Освітні процеси в Західно-Українській Народній Республіці (1918–1919 рр.)

У статті досліджено культурно-освітню політику ЗУНР, розглянуто етапи становлення національного шкільництва, проаналізовано основні законодавчі акти УНРади та Державного Секретаріату освіти і віросповідань....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Шологон, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2009
Назва видання:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Теми:	Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73322
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Освітні процеси в Західно-Українській народній республіці (1918–1919 рр.) / Л. Шологон // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 240-248. — Бібліогр.: 33 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73322
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-733222015-01-10T03:01:46Z Освітні процеси в Західно-Українській Народній Республіці (1918–1919 рр.) Шологон, Л. Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя У статті досліджено культурно-освітню політику ЗУНР, розглянуто етапи становлення національного шкільництва, проаналізовано основні законодавчі акти УНРади та Державного Секретаріату освіти і віросповідань. The article analyzes cultural and educational policies of the ZUNR, explores the stages of the national schooling system establishement and analyzes the most important legal regualtions of the Ukrainian National Council and the State Secretariat for Education and Religious Confessions. 2009 Article Освітні процеси в Західно-Українській народній республіці (1918–1919 рр.) / Л. Шологон // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 240-248. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73322 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя
spellingShingle	Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя Шологон, Л. Освітні процеси в Західно-Українській Народній Республіці (1918–1919 рр.) Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	У статті досліджено культурно-освітню політику ЗУНР, розглянуто етапи становлення національного шкільництва, проаналізовано основні законодавчі акти УНРади та Державного Секретаріату освіти і віросповідань.
format	Article
author	Шологон, Л.
author_facet	Шологон, Л.
author_sort	Шологон, Л.
title	Освітні процеси в Західно-Українській Народній Республіці (1918–1919 рр.)
title_short	Освітні процеси в Західно-Українській Народній Республіці (1918–1919 рр.)
title_full	Освітні процеси в Західно-Українській Народній Республіці (1918–1919 рр.)
title_fullStr	Освітні процеси в Західно-Українській Народній Республіці (1918–1919 рр.)
title_full_unstemmed	Освітні процеси в Західно-Українській Народній Республіці (1918–1919 рр.)
title_sort	освітні процеси в західно-українській народній республіці (1918–1919 рр.)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Внутрішньополітичний розвиток. Етносоціальне і культурно-освітнє життя
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73322
citation_txt	Освітні процеси в Західно-Українській народній республіці (1918–1919 рр.) / Л. Шологон // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 240-248. — Бібліогр.: 33 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT šologonl osvítníprocesivzahídnoukraínsʹkíjnarodníjrespublící19181919rr
first_indexed	2025-07-05T21:58:48Z
last_indexed	2025-07-05T21:58:48Z
_version_	1836845869904691200
fulltext	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009240 Лілія ШоЛогон Освітні прОцеси в ЗахіднО-Українській нарОдній респУбліці (1918–1919 рр.) У статті досліджено культурно-освітню політику ЗУнР, розглянуто етапи становлення національного шкільництва, проаналізовано основні законодавчі акти УнРади та Державного Секретаріату освіти і віросповідань. Ключові слова: національна освіта, навчальні заклади, закон, постанова. Влада Західно-Української Народної республіки чималого значення нада- вала становленню національного шкільництва. 