Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року

Проаналізовано історію створення Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, розглянуто військову діяльність стрілецького полку, визначено причини, що спонукали січове стрілецтво відмовитися від підтримки національновизвольного руху на західноукраїнських землях напередодні антигетьманського пов...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
Hauptverfasser:	Хома, І., Рєпін, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2009
Schriftenreihe:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Schlagworte:	Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73313
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року / І. Хома, І. Рєпін // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 336-345. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73313
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-733132015-01-10T03:01:29Z Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року Хома, І. Рєпін, І. Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Проаналізовано історію створення Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, розглянуто військову діяльність стрілецького полку, визначено причини, що спонукали січове стрілецтво відмовитися від підтримки національновизвольного руху на західноукраїнських землях напередодні антигетьманського повстання. The article analyzes the setting up of the Galician-Bukovynian Sich Riflemen kurin’ and its military activities. It explores the reasons for which the Sich Riflemen refused to support the national liberation movement in the Western Ukrainian provinces on the eve of the anti-Hetmanate uprising. 2009 Article Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року / І. Хома, І. Рєпін // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 336-345. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73313 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
spellingShingle	Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Хома, І. Рєпін, І. Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Проаналізовано історію створення Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, розглянуто військову діяльність стрілецького полку, визначено причини, що спонукали січове стрілецтво відмовитися від підтримки національновизвольного руху на західноукраїнських землях напередодні антигетьманського повстання.
format	Article
author	Хома, І. Рєпін, І.
author_facet	Хома, І. Рєпін, І.
author_sort	Хома, І.
title	Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року
title_short	Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року
title_full	Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року
title_fullStr	Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року
title_full_unstemmed	Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року
title_sort	становище окремого загону січових стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини зунр у боях за львів у листопаді 1918 року
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73313
citation_txt	Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання: до питання відмови підтримати військові частини ЗУНР у боях за Львів у листопаді 1918 року / І. Хома, І. Рєпін // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 336-345. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT homaí stanoviŝeokremogozagonusíčovihstrílʹcívnaperedodníantigetʹmansʹkogopovstannâdopitannâvídmovipídtrimativíjsʹkovíčastinizunruboâhzalʹvívulistopadí1918roku AT rêpíní stanoviŝeokremogozagonusíčovihstrílʹcívnaperedodníantigetʹmansʹkogopovstannâdopitannâvídmovipídtrimativíjsʹkovíčastinizunruboâhzalʹvívulistopadí1918roku
first_indexed	2025-07-05T21:58:27Z
last_indexed	2025-07-05T21:58:27Z
_version_	1836845847089774592
