Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки

Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки

Проаналізовано особливості створення та основні напрями зовнішньополітичної діяльності Західно-Української Народної Республіки, визначено причини поразки національно-визвольної війни 1918–1923 рр....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2009
1. Verfasser: Дацків, І.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2009
Schriftenreihe:Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Schlagworte:
Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73314
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки / І. Дацків // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 346-352. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-73314
record_format dspace
spelling irk-123456789-733142015-01-10T03:01:38Z Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки Дацків, І. Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Проаналізовано особливості створення та основні напрями зовнішньополітичної діяльності Західно-Української Народної Республіки, визначено причини поразки національно-визвольної війни 1918–1923 рр. The article analyzes formation and the main directions of the ZUNR foreign policy as well as the reasons for the defeat of the 1918-1923 National Liberation War. 2009 Article Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки / І. Дацків // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 346-352. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73314 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
spellingShingle Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
Дацків, І.
Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description Проаналізовано особливості створення та основні напрями зовнішньополітичної діяльності Західно-Української Народної Республіки, визначено причини поразки національно-визвольної війни 1918–1923 рр.
format Article
author Дацків, І.
author_facet Дацків, І.
author_sort Дацків, І.
title Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки
title_short Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки
title_full Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки
title_fullStr Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки
title_full_unstemmed Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки
title_sort діяльність дипломатичної служби західно-української народної республіки
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate 2009
topic_facet Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73314
citation_txt Діяльність дипломатичної служби Західно-Української Народної Республіки / І. Дацків // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 346-352. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.
series Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv AT dackíví díâlʹnístʹdiplomatičnoíslužbizahídnoukraínsʹkoínarodnoírespublíki
first_indexed 2025-07-05T21:58:29Z
last_indexed 2025-07-05T21:58:29Z
_version_ 1836845849334775808
fulltext Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009346 Ігор ДацкІв ДІЯЛЬНІСТЬ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ ЗАХІДНО- УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ Проаналізовано особливості створення та основні напрями зовнішньополі- тичної діяльності Західно-Української Народної Республіки, визначено причини поразки національно-визвольної війни 1918–1923 рр. Ключові слова: ЗУНР, Державний Секретаріат закордонних справ, українсько- польська війна. З проголошенням незалежності України і виходом на міжнародний рівень одним із найважливіших завдань серед інших, є розв’язання проблем зовнішньо- політичної та зовнішньоекономічної діяльності, встановлення взаємовигідних паритетних двосторонніх відносин з європейськими державами, визначення прі- оритетних напрямків української міжнародної політики. Зростання зовнішньопо- літичної активності України, входження до світових та регіональних політичних структур поставило перед нею завдання подальшого вдосконалення роботи ди- пломатичної служби, впровадження її ефективних методів. Із відновленням державності України закономірно зростає інтерес до її ми- нулого, відбувається процес переосмислення історичного досвіду нашого