Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР)

Стаття присвячена висвітленню та аналізу організаційних аспектів проведенню виборів до обласних Рад депутатів південних областей УРСР. Розглядаються правові засади виборчих кампаній, особливості висування кандидатів у депутати, роль партійних структур у цьому процесі....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Молдавська, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71950
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР) / Т. Молдавська // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 499-515. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-71950
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-719502014-12-16T03:02:03Z Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР) Молдавська, Т. Стаття присвячена висвітленню та аналізу організаційних аспектів проведенню виборів до обласних Рад депутатів південних областей УРСР. Розглядаються правові засади виборчих кампаній, особливості висування кандидатів у депутати, роль партійних структур у цьому процесі. Статья посвящена описанию и анализу организационных аспектов проведения выборов в областные Советы депутатов южных областей УССР. Россматриваются правовые нормы избирательных кампаний, особенности выдвижения кандидатов в депутаты, роль партийных структур в этом процессе. In the given article is analysed making of legislative normative base concerning regional Councils formation, their activity and changes in system of departments and head offices. Examined stages and forms of carrying of election campaigns in South Ukraine region. 2010 Article Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР) / Т. Молдавська // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 499-515. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71950 342.828.2 (477.7) uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	Стаття присвячена висвітленню та аналізу організаційних аспектів проведенню виборів до обласних Рад депутатів південних областей УРСР. Розглядаються правові засади виборчих кампаній, особливості висування кандидатів у депутати, роль партійних структур у цьому процесі.
format	Article
author	Молдавська, Т.
spellingShingle	Молдавська, Т. Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР) Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
author_facet	Молдавська, Т.
author_sort	Молдавська, Т.
title	Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР)
title_short	Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР)
title_full	Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР)
title_fullStr	Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР)
title_full_unstemmed	Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР)
title_sort	вибори до обласних рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей урср)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/71950
citation_txt	Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР) / Т. Молдавська // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 499-515. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
series	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
work_keys_str_mv	AT moldavsʹkat viboridooblasnihraddeputatívorganízacíjníaspektinaprikladípívdennihoblastejursr
first_indexed	2025-07-05T20:50:39Z
last_indexed	2025-07-05T20:50:39Z
_version_	1836841582129577984
fulltext	499 Вибори як спосіб формування законодавчих та представницьких органів влади є однією з головних ознак демократичного суспільства. У радянській державі виборам до центральних та місцевих органів вла ди, не дивлячись на їх безальтернативність, відводилася важлива роль. По-перше, вони створювали стійку ілюзію демократичності та народності влади, оскільки потенційно депутатом міг стати кожен тру довий громадянин. По-друге, з депутатського корпусу формувався особовий склад виконавчих органів влади, і, таким чином, громадяни своїм “вибором” легітимізували їх повноваження. Цей принцип діяв на всіх рівнях державної влади – від Верховної Ради до сільських та селищних Рад. Обласні Ради депутатів та їх виконкоми здійснювали взаємодію між вищими органами державної влади та управління та місцевими органами влади. Тому вибори до обласних Рад, відбір їх особового складу мали і важливе ідеологічне значення, і не меншу практичну актуальність. Об’єктом дослідження виступає радянський виборчий процес, предметом –організаційні особливості виборів до обласних Рад депу- татів. Хронологічні межі охоплюють період 1947–1990 рр.: від перших повоєнних виборів до останніх виборів на безальтернативній основі. До війни на території УРСР були проведені лише одні вибори до об- ласних Рад, тобто і політичний, і організаційний досвід проведення подібних кампаній був мінімальним. Широкі хронологічні рамки до- зволять прослідкувати процес від формування ідеологічної та органі- заційної стратегії проведення виборів до поступового нівелювання їх ідеологічного значення. Тетяна МОЛДАВСЬКА (Запоріжжя, Україна) Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР) УДК : 342.828.2 (477.7) 500 Джерельна база даного дослідження представлена справочинни- ми та законодавчими документами. Комплекс справочинних джерел формує документація, яка продукувалася в ході діяльності самої Ради, її виконкому і системи відділів та управлінь, а також