fulltext	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009336 Іван Хома, Ігор РєпІн Становище окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманСького повСтання: до питання відмови підтримати війСькові чаСтини зунр у боях за львів у лиСтопаді 1918 року проаналізовано історію створення Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, розглянуто військову діяльність стрілецького полку, визначено при- чини, що спонукали січове стрілецтво відмовитися від підтримки національно- визвольного руху на західноукраїнських землях напередодні антигетьманського повстання. Ключові слова: Січові Стрільці, ЗУнР, є. Коновалець, антигетьманське повстання. Сучасні державотворчі процеси більш ніж переконливо доводять, що для владної еліти історичний досвід державного будівництва так і не став опорою у формуванні стратегічних напрямків розвитку, пошуку компромісних рішень для подолання постійних суспільно-політичних криз тощо. 90-та річниця Західно- Української Народної Республіки є вдалою нагодою привернути увагу широко- го загалу до проблем, які визначали здобуття та втрату державної незалежності в добу Української національної революції 1917–1921 рр. Крім того, це є наго- дою визначити стан наукової розробки, підвести підсумки, звернути увагу на малодосліджені проблеми та запропонувати нові концептуальні підходи для по- дальшого дослідження цієї тематики. У даному випадку проблема, означена темою публікації, не стала предметом окремого ретельного дослідження, у якому принаймні було б враховано особливості суспільно-політичних відносини між провідними національними силами Східної Галичини та Наддніпрянщини на листопад 1918 р., фактичний статус Січових Стрільців, дії стрілецького командування по організації військової допомоги ще до приїзду галицької делегації. У цьому контексті загальновідомо, що відкриті децентралізаторські процеси на західноукраїнських землях, спрямовані на від’єднання від Австро-Угорської імперії, розпочалися на тлі існувавання незалежної української держави зі столицею в місті Київ. При тому, від березня 1917 р. до листопада 1918 р. жодна впливова громадсько-політична організація Східної Галичини не спромоглась інтегруватися у ці державотворчі процеси. Стосується це і сил, які стояли біля витоків Центральної Ради, втім не сформували своїх представництв на підавстрійських українських 337 Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання землях. Водночас, спостерігаємо відсутність реальних спроб з боку надніпрянських політиків залучити галицьких колег до державотворчого процесу, принаймні на рівні консультацій і навпаки. Натомість обмежилися декларативними заявами та прагненнями до співпраці, єдності тощо. Як вийняток можна виділити питання статусу західноукраїнських земель, яке підняли молоді дипломати УНР перед австро- угорською делегацією на мирній конференції в Бресті на початку січня 1918 р.1 Вищесказане не стосується сотень біженців, виселенців та військовополонених українців австрійського підданства, які долучилися до революційних процесів під егідою Центральної Ради, що не доцільно розглядати як заслугу національних сил Східної Галичини і Наддніпрянщини, оскільки це було їх добровільним поривом. У такій ситуації формування Січових Стрільців офіційно було створене 12 листопада 1917 р. у Києві під назвою Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців2. Його створення безпосередньо чи опосередковано не пов’язане з жодною із західноукраїнських громадсько-політичних структур, у тому числі й легіоном УСС. Засновниками, при допомозі Українського генерального військового комітету та Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни, стали військовополонені українці австро-угорської армії. Серед них Р. Дашкевич, В. Дідушок, Є. Коновалець, Ф. Черник, І. Чмола та інші. У результаті на тлі українізованих частини стрілецький курінь став першою регулярною національною одиницею армії УНР3. Утвердження куреня як найбоєздатнішої частини армії і вся його подальша діяльність пов’язана з приходом на початку січня 1918 р. командного складу на чолі з Є. Коновальцем. Їм вдалося провести реорганізацію, в основу якої було по- кладено ідейні та організаційні засади легіону УСС, а також подолати притаманний тогочасному політикуму регіоналізм. Це якнайкраще відображає зміна офіційної назви на І курінь Січових Стрільців, залучення до особового складу наддніпрянців та ідеологічні засади боротьби за об’єднання українських земель, які умовно можна позначити гаслом “Через Київ на Львів!”