Асоцiацiї Українiстiв. Iсторiя.– Ч. 3.– Че-
рнiвцi, 2005.– C. 295-298.
не варто дискутувати. Сьогоднi для нас важли-
вим є дослiдити, в чому тут українська специфi-
ка, як вона складалась iсторично i чим вона важ-
лива сьогоднi та в майбутньому. Перш, нiж роз-
почати дослiдження винесеної в заголовок статтi
теми, логiчно коротко зупинитися на двох клю-
чових питаннях: яким постав український селя-
нин як соцiокультурний тип; у чому специфiка
територiальної громади як етно- i соцiокультурної
iнституцiї.
Етнопсихологiчний портрет українця, а також
чинники, якi вплинули на формування україн-
ського характеру, українського етнотипу були
предметом дослiджень М.Костомарова, I.Нечуя-
Левицького, М.Шлемкевича, О.Кульчицького,
В.Янiва та iнших iсторикiв, психологiв. На пiд-
ставi всебiчного аналiзу їх праць назвемо лише
визначальнi риси українця. В iдеалi – це самодо-
статня особистiсть, яку вирiзняють волелюбнiсть
i особиста свобода передусiм, чеснiсть, гiднiсть,
нездатнiсть до бездумного послуху, зорiєнтова-
нiсть на власне прийняття рiшень, вiдповiдаль-
нiсть за їхнє виконання. А ще українець видi-
лявся своїм iндивiдуалiзмом, i ця його визнача-
льна риса сформувалась iсторично, в ходi транс-
формацiї українського козака з його авантюрно-
войовничим характером, через психологiю пере-
хiдних окремих пiдтипiв чумака i бурлаки у се-
лянина з його осiлим способом буття й дiяль-
ностi, “вiдступом у себе”, заглибленим i зосе-
редженим на собi, на своїй сiм’ї, про що писав
М.Костомаров, а згодом – О.Кульчицький4.
Українську громаду пiд кутом її нацiональ-
ної специфiки вперше найбiльш докладно вивчав
М.Костомаров. Порiвнявши українську громаду i
росiйську общину (мир), учений розставив дуже
важливi акценти i дiйшов до вагомих висновкiв.
Передусiм вiн заявив i достатньо вагомо аргу-
ментував, що для українця громада є зовсiм не
те, що для росiянина община. За переконанням
українцiв, громада є добровiльною сходкою лю-
4Костомаров М. Слов’янська мiфологiя.– К., 1994.–
C. 139, 149; Кульчицький О. Свiтовiдчування українця
// Українська душа.– К., 1992.– C. 3; Храмова В. До про-
блеми української ментальностi // Українська душа.– К.,
1992.– C. 12.
ГАННА ГОРИНЬ. Роль громади у формуваннi особи... 441
дей, хто хоче, бере в нiй участь, хто не хоче –
виходить, як це було у запорожцiв5. Отже, кожен
член цiєї спiльноти був незалежною особою, яка
добровiльно входила у меншi групування, якщо
це було вигiдно кожнiй сторонi, коли це диктува-
лось конечними потребами i, що дуже важливо,
не шкодило незмiнному праву особистої свободи.
Так народ окреслив демократичнi засади творен-
ня української громади, хоча не вмiв їх так назва-
ти, залишивши це для наукового теоретизування.
Для росiян ближчою вiд особистої свободи бу-
ла колективнiсть, перевага общинностi й спiль-
ної волi, що дiстало свiй яскравий вияв у збере-
женнi до XIX ст. великих неподiльних сiмей з
безвiдмовним пiдпорядкуванням усiх членiв волi
“большака”, а також общинного землекористуван-
ня з постiйними перерозподiлами дiлянок. Такi
узвичаєнi правовi норми росiян спричинилися до
послаблення особистих iнiцiатив, до пригнiчення
особистої свободи iдеєю “мира”, що вiдзначав у
XIX ст. росiйський письменник Костянтин Акса-
ков. Примат “мира” вiдбиває навiть народне при-
слiв’я “мир – всему голова”, тодi як для україн-
цiв “громада – великий чоловiк”. Вона включа-
ла в себе малi спiльноти (сiм’ю, родину, конфе-
сiйнi, виробничi, статево-вiковi групи), яким, як
вiдзначав О.Кульчицький, властивi “рефлексивнi
настанови, спрямованi на самозаглиблення i само-
пiзнання”6.
