Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7214 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга / В. Сокіл // Народознавчі Зошити. — 2009. — № 1-2. — С. 91-101. — Бібліогр.: 58 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-7214 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-72142010-03-26T12:01:56Z Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга Сокіл, В. Статті 2009 Article Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга / В. Сокіл // Народознавчі Зошити. — 2009. — № 1-2. — С. 91-101. — Бібліогр.: 58 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7214 uk Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Сокіл, В. Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга |
| format |
Article |
| author |
Сокіл, В. |
| author_facet |
Сокіл, В. |
| author_sort |
Сокіл, В. |
| title |
Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга |
| title_short |
Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга |
| title_full |
Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга |
| title_fullStr |
Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга |
| title_full_unstemmed |
Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга |
| title_sort |
голодомори в україні: три ланки одного історичного ланцюга |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/7214 |
| citation_txt |
Голодомори в Україні: три ланки одного історичного ланцюга / В. Сокіл // Народознавчі Зошити. — 2009. — № 1-2. — С. 91-101. — Бібліогр.: 58 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT sokílv golodomorivukraínítrilankiodnogoístoričnogolancûga |
| first_indexed |
2025-07-02T10:05:41Z |
| last_indexed |
2025-07-02T10:05:41Z |
| _version_ |
1836529212634169344 |
| fulltext |
ВАСИЛЬ СОКIЛ. Голодомори в Українi... 91
Статтi
Василь СОКIЛ
ГОЛОДОМОРИ В УКРАЇНI:
ТРИ ЛАНКИ
ОДНОГО IСТОРИЧНОГО ЛАНЦЮГА
Vasyl SOKIL. Famines in Ukraine: Three Joints of
One Historical Chain.
У кожного народу є перiоди, пов’язанi з певни-
ми потрясiннями, що стають причиною iстотних
змiн, рiзкого перелому в особистому та суспiльно-
му життi. Такi змiни залягають глибоко в пам’ять
i душу народу, який емоцiйно сприймає i передає
цю дiйснiсть через рiзнi оцiнки та переживання.
Українцi також зберегли й ретранслювали нащад-
кам свої духовнi неспокої, породженi непростою
iсторiєю, що поперемiнно продовжувалися столiт-
тя чи десятилiття. До таких подiй належать голо-
домори, передусiм тi, що тривали в ХХ ст.
Пiд голодомором розумiють соцiально-
економiчне явище, яке виявляється у позбавленнi
населення мiнiмуму необхiдних продуктiв хар-
чування, що призводить до змiни демографiчної
та соцiальної структури населення регiонiв,
iнколи i країн1. Голод може виникати внаслiдок
неврожаю, зумовленого природними чинниками,
зокрема посухою, повiнню, морозами тощо, а
також наслiдками воєн, недосконалiстю гос-
подарської системи. В деяких випадках його
органiзовували штучно з метою винищення
окремих груп населення, iнодi цiлих народiв для
досягнення певних полiтичних цiлей. Цi останнi
викликали головним чином голодомори ХХ ст. в
Українi.
Передовсiм хотiлося б зупинитися на термi-
нологiчному питаннi, пов’язаному з номiнацiєю
явища. Переважна частина дослiдникiв цiєї те-
матики послуговується словом “голод”, яким оз-
начують жахливi подiї в пiдрадянськiй Українi
1Кульчицький С. Голодомор // Довiдник з iсторiї Укра-
їни. Вид. 2-е.– К.: Генеза, 2001.– С. 167.
1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947. “Голодо-
мором” окреслюють здебiльшого подiї тридцятих
рокiв ХХ ст., щоб акцентувати на масовому ви-
мираннi людей внаслiдок спланованого терору су-
проти українського народу, iнакше кажучи гено-
цид2. До речi, дослiдники вистежили, що сло-
во “голодомор” вважається новотвором письмен-
ника I.Драча3. Однак зараз у лiтературi можна
натрапити на термiн “голокост”. Його препаро-
вано вживають, беручи назву в лапки4, або ж
далi уточнюючи, що йдеться про голодомор5. Вiн
навiть винесений у заголовок кiлькатомного ви-
дання “Український голокост 1932-1933: Свiд-
чення тих, хто вижив”6. На наше переконання,
це невдалий термiн, ужитий стосовно трагiчних
українських подiй тридцятих рокiв. “Holocаust” –
англiйське слово, що в перекладi означає “вини-
щення”, “всеспалення”. В iсторiографiї ним ок-
реслюють геноцид євреїв, здiйснюваний нациста-
ми напередоднi та пiд час Другої свiтової вiйни,
наслiдком якого стали мiльйони жертв (замордо-
ваних, розстрiляних, видушених у газових каме-
рах)7. Багаторазовi власнi записи вiд рiзних iн-
форматорiв матерiалiв про терор голодом в Укра-
їнi, а також iнших збирачiв свiдчать, що народ
у своїй практицi не використовує термiн “голо-
кост”, натомiсть широко послуговується iншими –
“голод”, “голодовка”, “голодомор”. Отже, апробо-
вана наукова i народна термiнологiя на означення
дослiджуваного явища збiгається, тому вводити
iншу, яка не зовсiм вiдповiдає його сутi, немає
пiдстав. З тих мiркувань у своїй працi викори-
стовуватимемо усталенi в етнокультурнiй тради-
цiї термiни, за якими вже закрiпилося конкретне
поняття.
Упродовж багатьох десятилiть у рiзних пiдруч-
2Кульчицький С.В. Голод, голодомор 1932-33 // Енци-
клопедiя сучасної України.– К., 2006.– Т. 6.– С. 76.
3Там само.– С. 85.
4Гришко В.I. Український “Голокост” 1933.– Нью-
Йорк, 1978.
5Iванцiв В.П. Голокiст. Документальнi свiдчення про
голодомор 1921-1923, 1932-1933 та 1947 роках.– К., 1992.
6Український голокост 1932-1933: Свiдчення тих, хто
вижив / Упоряд. Ю.А.Мисик.– К., 2003.– Т. 1; 2004.–
Т. 2; 2006.– Т. 3; 2007.– Т. 4.
7Голобуцький П.В. Голокост // Енциклопедiя сучасної
України.– Т. 6.– С. 91-92.
92 1-2’2009 Народознавчi Зошити
никах, посiбниках, наукових працях стверджува-
лось, що голоду в Українi у 1920-их рp. не було,
насправдi ж вiд нього потерпав увесь Пiвдень
України. Замовчувався вiн на офiцiйному рiвнi,
а якщо ж i говорилося, то пояснення зводилось
до природної стихiї – посухи 1921 р., наслiдками
економiчної вiдсталостi Росiї, вiйськової розру-
хи. Звичайно, заперечувати першу i другу причи-
ни не можна, оскiльки це об’єктивнiсть. Однак
не вони стали визначальними, а класова i нацiо-
нальна полiтика бiльшовикiв з центром у Москвi,
яким не хотiлося мати справу з сильною Украї-
ною, де були дрiбнi, але потужнi виробники, по-
тенцiйно ворожi пролетарям, що заважали нацiо-
налiзацiї земель, виробництва тощо. “Дрiбнi ха-
зяйчики”, як зневажливо називав українських се-
лян Ленiн, становили переважну бiльшiсть насе-
лення країни, тому вiн вбачав їх небезпечнiшими
для компартiї, нiж армiї Колчака та Денiкiна.
