Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу

Розглянуто забезпеченість одноосібних селянських господарств Лівобережної України землею, робочими руками, реманентом та робочою худобою у період непу. Дана характеристика соціальної структури селянства....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автори:	Лехан, Л.Б., Дацюк, Т.К.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2012
Назва видання:	Історичний архів. Наукові студії
Теми:	Вітчизняна та всесвітня історія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72512
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу / Л.Б. Лехан, Т.К. Дацюк // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. — Вип. 9. — С. 48-52. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-72512
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-725122014-12-26T00:10:00Z Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу Лехан, Л.Б. Дацюк, Т.К. Вітчизняна та всесвітня історія Розглянуто забезпеченість одноосібних селянських господарств Лівобережної України землею, робочими руками, реманентом та робочою худобою у період непу. Дана характеристика соціальної структури селянства. Рассмотрена обеспеченность единоличных крестьянских хозяйств Левобережной Украины землей, рабочими руками, орудиями труда и рабочим скотом в период нэпа. Дана характеристика социальной структуры крестьянства. The article deals with provision of the individual peasant households of the left-blank Ukraine with land, working force, tools, implements and working cattle in the period of NEP. The review of characteristics of peasantry social structure is presented. 2012 Article Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу / Л.Б. Лехан, Т.К. Дацюк // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. — Вип. 9. — С. 48-52. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72512 94(477) uk Історичний архів. Наукові студії Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія
spellingShingle	Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія Лехан, Л.Б. Дацюк, Т.К. Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу Історичний архів. Наукові студії
description	Розглянуто забезпеченість одноосібних селянських господарств Лівобережної України землею, робочими руками, реманентом та робочою худобою у період непу. Дана характеристика соціальної структури селянства.
format	Article
author	Лехан, Л.Б. Дацюк, Т.К.
author_facet	Лехан, Л.Б. Дацюк, Т.К.
author_sort	Лехан, Л.Б.
title	Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу
title_short	Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу
title_full	Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу
title_fullStr	Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу
title_full_unstemmed	Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу
title_sort	господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства лівобережної україни у роки непу
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Вітчизняна та всесвітня історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72512
citation_txt	Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу / Л.Б. Лехан, Т.К. Дацюк // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. — Вип. 9. — С. 48-52. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Історичний архів. Наукові студії
work_keys_str_mv	AT lehanlb gospodarsʹkijstanodnoosíbnihselânsʹkihgospodarstvtasocíalʹnastrukturaselânstvalívoberežnoíukraíniurokinepu AT dacûktk gospodarsʹkijstanodnoosíbnihselânsʹkihgospodarstvtasocíalʹnastrukturaselânstvalívoberežnoíukraíniurokinepu
first_indexed	2025-07-05T21:18:11Z
last_indexed	2025-07-05T21:18:11Z
_version_	1836843315002081280