6 листопада 1918 р. Українською Національною Радою (далі – УНРадою) був створений Державний Секретаріат освіти і віросповідань, який очолив професор Олександр Барвінський. Після пере- їзду уряду в Станиславів керівництво ним здійснював доктор Агенор Артимович. З 17 квітня 1919 р. за освітню політику уряду відповідав письменник та педагог Антін Крушельницький1. Основні державні закони щодо організації освіти були прийняті урядом після злуки ЗУНР і УНР 22 січня 1919 р. Так, закон УНРади про основи шкільництва від 13 лютого 1919 р. встановив найважливіші засади освітньої політики держави, які полягали в запровадженні обов’язкового вивчення української мови в усіх на- вчальних закладах держави, організації достатньої кількості шкіл для національ- них меншин, створенні передумов для функціонування приватного шкільництва, надання педагогам статусу державних службовців, що суттєво підвищувало їх становище в суспільстві 2. Для впровадження цього закону 23 лютого 1919 р. видано постанову Держав- ного Секретаріату освіти і віросповідань про зміну навчальних планів у народних або початкових школах, навчання в яких було обов’язковим для дітей віком з 8 до 14 років. Вона дозволяла запровадити вивчення польської та німецької мов як факультативних предметів, натомість збільшити обсяг навчального часу для ви- вчення української мови, літератури та математики. Щодо викладання інших предметів, то було зазначено, що: “Лекції науки іс- торії і географії призначені досі на основі австрійських научних планів на науку історії і географії Австро-Угорщини, призначуєся у всіх школах, без огляду на викладну мову, на науку історії і географії в першій мірі України, а в звязи з нею і инших земель, заселених славянськими племенами”3. У державних та приватних школах, де навчалися діти представників націо- нальних меншин, українська мова запроваджувалася як обов’язковий предмет, починаючи з третього року навчання. 241 Освітні процеси в Західно-Українській народній республіці (1918–1919 рр.) 24 лютого 1919 р. було видано розпорядження Державного Секретаріату освіти і віросповідань про обов’язкове викладання українською мовою в усіх державних середніх школах, тобто класичних та реальних гімназіях, які здійсню- вали підготовку чиновників середнього рангу для роботи в державних установах. Воно зобов’язало керівництво згаданих навчальних закладів до 15 березня 1919 р. втілити її в життя 4. 30 березня 1919 р. секретаріат освіти оприлюднив розпорядження “В справі польської і німецької мови”, яким дозволялося в школах з українською мовою навчан- ня, на прохання батьків, вивчати, починаючи з третього гімназійного класу, польську і німецьку мови як факультативні предмети по дві години в тиждень5. В міру потреби єврейська мова та історія могли викладатися як обов’язкові предмети 6. Окрім чітких вказівок для вже діючих державних та приватних навчальних закладів, у “Розпорядку Державного Секретаріату освіти і віросповідань про при- ватні школи” були чітко регламентовані умови, за яких владні інституції давали дозвіл на відкриття освітніх установ. Вони вимагали наступного: директор і вчителі повинні отримати українське громадянство; організація школи мусить у загальних рисах відповідати організації державних шкіл того самого типу; навчальний заклад повинен виконувати всі розпорядження органів державної влади ЗУНР 7. Чимало законодавчих документів, виданих в державі, були спрямовані на підвищення соціального та матеріального становища педагогів початкових і серед- ніх шкіл, без яких неможливий належний рівень освіти та виховання національно свідомих громадян ЗУНР. У першу чергу варто зазначити, що відповідно до закону УНРади про шкільни- цтво освітяни отримали статус державних службовців, який давав право як на окре- мі пільги, так і накладав чимало важливих обов’язків. Так, згідно з “Розпорядком Державного Секретаріату освіти і віросповідань про службову присягу учителів” від 22 лютого 1919 р. вони повинні були в письмовій формі засвідчити свою від- даність українській державі. В тексті присяги зазначалося: “...получені (доручені – Л.Ш.) обов’язки сповнятиму по мойому найкращому знаню і згідно з моєю совістю. Всі мої сили присвячу для добра Української Народної Республіки, єї інтересів та скарбових доходів, берегтиму у всяких відносинах. Приказам моїх зверхників буду все послушний”8. Неабияке значення для педагогів народних, виділових (міські початкові навчальні заклади, що давали право вступу до гімназії) та середніх шкіл мали законодавчі акти, щодо підвищення матеріальної винагороди за їхню працю. “Закон Української Національної Ради про заробітну плату народних і виді- лових вчителів” від 10 квітня 1919 р.9 та “Резолюція Української Національної Ради про підвищення зарплати учителям середніх шкіл” від 15 лютого 1919 р.10 встановили значно вищі розміри платні педагогам. Передбачалося, що най- менша винагорода вчителя народної школи складатиме 1200 корон у рік, а педагога середнього навчального закладу 2000 корон щороку. Окрім цього, розпорядженнями Державного Секретаріату освіти і віросповідань було під- вищено пенсії педагогам, вдовам та сиротам освітян, запроваджено додаткові грошові виплати, оскільки інфляція дуже швидко знецінювала реальну вартість заробітної платні вчителів. 