Серед полiтичних чинникiв вирiшальну роль зi-
грала продрозкладка, згiдно з якою пiд гаслом
вилучення “хлiбних лишкiв” почалось нищення
українського селянства. Конфiскацiйною акцiєю
займалися наркомпродiвцi. З цiєю метою Москва
призначила Олександра Шлiхтера наркомпродом
України, котрий мав жорстко контролювати рух
“лишкiв” зерна, i вважав особливо дiєвим iнст-
рументом викачування хлiба вiд селян, створи-
вши для цього спецiальнi продзагони. В одно-
му зi своїх виступiв вiн вiдзначав: “Ви знаєте,
що не так давно з Москви почався масовий вiд-
плив пролетарiату на Україну в розпорядження
Українського Наркомпроду. Москва дала Украї-
нi близько 2700 осiб робiтникiв, якi були спе-
цiально вiдрядженi. Це завдання, яке значною
мiрою було розв’язане за почином Українського
Наркомпроду, дає впевненiсть в успiховi заготi-
вель хлiба та iнших продуктiв на Українi шляхом
залучення до цiєї роботи самих робiтникiв. Пере-
їхавши на Україну, вони потрапляють у саму гу-
щу селянських мас. Нинi цi 2700 осiб розподiле-
нi по чотирьох наших центральних заготiвельних
апаратах.
Один такий апарат дiє в Єлисаветградсько-
му повiтi Херсонської губернiї. Там перебуває
700 осiб, включаючи й петроградцiв, яких менi
прислали ще кiлька мiсяцiв тому назад. Такi ж
загони дiють i в Олександрiвському повiтi Хер-
сонської губернiї. Далi 250 осiб посланi в район
розташування армiї Дибенка i на кордон Таврiй-
ської губ[ернiї]. Загiн у 100-150 осiб вiдправлено
в Бердянський i Мелiтопольський повiти. Загони
цi вiдправленi порiвняно недавно, перший загiн
почав працювати не бiльше мiсяця тому, але вже
першi кроки цього загону показали, що тi надiї,
якi ми покладали на цих представникiв пролета-
рiату, виправдовуються. Так, Єлисаветградський
загiн протягом трьох тижнiв зумiв повантажити
й вiдправити на рiзнi адреси – для української
армiї, для донецьких робiтникiв i на Пiвнiч –
331000 пудiв хлiба. В Олександрiвському повiтi
Катеринославської губернiї, в районi армiї Ди-
бенка, в Бердянському повiтi – за нашими вiдо-
мостями є колосальнi запаси хлiба, мiж iншим,
у нiмецьких колонiстiв, котрi втекли з бiлогвар-
дiйцями й покидали значнi запаси заготовленого
хлiба, так що залишається тiльки повантажити
його й перевезти. Ось так Наркомпрод розподi-
лив цю живу силу, яка була вiдправлена в його
розпорядження”8.
Голод 1921-1923 рp. в Українi мав, звичай-
но, суб’єктивнi причини, пов’язанi iз соцiально-
економiчними перетвореннями, насильницькими
методами господарювання. Розкладка як скла-
дова економiчної полiтики повинна була сприя-
ти примусовому переходу до комунiстичного ви-
робництва. Невдовзi визнавши цю полiтику не-
ефективною. Комунiстична партiя змушена вес-
ною 1921 р. перейти до нової економiчної полiти-
ки, однак господарство перебувало вже в глибокiй
кризi.
Насильницькi методи i заходи полiтики так
званого “воєнного комунiзму” застосовувалися i
далi. Вiд України вимагали хлiб для постачання
Пiвночi, а пiвденнi областi залишалися без до-
помоги, хоч i самi страждали вiд неврожаю та
голодування. Скажiмо, Одеська губернiя вiдпра-
вила до Самари, Уральська, Царицина i Пугачова
58 тис. пудiв зерна. Iз голодуючого Олександрiв-
ська [зараз Запорiжжя. – В.С.] до Самари також
прибув вагон продовольства9.
8Шлихтер А.Г. Продовольствие с Украины.– Москва,
1919.– С. 11-12.
9Мовчан О.М. Перший голод в радянськiй Українi
ВАСИЛЬ СОКIЛ. Голодомори в Українi... 93
Селяни чинили спротив конфiскацiї хлiба, на-
вiть знищуючи урожай. В одному з документiв
вiд 15 червня 1921 р. говорилося: “Є випадки
спалювання куркулями посiвiв. Урожай у нашiй
губернiї у двох повiтах препоганий: вiдсутнiсть
дощiв, все спалено, висохло”10. За таких умов
рiзко зменшилося постачання хлiба, проте селян
продовжували обкладати надзвичайно високими
податками. Так, в Олександрiвськiй губернiї ве-
личина продподатку навiть дорiвнювала валовому
збору зерна. Для максимального вилучення зер-
на держава застосовувала рiзнi репресивнi заходи.
Для їхнього втiлення потрiбно було застосування
вiйськової сили. У спецiальнiй постановi Ради з
працi та оборони вiд 12 серпня 1921 р. йшлося
про введення до волостей та сiл, якi чинили опiр
наркомпродiвцям, вiйськових частин. Вони мали
пiд час збирання продподатку “негайно вживати
найрiшучiших заходiв примусового характеру”11.
Згiдно з партiйним розпорядженням, в Укра-
їну було скеровано “8 тис[яч] чоловiк у скла-
дi вiйськових дружин – чисельнiстю до 150 чо-
ловiк кожна”12, якi здiйснювали свої репресив-
нi дiї. Невиконання продподатку окремими селя-
нами каралося штрафом, арештом, висилкою чи
навiть розстрiлом. Скажiмо, у повiдомленнi Ми-
колаївського податкового вiддiлення констатува-
лося, що за невиконання продподатку було ви-
несено вироки: сплату продподатку в подвiйному
розмiрi, конфiскацiю майна, позбавлення земель-
ного надiлу, ув’язнення вiд трьох мiсяцiв до п’яти
рокiв, в iншому випадку – вища мiра покарання
(розстрiл)13.
Наслiдком продрозкладки було скорочення по-
сiвних площ. Оскiльки продукцiя, вирощена на
цiй землi, пiдлягала безкоштовному вiдчуженню,
тому стало невигiдно розширювати площi. Тодi
(1921-1923 рр.) // Вересова О.М., Марочко В.I., Мо-
вчан О.М. Голодомори в Українi 1921-1923, 1932-1933,
1946-1947: Злочини проти народу.– 2-е вид.– К.; Нью-
Йорк, 2000.– С. 27-28.
10Голод 1921-1923 рокiв в Українi: Зб. докумен-
тiв i матерiалiв / Упоряд. О.В.Мовчан, А.П.Огiнська,
Л.В.Яковлєв; Вiдп. ред. С.В.Кульчицький.– К.: Наук.
Думка, 1993.– С. 36.
11Голод 1921-1923 рр. в Українi.– С. 32.
12Там само.– С. 33.
13Там само.– С. 86.
ж державнi органи почали стягати податок не вiд
фактично зiбраного урожаю, а вiд усiєї землi. Як-
що селяни не могли сплатити продподаток зерном,
то з сiчня 1922 р. їм було дозволено здавати за-
мiсть нього м’ясо або компенсувати грiшми. Це
рiшення викликало катастрофiчнi наслiдки у тва-
ринництвi. Весною того ж року чисельнiсть пого-
лiв’я худоби скоротилася бiльше, нiж наполовину,
про що доповiдав член повноважної комiсiї ВУ-
ЦВК В.Мишкiс14.