. Участь куреня, чисельністю близько 700 стрільців, в січні–лютому 1918 р. у Першій українсько-більшовицькій війні пов’язана з присутністю структурних частин у боях на Лівобережжі, придушенні більшовицького повстання в Києві, охороною Центральної Ради. Це суттєво вплинуло на перебіг конфлікту, особливо на етапі підписання мирного договору в Бресті. Після повернення на початку березня 1918 р. до Києва за куренем було закріплено статус гвардії армії УНР, а 26 березня перейменовано на І полк Січових Стрільців. Його чисельність на середину квітня досягла 3-х тисяч стрільців, з яких близько 75% походило із західноукраїнських земель. Крім охорони державних інституцій, особовий склад був задіяний у підтримці правопорядку в Києві та околицях. У цей час Є. Коновалець передав Стрілецькій раді повноваження прийма- ти основні організаційні та політичні рішення. Тісна співпраця з утвореною в листопаді 1917 р. Головною Радою галицьких, буковинських та угорських українців (далі – Головна рада) поширила вплив Стрілецької ради і на західноукраїнську громаду Києва, перед якою було заявлено, що кордони України невирівняні, тому боротьба ще попереду, як проти росіян так і поляків. 338 Іван Хома, Ігор Рєпін На час гетьманського державного перевороту стрілецький полк відзначався боє- здатністю, дисциплінованістю і політичною стійкістю, а командування як самодостат- ня сила військово-політичного простору УНР. Свідченням цього є те, що організатори перевороту не наважилися на радикальні дії проти полку. Навпаки, 29 квітня 1918 р. П. Скоропадський особисто запропонував Є. Коновальцю разом із полком прийняти присягу на вірність і продовжити службу. У відповідь Рада старшин прийняла рішення розформувати полк. Рішення, яке, як на той час, засвідчило відданість стрілецтва Центральній Раді, а також правовим засадам зміни влади в державі. 1 травня 1918 р., після зняття блокади німецьких військ, демонстративно пройшло роззброєння полку Січових Стрільців. Частина стрільців повернулася додому, а частина приєдналася до селянських повстанських загонів. Приблизно третину особового складу було переведено до 2-го полку Запорізького корпусу. Розглядалося і включення стрільців до легіону УСС, який у той час перебував на півдні України, але командування легіону відмовило в підтримці4. Насправді після розформування не ставилося питання відмови від подальшої участі в державному будівництві. Особливо, якщо взяти до уваги те, що події 29–30 квітня 1918 р. значно посилили позиції Є. Коновальця та найближчого оточення. Зокрема, Є. Коновалець у кінці травня очолив Головну раду5, а заслуги стрілецького формування в захисті УНР визнала гетьманська влада6. У свою чергу проукраїнські владні сили почали пов’язувати з стрілецтвом за- хист державного суверенітету. У ході переговорів, у яких Д. Донцов і Д. Дорошенко виступили посередниками, гетьман 23 серпня видав компромісний наказ про відновлення стрілецької формації під назвою Окремий загін Січових Стрільців7. Після наказу П. Скоропадський 31 серпня прийняв стрілецьку делегацію у складі Є. Коновальця, А. Мельника, В. Кучабського та М. Матчака8. Делегати заявили, “що вони всі готові послужити Українській Державі, не жаліючи для неї нічого, що вони свідомі своїх обов’язків, які тепер приймають на себе ...”9. Для розташування стрілецького загону на вибір запропонували Яготин або Білу Церкву. Після консультацій обрали Білу Церкву. П. Скоропадський не при- ховував, що видаючи наказ, “я дещо побоювався їх за їх схильності, але, з іншої сторони, їх обіцянки і, саме головне, наказ формувати не в Києві, а в Білій Церкві давав мені впевненість, що нічого небезпечного цей елемент для існуючого уряду зробити не зможе ...”10. У Києві на початку вересня 1918 р. вдалося відкрити штаб, який став мобілізаційним центром11. Як і планувалось, основу особового складу склали стрільці Запорізького корпусу. Проти формування загону різко виступило проросійське оточення гетьмана. Зокрема 6 вересня в штабі загону ними було організовано арешт Є. Коновальця та близько 30 стрільців, хоча невдовзі їх звільнили. Після проведення всіх відповідних організаційних і мобілізаційних заходів Окремий загін Січових Стрільців, очолюваний полковником Є. Коновальцем, на- чальником штабу полковником