Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія»
У статті розглянуто лексико-тематичну групу назв молитов, піснеспівів у структурно-семантичному плані, з’ясовано внутрішню форму номенів, здійснено їх компонентний аналіз, а також простежено процес входження мовних знаків до лінгвістичної картини світу....
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2007
|
| Назва видання: | Лексикографічний бюлетень |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73027 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» / П. Мацьків // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2007. — Вип. 16. — С. 12-18. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-73027 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-730272015-01-04T03:01:41Z Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» Мацьків, П. Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика У статті розглянуто лексико-тематичну групу назв молитов, піснеспівів у структурно-семантичному плані, з’ясовано внутрішню форму номенів, здійснено їх компонентний аналіз, а також простежено процес входження мовних знаків до лінгвістичної картини світу. 2007 Article Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» / П. Мацьків // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2007. — Вип. 16. — С. 12-18. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0118 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73027 811.161.2’373 uk Лексикографічний бюлетень Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика |
| spellingShingle |
Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Мацьків, П. Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» Лексикографічний бюлетень |
| description |
У статті розглянуто лексико-тематичну групу назв молитов, піснеспівів у
структурно-семантичному плані, з’ясовано внутрішню форму номенів,
здійснено їх компонентний аналіз, а також простежено процес входження
мовних знаків до лінгвістичної картини світу. |
| format |
Article |
| author |
Мацьків, П. |
| author_facet |
Мацьків, П. |
| author_sort |
Мацьків, П. |
| title |
Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» |
| title_short |
Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» |
| title_full |
Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» |
| title_fullStr |
Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» |
| title_full_unstemmed |
Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» |
| title_sort |
лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73027 |
| citation_txt |
Лексико-тематична група назв молитов, піснеспівів у структурі поняттєвого поля «священна дія» / П. Мацьків // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2007. — Вип. 16. — С. 12-18. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Лексикографічний бюлетень |
| work_keys_str_mv |
AT macʹkívp leksikotematičnagrupanazvmolitovpísnespívívustrukturíponâttêvogopolâsvâŝennadíâ |
| first_indexed |
2025-07-05T21:40:14Z |
| last_indexed |
2025-07-05T21:40:14Z |
| _version_ |
1836844701433462784 |
| fulltext |
12 Лексикографічний бюлетень 2007’16
ЛЕКСИКО-ТЕМАТИЧНА ГРУПА НАЗВ МОЛИТОВ, ПІСНЕСПІВІВ У
СТРУКТУРІ ПОНЯТТЄВОГО ПОЛЯ «СВЯЩЕННА ДІЯ»
© Петро Мацьків, 2007
к.філол.н., Дрогобицький державний педагогічний університет
ім. І.Франка (Дрогобич)
УДК 811.161.2’373
У статті розглянуто лексико-тематичну групу назв молитов, піснеспівів у
структурно-семантичному плані, з’ясовано внутрішню форму номенів,
здійснено їх компонентний аналіз, а також простежено процес входження
мовних знаків до лінгвістичної картини світу.
Сакральну лексику (у лінгвокогнітивному сенсі – концептосферу Бог)
української мови досліджували в різних ракурсах: етимологічному,
функціональному, прагматичному тощо. У сучасних дослідженнях розглянуто
окремі лексико-семантичні групи конфесійного стилю: назви релігійних
споруд та їх частин [9], назви богослужбових предметів [10], назви релігійних
свят [2] та ін. Поняттєве (семантичне) поле ―священна дія‖ не було предметом
спеціальних лінгвістичних досліджень. У його структурі виділяємо лексико-
тематичні групи на позначення власне священнодій, назв богослужінь, назв
обрядів, молитов, піснеспівів, читань. Така категоризація лінгвістичного
простору в межах культурної універсалії Бог сприятиме виявленню
конституальних та зміннних ознак, що експлікують окреслену реалію.