Українцевi найбiльш зручно було контактувати
з малими спiльнотами – сусiдами, рiднею, меш-
канцями свого кутка чи вулицi, ровесниками. У
спiвпрацi з ними особа мала бiльше можливос-
тi для виявлення iнiцiативи. Багатоструктурована
громада дисциплiнувала своїх членiв, навчала уз-
вичаєних норм, яких треба було дотримуватись
для забезпечення спiвiснування i результативної
спiвпрацi, для прояву iнiцiатив й формування ак-
тивного iндивiдуума. Iснували рiзнi форми кон-
тактiв мiж цими малими соцiогрупами й окреми-
ми особами, рiзними були фактори й результати
їх взаємостосункiв. Характерно, що кожна з цих
5Костомаров Н.И. Две русские народности.– К., 1991.–
C. 63.
6Кульчицький О. Свiтовiдчування українця // Україн-
ська душа...– C. 12.
груп мала свої методи впливу на особу i свою ме-
ту, кожна з них активiзувалась залежно вiд кон-
кретних ситуацiй та завдань. Початково найсиль-
нiший вплив на особу мало найближче її оточення
– сiм’я i родина поза нею. Методом гри, особис-
того прикладу, спостереження i бесiд особа от-
римувала релiгiйне, естетичне, етичне виховання,
тобто закладались основи її духовного розвитку.
Паралельно тими ж способами набувались нави-
ки i знання трудової дiяльностi. Здобутi знання
перевiрялись i розширювались у колi ровесникiв i
близьких сусiдiв, вiдтак, крiм цього, у спiльнотах,
творених за статево-вiковим цензом, виробничи-
ми iнтересами i так далi. Так, на мiжособовому
i мiжгруповому рiвнi вiдбувалось програмування
свiдомостi, поступово особа включалась у живий
процес спiвучастi в культурi, пiзнавала культурнi
цiнностi та iдеали, набувала знань i досвiду.
Виглядає, що формування особистостi йшло
второваним поколiннями шляхом, за загально-
людськими традицiями. З одного боку, це вiд-
повiдало дiйсностi, з iншого, – в цю схему ма-
ла обов’язково певним чином вклинюватись етно-
культурна специфiка, етнiчний характер українця
передовсiм. I дiйсно, ще в межах сiм’ї у щоден-
них контактах в українського пiдлiтка визрiвало
прагнення самопiзнання, виникало бажання чи-
мось вирiзнитись, перевiрити себе i таким чином
зреалiзуватись, накiнець приходило бажання са-
мовдосконалення. З цих причин на пiдсвiдомому
рiвнi виникали непорозумiння та конфлiкти мiж
старшими i молодшими дiтьми, в юнацькому вi-
цi з’являлась нетерпимiсть до опiки батькiв над
собою. Конфлiкти виникали не стiльки мiж поко-
лiннями, як мiж рiзними пiдходами до вирiшення
поставлених ними завдань.
Контакти особи i громади найбiльшою мiрою
виявлялися в господарськiй дiяльностi. Приватне
господарство, власна земля були метою i програ-
мою всього життя селянина, вони розвивали по-
чуття вiдповiдальностi, самокритичностi, вселяли
впевненiсть i самоповагу. Праця для себе, не з
примусу, а добровiльна сприяла зреалiзувати се-
бе в життi, набути статусу хазяїна. Досягти цiєї
мети селянин намагався власною працею, розра-
ховуючи на свої сили, тому виглядало, що вiн по-
442 3-4’2008 Народознавчi Зошити
внiстю заглиблювався в себе. Однак з’являлись
перешкоди (при порушеннi норм власностi, подiлi
сiмейного майна тощо), i селянин шукав пiдтрим-
ки i допомоги насамперед в найближчому оточен-
нi – серед рiднi, потiм – у громадi (через свiдкiв,
авторитетних осiб, громадський уряд).
