Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана
Проаналізовано рецепцію П.Скоропадським політичних репрезентантів однієї з гілок українства – галичан, їх місця і ролі в національному русі, детерміновість цього сприйняття роздвоєною ментальністю гетьмана....
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73328 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана / Р. Пиріг // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 284-288. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-73328 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-733282015-01-10T03:01:27Z Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана Пиріг, Р. Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Проаналізовано рецепцію П.Скоропадським політичних репрезентантів однієї з гілок українства – галичан, їх місця і ролі в національному русі, детерміновість цього сприйняття роздвоєною ментальністю гетьмана. The article analyzes Pavlo Skoropads’kyi’s perception of the political reppresentatives of Galician Ukrainians, their place and role in the national movement. It is argued that Hetman’s perception was determined by his double mentality. 2009 Article Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана / Р. Пиріг // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 284-288. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73328 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР |
| spellingShingle |
Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Пиріг, Р. Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description |
Проаналізовано рецепцію П.Скоропадським політичних репрезентантів однієї з гілок українства – галичан, їх місця і ролі в національному русі, детерміновість цього сприйняття роздвоєною ментальністю гетьмана. |
| format |
Article |
| author |
Пиріг, Р. |
| author_facet |
Пиріг, Р. |
| author_sort |
Пиріг, Р. |
| title |
Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана |
| title_short |
Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана |
| title_full |
Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана |
| title_fullStr |
Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана |
| title_full_unstemmed |
Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана |
| title_sort |
галичани у рецепції павла скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73328 |
| citation_txt |
Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами гетьмана / Р. Пиріг // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 284-288. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT pirígr galičaniurecepcíípavlaskoropadsʹkogorekonstrukcíâzaspogadamigetʹmana |
| first_indexed |
2025-07-05T21:59:02Z |
| last_indexed |
2025-07-05T21:59:02Z |
| _version_ |
1836845884446343168 |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009284
Руслан ПиРіг
Галичани у рецепції павла СкоропадСькоГо:
реконСтрукція за СпоГадами Гетьмана
Проаналізовано рецепцію П.Скоропадським політичних репрезентантів од-
нієї з гілок українства – галичан, їх місця і ролі в національному русі, детерміно-
вість цього сприйняття роздвоєною ментальністю гетьмана.
Ключові слова: Українська держава, Павло Скоропадський, галичина, га-
лицька інтелігенція.
Історія останнього українського гетьманату репрезентована досить розло-
гим комплексом джерел – архівних, археографічних, мемуарних, пресових, епіс-
толярних. Особливе місце серед них займають спогади глави Української Держави
1918 р. гетьмана Павла Скоропадського.
Від творів мемуаристів тієї доби вони вирізняються низкою особливостей.
По-перше, їх автор центральна і найбільш поінформована постать тогочасного
складного і динамічного перебігу подій. По-друге, спогади написані відразу піс-
ля падіння гетьманату, упродовж перших місяців 1919 р. По-третє, вони густо
насичені авторськими роздумами про ступінь “українськості” різних політич-
них сил. По-четверте, спогади рельєфно відображають світоглядні, ментальні
засади людини, яка волею обставин і долі була поставлена на чолі державотвор-
чого проекту.
Поза сумнівом, як і будь-які інші, спогади П. Скоропадського не позбавле-
ні суб’єктивізму. Хоч він у перших рядках записів і запевняє, що “не дуже раху-
вався з тим, як будуть судити мене мої сучасники”, все ж створювалися спогади
зовсім не для задоволення літературних нахилів. Гетьман цілком усвідомлював
як свою роль у спробі побудови української державності, так й власну відпові-
дальність за її фіаско. Очевидно, він відчував іманентну потребу пояснити су-
часникам і особливо нащадкам усю складність справи, за яку взявся, об’єктивні
і суб’єктивні, внутрішні і зовнішні чинники нереалізованості задуму новітньо-
го гетьманату.
Для розробки даної теми спогади П. Скоропадського важливі не лише як дже-
рело фактологічної інформації, але й як можливість з’ясування світоглядних підва-
лин його ментальності, які виступали визначальним чинником у формуванні його
бачення моделі української держави, оцінки тогочасних політичних сил.
Дана доповідь ставить за мету висвітлити:
– рецепція П. Скоропадським політичних репрезентантів однієї з гілок укра-
їнства – галичан, їх місця і ролі в національному русі;
– детермінованість цього сприйняття роздвоєною ментальністю гетьмана.
285Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами…
Невід’ємним атрибутом цього дослідження має бути визначення змістовної
сутності багатьох термінів, якими послуговується П. Скоропадський при оцінці
українського національного руху, конотації їхнього значення.
Комплексний аналіз термінології, яку застосовував П. Скоропадський при
визначенні ідейно-політичної сутності різних течій українського національ-
ного руху та характеристики провідних діячів, подає досить широкий діапа-
зон дефініцій. Найбільш уживане “украинцы” призначаються для кваліфіка-
ції антиросійськи налаштованої частини українського політикуму. У такому ж
сенсі він розуміє й словосполучення “украинские круги”, “щирые украинцы”.
Зустрічається й термін “узкое украинство”, визначене як продукт експорту з
Галичини. Діячів типу М. Міхновського П. Скоропадський відносив до “край-
не шовинистического украинского направления”, підкреслюючи, що навіть
“украинцы” попереджували його про небажаність запрошення того на дер-
жавну службу.
Терміни “галичане”, “галицийское украинское направление”, “галицкая ори-
ентация”, “галицкая закваска” та інші вживаються автором спогадів не у сенсі те-
риторіальному, етнічному, а насамперед для характеристики шовіністичного, ан-
тиросійського ідейного напрямку. Тому у сенсі політичному до кола галичан він
відносив не тільки західноукраїнських політиків, але й В. Винниченка, С. Петлюру,
Д. Дорошенка та інших.
Отже, на думку П. Скоропадського, “украинцы” “галичане”, “украинцы галиц-
кой закваски” були уособленням політичних сил самостійницького спрямування з
незмінного антиросійською налаштованістю.
Яке ж українство П. Скоропадський вважав “чистим”, “здоровим”? Відповідь
на це запитання знаходимо у його міркуваннях щодо походження та сутності
власного українського патріотизму, який був успадкований від батька і діда та
формувався під впливом відомих українських діячів П. Дорошенка, В. Горленка,
Я. Новицького. Він наголошує, що не дивлячись на відірваність від батьківщини,
постійно займався історією Малоросії, палко любив Україну, благодатну землю з
славним історичним минулим.
Далі він вказує на докорінні відмінності між ним і “украинскими кругами”
в тому, що останні, люблячи Україну, ненавидять Росію, а у нього цієї ненависті
немає. Він любить російську мову, а “украинцы” її не можуть терпіти. Він любить
середню Росію, Московщину – вони ж вважають її гидкою. Він вірить у велике
майбутнє Росії – “украинцы” у нього не вірять і т.д. П. Скоропадський робить до-
сить категоричний висновок: “немає жодного пункту, в якому б я з ними в цих пи-
таннях сходився”.
А з ким же сходився гетьман? До кола “чистих українців” П. Скоропадський
відносив голову уряду Ф. Лизогуба. На його думку, прем’єр “був українець, лю-
бив Україну і цілком віддавався створенню України, звичайно, без усякої ненави-
сті до Росії. Коли гетьман закидав Ф. Лизогубу, що треба зважати на український
рух, той відповідав: “Да я сам украинец, почище их, к чему мне с ними говорить?
Мой предок полковник Лизогуб, а это что за господа?!”.
Такої ж думки притримувався гетьман і про міністра освіти М. Василенка,
вважав що той був добре обізнаний з українським питанням, але, як людина чес-
286 Руслан Пиріг
на, не міг заперечувати значення російської культури і ставився до українства сві-
домо, без шовінізму і без будь-якої нетерпимості.
У спогадах містяться цікаві міркування щодо “українськості” міністра юсти-
ції М. Чубинського: “Чистий українець, його батько написав гімн... “Ще не вмер-
ла Україна”. Однак це не завадило тому, що Чубинського – сина “украинцы” не
визнавали. П. Скоропадський наголошує, що за їхніми поняттями, необхідно було
в міністерство набрати лише людей “крайнього українського-галицького гатунку,
ярих шовіністів”. Слід зазначити, що спогади писалися раніше, ніж М.Чубинський
став денікінським обер-прокурором.
Серед членів уряду єдиним, кого П. Скоропадський повністю зараховував до
“шовіністично налаштованих українців”, був міністр закордонних справ, відомий
український діяч Д. Дорошенко. На думку гетьмана, той “вів тільки галицьку полі-
тику. Він був там раніше. У нього було багато друзів у Львові, і він постійно возився
з цими українськими справами”. Врешті П. Скоропадський усвідомив, що занадто
згустив фарби в ідеологічному портреті Д. Дорошенка і вніс певну корекцію: “Он
был украинцем, но несколько смягченного типа в смысле шовинизма”.