А. Мельником та ад’ютантом сотником М. Матчаком (на першу декаду листопада 1918 р.) мав таку структуру: курінь на чолі з сот. Р. Сушком у складі 4-х сотень (1-шу сотню очолював – сот. І. Рогульський, 2-гу – сот. О. Думін, 3-тю – сот. М. Загаєвич, 4-ту – сот. В. Кучабський), нарахо- 339 Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання вував 20 старшин і 474 стрільці; кулеметна сотня – з 12 кулеметами під командою сот. Ф. Черника; легка батарея – з 4 гарматами, очолювана сот. Р. Дашкевичем; кінна розвідка в складі одного старшини і 30 стрільців під командуванням хорун- жого Ф. Бориса; школа підстаршин сот. В. Чорнія – один старшина і 27 стрільців; булавна сотня сот. Д. Герчанівського, до якої входили обозники і майстри всіх стрілецьких майстерень; кіш сот. А. Домарадського – три старшини і 23 стрільці; відділ зв’язку у складі чоти бунчужного В. Дутківського; відділ постачання під керівництвом сот. Даньківа; шпиталем завідував лікар Шамраєв, а потім Кекало12. Загалом бойовий склад становив 46 старшин і 816 стрільців, а весь особовий склад, задіяний у всіх структурних частинах, нараховував приблизно 59 старшин і 1187 стрільців13. Паралельно Є. Коновалець таємно співпрацював з лідерами блоку опозиційних сил – Українським національним союзом (далі – УНС), до складу якого входила Головна рада галицьких, буковинських та угорських українців. З кінця вересня 1918 р. голова УНС В. Винниченко та один із засновників М. Шаповал, акцентуючи увагу на невирішених гетьманським урядом соціальних і національних питаннях, почали схиляти Є. Коновальця до антигетьманського повстання. Є. Коновалець не відкинув їх пропозиції і в процесі формування загону поступово почав на- лагоджувати контакти з повстанськими силами. Впродовж жовтня значковий Кушнірук встановив зв’язки з отаманами ряду повстанських загонів на Київщині, а в першій половині листопада сотник О. Думін на Катеринославщині14. При тому, в стрілецькому середовищі повстання розглядалося не з точки зору боротьби за владу, а захисту державного суверенітету та незалежності Української Держави: “Ми все підкреслювали, що нам залежить на продовжуванні державности й готові підтримати Гетьмана, коли буде цю державність боронити”15. Наголошував на цій позиції і О. Назарук: “Сила національної основи головного принципу стрілецької ідеології така велика, що січовий стрілець в теорії і в практиці годиться з усякою формою державности, коли вона тільки самостійна. Це й пояснює нам факт, що Січові Стрільці зі своїми лівими суспільно-політичними поглядами могли служити в українській армії під гетьманом”16. Увечері 29 жовтня командування загону в Білій Церкві отримало телефо- нограму від УНС про заплановану на 30 жовтня нараду в Києві. За відсутності Є. Коновальця до Києва поїхали начальник штабу полковник А. Мельник і команду- вач кулеметної сотні Ф. Черник. Участь у нараді взяли М. Шаповал, В. Винниченко, генерал О. Осецький, начальник оперативного відділу Генерального штабу пол- ковник В. Тютюник, А. Мельник та Ф. Черник. Учасники дійшли висновку, що кістяк збройних сил, на які вони могли б розраховувати, становить приблизно 12 тис. багнетів, а підготовкою повстання має зайнятись Оперативний штаб під командуванням О. Осецького17. У той же день увечері в Білій Церкві відбулося засідання Стрілецької ради за участі А. Мельника, Ф. Черника, Р. Сушка, М. Матчака, І. Чмоли і В. Кучабського. А. Мельник повідомив, що УНС вирішив розпочати повстання проти П. Скоропадського, а основною рушійною силою має бути Окремий загін Січових Стрільців. “Для Стрілецької Ради, – за словами В. Кучабського, – все це було зрозуміле, що навіть ніхто не піднімав питання про можливість успіху по- 340 Іван Хома, Ігор Рєпін встання. Тому обговорено лише технічний бік підготовки Січових Стрільців до виступу й доручено Федеві Черникові виїхати в Київ для праці в Оперативному штабі ...”18. У перші дні листопада Ф. Черник долучився до роботи по організації штабу та плану повстання19. Учасники тих подій відзначають відсутність Є. Коновальця як на нараді в Києві, так і на Стрілецькій раді в Білій Церкві20. У спогадах Є. Коновалець не оми- нув це увагою, написавши, що “особисто був саме