ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій

Проаналізовано спроби політичних сил використати спадщину ЗУНР у політичних процесах в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Адамович, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2009
Назва видання:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Теми:	1918 рік в житті українського і польського народів
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73303
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій / С. Адамович // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 93-98. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73303
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-733032015-01-10T03:02:06Z ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій Адамович, С. 1918 рік в житті українського і польського народів Проаналізовано спроби політичних сил використати спадщину ЗУНР у політичних процесах в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. The article analyzes the attempts of the political forces to use the heritage of the ZUNR in the political processes taking place in Ukraine in the late 20th - early 21st century. 2009 Article ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій / С. Адамович // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 93-98. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73303 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	1918 рік в житті українського і польського народів 1918 рік в житті українського і польського народів
spellingShingle	1918 рік в житті українського і польського народів 1918 рік в житті українського і польського народів Адамович, С. ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Проаналізовано спроби політичних сил використати спадщину ЗУНР у політичних процесах в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.
format	Article
author	Адамович, С.
author_facet	Адамович, С.
author_sort	Адамович, С.
title	ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій
title_short	ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій
title_full	ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій
title_fullStr	ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій
title_full_unstemmed	ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій
title_sort	зунр у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2009
topic_facet	1918 рік в житті українського і польського народів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73303
citation_txt	ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій / С. Адамович // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 93-98. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT adamovičs zunrumanípulâtivnihtehnologíâhsučasnihgromadsʹkopolítičnihorganízacíjípartíj
first_indexed	2025-07-05T21:58:03Z
last_indexed	2025-07-05T21:58:03Z
_version_	1836845822502764544
fulltext	93Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009 Сергій АдАмович ЗУНР У МАНІПУЛЯТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЯХ СУЧАСНИХ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ І ПАРТІЙ Проаналізовано спроби політичних сил використати спадщину ЗУНР у політичних процесах в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Ключові слова: ЗУНР, галицький сепаратизм, націонал-демократи, виборчі кампанії. Національне відродження галичан і процес здобуття Україною незалежності отримали достатньо широке висвітлення в сучасній історико-політичній та правовій думці. Розв’язання даної проблеми окреслено в дослідженнях В. Литвина, С. Кульчицького, О. Бойка, К. Бондаренка, Я. Грицака, Г. Касьянова, І. Танчина1. Відзначимо, що значна увага суспільно-політичним процесам у західному регіоні України в 1988–1999 рр. відводиться в працях С. Кобути і О. Муравського. У дослідженнях учених проаналізовано новітню українську національно- демократичну революцію 1988–1991 рр., вивчається формування в Галичині гро- мадських і політичних організацій2. Натомість автор статті ставить завдання проаналізувати вплив історичної спадщини ЗУНР на процес здобуття Україною незалежності, дослідити і дати оцінку спробам окремих сучасних політичних сил використати ЗУНР у маніпулятивних провокаційних технологіях. Створені в кінці 80-х рр. XX століття націонал-демократичні організації Галичини отримали значну підтримку зі сторони населення регіону й ініціювали боротьбу за злам партійно-радянської владної системи та досягнення національного суверенітету. На березневих виборах 1990 р. до ВР УРСР і місцевих рад демократичні сили у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях отримали більшість і перехопили в комуністів владні повноваження. На відміну від інших областей України, де поступово відбувалася повільна ротація еліт, у західному регіоні вона мала більш прискорений характер. Збереження при владі старої номенклатури тут було радше винятком, ніж