Господарюючи самостiйно, селянин не виклю-
чав тимчасової спiвпрацi з громадою, навiть по-
годжувався на пiдпорядкування їй на певний час,
розумiючи, що це було йому вигiдно. Так, спiль-
ний випас худоби навеснi та пiсля жнив на при-
ватних землях, подiл надiлiв на “толоку” i “ца-
рину” з метою чiткої сiвозмiни, запропонованi
громадою, були певним примусом для одноосi-
бника, однак вiн безвiдмовно дотримувався цих
традицiй. У цьому випадку вiн пiдпорядковував
власнi iнтереси загальногромадським, але робив
це не з покори, а з розумiння загальних пот-
реб. Одночасно вiн удосконалювався як господар,
хлiбороб: пiдпорядковувався загальнiй дисциплi-
нi, привчався до чiткого ритму працi, дотримува-
вся термiнiв сiльськогосподарських робiт, набував
знань агротехнiки.
Не менш важливою причиною для активних
стосункiв громади з особою була потреба вирi-
шення питань соцiального захисту. При цьому
майже завжди громада й особа були в дiях со-
лiдарними. Пiд час стихiйних лих, при пожежi
чи втратi сiм’єю годувальника безвiдмовною бу-
ла участь у толочних роботах, нерiдко в надан-
нi матерiальної допомоги потерпiлим. При цьому
громада завжди була дуже уважною до причин
бiдностi й вiдповiдно до цього вживала заходiв.
Не викликали спiвчуття нероби, п’яницi. У серед-
ньовiччi засобами впливу на них були громадсь-
кий осуд, штрафи, фiзичне покарання – побиття
“буками”, натомiсть об’єктом захисту залишалась
сiм’я.
У XIX ст. тих, хто спричинявся до руйну-
вання сiм’ї через пияцтво (в народi їх називали
марнотратниками), позбавляли прав розпорядни-
ка майна. Їх перебирав опiкун, найчастiше пред-
ставник родини, якого затверджував громадський
уряд. Такi заходи були дуже дiєвими, спрямова-
ними на захист матерiальних основ сiм’ї, а також
на збереження доброї репутацiї родини й громади
взагалi. З тiєю ж метою iнколи призначався опi-
кун для сiм’ї у випадку довготривалої вiдсутностi
господаря. Безпосередня допомога громади посту-
пала також через доброчиннi заходи, меценатство
заможнiших: у бойкiв i гуцулiв був звичай “да-
рувати щось iз маржини” сиротам i вдовам7.
У приватне сiмейне життя особи громада втру-
чалася по-рiзному на рiзних iсторичних етапах.
Разом з родиною та церквою громада виступала
охоронцем честi сiм’ї у випадку вiдступу вiд за-
конiв моралi. У середньовiччi цi заходи були ду-
же строгi, винуватцi пiддавались фiзичному по-
каранню “на людях” – побиттю, штрафам, пока-
ранню “на горло”, аж до вигнання з громади8.
При цьому покаранню пiдлягали не тiльки прямi
винуватцi, але й тi члени громади, якi не вiдре-
агували або навмисне приховали злочин9. А за-
галом, амбiтний українець був дуже вразливим i
не спiшив виносити свої бiди “на люди” (в гро-
маду), особливо, коли це стосувалося вiдносин
мiж членами його сiм’ї, в першу чергу – мiж
подружжям. Прагнув порозумiтися мiж своїми,
тому найчастiше конфлiкти мiж чоловiком i жiн-
кою бували на початках спiльного життя, як пи-
сав В.Милорадович, “поки не обтерпiлись”10.
Скритнiсть i гордiсть змушували поборювати
сiмейнi неприємностi в самому зародку, не допу-
скаючи їх поширення. У патрiархальнiй українсь-
кiй сiм’ї визначальними в стосунках були терпi-
ння, намагання не допустити поговору, не втра-
тити авторитету в громадi. У XIX ст. питання
сiм’ї виносились на розгляд громади лише в то-
му випадку, коли вона самостiйно не могла його
вирiшити i просила допомоги. На цей час домiну-
юча виховна роль вiдводилась церквi, яка своїми
засобами (через строгi заборони, присягу, тим-
7Охримович В. Жiноча доля в Скiльських горах //
Народ.– 1890.– № 18.– C. 278; Горинь Г. Громадський
побут сiльського населення Українських Карпат (XIX –
30 тi роки XIX ст.).– К., 1993.– C. 78, 79.
8Гошко Ю. Покарання за антиморальну поведiнку //
Народознавчi Зошити.– Львiв, 1997.– Зош. 2.– C. 32, 36.