П. Скоропадський визнавав, що помилився й у Д. Донцові, якого призначив
керівником Українського телеграфного агенства, оскільки “фізіономія його при ро-
боті в уряді з’ясувалася зовсім не такою, як я очікував, а головне, що мені у ньому
не подобалося, це його крайня галицька орієнтація”.
Такі характеристики були обумовлені глибокою переконаністю гетьмана, що
серед галичан багато вузьких фанатиків, особливо у сенсі сповідування ідеї нена-
висті до Росії. Саме таких людей й засилала в Україну австрійська влада. Він вва-
жав, що українсько-російські антагонізми, ненависть до росіян розжеврюються
уніатськими священиками.
Водночас П. Скоропадський писав, що уніатство велика сила. Він залишив
досить докладні міркування щодо постаті митрополита А. Шептицького, вважа-
ючи його людиною надзвичайно розумною і спритною, яка користується будь-
яким зручним випадком для добування собі прозелітів (навернених в уніатство –
Р.П.). Далі П. Скоропадський пише що читав звернення Шептицького, які здатні
“захопити українця і душею, і тілом, граючи на національному почутті і любові
до України”. Гетьман був змушений визнати, що уніатство все більше імпонує
нашій українській молоді. Він зауважує, що коли б наше вище духовенство бра-
ло приклад у цьому відношенні з Шептицького, то “ми б усі палали любов’ю
до нашої віри”.
Аналізуючи становище в Україні після приходу німецьких військ, майбутній
гетьман прийшов до висновку, що владні політичні сили українських есерів і ес-
деків інтелектуально були безсилі вивести країну на творчий шлях. Головною ж
перешкодою був “той шовіністичний галичанський український напрямок, який
нашій народній масі зовсім не так подобався, як про це думали сучасні вожді укра-
їнства”. Безперечно, відносити М. Грушевського чи В. Голубовича до “шовіністів
галичанського типу” з боку П. Скоропадського було явним перебільшенням.
У березні 1918 р. розмірковуючи про політичну постать , яка б змогла очо-
лити “сильну і приязну до народу владу”, П. Скоропадський прийшов до висно-
вку, що серед українських діячів такої людини немає. Всі вони, на думку гетьма-
287Галичани у рецепції Павла Скоропадського: реконструкція за спогадами…
на, мрійники або крайні шовіністи галичанської орієнтації, а відтак за ними ніх-
то з великоросів не піде. Серед останніх такої фігури те ж не було, та й українці
цього б не допустили.
П. Скоропадський приходить до висновку, “що дійсно найбільш підходящий –
я”. Обґрунтовує він це тим, що відомий як в українських, так й великоросійських ко-
лах, і йому легше буде примирити ці два полюси. Правобережні політики-католики
нічого до нього не повинні мати. Знаним він був і в армії.
Гетьман зізнається, що в той час подумав про Петлюру, але відкинув таку дум-
ку. Мотивує це він тим, що “Петлюра честолюбний, ідеаліст без будь-якого роз-
маху, а головне – за ним пішли б тільки крайні ліві кола України і галичани, потім
він не стільки державний діяч, стільки партійний, а це для творення держави не
годиться”. Ще раз повернувшись до постаті Петлюри, він резюмує “головне – його
галичанська закваска, вона нам не підходить”. І тут же додає, що проти галичан
нічого не має і поважає їх за сильну любов до батьківщини.
П. Скоропадський також вважав й В. Винниченка політиком з “галицькою орі-
єнтацією, абсолютно нам російським українцям (підкресл. – Р.П.) не властивою, з
уніатством, з крайньою соціалістичною програмою...”. Зауважимо, що визначення
“російські українці” у тексті спогадів зустрічаються лише один раз і, очевидно,
вживається у сенсі “наддніпрянські” чи “підросійські”.
Вже ретроспективно П. Скоропадський намагається окреслити підвалини
національної політики. Як і в інших сферах державного будівництва вона по-
значена намаганнями провести якусь серединну лінію, а відтак нерідко виглядає
досить суперечливою. Зокрема, він вважав, що врятувати Україну можна, “вису-
нувши сильно український націоналізм”. Однак поняття це він знову пов’язує з
ставленням до Росії. Цитую: “але не на шкоду російським культурним починан-
ням і не виховуючи ненависті до Росії, а даючи вільно розвиватися здоровим
починанням українства”. П. Скоропадський наголошує, що тяжіння до Галичини
і галицького світогляду він не хотів, вважаючи, що це “привело б нас до духов-
ного і фізичного зубожіння”.
П. Скоропадський порівнював наддніпрянську інтелігенцію з галицькою,
вважаючи, що розвиток революції склався щасливо для наддніпрянського укра-
їнського руху, закрутив голови його лідерам і вони “закусили вудила”. Галичани
інтелігентніші, але, на жаль, їхня культура надто різниться з нашою. З точки зору
соціальної галичани поміркованіші, вони навіть не соціалісти, а просто дуже де-
мократично налаштовані люди. У цьому відношенні вони були б дуже нам корис-
ні і стримали б запал нашої інтелігенції, вихованої в російських школах з усіма
їх негативними рисами. Але через ненависть до Великоросії мені доводилося
багато з ними боротися.
П. Скоропадський погоджувався, що спілкування з Галичиною мало велике
значення для посилення української ідеї серед певних кіл. Але це спілкування було
природним, а не шляхом підкупу та агітації. Він визнавав роль Львова в цих про-
цесах, оскільки відношення до всього українського тут було вільним. Великороси
не визнають української мови, стверджуючи, що “це галицька говірка, яка нам не
потрібна, вона потворна, це набір німецьких, французьких і польських слів, при-
стосованих до української мови”.
288 Руслан Пиріг
Гетьман погоджується, що деякі галичани говорять і пишуть своєю мовою,
що їх багато в окремих міністерствах і вони “дратують публіку своєю говіркою”.
В той час як існує літературна українська мова, хоч і недостатньо розвинута в де-
яких спеціальних галузях, зокрема в судочинстві.
П. Скоропадський не один раз розмірковує про галицьку культуру, наголошу-
ючи на її меншовартості. Він переконаний, що вузьке українство виключний про-
дукт, завезений з Галичини, культуру якої цілком пересаджувати нам немає нія-
кого сенсу, ніяких даних на успіх немає і є просто злочином, так як там, власне, й
культури немає”. З одного боку, гетьман ніби то не погоджується з оцінкою вели-
коросами української мови, а з іншого, стверджує, що галичани живуть об’їдками
з німецького і польського столу. І вже одна їхня мова це ясно відображає, де на
п’ять слів чотири польського і німецького походження. Далі він ще раз засвідчує
власну повагу до галичан за їх глибоку відданість батьківщині і дійсний демокра-
тизм. Врешті він визнає, що у галичан все ж є освічений клас, а це дає впевненість
у тому, що вони зуміють зберегти свою народність. Як бачимо, у цих міркуваннях
гетьман нерідко суперечить сам собі.
П. Скоропадський переконаний, що великороси і наші українці (підкресле-
но – Р.П.) створили спільними зусиллями російську науку, російську літературу,
музику й живопис, і відмовилися від цього свого високого і гарного для того, щоб
взяти те убозтво, яке нам українцям, так наївно люб’язно пропонують галичани,
просто смішно і немислимо. Для посилення власної аргументації він залучає авто-
ритет Т.Шевченка, наголошуючи, що той від російської культури ніколи б не від-
мовився і не бажав, щоб українці від неї відмовлялися.
Якими ж факторами було обумовлене таке ставлення П. Скоропадського до
політичних репрезентантів західної гілки українства? Насамперед дихотомією його
свідомості, яка й детермінувала таку еволюцію політичних поглядів. Пріоритет в
обґрунтуванні “роздвоєної лояльності” П. Скоропадського й належить головному
редакторові його спогадів Я. Пеленському. Він вважає, що гетьман був людиною
двох культур – української і російської. З першою його пов’язувало родове похо-
дження та виховання, яке сформувало у нього територіальний патріотизм. Водночас
П. Скоропадський був продуктом російської системи, для якого вирішальними були
не культурно-етнічні моменти, а соціальне становище, кар’єра, входження до кола
вищого імперського істеблішменту. Зречення Миколою ІІ престолу автоматично
звільнило П. Скоропадського від присяги. Однак роздвоєна ментальність залиши-
лася і, як слушно зауважує Я. Пеленський, “безумовно, відіграла роль у подальших
політичних рішеннях”, а відтак й політичних оцінках.
Ruslan Pyrih. GALICIA IN THE PERCEPTION OF HETMAN PAVLO
SKOROPADS’KYI: MEMOIRS’ BASED RECONSTRUCTION
The article analyzes Pavlo Skoropads’kyi’s perception of the political reppresenta-
tives of Galician Ukrainians, their place and role in the national movement. It is argued
that Hetman’s perception was determined by his double mentality.
Key words: Ukrainian State, Pavlo Skoropads’kyi, Galicia, Galician intelli-
gentsia.
|