Голод в Українi приховувався вiд широкої гро-
мадськостi. Лише взимку 1922 р. представники
засобiв масової iнформацiї отримали дозвiл роз-
почати агiтацiйну кампанiю з пiдтримки голодую-
чих в Українi. У постановi засiдання ЦК КП(б)У
вiд 16 сiчня 1922 р., зокрема, йшлося про те, щоб
помiщати в пресi якомога бiльше вiдомостей про
голод на Пiвднi України15.
З 1922 р. держава намагалася рятувати лю-
дей вiд смертi так званими “голодними пайками”.
Вводився прогресивний загальногромадський по-
даток на користь голодуючих. Водночас проголо-
шувалася кампанiя вилучення церковних цiннос-
тей на користь голодуючих. Однак ця акцiя ма-
ла явно виражений антицерковний, зрештою по-
лiтичний характер. Це чiтко видно iз постанови
засiдання Полiтбюро ЦК КП(б)У вiд 12 бере-
зня 1922 р. з питання про збiр золота i срiбла
з церков на користь голодуючих. У них, зокре-
ма, говориться: “Дати за партiйною i радянською
лiнiєю директиву повести енергiйну кампанiю за
збiр золота i цiнностей з церков на користь го-
лодуючих, використовуючи створену кон’юктуру
у зв’язку з боротьбою мiж автокефалiстами та
екзархiстами”16. Згодом з’явилася вказiвка про
повне вилучення цiнностей з церков, для чого бу-
ла створена спецiальна комiсiя пiд головуванням
М.Скрипника з широкими репресивними повно-
важеннями. Отже, вона могла вiдповiдно з надi-
сланою телеграмою, накладати на особи, винних
у переховуваннi церковних цiнностей чи iнвента-
рних спискiв, тяжкої кари, аж до вищої мiри по-
14Там само.– С. 172-177.
15Там само.– С. 69.
16Сергiйчук В. Як нас морили голодом. Вид. 2-е.– К.:
Українська видавнича спiлка, 2003.– С. 31.
94 1-2’2009 Народознавчi Зошити
карання17. В окремих районах священнослужителi
й парафiяни чинили опiр примусовому вилучен-
ню речей. Так, згiдно з документом вiд 24 квiт-
ня 1922 р., пiд впливом монахинь люди побили
членiв виконкому, за що були здiйсненi арешти18.
Iнтенсивне викачування хлiба в Росiю призве-
ло до недосiву в Українi. Крiм того, в 1922 р.
Пiвдень знову вразила посуха. Голод не припи-
нявся, незважаючи на мiзерну допомогу зерном.
З iншого боку, наступила криза у тваринництвi:
поголiв’я худоби скоротилося вiд 40 до 60 вiд-
соткiв. Голод у степових губернiях України все
бiльше наростав, центральний уряд продовжував
забирати продовольчi ресурси для допомоги голо-
дуючим у Росiї. В травнi 1922 р. Голова ВУЦВК
Г.Петровський звернувся до центру з проханням
припинити вивiз продовольства з України19. Цю
вимогу задовольнили тiльки влiтку того ж року.
Замовчування продовольчої кризи в Українi до-
зволило використати хлiбнi ресурси виключно для
голодуючих у Росiї (Поволжя). Коли на Пiвднi
поширилася смертнiсть, центральний уряд посла-
бив податковий тягар, проте чисельнiсть жертв
голоду щоразу зростала. Мешканцi неврожайних
мiсцевостей змушенi були їсти рiзнi сурогати. У
повiдомленнi Одеської губернської комiсiї допо-
моги голодуючим доповiдач засвiдчив, що йому
“доводилось бачити зовсiм голих дiтей, якi лежа-
ли на печi з макухою в ротi”20. А в доповiдi Га-
нiчевського повiтового комiтету у березнi 1922 р.
зафiксований випадок, що батько кинув єдиного
трирiчного сина в колодязь, бо не мiг дивитися
на його страждання i передсмертнi муки21. Тодi
ж з’явилися такi жахливi речi, як канiбалiзм та
торгiвля людським м’ясом, яких Україна не знала
впродовж багатьох столiть.
Найжахливiшими були демографiчнi наслiдки.
Точне число жертв голоду й досi не встановлено.
Тiльки до осенi 1922 р. померло 47,5 тис. чо-
ловiк22. Навiть офiцiйна влада цi цифри вважала
заниженими.
17Там само.– С. 33.
18Там само.– С. 111.
19Там само.– С. 116.
20Там само.– С. 88.
21Там само.– С. 97-98.
22Там само.– C. 202.
У 1922-23 рp. українськi голодуючi отримали
близько 10 млн. пудiв зерна, хоча воно i далi ви-
возилося поза межi республiки. ЦК КП(б)У у
постановi на своєму засiданi 17 березня 1923 р.
зафiксував: “Заборонити помiщати в пресi вi-
домостi: по-перше, з iснуючого експорту хлiба
(цифри, факти i т. д.), допускаючи теоретичну
дискусiю; по-друге, про курси на золото, срiбло
та iноземну валюту...”23.
Спробу донести свiтовi про цю трагедiю зроби-
ли вже члени уряду УНР в екзилi. Так, Голова
Директорiї та Головний Отаман вiйськ Українсь-
кої Народної Республiки Симон Петлюра в листi
до прем’єр-мiнiстра вiд 26 травня 1922 р. пи-
сав: “Для нас повинно бути ясним, що страшне
нещастя, яке випало на Україну, є результатом
не недороду, не неврожаю, а злочинної дiяльно-
стi окупацiйного уряду її, його бездарностi i не-
здатностi припинити лихо. Неврожаї можуть ма-
ти мiсце скрiзь, в кожнiй державi, голод там, де
є вiдповiднi для цього соцiальнi предпосилки. I
очевидним є, що моральними винуватцями голо-
ду на Українi є та “влада” її, що вивезла з нашо-
го краю всi запаси збiжжя, кинувши безборонний
люд в обiйми смерти голодної.
Цю iстину ми повиннi довести свiту цiлому i
на новому ґрунтi розпочати боротьбу з окупацiй-
ною владою України, доводячи впливовим чинни-
кам свiту, що голод, який сьогоднi винищує наш
край, завтра буде загрожувати Європi i принесе
їй тi самi нещастя, що їх терпимо ми”24.
Українцям почали надавати допомогу громад-
ськi, релiгiйнi органiзацiї. У Львовi, наприклад,
дiяв Крайовий комiтет допомоги голоднiй Украї-
нi. У його вказiвках за пiдписом М.Грушевського
наголошувалося, що акцiя має на метi збiр коштiв
для цiєї мети. Вона проводилася з 1 по 15 черв-
ня 1922 р. Щоб привернути увагу громадськостi,
3 червня було оголошено днем нацiонального по-
сту. Крiм того, у зазначений перiод читались спе-
цiальнi доповiдi, реферати, влаштовувались вечо-
ри та iн. з “принагiдними збiрками”. Зiбранi су-
ми передавались через членiв Крайового комiтету
23Там само.– С. 189-190.
24Подаю за: Сергiйчук В. Як нас морили голодом...–
С. 9.
ВАСИЛЬ СОКIЛ. Голодомори в Українi... 95
для допомоги голоднiй Українi25. Так, з 13 червня
по 19 вересня 1922 р. цей комiтет передав значну
суму польських марок. У вiдомостях зазначались
прiзвища тих людей, через яких переходили фi-
нанси. Серед них були й вiдомi особистостi, для
прикладу:
13/6 проф. Огiєнко – 250000 МП [марок
польських. – В.С.]
