Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період

Проаналізовано становище єврейської громади в роки національно-визвольних змагань 1918–1923 рр., прослідковано особливості формування єврейських загально-національних представницьких органів, визначено причини міжнаці ональних конфліктів та ставлення чільних єврейських діячів до новопосталої укр...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Гон, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2009
Schriftenreihe:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Schlagworte:	Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73311
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період / М. Гон // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 181-189. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73311
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-733112015-01-10T03:02:01Z Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період Гон, М. Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя Проаналізовано становище єврейської громади в роки національно-визвольних змагань 1918–1923 рр., прослідковано особливості формування єврейських загально-національних представницьких органів, визначено причини міжнаці ональних конфліктів та ставлення чільних єврейських діячів до новопосталої української держави. The article analyzes the situation of the Jewish community during the 1918-1923 national liberation struggle. It outlines the features of the formation of the Jewish pan-national representative bodies, defines the reasons of the interethnic conflicts and the attitudes of the leading Jewish figures towards the newly established Ukrainian State. 2009 Article Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період / М. Гон // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 181-189. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73311 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя
spellingShingle	Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя Гон, М. Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Проаналізовано становище єврейської громади в роки національно-визвольних змагань 1918–1923 рр., прослідковано особливості формування єврейських загально-національних представницьких органів, визначено причини міжнаці ональних конфліктів та ставлення чільних єврейських діячів до новопосталої української держави.
format	Article
author	Гон, М.
author_facet	Гон, М.
author_sort	Гон, М.
title	Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період
title_short	Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період
title_full	Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період
title_fullStr	Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період
title_full_unstemmed	Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період
title_sort	євреї і зунр: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73311
citation_txt	Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період / М. Гон // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 181-189. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT gonm êvreíízunrstrategíâtaktikatavplivnaformuvannâvzaêminzukraíncâmivmížvoênnijperíod
first_indexed	2025-07-05T21:58:24Z
last_indexed	2025-07-05T21:58:24Z
_version_	1836845844574240768
fulltext	181Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009 Максим Гон ЄВРЕЇ В ЗУНР: СТРАТЕГІЯ, ТАКТИКА ТА ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМИН З УКРАЇНЦЯМИ В МІЖВОЄН- НИЙ ПЕРІОД Проаналізовано становище єврейської громади в роки національно-визволь- них змагань 1918–1923 рр., прослідковано особливості формування єврейських загально-національних представницьких органів, визначено причини міжнаці- ональних конфліктів та ставлення чільних єврейських діячів до новопосталої української держави. Ключові слова: ЗУнР, євреї, ЄКГБ, ЄнРада. Євреї Галичини виявилися неготовими до краху Австро-Угорщини та стрімкої політичної мобілізації українців і поляків. Про це промовисто свідчить той факт, що навіть у Львові вони не встигли створити загальнонаціонального представниць- кого органу. Він виник лише 1 листопада 1918 р. внаслідок кардинальних змін, що відбулися в краю: взяття українцями влади в неофіційній столиці східної частини Галичини. Це відобразилося в назві інституції – Єврейський комітет громадської безпеки (ЄКГБ). У ньому були представлені всі діючі в місті партії та репрезен- танти віросповідної ґміни1. Паралельно на периферії розпочалося утворення Єврейських національних рад. Вони постали в Бориславі, Дрогобичі, Калуші, Надвірній, Стрию, Тернополі та інших містечках Східної Галичини2. Як і у випадку з ЄКГБ, Єврейські націо- нальні ради (ЄНРади) утворювалися в процесі взаємодії всіх партійних сил і найповажніших громадських організацій, що давало їм привід претендувати на здійснення представницьких функцій. Так, наприклад, “Тимчасова національна рада”, що постала 4 листопада 1918 р. у Станиславові, проголосила, що вона “…становить єдину і найвисшу інстанцію жидівського народа ві всіх національно- політичних справах”3. В умовах ескалації стосунків українців і поляків першочерговим завданням репрезентативних структур євреїв стало визначення їхньої позиції в актуалізовано- му міжнаціональному конфлікті. Керуючись пріоритетом власних інтересів, який визначав альфу й омегу і в діях учасників війни, що розпочалася в Східній Галичині, євреї продемонстрували одностайність у прагненні уникнути участі в ній. Першим декларацію про дотримання нейтралітету в українсько-польському протистоянні проголосив ЄКГБ у Львові4. Тактики невтручання в боротьбу двох націй дотри- мувалися євреї і в інших східногалицьких містах. Така стратегія зумовлювалася передусім тим, що вони не бажали брати участі в міжнаціональному конфлікті. Ця позиція чітко простежується в їхніх деклараціях. Так, наприклад, станиславівська 182 Максим Гон Тимчасова єврейська національна рада прокламувала: “З народом українським і польським бажаємо повної згоди на основі “рівні з рівними” і на порозумінні в усіх справах, які всі три народи спільно обходять. В спорі обох сих народів участи не беремо і придержуємося совершенної невтральности. Нашим одиноким бажанням [є], щоби той нещасний край, який з причини війни так много страдав, знайшов в кінці спокій, щоби ми спільними силами вилічили рани війною йому нанесені”5. Подібні міркування проголошені представниками євреїв у Буковині. Наприкінці жовтня 1918 р. вони задекларували своє прагнення до налагодження толерантних, конструктивних взаємин з іншими націями, які проживали в краю6. Бездержавні нації, в т.ч. і євреї, прагнули використати нову суспільно-політичну ситуацію для національного ренесансу. Цей лейтмотив контрастно проглядається в заяві коменданта єврейської міліції у Львові капітана Ейснера: “Вперше майорить над будинком єврейської гміни у Львові прапор біло-голубого кольору. Тим самим виражено, що ми, євреї, виступаємо цілковито самостійно і цієї незалежності праг- немо дотримуватися як наліво, так і направо. Прагнемо служити лише інтересам єврейським”7. Суголосні тези транслювали й ЄНРади. Ось як, наприклад, деклару- вали свою позицію речники євреїв Станиславова: “В нашій праці руководити буде нами основна гадка [про] відродженє нашого народу під взглядом національним, політичним, фізичним і моральним”8. Пріоритет національних інтересів визна- чає зміст і тих заяв, що озвучені в інших регіонах, які увійшли до складу ЗУНР. ЄНРада Буковини, зокрема, вимагала, з одного боку, гарантій на вільну еміграцію до Палестини, з іншого – забезпечення євреям громадянських прав і запровадження їхньої національно-культурної автономії9. Євреї Західної України послідовно уникали участі в міжнаціональному про- тистоянні. Від цього застерігав передусім характер конфлікту: боротьба націй за встановлення політичного контролю над територіями, іншими словами – будівни- цтво їхніх національних держав. Відтак, на з’їзді, який відбувся 18 грудня 1918 р. у Станиславові, представники 22 Єврейських національних рад, котрі функціонували в різних містах Східної Галичини, заявили: політична платформа євреїв залишається незмінною – позиція нейтралітету10. Дотримуючись її, вони, як і німці, не брали участі у виборах до Української Національної Ради, що проводилися 22–26 листопада 1918 р. на підконтрольних українцям територіях11. Аналогічно в січні наступного року, напередодні виборів до варшавського сейму (пізніше було прийнято рішення про їхню відміну на теренах Східної Галичини) євреї Львова відмовилися брати участь у передвиборчій кампанії. Згодом урядовий часопис ЗУНР “Република” кон- статував, що вони аргументували свою позицію відмовою від ролі “бути язичком у ваги й тягарем своєї крові намагатися перехилити перемогу на один бік”12. Цього уникали й євреї Буковини. Вони не погодилися брати участь у Румун- ському конгресі (Чернівці, 28 листопада 1918 р.)13, на якому вирішувалося питання про державну приналежність краю. Якщо стратегія євреїв (позиція невтручання в польсько-український конфлікт) впродовж війни 1918–1919 рр. і дипломатичної оборони ЗУНР на міжнародній арені залишалася незмінною, їхня тактика характеризувалася певним маневруванням. Його причини зумовлювалися як очевидними факторами (зміна політичної ситуації в краю, триваюча в ньому війна), так і латентними причинами – суперечностями 183Євреї в ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період між прибічниками пропольської та проукраїнської орієнтацій у середовищі ЄНРади Східної Галичини. Орієнтація деяких членів ЄНРади на Другу Річ Посполиту зумовлювалася давніми симпатіями частини інтелігенції євреїв на польську культуру. Водночас встановлені ділові контакти між політиками-українцями та членами ЄНРади спри- яли тому, що окремі з них висловилися за налагодження українсько-єврейської взаємодії14. Інша важлива причина формування проукраїнських симпатій серед євре- їв – законодавча діяльність ЗУНР, яка характеризувалася ліберальними заса- дами розв’язання проблем національних меншин. Серед сіоністських лідерів- прибічників української державності у Східній Галичині – М. Бененсток, Векслер, Г. Рейзес. М. Рінгель та інші. Послідовними проукраїнськими настроями серед них виділявся І. Вальдман15. Окремі сучасні історики, як, скажімо, польський вчений В. Вєжбєнєц, вважають, що останній був чоловою постаттю серед сі- оністів Галичини проукраїнської орієнтації16. Ця оцінка споріднена з тією, яку висловлює американський учений Г. Абрамсон17. Логіка висновків названих вчених підтверджується тим, що 8 жовтня 1922 р. І. Вальдман був призначений Є. Петрушевичем уповноваженим для справ єврейського населення Східної Галичини при екзильному уряді ЗУНР18. Зима–весна 1919 р. – час, коли в ЄНРаді зміцніли проукраїнські сили. В її се- редовищі розпочато обговорення питання про відмову від нейтралітету й відкриту співпрацю з національною більшістю Східної Галичини. На заваді втілення цього наміру в життя стало усвідомлення того, що цей крок де-факто інтегрує євреїв у війну ЗУНР і Польщі. Тому на таємному засіданні, що відбулося в березні 1919 р., члени ЄНРади ухвалили підтримати державу українців після закінчення бойових дій у краю. Війна ж, як відомо, завершилася поразкою ЗУНР. Офіційного переходу ЄНРади як загальнонаціонального представницького органу до підтримки ЗУНР так і не сталося19. І все ж навесні – влітку 1919 р. простежуються події, які можуть трактуватися як корекція тактики євреїв. Особливо важливими, на наш погляд, були наступні: 1. Змінилося ставлення до Української держави єврейських соціал-демократичних сил. Перший крок на цьому шляху зробила партія “Поалей- Ціон”. 23 березня 1919 р. її лідери прийняли ухвалу про підтримку вільної, самостійної ЗУНР, ві- таючи водночас її об’єднання з Українською Народною Республікою20. Партійне видання “Поалей-Ціон” (газета “Дер їдіше арбайтер” – єврейський робітник) по- слідовно піддавала критиці ЄНРаду за її самоусунення від українсько-польського конфлікту. На початку весни 1919 р. у цьому періодичному виданні відкрито проголошувалася підтримка партією української справи, а політика Антанти трактувалася такою, яка суперечить принципу права націй на самовизначення21. Естафету розриву з тактикою нейтралітету перейняв Загальноєврейський робітничий союз (Бунд). Наприкінці березня 1919 р. у заяві, виголошеній на з’їзді українського Селянсько-робітничого союзу, Бунд сповістив про зміну в ставленні до ЗУНР22. У той же час про співпрацю з українським урядом за- явив представник Єврейської соціал-демократичної партії на крайовому з’їзді Української радикальної партії23. 184 Максим Гон 2. Переговори між представниками ЄНРади й урядовцями ЗОУНР, що відбулися 7 квітня 1919 р., завершилися включенням чотирьох її представників до складу виборчої комісії Української Національної Ради. Вони працювали у ній з пра- вом дорадчого голосу24. На тлі відмови євреїв делегувати своїх представників до складу УНРади25 значимість цього кроку є очевидною. День проведення переговорів між Українською та Єврейською національними радами з питання виборів до сейму правомірно, на нашу думку, трактувати початком відкритої співпраці євреїв з ЗОУНР. 3. 18 травня 1919 р. під її егідою проведено вибори до Єврейської національної ради у тимчасовій столиці ЗОУНР – м. Станиславів. Цю подію одна з україн- ських газет оцінила так: “Виборами, проведеними до Жидівської Національної Ради, Жиди дали до пізнання, що хочуть вийти з нейтралітету і як окрема нація брати участь у будівництві української держави”26. 4. У травні 1919 р. ЄНРада намагалася започаткувати видання свого періодично- го органу українською мовою. На нього покладалося завдання інформування українського читача про правдиві тенденції суспільно-політичного життя єв- реїв краю. Намагаючись усунути мовний бар’єр між єврейською громадською думкою і неєврейським читачем, ЄНРада обирала відкритість як засіб впливу на формування суспільних настроїв, українсько-єврейських взаємовідносин27. 5. Виступаючи того ж місяця на конференції в Парижі, один із найвідоміших галицьких сіоністів Л. Райх підтримав державотворчі прагнення українців. Його промову окремі польські політики оцінили так: “...у пристрастних словах, майже пінячись зі злоби представив нас як загарбників, бандитів, гнобителів, під тягарем яких стогнуть впродовж віків як євреї, так і українці... Їм то разом з євреями належить панування тим краєм (Східною Галичиною – М.Г.), який якнайскоріше має бути визволеним з-під польського ярма”28. 6. Влітку 1919 р. у Тернополі завершилося формування єврейського підрозділу, який відкрито вступив у українсько-польську війну на боці ЗОУНР. Якщо в тій частині Галичини, що контролювалася українцями, визначилася тенденція корекції тактики євреїв у бік підтримки ЗОУНР, то на теренах, які опи- нилися під контролем армії Польщі, політичний курс цієї національної меншини означений певним лавіруванням. Свідченням цього є – позиція євреїв (зокрема, представників асиміляторів, ортодоксів, сіоністів, “Поалей-Ціон”, Бунду) у час анкетування з питання про їхні права і обов’язки щодо Польської держави, яке відбулося 2–7 лютого 1919 р. у Львові за ініціативою тимчасового урядового ко- мітету міста. Сам факт участі в цьому заході дає підстави припускати готовність євреїв до інтеграції в Польську національну державу. Однак заслуговує на увагу й те, що її утворення беззастережно вітали тільки представники ортодоксів та асиміляторів. Останні послідовно проголошували тезу про Другу Річ Посполиту як виразника інтересів т.зв. євреїв Мойсейового віросповідання. Інші ж учасники заходу де-факто використали його з метою визначення умов, на яких євреї Галичини мали інтегруватися в багатонаціональну державу. Всі вони вимагали надання їм національно-культурної автономії, а представник Сіоністської партії Д. Шрейбер трактував позитивне вирішення цього питання як передумову визнання євреями своїх обов’язків перед Польщею29. 185Євреї в ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період Звичайно, немає підстав стверджувати, що євреї категорично відмовлялися від того, аби стати громадянами Польщі. Водночас слід врахувати те, що тим часом як вона розраховувала на їхню лояльність, ЗУНР створила сприятливіші умови для націо нально-культурного розвитку національних меншин і євреїв зокрема30. Проте останні мали рахуватися з тим, що частина поляків вела діалог з ними з позиції сили. Визначаючи цей факт як один з тих, що впливали на корекцію їхньої тактики, не можна обійти увагою триденного погрому у Львові (22–24 листопада 1918 р.). Ось як описувала сцени насильства українська газета “Товмацькі вісті”: “Вони (поляки – М.Г.) облили кілька десятків жидівських домів нафтою, позамикали в тих домах брами і спалили разом з людьми. Кілька десятків жидів кинулося до божниці (синагоги), щоб виратувати відтіль “Божі заповіди”. Їх замкнули в божниці і враз з божницею спалили. Хто рятувався утечею, того вбивали на вулицях...”31. Загалом, згідно з висновками, оприлюдненими у доповіді голови американської комісії, що вивчала польсько-єврейські взаємини, протягом трьох днів у Львові вбито 64 особи єврейської національності32. Львівський погром – сумний сигнал першого досвіду польсько-єврейського співіснування в нових історичних умовах. Він, з одного боку, став вагомою при- чиною зростання проукраїнських настроїв серед євреїв Східної Галичини. З дру- гого, – етнічне насильство слугувало серйозним попередженням євреям стосовно неприпустимості підтримки ними ЗУНР: чимало погромників були переконані в існуванні українсько-єврейського союзу33. З’ясуванню стратегії і тактики євреїв часів існування ЗУНР сприяє аналіз їхньої позиції в перші повоєнні роки. Йдеться власне про перепис 1921 р. і вибори 1922 р. до національних зборів. У першій з названих кампаній вони, за висновком прем’єр-міністра Польщі С. Грабського, декларували єврейську національність34. Отже, на заклик Сіоністської партії використали перепис з метою національної самоідентифікації35, не піддалися спробам залучити себе до числа польськомовних громадян і таким чином сприяти процесу легітимації польської влади в Східній Галичині. Що ж до виборів, то домінуюча політична сила в середовищі євреїв – пар- тія “Загальних сіоністів”, делегувала до Відня місію на чолі з Л. Райхом. У середині жовтня 1922 р. на зустрічі з Є. Петрушевичем делегати партії заявили, що їхня участь у виборчій кампанії не означає визнання приналежності східногалицьких земель до Польщі36. Незалежний курс сіоністів підтверджує й гасло, з яким вони йшли на вибори: “Не улещувати однієї сторони (польської) і не протиставлятись стороні другій (українській), лиш захищати власні інтереси”37. Незадовго до цього ЄНРада Східної Галичини склала офіційну декларацію у Лондоні, в якій заявила, що ухвала партійної ради сіоністів стосовно її участі у виборах не виходить поза межі проголошеного в листопаді 1918 р. курсу нейтралітету38. Ці твердження фігурують у вітчизняній історіографії лише зрідка. Тим часом простежується інша тенденція: невтручання євреїв у конфлікт українців і поляків часто-густо коментується з позиції дорікань. Тим часом принцип об’єктивності спонукає визнати, що нейтралітет – це та стратегія, яка, хоча й не відповідала ін- тересам і вимогам українців, проте не протиставила євреїв їхнім державотворчим змаганням. У цьому контексті заслуговують на увагу висновки українців-сучасників 186 Максим Гон досліджуваних подій про те, “…що в Східній Галичині жиди не підприняли проти нас ніяких ворожих актів...”39. Наведемо й інше міркування, яке звучить дисонансно з твердженням низки вітчизняних дослідників: “…як поляки, так і українці вважа- ли, що нейтралітет євреїв імпліцитно означав підтримку справи українців”40. Ця думка наприкінці ХХ ст. висловлена Г. Абрамсоном. Щодо причин сповідуваної євреями стратегії, то вона – результат не тільки політичного розрахунку, але й об’єктивних обставин. Адже ЗУНР проіснувала надто короткий час. Відтак чимало євреїв не встигли усвідомити себе у новій іпостасі – євреями України. Очевидно, така постановка питання в 1918–1919 рр., коли після понад 500-літнього небуття в Галичині відродилася українська держава, була передчасною. Принаймні кількамісячного періоду існування ЗУНР виявилося замало для такої масштабної трансформації єврейської громадської думки. Головні ж причини їх нейтралітету криються в іншій площині. Зокрема, небезпеці участі в міжнаціональному конфлікті третіх сил та надто незначному досвіді українсько- єврейської конструктивної взаємодії на політичній арені в попередні роки, відсут- ності артикульованих двома сторонами завдань і принципів їхньої взаємодії. Стратегія євреїв часів існування ЗУНР стала безпосереднім чинником коригу- вання їхніх взаємин з українцями. В хронологічних рамках міжвоєнного періоду в них правомірно визначити три періоди. Перший з них – безпосередньо етап укра- їнського державотворення в Галичині. Другий – від часу поразки ЗУНР у війні з Польщею й до ухвали Ради Амбасадорів. Третій період тривав з березня 1923 р. і до початку Другої світової війни. Упродовж листопада 1918 – літа 1919 рр. українці здебільшого сприймали стратегію євреїв не як незалежний від обох конфліктуючих сторін курс, а як їхню відмову підтримати ЗУНР. Виборюючи своє право на національне самовизначення в протистоянні з Польщею, вони, зрозуміло, домагалися підтримки створеної ними держави національними меншинами. Показовою в цьому контексті є стаття “Євреї й українська держава”, що була передрукована урядовим періодичним органом респу- бліки з газети “Україна”, яка видавалася на Наддніпрянщині. В ній підкреслювалося, що євреї, які здобули в УНР громадянське рівноправ’я, мають захищати державу. Від їхньої позиції в такий грізний момент, зазначено в статті, залежатиме станови- ще спільноти в цій країні в майбутньому. “Жиди, – вимагає автор статті, – мусять не тільки на словах, але й на ділі довести, що вони є справжні громадяни УНР”41. Ж. Ковба трактує опублікування цієї статті урядовою газетою “Републіка” (кінець січня 1919 р.) своєрідним ультиматумом, висловленим на адресу євреям42. Вимога українців стосовно дійової підтримки ними ЗУНР особливо рельєф- но простежується в час, коли терези війни почали схилятися на польський бік. Міркування українських політиків того часу різняться мірою радикалізму. Так, у березні 1919 р. з вимогою оподаткування націй, представники яких не служили в українській армії, на крайовій конференції Української соціал-демократичної партії виступив О. Устиянович. Практично одночасно О. Назарук на селянсько- робітничому з’їзді домагався негайної мобілізації представників всіх націй, що проживали у Східній Галичині до української армії43. Значно поміркованіше, хоча й вимагаючи від євреїв підтримки ЗОУНР, виступали весною 1919 р. дописувачі українських часописів, зокрема – газети “Народ”44. 187Євреї в ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період Оскільки тривалий час євреї демонстрували підтримку ЗУНР головним чином лише на індивідуальному рівні, це спонукало невдоволення їхньою позицією серед державних очільників. Відмова ж цієї національної меншини від участі у війні на українському боці, згідно з висновками С. Гольдельмана, який навесні 1919 р. перебував у Галичині, призвела до загрози обмеження їхніх виборчих прав45. Упродовж другого етапу, який визначається логікою подій у контексті впли- ву позиції євреїв часів існування ЗУНР на їхні подальші взаємини з українцями, суспільно-політична думка останніх характеризується вимогою від цієї національ- ної меншини відмовитися від ролі потенційного третейського судді в їх протистоян- ні з поляками. Контекст таких домагань зрозумілий: малася на увазі демонстрація поваги стосовно державотворчих прагнень тих, хто складав національну більшість регіону, де розгортався конфлікт. Усвідомлюючи, що йдеться про встановлення політичного контролю над цією територією однією з протиборчих сторін, євреї продовжили торувати обрану раніше стратегію нейтралітету. Їхня відмова від про- голошення заяв про державно-правовий статус Східної Галичини під час виборів 1922 р. пом’якшувала тональність негативної оцінки українців стосовно участі євреїв у виборах: “...Мимо всіх заходів Поляки такої деклярації від Жидів не діс- тали”, – зазначав взимку 1922 р. львівський часопис “Свобода”46. Сутність третього періоду у взаєминах українців з євреями визначалася реак- цією нації, що втратила державу, на курс інтеграції євреїв у Другу Річ Посполиту. Українці засуджували такі дії, трактували їх як сприяння польським експансіо- ністським планам. Тому вони здебільшого оминали увагою позитивні аспекти, що визначилися в їхніх взаєминах з євреями у 1918–1919 рр. Тим часом останні, які прагнули здобуття національного і громадянського рівноправ’я в Польщі не тільки de jure, але й de facto, не мали особливих мотивів актуалізувати увагу на прикладах порозуміння з тими, хто сповідував сепаратистську, отже – антидержавну позицію. Як результат – позиція умовчання обох сторін, втрата уваги до такого складного, контроверсійного проте де-факто досягнутого в часи ЗУНР українсько-єврейського компромісу. 1 Chwila. – 1919, 12 stycznia. – S. 1. 2 Погребинська І., Гон М. Євреї в Західноукраїнській Народній Республіці (до проблеми українсько-єврейських взаємин). – К., 1997. – С. 38. 