242 Лілія Шологон Західноукраїнські педагоги долучилися до створення єдиної концепції ре- формування національної освіти разом зі своїми колегами з Наддніпрянщини. Реформування розпочалося вже з першого Всеукраїнського учительського з’їзду (5–6 квітня 1917 р.). Комісію, що розпочала роботу над створенням проєкту до- кумента, очолив відомий український художник і педагог Петро Холодний. У кінці січня 1918 р. до її складу ввійшли галичани: А. Алиськевич, Я. Біленький, В. Бірчак, І. Боберський, О. Бойчук, Я. Борис, І. Брикович, А. Домбровський, В. Зубрицький, А. Крушельницький, К. Малис, В. Поговський, Д. Пігуш, І. Прима11. Робота над “Проектом єдиної школи на Вкраїні” тривала досить довго і лише за часів Директорії була остаточно завершена. Хоча керівник проєкту П. Холодний відзначив, що “треба ще багато прикласти праці до точнішої конкретизації ідей української школи, але можна бути певним, що український вчитель утворить школу таку, яку потрібно нашому народові”12. Розроблений законопроєкт мав чотири розділи: І – “Загальна частина”, ІІ – “Роль науки, релігії, мистецтва, руханки та розвинення громадського чуття у ви- ховальній школі”, ІІІ і ІV розділи присвячені викладу змісту навчальних планів і програм єдиної загальноосвітньої школи. У першому розділі розкривались основні принципи освітньої політики в Україні та давалося визначення, що “єдиною школою ми будемо називати нор- мальну з педагогічного боку школу, через яку повинні проходити всі діти даної Держави”13, незалежно від соціального, майнового, станового положення, статі, релігійних, політичних переконань. Головним завданням нової української школи було виховання дитини. Окрім цього, вона повинна бути національною. Це означало, що дитина мала перш за все познайомитися з природними та соціально-культурними умовами життя свого народу, а потім переходити до пізнання історії та культури інших народів світу. Найважливішим чинником такого пізнання і виховання ставала рідна мова. Другий розділ “Проекту” визначив роль, місце і значення наукових знань, рідної та іноземних мов, релігії, мистецтва, фізичного виховання у формуванні особистості учня. Були зроблені спроби дати визначення поняття “знання якоїсь науки” або навчального предмета. Третій розділ законопроєкту про єдину школу присвятили викладу навчального плану та програм І ступеня основної школи. Головні принципи, на яких формувався зміст освіти, зводилися до наступного: 1) він повинен базуватися на національній основі і відображати специфіку філософських, національних, релігійних та інших особливостей розвитку українського народу в його історичному контексті; 2) міс- тити в собі обширні знання про досягнення і здобутки всіх народів світу; 3) пови- нен забезпечити свідоме та активне засвоєння знань, умінь і навичок, формування наукового світогляду; 4) мусить бути доступним для дітей певної вікової категорії, відповідати рівневі розвитку кожної дитини; 5) повинен забезпечувати зв’язок на- вчання з життям, теорії з практикою; 6) відповідати сучасному стану суспільства до освітньої підготовки молоді на певному етапі його розвитку14. Четвертий розділ “Проекту єдиної школи на Вкраїні” мав назву “ІІ ступінь єдиної школи, або старша основна школа”. Він включав навчальний план, програми з кожної навчальної дисципліни з пояснювальними записками та деякі методичні поради й рекомендації до їхнього виконання15. 