fulltext	Історичний архів 48 УДК 94(477) Л. Б. Лехан, Т. К. Дацюк ГОСПОДАРСЬКИЙ СТАН ОДНООСІБНИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ ТА СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СЕЛЯНСТВА ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У РОКИ НЕПУ Розглянуто забезпеченість одноосібних селянських господарств Лівобережної України землею, робочими руками, реманентом та робочою худобою у період непу. Дана характеристика соціальної структури селянства. Ключові слова: селянське господарство, земля, робочі руки, реманент, робоча худоба, соціальна структура. Рассмотрена обеспеченность единоличных крестьянских хозяйств Левобережной Украины землей, рабочими руками, орудиями труда и рабочим скотом в период нэпа. Дана характеристика социальной структуры крестьянства. Ключевые слова: крестьянское хозяйство, земля, рабочие руки. орудия труда, рабочий скот, социальная структура. The article deals with provision of the individual peasant households of the left-blank Ukraine with land, working force, tools, implements and working cattle in the period of NEP. The review of characteristics of peasantry social structure is presented. Key words: peasant households, land, working force, implements, working cattle, social structure. Стан сучасного сільського господарства знову і знову змушує науковців і фахівців- аграрників звертатися до вітчизняного досвіду розвитку селянських господарств у пошуках позитивного досвіду. Із тисячолітньої історії українського селянства період непу є чи не найяскравішою сторінкою його існування: селяни нарешті отримали омріяну землю, завдяки сприятливій політиці державно- партійного керівництва дістали змогу розвивати і зміцнювати свої індивідуальні господарства і як наслідок – піднесення одноосібних господарств зумовило високий рівень розвитку сільського господарства на загальнодержавному рівні. Питання розвитку індивідуальних селянських господарств дуже активно досліджувалось саме в роки непу. Слід згадати узагальнюючі праці М. М. Вольфа, М. Б. Гуревича, О. К. Філіповського [1]. Серед сучасних провідних вітчизняних вчених розвиток індивідуального селянського господарства України в роки непу дослідив провідний історик-аграрник В. В. Калініченко [2]. У 1928 р. на Лівобережжі нараховувалось 1 226,3 тис. селянських господарств [підраховано на основі: 8, с. 4], що становило приблизно їх четверту частину в межах УСРР. Як і раніше, переважну більшість становили одноосібники, хоча їх чисельність протягом даного року дещо зменшилась, але поки що несуттєво. На 1 червня 1928 р. їх чисельність становила 98,8 % [підраховано на основі: 12, с. 131], а за відомостями УКС на 1 жовтня 1928 р. – 98,36 % [підраховано на основі: 3, с. 45] від усієї кількості селян. Селянське господарство було сімейним. Показником виробничих відносин було співвідношення самодіяльного і несамодіяльного населення. На Лівобережжі самодіяльне сільське населення становило 62 % [підраховано на основі: 3, с. 45; 12, с. 23]. Досить великий відсоток самодіяльного населення свідчив про низький рівень розвитку виробничих відносин, до виробництва були залучені Випуск 9 49 люди не тільки середнього віку. Селянин змалечку залучався до роботи і працював аж до глибокої старості, а то й до смерті. Однією із найголовніших умов економічної стабільності господарства була забезпеченість селянського господарства землею. Земля – це матеріальна основа сільськогосподарського виробництва. За сприятливих умов селяни намагалися збільшити посівну площу. За п’ять років (з 1923 по 1928 рр.) площа польових і садибних засівів у індивідуальних селянських господарствах Лівобережжя збільшилась на 17,6 %, в Україні – на 23,9 % і в 1928 р. досягла свого максимального розміру [3, с. 80, 82-83]. Це явище свідчило про життєздатність і силу трудівників села, коли вони працювали на вільній землі самі на себе. За роки непу завдяки заходам радянської влади, в умовах розвитку ринкових відносин, відбувся і перерозподіл угрупування селянських господарств за польовою засівною площею. За 12 років (з 1917 до 1929 рр.) майже у 7 разів зменшилась кількість безпосівних господарств, у 5 разів – господарств із посівом до 1 десятини, значно зменшився відсоток господарств з польовою засівною площею від 9,01 і більше десятин. Зате число господарств із засівною площею від 2,01 до 9,0 десятин навпаки зросло [3, с. 70; 10]. У роки непу радянська