правилом. Обласні ради та ради нижчих рівнів і пев- ною мірою виконавчі органи були сформовані в регіоні на основі суто політичної мотивації, і всі їх дії на початку 90-х рр. прямо чи опосередковано сконцентрову- валися саме у сфері політики3. Так, у Галичині опозиція отримала 43 із 46 місць до ВР УРСР, які розподілилися таким чином: 24 із 24 місць вона здобула у Львові, 11 із 12 – в Івано-Франківську і 8 з 10 – у Тернополі. Це дозволило опозиції розпочати втілення в життя своїх про- 94 Сергій Адамович грамових засад (впровадження національної символіки, релігійних і національних свят; зміни в питаннях власності та земельних відносин; відновлення прав Греко- Католицької Церкви; створення демократичних ЗМІ; розширення партійної багатоманітності та деідеологізація в усіх галузях суспільного життя; введення місцевого часу; визнання вояків УПА ветеранами)4. Крім того, галицькі націонал-демократи розгорнули активну національно- просвітню працю в східних та південних областях України. Для єднання української нації опозиційні сили на початку 90-х рр. XX ст. використовували святкування дня злуки ЗУНР і УНР 22 січня 1919 р. Так, 21 січня 1990 р. націонал-демократи організовували символічний “живий ланцюг” єднання за маршрутом Івано- Франківськ–Львів–Тернопіль–Рівне–Житомир–Київ, до якого було залучено, за даними МВС УРСР, 450 тис. осіб5, а за твердженням одного з діячів Руху М. Поровського – 5 млн осіб6. Наприклад, лише у Рівненській області, де опозиційні настрої не були настільки домінуючими, як у Галичині, участь у “живому лан- цюгу” взяли 8,5 тис. осіб7. Також на території Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Житомирської, Волинської областей і міста Києва для відзначення злуки було проведено 30 мітингів, на яких були присутні близько 95 тис. осіб8. Хвиля злуки справила враження навіть на партійних функціонерів. Зокрема, перший секретар Тернопільського міськкому партії В. Рибін на пленумі обкому 24 січня 1990 р. так охарактеризував цю подію: “Живий ланцюг, що проходив і через наше місто, з’єднав Львів і Київ, продемонстрував прагнення людей до єдності, до незалежності”9. На думку Г. Касьянова, це була перша масова комеморативна акція, мета якої полягала у тому, щоб не лише відокремити національну історію від радянської, а й протиставити “справжнє”, “природне” возз’єднання України 1919 р. “штучному” возз’єднанню 1939 р10. Натомість американський історик П. Кені відзначав, що “живий ланцюг” у січні 1990 р. став символічним кінцем домінування Львова і позначив центральну артерію українського націоналізму. Джерело його сили було тепер на київському кінці, де боротьба далі тривала в парламенті й на диплома- тичних переговорах11. Проте після отримання незалежності частина галицької еліти усвідомила, що її патріотизм просто використовувався, а ідеал України ніколи не буде реалізований. Проросійська преса саркастично стверджувала, що Галичина, творячи українську державу, надірвалась. Зокрема, регіон порівнювали з Радянським Союзом, який розвалився, роздавлений важкістю ноші, що перевищила його можливості12. Ситуація в регіоні на початку 90-х рр. яскраво охарактеризована М. Мари но вичем. Він вважав, що Галичина “однією з перших регіонів СРСР пережила свій пасіонарний спалах, вся енергія якого пішла на те, щоб розтрощити місцеву комуністичну стіну. Сили, щоб переламати хід подій в усій Україні, не виявилось”13. Центр, уособлений у понятті “українська держава”, характеризувався в баченні галичан недемократичністю влади, неефективною економікою, несправедливим розподілом бюджетних коштів між регіонами, невизначеністю у зовнішній політиці14. Російська мова ставала дедалі популярнішою, а російський бізнес могутнішим у самій Галичині. В. Костирко образно відзначив, що до 1991 р. галичани гостро відчували 95 ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій злидні і русифікацію, а в період незалежності – відчувають три речі, але вже солодко: злидні, русифікацію та велике задоволення від незалежної України15. У цих умовах частина західноукраїнської інтелігенції знову повертається до історичної спадщини краю. Так, ідеолог західноукраїнського автономізму О. Хавич, відстоюючи думку, що “проект Україна” не втілюється в життя, закликав розпочати реалізацію проєкту “westukraina.eu.”16. На думку О. Хавича, за століття сформу- валась унікальна західноукраїнська ідентичність, на яку радянський період і доба незалежної України справила незначний вплив. Політик вважає, що ідея “Великої України” не мала реального втілення у минулому. Зокрема, впливи козацької дер- жави він обмежує Центральною Україною, а ідею Київської Русі, на його погляд, ще слід відібрати у Росії17. На відмінностях Галичини від решти України акцентували увагу і представ- ники російських шовіністичних кіл. Так, депутат Державної Думи Російської Федерації, член комісії з геополітики