243 Освітні процеси в Західно-Українській народній республіці (1918–1919 рр.) Якщо основна школа мала однакові навчальні плани, то для третього шкільного ступеня “Колегії” було розроблено їх декілька варіантів: гуманітарний, реальний, еко- номічний. Передбачалося цей проєкт обговорити з фахівцями, а потім передати його на затвердження владі. Однак евакуація Директорії, встановлення в Україні радянської влади не дали можливість довести працю до кінця і втілити її в життя16. “Статут єдиної школи в УНР” ще один документ, розробка якого була завер- шена за часів Директорії і до створення котрого приєдналися західноукраїнські освітяни17. Він регламентував багатогранну діяльність української школи, визна- чав її завдання, права та обов’язки, а також правові норми діяльності педагогічної ради й адміністрації, учителів, вихователів, обслуговуючого персоналу та учнів. У сімдесяти пунктах статуту визначались основні правові засади життєдіяльності реформованої освіти. Передбачалося, що єдина школа буде дванадцятикласною і поділятиметься на три ступені: перший (початкова основна школа) (1–4 класи), другий (старша основна школа) – (5–8 класи) і третій (колегії) – (9–12 класи). Навчання здійснюватиметься “рідною мовою кожної нації, що живе на Україні”18. Розподіл шкіл на національній основі здійснюватиметься міністерством народної освіти у погодженні з міністерством у справах відповідних національностей за рішенням місцевих шкільних рад. Планували, що кількість освітніх закладів різних національностей буде відповідати відсотковому співвідношенні національного складу населення України. Навчальні плани і програми шкіл з неукраїнською мовою викладання повинні затверджуватися міністерством народної освіти у погодженні з міністерством відповідної національності. Передбачалося, що українознавчі предмети будуть вивчатися у школах всіх національних меншин. Таким чином, органи державної влади ЗУНР зробили чимало для належного законодавчого забезпечення навчального процесу, що й дозволило впровадити в життя чимало прогресивних ідей. Безперечно, цікавими були спільні проєкти щодо реформування шкільництва УНР, підготовлені галицькими педагогами та вчителями з Наддніпрянщини після проголошення Злуки обох держав. Проте, через встановлення в Україні радянської влади, вони так і не реалізувалися. Незважаючи на непрості політичні та військові умови діяльності ЗУНР, Державний Секретаріат освіти і віросповідань та органи місцевого самоврядування доклали чимало зусиль для забезпечення нормального функціонування навчальних закладів у державі. Продовжувався навчальний процес у народних школах краю, проводили підготовку до випускних іспитів за 1918/19 навчальний рік, значна увага приділялася підготовці до нового навчального року. Стараннями секретаріату освіти створили кваліфікаційні комісії, щоб педагоги мали можливість скласти кваліфі- каційні іспити, полегшили вимоги до вступників учительських семінарій19. Ці та інші заходи, з одного боку, сприяли належній організації навчального процесу у початкових школах, а з іншого, були спрямовані на підготовку необхідної кількості освітян. Слід зазначити, що педагогів у багатьох навчальних закладах гостро не вистачало, оскільки польські вчителі відмовлялися складати присягу на вірність новоствореній українській державі та залишали свої робочі місця. Українські педагоги народних шкіл, підтримуючи дії органів державної влади щодо організації початкового шкільництва, також доклали власних зусиль до його реформування. Про це засвідчив з’їзд делегатів українського народного вчительства 244 Лілія Шологон в Станиславові, що проходив 2–3 лютого 1919 р. На нього прибули 117 педагогів, що представляли 31 повіт. Владу на з’їзді репрезентували Державний Секретар освіти і віросповідань А. Артимович і член шкільної комісії УНРади Омелян Попович. З рефератом “Про станові справи українського народного учительства” виступив відомий в краї педагог Онуфер Власійчук. Після жвавого обговорення були прийняті ухвали, де освітяни, окрім покращення їхнього матеріального ста- новища та підвищення соціального статусу, вимагали: “…5. Народне учительство жадає признання народної школи самостійною державною інституцією. 6. Народне учительство внаслідок сього жадає відлучення від політичних властей, знесення Шкільних Рад місцевих і окружних, а їх агенди (функції – Л.Ш.) мають викону- вати шкільні уряди і повітові шкільні комісаріати. 