влада дозволила здавати і брати в оренду землю. Це право було закріплено Земельним кодексом УСРР у 1922 р. [4, ст. 27]. Піклуючись про якнайшвидше підняття рівня розвитку сільського господарства, держава зобов’язувала орендарів вести господарство на орендованій землі як старанні і передбачливі господарі [4, ст. 34]. Оренда дозволялася тільки трудова: можна було орендувати тільки ту кількість землі, яку селяни могли обробити силами свого господарства [4, ст. 30]. Здавали землю на Лівобережжі у 1927 р. 15,4 % (по Україні – 17,6 %), з них орну землю здавали – 14,8 %. Відсоток господарств що здавали орну землю до 1/3 свого засіву становив – 39,4 %, від 1/3 до 1/2 – 13,5 %, від 1/2 і більше – 47,1 % [3, с. 21]. Порівняльний аналіз по Лівобережжю та Україні взагалі показує, що у досліджуваному нами регіоні здавали в оренду землі менше. Це наслідок кращої забезпеченості селянських господарств регіону робочими руками та реманентом. Головним об’єктом земельної оренди була рілля. Садибні та інші придатні для сільського господарства угіддя займали в орендному фонді зовсім незначну питому вагу. Порівняно з 1917 р. відсоток селян- орендарів значно зменшився у 1927 р. – з 37,7 % до 23,8 %. Але протягом другої половини 20-х років питома вага орендарів дещо зросла (з 12,45 у 1925 р. до 23,8 % у 1927 р.) [12, с. 130]. Це явище викликане з одного боку зростанням земельної тісноти і, з іншого – поступовим збільшенням виробничої потужності верхівки села. Відсоток селян-здавців навпаки за 10 після- жовтневих років виріс. У 1917 р. їх було 13,2 %, а в 1927 р. – 15,4 % [3, с. 24]. Це явище пояснюється зміною соціального стану здавців землі в оренду. До 1917 р. контингент здавців становили поміщики і куркулі, а в 20-х роках – незаможні селяни, які здавали землю невеликими ділянками і чисельно переважали категорію дореволюційних здавців. Здавцями землі в 20-х роках були в основному безпосівні та малопосівні господарства. Міць селянських господарств значно залежала від наявності робочих рук. На Лівобережжі у 1927 р. переважали господарства з одним чоловіком (66,1 %), тобто господарство вела одна сім’я. Двох робітників мали ті господарства, в яких батько і дорослий син вели спільне господарство (17,8 %). Кількість господарств, що мали трьох робітників становила 5,7 %, а чотирьох – 0,7 %. Без робітників були господарства вдів – 10,5 % [12, с. 134]. Така ж сама тенденція спостерігалася і по всій Україні, але порівняння даних за окремими групами приводить до висновку, що забезпеченість робочими руками на Лівобережжі була вищою за пересічну по усіх регіонах. Важливу роль для стабільності і розвитку селянського господарства відігравала їхня забезпеченість робочими руками по засівним групам. Чим більше землі мало господарство, тим більше робочих рук воно потребувало. На 100 селянських господарств Лівобережжя забезпеченість робочою силою по засівних групах була такою: без засіву та із засівом до Історичний архів 50 0,09 дес. – 188; 0,01-1,00 дес. – 204; 1,01- 2,00 дес. – 213; 2,01-3,00 дес. – 232; 3,01- 4,00 дес. – 254; 4,01-6,00 дес. – 282; 6,01- 8,00 дес. – 323; 8,01-10,00 дес. – 349; 10,01- 16,00 дес. – 461; 16,01 дес. та більше – 461 [3, с. 28]. Тобто, кількість робочих рук збільшувалася у бік зростання господарств із засівом. Таким чином, кожне селянське господарство намагалося забезпечити себе достатньо робочою силою. Ще однією із головних умов економічної стабільності господарства була наявність у ньому реманенту та робочої худоби. Динаміку забезпеченості селянських господарств реманентом з 1925 р. по 1928 р. можна простежити за таблицею 1. Таблиця 1 Забезпеченість селянських господарств Лівобережжя реманентом (за даними весняних переписів) [7, с. 176; 11, с. 145] роки госп-в, де немає знаряддя на оранку і сівбу на 100 господарств припадає реманенту плугів та букерів борін всяких сіялок всяких 1925 1926 1927 1928 30,6 29,8 27,8 29,0 56,0 56,8 57,6 55,6 75,7 77,3 83,1 77,8 6,2 6,4 7,2 7,5 Як видно з таблиці 1, у селянських господарствах не відбувалося збільшення кількості реманенту. Це пояснювалося утискуванням з боку держави, яка будь-яке поліпшення економічного становища госпо- дарства розцінювала як ознаку обкуркулення. Забезпечення селянських господарств робочою худобою в незначній мірі поліпшилось: кількість господарств без робочої худоби зменшилась, а з робочою худобою збільшилась. Однак, селяни побоюючись податкового тиску, не поспішали різко збільшувати поголів’я худоби (таблиця 2). Таблиця 2 Угрупування селянських Лівобережжя господарств за забезпеченістю робочою худобою у 1925-1928 рр. [11, с. 150; 12, с. 146] роки на 100 господарств припадає без робочої худоби з однією головою з двома головами з трьома головами з чотирма і більше 1925 1926 1927 1928 39,6 38,6 35,0 33,1 44,9 43,3 44,8 46,4 13,0 15,1 16,6 17,1 2,0 2,4 2,8 2,7 0,5 0,6 0,8 0,7 Основною тягловою силою в індивідуальному селянському господарстві були коні та воли. Селянин, який не мав їх, втрачав можливість вести самостійне господарство. Коні – більш продуктивна худоба і селяни за сприятливих умов намагалися збільшувати їх поголів’я. Динаміка росту поголів’я коней у селянських господарствах Лівобережжя у 1923-1928 рр. була такою: 1923 р. – 908 463 голів, 1924 р. – 894 953, 1925 р. – 900 093, 1926 р. – 991 395, 1927 р. – 1 069 724, 1928 р. – 1 174 395 [3, с. 84]. Тобто, за п’ять років кількість поголів’я коней збільшилось на 29,3 % (приблизно на третину). Окрім коней певне місце в селянському господарстві займали воли. Динаміка поголів’я волів у селянських господарствах Лівобережжя 1923-1928 рр. була такою: 1923 р. – 260 474 голів, 1924 р. – 307 784, 1925 р. – 299 731, 1926 р. – 336 778, 1927 р. – 333 450, 1928 р. – 315 026 голів [3, с. 86]. Аналіз статистичних даних показує, що до 1926 р. відбувався ріст поголів’я волів і в порівнянні з 1923 р. збільшився на 29,3 %. Однак у 1927-1928 рр. їх питома вага зменшилась і в 1928 р. становила 94,47 % по відношенню до 1926 р. Це пояснювалося тим, що воли менш продуктивна худоба, ніж коні. Забезпеченість господарства землею, худобою та реманентом визначали соціальну структуру селянства. У 20-ті роки ХХ ст., Випуск 9 51 коли питання соціальної приналежності селянина до тієї чи іншої групи було актуальним, не було єдиного принципу визначення бідняцьких, середняцьких та заможних господарств. Серед науковців та партійно-державних діячів не було одностайної думки, за якою ознакою групувати селянські господарства у соціальні групи: чи то за наявною кількістю земельного наділу, худоби, або реманенту. Класифікація за натуральними показниками не давала повної і правильної оцінки соціального стану господарства. Тому ми у своєму дослідженні використали принцип групування селянських господарств, якого дотримується провідний вчений-аграрник В. В. Калініченко – за вартістю засобів виробництва, що були в наявності у селянських господарств. До бідних селянських господарств належали ті, які не мали засобів виробництва або мали до 200 карбованців, до середняцьких ті, що мали – від 201 крб. до 1 600 крб, до заможних – від 1 601 крб. і більше [2, с. 27]. За цим принципом соціальну структуру селянства по групах за вартістю засобів виробництва Лівобережжя можна характери-зувати так: відсоток бідняцьких господарств у досліджуваному нами регіоні становив 13,46 %, середняцьких – 80,67 %, заможних – 5,87 % [9, с. 2, 4, 74.]. Динаміка соціальної структури селянства Лівобережжя за перше післяреволюційне десятиліття (1917-1927 рр.) була такою: Таблиця 3 Зміна соціальної структури селянських господарств Лівобережжя за 1917, 1920, 1922 та 1927 рр. [Складено і підраховано автором на основі: 3, с. 76; 5, с. 48-49; 12, с. 131] рік пролетарські напівпролетарські звичайні товаровиробницькі дрібнокапіта- лістичні селянські господарства в цілому тис. госп-в % тис. госп-в % тис. госп-в % тис. госп-в % тис. госп-в % 1917 1920 1922 1927 273,8 114,8 120,2 71,8 32,5 13,2 13,2 5,9 205,6 312,7 326,7 196,0 24,4 35,9 35,9 16,1 278,9 402,4 420,7 880,3 33,1 46,2 46,2 72,3 84,3 40,9 42,8 72,5 10,0 4,7 4,7 5,7 842,6 870,9 910,6 1217,6 