О. Митрофанов влітку 2001 р. заявив, що “незабаром настане період збирання земель”, і єдина тут проблема – Галичина, яку треба “виділити” – хай вона об’єднується з Польщею18. Для ілюстрації ілюзорності ідеї соборності України довільно трактувалася вітчизняна історія. Наприклад, В. Костирко відзначав, що галичани не вигравали у великих битвах, але успішно перемагали наддніпрянців: крилаті гусари-уніати у XVII ст. били “революціонерів” Б. Хмельницького, УССи в Першій світовій війні – козаків П. Скоропадського, партизани С. Бандери у Другій світовій війні – з’єднання С. Ковпака. Більше того, згідно з твердженням діяча, виборовши і захистивши у 1097 р. свою незалежність від Києва галичани розвалили Київську Русь19. Краєзнавець і есеїст зі Львова В. Чернов акцентував увагу на власних держа- вотворчих традиціях Галичини. На доказ своєї концепції він називає перебування білих хорватів у складі Великоморавської держави, коронацію Данила Галицького і наявність окремої титулатури в польських королів та австрійських імператорів20. Свідченням галицького сепаратизму окремі політики називали спроби івано-франківських депутатів віддати данину пам’яті ветеранам дивізії “СС- Галичина” або незгоду львівських депутатів з відкриттям кладовища Орлят. Як вияв регіоном автономістсько-сепаратистських тенденцій сприймали також святкування в краї річниць утворення української держави у Східній Галичині 1 листопада 1918 р.21 Навіть Л. Кучма у своїй книзі “Україна – не Росія” згадав про міжнародну дискусію на тему: “Буковина й Галичина – федеральна земля або федеральні землі Західної України?”, яка відбулася в м. Чернівці в річницю проголошення ЗУНР. Зокрема, він зазначав, що ті, хто взяв участь у дискусії обговорювали питання – чи повинна Західна Україна стати королівством, чи слід запропонувати престол Отто фон Габсбургу, чи має право на існування Велике герцогство Буковинське та таке інше. Так і не прийшовши до єдиного висновку, вони вирішили не відокремлюватися від України, а стати Західно-Українською автономною республікою22. Найвірогіднішим є те, що звернення західноукраїнської інтелігенції до істо- ричного досвіду ЗУНР в умовах нестабільності української влади і непослідовної української політики стало спробою відшукати в минулому приклади вдалого бу- 96 Сергій Адамович дівництва Україн ської державності. Можна погодитися з львівським журналістом і політологом А. Кирчівим, що галицький сепаратизм має більше емоційного, ніж політичного підґрунтя23. Ще яскравіше охарактеризував ситуацію О. Довженко: “Галицький сепаратизм – це гра. Той самий постмодерністський карнавал, що повинен тривати будь-що, заснований на завідомо очевидній недосяжності по- ставленої мети24 . Віртуальність спроб будівництва західноукраїнської державності найяскравіше засвідчили події 2-го туру президентських виборів в Україні в 2004 р., оскільки галичани активно виступили проти фальсифікацій влади під час президентських виборів і в численних зверненнях та рішеннях мітингів засудили розпалювання ворожнечі між регіонами та дії, спрямовані на розкол цілісності Української держа- ви25. Спеціальні рішення, присвячені недопустимості розколу в державі, прийняли обласні ради Західної України26. Однак відсутність відчутних наслідків після перемоги Помаранчевої революції знову викликали в середовищі галицької молоді розчарування загальноукраїнською політикою і звертання до привиду галицького сепаратизму. На думку К. Бондаренка, галицька еліта почала розуміти, що її інтересами після Помаранчевої революції знехтували27. В умовах безупинної кризи української влади відомий літератор і публіцист Т. Прохасько знову культивує ЗУНР, яка “у ті революційні роки, катастрофічні передовсім через тотальну українську плутанину, була єдиною конструктив- ною українською формацією”28. На тлі сучасної суспільно-політичної ситуації в країні літератор приходить до висновку, що “нічого, курча, не міняється. Ні побут, ні розклади, ні ментальність, ні наміри...Є отже, простір для повторної спроби”29. Таким чином, історичний досвід ЗУНР, особливо події пов’язані зі злукою 22 січня 1919 р., в умовах здобуття Україною державності активно використо- вувався українськими політиками і посприяв збільшенню кумулятивної сили українського національно-визвольного руху. Натомість звернення окремих політиків і представників інтелігенції в останні роки до спадщини ЗУНР як до прикладу окремішнього від загальноукраїнської історії явища є або спрямованою проти українства політичною провокацією, або спробою заховатися від існуючих про- блем сучасного державотворення в міфі ЗУНР. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у детальному вивченні впливу історичної спадщини ЗУНР на сучасну суспільно-політичну ситуацію в Україні. 1 Литвин в.м. Самоствердження України: нелегкий поступ // Український історичний журнал. – 2003. – № 1. – С. 3–22; Кульчицький С.