справочинна документація обласних комітетів КПУ, матеріалів вищих органів за- конодавчої, виконавчої та партійної влади – Президії ВР УРСР, уряду, та ЦК КПУ, які стосувалися організації виборчого процесу. Сюди від- носяться звіти, інформації. рішення та додатки до них, протоколи засідань обкомів. Найбільш детально та масштабно представлена до- кументація, що стосувалася організації та проведення перших двох повоєнних виборів до обласних Рад – у 1947 та 1950 рр. Джерела, актуа лізовані у даній розвідці, є неопублікованим; вони зберігаються у ЦДАВО (ф. 1, ф. 2) та ЦДАГО (ф. 1) України, та обласних архівах Запорізької, Миколаївської. Херсонської, Одеської областей, Централь- ному державному архіві Автономної республіки Крим. Комплекс за- конодавчих джерел складаються з власне законодавчих та нормативних актів, що регламентували процес формування обласних Рад. Ці акти в законодавчо визначений термін [23] (протягом двох тижнів після прийняття) публікувалися в журналах “Відомості Верховної Ради Української РСР” – органу Верховної Ради УРСР та “Збірнику по- станов Української РСР” – органу Ради Міністрів. Конституції УРСР виходили окремими виданнями. Рішення партійних органів, ЦК КПУ, які стосувалися діяльності Рад, публікувалися в довідниково-інформа- ційному часописі “Справочник партийного работника”. Необхідно зазначити, що матеріали, які висвітлюють хід виборів до обласних Рад, хронологічно представлені неоднорідно. Найбільш детально та масштабно представлена документація, що стосувалася організації та проведення перших двох повоєнних виборів до обласних Рад – у 1947 та 1950 рр. З великою ймовірністю можемо припустити, що посилена увага владних структур – у першу чергу, по “партійній лінії” в цей час мала політичну мету: необхідно було “демократично” оновити представницькі органи влади (адже з депутатського корпусу фор мувалася більшість особового складу виконавчо-управлінських структур), аби не допустити в них роботи осіб, які могли співпрацю- вати з німцями. В умовах повоєнної розрухи та нестачі, в соціально змо реному суспільстві існувала досить велика ймовірність зриву ви- борів – і через, власне, матеріально-технічні чинники, і через людський чинник. Після 1950 р. такої кількості звітно-інформаційної докумен- 501 тації, як під час виборів 1947 р. та 1950 р., вже ніколи не створюва- лося. Традиційно, при позначенні органів влади, сформованих у резуль- таті виборів, як синонім вживають також термін “представницькі органи влади”, маючи на увазі, що їх склад “представляє” інтереси чи політичні уподобання суспільства чи його частини, які обрали ту чи іншу партію чи громадян. Для означення системи Рад в СРСР також часто застосовували термін “представницька система”, маючи на ува- зі, що Ради та депутати “представляють” інтереси народу. Однак, існує теза, що радянська система була не представницькою, а станово- представницькою, оскільки до Рад всіх рівнів депутатів обирали за певною квотою, виробленою в партійних органах. Інколи поняття “представницькі органи влади” в сучасній політології взагалі вжива- ється як синонім поняття “куріальна виборча система” [25, с. 164]. Виборча квота передбачала не лише соціальні критерії, як-то рід за- нять, місце в системі суспільного виробництва, але і демографічні – вік і стать. Так, наприклад, вважалося, що жінки в місцевих адміністра- тивних органах влади мають складати в середньому 30% [29, с. 265]; до складу обласної Ради неодмінно мають обратися перший секретар обкому, керівники найбільших підприємств промислового комплексу та керівники найбільших колгоспів і радгоспів. Крім того, прибічники цієї точки зору виходять із того, що саме по собі радянське суспільство було до певної міри становим, і складалося зі стану селян, стану робіт- ників, інтелігенції та партійно-державної номенклатури, а отже, сис- тема Рад мала всі ознаки становості, і вибори відбувалися за становим принципом – так, як вони відбувалися в європейських країнах Нового часу, за періоду станово-представницьких монархій [26, с. 164–166]. Після прийняття Конституції УРСР 1937 р. вибори з багатосту- пеневих перетворювалися на прямі, тим самим їх показна демокра- тичність значно збільшувалася [26, с. 239]. Таку систему деякі сучас- ні дослідники називають “декоративною демократією”. Вони виходять із твердження, що при відсутності антагоністичних класів, в умовах однопартійної системи, немає потреби в передвиборчій конкуренції кандидатів. Крім того, вважалося, що при керівній ролі компартії, Ради є громадськими організаціями, а депутатська діяльність фактич- но роз гля далась як різновид звичайного громадського доручення, а не як форма політичного представництва, законодавчої роботи [32, с. 102]. 