1/VII проф. Огiєнко – 2000000 МП
5/ХVIII проф. Огiєнко – 300000 МП
22/6 проф. Бiлецький – 530000 МП
10/VII проф. Бiлецький – 50000 МП
13/VII проф. Бiлецький – 400000 МП
15/VII проф. Бiлецький – 255000 МП
17/VII проф. Бiлецький – 150000 МП
26/VII проф. Бiлецький – 100000 МП26.
Аналогiчнi комiтети з допомоги голодуючим в
Українi були створенi також у Вiднi, Празi, Бер-
лiнi, якi дiяли скоординовано. Вiд iменi союзу
“Голодним України” М.Грушевський повiдомляв
комiтет у Львовi у листi з Вiдня 13 жовтня
1922 р., що “ми одержали через п. Юрiя Сту-
динського [сина професора Кирила Студинсько-
го. – В.С.] 100 (сто) долярiв, як рiвно ж вiд
п. д-ра Дмитра Левицького еквiвалент м[арок]
п[ольських] 3000000 (трьох мiлiонiв), зложених
Вами на iм’я добродiя Шеховича. Для решти ух-
валених Вами для нас грошей д-р Дмитро Леви-
цький на разi не має покриття, тому просимо Вас
знайти якийсь инакший спосiб переслати нам ту
решту”27. В iншому листi конкретизувалося, що
грошi використовувались на закупiвлю їжi, одя-
гу, бiлизни тощо28.
Великою гуманiтарною допомогою голодуючим
в Українi вiдзначилася Американська адмiнiст-
рацiя допомоги (American Relief Administration,
APA). АРА розгорнула свою активну дiяльнiсть
тiльки всерединi 1922 р.29 Вона в межах своєї
компетенцiї намагалася благодiйницьким спосо-
бом допомогти голодним українцям. Комунiс-
25Центральний державний iсторичний архiв у Львовi.–
Ф. 361.– Оп. 1.– Спр. 37.– Арк. 1.
26Там само.– Ф. 362.– Оп. 1.– Спр. 37.– Арк. 3.
27Там само.– Арк. 24.
28Там само.– Арк. 2.
29Мовчан О.М. Американська адмiнiстрацiя допомоги
// Енциклопедiя сучасної України.– К., 2001.– Т. 1.–
С. 431.
тична влада спробувала по-своєму використати
цю ситуацiю. Так, на засiданнi Полiтбюро ЦК
КП(б)У вiд 10 лютого 1922 р. було заслухано
питання про вiдрядження мiсiї до Америки. В
ухвалi записано: “Зважаючи на значну кiлькiсть
в Америцi i Канадi українцiв i галичан, що туди
емiгрували, висловитися принципово за посила-
ння мiсiї в Америку i Канаду з метою пiдняти
серед українських i галицьких робiтникiв посиле-
ну кампанiю за сприяння допомоги голодуючим
України. Головою мiсiї назначити тов. Задонсь-
кого iз залишенням його Головою Кооперативної
Ради.
Вважаємо за можливе включити у склад мiсiї
проф. Грушевського”30.
Для голодуючих Пiвдня України, перш за все
дiтей, АРА передала сто тисяч пайкiв. Як свiд-
чать документи, цi пайки було розподiлено таким
чином: у Запорiзьку губернiю, Херсонський по-
вiт та Катеринославський повiт31. Скориставшись
з допомоги американцiв, влада, замiсть подяки,
почала звинувачувати їх у спробi пiдриву держа-
ви робiтникiв i селян.
Отже, голод 1921-22 рp. був викликаний не
стiльки неврожаєм, скiльки полiтикою бiльшови-
цького уряду в Українi. Внаслiдок продрозкладки
i надмiрного продподатку з деяких губернiй бу-
ло вивезено багато хлiба, спровокувавши голод.
Кiлькiсть голодуючих обчислювалася мiльйона-
ми, а смертнiсть – тисячами. Проте страшнiше
було попереду: голод 1921-1923 рp. став “генера-
льною репетицiєю 1933-го”32.
* * *
Особливо трагiчними стали для українцiв
1932-33 рp., коли пожинались плоди наслiдкiв
застосованого пiд час суцiльної колективiзацiї
сiльського господарства терору голодом. Новiт-
нiй метод геноциду голодом33 передбачав масо-
30Сергiйчук В. Як нас морили голодом.– С. 27.
31Там само.– С. 3.
32Мовчан О.М. Голод 1921-1923 рр.: генеральна репе-
тицiя 1933-го” // Голод в 1932-1933 рокiв в Українi.– К.:
Наук. Думка, 2003.– С. 220-244.
33Марочко В.I. Геноцид в українському селi 1932-
1933 рокiв: iсторико-полiтологiчний аспект // Голодомор
1932-1933 рокiв як величезна трагедiя українського наро-
ду. Матерiа-ли Всеукраїнської наукової конференцiї.– К.,
96 1-2’2009 Народознавчi Зошити
ве винищення етнонацiональних i релiгiйних груп
населення в Українi, депортацiю за класовими та
нацiональними ознаками, навмисне застосування
репресiй супроти людей тощо. Явище голодомору
1932-33 рp. з iсторичного погляду досить складне
й багатогранне. Дослiдники мають якоюсь мiрою
рацiю, наголошуючи на його економiчних при-
чинах34. Проте не менш важливi, точнiше ви-
значальнi, полiтичнi передумови, оскiльки голод
став наслiдком цiлеспрямованої державної полi-
тики Кремля.
Проведення колективiзацiї в Українi здiйсню-
валося за принципом вiйськової акцiї. Питан-
ня хлiбозаготiвель безпосередньо пов’язувалося
з поверненням до полiтики воєнного комунiзму.
Однак треба зауважити, що воєнний комунiзм –
це не тiльки продрозкладка, але й цiлий комп-
лекс заходiв, якi не мали нiякого вiдношення до
економiки країни.
Дуже важливим у сукупностi питань перiоду
воєнного комунiзму виявилось нацiональне пита-
ння. Бiльшовицька партiя розглядала його як се-
лянське. Оскiльки мiсто в Росiйськiй iмперiї було
росiйським, а село в нацiональних окраїнах ви-
явилось неросiйським, тому нацiональне питання
змикалося з селянським, бо ж село утримувало
мову, традицiї, культуру.
Полiтика українiзацiї, що проводилася в нашiй
країнi у 1920-их рp., привела до непередбачува-
них наслiдкiв: нацiональне питання почало швид-
ко переростати в селянське, що своєю чергою
призводило до полiтичної самодiяльностi України.
Сприяння українськiй мовi, культурi в мiстi ство-
рило там центри пiдтримки нацiональних прiори-
тетiв. З iншого боку, кiлькiсть мiських трударiв-
українцiв збiльшилася на кiнець 1932 р. з 41 до
53 вiдсоткiв. Це означало, що нацiональне пита-
ння в Українi переросло межi селянського. Такий
розвиток процесiв не влаштовував Москву, бо ж
лише єдина Україна на той час могла протисто-
яти натиску центру, який хотiв перетворити всiх
жителiв в однорiдну масу. З тих мiркувань було
оголошено вiйну українському селу, тобто знище-
15 листопада, 2002 р.– К., 2003.– С. 33.
34Голубиний В. Причини голоду 1932-1933 // Вперед
(Мюнхен).– 1958.– № 10.– С. 5-6; Кульчицький С.В. Цi-
на “великого перелому”.– К., 1991.