тоді на кількаденній відпустці в Харкові. Телеграфічно відкликаний вернувся до Білої Церкви”21. Стосовно галицьких військово-політичних сил, то вони не підтримували відносин із Стрілецькою радою. Не ставилося з їхньої сторони і питання залу- чення стрілецького загону до повстання. Зокрема член української національно- демократичної партії В. Панейко, перебуваючи в кінці жовтня у Києві, запрошував до Галичини старших офіцерів армії Української Держави22. Хоча командування загону і не було позбавлене інформації про стан української справи в Східній Галичині. І. Чмола, який був членом Стрілецької ради, перебуваючи в середині жовтня у Львові, взяв участь у засіданні військового комітету, на якому розглядав- ся силовий сценарій становлення української влади. Взявши слово, він зазначив: “Україна може вам дати до 2 тисяч крісів, дещо муніцій і харчів скільки хочете; однак ані одної боєздатної частини ...”. Автор спогадів сотник І. Гладкий пише, що це дуже всіх здивувало і ніхто з присутніх тоді не міг це зрозуміти23. Більш за все мова йшла про військово-матеріальну допомогу, яку могли б огранізувати Головна та Стрілецька ради. Очевидно, що це б суттєво посилило галицькі військові сили та вплинуло на перебіг протистояння у Львові. Втім, незважаючи на відсутність прямих контактів, Головна та Стрілецька ради вже через декілька днів після листопадового зриву створили галицький бойовий комітет. 6 листопада Головна рада видала звернення “До синів України!” за підписом Д. Левицького, Г. Давида, П. Волосенка та Є. Коновальця. Звернення, яке запо- чаткувало добровільну мобілізацію для участі в захисті державотворчих процесів на західноукраїнських землях. Мобілізаційним центром став Михайлівський мо- настир у Києві, а стрілецьке командування зобов’язане було формувати та пере- правляти загони до Східної Галичини24. До Львова було відправлено члена Головної ради В. Гриніва для “диригування військ корпусу оборони Східної Галичини, зорганізованого Головною Радою”25. З цього приводу львівська щоденна газета “Діло” 19 листопада 1918 р. повідомляла: “Головна Рада галицьких, буковинських і угорських українців ... зложила там (у Києві – І.Х, І.Р.) перший військовий відділ – “Загін ім. Гонти”, до якого записалось уже немало наших козаків, а першим запи- сався б. голова Одеської Військової Ради хор. П. Вербецький. Організація такого (як в Михайлівському монастирі – І.Х, І.Р.) комітету в м. Одесі і на Херсонщині доручена Головною Радою б. голові Одеської Військової Ради д-ру Ів. Луценку”26. У цьому контексті досить цікаву інформацію подає В. Кедровський, який перебу- вав на Херсонщині, а 14 листопада на заклик організаторів повстання прибув до Києва. У той же день, зустрівшись з Є. Коновальцем, – як пише В. Кедровський, – “Я звернувся до нього (Коновальця – І.Х, І.Р.) з проханням негайно післати до Херсону ... своїх людей, щоби вони дали вказівки, що робити українським ча- стинам в австрійській армії ... . Коновалець ... вислухав мене і, вказуючи мені на 341 Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання незнайомого мені пана, сказав: – Ті війська підлягають Галицькій Народній Раді, а це її представник, Назарук. Розкажіть йому і хай він пошле туди людей ... Дізнався я, що ніхто не був посланий до тих військових відділів, що їх обеззброїли німці, й вони здеморалізовані поверталися до Галичини”. За оцінкою В. Кедровського, це були суто українські частини, бракувало лише офіцерів. Серед них штурмовий батальйон у кількості 600 вояків, чотири ескадри уланів – 300 шабель, гарматна бригада з 16 польових гармат, важка батарея з двома гарматами, 200 саперів, не- повна дивізія кінноти тощо27. Натомість тільки 5 листопада у Львові в Народному домі було прийнято рішення відправити до Києва по військову допомогу делегацію в складі О. Назарука і В. Шухевича28. За словами В. Кучабського, їм було доручено просити в геть- мана військово-технічну допомогу, стосовно військових частини, то це була ініціатива О. Назарука29. У Київ вони прибули 11 листопада30. У той же день їх прийняв П. Скоропадський. Під час їхнього очікування в приймальні у гетьмана був Є. Коновалець, який, за дорученням Стрілецької ради, намагався