Історія назв добових богослужінь
У статті досліджується українська богослужбово-обрядова лексика в діахронному аспекті, зокрема лексико-тематична група назв добових богослужінь. Історія функціонування досліджуваних лексем простежується на конкретних прикладах церковно-богослужбових книг, літургійної літератури та лексикографічни...
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2006
|
| Назва видання: | Лексикографічний бюлетень |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72889 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історія назв добових богослужінь / Ю. Осінчук // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2006. — Вип. 13. — С. 181-188.— укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-72889 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-728892015-01-01T03:01:53Z Історія назв добових богослужінь Осінчук, Ю. Лексикографія, лексикологія: теорія та практика У статті досліджується українська богослужбово-обрядова лексика в діахронному аспекті, зокрема лексико-тематична група назв добових богослужінь. Історія функціонування досліджуваних лексем простежується на конкретних прикладах церковно-богослужбових книг, літургійної літератури та лексикографічних працях лінгвістичного характеру. 2006 Article Історія назв добових богослужінь / Ю. Осінчук // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2006. — Вип. 13. — С. 181-188.— укр. XXXX-0118 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72889 161.2.81–112:373.46+246–62 uk Лексикографічний бюлетень Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Лексикографія, лексикологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія: теорія та практика |
| spellingShingle |
Лексикографія, лексикологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія: теорія та практика Осінчук, Ю. Історія назв добових богослужінь Лексикографічний бюлетень |
| description |
У статті досліджується українська богослужбово-обрядова лексика в діахронному
аспекті, зокрема лексико-тематична група назв добових богослужінь. Історія
функціонування досліджуваних лексем простежується на конкретних прикладах
церковно-богослужбових книг, літургійної літератури та лексикографічних працях
лінгвістичного характеру. |
| format |
Article |
| author |
Осінчук, Ю. |
| author_facet |
Осінчук, Ю. |
| author_sort |
Осінчук, Ю. |
| title |
Історія назв добових богослужінь |
| title_short |
Історія назв добових богослужінь |
| title_full |
Історія назв добових богослужінь |
| title_fullStr |
Історія назв добових богослужінь |
| title_full_unstemmed |
Історія назв добових богослужінь |
| title_sort |
історія назв добових богослужінь |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Лексикографія, лексикологія: теорія та практика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72889 |
| citation_txt |
Історія назв добових богослужінь / Ю. Осінчук // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2006. — Вип. 13. — С. 181-188.— укр. |
| series |
Лексикографічний бюлетень |
| work_keys_str_mv |
AT osínčukû ístoríânazvdobovihbogoslužínʹ |
| first_indexed |
2025-07-05T21:34:47Z |
| last_indexed |
2025-07-05T21:34:47Z |
| _version_ |
1836844359131070464 |
| fulltext |
Лексикографічний бюлетень 181
контаміновані одиниці здебільшого не виходять за межі оказіональності, хоч вони мають
усі потенційні можливості до подолання сили тяжіння цього явища.
Література
1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Сов. энциклопедия, 1966. –
606 с.
2. Бабкин А. М. Русская фразеология, ее развитие, источники, лексикографическая
разработка. Автореф. дис. д-ра филол. н. – Л., 1968. – 26 с.
3. Гнатюк І. С. Структурно-семантичні трансформації фразеологізмів у мові сучасної
української художньої прози // Білоноженко В. М., Гнатюк І. С. Функціонування та
лексикографічна розробка українських фразеологізмів. – К.: Наукова думка, 1989. – С. 107
– 141.
4. Єрмоленко С. Я. Норма мовна // Українська мова: Енциклопедія. – 2-ге вид., випр. і доп. –
К.: Вид-во „Українська енциклопедія‖ ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 420 – 421.
5. Мілєва І. В. Евфемізація і дисфемізація у фразеотворенні говірок сходу України. Автореф.
дис. к. філол. н. – Луганськ, 2005. – 19 с.
6. Мокиенко В. М. Славянская фразеология: Учеб. пособие для филол. специальностей ун-
тов. – М.: Высш. школа, 1980. – 207 с.
7. Молотков А. И. Некоторые особенности употребления фразеологизмов в современном
русском языке // Нормы современного русского литературного словоупотребления – М.;
Л., 1966. – С. 92 – 111.
8. Ужченко В. Д. Структурно-семантичні основи авторських видозмін у фразеології //
Ужченко В. Д., Авксентьєв Л. Г. Українська фразеологія: Навч. посібник для філол. фак.
ун-тів. – Х.: Основа, 1990. – С. 144 – 154.
9. Шадрин Н. А. Перевод фразеологических единиц и сопоставительная стилистика. –
Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1991. – 220 с.
10. Шанский Н. М. Фразеология современного русского языка. – М.: Высш. школа, 1969. –
232 с.
11. Ханпира Э. Окказиональные элементы в современной речи // Стилистические
исследования. – М.: Наука, 1972. – С. 245 – 317.
Джерела
Боккаччо Боккаччо Джованні. Декамерон / Пер. з італ. М. Лукаш. – К.: Дніпро,
1985. – 661 с.
Гете Гете Йоганн Вольфганг. Фауст: Трагедія / Пер. з нім. М. Лукаш. – К.:
Дніпро, 1981. – 540 с.
Горький Горький Максим. Сторож / Пер. з рос. М. Лукаша // Горький М. Твори: У
16-и т. – Т. 8. – К.: Держлітвидав, 1953. – С. 696 – 721.
Лопе де Вега Вега Карпіо Лопе Фелікс де. Овеча криниця. Собака на сіні / Пер. з ісп.
М. Лукаш. – К.: Держлітвидав УРСР, 1962. – 359 с.
Мадач Мадач Імре. Трагедія людини: Драматична поема / Пер. з угор. М. Лукаш.
– К.: Дніпро, 1967. – 252 с.
Сервантес Сервантес Сааведра Мігель де. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі /
Пер. з ісп. М. Лукаш, А. Перепадя. – К.: Дніпро, 1995. – 703 с.
Стіль Стіль Андре. Перший удар / Пер. з франц. М. Лукаш. – К.: Держлітвидав,
1953. – 412 с.
Флобер Флобер Гюстав. Мадам Боварі. Побут провінції / Пер. з франц. М. Лукаш.
– К.: Держлітвидав УРСР, 1961. – 237 с.
Шекспір Шекспір Вільям. Троїл і Крессіда: Драма / Пер. з англ. М. Лукаш. – У кн.:
Шекспір Вільям. Твори: В 6-ти т. – Т. 4. – К.: Дніпро, 1986 . – С. 331 –
435.
Шиллер Шіллер Фрідріх. Лірика / Пер. з нім. М. Лукаш. – К.: Дніпро, 1967. –
195 с.
Ю. Осінчук*
Інститут української мови НАН України (Київ)
УДК 161.2.81–112:373.46+246–62
ІСТОРІЯ НАЗВ ДОБОВИХ БОГОСЛУЖІНЬ
У статті досліджується українська богослужбово-обрядова лексика в діахронному
аспекті, зокрема лексико-тематична група назв добових богослужінь. Історія
функціонування досліджуваних лексем простежується на конкретних прикладах
церковно-богослужбових книг, літургійної літератури та лексикографічних працях
лінгвістичного характеру.
* © Ю. Осінчук, 2006
182 Лексикографічний бюлетень
Невід‘ємним складником будь-якої християнської конфесії є богослужіння, з яким
співвіднесені поняття та реалії, що використовуються в богослужбовій практиці.
Об‘єктом нашої студії є історія лексико-тематичної групи назв добових богослужінь.
Вона відносно невелика за кількісним складом, але часто вживана в професійному та
щоденному людському мовленні.
Богослужіння, що здійснюються Святою Церквою протягом доби, називаються
добовим колом богослужінь. Усі служби добового кола проводяться у визначений для
цього час. Добових богослужінь є дев‘ять: вечірня, повечір’я, полуношниця, утреня,
перший час, третій час, шостий час, дев’ятий час, Літургія. Крім того, до них ще
належить всенічна відправа, яка здійснюється за спеціально розробленим церковним
чином напередодні великих свят.
Церковний день відповідно до Писання починається звечора, тому й добове коло
розпочинаємо вечірньою службою.
Вечірня – Богослужіння в складі вечірнього богослужіння, яке починає добове коло
богослужінь і яке відправляють перед повечір‘ям [П.: 33].
Грецька лексема hesperinos – ‗вечірня служба‘ послужила запозиченням для
старослов‘янської мови, в якій на рід цієї служби вказували лексичні форми: вєчєрьн",
вєчєрьн"", вєчєрница [SJStSl ІІ: 185]. Етимологічно – це похідне утворення від назви
частини доби вєчєрú, яка в свою чергу походить від праслов‘янського večerъ < *veker
[ЕСУМ І: 366].
Зі значеннями ‗церковна служба‘ [Ср. І: 251]; ‗вечірнє богослужіння‘ [СДЯ І: 404] ці
лексеми функціонували в перекладних церковнослов‘янських та оригінальних пам‘ятках
Київського періоду: И повелh пhти вечерúнюю [XII Усп. зб.: 11 а]. Днемú есмú
переhздилú до вечерни [Поуч. Влад. Мон.: 250]. ко на ве(ч)рниц w(т) живыи вú
помо(щ) по~ть(с) [XIII СДЯ І: 404].
Поступово субстантивована форма вечерьн"" у світських та богослужбових текстах
припинила своє вживання. Вона була повністю витіснена стягненою формою вєчєрн#:
Послhдованїє колhнопреклонныхú мл, твú на Вєчєрни [1646 ТПМ ІІІ: 5]. Начало Вєчєрни
творитúс# пре(д) Вєликими Враты [1666 Служ.: 75].
Демінутивний варіант вечерница не вийшов з ужитку в пам‘ятках XV – XVII ст., але
він повністю втратив богослужбово-обрядове значення, набуваючи нового семантичного
статусу – ‗вечірня зірка, зірниця‘, наприклад: [венус] то есть де(н)ница подобна и
вечерници [СУМ 16 – І п. 17 ст. ІV: 7].
Семантична структура лексеми вєчєрн# дещо ускладнилася з появою видових щодо
нього складених лексем –: вєчєрн# мала" – Сú вєчєра сúвершає(т) вú новой Цр, кви
Малuю Вєчєрню [1646 ТПМ ІІ: 75]; вєчєрн# вєлика" – Врємєни приспhвшu Вєликї#
Вєчєрн# [1681 Служ.: 2]; вєчєрн# повсєднєвна" – Начало Повсєднєвной Вєчєрни [77].
Таким чином, лексема вєчєрн# опинилася в ролі домінанти гіперо-гіпонімічного ряду
вєчєрн# – вєчєрн# мала", вєчєрн# вєлика", вєчєрн# повсєднєвна".