в. Утвердження незалежної України: перше десятиліття // Український історичний журнал. – 2001. – №.2–4; Бойко о.д. Україна в 1995–1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку: Монографія. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 306 с; Бондаренко К. Західна Україна повинна домогтися статусу автономної республіки в складі України // Ї. Незалежний культорологічний часопис. – 2002. – № 23. – С. 231–235; Грицак Я. Страсті за націоналізмом. Історичні есеї. – К.: Критика, 2004. – 344 с; Касьянов Г. Україна 1991–2007: нариси новітньої історії. – К.: Наш час, 2008. – 432 с; Танчин І. Галицький 97 ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій сепаратизм: ще не загроза , але вже проблема // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. – Т.ІІІ. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 56–62. 2 Кобута С. Прикарпаття в новітній українській національно-демократичній революції (1988–1991 рр.) // Галичина. – 2001. – №7. – С. 34–47; Кобута С. “Неформальні” громадські організації у 1987–1989 роках як попередники українського політичного руху // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І.С.Зуляка. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. – Вип. 1. – С. 175–180; муравський о. Легалізація УГКЦ (1985–1991 рр.) // Галичина. – 2006–2007. – № 12–13. – С. 423–429. 3 Ярош Б., Бусленко в. Роль політичної еліти у взаємовідносинах центру та західного регіону України // Регіональні та національні еліти: хто формує політику? Матеріали Міжнародної наукової конференції. Чернівці, 6–7 грудня 2001. – Чернівці: Букрек, 2002. – С.101. 4 Адамович С. Національно-державницька позиція галичан в період розпаду СРСР // Гуманітарний журнал. – Дніпропетровськ, 2005. – №3 (27). – С. 25. 5 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф. 1. – Оп. 32. – Спр.2767. – Арк. 2. 6 Гарань о.в. Убити дракона (3 історії руху та нових партій України). – К.: Либідь, 1993. – С. 81. 7 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 32. – Спр. 2872. – Арк. 34. 8 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 32. – Спр. 2767. – Арк. 2. 9 Державний архів Тернопільської області. – Ф. П–1. – Оп. 39. – Спр. 73. – Арк. 5. 10 Касьянов Г. Україна 1991–2007: нариси новітньої історії. –К.: Наш час, 2008. – С. 21. 11 Кені П. Карнавал революції. Центральна Європа 1989 року. – K.: Критика, 2006. – С. 376. 12 Городисский А. Этносы Украины и украинская нация // Аргументы и факты в Украине. – 2003. – № 23. – С. 7. 13 маринович м. Україна: дорога через пустелю: 36. статей. – Харків: СП “Фоліо”, 1993. – С. 124. 14 Адамович С. Соборність і децентралістські ідеї в суспільно-політичному житті західних областей України (1991–2004 pp.) // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико- краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. У двох томах. Том 1: Історія України. Краєзнавство. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. – С. 337. 15 Костирко в. Чухраїнство // Ї. Незалежний культорологічний часопис. – 2002. – № 23. – С. 243. 16 Хавич о., західноукраїнець. Чи можливий проект westukraina.eu? // Ї. Незалежний культурологічний часопис. – 2002. – № 23. – С. 273. 17 Там само. – С. 275. 18 Бадзьо Ю. Підпільна нація. Нове завоювання України: Статті. – К.: МАУП, 2003. – 104 с. 19 Костирко в. Чухраїнство // Ї. Незалежний культорологічний часопис. – 2002. – № 23. – С. 242. 20 чернов в. Автономія Галичини – етюд історії легітимності // Ї. Незалежний культорологічний часопис. – 2002. – № 23. – С. 215–216. 21 Павлів в. Автономія для Галичини // http: // www.pravda.com.ua. 22 Кучма Л. Україна – не Росія. – М.: Время, 2004. – С. 50. 23 Кирчів А. Галицький подзвін золотого рубля // Ї. Незалежний культорологічний часопис. – 2002. – № 23. – C. 221. 24 http://www.molodaukraina.org/news.asp?Id=575&IdType=12. 25 мороз в., вівчар Б. За цілісність України // Галичина. – 2004. – 30 листопада. – С. 1–2.; Галичина. – 2004. – 2 грудня. – С. 2. 26 Про політичну кризу у державі, що виникла у зв’язку з виборами президента України. Рішення Івано-Франківської обласної ради від 28.11.2004 року // Галичина. – 2004. – 30 листопада. – С. 3. 27 П’єцух M. Галицькі лицарі // Новинар. –2008. – 7–13 березня. – С. 21. 28 Прохасько Т. Побут революції // Галицький кореспондент. – Івано-Франківськ, 2008. – 30 жовтня. – С. 20. 29 Там само. 98 Сергій Адамович Serhii Adamovych. THE ZUNR IN THE MANIPULATIVE TECHNOLOGIES OF THE CONTEMPORARY SOCIAL-POLITICAL ORGANIZATIONS AND PAR- TIES The article analyzes the attempts of the political forces to use the heritage of the ZUNR in the political processes taking place in Ukraine in the late 20th - early 21st century. Key words: the ZUNR, Galician separatism, National Democrats, election cam- paigns.

ЗУНР у маніпулятивних технологіях сучасних громадсько-політичних організацій і партій

Репозитарії

Схожі ресурси