100,0 100,0 100,0 100,0 Як видно з таблиці 3, за цей період кількість бідняцьких господарств зменшилась у відсотковому відношенні у 5,5 разів, середняцьких збільшилась у 2,2 рази, у 1,8 разів зменшилась кількість дрібнокапіта- лістичних (заможних) господарств. Таким чином, основу сільськогосподарського виробництва у розглядуваний нами період становили середняцькі господарства. Про осереднячування села свідчать і дані соціального перерозподілу селянських господарств Лівобережжя по групах в залежності від земле забезпечення. Таблиця 4 Соціальний перерозподіл селянських господарств Лівобережжя по групах в залежності від забезпеченості засівною площею в 1927 році в порівнянні з 1924 роком в абсолютних числах [Складено на основі: 6, с. 10] З б іл ь ш е н н я б ез за сі в н и х зменшилось малозасівних на число господарств збільшення середньозасівних З б іл ь ш е н н я б аг ат о з ас ів н и х го сп о д ар ст в П ер ей ш л о з м ал о за сі в н и х П ер ей ш л о з се р ед н ь о за сі в н и х в б аг ат о за сі в н і Ч и ст е зб іл ь ш е н н я ч и сл а го сп о д ар с тв се р ед н ь о за сі в н и х Разом у т.ч. перейшло В б ез за сі в н і В с ер ед н ь о - за сі в н і 17967 57271 17967 39304 39304 5615 33689 5615 Історичний архів 52 Як видно з таблиці 4, абсолютні дані теж свідчать про переважання середняцьких господарств. Таким чином, у 20-х роках ХХ століття у період непу відбулося осередня- чування села. Значно зменшилась кількість бідняцьких господарств у зв’язку з тим, що селяни отримали землю і отримали змогу працювати на ній, а завдяки розвитку ринкових відносин поліпшувати економічний стан своїх господарств. В той же час значно зменшилась кількість заможних господарств, які за умов регулювання державою земельних відносин та обмеження їх економічної діяльності не могли становити будь-якої загрози радянській владі. Вивчаючи досвід господарювання селян- одноосібників у період непу, слід мати на увазі, що сьогодні змінилися історичні умови, і зокрема економічні, науково- технічні. Змінилися й ментальні пріоритети українського суспільства, послабилося бажання працювати на землі. Однак, тим у кого це бажання залишилося не обійтися без державної допомоги, без сприяння і підтримки з боку влади. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Вольф М. М. Сільське господарство України / М. М. Вольф. – Харків, 1927; Гуревич М. Б. Питання сучасного селянського господарства України / М. Б. Гуревич. – Харків, 1927; Філіповський О. К. Розвідка з організації селянського господарства на Україні / О. К. Філіповський. – Харків, 1926. 2. Калініченко В. В. Селянське господарство України в період НЕПу: Історико-економічне дослідження / В. В. Калініченко. – Харків, 1997. 3. Збірник статистико-економічних відомостей про сільське господарство України. Рік перший. – Харків, 1929. 4. Земельный кодекс УСРР. Утвержден ВУЦИК 29 ноября 1922 г. – Харьков, 1922. 5. Очерки развития социально-классовой структуры УСРР. 1927-1937. – К. 6. Соціалістичне будівництво в сільському господарстві. Цифрові матеріали до доповіді В. Я. Чубаря та А. Г. Шліхтера на ІV сесії ВУЦВК Х скликання. – Харків, 1928. 7. Статистика України. Серія 2. Сільськогосподарська статистика. – Т. 3. № 160. Вип. 15. 8. Статистика України. Серія 2. Сільськогосподарська статистика. – Т. 7. Вип. 3. № 7. 9. Статистика України. Серія 2. Сільськогосподарська статистика. – Харків, 1930. – № 184. 10. Статистика України. Серія 2. – 1930. – № 191. 11. Україна. Статистичний щорічник на 1928 рік. – Харків, 1928. 12. Україна. Статистичний щорічник на 1929 рік. – Харків, 1929. РЕЦЕНЗЕНТИ: Котляр Ю. В., д.і.н., професор, завідувач кафедри історії Чорноморського державного університету ім. Петра Могили; Сінкевич Є. Г., д.і.н., професор Чорноморського державного університету ім. Петра Могили. © Лехан Л. Б., Дацюк Т. К., 2012 Дата надходження статті до редколегії 02.04.2012 р.

Господарський стан одноосібних селянських господарств та соціальна структура селянства Лівобережної України у роки непу

Репозитарії

Схожі ресурси