ння його голодом, який мав стати превентивним
заходом iз запобiгання масових виступiв проти
режиму.
Однiєю з особливостей проведення полiтики на
селi була колективiзацiя сiльського господарства.
Вона передбачала перетворення дрiбних iндивiду-
альних господарств на колективнi пiдприємства
(колгоспи) для встановлення цiлковитого контро-
лю держави за сiльськогосподарським виробниц-
твом. Селяни, яких насильно почали заганяти до
колгоспiв, вдавалися до спротиву. Основну про-
тидiю цей процес викликав з боку заможного се-
лянства, що отримало назву “куркулiв” (вона ви-
користовувалася i в перiод голоду 1921-1920 рp.).
Таким чином, росiйськi бiльшовики, аби злама-
ти українського хлiбороба, вдалися до бруталь-
них репресiй проти найкращих господарiв, коли
вони вiдмовилися скоритися повальнiй колективi-
зацiї, а це прирiвнювалось загибелi українсько-
го хлiборобства. Колективiзацiя супроводжувала-
ся “полiтикою лiквiдацiї куркульства як класу”.
“Розкуркулення” означало позбавлення українсь-
ких хлiборобiв засобiв iснування, руйнацiю соцiа-
льних основ нацiї шляхом полiтичного терору. За
пiдрахунками фахiвцiв, тiльки в 1930 р. було де-
портовано 75 тис. родин, а до червня 1931 р. –
23,5 тис.35
Патологiчних форм репресiї набули пiсля по-
станови ЦВК та РНК СРСР “Про охорону май-
на державних пiдприємств, колгоспiв та коопера-
цiї i змiцнення громадської (соцiалiстичної) влас-
ностi” вiд 7 серпня 1932 р., в народi названої
“законом про п’ять колоскiв”. За крадiжку кол-
госпного хлiба застосовували “вищу кару соцiа-
льного захисту” – розстрiл або 10 рокiв таборiв
з конфiскацiєю майна36. Постанова стала право-
вою базою масового терору. Мотивами ув’язнень
були: “зрiзала до 3-х фунтiв колоскiв”, “на сво-
єму полi скосив 5 метрiв за 3-4 днi до початку
косовицi”. Тiльки за один перiод посiвної кам-
панiї на Вiнниччинi розстрiляли 101 селянина,
згiдно з вимогами горезвiсного закону про “п’ять
35Бойко О. Колективiзацiя сiльського господарства //
Довiдник з iсторiї України.– К.: Ґенеза, 2001.– С. 327.
36Голод 1932-1933 рокiв на Українi: очима iсторикiв, мо-
вою документiв.– К.: Полiтвидав України, 1990.– С. 345-
347.
ВАСИЛЬ СОКIЛ. Голодомори в Українi... 97
колоскiв”, а в Калинiвському р-нi за рiшенням
суду стратили селянина, котрий зрiзав колоски на
власному полi37.
Основним методом примусової колективiзацiї
спочатку було обране вибiркове “розкуркулення”
– заможного селянства. Згодом пiд неминучою
загрозою внесення до спискiв розкуркулювання
стали всi селяни, якi незалежно вiд свого май-
нового статусу зобов’язанi об’єднуватись у кому-
ни. Виявилося, що селяни не бажали безоплатно
працювати в громадському господарствi. Незва-
жаючи на сприятливi погоднi умови 1931 i особ-
ливо 1932 рp., внаслiдок саботажу втрати вро-
жаю набули величезних розмiрiв. У липнi 1932 р.
III Всеукраїнська партiйна конференцiя погоди-
лась довести хлiбозаготiвельний план до 356 тис.
пудiв (5,8 млн. т)38. Хлiбозаготiвельнi плани за-
лишилися невиконаними, хоча держава гостро по-
требувала хлiба для експорту i постачання насе-
лення мiст.
Для посиленого проведення хлiбозаготiвель
1932 р. в Україну було спрямовано 112 тис. чле-
нiв партiї, в основному з iндустрiальних центрiв,
якi не знали проблем села, але з величезною зу-
хвалiстю, цинiзмом, фiзичними розправами заби-
рали зерно, хоча люди не мали змоги його зда-
ти державi. Тодi завели так званi “чорнi списки”
цiлих районiв, якi не виконували планiв хлiбоза-
готiвель. 6 грудня 1932 р. Раднарком УРСР та
ЦК КП(б)У ухвалили постанову, у якiй зазнача-
лося: “У зв’язку з ганебним зривом кампанiї хлi-
бозаготiвель, органiзованим контрреволюцiйними
елементами при участi i навiть на чолi з деяки-
ми комунiстами та пасивному i байдужому став-
леннi до цього партiйних органiзацiй Раднарком
УРСР та ЦК КП(б)У вирiшили виставити цi ра-
йони на чорну дошку та застосувати до них такi
репресивнi заходи: 1) припинити постачання цих
районiв промисловими товарами та стримати всю
державну торгiвлю, для чого закрити в тих райо-
нах державнi та кооперативнi магазини i вивезти
з них всi наявнi товари; 2) заборонити торгiвлю
товарами широкого вжитку, яку до того часу про-
водили колгоспи та iндивiдуальнi господарства;
37Марочко В.I. Геноцид в українському селi 1932-
1933 рокiв.– С. 37.
38Вiстi ВУЦВК.– 1932.– 8-17 липня.
3) стримати всi кредити цим районам i вiдiбрати
назад усе, що було видано ранiше; 4) замiнити
особистий склад мiсцевого адмiнiстративного та
господарського керiвництва, усунувши звiдти всi
ворожi елементи; 5) провести те саме в колгоспах,
звiльнивши звiдти тi ворожi елементи, якi брали
участь у зривi хлiбозаготiвель.
Цю постанову пiдписали Чубар та Косiор. А
жертвами вiдразу стали с. Вербка Павлоградсь-
кого р-ну, с. Гаврилiвка Межiвського р-ну Днi-
пропетровської обл., с. Лютенка Гадяцького р-ну,
с. Кам’янi Потоки Кременчуцького р-ну Пол-
тавської обл. та багато iн. Станом на 15 грудня
1932 р. на “чорну дошку” було записано 82 ра-
йони України39.
Органи правопорядку, що мали захищати права
i свободи громадян, перетворилися в каральнi сто-
совно мирного населення. Незадоволений Сталiн
вирiшив посилити роботу КП(б)У, призначивши
секретарем Менделя Хатаєвича. Той за всяку цi-
ну вирiшив пришвидшити хлiбозаготiвлi, навiть
у найжорстокiший спосiб. Скажiмо, у доповiд-
нiй записцi вiд 31 грудня 1932 р. вже надiйшло
повiдомлення на його iм’я з Одещини, що за не-
здачу хлiба лише за одну п’ятиденку засуджено
123 особи. Так робилося i в iнших областях, на-
вiть ще з бiльшою силою. Боротьбу за хлiб iлю-
струють цифри засудiв селян за областями:
Харкiвська – 3695 (57 на район)
Днiпропетровська – 2350 (-//- 48 - //-)
Вiнницька – 3523 (- //- 55 - // -)
Київська – 3592 (- //- 50 - // -)
Чернiгiвська – 2582 (- // - 72 - //- )
Одеська – 1995 (- // - 42 - //-)40.