з’ясувати ситуацію, що склалася навколо стрілецького загону. Адже в ці дні йшла мова про його передислокацію до Києва чи з Білої Церкви подалі від Києва, на що гетьман не дав чіткої відповіді. Вийшовши з кабінету, Є. Коновалець зустрівся з О. Назаруком та В. Шухевичем. За свідченням Є. Коновальця, після короткої розмови, у якій О. Назарук пояснив мету приїзду, він зайшов з ними знову до гетьмана31. Далі, за словами О. Назарука, – “Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду він запитав: “Скажіть отверто – хочете вирізати панів?” – “Хочемо будувати українську державу”, – відповів я здивований. – ... на таку ціль допомогу дасть добрий полк Січових Стрільців, ... буде висланий на границі Галичини буцімто на це, щоб об- чистити залізницю від полонених. Цей полк може опісля перейти без дозволу на галицьку землю. Таку обережність уважав гетьман потрібною, щоб не вмотатись у війну з Польщею”32. Є. Коновалець у спогадах пише “Др. Назарук домагався від гетьмана видання наказу про висилку окремого загону Січових Стрільців на галиць- кий фронт”. Для вирішення цього питання гетьман запросив міністра військових справ А. Рогозу, міністра праці М. Славинського і заступника міністра закордонних справ Палтова. Зокрема останній категорично виступив проти офіційної військової допомоги і порадив переправити загін у запропонований спосіб33. Таким чином цю пропозицію доречно розглядати не тільки з позиції військової допомоги, але і вдалої нагоди позбавитися загону Січових Стрільців. Після зустрічі з гетьманом Є. Коновалець, О. Назарук та В. Шухевич виру- шили до Українського клубу, де перебували лідери УНС34. Тут відбулася зустріч з В. Винниченком, на якій галицькі делегати поінформували про події у Львові та розмову з гетьманом. В. Винниченко відреагував негативно, – “... він схопився, за голову й почав кричати, що ми завалили українську справу ... проти гетьмана, .., приготоване вже повстання й СС мали бути авангардом цего повстання”, – писав О. Назарук35. Далі, за словами Є. Коновальця, В. Винниченко зауважив: “Січові Стрільці, хоч уродженці Галичини, були завжди військом Великої України, ... Що ж торкається допомоги Галичині, то Винниченко сказав, що справжня Україна дасть Галичині далеко більшу поміч, ніж гетьманський уряд”. Відповідь Є. Коновальця 342 Іван Хома, Ігор Рєпін звелася до того, що “не можу дати ніякої рішальної відповіді, за якою їду до Білої Церкви, куди теж направився др. Назарук”36. Для вирішення цього питання 12 листопада було скликано Стрілецьку раду в складі Є. Коновальця, А. Мельника, Ф. Черника, Р. Сушка, М. Матчака, І. Чмоли, В. Кучабського, а також запрошено старшин М. Загаєвича, М. Бісика, О. Думіна і Ю. Чайківського. Першим, кому надали слово, був О. Назарук, який розумів настрої присутніх, тому, розповівши про військово-політичну ситуацію у Львові, домовленості з гетьманом і розмову з В. Винниченком, емоційно наголосив, – “Батьки й матері вас проклянуть, якщо не підете на Львів”. Завершив виступ словами: “... справившись при допомозі Січових Стрільців із львівськими поляка- ми, галичани цілком певно вирушать тоді проти ... Росії, щоби знищивши її – по- будувати українську державу”. Наступним виступив Ф. Черник. У своїй промові зазначив: “Нема сумніву, що загін Січових Стрільців здобув би Львів ... Виступ проти Гетьманщини в ім’я української державної ідеї вже неминучий. По всій імовірності Січовому Стрілецтву доведеться полягти в цій боротьбі, але його смерть повинна стати історичною демонстрацією, що вже ніколи Україна не об’єднається добровільно з Московщиною. На випадок, хоч він неймовірний, успіху проти- гетьманського повстання, Україна завше зможе ще проголосити війну Польщі, бо центром української державності є Київ, а не Львів. “Галицький Піємонт”? Невже чесні ці обіцянки д-ра Назарука, коли цей “Піємонт” не може власними силами сам себе визволити з під гурту галицьких поляків ...?”