502 На середину 1980-х рр. радянськими правознавцями було сфор- мовано тезу, в якій обґрунтовувалося, що оскільки в умовах єдності радянського суспільства всі кандидати в депутати виступають з єдиною програмою, то висування та реєстрація двох і більше кандидатів не мало соціальної та економічної необхідності. Одна особа могла одно- часно обиратися депутатом декількох Рад, однак варто зазначити, що така практика не була поширеною. Лише у 1979 р. новий Закон “Про вибори народних депутатів” закріпив, що громадянин не може, як правило, бути обраним більше як до двох Рад народних депутатів [24, с. 10]. Організацією виборчого процесу на місцевому рівні займалися дві структури: виконавчий комітет обласної Ради і його організаційно- інтрукторський відділ та обком КПУ [27]. Але на загальнодержавному рівні виборчий процес оранізовували і контролювали три органи вла- ди: Президія Верховної Ради УРСР, Рада Міністрів та Центральний комітет КПУ. Відповідно оранізаційну роботу виконкомів та організа- ційноінструкторських відділів під час виборів контролювали Президія Верховної ради УРСР та Рада Міністрів, обкомів КПУ – ЦК КПУ. Графіки організації виборчого процесу та кошторис затверджувалися рішеннями виконкому [8, арк. 108–110], організаційні заходи забез- печував його оргінструкторський відділ [19, 21]. Обком КПУ, не будучи органом державної влади, видавати органі- заційно-розпорядчі акти не міг. Відповідно у виборчому процесі він виступав як громадська організація, контролюючи відповідну діяль- ність райкомів та найбільших партійних осередків на підприємствах. Уся організаційно-звітно та розпорядча документація, що супроводжу- вала виборчий процес, також рухалася за трьома напрямками: органи державної виконавчої влади, органи представницької влади (Президія Верховної Ради УРСР) та партійні структури. Однак ця документація не могла дублюватися. Згідно з радянським законодавством, день виборів установлював- ся Президією Верховної Ради не пізніше ніж за 45 днів до терміну виборів – згідно Положенням про вибори в обласні, міські, сільські та селищні Ради депутатів трудящих від 28 липня 1939 р. [23, с. 5], і не менше ніж за 2 місяці – згідно з Конституцією 1978 р. Тоді ж по- чиналися організаційні роботи з їх підготовки та агітаційна кампанія [30, с. 352]. У самому виборчому процесі можна виділити два етапи. Перший охоплював період від визначення дати виборів до висування 503 кандидатів в депутати: він складав в середньому два місяці. На друго- му етапі відбувалося висування кандидатів, агітаційно-масові заходи, як-то зустрічі “кандидатів” зі своїми виборцями, агітаційні концерти, реєстрація кандидатів, виготовлення та розповсюдження бюлетенів та власне самі вибори. На першому етапі провідну роль в організації відігравав саме виконавчий комітет. Після встановлення дати виборів відповідний Указ Президії Верховної Ради УРСР розсилався по обласних виконавчих комітетах, які, в свою чергу, мали розіслати його по виконавчих комі- тетах районних Рад. У цей час фінансові відділи готували, а виконко- ми затверджували кошториси на проведення виборів, які надсилалися до планово-фінансового відділу Президії Верховної Ради. Кошти на проведення виборів ніколи не закладалися до обласного бюджету зав- часно, на стадії його формування, а надсилалися окремо. Наприклад, у 1947 р. для проведення виборчих кампаній Радою Міністрів на За- порізьку область було виділено 671 600 крб., на Миколаївську – 449 100 крб., на Одеську – 879 500, і на Херсонську – 429 700 крб. [9, арк. 6]. Кількість грошей, звичайно, прямо залежала від кількості ви- борчих округів, яка, у свою чергу, залежала від кількості населення області. На середину 1950-х рр. на одну районну виборчу комісію виділялося по 850 крб., на міську та районну в місті – по 450 крб., на сільські та селищні – по 282 крб. На окружні виборчі комісії по ви- борах до обласних Рад виділялося в середньому по 450 крб., на діль- ничні – по 250 крб. [20, арк. 15]. Кількість виборчих округів по виборах до обласних Рад мала стійку тенденцію до збільшення; особливо динамічним це явище було в 1939 – 1959 рр., тобто під час проведення перших трьох виборчих кампаній “обласного рівня”. Так, наприклад, при виборах 1939 р. в Миколаївській та Херсонськії областях було створено по 45 виборчих округів, а вже в 1947 р. – по 70. У Запорізькій області було створено відповідно 64 та 81 виборчих округи [7, арк. 29]. Протягом 1950 – 1969-х рр. кількість виборчих округів була відносно стабільною, однак із початку 1970-х рр. вона знову збільшується. На кінець періоду, що досліджується, для проведення виборів до обласних Рад створювало- ся від 150 до 500 виборчих округів. За три місяці до дати виборів обласні виконавчі комітети затвер- джували графік-календар організаційних заходів по проведенню ви- борів до місцевих Рад. За два місяці відбувалося висування кандидатів 504 у виборчі комісії, відбір місць для виборчих комісій та прийняття й опублікування рішення про затвердження складу виборчих комісій. За 35 днів відбувалося висування представників до складу окруж- них виборчих комісій, затвердження їх складу рішенням виконкому і відбір та обладнання приміщень для окружних виборчих комісій. За 30 днів мали бути висунуті представники до дільничних виборчих комісій, утворені виборчі дільниці, прийнято та опубліковано рішення про їх затвердження. За 25 днів затверджувалося та публікувалося рішення про затвердження [21, арк. 43–47]. За 20 днів до дати виборів збиралися дані про кількість виборців, публікувалися та вивішувалися на виборчих дільницях списки вибор- ців. В цей же час починалося висування кандидатів в депутати об- ласних та районних Рад, їх реєстрація та публікація біографічних даних в обласних і районних газетах. За 15 днів до виборів починали проводити зустрічі з кандидатами в депутати обласних та районних Рад, висувалися кандидати в депутати Рад інших рівнів. За 10 днів публікувалися списки всіх зареєстрованих