Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Розглянута історія дитячих притулків Таврійської губернії, що належали до відомства установ імператриці Марії. Висвітлено становлення та розвиток найвідоміших благодійних установ регіону: дитячого притулку гр. Адлєрберг, Сирітського будинку А. Я. Фабра, Керченського Маріїнського дитячого притулку та...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Савочка, А.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2010
Назва видання:	Історичний архів. Наукові студії
Теми:	Вітчизняна та всесвітня історія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72040
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / А.М. Савочка // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 49-55. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-72040
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-720402014-12-17T03:01:40Z Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Савочка, А.М. Вітчизняна та всесвітня історія Розглянута історія дитячих притулків Таврійської губернії, що належали до відомства установ імператриці Марії. Висвітлено становлення та розвиток найвідоміших благодійних установ регіону: дитячого притулку гр. Адлєрберг, Сирітського будинку А. Я. Фабра, Керченського Маріїнського дитячого притулку та ін. Встановлено, що представники місцевої інтелігенції брали активну участь у роботі цих доброчинних закладів. Рассмотрена история детских приютов Таврической губернии, относящихся к ведомству учреждений императрицы Марии. Освещено становление и развитие наиболее известных благотворительных заведений региона: детского приюта гр. Адлерберг, Сиротского дома А. Я. Фабра, Керченского Мариинского детского приюта и др. Установлено, что представители местной интеллигенции принимали активное участие в работе этих благотворительных учреждений. Is devoted to the history of orphanages in the Taurida province, which belonged to the Empress Mary’s office of the charity institutions. Genesis and evolution of most famous philanthropic institutions in the region (countess Adlerberg`s orphanage, A. J. Fabr`s orphanage house, Kerch Mariinsky orphanage) have been examined. It was established that membersof local intelligentsia had taken part in the social work of this charity institutions. 2010 Article Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / А.М. Савочка // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 49-55. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72040 061(477.75) «18/19» uk Історичний архів. Наукові студії Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія
spellingShingle	Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія Савочка, А.М. Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Історичний архів. Наукові студії
description	Розглянута історія дитячих притулків Таврійської губернії, що належали до відомства установ імператриці Марії. Висвітлено становлення та розвиток найвідоміших благодійних установ регіону: дитячого притулку гр. Адлєрберг, Сирітського будинку А. Я. Фабра, Керченського Маріїнського дитячого притулку та ін. Встановлено, що представники місцевої інтелігенції брали активну участь у роботі цих доброчинних закладів.
format	Article
author	Савочка, А.М.
author_facet	Савочка, А.М.
author_sort	Савочка, А.М.
title	Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_short	Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full	Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_fullStr	Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_sort	дитячі притулки відомства установ імператриці марії в таврійській губернії (друга половина хіх – початок хх ст.)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Вітчизняна та всесвітня історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72040
citation_txt	Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / А.М. Савочка // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 5. — С. 49-55. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.
series	Історичний архів. Наукові студії
work_keys_str_mv	AT savočkaam ditâčípritulkivídomstvaustanovímperatricímaríívtavríjsʹkíjguberníídrugapolovinahíhpočatokhhst
first_indexed	2025-07-05T20:54:10Z
last_indexed	2025-07-05T20:54:10Z
_version_	1836841802826514432
fulltext	49 ДИТЯЧІ ПРИТУЛКИ ВІДОМСТВА УСТАНОВ ІМПЕРАТРИЦІ МАРІЇ В ТАВРІЙСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Розглянута історія дитячих притулків Таврійської губернії, що належали до відомства установ імператриці Марії. Висвітлено становлення та розвиток найвідоміших благодійних установ регіону: дитячого притулку гр. Адлєрберг, Сирітського будинку А. Я. Фабра, Керченського Маріїнського дитячого притулку та ін. Встановлено, що представники місцевої інтелігенції брали активну участь у роботі цих доброчинних закладів. Ключові слова: благодійність, дитячі притулки, Таврійська губернія, відомство установ імператриці Марії. Рассмотрена история детских приютов Таврической губернии, относящихся к ведомству учреждений императрицы Марии. Освещено становление и развитие наиболее известных благотворительных заведений региона: детского приюта гр. Адлерберг, Сиротского дома А. Я. Фабра, Керченского Мариинского детского приюта и