. Після обговорення цього питання Стрілецька рада розійшлася. Зібравшись наступного дня, рада майже одно- голосно не підтримала переведення загону до Львова. Лише Р. Сушко підтримав О. Назарука37. До Львова повернувся В. Шухевич, а О. Назарук залишився в Білій Церкві і був включений до Стрілецької ради. Наступного дня гетьман П. Скоропадський видав “Грамоту Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків України”, в якій проголошувався курс на федеративний союз з небільшовицькою Росією. А вже 16 листопада загін Січових Стрільців розпочав з Білої Церкви антигетьманське повстання, яке завер- шилося 14 листопада входженням частин Осадного корпусу Січових Стрільців під командуванням Є. Коновальця в Київ і встановленням влади Директорії. Після поразки національної революції в середовищі західноукраїнської військово-політичної еліти на тлі припущень про те, як розвивалися б революційні події за інших обставин, рішення Стрілецької ради було оцінено як “зрада”. Такі міркування мають місце і сьогодні. Є. Коновалець у відповідь на ці звинувачення визначив причини, які змусили діяти саме так, а не інакше: “1. Перші вістки про переворот у Галичині, передані до Києва телефоном, прийшли майже одночасно з першим повідомленням Січових Стрільців про прийняття рішення Українським національним Союзом підняти повстання проти Гетьмана Скоропадського; 2. Із самого початку формування січового стрілецтва виховувало Січових Стрільців в тому дусі, що вони є революційним військом, яке має стояти на сторожі української державності, і тому не можна відтягати його від центру тоді, коли ця державність є явно загрожена; 3. У складі Січових Стрільців знаходиться велика кількість наддніпрянців, ... які до справ Великої України відчували більший інтерес, ніж до справ Галичини ...; 4. Саме становище на Великій Україні є того роду, що з мо- 343 Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання ментом вибуху революції в Центральних державах провал гетьманщини є майже певний, та, що при відсутності в той час Січових Стрільців на Україні цей про- тигетьманський рух приняв би московсько-більшовицький характер; 5. Із утратою наддніпрянської бази Галичина буде втрачена для українців навіть і тоді, коли галицькі війська відберуть Львів тому, що поміж Польщею й Большевією сама Галичина ніяк втриматися не зможе”38. У контексті даної проблеми важливо брати до уваги те, що Стрілецька рада, яка була достатньо впливовою військово-політичною силою і діяльність якої базувалася на засадах незалежності, суверенітету та єдності українських історичних земель у рамках одного державного організму, з певною недовірою ставилася до галицьких політичних сил. Особливо за дистанцію, яку вони утримували стосовно держав- ного будівництва на Наддніпрянщині. Відображає ці міркування низка статей, опублікованих у газеті Головної та Стрілецької рад – “Наша думка”. Серед них статті “Що ж галицька Україна добула за час війни?” і “Під віденським соусом”. Стосовно першої, то в ній зазначено, – “Обіцянку самостійної України. Обіцянка сповни- лась, але не маємо права відібрати тут заслугу тутешнім українцям. Самостійну Україну здобули не галичани, не австрійські війська, а тутешні Українці”39. У другій статті мова йде про досить суб’єктивні погляди галицьких політиків на Наддніпрянські події: “Колись ми боялись, щоб кордони, що ділили український нарід, не поділили й його духа. Довге відрубне життя Галичини й України, брак давніших зв’язків взаїмного розуміння робили своє діло. Галицькі політики зачали добачувати в державній українській політиці тільки ошибки. Невже “Діла” не стати на власного кореспондента на Україні, в Києві, де б він міг черпати відомости з самого жерела?”40. Насамкінець зазначимо, що доречно було б також більш критично оцінювати рішення гетьмана П. Скоропадського, який не наважився офіційно від імені Української Держави направити до Львова Окремий загін Січових Стрільца, а запро- понував передислокацію і своєрідне дезертирство. Та й взагалі, за час свого правління гетьман і його оточення не відзначалися соборницькими стремліннями. Таким чином на тлі відступу гетьманської влади від утвердження принципів державної незалежності складно було б очікувати від Стрілецької ради якогось іншого рішення. Особливо, якщо зважити на те, що військово-політичні сили Східної Галичини, готуючи силовий сценарій становлення української влади у Львові, не вели жодних переговорів з командуванням Окремого загону Січових Стрільців про допомогу в його організації та реалізації. В іншому випадку, як вище зазначалося, командування стрілецького загону могло б ще до листопадового зриву організувати військову допомогу або швидко направити ту, яку організувало в кінці першої декади листопада. 