кандидатів в депутати та проводилися зустрічі з виборцями. В цей же період друкувалися ви- борчі бюлетені. За 3 дні до виборів представники виконавчих коміте- тів перевіряли готовність виборчих дільниць та розвозили виборчі бюлетені по дільницях [18, арк. 108–111] Витрати на транспортування та розвезення виборчих бюлетенів рахувалися окремим кошторисом. Звіти про поточну організацію виборчого процесу від імені ви- конавчого комітету не готувалися і не надсилалися. Насправді, весь контроль за їх організацією та матеріально-технічним забезпеченням покладався на обкоми, які, в свою чергу, як свідчать джерела [14; 15; 16], поспішали перекласти цю роботу на плечі районних комітетів КПУ, а ті, в свою чергу, – на місцеві партосередки. В 1940-х – першій половині 1960-х рр. важкою перешкодою для безболісного виборчого процесу були саме матеріально-технічні труднощі: не вистачало столів, стільців, канцелярських приладів; безліч дільничних виборчих комісій в віддалених селах не були телефонізовані та радіофіковані, в деяких не було електропостачання [8, арк. 13]. Не вистачало транспорту, стан доріг міг унеможливлювати навіть привезення бюлетенів (в цей пері- од вибори до місцевих Рад відбувалися наприкінці лютого – в березні: якраз в період відлиги). Траплялися і більш серйозні порушення, такі як внесення до ви- борчих списків осіб, що не мали права голосувати, помилки в прізви- 505 щах виборців, невнесення їх до списків, початок роботи виборчих комісій із запізненням [10–13]. У той же час обкоми КПУ, не будучи управлінськими органами, не могли видавати рішення чи розпорядження про радіофікацію чи телефонізацію певного населеного пункту, чи про виділення якихось матеріальних ресурсів з фондів облспоживспілок. Вони могли лише вказувати на необхідність організаційної роботи [27, с. 25–26]. Тому в протоколах засідань обкомів, в звітних матеріалах лише констату- ються факти про ті чи інші матеріально-технічні труднощі в прове- денні виборів та даються вказівки райкомам виправити ситуацію. Однак райкоми, без райвиконкомів, також не могли нічого зробити. Висування та реєстрація кандидатів у депутати, як вже зазнача- лося, відбувалися за 30 днів до встановленої дати виборів. Однак відбір майбутніх “народних обранців” починав здійснюватися за пів- року до дня виборів. Депутатами обласної Ради неодмінно обиралися голова діючого облвиконкому, в разі потреби – особа, що мала зайня- ти цю посаду в наступну каденцію [8, арк. 245], перший та другий заступник голови (або особи, що мали зайняти цю посаду), начальни- ки управління освіти, промисловості та сільського господарства, голо- ви відділів охорони здоров’я та соціального забезпечення [5, арк. 81]. Щодо керівного складу всіх виконавчо-управлінських структур (кіль- кість яких збільшувалася з року в рік), то їх висування було необов’яз- ковим. Обов’язково обирався перший та другий секретар обкому КПУ, голова міськвиконкому обласного центру. Щодо всіх інших найвищих посад в системі адміністративної влади в області, то їх депутатство в обласній Раді не було загальнообов’язковим. Це стосувалося, зокрема, голови обласного суду, прокурора області, начальника управління КДБ в області, начальника обласного управління МВС, першого секретаря міського комітету КПУ. Якісний склад обласних Рад затверджувався в ЦК [5, арк. 31]. Рекомендувалися в першу чергу певні посади, під які вже потім під- бирали конкретних осіб. До переліку посад, рекомендованих в 1947 р., включалися секретарі обкомів, завідуючі відділами обкомів, секрета- рі міськкомів та райкомів, голови та заступники облвиконкомів, секре- тарі та завідувачі відділами облвиконкомів, голови та секретарі рай- виконкомів, голови сільських Рад, директори промислових підпри- ємств, інженерно-технічні кадри підприємств, директори радгоспів, МТС та голови колгоспів, бригадири, ланкові та завідуючі фермами, 506 спеціалісти сільського господарства, лікарі, вчителі, наукові праців- ники, військовослужбовці, працівники КДБ, МВС та судово-прокурор- ських органів, редактори газет, профспілкові працівники та “пред- ставники інших професій”. Також формувалися рекомендації щодо вікових характеристик складу Рад, рівня освіти майбутніх депутатів; однак, останнє особливо принципового значення не мало. Процес формування списків кандидатів в депутати відбувався в декілька етапів. Спочатку список рекомендованих посад затверджу- вався в ЦК КПУ та надсилався до обласних комітетів КПУ. Потім обласні комітети надсилали списки “рекомендованих кандидатів” із зазначенням їх прізвищ, посад, віку до ЦК, де вони коригувалися та надсилалися назад до обкомів. Саме на цьому другому етапі і форму- валася варіативність особового складу обласних Рад. Ця варіативність була незначною, але все ж таки присутньою. На рівні ЦК КПУ ви- сування та затвердження мали безособовий характер: викреслювали- ся та додавалися посади із вказуванням соціально-демографічних характеристик бажаного кандидата. На рівні ж обкомів приблизні по- іменні списки кандидатів в депутати обласних Рад уже мали бути готові, разом із біографіями за формами, затвердженими на засіданнях обкому [6, арк. 29; 7, арк. 215; 8, арк. 45]. Під час підготовки до виборів в 1950 р. списки рекомендованих посад вже не створювалася. Створювався лише загальний список якісно- го складу всіх обласних Рад УРСР з зазначенням трьох категорій – ро- бітники, селяни та службовці [85 арк. 3]. Також створювалися поіменні списки депутатів обласних Рад попереднього скликання, яких не реко- мендували обирати в майбутню Раду, зі вказуванням причин. Більшість “нерекомендованих” були робітниками та селянами, які не проявили достатньої активності на теренах своєї депутатської діяльності. Однак, поширеною причиною був і “моральний розклад в побуті”, зокрема грубість у поводженні з підлеглими, пияцтво, подружні зради тощо. Серед депутатів – керівного складу виконавчо-управлін ських та госпо- дарських структур, поширеною причиною невисування були зловживан- ня службовим положенням та невідповідність посадовим обов’язкам. Наприклад, керівник Запорізького харчопрому Рибалка І.