7. Народне учительство жадає скликання анкети народного учительства при співучасті фахових людей і знатоків шкільництва до уложення часового проєкту шкільного закона та починати старання до скликання анкети народного учительства всеї Соборної України”20. Варто зазначити, що чимало вимог, які стосувалися захисту фахових інтересів педагогів у ЗУНР та українізації шкільництва, знайшли своє втілення у вищевказаних законодавчих документах. Проте ґрунтовного закону про шкільництво, до створення якого б долучилася педагогічна громадськість держави, так і не було ухвалено. Щодо середніх навчальних закладів, то на території Західної області УНР діяли гімназії в Бережанах, Дрогобичі, Золочеві, Самборі, Сокалі, три класичні й одна реальна в Станиславові, Стрию, Тернополі. Учительські семінарії працювали в Бережанах, Коломиї, Самборі, Сокалі, Тернополі, дві в Станиславові21. 14 лютого 1919 р. було прийнято закон УНРади, згідно з яким Державний Секретаріат освіти і віросповідань міг приступити до одержавлення українських приватних гімназій у Долині, Городенці, Копичинцях, Рогатині, Чорткові й Яворові та жіночих учительських семінарій у Коломиї, Львові та Тернополі22. Вони були створені ще до початку Першої світової війни завдяки зусиллям Українського педагогічного товариства та громадськості Галичини в тих містах, де відчувалася гостра потреба в таких школах, оскільки органи державної влади Австро-Угорщини дуже часто ігнорували прохання українців щодо відкриття україномовних середніх навчальних закладів. Вищевказані гімназії та учительські семінарії отримували лише незначну субсидію від Галицького крайового сейму на своє функціонування, тому в основному фінансувалися за рахунок оплати учнів за навчання та приватних пожертв. Щоб змінити стан справ на краще з їхнім фінансуванням і виконати закон УНРади, 24 лютого 1919 р. секретаріат освіти прийняв постанову про одержавлення тих приватних шкіл, власники яких дадуть на це згоду23. Окрім неї, необхідно було зробити перелік всього шкільного майна та приладдя, яке колишні власники пере- давали на баланс держави, і подати точні дані про час створення гімназії, кількість класів та учнів, що навчалися в навчальному закладі, їхню національність і вірос- повідання; інформацію про педагогів, їх кваліфікацію, навчальне навантаження. Власники приватних українських гімназій та учительських семінарій погодилися на такі умови, що й дозволило суттєво збільшити число державних україномовних навчальних закладів, порівняно з довоєнним часом. Всього в ЗУНР діяло двадцять українських гімназій, три реальні школи та сім учительських семінарій24. Окреме місце в системі освіти відводилося приватному шкільництву. Згідно з розпорядженням про приватні навчальні заклади від 22 лютого 1919 р., школи 245 Освітні процеси в Західно-Українській народній республіці (1918–1919 рр.) такого типу, що не отримали від секретаріату освіти дозволу на проведення на- вчання, закривалися25. Могли функціонувати лише ті, де керівництво та вчителі зобов’язалися виконувати державні закони і розпорядження. На підставі цього закону було відкрито чотири єврейські й одну німецьку гімназію. Польські вчителі відмовилися відкривати приватні навчальні заклади. За ініціативою Товариства учителів середніх і вищих шкіл “Учительська громада” викладачі гімназій та учительських семінарій упродовж 21–22 березня в Станиславові провели своє загальне зібрання, “щоб застановитися над пекучими становими і шкільними справами”. Саме тому найважливішими питаннями серед включених до програми з’їзду були: “…3) Матеріальне положення учителів серед- ніх шкіл; 4) План праці над реформою середнього шкільництва”. У результаті жвавого обговорення було ухвалено наступне: “ 1) В справі реформи шкільництва: школа має бути національна і має не тільки приготовляти до студій на університеті, а й до життя і до праці. Вона має бути вільна від всяких односторонніх впливів держави, церкви, політичних партій і суспільних класів. 2) В справі станової організації рішено, що все учительство середніх шкіл має організуватися на демократично-республіканських основах. Учителі всіх серед- ніх шкіл даної місцевості творять “Раду учителів середніх шкіл” теї ж місцевості. Всі ради учителів відсилають по одному відпоручникові до “Центральної ради учителів середніх шкіл Західної области УНР”, яка має свій осідок в місті осідку обласного правительства. 3) В справі матеріального поліпшення домагається З’їзд, предкладаючи точно відпрацьовану табелю платень для всіх учителів, такого матеріального забезпечення, щоби учитель міг в повній мірі посвятитися педагогічній праці, не шукаючи побічного заробітку, як се він примушений робити тепер при незвичайно малій платні. 