Предметом дослідження цієї статті є лексико-тематична група назв молитов,
піснеспівів, церковних гімнів, вербалізованих у лексичних утвореннях кондак,
прокимен, псалом, славник, стихира, тропар, ірмос, акафіст, акростих,
антифон тощо.
Номен прокимен запозичений у давньоукраїнську мову через
церковнослов'янське посередництво з грецької мови, позначає "те, що
передує" [18 ІІІ: 374]. З ХІІ ст. вживається зі значенням "вірш псалма до
певного свята". В українській мові пізніших століть не зберігся; правда,
функціонує як релігійний термін у згадуваному значенні, а також як
компонент складених релігійних термінів: прокимен великий, прокимен вечірні,
прокимен дня, прокимен Літургії, прокимен неділі, прокимен свята, прокимен
утрені [11: 108].
Знакове утворення псалом запозичене через старослов'янську мову з
грецької; грецьке psalmos "спів у супроводі музичного інструмента",
фонетичний варіант псальма запозичений через польську мову з латинської;
латинське psalmus походить від названого вище грецького слова [4 ІV: 621]. З
Лексикографічний бюлетень 2007’16 13
наведеним первісним значенням відоме з ХІІ ст. У сучасній українській мові
відбулося розширення значення цієї лексеми: "релігійна пісня, молитва, що як
складова входить до псалтиря", "захоплена хвала кому-, чому-небудь; гімн".
Словник української мови подає лексему псальма не як фонетичний варіант, а
як окрему лексему зі значенням "покладений на музику псалом; вокальний
твір переважно духовного змісту" [15 VІІІ: 372]. Слово псалом послужило
дериваційною базою для лексеми псаломник "служитель церкви, що допомагає
священникові під час богослужіння". Зафіксовано також і його фонетичний
варіант псаломщик [7 ІІ: 786; 15 VІІІ: 372], однак з погляду сучасної
української мови названий варіант не є нормативним. У релігійній
термінології використовують й іншу назву цього поняття – дяк.
Субстантив самогласний утворений від слів сам і гласити, слов'янських із
походження: сам "один"; гласити від глас "голос". У давньоукраїнській мові
ХІІ ст. йому властиве значення "піснеспіви міней з самостійним приспівом і
змістом" [16 ІІІ: 248]. У лексикографічних джерелах пізніших століть, а також
у сучасних лексеми самогласний не виявлено. У церковно-обрядовій
термінології вона має значення "піснеспів, який не користується іншими
піснеспівами як метричним та мелодійним зразком, але й сам не є таким
зразком для інших піснеспівів" [11: 115]. Інша, новіша назва – самоголосий.
Для похідного іменника славник твірною основою виступає слово
старослов'янського походження – слава "честь, похвала" [18 ІІІ: 664]. Лексема
славник вперше фіксується у ХV ст. зі значенням ― стих, перед яким співається
Слава Отцю і Сину і Святому Духу‖ [16 ІІІ: 407]. Вона наявна також з
ідентичним значенням і в інших лексикографічних джерелах [17 ІІ: 329].
Конкретизованіше значення подано в словнику церковно-обрядової
термінології – "стихира, яку використовують у складі хвалитних стихир
замість славника в неділі та зміст якої відповідає темі недільного
євангельського читання [11: 124]. Інші назви – стихира євангельська, еофінон
(застаріле).
Знакове утворення стихира запозичене через церковнослов'янську мову з
грецької: грецьке stichirion "піснеспів" [18 ІІІ: 761]. У давньоукраїнській мові з
ХІ ст. вживалося зі значенням "назва богослужбового піснеспіву" [16 ІІІ: 514].
У лексикографічних джерелах ХІV–ХХ ст. відсутнє, подає його лише Словник
української мови зі значенням "церковна пісня з біблійним сюжетом" [15 ІХ:
707]. У християнстві лише один із лексико-семантичних варіантів слова стих
характеризується має значення "піснеспів, який складається з певної кількості
стихів, яким супроводжують виконання псалмів" [11: 124]. Із ХІІ ст. відоме
похідне від аналізованого конституента утворення – стихирар зі значенням
"богослужбова книга, збірник стихир" [16 ІІІ: 514], яке збереглося лише в
системі логосу і продовжує функціонувати в сучасній церковній термінології.
