Наукові школи Інституту органічної хімії

Цього року виповнюється 75 років від дня заснування Інституту органічної хімії НАН України — одного з провідних наукових закладів Національної академії наук України. За цей період учені Інституту зробили вагомий внесок у скарбницю світової науки. Про наукові школи, започатковані видатними хіміками...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Кальченко, В.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2014
Schriftenreihe:	Вісник НАН України
Schlagworte:	Наукові напрями
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73274
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Наукові школи Інституту органічної хімії / В.І. Кальченко // Вісн. НАН України. — 2014. — № 11. — С. 53-63. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73274
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-732742015-01-09T03:01:50Z Наукові школи Інституту органічної хімії Кальченко, В.І. Наукові напрями Цього року виповнюється 75 років від дня заснування Інституту органічної хімії НАН України — одного з провідних наукових закладів Національної академії наук України. За цей період учені Інституту зробили вагомий внесок у скарбницю світової науки. Про наукові школи, започатковані видатними хіміками-органіками — співробітниками Інституту, йдеться у цій статті. 2014 Article Наукові школи Інституту органічної хімії / В.І. Кальченко // Вісн. НАН України. — 2014. — № 11. — С. 53-63. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73274 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові напрями Наукові напрями
spellingShingle	Наукові напрями Наукові напрями Кальченко, В.І. Наукові школи Інституту органічної хімії Вісник НАН України
description	Цього року виповнюється 75 років від дня заснування Інституту органічної хімії НАН України — одного з провідних наукових закладів Національної академії наук України. За цей період учені Інституту зробили вагомий внесок у скарбницю світової науки. Про наукові школи, започатковані видатними хіміками-органіками — співробітниками Інституту, йдеться у цій статті.
format	Article
author	Кальченко, В.І.
author_facet	Кальченко, В.І.
author_sort	Кальченко, В.І.
title	Наукові школи Інституту органічної хімії
title_short	Наукові школи Інституту органічної хімії
title_full	Наукові школи Інституту органічної хімії
title_fullStr	Наукові школи Інституту органічної хімії
title_full_unstemmed	Наукові школи Інституту органічної хімії
title_sort	наукові школи інституту органічної хімії
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Наукові напрями
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73274
citation_txt	Наукові школи Інституту органічної хімії / В.І. Кальченко // Вісн. НАН України. — 2014. — № 11. — С. 53-63. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT kalʹčenkoví naukovíškoliínstitutuorganíčnoíhímíí
first_indexed	2025-07-05T21:56:47Z
last_indexed	2025-07-05T21:56:47Z
_version_	1836845742612807680
fulltext	ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 53 КАЛЬЧЕНКО Віталій Іванович — член-кореспондент НАН України, доктор хімічних наук, професор, директор Інституту органічної хімії НАН України НАУКОВІ ШКОЛИ ІНСТИТУТУ ОРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ Цього року виповнюється 75 років від дня заснування Інституту органічної хімії НАН України — одного з провідних наукових закладів Національної академії наук України. За цей період учені Інституту зробили вагомий вне- сок у скарбницю світової науки. Про наукові школи, започатковані видат- ними хіміками-органіками — співробітниками Інституту, йдеться у цій статті. Академік А.І. Кіпріанов та його учні Директор Інституту органічної хімії (1945—1960), віце-пре зи дент АН УРСР (1946—1948), голова Відділення фізико-хі міч них та математич- них наук АН України (1945—1957), заслужений діяч науки України, лауре- ат Державної премії СРСР академік АН УРСР Андрій Іванович Кіпріанов (1896—1972) — визначний теоретик органічної хімії, вчений зі світовим ім’ям, один із найвидатніших фахівців у галузі хімії поліметинових барв- ників. Глибокі всебічні праці А.І. Кіпріанова стали основою сучасної тео- рії кольоровості органічних сполук. Він зробив великий внесок у розвиток цілої низки розділів хімії гетероциклічних сполук. Теоретичні дослідження А.І. Кіпріанова стосувалися цілеспрямованого синтезу ціанінових барвни- ків — ефективних фотосенсибілізаторів, які широко застосовуються у кінофотопромисловості. Його педагогічна діяльність пов’язана з Харків- ським і Київським університетами. Андрій Іванович Кіпріанов народився 16 липня 1896 р. у селі Руські Тишки Харківської губернії в родині священика. Після закінчення чотирьох класів духовної семінарії він вступив на природниче відділення Харківського університету. Навчання успішно поєднував з науковою працею, свої перші дослідження в галузі органічної хімії А.