9Гошко Ю. Покарання за окремi порушення громадсь-
кого спiвжиття...– C. 76.
10Милорадович В.П. Житъё-бытьё лубенского крестья-
нина // Українцi: народнi вiрування, повiр’я, демонологiя.–
К., 1991.– C. 307.
ГАННА ГОРИНЬ. Роль громади у формуваннi особи... 443
часовi вiдлучення вiд участi в певних обрядах)
намагалась вплинути на порушникiв моралi.
Малi громади реалiзували свiй вплив на iнди-
вiдуума рiзними способами, з яких найголовнiши-
ми були: безпосереднi контакти (пiд час спiльної
працi, дозвiлля, свят, здiйснення обрядiв та риту-
алiв) i опосередкованi контакти (через спостере-
ження). Важливим регулятором iндивiдуальної та
колективної поведiнки громади i особи, винятко-
во результативним засобом впливу була громад-
ська думка. Вона складалася початково в обмеже-
ному колi, iснувала певний час негласно, згодом
охоплювала ширшу спiльноту, ставала предметом
загального вiдкритого обговорення i вiдповiдних
оцiнок. У критерiях оцiнок за основу бралися на-
самперед тi риси характеру, якi виявляли став-
лення особи до працi, до людей (батькiв, лiтнiх,
покривджених), її релiгiйнiсть i дотримання норм
моралi. В оцiнках людини був дуже диференцi-
йований пiдхiд: залежало вiд вiку, статi, соцiаль-
ного стану, значною мiрою вiд традицiй. Остан-
нi нерiдко ставали пiдставою для оправдання тих
вчинкiв, якi для iнших були недопустимi (неаде-
кватними були оцiнки дiй заможного i бiдняка,
сироти, вдови; один стиль поведiнки був на толо-
чних роботах, iнший – на найманiй працi, в моло-
дiжних гуртах та в групах молодих одружених). В
народi з особливою повагою ставились до людей
працьовитих, дбайливих, ощадних, тобто надiле-
них такими рисами, якi допомагали особi сягнути
успiхiв у господарствi. Викликали iнтерес i по-
вагу знавцi iсторiї та традицiй села, фольклору,
добрi оповiдачi, спiваки.
На основi оцiнок, дiй та поведiнки, через їх
схвалення чи заперечення складалась репутацiя
особи (репутацiя “доброго господаря”, “злої не-
вiстки”, сiльського “заводили” тощо). Репутацiя
“доброго господаря” складалась на основi його
досвiду i знань господарювання. Репутацiя пога-
ної невiстки: неприхильна або нетерпляча в сто-
сунках iз свекрухою та свекром, ледача, сварлива,
та, що не вмiла дати лад у хатньому господарствi.
Репутацiя формувалася вiдповiдно до шкали
вартостей, прийнятих в данiй соцiогрупi, яка жи-
ла в окреслений час у визначенiй спiльнотi (од-
ружених, молодi, лiтнiх людей тощо). Репутацiя
закрiплювалася надовго, суттєво впливала на до-
лю людини, могла залишитися за особою на все
життя, а навiть переходити на наступнi поколiн-
ня. Пiдтвердженням цьому є прислiв’я: “Який
батько, такий син”, “Яке корiння, таке насiння”,
“Яблуко вiд яблунi далеко не впаде”. Це зобов’я-
зувало до самоконтролю та мiжпоколiнного кон-
тролю, громада i особа були повнiстю солiдарнi
в тому, щоби не допустити злої опiнiї про сiм’ю
i громаду. Український селянин завжди був ду-
же вразливий до поговору й неслави, якi вели
до поганої репутацiї. Добра слава була заповiддю
для всiх соцiальних станiв. Турботами про добре
iм’я були пройнятi всi верстви, навiть найбiднiшi
сiм’ї понад все ставили власну честь i достоїнст-
во, чим заслуговували пошану й авторитет. Роль
громадської думки чiтко усвiдомлювалася кож-
ним, i це спонукало до активної позицiї впродовж
всього життя.
Вiд репутацiї особи залежав престиж (автори-
тет) сiм’ї, громади. Зокрема, престижною вважа-
лась та сiм’я, яка вмiло вела господарство, не
скомпроментувала себе вiдступом вiд норм мо-
ралi, добре виховала i вивiнувала дiтей.