др. Установлено, что представители местной интеллигенции принимали активное участие в работе этих благотворительных учреждений. Ключевые слова: благотворительность, детские приюты, Таврическая губерния, ведомство учреждений императрицы Марии. Is devoted to the history of orphanages in the Taurida province, which belonged to the Empress Mary’s office of the charity institutions. Genesis and evolution of most famous philanthropic institutions in the region (countess Adlerberg`s orphanage, A. J. Fabr`s orphanage house, Kerch Mariinsky orphanage) have been examined. It was established that members of local intelligentsia had taken part in the social work of this charity institutions. Key words: charity, orphanages, Taurida province, Empress Mary’s office of the charity institutions. Становлення й розвиток системи соціального захисту громадян України – одне з найбільш актуа- льних і важливих питань сьогодення. Дитяча без- притульність є однією з найгостріших проблем у сучасному українському суспільстві, оскільки саме вона породжує цілий комплекс інших негараздів: розповсюдження злочинності серед неповнолітніх, зниження рівня освіти дітей тощо. Успішне вирішення цього питання можливо лише за умов урахування не тільки досягнень провідних держав світу (Вели- кобританії, Німеччини, США, Франції) у сфері громадської опіки, але й завдяки використанню здобутків наших предків у цій важливій галузі. Крім того, дослідження вітчизняних досягнень у сфері піклування дозволяє сповнити одну з «білих плям» в історіографії України, якою довгий час залишалась історія вітчизняного благодійного руху в ХІХ – на початку ХХ ст. В останні часи українські історики проявляють значний інтерес до питань, пов’язаних з громадськими та державними добродійними установами, що функ- ціонували в нашій країні за часів Російської імперії. Серед найбільш вдалих дисертаційних досліджень необхідно зазначити роботи «Благодійна діяльність на Волині (1793-1917): Історичний аспект» Г. Л. Ма- хоріна [1], «Благодійна діяльність Православної Церкви в Харківській єпархії (1799-1917 рр.)» О. В. Кравченко [2], «Розвиток благодійництва в Харкові у другій половині XIX – на початку ХХ ст.» О. В. Хаустової [3], у яких, зокрема, розглянуто історію діяльності благодійних закладів у Житомирі, Луцьку й Харкові. Відзначимо й спільну монографію «Становление государственного попечительства и общественной благотворительности в Одессе в конце ХVIII – 60-е гг. ХІХ ст.» І. С. Гребцової та В. В. Гребцова [4], а також публікацію американського дослідника Натана Мейра УДК 061(477.75) «18/19» Савочка А. M. 50 щодо розвитку єврейських благодійних закладів Східної Європи в часи Першої світової війни, у якій багато уваги звернено на філантропічні уста- нови, розташовані на території українських земель [5]. Кримські дослідники приділяють досить багато уваги історії добродійних закладів, розташованих у Таврійській губернії. З числа найбільш вдалих досліджень назвемо роботу О. М. Бобкової «Орга- низация и деятельность Сиротского дома тайного советника Фабра (1864-1920 гг.)» [6], а також пуб- лікації інших місцевих кримознавців, що присвячені установам опіки в Сімферополі та Євпаторії [7; 8]. Незважаючи на це, до сьогодні комплексного, системного дослідження історії дитячих притулків відомства установ імператриці Марії в Криму та Північній Таврії досі не було зроблено. Це зумовило вибір теми цього дослідження. Із середини ХІХ ст. в Таврійській губернії через події Кримської війни і реалізацію земельної реформи 1861 р. набувають особливої гостроти проблеми, пов’язані з неповнолітніми, такі як: дитяча безпри- тульність, жебрацтво та злочинність, безграмотність, постійне зростання кількості підкидьків, високий рівень дитячої смертності серед бідних родин. Роз- в’язати ці складні питання було можливо завдяки формуванню мережі благодійних закладів, у яких би знедолені діти могли б отримати необхідний прихисток, освіту, кваліфіковану медичну допомогу та психологічну підтримку з боку дорослих. Вирі- шальну роль в цьому складному процесі відігравали установи, що належали до відомства закладів імпе- ратриці Марії. У грудні 1848 р. до Таврійського губернатора В. І. Пестеля звернулись лікар М. І. Кашкадамов, губернський поштмейстер, колезький асесор С. Ф. Цо- макіон та Керч-Єнікальської першої гільдії купець Н. І. Кузьмін з проханням заснувати в Сімферополі дитячий притулок, котрий пропонувалось назвати Спаським. Оскільки заперечень з боку ані губернатора, ані Новоросійського та Бессарабського генерал- губернатора не було, проект статуту надійшов до Комітету Головного опікунства дитячими Притулками (м. Санкт-Петербург), де його затвердили на основі Положення про дитячі притулки 14 червня 1849 р. Після цього передбачалось обрання почесних членів та доглядача. 12 листопада того ж року імператриця Олександра Федорівна прийняла заклад під власну опіку та призначила Марфу Євстафіївну Рудзевич доглядачкою, допомагати їй повинна була її дочка – фрейліна імператорського двору М. О. Рудзевич [9, арк. 4-5]. 19 грудня 1849 р. відбулося перше засідання Тав- рійського губернського опікунства дитячими при- тулками під керівництвом В. І. Пестеля. На цей орган було покладено керівництво усіх благодійних закладів, що належали до відомства установ імператриці Марії. Рада піклувальників організації складалася з відомих громадських діячів того часу: таврійського губернсь- кого предводителя дворянства ротмістра В. Н. Оліва, віце-губернатора І. Я. Браїлки, завідувача Таврійської палати державного майна І. І. Брадкета та сімферо- польського міського голови, купця Саіта Челєбі, діловодом було призначено перекладача східних мов при канцелярії губернатора Ф. М. Домбровського. 20 вересня 1850 р. Матвія Івановича Кашкадамова, який походив з вихованців Московського виховного будинку, було призначено директором новоствореного притулку. На той час раді піклувальників вдалося зібрати 2 092 руб 50 коп пожертв на будівництво притулку, котрі передали на зберігання до місцевого приказу громадського піклування. Однак відкриття закладу затримувалося на невизначений строк через смерть М. Є. Рудзевич, а також відмову деяких членів ради піклувальників від своїх обов’язків [10, арк. 3]. Перший у Таврійській губернії дитячій притулок відкрився лише за часів Кримської війни (1853-1856) дружиною військового губернатора М. В. Адлєрберга Гамалією Максимільянівною (1808-1888). У той період у місті стрімко зростала кількість біженців та дітей, що втратили чи загубили власних батьків. Сімферополь, у якому в той період було розміщено від 11 000 до 13 000 поранених та хворих, потерпав від епідемії тифу. У таких складних умовах Г. М. Ад- лєрберг приймає рішення відкрити тимчасовий благодійний заклад, у котрому сироти і безпритульні діти могли б знайти прихисток та опіку [11]. Під час воєнних дій Гамалія Максимільянівна активно займалась зібранням пожертв, організовувала добро- чинні лотереї та заходи для відкриття в Сімферополі благодійного закладу. Загалом їй вдалося зібрати 56 500 руб, що дало змогу винайняти приміщення в приватному будинку та прийняти до установи 11 перших вихованців [12, с. 58-59]. Уже в лютому 1856 р. М. В. Адлєрберг з дружиною залишили Кримський півострів та переїхали до Санкт- Петербургу. Новостворений притулок було передано під опіку віце-губернатора І. Я. Браїлко. Наступного року завдяки діяльності нового губернатора Г. В. Жу- ковського благодійний заклад не тільки отримав власну будівлю, але й закріпив за собою постійний статус. Також саме в цей час заклад було названо на честь засновниці Г. М. Адлєрберг. У цей період оформилась структура керівних органів притулку: його почесною головою була імператриця Марія Олександрівна, а опікунська рада вирішувала усі питання, що були пов’язані з практично діяльністю установи, як то затвердження статуту, штату, розробка посадових інструкцій, навчальних програм, контроль рахунків тощо. Завдяки пожертвам як окремих благо- дійників (Є. Р. Вассаля, В. М. Княжевича, Ф. І. Фейна), так і кримських національних спільнот (євпаторійське караїмське товариство зібрало 500 руб, сімферо- польська єврейська громада – 275 руб) того ж 1857 р. кількість вихованців сиротинця збільшилася до три- дцяти восьми (двадцяти п’яти дівчат та тринадцяти хлопчиків) [13]. Також Г. В. Жуковському вдалося відновити діяльність Таврійського губернського опікунства дитячими притулками, робота якого припинилась у зв’язку з початком бойових дій та нестачею коштів для його утримання. 30 вересня 1858 р. відбулося перше засідання цієї організації, яку очолив сам губернатор. Наступного року йому та його дружині Є. І. Жуковській, котра виконувала обв’язки піклувальниці притулку, вдалося владнати з Морським відомством передачу будинку священика 51 Воскобійникова у власність притулку. Однак директор закладу надвірний радник Ф. Ф. Брунс вирішив, що будівля не може бути пристосована для розміщення в ньому дітей, оскільки його приміщення мали досить обмежену площу, а господарські приміщення, котрі оточували цей будинок, знаходились в аварійному стані, тому його вирішили віддати в оренду. Із лютого 1858 р. притулок знаходився в будинку, котрий рада піклувальників придбала в О. М. Раєвської за 6 000 руб [14, с. 16]. 14 квітня 1868 р. за присутності Новоросійського та Бессарабського губернатора П. Є. Коцебу, єпископа Таврійського Гурія (Карпова) та губернаторського подружжя відбулася закладка нової двоповерхової будівлі притулку та церкви в ім’я св. Мироносиці Марії Магдалини. Завдяки щедрим пожертвам крим- ського жіноцтва (дружина севастопольського першої гільдії купця І. І. Фальц-Фейна Єлизавета Федорівна пожертвувала 8 000 руб, поміщиця Є. Д. Бєркова внесла 500 руб) та збору коштів у містах і містечках всієї Таврійської губернії зведення будинку вдалося завершити наприкінці того ж року. 5 березня 1869 р. для церкви з Санкт-Петербургу було надіслано іконостас із сімнадцяти ікон, який створив відомий іконописець Савва Постемський. Після встановлення іконостасу в храмі будівля притулку була освячена і відкрита 15 квітня. Загальна вартість будівництва благодійного закладу сягнула 31 628 руб 29 коп [15, с. 60-61]. До установи приймали хлопчиків та дівчат віком від трьох до 16 років. Як зазначав у своїх мемуарах Г. В. Жуковський, до притулку потрапляла досить значна кількість хворих та слабих дітей. Саме тому головними завданнями для персоналу установи стали як надання кваліфікованої медичної допомоги, так і забезпечення дітей освітою для підготовки до майбутнього самостійного життя. Вихованці отри- мували не тільки релігійно-моральне виховання, але й здобували важливі професійні навички. Хлопчиків вивчали теслярству, ремонту взуття, а дівчат – швацькому ремеслу. Також на території притулку існували сад та город, де діти вивчали основи садівництва і городництва. Багато уваги в закладі приділялося й вивченню шкільних дисциплін. До навчального плану включили наступні предмети: Закон Божий, арифметику, географію, граматику, малювання, чистописання. У церкві притулку під керівництвом священика хлопчики та дівчата вчились церковному співу і вивчали богословську літературу. Важливим елементом навчання були зустрічі з відомими місцевими громадськими діячами, екскурсії та прогулянки [16]. 1886 р. сиротинець покинув останній хлопчик, після цього заклад повністю перетворився на установу, де опіку отримували суто дівчата. Завдячуючи по- стійній підтримці губернського та повітових земств, почесних піклувальників, до яких належали відомі громадські діячі Сімферополя: М. Г. Раєвська, А. Д. Люстіх, С. Б. Булгаков, кількість вихованок у закладі на початку 90-х років ХІХ ст. перевищила п’ятдесят. У цей період керівництву сирітського будинку вдалося покращити педагогічно-виховну роботу – учениць розподілили на чотири класи, до викладання у закладі залучили додаткових вчителів. Значно розширився бібліотечний фонд притулку, оскільки до 1894 р. у ньому нараховувалось 1 335 на- йменувань різних видань, кількість наочних посіб- ників досягла 390 примірників. Літні канікули дівчата проводили в Євпаторії в супроводі доглядачки та її помічниці [17, арк. 2-3]. На початку ХХ ст. раді піклувальників на кошти з пожертв О. І. Фальц-Фейна та повітових земств вдалося провести капітальний ремонт будівлі притулку, що дало змогу збільшити кількість вихованок до вісімдесяти. Із того часу заклад почав відчувати фінансові проблеми, оскільки кількість благодійних внесків значно скоротилася [18, арк. 80]. Незважаючи на заклики про необхідність підтримати притулок Г. М. Адлєрберг, котрі лунали зі шпальт періодичних видань Сімферополя, його керівництву так і не вдалося покращити матеріальне становище [19]. Початок Першої світової війни лише загострив потребу в додатковому фінансуванні, тому що борги установи почали зростати. 1917 р. постановою губернського зібрання притулок графині А. М. Адлерберг було передано у відання місцевого земства. На той час заклад, директором якого був відомий краєзнавець А. І. Маркевич, керувався представниками благодій- них організацій Сімферополя. Однак взимку 1917 р. цей орган розпався, залишивши установу в надзвичай- но скрутному становищі. У таких умовах повітове земство прийняло її під свою опіку. На жаль, органи місцевого самоврядування не мали коштів, для утри- мання дітей, тому 1918 р. притулок фактично при- пинив своє повноцінне існування [20, с. 54-55]. Засновником першого в Таврійській губернії притулку для хлопчиків виступив відомий державний і громадський діяч Андрій Якович Фабр (1789-1863). 18 вересня 1846 р. Андрій Якович склав заповіт, згідно з яким усе його нерухоме майно та капітали пере- давались «на вічні часи й невід’ємно на користь малолітніх малозаможних сиріт». У духівниці А. Я. Фабра також визначались виконавці його останньої волі: М. І. Кашкадамов, граф О. Я. де- Мезон, П. З. Аверкієв, А. Ф. Ревеліоті, П. В. Давидів, М. Ф. Гротен, які мали створити в Сімферополі доброчинний заклад. Після смерті благодійника в ніч з 24 на 25 січня 1863 р. вони утворили раду піклувальників притулку та розпочали підготовку до його відкриття, яка тривала протягом наступного року [21]. На користь благодійного закладу пере- йшла така нерухомість: виноградний сад в Алушті, ліс, фруктовий сад та земля у селищі Мачі-Сала (Сімферопольський повіт), степові землі Євпато- рійського, Перекопського, Сімферопольського, Феодосійського повітів, садова ділянка у Феодо- сійському повіті, водяні млини у Бахчисараї. Усі ці маєтності було віддано в оренду, щорічно даючи 3 000 руб. прибутку. Капітали, котрі Андрій Якович залишив у кредитних та боргових паперах, складали 339 480 руб сріблом [22, с. 461]. Усі ці кошти дали змогу піклувальникам створити один з найкращих сирітських будинків не тільки в Сімферополі, але й в усій Таврійській губернії. Урочисте відкриття притулку відбулося 30 лис- топада 1864 р. Згідно із заповітом заклад отримав 52 назву «Тайного советника Фабра дом призрения сирот» [23, арк. 4]. За місяць в установі було освячено церкву в ім’ я Апостола Андрія Первозванного. Божественну літургію здійснив преосвященний Олексій, єпископ Сімферопольській і Таврійський. Із того часу в ній постійно перебував священик, який виконував у притулку обов’язки вчителя Закону Божого [21]. 1873 р. рада піклувальників звернулась до генерал- губернатора Новоросійського краю з проханням про сприяння в зарахування притулку до відомства установ імператриці Марії. 6 червня того ж року це прохання задовольнили, і Сирітський будинок А. Я. Фабра було включено до складу цього відом- ства [24, с. 3-5]. На самому початку історії притулку у ньому утримувалось лише двадцять хлопчиків віком від чотирьох до одинадцяти років, котрі були уроджен- цями Таврійської губернії. Із восьми років дітей навчали арифметиці, Закону Божому, російській та церковній граматиці, церковному співу. В одному з приміщень установи знаходилась невелика бібліотека, де діти могли виконувати домашні завдання та займатись самоосвітою. Із десяти років хлопці під наглядом дядьки відвідували міське училище. Най- талановитіші учні, які добре себе поводили та мали найкращі оцінки, отримували змогу вступити до університету або іншого навчального закладу. Така можливість з’явилась після того, як графиня Анісія Афанасьєвна де-Мезон заповіла 11 липня 1875 р. на користь Сирітського будинку А. Я. Фабра благодійний капітал, відсотки з якого мали йти в оплату за навчання випускників закладу. Зауважимо, що вихо- ванці притулку не отримували стипендії в масовому порядку – з 1876 по 1902 рр. їх одержали лише дев’ятнадцять випускників закладу [25]. Вивчення ремісної справи – один із важливих елементів у системі навчання хлопців. Досягнувши тринадцяти років, вони віддавались до ремісних майстерень або навчались справі чоботаря в міських вчителів. Згодом надання вихованцям притулку базової професійно підготовки стало одним із пріо- ритетних напрямків. У 1890 р. при закладі з’явилась окрема реміснича школа, у якій викладались тесляр- ство, ковальство, колісно-екіпажна справа. Навчальна установа знаходилась під управлінням комітету, однак нагляд за перебігом навчання та виховним процесом знаходився в компетенції Ради школи, до її складу увійшли доглядач, наглядач та вчителі. Учбовий заклад утримувався за рахунок спеціального капіталу, що було відокремлено від коштів Сиріт- ського будинку, а також від продажу виробів учнів. У перші ж роки діяльності школи результати фінансо- вої діяльності перевершили усі очікування: 1891 р. прибуток з продажу виробів учнів ремісничої школи становив 3 317 руб., а в 1894 р. вже 4 467 руб. Ці доходи покривали третину усіх видатків на її утри- мання [26, с. 410]. Строк навчання в ремісничій школі становив чотири роки, з можливістю продовжити навчання ще на один рік за рішенням шкільної ради та комітету. У навчальній установі підтримувалась жорстка дисципліна: учня могли виключити за погану поведі- нку, невиконання наказів вчителів, погані оцінки. Зазначимо, що в закладі також активно застосовува- лось і заохочення учнів до роботи: найпрацьовитіші з них отримували грошову винагороду від продажу виготовлених виробів. У 1895 р. відбувся перший випуск ремісничої школи. Дванадцять учнів, котрі успішно склали іспити, отримали свідоцтва та звання підмайстрів. Керівники учбового закладу передбачали, що згодом при притулку буде засновано окремий музей та бібліотека, присвячені різним ремеслам, однак цей проект так і не було реалізовано повною мірою [26, с. 410]. Улітку багато уваги приділялось праці вихованців у садку та городі, які знаходились при установі. Під керівництвом садівника хлопці навчались догляду за фруктовими деревами, квітами тощо. Значну увагу також було зосереджено на фізичному розвитку дітей: під керівництвом наглядача вони займались гімнас- тикою та грали в різноманітні ігри. Прагнучи покра- щити рівень медичного обслуговування, піклува- льники сиротинця заклали при установі невелику лікарню. За два роки будівництво було завершено. Із того часу умови праці медичного персоналу закладу та показники видужань стали набагато кращими [27, арк. 2-3]. Початок Першої світової війни згубно вплинув на фінансові справи усіх доброчинних установ Таврійської губернії. Не став виключенням і сиріт- ський притулок А. Я. Фабра. Протягом 1914-1916 рр. його капітали значно зменшились, скоротилась кількість пожертв та доходів ремісничої школи. Улітку 1917 р. в одному з приміщень закладу від- крилось вогнище-ясла для дітей, батьки яких були призвані на війну або померли. На користь цих хлопчиків та дівчат було зібрано 5 000 руб пожертв, що дало змогу утримувати в цих яслах понад сто п’ятдесят дітей [28]. У жовтні того ж року Таврійське губернське земство, намагаючись централізувати громадське піклування в повіті, виступило з проханням передати притулок під своє керівництво. Це прохання задовольнили, навіть не зважаючи на те, що органи місцевого самоврядування на той час не мали змоги надати благодійному закладу жодної фінансової підтримки [29]. Сімферопольською дослідницею к.і.н. О. М. Боб- ковою було встановлено, що Сирітський будинку А. Я. Фабра, на відміну від більшості філантропічних установ краю, пережив Громадянську війну і про- довжував працювати до грудня 1920 р. Виявлено, що до управління Кримської народної освіти 25 грудня 1920 р. надійшла заява «від службовців притулку Фабра» [6, с. 104]. Вочевидь, у період Червоного терору заклад було ліквідовано. 