1 Гошуляк І. Питання соборності українських земель на Брест-Литовській мирній конференції // Укр. істор. журн. – № 2. – 2004. – С. 15–31. 2 Герчанівський Д. З Євгеном Коновальцем за державну незалежність України (1917–1919 рр.) // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С.184. 3 Голубко В. Армія Української Народної Республіки. – Львів, 1997. – С. 120. 344 Іван Хома, Ігор Рєпін 4 Хома І. Військове формування Січових Стрільців Наддніпрянщини в боротьбі за державність України в 1917–1919 рр. Автореф. к.і.н. – Львів, 2007. – С. 10–12. 5 Наша думка (1918). – 3 червня. 6 Військово–науковий вісник Генерального штабу. – 1918. – Ч. 7. – С. 68. 7 Донцов Д. Рік 1918. Київ. – Торонто, 1954. – С. 49. 8 Нова Рада (1918). – 4 вересня. 9 Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Київ, 2002. – Т. 2.: Українська Гетьманська Держава 1918 року. – С. 170. 10 Скоропадський п. Спогади. – Київ, Філадельфія, 1995. – С. 270. 11 Кучабський В. “Від первопочинів до Проскурівської операції” // Корпус Січових Стрільців: Воєнно-історичний нарис. Ювілейне видання 1917–1967. – Чікаго, 1969. – С. 129. 12 Гелей С., Кучабський Ю. Василь Кучабський. Наукова спадщина. Сторінки життя. – Львів, 1998. – С. 512. 13 Стефанів З. Українські Збройні сили 1917–1921 рр. Доба Центральної Ради й Гетьманату. – СУВ, 1947. – Ч. 1. – С. 106. 14 Крезуб а. Повстання проти гетьмана Скоропадського і січові стрільці // Літературно-науковий вісник. – Львів, 1928. – Т. 97. – Кн. 12. – С. 309. 15 Коновалець є. Причинки до історії української революції. – Львів, 2002. – С. 12. 16 Центральний державний історичний архів України у м. Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 85. – Арк. 4. 17 Яневський Д. Політичні системи України 1917–1920 років: спроби творення і причини поразки. – Київ, 2003. – С. 229. 18 Кучабський В. Вказана праця. – С. 140. 19 Гелей С., Кучабський Ю. Василь Кучабський. Наукова спадщина. Сторінки життя. – Львів, 1998. – С. 514. 20 Крезуб а. Повстання проти гетьмана Скоропадського і січові стрільці // Літературно-науковий вісник. – Львів, 1928. – Т. 97. – Кн. 2. – С. 224; Кучабський В. Вказана праця. – С. 140. 21 Коновалець є. Вказ. праця. – С. 15. 22 павлишин о. Об’єднання УНР і ЗУНР: політико-правовий аспект // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип. 37. – Ч. 1. – С. 328. 23 Український скиталець (1920). – 1 листопада. 24 Нова Рада (1918). – 6 листопада. 25 Діло (1918). – 10 листопада. 26 Діло (1918). – 19 листопада. 27 Кедровський В. Повстання проти гетьмана (уривок із спогадів) // Літературно-науковий вісник. – Львів, 1928. – Т. 96. – Кн. 5. – С. 46–47. 28 Український прапор (1918). – 19 грудня. 29 Кучабський В. Вказ. праця. – С. 147. 30 Цегельський Л. Від легенд до правди. – Львів, 2003. – С. 78. 31 Коновалець є. Вказ. праця. – С. 15–16. 32 Український прапор (1919). – 19 грудня. 33 Коновалець є. Вказ. праця. – С. 16. 34 Кузьма о. Листопадові дні 1918 р. – Львів, 2003. – С. 223. 35 Український прапор (1919). – 19 грудня. 36 Коновалець є. Вказ. праця. – С. 16. 37 Кучабський В. Вказ. праця. – С. 147–149. 38 Коновалець є. Вказ. праця. – С. 16–17. 39 Наша думка (1918). – 11 серпня. 40 Наша думка (1918). – 18 серпня. 345 Становище Окремого загону Січових Стрільців напередодні антигетьманського повстання Ivan Khoma, Ihor Riepin. THE SEPARATE UNIT OF SICH RIFLEMEN ON THE EVE OF THE ANTI-HETMANATE UPRISING: WHY DID IT REFUSE TO SUPPORT THE ZUNR ARMED FORCES IN THE FIGHTS FOR L’VIV IN NOVEMBER 1918 The article analyzes the setting up of the Galician-Bukovynian Sich Riflemen kurin’ and its military activities. It explores the reasons for which the Sich Riflemen refused to support the national liberation movement in the Western Ukrainian provinces on the eve of the anti-Hetmanate uprising. Key words: the Ukrainian Sich Riflemen, the ZUNR, Ievhen Konovalets’, anti- Hetmanate uprising.

Institution

Ähnliche Einträge