4) Щоби не загинути економічно, ухвалив З’їзд заснувати кооперативу враз із іншими категоріями урядовців та шукати в тій справі економічної помочі та попертя у правительства”26. Таким чином, зібрання викладачів середніх навчальних закладів продемон- струвало небайдужість педагогів як до своїх фахових проблем, так і бажання плідно працювати на благо української держави. Проте діяльність фахових шкіл та класичних гімназій викликала неабияку стур- бованість і громадян держави, і владних структур. Свідченням цього стало звернення уряду “До професорів і заступників учителів усіх середніх шкіл Західної Области Української Народної Републики”, опубліковане на сторінках урядового часопису, де зазначалося: “А тим часом наші середні школи із-за недостачі вчителів ледве живо- тіють. Брак фахових сил робить науку ілюзоричною і не позволяє школі сповняти за- вдання, яке на ній тяжить... В такий час правдивий патріот-педагог не повинен втікати від школи, але навпаки повинен у школі за двох і за трьох працювати”27. Щоб забезпечити комплектування учнями середніх і фахових шкіл, було при- йнято рішення про трьохмісячні підготовчі курси, які мали охопити значну частину селянських дітей. З цього приводу Державний Секретаріат освіти звернувся з проханням до вчителів, духовенства, свідомих селян і робітників, щоб з кожного села відправили хоча б троє дітей на підготовчі курси, робота яких розпочнеться 246 Лілія Шологон з 1 травня 1919 р. у кожному повітовому місті держави. Таке навчання було вкрай необхідним, оскільки народна школа не давала достатньої підготовки для вступу до навчальних закладів вищого рівня. Планували, що після закінчення курсів учні в наступному навчальному році навчатимуться, відповідно до своїх здібностей, у гімназіях та фахових школах28. Окрім цього, Державний секретаріат освіти на засіданні від 13 березня 1919 р. з метою реорганізації шкільництва вирішив провести громадську дискусію 27–29 березня. Планувалося, що в ній візьмуть участь представники фахових ор- ганізацій народного і середнього шкільництва, визначні педагоги держави. Згодом зібрання було перенесено на 29–31 травня29. Однак, через непросту ситуацію в країні, воно так і не відбулося, незважаючи на те, що освітні питання нікого не залишали байдужими. Про це свідчать статті урядової газети “Република”, при- свячені реформі шкільництва. Зокрема, відома громадська діячка М. Лозинська в статті “Жінка в Українській Народній Републиці” зазначила: “при реформі шкільництва, яке повинно наступити в Народній Републиці треба обстоювати тип спільної школи для обох полів, яка найліпше надається для осягнення пе- дагогічних цілей...”30. Визначний педагог Софія Русова, вважала, що учительство повинно активно долучитися до змін в освітній сфері, зокрема, прийняти безпосередню участь в організації шкільної та позашкільної освіти, створенні підручників, складанні нових навчальних планів, поширенні нових форм позашкільної освіти, підвищенні кваліфікації вчительства, покращенні матеріального становища педагогів. “Перед такими великими завданнями, яких вимагає темний стан нашого народа і які обов’язково вимагають дуже інтенсивну працю від кожного правдивого учителя, треба конче організовано об’єднатися всьому українському вчительству Східної і Західної України31”, – писала авторка статті. У серії статей під назвою “Завдання нової школи” референт секретаріату освіти С. Сірополко зупинився над завданнями дошкільних закладів і початкової школи в підготовці дитини до життя в суспільстві. Зокрема, він зазначив: “Основний педагогічний принцип – школа на рідній мові учеників – вимагає, аби для кож- ної національності була забезпечена своя школа шляхом віддання національній меншости відповідної частини державних і громадських коштів на задоволення її потреб в освіті”32. Досить високі вимоги автор статті ставив до особистості та професійних якостей педагога. “Учитель повинен розвинути в дітях не тільки любов до рідної нації, але й розумову свідомість вартости своєї нації”33, – писав С. Сірополко. Як бачимо, педагоги, працівники секретаріату освіти, політичні діячі виробили систему поглядів на національну школу. Але здійснити задумане не вдалося. Таким чином, органами державної влади ЗУНР було зроблено чимало для на- лежної організації системи освіти в державі. В першу чергу цьому сприяли закони УНРади та розпорядження Державного Секретаріату освіти