Семантична спеціалізація лексеми вечерня у конфесійній сфері збережена й до
сьогодні. Форма вечерня увійшла в народну мову і має сучасний варіант вечірня. СУМ
вважає стару форму вечерня як нормативну, а форму вечірня – діалектну [СУМ І: 344]. У
сучасних церковно-релігійних текстах немає чіткого унормованого вживання
досліджуваної лексеми. Так, богослужбі тексти Української Греко-Католицької Церкви
(далі – УГКЦ) та Української Православної Церкви Київського Патріархату (далі –
УПЦКП) друкуються українською мовою зі значними домішками церковнослов‘янізмів
(хоча УПЦКП більш тяжіє до використання «чистої» української мови у релігійній
практиці), а Українська Автокефальна Православна Церква (далі – УАПЦ) для
конфесійних потреб користується лише «чистою» українською, наприклад: Вечірня
закінчується читанням молитви св. Симона Богоприємця [ЗБ: 577]. У другій половині дня
відправляється вечерня Великої суботи [1998 ПЦК: 51].
Павечерниця – (повечір’я). Грецька лексема άποδετσοσ адаптувалася в
старослов‘янській мові у вигляді двох лексичних запозичень павєчєрьн" та павєчєрьница
– ‗богослужіння післі вечірні; повечір‘я‘: Нооучи ~ uтрьници, и часовwмь, и вєч(є)рни, и
повє(ч)рници [SJStSl ХХV: 1].
Українська мова ХІ – ХIV ст. успадкувала ці дві варіантні лексеми у церковно-
термінологічному значенні. Лексема павєчєрьн" функціонувала зі семантикою –
‗вечірня, повечір‘я‘: Начаша пhти павечерню [Ср. ІІ: 854].
Лексикографічний бюлетень 183
Суфіксальна лексема павєчєрьница служила назвою двох видів окремих богослужінь:
1. Велике повечір‘я – ‗вечірнє богослужіння, яке здійснюється у Великий піст і в деякі
великі свята‘: Павечерниц# по~ть(с) велика" сú пhни~мь [ХІІ СДЯ VІ: 334]. 2. Мале
повечір‘я – ‗щоденне вечірнє богослужіння, яке здійснюється після вечірні‘:
Паве(ч)ерница ~гда вú цр, (к)ви по~ть(с) кúждо дúлжьнú ~сть сто"ти [334]. Цим же
самим терміном у пам‘ятках Київського періоду називалося вечірнє богослужіння –
вечірня велика та вечірня мала (‗церковна служба‘): Вú ст, оу и великою
соу(б)...павечерниц# нє по~тьс# [ХІІ Ср. ІІ: 854]. Крім обрядової семантики за цим
терміном було закріплене ще одне значення – ‗вечеринка‘: Бестудная словеса и плясаніе,
еже вú пиру и на свадбахú и вú павечерницахú [там само].
Подальший розвиток термінів павєчєрн# та павєчєрница проходив без змін у
структурі слова та обрядовій семантиці. У період староукраїнської доби досліджувані
лексеми зі специфічно функціональним значенням – ‗вечірнє богослужіння‘ активно
функціонують у пам‘ятках писемності: Павечерницu жє, и кú снu идuщихú Мл, твы
сúверша# [1646 ТПМ І: 225]. Начало павєчєрн_ Вєликі# [1690 Пол.: 78].
Виявлені факти на матеріалах конфесійних текстів дають можливість констатувати
процес архаїзації термінів павєчєрн# та павєчєрница в церковній практиці
новоукраїнського періоду та заміну їх новим терміном повєчерїє – ‗вечірнє богослужіння,
яке здійснюється після вечерні‘[Д.: 436], наприклад: Послhдованїє Вєликогw Повєчєрї#
[1810 Служ.: 136].
Незважаючи на те, що церковнослов‘янізм павєчєрница був витіснений на
периферію терміновживання, він фіксується лексикографічними працями до сьогодні як
архаїзм, пор.: павечерниця – ‗коротка після обіда вечірня служба‘ [Ч. РМС: 245];
павечерниця [Ж.: 595]; павечерница – ‗коротка відправа після вечерні‘ [ЕСУМ І: 366 –
367]; повечерниця те саме що повечер‘я – ‗частина вечірнього богослужіння, яке
відправляють після вечірні або в сполученні з нею‘ [П.: 98].
Нова форма повєчерїє поступово, в процесі проникнення української лексики в
церковно-термінологічну галузь, набула українізованого варіанту на фонетичному рівні –
повечір’я, який не втратив свого обрядового значення до наших днів – ‗моління після
вечірні‘ [Ч. ПС: 69].
Слід додати, що термін повечір’я виступає в ролі домінанти гіперо-гіпонімічного
ряду: повечір’я – велике повечір’я, мале повечір’я: На Малому Повечір’ї співаються
триспівці [1998 ПЦК: 27]. У вечері замість вечірні відправляється Велике Повечір’я [ЗБ:
614].
Час (мн. часи) – година (мн. години). Загальне часове поняття у стсл. перекладних
пам‘ятках передавалося лексемою часú у контекстах, що реалізували її значення ‗час,
пора; мить, короткий проміжок часу; частина доби‘ [Ц.: 776].
У спеціальному церковно-термінологічному значенні ‗молитва визначеного часу‘ у
стсл. перекладних текстах функціонували дві лексеми – часú (мн. часr) та година (мн.
годинr), пор.: И по>штє трєтии часú "кожє бhаше им обrчаи [SJStSl XXXXIII:
483]. И наоуч_ а оутрєн_и и годинамú обhднhи и вєчєрн_и [SJStSl VIII: 414].
У церковній практиці XI – XIV ст. лексеми часú та година виступали зі значенням
‗церковна служба‘ [Ср. ІІІ: 1482; Ср. І: 535], наприклад: Часи велика(г) п#тú(к): ча(с) а,
[Остр. єв.: 290]. Близь ст, го и~рдана по>щю трети>> годиноу [СП: 95].
Церковнослов‘янське фонетичне оформлення утримало за лексемою часú її
стилістичний статус і до періоду староукраїнської мови. Зазначимо тут, що ця лексема
виступала в ролі домінанти у гіперо-гіпонімічних відношеннях. Так, до гіперонімного
найменування часú у пам‘ятках церковного вжитку XV – XVII ст. виступали такі
гіпонімні кореляти: часú пєрвїй, часú трєтїй, часú шєстый, часú дев#тый: По
uтрни жє вú совершенїи Пєрваго Часа [1646 ТПМ І: 226]. Трєтїй жє часú… вú
оумилєнїи ср(д)ца сúвєрша# [226]. Шєстый часú совєрша# [227]. Дев#тый жє часú,
такождє сú вс#кимú бл, гоговhнїємú сúверша# [227].
У цей період лексема година в церковно-обрядовому значенні звужує частотність
функціонування. Богослужбові тексти староукраїнського часу майже не фіксують даної
лексеми. Деякі лексикографічні джерела подають лише похідні лексеми, наприклад:
годинникú – ‗книжка до набоженства з церковними часами (годинами)‘: Годиинникú –
часословú [ХVІІ Т.: 541].
Спостереження над функціонуванням лексичної пари час (мн. часи) – година (мн.
години) в богослужбових текстових джерелах дають підстави стверджувати, що вони
184 Лексикографічний бюлетень
представлені в сучасній українській мові без переінтеграції обрядової семантики: Малий
відпуст на Часах [1995 Служ.: 253]. З Великоднього дня і весь тиждень, аж до суботи,
Години Церковні й Повечір’я відправляються [1995 Молит:. 330].
У богослужбово-релігійній практиці використовуються кілька видів часів, а саме:
часи пасхальні та синонім до даного гіпоніма часи великодні; часи царські – синонім
часи великі; часи великопісні, часи повсякденні: Часи повсякденні, Часи Великі, Часи
проміжні [Гол.: 258]. У Велику п’ятницю Літургії не буває, а чиняться Царські часи [ЗБ:
618]. До Великопісних часів буває благовіст постовий у менший дзвін [637]. Великодні
часи на святу Пасху читаються весь Світлий тиждень замість ранішніх і вечірніх
молитов [293].
Всенічна – (всеношна). Особливість даного богослужіння в тому, що воно
починається увечері напередодні шанованих свят і триває усю ніч до світання. Ця служба
складається із вечірні, утрені та першого часу [Ч. ПС: 31].
У давній гр. мові з церковно-термінологічним значенням ‗всенічна служба‘ виступала
лексема pannychios [В.: 930].
У старослов‘янських перекладних пам‘ятках грецькому pannychios відповідала
слов‘янська лексема обнощьница – ‗всенічна служба‘: Обноштьниц@ твориш– вú
намhнєнhи црúкúви [Ц.: 395].
Пам‘ятки давньоукраїнського періоду на рід цієї служби фіксують стійку
термінологічнау сполуку всенощное бдhніе. Лексема бúдhни~ запозичена із
старослов‘янської мови, яка поєднувала в своїй семантичній структурі значення
‗пильність, увага; неспання‘ [Ц.: 103]: И сицево бúдhни~ и несúпани~ по вьс# нощи [ХІІ
Усп. зб.: 56 в].
Оскільки богослужіння здійснювалося протягом ночі, то дістало відповідну назву –
всєнощьно~ бдhніе – ‗церковна служба‘: Повhле архіепископú быти бдhнію
всенощному [Ср. І: 197].
Церковна спеціалізація такого богослужіння в пам‘ятках раннього періоду зумовила
утворенню новим термінологічним сполукам – всенощьно~ пhни~, нощьно~ пhни~,
наприклад: И сúтвори вú тои клhтúцh всенощьно~ пhни~ [ХІІ Усп. зб.: 19 б]. И тако
мало посúпавú вúстан"ше пакы на нощьно~ пhни~ [38 б].
У процесі історичного розвитку обрядової лексики церковна термінологічна сполука
всєнощьно~ бдhніе могла розщеплюватися, утворюючи два терміни – всенощноє та
бдhніє, при чому конфесійна семантика цих термінів не втрачалася: Почали служити
всенощноє [СУМ 16 – І п. 17 ст. V: 30]. Бдєнїє: то єсть прє(з) цhлую ночú чутьє, мл,
твы прє(з) всю ночú в’чулости бє(з) спан# в цр, кви w(т)правоваными, а вєдлу(г) чину
цр, ковного называєтс# всєнощноє бдєнїє [СУМ 16 – І п. 17 ст. ІІ: 33].
Ще лексема бдhніє в церковно-обрядовому значенні виступала зі семантикою ‗ревна
молитва у нічний час‘: Вмhсто бдєнїа, пh(с)ни, и мл, твы, и торжества дх, о(в)наго.
[СУМ 16 – І п. 17 ст. ІІ: 39].