30 травня 1924 р. провулок, який носив ім’я А. Я. Фабра було пере- йменовано на Совнаркомівський [30]. Так завер- шилась історія однієї з найвідоміших доброчинних установ Сімферополя, яка відігравала протягом п’ятдесяти шести років важливу роль у системи громадського піклування Таврійської губернії, надаючи притулок та гідну освіту знедоленим хлопцям краю. Історія першого дитячого притулку, заснованого за межами Сімферопольського повіту, розпочалась 53 у 1873 р., коли Керченське жіноче благодійне това- риство постановило заснувати у місті доброчинний заклад для опіки над міськими сиротами. Через брак коштів та відсутність належного дозволу з боку МВС ця установа підлягала закриттю 22 жовтня 1877 р. Завдяки проханню філантропічної організації та з особистого дозволу імператриці Марії Олександрівни цей притулок було прийнято до відомства установ імператриці Марії 28 січня 1878 р. 11 квітня того ж року вона затвердила склад Керченського міського піклувальництва дитячого притулку, який мав керу- вати його діяльністю [31, с. 3]. У 1879 р. на користь дитячого притулку було влаштовано перші лотереї-алегрі. Значну підтримку молодому закладу надало міське громадське управ- ління, виділивши 900 руб на утримання одинадцяти круглих сиріт 1881 р. Намагаючись як найкраще влаштувати побут опікуваних дітей, піклувальниця притулку, дружина Керч-Єнікальського градонача- льника М. М. Колтовська, розпочала компанію з залучення міського населення до будівництва окремої будівлі для закладу. 11 січня 1888 р. з дозволу імпера- торської родини у власність Керченського міського піклувальництва перейшла земельна ділянка в центрі міста під назвою «Воловий двір», що належала Морському відомству. Після затвердження плану та кошторису новобудови, розпочалося зведення Маріїнського дитячого притулку, котре завершилось 14 листопада 1889 р. Притулок складався з двопо- верхового корпусу та бокових одноповерхових крил, скверу та невеликої часовні. На першому поверсі головного корпусу знаходились класні кімнати, їдальня та інші приміщення. На другому проживали вихованці. У крилах будівлі розташували лазарет, кухню, лазню, комору. До закладу прийняли трина- дцять сиріт, яких розділили на дві групи: молодшу (діти віком до десяти років) та старшу (до шістнадця- ти років). У вересні 1891 р. адміністрація притулку збільшила кількість місць, прийнявши десять міських підкидьків, котрі знаходились під опікою Керчен- ського жіночого благодійного товариства. У наступ- ному році під час епідемії холери до закладу потрапило ще дванадцять сиріт, батьки яких загинули від цієї хвороби. Із 90-х років ХІХ ст. до установи почали приймати виключно дівчат. Для більш змістовної підготовки вихованок притулку до дорослого життя з 1894 р. випускний вік було подовжено до вісім- надцяти років [31, с. 6-7]. Активізація діяльності установи пов’язана з іменами Керч-Єнікальського градоначальника, генерал-майора М. Д. Клокачова, який очолив міське піклувальництво, та його дружини А. Д. Клокачової, котра стала на чолі Маріїнського дитячого притулку. По-перше, їм вдалося збільшити прибутки установи – 1897 р. вони скла- дали 14 619 руб 24 коп, а капітали її тоді ж сягнули 39 114 руб 70 коп. По-друге, А. Д. Клокачова розроби- ла докладний розпорядок життя дітей, розподілила їх не тільки за віком, але й за спеціальностями, які вони бажали вивчати. Особливу увагу було приділено шкільному та професійному навчанню. Наймолодші з вихованців (малюки віком від трьох до семи років) під керівництвом доглядачки займались активними іграми, вчились вишивати та в’язати, молодша група (від восьми до одинадцяти років) вивчали Закон Божий, арифметику, чистописання, рукоділля, церковний спів, середня група (від одинадцяти до чотирнадцяти років) поглиблено вивчали ті ж предмети, а також церковнослов’ янську мову, найстарші діти (від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) не відвідували класів, займаючись господарською роботою та вдос- коналюючи професійні навички [31, с. 16-17]. Маріїнський дитячий притулок користувався постійною підтримкою підприємців, культурних та громадських діячів як Керчі, так і інших міст Таврій- ської губернії. Серед благодійників закладу відзначимо його почесних членів К. І. Месаксуді, Ю. А. Золо- тарьова та І. К. Айвазовського, які перераховували на його користь тисячі рублів [31, с. 18-19]. На початку ХХ ст. заклад очолила Віра Михай- лівна Стемман. Незважаючи на те, що доходи його дещо скоротились (1906 р. вони становили лише 12 767 руб 95 коп), керівництву вдавалось підтри- мувати добробут дівчат та матеріальне становище установи на високому рівні. В цей час у закладі постійно перебувало сорок дівчат, здебільшого міщанок, а також козачок та селянок. Із шістнадцяти років вихованкам притулку дозволялось поступати на службу з правом повернення до притулку. Досягнувши повноліття, випускниці отримували від адміністрації закладу білизну, плаття та грошову допомогу [32, арк. 22]. У Севастопольському градоначальстві справі опіки неповнолітніх приділялось багато уваги. Безпритуль- ність – одна з найгостріших проблем у градонача- льстві протягом багатьох років. На сторінках пері- одичної преси постійно з’являлись публікації про необхідність побудови нових філантропічних закладів, оскільки притулки, що утримувались за рахунок благодійних організацій на початку ХХ ст. вже не могли прийняти до себе наявну кількість знедолених дітей [33]. Відповіддю на цей виклик стало заснування в місті двох доброчинних закладів. Узимку 1903 р. в Севастополі створили так званий «береговий» притулок міського Піклувальництва дитячих притул- ків відомства установ імператриці Марії, котрий знаходився на окраїні міста (район «Карантинна Слобідка»). Він належав до небагатьох закладів Російської імперії, у яких не тільки опікувались дітьми, але й ефективно навчали їх ремісній справі. Викладання ковальського, слюсарного та токарного ремесел велося в обсязі курсу нижчих ремісних училищ Міністерства народної освіти. За час навчання вихованці опановували уміння працювати з різно- манітними інструментами, креслити, окрім того, вони вивчали властивості металів та засоби їх обробки. Серед інших елементів педагогічно-виховної роботи були фізичні вправи та засвоєння елементів війсь- кової справи. На початку існування у закладі було розміщено двадцять шість хлопців, вдала робота дирекції дозволила збільшити кількість дітей до п’ятдесяти навесні 1916 р. [34, с. 64-67]. 21 вересня 1908 р. члени Севастопольського місь- кого піклувальництва дитячих притулків відомства установ імператриці Марії відкрили притулок-корабель ім. цесаревича Олексія. Ініціатором створення такого незвичайного закладу став член гуртка ліги оновлення 54 флоту О. Й. Млинарич, який виношував ідею його створення з початку ХХ ст. У Великобританії та Франції практика створення притулків-кораблів, де перевиховували неповнолітніх злочинців, була досить звичною, у той час як в Російській державі подібних установ не існувало. Засновники севастопольського притулку переслідували дещо інакші від англійців та французів цілі – запобігти потраплянню міщан- ських та селянських сиріт до криміногенного сере- довища, виховати з них кваліфіковані морські кадри. 23 квітня 1904 р. О. Й. Млинарич направив до головного управління установ імператриці Марії пам’ятну записку з обґрунтуванням необхідності відкриття подібного закладу у Севастополі. Однак справа не зрушилась би з «мертвої точки», якщо б не втрутився контр-адмірал Р. М. Вірен, палкий прихильник цього проекту, який звернувся з про- ханням виділити воєнне судно для улаштування притулку безпосередньо до уряду, після чого справу було досить швидко вирішено [35, арк. 58]. Засновники притулку отримали застарілий фра- нцузький бойовий корабель, який переобладнали для життя безпритульних: кают-компанію перетворили на навчальний клас, у кубриках розмістили шістна- дцять вихованців. Із перших днів перебування на шхуні хлопців віком від дев’яти до десяти років навчали як шкільним дисциплінам, так і морській справі: в’язанню морських вузлів, роботі з парусами, умінню користуватись компасом та лоцією. Загальний курс навчання тривав три-чотири роки. Із дванадцяти років випускники закладу в якості юнг ходили в плавання на каботажних суднах. Із п’ятнадцяти років вони вже ходили у далекі плавання. Досягнувши повноліття хлопці були професійними та високо- кваліфікованими моряками, яких охоче винаймали на торгові судна [35, арк. 56-58зв.]. На жаль, Перша світова війна призвела до закриття установи, тому що більшість співробітників було покликано на фронт, частина звільнилась за власним бажанням. Більшість вихованців відправили до родичів або перевели до інших благодійних установ з міркувань безпеки [35, арк. 72]. Досліджуючи історію закладів Таврійського губерн- ського піклувальництва дитячих притулків, відзна- чимо, що вони існували не тільки в межах Кримського півострова, але й у Північній Таврії. Так, дитячий притулок м. Бердянськ розпочав свою роботу 1901 р., коли для нього було зведено одноповерховий кам’яний будинок з флігелем, садом та городом. У ньому знаходились дві спальні (на сімнадцять місць для хлопців та на двадцять сім місць для дівчат), їдальня, гардеробна, кімната завідуючої та господарські приміщення. Діти шкільного віку відвідували місцеву школу, з дошкільниками велись спеціальні фребе- лівські заняття та активні ігри. Одним з недоліків закладу була відсутність ремісних занять, оскільки у місті не було жодного ремісного навчального закладу чи професійної школи. Спроба відкрити ремісний клас з килимового виробництва завершився невдачею. Як наслідок, випускники дитячого притулку, особливо хлопці, з великими складностями знаходили собі місце роботи. Восени 1914 р. до притулку почали приймати виключно сиріт та дітей солдатів, а також напівсиріт запасних військовослужбовців [34, c. 79-80]. Проаналізувавши історію дитячих притулків Таврійської губернії, котрі належали до відомства установ імператриці Марії, ми можемо зробити висновок, що саме ці заклади відігравали одну з найважливіших ролей в системі громадського піклування в досліджуваному регіоні. Притулки, які діяли в Бердянську, Керчі, Севастополі та Сімферо- полі, забезпечували сотні знедолених дітей Криму та Північної Таврії не лише житлом, а й гідною освітою та належним вихованням. Саме завдяки діям вихователів і попечителів цих установ хлопчики й дівчата отримували можливість працевлаштуватись, створити родину з настанням повноліття. Таким чином, сиротинці виступали важливим елементом системи громадського піклування в губернії, захи- щаючи неповнолітніх від шкідливого впливу вулиці, підвищуючи рівень писемності серед сиріт, знижуючи рівень дитячої смертності. Досвід набутий нашими предками у галузі опіки цілком можливо викорис- тати за сучасних умов, оскільки на сьогоднішній момент в дитячих будинках як України в цілому, так і АР Крим зокрема, перебуває значна кількість сиріт і покинутих дітей, котрі потребують не лише турботи і медичного догляду, а й повноцінної освіти. ЛІТЕРАТУРА 1. Махорін Г. Л. Благодійна діяльність на Волині (1793-1917) : Історичний аспект : дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 «Історія України» / Г. Л. Махорін. – Луганськ, 2007. – 208 с. 2. Кравченко О. В. Благодійна діяльність Православної Церкви в Харківській єпархії (1799-1917 рр.) : автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 «Історія України» / О. В. Кравченко. – Харків, 2003. – 19 с. 3. Хаустова О. В. Розвиток благодійництва у Харкові у другій половині XIX – на початку ХХ ст. : дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 «Історія України» / О. В. Хаустова. – Харків, 2006. – 235 с. 4. Гребцова И. С. Становление государственного попечительства и общественной благотворительности в Одессе в конце ХVIII – 60-е гг. ХІХ ст. / И. С. Гребцова, В. В. Гребцов. – Одесса : Астропринт, 2006. – 320 с. 5. Meir N. From communal charity to national welfare: Jewish orphanages in Eastern Europe before and after World War I / Natan Meir // East European Jewish Affairs. – 2009. – Vol. 39. – Issue 1. – P. 19–34. 6. Бобкова О. М. Организация и деятельность Сиротского дома тайного советника А. Я. Фабра / О. М. Бобкова // Культура народов Причерноморья. – 2007. – № 85. – С. 100–105. 7. Прохоров Д. А. История развития благотворительности в караимских общинах Таврической губернии в ХІХ – начале ХХ века (по документам Государственного архива в АР Крым) / Д. А. Прохоров, А. В. Прохорова // Караимика. – Симферополь ; Слиппери Рок, 2010. – Вып. ХІV. – С. 14–24. 8. Савочка А. Н. Благотворительные заведения досоветского Симферополя (ХIX – начало ХХ в) /А. Н. Савочка // Историческое наследие Крыма. – 2007. – № 18. – С. 144–156. 9. Державний архів в Автономній Республіці Крим (далі – ДААРК), ф. 26, оп. 2, спр. 13. – 41 арк. 55 10. Державний архів Одеської області, ф. 1, оп. 195, спр. 849. – 12 арк. 11. Симферопольский детский приют графини Адлерберг // Крым. – 1893. – 29 окт. 12. Долгополова С. А. «Я помню время золотое…» / С. А. Долгополова // Наше наследие. – 2003. – № 68. – С. 58–63. 13. Рыбальский Г. Речь при освящении нового здания и храма Симферопольского детского приюта 15 сентября 1869 г. / Г. Рыбальский // Таврические губернские ведомости. – 1869. – 17 сент. 14. Маркевич А. И. Симферопольский детский приют имени графини А. М. Адлерберг (к шестидесятилетию существования) : Краткий исторический очерк / А. И. Маркевич. – Симферополь, 1915. – 71 с. 15. Жуковский Г. В. Письма к Его императорскому высочеству великому князю Константину Николаевичу / Г. В. Жуковский. – М., 1867. – 68 с. 16. Салгир В. Детский приют гр. Адлербергов / В. Салгир. – 1902. – 20 авг. 17. Російський державний історичний архів (далі – РДІА), ф. 763, оп. 3, спр.60. – 140 арк. 18. ДААРК, ф. 27, оп. 13, спр. 3142. – 307 арк. 19. Салгир В. Приют гр. Адлерберг в Симферополе / В. Салгир. – 1903. – 17 янв. 20. Журнал заседаний Таврического земского собрания за 1918 г. / Таврическое губернское земское собрание. – Симферополь, 1918. – 585 с. 21. [Домбровский Ф. М.] Сиротский дом тайного советника А. Я. Фабра / Ф. М. Домбровский // Одесский вестник. – 1865. – 13 янв. 22. Кашкадамов М. Сиротский дом тайного советника Фабра в Симферополе / М. Кашкадамов, П. Аверкиев, О. де-Мезон // Таврические епархиальные ведомости. – 1870. – № 14. – С. 453–462. 23. ДААРК, ф. 458, оп. 1, спр. 7. – 29 арк. 24. Устав Сиротского дома тайного советника Фабра в Симферополе. – Симферополь, 1882. – 15 с. 25. Результаты доброго дела // Салгир. – 1902. – 9 июня. 26. Маркевич А. І. З культурної минув минувшини Криму ХІХ ст. Короткі нариси / А. І. Маркевич // Непомнящий А. А. Арсений Маркевич: страницы истории крымоведения / А. А. Непомнящий. – Симферополь : Бизнес-Информ, 2005. – С. 337–414. 27. ДААРК, ф. 120, оп. 1, спр. 40. – 18 арк. 28. Открытие очага-яслей // Южные ведомости. – 1917. – 16 июля. 29. Совещание по вопросам общественного призрения // Южные ведомости. – 1917. – 14 окт. 30. Постановление Симферопольского Горрайисполкома 30 мая 1924 года // Красный Крым. – 1924. – 15 мая. 31. Очерк Керченского Мариинского Детскаго Приюта : за 25-тилетнее его существование. – Керчь, 1899. – 19 с. 32. РДІА, ф. 763, оп. 3, спр. 437. – 68 арк. 33. Бесприютные дети // Севастопольская газета. – 1906. – 17 янв. 34. Отчет по командировке старшаго помощника начальника отделения канцелярии Совета министров Н. К. Ди-Сеньи в Бессарабскую, Волынскую, Киевскую, Могилевскую, Полтавскую, Таврическую, Харьковскую и Херсонскую губернии и Терскую область для ознакомления с деятельностью некоторых учреждений, получающих от Романовского комитета пособия на дело призрения крестьянских сирот и детей воинов. – Пг., 1916. – 115 с. 35. РДІА, ф. 763, оп. 3, спр. 871. – 75 арк. Рецензенти: Непомнящий А. А. – д.і.н., професор Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського Котляр Ю. В., д.і.н., професор, завідувач кафедри Чорноморського державного університету імені Петра Могили. © Савочка А.М., 2010 Стаття надійшла до редакції 26.08.2010 р.

Дитячі притулки відомства установ імператриці Марії в Таврійській губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Репозитарії

Схожі ресурси