народу, особливо в контексті розвитку європейської цивілізації, адже без з’ясування істо- ричного тла неможливо побачити перспективи. Україна e сфері міжнародної діяльності має певний власний історичний до- свід, набутий упродовж періоду боротьби українського народу за незалежність та власну державність у 1917–1921 рр. У зв’язку з цим зростає значимість досвіду зовнішньополітичної діяльності українських урядів доби Української революції, коли були зроблені перші кроки на шляху розбудови зовнішньої політики Украї- ни новітнього часу. Уроки тієї доби актуальні й нині, вони потребують неупере­ дженого та уважного ставлення сучасників для зрозуміння витоків зовнішньої по- літики України, її традиції1. Упродовж десятиліть офіційна радянська історіографія поставила поза зако- ном історію західноукраїнського визвольного руху. Зміна ідеологічних доктрин ви- правила цю помилку. Свідчення цього – численні дослідження останнього деся- тиліття, зокрема, наукові публікації. Власне зовнішньополітичну діяльність ЗУНР або окремі її аспекти досліджують Н. Городня2, О. Павлюк3, М. Геник4, Б. Савчук5, Т. Галицька­Дідух6 та інші. Акцентують увагу на окремих проблемах в загальній історії ЗУНР і дають популярне пояснення основних тенденцій О. Полянський7, В. Мороз8, Я. Шашкевич9, А. Тернинський10. Чи не найбільший внесок у вивчення періоду визвольних змагань на Західній Україні зробили автори найновіших мо- 347Діяльність дипломатичної служби Західно­Української Народної Республіки нографічних досліджень Б. Тищик і О. Вівчаренко11, М. Литвин і К. Науменко12, С. Макарчук13, О. Павлюк14, О. Красівський15. Б. Тищик і О. Вівчаренко вперше в історико­правовій літературі зробили спробу висвітлити державно­правові аспек- ти виникнення і діяльності ЗУНР16. М. Литвин і К. Науменко свою працю “Історія ЗУНР” присвятили аналізу подій Листопадового зриву, державотворчої діяльності уряду та УНРади ЗУНР, подано хроніку українсько­польської війни, висвітлюють- ся переговорні процеси, позиції Парижа і Москви17. С. Макарчук характеризує пе- редумови проголошення ЗУНР, питання її державного і військового будівництва, хід українсько­польської війни, причини поразки УГА18. Монографія М. Литви- на, крім ходу бойових дій на різних етапах українсько­польського протистояння, описує організацію УГА. діяльність військово­дипломатичних місій у Східній Га- личині19. Праці О. Павлюка і О. Красівського є перш за все об’єктивним популяр- ним аналізом зовнішньополітичної діяльності ЗУНР, характеризують геострате- гічну ситуацію у Центрально­Східній Європі та світі, що вплинули на результати національно­демократичної революції на західноукраїнських землях20. І все ж, якщо проблеми виникнення ЗУНР, внутрішньої політики, польсько­ української війни вже знайшли певне відображення в історіографії, то зовнішня політика ще потребує поглибленого вивчення із залученням архівних матеріалів й адекватного трактування. Метою даної праці є вивчення конкретно­історичних умов розгортання ди- пломатичної діяльності ЗУНРу 1918–1923 рр.; з’ясування особливостей стосун- ків з УНР, денікінцями, більшовиками та державами Антанти; визначення місця і ролі зовнішньополітичної діяльності у вирішенні питання міжнародного визна- ння ЗУНР. 18 жовтня 1918 р. українські посли до австрійського парламенту на чолі з Єв- геном Петрушевичем заявили про утворення Західно–Української Народної Рес- публіки у складі Східної Галичини, Лемківщини по Новий Сонч, Буковини і За- карпатської Русі21. Тимчасовим основним законом Західно­Української Народної Республіки, виданим 13 листопада 1918 р., її територія мала включати українську частину ко- лишніх австрійських країв Галичини з Володимирією і Буковини, та з українськи- ми частинами колишніх угорських столиць (комитатів): Спиш, Шариш, Земляни, Уг, Берег, Угоча, Мармарош, – як вона означена на етнографічній карті австрій- ської монархії Карла барона Черні на22. На жаль, українське населення не вирішу- вало власної долі. З початком українсько­польської війни обидві сторони, звертаю- чись до великих держав, звинувачували одна одну в агресії та просили допомоги. В листопаді 1918 р. польська Ліквідаційна комісія звернулася до урядів і військ Антанти зі скаргою на “українські банди”, які нібито за допомогою прусських та австрійських військ зайняли частину Східної Галичини і місто Львів. Польський національний Комітет, що мав представництва в Англії, Франції, США та Іта- лії розгорнув широку пропагандистську кампанію, доводячи що ЗУНР і УГА – “австро­німецька інтрига”23. Галицька дипломатія, зі свого боку спираючись на 14 пунктів Вільсона, роз- силала ноти з повідомленням про утворення незалежної держави і польську агре- сію проти неї24. 