і віросповідань, спря- мовані на українізацію навчальних закладів, одержавлення приватних гімназій і вчи- тельських семінарій, підвищення якості викладання окремих предметів, вирішен ня матеріальних проблем педагогів, забезпечення шкіл необхідною кількістю вчителів тощо. Не залишалися осторонь освітянських проблем і педагоги народних та середніх 247 Освітні процеси в Західно-Українській народній республіці (1918–1919 рр.) навчальних закладів, котрі подали органам державної влади дуже цінні пропозиції щодо реформування освіти і готові були втілювати їх в життя. На нашу думку, діяльність ЗУНР в освітній галузі дозволяє стверджувати про прогресивні погляди владних структур щодо підвищення ролі шкільництва в житті держави, хоча окупація Східної Галичини польськими військами пере- шкодила їх реалізації. 1 Ступарик Б. Шкільництво Галичини (1772–1939 рр.). – Івано-Франківськ: Плай, 1994. – С. 114. 2 Західно-Українська народна республіка 1918–1923. Документи і матеріали. Т. 2. – Івано- Франківськ: Лілея-НВ, 2003. – С. 220. 3 Зарядженє Державного Секретаріяту освіти і віросповідань в справі тимчасових змін научних плянів // Вісник Державного Секретаріату освіти і віросповідань. – Ч. 1. –1919. – Березень. – С. 8. 4 Західно-Українська народна республіка 1918–1923. – С. 259. 5 Ступарик Б. Шкільництво Галичини (1772–1939 рр.). – С. 116. 6 Зарядженє Державного Секретаріяту освіти і віросповідань в справі науки єврейської мови і єврейської історії в середних школах західної области Української Народної Републики // Вісник Державного Секретаріату освіти і віросповідань. – Ч. 1. – 1919. – 1 квітня. – С. 23–24. 7 Західно-Українська народна республіка 1918–1923. – С. 249. 8 Там само. – С. 250. 9 Там само. – С. 338–340. 10 Там само. – С. 225; Державний архів Івано-Франківської області. – Ф. 632. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 2. 11 Боровик А. Розробка теоретичних основ реформування загальноосвітньої школи в Україні за часів Української революції (1917–1920 рр.) // Сіверянський літопис. – № 1. – С. 5. 12 Проект єдиної школи на Вкраїні. – Кн. 1. Основна школа. – Кам’янець-Подільський, 1919. – С. 6. 13 Там само. – С. 3. 14 Там само. – С. 26. 15 Там само. – С. 12. 16 Боровик А. Розробка теоретичних основ реформування загальноосвітньої школи в Україні... – № 1. – С. 10. 17 Статут єдиної школи в УНР // Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. – Ф. 2582. – Оп. 2. – Спр. 114. – Арк. 136. 18 Там само. – Арк. 17. 19 Ступарик Б. Шкільництво Галичини. – С. 116. 20 З’їзд народного учительства Зах. України // Република. – 1919. – 5 лютого. 21 Ступарик Б. Шкільництво Галичини (1772–1939 рр.). – С. 115. 22 Західно-Українська народна республіка 1918–1923. – С. 140. 23 Там само. – С. 260. 24 Ступарик Б. Шкільництво Галичини (1772–1939 рр.). – С. 115. 25 Західно-Українська народна республіка 1918–1923. – С. 248 – 249. 26 З’їзд учителів середніх шкіл З.О.У.Н.Р. // Република. – 1919. – 26 березня. 27 До професорів і заступників учителів усіх середніх шкіл Західної Области Української Народної Републики // Република. – 1919. – 22 лютого. 28 Зазив Державного Секретаріяту освіти і віросповідань до духовенства, учительства та прочого громадянства (інтелігентів та свідомих селян і робітників) в справі висланя до середних, рільничих і робітничих дітей з початком шк. р. 1919/1920 // Вісник Державного Секретаріату освіти і віросповідань. – Ч. 2.–1 травня. – 1919. – С. 33–34. 29 Анкета в справі реорганізації шкільництва // Република. – 1919. – 16 квітня. 248 Лілія Шологон 30 Жінка в Українській Народній Републиці // Република. – 1919. – 12 квітня. 31 Русова С. До культурного об’єднання з Галичиною // Република.– 1919. – 20 квітня. 32 Сірополко С. Завдання нової школи // Република. – 1919. – 10 травня. 33 Там само. Liliya Sholohon. EDUCATION IN THE WEST UKRAINIAN PEOPLE’S REPUBLIC (1918–1919) The article analyzes cultural and educational policies of the ZUNR, explores the stages of the national schooling system establishement and analyzes the most important legal regualtions of the Ukrainian National Council and the State Secretariat for Education and Religious Confessions. Key words: national education, educational insitutions, law, regulations.

Освітні процеси в Західно-Українській Народній Республіці (1918–1919 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси