Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові
У статті здійснено дослідження мікроконцепту гора як репрезентанта вертикальної осі відкритого простору. Визначено компоненти його лексико-семантичної парадигми, простежено типи граматичних конструкцій, у рамках яких актуалізується просторова семантика....
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2006
|
| Назва видання: | Лексикографічний бюлетень |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72918 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові / Л. Прокопович // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2006. — Вип. 14. — С. 96-100. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-72918 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-729182015-01-01T03:02:17Z Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові Прокопович, Л. Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика У статті здійснено дослідження мікроконцепту гора як репрезентанта вертикальної осі відкритого простору. Визначено компоненти його лексико-семантичної парадигми, простежено типи граматичних конструкцій, у рамках яких актуалізується просторова семантика. 2006 Article Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові / Л. Прокопович // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2006. — Вип. 14. — С. 96-100. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0118 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72918 811.161.2‘37 uk Лексикографічний бюлетень Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика |
| spellingShingle |
Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Прокопович, Л. Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові Лексикографічний бюлетень |
| description |
У статті здійснено дослідження мікроконцепту гора як репрезентанта вертикальної осі відкритого простору. Визначено компоненти його лексико-семантичної парадигми, простежено типи граматичних конструкцій, у рамках яких актуалізується просторова семантика. |
| format |
Article |
| author |
Прокопович, Л. |
| author_facet |
Прокопович, Л. |
| author_sort |
Прокопович, Л. |
| title |
Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові |
| title_short |
Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові |
| title_full |
Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові |
| title_fullStr |
Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові |
| title_full_unstemmed |
Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові |
| title_sort |
семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/72918 |
| citation_txt |
Семантичне наповнення мікроконцепту гора в українській поетичній мові / Л. Прокопович // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2006. — Вип. 14. — С. 96-100. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Лексикографічний бюлетень |
| work_keys_str_mv |
AT prokopovičl semantičnenapovnennâmíkrokonceptugoravukraínsʹkíjpoetičníjmoví |
| first_indexed |
2025-07-05T21:35:56Z |
| last_indexed |
2025-07-05T21:35:56Z |
| _version_ |
1836844430629273600 |
| fulltext |
96 Лексикографічний бюлетень, 2006, вип. 14
96
Лідія Прокопович
*
Дрогобицький державний педагогічний університет
імені І.Я.Франка (Дрогобич)
УДК 811.161.2‘37
СЕМАНТИЧНЕ НАПОВНЕННЯ МІКРОКОНЦЕПТУ ГОРА В УКРАЇНСЬКІЙ
ПОЕТИЧНІЙ МОВІ
У статті здійснено дослідження мікроконцепту гора як репрезентанта
вертикальної осі відкритого простору. Визначено компоненти його лексико-
семантичної парадигми, простежено типи граматичних конструкцій, у рамках яких
актуалізується просторова семантика.
У сучасній українській лінгвостилістиці дослідження категоріальних ознак
національної поетичної мови залишається одним із пріоритетних напрямків. Активне
його розроблення сприяє істотному поглибленню засад вивчення й інтерпретації
складників мовної та художньої картин світу (Н. Арутюнова, А. Вежбицька,
Д. Шмельов, С. Єрмоленко, Н. Сологуб, В. Жайворонок та ін.). Окремим важливим
сегментом останньої є простір – один із визначальних стилістичних параметрів
поетичного (фольклорного та індивідуально-авторського) мововираження. Носії
відповідної семантики (йдеться про одиниці різних рівнів мови – лексичного,
фразеологічного, граматичного) формують розгалужену парадигму, компоненти якої
заслуговують на увагу дослідників. Адже, як слушно вказує Т. Щебликіна, „слова з
просторовим значенням часто використовуються у мові і є важливим складником образу
світу в концептуальному та мовному планах. Мова передає просторові поняття через
різні просторові орієнтири, через речі, розміщені в просторі, тому в мові простір не
передує реаліям, які його заповнюють, а навпаки, констатується ними‖ [9: 3]. Водночас
у поетичній мові художній простір вибудовується як індивідуальна модель світу автора,
яка виражається мовою просторових уявлень.
На сьогодні питання, пов‘язані з лексико-семантичною та функціонально-
стилістичною організацією й репрезентацією складників семантичного поля „простір‖,
залишаються поки що недостатньо дослідженими. Сучасні розвідки цього напрямку
обмежуються або хронологічними (Л. Пустовіт, Т. Скорбач, І. Шапошникова) або
звужено-тематичними (О. Єфименко) рамками. З огляду на це можна констатувати, що
систематизоване дослідження мовних одиниць різного рівня, згрупованих за семантико-
тематичною ознакою ‛простір‘, у якому було б продемонстровано закономірності й
особливості образно-естетичного й експресивного розвитку текстових реалізаторів цього
категоріального поняття, з‘ясовано характер їх функціонування в сучасній українській
поетичній мові, саме на часі. Вирішити один із аспектів цієї комплексної проблеми і має
а меті пропонована розвідка.
Залежно від ракурсу об‘єктивного виміру у лінгвопоетичній картині простору
виокремлюються дві домінантні осі – горизонтальна та вертикальна. Вони формують
каркас, наповнюваний певними просторовими орієнтирами, маркерами, яким в
об‘єктивній картині світу відповідають денотати: „простір [..] нерозривно пов‘язаний [..]
із речовинним наповненням [..], усім тим, що так чи інакше організує простір, збирає
його‖ [8: 234]. Актуалізаторами горизонтальної просторової осі традиційно вважаються
образи, об‘єднувані за спільною семантичною ознакою „простір – пейзаж‖ (степ, поле,
луг, лан, нива, сад, рівнина, дорога, шлях та ін), які часто пов‘язуються також з ідеєю
відкритого, необмеженого простору. За сформованою упродовж віків словесною
* © Л. Прокопович, 2006
Лексикографія, лексикологія: теорія та практика 97
97
традицією, що простежується у стилістиці народної пісні та індивідуально-авторської
поетичної творчості, вертикальний вектор відкритого національного простору
найактивніше розгортає образ гора. Конкретизуючи абстрактну просторову семантику у
звичних для української мовної свідомості параметрах, він універсалізується до рівня
мовно-естетичних знаків національної культури, „пов‘язаних із характером мислення і
почування народу‖ [2: 16].
Домінування у національній просторовій картині світу поняття гора виявляємо
передусім при спостереженні за стилістичною системою народної пісні: Що на горі, що
на горі/ Курно та димно./ За туманом сонця не видно; Ой на горі, на горі/ Пасла дівка
лебеді; Ой по горі, по крутенькій/ там житечко роде та ін. Наведені приклади
переконливо підтверджують, що концептуальний зміст образу гора у народнопоетичній
системі визначається його глибинною міфопоетикою. Адже за давніми уявленнями гора
трактується як „образ верху та висоти, але не абсолютного верху, як небо а начебто
медіативного – шляху угору, в вишину‖ [3: 207]. Таким чином, є усі підстави
стверджувати, що в основі міфопоетичного (а як наслідок – і фольклорного) трактування
образу гора лежить його розуміння як елемента сакрального топосу, який поєднує небо,
землю і „той світ‖ [6: 520]. Отже, оформившись на ґрунті давнього міфопоетичного
світогляду, мікроконцепт гора утвердився в українській поетиці як узагальнене художнє
позначення центра, через який проходить вісь Землі, священного місця, де відбуваються
жертовні обряди [7: 37]
Традиційними означеннями до мікроконцепту гора, зафіксованими у народній пісні,
виступають епітети висока (високая) та крута (крутая), кам’яна: Одна гора високая, а
другая низька, Одна дівка далекая, а другая близька; З тої гори високої водиця
блищиться,/ Повідають люди – жовнір ледащиться; Ой гула, гула/ Крутая гора,/ Та не
вродила/ Зеленого вина; Ой піду я, піду на гору крутую,/ Відти си подивлю на воду
биструю; Через гору кам’яную орел воду носить,/ А дівчина козаченька на вечерю
просить. У контекстах такого типу епітети висока, крута, кам’яна функціонують як
постійні. Вони є невід‘ємними атрибутами народнопісенного образотворення і
засвідчують динаміку розвитку й устійнення певних типів епітетної сполучуваності
аналізованого мікроконцепту з подальшою актуалізацією їх в індивідуально-авторських
стилях. Звертаючись надалі до таких сталих формул, поети спираються на закладений у
них психологізм, те узагальнено-художнє значення, які сформувала фольклорна
традиція. Пор.: Стоїть гора високая, попід горою гай (Л. Глібов); Я на гору круту
крем’яную буду камінь важкий підіймать (Леся Українка).
Розвиваючи мовну естетику мікроконцепту гора, автори ХХ ст. істотно розширюють
його епітетне поле. До вказаних народнопісенних постійних епітетів додається цілий
спектр індивідуально-авторських означень. Серед них на ґрунті певної
смисломоделювальної семи (‗колір‘, ‗розмір, форма‘, ‗психологічне сприйняття‘ тощо)
виокремлюємо тематичні мікрогрупи, у рамках яких відбувається активізація
внутрішньоформного та асоціативно-валентного потенціалу стрижневої номінації,
помітно динамізується процес її епітетної сполучуваності.
Наприклад, у рамках кількісно найчисленнішої тематичної мікрогрупи епітетів,
об‘єднаних спільною семантичною ознакою ‗колір‘, спостерігаємо надзвичайно
широкий спектральний діапазон прикметників, уживаних у ролі художніх означень до
образу гора: І до міста тепло тулиться/ жовто-сизая гора (П. Тичина); Дивлюся –
блакитні гори,/ Карпати летять зі мною (Д. Павличко); уся Болгарія співає/ Понад
морем на зелених горах (М. Рильський); Над сніжно-білими горами [..] Стояли зорі –
сині брами До краю вічних сподівань (В. Коротич); За чорно-синьою горою,/ на схилку
радісного дня/ малює хмари пурпурові/ якесь веселе чортеня (Л. Костенко). У кожному
конкретному випадку колірний епітет не тільки експлікує візуальне авторське
сприйняття, але й виконує функцію експресивної характеристики зображуваного.
98 Лексикографічний бюлетень, 2006, вип. 14
98
У нечисленній тематичній мікрогрупі епітетів, об‘єднаних семантичною ознакою
‗розмір, форма‘, теж переважає мотивація візуального сприймання: Між горами
гостроребрими/ Ріки і водоспади/ Нам перетнули греблями (П. Дорошко).
Семантика окремих прикметникових означень дає підстави зарахувати їх до
мікрогрупи ‗психологічне сприйняття‘, пор.: Гори дикі і суворі, Вічно гордо-мовчазні/
Зверху дивляться в простори, де синіє синє море (О. Олесь). До неї ж належить базова
аксіологічна опозиція рідний – чужий, яка в мові авторської поезії екстраполюється і на
мікроконцепт гора. Такий висновок робимо на підставі зіставлення поетичних
контекстів такого змісту: Отут, отут, де рідні гори/ Тремтять, як зорі на Різдво
(Д. Павличко); Ми й там, між горами чужими/ В обіймах голубої мли (М. Рильський).
Цілком очевидно, що аксіологічна маркованість антитетичних образів рідні гори та чужі
гори у цьому разі виразно домінує над базовою просторовою семантикою.
Спостерігаємо й такі індивідуально-авторські епітети, вживання яких підтримує
тенденцію до антропоцентризації поетичного мовомислення і включає мікроконцепт
гора у структури персоніфікації: Туманів дим повзе в долини з гір високочолих
(В. Сосюра); Кінчався день./ За гори круточолі сідало сонце (І. Гончаренко); І все перед
мене задумані гори/ збігають, мов килим ясний до Дінця (В. Сосюра).
Цілий ряд засвідчених в авторських контекстах реалізацій мікроконцепту гора
переконливо демонструють домінування базової семи ‛простір‘. Зокрема, ті, у
внутрішній зміст яких імпліковане протиставлення гори та долини, пор.: Через гору та в
долину/ Не ходи до мене, вражий сину; Ой по горах, по долинах,/ По широких
байрачинах,/ Гей козак ходить,/ козак блудить. Така тенденція показова не тільки для
уснопоетичної, але й для індивідуально-авторської творчості, де образи гори (у формі
множини) й долина (долини) часто корелюють як компоненти однієї поетичної синтагми,
зміст якої визначає домінантна сема ‛цілісний простір‘: На могилу приносять розкішні
вінки/ з пишних квітів садів України/ кароокі дівчата, стрункі юнаки – і всміхаються
гори й долини (В. Сосюра) Майова впала ніч на гори, на долини,/ і в серці кожному
акації цвітуть (В. Сосюра); Мовчить гора. Мовчить долина. (П. Тичина); За горами й
долами вранці/ Сто баянів гуляє, як грім (А. Малишко). Ще виразніша інтенсифікація
внутрішньої антитези відбувається в одному з віршів В. Стуса, де ситуативно
протиставляються модифікований образ погорою та безодня, пор.: в безодні ти, а
погорою/ веселий бенкет божевіль.
Специфічна естетична реальність, яка розгортається у поетичному тексті,
моделюється за власними креативними законами, власною логікою, яка не завжди
збігається з логікою об‘єктивної картини світу. Ось чому мікроконцепт гора у поезії
часто стає маркером стосовно якого не тільки здійснюється орієнтація у художньому
просторі, але й здійснюється внутрішньо формне осмислення подій, які відбуваються на
тлі окреслюваного ним простору. Таку особливість виявляємо при розгляді
прийменникових конструкцій з іменником гора (на горі, за горою, під горою, з-за гори
тощо), семантичне наповнення яких у фольклорному та літературному дискурсах
істотно відрізняється.
Народнопісенний зміст просторових конструкцій на горі, за горою, під горою, з-за
гори декодується у контексті згадуваних уже вище міфопоетичних уявлень про
сакральність гори як місця ініціацій та жертвоприношень. Очевидно, саме тому в
українських народних піснях своєрідними locus commune виступають мікросюжети
поїхати за гору/ вийти на гору/ піти попід гору – шукати смерті, знайти смерть. Пор.:
Ой поїхав козаченько, та вже за горою,/ Обливають дівчиноньку студенов водою; Ой
взяв козак на гору виїжджати,/ Взяли дівчину на вітер підоймати;/ Ой став козак з
гори ся спускати,/ Взяли дівчину водою відливати; Ой вийду я на гору,/ Да гляну я по
морю:/ Аж на морі плав пливе,/ А за плавом смерть іде; Ой як пішов Дребенюшко попід
чорну гору:/ – Розступися, сира земле, най під тебе тону./ На горі високій сама ясенина./
Лексикографія, лексикологія: теорія та практика 99
99
Так мні серце умліває за душков Катеринов ̂Із-за гори вітер повіває, –/ Вже матусі на
світі немає; А з-под гори вітер повіває,/ А коваля журба обнімає,/ Що в коваля
жоночки немає. Наведені приклади виразно корелюють із твердженням А. Афанасьєва,
знаходячи у ньому переконливу мотивацію щодо свого семантичного наповнення: „У
слов‘ян досі живе старовинний переказ про те, що душі померлих повинні вибиратися
на якусь круту неприступну гору‖ [1: 120]. Пор. також характерне для народнопісенної
поетики контекстне поєднання образів крута гора та бистра вода, що є рівноправними
носіями семантики смерті: Ой на горі, на Голгофі, там гора крутая,/ Ой там біжить
бистра річка, бистра, глубокая. Відповідний висновок робимо на підставі того, що
„гора пов‘язана з іншими сакральними об‘єктами – деревом та водою [6: 521], які
дозволяють встановити тісніший Зв‘язок між «цим» і «тим» світами, на межі яких стоїть
гора (пор. аналогічне семантичне наповнення народнопісенних образів перейти річку,
піти за море і т. ін.).
На тлі просторово символічної обставини місця на горі у фольклорному дискурсі
часто розгортається й архетип на семантика образу вогонь: Ой на горі вогонь горить,/ А в
долині козак лежить,/ Порубаний, постреляний,/ Китайкою покриваний; Ой по гopi,
гopi, по шовковій гopi/ Ой там же на горі огні терновії,/ За тими огнями столи
тесовії,/ За тими столами – сімдесят молодців. Дослідник міфологічної семантики
архетип них образів М. Маковський пояснює це тим, що „значення гора співвідноситься
зі значенням вогонь, горіти (гора як вмістилище душ; поняття ж душі співвідноситься з
поняттям вогню‖ [4: 126].
Як свідчить здійснене дослідження, в авторській поезії показові для фольклорної
творчості рефлекси міфопоетичної семантики практично зовсім редукуються.
Прийменникові конструкції на горі, за горою, під горою, перед горою, включаючись у
структуру поетичного вислову, зазвичай виконують функцію локативних
конкретизаторів: О ти, вознесений на тій горі,/ Яку здолать і сильним треба сили
(Б. Олійник); І мені наснилась – за горою/ Юнь моя, дороги і мости (А. Малишко);
Спалахне – ударить – прогримить,/ затихне за горою (П. Тичина); Вже викотивсь
місяць за синіми горами (І. Драч); Бджолиним гулом золотим/ Цвіли черешні під горою
(Д. Павличко).
В окремих випадках індивідуально-авторська семантика, закладена в конструкцію за
горою, модифікується у семантичний варіант „далеко, за межами батьківщини, на
чужині‖ (пор. казковий зачин „За сімома горами, за сімома морями...‖): Я бачив
незабутнє: за горою,/ де починався волзький степ безкраїй,/ Рудий та сивий, випалений
сонцем,/ Снарядом битий, бомбами й колісьми,/ У тім степу йшла жінка (А. Малишко).
Епізодичні рефлекси згадуваної вище сакральної семантики мікроконцепту гора
спостерігаємо в тих авторських поезіях, де зміст прийменникових конструкцій
естетизується, інтимізується за рахунок уведення у структуру поетичного вислову її
додаткових лексико-семантичних носіїв – назви дії молитися, поклони бити, епітета
святий тощо. Пор.: О ти, вознесений на свят-горі,/ Що увінчала придніпрові скелі
(Б. Олійник); І починаються мої важкі груди/ Між горами на тій святій поляні
(Д. Павличко); Навколішки молився перед горами,/ Поклони бив за душу дорогу
(Д. Павличко). Зауважимо, що в таких контекстах зберігається також просторова
семантика мікроконцепту.
Мовно-естетичне освоєння мікроконцепту гора в авторських ідіостилях часто
спирається на популярне народнопісенне співвіднесення мовних репрезентантів гора –
горе. Глибину його семантичного навантаження умотивував О. Потебня, який
стверджував, що „гори протиставляються рівнині як символ неволі, горя [..] Зближення
гори і горя ґрунтується, як і більшість таких зближень, не на пустій грі словами, а на
певному погляді на природу‖ [6, 378]. Пор. у народній пісні: ―Вийду на гору, гляну на
море,/ Сама я знаю, що мені горе. Водночас у сучасній мовно-поетичній практиці
100 Лексикографічний бюлетень, 2006, вип. 14
100
лінгвопоетична умотивованість зближення образів гора – горе підтверджується як на
рівні віршової рими, так і в структурах паронімічної атракції: I її гори - моє горе
(М. Вiнграновський); I час гойдається, i гори,/ I день, i нiч, i щастя, й горе
(М. Вiнграновський); Я почув про ваше горе/ Й через доли, через гори/ Свою бороду волiк
(В. Симоненко); Десь, кажуть, є гора, де не спiвають птицi./ О горе тiй горi
(Л. Костенко); Горя цiла гора (І. Драч). У контекстах такого типу образ гора практично
не виконує функції денотата простору, актуалізуючись як складник структур
паронімічної атракції.
Здійснене дослідження дає підстави говорити про неперервність лінгвопоетичної
традиції використання мікроконцепту гора в українській словесності. Це активно
вживаний складник національної поетичної мови, семантично розгалужений мовно-
естетичний знак національної культури, який по-різному реалізує свій семантичний
потенціал у народнопісенному та літературно-поетичному дискурсах. Динамічність
семантичної структури аналізованого мікроконцепту забезпечує його активне
входження до складу метафор із збереженням базової просторової семантики або ж у
ролі міфопоетично маркованих поетичних кодів.
Література
1. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. Опыт
сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с
мифическими сказаниями других родственных народов. – Москва, 1865. –
Т. 1. – 800 с.
2. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності. – Київ: Довіра, 1999. –
431 с.
3. Лотман Ю. Художественное пространство Н.В.Гоголя // В школе
поэтического слова. Пушкин – Лермонтов – Гоголь. – М., 1997. – 184 с.
4. Маковский М.М. Сравнительный словарь мифологической символики в
индоевропейских языках: Образ мира и миры образов. – Москва:
Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 1996.– 416 с.
5. Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. / Гл. ред. С. А. Токарев. – М.:
Сов. энциклопедия, 1992. –Т.1 (А-К). – 671 с.
6. Потебня А.А. Объяснения малорусских и сродных народных песен. –
Варшава: Типография Михаила Земкевича, 1887. – 809 с.
7. Славянские древности. Этнолингвистический словарь в 5 т./ Под. ред.
Н.И. Толстого. – Москва: Международные отношения, 1995. – Т. 1 (А–Г). –
584 с.
8. Словник символів / За ред. О.І.Потапенка, М.К.Дмитренка. – Київ: Ред.
часопису ―Народознавство‖, 1997. – 156 с.
9. Топоров В.Н. Пространство и текст // Текст: семантика, структура. – М., 1989.
– 280 с.
10. Щебликіна Т.А. Роль параметричних прикметників із просторовою
семантикою у формуванні лінгвального образу світу: Автореф. .. канд. філол.
наук: 10.02.01. – Харків, 2001. – 16 с.
|