348 Ігор Дацків На кінець 1918 р. питання про долю західноукраїнських земель вже стояло на порядку денному більшості антантівських урядів. Посилена увага до цього регіону пояснюється, з одного боку, нафтовими інтересами в Дрогобицько­Бориславському районі, а з іншого – важливістю “східно­галицького питання” в загальній архітек- турі Версальської системи25. Проте, якщо в зовнішньополітичних планах Франції домінувала ідея утво- рення “Великої Польщі”, яка мала стати єдиним стабілізуючим фактором в регі- оні, то британський уряд декларував свою підтримку “малим народам”, а США виступали за демократизацію Східної Європи із збереженням неподільності Ро- сії. При такій відсутності єдності в поглядах на майбутнє цих земель, великі дер- жави все ж були одностайними в засудженні українсько­польської війни, що зне- цінювала обидві сторони як антибільшовицьку силу і перешкоджала експлуатації природних багатств краю. Тому воюючим сторонам регулярно надсилалися про- позиції сісти за стіл переговорів26. 19 січня 1919 р. одна з таких пропозицій була прийнята і у Львові за ініціа- тивою англійського полковника Вайда відбувся двосторонній діалог. Українська сторона вимагала виведення військ за річку Сян, але представники Варшави з цим категорично не погоджувались і переговори були перервані. Анало- гічна доля спіткала також і миротворчі місії під головуванням французького гене- рала Бартелемі, американського генерала Кернана і південноафриканського гене- рала Боти: щоразу одна зі сторін незмінно виступала проти чергового проєкту27. На мирній конференції в Парижі представники Польщі рішуче виступили проти офіційного коментаря 13­го пункту Вільсона, протиставляючи ідеї етніч- них кордонів “історичні права” на реставрацію Речі Посполитої в межах 1772 р. У дипломатичній боротьбі проти галичан поляки користувалися поганою інфор- мованістю західних держав, зображаючи себе як уособлення західних сил регіо- ну, а українців як пробільшовицькі або проавстрійські елементи28. З українського боку в Парижі виступала делегація у складі М. Лозинського, Д. Вітовського та О. Кульчицького. Не дивлячись на протест польських політи- ків, представники офіційно невизнаної Західно­Української Народної Республі- ки все ж були допущені до дебатів і підняли питання про польський наступ, що був фактичним ігноруванням волі Найвищої ради. Цю польську акцію різко кри- тикував Лорд Джордж, який пропонував припинити будь­яку допомогу Варшаві. Але Клемансо і Вільсон ліберальніше трактували дії Польщі і врешті­решт спи- сали все на самочинність Ю. Пілсудського, протиставляючи їй поміркованість Па- деревського. Так, в силу обставин навіть політичний та організаційний дуалізм, що до певної міри існував у реалізації зовнішньої політики Польщі, зіграв в дано- му випадку на її користь. Натомість намагання галицьких представників в травні 1919 р. дистанціювати справи ЗУНР від загальноукраїнської (і це вже після акту злуки) не мало ніяких реальних наслідків, окрім неузгодженості дій і конфліктів серед делегації29. У 1919 р. з’явився ще один фактор, що серйозно шкодив українській справі у світі – єврейські погроми. Впливові євреї з Американського єврейського комі- тету та Сіонської організації Америки мали легкий доступ до Вільсона та Гауза, а чутливий до порушень прав людини Білий Дім охоче брав на себе роль виразни- 349Діяльність дипломатичної служби Західно­Української Народної Республіки ка їхніх інтересів. Українці, на жаль, нічого не зробили, щоб встановити зв’язок з цією впливовою силою, в той час як І. Падеровський підтримував з єврейськи- ми організаціями постійні контакти, а Р. Дмовський прямо запропонував у груд- ні 1918 р. покласти край антисемітизму в обмін на підтримку Польщі їхньою де- легацією в Парижі30. Обидві сторони – як українці, так і поляки використовували зв’язки емігра- ції. Представники українців США Кирило Білик і конгресмен штату Нью­Джерсі Джеймс Гемі навіть влаштували неофіційну зустріч дипломатів УНР і ЗУНР Г. Си- доренка і В. Панейка з членом адміністрації Вільсона Гаузом, а польські науковці з еміграції С. Завєрчовський та Г. Артковський брали активну участь у розробці документів комісії експертів стосовно Галичини і передавали Р. Дмовському всі необхідні дані. Сам Падеревський, будучи представником ПНК (Польського На- ціонального Комітету) в США, використовував дружні стосунки з Гаузом для за- гально польської справи31. Галицькі дипломати налагоджували зв’язки з Чехословацькою республікою, і Чехословацькі правлячі кола намагалися встановити тісні політичні й економіч- ні стосунки з українськими урядами і на Сході, й на Заході України. Зокрема, від- бувся обмін дипломатичними місіями між урядами ЧСР і ЗУНР (кінець 1918 р.), які, хоч і мали неофіційний характер, активно працювали на ниві українсько­ чехословацького співробітництва, насамперед господарського32. Стосунки Чехословаччини з Західноукраїнською Народною Республікою, зо- крема, внаслідок чехословацько­польських суперечностей та суперництва, посідали важливе місце в зовнішньополітичній концепції ЧСР (у лавах армії ЗУНР, напри- клад, за угодою уряду ЧСР було чимало чехословацьких офіцерів). Якщо офіцій- на чехословацька політика не мала конкретних планів стосовно Східної Галичи- ни (хоч підтримка ЗУНР та її об’єднання з рештою українських земель у складі федеративної Росії й спільного чехословацько­російського кордону були важли- вими для політичних і господарських кіл ЧСР), то цього не можна було сказати про другу сторону. У певних політичних колах західноукраїнського суспільства, насамперед русофільської орієнтації, ще з кінця 1918 р. обговорювалося питання про можливість приєднання території Прикарпаття і Лемківщини на правах авто- номії до Чехословаччини33. Питання про відновлення ЗУНР та встановлення федерації між Східною Га- личиною та Чехословацькою республікою порушували також наприкінці 1919 р. представники української еміграції в ЧСР перед урядом цієї країни, а восени 1920 р. – Українська національна рада в США перед керівниками Антанти34. Невизначеність довкола “східногалицького питання” була настільки значною, що в липні 1920 р. прем’єр польського уряду В. Грабовський погоджувався на відокремлення земель краю на правах федерації з урахуванням окремого статусу м. Львова35. У лютому 1921 р. міжнародна Рада Ліги Націй під головуванням бра- зильського делегата Да Куньї прийняла спеціальну резолюцію, в якій зазначалося, що Польща є лише фактичним мілітарним окупантом Галичини і остання лежить поза її кордоном36. У тій ситуації офіційна Варшава вдавалася до тактики виграшу часу і керуючись принципом “gueta non movere”, вичікувала сприятливішої між- народної ситуації. Одним із головних завдань візиту міністра закордонних справ 350 Ігор Дацків Польщі графа Сапєш до Франції і Англії в квітні 1921 р. було, якраз, прагнення добитися того, щоб справа “глибоко спала”37. Натомість українці всіма силами намагалися активізувати світову увагу до українського питанння. На відміну від ідеалістичної віри в справедливість Антанти 1919–1920 рр., тепер головна ставка робилася на суперечності між великими дер- жавами. Уряд Є. Петрушевича не скупився на обіцянки західним лідерам та фір- мам, розраховуючи використати їх лобістські можливості38. Значну активність на міжнародній арені виявив митрополит А. Шептицький. У різний час він відвідав Англію, Ватикан, Францію, Швейцарію, Австрію, Бразилію, Аргентину, Канаду, Бельгію, Голландію: зустрічався з багатьма поважними особами, серед яких пре- зиденти Гардінг І Пуанкаре, папа римський Пій ХІ, прем’єр Франції Бріан, міністр торгівлі США Гувер та інші39. У січні 1920 р. Є. Петрушевич вирушив до Парижа, і Лондона особисто. Зу- стрівшись 20 лютого з головою департаменту політичної розвідки Форін Офісу Дж. Хедлам­Морлі, він висловив протест проти розробленого Варшавою “Стату- су для Східної Галичини” і погрожував союзом з більшовиками40. Уперше з домаганням визнання незалежності ЗУНР Є. Петрушевич звернув- ся 15 липня 1920 р. у ноті “До Президента Найвищої Ради Мирової Конференції М. Мільєрона”. 15 серпня він звернувся до прем’єра Англії Л. Джорджа з прохан- ням позитивно вплинути на союзні держави у справі Східної Галичини. Згодом виникла концепція так званої Швейцарії зі Сходу, згідно з якою ней- тральна Східна Галичина мала відігравати в Східній Європі роль Швейцарії. 30 квітня 1921 р. Є. Петрушевич запропонував країнам Антанти проєкт “Основ дер- жавного устрою Галицької Республіки”. Але аналогії з Швейцарією не знаходи- ли відгуків на Заході. Дипломатична діяльність уряду ЗУНР особливо активізувалася з листопа- да 1920 р., коли в Женеві розпочалася сесія Ліги Націй. 28 листопада українська делегація подала її президії матеріал з викладом вимог своїх домагань: признати Східній Галичині право національного самовизначення, усунути польську окупа- цію краю тощо. У вересні 1921 р. питання щодо Східної Галичини знову обговорювалося на засіданнях Ліги Націй в Женеві, де з доповіддю виступив канадський міністр Дотерті, але вирішення його вкотре відкладалося. Подібним результатом закін- чилось обговорення західноукраїнської проблеми на ІІІ сесії Ліги Націй у верес- ні 1922 р.41 Західно–Українське товариство Ліги Націй, створене у січні 1922 р., та уряд ЗУНР упродовж 1922–1923 рр. надіслали ще чимало меморіалів, протестів, закли- ків, резолюцій на Міжнародні конґреси і організації, але вони не бралися до ува- ги сильними світу цього42. 21 лютого 1923 р. Франція, Італія та Англія з ініціативи польського уряду скликали конференцію Ради послів, яка 14 березня цього ж року санкціонувала анексію Східної Галичини Польщею. Останню зобов’язали гарантувати автоно- мію цієї території і підписати договір про забезпечення прав національних мен- шин. Але все це було лише “фіговим листком”, яким держави Антанти і США на- магалися прикрити колоніальний розбій у центрі Європи43. 351Діяльність дипломатичної служби Західно­Української Народної Республіки Таким чином внутрішня слабкість і нежиттєздатність ЗУНР не дали Заходові потрібного часу для усвідомлення можливої ролі та місця України в Європі. По- милки були допущені і урядом ЗУНР. За умов внутрішньої слабкості українського національно­визвольного руху багато залежало від зовнішнього визнання і підтрим- ки України. З іншого боку, міжнародне визнання незалежності ЗУНР обумовлюва- лося внутрішнім зміцненням і утвердженням української державності. 1 кривець Н.в. Українсько­німецькі відносини: політика, дипломатія, економіка. 1918–1933 рр. – К.: Інститут історії України НАН України, 2008. – С. 5–6. 2 Городня Н. Їм потрібні були сильні союзники: Українське питання на Паризькій мирній конференції 1919 року // Політика і час. – 1995. – № 11.– С. 75–80. 3 Павлюк О. Зовнішня політика ЗУНР // Київська старовина. – 1997. – № 3–4. – С. 114–138.; Павлюк О. США і східно галицьке питання на Паризькій мирній конференції 1919 р. // Київська старовина. – 1999. – № 6. – С. 67–69. 4 Геник М. Зрада ради Амбасадорів // Літопис Червоної калини. – 1993. – № 1–2. – С. 10–12. 5 Савчук Б. Договір Галицької армії з А.Денікіним (листопад–грудень 1919 р.) // Галичина. Науковий і культурно­просвітній краєзнавчий часопис. – Івано­Франківськ, 2001. – № 5–6. – С. 214–219. 6 Галицька-Дідух Т. Радянська Росія в політиці урядів УНР і ЗУНР (1919–1920 рр.) // Галичина. Науковий і культурно–просвітній краєзнавчий часопис. – Івано­Франківськ, 2001. – № 5–6. – С. 234–239. Галицька-Дідух Т. Дипломатична боротьба навколо проблеми українського представництва на мирній конференції в Ризі (вересень 1920 – березень 1921 рр.) // Укр. іст. журнал. – 2001. – № 6. – С. 100–109. 7 Полянський О. ЗУНР: місце і роль в загальноукраїнському національно–визвольному русі ХХ ст. (до 80­річчя ЗУНР) // Наукові записки ТДПУ, Серія: Історія. Вип. 8. – Тернопіль, 1999. – С. 3–8. 8 Мороз в. Історія Західно­Української Народної Республіки // Мандрівець. – 1999. – № 1–2. – С. 3–21. 9 ЗУНР: позитивний і негативний досвід // Шлях перемоги. – 1998. – 28 жовтня. – С. 4. 10 Тернинський а. Чи спіткнеться Європа знову?: (1 лист. 1918 р.) // Політика і культура. – 2002. – № 40. – С. 42–43; 11 Тищик Б.Й., вівчаренко О.а. Західноукраїнська Народна Республіка. 1918–1923 рр. (до 75­річчя утворення і діяльності). – Коломия: Світ, 1993. – 118 с. 12 Литвин М., Науменко к. Історія ЗУНР. – Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1995. – 368 с. 13 Макарчук С.