У дiях особи та громади важливу роль вiдi-
гравав зовнiшнiй контроль – “що скажуть люди”,
похвала чи покарання “на людях” мали особливий
ефект. Одних влаштовував стан, “щоби було, як
у людей”, iнших – “щоб не гiрше, як у людей”.
Ця формула життя передбачала рiзнi поведiнковi
позицiї, однак не йшла дальше слабо вираженої
активностi особи, тому дiяла не в усiх соцiаль-
них верствах: для людей з вищими культурни-
ми запитами й можливостями вона була занадто
спрощеною.
У стосунках громади й особи нерiдко важливу
роль вiдiгравав звичай. Iнодi громада породжу-
вала фiкцiї, якi не вiдповiдали дiйсностi, однак
традицiї та їх сила впливу були настiльки ве-
ликими, що приймалися некритично, незапереч-
но, за спрощеною формою “бо так годилось”, “бо
так нашi предки робили i нам велiли”. Пiдтвер-
дженням цьому є також прислiв’я, на зразок: “хоч
ошукаюся, та там, де всi люди”, “у гуртi i каша
смачнiша”.
Громада й особа були перейнятi найбiльшим
444 3-4’2008 Народознавчi Зошити
зовнiшнiм свiтом, проблемами щоденного життя.
Цi сприйняття дiйсностi могли проходити пасив-
но, спокiйно, споглядально, або активно. Перебу-
вання на виду в села як у буднi, так i в свята,
усвiдомлення постiйного контролю з боку грома-
ди, врештi – розвинуте почуття власної гiдностi
не давало права замкнутись у собi, бути пасив-
ним. У патрiархальному селi було значно бiль-
ше, нiж сьогоднi, тяжiння та пiдстав до вияву
iнiцiатив i самореалiзацiї особи. Активна пози-
цiя в громадi завжди була помiченою, дiставала
оцiнку авторитетних людей, а це передбачало не-
минучий успiх особи, сприяло реалiзацiї планiв
на майбутнє. Громада не гнiтила i не нiвелювала
особи, удосконалення i самовияв якої були мож-
ливi лише в певнiй спiльнотi.
Контроль за особою в усiх ланках чiтко струк-
турованої громади здiйснювався через горизон-
тальнi комунiкативнi зв’язки. Вони завжди були
ефективними, тому що контроль вiдбувався рi-
вночасно, а це забезпечувало об’єктивнiсть оцi-
нок, давало можливiсть громадi й особi операти-
вно вiдреагувати i скорегувати дiї та вчинки.
Прослiдковуючи характер i динамiку взаємо-
стосункiв i взаємовпливiв особи та громади, ба-
чимо, що вони вибудовувалися передусiм на за-
гальнолюдських засадах. Специфiка українських
традицiй багато в чому випливала iз ментальнос-
тi, особливостей етнiчного характеру i залежала
вiд культурного середовища. Характерним було
спрямування дiй особи на те, щоби зберегти до-
бре iм’я i не заплямувати честi роду; збагатити i
передати поколiнний досвiд. Природжений iнди-
вiдуалiзм українця, його прагнення до самореалi-
зацiї в малих спiльнотах внiс своєрiднiсть у ме-
ханiзм культурного дiалогу людини i середовища,
проте не виключив їх постiйної та рiвнозначної
взаємозацiкавленостi.
Сучаснi жителi села – це люди нових часiв, iн-
шого розвитку суспiльства. Сьогоднi посилюєть-
ся процес вiдмежування особи вiд громади, замк-
нутiсть на власних iнтересах, тому першочерго-
вим повинно бути спрямування уваги на людину,
на розвиток особистостi, на подолання збайду-
жiння i соцiальної пасивностi, одночасно на ви-
ховання активного iндивiдуума-лiдера.
Мiжнародний Конгрес українiстiв. 2005 р. Злiва
направо – М.Селiвачов, Р.Захарчук-Чугай, Я.Тарас,
Г.Горинь.
VI Мiжнародний Конгрес українiстiв. 2005 р. Злi-
ва направо – Р.Захарчук-Чугай, Г.Горинь, Я.Тарас,
С.Гвоздевич.
|