Для цього періоду характерний інший конституенти, споріднений із
14 Лексикографічний бюлетень 2007’16
зазначеними, а саме стихера "назва п'яти учительських книг Ветхого Завіту",
однак, починаючи з ХІV ст., перестає функціонувати.
Слово тропар через церковнослов'янське посередництво засвоєне з
грецької мови; грецьке troparion "церковний стих" [18 ІV: 105]. В українській
мові з таким же значенням функціонує з ХІV ст. [16 ІІІ: 1002]. У
лексикографічних джерелах, що відображають лексику пізніших століть,
значення цієї лексеми модифікується як "піснеспів на честь Бога або іншого
Святого" [7 ІІ: 986], "церковна пісня, у якій відображається історія свята" [12
ІV: 287]. Словник української мови подає лексему тропар зі значенням
‖молитовний вірш для співу на честь якого-небудь свята або святого у
православному богослужінні ‖ [15 X: 283]. У християнській термінології
наявні лексико-семантичні варіанти цього номена: "тропар, який виконують
перед відпустом вечірні, повечер'я й утрені"; "строфа пісні канону, яку
виконують за зразком ірмоса", "складова богослужіння, призначена для
співового виконання" [11: 132; 96]. Для першого значення характерна й інша
назва – тропар відпустительний; друге значення представлене назвою
тропар канону, третє значення передає номен піснеспів. Лексема тропар
виступає у структурі складених термінів: тропар заупокійний (тропар за
упокій), тропар денний, тропар непорочний (непорочні – у другому значенні).
Вона є складовою фразеологізму дати тропарів з кондаками – «дати так, щоб
назавжди запам'яталося» [12 ІV: 287]. Семантичні компоненти змісту цієї
семеми в українському мовному просторі як на рівні логосу, так і на рівні
лексису значно розширилися порівняно з вихідною формою, ілюструюючи
невичерпні внутрішні ресурси мови.
Для назви ірмос посередником із грецької мови виступала також
церковнослов’нська мова; грецьке hirmos "зв’язок". В українській мові вона
вживається з першої половини ХV ст. зі значенням "назви однієї з
богослужебних пісень канона" [16 III дод., 129]. У лексисі української мови
пізніших епох не використовується, збереглася лише в церковно-обрядовій
термінології з дещо модифікованим значенням – "початковий тропар пісні
канону, який є тематичним, музичним та метричним зразком для тропарів цієї
пісні канону" [11: 60]. Таке ж походження має лексема азматик "невелика
пісня з приспівом "алилуя" і "слава тобі Боже". Із цим значенням вона відома з
ХІ ст. [16 І: 10], для наступних періодів української мови не характерне,
збереглося лише в церковно-обрядовій термінології як "вірш псалма, який
виконують на Літургії після читання Апостола перед читанням Євангелія й
супроводжують приспівом "алилуя". Інша назва – алилуя [11: 21].
Номен алилуя через церковнослов’янське посередництво запозичений з
грецької. Він походить від гебрайського hallelūjāh "хваліть Ієгову" [4 І: 61]. В
давньоукраїнській мові вживається з ХІ ст. [16 І: 15]. Словник
староукраїнської мови ХІV–ХV ст. не подає цієї лексеми, у лексикографічних
Лексикографічний бюлетень 2007’16 15
джерелах української мови наступних століть вона активно функціонує [14 І:
98; 6: 1; 5: 33; 12 І: 6; 7 І: 3; 15 І: 34]. У похідних утвореннях алилуйко
"насмішливе прізвисько духовної особи", алилуйкати "співати "алилуя" [7 І: 3;
12 І: 6] на аксіологічному рівні спостерігається бінарна опозиція
сакральне/профанне, причому профанне значення представлене негативною
конотацією. У Словнику української мови дериваційний ряд поповнюється
лексемами з позначкою "зневажливе": алилуйщик "людина, що на шкоду
справі надміру вихваляє кого-, що-небудь"; алилуйщина "надмірне вихваляння
кого-, що-небудь", фразема співати алилуя – "надмірно вихваляти кого-
небудь" має позначки «іронічно, зневажливо» [15 І: 34]. Названі деривати,
очевидно, новотвори радянської доби, які мали б такими і залишитися,
оскільки їх функціонування є проблематичним і для цього часу, свідченням
цього є відсутність джерельної бази (ілюстративного матеріалу) для деяких з
них (співати алилуя, алилуйщик) у названому Словникові. Як релігійний
термін вживається з двома значеннями: "вірш псалма, який виконують на
Літургії після читання Апостола перед читанням Євангелія й супроводжують
приспівом "алилуя"; "приспів кондака акафиста" [11: 21]. Перше значення
виражають й інші назви, зокрема азматик, алилуарій. Остання, вірогідно, є
фонетичною калькою грецького слова, яке, однак, не залишило слідів в
українській мові.
Грецького походження й назва акафіст (акатист); грецьке akathistos
"несідальний спів" [4 І: 54–55]. В давньоукраїнській мові відома з ХІ ст. зі
значенням "славослівний гімн, під час співу якого не можна сидіти". Спочатку
(первісно) так називали гімн Пресвятій Богородиці, який співали у Візантії в
ніч на суботу І-го тижня Великого Посту: кожен кондак його, крім першого,
закінчувався приспівом "алилуя", а кожен ікос приспівом "радуйся невесто
неневестная" [16 І: 12]. Лексема характерна для всіх історичних етапів
функціонування української мови [6: 2; 5: 336; 14 І: 84; 12 І: 5; 7 І: 3; 15 І: 26].
У системі християнського логосу поліфункціональна: "похвальна пісня на
честь Ісуса Христа, Богородиці чи святого, що складається із 13 кондаків та 12
ікосів, яку виконують поза богослужінням добового кола", "частина
богослужіння Акафистової суботи" [11: 21]. Похідне утворення акафисник
зафіксоване лише в Малорусько-німецькому словнику зі значенням "церковна
богослужбова книга, збірка акафістів" [7 І: 3], яке притаманне й
християнському логосу.
Номен акростих теж грецьке запозичення; грецьке akros – крайній, stichs –
рядок. В українській мові відомий з ХVІІ ст. зі значенням "вірш, в якому
початкові букви рядків утворюють якесь слово, ім'я чи прізвище автора" [14 І:
85; 5: 338; 8 І: 47]. Паралельно це значення виражала і лексема краєгранесія
(калька з акростих) [5: 47], яка, однак, згодом вийшла з ужитку, як і лексема
акростих, залишилась тільки як релігійний термін зі значенням "технічна
16 Лексикографічний бюлетень 2007’16
прикраса канону, що являє собою фразу, складену з початкових букв ірмосів
та тропарів канону" [11: 21]. Відома й інша назва згаданого поняття –
краєстрогіє, що є калькою грецького акростихида.
Українська мова послуговується лексемою антифон (грецьке antifonos
"спів з повторами" [18 І: 79]) з початку ХVІІ ст. зі значенням "віршів із
псалмів, які виконує хор під час богослужіння поперемінно на обох крилосах"
[14 І: 111]. У наступних століттях вона характерна лише для християнської
термінології в декількох лексико-семантичних варіантах: "спосіб виконання
піснеспівів, що полягає в почерговому співі на два хори", "піснеспіви та
частини піснеспівів, що їх виконують зазначеним способом, тобто антифонно",
"частини кафизми Псалтиря, що складається з трьох псалмів, яку на
богослужіннях виконують антифонно" [11: 23]. Друге значення є компонентом
складених термінів, у яких конкретизовані темпоральні межі: антифон
воскресний (недільний), антифон зображальний (повсякденний), антифон
святковий, антифон степенний; чи локальні – антифон кафізми.