Українськi селяни позбавленi були на той час
можливостi виживання, мiграцiї, пошуку джерел
i засобiв iснування поза межами села чи району,
оскiльки 27 грудня 1932 р. запроваджувався єди-
ний паспортний режим на територiї СРСР. Вста-
новлювалася обов’язкова прописка паспортiв, яка
фактично позбавила селян на отримання паспор-
тiв, а, отже, можливостi пересування та працевла-
штування. Усi громадяни, якi мешкали в мiстах,
працювали на транспортi, новобудовах зобов’яза-
39Марочко В.I. Полiтика тотального вилучення хлiба в
українському селi: геноцид проти селян.– С. 446.
40Сергiйчук В. Як нас морили голодом.– С. 46-47.
98 1-2’2009 Народознавчi Зошити
нi мати паспорти. Вiн став єдиним документом,
що засвiдчував особу. Встановлювалася система
обов’язкової прописки в органах мiлiцiї протягом
24 годин. Територiя мiст вважалася режимною.
Серед сiльського населення паспорти мали лише
працiвники радгоспiв, решта їх не мала. А це ут-
руднювало їм мiсце пересування, шукання шма-
тка хлiба, таким чином люди були приреченi на
голодну смерть.
На станцiях та дорогах, що вели в мiста, куди
селяни намагалися втекти вiд голоду, виставлюва-
лись спецiальнi охороннi загони. Кордон з Росiєю
перекрили вiйська НКВС, якi стрiляли в натовпи
українських селян, що втiкали вiд голоду. Хоча
втiкати було безглуздо i майже нiкуди. Тому лю-
ди помирали вдома, на полях, серед хлiбiв нового
врожаю, що починали зеленiти. У багатьох селах,
цiлих районах за зиму i весну 1933 р. вимерло до
половини всього населення. Вимирали цiлi села.
А кому все ж пощастило через облогу прорвати-
ся до мiст, помирали на вулицях. Кожного дня
робiтники мiст України переступали через трупи.
В селах почалося людоїдство. Матерi закопували
в землю своїх ще напiвживих дiтей.
Величезну кiлькiсть пограбованих селян виво-
зили на поселення в Сибiр, почасти цiлими роди-
нами, без жодних засобiв до iснування на холодну
i голодну смерть. Особливу наругу терпiли дiти.
Роберт Конквест писав: “У Ємецьку знаходився
величезний табiр, у якому в бiльшостi було роз-
мiщено дiтей, вiдокремлених вiд батькiв. 32 тис.
людей проживало у 97 бараках. Там траплялися
спалахи кору та скарлатини, проте медичної до-
помоги не надавали. Добовий рацiон складався iз
300 г чорного хлiба, 100 г проса та 100 г риби.
Дитяча смертнiсть була дуже високою, щоденно
проводилися поховання. Проходячи табором зно-
ву в 1935 р., один колишнiй в’язень помiтив, що
кладовище, де ранiше стояли нескiнченнi хрести,
влада зрiвняла з землею41.
У такий спосiб зазнали поневiрянь майже 3
мiльйони українських селян, приблизно третина
висланих загинула. Тих селян, яких зарахували
до “першої категорiї”, названих упертими класо-
вими ворогами, арештували взимку 1929-30 рp.
41Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективiза-
цiя i голодомор.– Луцьк: Терен, 2007.– С. 180.
Повiдомляється, що у Київськiй в’язницi в той
час розстрiлювали по 70-120 людей за нiч. Ко-
лишнiй в’язень, заарештований за обвинувачен-
ням у релiгiйнiй дiяльностi, згадує, що у тюрмi
ДПУ в Днiпропетровську, в камерi, i розрахова-
нiй на 25 людей, утримували 140. З неї одного-
двох в’язнiв кожної ночi забирали на розстрiл”42.
З особливою наполегливiстю й жорстокiстю ко-
мунiстичний режим повiв боротьбу з церквою,
яка стала на захист духовного знищення укра-
їнського народу на пiдставi Божих заповiдей.
Р.Конквест у своєму ґрунтовному дослiдженнi
про голодомор в Українi “Жнива скорботи”, навiв
такi факти: “Святотроїцький монастир у селi Де-
мидiвка на Полтавщинi був збудований у 1755 р.
1928 р. його перетворили на бiблiотеку, а 1930-го
знесли, а матерiали використали для будiвництва
комор i тютюнової крамницi в мiсцевому колгоспi
“Петровський”. Тим часом дзвони, iкони та iн-
шi цiнностi розкрали активiсти, тих селян, котрi
протестували, в 1930 р. разом з iншими ув’язне-
ними вiдправили до новоствореного концтабору у
Яйвi на Уралi. Що стосується сiльських церков,
то, наприклад, у Товкачiвцi на Чернiгiвщинi ра-
зом з iншими речами знищили церковнi архiви,
що iснували ще вiд XVI ст.”43
У бiльшостi українських сiл вiдбувалися акцiї
руйнування чи повного знищення святинь. Ска-
жiмо, у славному мiстечку Суботiв пiд Чиги-
рином була дерев’яна Михайлiвська церква, яку
спорудив ще батько Богдана Хмельницького. Во-
на пе рестояла навали турецьких, татарських,
польських, московських царських вiйськ; сталiн-
ськi завойовники наприкiнцi 1920-их рp. розiбра-
ли її на дрова. Родову ж усипальницю Хмельни-
цьких – Iллiнську церкву войовничi атеїсти “пе-
реобладнали” на клуб, а потiм на зерносховище44.
Пiд час хлiбозаготiвель узимку 1931-32 рp. з
багатьох колгоспiв викачали майже все зерно. Де-
сятки районiв України охопив голод iз численни-
ми випадками людоїдства. Восени 1932 р., коли
з’ясувалося, що основнi хлiбовиробнi регiони не
42Там само.– С. 173-174.
43Там само.– С. 251.
44Пахаренко В. Вiтi єдиного дерева. Україна Схiдна i За-
хiдна в апокалiпсисi ХХ столiття.– Черкаси: Брама-країна,
2005.– С. 73.
ВАСИЛЬ СОКIЛ. Голодомори в Українi... 99
виконали плану заготiвель, було надiслано спецi-
альнi хлiбозаготiвельнi комiсiї, якi викачали пов-
нiстю хлiб. Селянськi сiм’ї перейшли на сурога-
ти харчування i почали масово вимирати. Випа-
дки людоїдства i трупоїдства набули повсюдно-
го поширення. Вiд голоду найбiльше гинули лю-
ди, якi не мали продовольчих карток, або селя-
ни, якi покинули свої села у пошуках харчування.
Голодомор призвiв до загибелi в межах України
мiльйонiв людей. Однак цифри подаються рiзнi:
вiд мiнiмiзованих (3,5 млн. – С.Кульчицький) до
максимальних (14 млн. – Р.Конквест). Сам же
втiлювач полiтики голодомору в Українi, голова
ДПУ УРСР до 1934 р., а до арешту й ув’язне-
ння 1937 р. – Нарком Внутрiшнiх Справ УРСР
Всеволод Галицький згодом говорив про 8,5 млн.
осiб. Єдине сьогоднi достеменно знаємо, що точ-
не число жертв нiхто вже не порахує не тiльки
з огляду на давнiсть подiї, а й на секретнiсть
статистики. Усi вiдомостi про смертнiсть суворо
засекречувалися та шифрувалися вiд кожної об-
ластi по-своєму. Так, наприклад, Харкiвська обл.