Требник П. Могили фіксує лише термінологічну сполуку всєнощьно~ бдhніе:
Потом жє wбычноє Всєнощноє Бдhнїє [1646 ТПМ ІІ: 75]. Форма цього термінологічного
сполучення функціонувала майже до кінця ХІХ ст., оскільки до цього часу в церковній
практиці використовувалася церковнослов‘янська мова: Всєнощноє жє Бдhнїє, и
оутрєни воскр(с)ны# бываютú [1806 Служ.: 2].
На кінець ХІХ – поч. ХХ ст. у церковній практиці для нічного богослужіння почала
використовуватися лексема всенощна. Уперше форму усеношна зафіксовано
Б. Грінченком [Гр. IV: 355].
У сучасній українській мові цій лексемі властива варіантність на фонетичному рівні:
всенічна, усенічна, всеношна, всенощна, всенощне, всенічне, всеношне: Всеношна
складається з великого повечір’я [1998 ПЦК: 29]. Всенічна починається Великим
Повечір’ям [1993 ПЦК: 42]. Чин великої вечірні із всенічним [2002 Тип.: 8].
СУМ нормативним варіантом вважає лексему всеношна (усеношна) [СУМ І: 764].
Зрідка у церковній літературі зустрічається застаріла архаїчна форма всенічне бдіння:
Всенічне бдіння починається великим повечір’ям [ЗБ: 626].
Процес проникнення української лексики в церковно-термінологічну галузь
спричинив появу нових лексичних відповідників до церковнослов‘янізмів всенічна ––
цілонічна [І.: 7]; всенічне бдіння – нічне чування, всенічне пильнування: Цілонічне
чування перед кожною неділею [Гол.: 149]. Нічні чування відбуваються в навечір’я неділь
та більших свят [78]. Таріль для всенощного пильнування [Яв.: 206].
Лексикографічний бюлетень 185
Полуношниця. До нічних богослужб належить церковна відправа полуношниця, яка
дістала назву від часу її виконання – ‗церковна служба, яка здійснюється опівночі‘
[Ч. ПС: 71].
Дослідник церковної термінології О. Горбач зазначає, що лексема полуношниця
походить від гр. menosyktion [Горб.: 60].
У вузькоспеціальному церковно-термінологічному значенні ‗церковна служба, яка
здійснюється опівночі; частина всенічної‘ лексема полuнощьница та її фонетичний
варіант полuночьница засвідчуються в писемних пам‘ятках давньоруськоукраїнського
періоду: Полунощница и заутреняя сú псалтирею и сú прочимú послhдованіемú должни
суть творити [1419 Ср. ІІ: 1140]. Потомú полуночницю пhти [XIV/XV Сл.РЯ ХVI: 270].
У світських пам‘ятках цього ж хронологічного періоду на рід такого богослужіння
інколи вживалося термінологічне сполучення полuнощьно~ пhни~, наприклад: Wнhмú
мн"щемú "ко братий полuнощьно~ пhни~ сúвьрьшающемú [ХІІ Усп. зб.: 46 г].
Спеціальні богослужбові тексти староукраїнського часу фіксують досліджувану
лексему з тим же обрядовим значенням, яке було притаманне їй у текстах раннього
періоду: Вú своє врєм# прєждє свитающu дню, полuнощницu сúверша# [1646 ТПМ І:
226].
Крім того, на той час у церковній практиціі використовувалося два види цієї служби,
на що вказували такі гіпоніми: полuнощница повсєднєвна, полuнощница нєдєльна,
наприклад: Послhдованїє полuнощници нєдєлны" и повсєднєвны" [1702 Лит.: 41].
Лексикографічні джерела пізнішого періоду розвитку української мови фіксують
модифікований варіант – полуничница ‗всенічна служба‘ [Б-Н: 452].
У сучасній церковній практиці до церковнослов‘янізма полуношниця вживаються
українські лексичні відповідники: опівнічниця рідко північна, опівнічна відправа,
опівнічна: Малий відпуст на протязі цілого тижня на Повєчір’ї, Опівнічній і на Часах
[1995 Служ.: 253]. Вечірня, Повечір’я і Опівнічна відправа...[399]. Ранішнє Богослужіння
– Північна відправа [399].
Сучасна богослужбова та релігійна література фіксує зрідка церковнослов‘янізм
полуношниця та його фонетичний варіант полуночниця: Полуношниця повсякденна [2000
Ч.: 5]. Воскресна Полуночниця [Ф. Ю: 86].
Утреня. Частина ранкового богослужіння, яке відправляють після опівнічниці перед
першим часом або в сполученні з ними [П.: 134].
Дослідник церковної лексики О. Горбач лексему утреня термінологічно тлумачить як
еквівалент грецького церковного терміна heôthinê proseuchê ‗рання молитва‘ [Горб.: 60].
М. Федорів утреню тлумачить від гр. ортрос (ορθρος) – ‗рання служба‘ [Ф. М.: 42].
Етимологічно слово утреня утворене суфіксальним способом від праслов‘янського
етимона утро: утреня < утро < ст.ук. оутро < стсл. оутро < псл. *ustro, історія якого
своїм початком сягає в праіндоєвропейську добу [Ог. ІІ: 88].
Грецькій лексемі ορθρος на старослов‘янському мовному ґрунті відповідали лексеми:
оутросú, оутрьн"", оутрьница, заоутрьн": Єва(нú)г(єли~) wт(ú) лоук(r) на
uтросú. На uтрьни_ с(в#)таго п#тúка. Нач#токú оутрьници [Ц.: 753]. Оутрu жє
бывшю вúзвониша заоутрєню [SJStSl ХІІ: 662 ].
Через перекладені священно- та церковно-богослужбові книги, які
використовувалися у церковному посередництві давньоукраїнського періоду, лексеми
оутрьн", оутрьн"", оутрьница та заоутрьн" із обрядовим значенням – ‗ранішнє
богослужіння‘ увійшли в українську мову ХІ – XIV ст.: На оутрьни про(к) гла(с) д,
[Остр. єв.: 283]. На заоутрьнии вú вúскрhсúнахú [10]. Коньчавúшю ~моу оутрьнюю
начатú молитис" [ХІІ Усп. Зб.: 11 б]]. Оутрьницю пhти [Ср. ІІІ: 1319].
Старослов‘янська форма оутросú у пам‘ятках давньоукраїнського періоду нами не
виявлена.
І. Срезневський подає ще один термін завтрен" – ‗заутрення, церковна служба‘:
Первое изучитú ему вечерню..., а завтреня также [Ср. І: 903].
Церковно-обрядове значення лексеми оутрьн" розвивалося і на подальших етапах
формування обрядової термінології. У староукраїнських богослужбових текстах
аналізована лексема вживалася у двох фонетичних варіантах – оутрн# та оутри#:
Оутрию жє соверша# [1646 ТПМ І: 226]. На простой жє Оутрни [1681 Служ.: 66].
На позначення назви церковної служби із тією ж самою семою, що закріплена за
лексемою оутрн#, у пам‘ятках досліджуваного періоду фіксується форма завтрен#:
186 Лексикографічний бюлетень
Застали тамú священника… у олтаря, завтреню отправуючого [СУМ 16 – І п. 17 ст. ІХ:
238].
У «Словнику української мови» П. Білецького-Носенка зафіксовано форму утредня,
який вказує на ранішню службу [Б–Н: 368].
Б. Грінченко вперше подає без модифікацій обрядовий термін утреня – ‗утреня,
заутреня‘ [Гр. IV: 366].
Спостереження над функціонуванням досліджуваної лексеми в лексикографічних та
текстових джерелах ХХ – поч. ХХІ ст. дають підстави стверджувати, що лексема утреня
виступає в ролі домінанти гіперо-гіпонімічного ряду: утреня – утреня велика, утреня
великодня, утреня єрусалимська, утреня з поклонами, утреня повсякденна, утреня
страсна тощо. Наприклад: Ця частина є властива великій Утрені [Гол.: 200]. Чин
повсякденної утрені [1992 Тип. І: 41]. Відправляється утреня страсна з читанням 12
євангелій [1998 ПЦК: 51]. Починається пасхальна утреня [52]. Правиться Єрусалимська
Утрення [1993 ПЦК: 59]. Відправляється в наших церквах Утреня з поклонами [УХС:
172].
Процес проникнення української лексики в церковно-термінологічну галузь посприяв
появі нових українських відповідників – раня та ранішня: Наступне богослужіння
пасхальної ранньої складається переважно зі співу канону [ЗБ: 621]. Решта все далі як в
чині Ранішньої [2002 Служ.: 30].
Літургія – обідня. Центральне богослужіння добового кола, під час якого
відбувається Таїнство Євхаристії [П.: 70].
На позначення цього богослужіння в грецькій мові функціонувала лексема λειτοσργία.
За структурою грецька лексема λειτοσργία – це складне слово, утворене від основи λειτ –
пов‘язаної з λāóς – ‗народ, люди, натовп, колектив‘, і – oσργία, пов‘язаної з εργον –
‗робота‘, що буквально означало ‗громадська робота, громадська служба‘ [ЕСУМ III:
272]. Первісно так називалися всі громадські богослужіння, пізніше цим словом стало
позначатися найважливіше Богослужіння – спомин про Таємну вечерю Ісуса Христа.
Грецький термін λειτοσργία – ‗богослужба‘, що виступає віддієслівним утворенням
від гр. λειτόσργεϊν ‗виконувати богослужбу [ESJStSl VII: 428 – 429] запозичила
старослов‘янська мова у формі литоурги": Ищи вь ч(ь)тє(ни~) на литuрги_ wт(ú) полu
[SJStSl XIV: 124].
Давньоукраїнським відповідником цього старослов‘янського слова в його церковно-
термінологічному значенні виступала лексема литоурги" – ‗християнське церковне
богослужіння з причащанням; обідня‘ [СДЯ IV: 406]: И w(т)пhвши литургию wбhдашти
брать" на сúвокупе кождо с бо"рr своими [ПВЛ: 182]. Вú ср(д)h. сrропоу(с). нє(д).
вє(ч). на литургии ишєдú ди"(к) сú кадильницєю [ХІІ Служ. Варл.: 20].
Паралельно із терміном литоурги" у цей хронологічний період пам‘ятки фіксують
термін-дублет обhдьн" – ‗основне богослужіння в християнській церкві, яке
здійснюється в першій половині дня, до обіду; літургія‘ [СДЯ V: 576]. Етимологічно
стсл. обhдьн"" суфіксальний похідний (суф. -ьнú / -ьнь) від псл. *оbĕdú [ЕСУМ ІV:
133].
Дана лексема активно функціонувала у пам‘ятках давньоруськоукраїнського часу: А
иже се на выходú вышедú по(п) на wбhдни и на ве(ч)рнии [1280 Ср. І: 456].
Таким чином, гр. λειτοσργία передане грецизмом литоурги" і продубльоване
слов‘янською лексемою обhдьн" саме в церковно-термінологічному значенні. Гр.
λειτοσργία ‗богослужба‘ слов‘янські перекладачі передали власномовною лексемою
обhдьн", отже, тут, на їхню думку, існувала повна семантична відповідність між
грецьким та автохтонним словом.
Дублетна пара литоурги" – обhдьн" функціонувала протягом усієї історії розвитку
церковно-обрядової термінології: Подобаєтú вhдати, "кw ащє бuдєтú лvтuргїа [1646
ТПМ І: 69]. В нашой церкви: Обhдня. Вечерня. Повечерница [1608 СУМ 16 – І п. 17 ст. IV:
7].
Пам‘ятки XV – XVIIІ ст. до даних термінів-дублетів фіксують синонім служба
божая – Слuжбu Бж, ию на погрєбh соборнє служити [1646 ТПМ І: 751].
Порівняймо функціонування зазначеної пари та її синоніма в сучасних
богослужбових та літургічних текстах: Євхаристична Літургія розпочинається
приношенням дарів [1995 ХМ: 24]. Служба Божа в Страсний Четвер [1993 ПЦК: 58].
Найважливіше богослужіння – літургія, чи обідня [ЗБ: 25].
Лексикографічний бюлетень 187
Слід зазначити, що існують три чини Літургії, а саме: Літургія Василія Великого
(Літургія св. Василія Великого починається з великої вечерні [1998 ПЦК: 28]), Літургія
Івана Золотоустого (На Літургії св. Івана Золотоустого антифони звичайні [1993 ПЦК:
43]) та Літургія Ранішеосвячених Дарів. Остання – специфічна богослужба, яка
відправляється у середи та п‘ятниці Великого посту та в понеділок, вівторок і середу
Страсного тижня, на якій не здійснюють Таїнства Євхаристії, а вірних причащають
Напередосвяченими Святими Дарами [П.: 71].
У сучасній церковній практиці використовується кілька варіантів вживання цієї
лексеми, наприклад: Літургія Напередосвячених Дарів, Літургія Попередньосвячених
Дарів та Літургія Ранішеосвячених Дарів, наприклад: До особливостей Літургії
Напередосвячених Дарів належить співання стихів псальма 141-го [УХС: 56].
Божественна Літургія Ранішеосвячених Дарів [1995 Служ.: 189]. Далі звичайний порядок
Літургії Передосвячених Дарів [1998 ПЦК: 42].
Отже, лексико-тематична група назв добових богослужінь відносно невелика за
кількісним складом, але часто вживана в професійному та щоденному людському
мовленні. Формування її було складним багатоплановим мовно-культурним та
історичним процесом.
Джерела
Б-Н Білецький-Носенко П. Словник української мови. / Підгот. до вид. В. Німчука. –
К., 1966. – 423 с.
В. Вейсман А. Греческо-русский словарь. – Спб., 1897. – 1368 с.
Гол. Головацький Р. Пояснення Богослужень. – Рим, 1979. – 339 с.
Горб. Горбач О. З історії української церковно-музичної термінології. / Олекса
Горбач. Термінографічна серія. За ред. Б. Рицар, Р. Микульчук. – Львів, 2004. –
С. 58 – 78.
Гр. Словарь української мови / За ред. Б. Грінченка. – К., 1907. Т. 1 – 4.
Д. Дьяченко Т. Полный церковнославянский словарь. – М., 2001. – 1120 с.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови. В 7 т. – К., 1982. – 2003.
Ж. Желехівський Ж., Недільський С. Малорусько-німецький словник. – Л., 1886.
– 1122 с.
ЗБ Слобідський С. Закон Божий. – К., 2003. – 642 с.
І. Іларіон. Церковний словничок. – Холм, 1942. – 25 с.
Лит. 1702 Литургиарион. – Л., 1702.
Молит. 1975 Молитвослов. – Рим, 1975.
Молит. 1995 Молитвослов. – К., 1995.
Ог. Огієнко І. Етимологічно – семантичний словник української мови. В 4 т. / За
ред. Юрія Мулика-Луцика. – Вінніпег, 1979. Т. 1 – 4.
Остр. єв. Остромирово евангелие 1056 – 1057 г. // Изд. А. Востоков. – Спб., 1843. – 623 с.
П. Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології. – Львів, 2001. – 156 с.
ПВЛ Повесть временных лет по Лаврентьевскому списку. // Полное собрание
русских летописей. – Л., 1962. – Т. 1. – С. 1 – 286.
Пол. 1690 Полуустав. Содержай в себе дневную и ношную службу по преданию и чину
церковному. – К., 1682.
Поуч Влад Мон. Поучение Владимира Мономаха до 1125 г. // ПВЛ. 1962. С. 240 – 262.
ПЦК 1993 Православний церковний календар // УАПЦ. – Львів., 1993. – 90 с.
ПЦК 1998 Православний церковний календар // УПЦКП. – К., 1998. – 90 с.
СДЯ Словарь древнерусского языка (XI – XIV вв.) / Гл. ред. И. Аванесов. – М., 1989.
Т. 1 – 6.
Сл.РЯ Словарь русского языка XI – XVІІ вв. – М.: Наука, 1975. Вып. 1 – 26.
Служ. Варл. ХІІ Служебник Варлаама ХутинськогоХІІ в. / Горский А. Описание славянских
рукописей Московской синодальной библиотеки. – М., 1869. С. 5 – 11.
Служ. 1666 Служебник. – Львів, 1666.
Служ. 1681 Служебник. – Львів, 1681.
Служ. 1806 Служебник. – К., 1806.
Служ 1810 Служебник. – К., 1810.
Служ 1860 Служебник. – К., 1860.
Служ.1995 Служебник. – К., 1995.
Служ. 2002 Служебник. – Львів, 2002.
СП Синайський патерик / Изд. подгот. В. Голышенко, В. Дубровина. – М.: Наука,
1967. – 401 с.
Ср. Срезневский И. Словарь древнерусского языка. – М., 1989. Т. 1 – 3.
СУМ Словник української мови. В 11 т. – К.: Наук. думка, 1970 – 1980. Т. 1 – 11.
СУМ 16 – І п. 17 ст. Словник української мови 16 – І п. 17 ст.: У 28-ми вип. / НАН України Інститут
українознавства ім. І. Крип‘якевича. – Л., 1994 – 2003.
Т. Тимченко Є. Історичний словник українського язика. – К., 1930 – 1932. Т. 1.
188 Лексикографічний бюлетень
Тип. 1992 Типик Української Католицької Церкви / Підгот. до видання о. Ісидор
Дольницький. – Рим, 1992. – 619 с.
Тип. 2002 Типик Української Католицької Церкви / укладений о. Ісидором Дольницьким.
– Львів, 2002. – 581 с.
ТПМ 1646 Могила Петро. Евхологион, албо молитвослов, или требник. – К., 1646. – Ч. 1
– 2.
Усп. зб. Успенский сборник ХІІ – ХІІІ вв. / Изд. Подгот. О. Князевская. Под ре
С. Коткова. – М., 1971. – 752 с.
УХС Іванків Є. Український християнський схід. – Чикаго, 1992. – 245 с.
Ф. М. Федорів М. Обрядові співи української церкви Галицької землі. – Філядельфія,
1983. – 290 с.
Ф. Ю. Федорів Ю. Пояснення церковних Богослужень і Св. Тайн. – Львів, 2004. – 159
с.
ХМ 1995 Християнський молитовник. – Красилів, 1995.
Ц. Старославянский словарь. Под. ред. Р. Цейтлин, Р. Вечерки и Е. Благовой. –
М., 1990. – 842 с.
Ч. 2000 Часослов. // Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату. – К., 2000.
Ч. РМС Чопей Л. Русько- Мадярський словарь. – Будапешт, 1883. – 492 с.
Ч. ПС Чопенко В. Православний словник. – К., 1995. – 110 с.
Яв. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – Львів, 1990. – Т. 1. – 319 с.
ESJStSl Etymologicky slovnik jazyka staroslovenskeho. – Praha, 1997.
SJStSl Slovník jazyka staroslovĕnského. – Praha : Academia, 1966.
М. Щипська *
Інститут української мови НАН України (Київ)
УДК 161.2.81‘374
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У МОВІ СУЧАСНОЇ
ПОЕЗІЇ
У статті проаналізовано деякі особливості використання фразеологізмів у поезіях
сучасних авторів. Зокрема, увагу приділено семантичним трансформаціям
фразеологізмів, граматичним та лексичним замінам фразеологічних одиниць1.
У мові сучасної української поезії широко використовуються фразеологічні одиниці
як у загальноприйнятій формі та значенні, так і різні способи їх структурних та
семантичних трансформацій. Під трансформацією ФО розуміємо „стилістичний засіб,
який полягає в цілеспрямованому оновленні семантики, модифікації структури
традиційних фразеологічних одиниць‖ [1: 8].
Готовий фразеологізм використати простіше, аніж пристосувати його до стилю
викладу, надати йому індивідуальної неповторності [6]. Це вимагає від автора великої
майстерності, тонкого відчуття, глибокого знання мови. Саме тому у своїй роботі ми
приділили увагу окремим різновидам трансформації фразеологізмів, що зустрічаються у
поезіях сучасних авторів.
Зокрема серед власне семантичних трансформацій ФО виділяємо ті, котрі
розширюють свою семантику шляхом розширення сполучних можливостей: І було нам
звелено:/ закопайте живцем у землю/ ваші ліси і оселі, / закопайте чим глибше в
непам’ять/ ваше зів’яле життя —/ і зійдіть з цього краю! (Кордун: 44—45); Ти ще не був
з епохою на „ти”, / Іще вона в тобі вогнем мовчала./ І тільки щем святої висоти —/ яка у
снах молилась і літала (ЛУ, 29.09.05: 5). ФО закопати живцем у землю кого „у важких
муках згубити, довести до загибелі, нещадно покарати кого-небудь‖(СФУМ: 245), бути
на ти з ким „добре розумітися на чомусь, досконало знати якусь справу‖ (СФУМ: 48)
традиційно вживаються для характеристики людини, її вчинків. Заміна іменника із
семантикою особи в об‘єктному оточенні фразеологізмів іменниками із семантикою
неістоти сприяє збільшенню абстрактності ФО і, отже, призводить до розширення їх
сполучних можливостей і власне семантики.
Трапляються поодинокі випадки подвійної актуалізації ФО, тобто поєднання в
одному стійкому виразі як буквального, так і переносного значення: Міркує мовчки дід,
як то сказать хлоп’яті/ сказати правду, та не напрямки.../ Іржуть на луках жеребці
завзяті —/ ото її [воронóї] гривасті парубки. /Вона із ними там гуляла довго —/ лошатко
привела від люботи.../ Кусає воронá за те гнідого, / що тільки воза треба з ним тягти
* © М. Щипська, 2006
1 Надалі — ФО.
|