Похідне утворення величання виникло на власне українському мовному
ґрунті (твірна основа велик-, яку пов’язують з праслов’янським *velьjь
"міцний, сильний") [4 І: 346–347]. Уже в ХІ ст. мало значення "надмірна
чванливість" [16 І: 237], згодом набуло нового значення "звеличування" [14 III:
220]. У сучасній українській мові воно трансформувалося в декілька:
"шанобливе звертання до когось", "звертання відповідно до чину",
"вшановування співом", "гордість" [15 І: 321–322]. Сема "вшанування співом"
слугувала ґрунтом для виникнення богословського терміна зі значенням
"піснеспів, який виконують на утрені в Господні, Богородичні, полієлейні та
храмові церковні свята, що його змістом є звеличення та прославлення
священної особи, свято якої відзначають" [11: 33].
Композит славослов’є має слов’янське походження з експліцитною
внутрішньою формою. Уже з ХІ ст. виражав "хвалу, молитвенне
возвеличення", "церковну службу" [16 ІІІ: 407], фіксується в ХІХ ст. [7 ІІ: 882];
у сучасній українській мові має значення "прославлення кого-, чого-небудь у
піснях, промовах і таке інше", "надмірне вихваляння" [15 ІХ: 348]. Такі ж
значення характерні для лексеми славословлення. У релігійній термінології їй
притаманне значення "короткої молитви, яка звеличує Пресвяту Тройцю та
починається словом "слава"; часто вживається як кінцева фраза інших
молитов". Вона має й назву доксологія [11: 121]. Виступає структурним
компонентом релігійних термінів славослів’я мале, славослів’я велике.
Номен кондак через церковнослов’янське посередництво запозичений в
давньоукраїнську мову з грецької; грецьке contaktion "гімн, повтор"; ―паличка,
жердина", первісно "паргаментний свиток із текстом пісні, намотаної на
паличку". Функціонує в давньоукраїнській мові з ХІ ст. зі значенням
"церковна пісня на славу Бога, Богородиці, святого чи святої" [16 І: 1268], уже
Лексикографічний бюлетень 2007’16 17
в ХІІ ст. зафіксоване похідне утворення кондакар "збірник кондаків".
Згадувані номени мають таке ж значення і в християнській термінології.
Унаслідок семантичного калькування з грецької мови через
церковнослов'янське посередництво утворено слово трипіснець. У
давньоукраїнській мові ХІІ ст. виражало "канон, який складається із трьох
пісень" [16 ІІІ: 1017]. У системі лексису сучасної української літературної
мови немає. Як релігійний термін лексема трипіснець позначає "неповний
канон, який складається з трьох пісень"; "церковно-богослужбову книгу, що
містить тексти змінних частин богослужінь рухомих церковних свят". Інша
назва – Тріод [11: 131].
Переважна частина мовних знаків аналізованої лексико-тематичної групи
функціонує лише в релігійному дискурсі, незначна їх частина характерна як
для сакральної, так і для лінгвістичної картини світу. Усі лексико-семантичні
варіанти номенів не виходять за межі поняттєвого поля ―священна дія‖, що
зумовлені, очевидно, специфікою сигніфікатів назв піснеспівів, молитов. Ці
номінації не відзначаються словотвірною активністю ні в системі логосу, ні в
системі лексису української мови.
Література
1. Бібла С.В. Склад, джерела і шляхи формування української церковної
термінології (назви церковних чинів та посад): Автореф. дис. ... канд. філол.
наук: 10.02.01. – К., 1997. – 20 с.
2. Бочарова І.В. Темпоративні синтаксеми – найменування релігійних свят (на
матеріалі художніх творів української літератури ХIХ–ХХ ст.) // Проблеми
граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць
Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – К.:
НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1998. – С.157–165.
3. Браїлко Ю.І. До питання функціонування лексем Бог і бог в українській мові
(на матеріалі поеми ―Енеїда‖ І.П. Котляревського) // Іван Котляревський і
світова культура. – Полтава: Українське народознавство, 1998. – С. 185–189.
4. Етимологічний словник української мови: В 7-ми т. – К., 1982–2003. – Т. 1 – 4.
5. Лексикон словенороський Памви Беринди. – К., 1961 (факсиміле першодруку
1627 р.).
6. Лексис Лаврентія Зизанія Синоніма славеноросская. – К., 1964 (факсиміле
першодруку 1596 р.).
7. Малорусько-німецький словник: В 2–х т. /Упорядники Євген Желехівський і
Софрон Недільський. – Львів, 1880.
8. Митрополит Іларіон. Етимологічно-семантичний словник української мови: В
4-х т. – Вінніпег, 1979 –1994.
9. Піддубна Н.В. Формування номенклатури назв релігійних споруд в
українській мові: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харк. держ. пед. ун-т ім.
Г. С. Сковороди. – X., 2000. – 208 с.
10. Пуряєва Н. В. Формування української церковно-обрядової термінології
(назви богослужбових предметів): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. – К.,
2001. – 234 с.
18 Лексикографічний бюлетень 2007’16
11. Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології. – Львів, 2001.
12. Словарь української мови / Упорядник з дод. влас. матеріалу Б.Д. Грінченко. –
К., 1907 – 1909. – Т.1 – 4.
13. Словник староукраїнської мови XIV–XV ст.: В 2-х т. – К., 1977 – 1978.
14. Словник української мови XVI – першої половини XVII століть //– Львів, 1994
– 2004. – Вип. 1 – 11.
15. Словник української мови: В 11-ти т. – К., 1970 – 1980.
16. Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка: В 3–х т. –
М., 1958.
17. Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови
XV–XVIII століть: Книга 1, 2. – К., Нью-Йорк, 2002.
18. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4-х т. – М., 1964 –
1973.
СУЧАСНА ОНОМАСТИЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ В ПОЛЬЩІ
© Оксана Михальчук, 2007
к. філол.н., Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (Київ)
УДК 81`374+81`373+811.16
У статті проаналізовано польську ономастичну лексикографію початку
ХХІ ст. Розглянуто особливості структури та лексичного матеріалу
словників, а також їх місце в сучасній слов`янській лексикографії.
Польська наукова ономастика має давнє і глибоке коріння, яке сягає в
часовому просторі кінця ХІХ століття, а в географічному тісно переплітається
з початками ономастичних наукових досліджень з української топоніміки.
Саме до цього періоду належить ціла низка наукових праць і зібрань
ономастичного матеріалу, які мають незаперечне і неоціненне значення для
мовознавчих, зокрема й ономастичних студій, як у Польщі, так і в Україні,
згадаймо хоча б потужну працю „Słownik geograficzny Królestwa Polskięgo i
innych krajów słowianskich. T. І–XV‖, що побачила світ у Варшаві з 1880 по
1902 роки і досі є важливим джерелом лінгвістичних досліджень у славістиці.
Власне, значною і найціннішою частиною ономастичної роботи того часу
залишається фіксація онімів та їх упорядкування.
Укладання ономастичної бази і наступне лексикографічне оформлення
матеріалу потребувало клопіткої працї багатьох науковців. Ономастична
словникова база в Польщі, як і в Україні, протягом століття розвивалася від
звичайної фіксації онімної лексики до лінгвістичного оформлення назви в
словникову статтю з поясненням походження тієї чи іншої онімної одиниці в
етимологічно-мотиваційному та словотвірно-структурному аспектах. Сучасні
|