Н. за службові зловживання взагалі був відданий під суд. У сек ретаря Запорізького облвиконкому Романенка І. Є. виявили закордонних родичів. Голову Якимівського райвиконкому Каніболоцького С.А. рекомендували не ви- сувати за зловживання посадовими обов’язками [8, арк. 45–51, 229]. 507 Однак принагідно варто зазначити, що до “зловживання посадо- вими обов’язками” на рівні обласних виконавчо-управлінських органів відносили використання службового автомобіля для власних потреб, подовження терміну відпустки тощо. Протягом 1950–1960-х рр. інформація про майбутній склад об- ласних Рад стає значно обмеженішою. Приблизно за 1,5–2 місяці об- коми надсилали до ЦК КПУ пропозиції щодо майбутнього складу Рад. В списках виділялися лише три категорії: робітники, колгоспники та службовці. З початку 1970-рр. обов’язковими для виділення стають не лише соціальні, але й демографічні характеристики. При поданні про- позицій щодо майбутнього складу обласних Рад обкоми мали вказува- ти у кількісному та відсотковому виражені кількість робітників, кол- госпників, жінок, безпартійних, осіб, віком до 24 років, осіб, віком 25–29 років, членів ВЛКСМ [19, арк. 54; 21, арк. 23]. Також при по- данні звіту рекомендованих кандидатів в депутати вказувалося, скіль- ки з них одночасно були обраними або обиралися депутатами Верхо- вних Рад УРСР та СРСР. Однак, зазвичай, ці депутати складали не більше 2,5% від загального складу тієї чи іншої обласної Ради (тобто 3–6 осіб). Також вказувалося, скільки майбутніх депутатів були члена- ми або кандидатами в ЦК КПУ – їх кількість не перевищувала в се- редньому 2%, та членами і кандидатами обкому та ревізійної комісії: їх кількість була значно більшою – 29–30%. Так, наприклад, в лютому 1973 р. Запорізький обком надсилав до ЦК КПУ інформацію, що до Запорізької обласної Ради XIV-го скликання буде обрано 36,1% робіт- ників, 37,9% колгоспників, 16,8% комсомольців та 45,5% жінок [21, арк. 34]. До Кримської обласної Ради мали обрати 43% робітників, 12% колгоспників, 18,3% комсомольців та 43,8% жінок. У складі Микола- ївської обласної Ради передбачалося 33,1% робітників, 21,5% колгосп- ників, 18,5% комсомольців та 46,6% жінок [3, арк. 13]. Ці дані зали- шалися безособовими. Загалом, в середньому дві третини депутатів Рад будь-якого рівня мали складати робітники та селяни; таким чином, для представників інтелігенції, куди включалися також і партійна но- менклатура та радянські працівники, відводилося одна третина складу обласної Ради. Запланованого відсоткового поділу за всіма іншими категоріями не фіксували. Рекомендований обкомом склад обласної Ради надсилався до ЦК КПУ приблизно за місяць до дати виборів. Щодо кандидатів у депутати осіб, які не займали керівних посад, в тому числі і представників службовців, то їх відбір та просування 508 мали, скоріше за все, варіативний, випадковий характер. Однак за- гальні вимоги до майбутніх депутатів не були особливими: людина не повинна була притягатися до кримінальної відповідальності, мати за- суджених родичів або родичів, які проживають за кордоном, не мати стягнень за місцем роботи. Відбір кандидатів покладався на районні комітети КПУ, які, в свою чергу, спрямовували цю роботу на місцеві виробничі партосередки. При цьому треба зазначити, що документаль- но – принаймні на обласному рівні – за браком документальних дже- рел процес власне висування відслідкувати неможливо, оскільки збе рігалися лише списки та характеристики на кандидатів у депутати Верховної Ради УРСР, яких затверджували поіменно. Траплялися випадки, коли збори трудового колективу відмовля- лися підтримати певну кандидатуру. Наприклад, у 1965 р. колектив Запорізького обласного музично-драматичного театру не підтримав кандидатуру свого директора Магара В.Г., який обирався депутатом обласної Ради починаючи з 1947 р. Це пояснювалося тим, що через “погіршення стану здоров’я” керівник ускладнив стосунки з підлегли- ми. Після цього інциденту Магар В.Г. депутатом обласної Ради більше не обирався. У цьому ж році, в ході висування в кандидати, Ленінський райком КПУ Запорізької області не повідомив обком по те, що колек- тив підприємства “Промстройтрест” не підтримав кандидатуру в де- путати Соболевського В.П. (посада не зазначалася), намагаючись, таким чином, зробити його депутатом без згоди колективу, від імені якого він обирався. Однак обком заборонив це робити, В.