І. Кіпріанов виконував під керівни- цтвом професора К.А. Красуського. Закінчивши університет у 1919 р., він залишився на кафедрі органічної хімії як стипендіат для підготовки до професорського звання, яке здобув у 1930 р. У 1934 р. А.І. Кіпріанову було присвоєно науковий ступінь кан- дидата хімічних наук без захисту дисертації. З 1939 р. він очо- лював кафедру технічної хімії в Харківському університеті. НАУКОВІНАУКОВІ НАПРЯМИНАПРЯМИ До 75-річчя Iнституту органiчної хiмiї НАН України 54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 НАУКОВІ НАПРЯМИ Паралельно з викладацькою й науковою роботою в Харківському університеті А.І. Кі- пріанов проводив дослідження в Українсько- му науково-дослідному інституті прикладної хімії, де організував лабораторію органічного синтезу. Його діяльність у 30-ті роки визна- чалася запитами молодої хімічної промисло- вості. Зокрема, Андрій Іванович працював над розв’язанням проблеми використання відходів хімічного виробництва — поліхлоридів аро- матичних сполук, розробив метод одержання пірокатехіну з відходів виробництва хлорбен- золу. На основі цього методу було побудовано цех з виробництва пірокатехіну на Рубіжан- ському хімічному комбінаті. До цього періоду належать його дослідження з використання поліхлоридів бензолу в синтезі барвників, ви- ділення аценафтену з кам’яновугільної смоли, окиснення аценафтену до аценафтенхінону. Однією з нагальних потреб молодої радян- ської кінофотопромисловості була заміна ім- портних матеріалів вітчизняними. Це завдання стало поштовхом для А.І. Кіпріанова розпочати роботи із синтезу барвників-сенсибілізаторів, здатних підвищувати чутливість фотома- теріалів. У ті роки в закордонній літературі з’являлися поодинокі повідомлення, пере- важно патентного характеру, присвячені фото- сенсибілізаторам, а теоретичних досліджень з цього напряму практично не було. З великої кількості різноманітних барвників Андрій Іва- нович, керуючись науковою інтуїцією, обрав саме ціанінові, що містили ядра бензотіазолу, і не помилився. Серед нових синтезованих барвників цього класу було знайдено кілька ефективних фотосенсибілізаторів. Протягом багатьох десятиліть їх виготовляли на заводі у м. Шостка і використовували у виробництві кіноплівок з підвищеною чутливістю. А.І. Кіпріанов ставив за мету систематиза- цію властивостей барвників і виявлення зако- номірностей зміни їх кольору залежно від бу- дови. Такий підхід дав можливість зрозуміти причину багатьох явищ, які на той час не мали пояснень, і перейти до теоретичних узагаль- нень. З 1939 р., коли А.І. Кіпріанова було обрано членом-кореспондентом АН УРСР, розпочав- ся новий період його наукової діяльності, тіс- но пов’язаний з Академією наук. Наступного року він захистив докторську дисертацію і став професором кафедри хімічної технології Хар- ківського університету. На початку Великої Вітчизняної війни Ан- дрія Івановича з групою його співробітників було направлено до Уфи. В евакуації він продо- вжував інтенсивно працювати, виконував ро- боти для військового відомства, забезпечував ефективне використання наукових кадрів для надання допомоги місцевій промисловості. У 1942 р., після смерті академіка В.П. Явор- ського, А.І. Кіпріанова було призначено ди- ректором Інституту хімії АН УРСР. Того ж року за дослідження в галузі ціанінових барв- ників Андрію Івановичу присуджено Дер- жавну премію СРСР, а в 1945 р. його обрано дійсним членом Академії наук УРСР. З 1945 до 1960 р. він очолював Інститут органічної хімії АН УРСР. Крім активної наукової і ви- кладацької діяльності А.І. Кіпріанов багато часу приділяв науково-організаційній сфері як член Президії АН УРСР, голова Відділення фізико-хімічних та математичних наук, віце- президент АН УРСР. Він встигав виконувати Академік А.І. Кіпріанов (1896—1972) ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 55 НАУКОВІ НАПРЯМИ такий величезний обсяг роботи, що викликав щире захоплення й подив у тих, кому довелося з ним працювати. З початком роботи на посаді директора Ін- ституту А.І. Кіпріанов створив лабораторію органічного синтезу, на основі якої пізніше ор- ганізував відділ кольору й будови органічних сполук. Тематика досліджень охоплювала та- кож низку суміжних галузей органічної хімії, таких як синтез і дослідження нових гетеро- циклічних сполук, переважно проміжних про- дуктів синтезу барвників. Цим відділом Ан- дрій Іванович керував до кінця свого життя. У післявоєнний період А.І. Кіпріанов ба- гато уваги приділяв роботам зі встановлення зв’язку між будовою гетероциклічних сполук та їх фізіологічною активністю. Цей науковий напрям охоплював широке коло питань хімії феназину, бензотіазолу й піридотіазолів. До- слідження спрямовувалися на з’ясування бу- дови певних природних антибіотиків, пошук нових фізіологічно активних речовин, синтез нових медичних препаратів. У результаті було розроблено метод синтезу саназину, гомоло- га природного антибіотика піоціаніну. Нині саназин широко застосовують при лікуванні гнійно-запальних процесів, деяких форм ту- беркульозу тощо. У 1949—1950 рр. А.І. Кіпріа- нов, С.Б. Серебряний та В.П. Чернецький син- тезували і встановили будову іншого антибіо- тика ряду феназину — іодиніну. Це був перший у CРСР синтез антибіотика. Поряд із синтезом і дослідженням нових фі- зіологічно активних речовин А.І. Кіпріанов брав участь у розробках, пов’язаних з виробництвом медичних препаратів, які вже застосовувалися на той час, удосконалюючи методи їх синтезу й допомагаючи організовувати нові виробни- цтва. Під його керівництвом було поліпшено метод одержання важливого синтетичного ан- тибіотика синтоміцину, створено виробництво рентгеноконтрастних препаратів. Не залишилася поза увагою Андрія Івано- вича і проблема синтезу барвників для фарбу- вання текстилю. Через низьку стійкість до дії світла ціанінові барвники не використовували в текстильній промисловості. Однак у 1949 р. А.І. Кіпріанов і Г.М. Оксенгендлер одержали діазастирил — перший барвник для фарбуван- ня волокна з поліакрилонітрилу. Спосіб Кіпрі- анова й нині застосовують на практиці поряд з патентованими методами отримання цього важливого класу яскравих і дуже стійких барв- ників. Пізніше нагальні запити вітчизняної про- мисловості кінофотоматеріалів сформували ще один напрям ціанінової тематики Кіпріано- ва — синтез поліметинових барвників для ла- зерної техніки. Розроблення методів синтезу різних гетероциклічних сполук, здатних утво- рювати барвники, стимулювало розвиток хімії ціанінових барвників. Роботи А.І. Кіпріано- ва і його учнів В.М. Зубаровського, К.Д. Сич, І.К. Ушенка, Ю.С. Розума, Ф.А. Михайленка істотно розвинули препаративну хімію тіазолу, бензотіазолу, бензімідазолу та інших гетеро- циклів. Тісно пов’язані з хімією ціанінових барвни- ків роботи А.І. Кіпріанова, Ю.Л. Сломінського і О.І. Толмачова з вивчення ціанінових основ та способів синтезу четвертинних солей слаб- ких гетероциклічних основ за допомогою но- вих алкілувальних реагентів — ефірів нітро- бензолсульфокислот. Андрій Іванович зі спів- робітниками (І.Л. Мушкалом, Г.Г. Дядюшею, Ф.А. Михайленком) досліджував гіпсохромні Співробітники лабораторії органічного синтезу: 1-й ряд — С.Г. Фрідман, А.І. Кіпріанов, К.Д. Сич, І.К. Ушен- ко, С.Б. Серебряний; 2-й ряд — прізвище співробітниці невідоме, М.Д. Воспітаник, З.Н. Позенко, Ю.С. Розум, Н.А. Ілюшина; 3-й ряд — М.М. Крощенко, В.П. Чер- нецький, В.М. Зубаровський 56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 НАУКОВІ НАПРЯМИ зсуви (девіації) у несиметричних барвниках, сольватохромію, ефект просторових перешкод і взаємодію хромофорів у біс-барвниках. У 50-ті роки дослідження ціанінових барв- ників і теорії кольоровості опинилися під за- грозою. Після сумнозвісної сесії ВАСГНІЛ по- чалися переслідування вчених за нібито воро- жі радянській країні погляди, вчення й теорії. Перші обвинувачення з боку академіка Ли- сенка були спрямовані проти біологів і біохі- міків. Згодом хвиля критики поширилася й на хіміків. В Україні об’єктом нападок став А.І. Кі- пріанов. Радянська ідеологічна машина при- мушувала його покаятися у застосуванні «во- рожої» теорії резонансу. У 1951 р. на Всесоюз- ній нараді Відділення хімічних наук АН СРСР він, відстоюючи свої наукові позиції, зробив таку заяву: «Працювати в галузі синтезу ціані- нових барвників, фотосенсибілізаторів без до- слідження теорії електронних зміщень, на мою думку, в наш час просто неможливо. Якби ми, в хімії барвників, не використовували теорію кольоровості, тобто головним чином теорію електронних зміщень ланцюгами кон’югації, ми були б приречені на чисту емпірію». По суті, він запропонував просто не використовувати терміни, які дратували радянських наукових ідеологів, замінивши їх іншими, більш при- йнятними. Починаючи з 1944 р. Андрій Іванович за- відував кафедрою органічної хімії Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Керуючи науковими темами з хімії гетероци- клічних сполук і поліметинових барвників, він зробив істотний внесок у подальший роз- виток цього напряму на хімічному факультеті. Зокрема, разом із К.С. Тимошенко (Левченко) А.І. Кіпріанов розвивав концепцію сольвато- хромії мероціанінів; з Ф.С. Бабичевим дослі- джував реакції метиленових основ ряду тіазо- лу з галоїдними алкілами; з В.А. Шрубовичем вивчав вплив просторових перешкод на спек- три поглинання четвертинних солей азотистих гетероциклів і барвників; з М.Ю. Корніловим досліджував реакцію «іоногенного» приєд- нання галогенів до похідних гетероциклічних основ; з В.П. Хилею розробляв нові підходи до синтезу стійких глибоко забарвлених по- ліметинових барвників шляхом уведення на- сичених і ароматичних гетероциклічних угру- повань у хромофор. Гетероциклічну і ціаніно- ву тематику учні А.І. Кіпріанова (Г.Т. Пілюгін, І.К. Ушенко, В.Ю. Буряк) продовжували й в інших вишах України. Життя А.І. Кіпріанова трагічно обірвалося 29 вересня 1972 р., але він залишив після себе широко відому в усьому світі потужну наукову школу. Так, після його загибелі в бельгійсько- му журналі промислової хімії було опубліко- вано статтю відомого вченого-хіміка А. Ван Дормеля, яка називалася «Хімія поліметино- вих барвників у траурі». Важливим фактором, що забезпечив високий науковий рівень робіт учнів Кіпріанова, був принцип гармонійного поєднання експериментальних досліджень з розвитком фундаментальної теоретичної бази. Сьогодні найкращою пам’яттю про Андрія Івановича є розвиток закладених ним наукових напрямів. У кіпріанівському відділі кольору й будови органічних сполук, яким нині керує професор О.О. Іщенко, дослідження спрямо- вані на розвиток теорії кольоровості органіч- них сполук, розроблення хімії поліметинових барвників, одержання нових сенсибілізаторів для світлочутливих матеріалів, барвників для лазерної техніки, створення матеріалів для ре- єстрації, збереження й оброблення інформації, фотовольтаїки і оптоелектроніки. Представ- ники наукової школи Кіпріанова синтезували понад 8 тис. барвників, переважно поліметино- вого ряду. Академік Є.О. Шилов та його наукова школа Академік АН УРСР Євген Олексійович Шилов (1893— 1970) — видатний хімік-органік, засновник великої нау- кової школи, добре знаної у світовій науковій спільноті, основні дослідження якої спрямовано на вивчення кіне- тики і механізмів органічних гетеролітичних реакцій. Євген Олексійович Шилов народився 10 серпня 1893 р. у Серпухові в сім’ї бухгалте- ра. У 1917 р. закінчив Московський універ- ситет і працював у Івановському хіміко-тех- ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 57 НАУКОВІ НАПРЯМИ но логічному інституті, де з 1925 р. очолював кафедру органічної хімії. У 1938 р. йому при- своєно ступінь доктора хімічних наук без за- хисту дисертації, у 1945 р. обрано членом- кореспондентом АН УРСР, а в 1951 р. — ака- деміком АН УРСР. У 1947 р., після переїзду до Києва на запрошення А.І. Кіпріанова, Євген Олексійович організував в Інституті відділ ме- ханізмів органічних реакцій, яким керував до самої своєї смерті. Початок наукової діяльності Є.О. Шилова був пов’язаний з вивченням рівноваги пікри- нової та азотної кислот у водному середовищі, але Перша світова війна змінила його спряму- вання в бік розв’язання військово-технічних проблем — отримання отруйних речовин, чи- стого монооксиду вуглецю, оцтового ангідри- ду, салолу, кетону Міхлера тощо. Згодом тема- тика наукових інтересів Євгена Олексійовича значно розширилася. Особливо слід відзна- чити його дослідження з синтезу каучуку, зо- крема механізму утворення дивінілу зі спирту, а також великий цикл робіт з теорії галогену- вання органічних сполук. Він розробив теорію хлорного відбілювання і теоретичні основи промислового одержання 2-хлоретанолу. За допомогою вдосконаленого струменевого ме- тоду, який і донині використовують для вимі- рювання дуже швидких реакцій, Є.О. Шилов і С.М. Солодушенков уперше визначили швид- кість гідролізу хлору у воді. У своїх роботах Євген Олексійович успішно застосував кінетичні методи досліджень, що дало йому змогу з’ясувати проміжні стадії та визначити комплекси в реакціях приєднання до ненасичених молекул. Одночасно з Д. Дью- аром та незалежно від нього Є.О. Шилов об- ґрунтував утворення проміжних частинок — комплексів електрофільних реагентів з мо- лекулами ненасичених сполук, відомих нині як π-комплекси. Ще за життя Євгена Олексі- йовича його учень Ю.О. Сергучов визначив термодинамічні характеристики і константи рівноваги π-комплексів хлор-олефін за допо- могою методу «зупиненого струменя». Під час Великої Вітчизняної війни Є.О. Ши- лов у місті Іваново організував та очолив ви- робництво нових на той час сульфамідних пре- паратів, а також «зеленки» для потреб фронту. Є.О. Шилов був піонером учення про ме- ханізми органічних реакцій, обґрунтував цілу низку фундаментальних положень у цій га- лузі. Одним із основних постулатів сучасного вчення є принцип донорно-акцепторної вза- ємодії, який запропонував Євген Олексійович. Він першим висловив ідею про те, що утво- рення циклічних перехідних станів полегшує перебіг хімічних взаємодій. Є.О. Шилов став фундатором великої школи хіміків з вивчен- ня механізмів органічних реакцій. Серед його учнів відомі вчені М.П. Каняєв, О.О. Ясников, І.В. Смирнов-Замков, Г.Ф. Дворко, В.І. Ста- нінець, Ю.О. Сергучов, О.М. Полумбрик, Д.Ф. Миронова та ін. Вивчаючи механізми реакцій приєднання до ненасичених молекул, Євген Олексійович уперше пов’язав кінетику реакцій з їх стерео- спрямованістю. Основною ідеєю цих робіт було положення про те, що просторова будова продуктів реакції зумовлена будовою перехід- них станів. Є.О. Шилов сформулював принцип перебігу реакцій через утворення донорно- акцепторних комплексів, згідно з яким під час гетеролітичних реакцій на ненасичену молеку- лу діють послідовно донор і акцептор електро- Академік Є.О. Шилов (1893—1970) 58 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 НАУКОВІ НАПРЯМИ нів, утворюючи тримолекулярний перехідний комплекс, що не спричинює повну іонізацію реагентів. Легкість реакцій приєднання, які відбуваються через циклічні комплекси, було показано для тих реакцій, які без циклоутво- рення не йдуть взагалі. Механізм циклізації та величезні синтетичні можливості утворення гетероциклічних сполук різних типів були ре- алізовані Є.О. Шиловим, В.І. Станінцем та їх учнями. На початку 50-х років Є.О. Шилов та його син Олександр Євгенович відкрили реакції ну- клеофільного приєднання галогеноводневих кислот до ацетиленових сполук у розчинах їх солей в оцтовій кислоті або за наявності домі- шок слабких кислот. Одночасно з роботами з вивчення меха- нізмів приєднання до кратних зв’язків Євген Олексійович систематично досліджував реак- ції електрофільного заміщення в ароматичних системах із застосуванням синтетичного, ізо- топного і кінетичних методів. Запропонований ним механізм сульфування ароматичних спо- лук увійшов до відомого підручника Чичиба- біна з органічної хімії. З метою вивчення механізму дії активно- го хлору на органічні молекули Є.О. Шилов і О.О. Ясников досліджували окиснення окси- альдегідів та оксикислот хлорнуватистою кис- лотою. У результаті було визначено активні агенти окиснення модельних сполук целюло- зи, з’ясовано, що окиснення відбувається через стадію утворення естерів гіпохлоритної кис- лоти, причому оксиальдегіди окиснюються у єнольній формі. У 1950 р. Є.О. Шилов розпочав новий цикл робіт з дослідження біохімічних процесів. Він вивчав реакції за участю органічних каталіза- торів, активні групи яких характерні для бага- тьох ферментів, проводив пошуки попередни- ків каучуку та інших ізопреноїдів у рослинах- каучуконосіях. У цих роботах було застосова- но новий на той час метод уведення в окремі частини живих рослин сполук з ра діо активною міткою. На основі аналізу отриманих даних було з’ясовано роль аланіну, оцтової кислоти та деяких тривуглецевих сполук (ацетолу, глі- церину, аміноацетону) у біосинтезі каучуку і каротину. Під час вивчення каталітичних реакцій було знайдено специфічну дію біфункціональних каталізаторів у єнолізації та конденсації кар- бонільних сполук, що пов’язано з утворенням циклічних перехідних комплексів і певною мі- рою пояснює високу активність та специфіч- ність біологічних каталізаторів — ферментів. Завдяки розвитку досліджень механізмів темнових стадій фотосинтезу в зелених рос- линах, які свого часу розпочав Євген Олек- сійович, у 1963 р. в Інституті було створено лабораторію фотосинтезу, яку очолив О.О. Яс- Перші співробітники лабораторії Є.О. Шилова; злі- ва направо: І.В. Смирнов-Замков, лаборант Луїза, Є.О. Шилов, О.О. Ясников Є.О. Шилов зі співробітниками відділу. Зліва напра- во: К.І. Матковський, Г.Ф. Дворко, Ф.М. Вайнштейн, Є.О. Шилов, Г.О. Пісковітіна і О.О. Ясников ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 59 НАУКОВІ НАПРЯМИ ников — талановитий учень Є.О. Шилова. Під його керівництвом розроблено теорію ради- кальних перетворень у реакціях, що моделю- ють нікотинамідні коферменти, відкрито ка- талітичні властивості цитохрому С у фосфо- рилюванні АДФ. На основі теоретичних біо- міметичних підходів О.О. Ясников створив і впровадив промислову технологію одержання фосфорильованих крохмалів. Взагалі неможливо навіть просто перелічи- ти всі результати наукових досліджень, отри- мані під керівництвом Є.О. Шилова. Після смерті Євгена Олексійовича відді- лом механізмів органічних реакцій керував член-кореспондент АН УРСР О.О. Ясников, у 1977—2008 рр. — професор В.І. Станінець, а з 2009 р. — професор М.В. Вовк. Продовжую- чи традиції наукової школи Шилова, група під керівництвом В.І. Станінця проводить дослі- дження кінетики, механізму, стереохімії і син- тетичного потенціалу електрофільної внутріш- ньомолекулярної циклізації функціонально заміщених олефінів і ацетиленів. Ю.О. Сергу- чов зі своїми співробітниками вивчає кінетику, механізми і каталіз галогенування органічних сполук, молекулярні комплекси галогенів, роз- робляє промислові методи одержання хлор- органічних продуктів. Нині відділ розвиває нові стратегії і підходи до синтезу біологічно активних органічних сполук ангулярної будо- ви, започаткував новий напрям з дослідження механізму і селективності фтороциклізації не- насичених сполук, зважаючи на вимоги часу, проводить пошук селективних каталізаторів промислових процесів хлорування ароматич- них сполук. Академік О.В. Кірсанов і його наукова школа Академік Олександр Васильович Кірсанов (1901— 1992) — директор Інституту органічної хімії (1960— 1983), всесвітньо відомий учений у галузі фосфоро- і сіркоорганічних сполук, лауреат Ленінської премії, за- служений діяч науки України, автор двох іменних ре- акцій, засновник школи хіміків-елементоорганіків України. Олександр Васильович Кірсанов народився 2 листопада 1901 р. в Москві в сім’ї інженера- транспортника. Закінчив Московське вище технічне училище (МВТУ) і вступив до аспі- рантури при кафедрі органічної хімії, яку на той час очолював відомий учений академік Олексій Євгенович Чичибабін. Наукова школа Чичибабіна славилася свободою думки, широ- тою пошуку, майстерністю виконання дослідів, високою науковою і людською порядністю. Усі ці характерні риси перейняв і засвоїв О.В. Кір- санов. Темою його перших досліджень було амідування нікотину та синтез оксипіридин- карбонових кислот. Упродовж багатьох років у МВТУ Олек- сандр Васильович вивчав хімію піридинових основ, будову складної природної сполуки бергеніну, впровадив у промислове виробни- цтво алкалоїди кокаїн і гідрастин. З 1932 по 1944 р. Олександр Васильович працював у Свердловську. У цей період він з’я сував механізм реакції амідування піриди- ну, розпочав роботи з використання озону для очищення нафти, розробив хімічний метод ви- лучення марганцю з бідних руд, запропонував низку окисно-відновних індикаторів, у тому числі фенілантранілову кислоту, яку широ- ко використовують і сьогодні. У 1939 р. йому Академік О.В. Кірсанов (1901—1992) 60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 НАУКОВІ НАПРЯМИ було присуджено науковий ступінь доктора хімічних наук без захисту дисертації, за сукуп- ністю наукових праць. Під час Великої Вітчизняної війни Олек- сандр Васильович виконував багато завдань, які ставило радянське керівництво для потреб фронту. Зокрема, він створив ефективні лікар- ські засоби — карбосульфаміди, розробив ме- тоди відновлення дефіцитних медикаментів, для яких минув термін придатності; керував уведенням в експлуатацію установки для ви- робництва сахарину. У 1944 р. О.В. Кірсанов переїхав до напівзруйнованого Дніпропетров- ська завідувати кафедрою органічної хімії Дні- пропетровського металургійного інституту. Саме тут він з невеликою групою співробітни- ків виконав дослідження з хімії амідів сірчаної кислоти і розпочав роботи з хімії фосфорорга- нічних сполук. У 1949 р. він відкрив свою першу іменну ре- акцію Кірсанова — синтез амідів карбонових кислот жирного, ароматичного і гетероцикліч- ного рядів, діалкіламідів і феніламідів цих кис- лот прямим амідуванням сульфамідом. Водно- час він знайшов зручний метод синтезу імідо- сульфаміду. За ці дослідження йому було при- суджено премію ім. Д.І. Менделєєва АН СРСР (1951) за номером один. Вивчаючи взаємодію сульфамінової кисло- ти з пентахлоридом фосфору, О.В. Кірсанов синтезував сполуку з подвійним зв’язком фос- фор — азот. З цього розпочалося систематичне вивчення фосфазореакції — взаємодії сполук, що містять аміногрупу, з пентахлоридом фос- фору та іншими галогенфосфоранами. Фосфа- зореакція у світовій хімічній літературі також дістала назву реакції Кірсанова. Значною мі- рою завдяки цьому відкриттю сполуки з по- двійним зв’язком фосфор — азот стали одним із найважливіших класів фосфорорганічних сполук, який налічує тисячі представників. У 1953 р. Олександр Васильович відкрив ще один спосіб синтезу імінофосфорних спо- лук — окисне імінування похідних тривалент- ного фосфору N-хлоровмісними реагентами. Ця реакція імінування, як і фосфазореакція, є основним препаративним методом синтезу імінофосфорних сполук. У 1951 р. О.В. Кірсанова було обрано чле- ном-кореспондентом АН УРСР. Через 5 років на запрошення А.І. Кіпріанова він переїхав до Києва в Інститут органічної хімії АН УРСР, а в 1960 р. вже академік О.В. Кірсанов став дирек- тором цієї установи. Завдяки його невичерпній енергії, знанням і організаторському таланту Інститут перетворився на потужний науковий центр з органічної хімії і хімії елементоорга- нічних сполук. У Києві О.В. Кірсанов одразу розгорнув по- вномасштабні дослідження з хімії фосфорор- ганіки, започаткувавши свою, нині всесвітньо відому, наукову школу. Взагалі Олександр Ва- сильович був надзвичайно різноплановою лю- диною, мав енциклопедичні знання в багатьох галузях. Зацікавившись історією науки, він встановив, що його наукова школа походить від Юстуса фон Лібіха за таким ланцюжком: Лібіх — Зінін — Бутлеров — Марковников — Чичибабін — Кірсанов. Ось як Кірсанов писав про наукові школи: «Першою у світі науковою школою (якщо не враховувати Грецію і Рим) була школа Лібіха, і вона породила багато наукових шкіл Європи. У цих школах їх очільники прагнули до того, щоб не лише вони, а й їхні учні були генерато- рами ідей, щоб вони виявляли максимум ініці- ативи і, отже, надалі могли успішно працю- О.В. Кірсанов зі своїми молодими учнями — майбутні- ми академіками Л.М. Марковським (зліва) та В.П. Ку- харем. 1977 р. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 61 НАУКОВІ НАПРЯМИ вати самостійно, а не бути тільки вправни- ми лаборантами при голові школи. Тут варто зазначити, що, на жаль, такий порядок, така система виховання є далеко не в усіх науко- вих школах. Ми знаємо чимало наукових шкіл, де єдиним генератором ідей є голова школи, а учні — лише виконавці настанов свого вчите- ля. Такі школи значно менш ефективні і після смерті вчителя розпадаються, а школи, де розвивається ініціатива і наукова фантазія учнів, живуть і після смерті вчителя і поро- джують нові школи». Саме на таких засадах Олександр Васильо- вич вибудовував свою школу, яка і сьогодні про- довжує активно розвиватися. Роботи О.В. Кір- санова і його послідовників з хімії фосфоро- і сіркоорганічних сполук стали класичними та мають велике теоретичне та практичне значен- ня. Його учні академіки Л.М. Марковський і В.П. Кухар заснували власні наукові школи та очолили великі наукові колективи. Одним із найталановитіших учнів Кірсанова був член-кореспондент АН УРСР Г.І. Деркач, який створив новий науковий напрям — хімію ізоціанатів фосфору. На жаль, через автоката- строфу він дуже рано пішов з життя. Разом із Н.Г. Фещенко Кірсанов започатку- вав дослідження йодидів фосфору і на їх осно- ві розробив технологію одержання триалкіл- фосфіноксидів, які використовують як екстра- генти рідкісноземельних металів та актинідів у гідрометалургії і радіохімічній промисловості. Молодий талановитий московський хімік Юрій Гололобов свого часу переїхав до Києва на запрошення Кірсанова. Багато років член- кореспондент НАН України Ю.Г. Гололобов очолював відділ хімії елементоорганічних спо- лук, зробивши значний внесок у розвиток цієї галузі. Заступником Кірсанова з наукової роботи був А.Д. Синиця. Він запропонував методи синтезу і дослідження хімічних властивостей імінофосфонатів. За визнанням фахівців КБ «Південне» створений ним стабілізатор епок- сидного зв’язуючого уможливив розроблення найкращого у світі за ваговими параметрами корпусу твердопаливного ракетного двигуна. Гідним представником кірсанівської школи є член-кореспондент НАН України О.І. Коло- дяжний. Його дослідження в галузі фосфорор- ганічних сполук, зокрема з хімії ілідів фосфо- ру, добре відомі світовій науковій спільноті. Сьогодні хімія похідних фосфору є одним зі стратегічних напрямів наукових досліджень Інституту органічної хімії НАН України. Цей напрям успішно розвивається у відділах хімії фосфорорганічних сполук під керівництвом доктора хімічних наук О.М. Костюка, хімії елементоорганічних сполук під керівництвом професора П.П. Ониська, хімії фосфоранів під керівництвом члена-кореспондента НАН України В.І. Кальченка. Академік Л.М. Марковський та його учні Академік НАН України Леонід Миколайович Марков- ський (1939—1998) — талановитий хімік-органік, усе- світньо відомий фахівець у галузі органічної хімії фос- фору, сірки, телуру, фтору, хімії вільних радикалів, хімії макроциклічних сполук, засновник наукової школи, ди- ректор Інституту органічної хімії (1983—1998). Леонід Миколайович Марковський наро- дився 21 листопада 1939 р. у містечку Гроде- кове Уссурійської області Приморського краю Академік Л.М. Марковський (1939—1998) 62 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 НАУКОВІ НАПРЯМИ в родині військовослужбовця. У 1961 р. за- кінчив Львівський політехнічний інститут і вступив до аспірантури Інституту органічної хімії. Після захисту кандидатської дисерта- ції Леонід Миколайович спочатку працював у відділі О.В. Кірсанова, а потім перейшов у відділ хімії сіркоорганічних сполук, який очо- лювала К.С. Левченко. У той час він зосередив свої зусилля на розробленні методів синтезу і вивченні властивостей галогенангідридів імі- нокислот чотиривалентної сірки, що містять замісники різної природи біля імінного атома азоту. Результати цих досліджень стали осно- вою докторської дисертації, яку Л.М. Марков- ський блискуче захистив у 1974 р. У 1973 р. Л.М. Марковський створив від- діл хімії антипіренів, розробив і налагодив ви- робництво таких сполук під загальною назвою «Фламал» для електротехнічної, гірничої про- мисловості, ракетно-космічної техніки. Багато уваги Леонід Миколайович приділяв синтезу біологічно активних речовин, ство- ренню субстанцій препаратів для медицини і ветеринарії. Маючи інженерно-технологічну освіту, він професійно координував роботу Ін- ституту і Дослідного виробництва, досконало знав специфіку і проблеми виробничників. Л.М. Марковський разом зі своїм учнем професором В.Ю. Пашинником синтезували діалкіламінотрифторсульфурани, які знайшли широке застосування для введення атомів фтору в різноманітні типи органічних сполук, зокрема біологічно активні. Учень Леоніда Миколайовича професор Ю.Г. Шермолович і колектив очолюваного ним відділу хімії сіркоорганічних сполук зро- били вагомий внесок у дослідження фторова- них аліфатичних, аліциклічних та гетероци- клічних сполук сірки. Крім сірко- та фторорганічної хімії Л.М. Мар ковський вивчав похідні гіпо- і гі- перкоординованого фосфору, фосфоровмісних краун-етерів. Започатковані ним досліджен- ня в галузі супрамолекулярної хімії макро- циклічних сполук нині успішно продовжує його учень член-кореспондент НАН України В.І. Кальченко. Наукова школа Л.М. Ягупольського Професор Лев Мойсейович Ягупольський (1922— 2009) — видатний український хімік-органік, засновник усесвітньо відомої наукової школи з хімії фторорганіч- них сполук. Лев Мойсейович Ягупольський народив- ся 6 лютого 1922 р. в Умані. В 1939 р. вступив на хімічний факультет Київського універси- тету ім. Т.Г. Шевченка, але навчання пере- рвала війна. Як хіміка його було відправлено до Військово-хімічної академії в Самарканді. Ягупольський командував відділенням, і се- ред його підлеглих був майбутній академік К.Б. Яцимирський. Через багато років, очолю- ючи вже Відділення хімії АН УРСР, Костянтин Борисович часто жартував: «Спочатку я був у відділенні Ягупольського, а тепер Ягупольський у моєму відділенні». Після війни капітан Ягупольський повер- нувся в рідний університет і став аспірантом Андрія Івановича Кіпріанова, який запропо- нував йому зосередити дослідження на мето- дах синтезу ціанінових барвників, що містять фтор. Однак навіть сам учитель не був упев- нений в успіху. Кіпріанов зауважував: «Хімія Професор Л.М. Ягупольський (1922—2009) ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 11 63 НАУКОВІ НАПРЯМИ фторорганічних сполук, особливо гетероцикліч- них, дуже мало вивчена, у нашій країні опублі- кованих праць у цій галузі немає. Я сам зі спо- луками фтору ніколи не працював. Спробуйте. Якщо у Вас нічого не вийде, тему замінимо». Проте у Льва Мойсейовича все вийшло. Так кандидатська дисертація Л.М. Ягупольсько- го, яку він захистив у 1951 р., започаткувала в Україні хімію фторорганічних сполук. Працюючи у відділі Кіпріанова в Інституті органічної хімії, Л.М. Ягупольський почав роз- вивати новий науковий напрям — хімію арома- тичних і гетероциклічних сполук з фторовміс- ними замісниками. На початку 90-х років Лев Мойсейович сформулював принцип, який згодом було на- звано принципом Ягупольського, щодо кон- струювання надсильних СН-, NН- і ОН-кислот уведенням в молекулу електроноакцепторних фторовмісних сульфогруп. Він відкрив також реакцію прямого каталітичного амінування галоїдаренів, відому нині як реакція Бухваль- да — Хартвіга — Ягупольського. Лев Мойсейо- вич розробив і впровадив у медичну практику такі лікарські препарати, як гіпертензивний засіб форідон та нестероїдний протизапальний препарат дифторант. Л.М. Ягупольський створив потужну роз- галужену наукову школу з хімії фтору. Гідним продовжувачем справи батька став його син професор Юрій Львович Ягупольський, який нині успішно керує відділом, створеним Львом Мойсейовичем понад півстоліття тому. Сьогодні відділ хімії фторорганічних сполук проводить ефективні дослідження, спрямовані на розроблення методів уведення фторовміс- них замісників у аліфатичні, ароматичні та гетероциклічні сполуки, створення реагентів нуклео- і електрофільного перфторалкілуван- ня, вивчення фторовмісних сполук елементів головних груп (P, S, Bi, Si) і металів (Cu, Ag, Zn, Fe, Cr, W).

Наукові школи Інституту органічної хімії

Institution

Ähnliche Einträge