3 Центральний державний історичний архів у Львові (далі – ЦДІА у Львові), колекція листівок. – № 4911. 4 Chwila. – 1919. – 12 stycznia. – S. 1. 5 ЦДІА у Львові, колекція листівок. – № 4911. 6 Nowy Dziennik. – 1918, 29 pażdziernika. – S. 3. 7 Lukomski G., Partacz Cz., Polak B. Wojna polsko-ukraińska 1918–1919. – Koszalin; Warszawa, 1994. – S. 82. 8 ЦДІА у Львові, колекція листівок. – № 4911. 9 Nowy Dziennik. – 1918. – 29 października. – S. 3. 10 Chwila. – 1919, 15 stycznia. – S. 1. 11 Погребинська І., Гон М. Назв. праця. – С. 42. 12 Републіка. – 1919. – 5 березня. – С. 2. 13 Chwila. – 1919. – 14 stycznia. – S. 3. 188 Максим Гон 14 Abramson H. A. Prayer for the Government: Ukrainians and Jews in Revolutionary Times, 1917– 1920. – Cambridge, 1999. – Р. 153–154. 15 Погребинська І., Гон М. Назв. праця. – С. 46. 16 Вєжбєнєц В. Євреї та польсько-український конфлікт у Східній Галичині після першої світової війни // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст. Матеріали міжнародної науково- практичної конференції (21–22 листопада 1996 р.). – Івано-Франківськ, 1997. – С. 145. 17 Abramson H. Назв. праця. – С. 154. 18 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВО). – Ф. 2192. – Оп. 2. – Спр. 20. – Арк. 13. 19 Abramson H. Назв. праця. – Р. 154–155. 20 Нове життя. – 1919. – 3 квітня. – С. 2. 21 Там само. – 1919. – 13 березня. – С. 2. 22 Гольдельман С. Листи жидівського соціал-демократа про Україну. Матеріали до історії українсько-жидівських відносин за час революції. – Відень, 1921. – С. 30. 23 Хонігсман Я. С., опельбаум Ю.Ш. Східногалицькі євреї і Західно-Українська Народна Республіка // Шофар. – 1995. – № 11. – С. 6. 24 Погребинська І., Гон М. Назв. праця. – С. 48. 25 Там само. – С. 51. 26 Народ. – 1919. – 23 травня. – С. 2–3. 27 Ковба Ж. Преса Західної України як джерело вивчення єврейсько-українських міжетнічних взаємин (на матеріалах періоду 1918–1920 рр.) // Єврейська історія та культура в Україні. Матеріали конференції. Київ, 22–23 листопада 1993. – К., 1994. – С. 64. 28 ЦДАВО. – Ф. 2192. – Оп. 2. – Спр. 15. – Арк. 6. 29 Mroczka L. Przyczynek do kwestii żydowskіej w Galicji u progu Drugiej Rzeczypospolitej // żydzy w Małopolsce. Studia z dziejów osadnictwa i życia społecznego. Praca zbiorowa pod redakcją F. Kiryka. – Przemyśl, 1991. – S. 306. 30 Вєжбєнєц В. Назв. праця. – С. 141. 31 Товмацькі вісті. – 1919, 19 грудня. – С. 4. 32 Chwila. – 1920, 18 lutego. – S. 2. 33 Tomaszewski J. Lwow, 22 listopada 1918 // Przeglad Historyczny. – 1984. – T. LXXV. – Zesz. 2. – S. 283. 34 Державний архів Львівської області. – Ф. 1. – Оп. 58. – Спр. 151. – Арк. 1. 35 Державний архів Івано-Франківської області (далі – ДАІФО). – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 43. – Арк. 1 зв. 36 ДАІФО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 66. – Арк. 89 зв. 37 ДАІФО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 67. – Арк. 75. 38 Свобода. – 1922. – 15 грудня. – С. 1. 39 Український прапор. – 1919, 6 вересня. – С. 1. 40 Abramson H. Назв. праця. – С. 154. 41 Ковба Ж. Назв. праця. – С. 65. 42 Там само. 43 Райківський о. Діяльність Української соціал-демократичної партії в ЗУНР (листопад 1918 – липень 1919 року) // Вісник Прикарпатського університету. Серія “Історичні науки”. – 1998. – Вип. 1. – С. 119–120; Литвин М., науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. – С. 106. 44 Народ. – 1919. – 23 травня. – С. 2–3. 45 Гольдельман С. Назв. праця. – С. 30. 46 Свобода. – 1922. – 6 грудня. – С. 1. Maksym Hon. THE JEWS IN THE ZUNR: STRATEGY, TACTICS AND INFLUENCE ON THE ESTABLISHING RELATIONS WITH THE UKRAINIANS IN THE INTERWAR PERIOD The article analyzes the situation of the Jewish community during the 1918-1923 national liberation struggle. It outlines the features of the formation of the Jewish pan- 189Євреї в ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період national representative bodies, defines the reasons of the interethnic conflicts and the attitudes of the leading Jewish figures towards the newly established Ukrainian State. Key words: the ZUNR, Jews, the Jewish National Council.

Євреї і ЗУНР: стратегія, тактика та вплив на формування взаємин з українцями в міжвоєнний період

Institution

Ähnliche Einträge