П. Соболев- ського кандидатом в депутати не зареєстрували [20, арк. 57]. У передвиборчий період обласні комітети КПУ надсилали до Пре зидії ЦК КПУ інформацію про хід підготовки до виборів: у серед- ньому надсилалося не більше 2-3 звітів [2, арк. 11; 8, арк. 72]. Інформа- ція, яка висвітлювала організаційні моменти підготовки до виборів, мала переважно обмежено-локальний характер. Висвітлювалися пере- важно лише позитивні моменти: взяті колективами соціалістичні зобо в’я зання на честь виборів, високий рівень підготовки агітаторів та лекторів тощо. При цьому, характерна випадкова деталізація: пози- тивне сприйняття виборів населенням в якомусь конкретному селі, схвальні відгуки на адресу конкретного кандидата в конкретному ко- лек тиві. У ті роки, коли вибори до місцевих Рад проводилися одно- часно з виборами до Верховної Ради УРСР, інформація про хід вибор- чих кампаній не розмежовувалася [1]. У роки, коли дата виборів не 509 збігалася, інформація про хід підготовки виборів саме до обласних Рад ніколи не виокремлювалася. Більш того, її кількість значно посту- палася інформації щодо виборів до міських чи сільських Рад. У день виборів 5 разів на добу місцеві органи влади мали інфор- мувати вищі органи влади про їх хід. Як уже зазначалося, контроль відбувався по трьома напрямками: звіти до Президії Верховної Ради підписувалися (відповідно подавалися від імені) секретарем виконав- чого комітету, до Ради Міністрів – від імені голови облвиконкому, і до ЦК КПУ – відповідно, від імені першого або другого секретаря обко- му. Зазвичай, до 12 години дня (вибори починалися з 6 години ранку) в голосуванні брали участь від 80 до 90% виборців, а загальна явка складала від 99, 95% до 99,99% від усіх зареєстрованих виборців [4, арк. 12]. Щодо встановлення результатів виборів формально в радянській державі діяв принцип простої більшості, тобто обраним вважався кандидат в депутати, який набрав на виборах більше половини голосів усіх виборців, які прийняли участь у голосуванні. Результати мали ого лошуватися не пізніше, як на 5 день після виборів, але зазвичай вони оголошувалися вже на наступний, в крайньому випадку через день. Протягом тижня після виборів обкоми надсилали до ЦК КПУ звіти про результати виборів, що мали переважно констатуючий ха- рактер. Обласні комітети КПУ наприкінці 1940-х–1950-х рр. неодно- разово фіксували факти своєрідної антиагітації та саботажу виборчо- го процесу. Як вже зазначалося, свої претензії та невдоволення життям люди висловлювали в першу чергу агітаторам. Особливо часто таке траплялося в сільській місцевості. Народом ширилися чутки, що Ра- дянський Союз воює з Англією та США і скоро програє в цій війні, а колгоспи розпустять. Люди скаржилися на голод, нестачу найнеоб- хіднішого [15, арк. 12; 41, арк. 45]. Однак, протягом двох наступних десятиліть, подібна інформація не зустрічається. Ймовірно, подібні факти просто не фіксувалися, або ж були поодинокими. Проте уже в 1980 р. знову фіксується інформація про негативне сприйняття і ви- борів, і радянської системи влади загалом. Щоправда, тепер це про- являлося в написах на виборчих бюлетенях. Серед них, зокрема, зу- стрічалися написи, в яких вибори називали “покаранням”, “виборами диктаторів”, заклики “відновити владу, за яку ми боролися, а не ту, що зараз” [17, арк. 15] а також негативні і нецензурні коментарі щодо 510 окремих кандидатів [2, арк. 95–99]. Можна зробити висновок, що це була своєрідна форма голосування проти існуючої виборчої системи та висловлювання опозиційності по відношенню до КПРС – КПУ [32, с. 110]. У цей же час фіксується (звичайно, ймовірно, що вони були і раніше, але не фіксувалися) голосування проти окремих кандидатів в депутати обласних Рад. В інформаціях обкомів про результати виборів вказувалося, скільки осіб серед тих, що мали право голосу, не взяли участі в виборах. Протягом 1970-х рр. кількість таких саботажників не перевищувала 300 осіб на область. Відносно високим був відсоток тих, хто не брав участі в виборах із релігійних мотивів – зокрема, в Одесь- кій області вони складали до двох третин всіх відмов. Однак, основним мотивом відмови від голосування залишалася побутова невлаштованість та незадоволення соціальним становищем [2, арк. 75]. У сучасній історіографії поширеною є думка, що комуністична партія маніпулювала виборчим процесом. Однак точніше можна ска- зати, що радянські вибори були не результатом маніпулювання, а ін- струментом для виконання політичного і соціального замовлення. З одного боку, необхідно було вчасно сформувати представницький орган влади, який би легітимував управлінські рішення в умовах “централізованої демократії”, певною мірою виконуючи роль “посе- редника” між партійними структурами, вищими органами державної влади та суспільством. З іншого боку, суспільство позитивно сприй- мало саме таку модель формування представницьких (а з них – і ви- конавчих) органів влади, з прогнозованою системою відбору канди- датів в депутати. В 1950 – 1960-х рр. бути “народним обранцем” вважалося престижним, хай і всі знали, що до Рад призначають, а не обирають, однак Ради, на дві третини сформовані з робітників і селян, сприймалися все ж таки як “народні” органи влади. Аналіз документів та матеріалів, що створювалися в УРСР в період підготовки до виборів у місцеві, і зокрема, обласні Ради на- родних депутатів, дає чітке уявлення про значення виборів як способу формування представницьких органів влади протягом всього після- воєнного періоду. Наприкінці 1940-х – першій половині 1950-х рр. вибори до місцевих органів влади в УРСР ще мали певне політичне значення. Метою їх проведення, окрім формування представницьких органів влади, було також намагання провести “очистку” управлін- ських структур від ненадійних осіб. Крім того, необхідно було сфор- 511 мувати механізми відбору кандидатів в депутати та організаційно- технічні аспекти самої виборчої кампанії. Цим можна пояснити від- носно велику увагу до проведення місцевих виборів з боку партійних структур всіх рівнів. Протягом 1960-х – першої пол. 1970-х рр. в умо- вах відносної соціальної, економічної і політичної стабільності в ра- дянському суспільстві ця система виборів могла працювати і працю- вала без збоїв. Початок наростання системних кризових явищ в радянському соціумі в другій половині 1970-х рр. супроводжувався і певним під- вищенням політичної активності, одним із проявів якої було збільшен- ня зацікавленості до політичних подій і явищ. Саме в цей час у ра- дянських громадян поступово виникає усвідомлення, що вибори та їх результати є цілком прогнозованими, скерованими партійними струк- турами, а Ради – це зовсім не “народні органи влади”, оскільки на керівні посади в виконкомах та відділах і управліннях висувають не рядових робітників і колгоспників, а керівників великих господарських та промислових об’єктів, партійних і радянських функціонерів. Саме в цей час фіксуються і відмови від участі у голосуванні, і голосуван- ня проти окремих кандидатів, і відмови трудових колективів підтри- мати певних кандидатів в депутати. Отже, практична потреба реформування радянської виборчої системи виникла на початку 1980-х рр., коли недемократичність від- бору кандидатів вже була закріпленою і на рівні масової свідомості; однак, вона не була здійснена. Враховуючи всю сукупність негативних чинників, можна зробити висновок, що після 1985 р. обмежитись лік- відацією окремих недоліків існуючої виборчої системи шляхом вне- сення невеликих змін у законодавство про вибори, які були здійснені у Законі про вибори у 1989 р., було вже недостатньо [31, с. 108]. Од- нак саме у 1980-ті рр. вплив партійних структур і на відбір кандидатів, і на організаційні аспекти виборів стає особливо чітко вираженим [25, с. 32–33]. Саме в цей час зрощення партійних та радянських структур найбільш чітко проявляється на всіх рівнях, особливо через гаранто- ване обрання до обласних Рад партійних функціонерів та збільшення частки депутатів – членів КПРС. Радянська виборча система як спосіб формування органів місце- вої влади, і як суспільне явище, і як історичне явище насправді по- єднувала в собі химерні прояви демократичності, централізму і ста- новості, поступово перетворюючись виключно на ритуал влади. 512 Джерела та література: 1. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25. Спр. 237. Переписка секретаря ЦК Компартии Украины по выдвижению кандидатов в депутаты ВС УРСР, информация оргинструкторського отдела ЦК Компартии Укураины и Президиума Верховного Совета УССР о провидении виборов в Верхов- ный Совет УССР и местные Советы депутатов трудящихся. 29 апреля 1971 г. – 29 ноября 1971 г., 31 арк. 2. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25Спр. 339. Информации обкомов Компартии Украины о ходе підготовки к выборам в ВС УССР и местные Советы депутатов трудящихся. 14 июня 1971 г. – 15 июня 1971 г., 128 арк. 3. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25. Спр. 623. Предложения обкомов партии о качественном составе кандидатов в депутаты местных Советов депутов трудящих ся 14 созыва. 18 апреля 1973 г. – 25 апреля 1973 г., 83 арк. 4. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25. Спр. 626. Информация обкомов партии об итогах виборов в местные Советы депутатов трудящихся. 18 июня 1973 г. – 20 июня 1973 г., 110 арк. 5. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 46. Спр. 3352. Справки, сведенья, списки секретарей обкомов КП(б)Украины управления по проверне партийными органми о составе рекомендуемых кандидатов в в депутаты областных Советов депутатов трудящихся по Украине. 26 октября 1947 г., 137 арк. 6. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 46. Спр. 3353. Справки, сведенья, спис- ки секретарей обкомов КП(б)Украины управления по проверне пар тийными органми о составе рекомендуемых кандидатов в в депутаты областных Советов депутатов трудящих ся по Украине. 1947 г., 218 арк. 7. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 46. Спр. 3357. Справки управдения по проверне партийных органов об изменениях, внесенних ЦК КП(б)У в состав кандидатов в депутаты областных Советов депутатов трудящих- ся. 20 декабря 1947 г., 66 арк. 8. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 46. Спр. 5305. Материалы по выборам в местные Советы по Запорожкой и Херсонской областях. 1950 г., 280 арк. 9. ЦДАВО України. Ф. 2. Оп. 7. Спр. 4321. Материалы по вопросам выборов в местные Советы депутатов трудящихся. 30 октября 1957 г. – 25 ноября 1947 г., 160 арк. 10. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 2. Спр. 551. Протокол № 363 заседания бюро Запорожского обкома КП(б)У от 3–8 октября 1947 г., 54 арк. 513 11. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 2. Спр. 585. Протокол № 371 заседания бюро Запорожского областного комитета КПУ от 18 ноября 1947 г., 84 арк. 12. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 2. Спр. 596. Протокол № 381 заседания бюро Запорожского обкома КП(б)У от 2 декабря 1947 г., 28 арк. 13. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 2. Спр. 1697. Протокол № 163 заседания бюро Запорожского обкома КП(б)У от 16 октября 1950 г., 58 арк. 14. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 2. Спр. 1779. Информация отдела в ЦК ВКП(б) и ЦК КП(б)У о ходе подготовки выборов в Верховный Совет ССР и местные Советы. 1955 г., 138 арк. 15. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 4. Спр. 22. Протокол № 7 заседания бюро Запорожского областного комитета от 16 февраля 1965 г., 103 арк. 16. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 4. Спр. 1735. Информация горкомов и райкомов КП Украины обкому о выборах в местные Советы., 145 арк. 17. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 28. Спр. 226. Папка контроля за выполнением постановления от 14 ноября 1985 г “О некоторых мерах по дальнейше- му улутшению работы Советов народных депутатов“. 1985 г., 16 арк. 18. ДАЗО. Ф. Р-1315. Оп. 14. Спр. 1047. Протокол заседения испол- кома Запорожского обласного Совета депутатов трудящихся № 1-30. 16–29 декабря 1964 г., 210 арк. 19. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 18. Спр. 224. Матеріали по питанню ви- борів в Ради і суди. 3 січня – 14 грудня 1953 р., 216 арк. 20. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 18. Спр. 487. Матеріали по питанню ви- борів в Ради і суди. 2 січня – 17 грудня 1957 р., 123 арк. 21. ДАЗО. Ф. П-103. Оп. 18. Спр. 642. Матеріали по питанню ви- борів в Ради і суди (переписка, доповідні записки). 12 січня – 8 серпня 1959 р., 100 арк. 22. Положення про вибори в обласні, міські, сільські і селищні Ради депутатів трудящих УРСР. Затвердженне Верховною Радою УРСР 28 лип- ня 1939 р. – К, 1939 – 16 с. 23. Указ Президії Верховної Ради Української РСР 24 вересня 1958 р. “Про порядок опублікування законів Української РСР, постанов Президії Верховної Ради Української РСР та набрання ними чинності” // Хронологічне зібрання законів, Указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР. – Том 4. 1957-1958. – К., Держ- політвидав, 1964. – С. 717-718. 24. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки “Про вибори до місцевих рад народних депутатів Української РСР Прийнятий на десятій сесії Верховної Ради Української РСР дев’ятого скликання – К : .Політвидав, 1981. – 32 с. 514 25. Всеволожський М. М. Партійне керівництво Радами – запорука їх успішної роботи / М.М. Всеволожский // Зростання ролі Рад у кому- ністичному будівництві. – К., 1980. – С. 32–49 26. Гелів С. Д. Політологія: Навч.посібн. – 4-те вид.,перероб. і доп., / С.Д. Гелів, С.М. Рутар – Львів : Світ,2001. – 164 с. 27. Корнеева Н.В. Руководство партийных организаций Украины под готовкой и проведеним виборов в местные Советы в 1959–1965 гг. (на матеріалах Днепропетровской и Запорожской областей) / Н.В. Кор- нева // Зростання ролі Рад у комуністичному будівництві. – К, 1980. – С. 23–29. 28. Кульчицький С. Україна між двома війнами / С.В. Кульчицький. – К, Видавничий дім “Альтернативи“, 1999. – 236 с. 29. Політична історія України ХХ століття: В 6-ти томах \ [ред. ко- легія І. Курас, С. Кульчицький, Л. Нагорна, І. Солдатенков]. – Т. 6 – К, 2003. – С. 315–403 30. Ніколаєць Ю.О. Суспільно-політичні процеси в УРСР другої поло- вини 1940-х–першої половини 1960 років: українська історіографія: дис. ... доктора іст. наук: 07.00.06 / Ю.О. Ніколаєць. – Київ, 2008. – 481 с. 31. Першина Т.С. Господарська номенклатура в Україні. 1943–1945 рр. / Т.С. Першина. – К, 1997. – 116 с. 32. Рисіч Й. Вибори: від формалізму до демократизму (досвід Укра- їни в 70 – 90-і роки ХХ ст.) / Й. Рисич, Л. Литовченко // Вісник ТДТУ. – 1996. – № 1. – С. 101–111. Тетяна Молдавська (Запоріжжя, Україна). Вибори до обласних Рад де путатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР) Стаття присвячена висвітленню та аналізу організаційних аспектів проведенню виборів до обласних Рад депутатів південних областей УРСР. Розглядаються правові засади виборчих кампаній, особливості висування кандидатів у депутати, роль партійних структур у цьому процесі. Ключові слова: обласні Ради, вибори, депутат, каденція, КПУ. Татьяна Молдавская (Запорожье, Украина). Выборы в областные Советы депутатов: организационные аспекты (на примере южных областей УССР) Статья посвящена описанию и анализу организационных аспектов про ве дения выборов в областные Советы депутатов южных областей УССР. Россматриваются правовые нормы избирательных кампаний, особенности 515 выдвижения кандидатов в депутаты, роль партийных структур в этом про- цессе. Ключевые слова: областные Советы, выборы, депутат, каденція, КПУ Moldavska Tatiana (Zaporizhzhia, Ukraine). The election in the Regional deputy Councils: organization aspects (in terms of southern regions of Uк SSR) In the given article is analysed making of legislative normative base concerning regional Councils formation, their activity and changes in system of departments and head offices. Examined stages and forms of carrying of election campaigns in South Ukraine region Key words: regional Council, elections, deputy, cadence, CPU

Вибори до обласних Рад депутатів: організаційні аспекти (на прикладі південних областей УРСР)

Institution

Ähnliche Einträge