перед столицею – Харковом – звiтувала специ-
фiчним способом: “За ...п’ятиденку... м-ця в ...р-
нi було заготовлено (закуплено ...голiв рiзної ху-
доби. Хворiє в р-нi ящуром ...голiв”45. У такий
спосiб людей, що загинули з голоду рахували у
звiтах “головами худоби”, а пiд виглядом худоби
з ящуром треба розумiти кiлькiсть випадкiв лю-
доїдства. З Харкова зведенi данi надсилалися в
Москву. В урядi УРСР та в ЦК КП(б)У про цю
“статистику” знали лише С.Косiор, П.Постишев,
М.Хатаєвич та голова ДПУ В.Галицький. Усi
звiти “про худобу” негайно нищилися, тому хто-
зна чи будемо мати справжню статистику вимо-
рених голодом 1932-33 рp.
Одним iз перших про цей голодомор ударив на
сполох український греко-католицький єпископат
Галицької церковної митрополiї. 24 липня 1933 р.
у Львовi в день св. Ольги Андрей Шептицький
виступив iз спецiальним закликом. На нього зре-
агували львiвськi вченi – члени Наукового това-
риства iм. Шевченка Кирило Студинський, Фiла-
рет Колесса, Василь Щурат i Михайло Возняк.
45Подаю за: Маняк В. Повернути народовi iсторiю, а
iсторiї – правду // 33-й: Голод. Народна книга-меморiал.–
К.: Рад. Письменник, 1991.– С. 580.
Вони вiдмовилися вiд зарплатнi, яку отримува-
ли з радянської України як члени Всеукраїнської
академiї наук та зреклися звання академiкiв.
Вiдразу у Львовi був створений Громадський
Комiтет рятунку України. За пiдписом шiстде-
сяти вiдомих дiячiв науки i культури опублiку-
вали в газетi “Дiло” заклик “Биймо у великий
дзвiн на тривогу”, у якому йшлося: “Українсь-
кий народе! Мобiлiзуй опiнiю свiту проти всiх
комунiстичних страхiть на Великiй Українi. До-
помагай своїм братам на Великiй Українi чим мо-
жеш i як можеш. Львiвський Громадський Ко-
мiтет поведе масову рятункову акцiю в краю та
за кордоном [...]. Сповнений вiри в успiх почато-
го дiла, Комiтет кличе до дружної спiвпрацi всiх
українцiв”46.
Заклик митрополита А.Шептицького спричи-
нився до скликання у Вiднi 16-17 грудня 1933 р.
Miжнародної iнтерконфесiйної конференцiї. На
неї Львiвський Громадський Комiтет рятунку
України вiдрядив заступника Мiлену Рудниць-
ку та посла Зиновiя Пеленського. На конферен-
цiї п. М.Рудницька заявила, що “ходить прямо о
життя цiлої [української. – В.С.] нацiї”. Як резу-
льтат роботи цiєї конференцiї – свiт дiзнався про
катастрофу голодомору.
Проте провiднi держави свiту в 1934 р. все ж
не визнали акт голодомору в Українi як геноцид.
Представник уряду УНР на чужинi О.Шульгин
звернувся до головуючого чотирнадцятої Асамб-
леї Лiги Нацiй пана Вотера з офiцiйним запи-
том такого змiсту: “Ми просимо Вашу Екселен-
цiю: 1) прийняти необхiднi мiри, щоб перешкоди-
ти вивозу хлiба з СРСР, у дiйсностi з України;
2) органiзувати анкетну комiсiю, яка б могла на
мiсцi встановити розмiри нещастя; 3) органiзува-
ти мiжнародну помiч голодуючим в Українi. Ми
надiємось, що Лiга Нацiй не зможе пройти ми-
мо нашого прохання i що весь цивiлiзований свiт
почує апель уряду УНР, що знаходиться зараз
на вигнаннi”47. До речi, ще 1933 р. до Лiги На-
цiй зверталися також представники Центрального
Українського комiтету допомоги голодуючим на
46Биймо у великий дзвiн на тривогу // Дiло.– 1933.–
14 серп.
47Шульгин О. Без територiї. Iдеологiя та чин Уряду
У.Н.Р. на чужинi.– Париж, 1934.– С. 206-212.
100 1-2’2009 Народознавчi Зошити
Українi, що дiяв у Галичинi, але їх також не по-
чули. Правда про голод в Українi невдовзi сягну-
ла європейських країн, Америки i Канади, звiдки
родичi надсилали грошовi й продовольчi перекази.
Селяни отримали можливiсть купити хоч якесь
борошно, крупи, якщо у них було золото, срiбло.
В обмiн на обрядове золото (обручки, нагруднi
хрести, сережки) вони викупляли власний хлiб
для порятунку родини.
Загибель мiльйонiв людей упродовж 1932-
33 рp. не мала аналогiв у понад тисячолiтньої iс-
торiї українського народу. Голод тридцять третьо-
го залишився у пам’ятi народу як найжахливiше
лихо. Це дуже важливий психологiчний наслiдок.
Голодомор дослiджуваного перiоду спрямував-
ся не тiльки супроти селянства, а й проти iнте-
лiгенцiї, тобто це був геноцид українцiв як нацiї.
Проте вiн принципово вiдрiзнявся вiд винищен-
ня вiрменiв, здiйснюваного Османською iмперiєю
у 1915-23 рp., або вiд єврейського голокосту на
територiях, пiдвладних нацистам Третього рейху.
Вiн не випливав з офiцiйно проголошеної нацiо-
нальної полiтики ВКП(б), а був складовою масо-
вого терору як форми державного управлiння за
сталiнського режиму48. Соцiально-економiчнi, де-
якi iншi суб’єктивнi фактори хiба що поглибили
цiлеспрямоване руйнування української нацiї.
* * *
Пiсля завершення Другої свiтової вiйни вна-
слiдок воєнних руйнувань i знищень, небувалої
посухи українськi землi знову зазнали страхiть
голодомору. Голод 1946-1947 належить до ма-
лодослiджених питань, оскiльки головний акцент
поставлено на голодоморi 1932-33 рp. Зрештою,
й зрозумiло, бо за масштабнiстю це не рiвнове-
ликi величини. З iншого боку, подiї другої поло-
вини сорокових рокiв трактувались до недавнього
часу як такi, що були спричиненi засухою та не-
врожаєм, а дехто делiкатно говорив тiльки про
“продовольчi ускладнення”, викликанi природни-
ми факторами. Зараз стало достеменно вiдомо,
що в тодiшнiх офiцiйних документах i матерiа-
лах термiн “голод” нiколи не вживався, а тiльки
побiжно натякалось на “окремi труднощi в пiсля-
48Кульчицький С.В. Голод, голодомор 1932-33.– С. 77.
воєннiй вiдбудовi сiльського господарства”, “тим-
часових труднощах”. Навiть деякi дослiдники за
кордоном обмежувалися констатацiєю факту го-
лоду 1946-47 рp.49, не з’ясовуючи справжнiх його
причин.
Зi здобуттям Україною незалежностi дослiдже-
ння зазначеної проблеми активiзувалося, особ-
ливо у зв’язку з п’ятдесятирiччям цiєї траге-
дiї. У публiкацiях йшлося про складнi полiтич-
нi, соцiально-економiчнi умови, в яких опинилася
Україна пiсля Другої свiтової вiйни. Не вiдки-
даючи об’єктивних природних факторiв (засуха),
дослiдники звернули увагу на суб’єктивнi чинни-
ки, пов’язанi з великим оподаткуванням сiльсько-
го населення, командно-репресивними заходами,
якi застосовувалися у сiльському господарствi50.
За достовiрними фактичними матерiалами нау-
ковцi представили об’єктивнi картини голоду, що
охопив значнi територiї України, зокрема Подiл-
ля, Слобожанщину, Пiвдень та iншi з її трагiч-
ними наслiдками – великим безробiттям, життям
людей упроголодь, високою смертнiстю51.
До такого стану, крiм усього iншого, призвели
непомiрнi плани збору зерна з населення. 1946 р.,
згiдно з партiйними розпорядженнями, Україна
повинна була здати державi 362 млн. 750 тис.
пудiв зерна. Працюючи при майже повнiй вiд-
сутностi технiки, цiною надлюдського напружен-
ня сил, виростити i здавши все вирощене, план
Москви був виконаний на 62,4%52. Втiлення яв-
но нереального плану поставило село на межу ви-
мирання, скоротилось поголiв’я худоби, а колгос-
пи були позбавленi насiння для весняної посiвної
кампанiї 1947 р. Взимку 1946-47 рp. з’явилися
тисячi опухлих людей вiд недоїдання. Шукаючи
49Жуковський, Субтельний О. Нарис iсторiї України.–
Львiв, 1992.– С. 193-196; Субтельний О. Україна.
Iсторiя.– К., 1992.– С. 231-237.
50Маковiйчук I., Пилявець Ю. Голод 1946-1947 рр. в
Українi // Український журнал.– 1990.– № 8.– С. 23-37;
Воронов I., Пилявець Ю. Голод 1946-1947 рр.– К., 1991;
Кульчицький С. Новiтня iсторiя України // Український
iсторичний журнал.– 1991.– № 10.– С. 11-23.
51Хандрос Б. Голодомор-47. Подiлля // Україна.–
1999.– № 24.– С. 10-24; Пахаренко В. Вiтi єдино-
го – держави. Україна Схiдна i Захiдна в апокалiпсисi
ХХ столiття.– Черкаси, 2005.– С. 261-292.
52Веселова О.М. Голод 1946-47 // Енциклопедiя сучас-
ної України.– Т. 6.– С. 87.
ВАСИЛЬ СОКIЛ. Голодомори в Українi... 101
порятунку, чимало людей зi схiдних та пiвденних
областей України їздили у захiдноукраїнськi землi
i там купували хлiб, вимiнювали його за певнi ре-
чi. До слова, Українська Повстанська Армiя чи-
нила спротив тоталiтарному режимовi будь-якого
вивезенню зерна53. Однак радянська влада, щоб
не допустити туди приїзду голодуючих, сформу-
вала на залiзничних станцiях оперативнi групи
спiвробiтникiв транспортної мiлiцiї. Вони знiма-
ли людей з поїздiв, вiдправляли назад, забирали
хлiб, штрафували54.
Улiтку 1947 р., коли достигав хлiб нового вро-
жаю, почалися масовi крадiжки зерна. За двад-
цять днiв липня в Українi було викрито 4138 ви-
падкiв розкрадання зерна. В iнформацiйному зве-
деннi Мiнiстерства внутрiшнiх справ i прокурату-
ри УРСР про крадiжки хлiба урожаю 1947 р. за-
значалося: “В першу декаду липня бiльшiсть кра-
дiжок виявилась у зрiзуваннi колоскiв, у другiй
декадi превалювали крадiжки готового зерна”55.
Та це був надто дорогий спосiб виживання, адже
кожний заарештований за крадiжки зерна мiг от-
римати вiд 5 до 10 рокiв ув’язнення.
I.Маковiйчук та Ю.Пилявець пiдрахували, що
в тi голоднi 1946-47 рp. у 16 схiдних областях,
а також в Iзмаїльськiй та Чернiвецькiй обл.
померло бiльш як 710 тис. чоловiк. Звичайно,
це далеко неповнi данi, оскiльки ця цифра виве-
дена лише з офiцiйно зареєстрованих випадкiв.
С.Кульчицький вважає, що ця цифра сягнула за
800 тис. чол. Дослiдники сходяться на тому, що
голод 1946-47 рp. був закономiрним явищем свi-
домого геноциду щодо українського народу, який
негативно сприймав полiтику Kомунiстичної
партiї та радянського режиму в економiчно-
господарському та нацiонально-духовному
життi56.
Не виключаючи окремих природних факторiв,
все ж чiтко простежуються полiтичнi причини го-
лодоморiв ХХ ст., якi пов’язуються з пануван-
ням в Українi комуно-бiльшовицького окупацiй-
ного режиму. Сьогоднi є можливiсть вiдверто й
53Там само.
54Голос України.– 1995.– 3 червня.
55Голод 1946-1947 рокiв на Полтавщинi.– С. 130.
56Маковiйчук I., Пилявець Ю. Голод 1946-1947 рр. в
Українi.– С. 34.
об’єктивно сказати про це, адже наша країна по-
стiйно перебувала в колi пiдступних i вiроломних
сусiдiв. Ще свого часу вiдомий український мит-
рополит i культурний дiяч Iван Огiєнко пiдкрес-
лював: “Земля, що її з давнiх давен запосiв укра-
їнський народ, була надзвичайно родючою, була
землею надзвичайно багатою, i вона стала наро-
довi нашому на щастя й нещастя, – вона завше
муляла очi ворогам нашим i вабила їх до себе”57.
Кожен завойовник намагався не тiльки захопи-
ти землю, а й знищити кордони, позбавити на-
цiю полiтичної свободи, тобто зламати її фiзично,
а вiдтак вести послiдовну й уперту боротьбу за
духовну смерть народу. Ця боротьба виявилася
набагато важчою, а успiхи не такими швидкими,
як того хотiли окупанти. Навiть цiною мiльйо-
нiв людських жертв українцi зумiли вижити в
часи найжахливiших голодоморiв ХХ ст. не тi-
льки фiзично, а й духовно, до того ж зберегти
свiй нацiональний органiзм. Усi перипетiї, пов’я-
занi з цими трагедiями, надзвичайно врiзалися в
людську пам’ять i, незважаючи на неймовiрний
подальший терор та заборони, вони закрiпилися
й передалися наступним поколiнням.
Завiса десятилiтнiх мовчань, жорстке табу на
тi подiї, звичайно, не могли не позначитися на
актуалiзацiї теми голодоморiв в Українi, яка все-
таки знайшла своє мiсце в ланцюгу народної тра-
дицiї. Вiдомий американський iсторик Джеймс Е.
Мейс, який у 1980-их рр. очолював Комiсiю з
дослiдження голоду в Українi 1932-33 рр., ство-
рену законодавцями США, дiйшов висновку, що
голодомор в Українi був не чим iншим, як про-
явом геноциду. Це пiдтверджують архiвнi, iсто-
ричнi джерела. З iншого боку, продовжує вчений,
свiдчення людей становлять чи не найголовнiше,
найцiннiше джерело, оскiльки “ученi майбутньо-
го зможуть отримати основу для оцiнки не тiльки
фiзичної шкоди, завданої суспiльству, а й шкоди
психологiчної, духовної”58.
57Огiєнко I. Українська культура. Коротка iсторiя куль-
турного життя українського народа.– К., 1918.– С. 4.
58Джеймс Е. Мейс. Висновки та перспективи дослiджен-
ня голодомору 1933 року // Українознавство. Хрестоматiя-
посiбник: У 2 кн.– К.: Либiдь, 1996.– Кн. 1.– С. 209.
|