а. Українська республіка галичан. Нариси про ЗУНР. – Львів: Світ, 1997. – 192 с. 14 Павлюк О. Боротьба України за незалежність і політика США (1917–1923). – К.: Видавничий дім “KM Academia”, 1996. – 188 с. 15 красівський О. Східна Галичина і Польща в 1918–1923 рр.: Проблеми взаємовідносин // Укр. акад. держ. Управління при Президентові України. – К.: Вид­во УАДУ, 1998. – 299 с. 16 Тищик Б.Й., вівчаренко О.а. Західноукраїнська Народна Республіка. 1918–1923 рр. (до 75­річчя утворення і діяльності). – Коломия: Світ, 1993. – 118 с. 17 Литвин М., Науменко к. Історія ЗУНР. – Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1995. – 368 с. 18 Макарчук С.а. Українська республіка галичан. Нариси про ЗУНР. – Львів: Світ, 1997. – 192 с. 19 Литвин М. Українсько–польська війна 1918–1919 рр. – Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1998. – 488 с. 20 Павлюк О. Боротьба України за незалежність і політика США (1917–1923). – К.: Видавничий дім “KM Academia”, 1996. – 188 с.; красівський О. Східна Галичина і Польща в 1918–1923 рр.: 352 Ігор Дацків проблеми взаємовідносин // Укр. акад. держ. Управління при Президентові України. – К.: Вид­во УАДУ, 1998. – 299с. 21 Podhorodecki L. Historia Polska. – Warszawa, 1997. – s. 135. 22 Сергійчук в. Українська соборність. Відродження українства в 1917 – 1920 роках, – К.: 1999. – С. 392. 23 Павлюк О. Боротьба України за незалежність і політика США (1917–1923). – К.: Видавничий дім “KM Academia”, 1996. – С. 104. 24 Там само. 25 Сливка Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920– 1939). – К., 1985. – С. 26–27. 26 Стовбуха Д. Українсько­польське дипломатичне протистояння довкола східного питання у 1918–1923 рр. // Наукові записки ТДПУ ім. В.Гнатюка. Серія: Історія. Вип. 5. – Тернопіль, 2002. – С. 66. 27 Павлюк О. Боротьба України за незалежність і політика США (1917–1923). – К.: Видавничий дім “KM Academia”, 1996. – С. 110, 112–113. 28 Stepan Rinetsky. Ukranian­Polish diplomatic stumggle 1918–1923. – Chicago, 1963. – Р. 10–15. 29 Стовбуха Д. Українсько­польське дипломатичне протистояння довкола східного питання у 1918–1923 рр. // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. Вип. 5. – Тернопіль, 2002. – С. 66. 30 Макарчук С.а. Українська республіка галичан. Нариси про ЗУНР. – Львів: Світ, 1997. – С. 79–80. 31 Там само. – С. 43–44. 32 Necas Y. Uprimne slovo o stycich cesko­ukrajinskych. – Kyjiv – Praha, 1919. – s.27–28. 33 Українська державність у ХХ столітті: Історико­політичний аналіз // О.Дергачов (керівник авт. Колективу). – К.: Політична думка, 1996. – С. 182. 34 Sladek Zdenek, Jaroslav Valenta. Sprawy ukrainskie w czechoclowackiej polityce w latach 1918– 1922 // Z dziejow stosunkow polsko­radzieckich. Stud. i mater. – 1968. – № 3. – s. 152. 35 Стовбуха Д. Українсько­польське дипломатичне протистояння довкола східного питання у 1918–1923 рр. // Наукові записки ТДПУ ім.. В.Гнатюка. Серія: Історія. Вип.5. – Тернопіль, 2002. – С. 67. 36 Там само. 37 Сливка Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920– 1939). – К., 1985. – С. 31. 38 Макарчук С.а. Українська республіка галичан. Нариси про ЗУНР. – Львів: Світ, 1997. – С. 102. 39 Стовбуха Д. Українсько­польське дипломатичне протистояння довкола східного питання у 1918–1923 рр. // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. Вип. 5. – Тернопіль, 2002. – С. 67. 40 Доброт І. Протистояння польській владі у Східній Галичині // Пам’ять століть. – 2001. – № 6. – С. 67–69. 41 Чуйко І. Дипломатична діяльність ЗУНР у 1919–1923 рр. // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. Вип.1. – Тернопіль, 2003. – С. 145. 42 Центральний державний історичний архів у м. Львові. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 29. – Щоденник невстановленого автора “Записки українця”. – Арк. 1–2. 43 Чуйко І. Дипломатична діяльність ЗУНР у 1919–1923 рр. // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. Вип.1. – Тернопіль, 2003. – С. 145. Ihor Datskiv. DIPLOMATIC ACTIVITIES OF THE WEST UKRAINIAN PEOPLE’S REPUBLIC The article analyzes formation and the main directions of the ZUNR foreign policy as well as the reasons for the defeat of the 1918-1923 National Liberation War. Key words: the ZUNR, the State Foreign Affairs Secretariat, the Polish-Ukrainian War.

Ähnliche Einträge